Вы здесь

Главная

Знаменні та пам`ятні дати Запоріжжя 2019. Повний текст

ВІД УКЛАДАЧІВ
Дорогі друзі!
Ви тримаєте в своїх руках ювілейний - п’ятдесятий випуск календаря «Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя», перший номер якого побачив світ у далекому 1969 році. У витоків його створення стояло блискуче гроно авторів, бібліографів-краєзнавців: А. Бальцер, Л. Глєбова, С. Вільчек і послідовники, що продовжили цю благородну справу – І. Степаненко, Л. Беляєва, В. Жук, Г. Нагорна, І. Шершньова та інші. Ніхто з укладачів і не уявляв, що цей проект стане таким багаторічним і знаковим для Запорізького краю. Щорічник висвітлює найважливіші та найяскравіші події у політичному, господарському, науковому і культурному житті Запорізької області, знайомить з ювілеями видатних людей регіону. Тому й не дивно, що він цікавий не лише науковцям, історикам, краєзнавцям, а й широкому загалу.
         У фондах Бібліотеки дбайливо зберігаються всі випуски календарів, що дозволяє прослідити історію його перетворень та зростань. Змінювався час – мінявся і «Календар…». Так, в 1970-1990 рр. видання друкувалися переважно на ротаторі (пізніше на ксероксі) накладом від 35 до 50 примірників та були невеликими за обсягом (до 20 сторінок). Безперечно, малий наклад, погана якість друку, незначна повнота інформації не задовольняли ні читачів, ні нас - бібліотечних працівників. Пізніше, корінні зміни у суспільстві, створення незалежної української держави позитивно вплинули на сутність та якість цього популярного посібника.
         З 2000 року покажчик "Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя" видається виключно типографським способом. Щороку наклад видання зростав, проте попит на нього все ж таки був більшим. Тому з 2003 року на сайті Бібліотеки www.zounb.zp.ua розміщується електронна версія щорічника, що робить його більш відкритим та доступним для користувачів у будь-якому куточку світу.
         Для ґрунтовного висвітлення подій, підвищення наукового і пізнавального рівня, з 2010 року до написання матеріалів у «Календар…» стали залучатися не лише співробітники Бібліотеки, а й краєзнавці, історики, літературознавці, журналісти, священики, діячі мистецтв, фахівці з різних галузей господарств Запорізького краю. Із року в рік до кола авторів долучаються все нові і нові імена. Сьогодні їх кількість зросла майже до половини від загального складу дописувачів. І як результат – об’єм видання збільшився до кількасот сторінок.
         Для зручності користувачів до видання було додано довідковий апарат: "Іменний покажчик", "Географічний покажчик", "Покажчик назв організацій і підприємств", "Зміст" та "Відомості про авторів".
Приємно, що багаторічна та копітка праця укладачів не залишилася без уваги та визнання. Так, у 2011 році календар "Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя" став переможцем Регіонального конкурсу на краще методичне та бібліографічне видання публічних бібліотек Півдня України, запровадженого Одеською національною науковою бібліотекою. А в 2013 та 2017 роках – лауреатом цього конкурсу.
Щиро вітаю всіх: бібліотечних працівників, укладачів, авторський колектив та шанувальників видання із ювілейним номером «Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя». Бажаю сил і натхнення, щоб успішно та гідно продовжувати нелегку, але цікаву та таку потрібну роботу зі збереження та висвітлення історії громадсько-політичного і культурного життя області, її видатних уродженців та відомих діячів краю. Хай ці знання нададуть сучасникам і прийдешнім поколінням силу, волю і мудрість для розбудови і зміцнення нашої держави!
            Ольга Василівна Волкова,
в. о. директора КЗ “Запорізька обласна наукова бібліотека”
Запорізької обласної ради
 
 
 
 
ПЕРЕДМОВА
 
                Універсальний краєзнавчий щорічний календар „Знаменні і пам’ятні дати Запоріжжя на 2019 рік” звертає увагу читачів на найбільш значні та цікаві події в історії політичного, соціального-економічного, наукового і культурного життя Запорізької області, на факти життєдіяльності видатних людей, чиї імена нерозривно пов’язані з історією краю.
            Перелік знаменних і пам’ятних дат не є повним зведенням подій, явищ, які мали місце у багатовіковій історії нашої області, а пропонує лише дані про „круглі” дати, які представляють безперечний інтерес. Їх відбір і уточнення здійснювалися на основі друкованих джерел. Деякі особливо важливі дати супроводжуються текстовими довідками, рекомендаційними бібліографічними списками та ілюстраціями. Матеріали в списках розташовані у зворотно-хронологічній послідовності. Добір літератури до посібника завершено 19 вересня 2018 року. Пошук необхідних матеріалів полегшують допоміжні покажчики: іменний, географічний, назв організацій і підприємств.
            Мета календаря – допомогти бібліотекарям, працівникам архівів, музеїв, вчителям, викладачам вищих та середніх навчальних закладів, журналістам, краєзнавцям, усім кому небайдужа рідна земля, у розповсюдженні знань про історичне минуле та сьогодення Запорізького краю.
            Посилання на календар при використанні у засобах масової інформації чи на Інтернет-сайтах є обов’язковим.
            Свої зауваження і пропозиції просимо надсилати на адресу: 69600, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 142, відділ краєзнавства, а також за телефоном: 061–787-53-52 чи  www.zounb.zp.ua (e-mail: [email protected]).
 
 
Події Української революції на Запоріжжі. Рік 1919-й
 
Під впливом внутрішніх та зовнішніх факторів «українська весна» революційного Олександрівська 1918 року змінилися різким похолоданням. Стосувалося це не лише сучасного обласного центру, а й Запорізького краю в цілому. Вже під час урядування чиновників Української Держави гетьмана Павла Скоропадського багато надбань революції в площині українізації почали сходити нанівець. За спогадами очевидців та безпосередніх учасників революції, під зовнішнім обліком українства майже неприховано працювали прихильники єдиної та неподільної Росії.
Цілком очікувано, що така держава у бурхливому революційному вирі в історичній перспективі була приречена. Особливо гостро це проявилося із виведенням німецьких військ, які були союзниками Скоропадського. В Олександрівську також була встановлена влада Директорії УНР. Місцева Українська революційна рада 20 листопада 1918 р. відновила діяльність міської думи, яка зібралася у складі, обраному за часів Тимчасового уряду. Міським головою знову став Микола Попов. 26 листопада на надзвичайному засіданні думи було прийняте рішення про обрання повітового комісара УНР, яким став гласний думи Олександр Лазаренко[1].
Українська влада в місті протрималася недовго. Вже у грудні 1918 року Олександрівськ було зайнято червоними. Така ж ситуація спостерігалася й на півдні Запорізької області. На територіях із центром у Мелітополі та Бердянську влада переходила від червоних до білих й навпаки. Разом із тим, самостійницький рух не зійшов на манівці. Боротьба за незалежність УНР продовжувалася підпільними й партизанськими методами.
Попри те, що у Олександрівську була влада більшовиків, офіційні документи від імені українських урядовців також мали місце. Зокрема, 10 січня 1919 р. повітовим комісаром Лазаренком було підписано оголошення до жителів Олександрівська і повіту про введення з 26 січня державної грошової одиниці – гривні, «яка містить вісім цілих сімсот дванадцять тисячних (8,712) долі щирого золота. Гривня поділяється на сто шагів; ДВІ гривні складають карбованець»[2].
Те саме ж стосується і підготовки про проведення засідання Трудового Конгресу України (23-28 січня 1919 р.). У інструкції щодо виборів делегатів на Конгрес, яка датована 5 січнем 1919 р. окремо було прописано, що від Олександрівського повіту Катеринославської губернії передбачено 4 делегати[3].
Привертає увагу ще один документ, який «вийшов» із системи Міністерства внутрішніх справ УНР. Справоздання губернського комісара Таврії, датоване 15 лютого 1919 року, стосувалося безпосередньо стану речей на території Бердянщини та Мелітопольщини. Автор документу зазначав, що урядовці УНР не мають можливості працювати на відведеному терені, оскільки він зайнятий білогвардійцями і влада там перебуває у руках ворожого до УНР російського громадянства. Разом із тим, за автором, селянство Таврії не виявляло жодних симпатій до білогвардійців і цим неодмінно мав скористатися український уряд. Зокрема, «потрібно зараз використати цей сприяючий для нас ґрунт, почавши по селах широку агітацію, для чого треба післати на села свідомих і певних українців, досвідчених агітаторів, які повинні би головним чином освітлювати всі події сучасного моменту, освітлювати всі питання якого би то не було змісту з національного боку. Агітатори повинні будуть вияснювати селянам значіння незалежності – самостійності України»[4]. Ці агітатори мали об’єднувати селян в «Просвіти» та Селянські спілки, читати лекції з історії, прищеплюючи любов до рідного краю й України та розуміння необхідності її незалежності. Також на перший план необхідно було висунути проблему видання української газети для Таврії, оскільки станом на 1919 рік тут читалися лише російськомовні газети з відповідним ідеологічним, зовсім не проукраїнським, наповненням. В якості прикладу автор наводив факти діяльності на Півдні України російських чорносотенців та більшовиків, які витрачали на агітаційну роботу величезні гроші.
Сам же автор документу пропонував свій шлях вирішення проблеми просування українського руху на території Таврії:
 
«1) Культурно-просвітня праця.
2) Агітаційна праця між селянством і робітництвом.
3) Організація селян.
4) Гуртування усіх демократичних українських сил Таврії з Кримом на соціалістичній платформі.
5) Підготовлення громадян до виборів в різні громадські й державні установи.
6) Єдність українських організацій Таврії з іншими українським організаціями України.
7) Допомога таврійських українських організацій в військовій справі»[5].
 
Тим часом, допоки діячі українського руху розмірковували про те як необхідно проводити роботу, білогвардійці та більшовики впроваджували своє бачення державного устрою на території сучасної Запорізької області. Зокрема, однією з характерних ознак захоплення червоними Олександрівська стало продовження політики репресій. Відновилися розстріли, які відбувалися на міському цвинтарі та біля паркану заводу «Дека» (сучасний «Мотор Січ») посеред білого дня[6].
Житель Олександрівська Гаврило Гордієнко у своїх спогадах зупинявся на цьому моменті: «Чека працювала повною парою й не стіснялася білого дня. Переслідувала вона контрреволюціонерів, саботажників та спекулянтів. Це були головні вороги. Чи ліквідували по ночах, тяжко сказати, бо ж стало існував «воєнний стан» і невільно було рухатися по вулицях. Але майже що дня пополудні, десь так після третьої години, з будинку ЧеКа виводили по декілька людей під сильною охороною, вели їх пішки на кладовище й там над уже приготовленими заздалегідь могилами розстрілювали. Цілком прилюдно, людей звідти не відганяли!»[7].
Проти радянської влади розгорнулася підпільно-партизанська боротьба. У першій половині 1919 р. біля Катеринослава та Олександрівська бойові дії з більшовицькими військами вів Катеринославський Кіш вільнокозацьких повстанських військ. У другій половині того ж року повстанці вже вели бої проти Добровольчої армії Антона Денікіна[8].
Принагідно відмітимо, що денікінці у Олександрівську відзначилися, зокрема, тим що сплюндрували майно місцевої «Просвіти». Так, у Народному домі, який був просвітянським центром, розмістилася частина якогось полку. Той же Гаврило Гордієнко писав: «Вояки того полку, як побачили, де вони находяться, спеціально зацікавилися бібліотекою «Просвіти», яка тоді нараховувала тисячі томів. Книги розміщувалися в численних шафах під склом. Вояки шафи порозбивали, книги понищили, потоптали, попалили». Потім вони вихвалялися на еміграції, що перебуваючи у Олександрівську, знищили «гніздо мазепинства»[9].
Гаврило Гордієнко згадував, що на початку квітня Олександрівськом розійшлася чутка, що на місто наступає великий загін повстанського отамана Ноги. Насправді, пізніше з’ясувалося, що дані про цей загін були аж надто перебільшені. Проте, через день після цієї інформації, з Харкова прибув спеціальний більшовицький підрозділ для боротьби з контрреволюцією, який займався проведенням нічних облав у всіх районах міста. Підозрілих осіб заарештовували, зброю вилучали тощо[10].
Чекісти у зведенні свого інформаційно-статистичного бюро у травні 1919 р. зазначали, зокрема, що Олександрівськ та його повіт являються центром боротьби з «політичними авантюристами»: анархістами, есерами, незалежниками тощо. Щодо останніх, інформувалося, що в повіті та волостях, розташованих біля Олександрівська, розгортають діяльність самостійницькі повстанські загони на чолі з колишнім отаманом Олександрівського куреня офіцером Чайковським. Головна діяльність повстанців була помітною по Дніпру. У населених пунктах, де діяли повстанці, більшовицькі Совєти були розігнані й проголошена «Самостійна Україна»[11].
Очевидно, у зведенні йшла мова про Лисогірський повстанський партизанський курінь. Курінь почав організовуватися весною 1919 р., коли свідома українська молодь Олександрівська та ближніх сіл розпочала таємну підготовку повстання. Разом із тим, було розуміння, що в умовах міста вести підготовку неможливо. Через це місцем базування повстанців було обрано Лису Гору вниз по Дніпру від Олександрівська (там де знаходиться сучасне село Лисогірка Запорізького району).
Переправлялися повстанці на Лису Гору партіями, через збірний пункт в с. Вознесенка (в сучасних межах Запоріжжя). На місці дислокації було вирито окопи, а для проживання облаштована сторожка лісничого. Більшість загону склали юнаки з Олександрівська та навколишніх сіл, а також старшини Армії УНР. Чисельність куреня складала близько 50 осіб. Його очолили отамани Олександр Чайковський та Іван Марків – «Хмара». Протягом квітня-травня проводилися мітинги у навколишніх селах (Біленьке, Мар'ївка, Тарасівка).
Лисогірським повстанцям вдалося перерізати перевезення по Дніпру реквізованих більшовиками продуктів у селян. Загони Червоної армії та чекістів спробували ліквідувати повстанців, наступаючи від Мар’ївки та з пароплавів від Дніпра. Наступ був відбитий, повстанці захопили полонених та зброю. Курінь також брав участь у повстанні проти більшовиків у Нікополі у червні 1919 р. та боях у інших місцевостях Катеринославщини[12].
У другій половині 1919 р. більш відчутну загрозу для більшовиків становили повстанці анархіста Нестора Махна. Принаймні, офіційні звіти чекістів з Катеринославської губернії за цей час акцентують саме на цих проблемах[13].
Тим часом, український самостійницький рух далі перебував у підпіллі, готуючись використати нову нагоду для відновлення боротьби за встановлення влади УНР на території Запорізького краю.
Юрій Щур,
кандидат історичних наук,
директор Запорізького науково-дослідного центру «Спадщина»
 
 
ХРОНІКА ПАМ`ЯТНИХ ДАТ І ПОДІЙ ОБЛАСТІ
2019 РОКУ
 
Визначені дати
 
СІЧЕНЬ
 
01.01 - 170 років від дня народження Василя Миколайовича Фоміна (01.01.1849 — 04.08.1924), першого лікаря м. Ногайська (нині м. Приморськ);
Література про життя та діяльність:
Медицина Запорізької області : іст. нариси / Упр. охорони здоров'я ЗОДА ; під ред. В. Г. Цисса. – Запоріжжя, 2001. – С. 318-319.
 
01.01 - 125 років від дня народження Мирона Заклинського (01.01.1894, м. Станіслав (нині - Івано-Франківськ) - 29.09.1974, США), четаря Легіону Українських січових стрільців;
Спогади:
Стріча УССів із Запорізькою дивізією : (з воєнних спогадів) / / Заклинський, М. ; Мирон Заклинський // Весна 1918 року: у боротьбі за Запоріжжя : спогади українських бійців / Запоріз. наук.-дослід. центр "Спадщина" ; [упоряд. Ю. І. Щур]. – К., 2017. – С. С 43-46. – (Повернута спадщина. Нова серія ; вип. 1).
 
Література про життя та діяльність:
Ріпецький, С.  На Запоріжжі : [в т. ч. про спогади Мирона Заклинського] // Ріпецький, С.  Українське січове стрілецтво : визвольна ідея і збройний чин. - Нью-Йорк, 1956. - С. 189-194.
 
01.01 - 100 років від дня народження Ігоря Леонідовича Просяніченка (01.01.1919 - 2004), актора, заслуженого артиста УРСР (1983). З 1952 р. - актор Запорізького муздрамтеатру (нині - академічний обласний український музично-драматичний театр ім. В. Магара);
 
Ігор Леонідович Просяніченко народився в перший день 1919 року. Навчався в спортивному технікумі, потім закінчив Київський театральний інститут ім. І. Карпенка-Карого, працював у Дрогобицькому та Донецькому театрах. З 1952 року - актор Запорізького обласного українського музично-драматичного театру ім. Щорса (нині - ім. В. Магара).
Ігоря Просяніченка згадують передусім як неперевершеного актора-коміка. У його доробку понад двісті ролей, більша частина з яких - яскраві характерні образи комедійного чи сатиричного звучання. Природне комедійне обдарування та вміння користуватися ним не входячи в надмірність - ось що відрізняло ролі Просяніченка. А ще - дитяча любов до гри та вміння акторськи обжити, обіграти будь-яку сценічну ситуацію. Так, наприклад у “Сніговій королеві” Є. Шварца Просяніченко, наділяючи свого старенького Короля неабиякою енергійністю, знайшов власну характеристичну рису - недовірливість. І знайшов як її виявити: збираючись сісти на трон, він “щоразу підозріливо оглядав крісло, обмацував сидіння, здував невидимі пушинки і лише потім обережно і турботливо всадовлював себе”.
“Роллю ролей” був у творчості Просяніченка Попандопуло в музичній комедії “Друге весілля в Малинівці” І. Поклада. Актор умів передати в цьому образі риси дрібного недолугого авантюриста і водночас маленької людини, що втрапила в колесо історії. Його Попандопуло викликав сміх аж до сліз і зрештою сльози були не лише від сміху, але й зі співчуття. Його неймовірна міміка вражала. Актор Юрій Бакум (нині — народний артист України), що грав у “Другому весіллі...” разом з Просяніченком так змалював сцену, в якій Попандопуло - Просяніченко лякається арешту: “Як він грав цей “етюд переляку” словами передати важко. Його трясло, кидало з місця на місце і викидало аж на шию головного есесівця. Очі його робились круглими й великими, брови їхали до кінчика носа, а потім піднімались на потилицю...” глядач вибухав від реготу, а партнерам доводилося ховати сміх, відвертатися або тікати за куліси.
“На комедії — пише про актора доктор мистецтвознавства Валерій Гайдабура, - виконавська майстерність Ігоря Леонідовича не замикається”, адже за всі роки служіння театру він випробував себе в різних жанрах. У трагедії Т. Вільямса “Орфей спускається в пекло” Просяніченко створив образ смертельно хворого старика Джейба, внутрішня сила якого ні на мить не зникає і “точно означує злобний характер расиста”.
Серед інших неповторних ролей Ігоря Леонідовича: Дормедонт - “Пізня любов” О. Островського, Гордій Поваренков - “Доки сонце зійде, роса очі виїсть” М. Кропивницького, Альфред Гулька - “Мої друзі” та Василь Карась - “Банкір” О. Корнійчука, Франц - “Гріх і покаяння” І. Карпенка-Карого, Свічкогас - “Ярослав Мудрий” І. Кочерги, Возний - “Наталка Полтавка” І. Котляревського, Мішка-Япончик - “На світанку” О. Сандлера, Бабочкін - “Операція “Багатоженець” А. Делендика тощо.
(Н. М. Ігнатьєва)
 
Література про життя та діяльність:
Гайдабура, В. М.  Особое свойство вдохновения ; Гордость щорсовской сцены // Гайдабура, В. М.  А що тато робить в театрі? - К., 2011. - С. 134- 137.
Бакум Ю.  Чарівник комедії // Запороз. Січ. - 1994. - 4 січ.
Нещерет Т.  Сцена – любов і життя // Запоріз. правда. – 1993. – 30 груд.
Нещерет, Т.  Театр - его судьба // Индустр. Запорожье. - 1993. - 31 дек.
 
01.01 - 100 років від дня народження Федора Микитовича Ковальова (псевдонім - Теодор Альбрехт) (01.01.1919, с. Ново-Нікольське Богучар. р-ну Воронез. обл., РФ - 29.06.1996, с. Новомлинівка Розів. р-ну), учасника Руху Спротиву в Польщі. За бойові заслуги нагороджений орденами Червоного Прапора та Вітчизняної війни І ст., бойовими медалями, а також бойовими орденами Польщі: Хрестом Грюнвальда II та III ст. і Хрестом Хоробрих.
Після війни мешкав в с. Новомлинівка Розівського району (працював бухгалтером);
 
Література про життя та діяльність
Ковальов Федір Микитович // Книга пам'яті України. Запорізька область. - [Запоріжжя, 2010]. - Т. 22 (1) : Переможці. - С. 225.
Федоров, А. Ф.  Последняя зима : [партизан. движение на Волыни зимой 1943-1944 г.] / А. Ф. Федоров ; [лит. запись Е. В. Шатрова]. – М. : Воениздат, 1985. – 368 с. : 1 л. портр.
***
Тюляков, С.  Советский герой польского Сопротивления / Сергей Тюляков // Красная звезда. - 2010. - 20 апр.
 
01.01 - 90 років Василю Олексійовичу Виннику (01.01.1929, с. Чубарівка Пологів. р-ну), українському мовознавцю, кандидату філологічних наук (1965), професору Київського інституту іноземних мов (нині - Київський національний лінгвістичний університет).
 
Василь Олексійович Винник народився 1 січня 1929 року в с. Федорівка Пологівського району. В 1953 р. закінчив Запорізький державний педагогічний інститут (нині - Запорізький національний університет). Учителював, 1963 -1988 рр. працював в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні АН України (з 1966 р. - старший науковий співробітник). Доцент (1988), а згодом (з 1991) професор Київського педагогічного інституту іноземних мов (нині - Київський національний лінгвістичний університет).
Сфера інтересів: дослідження з лексикології та лексикографії. Брав участь у підготовці колективних праць : ”Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія” (1973), “Словник української мови” (т. 1-11, 1970-1980 ; Державна премія СРСР, 1983), “Фразеологічний словник української мови” в 2 т. (1993, 1999), “Словник фразеологізмів української мови” (2003).
(Шершньова І. В.)
 
Праці:
Назви одиниць виміру і ваги в українській мові / В. О. Винник. - К. : Наук. думка, 1966. - 151 с.
Борис Грінченко і процес становлення єдиної української літературної мови / В. О. Винник // Мовознавство. – 2014. – № 6. – С. 13-23.
***
Фразеологічний словник української мови : у 2 кн. Кн. 1. / В. О. Винник [та ін.]. - К. : Наук. думка, 1993. - 528 с.
Історія української мови. Лексика і фразеологія / В. О. Винник, В. Й. Горобець, В. Л. Карпова [та ін.]. - К. : Наук. думка, 1983. - 743 с.
Словник української мови : в 11 т. / В. О. Винник [та ін.]. - К., 1970-1980.
 
Література про життя та діяльність:
Панич, Г. І.  Винник Василь Олексійович // Енциклопедія сучасної України. – К., 2005. – Т. 4 :  В - Вог . - С. 408.
Паламарчук, Л. С.  Винник Василь Олексійович / Л. С. Паламарчук, О. О. Тараненко // Українська мова : енциклопедія. - 3-тє вид., зі змінами і доповненнями. - К., 2007. - С. 69.
Винник Василь Олексійович // Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України. 1930 - 2005. - К., 2005. - С. 69.
 
01.01 - 75 років (1944) Галині Михайлівні Панасевич, заслуженому працівнику культури України (1990), лауреату обласної премії “За досягнення в розвитку культури Запорізького краю” (2006), керівнику любительського об'єднання “Ветеран” Більмацького  районного будинку культури;
Література та інтернет-ресурси:
Причиненко, К.  Ентузіаст клубної справи // Запороз. Січ. - 1998. - 23 трав.
Звіт про діяльність КУ “Обласний методичний центр культури і мистецтва” ЗОР за 2016 рік [Електронний ресурс]. - Режим доступу : www.zomc.org.ua/plan/item/1697-zvit-pro-dijalnist-komunalnoi-ustanovy-oblasnyi
Панасевич Галина Михайлівна [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. - Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=6798&lang=ukr
 
02.01 - 25 років (1994) від дня заснування запорізького телеканала "ТВ-5";
03.01 - 110 років від дня народження Петра Євлампійовича Сабадиша (3.01.1909, м. Олександрівськ (нині - Запоріжжя) - 16.06.1994, м. Київ), українського живописця, заслуженого художника України (1974).[14] 1932 року закінчив Київський художній інститут (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Навчався в Олександра Богомаза, Віктора Пальмова, Михайла Бойчука. Працював у галузі станкового живопису.
Інтернет-ресурс:
Сабадиш Петро Євлампійович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. - Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=6977&lang=ukr
 
03.01  - 50 років тому (1969) була прийнята постанова уряду про спорудження Дніпрогес-2;
06.01 - 135 років від дня народження Ісака Ізраільовича Бродського (06.01.1884, с. Софіївка, нині Бердянського району – 14.08.1939, м. Ленінград, тепер - Санкт-Петербург, РФ), українського та російського живописця, графіка, заслуженого діяча мистецтв РРФСР (1932);[15]
            06.01 - 80 років від дня народження Валерія Васильовича Лобановського (06.01.1939, м. Київ - 13.05.2002, м. Запоріжжя), майстра спорту СРСР з футболу, заслуженого тренера СРСР і України, Героя України (посмертно). Похований на Байковому кладовищі (м. Київ).
            5 червня 2002 року вулиця Спортивна в м. Запоріжжі була перейменована у вул. Валерія Лобановського.
            2003 року на території стадіону “Динамо” в м. Києві встановлено пам'ятник славетному тренеру. Автор цього пам'ятника - наш земляк Володимир Олександрович Філатов[16] (07.06.1958, м. Бердянськ), архітектор, лауреат загальнонаціональної програми “Людина року - 2002”, лауреат призу Сальвадора Далі (2006), володар Світового призу культури (2010, Прага);
            Окремі видання:
            Лобановский, В. В.  Бесконечный матч... / В. В. Лобановский ; сост., лит. запись А. Горбунова. – К. : Ін Юре, 2005. – 448 с.+28 л. вкл. : фото. – (Звезды и тернии судьбы).
 
            Література про життя та діяльність:
            Авдєєнко, С. І.  Лобановський Валерій Васильович // Авдєєнко, С. І.  Тисяча й одна смерть : український рахунок / С. І. Авдєєнко ; Сергій Авдєєнко. – Запоріжжя, 2006. – С. 341-343.
            Харитонов, Д. В.  Лобановский: Послесловие / Д. В. Харитонов, А. В. Франков. – Х. : Фолио ; М. : АСТ, 2003. – 320 с.
            Валерій Лобановський // Народжені Україною : меморіальний альманах : у 2 т. – К., 2002. – Т. 2 : Л - Я. - С. 72-73. – (Золоті імена України).
 
            Вшанування пам'яті В. Лобановського на Запоріжжі:
            Князьков, Ю. П.  Лобановського, вул. // Князьков, Ю. П.  Вулиці міста Запоріжжя : короткий довідник / Ю. П. Князьков ; Запоріз. нац. ун-т, Запоріз. наук. т-во ім. Я. Новицького. – Запоріжжя, 2015. – С. 135-136.
            Вардидзев, В.  Самый главный тренер : запорож. ветераны футбола свой товарищеский матч посвятили легендарному Валерию Лобановскому, ушедшему из жизни в нашем городе 13 лет назад / Владимир Вардидзев // Индустр. Запорожье. - 2015. - 15 мая (№ 68). - С. 1, 5.
 
            07.01 - 100 років від дня народження Єжи Гіжицького (07.01.1919, м. Мелітополь - 27.09.2009, м. Варшава, Польща), польського історика шахів, журналіста та шахового колекціонера, автора популярної книги “С шахматами через века и страны”.
 
            Відомий польський кінокритик, меценат, історик шахів та журналіст Єжи Гіжицький народився 7 січня 1919 року (за старим стилем - 25 грудня 1918 року) в м. Мелітополі.
            По закінченні Другої світової війни він багато зробив для становлення польського кінематографу. Разом з колегами у 1946 році заснував щотижневик "Film" - найстаріший польський журнал, присвячений кінокультурі, на сторінках якого розміщалася інформація про кінопрем'єри, новини, інтерв'ю з діячами польського та міжнародного кінематографу. Наступним  його проектом став журнал "Кіно", що виходив з 1966 року. Він працював також головним редактором журналу "Камера". Єжи Гіжицький надрукував кілька книг про кінематограф, найвідомішими з яких стали "Як робиться кіно" та "В фільмі немає нічого неможливого".
            Проте, основним його захопленням були шахи. Книгу "З шахами через століття та країни", що швидко стала популярною та була видана в різних країнах світу, Єжи Гіжицький написав у 1958 році. Колекціонер збирав іконографічні матеріали на шахові теми, мав понад 500 екслібрисів, які експонувалися у Польщі та за кордоном. Спільно з Владиславом Літмановичем підготував до друку першу польську шахову енциклопедію "Шахи від А до Я". За вклад у розвиток  шахів країни був обраний Почесним членом Польського шахового союзу.
            Помер Єжи Гіжицький 27 вересня 2009 року. Похований в м. Варшаві на Брудневському кладовищі.
(Чубенко Л. М.)
            Література та інтернет-ресурс:
Ежи Гижицкий // Шахматы : энциклопедический словарь / глав. ред. А. Е. Карпов. - М., 1990. - С. 84.
Єжи Гіжицький [Електронний ресурс]. - Режим доступу до статті : http://uk/wikipedia.org/wiki/Єжи_Гіжицький
 
07.01 - 30 років від дня народження Антона Миколайовича Вельможка (07.01.1989, м. Запоріжжя - 29.03.2017, там само), учасника АТО, бійця 54-ї механізованої бригади ЗСУ. Загинув на Світлодарській дузі (Донецька область);[17]
08.01 - 90 років тому народився Костянтин Григорович Шаша (08.01.1929, м. Мелітополь), український оперний співак (тенор), народний артист України (2007) ; 1961 - 1990 рр. - соліст Харківського театру опери і балету;
Костянтин Григорович Шаша народився 8 січня 1929 року в місті Мелітополі Запорізької області. Дід його до революції був тут купцем першої гільдії. Батько, Григорій Олексійович, закінчив Мелітопольське комерційне училище. В молодості він не тільки добре співав, але і чудово грав у футбол. Мати, Таїсія Гаврилівна, була всебічно обдарованою особистістю: займалася танцями, брала участь у постановці лялькових вистав, добре знала французьку мову. Після одруження і народження сина батьки переїхали в Харків, де Григорій Олексійович навчався в будівельному інституті, а після його закінчення був направлений на роботу в Донбас. У 1934 році родина переїхала в місто Мерефу Харківської області. Тут в оркестрі народних інструментів місцевого Палацу культури маленький Костя починає вчитися грі на скрипці і вже через три роки непогано опанував цій інструмент.
Після закінчення війни він продовжив навчання грі на скрипці. У 1946-1947 рр. у Палаці залізничника було організовано перший у повоєнному Харкові самодіяльний джаз-оркестр (керівник С. Моргун), який з часом виріс у симфоджаз під управлінням М. Молдавської, де Костянтин Шаша грав на скрипці. Це час відкриття вокальних здібностей Костянтина Григоровича (виходив зі скрипкою й співав у супроводі оркестру популярні естрадні пісні того часу).
Щоб надолужити два роки без навчання під час війни, він відвідував 10-й клас вечірньої школи, після закінчення якої поступає в технікум, а потім продовжує навчання в Автодорожньому інституті. Молодого інженера направляють на роботу в місто Молотов (нині Перм), де він швидко стає одним з провідних інженерів тресту.
Але його душа тягнеться до мистецтва. Він займається вокалом у Палаці культури, бере участь в огляді художньої самодіяльності, який проходив на сцені Молотовского оперного театру. Після виконання української народної пісні «Дивлюсь я на небо» та арія співця за сценою з опери Аренського «Рафаель», йому пропонують роботу в театрі. Однак Костянтин Григорович відмовляється від цієї пропозиції: до того часу в нього вже було становище провідного спеціаліста в автотранспортній галузі, крім того треба було утримувати сім'ю, його дружина була тоді студенткою, народився син Ігор.
Доля розпорядилася по-своєму: за рішенням медичної комісії йому потрібно було терміново міняти клімат і Міністерство Автотранспорту УРСР за погодженням з Міністерством Автотранспорту УРСР з великою неохотою справило переклад Костянтина Григоровича в місто Харків.
У Харкові К. Шаша нетривалий час пропрацював в автотранспорті і перейшов на роботу інженером-конструктором в проектно-дослідний інститут Гіпроважмаш. В інституті був свій хор і Костянтин Григорович не міг не взяти у ньому участь. Почувши його голос, керівник хору наполіг на тому, щоб його прослухали в консерваторії. Прослуховував Костянтина видатний педагог, професор кафедри сольного співу П. В. Голубєв, який наполегливо рекомендував йому вступати в консерваторію, зазначивши красивий «собиновский» тембр голосу.
У 1957 р. К. Шаша стає студентом 1 курсу вокального факультету Харківської консерваторії по класу доцента О. П. Петрової. Протягом чотирьох років Костянтин Григорович поєднував роботу інженера з навчанням на денному відділенні консерваторії. На п’ятому курсі, студент К. Шаша оставляє роботу інженера і поступає в оперний театр. У цьому театрі їм було виконано більше 25 партій провідного тенорового репертуару. Серед них слід виділити такі, як: Ленський («Євгеній Онєгін») і Водемон («Іоланта П. Чайковського, царевич Гвідон («Казка про Царя Салтана») і цар Берендей («Снігуронька) Н. Римського-Корсакова, Альфред («Травіата») Дж. Верді, Альмавіва («Севільський цирульник») Дж. Россіні…
Чимало було виконано партій  і з творів сучасних композиторів: Трубадур («Бременські музиканти») Р. Гладкова; Петя («Казка про втрачений час»)  А. Юрасовскої, Іван Жаркий («Павка Корчагін») Н. Юхнівської; Льонька в опері «В бурю» Т. Хреннікова та ін. Крім виступів в оперних виставах він займався концертною діяльністю. Виступав на сценах багатьох харківських вузів, палацах культури, як у складі концертних бригад, так і виконуючи сольні програми.
Під час праці в оперному театрі Шаша К. Р. був запрошений на викладацьку роботу в педагогічний інститут ім. Р. С. Сковороди на новостворену кафедру музики. Педагогічна діяльність Костянтина Григоровича була помічена музичною громадськістю Харкова, і він був запрошений на роботу викладачем у Харківський державний інститут культури. К. Шаша веде активну концертну і педагогічну діяльність, виступає з музичними колективами академії, багато гастролює як в Україні, так і по країнам Близького і Далекого зарубіжжя (Німеччина, Бельгія, Росія). 
У 2004 р. на свій 75-й ювілей, Костянтин Григорович виконав партію Ленського в опері «Євгеній Онєгін» Чайковського П. на сцені Харківського академічного театру опери і балету ім. Лисенка. Звикнувши за своє багате, багатогранне, сценічне життя, повністю викладатися під час виконання тієї чи іншої партії, Костянтин Григорович і в цей раз вразив всіх не тільки чудовим виконанням ролі Ленського, музикальністю, володіння вокальною технікою, але і незвичайним артистизмом, правдою сценічного втілення образу. У 2009 році на своєму 80 - літньому ювілеї, заспівав концерт з 2-х відділень з академічним оркестром Харківської обласної філармонії під керуванням Заслуженого діяча мистецтв Ю. Янко.
Творча діяльність заслуженого артиста України, народного артиста України, професора кафедри хорознавства та хорового диригування Костянтина Григоровича Шаша отримувала схвальні відгуки у пресі провідних вчених, відомих музичних діячів України. Своєю творчістю, педагогічною діяльністю він багато зробив для пропаганди та розвитку української вокальної школи.
(Н. В. Богаєвська)
 
Праці:
Постановка голосу: програма курсу / М-во культури і туризму України, Харків. держ. академія культури, каф. хорознавства та хорового диригування / укладач К. Г. Шаша. – Х. :   ХДАК, 2010.
Шаша, К. Творчий портрет Миколи Манойла // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти : зб. наук. ст. / Харків. держ. ун-т мистецтв ім. І. П. Котляревького. – Х., 2011. – Вип. 32: Когнітивне музикознавство – С. 367-370.
 
Література та інтернет-ресурси:
Лисенко, І.  Шаша Костянтин Григорович // Лисенко, І.  Співаки України : енцикл. вид. / І. Лисенко ; Іван Лисенко. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К., 2011. - С. 592.
Шаша Костянтин Григорович, професор, народний артист України [Електроний ресурс] / Харків. держ. академія культури, факультет музичного мистецтва, каф. хорознавства. – Режим доступу: http://www.ic.ac.kharkov.ua/navchannya/mm/hhd/shasha.html  
Шаша Костянтин Григорович [Електроний ресурс] / Харківський національний автомобільно-дорожній університет. – Режим доступу:  http://www.logoskiev.com.ua/books/hadi/338.pdf   
 
08.01 - 60 років Олександру Володимировичу Мазіну (08.01.1959, м. Запоріжжя), поету, письменнику-фантасту, книговидавцю;
08.01 - 50 років тому (1969) в м. Запоріжжі був відкритий Палац спорту добровільного спортивного товариства "Спартак";
10.01 - 80 років (1939) від дня утворення Запорізької області;[18]
 
Бурхливий розвиток СРСР у роки перших п’ятирічок ускладнив керівництво існуючими на той момент областями. Виникла нагальна потреба у зміні адміністративно-територіального устрою, який би відповідав вимогам часу. Пошук найбільш ефективнодіючої схеми продовжувався до 40-х років ХХ століття. Це призводило до постійних змін.
10 січня 1939 року Указом Президії Верховної Ради СРСР була утворена Запорізька область з адміністративним центром у місті Запоріжжя. До її складу було включено 28 районів, які раніше входили до Дніпропетровської області – Андріївський, Якимівський, Бердянський, Велико-Білозерський, Велико-Токмацький, Василівський, Веселівський, Генічеський, Гуляйпільський, Кам'янсько-Дніпровський, Коларовський, Красноармійський, Імені В. В. Куйбишева, Люксембурзький, Мелітопольський, Михайлівський, Молочанський, Нижньо-Сірогозький, Ново-Василівський, Ново-Златопольський, Ново-Миколаївський, Оріхівський, Пологівський, Приазовський, Ротфронтівський, Сиваський, Чернігівський; 2 райони тодішньої Миколаївської області – Велико-Лепетиський і Ново-Троїцький.
Проте, пошук найбільш ефективної схеми керування регіонами продовжувався. Невдовзі почалася перша реорганізація адміністративно-територіального устрою області, яка продовжувалася декілька місяців. 11 лютого 1939 року був утворений Запорізький район. 26 березня на місці ліквідованих Коларівського, Люксембурзького, Молочанського і Ротфронтівського районів був утворений Приморський. Під час цієї реорганізації центральна влада знищувала залишки національно-територіальних утворень болгар, німців-менонітів, які існували на території Запорізького краю.
У порівнянні із сьогоденням, у 1939 році площа Запорізької області була значно більшою і включала частину сучасних територій Херсонської і Миколаївської областей. Межувала вона з Дніпропетровською, Сталінською (нині Донецька), Миколаївською областями і Кримською Автономною РСР. Взагалі, Запорізька область була однією з найбільших і економічно розвинутіших у складі УРСР, а 300-тисячне м. Запоріжжя входило в п'ятірку найбільших міст республіки.
У березні 1944 року була проведена чергова зміна адміністративно-територіального поділу України, під час якої була створена Херсонська область. До її складу були включені 6 районів, які раніше входили до Запорізької області. Саме тоді Запорізька область отримала межі, близькі до сучасних.
Остаточне оформлення сучасних кордонів області відбулося у 1949 році, коли Указом Президії Верховної Ради УРСР зі складу Запорізької до Сталінської (нині Донецької) області були передані два населених пункти – Зачатівка і Красновка.
Запорізька область розташована на південному сході України і займає, в основному, лівобережну частину басейну нижньої течії Дніпра. Її площа становить 27,2 тис. км2. На півночі вона межує з Дніпропетровською, на заході – з Херсонською, а на сході - з Донецькою областями. Південні кордони регіону омиваються водами Азовського моря, довжина узбережжя якого в межах області перевищує 300 км. Клімат помірно-континентальний з чітко означеною посушливістю.
Для регіону характерний рівнинний ландшафт. Найвища точка області – Бельмак-Могила (Більмацький р-н). Її висота – 324 м над рівнем моря. Ґрунти переважно чорноземні. Природні ресурси багаті і різноманітні. У регіоні знаходяться значні запаси гранітів, залізної і марганцевих руд.
Запорізька область добре забезпечена водними ресурсами. Її територією протікає 109 річок, у тому числі найбільша ріка в Україні – Дніпро, 846 озер, 28 водосховищ та 1174 ставки.
Нині до складу області входять 20 районів, 5 міст обласного та 9 міст районного значення.
Населення регіону становить 1,72 млн. людей. Характерною особливістю етнічного складу краю є його багатонаціональність. Сьогодні на території області проживають представники близько 130 національностей і народностей.
Запорізька область є одним з найбільш технологічно розвинених регіонів України, де  діють понад 160 потужних промислових підприємств зі значним науково-технічним і виробничим потенціалом. Тут зосереджені практично всі галузі промисловості, серед яких провідне місце займають електроенергетика, металургія, машинобудування, металообробка та хімічна промисловість.
Металургійний комплекс області представлений відомими у всьому світі підприємствами чорної та кольорової металургії: ПАТ «Запоріжсталь», ПАТ «Дніпроспецсталь», ПАТ «Укрграфіт», ПАТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат», ПАТ «Запорізький завод феросплавів», ТОВ «Титано-магнієвий комбінат» та інші.
 Регіон є флагманом вітчизняного авіадвигунобудування, кранів, виробництва трансформаторів та іншої високотехнологічної продукції. Тут діють ПрАТ «Мотор Січ», ПрАТ «Запоріжкран», ПрАТ «Запорізький трансформаторний завод», ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат», КП «НВК «Іскра», яке визнане кращим підприємством країни 2016 року згідно з Національним Рейтингом якості товарів і послуг «Зірка Якості».
Енергетичний комплекс області представлено трьома генеруючими станціями: найбільшою АЕС в Європі - Запорізькою атомною електростанцією, гідроелектростанцією «Дніпрогес» та найбільшою в Україні тепловою електростанцією – Запорізькою ТЕС.
Водночас, Запорізький край є традиційно аграрним регіоном України, де основу рослинництва складають зернові та соняшникові культури. Крім цього розвинуто овочівництво та садівництво.
Запорізька область має значні рекреаційно-курортні та туристичні ресурси: мінеральні води («Бердянські» та «Кирилівські»), лікувальні грязі (озера «Велике» та «Кирилівське»), тепле Азовське море, чудові прибережні пейзажі. Туристично привабливими є Національні природні заповідники «Хортиця» (м. Запоріжжя) і «Кам’яна Могила» (Мелітопольський р-н), історико-архітектурний музей «Садиба Попова» (Василівський р-н), «Кам’яні Могили» (Розівський р-н).
Мистецько-культурний потенціал краю представляють 561 публічна бібліотека, 440 клубних закладів, 23 музеї, 6 театрів, філармонія, симфонічний оркестр, цирк та численні колективи художньої самодіяльності.
За радянської доби жодна область не використовувала власного герба чи прапора і тільки з розпадом союзу (1991 р.) і становленням незалежної України розпочався процес формування символів адміністративних територій. Так, 27 липня 2001 року рішенням ХХІІ сесії Запорізької обласної ради одноголосно було затверджено герб і прапор Запорізької області. Автором символіки краю став художник Віталій Пилипенко. За оцінками фахівців з геральдики, саме запорізький герб вважається одним з кращих в країні і свого часу розглядався як основа національного герба сучасної України.
Історію утворення Запорізької області закарбовано і в нумізматиці. Так, з метою прославлення Запорізького регіону Національним банком України в серії «Області України» були викарбувані ювілейні монети: «70 років утворення Запорізької області» (2009) та «75 років Запорізькій області» (2014).
А «Укрпошта», з метою прославлення нашого регіону, ввела у обіг марку «Запорізька область» (2003) та блок марок (2016) в серії «Краса і велич України» із зображенням пам’яток Запорізької області («Національний заповідник «Хортиця», «Кам’яна баба, музей-заповідник «Кам’яна могила», «Дніпрогес, м. Запоріжжя», «Гелікоптер Мі-8МСБ»).
Сучасна Запорізька область - це не тільки самобутня історична перлина України, колиска першої у світі демократичної республіки, заснованої запорізькими козаками, але й один з головних центрів розвитку економічного, технологічного, туристичного й інтелектуального потенціалу України.
(Т. М. Палівода)
            Література:
Скарбниця історії : [історія утворення Запорізької області] // Запорізький край / Запорізька обл. рада, ЗОДА ; [авт.-склад. та гол. ред. Н. Кузьменко]. – Запоріжжя, 2008. – С. 24-60.
Запорізька область: динаміка розвитку (1939-2009) : наук.-допоміжний бібліогр. покажчик / комунальний заклад "Запорізька обласна універсальна наукова біб-ка ім. О. М. Горького" Запорізьскої обл. ради ; [уклад. Г. Нагорна ; відп. за вип. І. Степаненко]. – Запоріжжя : ЗОУНБ ім. О. М. Горького, 2009. – 231с.
Герб Запорізької області : положення про герб Запорізької області ; Прапор Запорізької області : положення про прапор Запорізької області // Новітня історія України: Імена. Звершення. Творчість. – Запоріжжя – К., 2006. – С. 6-7.
Об образовании Сумской, Кировоградской, Запорожской областей в составе УССР: Указ Президиума Верховного Совета СССР // Правда. – 1939. – 11 янв.
 
11.01 - 80 років (1939) від дня заснування Запорізької обласної філармонії;[19]
Література:
Беженарь, О.  Історія Запорізької обласної філармонії (1939-2017 рр.) / О. Беженарь, Д. Школенко ; Ольга Беженарь, Дар'я Школенко / Запоріз. наук. тов. ім. Я. Новицького [та ін.]. - Запоріжжя, 2018. - 126 с. - (Старожитності Південної України ; вип. 33).
 
11.01 - 40 років від дня народження Дмитра Миколайовича Фурдика (11.01.1979, м. Петропавлівськ - Камчатський, РФ - 17.01.2015, с. Павлівське Вільнян. р-ну), учасника АТО (93-я механізована бригада). Загинув у бою в районі аеропорту м. Донецька;[20]
12.01 - 60 років від дня народження Володимира Ілліча Ященка (12.01.1959, м. Запоріжжя - 30.11.1999, там само), радянського легкоатлета, стрибуна у висоту, рекордсмена світу, чемпіона Європи, заслуженого майстра спорту СРСР (1978);[21]
Література про життя та діяльність:
Тимохин, И. И.  Сектор высоты / . И. Тимохин ; Игорь Тимохин. – Запорожье : Дике Поле, 2010. – 88, 64 с. : фото.
Лисовой, Ю.  Загадка Ященко / Ю. Лисовой ; Юрий Лисовой // МИГ по выходным. – 2007. – 14 дек. (№ 47). – С.4.
 
13.01 - 100 років від дня народження Любові Трохимівни Малої (13.01.1919, с. Копані Оріхівського району - 14.03.2003, м. Харків), доктора медичних наук, професора (1955), академіка НАНУ (відділення молекулярної біології, біохімії, експериментальної та клінічної фізіології, терапія), академіка АМНУ (терапія), директора Інституту терапії АМНУ (1988-?), завідувача кафедри госпітальної терапії і клінічної фармакології Харківського державного медичного університету (1955-?), головного редактора “Українського терапевтичного журналу”, Героя Соціалістичної Праці, Героя України (1999);[22]
Література про життя та діяльність:
Науково-дослідний інститут терапії АМН України ; Мала Любов Трохимівна // Київський літопис ХХІ століття : визначні імена та підприємства України. - К., 2001. - С. 176-177.
 
13.01 - 80 років Віктору Максимовичу Ахіньку (13.01.1939), запорізькому письменнику, журналісту;[23]
Твори:
Клёв будет, малыш! : рассказы о рыбной ловле, змейках и грибах / В. М. Ахинько ; Виктор Ахинько. – Запорожье : ВАЛПИС-ПОЛИГРАФ, 2010. – 176 с. : ил.
Сеятель очей : художественное постижение / В. М. Ахинько ; Виктор Ахинько. – Запорожье : Полиграф, 2009. – 248 с.
Большая охота / В. М. Ахинько ; Виктор Ахинько. – Запорожье : Полиграф, 2008. – 168 с. : портр., ил.
По Реке к родному Дому : исповедь ныряльщика / В. М. Ахинько. – Запорожье : Полиграф, 2008. – 232 с.
Нестор Махно / В. М. Ахинько. – М. : Фолио, Изд-во АСТ, 2000. – 558 с. – (Жизнь знаменитых людей).
Не войдешь дважды : повести, рассказы / В. Ахинько. – М : Олимп, 1993. – 208 с.
До весны рукой подать : повести, рассказы / В. М. Ахинько ; Виктор Ахинько. – Днепропетровск : Промінь, 1987. – 224 с.
Срочный вызов : повесть и рассказы / В. М. Ахинько ; Виктор Ахинько. – Днепропетровск : Промінь, 1982. – 191 с.
***
Запорожжя індустріальне : історія і сьогодення / [авт. тексту Федір Турченко, Віктор Ахінько та ін.]. – [Запоріжжя] : Дике Поле, 2009. - 368 с. : фото.
 
Література про життя та діяльність:
С праздником, дорогой! : [В. М. Ахинько - 75 лет] // МИГ. - 2014. - 16 янв. (№ 3). - С. 19.
 
13.01 - 30 років (1989) від дня заснування Запорізької обласної організації товариства української мови ім. Т.Г. Шевченка;[24]
Література:
Турченко, Ф. Г.  Діяльність запорізької “Просвіти” // Турченко, Ф. Г.  Запоріжжя на шляху до себе... : минуле і сучасність в документах та свідченнях учасників подій / Ф. Г. Турченко. – Запоріжжя, 2009. – С. 139-161.
Чабаненко, В. А.  За покликом сумління. Публіцистика / В. А. Чабаненко ; Віктор Чабаненко ; Мін-во освіти і науки України [та ін.]. – Запоріжжя, 2008. – С. 79.
Михайлов, В. В.  Становлення та діяльність товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка на Півдні України наприкінці 1980-х — 1991 рр. [Електронний ресурс] // Наук. праці історичного факультету Запорізького національного університету. - Запоріжжя, 2015. - Вип. 44, т. 1. - С. 267-272. - Режим доступу до статті : http:istznu.org/dc/file.php?host_id=1&path=/page/issues/...
 
14.01 - 80 років від дня народження Олега Васильовича Чудновського (1939-2004), громадського діяча, краєзнавця, першого директора Пологівського краєзнавчого музею;[25]
17.01 - 80 років Володимиру Павловичу Горбуліну (17.01.1939, м. Запоріжжя), вченому в галузі механіки та інформатики, доктору технічних наук (1994), професору (1995), академіку (з 1997) та віце-президенту (з 2015) НАН України, раднику Президента України (з 1999), директору Національного інституту стратегічних досліджень (з 2015);
           
            Володимир Павлович Горбулін народився 17 січня 1939 року в Запоріжжі. По закінченні Дніпропетровського університету (1962) працював у Конструкторському бюро “Південне”. Там брав участь в розробці стратегічних ракет, систем і космічних апаратів серії “Космос”.
            Досвідченого і талановитого вченого запрошують до апарату ЦК КПУ, де Володимир Павлович працює у 1977-1990 рр. З 1980 р. Горбулін призначений завідувачем Сектором ракетно-космічної та авіаційної техніки ЦК КПУ.
            На посаді завідувача Підвідділу оборонного комплексу, зв'язку і машинобудування Кабінету Міністрів України Володимир Павлович працював у 1990-1992 рр.
            У 1992-1994 рр. нова посада - генеральний директор Національного космічного агентства України. Володимир Павлович брав активну участь в організації і координації робіт зі створення ракетно-космічної галузі та авіаційної техніки в Україні та з розробки першої Національної космічної програми України.
            З 1994 р. по 1999 р. він працював Секретарем Ради національної безпеки і оборони України. Співавтор Концепції національної безпеки і оборони України.
            Досвід і розважливість стають у пригоді у 1999-2000 роках, коли Горбулін займає посаду радника Президента України.
            У 2000-2002 рр. Володимир Павлович головує в Державній комісії з питань оборонно - промислового комплексу України, а від 2002 р. - у Національному центрі з питань євроатлантичної інтеграції при Президентові України.
            У 2003-2005 рр. його призначено директором Інституту проблем національної безпеки.
            Знання та досвід були необхідні, і в травні-жовтні 2006 р., коли вчений виконував обов'язки Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, а від жовтня знову посада  радника Президента України. З грудня 2009 року Володимир Павлович - співзасновник та голова Ради зовнішньої політики та політики безпеки України.
            Буремний 2014 рік. З 19 квітня Горбулін працював позаштатним радником виконувача обов'язки Президента України Олександра Турчинова, з 25 червня - радником Президента України Петра Порошенка, за сумісництвом наказом Президента був призначений директором Національного інституту стратегічних досліджень. В травні 2015 року Володимира Павловича Президент Порошенко делегував представляти Україну в тристоронній контактній групі з урегулювання війни на Донбасі.
            Він засновник і головний редактор журналу “Стратегічна панорама”.
 Регулярно виступає з програмними аналітичними статтями, що присвячені перспективам військового, політичного та економічного розвитку України. Великий резонанс викликали його статті 2015-2016 років, де розглядалися можливі варіанти відносин між Кримом, окупованими територіями Луганська та Донецька. Аналізувалася можлива поведінка України - як від повної відмови, так і до силового повернення тимчасово окупованих територій.
            Наукові дослідження Горбуліна стосувалися проблем оптимізації процесів проектування, розробки і випробування ракетно - космічних систем та забезпечення національних інтересів держави в системах колективної безпеки і оборони.
            Творчий внесок академіка НАН України В. П. Горбуліна у розвиток науки, техніки та виробництва відзначено рядом державних нагород. Йому присуджено Державну премію СРСР (1990) та Державну премію України в галузі науки і техніки (2002), премію ім М. Янгеля НАН України (1998). Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого 5 (1997) та 4 (2004) ступенів. Має нагороди іноземних держав. З квітня 2015 року - віце-президент Національної академії наук України, директор Національного інституту стратегічних досліджень. Саме таким ми знаємо видатного сина України.
(Ж. Д. Назаренко)
Праці:
Світова гібридна війна: український фронт / за загал. ред. В. П. Горбуліна ; Нац. ін-т стратег. досліджень. – К. : [Фенікс], 2017. – 496 с.
Хроніки передбачень. 2006 - 2017 / В. П. Горбулін ; Віктор Горбулін. - Х. : Фоліо, 2017. - 256 с.
Донбас і Крим: ціна повернення : монографія / за загал. ред. В. П. Горбуліна, О. С. Власюка, Е. М. Лібанової, О. М. Ляшенко ; Нац. ін-т стратегічних досліджень. - К. : НІСД, 2015. - 474 с.
Україна і Росія: дев'ятий вал чи Китайська стіна / В. П. Горбулін, О. С. Власюк, С. В. Кононенко ; Нац. ін-т стратегічних досліджень. – К. : [НІСД], 2015. – 64 с.
***
Война и мир: пять сценариев для Украины / В. П. Горбулин // Стратегічна панорама. – 2015. – № 1. – С. 5-11.
"Черная дыра": тупик бесконечного урегулирования : [конфлікт на Донбасі та його наслідки] / В. П. Горбулин // Стратегічні пріоритети. – 2015. – № 3. – С. 5-11.
 
Література про життя та діяльність:
Вавилова, І. Б.  Горбулін Володимир Павлович // Енциклопедія сучасної України. – К., 2006. – Т. 6 : Го - Гю. - С. 231.
Шаромова, В. Р.  Горбулін Володимир Павлович // Шаромова, В. Р.  Українські фізики та астрономи : посібник- довідник. – Тернопіль, 2007. – С. 44.
Горбулін Володимир Павлович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=5677&lang=ukr
 
19.01 - 80 років Володимиру Петровичу Бондаренку (19.01.1939, м. Запоріжжя), вченому в галузі твердих сплавів та зернистих композиційних матеріалів, члену-кореспонденту НАН України, лауреату Державної премії УРСР (1982);[26]
Література про життя та діяльність:
Шаромова, В. Р.  Бондаренко Володимир Петрович // Шаромова, В. Р.  Українські фізики та астрономи : посібник- довідник. – Тернопіль, 2007. – С. 19.
Колесниченко, Н. Ф.  Бондаренко Володимир Петрович // Енциклопедія сучасної України. – К., 2004. – Т. 3 : Біо - Бя. - С. 259.
60-річчя члена-кореспондента НАН України В. П. Бондаренка // Вісн. НАН України. - 1999. - № 1. - С. 78-79.
Бондаренко Володимир Петрович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті :sites http://.edu.ua/news_details/news_id=5410&lang=ukr
 
20.01 - 25 років від дня народження Олександра В'ячеславовича Дудіна (20.01.1994, смт Куйбишеве (нині Більмак) - 30.07.2017, смт Розівка), учасника АТО. Загинув на блокпосту біля м. Маріуполя Донецької області;[27]
21.01 - 80 років (1939) від дня заснування Орджонікідзевського (нині — Вознесенівського) району м. Запоріжжя;[28]
22.01 - 115 років тому (1904) був прийнятий Статут Олександрівської міської громадської бібліотеки (зараз - КЗ “ЗОУНБ” Запорізької обласної ради);[29]
22.01 - 75 років від дня народження Олександра Олексійовича Шостака (22.01.1944, с. Давидівка Якимівського району — дата смерті невідом.), запорізького поета;[30]
Твори:
[Добірка віршів] / Шостак, О. // Письменники Запорізького краю (антологія творів кінця ХХ - початку ХХІ ст.) / Запоріз. обл. орг. Нац. спілки письменників України. – Запоріжжя, 2017. – С. 522-526.
[Добірка віршів] / Шостак, О. ; Олександр Шостак // Не міліють джерела Дніпрові... : твори письменників Запоріз. краю : зб. до 50-річчя заснування ЗОО НСПУ. - [Запоріжжя], 2016. - С. 196-197.
[Добірка віршів] / Шостак, О. ; Олександр Шостак // Літературний світовид Мелітопольщини : хрестоматія. – 2-ге вид. – Мелітополь, 2010. – С. 236-247.
[Добірка віршів] / Шостак, О. ; Олександр Шостак // Обрус : антологія творів літераторів Запорізького краю. – Запоріжжя, 2008. – С. 125-129.
“Вже за садком, прийшовши із заріччя...” : [вірш] / О. Шостак // Перегук сердець. – Запоріжжя, 2004. – С. 22.
 
Література про життя та діяльність:
Олександр Олексійович Шостак // Письменники Запорізького краю (антологія творів кінця ХХ - початку ХХІ ст.) / Запоріз. обл. орг. Нац. спілки письменників України. – Запоріжжя, 2017. – С. 521.
Олександр Шостак // Літературний світовид Мелітопольщини : хрестоматія. – 2-ге вид. – Мелітополь, 2010. – С. 236.
Віхляєв, В. В.  Поети - постшістдесятники : [в т. ч. про О. О. Шостака] // Віхляєв, В. В.  Перші кроки : [збірка публікацій] / В. В. Віхляєв ; Нац. спілка журналістів України. – К., 2006. – С. 23-36.
Сушко, К. І.  “Ружано, Ружано...” : (Олександр Шостак) // Сушко, К. І.  Стежка на Хортиці / К. І. Сушко. – Запоріжжя, 2004. – С. 12-17.
 
23.01 - 70 років від дня народження Володимира Федоровича Антипенка (23.01.1949, м. Бердянськ - 20.01.2017, м. Київ), вченого-кримінолога, першого керівника штабу Антитерористичного центру при СБУ, генерал-майора, доктора юридичних наук, професора;
Література про життя та діяльність:
Известные украинцы, умершие в 2017 году : [в т. ч. В. Ф. Антипенко] // МИГ. - 2018. - 4 янв. (№ 1). - С. 34.
 
23.01 - 60 років (1959) тресту "Запоріжбуддеталь" (з 1973 р. – ВО "Запоріжзалізобетон");
            26.01 - 110 років від дня народження Петра Івановича Сизова (26.01.1909, с. Терпіння Мелітоп. р-ну – 21.10.1944, м. Пагеяй, Литва), Героя Радянського Союзу.
 
            Петро Іванович Сизов народився 26 січня 1909 року в селі Терпіння Мелітопольського району. У 1923 році закінчив 7 класів, а в 1938 – Вищу господарську школу в Ленінграді (нині — м. Санкт-Петербург, РФ). Трудовий шлях розпочав у радгоспі «Садовий» бригадиром. Потім працював ливарником, інструктором ЦК профспілки, начальником Запорізького обласного статистичного управління. В 1931 - 1935 роках служив в армії. Жив і працював в Узбекистані. З початком війни був мобілізований до війська. У березні 1942 р. - квітні 1943 р. навчався в Харківському військово-політичному училищі. По закінченні був відправлений на фронт.
            Бойовий шлях парторга 71-го гвардійського полку Петра Івановича Сизова почався на річці Міус. Потім були бої за Донбас, на річці Молочній, на Нікопольському плацдармі, Перекопі, в Севастополі.
            З подання до нагородження орденом Червоної Зірки 15 травня 1944 року:
«Тов. Сизов в боях с немецкими оккупантами проявил себя исключительно смелым и решительным политработником. Будучи парторгом 71 Гвардейского Краснознаменного полка тов. Сизов в бою на Кинбурнской косе 2 декабря  лично сам взял в плен 43 человека румынских солдат и офицеров, в том числе майора немецкой армии. В боях по освобождению Советского Крыма тов. Сизов проделал исключительно большую работу, правильно и целеустремленно нацеливал партийные и комсомольские организации дивизии на выполнение поставленных задач.   <…>  Во время форсирования Каркинитского залива тов. Сизов первым переправился  на берег, зайдя, таким образом, противнику во фланг и с 1 батальоном 72 гвардейского стрелкового полка теснил противника, обеспечив тем самым успех прорыва Ишуньских позиций противника и позиций на р. Чатырлык. Во время выполнения боевой задачи по освобождению города Севастополь тов. Сизов был назначен заместителем командира штурмового отряда. <…> Вместе с батальоном 72 гвардейского стрелкового полка переправился через залив Северной Бухты и, увлекая за собой бойцов и командиров, теснил противника к морю, ведя уличные бои…».
            Після успішного розгрому фашистських загарбників на Кримському півострові, гвардійська стрілецька дивізія, в якій служив гвардії капітан П. І. Сизов, була перекинута на 1-й Прибалтійський фронт і брала участь у звільненні Литви, вигнанні ворога зі Східної Пруссії.
В ніч з 20 на 21 жовтня 1944 р. 71-й стрілецький полк гвардії 24-ї гвардійської стрілецької дивізії 13-го гвардійського стрілецького корпусу 2-ї гвардійської армії 1-го Прибалтийського фронту капітана П. І. Сизова утримував позиції під містом Пагегяй. Сизов уміло організував бійців та відбив німецьку контратаку. Він особистим прикладом підняв їх у бій з фашистами та сам знищив п’ять ворожих солдат. На ранок полк перейшов у наступ, але фашисти зупинили атаку кулеметним вогнем. П. І. Сизов підібрався до вогневої точки і закидав її гранатами. Під час атаки ворожа куля влучила в капітана. Ціною свого життя П. І. Сизов відкрив шлях радянським воїнам для подальшого наступу на ворога.
            Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року за мужність і героїзм, проявлені в боях з ворогом, Петру Івановичу Сизову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, посмертно. Також він був нагороджений орденом Леніна та двома орденами Червоної Зірки, медалями; навіки занесений до особового складу військової частини (гвардійського мотострілецького полку, в якому служив  і загинув). Похований Герой Радянського Союзу гвардії капітан П. І. Сизов в литовському місті Пагегяй, де йому встановлено пам’ятник.
            На честь П. І. Сизова  названі вулиці в місті Ургенчі (Узбекистан) та селі Терпіння Мелітопольського району Запорізької області. В музеї Терпіннівського колегіуму «Джерело» встановлено його погруддя. Неофіційно колегіум носить ім’я Героя Радянського Союзу Петра Івановича Сизова.
(Голованова Г.Я., Блюмський В. Т.)
Література та інтернет-ресурси:
Варяник, О. В.  Сизов Петр Иванович // Варяник, О. В.  Герои земли запорожской / О. В. Варяник. – Запорожье, 2018. – С. 158.
Сизов Петр Иванович // Подвигом славны твои земляки : рассказы о Героях Сов. Союза. – Запорожье, 1962. – С. 269-271.
Сизов Петр Иванович  // Герои Советского Союза: краткий биограф. словарь: в 2 т. – М., 1987.– Т. ІІ.– С. 459.
Мохов, Н.  Золотые звезды мелитопольцев : очерки о Героях Сов. Союза / Мохов Н., Куперман В. – Мелитополь, 1993. – С. 35-37.
Лукаш, І. М.  Сизов Петро Іванович // Лукаш, І. М.  Велике бачиться на відстані. – Дніпропетровськ, 1998. – С. 26.
Сизов Петр Иванович // Вечная слава Мелитопольщины : краткий биограф. справочник. – Мелитополь, 2005. – С. 207-208.
Сизов Петр Иванович (1909-1944) Герой Советского Союза  [Электронный ресурс] // Герои страны. – Режим доступа: http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=8762
Сизов Петр Иванович [Электронный ресурс] // Подвиг народа (1941-1945 гг.). Люди и награждения. –Режим доступа:
http://podvignaroda.ru/?#id=1003324923&tab=navDetailManCard
 
30.01 - 110 років від дня народження Миколи Даниловича Стреляєва (30.01.1909, с. Терпіння Мелітоп. р-ну — дата смерті невідом., м. Київ), українського художника тривимірного простору;
           
            Микола Данилович Стреляєв народився 30 січня 1909 р. у с. Терпіння Мелітопольського повіту Таврійської губернії (тепер - Мелітопольський район Запорізької області). Закінчив Київський художній інститут (1953). Вчителі з фаху — Л. Блох, М. Лисенко, О. Кокель, С. Прохоров, О. Сиротенко. Працював в галузі станкової і монументальної скульптури. Член Спілки художників CРСР.
            Основні твори : “Академік В. П. Філатов” (1953);. портрет робітника заводу “Арсенал” Г. М. Пілявця (1957); портрет знатної доярки М. Коваль (1958) та ін.
            Брав участь у виставках: республіканських - з 1957 , всесоюзних — з 1953 рр.
            На жаль, невідомо, коли помер скульптор, тільки відомо, що у Києві.
(О. А. Савкіна)
Література про життя та діяльність:
Стреляєв Микола Данилович // Українські радянські художники : довід. – К., 1972. – С. 446. – (Спілка художників України).
 
31.01 - 80 років (1939) Тарасу Григоровичу Шевченку, громадському діячу (з 1997 р. очолював Запорізьке обласне об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта»);
31.01 - 40 років від дня народження Анатолія Миколайовича Лівика (31.01.1979, с. Шевченківське Більмац. р-ну - 27.02.2016, там само), учасника АТО. Загинув під час навчань на полігоні “Широкий Лан” (Миколаївська область).[31]
 
Цього місяця виповнюється:
 
- 30 років (1989) від дня заснування Інституту олійних культур УААН (м. Запоріжжя).
 
ЛЮТИЙ
 
            02.02 - 100 років від дня народження Семена Петровича Алішевського (02.02.1919, с. Юрківка, Дагестан - 16.03.2015, м. Запоріжжя), гвардії генерал-майора артилерії, учасника Другої світової війни, воїна-інтернаціоналіста (1969-1971, Єгипет);
 
            Семен Петрович Алішевський народився 2 лютого 1919 року в с. Юрківка (Дагестан) у дворянській родині, яка походить від шляхетного роду Алішевських герба Косцеша, у Королівстві Польському і Великому Князівстві Литовському знаного ще з 1667 року. У Російській імперії дворянський рід Алішевських визнаний нащадками дворянського походження та занесено 27.04.1829 до ІІ частини Дворянської родовідної книги Кавказької області.
            Після закінчення в 1938 році 1-го Московського артилерійського училища ім. Л. Б. Красіна лейтенант Алішевський був направлений для проходження служби до Забайкалля: командиром батареї 100-го легкого артилерійського полку 93-ї стрілецької дивізії (в жовтні 1941 р. дивізію перекинули під Москву, де в ході боїв стала 26-ю гвардійською). Брав участь в битві за Москву, боях під Вітебськом, Ригою, Шяуляєм, знаменитій операції “Багратіон”. Перемогу Семен Петрович святкував у званні підполковника під Кенігсбергом.
            Після війни все життя С. П. Алішевського пов'язане з армією. Він закінчив Артилерійську академію ім. Ф. Е. Дзержинського, отримав звання полковника. До Запоріжжя воєнні шляхи-дороги вперше привели його в 1948 р. в якості командира дивізіону 114-го артилерійського полку. Але по-справжньому рідним Запоріжжя стало для військового з 1961 року, коли він отримав призначення на посаду заступника командира 52-ї артилерійської бригади Запорізького гарнізону (Одеський військовий округ). Продовжив військову службу в Єгипті військовим радником при командирі й штабі бригади реактивної артилерії (1969-1971). Після повернення з Єгипту вийшов у відставку.
            2008 року Указом Президента України Семену Петровичу Алішевському було присвоєно військове звання генерал-майор.
         Заслуги гвардії генерал-майора С. П. Алішевського відзначені нагородами: орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня, орденом Вітчизняної війни І ступеня, двома орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня, двома орденами Бойового Червоного Прапора, трьома орденами Червоної Зірки, бойовими та ювілейними медалями.
            Семен Петрович Алішевський володів польською, німецькою, іспанською, арабською мовами, багатьма мовами та говірками народів Кавказу. Ніколи специально не навчався музиці, але мав від природи абсолютний слух і самостійно оволодів грою на гітарі, баяні, акордеоні та фортепіано. Все життя прагнув підтримувати хорошу фізичну форму: з дитинства був прекрасним наїзником та стрільцем, до старости займався гімнастикою.
            В 2010 році Семен Петрович став співзасновником та дійсним членом Запорізького Дворянського Зібрання, в якому до самої смерті входив до складу Суда Честі. В 2014 році князь Дмитро Діасамідзе (голова грузинського Княжого Дому) нагородив генерал-майора Алішевського орденом Благодатного Вогню.
            Цього ж року, до 95-річного ювілею, Семену Петровичу вручили медаль «За особистий внесок у розвиток міста Запоріжжя».
            Помер Семен Петрович Алішевський 16 березня 2015 року у віці 96 років і був похований з відданням військових почестей. Прощання з генерал-майором пройшло в 55-й окремій артилерійській бригаді (з 2018 г. - 55-та окрема артилерійська бригада «Запорозька Січ»).
(Д. О. Буша)
 
            Література про життя та діяльність:
            Алишевский Семен Петрович // Весна Победы нашей / [авт. кол.: Короленко В. Д. (рук. проекта) и др.]. – Запорожье, 2010. – С. 129.
            [Алішевський Семен Петрович] // Помним о прошлом. Строим будущее! : [фотоальбом "Фронтовая фотография"] / текст : Д. Ф. Болдырев ; фирменный стиль, творч. идея и дизайн С. Н. Матвиец. – Запорожье : HeidelGroup/Adv/ Украина, 2007. – С. 66 : фото.– На облож. : Благотворительная акция компании "Александр".
            Дубченко, И.  Путь генерала / Ирина Дубченко // Vip club. - 2011. - № 30. - С. 36-38.
 
6.02 - 80 років тому (1939) було завершено будівництво першої черги Дніпровського карборундового заводу (нині Запорізький абразивний комбінат);[32]
07.02 - 80 років (1939) запорізькій поетесі Зінаїді Прокопівні Бебешко (07.02.1939, с. Чубарівка (нині - Федорівка) Пологів. р-ну);[33]
07.02 – 70 років (1949) Григорію Івановичу Лютому (07.02.1949, м. Гуляйполе), запорізькому поету, (у 1998 - 2016 рр. - голова обласної організації Національної Спілки письменників України), почесному громадянину м. Запоріжжя (2018);[34]
Твори:
[Добірка віршів] / Г. Лютий ; Григорій Лютий // Не міліють джерела Дніпрові... : твори письменників Запоріз. краю : зб. до 50-річчя заснування ЗОО НСПУ. – [Запоріжжя], 2016. – С. 107-112.
[Добірка віршів] / Лютий, Г. ; Григорій Лютий // Горпинич, О. І.  Література Гуляйпільського краю : для загальноосвіт. навч. закладів / О. І. Горпинич, І. К. Кушніренко ; Оксана Горпинич, Іван Кушніренко. – Запоріжжя, 2015. – С. 170-171.
[Добірка віршів] / Лютий, Г. ; Григорій Лютий // Обрус : антологія творів літераторів Запорізького краю. – Запоріжжя, 2008. – С. 160-168.
 
Література про життя та діяльність:
"Мій хліб - любов..." : до 60-річчя з дня народження Г. І. Лютого : біобібліограф. покажчик / КЗ "ЗОУНБ ім. О. М. Горького" Запоріз. обл. ради. – Запоріжжя : Тандем, 2009. – 60 с. : іл. – (Письменники Запорізького краю).
***
Стадніченко, О. О.  “Мій хліб — любов. Однині й назавжди” : (поезія Григорія Лютого в сучасному літературному дискурсі) // Стадніченко, О. О.  У свічаді слова: література, письменник, час / О. О. Стадніченко ; Ольга Стадніченко. – Запоріжжя, 2017. – С. 40-54.
Дзюба, І.  Магія південного степу (Григорій Лютий) / І. Дзюба // У літературі й навколо: з боргів давніх і новонабуваних / І. М. Дзюба ; Іван Дзюба. – К. : Либідь, 2016. – С. 264-267.
Горпинич, О.  Григорій Лютий (1949 р. н.) // Горпинич, О. І.  Література Гуляйпільського краю : для загальноосвіт. навч. закладів / О. І. Горпинич, І. К. Кушніренко ; Оксана Горпинич, Іван Кушніренко. – Запоріжжя, 2015. – С. 169-170.
Білоус, Г.  Про Григорія Лютого // По той бік мовленого слова : зб. статей. - Черкаси, 2006. - С. 281-311.
Григорій Лютий: “В самого Бога вчусь тепер мовчать...” / бесіду вела Світлана Третяк // Верже. - 2018. - 17 мая (№ 19). - С. 20.
 
            07.02 - 70 років Юрію Івановичу Єршову-Холодному (07.02.1949, с. Миколай-Поле Запоріз. р-ну), поету, члену Національної Спілки письменників України;
           
Україно, ти моя єдина
Аби вірить в тебе і любить
Я несу несплачену провину,
Яку батько може лиш сплатить!
Ю. Єршов-Холодний
 
Народився Юрій Іванович Єршов-Холодний 7 лютого 1949 року на Запоріжжі, неподалік від колиски запорізьких козаків – острова Хортиця, в селі Миколай-Поле. Мабуть, це не випадково, бо мати поета, Єршова Меланія Федорівна (в дівоцтві Холодна), походила зі старого козацького роду. Родина поета була звичайною: мати обшивала дітей в школі-інтернаті. Батько – Єршов Іван Іванович - працював у Миколай-Польській МТС мотористом, ковалем. За любов до техніки та «золоті руки» всіх у батьківському роді називали машиністами - від діда-прадіда. Цікаво, що корені батьківського роду ведуть до Сибіру. Любов і повага до книги в родині Єршових відчувалась постійно. Ще до школи хлопчик перечитував засмальцьовану книжку «Коник-Горбоконик», яку написав його прадід П. П. Єршов і про що йому нагадували рідні. Батько поета теж цікавився літературою. Він був постійним членом літературного об'єднання в Запоріжжі, товаришував з головним режисером Запорізького драматичного театру В. Г. Магаром, листувався з письменником О. Є. Корнійчуком.
1955 року Іван Іванович Єршов готував до прем'єри виставу за своєю п'єсою “Які ми були щасливі”. Та сталося несподіване. П'єса була знята зі сцени і заборонена “за воспевание националистических интересов”. Це була трагедія для всієї родини.
Дитинство Юрій Іванович провів у рідному селі Миколай-Поле, де закінчив вісім класів. Далі був переїзд до Запоріжжя, середня школа № 59, в якій навчався до 1966 року. Закінчивши навчання, два роки працював на трансформаторному заводі. Потім служив в армії. Ще в школі почав писати вірші і займався важкою атлетикою, та спорт переважив. Згодом закінчив Львівський інститут фізичної культури, працював спортивним інструктором Дніпровського алюмінієвого заводу в Запоріжжі. Юрій Іванович має спортивні досягнення: майстер спорту, чемпіон України з важкої атлетики, срібний призер першості СРСР серед сільських важкоатлетів. Мав шанс стати чемпіоном на Всесоюзних змаганнях у Ризі, але підвів поміст.
Протягом всього життя, чим би не займався Юрій Іванович, він не припиняв писати вірші. Все життя юнаку щастило на добрих учителів. Літературну студію, яку він відвідував у палаці культури “Металург”, вів популярний та відомий в ті роки поет Олександр Григорович Стешенко, а у важкій атлетиці спортивним тренером був всесвітньо відомий важкоатлет Леонід Іванович Жаботинський.
Так сталося, що Юрій Іванович Єршов-Холодний має більше долю поета, ніж долю штангіста, хоч спорту присвятив значну частину свого життя. Насправді він все своє життя любив поезію. Вперше поетичні рядки Ю. Єршова-Холодного надруковані у газеті “Комсомолець Запоріжжя” 1966 р. Згодом його твори неодноразово публікувалися в газетах, журналах. 1990 року вірші увійшли до книги поезій запорізьких авторів “Созвучье”, а 2008 року - до антології творів літераторів Запорізького краю “Обрус”. Він автор кількох поетичних збірок, серед яких - “Кришталева ластівка”, “Народе необачний”. За словом поета стоїть реальне життя.
Провідною тематикою його творчості стали поняття добра і зла, правди і кривди, безсмертя людини-творця. З 2011 року Ю. І. Єршов-Холодний - член Національної спілки письменників України.
23 березня 2018 р., у Всесвітній день поезії, в науковій бібліотеці Запорізького національного університету відбулася презентація книги “Письменники Запорізького краю (кінець ХХ-початок ХХІ століття ). Антологія прози і поезії”. До антології увійшли вибрані твори, біографічні та літературознавчі матеріали 37 поетів і прозаїків, членів Запорізького відділення Національної спілки письменників України. Серед авторів антології представлено й ім'я Юрія Івановича Єршова-Холодного.
Сьогодні, можливо, дехто вперше відкриває для себе творчість Юрія Єршова-Холодного. Його прихильникам хочеться побажати подальшого знайомства з високою поезією автора. А почесною нагородою ювіляру стане вплетення його поезій у вінок Кобзареві “Шевченко. Прощання з Україною”.
(Г. Г. Тимочко)
            Твори:
            Дорогою грому : вибрана лірика / Ю. Єршов-Холодний ; Юрій Єршов-Холодний. – Запоріжжя : Кругозір, 2017. – 220 с.
            Народе необачний : драматична поема / Ю. Єршов-Холодний ; Юрій Єршов-Холодний. – Запоріжжя : Статус, 2017. – 220 с. – (Розкрийте серця).
            Народе необачний : драматична поема / Ю. І. Єршов-Холодний ; Юрій Єршов-Холодний. – Вид. 2-ге, випр. та доп. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2014. – 226 с. : портр.
            Магія ночі : вірші / Ю. І. Єршов-Холодний ; Юрій Єршов-Холодний. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2014. – 96 с. : портр.
            Народе необачний : поезії / Ю. Єршов-Холодний ; Юрій Єршов-Холодний. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2009. – 96 с.
            Кришталева ластівка : поезії / Ю. І. Єршов-Холодний ; Юрій Єршов-Холодний. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2008. – 224 с. : іл.
***
            [Добірка віршів] / Ю. Єршов-Холодний ; Юрій Єршов-Холодний // Не міліють джерела Дніпрові... : твори письменників Запоріз. краю : зб. до 50-річчя заснування ЗОО НСПУ. – [Запоріжжя], 2016. – С. 70-75.
            [Добірка віршів] / Ю. Єршов-Холодний ; Юрій Єршов-Холодний // Обрус : антологія творів літераторів Запорізького краю. - Запоріжжя, 2008. - С. 300-305.
            [Добірка віршів] / Ю. Єршов // Созвучье : сб. стихов / Ю. Єршов ; Юрій Єршов. - Днепропетровск, 1990. - С. 38-43.
 
            Література про життя та діяльність :
            Юрій Єршов-Холодний : [біографія] // Письменники Запорізького краю (антологія творців кінця ХХ - початку ХХІ ст.). - Запоріжжя, 2017. - С. 175.
 
            8.02 - 75 років тому (1944) Запорізька область була остаточно визволена від німецько-фашистських загарбників;[35]
           
            Влітку 1943 року в ході наступу Червоної Армії лінія фронту почала наближатися до кордонів Запорізької області. У другій половині вересня війська Південно-Західного фронту,  під командуванням генерала армії Р. Я. Малиновського, вийшли на її територію. Протягом  першої половини жовтня німецькі війська вперто оборонялися на підступах до водного рубежу – Дніпра.
            Для того, щоб визволити обласний центр, командування зосередило проти ворожого угрупування на запорізькому плацдармі війська трьох армій Південно-Західного фронту : 12-ї армії генерал-майора О. І. Данилова, 8-ї гвардійської генерал-лейтенанта В. І. Чуйкова та 3-ї гвардійської генерал-лейтенанта Д. Д. Лелюшенка. У ніч на 14 жовтня відбувся перший на той час нічний штурм міста, який увійшов до історії військового мистецтва як зразок високої бойової майстерності наступаючих об'єднань. Ворог відступив на правий берег Дніпра.
До кінця жовтня була визволена майже вся територія Запорізької області. 29 грудня 1943 року гітлерівців вибили з Верхньо-Хортицького, а 8 лютого 1944 рок – з Кам'янсько-Дніпровського районів. Так завершилось визволення області від німецько-фашистських загарбників.
            Дорогою ціною дісталася перемога. Бої за визволення області були важкі і кровопролитні. Тактика воєначальників привела до величезних втрат солдатів і офіцерів. Масовий героїзм в роки Другої світової війни – свідчення високого патріотизму нашого народу. Ще й досі не названа точна кількість воїнів, які загинули, захищаючи та визволяючи область.
            207 бійцям і офіцерам за героїзм і мужність, проявлені в боях за визволення міст і сіл Запорізької області, присвоєне звання Героя Радянського Союзу, 53 з них удостоєні цього звання посмертно.
            Загальні збитки, заподіяні ворогом народному господарству області, склали 18,7 мільярдів карбованців у тогочасних цінах.  Відступаючи, гітлерівські окупанти руйнували і спалювали міста і села, підривали заводи, намагалися зруйнувати Дніпрогес, житлові будинки, заклади культури та ін.
            Пам'ять про війну, її сувора правда залишаться з нами, в серцях наступних поколінь, як приклад мужності і вічної скорботи за тими, хто не повернувся. Запоріжці назавжди збережуть пам'ять про воїнів, які загинули в боях за місто та область.
(Г. М. Нагорна)
            Література:
            [Мороко, В. М.]  Вигнання окупантів // Запорізький рахунок Великій війні, 1939 – 1945. - Запоріжжя , 2013. - С. 298-337.
            Хроника временной оккупации фашистскими захватчиками городов и районных центров Запорожской области и освобождения их частями Красной Армии // Запорожская область в годы Великой Отечественной войны (1941-1945 гг.) : сб. документов. – Запорожье, 1959. – С. 357.
            [Освобождение городов области] // Освобождение городов : справ. по освобождению городов в период Вел. Отеч. войны, 1941-1945 / [Дударенко М. Л., Перечнев Ю. Г., Елисеев В. Т. и др.] ; под общ. ред. С. П. Иванова ; Ин-т воен. истории, Центр. архив М-ва обороны СССР. – М., 1985. –  С. 48, 94, 152.
            Исаенко, Н.  [Бои за освобождение области] // Исаенко Н.  «Вижу противника». – К., 1981. – С. 89 -114.
            Через Днепровский вал // В наступлении гвардия. - М.,1971. – С. 144-169.
            Грылев, А.Н.  [Освобождение области] // Грылев А.Н.  За Днепром. – М., 1963. – С. 110, 204.
            Самарський, О.  Плацдарм на правому березі / О. Самарський // Запоріз. правда. – 1998. – 21 жовт.
            Зетченко, А.  Фронт за линей фронта // Индустр. Запорожье. – 1994. –2 февр.
            Пархачев,  Е.  Последний удар // Знамя труда. – 1994. – 18 окт.
            Чулановский, В.  Память горькая войны // Индустр. Запорожье. - 1994. – 9 февр.
            Углев, В.  Последний удар / В. Углев // Индустр. Запорожье. – 1989. – 8 февр.
            В наступлении и в обороне // Индустр. Запорожье. – 1984. – 7 февр.
            Завьялов, Н.  Конец Никопольского плацдарма // Знамя труда. – 1984.-7 февр.
            Зайцев, А.  На Никопольском плацдарме / А. Зайцев, П. Ребрин // Знамя труда. – 1984. – 17, 21 янв. ; 2 февр.
            Ликвидация вражеского плацдарма // Индустр. Запорожье. – 1984. – 7 февр.
            На финише // Индустр. Запорожье. – 1984. – 7 февр.
            Оборона противника прорвана // Индустр. Запорожье. – 1983. – 4 февр.
            Лук`янчиков, М.  Дніпровський напрямок // Запоріз. провда. – 1970. – 26 квіт.
           
10.02 - 30 років від дня народження Ігоря Михайловича Ілюшка (10.02.1989, с. Черноземне Якимів. р-ну - 17.03.2017, там само), учасника АТО, командира гармати 92-ї окремої механізованої бригади. Загинув поблизу м. Мар'їнка Донецької області;[36]
14.02 - 100 років від дня народження Якова Михайловича Демченка (14.02.1919, с. Кайкулак Токмац. р-ну - 19.12.1992), військовика, генерал-майора;
15.02 - 100 років від дня народження Івана Васильовича Конопкіна (15.02.1919, с. Іванівка Тамбов. обл. - 15.11.2017, м. Запоріжжя), художника;
 
                Іван Васильович Конопкін, художник, ветеран Другої світової війни, народився 15 лютого 1919 року. Про себе він розповідав так: «Народився я в селі Іванівка, що під Тамбовом, це рахманінські місця. Сестра Сергія Рахманінова – моя тітка, дружина брата мого батька Дмитра. Дочка композитора – Ірина Сергіївна Рахманінова, таким чином, моя троюрідна сестра».
            Ще кілька відомих імен пов’язано з долею Івана Васильовича: хрещеним батьком його був отаман Олександр Степанович Антонов. Так було записано в метричній книзі, поки ім’я отамана, який боровся проти радянської влади, не викреслили з документів.
            1932 року родина Конопкіних втікла до Запоріжжя, рятуючись від відправки на Соловки. Жили в землянці на Верхній Хортиці, батько працював ковалем в німецькому колгоспі імені Косіора.
            Тамбовське художнє училище Іван Конопкін закінчив 1936 року. Тоді там викладали такі відомі майстри пензля, як М. Нестеров і Ф. Решетніков. До Запоріжжя Іван Васильович приїхав з дипломом вчителя малювання і креслення, до справи своє душі – живопису - він повернувся, коли вже став пенсіонером. В молодому індустріальному місті молодий вчитель отримав робочу освіту – спеціальність електролізника, встиг попрацювати на алюмінієвому та кабельному заводах.
            Сам Іван Васильович був неординарною, сильною душею людиною. В армію його призвали 1939 року: «І опинився я на Північному флоті, в Мурманську, моряком. Туди відправляли колись каторжників. А я опинився добровільно і зразу – на фінську війну. Двічі під бомби попадав. На мисі Довгий служив. А потім , знов таки добровольцем, попросився під Сталінград. В морську бригаду. Під танки Манштейна». 1942 року під Сталінградом вступив до партії із звичайним для того часу формулюванням: «Якщо загину, прошу вважати мене комуністом». Був поранений, контужений, лікувався в шпиталях. Знову воював, опинився в полоні. Перемогу зустрів в Казахстані, куди його відправили за цей полон.
            До Запоріжжя Іван Васильович повернувся 1946 року і зразу пішов працювати на кабельний завод: «І так сталося, що з кабельного заводу я пішов в армію, і з цього ж кабельного заводу я пішов і на пенсію».
            Іван Васильович оформив на рідному заводі музейну експозицію, присвячену німцям Верхньої Хортиці: працював в архівах, збирав уцілілі предмети менонітського побуту. Виготовив одну з перших меморіальних табличок біля Запорозького дубу. Дружив з дніпропетровським художником В.І. Ерліхом, і з запорізьким - Ф.Ф. Шевченком. Саме Конопкіну син Федора Федоровича приніс пензлі й фарби після трагічної загибелі свого батька. Він же брав у Івана Васильовича й уроки живопису.
            Іван Васильович писав невтомно. В його спадщині – сотні картин, десятки – в колекціях за кордоном. З дня заснування Запорізького творчого об’єднання «Колорит» Іван Конопкін був найстарішим його членом, брав участь в постійному вернісажі на майдані Маяковського та виставках об’єднання. Він виконав ікону і передав її до церкви Київського військового шпиталю.
            Іван Васильович Конопкін помер на 99-му році життя 15 листопада 2017 року.
(І. В. Атаманчук)
            Література про життя та діяльність:
            Атаманчук, И.  У каждого — своя война / Инесса Атаманчук // МИГ. - 2009. - 7 мая (№ 19). - С. 39.
           
            15.02 - 70 років від дня народження Юрія Васильовича Лагутіна (15.02.1949, м. Запоріжжя – 30.04.1978, там само), запорізького спортсмена (гандбол), заслуженого майстра спорту, Олімпійського чемпіона (1976). З 1982 р. в Запоріжжі проходить Міжнародний меморіал пам'яті Юрія Лагутіна;[37]
            Література та інтернет-ресурс:
            Тищенко, В. О.  Юрій Лагутін // Тищенко, В. О.  Гандбол : навч. посібник для внз / Валерій Тищенко. – Запоріжжя, 2014. – С. 26.
            Юрій Васильович Лагутін // Запоріжжя олімпійське / [відп. за вип. А. Копеліович]. – [Запоріжжя?, 2004?]. – С. 4.
            Лагутін Юрій Васильович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.edu.ua/news_details/news_id=6354&lang=ukr
 
            16.02 - 115 років від дня народження Агафії Луківни Покорської (16.02.1904, с. Кальниболота Єлисаветград. пов. Херсон. губ. (нині - Новоархангел. р-ну Кіровоград. обл.) – 01.08.2006, м. Новомосковськ Дніпропетров. обл.), актриси Запорізького музично-драматичного театру (1936-1968), схимомонахині Самарського Пустинно-Миколаївського монастиря (1993-2006);
Не знаю, чи пройду усі дороги,
але свою, зізнаюся, - пройду.
Л. Геньба
            Народилася майбутня актриса 16 лютого 1904 року в селі Кальниболота Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині - Новоархангельського району Кіровоградської області). В 1923 році Володимир Герасимович Магар (майбутній головний режисер Запорізького музично-драматичного театру) заснував в цьому селі драматичний гурток, в якому юна Агафія грала з перших днів його заснування.
            1936 року знову відбулася їх зустріч, тепер уже в Запорізькому театрі, якому вона присвятила 32 роки свого життя (1936 - 1968). Талановита актриса приймала участь майже у всіх виставах української класики. Головних ролей в її репертуарі було не багато, але й ті невеличкі ролі запам’ятовувалися глядачам. Вона полонила глядачів особливим вмінням відчувати і передавати внутрішній світ своїх героїв. Головний режисер театру В. Г. Магар дуже цінував її здатність створювати правдиві реальні образи, любив грати разом з нею у виставах. Вони обоє народилися в одному селі, побут якого був їм добре знайомий, тому їх реалістична гра мала великий успіх у глядачів.
Значне місце в її творчості займала також концертна робота. Ще під час Другої світової війни Агафія Покорська прекрасно читала поетичні твори в прифронтових шпиталях, особливо  слухачам подобалося її гуморески.
            Колега, народна артистка України Т. Мірошниченко згадувала : «Агафья Лукинична была добрым, искренним и мудрым человеком. Она прошла тяжелый, длинный жизненный путь, на котором были и Гражданская война, и Великая Отечественная, и сталинские репрессии. Это уже далекие времена, но репрессии не обошли стороной и ее семью. Муж был осужден, находился в сталинских лагерях, за какую провинность – неизвестно. Он возвратился из мест заключения только после смерти Сталина и несколько лет проработал в постановочной части театра и вскоре умер.
            Несмотря на все испытания, выпавшие на ее долю, она была оптимисткой, человеком веселым, и за словом в карман не лезла. Сохранив в себе все лучшие человеческие качества, была образцом для коллектива театра. У нее не было своих детей, но она стала матерью для совсем чужой девочки, вырастила ее, поспитала, отдала замуж и дождалась внуков…».
            В останні роки роботи у театрі ролей у неї було не багато, тому вона по своїй ініціативі створила в театрі бібліотеку і працювала в ній безкоштовно навіть після виходу на пенсію.
            Будучи віруючою людиною і, пішовши на пенсію, присвятила себе духовному життю. Вона була прихожанкою храму на Малому базарі (сьогодні це храм святих Петра і Февронії), співала в церковному хорі, виготовляла свічки. В 1993 р. пішла в монастир. Її бажання служити  Господу Богу було підготовлено всім її життям. Актриса стала схимонахинею Анною, насельницею Самарського Пустинно-Миколаївського монастиря, що знаходиться в м. Новомосковську Дніпропетровської області. Вона прийшла туди разом з першими поселенцями після повернення його в лоно Церкви і вже ніколи його не залишила.
Коли сестри-монахині переїздили до Тихвинської обителі, їй дозволили залишитися, незважаючи на те, що монастир став чоловічим. Померла схимонахиня в 2006 році на 102 році життя. Похована на монастирському кладовищі.
            Кажуть, що людина народжується тричі: вперше, коли з`являється на світ; вдруге, коли знаходить своє покликання і обирає свою стежку в житті, і втретє – коли приходить заслужені шана і визнання. Свою Дорогу А. Л. Покорська пройшла достойно, несучи людям Радість, Світло, Добро.
            Тож пам’ятаймо людину, яка вірно служила і Богу, і Мельпомені.
(Г. М. Нагорна)
            Література
            Гайдабура, В. М.  Талант от природы // Гайдабура В. М.  А що тато робить в театрі ? . – К., 2011. – С. 199-200.
            Магар, В.  [А. Покорська] // Магар, В.  З любов`ю до людини / В. Магар. – Запоріжжя, 1961. – С. 17,42,50.
            Валик, О.  Жизнь и судьба Агафьи Покорской / О. Валик  // Летопись православия. – 2018. – № 3 (март). - С.14.
            Валик, О.  Жизнь и судьба Агафьи Покорской  / О. Валик  // Запорожье вечернее. – 2015. – 15 янв.(№ 3). – С. 22.
            Кибкало, В. Талант от природы / В. Кибкало // Индустр. Запорожье. – 1989. – 17 февр. – С. 4.
           
            16.02 - 40 років від дня народження Володимира Геннадійовича Дубініна (16.02.1979, м. Катта-курган Самарканд. обл., Узбекістан - 12.12.2014, с. Білорецьке (нині - Мала Михайлівка) Веселів. р-ну), учасника АТО (10-та гаубична артилерійська батарея 4-го гаубичного артилерійського дивізіону 55-ї ОАБр);[38]
            18.02 - 150 років від дня народження Євгена Івановича Сердобольського (18.02.1869, с. Базарний Карабулак Саратов. губ. - 14.10.1937, Бутівський полігон НКВС (м. Москва, РФ), протоієрея Троїцької церкви в с. Кизияр (Мелітополь);
           
            Євген Іванович Сердобольський народився 18 лютого 1869 року в місті Базарно-Карабулак Саратовської губернії в родині священика. По закінченні Саратовської духовної семінарії одружився (дружина - Євгенія Олександрівна), 1892 року прийняв священний сан. 1908 року Сердобольський переїздить до Таврійської губернії, служить священиком в селі Кизияр Мелітопольського повіту і одночасно повітовим споглядачем церковних шкіл. Є відомості, що він закінчив педагогічні курси при Одеському навчальному окрузі (відділення російської мови та словесності).
            1915 року Євген Сердобольський став протоієреєм. У Мелітополі він зустрів Лютневу революцію, а потім і жовтневий переворот 1917 року. У Мелітополі він пережив і громадянську війну, і руїну, і голод. В ті страшні роки смути і міжусобиць Сердобольський продовжує служити в церкві.
            Отцю Євгену прийшлося пройти через тяжкі випробування, пов’язані з єпископом Сергієм (Звєрєвим), якому він став відданим та енергійним прихильником.
            Передісторія їхнього знайомства така. 30 липня 1922 року архієпископ Таврійський Никодим нарікає протоієрея Олександра Звєрєва єпископом Мелітопольським Сергієм, а 1 серпня в Мелітополі засновується кафедра вікарія (намісника) для Мелітопольського, Бердянського та Дніпровського повітів. Але виїхати до Мелітополя єпископу Сергію не вдалося. Він був заарештований разом з архієпископом Никодимом. Більшовики мали намір усунути керівників Таврійської єпархії, щоб допомогти своїм прихильникам з «Живої церкви» захопити церковну владу.
            Тим часом мелітопольський клір (збори церковних священнослужителів) визначив утримання для нового архієрея, а також виділив кошти для найму квартири. По церковним парафіям було поширено таке повідомлення: «Беручи до уваги, що преосвященний Сергій з серпня вже є Мелітопольським єпископом, а зараз ув’язнений у монастирі, дуже бідує, вкрай потребує допомоги, необхідно поспішити з присилкою збіжжя або грошей на його утримання. Внески робити в Мелітополі на ім’я настоятеля Олександро-Невського собору Євгена Сердобольського».
            Протоієрей Євген Сердобольський як благочинний мав займатися усіма організаційними питаннями. У вересні 1922 року він писав до Веселівського району: «Передбачаючи арешт владики і беручи до уваги намагання керувати Російською церквою неканонічною групою «Жива церква», наші архіпастирі на основі грамоти, яка розіслана Святителем патріархом Тихоном перед усуненням від влади, запропонували мені заснувати на місці Тимчасове духовне управління (краще, з метою об’єднання дій, повітове) за участі духовенства та мирян. Звісно, це управління має визнати Святого отця нашого Тихона Патріархом, архієпископа Никодима та єпископа Сергія своїми архіпастирями і знаходитися з ними в молитовному спілкуванні та бути до них у повному послуху».
            В цей час активісти з «Живої церкви» захоплювали все нові й нові парафії. Самі обновленні не приховували, що за ними стоять радянські державні органи, в тому числі й таке карне відомство як Державне Політичне Управління (ДПУ), яке стало спадкоємцем сумно відомої ЧК. Чекісти щільно опікувалися «Живою церквою», сподіваючись за її допомогою розколоти і послабити канонічну православну церкву.
            Мелітопольська влада уважно слідкувала за новим єпископом Сергієм та благочинним Євгеном Сердобольським. Коли ж влада усвідомила, що вони, не страхаючись, обстоюють інтереси православної церкви, схотіла прибрати їх та ліквідувати Мелітопольську єпархію. Шукали лише підходящий привід.
            Навесні 1923 року в Україні та Криму вибухнув голод, від якого померли десятки тисяч людей. Трупи валялись навіть на вулицях. Їх не встигали ховати. Єпископ Сергій звернувся з посланням до православних парафіяльним громадам Мелітопольського, Бердянського та Дніпропетровського повітів. Він прохав допомогти голодуючим. Якщо знадобиться, то й віддати для святої справи допомоги страждаючим церковні цінності, які знаходяться в храмі і без яких можна обійтися під час богослужіння. Тимчасове духовне управління, яке очолював протоієрей Євген Сердобольський, підтримало заклик владики і оголосило збір золотих, срібних та інших цінних речей. Щоб їх можна було обміняти на зерно та інше продовольство для голодуючих людей.
            Незважаючи на заклик єпископа Сергія та протоієрея Сердобольського допомогти голодуючим, влада, як і раніше, бачила в них ідеологічних ворогів. Безперевні доноси зробили свою справу. 11 травня 1923 року архієрей і священник були заарештовані та відправлені до катеринославського губернського відділу ДПУ. Але там не змогли знайти в діях арештованих контрреволюційних дій проти радянської влади. Але просто відпустити священнослужителів місцеві чекісти не могли. Тоді вони вирішили відправити єпископа Сергія і протоієрея Сердобольського до Сімферополя – хай там розбираються вже кримські чекісти.
            В тяжких умовах в’язниці здоров’я єпископа Сергія та протоієрея Сердобольського погіршилося. 3 липня 1923 року на підставі скарг на здоров’я арештовані були обслідувані лікарською комісією, яка відзначила, що Сердобольський скаржився на ревматизм м’язів, спини і правого стегна, серцевий напад, задишку, біль під правою рукою. Комісія зробила висновок, що Сердобольський страждає міокардитом, фурункульозом, катаром кишок, артритом і що йому необхідне серйозне медичне лікування.
            25 жовтня ухвалили перевести арештованих Звєрєва та Сердобольського до Харківського ДГПРу (дім громадсько-примусових робіт). Харківські слідчі були більш прискіпливі до наданих фактів вини священнослужителів. Вони вважали їх недостатніми. Тому визнали за можливе «за відсутністю складу злочину» відпустити архієрея і священника.
Але повертатися до Мелітополя було небезпечно. Щоб уникнути нового арешту, єпископ Сергій і протоієрей Сердобольський поїхали до Москви. І тільки 3 квітня 1925 року карна справа проти мелітопольських священнослужителів була припинена за відсутністю складу злочину, який не був встановлений.
            Далі їх дороги розійшлися. Протоієрей Євген Сердобольський деякий час служив в храмах Москви. Про цей період його життя відомо дуже мало. Є відомості, що 1930 року отець Євген був відправлений на заслання до Саратова на три роки. Після повернення з заслання він служив в м. Коломна Московської області, в церкві Петра і Павла.
            В цей час до Коломни прибув М.С. Хрущев, який очолював тоді Московський міський комітет ВКП(б). Він виступив з великою промовою на Коломенському заводі, де проходила партійна конференція. У доповіді М. Хрущев неодноразово згадував «про проникливість товариша Сталіна» у виявленні ворогів радянської держави. Посилаючись на вказівки вождя, він закликав усіх бути пильними, не забувати про гостру класову боротьбу в країні. Хрущов вимагав «шукати ворогів народу», «викривати шкідників та шпигунів».
            До числа «шкідників» віднесли і служителів культу. Хоч вони й не впливали прямо на виробничі процеси, не виводили з ладу машини та механізми, але, за логікою більшовиків, могли стати ідейними натхненниками для інших ворогів народу, а отже, й самі ставали такими.
            Незабаром пішли арешти священників. Карні справи відверто фабрикувалися, після чого обвинувачуваних та свідків примушували підписувати протоколи. Серед арештованих був і Євген Сердобольський, який давно знаходився під наглядом каральних органів.
            По закінченні слідства у вересні 1937 року всій групі духовенства були оголошені обвинувачення у створенні контрреволюційної церковно-монархічної організації, агітації серед населення проти заходів, які проводив радянський уряд.
            Більшість арештованих, замучених та обманутих слідчими, нарешті визнавали себе повністю або частково винними в «антирадянській агітації», «контрреволюційній діяльності». Але в питаннях віри православний народ показав себе безстрашним. Ані тортури, ані загроза смерті не змогли примусити віруючих зректися від Бога, звести хулу на Церкву.
            9 вересня 1937 року «надзвичайна трійка» при управлінні НКВС СРСР у Московській області ухвалила розстріляти священників з Коломни. Серед них був і Євген Сердобольський.
            Лише 1 березня 1958 року старший слідчий слідчого відділу управління КДБ при Раді Міністрів СРСР в Московській області капітан Баранов, розглянувши архівну слідчу справу у звинуваченні Є.І. Сердобольського та інших,  відзначив, що «арешт та слідство у цій справі були проведені з порушеннями норм карно-процесуального закону. Усі обвинувачені арештовані без санкції прокурора, вимоги ст. 206 КПК не виконувались, обвинувальне заключення ніким не затверджене».
            Усі священнослужителі були розстріляні на Бутівському полігоні НКВС. Зараз це місце знаходиться в межах Москви. В 30-х роках ХХ сторіччя це було місцем масових поховань жертв репресій.
            Навесні 1993 року полігон вперше відвідали рідні загиблих. Восени того ж року була встановлена гранітна меморіальна плита. Наступного року на Бутівському полігоні був встановлений Великий Уклінний хрест. А незабаром тут був споруджений дерев’яний храм в ім’я новомучеників та сповідників російських.
(С. І. Авдєєнко)
            Література про життя та діяльність:
            Авдеенко, С. И.  Крестный путь протоиерея Евгения Сердобольского // Авдеенко, С. И.  Претерпевшие за веру / С. И. Авдеенко ; Сергей Авдеенко. – Мелитополь, 2012. – С. 99-149.
 
            18.02 - 60 років від дня народження Сергія Івановича Сидоренка (18.02.1959, с. Георгієвське Межев. р-ну Костром. обл., РФ – 30.10.1983, м. Токмак), старшого лейтенанта . Загинув в Афганістані;
            Література про життя та діяльність:
            Сидоренко Сергій Іванович // Книга пам'яті України. Запорізька область. – Запоріжжя, 2012. – Т. 23 [і] : Інтернаціоналісти. - С. 75.
 
            19.02 - 110 років від дня народження Миколи Костянтиновича Попеля (19.02.1909, с. Острівка Савран. р-ну Одес. обл. - 29.04.2001, м. Запоріжжя), запорізького журналіста;[39]
                Література про життя та діяльність:
            Бондар, В. О.  Попель Микола Костянтинович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.edu.ua/news_details/news_id=6905&lang=ukr
 
19.02 - 90 років від дня народження Василя Феофановича Білого (19.02.1929, м. Оріхів - 31.05.2009, м. Жуковський Москов. обл., РФ), відомого палеовулканолога, заслуженого діяча науки, доктора фізико-математичних наук, професора Північно - Cхідного комплексного науково-дослідного інституту Сибірського відділення АН СРСР в Магадані;
Праці:
Таловско - Тайгоносская эвлиминарная система (Северо-Восток России). - Магадан, 2008. - 67 с.
Усхтвеемский комплекс субвулканических ультрамафитов (Чукотский полуостров) / В. Ф. Белый. - Магадан, 1995. - 115 с.
Геология Охотско-Чукотского вулканогенного пояса / В. Ф. Белый. - Магадан, 1994. - 76 с.
Петрохимия магматических формаций Охотско-Чукотского вулканогенного пояса / В. Ф. Белый, И. Н. Котляр, А. П. Милов. - М. : Наука, 1981. - 224 с.
Формации и тектоника Охотско-Чукотского вулканогенного пояса / В. Ф. Белый. - М. : Наука, 1978. - 213 с.
Стратиграфия и структура Охотско-Чукотского вулканогенного пояса / В. Ф. Белый. - М. : Наука, 1977. - 171 с.
Вулканические формации и стратиграфия северной части Охотско-Чукотского пояса / В. Ф. Белый. - М. : Наука, 1969. - 175 с.
 
Література та інтернет-ресурси:
Белый Василий Феофанович [Электронный ресурс] // Тихоокеанская геология. - 2004. - Т. 23, № 2. - С. 123-126. - Режим доступа : www.kolyma.ru/magadan/index.php?newsid=653
Памяти Василия Феофановича Белого (19.02.1929 - 31.05.2009) [Электронный ресурс] // Вулканология и сейсмология. - 2009. - № 6. - С. 78-80. - Режим доступа : http : naukarus.com/pamyati-vasiliya-feofanovicha-belogo-19-02-1929-31-05-2009-gg
 
            22.02 - 80 років від дня народження Юрія Юхановича Беладзе (22.02.1939, м. Запоріжжя - 16.06.2017, там само), заслуженого тренера України, заслуженого працівника фізкультури і спорту України, почесного громадянина м. Запоріжжя (2010), директора дитячо-юнацького спортивного клубу «Бойові рукавички»;[40]
Література та інтернет-ресурс:
Шиханов, Р. Б.  Беладзе Юрій Юханович // Шиханов, Р. Б.  Почесні громадяни міста Запоріжжя : біограф. нариси / Р. Б. Шиханов ; Руслан Шиханов. – Запоріжжя, 2015. – С. 109-110.
            Шиханов, Р. Б.  Беладзе Юрій Юханович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : .http://sitesedu.ua/news_details/news_id=5329&lang=ukr
 
23.02 - 100 років від дня народження Сергій Арсенійовича Бесчастного (23.02.1919, м. Мелітополь - 13.11.1987, м. Одеса), Героя Радянського Союзу, майора авіації, командира ескадрильї 235-го Проскуровського штурмового авіаполку 264-ї Київської Червонопрапорної штурмової авіадивізії 5-го штурмового авіакорпусу 5-ї повітряної армії 2-го Українського фронту, капітана;
 
Народився Сергій Арсенійович Бесчастний 23 лютого 1919 року в родині залізничника, в селищі Юрівка, яке у 20-і роки увійшло до складу міста Мелітополя. Українець. Закінчив 7 класів СШ № 2. Двоє старших братів працювали машиністами в локомотивному депо станції Мелітополь, і Сергій також вирішив стати залізничником. У 1936 році закінчив училище (нині - Мелітопольський професійний ліцей залізничного транспорту), отримавши спеціальність слюсаря з ремонту паровозів. Протягом 1936-1938 рр. був слюсарем у Мелітопольському локомотивному депо, а з 1939 року свої знання і досвід передавав майбутнім залізничникам, працюючи майстром-інструктором у своєму навчальному закладі.
 
Шлях у небо
Молодого інструктора залізничного училища, як і багатьох його мелітопольських однолітків, покликала висока мрія - мрія про небо. Одночасно з роботою юнак відвідував міський аероклуб і, хоча було нелегко, впевнено йшов до своєї мети.
            Сергій успішно закінчив навчання в аероклубі і 20 вересня 1940 року Мелітопольським райвійськкоматом був призваний в армію. Але з мрією про польоти не розлучився. У 1942 році закінчив Сталінградську військову авіаційну школу пілотів і став професійним льотчиком. Минуло небагато часу, і його знання і вміння знадобилося застосовувати на практиці. З 4 червня 1943 року Сергій Бесчастний влився в ряди діючої армії. Служив в 235-му штурмовому авіаційному полку, літав на штурмовику Іл-2. Воював на Воронезькому, 1-му та 2-му Українських, Далекосхідному фронтах.
З 27 липня 1943 роки воював у складі 8-го змішаного, а потім - 5-го штурмового авіаційного корпусу, під командуванням легендарного льотчика, генерала М. П. Каманіна. Брав участь у бойових діях Орловсько-Курської битви, підтримував наземні війська фронту на Білгородському та Харківському напрямках.
 
«Повітряний снайпер»
Так через роки назвали свою розповідь про відважного земляка мелітопольські дослідники героїчної історії рідного краю - військовий краєзнавець М. Мохов і журналіст В. Куперман у книжці «Золоті зірки мелітопольців».
«День сьомого серпня 1943-го в 235-му штурмовому авіаполку почався, як і попередні. Льотчики знали, що чекають важкі польоти. Адже тільки недавно закінчився розгром фашистів на Курській дузі, наші війська почали наступ на Харків, а гітлерівське командування, зосередивши великі резерви, люто контратакувало, прагнучи відновити позиції.
Повернувшись від командира полку, командир ескадрильї поставив завдання:
- Вилітаємо всім полком в район Охтирки, південніше від неї зосередилася німецька танкова дивізія «Мертва голова». Наказ: знищити танки, склади з пальним, зірвати контрнаступ ворога. 18 літаків будуть діяти по цілях, 2 - по зенітних засобах. Треба б більше, та техніки у нас залишилося мало. Цим двом доведеться найважче.
Добровольці є?
- Дозвольте мені, - підвівся міцний, невисокий на зріст молодший лейтенант. - Я займуся зенітниками, а ви вже й за мене там побільше мертвих голів наробіть.
- Призначаю вас, Бесчастний, ведучим цієї двійки, - сказав комеск. - По машинах!
До Охтирки всі 20 Ілів летіли разом на бриючому. Швидко знайшли скупчення ворога: танки, автомашини, цистерни з пальним.
Як і очікувалося, гітлерівці зустріли штурмовиків ураганним зенітним вогнем. Все небо вкрилося чорними грибами вибухів. Подолати смугу загороджувального вогню було неможливо.
- Бесчастний, дій, - наказав по рації командир ескадрильї.
Оцінивши обстановку, молодший лейтенант вибрав батарею, яка найбільш загрожувала групі своїм вогнем, відірвався від загального строю і пішов в шалену атаку. Зенітники зрозуміли його маневр і перенесли весь вогонь на нього та його веденого.
Вогонь по основній групі дещо ослаб, і штурмовики прорвалися до цілі. В скупчення фашистської техніки полетіли бомби, реактивні снаряди, траси запалювальних куль. На землі запалали пожежі, вибухи. А Бесчастний продовжував бій із зенітниками. Він зі своїм веденим придушив цю найбільш «настирливу» батарею, потім ще одну і, відволікаючи вогонь на себе, дав можливість групі відмінно виконати бойове завдання. Було знищено 4 танки, багато автомашин, заправних цистерн. Командувач фронтом оголосив полкові подяку».
 
А під крилом - столиця України
У серпні-грудні 1943 року Сергій Бесчастний у складі 2-ої повітряної армії брав участь у звільненні Лівобережної України, в битві за Дніпро, в Київській наступальній операції, визволенні Києва і подальшій Київській оборонній операції.
"Важким був бій 30 жовтня 1943 року за звільнення Києва, - пізніше згадував Сергій Арсенійович під час відвідин рідного училища влітку 1970 року. - Десятого-дванадцятого листопада між Києвом і Житомиром наші війська зупинилися, німці кинули назустріч радянським військам танкову армію Гудеріана.
Я був тоді командиром ескадрильї штурмової авіації. Отримав наказ перешкодити наступу німецьких танків на Київ. У цьому бою було знищено 42 танки, 38 самохідних гармат. Але десь недалеко знаходився фашистський аеродром, і незабаром у бій були кинуті німецькі винищувачі, які раптово з'явилися з-за хмар. Ми отримали наказ повертатися на аеродром. Сили були нерівними. Один проти 10 фашистських стерв'ятників, зокрема, десять німецьких машин почали атакувати мене.
Було дуже спекотно. Трьох фашистських льотчиків вдалося знешкодити, та пізніше був підбитий і мій літак. Майже втрачаючи свідомість, направив пошкоджену машину до землі і, на щастя, приземлився на своєму аеродромі, хоча і з запізненням. В ескадрильї вважали, що командир загинув... Потім був госпіталь. За час війни воював на фронтах під Москвою, Сталінградом, Києвом, на Воронезькому напрямі ".
Сергій Арсенійович згадував і однополчанина Георгія Берегового, льотчика-космонавта, який був у той час командиром ланки. З любов'ю згадував Бесчастний свого вихователя - відомого всій країні льотчика Каманіна, пізніше командира космонавтів.
 
Досвід і довіра
«В умовах фронтового життя майстерність воїнів зростала швидко, - писали М. Мохов і В. Куперман у книзі «Золоті зірки мелітопольців ».
- Почавши свій бойовий шлях у червні 1943 року рядовим льотчиком, Сергій Бесчастний в жовтні цього ж року став заступником командира авіаескадрильї, одним з кращих ведучих груп. За будь-яких погодних умов спрямовував ведених точно на ціль.
Так було і 19 листопада 1943р., коли він на чолі вісімки Ілів вилетів у район Житомира. Там наші наземні війська вели запеклі бої з великим ворожим угрупованням, яке прагнуло знову зайняти Київ, відкинути радянські війська за Дніпро.
Завдання штурмовиків було нелегким: знайти і знищити в районі міста склади з пальним та боєприпасами. Склади посилено охоронялися зенітною артилерією. Та й погода - низька суцільна хмарність, не сприяла виконанню завдання.
І все ж група його виконала. Прорвавшись крізь загороджувальний вогонь, штурмовики скинули бомби точно на ціль. Про це свідчили три вибухи величезної сили і пожежі, що виникли на землі.
При виході з останньої атаки, на групу обрушилися 10 винищувачів «Фокке-Вульф-190».
- Спокійно, соколи, - передав Бесчастний по радіо веденим. - Прикривайте один одного.
Зав'язався нерівний бій винищувачів проти штурмовиків. І все ж наші льотчики вийшли переможцями. С. Бесчастний збив одного ворога і привів групу без втрат на свій аеродром ».
Взимку і навесні 1944 року С.А. Бесчастний у складі 2-ої повітряної армії брав участь у Житомирсько-Бердичівській, Корсунь-Шевченківській, Рівне-Луцькій, Проскурівсько-Чернівецькій операціях, у визволенні Вінниці і Проскурова (Хмельницький), влітку - у Львівсько-Сандомирській стратегічній наступальній операції та в звільненні Східних районів Польщі.
Ескадрилья, яку часто водив на бойові завдання Сергій Бесчастний, діяла успішно.
У вересні 1944 року 264-а штурмова авіаційна дивізія разом з 5-м штурмовим авіаційним корпусом була перекинута на 2-й Український фронт, в Північну Трансільванію (Румунія), де увійшла до складу 5-ї повітряної армії.
С.А. Бесчастний разом зі своїм полком брав участь у Дебреценській та Будапештській операціях.
 
Вища майстерність капітана
У боях за Будапешт Бесчастний, тоді вже капітан, командир ескадрильї, показав високу майстерність. Це місто фашисти утримували з люттю приречених, і нерідко наші та німецькі підрозділи знаходилися один до одного впритул. Один будинок зайнятий нашою піхотою, а в сусідньому - вороги. Треба бути справжнім повітряним снайпером, щоб в цій обстановці завдати точного удару по гітлерівцях і не зачепити своїх. Ескадрилья капітана Бесчастного 12 разів вилітала на такі завдання і завжди виконувала їх з абсолютною точністю, за що комеск і був нагороджений рідкісним для льотчиків полководницьким орденом Олександра Невського ».
Навесні 1945 року Сергій Бесчастний брав участь у відбитті ворожого контрнаступу в районі озера Балатон, у Віденській наступальній операції, у визволенні міст і населених пунктів Словаччини та Австрії, взятті міст Братислава, Відень, Брно.
Відтак,  до 30 квітня 1945-го капітан С. А. Бесчастний здійснив 124 бойових вильоти, при цьому знищив 10 танків, 45 автомашин, 16 гармат різного калібру, 13 складів з пальним і боєприпасами, до 450 солдатів і офіцерів противника. Провів 21 повітряний бій, збив два літаки противника - винищувач ФВ-190 і літак зв'язку Фізелер-156 "Шторх". На землі знищив 5 літаків - 3 транспортні літаки Ю-52 і 2 ФВ-190. Ескадрилья під його командуванням здійснила 1312 бойових вильотів, маючи при цьому дві бойових і одну не бойову втрати.
З 6 по 11 травня С.А. Бесчастний брав участь у Празькій операції і звільненні Праги.
За бойові заслуги нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Олександра Невського, двома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, медалями.
І як підсумок - Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 травня 1946 року за мужність і героїзм, проявлені при нанесенні штурмових ударів по противнику, капітану Бесчастному Сергію Арсентійовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі "Золота Зірка" (№ 9018).
 
На мирній землі і на морі
Після війни майор Бесчастний С.А. був звільнений в запас. Працював на партійно-господарській роботі в Ужгороді та Херсоні. У 1951 р. закінчив вищу партійну школу. З 1955 року жив в Одесі, в 1962 році закінчив Одеське морехідне училище (інститут інженерів водного транспорту). Плавав помічником капітана танкера "Миколаїв" з політичної частини, пізніше працював директором водної станції.
Помер 13 листопада 1987 року. Похований в Одесі.
Пам'ять Бесчастного Сергія Арсенійовича увічнена в Мелітополі на Алеї Героїв, а також на меморіальній дошці, присвяченій Героям Радянського Союзу - випускникам Мелітопольських аероклубу і військового авіаційного училища льотчиків-спостерігачів і штурманів.
У Мелітопольському професійному ліцеї залізничного транспорту створена Алея Героїв Радянського Союзу - випускників цього навчального закладу, на якій є і портрет С. А. Бесчастного.
(Т. В. Полухіна)
Література про життя та діяльність:
Варяник, О. В.  Бесчастный Сергей Арсентьевич // Варяник, О. В.  Герои земли запорожской / О. В. Варяник. – Запорожье, 2018. – С. 247-249.
Бесчастний Сергій Арсентійович // Книга пам'яті України. Запорізька область. - [Запоріжжя, 2010]. - Т. 22(1) : Переможці. - С. 48.
Куперман, Ю.  В атаку идет эскадрилья Ил-2 / Юрий Куперман // Надежда. - 2015. - 11-17 февр. (№ 7). - С. 14.
Мохов, М.  Повітряний снайпер / М. Мохов, В. Куперман // Запоріз. правда. - 1985. - 30 січ.
 
            23.02 - 75 років тому (1944) була видана постанова Держкомітету Оборони про відбудову Дніпрогесу; засновано будівельно-монтажне управління «Дніпробуд»;
            24.02 - 80 років тому (1939) вийшов перший номер газети "Большевик Запорожья" (зараз – "Индустриальное Запорожье");[41]
            25.02 - 140 років від дня народження Олексія Феофілактовича Богаєвського (25.02.1879, с. Радалівка Хорол. пов. Полтав. губ. - 23.01.1971, с. Піщане), протоієрея церкви в ім'я Святого Андрія Критського в с. Піщане (нині - в межах м. Мелітополь);
 
            Олексій Феофілактович Богаєвський народився 25 лютого (11 лютого за старим стилем) 1879 року в селі Радалівка Хорольського повіту Полтавської губернії. Батько його був псаломщиком у місцевій церкві. Олексій закінчив курс навчання в Лубенському духовному училищі і 1894 року вступив до Полтавської духовної семінарії. Після закінчення семінарії 1900 року Богаєвський поїхав служити до Сімферополя. Тут він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Парасковією (Параскевою), дочкою відомого в Криму священника Олексія Назаревського.
            1904 року вони одружились та поїхали до Феодосії, до місця служби отця Олексія. Чотирнадцять років отець Олексій Богаєвський був настоятелем церкви в Ім’я Усіх Святих, що знаходилась на цвинтарі.
            Протоієрей Олексій Богаєвський був відомий в місті своєю активною громадською діяльністю та як попечитель, чим здобув всезагальну любов та повагу.  Він викладав Закон Божий у гімназії Гергилевич, обирався гласним Феодосійської міської думи, був членом Таврійської єпархіальної ради і спостерігачем місцевих церковнопарафіяльних шкіл. 1920 року Богаєвський був призначений Благочинним церков Феодосійського округу.
            Отець Олексій мав приятельські стосунки з багатьма видатними людьми, що жили тоді у Феодосії. В його будинку бували письменники Вікентій Вересаєв та Олександр Грін. Богаєвський відвідував дачу в Коктебелі, що належала поетові та художнику Максиміліану Волошину – друга отця Олексія. У важкі роки громадянської війни, ризикуючи життям, допомагав багатьом людям.
            Радянська влада, яка встановлена була в Криму, не жалувала духівництво. У Богаєвських забрали будинок в центрі міста, виселили родину в сторожку при церкві.  Але випробування при цьому не завершилися. Руїна в країні супроводжувалась голодом. Кримський ревком організував продовольчий комітет з вилучення так званих залишків продовольства у населення. Усі винуваті у непокорі віддавалися до воєнно- революційному трибуналу. Почався голод. Люди їли лободу, кропиву, їли все, що рухалось, в тому числі собак та кішок. Деякі харчувалися трупами. Процвітало людожерство.
            Коли приховувати наслідки голоду стало неможливо, більшовики оголосили збір засобів допомоги голодуючим. Користуючись зручним моментом, вони вирішили вилучити  церковні цінності. В газетах почалась шалене цькування православного духовенства, яке, буцімто, не хотіло допомогти вмираючим людям. Вилучення цінностей нагадувало добре налагодження пограбування. Але цього здалося замало. Потрібно було усунути найбільш авторитетних священнослужителів, відкривши дорогу обновленській «Живій церкві», яка діяла за вказівкою радянської влади.
            Помірна позиція протоієрея Олексія Богаєвського дозволила йому в ті часи уникнути арешту. Але у вересні 1928 року чекісти добралися і до нього. Олексій Богаєвський був арештований, а незабаром відправлений на заслання до міста Барнаул. Матінка Параскева виїхали за своїм чоловіком до Барнаула.
            На засланні отцю Олексію служити в церкві заборонили, і щоб якось прохарчуватися, він влаштувався рахівником  на місцевому м’ясокомбінаті. 1932 року у Олексія Богаєвського скінчився термін заслання. Повертатися до Криму йому було заборонено, і він приїхав до міста Мелітополь, до молодшого сина Володимира. Старший Богаєвський спочатку працював рахівником на місцевому маслозаводі, потім бухгалтером у взуттєвій артілі.
            6 жовтня 1941 року Мелітополь був окупований німецькими військами. Окупаційна влада дозволила відкрити в місті православні храми. Парафіяни Андріївської церкви, яка знаходилась на околицях міста, звернулись до отця Олексія Богаєвського з запрошенням стати у них священником. Отець Олексій погодився. З цього часу він знаходився під постійним  наглядом німецької окупаційної влади.
            Сам отець Олексій і його родина також відчули на собі усі «принади» нового німецького порядку. В роки окупації матінка Параскева влаштувала серед парафіян збір одягу та продуктів для військовополонених Червоної армії. Разом з отцем Олексієм вони ховали від німців червоноармійців, які втекли з німецького полону, а тих, хто був поранений чи хворий,  лікували усякими засобами.
            Після звільнення Мелітополя від загарбників в армійські газеті «Сталінський прапор» від 24 жовтня 1943 року була надрукована замітка «Німці знущались над священником», в якій розповідалося про отця Олексія: під час вуличних боїв в Мелітополі він ховав поранених червоноармійців у своєму підвалі, ризикуючи власним життя та життям своїх близьких. Отець Олексій зберігав цю замітку разом документами. Можливо, що саме вона допомогла йому, коли радянська контррозвідка перевіряла благонадійність тих, хто з різних причин опинився в окупації.
            Коли отцю Олексію виповнилося вісімдесят років, він залишив службу в церкві – за віком. Священник залишив службу церкві, але не службу Богу. До маленького будиночка протоієрея на вулиці Воровського постійно приходили люди за порадою, втіхою, за добрим словом. Відчуваючи в собі прилив сили, він відвідував тоді Іоанно-Предтеченську церкву, що знаходилась недалеко від садиби Богаєвських. Зараз на її території розташований православний чоловічий монастир святого Сави Освяченого, який став першим монастирем Запорізької та Мелітопольської єпархії (1995).
            Отець Олексій тяжко пережив смерть матусі Параскеви у 1967 році. Коли дружина хворіла, він терпляче опікувався нею. 23 січня 1971 року на дев’яносто другому році життя не стало й отця Олексія. Поховали Олексія Богаєвського на кладовищі колишнього села Піщане. На надгробку він заповів написати слова: «Господи, і не входи в суд із слугою  Твоїм…». Це початок другого вірша з 143 псалма. Повністю він звучить так: «…і не входи в суд із слугою Твоїм, ніхто бо з живих не виправдається перед Тобою».
(Авдєєнко С. І.)
            Література про життя та діяльність:
            Авдеенко, С. И.  Претерпевшие за веру / С. И. Авдеенко ; Сергей Авдеенко. – Мелитополь, 2012. – С. 302-345.
 
            25.03 - 80 років (1939) Запорізькому обласному радіомовленню;[42]
            25.02 - 40 років тому (1979) запорізький спортсмен В. Ященко виборов золоту медаль зі стрибків угору на Х зимовому чемпіонаті Європи ;
            26.02 - 70 років тому (1949) стала до ладу коксова батарея № 2 на Запорізькому коксохімзаводі;
27.02 – 80 років від дня народження Віктора Павловича Харіна (27.02.1939, с. Тастуба, Башкорстан, РФ - 14.03.2007, м. Мелітополь), поета.
 
            Віктор Павлович Харін народився 27 лютого 1939 року в селі Тастуба Башкирської АРСР. Коли Віктору виповнилось три роки, сім’я Харіних переїхала до тайгового селища  поблизу міста Катав-Іванівськ Челябінської області.
            Синя річка Катав, високі гори, співи пташок, сувора природа – все це зачарувало маленького Вітю. Вже дорослим Віктор говорив про себе, що усі фарби та пісні довкілля увійшли в його душу і під їх впливом він живе весь час.
            «Моя поезія автобіографічна, - не випадково підкреслював Віктор, - отже, читаючи мої вірші, можна взнати :  народився там, де сосни, там, де ялинки затуляють небосхил, де захід рожевіє, а тепер приходять у сон, де любов, що пронеслася мимо, залишила мені печаль, там, де співав невтомно колискову лютий».
            Життя в тайговому селищі, незважаючи на чудову природу, було тяжким, голодним. Війна, яка котилась європейською частиною СРСР, не обійшла й Урал. Батька маленького Віктора – Павла Харіна – в липні 1941 року призвали до армії. Маленький хлопчик на все життя запам’ятав, як ніс його на руці (саме на руці) до збірного пункту. Від батька не залишилося навіть похоронки – він пропав без вісті. І Віктор вважав за свій обов’язок зберегти про нього пам’ять. Свою поему він так і назвав: «Дорогою пам’яті».
            До 1946 року родина Харіних мешкала у тайзі, в бараці ліспромгоспу. У нього – хлопчака – були свої обов’язки з господарства (город, сінокіс, заготівля дров, випас корів). Іноді з гумором він говорив, що був підпаском (помічником пастуха), а в чотирнадцять років отримав «підвищення» – сам став пастухом.
            Здобувши семикласну освіту, Віктор влаштувався учнем кіномеханіка. Потім працював на механічному заводі. Засвоїв роботу на стругальному, фрезерному, токарному станках, а вечорами навчався у середній школі для молоді. Довгоочікуваний атестат зрілості, який надавав його власнику право на вступ до вищого навчального закладу СРСР, Віктор Харін отримав 13 липня 1956 року в школі робітничої молоді міста Катав-Іванівськ.
            Мрія Віктора – стати геологом. Але не судилося. Після служби в армії він здобував освіту на заочному відділенні Челябінського політехнічного інституту за фахом «Технологія машинобудування, металорізальні верстати та інструменти». За шість років йому була присвоєна кваліфікація інженера-механіка.
            Хтось з товаришів підбив Віктора приїхати в Україну. Так Харін опинився в Путивлі Сумської області. Старовинне містечко, що розташувалося на високому березі живописної річки Сейм, вразило Віктора своєю чарівністю і поетичністю. Не випадково краса міста і його околиць втілена у творах літератури й мистецтва. Про нього писав автор «Слова о полку Ігоревим» - у відомій пісні Ярославни, дружини новгород-сіверського князя Ігоря.
            Тут у Путивлі Віктор Харін зустрів свою Ярославну – майбутню дружину Віру Михайлівну, яка розділить з ним до кінця життя радість і смуток. «Не красою Венеры Милосской, что давно примелькалась всем, - я твоей красоте неброской поклонился на речке Сейм».
            Після одруження молода сім’я Харіних в пошуках житла переїхала до Мелітополя, який в ті часи активно зростало. Тоді ще ніхто не здогадувався, що місто Путивль втратив значного поета, а місто Мелітополь його придбав. Віктор Харін влаштувався майстром на моторний завод, його дружила працювала у складальному цеху. З квартирою сталася невдача, знімати чуже житло Харіни не схотіли.  Тому й ухвалили на сімейній нараді – будувати власний будинок. І побудували. Власними руками, такими охочими до пера.
            Цей будинок на вулиці Курчатова Харіни вважали тихою гаванню для свого життєвого корабля. Перший вірш Віктор написав на риболовлі. Цей вірш був ще учнівським. І автор не любив про нього згадувати, вважаючи його недосконалим. Потім з’явилися інші. Виникла потреба у творчому спілкуванні. Хтось порадив звернутися до міського літературного об’єднання «Таврія». Члени якого збираються у приміщенні міськрайонної  газети «серп і молот».
            1979 року Віктор Харін з першими своїми віршами прийшов на засідання літературного об’єднання. Йому було вже сорок років, для поета – вік критичний, оскільки вважалось, що поезія – це доля молодих, запальних людей. Якщо до тридцяти років поет не розкрився, толку мало від його поезії. Отже, Харін став виключенням. Але часу поет на мав: те, що інші поети досягали за десять років, він мав зробити в три-чотири рази швидше.
            Перша збірка «Луна»  побачила світ 1991 року у дніпропетровському видавництві «Січ». Завдяки цій книзі про Харіна як поета почули на його батьківщині – в Катав-Івановську. Віктор Харін відчував приплив творчих сил, а за спиною буцімто виросли крила. Але підступна хвороба заважала. Голодне дитинство, тяжка фізична праця призвели до інсульту, і поет опинився у міській реанімації. Світ звузився до розмірів палати лікарні.  Здавалось, що все, чим раніше він жив, що його надихало, чим цікавився, - все це у минулому. А в сьогоденні – тільки хвороба, страждання, про будучність не хотілося й думати.
Витримати випробування, не зламатися, не перетворитися на «овочі», як Віктор казав сам, йому допомогла віра в Бога. До хвороби він ставився до Бога як атеїст. «Можливо, десь Бог і є, але я його не зустрічав» . Про це він пише у своїх віршах:
«По тропинкам, по дорогам.
Сколько помню – я в пути.
Я искал повсюду Бога,
Но никак не мог найти».
            Допомогла дружина Віра Михайлівна. Вона надихала тяжко хворого поета, і вин писав, писав, писав.. П’ять поетичних книг побачили світ, а деякі його вірші («Спи, Молочная», «Оля, Олечка» та інші) покладені місцевими композиторами на музику і стали народними піснями.
            Віктор Павлович Харін помер 14 березня 2007 року.
2010 року вийшла книга «У майбутньому спалахне світло…», присвячена пам’яті Віктора Харіна. В ній зібрані найкращі його вірші, надруковані в попередніх збірках («Эхо», «Соловьиная отрава», «Осенний полонез», «Живу во времени твоем», «Во имя Твое»), статті про творчість поета, спогади про нього.
(С. І. Авдєєнко)
Твори:
Во имя Твое : поэзия / В. П. Харин ; Виктор Харин. – Мелитополь : ИД МГТ, 2008. – 160 с. : ил.
Живу во времени твоем : избранное / В. П. Харин ; Виктор Харин. - К. : Поэма, 2004. - 176 с.
Осенний полонез : избранное / В. Харин ; Виктор Харин. - К. - Мелитополь, 2002. - 143 с.
Соловьиная отрава : стихотворения / В. П. Харин ; Виктор Харин. – Запорожье : Запоріжжя, 1996. – 72 с. - (на экз. М148840 автограф автора и посвящение: «Волковой Ольге Васильевне [с 25.12.2015 г. - дир. ЗОУНБ] с благодарностью от автора. 2. IX.96»)
Эхо : стихотворения, поэма / В. П. Харин ; Виктор Харин. – Днепропетровск : Сич, 1991. – 40 с.
***
            [Добірка віршів] / В. Харін ; Віктор Харін // Літературний світовид Мелітопольщини : хрестоматія. - 2-ге вид. – Мелітополь, 2010. - С. 461-466.
“Стала низкой осенняя высь...” ; “Ночь, мороз, на стёклах - иней” : [вірші] / В. Харин ; Виктор Харин // Обрус : антологія творів літераторів Запорізького краю. – Запоріжжя, 2008. – С. 541.
Мой век : [вірш] / В. Харін ; Віктор Харін // Великий Луг : поезії : додаток до альманаху "Хортиця". – Запоріжжя, 1992. – С. 116-117.
 
Література про життя та діяльність:
Авдеенко, С. И.  Уральский самородок // Авдеенко, С. И.  О тех, кого помню : литературные портреты / С. И. Авдеенко ; Сергей Авдеенко. – Мелитополь, 2016. – С. 156-176.
Зотова, В. Г.  Поэзия Виктора Харина // Літературні феномени Мелітополя: статті, нариси, есе : літературознавчі студії / Мелітоп. держ. пед. ун-т ім. Б. Хмельницького, філол. ф-т, каф. укр. і зарубіж. л-ри]  – Мелітополь, 2013. – С. 94-103.
В будущем вспыхнет свет : памяти Виктора Харина / [ред. сост. В. Г. Зотова ; худож.  В. И. Прохин ; предисл. В. Г. Зотовой]. - Мелитополь : Издат. дом МГТ, 2010. - 392 с. : ил.
Віктор Харін : [коротка біограф. довідка] // Літературний світовид Мелітопольщини : хрестоматія / [упоряд. : Зайдлер Н. В., Гончаренко О. М. ; за заг. ред. Бабакової О. В.]. – 2-ге вид. – Мелітополь, 2010. - С. 461.
Харин Виктор Павлович // Кто есть кто на Мелитопольщине : информ.-биогр. сб. / ред. кол.: Н. Н. Ефименко (пред.) [и др.]. – Х. : Факт, 2004. – С. 440-441.
 
Цього місяця виповнюється:
 
- 470 років тому (1549) Б. Хмельницький уклав договір з турецьким султаном, згідно з яким козакам дозволялося вільно плавати Чорним морем і торгувати в турецьких володіннях;
 
БЕРЕЗЕНЬ
 
01.03 - 110 років від дня народження Володимира Олександровича Натансона (01.03.1909, м. Гуляйполе - 08.09.1993, м. Москва, РФ), російського піаніста та музикознавця, професора Московської консерваторії;
01.03 - 30 років (1989) від дня заснування обласного товариства єврейської культури;[43]
01.03 - 25 років від дня народження Сергія Михайловича Самойленка (01.03.1994, Токмац. р-н - 06.05.2015, м. Токмак), військовослужбовця в/ч пп В0105 (м. Запоріжжя). Загинув в наслідок ДТП на дорозі Близнюки - Лежене (Запорізький район);[44]
03.03 - 90 років Давиду Ізраїлевичу Дубровському (03.03.1929, м. Оріхів), російському філософу та психологу;
 
            Дубровський Давид Ізраїлевич народився 3 березня 1929 року в місті Оріхів в родині завідувача перукарнею. В 1932 році родина переїхала до Мелітополя. Батько Ізраїль Соломонович Дубровський був завідувачем державною перукарнею. Проживала родина Дубровських на вул. Якимівській, 9. Тут в 1936 році вони побудували собі глинобитний будинок.
            Д. І. Дубровський згадував: “Скільки пам'ятаю, наша родина протягом багатьох років ледь зводила кінці з кінцями. Всі сили батька йшли на це. Мати ж твердою рукою вела домашнє господарство”. Після мобілізації І. С. Дубровського направили проходити службу в шпиталь. Родина евакуювалась в Сталінградську область. Працювали в колгоспі, голодували, міняли речі на продукти. У вересні 1942 року переїхали в місто Маркс Саратовської області. Тридцятирічний Давид влаштувався на завод № 45 Наркомату танкової промисловості і став до токарного верстата. По 12 годин на добу, без вихідних, він виточував деталі до мінометів, потім до танкових моторів. Врешті він опинився на фронті. Брав участь в боях на 3-му Білоруському фронті.
            Повернувшись до Мелітополя, Давид працював токарем на АТРЗ, навчався у вечірній школі, здав іспити екстерном на атестат зрілості і вступив у Київський університет. Після закінчення філософського факультету (1952), працював в середній школі Донецька (1952-1957), Донецькому медичному інституті на кафедрі філософії (1957-1970). Кандидат (1962), пізніше - доктор філософських наук (1969).
            Давид Ізраїлевич став відомим вченим — філософом та психологом, фахівцем в галузі проблем психофізіології. Його шлях в науку був непростим. Чинили спротив ті, хто охороняв ідеологічні догми, а з ними своє монопольне положення в науці. Докторську дисертацію йому довелось захищати чотири рази. Але потужний творчий потенціал, сила духу та чесні люди допомагали йому долати перепони.
            Багато років він був професором філософського факультету МГУ. Член редколегій журналів “Філософські науки” (1971 - 1991), “Російський психоаналітичний вісник” (з 1991), “Полігнозис” (з 1999), “Еристемологія і філософія науки” (з 2004). Засновник і голова Всеросійського центру вивчення східних єдиноборств (з1987). Автор книг “ Психічні явища і мозок” (1971), “Інформація, свідомість, мозок”(1980), “Проблема ідеального” (2002), “Обман. Філософсько-психологічний аналіз” (1994). та більше 150 статей. Д. І. Дубровський багато раз бував в Мелітополі, виступав перед студентами. Біографічна довідка про нього вміщена в десятому виданні “Хто є хто в світі” (1989).
(В. В. Сакун)
Література про життя та діяльність:
Кумок, В. Н.  Давид Израилевич Дубровский // Кумок, В. Н.  Евреи Мелитополя / В. Н. Кумок, С. В. Воловник ; Виктор Кумок, Семён Воловник. – Мелитополь, 2012. – Т. 1. - С. 517-518.

 

05.03 - 90 років (1929) Запорізькому академічному обласному українському музично-драматичному театру імені В. Г. Магара;

 

Історія театру розпочалася 5 березня 1929 року, коли культвідділ Київської обласної ради профспілок ініціював відкриття театру малих форм (ТЕМАФу) - “прабатька” сучасного театру ім В. Г. Магара.

Перший рік ТЕМАФ працював у режимі “агітки” - в однонактівках та мініатюрах порушувалися злободенні теми радянського суспільства. А вже на другому році свого існування театр, який перейменували на Київський 2-й Робітничий пересувний, звернувся до постановок за п'єсами сучасних і класичних драматургів.

Новий сезон — 1930-1931 рр. - театр провів на Донбасі, сприяючи покращенню культобслуговування краю.

Після донбасівських гастролей, отримавши назву Київського обласного пересувного театру імені КОРПС (Київської обласної ради профспілок), переїхав до Житомира (1932). Тут з'явилися перші постановки класичного репертуару - “Наталка-Полтавка” І. Котляревського та “Ревізор” М. Гоголя (1933).

Впродовж років становлення театр очолювали Юхим Лішанський, Микола Хороманський, Федір Гамалій.

З 1936 року театр очолив молодий талановитий режисер Володимир Герасимович Магар. Новий керівник молодого театру рішуче відкинув “прохідні” вистави і поставив завданням свого театру “показ української народної творчості” шляхом постановки вистав за творами українських класиків.

22 вересня 1937 року, у зв'язку з утворенням Житомирської області, театр, який проіснував дев'ять років як пересувний, закріпився стаціонарно у Житомирі.

Почесний статус театру як “співця революційної історії” закріпився за ним у 1937 році, коли театр отримав ім'я М. Щорса.

Працюючи головним режисером театру, В. Г. Магар з витонченою майстерністю поєднував народно-пісенний романтизм і соціал-реалістичну героїку, театральну класику і сучасні постановки.

В театрі ім. М. Щорса було багато творчих планів на новий сезон, що мав розпочатися восени 1941-го... Однак почалася війна і колектив змушений був освоювати нові “театральні підмостки” - тилові й прифронтові міста Радянського Союзу.

Влітку 1942 театр виступає на Кавказі, потім — у Середній Азії, а з літа 1943 року шлях театру поступово пролягає в Україну.

У травні 1944 р. він прибуває до Запоріжжя, де розпочинає стаціонарну роботу. Спочатку — на сцені літнього театру, потім — у Палаці культури ім. А. О. Жданова, що належав заводу “Комунар”.

З червня 1945 року до квітня 1947-го трупа Запорізького театру працювала в Ужгороді, а тим часом колектив, що до війни базувався у Запоріжжі (театр ім. М. Заньковецької) переїхав до Львова. Будівля цього театру стала “домівкою” для щорсівців.

Нову сцену 30 січня 1953 року відкривала вистава “Загибель ескадри” О. Корнійчука в постановці В. Г. Магара.

Наступне десятиліття — 1955-1965 роки — це період розквіту театру, в репертуарі Запорізького музично-драматичного театру ім. М. Щорса з'явилося більше п'єс, присвячених людським долям, відкрилися нові грані режисерського таланту художнього керівника театру В. Г. Магара.

Закінченням цілої епохи в історії театру став 1965 рік, коли пішов з життя художній керівник театру, народний артист СРСР Володимир Герасимович Магар. Театр осиротів, однак життя продовжувалось.

Колективові поталанило, адже наступники великого майстра змогли не втратити творчі надбання театру і продовжити героїчно-романтичну традицію репертуару.

У 1966-1970 рр. театр очолював народний артист УРСР Сергій Костянтинович Сміян. В спектаклях щорсівців зберігається традиційне для театру героїчно-романтичне піднесення.

1970-1974 рр. театр очолював народний артист УРСР Микола Петрович Равицький. Знаковою виставою цього періоду в житті театру стала поема “Касандра” Лесі Українки (1971). На сцені режисер поставив 6 вистав, кожна з яких увійшла в історію театру.

У 1974-1984 рр. театр очолював народний артист СРСР Володимир Григорович Грипич. Творчій природі режисера близькі героїчно-романтичні, глибоко народні та людяні твори О. Довженка, М. Стельмаха, О. Коломійця. З класичного репертуару цього періоду особливо виділяється “Енеїда” І. Котляревського.

З 1985 до 2001 року колектив театру очолював народний артист УРСР Олександр Петрович Король. Театр цього періоду визначається серйозним творчим пошуком, різносторонністю репертуару. Режисер за цей період здійснив постановку понад 30-ти вистав. В історії театру взірцем режисерського мислення залишаються вистави: “Дерева вмирають стоячи” А. Касони, “Байда, князь Вишневецький” П. Куліша, “Сто тисяч” І. Карпенка-Карого.

Наприкінці 90-х трупу поповнили молоді артисти, випускники Запорізького музичного училища ім. П. Майбороди, Харківської державної академії культури, Запорізького національного університету, Дніпропетровського театрально-художнього коледжу та ін.

Загалом впродовж останніх 10-15 років до театру прийшло більше тридцяти нових акторів, багато хто з нового покоління театру — це вже творчо зрілі виконавці, і створені ними образи формують глядацьку думку запоріжців.

У 2004 році за ініціативи колективу театру та з нагоди 75-річчя Запорізькому обласному українському музично-драматичному театру було присвоєно ім'я В. Г. Магара. Цього ж року театр отримав звання академічного.

Останніми роками у творчому колективі театру вдало поєднувались акторська майстерність та досвід відомих майстрів сцени — народних артистів України Г. Антоненка, Т. Мірошниченко, В. Попудренка (на жаль, актори нещодавно пішли із життя), О. Гапона, Л. Матвіїшиної, І. Смолія, Ю. Бакума, заслужених артистів України А. Анзіної, С. Бобир, С.

Ващенко, В. Голяка, А. Карпенко, О. Туріянської, Н. Шинкарук та ентузіазм і завзятість творчої молоді.

Початок 2000-х років відзначився для театру рішучим поворотом до героїчно- романтичних традицій. За ініціативи на той час директора театру , заслуженого діяча мистецтв України В. І. Слонова, у репертуар органічно входять такі постановки, як трагігротеск “Нестор Махно” Л. Томи та І. Бориса (2003), єдина в Україні постановка просто неба — героїчна сага “Тарас Бульба” за мотивами повісті М. Гоголя (2007). На острові Хортиця здійснено постановку другої вистави просто неба — театралізованого дійства “Мамай” за мотивами вистави театру (2008). До постановок класичних оперет додалася постановка музичних вистав: мюзикл “Любов на Зарічній вулиці” за мотивами кіносценарію, “Моцарт і Сальєрі” за мотивами “Маленьких трагедій” О. Пушкіна.

Історія та особистість на тлі історії виходить зараз на перший план. Прем'єри 2010-х років є яскравим прикладом цього: “Апостол Андрій” - “драматичні сторінки життя” (режисер- постановник І. Борис) та драма за романом Л. Толстого “Анна Кареніна” (режисер-постановник Є. Головатюк) спонукають замислитися над важливими загальнолюдськими проблемами.

Чільне місце, як і раніше, в репертуарі театру посідає класика.

Головним режисером театру з 2009 року був заслужений діяч мистецтв України Євген Головатюк (1938 - 2018), а з 2016 — перемогла за конкурсом Тетяна Лещова, яка працювала в театрі як режисер з 2013 року.

У 1992-2013 роках театр очолював заслужений діяч мистецтв України Валентин Іванович Слонов.

З 2014 року – директор театру Володимир Миколайович Панькін, заслужений працівник культури України. За високий професіоналізм, вагомі творчі досягнення він нагороджений орденом Запорізької обласної ради «За розвиток Запорізького краю» II ступеня (2018 р.)

Зараз в репертуарній афіші театру 44 вистави та театралізованих концертів. Кожного року театр показує більш як 380 вистав, тематичних концертів для 80-ти тисяч глядачів.

Сьогодні мистецька спрямованість театру відзначена направленістю до кращих зразків української та світової класики, сучасної драматургії, музичного та вокального мистецтва.

У квітні 2017 року на базі театру були проведені Міжнародні театральні фестивалі «Французька весна» та українсько-німецький фестиваль «Місце зустрічі – Запоріжжя».

За високі творчі досягнення колектив театру у 2017 році нагороджено орденом Запорізької обласної ради «За розвиток Запорізького краю» III ступеня.

У трудового колективу театру безліч творчих планів, сподівань на стабільність та подальший розвиток.

(О. А. Савкіна)

Література про життя та діяльність:

Гайдабура, В. М. А що тато робить в театрі? : альбом пам'яті: [про Запоріз. обл. укр. муз.-драм. театр ім. М. Щорса 1960-1980-хрр.]. - К. : Антиквар, 2011. - 240 с.

Ігнатьєва, Н. М. Запорізький академічний обласний український музично-драматичний театр ім. В. Магара // Енциклопедія сучасної України. - К., 2010. - Т. 10 : З - Зор. - С. 296.

Театральна повість на 4 дії з прологом, без антракту та з відкритим фіналом: [буклет до 80-річчя Запоріз. акад. обл. укр. муз.-драм. театру ім. В. Г. Магара]. - [Запоріжжя : Кераміст, 2009]. - 56 с.

Московцева, В. Нагороди для тих, на кому «тримається сцена ” : [голов. режисер Є. Головатюк став лауреатом всеукр. премії ім. П. Саксаганського] // Запоріз. правда. - 2013. - 5 груд. (№140-141). - С. 3.

Театр им. Магара взял приз «Сичеславны - 2013» // МИГ. - 2013. - 6 июня.

Петраков, Г. Творцы духовности : [презентация музея театра] // Рабоч. газ. - 2013. - 30 марта (№ 55).

Середа, В. «Тарас Бульба» на Хортиці // Слово Просвіти. - 2008. - № 8.

Смиченко, Л. Подаруйте собі розкіш партеру // Запоріз. правда. - 2005. - 1 жовт. - С. 5.

05.03 - 30 років від дня народження Олександра Сергійовича Авраменка (05.03.1989, м. Гуляйполе - 14.06.2014 м. Синельникове Дніпропетров. обл.), учасника АТО, десантника. Загинув в Луганському аеропорту;[45]
06.03 – 125 років від дня народження Ісаака Захаровича Рогачевського (06.03.1894, м. Миргород Полтав. обл. - 15.10.1937), першого директора заводу «Запоріжсталь»;[46]
06.03 – 80 років (1939) Світлані Іванівні Ігнатченко (06.03.1939, м. Вільнянськ), вишивальниці, заслуженій майстрині народної творчості (2008);[47]
Література:
Козацький рушник : альбом вишивок / Запоріз. худож. музей ; упоряд. С. Ігнатченко. – Запоріжжя : [б. в.], 2003. – 60 с. : іл.
Латанський, С. В.  Сказання про козацький рушник // Латанський, С. В.  Україна - мати моя / С. В. Латанський ; Сергій Латанський. – Запоріжжя, 2011. – С. 103-110.
Латанський, С. В.  Ігнатченко Світлана Іванівна // Енциклопедія сучасної України / [НАН України, Наук. тов. ім. Шевченка, Ін-т енциклопед. досліджень НАН України]. – К., 2011. – Т.11 : Зор - Как. - С. 189-190.
 
08.03 - 80 років з пуску першої черги Запорізького абразивного комбінату;
 
На початку 20 століття потужно розвивається і будується машинобудівна галузь міста Запоріжжя. Виробництво вкрай потребує абразивів. Вони в країні є, але низької якості, а іноземні коштують дуже дорого. Щоби виготовляти свої якісні абразиви, потрібна велика кількість електрики, а з будівництвом Дніпрельстану ця проблема була вирішена. Тож у 1933 році розпочинається будівництво Дніпровського корундового заводу в місті Запоріжжя.
8 березня 1939 року завод випустив першу продукцію - карбід кремнію, цей день і є початком відліку існування Дніпровського карборундового заводу.
Під час Другої світової війни завод був евакуйований у Ташкент. Після визволення області розпочалося відновлення заводу на Запорізькому майданчику. В 1945 році згідно нового проекту завод розпочав виробництво електрокорунду та абразивного інструменту. В липні 1946 року змінилася і назва підприємства, він став заводом абразивних виробів.
На початку 1950 року вперше в світовій практиці на заводі встановлені самохідні печі з плавлення карбіду кремнію, введено в дію цех плавлення електрокорунду нормального, в березні 1954 року - шліфувального зерна, в 1956 році - абразивного інструменту. 1959 року - створено виробництво тугоплавких сполук карбід бору та нітриду бору.
На початок 1966 року завод став підприємством повного технологічного циклу від плавлення абразивів до виготовлення інструментів і був перейменований  у абразивний комбінат. Розширення виробництва, опанування нових процесів потребувало подальшої модернізації. В 70-тих роках обсяг продукції збільшувався. А у 1985 році ввели в дію виробництво керамічних зв`язок, цехи художньої кераміки та нестандартного обладнання.
1994 року була змінена форма власності, комбінат перетворений на відкрите акціонерне товариство. 1998 року контрольний пакет акцій придбала компанія “Бринкфорд”. Це дозволило подолати кризові явища та розширити ринки збуту.
Відкрите акціонерне товариство “Запорізький абразивний комбінат” є одним з найкрупніших виробників абразивів в Східній Європі, має потужний виробничий потенціал і виробляє продукцію на основі сучасних технологій.
Сьогодні виробничі потужності відкритого акціонерного товариства “Запорізький абразивний комбінат” забезпечують випуск до 24500 тонн абразивного інструменту різних назв і призначень, охоплюють понад 12000 типорозмірних характеристик.
Відкрите акціонерне товариство "Запорізький абразивний комбінат" – найбільший виробник карбіду бору , нітриду бору гексагонального, графітоподібного, вюрцитного, виробляє та реалізовує як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку феросплави, шліфувальні матеріали з електрокорунду нормального та карбіду кремнію чорного.
Вся продукція комбінату виготовляється за нормативними документами, розробленими у відповідності до вимог державної системи стандартизації України і відповідає міжнародним стандартам.
В планах розвитку - освоєння ряду перспективних технологій, які дозволять різко підвищити конкурентоспроможність продукції і вийти на новий рівень у виробництві абразивних матеріалів та інструменту.
(Назаренко Ж. Д.)
 
            Література про життя та діяльність:
            Ботнер, Ю. А.  В постоянном поиске : очерк истории Запорожского ордена Ленина произв. об-ния "Абразивный комбинат им. 50-летия Сов. Украины" / Ю. А. Ботнер, Л. В. Павлова, В. Б. Репин. – Днепропетровск : Проминь, 1989. – 200 с. – (История фабрик и заводов).
            ВАТ “Запорізький абразивний комбінат” // Запорожжя індустріальне : історія і сьогодення. – [Запоріжжя], 2009. – С. 166-169.
            Наумов А. В.  «Запорізький абразивний комбінат” // Енциклопедія сучасної України. – К., 2010. - Т. 10 : З – Зор. - С. 295-296.
            ВАТ “Запорізький абразивний комбінат” // Запорізька область - регіон можливостей. – Запоріжжя, 2007. – С. 42.
            ВАТ “Запорізький абразивний комбінат” // Запорізька область: іл. енциклопедія.– Запоріжжя, 2004. - [Т. 2] : Архітектура, культура, економіка, райони області. - С. 212-213.
            Фінансова звітність емітентів та небанківських установ. Публічне акціонерне товариство “Запорізький абразивний комбінат” // Фінансовий вісник. - 2016. - 14 квіт. - С. 1-5.
            Кому принадлежат запорожские заводы // Мрія. - 2013. - 10 янв. - С. 4-5.
            Общее ежегодное собрание акционеров публичного акционерного общества “Запорожский абразивный комбинат» // Абразивщик . - 2013. - № 16. - С. 1-6.
            Коробец М.  Запорожский абразивный комбинат: на пороге восьмого десятка
// Позиция. - 2009. - № 10. - С. 8.
 
09.03 - 25 років від дня народження Романа Юрійовича Соловйова (09.03.1994, с. Лазірки Оржиц. р-ну Полтав. обл. - 29.08.2014, с. Чапаєвка (нині Воскресенка) Пологів. р-ну), учасника АТО (93-я ОМБр). Старший солдат Соловйов загинув під час виходу з оточення поблизу м. Іловайськ (Донецька область);[48]
10.03 - 100 років від дня народження Павла Євменовича Махині (10.03.1919, с. Блошинці Білоцерків. р-ну Київ. обл. - 07.01.1993, м. Запоріжжя), Героя Радянського Союзу (1944), учасника радянсько-фінської та Другої світової війни;
Література про життя та діяльність:
Варяник, О. В.  Махиня Павел Евменович // Варяник, О. В.  Герои земли запорожской / О. В. Варяник. – Запорожье, 2018. – С. 406-407.
 
12.03 - 65 років Ларисі Георгіївні Беляєвій (12.03.1954, м. Запоріжжя), краєзнавцю, досліднику історії Запорізького краю;
Краєзнавство може успішно розвиватися
 лише в тому випадку, якщо в різних куточках країни
найширші кола населення докладуть
 зусилля для вивчення свого краю.
В. Бездрабко
            Лариса Георгіївна народилася 12 березня 1954 року в Запоріжжі, де проживає і сьогодні. Після закінчення школи № 44, в 1971 році вступила до технічного університету. Свою трудову діяльність розпочала на заводі «Радіоприлад» на посаді інженера – конструктора. Згодом продовжила роботу на заводі «Запоріжсталь» інженером ПРБ (планово-розподільче бюро). В той же час паралельно друкувалася в місцевій пресі («Запорозька Січ», «Субота-плюс», «Улица Заречная», «Регион-экспресс», «Правда»).
            В 1980 році закінчила курси екскурсоводів (курс Олімпіади Іванівни Киценко). Це стало поштовхом до більш детального вивчення історії рідного краю. І чим більше вона її вивчала,тим більше нею захоплювалася, адже Запорізька земля славиться своєю історією, культурними традиціями, багатим духовним спадком, індустріальними досягненнями, видатними людьми. Археологічні розкопки свідчать про те, що людина тут з'явилася ще у сиву давнину. А скільки пам'яток історії і природи знаходиться на її території…! Л. Г. Беляєва належить до тих людей, які не тільки вивчають історію рідного краю, а також хочуть поділитися своїми знаннями з іншими, адже, як відомо, історична пам'ять є одним із найважливіших чинників національної самосвідомості, джерелом духовності й патріотизму. Лариса Георгіївна водить екскурсії, публікує свої розвідки в місцевій пресі, має більше сотні статей і нарисів, а в 2010 році вийшла її книга ( “Прогулки по любимому городу”). Ця книга – підсумок тридцятирічних пошуків, досліджень, праці в архівах і бібліотеках міста, особистих спостережень. В ці роки Л. Г. Беляєва разом з Ліною Михайлівною Поповою та іншими краєзнавцями створила краєзнавчий клуб «Колоксай», на засіданнях якого учасники ділилися своїми знахідками, творчими доробками. Розробляли екскурсії по місту і області, пішки обійшли багато цікавих історичних місць краю.
            Лариса Георгіївна - інтелігентна, духовно багата людина. Для неї пошукова робота – це її світ, її радість, її життя. Вона хоче, щоб люди знали про наш край якомога більше.
(Г. М. Нагорна)
            Література :
     Прогулки по любимому городу : посвящается 240-летию Запорожья / Л. Г. Беляева ; Лариса Беляева. – Запорожье : [Запоріжжя], 2010. – 88 с. : фото.
            Герои рождают своих героев / Л. Беляева // Голдобин, А.  Герои Запорожского края –полные кавалеры ордена Славы . – Запорожье, 2015. – С. 122-126.
***
            История, которая сегодня никому не нужна : Днепргэс, Запорожье / Л. Беляева // ПравДА. – 2012. – 22 марта (№ 12). – С. 8.
            Прогулка по географической карте Запорожского края / Л. Беляева // ПравДа. – 2011. – 17 марта (№ 11). – С. 9.
            История нашего края за 100 лет до основания Александровской крепости / Л. Беляева // ПравДа. – 2011. – 11 марта (№ 10). – С. 7.
            Как появились Днепровские пороги / Л. Беляева // ПравДа. – 2011. – 25 авг. (№ 34). – С. 8.
            Кузьменко, Е.  Кто строил Александровск : [интервью с запорож. архитектором Е. Кузьменко вела Л. Беляева] // ПравДА. – 2011. – 29 сент. (№ 39). – С. 8.
            Кто строил Александровск / Л. Беляева // ПравДа. – 2011. – 29 сент.(№ 39). – С. 8.
            Блеск и нищета площади Соцгорода / Л. Беляева // ПравДа. – 2011. – 24 февр.(№ 8). – С. 9.
            Этот злополучный Народный дом / Л. Беляева // ПравДа. – 2011. – 19 мая (№ 20). – С. 9.
            100-летний юбилей : (Хортицкому обществу охраны природы г. Запорожья) / Л. Беляева // ПравДА. – 2010. – 20 мая (№ 20). – С. 7.
            История покорения Днепровских порогов / Л. Беляева // ПравДа. – 2010. – 11 февр. (№ 6). – С. 7.
            Теперь у «Клуба любителей истории Запорожья » есть имя : [«Колоксай»] / Л. Беляева // ПравДа. – 2010. – 8 апр. (№ 14). – С. 7.
            Сакральное пространство острова Хортицы / Л. Беляева // Суббота плюс. – 2004. – 9 дек. (№ 50). – С. 13.
 
14.03 - 110 років від дня народження Кирила Омеляновича Гришка (14.03.1909, с. Водяне Куйбишев. р-ну - (нині - с. Титове Більмац. р-ну) - 17.06.1945, м. Болеславець, Польща), Героя Радянського Союзу (1945), гвардії майора авіації, учасника Другої світової війни ;
Література про життя та діяльність:
Варяник, О. В.  Гришко Кирилл Емельянович // Варяник, О. В.  Герои земли запорожской / О. В. Варяник. – Запорожье, 2018. – С. 215-216.
Гришко Кирило Омелянович // Книга пам'яті України. Запорізька область. – [Запоріжжя, 2010]. – Т 22 (1) : Переможці. - С. 117.
Полукаров, Н. Т.  Атакует “Черная смерть” / Н. Т. Полукаров ; Николай Тихонович Полукаров. - Тула : Приок. кн. изд-во, 1973. - 112 с. : ил.
Куперман, Ю.  Комэск Гришко / Юрий Куперман // Надежда. - 2015. - 12-18 авг. (№ 33). - С. 14.
Злыднев, Е.  Громил врага отважный авиатор / Евгений Злыднев // Надежда. - 2014. - 2-8 июля (№ 27). - С. 13.
Кирило Омелянович Гришко // Рідний край. - 2010. - 3 берез. (№ 17). - С. 2.
Прохорович, В.  Бережуть пам'ять про Героя / Рідний край. - 2009. - 5 серп. (№ 61). - С. 2.
Шевчук, С.  Ювілей Героя / Сергій Шевчук // Рідний край. - 2009. - 28 берез. (№ 25). - С. 2.
 
15.03 - 25 років від дня народження Ігоря Геннадійовича Гребінця (15.03.1994, с. Жовтневе (нині Покровське) Токмац. р-ну - 18.06.2016, там само), учасника АТО (23-й мотопіхотний батальйон, 56-та окрема мотопіхотна бригада). Загинув поблизу с. Водяне Волноваського району Донецької області;[49]
17.03 - 80 років тому (1939) став до ладу ІХ агрегат Дніпрогесу, з пуском якого гідроелектростанція вийшла на проектну потужність;
17.03 - 80 років від дня народження Володимира Миколайовича Шовкуна (17.03.1939, с. Липовий Гай (нині в межах м. Харків) - 16.01.2015, м. Запоріжжя), історика-аматора, колекціонера, краєзнавця, члена Ради старійшин Запорозького козацтва, почесного козака;[50]
Література:
Супруненко, П. П.  Бувальщини діда Шовкуна // Супруненко, П. П.  Острів скарбів : легенди, міфи, казки і образи Хортиці / П. П. Супруненко, В. П. Супруненко. – Запоріжжя, 2010. – С. 4-12.
В Запорожье попрощались с легендарным дедом Шовкуном // Позиция. - 2015. - 29 янв. (№ 5). - С. 5. - (Запорожье вечернее).
Втрати: на 75-му році життя помер В. М. Шовкун, збирач укр. старожитностей, знавець історії Запорізького краю, архівіст-любитель... // МИГ. - 2015. - 22 янв. (№ 4). - С. 37.
Гаев, Ю.  Одна из лучших библиотек Запорожья собрана из книг, выброшенных прежними владельцами / Юрий Гаев // МИГ. - 2015. - 26 февр. (№ 9). - С. 10.
Он просто учил любить Украину : [добірка матеріалів] // Индустр. Запорожье (Панорама). - 2015. - 29 янв. (№13). - С. 11-13.
Пам'яті хортицького характерника : до сороковин Володимира Шовкуна / Юрій Вілінов // МИГ. - 2015. - 26 февр. (№ 9). - С. 10.
 
18.03 - 90 років від дня народження Федора Михайловича Муравченка (18.03.1929, с. Запоріжжя-Грудовате Синельників. р-ну Дніпропетров. обл. - 08.02.2010, м. Запоріжжя), академіка Міжнародної інженерної академії, Інженерної академії  України, професора Харківського аерокосмічного університету, лауреата Державних премій СРСР та України, Героя України (2002), почесного громадянина м. Запоріжжя (2004), доктора технічних наук, генерального конструктора державного підприємства "Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро ім. академіка О. Івченка" (1989 - 2010) ;
 
            18 березня 1929 року в селищі Запоріжжя-Грудувате що в Синельниківському районі Дніпропетровщіни, у простій селянській родині народився майбутній видатний український вчений, генеральний конструктор підприємства “Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро імені академіка О. Івченка”, доктор технічних наук, член кореспондент Національної академії наук України, професор Харківського аерокосмічного університету, академік Міжнародної інженерної академії, лауреат державних премій СРСР та України, кавалер багатьох орденів та медалей, Герой України - Федір Михайлович Муравченко.
            Федір в родині був восьмим із дев'ятьох дітей, яких з дитинства батьки навчили працювати та дали поштовх до отримання знань. Трудовий шлях юнак розпочав у сільській кузні. В перші повоєнні роки молодий коваль на відмінно закінчив школу. А у Дніпропетровській спецшколі ВПС відбулася його зустріч з авіацією, що стала сенсом життя хлопця. З відзнакою закінчив Харківський авіаційний інститут і 1954 року отримав призначення до Запорізького МКБ заводу № 478 (“Прогрес”), де і розпочався нелегкий шлях від інженера-конструктора до генерального конструктора.
            Молодий інженер-конструктор натхненно брав участь у розробці газотурбінного двигуна АІ-20, і вже за п`ять років був призначений начальником бригади, перед якою було поставлено задачу - розробити першу в СРСР повітряну систему запуску газотурбінного двигуна замість складної та громіздкої електричної. Ця система й зараз використовується для запуску практично всіх ГТД. Після 1965 року, всі двигуни, що розроблялися на підприємстві відповідали міжнародним екологічним стандартам.
            В березні 1965 року Муравченка призначають провідним конструктором з керівництва робіт для використання авіаційних двигунів на землі. Так, наприклад, за його участю розроблені двигуни для бурового устаткування, газотурбінні приводи для судів на підводних крилах та повітряній подушці . Тоді були розроблені й інші унікальні двигуни та газотурбінні приводи з великим ресурсом та високим ступенем надійності  для використання в різних галузях господарства.
            1967 року Федора Михайловича призначають заступником головного конструктора з експериментальних робіт. 22 червня 1983 року - головним конструктором, першим заступником генерального конструктора ЗМКБ “Прогрес”, у лютому 1989 року його затверждено відповідальним керівником підприємства, а з травня 1989 року - генеральним конструктором ЗМКБ “Прогрес”. Талановитий, ерудований інженер, грамотний і амбітний керівник, Федір Михайлович швидко і на високому технічному рівні вирішує складні виклики в галузі авіабудівництва та конструювання двигунів. Під його керівництвом ЗМКБ “Прогрес” досягає високої потужності, визнання та конкурентоспроможності на світовій арені. Тісна співпраця з АО “Мотор Січ” відкриває шлях для винаходів на ринки світу.
            Помер Федір Михайлович Муравченко 8 лютого 2010 року, залишивши по собі значну спадщину - багатотисячний колектив конструкторів, дослідників та промисловців здатних на вирішення надскладних завдань зі створення авіаційної техніки, більше ніж 170 наукових робіт, 42 авторські патенти та свідоцтва, світове визнання та гордість співвітчизників.
Нагороджений:
            медаллю «За Трудову доблесть» (1966);
            орденом «Трудового Червоного Прапора» (1971);
            орденом «Жовтневої Революции» (1981);
            Державною премією СРСР (1984);
            Державною премією України в області науки і техніки (1994);
            орденом «За заслуги» III, ІІ , І ступеня (1994, 1999, 2005);
            Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (1999);
            орденом «Дружбы Российской Федерации» (2004);
            орденом князя Ярослава Мудрого V степени (2009).
            Присвоєне звання:
            Героя України (2002);
            «Заслужений діяч науки і техніки України» (2003);
(Ж. Д. Назаренко)
            Література про життя та діяльність:
Шиханов, Р.  Муравченко Федір Михайлович / Шиханов Р. ; Руслан Шиханов // Почесні громадяни міста Запоріжжя : біограф. нариси. - Запоріжжя, 2015. - С. 83-84.
Он славы не искал // Видатні запоріжці : альманах. - Запоріжжя, 2012. - С. 73-77.
            Корниенко, О. А.  Человек и небо : книга о конструкторе авиадвигателей Ф. М. Муравченко / О. А. Корниенко ; Ольга Корниенко. – Запорожье : Дикое Поле, 2009. – 256 с.
Федір Муравченко // Золота книга української еліти : інформ.-імідж. альманах : у 6 т. - К., 2001. - С. 150-151.
            Корнієнко, О.  Два явища, дві долі - Федір Муравченко і "Прогрес" : (ген. конструктору ЗМКБ "Прогрес" Ф.М. Муравченку - 80) / О. Корнієнко // Запоріз. правда. – 2009. – 17 берез. (№ 38). – С. 1.
            Грибанова, О.  “Прогресс” + “Мотор Сич” = “Ивченко” // Улица Заречная . - 2007. - 18 янв. (№ 3). - С. 3.
Антонова, В.  Федор Муравченко: “Нам особняком без “Мотора”, не создавать двигатели” // Позиция . - 2007 . - 7 июня (№ 23). - С. 4.
***
Муравченко Федір Михайлович : бібліограф. список / ЗОУНБ ім. О. М. Горького, ЗМКБ “Прогрес” ; уклад.: Г. М. Нагорна, Л. Г. Малахова. – Запоріжжя : Поліграф, 2004. – 10 с. - (Герої України - наші земляки ; вип. 1).
 
18.03 – 80 років від дня народження Олександра Григоровича Стешенка (18.03.1939, с. Староандріївка Вільнян. р-ну - 02.02.2001, м. Запоріжжя), запорізького письменника, члена Національної спілки письменників України;
Твори:
На березі думок : вибране : поезії / О. Стешенко ; Олександр Стешенко. – Запоріжжя : Хортиця, 1999. – 115 с.
Громовий острів : поезії / О. Г. Стешенко. – Дніпропетровськ : Промінь, 1972. – 59 с.
Літо в долонях : поезія / О. Г. Стешенко ; Олександр Стешенко. – Дніпропетровськ : Промінь, 1965. – 76 с. : портр.
Е така любов : поезії / О. Стешенко. – Запоріжжя, 1962. – 36 с.
***
[Добірка віршів] / Стешенко О. Г. // Письменники Запорізького краю (антологія творів кінця ХХ - початку ХХІ ст.) / Запоріз. обл. орг. Нац. спілки письменників України. – Запоріжжя, 2017. – С. 424-430.
[Добірка віршів] / Стешенко О. Г. // Не міліють джерела Дніпрові... : твори письменників Запоріз. краю : зб. до 50-річчя заснування ЗОО НСПУ. – [Запоріжжя], 2016. – С. 167-168.
[Добірка віршів] / Стешенко О. // Обрус : антологія творів літераторів Запорізького краю. – Запоріжжя, 2008. – С. 85-92.
[Добірка віршів] / Стешенко О. Г. // Письменники Запорізького краю (20-90-ті роки XX століття) / Запоріз. обл. орг. Нац. спілки письменників України. – [Запоріжжя], 2002. – С. 196-203.
[Добірка віршів] / Стешенко О. Г. // Січовий Парнас : антологія : поетич. твори вихованців ЗДУ / Мін-во освіти і науки України, ЗДУ. – Запоріжжя, 2000. – С. 180-190.
 
Література та електронні ресурси:
Олександр Григорович Стешенко // Письменники Запорізького краю (антологія творів кінця ХХ - початку ХХІ ст.) / Запоріз. обл. орг. Нац. спілки письменників України. – Запоріжжя, 2017. – С. 423.
Олександр Стешенко (1939 - 2001) // Не міліють джерела Дніпрові... : твори письменників Запоріз. краю : зб. до 50-річчя заснування ЗОО НСПУ. – [Запоріжжя], 2016. – С. 167.
Віхляєв, В. В.  Літературна школа поетів - постшістдесятників Запорізького краю : [ в т. ч. про О. Г. Стешенка] // Віхляєв, В. В.  Перші кроки. – К., 2006. – С. 37-39.
Лютий, Г.  Олександр Стешенко (1939 - 2001) / Григорій Лютий // Письменники Запорізького краю (20-90-ті роки XX століття) / Запоріз. обл. орг. Нац. спілки письменників України. – [Запоріжжя], 2002. – С. 192-196.
[Чабаненко, В. А.]  Олександр Стешенко // Січовий Парнас : антологія : поетич. твори вихованців ЗДУ / Мін-во освіти і науки України, ЗДУ. – Запоріжжя, 2000. – С. 179.
18 березня - 60 років (1939) запорізькому письменникові О. Г. Стешенку // Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 1999 рік : календар і короткі бібліографічні списки / ЗОУНБ імені О. М. Горького. – Запоріжжя, 1998. – С. 14-15.
Стешенко Олександр Григорович // Літературне Запоріжжя : біобібліогр. довід. / ЗОУНБ ім. О. М. Горького. - Запоріжжя, 1996. - С. 86-87.
Пихтєєва, В.  Поет Олександр Стешенко. Нелюбого просто не писав // Дніпров. вогні. - 2013. - 19 жовт. (№ 79). - С. 2.
Пам'ятник на могилі майстра // Запороз. Січ. - 2002. - 12 лют.
Рекубрацкий, А.  Друзья помнят Александра Стешенка : [о вечере памяти поэта] / Анатолий Рекубрацкий // МИГ. - 2002. - 31 янв. - С. 17.
Рекубрацький, А.  Уже минуло й сорок днів / Анатолій Рекубрацький // Запоріз. правда. - 2001. - 17 берез. (№ 40). - С. 7.
Стешенко Александр Григорьевич : [некролог] // Индустр. Запорожье. - 2001. - 2 февр. (№ 24). - С. 3.
Баулин, П.  Стех! / Павел Баулин // Наш город. - 1995. - 1 июня.
***
Стадніченко, О. О.  Літературне Запоріжжя в контексті українського літературного процесу [Електронний ресурс] // Краєзнавство Запорожжя : науково-популярний електронний часопис / Нац. спілка краєзнавців України, Запоріз. обл. орг-ція. - Запоріжжя, 2016. - № 1. - С. 115-125. - Режим доступу : www.zpkrai.jimdo.com
Стадніченко, О. О.  Стешенко Олександр Григорович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.edu.ua/news_details/news_id=7156&lang=ukr
 
19.03 - 80 років від дня народження Бориса Григоровича Зіброва (19.03.1939, м. Запоріжжя - 31.05.2013, там само), бригадира сталеварів заводу "Дніпроспецсталь", повного кавалера ордена Трудової Слави, почесного металурга СРСР, почесного громадянина м. Запоріжжя (1986);[51]
Література про життя та діяльність:
Шиханов, Р. Б.  Зібров Борис Григорович // Шиханов, Р. Б.  Почесні громадяни міста Запоріжжя : біограф. нариси / Р. Б. Шиханов ; Руслан Шиханов. – Запоріжжя, 2015. – С. 47-48.
 
 
22.03 - 50 років (1969) Бердянській дитячо-юнацькій спортивній школі;
22.03 - 10 років від дня заснування КЗ “Запорізький обласний центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів” Запорізької обласної ради;
 
Одним з важливих напрямків роботи керівництва Запорізької області є соціальна підтримка людей з обмеженими можливостями. Велика увага приділяється дітям-інвалідам, для яких 22 березня 2009 року був створений комунальний заклад «Запорізький обласний центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів» Запорізької обласної ради, у якому проходять курс соціальної реабілітації діти з 25 районів та міст Запорізької області.
Найчастіше психологічний бар’єр заважає дитині щось робити, творити, навчатися. Тому саме у центрі вона проходить соціальну, а вже в лікарні чи санаторії – медичну реабілітацію.
Діяльність центру спрямована на попередження, зменшення або подолання фізичних чи психічних розладів, коригування порушень розвитку, навчання основним соціальним та побутовим навичкам, розвиток здібностей, створення передумов для інтеграції дітей з особливими потребами у суспільство.
До центру зараховуються діти, які отримали статус дитини-інваліда віком від 1 до 18 років з порушеннями опорно-рухового апарату, центральної нервової системи, синдромом Дауна, з розумовими та психічними вадами, з ураженням зору, слуху, супутніми вадами тощо. У виняткових випадках можливе продовження строку перебування в центрі дитини-інваліда після досягнення нею 18 років з метою завершення виконання індивідуального плану реабілітації.
Спільними зусиллями обласної ради, Головного управління праці та соціального захисту населення області у 2009-2010 роках центр добре обладнали. Для проведення реабілітації в кабінетах є сучасне обладнання, вони оснащені різним приладдям для розвитку моторики, тактильних відчуттів, є зал лікувальної фізкультури з тренажерами, сенсорна кімната, кабінети працетерапії, масажний, логопедичний тощо.
У центрі працюють висококваліфіковані спеціалісти: лікар-педіатр, невролог, логопед, психолог і психіатр, інструктор з лікувальної фізкультури та інші спеціалісти, які у своїй роботі застосовують передові методики, вітчизняний та міжнародний досвід, постійно удосконалюючи свої знання та вміння. Також підтримують тісний зв’язок з батьками, адже доля дитини значною мірою залежить від виконання ними настанов та порад фахівців. Усі працівники центру насамперед – небайдужі люди. Трапляється, що діти краще ставляться до вихователів, ніж до батьків, бо відчувають турботу й ласку, якої вдома, можливо, бракувало.
Сучасна медицина не може похвалитися високим рівнем надання послуг. Тому батьки часом впадають у відчай через жорсткий присуд лікаря, який забирає останню надію: «Вашій дитині вже ніщо не допоможе». Через це вони часто не мають довіри й до центру, завоювати яку можна тільки працею, переконавши, що тут дитині допоможуть. І коли така довіра є – набагато легше працювати й самим фахівцям центру.
Створення довірливої атмосфери допомагає виявити здібності дитини. Музикотерапія, вокалотерапія, арттерапія, казкотерапія, хореографія, музичні заняття – все до послуг дітей. Деякі батьки дивуються змінам у своїй дитині, бо ніколи й не здогадувалися, що вона може  читати вірші, співати, рухатися, танцювати навіть тоді, коли рухається на візку.
Більшість дітей-інвалідів не мають можливості спілкуватися з однолітками. Їхнє коло – мама, тато, бабуся, а в центрі у них з’являються і друзі, і взаємні симпатії між дівчатами й хлопцями. І коли дитина, від'їжджаючи, просить вихователя: “А можна, щоб я до вас ще приїхала?” - це вже досягнення.
Працівники центру організовують для дітей поїздку до цирку, театру, ботанічного саду, а дітей з сільської місцевості, які навіть не бачили міста, знайомлять із Запоріжжям.
Центр співпрацює з вітчизняними та закордонними реабілітаційними, освітніми, медичними, науковими підприємствами, установами та організаціями з питань реабілітації дітей-інвалідів.
Лікувати може й свобода. У центрі діти мають можливість вільно пересуватися, з однієї групи переходити до іншої. Дехто дивується, що тут навіть під час святкового ранку малюки стають у коло, виходять із нього, коли самі захочуть. Деякі батьки цього не розуміють, говорячи, що має бути дисципліна. Зате німецький психолог, завітавши до центру, дивився на все це із неприхованим захопленням, а після сказав: “Ми скільки добиваємося таких результатів! А у вас вони вже є!”.
Ці яскраві приклади того, як позитивно налаштовані педагоги допомагають стати повноцінними членами суспільства дітям, які волею долі опинилися у складних життєвих обставинах.
(Н. В. Скрипак)
 
Література та інтернет-ресурс:
Юрик, П.  Прочитати з дітьми їхню книгу здоров'я // Запоріз. правда. - 2012. - 22 трав. (№ 73). - С. 1.
Комунальний заклад “Запорізький обласний центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів” Запорізької обласної ради [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://dszn-zoda.gov.ua/node/298
 
24.03 - 80 років Віктору Дмитровичу Короленку (24.03.1939, м. Овруч Житомир. обл.), генерал-майору, голові Запорізької міської ради ветеранів війни, праці та військової служби (з 1999 р.), почесному громадянину м. Запоріжжя (2015);[52]
Література про життя та діяльність:
Шиханов, Р. Б.  Короленко Віктор Дмитрович // Шиханов, Р.  Почесні громадяни міста Запоріжжя : біограф. нариси / Р. Б. Шиханов ; Руслан Шиханов. – Запоріжжя, 2015. – С. 141-142.
[Шевченко, В. И.]  “Нестандартный” генерал // Запороз. Січ. - 2009. - 24 берез.
Не идет в отставку генерал // Наше время плюс. - 2004. - 25 марта (№ 12). - С. 3.
 
24.03 - 75 років (1944) від дня заснування Запорізького професійного торгово - кулінарного ліцею;
Література:
Третьяк, С.  Виктор Львов: Мы единственные из системы профтехобразования, кто проходит практику в Болгарии / Светлана Третьяк // Верже. - 2018. - 18 окт. (№ 41). - С. 6.
 
25.03 - 160 років від дня народження Самуїла Йосиповича Шатуновського (25.03.1859, с. Велика Знам`янка Кам`ян.-Дніпров. р-ну - 27.03.1929, м. Одеса), українського математика, одного з фундаторів Одеської математичної школи, професора Новоросійського університету (нині - Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова);
 
Народився Самуїл Йосипович Шатуновський 25 (13 за старим стилем) березня 1859 року в с. Велика Знам'янка Мелітопольського повіту Таврійської губернії (нині — Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області) в багатодітній родині бідного ремісника-єврея. У 1877 році закінчив повний курс Херсонського реального училища, а в 1878 - додатковий, восьмий клас Ростовського реального училища. В 1881 році проходив строкову службу.
Навчався спочатку в Петербурзькому технологічному інституті, а згодом - в Інституті шляхів сполучення. Але, зрештою, любов до математики перемогла. Він покинув навчання в технічному вузі і записався вільним слухачем до Петербурзького університету на математичне відділення. У той час в університеті викладали видатні математики професори П. Л. Чебишев та його учні О. М. Коркін, Є. І. Золотарьов, Ю. В. Сохоцький, А. А. Марков. Молодий Шатуновський із захопленням відвідував їх лекції, але через деякий час виявилося, що він не зможе офіційно оформити свій статус в університеті, бо не мав гімназійного атестата зрілості. Тому Самуїл Йосипович виїхав за кордон і продовжив навчання в Швейцарії, де в 1884-1885 рр. слухав лекції відомого алгебраїста Гейдріха Вебера. Але невдовзі через злидні змушений був повернутися. Давав приватні уроки в маленьких містечках Катеринославської та Бесарабської губерній. У цей же час Самуїл Йосипович розпочав власні дослідження з математики і написав свої перші математичні праці. Одну з них вислав до Одеси, щоб опублікувати в журналі “Вестник опытной физики и элементарной математики”. Ця невелика замітка звернула на себе увагу одеських математиків і вони в 1893 році запросили С. Шатуновського до Одеси. Він часто виступав на засіданнях Математичного відділення Новоросійського товариства природознавців. 1897 року став його членом, а в 1898-1914 роках - секретарем. Ця посада була основною до 1905 року, коли він був обраний  приват-доцентом Новоросійського університету. Це сталося після того, як група професорів та викладачів Новоросійського університету (нині Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова): С. П. Ярошенко, І. В. Слешинський, І. Ю. Тимченко і В. Ф. Каган звернулися до міністра народної освіти з клопотанням дозволити С. Й. Шатуновському здавати магістерські екзамени, які давали право на викладання у вищих навчальних закладах. Наукові досягнення С. Й. Шатуновського були настільки значимі, що міністр дав дозвіл. У 1904 році Самуїл Йосипович у 45-річному віці успішно склав магістерський екзамен при Новоросійському університеті, а в 1905 році був зарахований приват-доцентом кафедри чистої математики і розпочав читати лекції. У цей же час він багато викладає в середніх навчальних закладах Одеси. У 1917 році підготував до захисту і опублікував магістерську дисертацію “Алгебра как учение о сравнениях по функциональным модулям”, а в 1918 році - захистив її. Це дало йому можливість зайняти посаду професора університету, яку обіймав до кінця свого життя.
Основні дослідження відносяться до математичного аналізу, алгебри, геометрії та теорії чисел. Вчений був одним з перших представників конструктивного напрямку в сучасній математиці. Найважливіші праці присвячені логічному обґрунтуванню основних математичних понять. Заснував оригінальний курс введення до аналізу, побудував алгебру і теорію Галуа як вчення про порівняння по функціональним модулям без використання закону вилученого третього в застосуванні до нескінченної сукупності.
Виховав багато талановитих математиків, серед його учнів були Г. М. Фіхтенгольц, М. Г. Чеботарьов, М. І. Шейнфінкель, І. В. Арнольд, С. О. Яновська, П. Г. Рехтман, Г. І. Ольшанський та багато інших.
Багато сил і енергії С. Й. Шатуновський віддавав науково-видавничій діяльності. Одеське видавництво “Mathesis” наукової та науково-популярної літератури (1904-1925) випустило кілька книг у перекладі і під редакцією С. Й. Шатуновського, зокрема, книгу А. Адлера «Теория геометрических построений», яка витримала кілька видань. Він є автором навчальних посібників : “Введение в анализ” (1923), ”Об изменениях прямолинейных отрезков и построении их циркулем и линейкой” (1925).
Крім досягнень в області математики, Шатуновський був піонером есперанто-руху в перші роки його існування. Він активно співробітничав з Володимиром Гернетом та Авраамом Кофманом. В 1897 році брав участь в журі на літературному конкурсі. Також він співробітничав з Фундаментальною Хрестоматією.
Помер Самуїл Йосипович Шатуновський 27 березня 1929 року від раку стравоходу.
(І. В. Шершньова)
Література та інтернет-ресурси:
Кумок, В.  Вспомнить поименно / В. Кумок ; Виктор Кумок. – Мелитополь, 2017. – С. 24.
Кумок, В. Н.  Самуил Осипович Шатуновський // Кумок, В. Н.  Евреи Мелитополя / В. Н. Кумок, С. В. Воловник ; Виктор Кумок, Семён Воловник. - Мелитополь, 2012. - С. 538-539.
Відомі уродженці : [в т. ч. С. О. Шатуновський] // Запорізька область : географ. атлас – К., 2002. – С. 17. – (Моя мала батьківщина).
Шатуновський Самуил Осипович // Большая энциклопедия : в 62 т. – М., 2006. – Т. 57 : Хронизатор - части речи. - С. 585.
Бородин, А. И.  Шатуновский Самуил Иосифович // Бородин, А. И.  Выдающиеся математики : биографический словарь-справочник / А. И. Бородин, А. С. Бугай. – 2-е изд., перераб. и доп. – К., 1987. – С. ?.
Бородин, А. И.  Шатуновский Самуил Иосифович // Бородин, А. И. Биографический словарь деятелей в области математики / А. И. Бородин, А. С. Бугай ; под ред. И. И. Гихмана. – К., 1979. – С. 527-528.
***
Сущанський, В.  Самуїл Йосипович Шатуновський : (до 150-річчя від дня народження) / Віталій Сущанський // У світі математики. - 2009. - Т. 15, вип. 4. - С. 80-84.
 
25.03 - 70 років Ользі Яківні Сусловій (25.03.1949, Далекий Схід, РФ), запорізькій поетесі, члену літературного об'єднання “Пошук” ім. Миколи Лиходіда;
 
Запорізька поетеса Суслова Ольга Яківна народилася на Далекому Сході в Росії 25 березня 1949 р. У Запоріжжі живе з 1953 р. Вчилася в м. Дніпропетровську (нині - м. Дніпро), гідрогеолог, працювала на Уралі. Член Конгресу літераторів України та Запорізького обласного літературного об'єднання ім. Михайла Гайдабури, член правління літературно-художнього об'єднання «Пошук» ім. Миколи Лиходіда. Друкувалася в міській пресі, в журналі «Хортиця». Автор трьох збірок поезій («Доброе утро», «Трёхмерное время», «Судьбы причудливый узор»), готується до друку четверта збірка (українською мовою). Лауреат кількох літературно-музичних фестивалів «В стінах Срібного віку» (м. Василівка). Її поезії притаманні щирість і доброта, м`яка іронія і оптимізм, чіткі і закінчені думки в кожному вірші. Теми її творів – це і філософські роздуми, і любов до нашого краю, це кохання, вірність, справжня дружба...
(Л. Д. Тесленко)
Твори:
Доброе утро! : стихи / О. Суслова ; Ольга Суслова. – Запорожье : АА Тандем, 2012. – 48 с. – (Літературна касета ; вип. 4. "Час пошуку").
***
Тривога  [вірш] / О. Суслова ; Ольга Суслова // Не міліють джерела Дніпрові... : твори письменників Запоріз. краю : зб. до 50-річчя заснування ЗОО НСПУ. – [Запоріжжя], 2016. – С. 175.
Танец любви и разлуки : [вірш] / О. Суслова ; Ольга Суслова // Намалюй мені ніч : вісник Міжнар. поетич. конкурсу одного вірша про любов "Намалюй мені ніч", присвячений 90-літтю укр. поета Миколи Євгенійовича Петренка. – Спец. вид. – [Канів, 2015]. – С. 204-205.
Раскаяние - самоочищение ; Библейская истина : [вірші] / О. Суслова ; Ольга Суслова // Звезда Рождества : альманах Междунар. лит.-муз. фестиваля "Звезда Рождества" (г. Запорожье, 14.01.2017 г.) : по благословению Высокопреосвященнейшего Луки, Митрополита Запорожского и Мелитопольского. – Днепр, 2017. – Вып. 5. - С. 117-118.
[Добірка віршів] / О. Суслова ; Ольга Суслова // Поиск. – Запорожье, 2010. – [Вып.] 3. - С. 152-156.
 
28.03 - 60 років від дня народження Анатолія Івановича Лоцмана (28.03.1959, с. Лежене Запоріз. р-ну - 08.12.2015, там само), учасника АТО, солдата 14-ї окремої механізованої бригади, почесного громадянина Запорізького району (2015, посмертно);[55]
30.03 - 120 років від дня народження Василя Опанасовича Хоменка (30.03.1899, с. Петровське, Воронез. губ. (нині Борисогліб. р-н Воронез. обл.) - 09.11.1943, м. Мелітополь), генерал-лейтенанта, командувача 44-ї армії 4-го Українського фронту. Загинув під час Мелітопольської наступальної операції;
 
            Василь Опанасович Хоменко народився 30 березня 1899 року в селі Петровському Борисоглібського повіту Тамбовської губернії Російської імперії (нині Борисоглібський район Воронезькій міський округ Воронезької області). Українець. До лав Червоної армії вступив у 1918 році. Брав участь у Громадянській війні на Південному та Туркестанському фронтах, був командиром взводу, полку, дивізії.
            Після закінчення громадянської війни командував полком, брав участь у боротьбі з басмацтвом. У 1928 році закінчив курси удосконалення вищого командного складу при військовій академії імені М. В. Фрунзе. З 1935 року проходив службу в прикордонних військах на посаді начальника штабу управління прикордонних військ Ленінградського військового округа. До серпня 1940 року служив на посаді начальника штабу, заступника начальника управління прикордонних військ Української РСР. З листопада 1940 року до червня 1941 року служив на посаді начальника управління прикордонних військ Української РСР. 12 червня 1941 року призначений на посаду заступника командувача Київським особливим військовим округом.
            З 12 липня 1941 року займав посаду командувача 30 армією Західного фронту. Під його командуванням армія вела оборонні бої під Смоленськом, на Ржевському та Калінінському напрямах. У серпні 1942 року призначений командувачем 58-ї армії Закавказького фронту. 21 листопада 1942 року призначений командувачем 44-ї армії. Під його командуванням армія брала участь у битві за Кавказ, Ростовській, Донбаській і Мелітопольській наступальних операціях, визволяла міста Ставрополь, Таганрог, Маріуполь, Азов.
            6 листопада 1943 року командувач 44-ю армією генерал-лейтенант В. О. Хоменко вивчав обстановку на фронті. Обстановка була складно. Чіткої лінії фронту не було. В районі Великої Лепетихи застрягло невелике угруповання німців, яке чинило значний опір. Потрібно було її ліквідувати. Три автомашини виїхали зі штабу армії в с. Мар'янівка та прибули в штаб 10 корпусу генерала І. А. Рубанюка. Далі колона направилася в 63-й стрілецький корпус генерал-майора П. К. Кошового. В. О. Хоменко перебував за кермом штабного автомобіля разом з заступником командувача по артилерії генерал-майором С. О. Бобковим. Вони помилково заїхали в розташування ворога і були вбиті. Вдалось врятуватись тільки одній машині. Тяжко поранений офіцер і радист, зберігши документи, повернулись в штаб корпусу. Пораненому капітану Душкіну В. О. Хоменко віддав документи та оперативну карту і наказав рятувати радіостанцію і документи. Сам командувач повернувся до автомобіля для надання допомоги генералу Бобкову С. О., але був уражений ворожими кулями. Тільки на весні 1944 року подробиці загибелі командувачів 44-ї армії остаточно з'ясувалася, коли під Севастополем був узятий в полон німецький офіцер, який на допиті розповів, що генерал Бобков був мертвий, а генерал Хоменко був тяжко поранений і, не приходячи до тями, помер. Фашисти поховали генералів, поклавши їх тла в ящики з під снарядів. Офіцера було доставлено літаком до Великої Лепетихи, де він показав місце поховання. Після цього тіла загиблих були перепоховані в Мелітополі, у визволенні якого брала участь 44-та армія.
            Пройшли десятиліття, а мелітопольці пам'ятають їх імена. На братському кладовищі, де поховані визволителі міста, завжди на могилах загиблих генералів квіти, як символ крові, пролитої за нашу свободу - свободу тих, хто пам'ятає.
(Сакун В. В.)
Література та інтернет-ресурс:
Линчук, А. Д.  Мелитопольская наступательная операция, 1943 года : докум. очерк / А. Д. Линчук ; Александр Линчук. – Токмак : Трибуна, 2005. – 158 с. : ил.
Великая Отечественная. Командармы [Электронный ресурс] : военный биографический словарь / под общ. ред. М.Г. Вожакина. - М. ; Жуковский : Кучково поле, 2005. - С. 246-247. - Режим доступа : https://pomnirod.ru/memorypage22597/biography
Хоменко Василь Опанасович [Електронний ресурс] // Вікіпедія. - Режим доступу:  https://uk.wikipedia.org/wiki/Хоменко_Василь_Опанасович
 
Цього місяця виповнюється:
 
- 285 років тому (1734) було розпочато будівництво укріплень Нової Січі;
- 100 років тому (1919) в м. Олександрівську на конференції представників осередків соціалістичної молоді міста був заснований Комітет Спілки Молоді;
- 80 років (1939) від дня заснування Якимівського виробничого об'єднання житлово-комунального господарства та побутового обслуговування;
 
Цілий комплекс побутових та житлово-комунальних послуг надає Якимівське виробниче об'єднання житлово-комунального господарства і побутового обслуговування (ВОЖКГ і ПО). Воно відіграє важливу роль у розвитку та збереженні інфраструктури Якимівки.
Свій початок підприємство веде з далекого 1939 року, коли при районному відділі комунального господарства Якимівської районної ради депутатів трудящих створюється комунальна служба – артіль «Соціалістична праця», в якій тоді працювало 30 осіб.
В активі артілі були коні, передані від колгоспу, заснованого в Якимівці. Вони і були тим основним транспортним засобом, що забезпечував роботу господарської служби.
Під час фашистської окупації артіль припинила своє існування. Але відразу після звільнення від окупантів у 1943 році для відновленої артілі роботи було дуже багато. В першу чергу всі зусилля спрямували на відновлення зруйнованого житлового фонду. Але головне завдання було поставлено дещо іншого плану – забезпечення населення водою. Незабаром почалося будівництво мереж водопостачання, установка вуличних колонок, а потім і їх обслуговування. Групу водопровідників в той час очолював Іван Костянтинович Переверзєв.
Із збільшенням селища розширюється і водна мережа, закладаються нові свердловини. З’являються колонки у подвір’ях, а потім і підключені до водопостачання будинки.
У березні 1957 року від тресту Укрводбуд приймаються на обслуговування підприємством каналізаційні мережі.
Централізованого газопостачання в селищі не було, тому населення забезпечувалося скрапленим газом у балонах в основному для побутових потреб. Заправлення балонів газом проводилася в Сімферополі. Тому з цією метою доводилося їздити так далеко.
Згодом починається будівництво багатоповерхових будинків і створення все нових і нових інженерно-технічні об'єктів. Вони складають тепер єдину житлово-комунальну інфраструктуру районного центру. Тому в 1987 році весь цей комплекс об'єктів з метою організації централізованого управління обслуговування, передається в новостворене Якимівське ККП.
Великого значення набувало забезпечення теплом житлового фонду та громадських споруд (адміністративних будівель, шкіл, дитячих садків). Гостро постає і питання про спеціальні служби. Спочатку це був комбінат комунальних підприємств, який забезпечував роботу 5 котелень на твердому паливі (вугілля). З 1 січня 1991 року Мелітопольська тепломережа передає котельні на баланс ККП. Тепер обслуговування котелень і всієї теплової мережі в селищі забезпечується даним підприємством. З проведенням до Якимівки газу, від експлуатації малих котелень підприємство відмовляється, а тепло подають від однієї центральної котельні. Теплове господарство очолив Олександр Захарович Попов.
Однак будуються нові багатоповерхові будинки і створювані все нові і нові інженерно-технічні об'єкти складають вже єдину житлово-комунальну інфраструктуру районного центру. Тому в 1987 році весь цей комплекс об'єктів з метою організації централізованого управління обслуговування, передається в Якимівський ККП.
Але справжня реорганізація Якимівського ККП починається, коли керівником призначають Феодосія Костянтиновича Попова. Саме в цей час починається перехід всіх підприємств на умови господарського розрахунку. Ряд нерентабельних виробництв на підприємстві довелося скорочувати. У цьому величезну допомогу Ф.К. Попов, як керівник, отримував від економіста свого підприємства Тамари Олександрівни Масленникової.
З появою багатоквартирних будинків при управлінні створюється житлово-експлуатаційна дільниця (ЖЕУ). У його завдання входить обслуговування цих будинків: вода, тепло, світло, проведення штукатурних і малярських робіт, ремонт дахів, дрібний ремонт. Обслуговують вони і прибудинкові території: прибирання двору в різні сезони року, боротьба з карантинними рослинами і бур'янами. Багато років ЖЕУ очолює Костянтин Анатолійович Кіщук.
Значну, якщо не ключову роль в забезпеченні безперебійної роботи ККП відіграє транспорт: комунальний (асенізаційні бочки, сміттєвози), будівельний (трактори, екскаватори), та інший.
У складі ККП створюється будівельна бригада, яку очолив Петро Павлович Уваров. В обов'язки даної бригади входить проведення дрібного ремонту житлового фонду.
З 12 лютого 1988 року комбінат комунальних підприємств перейменовується на Виробниче управління житлово-комунального господарства (ВУЖКГ), до якого приєдналися підприємства Кирилівки. Усередині управління створюється окрема виробнича дільниця водопровідно-каналізаційного господарства (ВКГ), яку очолив Віктор Леонідович Калачов. Робочі цієї виробничої дільниці забезпечують безперебійну подачу води в селище.
Зі збільшенням фронту будівельних робіт з 1989 року будівельна бригада розростається до самостійної ремонтно-будівельної госпрозрахункової дільниці в складі Якимівського ВУЖКГ. І коло діяльності в зв'язку з цим значно розширюється. Тепер робітники будівельної дільниці будують житло, ремонтують дороги, займаються озелененням.
А з 1989 року нове перейменування. Тепер в Якимівці з'являється “Виробниче об'єднання житлово-комунального господарства (ВОЖКГ) Запорізької облжитлокомунуправлінь”, до складу якого входить і Якимівська служба “Запоріжзеленгосп”.
Але процес централізації в комунальному господарстві триває. З 1 січня 1991 року до складу ВОЖКГ передаються центральна котельня і вся теплова мережа районного центру. До цього вони перебували в обслуговуванні Мелітопольського орендного підприємства. А 1 червня 1992 року завершальним акордом становлення єдиного комплексу ВОЖКГ було приєднання районного побутового комбінату в зв'язку з його ліквідацією. Так і з'явилося на світ Виробниче об'єднання житлово-комунального господарства і побутового обслуговування (ВОЖКГ і ПО). Тепер воно надає населенню ні багато, ні мало 22 види послуг. Серед них найбільш важливими є тепло- і водопостачання, водовідведення, утримання будинків і прибудинкових територій, будівництво газопроводів, побутове обслуговування населення.
З 1999 року будівельники ВОЖКГ і ПО надають послуги з газифікації житлових будинків (установка індивідуального опалення згідно заявок мешканців селища). Цю дільницю очолює Дмитро Якубович Мунтяну.
В результаті такої централізації чисельність працівників на підприємстві досягла 500 осіб. Вищим органом управління стають загальні збори колективу ВОЖКГ і ПО. Саме ж підприємство і за чисельністю робітників і за багатоструктурністю послуг, що надаються населенню, стає другим підприємством в Україні.
Прибутковість підприємства дає можливість розширювати виробничі потужності, виплачувати гідні зарплати і премії працівникам, і, навіть, утримувати базу відпочинку на березі Азовського моря. В адміністративній будівлі працює буфет, а робітники одержують продукти, не витрачаючи власний час на магазини і ринки.
Після виходу на заслужений відпочинок Ф.К. Попова, керівником цього підприємства 2 жовтня 2002 року загальними зборами колективу був обраний Василь Олексійович Субботін. Він працює на підприємстві з 13 червня 1988 року. Не дивлячись на те, що доводилося працювати у важкі часи затяжної економічної кризи, В.О. Суботіну вдалося ліквідувати заборгованість із зарплати, зберегти основний фонд підприємства і при цьому розширити види послуг, збільшити обсяги виробництва, поліпшити результати фінансово-господарської діяльності, розрахуватися з боргами за енергоносії.
На підприємстві з метою реконструкції застарілого обладнання і комунікаційних систем була розроблена програма реформування житлово-комунального господарства на 2006-2010 роки.
В умовах жорсткої економії в 2007-2008 роках на виділені з місцевого та державного бюджетів були введені дві котельні, які працювали за принципом енергозберігаючих технологій. На підприємстві регулярно проводяться роботи з реконструкції основних фондів з метою скорочення енергетичних витрат, а головне - поліпшення якості послуг, що надаються населенню. Відбувається модернізація і децентралізація підприємства. В результаті, на 1 серпня 2013 року на підприємстві працює 208 чоловік. Діють найбільші виробничі ділянки: теплопостачання, житлово-експлуатаційний, газовий і ремонтно-будівельний (ГіРС) і водно-каналізаційне господарство.
Інтереси трудового колективу активно відстоює профспілковий комітет, який вже понад 45 років очолює Любов Прокопівна Новоселецька. На підприємстві розроблений і діє один з найкращих галузевих колективних договорів в Україні.
Згідно даних Держкомстату України та Національного Бізнес-Рейтингу за результатами виробничої діяльності в 2007 році підприємство було визнано лідером у галузі і відзначено Почесним дипломом та медаллю.
Сам же В.А. Суботін за результатами трудової діяльності нагороджений в 2005 році Грамотою Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, в 2006 році - знаком «Відмінник побутової служби» Управління містобудування та архітектури житлово-комунального господарства при Запорізькій обласній державній адміністрації, а в 2009 - медаллю «За розвиток Запорізького краю» та багато інших.
(В. М. Гнєдашев)
Література:
Гнедашев, В. Н.  Акимовка. История. Люди. Судьбы / В. Н. Гнедашев ; Виктор Гнедашев. - Мелитополь, 2013. – С. 186-188.
Першин, В.  Без нее нам не обойтись / Виктор Першин // Акимов. вестник. - 2008. - 13 марта. - С. 1, 3.
Букреєва, А.  Якимівським комунальникам - 60 // Слово трудівника. - 1999. - 20 берез. (№ 23). - С. 1.
Попов, Ф.  Путь к рентабельности // Гор. хозяйство Украины. - 1989. - № 2. - С. 37.
 
- 50 років тому (1969) розпочато будівництво Хортицького житлового масиву.
 
Хортицький район - наймолодший район Запоріжжя. Забудова степу між селами Бабурка і Верхня Хортиця розпочалася у 1969 році. Архітекторами були Н. Булахов, С. Шестопалов та ін.
Перший 5-ти поверховий будинок в сучасному Хортицькому районі (вулиця Лахтинська, 1) почали будувати в березні 1969 року, а  заселений він був в січні 1970 року.
Колектив Запорізького філіалу інституту “Укрміськбудпроект” розробив проект першої черги будівництва, яка складалася з чотирьох мікрорайонів. В кожному з них намічено розмістити 90-100 тисяч квадратних метрів житла, приблизно 2800-3000 квартир.
Для житлового будівництва 1970 року застосовані в основному 5-ти поверхові панельні і великоблокові будинки. З 1972 року на Хортицькому житловий масиві почато будівництво тільки 9-ти поверхових та висотних  житлових будинків за новими типовими проектами — в них передбачені еркери, тобто засклена частина кімнати, яка виступає за фасад.
У кожному мікрорайоні передбачено : 4 дитячих комбінати, 2 школи, крамниці,  підприємства громадського харчування.
В проекті Хортицького житлового масиву були закладені всі сучасні принципи планування і забудови : широкі міські магістралі і бульвари, багато зелених масивів, зосереджених у природних балках.
Щодо транспорту, то перші два роки зв'язок з містом здійснювався автобусом та електричкою.
У першому кварталі 1970 року колективом домобудівного комбінату було здано п'ять нових будинків.
10 березня 1995 року Хортицький район був офіційно відокремлений від Ленінського (нині Дніпровський) району - цю дату і прийнято вважати днем народження району.
(Н. В. Романів)
Література:
Розвиток міста Запоріжжя в світлі затверджених генеральних планів : [Хортицький р-н] // Запоріжжя - місто майбутнього ! : 55 років утворення міського управління архітектури / Голов. упр. архітектури та містобудування Запоріз. міськ. ради. - [Запоріжжя : АА Тандем, 2010. - С. 17].
Запорожская область. 70 лет. [Т. 1 : Бизнес-путеводитель. Золотая книга агрария : Запорожская область 70 : юбилейный проект] / [авт. ст. : Аверкина В. А. и др. ; худож. ред. Дегтяренко Е. В.]. - Запорожье : [АРГ ГРАНД], 2009. - 64 с. : Из содерж. : [Хортиц. жилмасив]. - С. 2.
Строят Бабурку // Как это было : очерки истории Запорожского края. - Запорожье : [Изд. дом «»Керамист], 2009. - С. 50-51.
Город-спутник // Новое Запорожье : Хроника развития большого города. 1921-2006. - Днепропетровск : АРТ-ПРЕСС, 2006. - С. 129-130.
Бездольный, Б. И.  Запорожье мое, Запорожье / Б. И. Бездольный. - Изд. 2-е, доп. - Днепропетровск : Промінь, 1972. - 192 с. - Из содерж. : [Хортиц. р-н]. - С. 80-81.
Попова К.  С рождением тебя, Хортицкий ! / К. Попова // Индустр. Запорожье. - 1970. - 19 апр. (№ 77). - С. 4.
Свєтлов А.  Народження міста / А. Свєтлов // Запоріз. правда. - 1970. - 15 берез. (№ 52). - С. 1.
Жариков, Н. Самый крупный правобережный / Н. Жариков // Индустр. Запорожье. - 1970. - 13 янв. (№ 8). - С. 4.
Шестопал, С.  Місто крокує на правий / С. Шестопал // Запоріз. правда. - 1970. - 1 січ. (№ 1). - С. 3.
 
КВІТЕНЬ
 
01.04 - 140 років від дня народження Івана Івановича Віхляєва (01.04.1879, с. Нововасилівка Приазов. р-ну - 27.11.1964, м. Москва, РФ), професора Тимірязєвської академії, відомого вченого в області добування та використання торфу;[56]
01.04 - 80 років тому (1939) став до ладу цех холодного прокату заводу "Запоріжсталь";
01.04 – 80 років (1939) КЗ «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» ЗОР;
Література:
Комунальний заклад "Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти" Запорізької обласної ради. 70. Історія та розвиток: учора, сьогодні, завтра / [відп. за вип. І. Я. Крайній]. – Запоріжжя : [ЛІПС], 2009. – 120 с. : іл. – Бібліогр.: 171 назва.
 
01.04 - 80 років Віталію Івановичу Шевченку (01.04.1939, смт Крижопіль Вінниц. обл.), запорізькому історику, публіцисту, краєзнавцю, письменнику;[57]
”На білий аркуш паперу зринають слова з моєї душі...”
 
            Народився 1 квітня 1939 року в смт Крижопіль Вінницької області.
            Вищу освіту отримав в Одеському державному університеті ім. І. І. Мечникова (історичний факультет).
            Після закінчення університету з 1967 року працював в різних школах Одеської та Запорізької областей. В 1970-1972 рр та 1980-1993 рр працював в Державному історико-культурному заповіднику на острові Хортиця, спочатку на посаді наукового, а потім старшого наукового співробітника. В 1994-1998 рр очолював відділ інформації Запорізького виконкому, пізніше працював науковим редактором в науково-редакційному відділі по підготовці серії книг «Реабілітовані історією». З 2008 року по 2015 рік працював у Запорізькій міській раді ветеранів редактором випуску «Ветеран» у газеті «Запорозька Січ», де всебічно освітлювалося життя людей похилого віку. Всього вийшло 82 випуски.
            Почав писати ще з часів навчання в університеті. Перший надрукований твір – гумореска «Мои раскопки» в університетській газеті «За наукові кадри» від 18 вересня 1964 року.
            За цей час видав біля двадцяти збірок оповідань, та біля двадцяти книг по історії і краєзнавству. Член Конгресу літераторів України.
            Дуже подобається писати новели. Новела – це малюнок словом. Нічого зайвого. Тільки слово, яке націлене на душу читача. І все. Відчув це, знаходячись під впливом таких світових майстрів новели, як Василь Стефаник, Хуліо Кортасар та Антон Павлович Чехов. У своєму доробку маю вже біля 1000 новел.
            Для талановитого київського кінорежисера Леоніда Анічкіна написав кілька кіносценаріїв, за якими він зняв чотири фільмів: «Жива легенда століть» - про історію Хортиці; «Перехрестя одного роду» - про родовід гетьмана Кирила Розумовського; «Анатема» - про гетьмана Івана Мазепу; «Останній злет» - про Богдана Хмельницького.
            За гумористичні та сатиричні твори в 2001 році став лауреатом премії «Живий класик» київської газети «Веселі вісті».
            Номінант Державної (нині - Національної) премії України імені Тараса Шевченка 1998 року за науково-популярний фільм “Анатема” (кіностудія “Київнаукфільм”, 1993 р., режисер Л. Анічкін, оператор А. Солопай).
            Вивчаю родоводи видатних людей, пов’язаних своїм походженням із Україною. Опубліковані дослідження про А. Чехова, А. Ахматову, Арсенія й Андрія Тарковських, В. Стефаника, О. Пушкіна, М. Лермонтова, П. Чайковського, про батька знаменитих композиторів братів Майбород, українського поета-байкаря Олексу Запорізького та інших.
            Довів у своїх дослідженнях «Розбита шибка (спроба дослідження)» (Спокута : альманах. № 1. - Запоріжжя,1999) та «Думки проти течії» (Всесвіт. - 2015. - № 3-4), що видатний український письменник і політичний діяч Микола Хвильовий був убитий, а не покінчив життя самогубством.
            З восьмого класу захопився грою у шахи. Грав багато за листуванням. Виконав норму кандидата у майстри, але з розвалом Радянського Союзу припинив грати, бо стало дуже дорого листуватися з партнерами.
            Першу задачу склав ще в роки служби в Радянській Армії. А з 1981 року з легкої руки Леоніда Любашевського почав більш активніше займатися шаховою композицією.
            З 1998 до 2009 рік очолював обласну комісію з шахової композиції. Багатолітній ведучий шахового відділу газет «Индустриальное Запорожье» та «Запорозька Січ». Засновник та редактор журналу «Козацька шахівниця». Організатор та суддя багатьох запорізьких та всеукраїнських конкурсів. Вийшло у співавторстві п’ять книг з шахової композиції. З 1981 року надрукував більше як 1000 композицій. Біля 300 з них отримали різні відзнаки. Серед них біля 20 перших призів.
            Найбільше подобається розділ кооперативного мату. Подобається взяти якусь дефектну схему і доводити її до кондиції. Тому, мабуть, маю рекордну кількість співавторів – більше як 100!
(В. І. Шевченко)
Твори:
Шляхи, які ми вибираємо : зб. новел / В. Шевченко ; Віталій Шевченко. – [Запоріжжя : Керамист, 2017]. – 106 с. : фото.
Ночное каприччио : старые рассказы / В. И. Шевченко ; Виталий Шевченко. – Запорожье : Нова-пресс, 2014. – 54 с.
Оля : оповідання та нариси / В. Шевченко ; Віталій Шевченко. – Запоріжжя : Нова-Прес, 2012. – 52 с.
Багряний рушник : оповідання / В. І. Шевченко ; Віталій Шевченко. – Запоріжжя : АА Тандем, 2010. – 56 с. – (Запорізький родовід ; вип. 5).
Надщерблене життя / В. І. Шевченко ; Віталій Шевченко. – Запоріжжя : АА Тандем, 2009. – 56 с. : іл. – (Запорізький родовід ; вип. 3).
Невідома Панночка : розповіді / В. І. Шевченко ; Віталій Шевченко. – Запоріжжя : [Перченко М. А.], 2009. – 53 с. : іл.
 
Шахові композиції:
Замыслов тонкие узоры : шахматная композиция в Запорожской области / Л. А. Любашевский, В. И. Шевченко ; Л. Любашевский, В. Шевченко. – Полтава : [ІнтерГрафіка], 2010. – 192 с. : ил.
Замыслов тонкие узоры : шахматная композиция в Запорожской области / Л. А. Любашевский, В. И. Шевченко. – Запорожье : Павел, 1995. – 187 с.
 
Література про життя та діяльність:
Часу та історії збережена мить... Шевченко Віталій Іванович : біобібліограф. покажчик / КЗ "ЗОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР ; [уклад. Г. Нагорна]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2009. – 48 с. – (Дослідники рідного краю ; вип. 9).
Земрох, В.  Невтомний дослідник рідного краю // Запороз. Січ. - 2009. - 21 листоп. (№ 221. - С. 8.
 
03.04 - 60 років (1959) від дня заснування Запорізької дитячої художньої школи;
 
            Вже протягом 60 років у місті Запоріжжя функціонує дитяча художня школа, яку було засновано 3 квітня 1959 року згідно з рішенням Запорізького міськвиконкому. Спочатку школа розташувалася в напівпідвальному приміщенні по вул. 40 років Радянської України (нині - вул. Незалежної України). Першим директором “художки” був художник і педагог Євген Михайлович Мірошниченко, а першими викладачами - А. Я. Тарасов, М. С. Леля, І. В. Василенко, В. І. Степанов, А. Т. Підопригора.
            З перших днів свого існування педагогічний колектив школи активно включився у співпрацю по формуванню та розвитку навчально-виховного процесу художніх шкіл України.
Творча праця педагогічного колективу, який з часом поповнився молодими та талановитими художниками: В. А. Зарубою, В. С. Тараном, Л. С. Форостецькою, А. М. Беспаловою, С. М. Зайцевим, Н. О. Заярченко - дала гарні результати. З'явилися й перші заслужені нагороди - за участь у першій Всеукраїнській виставці дитячого образотворчого мистецтва, яка відбулася у 1978 році, учні ЗДХШ отримали грамоти та цінні подарунки, а перші медалі були отримані за перемогу у Міжнародному конкурсі, який пройшов у 1979 році в Єревані (Вірменія).
            З 1980 року посаду директора ЗДХШ зайняв Олександр Олександрович Сгадов, який успішно очолював школу протягом 30 років. На цей час у школі одночасно навчалися вже більше ніж 250 учнів. Викладацький колектив поповнився новими фахівцями — це О. С. Піскунова, Н. П. Столбинська, Т. Ю. Філімонова, С. О. Рибницький, Л. Ф. Давиденко.
            1982 року на базі школи було проведено Республіканський семінар художніх шкіл України, присвячений вивченню новаторської роботи викладачів ЗДХШ. 1986 року відбулася Республіканська виставка дитячих художніх шкіл України, а 1987 року за методичні розробки викладачів та творчі здобутки учнів колектив школи був нагороджений Дипломом 3-го ступеню ВДНГ СРСР.
            Школа користувалася неабияким успіхом серед учнів, місць для бажаючих вчитися в “художці” не вистачало. Тому 1983 року у Бородинському мікрорайоні міста відкрилася філія ЗДХШ.
            1996 року ЗДХШ отримує нове приміщення, в якому колектив викладачів отримав можливість значно розширити навчальну базу школи та збільшити кількість учнів до 400 осіб.
            Окрім обов'язкового чотирирічного навчання в школі створені групи для поглибленого вивчення таких напрямків, як художня кераміка та гончарство, петриківський розпис, працюють також підготовчі класи для молодших вікових груп та класи довузівської підготовки молоді з поглибленою професійною орієнтацією.
            Викладачі школи — спеціалісти високої кваліфікації, багато з них поєднують викладацьку та творчу діяльність, є членами Національних творчих спілок України, беруть активну участь у різноманітних художніх виставках, фестивалях, пленерах.
            Активна навчальна, творча та методична робота викладачів і учнів школи неодноразово відзначалася дипломами, грамотами, преміями, а 2002 року колектив ЗДХШ було нагороджено медаллю “10 років Незалежності України”.
            2012 року директором ЗДХШ було призначено відомого художника - монументаліста, скульптора Олександра Семеновича Жолудя[58], під керівництвом якого значно пожвавилася творча та виставкова діяльність викладачів та учнів художньої школи.
            Так, тільки протягом останніх років учні ЗДХШ брали участь у міжнародних пленерах “Хортиця крізь віки”, у трьох Всеукраїнських фестивалях “Гончарі на Хортиці”, у Першому Всеукраїнському фестивалі обдарованої молоді “Керам-Диво - 2013”, а також проводять чисельні майстер-класи.
            За шістдесятирічну історію діяльності ЗДХШ її успішно закінчили і отримали свідоцтва більш ніж 3000 молодих людей, а всього школою здійснено більше 50 випусків.
            Колектив школи пишається своїми випускниками, велика когорта яких згодом стали відомими фахівцями у всіх галузях образотворчого мистецтва і мистецької освіти, а їхні твори - вагомим внеском у скарбницю сучасної української культури.
            Початкову мистецьку освіту у ЗДХШ отримали і 10 викладачів, які в різні роки працювали, а інші і зараз успішно працюють у школі: Н. П. Столбинська, О. І. Піскунова, О. В. Кристаленко, Т. Ю. Філімонова, А. І. Андріанова, Ю. А. Манченко, І. А. Маковська, А. В. Славгородська, Л. М. Третьяк, С. В. Юрчук.
            У стінах школи панує здорова творча атмосфера, чуйне відношення до учнів та їхнього мистецького зростання, творчість викладачів - яскравий та дієвий приклад їхнім вихованцям. За перемоги в конкурсах різних рівнів талановита молодь школи отримала більше ніж 2 тисячі різноманітних відзнак: золоті, срібні та бронзові медалі, дипломи, грамоти, цінні подарунки. Їхня творчість, крім України, презентувалась у Росії, Білорусі, Грузії, Вірменії, Польщі, Болгарії, Словенії, Македонії, Чехії, Норвегії, Швеції, Австрії, Німеччині, Франції, Англії, Канаді, Індії, Ірані, Єгипті, Австралії, Японії та інших країнах.
            І сьогодні Запорізька дитяча художня школа посідає провідне місце у системі початкової мистецької освіти та естетичного виховання молоді рідного краю.
(О. А. Савкіна)
 
            Література та інтернет-ресурси:
            Дитяча художня школа. 50 років / Упр. культури Запоріз. міськ. ради. – [Б. м. : б. в., б. р. ]. – [88 с.] : іл.
            Воронцова О.  Події, що нас захоплюють : [Запоріз. дитяча худ. школа відкрила у ЗОУНБ виставку “Зимові візерунки”] // Запоріз. правда. - 2017. - 9 лют. (№ 6). - С. 8.
            К 55-летию  детской художественной школы - выставка // Запороз. Січ. - 2014. - 30 квіт. (№ 90-92). - С. 2.
            Шаламова Е.  Талантливые дети - счастливое будущее : [награды ученикам школы в на II Междунар. конкурсе детского рисунка в г. Тегеране] // Улица Заречная. - 2007. - 6 нояб. (№ 45) — С. 4.
            Кобинець А.  Незнайома знайома адреса // Запоріз. правда. - 1991. - 6 лют.
            Розвинути обдарування // Запоріз. правда. - 1985. - 17 лют.
***
            Запорізька дитяча художня школа [Електронний ресурс]. - Режим доступу : https://www.zphudozka.com/pro-nas
            Олейник С.  В Запорожье детская художественная школа отмечает 55-летие выставкой [Электронный ресурс] / Светлана Олейник. – Режим доступа : https:www.iz.com.ua
 
03.04 - 55 років тому народилася Любов Олександрівна Черепаха-Волкова (с. Жирнов Тацин. р-ну Ростов. обл., РФ), українська спортсменка-гирьовик, багаторазова чемпіонка світу, Європи, України, заслужений майстер спорту України, заслужений майстер спорту та суддя міжнародної категорії Міжнародної конфедерації майстрів гирьового спорту, володарка світових рекордів, вихованка СК “Мотор Січ” (м. Запоріжжя);
Література про життя та діяльність:
Ходаковская, А.  Легендарная Черепаха // Vip club. - 2013. - № 42. - С. 44-47.
 
            04.04 - 60 років від дня народження Олександра Анатолійовича Педака (04.04.1959, м. Запоріжжя - 30.03.2017, там само), учасника АТО. Навідник мінометної батареї 72-ї бригади загинув під час боїв під Авдіївкою (Донецька область);[59]
            05.04 - 70 років Сергію Олексійовичу Мамонову (05.04.1949, м. Запоріжжя), українському композитору педагогу, музично-громадському діячу, члену Спілки композиторів СРСР та Національної спілки композиторів України з 1975 р., заслуженому діячу мистецтв України (1986);
 
            5 квітня 1949 року в м. Запоріжжя народився Сергій Олексійович Мамонов – український композитор, педагог, громадський діяч.
            З дитинства у хлопчика було стійке тяжіння до музики, і 1961 року батьки віддали обдарованого сина навчатися до Московського суворівського військово-музичного училища, єдиного навчального закладу такого типу. Суворівці проходили семирічний курс навчання з отриманням диплому про середню спеціальну освіту. Предметом гордості суворівців було право відкривати усі військові паради на Червоній площі, а 1958 року вихованці училища брали участь в церемонії відкриття і закриття ХІІ Всесвітнього фестивалю молоді та студентів. Навчатись у Москві Сергію дуже подобалось: двері усіх театрів, музеїв, концертних залів були відчинені для всіх, і це було чудова нагода для загального розвитку. Він грав на тромбоні, який широко використвується також і в джазі, особливо в оркестрах диксиленду та свінгу. Вже ставши професором кафедри композиції і сучасних музичних технологій Донецької державної музичної академії імені С. Прокоф’єва, Сергій Олексійович Мамонов відзначав, що смак у дітей та юнацтва до хорошої музики формують і сім’я, і система освіти, і засоби масової інформації, причому питання не в тому, який жанр мистецтва пропагувати, а в тому, що потрібно пропагувати те, що має ознаки художності, зокрема, музичного твору, який несе позитивний заряд.
            Не всі однокашники Сергія згодом стали військовими. Не став військовим і Сергій. 1969 року він вступив у Харківський інститут мистецтв імені І. П. Котляревського, в клас композиції видатного українського композитора Валентина Тихоновича Борисова (1901-1988), на той час автора двох симфоній, оди «Пам’яті загиблих», кантати «Народне свято», трьох квартетів, українських пісень, в т. ч. на слова І. Франка («У долинi село лежить»).
Викладач всього циклу спеціальних предметів вів заняття невимушено, із свободою творчого спілкування, якому не заважали ані вікові, ані професійні бар’єри. Дотепний, живий, хоча і зовнішньо стриманий, коректний, В.Т. Борисов, якщо не погоджувався з тою чи іншою музичною ідеєю, говорив про це завжди вмотивовано та делікатно. Студенти прислухались до кожного зауваження педагога, які висловлювались на уроках, вивчали особливості музики, яку творив їх вчитель. Сучасні дослідники одностайно підкреслюють глибокий зв’язок творчості В. Борисова з народною музикою. Засвоєння композитором характерних особливостей українського пісенно-танцювального та епічного фольклору дозволяло йому створювати оригінальні мелодії, які проникнуті національним духом.
            Навчатись Сергію у свого улюбленого педагога дуже подобалося. Про це свідчить інститутський диплом з відзнакою (1974), а 1981 року тридцятидвохрічний композитор С. О. Мамонов спеціально пише концерт-дивертисмент для камерного оркестру, який присвятив своєму вчителю – В. Т. Борисову. Жанрове визначення твору – дивертисмент – апелює до традицій легкої музики епохи класицизму, що не відноситься до числа широко поширених у творчій практиці українських композиторів другої половини ХХ століття. Концерт має чотири частини, які чергуються за принципом темпового контрасту.
            Музикознавець Ганна Утіна, дослідниця творчості донецьких композиторів, окремо  дослідила аспекти творчої спадкоємності вчителя та учня – В. А. Борисова та С. О. Мамонова, порівнюючи «Дивертисмент» для симфонічного оркестру В. Т. Борисова і «Концерт-дивертисмент» для камерного оркестру С. О. Мамонова.
            У своїх висновках вона зазначала про безсумнівну схожість в драматургії, структурі, особливостях тематики цих творів, використані в них прийоми розвитку. Разом з тим, молодий композитор С. Мамонов переосмислює традиції вчителя, підсилює деякі тенденції, які тільки намічені у творах В. Борисова, привносить при цьому нові риси, народжені в процесі пошуків свого шляху.
            Уроки вчителя Сергій Мамонов засвоїть назавжди, і сам, вже як талановитий музичний педагог, відправить у широкий світ музики своїх учнів – В. Стеценка, А. Карнак, К. Фандєєва, Є. Петриченка та інших. Для історії музики він залишить також науково-методичні праці в галузі інструментовки і музичної педагогіки: «Аналіз елементів та будови оркестрової вертикалі» (1995); «Методика викладання композиції» (1998); «Композиторська майстерність» (2001); «Сучасна оркестровка» (2005); «Сучасні композиторські стилі і техніки», (2015).
            Запоріжжя – Москва – Харків… А з 1974 року – Донецьк. На початку свого творчого донецького шляху молодий випускник впевнено заявляє про себе як композитор.
            Сергій Мамонов пише музику. Значна частина його творчості – це симфонічні, камерні інструментальні та вокальні твори, музика до хореографічних постановок, пісні. Твори Сергія Мамонова приваблюють яскравістю тематизму, свіжістю гармонії, чіткістю форми. Особливо ці якості притаманні симфонічній музиці, яка зазначена ясністю і глибиною змісту, барвистістю та вишуканістю звукової палітри.
            Серед виконавців творів композитора – видатні митці: народний артист СРСР Юрій Богатиков, диригенти Степан Турчак, В’ячеслав Редя. Твори С. Мамонова транслюються по радіо та телебаченню, звучать в Росії, Грузії, Угорщині, Казахстані, Молдові, США.
            Він стає членом двох спілок – Спілки композиторів СРСР та Національної спілки композиторів України, очолює правління Донецької організації НКСУ. Людина високоморальна, він сповідує загальнолюдські цінності, які існують поза часом та державою. Про Спілку композиторів СРСР згадує позитивно: її діяільність – багатовекторна. Хоча і пропагандистська, але водночас і музично-естетична, і виховно-просвітницька, і, головне, спрямована на підтримку молодих композиторів та музикознавців. Талановитих включали до складу делегацій для різних творчих акцій в республіках СРСР, працювали всесоюзні семінари з удосконалення майстерності молодих композиторів. Так, в Іваново раз на рік молодий композитор до 35 років мав можливість працювати з видатними композиторами-педагогами Москви, Санкт-Петербурга. Особисто Сергій Мамонов як молодий музикант мав чудові можливості консультуватися у А.Я. Ешпая, К. С. Хачатуряна. Він знайомиться з О. Пахмутовою. В той час С. Мамонов стає вперше лауреатом Міжнародного конкурсу композиторів в таборі «Артек», де співголовами журі були О. Пахмутова і Д. Кабалевський.
Сергій Мамонов – також лауреат Республіканської комсомольської премії імені М. Островського (1982), лауреат Республіканського конкурсу на найкращу пісню (1985), лауреат обласного конкурсу на найкращу пісню (I премія, 1987), лауреат радіоконкурсу на найкращу пісню до 130-річчя м. Донецьк (Гран-прі, 1999).
            1986 року композиторові присвоєне почесне звання «Заслужений діч мистецтв України».
            В незалежній Україні Сергій Мамонов, як голова Донецької організації НСКУ, дотримується головної лінії – створення нових творів. Саме музична творчість – це певне оточення, яке є грунтом для розвитку різних творчих прагнень. І хоч змінилися певні акценти, але теми патріотизму, гуманізму, людинолюбства – вічні. Вже знаний в країні і за кордоном композитор створює до 60-річчя голодомору в Україні поему-плач для голосу і фортепіано «Колосочки-колоски» (1993), фантазію на тему української народнох пісні «А вже весна» для ансамблю бандуристок (1998).
            Композитор полюбив Донецьк – з його трояндами, театрами, фонтанами, церквами, майданами. Він пише оркестрово-хорові гімни для донецьких вишів - Донецького національного університету, Донецького державного університету управління, Донбаської державної академії будівництва та архітектури (м. Макіївка), Донецької державної музичної академії ім. С. С. Прокоф’єва, для спілки «За єдність, злагоду та відродження» тощо.
            В Донецьку видано 20 творів композитора. В пам’яті – незабутній 2010 рік, коли відзначався ювілей композиторської організації Донецька. В її складі – 16 композиторів, 3 музикознавця, серед них – сім професорів, три кандидати мистецтвознавства, два лауреати міжнародних конкурсів, п’ять лауреатів всеукраїнських премій та конкурсів, три лауреати обласної премії імені С. Прокоф’єва, чотири дипломанти міжнародних конкурсів. Голова спілки Сергій Мамонов ледь стримує сльози – є чим пишатися: твори донецьких звучать в Австралії, Угорщині, Німеччині, Голандії, Іспанії, Ісландії, Італії, Канаді, Польщі, США, Фінляндії, Чехії. Це і гастрольні програми, і різні міжнародні фестивалі та конкурси. Свято для Сергія Олексійовича подвійне – вже 26 років він очолює спілку, і особистий ювілей відзначив. Для нього співає ансамбль бандуристок «Берегиня», тріо бандуристок «Дивія»; подальша програма складена з творів і самого ювіляра, і творів його колег та колишніх учнів.
            Обласна спілка композиторів – міцна, творчо активна, переспективна серед подібних професійних організацій.
            Хоча не все так й добре.
            До 2014 року Донецька організація НСКУ, як і всі мистецькі спілки країни, майже жебракували. Люди з вищою освітою отримували 0,5 ставки від мінімальної платні. Сам голова Мамонов працював на громадських засадах – потрібно було підтримати старших колег та учнів - членів спілки. За рахунок членських внесків – все, навіть утримання приміщення. На думку композитора, суспільство, його свідомість, визначення домінантних критеріїв та художніх орієнтирів страждають поверховістю, убогістю, вони засновані на хапанні лише  «вершків» за відсутності розуміння справжніх, глибинних явищ. І найстрашніше, що духовно цим суспільство й харчується. Серйозна академічна, сучасна, а тим більше авангардна музика залишається незрозумілою широкому загалу, у більшості публіки відсутній слуховий досвід, навички оцінки достоїнств того чи іншого жанру. Небажані шари пісенної музики підкидаються народові як «підніжний корм» не найкращої якості, і навіть те, що просувається як «шаржева модель», у своїй убогості та безморальності сприймається публікою як еталон.
            Запоріжжя – Москва – Харків - Донецьк…Здавалось, що і 70-річчя можна відсвяткувати в стінах рідної академії та спілки. І не чекав професор Сергій Мамонов, що в його біографії ще постане Київ – з 2015 року. В Києві, в Національній музичній академії України він – професор кафедри композиції, інструментовки і музично-інформаційних технологій. Переїзд вимушений: все, що передбачав він, зважаючи на певну частину бездуховного суспільства, відбулося в Донецьку 2014 року.
            Але життя триває, працюється і в Києві, ніщо не може вплинути на кредо Сергія Олексійовича Мамонова: класична музика виступає як фактор облагородження, народження більш високих думок та гідних вчинків, несе душевну рівновагу та справжні переживання.
(Т. Г. Пішванова)
 
Література та інтернет-ресурси:
Муха, А. І.  Мамонов Сергій Олексійович // Муха, А. І.  Композитори України та української діаспори : довід. / А. І. Муха ; Антон Муха. – К., 2004. – С. 196.
Мамонов Сергій Олексійович // Мистецтво України : біограф. довід. – К., 1997. – С. 393-394.
Луганець, В.  Є колір у тієї музики // Ранок. - 1983. - № 10. - С. 20-21.
Мамонов Сергій Олексійович [Електронний ресурс] // Вікіпедія. - Режим доступу до статті  https://uk.wikipedia.org/wiki/Мамонов_Сергій_Олексійович
Іванченко, В. Г.  Мамонов Сергій Олексійович [Електронний ресурс] / В. Г. Іванченко, О. Варшавська // Енциклопедія сучасної України : веб-версія. - Режим доступу до статті: esu.com.ua/search_articles.php?id=61555
Мамонов Сергій Олексійович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.edu.ua/news_details/news_id=6506&lang=ukr
 
06.04 - 110 років від дня народження Івана Микитовича Снітка (06.04.1909, с. Гайчул Куйбишев. р-ну (нині - с. Новоукраїнка Більмац. р-ну) - 31.07.1944, м. Каунас, Литва), Героя Радянського Союзу;
Література про життя та діяльність:
Варяник, О. В.  Снитко Иван Никитович // Варяник, О. В.  Герои земли запорожской / О. В. Варяник. – Запорожье, 2018. – С. 159-161.
 
07.04 - 75 років від дня народження Володимира Дмитровича Буряка (Селіванова) (07.04.1944, м. Дніпродзержинськ Дніпропетров. обл. - 16.01.2011, м. Запоріжжя), українського поета, прозаїка, літературознавця, доктора філологічних наук. Працював директором Інституту журналістики та масових комунікацій Класичного приватного університету (м. Запоріжжя). Автор книг «Молода трава», «Трикнижжя», «Глосарій», «Любов завжди», «UNIVERSUM», «Над островами». Лауреат літературної премії імені Валерія Підмогильного.
Праці:
Журналістська творчість як система образної комунікації : навч. посібник для вузів / В. Д. Буряк. – Дніпропетровськ : РВВ ДНУ, 2003. – 60 с.
Філософські та концептуальні основи інформаційно-художньої свідомості : навч. посібник / В. Д. Буряк. – Дніпропетровськ : РВВ ДНУ, 2000. – 60 с.
Поетика інформаційно-художньої свідомості: еволюція форм і методів вираження інформації (факту) в контексті інтелектуалізації творчої свідомості : монографія / В. Д. Буряк. – Дніпропетровськ : Вид-во Дніпропетров. ун-ту, 2001. – 392 с.
Етнічні свідомосні модулі і комп'ютерна пам'ять у контексті прогнозування інтелектуального рівня народного мислення / В. Д. Буряк // Нижня Наддніпрянщина : історія, традиції, культура : матеріали IV Регіонал. наук. конф. "Історико-етнографічні дослідження Південної України" : присвячена пам'яті Якова Новицького. – Запоріжжя, 1999. – №Ч. 5. – С. 22-24.
***
Нові термінологічні концепти сучасної публіцистичної парадигми / В. Д. Буряк // Держава та регіони. Серія: Соціальні комунікації. – 2010. – № 1. – С. 58-63.
Комунікація і текстовий дискурс / В. Д. Буряк // Держава та регіони. Серія: Соціальні комунікації. – 2010. – № 3. – С. 4-7.
Інформаційна пам'ять - базова домінанта свідомості / В. Д. Буряк // Держава та регіони. Серія: Соціальні комунікації. – 2010. – № 4. – С. 4-9.
 
Твори:
Голосарій : текстові формати / В. Селіванов ; Володимир Селіванов. – К. : Укр. пропілеї, 2004. – 436 с.
Любов завжди : роман, повісті / В. Д. Селіванов ; Володимир Селіванов. – К. : Ярославів Вал, 2004. – 452 с.
 
Література про життя та діяльність:
Гімн очеретяних хлопчиків : современная поэзия Приднепровья (Днепропетровск - Запорожье) : [памяти Влада Клёна и Владимира Селиванова] / [упоряд. : С. Бельський, О. Барліг]. – Дніпропетровськ : Ліра, 2011. – 240 с. - На тит. л. "Стых" - "Арт-шум" - "Час'ник": кн. приложение.
Горбенко, М. М.  Буряк Володимир Дмитрович // Енциклопедія сучасної України. - К., 2004. - Т. 3 : Біо - Бя. - С. 636.
 
10.04 - 75 років від дня народження Анатолія Івановича Орнанджі (10.04.1944, м. Генічеськ Херсон. обл.), заслуженого тренера УРСР (1987) з легкої атлетики (за підсумками 2007 р. увійшов до десятки кращих тренерів України з легкої атлетики), наставник запорізьких спортсменів О. Лукашевича, М. Мусієнка, В. Рибалки;
Література та інтернет-ресурс:
Волкова, Ю.  Когда звезды встают так, как надо / Юлия Волкова. - Днепр, 2017. - 176 с.
Орнанджі Анатолій Іванович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.edu.ua/news_details/news_id=6759&lang=ukr
 
11.04 - 110 років від дня народження Павла Васильовича Козіна (11.04.1909, м. Рибінськ Ярослав. обл., РФ - 12.01.1965, м. Львів), першого майстра спорту з греко - римської боротьби в м. Запоріжжі (1946), заслуженого тренера СРСР. Виступав за спортивне товариство “Будівельник”. Один із засновників шкіл боротьби м. Запоріжжі та Львові. Підготував багатьох видатних майстрів килима: М. Стрижака, Я. Жукова, В. Шкарана, Л. Майламяна тощо;
Література про життя та діяльність:
Смирнов, В. В.  Борцовская "кухня". 50 меню / В. В. Смирнов. – Запорожье, 2007. – С. 226.
Козін Павло Васильович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.edu.ua/news_details/news_id=6155&lang=ukr
 
15.04 - 170 років від дня народження Івана Федоровича Шмальгаузена (15.04.1849, м. Санкт-Петербург - 19.04.1894, м. Київ), російського ботаніка, члена-кореспондента Санкт-Петербурзької АН (з 1893), професора Київського університету (з 1878). Відвідував м. Олександрівськ (нині м. Запоріжжя), о. Хортицю з метою збору матеріалу до гербарію;
 
Іван Федорович Шмальгаузен народився 15 квітня 1849 року в родині бібліотекаря Санкт-Петербурзької Академії наук. Навчався Іван в 4-й Ларинській гімназії, після закінчення якої 1867 року вступив до Санкт-Петербурзького університету на природниче відділення фізико-математичного факультету.
Вже студентом другого курсу Іван Федорович, під керівництвом професора Андрія Миколайовича Бекетова, поглиблено вивчав ботаніку та ще на студентській лаві, 1870 року, отримав золоту медаль за працю «О последовательности побегов в соцветии злаков». Закінчивши навчання, він залишився в університеті для підготовки до професорського звання і через три роки отримав ступінь магістра ботаніки за дисертацію: «О растительных помесях. Наблюдения из Санкт-Петербургской флоры». Незабаром Шмальгаузен поїхав у закордонне відрядження, під час якого вивчав анатомію та розвиток рослин в Страсбурзі, Цюріху, Відні, Празі, Мюнхені та Берліні.
Повернувшись додому 1876 року, І. Ф. Шмальгаузен отримав посаду консерватора гербарію Імператорського Ботанічного Саду. Також він читав лекції з палеонтології рослин та захистив докторську дисертацію «Исследования над развитием млечных вместилищ растений», отримавши звання приват-доцента Санкт-Петербурзького університету.
Івана Федоровича 1878 року обрали екстраординарним професором ботаніки Київського університету. Тому наступного року він переїхав до Києва, де очолив кафедру ботаніки, читав курс морфології та систематики рослин, завідував університетським Ботанічним садом. Для дослідження флори лісостепових та степових районів України вчений здійснив численні ботанічні екскурсії до Лівобережного Полісся, Степу та околиць Києва. Крім дослідження власних зборів рослин, він обробляв усі університетські гербарії, зібрані до нього та 1886 року підготував роботу «Флора Юго-Западной России, т. е. губерний: Киевской, Волынской, Подольской, Полтавской, Черниговской, и смежных мест». Видання стало повним зведенням із флори України та деяких суміжних територій.
Професор кафедри ботаніки згодом продовжив вивчення рослин Середньої та Південної Росії, Приазов’я, Криму та Північного Кавказу. Для збору флористичного матеріалу 1887 року він відвідав м. Олександрівськ та острів Хортиця, де зібрав гербарій та зробив його опис. Результатом досліджень Півдня країни стало надруковане вже після його смерті 1895-1897 роках двотомне видання «Флора Средней и Южной России, Крыма и Северного Кавказа», яке і сьогодні користується великим попитом серед науковців.
Збираючи рослини, І. Ф. Шмальгаузен започаткував унікальну гербарну колекцію «Гербарій європейської флори», що містить 3477 видів рослин. Сьогодні його колекція зберігається в Інституті ботаніки АН України ім. М. Г. Холодного.
Видатного вченого вважають одним з основоположників палеоботаніки в Україні. Так, за дорученням Геологічного комітету 1893 року він розпочав вивчення рослинних решток Донбасу та вперше описав верхньодевонську палеофлору, уточнив стратиграфічне розчленування відкладів девонської та кам’яновугільної систем. Крім того, професор надрукував ряд робіт з опису викопних решток, головним чином юрського і третинного періодів з різних районів Росії.
Помер Іван Федорович Шмальгаузен 19 квітня 1894 року в Києві, був похований на Байковому цвинтарі.
(Л. М. Чубенко)
Література про життя та діяльність:
Ґудзь, Ю. П.  Іван Федорович Шмальгаузен / Ю. П. Гудзь, О. Я. Пилипчук. - К. : Наук. думка, 1991. - 146 с. : іл.
***
Шмальгаузен Иван Федорович // Биологи : биограф. справ. – К., 1984. – С. 710.
[Шмальгаузен Иван Федорович] // Развитие биологии на Украине : в 3 т. - К., 1984. – Т. 1. - С. 116, 117, 118, 125, 144, 151, 152, 154, 176, 177, 178, 179, 200.
***
Черноморец, В. С.  Краткая история ботанических исследований на территории нынешней Запорожской области в дореволюционное время // Музейний вісник. - 2007. - № 7. - С. 174-180.
Крицька, Л. І.  “Флора Средней и Южной России, Крыма и Северного Кавказа” (1895-1897) проф. І. Ф. Шмальгаузена : [до 100-річчя з часу виходу в світ] / Л. І. Крицька, М. В. Шевера // Укр. бот. журн. - 1997. - № 6. - С. 591-592.
 
16.04 - 50 років від дня народження Вадима Івановича Плентюка (16.04.1969, с. Ганнівка Якимів. р-ну - 26.11.1987, там само), воїна-афганця, рядового. Загинув в Афганістані;
 
Вадим Іванович Плентюк народився 16 квітня 1969 року в селі Ганнівка Якимівського району. Середню освіту здобув у Великотернівській загальноосвітній школі. Працював у місцевому колгоспі. 14 травня 1987 року призваний до лав Радянської армії, де служив зв’язківцем, а пізніше – снайпером десантно-штурмової бригади в Демократичній Республіці Афганістан. 26 листопада 1987 року, відбиваючи напад противника, загинув.
Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки.
Похований на громадянському кладовищі села Ганнівка.
(В. М. Гнєдашев)
Література про життя та діяльність:
Гнедашев, В.  Плентюк Вадим Иванович // Гнедашев, В.  И памятью сердце живет : книга воинской доблести: воины-интернационалисты Акимовского района / В. Н. Гнедашев ; Виктор Гнедашев. – Мелитополь, 2016. – С. 58-59.
Плентюк Вадим Іванович // Книга пам'яті України. Запорізька область. – Запоріжжя, 2012. – Т. 23 [і] : Інтернаціоналісти. - С. 64.
 
17.04 - 80 років Віктору Степановичу Люльці (17.04.1939, с. Новокиївське Томаків. р-ну Дніпропетров. обл.), поету, журналісту;
Твори:
Добра Надія : поезії / В. Люлька ; Віктор Люлька. – Запоріжжя : Хортиця, 2000. – 60 с.
[Добірка віршів] / В. Люлька ; Віктор Люлька // Січовий Парнас : антологія : поетич. твори вихованців ЗДУ / Мін-во освіти і науки України, ЗДУ ; упоряд. та автор біограф. довідок В. Чабаненко. – Запоріжжя, 2000. – С. 191-201.
 
Література про життя та діяльність:
[Чабаненко, В.]  Віктор Люлька : [коротка біографічна довідка] // Січовий Парнас : антологія : поетич. твори вихованців ЗДУ. - Запоріжжя, 2000. – С. 191.
Люлька Віктор Степанович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.edu.ua/news_details/news_id=6448&lang=ukr
 
17.04 - 80 років Людмилі Леонідівні Мельник (17.04.1939, м. Снігурівка Снігурів. р-ну Миколаїв. обл.), заслуженому майстру народної творчості України з вишивки (2004), члену Національної спілки майстрів народного мистецтва України (2005);
 
            Людмила Леонідівна Мельник народилася 17 квітня 1939 року в містечку Снігурівці на Миколаївщині, але найкращі, найяскравіші дитячі спогади залишилися у дівчини після відвідин родинного гнізда - бабусиної хати в с. Вінницькі Стави Васильківського району на Київщині, куди зразу після цього переїхали її батьки. Буйноквіття мальв, півоній, жоржин, а в хаті кольорові яскраві рушники над образами — все це мало великий вплив на дівчину. Вишивали і мама, і бабуся, захопилася і Людмила вишиванням.
            Дівчина успішно закінчила десятирічку, 1965 року - Московський державний історико-архівний інститут. Працювала на посаді старшого наукового співробітника Запорізького обласного краєзнавчого музею, згодом — референтом Запорізької обласної організації товариства “Знання”, обіймала посади директора та заступника директора обласного архіву. Незважаючи на велику зайнятість, Людмила Леонідівна не полишала улюблене хобі.
            При нагоді майстриня відвідувала виставки народних і самодіяльних митців, від яких була у захопленні. Невдовзі Людмила Леонідівна відчула, що бракує знань з історії  декоративно-ужиткового мистецтва. Одночасно почула про створення осередку з української вишивки “Цвіт калини” під керівництвом Рози Кутасевич, члена НСМНМУ. В об'єднанні майстрині фундаментально вивчали історію, традиції та символіку народної вишивки Півдня України і Полтавщини, відтворювали старовинні орнаменти і досліджували найкращі зразки вишивки нашого регіону в фондах запорізьких музеїв.
            Л. Л. Мельник швидко опанувала різні техніки традиційної української вишивки, набула певного творчого досвіду. З 2000 року вона бере активну участь у виставковій діяльності. Саме цим роком датується рушник “Мамина дорога” - це данина любові найдорожчій людині, і в цей цикл-вінок вплітаються рушники “Мелодія минулих літ” (2000) та “Ніжність” (2001). Згадані рушники експонувалися у Національному палаці культури України, потім — на Всеукраїнській виставці “Народне мистецтво — 10-річчю Незалежності України” в “Українському домі” (2001 рік). 2004 року за творче досягнення Людмилі Мельник було присвоєно звання “Заслужений майстер народної творчості України” як майстрині художньої вишивки.
            У подальшій творчості Людмили Леонідівни чільне місце займає розмаїття козацьких рушників. Витвір “Козацький”побудований за законами Древа козацького роду, репродуктований у каталозі “Український вишитий рушник”, а твір “Хортичанка” (2005) визнаний кращим у номінації “Краще композиційне рішення”. Рушники “Зоряний шлях”, “Родинний передзвін”, “Барвиста Хортиця”, “Співучий ранок” - кращі з найкращих. Один з них був придбаний дирекцією художніх виставок України.
            Всі ці витвори експонували на всеукраїнських виставках “Хортицькі візерунки”, “Всеукраїнський вишитий рушник”, II відкритому театральному фестивалі духовного співу, всеукраїнському святі декоративно-прикладного мистецтва України “Запорізькі обереги”. Майстриня вишивала “Рушник національної єдності” на острові Хортиця та в концертному залі ім. М. І. Глінки, “Україна - серце моє” експонували і мали незаперечний успіх на міжнародному етнографічному історико-культурному фестивалі “Хортиця єднає Україну”.
            Майстриня полюбляє вишивку чоловічих і жіночих сорочок, рушників, та її фантазія безмежна. Сподіваємось, ще не раз будемо милуватися її авторськими витворами на виставках та фестивалях.
(О. А. Савкіна)
 
            Література та інтернет-ресурс:
            Латанський, С.  Рушниковий дивосвіт Людмили Мельник // Запороз. Січ. - 2009. - 26 трав. - С. 8 ; Запороз. Січ. - 2008. - 23 верес. (№ 181). - С. 8 ; Народне мистецтво. - 2008. - № 3-4. - С. 54-55.
Ігнатуша, А. Є.   Людмила Леонідівна Мельник [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.edu.ua/news_details/news_id=53&lang=ukr
 
17.04 - 70 років Григорію Олексійовичу Мосейку (17.04.1949, м. Гуляйполе), радянському та придністровському диригенту, професору Придністровського державного інституту мистецтв, народному артисту Придністровської Молдавської Республіки. З 1999 р. - художній керівник та диригент Державного симфонічного оркестру Придністров'я;
18.04 - 75 років (1944) Валерії Степанівні Чорноморець (18.04.1944, с. Петрівка Гуляйпіл. р-ну), завідувачці відділом природи Запорізького обласного краєзнавчого музею;[60]
18.04 - 70 років Сергію Вікторовичу Бородаєнку (18.04.1949, м. Запоріжжя), українському гідроенергетику, директору Каховської ГЕС (1977 - 2012);
20.04 - 170 років від дня народження Петра Мартиновича Фрізена (20.04.1849, колонія Шпаррау, нині с. Довге Чернігів. р-ну - 19.10.1914, колонія Тіге, нині с. Орлове Мелітоп. р-ну), менонітського громадського діяча та історика;
 
            Петро Мартинович Фрізен народився в колонії № 40 Шпаррау на р. Молочній(нині — с. Довге, Чернігівського району, Запорізької області) 20 квітня 1849 р.
            Закінчив сільське училище, потім центральне училище в Гальбштадті (нині - м. Молочанськ). Продовжив свою освіту в Швейцарії, Одесі, Москві. У 1865 р. прийняв хрещення за вірою і вступив до Молочанської братської общини. Брав активну участь у складанні «Доповідної записки» в 1873 році.
            Переклав текст віросповідання братських менонітів на російську мову, яке було надруковане в Ейнлаге в 1876 році.
            З 1873 по 1886 роки П.М. Фрізен викладав у центральному училищі в Гальбштадті, а з 1880 по 1886 роки був директором цього училища.
            Брав участь у спільній конференції з російськими баптистами в 1882 році в Рюккенау в якості делегата від Молочанської церкви. У 1884 році П.М. Фрізен був рукопокладений на проповідницьке служіння.
            У 1888-1892 роках був пресвітером німецької баптистської общини м. Одеси. У результаті поліцейського розслідування його місіонерської діяльності серед православних змушений був покинути Одесу і переїхати в м. Севастополь. Там він зайняв місце проповідника – блюстителя «Євангелічного братства Севастопольської Менонітської общини» і був наставником російської общини євангелістських християн. У 1899-1900 роках був головним складачем викладання вірування братських менонітів у Росії. У 1903 році склав «Коротке віровчення християн євангелістського сповідування», що лягло в основу викладання віри російських євангелістських християн (затверджено на з’їзді в м. Катеринослав у 1909 році). Виступив прохачем у справі визнання віросповідних прав євангельських християн, у наслідок чого знову потрапив під поліцейське розслідування, змушений був покинути Севастополь і переїхати до Москви. Був одним з ініціаторів створення общини Альянсу. Останні роки життя, майже зовсім утративши зір, П.М. Фрізен провів у к. Тіге на Молочній. На конференції братських церков 1885 року в Рюккенау йому було доручено зібрати матеріали і накопичити історію менонітського братства.
            Він виконав це завдання, написав фундаментальне дослідження ( більше тисячі сторінок) з історії російських менонітів: «Староєвангельське Менонітське братство в Росії (1789-1910)» (Alt-Evangelische Mennonitische Bruderschaft in Russland), яке вийшло друком у видавництві «Радуга» в колонії Гальбштадт.
            Помер 19 жовтня 1914 р. Похований у колонії № 15 Тіге (с. Орлове Мелітопольського району Запорізької області)
(М. М. Єременко)
            Праці:
            Староевангельское Меннонитское братство в России (1789 – 1910) (Alt-Evangelischer Mennonitische Bruderschaft in Russland (1789-1910) im Rahmender mennonitischen Gesamtgeschichte. – Halbstadt: Raduga, 1911)
 
            Література про життя та діяльність:
            Єременко М.  Фрізен (Friesen) Петро Мартин (Мартинович) // Дослідники історії Південної України : біобібліограф. довід. / Нац. акад. наук України [та ін.]. – К., 2016. – Т. 2. - С. 437-439.
            [Фрізен П. М.] // Евангельское движение в Российской империи (1850-1917) : Екатеринославская губерния : (сборник документов и материалов) / сост. и ред. О. В. Безносова. – Днепропетровск ; Штайнхаген, 2006. – С. 4, 5, 11, 42, 110, 245, 271.
            Безносова О.  О чем молчал П. М. Фризен? Меннониты и Православная церковь в царской России. 1860-1917 / Оксана Безносова // Молочна – 2004 : меноніти і їх сусіди (1804-2004) : міжнар. наук. конф. (м. Запоріжжя, 2-5 черв. 2004 р.) – Запоріжжя, 2004. – 200 с. – с.20-23.
            Єременко М.  У Довгому жив видатний менонітський дослідник / Микола Єременко // Нива. – 2014. – 26 листоп. (№ 95). – С. 2.
 
21.04 - 40 років тому (1979) було відкрито заводський музей на комбінаті "Запоріжсталь";
22.04 - 20 років (1999) від дня заснування міської організації Союзу поляків України "Полонія" (м. Запоріжжя);
 
            22 квітня 1999 року заснована Спілка поляків Запоріжжя «Полонія» (далі - Спілка) з метою об'єднання людей польського походження Запорізької області. Керівник — Єгорова Лідія Йосипівна. Протягом цих років в товариство прийшли тисячі поляків, які мешкають в Запоріжжі та Запорізькій області: за інформаційною допомогою; щоб вивчити польську мову або поліпшити свій рівень; щоб краще дізнатися історію Польщі, польського народу, сім'ї; щоб відчути себе вдома. І це не перебільшення. Спілка стала домівкою для більшості запорізьких поляків. Тут вони отримують теплий прийом, відповіді на свої запитання, важливі поради, разом з іншими поляками дізнаються як дотримуватися святкових і повсякденних польських звичаїв.
            Вже багато років Спілка традиційно, у повному складі, до важливих свят і  подій організовує концерти, зібрання, бере участь у спільних міжнаціональних  заходах, таким чином представляючи польську діаспору в Запоріжжі. Її члени — постійні учасники автопробігів до Дня українського прапора, гордо несуть польський прапор під час ходи до Дня Незалежності України, кожного року в День Європи на центральній площі Запоріжжя здійснюють презентації історії і культури Польщі. Завдяки таким заходам усі бачать і знають, що і в Запоріжжі мешкають поляки і по праву пишаються своїм корінням.
            На Різдво, Новій рік, День весни та жінок, а також в Дні польської культури обов’язково влаштовуються святкові концерти, де лунають пісні та вірші польською мовою у виконанні дорослих і зовсім ще юних поляків та прихильників польської культури, проводяться конкурси, запрошуються усі члени Спілки, представники інших діаспор та всі бажаючі.
            При кожній можливості Спілка відправляє своїх «підопічних» у Польщу на різні екскурсії для ближчого знайомства з країною. Ті, хто побував в Польщі на Різдво, хто відвідав Варшаву, Краків, Ченстохову, Вроцлав, Закопане, отримали незабутні емоції та чудові враження від відвідування  цих міст.
            Одним з найважливіших результатів діяльності Спілки стало відкриття невідомих раніше сторінок історії. Мало хто знає, що на території нинішнього заводу «Запоріжсталь» з осені 1939 року до зими 1940 року знаходилося 1604 полонених поляка, яких примушували працювати на заводі, але при цьому жили вони в нелюдських умовах в бараках. Власними силами і засобами змогли члени організації разом з науковцями Запоріжжя виявити цей факт і встановили пам'ятник на честь польських військовополонених, які перебували в таборі № 100 НКВС СРСР. Тепер щороку запорізькі поляки збираються біля пам'ятника вшанувати пам'ять польських військовополонених.
            Велику інформаційну допомогу надає Спілка тим, хто звертається з питань відновлення втрачених документів, отримання виписок з архівів, які підтверджують їх приналежність до польського народу. Завдяки зусиллям керівника Лідії Єгорової та її помічників багато запорізьких поляків змогли виїхати в Польщу жити, працювати, вчитися, користуючись при цьому тими ж привілеями, що і громадяни Польщі.
            Члени Спілки Тетяна Русанова, Андрій Русанов
(О. А. Назаренко)
            Література та інтернет-ресурси:
            Союз поляков Запорожья «Полония» // Мы вместе. - 2001. - 1 марта. - С. 3.
            Polonia – Польское общество в Запорожье: блог [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://poloniazp.hostenko.com/
            Смольянінова, Т.  Як спілка поляків Запоріжжя «Полонія» зустрічала консула Генерального консульства Республіки Польща [Електронний ресурс] / Смольянінова Т., Мельниченко А. // Rgazetа.com. - 2018. - 2 травня. - Режим доступу : http://rgazeta.com/news/yak-spilka-polyakiv-zaporizhzhya-poloniya-zustrichala-konsula-generalnogo-konsulstva-respubliki-polsha-2730.html
            В Запоріжжі віддали данину пам’яті загиблим полякам [Електронний ресурс] : [урочисте покладання квітів до пам’ятного знака польським військовополоненим, який установлено в парку ім. Пушкіна] // Муніціпальний телеканал міста “Z”. -  2017 - 13 листопада - Режим доступу : https://ztv.zp.ua/v-zaporizhzhi-viddali-daninu-pam-yati-zagiblim-polyakam/
            Наукові сенсації поляків Запоріжжя [Електронний ресурс] : [за сприянням Союзу поляків Запоріжжя „Полонія” знайдено місце розташування табору для польських військовополонених, які працювали на розбудові „Запоріжсталі” з осені 1939 року до зими 1940 року] // КУ “Запорізький обласний методичний центр культури і мистецтва” ЗОР. - 2017. - 4 серпня. - Режим доступу : http://www.zomc.org.ua/natsionalno-kulturni/podiji/item/1956-naukovi-sensatsii-poliakiv-zaporizhzhia
            Громова, Е.  Историческая память поляков в Запорожье. В Запорожской области состоялись Дни польской культуры [Электронный ресурс] // Маяк-Мониторинг. - 2016. - 31 мая. - Режим доступа:
http://www.mayak.zp.ua/news-zaporozhye/8758-istoricheskaya-pamyat-polyakov-v-zaporozhe
            Зинченко, А.  Запорожское общество польской культуры отказалось от веселого праздника ради бойцов АТО - фоторепортаж [Электронный ресурс] : [члены запорож. об-ва польской культуры имени Святого Иоанна-Павла II и Союза поляков «Полония» провели акцию по сбору продуктов и одежды для военных, участвующих в АТО] // Индустриалка. - 2015. - 12 февр. - Режим доступа: http://iz.com.ua/zaporoje/63792-zaporozhskoe-obschestvo-polskoy-kultury-otkazalos-ot-veselogo-prazdnika-radi-boycov-ato-fotoreportazh.html
      Гривцова, О.  Нова світлиця “Полонії” [Електронний ресурс] : [ відкрився у Запоріжжі новий офіс Спілки поляків “Полонія] // Запоріз. правда. - 2004. - 24 лют. - С. 6.
           
            23.04 – 70 років від дня народження Аліма Петровича Босого (23.04.1949, смт. Чернігівка - 30.10.2009, м. Запоріжжя), важкоатлета, майстра спорту (1970), заслуженого тренера України (1997), судді національної категорії (1992).
 
            Народився Алім Петрович Босий 23 квітня 1949 р. в смт Чернігівка. З дитинства
мріяв про великий спорт. Спочатку п’ятнадцятирічний юнак займався метанням диска, списа, ядра, а згодом захопився штангою, знайшовши підтримку в особі вчителя фізкультури Б. О. Нечипоренка. Кумиром для юнака був двократний олімпійський чемпіон Л. І. Жаботинський, із яким згодом пощастило працювати у Запорізькій ДЮСШ «Спартак». Отримавши
кваліфікацію тренера й викладача з важкої атлетики у Київському інституті фізичного виховання, Алім Петрович повернувся до Запорізької області, працював директором Кам’янсько-Дніпровської ДЮСШ, головою районної ради товариства «Колос» Запорізького району, головою Запорізької обласної організації ФСТ «Колос», протягом 17 років обіймав посаду директора СДЮШОР «Спартак» із важкої атлетики. Саме в цій школі розкрився талант триразової чемпіонки Європи Олени Зинов’євої, були підготовлені майстер
спорту міжнародного класу Юрій Чудновський і десятки майстрів спорту.
            У 90-х роках на базі спартаківської школи Алім Петрович започаткував системні
тренування інвалідів із ураженням опорно-рухового апарату. Займався пауерліфтингом
із понад 60 інвалідами, яким залюбки передавав свою майстерність та любов до спорту. З 1977 р. підготував п’ять майстрів спорту міжнародного класу. Серед них - чемпіон світу, срібний призер відкритого кубку Франції, неодноразовий чемпіон та володар кубків України О. Калузький, перша жінка у пауерліфтингу Н. Єжова, заслужений майстер спорту України, призер та переможець чемпіонатів світу, Африки і Європи, учасниця Паралімпійських ігор
у Пекіні та Лондоні, Т. Широколава (родом із смт Куйбишеве, нині Більмак), нагороджена за перемоги на чемпіонатах України, Європи та світу 19 кубками та 38 медалями. Одному зі своїх підопічних, переможцю Всесвітніх ігор інвалідів Олександру Калузькому, Алім Босий допоміг заснувати Запорізьке міське товариство лікувально-оздоровчої та спортивної реабілітації інвалідів «Гефест».
            Згодом, коли Алім Босий очолив обласний центр інвалідного спорту «Інваспорт» (2004–2009), цей реабілітаційний заклад став одним із провідних в Україні, а його керівник неодноразово визнавався найкращим тренером з інвалідного спорту. Алім Петрович був третім старшим тренером Паралімпійської збірної України. У той час команда виступала на Всесвітніх іграх серед хворих на ДЦП і чемпіонаті Європи у Словаччині.
            За самовіддану працю Алім Петрович відзначений численними кубками, медалями, подяками, грамотами, медаллю «За розвиток Запорізького краю» (2004), орденом «За заслуги перед Запорізьким краєм» ІІІ ступеня (2008). Він - майстер спорту міжнародного класу, чемпіон України, двократний чемпіон СРСР серед молоді, суддя республіканської категорії, заслужений тренер України з важкої атлетики.
            Та найважливішою нагородою для нього та його сім’ї стала повага спортсменів, які не забувають про свого тренера та його близьких. Голова спортивного клубу для інвалідів «Фокіс» міста Мелітополь Тетяна Фролова вважає, що в Запорізькій області має бути турнір-меморіал пам'яті А. П. Босого.
            Помер Алім Петрович 30 жовтня 2009 р.
(М. М. Єременко)
            Література про життя та діяльність :
            Босий Алім Петрович // Чернігівці - 230 : бібліограф. покажч. / КЗ "ЗОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. - Токмак, 2014. – С. 64-65. – (Міста і села Запорізької області ; вип. 6).
            Алім Петрович Босий // Запоріжжя олімпійське / [відп. за вип. А. Копеліович]. – [Запоріжжя?, 2004?]. – С. 28.
 
24.04 - 110 років тому народився Василь Йосипович Довженок (24.04.1909, с. Крапивня Стародуб. пов. Чернігів. губ. (нині Брян. обл., РФ) - 16.12.1976. м. Київ), історик, археолог, доктор історичних наук (1962), професор (1967). Досліджував місто на Кучугурах (Василів. р-н Запоріз. обл.);
Література про життя та діяльність:
Ельников, М. В.  Городище Большие Кучугуры : [в т. ч. про В. Й. Довженка] // Ельников, М. В.  Кочевники Украины / М. В. Ельников, В. Ю. Мурзин. – Изд., 2-е. – К., 2016. – С. 256-259.
Єльников, М. В.  В. Й. Довженок - дослідник міста на Кучугурах // Культурна спадщина Запорізького краю : зб. наук. статей та документів з охорони культ. спадщини / Упр. культ. і туризму ЗОДА, Запоріз. обл. центр охорони культ. спадщини. – Запоріжжя, 2010. – Вип. 2. - С. 254-257.
Толочко, П. П.   Довженок Василь Йосипович // Енциклопедія сучасної України. - К., 2008. - Т. 8 : Дл - Дя. - С. 188.
 
25.04 - 30 років тому (1989) відбулися установчі збори Мелітопольського міськрайонного об'єднання Товариства української мови і культури ім. Т. Г. Шевченка;
Література:
Михайлов, В. В.  Становлення та діяльність товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка на Півдні України наприкінці 1980-х - 1991 рр. [Електронний ресурс] // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - Запоріжжя, 2015. - Вип. 44, т. 1. - С. 267-272. - Режим доступу до статті : ...http:istznu.org/dc/file.php?host_id=1&path=/page/issues/
 
26.04 - 190 років від дня народження Григорія Петровича Данилевського (26.04.1829, с. Данилівка Ізюм. пов. Харків. губ. - 18.12.1890, помер у м. Санкт-Петербург, похований у с. Пришиб Зміїв. пов. Харків. губ.), українського письменника і публіциста, чиновника, мандрівника, етнографа, історика, автора романів та наукових розвідок з минулого України. В романах «Біглі в Новоросії» та «Воля» зобразив місцевий побут, економічні процеси на Бердянщині, дав яскраву характеристику місту Бердянську 1850-х рр.);[61]
Література про життя та діяльність:
Лыман, И. И.  Данилевский Григорий Петрович // Энциклопедия Бердянска : в 2 т. – Мелитополь, 2013. – Т. 1 : А-Л. - С. 412.
Лиман, І .І  Данилевський Григорій Петрович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.edu.ua/news_details/news_id=5744&lang=ukr
 
27.04 - 60 років Валерію Тимофійовичу Блюмському (27.04.1959, м. Розсош Воронез. обл., РФ), члену Спілки краєзнавців Мелітопольщини», полковника запасу.
 
Валерій Тимофійович Блюмський народився 27 квітня 1959 року в місті Розсош Воронезької області. Після закінчення 8-ми класів середньої школи № 20 в Мелітополі в 1974 р. вступив до Київського суворівського військового училища, а в 1976 р. – до Київського вищого військового інженерного училища зв'язку. За роки дійсної військової служби з 1981 до 2003 року пройшов шлях від командира взводу зв'язку до начальника служби радіоелектронної боротьби авіадивізії. Ветеран Збройних сил, учасник бойових дій, полковник авіації запасу. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» та медалями за роки бездоганної служби.
З 2013 року член правління ГО «Спілка краєзнавців Мелітопольщини». Автор ряду публікацій в “Мелітопольському краєзнавчому журналі” та в періодичних друкованих засобах масової інформації. У співавторстві з іншими краєзнавцями в 2018 році брав участь в написанні книги «Крилатий Мелітополь».
(В. П. Воровка)
Публікації:
Крылатый Мелитополь : из истории военно-транспортной и спортивной авиации в медовом городе (от У-2 до Ил-76) / Резник В. И., Полухина Т. В., Блюмский В. Т., Сакун В. В. – Мелитополь: Издат. дом МГТ, 2018. – 418 с.
Освобождение Мелитополя в зеркале военной фалеристики / В. Т. Блюмский // Мелитоп. краевед. журн. - 2018. – № 11. - С. 66-70.
Василий Улиско – герой двух народов / В. Т. Блюмский, В. В. Сакун, В. И. Резник // Мелит. краевед. журн. - 2017. – № 9. - С. 29-34.
Мелитопольской авиадивизии – 50 лет / В. Т. Блюмский // Мелитоп. краевед. журн. - 2015. – № 5. - С. 83-88.
Капитан и его команда / В. Т. Блюмский // Мелитоп. краевед. журн. - 2014. – № 4. - С. 44-49.
Только самолетом можно долететь / В. Т. Блюмский // Мелитоп. краевед. журн. - 2014. – № 3. - С. 18-24.
***
100 років від дня народження Миколи Семеновича Малюги (07.09.1918, м. Мелітополь – 14.02.1945, м. Болеславець Вроцлав. воєводства, Польща), Героя Радянського Союзу ; 110 років від дня народження Каракози Абдалієва (1908, с. Фогелеве (нині – Рабат Казигурт. р-ну Південно-Казахстан обл., Республіка Казахстан) – 22.10.1943, м. Мелітополь), Героя Радянського Союзу, командира взводу 690-го стрілецького полку 4-го Українського фронту, лейтенанту, який відзначився в бою за м. Мелітополь 22 жовтня 1943 року / В. Т. Блюмский // Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2018 рік : (календар і короткі бібліографічні списки). – Запоріжжя, 2017. – С. 237-239,379-380.
 
Література про життя та діяльність:
“Не ради орденов и славы” / В. Т. Блюмский, С. В. Воловник : [в т. ч. коротка біограф. довідка] // Мелитоп. краевед. журн. - 2013. - № 1. - С. 44-49.
 
30.04 - 120 років від дня народження Михайла Якимовича Бойка (30.04.1899, с. Захарящівка Тульчин. р-ну Вінниц. обл. - 11.08.1986, м. Запоріжжя), сталевара заводу "Дніпроспецсталь", почесного громадянина м. Запоріжжя (1967);
Література про життя та діяльність:
Шиханов, Р. Б.  Бойко Михайло Якимович // Шиханов, Р. Б.  Почесні громадяни міста Запоріжжя : біограф. нариси / Р. Б. Шиханов ; Руслан Шиханов. – Запоріжжя, 2015. – С. 17-18.
 
30.04 - 5 років (2014) від дня заснування в м. Запоріжжя 23-го батальйону територіальної оборони “Хортиця”;
 
            Рада національної безпеки і оборони України 19 березня 2014 ухвалила рішення про створення оперативних штабів при обласних державних адміністраціях прикордонних областей України. В. о. президента України О. В. Турчинов 30 березня 2014 доручив керівникам обласних адміністрацій почати створення батальйонів територіальної оборони в кожній області України.
            Формування окремого мотопіхотного батальйону «Хортиця» (далі - 23-й ОМПБ) офіційно було завершено 30 квітня 2014 р. і переважну частину особового складу батальйону становили особи, котрі вже відслужили строкову службу, меншу становили новобранці. За чисельністю 23-й ОМПБ відповідає стрілецькому батальйону і має у своєму складі 1-у стрілецьку роту, 2-і роти охорони та підрозділи забезпечення. З 31 травня 2014 р. переданий у підпорядкування командуванню АТО, а з 1 червня діяв на території Маріупольського району Донецької області.
            31 серпня 2014 року, під час вивантаження, здетонував боєкомплект (за офіційною версією в результаті влучання з міномета диверсантом супротивника), внаслідок чого загинув Євген Іванов, боєць батальйону.
            5 вересня 2014 року в районі села Широкине Новоазовського району Донецької області в результаті мінометного обстрілу загинуло троє бійців, поранено ще 10 військовослужбовців батальйону. Серед полеглих - старший солдат Володимир Попов, солдат Юрій Демидов.
            Слідом за цим був обстріляний блокпост № 11 в районі Павлівки, важкі поранення отримав один солдат батальйону.
            20 вересня 2014 року в районі Маріуполя вибухом артилерійського снаряду був убитий ще один військовослужбовець батальйону - старший солдат Євген Москаленко. Командир батальйону перед цим вийшов з автівки для здійснення розмови по телефону - це врятувало йому життя.
            Після того, як 8 вересня 2014 року в Запоріжжі матері та родичі солдат батальйону провели мітинг із вимогою провести ротацію особового складу, а потім перекрили шосе E105 «Москва - Сімферополь”, заступник обласного військового комісара М. А. Логвінов повідомив, що 12 поранених військовослужбовців батальйону вже відправлені на лікування в місто Дніпро і найближчим часом батальйон буде виведений із зони бойових дій, що і відбулося 28 вересня 2014 року.
            В жовтні 2014 року з особовим складом батальйону почали працювати психологи. Метою роботи названо «допомога в соціальній реабілітації, подолання наслідків психологічних травм і забезпечення стійкої готовності військовослужбовців до рішучих дій і захисту вітчизни».
            Після повернення в зону бойових дій 8 грудня 2014 р. під Маріуполем загинув солдат батальйону «Хортиця» Андрій Андрєєв. 9 березня 2015 року на військовому полігоні під Запоріжжям загинув старший сержант 23-го батальйону Яюс Руслан Степанович. 12 лютого 2016 року в шпиталі помер солдат Гришко Юрій Васильович.
            2017 року 23-й ОМПБ «Хортиця» виконував бойові завдання в районі міста Авдіївка, зокрема на передових позиціях у промзоні. На початку травня бійці батальйону повернулися у місце постійної дислокації в Маріуполь.
            З метою вшанування пам'яті захисників 4 червня 2018 року депутати Запорізької міськради перейменували вулицю Авангардну, що в Олександрівському районі Запоріжжя, у вулицю Героїв 23-го батальйону.
(О. А. Назаренко)
            Література та інтернет-ресурси:
            Невиплакані сльози України : (запоріжці, які загинули в АТО) : біобібліограф. покажчик / КЗ “ЗОУНБ” ЗОР. - Запоріжжя : Статус, 2017. - 367 с.
            Хоробрі серця неможливо зупинити : посвята загиблим землякам - запоріжцям, які віддали своє життя за мир та спокій на рідній землі / Вільнян. гімназія "Світоч" Вільнян. райради Запоріз. обл., Книжковий медіаклуб Вільнян. гімназії "Світоч" ; [авт.-упоряд. О. М. Пєстрікова]. – Запоріжжя : [Кераміст], 2016. – 156 с. : фото.
            Життя мелітопольських бійців в зоні АТО з перших уст // Наше місто. - 2014. - 11 серп.
            В зоні АТО загинув наш земляк з батальйону “Хортиця”// Наше місто. - Мелітополь. - 2014. - 2 верес.
            У назві запорізької вулиці увічнили 23-й батальйон [Електронний ресурс] // Правда Запоріжжя. - 2018. - 4 черв.- Режим доступу:
http://zp-pravda.info/2018/06/04/u-nazvi-zaporizkoi-vulytsi-uvichnyly-23-i-batalion/
            Єгорова, І.  Запорізький батальйон територіальної оборони втратив вже чотирьох бійців, багато поранених [Електронний ресурс] // Індустріалка. - 2014. - 7 вересня. - Режим доступу: http://iz.com.ua/zaporoje/52236-zaporozhskiy-batalon-territorialnoy-oborony-poteryal-uzhe-chetveryh-boycov-mnogie-raneny.html
            На Запоріжжі та Кіровоградщині сформовані батальйони територіальної оборони [Електронний ресурс] // Офіційний сайт міністерства оборони України. - 2014. - 3 трав.- Режим доступу: http://www.mil.gov.ua/news/2014/05/03/na-zaporizhzhi-ta-kirovogradshhini-sformovani-bataljoni-teritorialnoi-oboroni/
 
Цього місяця виповнюється:
 
- 50 років тому (1969) в м. Запоріжжі було відкрито плавальний басейн "Байкал";
- 25 років (1994) від дня заснування в Запоріжжі українського національного фонду "Взаємопорозуміння і примирення";
- 20 років (1999) від дня заснування запорізької газети "Суббота плюс".
 
ТРАВЕНЬ
 
01.05 - 90 років від дня народження Георгія Степановича Холодного (01.05.1919, с. Ботєве Приазов. р-ну - 26.02.1985, м. Новочеркаськ Ростов. обл., РФ), Героя Радянського Союзу (1946), підполковника, учасника Другої світової війни та війни в Кореї;
Література про життя та діяльність:
Варяник, О. В.  Холодный Георгий Степанович // Варяник, О. В.  Герои земли запорожской / О. В. Варяник. – Запорожье, 2018. – С. 250-251.
 
01.05 - 70 років від дня народження Віктора Петровича Лукашова (01.05.1949, с. Водяне Кам'ян.-Дніпров. р-ну - 23.09.2017, м. Запоріжжя), члена Національного Спілки архітекторів України (1980), художника. Відомий своїми проектами, серед яких аквапарк та дельфінарій (смт. Кирилівка Якимівського району), “Олександр хол” (м. Запоріжжя), Ботієвська ПЕС (Приазовський район). Двічі обирався головою Запорізької обласної організації Національної Спілки архітекторів України.
Література про життя та діяльність:
Известные украинцы, умершие в 2017 году // МИГ. - 2018. - 11 янв. (№ 2). - С. 33.
Перепадя, В.  Хист наших архітекторів : [запоріз. архітектори В. Лукашов та С. Васильєв брали участь в розробці проекту ген. реконструкції м. Одеси] // Запороз. Січ. - 1992. - 18 листоп.
 
05.05 - 110 років від дня народження Леоніда Ароновича Юхвіда (05.05.1909, м. Гуляйполе - 05.09.1968, м. Харків), українського прозаїка, драматурга;
Література про життя та діяльність:
Горпинич, О. І.  Юхвід Леонід // Горпинич, О. І. Література Гуляйпільського краю : для загальноосвіт. навч. закл. / О. І. Горпинич, І. К. Кушніренко ; Оксана Горпинич, Іван Кушніренко. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2015. – С. 69-70.
Юхвід Леонід Аронович // Літературне Запоріжжя : біобібліограф. довідник / ЗОУНБ ім. О. М. Горького. – Запоріжжя, 2002. – Вип. 2. - С. 53.
 
05.05 - 60 років Андрію Володимировичу Новікову (05.051959, м. Запоріжжя), краєзнавцю, голові Запорізького генеалогічного товариства;
 
            Андрій Володимирович Новіков народився 5 травня 1959 року в м. Запоріжжі. Навчався в запорізькій восьмирічній школі № 51, потім вступив до Запорізького технікуму електронних приладів. У 1978-1980 роках служив в армії. Після демобілізації працював на Запорізькому заводі напівпровідникових приладів ім. 50-річчя СРСР ВО “Гамма”, а з 1984 р. на заводі «Радіоприлад».
            1987 року закінчив Запорізький машинобудівний інститут, факультет електронної техніки, і почав працювати в Запорізькому центрі стандартизації та метрології інженером першої категорії, а з 1993 року і до виходу на пенсію був приватним підприємцем.
            Згодом до сфери його інтересів потрапляє краєзнавство, генеалогія. Він із захопленням вивчає родоводи відомих людей Запоріжжя та інших міст, в тому числі й із-за кордону. Ним вже досліджено більше двохсот родоводів. З 2003 року Андрій Володимирович  очолює Запорізьке генеалогічне товариство, яке проводить свої засідання у відділі краєзнавства Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки.
            Він брав активну участь у підготовці святкування 200-річчя с. Гусарка Більмацького району, входив до складу делегації жителів споріднених сіл, яка відвідала селище Красне Смоленської області, звідки більше 200 років тому прибули до Приазов'я  перші переселенці і заснували села Гусарка, Більманка, Гайчул (Новоукраїнка), Темрюк (Старченкове).
            Крім того, ним видано книги з історії с. Гусарка і про родину Новікових. Підготовлено до друку книги з історії села Велика Білозерка, м. Кам'янка-Дніпровська та Кам'янcько-Дніпровський район області.
(Г. М. Нагорна)
            Окремі видання
            Гусарка : статьи и документы по истории села. - 2- е, изд., доп. / авт.-сост. А. В.  Новиков. - Запорожье : Статус, 2018. – 588 с.
            Гусарка : статьи и документы по истории села / авт.-сост. А. В. Новиков. – Запорожье : Дикое Поле, 2007. – 462 с. : ил.
            Новиковы : семейная история в документах / авт.-сост. А. В. Новиков. - Запорожье : Статус, 2017. – 594 с.
 
            Література та інтернет-ресурси:
            Кузнецова, А.  Мастер составления родословных // Надежда. – 2010. – 25 июня (№ 26). – С. 14.
            Прохоров, В.  Є така наука – генеалогія // Рідний край. – 2010. – 3 берез. (№ 17). - С. 2.
            Туркин, А.  Генеалогия : кто мы и откуда // Портмоне. – 2010. – 27 апр. (№ 8). – С. 13.
            Новіков Андрій Володимирович [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті :  http://andrey.novikov.ua
            Запорожское генеалогическое общество [Электронный ресурс]. – Режим доступа к статье : http://zgo.novikov.ua
            Генеалогия в Украине [Электронный ресурс]. – Режим доступа к статье :  http://http://www.genealogy.zp.ua
 
06.05 - 100 років від дня народження Миколи Гавриловича Лісконоженка (06.05.1919, с. Новоданилівка Якимівського району - 02.11.1941, с. Кам'янка Маловішер. р-ну Новгород. обл., РФ), Героя Радянського Союзу (1941, посмертно), льотчика 513-го винищувального авіаційного полку ВПС 52-ї окремої армії, лейтенанта;
 
Народився наш героїчний земляк 6 травня 1919 року в селі Новоданилівка Якимівського району в родині українських селян. В цьому ж році помер його батько, і мати з п'ятьма дітьми переїхала до комуни «Зоря» Чехоградської сільради, а потім в Мелітополь. Тут в 1935 році Микола закінчив 7 класів, через рік - школу ФЗУ станції Мелітополь (нині Мелітопольський професійний ліцей залізничного транспорту). Працював слюсарем в Мелітопольському паровозному депо.
Це було справжнє свято!
Працівником М. Лісконоженко був справним. Але як можна було після роботи йти відпочивати, якщо вже давно не дає спокою принадна думка - вступити до відкритого в Мелітополі аероклубу і освоїти крилату машину. Тим більше що він був не самотній у такому прагненні: багатьох його однолітків вабила романтика неба. Без відриву від виробництва слюсар паровозного депо став займатися новою захоплюючою справою. Всі сили і завзятість Микола, як і його товариші, віддавав здійсненню цієї мрії. Навесні 1936 року, нарешті, настав у житті юнака пам'ятний день: йому вперше дозволили самому, без інструктора, піднятися над рідним Мелітополем на навчальному літаку У-2.
Перший політ пройшов успішно. Це було справжнє свято!
У 1937 році закоханий в небо курсант закінчив аероклуб. Але, напевно, тоді ще не думав про те, що відкриває свою дорогу у вічність.
У 19 років Микола Лісконоженко став бійцем Червоної Армії. Через рік, вже далеко не новачок в льотній справі, закінчив Качинську військову авіаційну школу пілотів імені О.Ф. М’ясникова і в званні молодшого лейтенанта був направлений служити в авіаційно-винищувальний полк Ленінградського військового округу. В льотно-стройовій атестації М. Лісконоженка зазначено: «Фізично добре розвинений. Воля сильна. Сміливий і рішучий. До навчання ставиться з інтересом. Літає добре. Морально стійкий. У відданості Батьківщині сумнівів не викликає. До використання в винищувальній авіації придатний». (Мохов М., Куперман В. Орлині крила героя // Герої ленінградського неба. – Л. : Лениздат, 1984. - С. .105).
Життя – як спалах блискавки
Перший бойовий досвід М.Г. Лісконоженко отримав під час радянсько-фінської війни 1939-1940 років, коли йому ледь виповнилося 20 років. У боях за безпеку міста Ленінграда авіатор виявив високу майстерність: він блискуче володів технікою пілотування, літав за будь-якої погоди, відмінно знаходив цілі для штурмування. Уже в перші дні після вторгнення гітлерівців на нашу землю Лісконоженко став на захист Батьківщини. Воював у районах Малої Вішери, Чудова, Новгорода. Здійснив 2 бойових вильоти на штурмівку військ противника. Його фронтова біографія була короткою, але яскравою, як спалах блискавки, яка осяяла рідну землю і завдала грізного удару її недругам.
... Листопад 1941 року починався громом тяжких боїв. Німці оточили Ленінград одним кільцем і за всяку ціну намагалися накинути на шию героїчного міста другу петлю. Сильному угрупованню ворога вдалося захопити Малу Вішеру, перерізати залізничний шлях на Москву. Але далі їм просунутися не дали. Почалися кровопролитні бої. А тим часом наше командування готувало контрудар. Вишукували резерви, вели перегрупування частин і з'єднань. Їх потрібно було захистити від ударів з повітря. Захистити, хоча на кожен наш літак у німців було три, а то й чотири.
2 листопада командир ескадрильї винищувального авіаполку, який входив до складу 52-ї окремої армії, викликав до себе пілотів Клочка, Зуєва і Лісконоженка.
- Наші наземні частини рухаються на вихідні позиції, - сказав комеск. - Ваше завдання - прикривати їх, не дати скинути на них жодної бомби.
І ось літаки в повітрі. Лейтенант Лісконоженко вилетів на чолі ланки ЛаГГ-3 на прикриття військ, перекинутих залізницею в район Малої Вішери, і на штурм переправи противника через Волхов. До лінії фронту все було спокійно. Коли наші винищувачі лягли на курс до станції Чудове, щоб штурмувати переправу, біля села Селище вони виявили 6 бомбардувальників Ju-88 у супроводі 6 Me-109.
Набравши висоту, Лісконоженко повів ланку в атаку. Його ведений Клочко попрямував убік винищувачів, а Микола з іншим веденим, М.Зуєвим атакував бомбардувальників. З першої ж атаки вони збили 2 "юнкерси". Стрій противника був порушений. Клочко зміг зв'язати боєм трьох "мессершміттів", а решта накинулися на Лісконоженка та Зуєва. Зав'язався важкий бій.
З землі за ним спостерігав командувач 52-ої армії генерал-лейтенант Кликов. У бою Лісконоженко витратив усі боєприпаси, але з бою не вийшов. Відірвавшись від "мессершміттів", які його переслідували, він набрав висоту і зверху накинувся на вцілілі "юнкерси". Підійшовши впритул до одного з них, він гвинтом відрубав противнику хвостове оперення. "Юнкерс" звалився на землю і підірвався на власних бомбах.
Тим часом Лісконоженко знову став набирати висоту. За ним кинулися відразу 3 "мессершмітти". Він ухилився від кулеметних трас, зайшов у хвіст одному з переслідувачів і завдав удару гвинтом. Другий таран! Це було несподівано не тільки для противника, а й для тих, хто з землі спостерігав за боєм. Мало хто зважиться на такий вчинок. "Мессершмітт" загорівся і пішов до землі. У цей час літак нашого відважного льотчика прошило кулеметною чергою. Він був поранений в голову і плече. З останніх сил вів пошкоджений літак. Приземлившись недалеко від КП армії, Микола знепритомнів. Піхотинці доставили пораненого в госпіталь на станції Краснянка, але врятувати йому життя не вдалося - він помер того ж дня. Відважний льотчик загинув, знищивши три ворожих літаки, здійснивши, мабуть, вперше з початку війни два тарани в одному бою.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 грудня 1941 року лейтенанту Миколі Гавриловичу Лісконоженку було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Він нагороджений орденом Леніна.
«Сталева воля»
Так назвали свій нарис про самовідданого земляка мелітопольські автори книги «Золоті зірки мелітопольців» - військовий краєзнавець М. Мохов і журналіст В. Куперман. У ньому описаний фатальний для М. Лісконоженка бій.
«... Блискавична атака не вдалася. Німецькі льотчики були досвідченими. Клочкові вдалося відтягнути на себе тільки трьох «мессерів». Решта три кинулися на Зуєва і Лісконоженка. Зав'язався бій на горизонталях, коли винищувачі намагаються зайти один одному в хвіст. Німцям вдалося розділити нашу пару, відтягнути її від бомбардувальників.
Нервово посмикуючи плечем, спостерігав за цим боєм командувач армії генерал-лейтенант Кликов. Бомбардувальники безперешкодно наближалися до наших частин. Ось-ось вниз полетять бомби.
Але що це? Один з «Яків» почав зверху каменем падати на «мессер», а потім, зламавши лінію, круто відвернув і опинився позаду «юнкерса».
- Дивись, який молодець! - вигукнув генерал. - Зараз він йому дасть.
Але пострілів не було. Командувач зрозумів, що в розпалі бою льотчик розстріляв усі боєприпаси. Значить, бомбовий удар по військах не відвернути.
І раптом генерал знову не втримався від вигуку. Пілот «Яка», наблизившись впритул до бомбардувальника, вдарив гвинтом по його стабілізатору. «Юнкерс» безладно закрутився в повітрі і впав на землю. А «Як» продовжував летіти. Машина витримала таран. Але тепер на неї накинулися всі три «мессери». Черги прошили кабіну. І тоді сталося таке, чого не очікували ні фашистські льотчики, ні командарм: наш пілот пішов на другий таран. Своїм винищувачем він вдарив ближнього німця, який його атакував. Той увійшов у піке і «вийшов» з нього, тільки ударившись об землю.
- Дивіться, летить, він летить! - кричав генерал, забувши про своє звання і посаду.
Так, червонозоряний винищувач, який щойно таранив два німецькі літаки, летів, хоча і якось неприродно погойдувався. А фашисти, налякані цим безприкладним проявом духу, скинули бомби в чистому полі і повернули назад.
«Як» приземлився неподалік від командного пункту. Швидко генералу доповіли:
- Лейтенант Лісконоженко. Тяжко поранений в голову і плече. Відправлений у госпіталь.
- Перевірте, щоб оперував кращий хірург. Підготуйте документи на звання Герой Радянського Союзу, - наказав командарм.
Однак врятувати життя відважного патріота не вдалося. Він помер того ж дня».
Пам'ять
На міському військовому кладовищі в м. Мала Вішера Новгородської області стоїть високий мармуровий обеліск. На ньому золотими літерами викарбувано: «Герою Радянського Союзу лейтенанту Лісконоженку Миколі Гавриловичу, який зробив два тарани в одному повітряному бою 2 листопада 1941 року».
Наказом Міністра оборони СРСР від 20 грудня 1958 року лейтенант М.Г. Лісконоженко навічно зарахований до списків 1-ї ескадрильї полку, в якому воював.
М.Г. Лісконоженко був також зарахований до списків бригади слюсарів-ремонтників Мелітопольського локомотивного депо.
На залізні магістралі країни зі станції Мелітополь вийшов комсомольський тепловоз ТЕП 60-0055, якому було присвоєно ім'я Героя Радянського Союзу Миколи Гавриловича Лісконоженка.
Його ім'я носять також вулиці в Мелітополі та Малій Вішері, восьмирічна школа селища Гряди.
На могилі Героя в селі Кам'янка Маловішерського району Новгородської області встановлено пам'ятник.
У місті Мелітополі пам'ять відважного льотчика увічнена на Алеї Героїв; на меморіальній дошці, присвяченій Героям Радянського Союзу - випускникам Мелітопольських аероклубу та військового авіаційного училища льотчиків-спостерігачів і штурманів; в Мелітопольському професійному ліцеї залізничного транспорту - на Алеї Слави, присвяченій Героям Радянського Союзу, які тут навчалися.
Слід зазначити, що під час Другої світової війни радянські льотчики здійснили понад 600 таранів. Дві третини з них припадає на найважчий період війни, 1941-1942 роки. Статистика свідчить, що при здійсненні тарана загинули приблизно 37 відсотків льотчиків. Решта не тільки залишалися живими, але продовжували вести бій і здійснювали посадку на своєму літаку. Кілька десятків людей зробили так звані «подвійні» тарани, коли з першого разу літак противника збити не вдавалося і доводилося добивати його повторним таранним ударом. 35 льотчиків здійснили по два таких тарани, близько десяти з них зробили по два тарани в одному бою, двоє - Н.В. Терьохін і А.С. Хлобистов по три тарани. І тільки один льотчик - Б.І. Ковзан - зробив чотири тарани. У зв'язку з цим, 5 листопада 1941 року в бойові частини німецьких ВПС надійшов циркуляр рейхсмаршала Германа Герінга, який вимагав: «... не наближатися до радянських літаків ближче, ніж на 100 метрів, щоб уникнути тарана».
(В. Т. Блюмський)
Література та інтернет-ресурс:
Варяник, О. В.  Лесконоженко Николай Гаврилович // Варяник, О. В.  Герои земли Запорожской / О. В. Варяник. – Запорожье, 2018. – С. 31-32.
Крылов, Н. В.  [Лисконоженко, ул.] // Крылов, Н.  Улицы Мелитополя : ист.-географ. словарь / Н. В. Крылов ; Николай Крылов ; Запорож. науч. о-во им. Я. Новицкого, МГПУ им. Б. Хмельницкого, Межкаф. лаборатория комплексного краеведения. – Мелитополь, 2011. – С. 29.
Гнедашев, В.  Лисконоженко Николай Гаврилович // Гнедашев, В.  Акимовский район в Великой Отечественной войне / В. Гнедашев. – Акимовка, 2005. – С. 68-71.
Муковський, І. Т.  [Про льотчика 513-го винищувального авіаційного полку ВПС 52-ї окремої армії М. Г. Лісконоженка] // Муковський, І. Т.  Звитяга і жертовність : українці на фронтах Другої світової війни. - К., 1997. - С. 157-158.
***
Злыднев, Е.  Двойной воздушный таран летчика-героя / Евгений Злыднев // Надежда. - 2014. - 27 февр. - 5 марта (№ 9). - С. 14.
Мельников, А. Е.  Из боя - в вечность // Новий день. - 2013. - 14 серп. (№ 183-187). - С. 6.
Гнедашев, В.  Герой двойного тарана // Акимов. вестник. - 2009. - 14 мая (№ 20). - С. 5.
Голуб, И.  Таран - оружие мужественных // Наш город Мелитополь. - 2007. - 18 окт. (№ 42). - С. 6.
 
06.05 - 90 років Миколі Олександровичу Васютинському (06.05.1929), запорізькому вченому, філософу, поету;[62]
08.05 - 70 років Наталії Олександрівні Луценко (08.05.1949, м. Бутурлинівка Вороніз. обл., РФ), члену ЗОНСХУ. Працює в галузі графіки та дизайну;
 
            Наталія Олександрівна Луценко народилася 8 травня 1949 року в містечку Бутурлинівка Воронізької області. Дівчина змалечку любила малювати, у школі малювання було її улюбленим предметом. Але після закінчення школи збиралася навчатися у медичному училищі: немолоді вже батьки вимагали, щоб молодша донька не їхала з рідного міста.. Та доля вирішила дати дівчині шанс стати професійною художницею — у Бутурлинівці відкрили художньо-графічне училище, і Наталка після 10-го класу вступила до нього. Коли Наталія вже була на третьому курсі, першокурсникам прийшов викладати живопис та малюнок молодий випускник Ленінградського вузу Володимир Луценко. Був він на заміні на курсі Наталки, а вона полюбляла відвідувати майстерню художника та спостерігати за процесом створення картини. Дівчині залишалося навчатися ще півроку, коли Володимирові Луценку запропонували роботу в Запоріжжі. З тієї пори вони разом, виховали двох доньок.
            Наталія Олександрівна працювала у Запорізькому архітектурно-проектному інституті “Гіпроелектро”(1970-74), від 1976 — на Запорізькому художньо-виробничому комбінаті. Член НСХУ з 1989 р.
            Все життя Наталія Луценко займається творчими пошуками, освоює різноманітні техніки. Серед улюблених — офорти, ліногравюра, моно- та акватипія.
            Від 1976 року художниця бере участь в обласних, всеукраїнських, всесоюзних та міжнародних виставках, які проходили у Москві, Києві, Харкові, Нью-Йорку, Джерсі-Сіті, Зеленій Гурі (Польща), Сент-Жюс-Ле-Мортель (Франція). Персональні виставки художниці були в Запоріжжі у 1989, 1995, 2004 роках.
            До 90-х років минулого століття Наталія Луценко займалася, в основному, офортами та монотипіями. Але техніка сковувала, хотілося більше художньої свободи та самостійності, до того ж чорно-біла гама не давала можливості повного самовираження. Живопис не приваблював, здавалося, що все тут вже висловили.
            Знахідка “своєї” техніки сталася випадково, як це часто буває, 1990 року. Одного разу Наталія Луценко малювала акварельними фарбами, і на скло упала крапля фарби, до якої приліпився клаптик білого паперу. Художниця відірвала його, придивилася і зрозуміла, що вийшло щось цікаве. І почала експериментувати з технікою відбитку акварельної фарби на папері. Спочатку роботи булі прості - “кляксографія”. Але з часом Наталія Луценко почала їх ускладнювати, імпровізуючи та дороблюючи отримані відбитки.
            Назви акватипіям художниця дає вже після створення, а потім об'єднує їх в серії і вважає, що всю її творчість можна об'єднати назвою “Окремі реальності”.
            Так називалася і третя персональна виставка художниці, яка відбулася 2004 року у виставковому залі ЗОНСХУ.
            У Людмили Луценко свій погляд на творчість, серед художників вона полюбляє творчість імпресіоністів, російський авангард початку XX століття.
            Серед акватипій останніх років багато листів, у яких проявився зігріваючий подих землі. Прийшло відчуття гармонії, з'явилась ясність філософії.
            Зараз Наталія знаходиться у новому пошуку — працює масляними фарбами, і це ще одна сходинка її творчості, її свободи.
(О. А. Савкіна)
            Література про життя та діяльність:
            Луценко Наталія Олександрівна // Запорізька організація Національної спілки художників України. 1962-2007. - Запоріжжя, 2007. - С. 106-107.
***
            Алексеева, О.  Ступени свободы Натальи Луценко // МИГ по выходным. - 2006. - 7 апр. (№ 14). - С. 8.
            Олейник, С.  Наталья Луценко. Мастер акватипии // Настоящая газета. - 2005. - 7 апр. - С. 12.
            Кравец, Е.  Наталия Луценко : «Выносила картины на Маяковского после выставок во Франции и Америке» // Наше время плюс. - 2004. - 24 июня (№ 25). – С. 13.
            Чуприна, А.  Наталья Луценко предпочитает кляксы // МИГ по выходным. - 2004. - 19 июня (№ 21). - С. 4.
            Эстеркина, И.  Полная непредсказуемость // Суббота плюс. - 2004. - 17 июня (№ 25). - С. 33.
            Олейник, С.  Танец на бумаге // Улица Заречная. - 2003. - 20 марта (№ 9). - С. 13.
 
            Наталья Луценко и ее акватипии // Запороз. Січ. - 2002. - 5 верес. - С. 16.
 
09.05 - 90 років від дня народження Івана Семеновича Дерев'янка (09.05.1929, с. Варварівка Гуляйпіл. р-ну - ?), журналіста;[63]
09.05 - 90 років від дня народженняГеоргія Андрійовича Красулі (09.05.1929. м. Токмак - 18.08.1996, м. Київ), українського оперного співака (бас), заслуженого артиста України (1974);
 
            Георгій Андрійович Красуля народився 5 травня 1929 року в м. Великий Токмак (тепер м. Токмак).
            Змалечку хлопець любив співати, але був дуже сором'язливий, тому не вважав себе талановитим. А ще він дуже любив море, і після закінчення школи вступив до Одеського інституту морського флоту. Співав у флотській художній самодіяльності, борознив морські простори, але мріяв вже про інше море - море зворушених піснею очей і вдячних оплесків.
            І одного разу, після рішучого виступу однієї людини, яка з захопленням слухала його спів і казала, що він губить рідкісний дар - голос, Георгій вирішив вступити до Одеської консерваторії (1953-1958 рр., клас Ф. Дубиненко).
            Ще під час навчання він став солістом Одеського (1955-1958 рр.), а вже по закінченні - з 1958 року - Київського театру опери та балету.
            З самого початку власної творчості Георгій Красуля прагнув донести і різнобарвний текст і драматичну палітру музики.
            - Моя мрія, - часто повторював співак, - стати таким співаком, як Борис Гмиря. Співак мав дуже красивий низький голос - бас, тому і партії йому доручали такі “чоловічі” : Мельник (“Русалка” О. Даргомижського), Гремін (“Євгеній Онегін” П. Чайковського), Мефістофель (“Фауст” Ш. Гуно), Гаврило (“Богдан Хмельницький” К. Данькевича), Устим (“Мамаї” В. Губаренка).
            Георгій Красуля 1951 року записав на грамплатівки романс К. Стеценка “Ой, чого ти, дубе” та кілька арій з опер українських композиторів.
            Співак приймає участь у Всесоюзному конкурсі вокалістів у Москві (1957, II премія), Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у Відні (1959, срібна медаль).
            За свою творчу діяльність співак отримав звання заслуженого артиста України (1974).
 До кінця життя, а помер артист 18 серпня 1996 року, він співав у рідному Київському театрі опери та балету.
(О. А. Савкіна)
            Література та про життя та діяльність:
            Гнидь Б. П.  Красуля Георгій Андрійович // Енциклопедія сучасної України. - К., 2014. - Т. 15 : Кот - Куз. - С. 256.
            Лисенко, І.  Красуля Георгій Андрійович // Лисенко, І.  Співаки України : енциклопед. видання / І. Лисенко ; Іван Лисенко. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К., 2011. – С. 285.
            [Красуля Г. ] // Станішевський Ю.  Національна опера України. - К., 2002. - С. 249, 261, 275, 277, 278, 289, 308, 309.
Танкіна М.  Шлях у мистецтво // Мистецтво. - 1968. - № 1. - С. 29.
 
10.05 - 75 років (1944) Ганні Миколаївні Вівчар (10.05.1944, с. Садове Токмац. р-ну), українській поетесі, прозаїку. Закінчила індустріальний технікум та громадський інститут патентознавства (1975) в м. Запоріжжі. Свої поетичні твори почала друкувати з 1975 року. Деякі вірші Г. М. Вівчар покладені на музику. 2003 року в журналі “Дзвін” дебютувала як прозаїк. Мешкає в місті Львові. Член Львівської обласної організації НСПУ (з 16.04.1992).
 
Твори:
Крик пломеня : поезії / Г. М. Вівчар. - Львів : Каменяр, 2007. - 208 с.
“До слова - ніби до іконостасу...” : поезії / Г. М. Вівчар. - Львів : Сполом, 2005. - 208 с. - (Львівська обласна організація НСПУ).
“...Аби мені не пережить любов...” : поезії / Г. М. Вівчар. - Львів : Каменяр, 1993. - 103 с.
Лет жайвора : поезії / Г. М. Вівчар. - Львів : Каменяр, 1990. - 129 с.
Малюнки з натури : поезії / Г. М. Вівчар. - К. : Молодь, 1989. - 60 с.
Весняний переліт : поезії / Г. М. Вівчар. - Львів : Каменяр, 1987. - 109 с.
***
Автопортрет ; “І пролітала пам'ять, мов звізда...” ; Тоскний мотив : [вірші] / Г. М. Вівчар // Поезія-90 : зб. - К., 1990. - Вип. 1. - С. 60-61.
“В долоні промені хрусткі, протомлені...” / Ганна Вівчар // Дзвін. - 2004. - № 10. - С. 2-4.
Легка удача : [новела] / Ганна Вівчар // Дзвін. - 2003. - № 10. - С. 58-61.
Мовчання дзеркал : поезії / Ганна Вівчар // Дзвін. - 1994. - № 6. - С. 6-8.
Твоє ім'я : [вірші] / Ганна Вівчар // Дзвін. - 1991. - № 6. - С. 5-6.
Запахнуть стежки по весні : [вірш] / Ганна Вівчар // Ранок. - 1985. - № 3 (берез.). - С. 9.
 
Література та інтернет-ресурси:
Стадніченко, О. О. Літературне Запоріжжя в контексті українського літературного процесу [Електронний ресурс] : [в т. ч. згадується Г. М. Вівчар] // Краєзнавство Запорожжя. - 2016. - № 1. - С. 115-129. - Режим доступу до статті : https://zpkrai.jimdo.com/2016/12/19/літературне-запоріжжя-в-контексті...
Сапіга, Д. М.  Вівчар Ганна Миколаївна // Енциклопедія сучасної України. - К., 2005. - Т. 4 : В - Вог. - С. 488.
Вівчар Ганна Миколаївна // Літературне Запоріжжя : біобібліограф. довід. / Запоріз. обл. універсал. наук. бібліотека ім. О. М. Горького. – Запоріжжя, 2002. – Вип. 2. - С. 12.
Содомора, А.  Пісенні інтонації Ганни Вівчар / Андрій Содомора // Дзвін. - 2008. - № 1. - С. 141-143.
Лиходід, М.  Поетичне поле // Запоріз. правда. - 1990. - 8 квіт.
Марков, М.  Тропинка теплая земли // Индустр. Запорожье. - 1989. - 22 окт.
Гей, В.  Строфи, мов долі штрихи // Друг читача. - 1987. - 18 черв.
Єфименко, Г. Д.  Вівчар Ганна Миколаївна [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.edu.ua/news_details/news_id=5515&lang=ukr
 
10.05 - 60 років Віктору Васильовичу Попову (10.05.1959), заслуженому діячу мистецтв України, лауреату премії “Січеславна”, режисеру-постановнику муніципального театру-лабораторії ”Vie”, обласного музично-драматичного театру ім. В. Магара;
11.05 - 80 років від дня народження Валерія Миколайовича Зеленова (11.05.1939, Краснодар. край - 27.02.2006, м. Запоріжжя), заслуженого тренера СРСР, заслуженого тренера України, почесного майстра спорту (працював головним тренером гандбольного клубу ZTR);
 
Валерій Миколайович Зеленов народився 11 травня 1939 року в Краснодарському краї. Закінчив Львівський інститут фізкультури. Саме в інституті, вже у 18-річному віці, Валерій Зеленов здобув ази гандболу під керівництвом Анатолія Артемовича Музикантова. Щоправда, починав він з баскетболу. Побачив випадково непривабливий матч команд з ручного м'яча (11х11) і дав собі слово, що ніколи не буде симпатизувати цій грі. Але, ознайомившись з гандболом (7х7), був вражений її красою та атлетизмом гравців. Ось так і опинився він в команді Львівського інституту фізкультури. А проте, і свої погляди на ручний м'яч (11х11) Зеленов теж перемінив і в 1959 році в складі львівського СКІФа був удостоєний титулу чемпіону СРСР. Пізніше виступав за «Запоріжалюмінбуд», ЗІІ (Запоріжжя). П'ятиразовий чемпіон України. Неодноразовий призер чемпіонатів Радянського Союзу, входив в число 16 найкращих гандболістів країни. Чемпіон Спартакіади профспілок України, срібний призер Всесоюзної спартакіади профспілок (1969). Маючи високу стрибучість, цей майстер атаки міг пробити любий блок. Звичайно, що не обійшли своєю увагою наставники збірної СРСР, до складу якої Валерій Зеленов входив протягом 11 сезонів (1959-1970), був її капітаном, провів 81 гру, закинув 163 м'яча. Він учасник трьох чемпіонатів миру (1964, 1967, 1970), признавався найсильнішим лінійним планети. Чемпіон IX Всесвітнього фестивалю молоді та студентів (Софія, 1968). Почесний майстер спорту. Валерій Миколайович працював старшим викладачем кафедри фізвиховання Запорізького машинобудівного інституту (нині - Запорізький національний технічний університет). Тренерською діяльністю займався з 1970 року. Тренував запорізькі команди «ЗАС», ЗИИ, «ZTR», «Січ-Динамо», «ZTR-2», збірну Непалу та донецький клуб «Шахтар-Академія». Заслужений тренер України та СРСР Валерій Зеленов зарекомендував себе висококваліфікованим фахівцем із солідним теоретичним багажем. Неодноразово долучався до роботи зі збірними командами України. Помер Валерій Миколайович Зеленов 27 лютого 2006 року в Запоріжжі. Його прах покоїться на Капустяному кладовищі.
(Копеліович А. Б.)
Література про життя та діяльність:
Тищенко, В. О.  Зеленов Валерій Миколайович // Тищенко, В. О.  Гандбол : навчальний посібник для внз / В. О. Тищенко ; М-во освіти і науки України. – Запоріжжя : Акцент Інвест-Трейд, 2014. – С. 30.
 
12.05 - 80 років (1939) Маїсі (Майі) Яківні Бакаєвій (12.05.1939, м. Запоріжжя), українській художниці;[64]
13.05 - 110 років від дня народження Михайла Денисовича Гайдабури (13.05.1909, с. Вербове Пологів. р-ну - 1942), запорізького письменника, члена Спілки письменників України (1938);[65]
Твори:
Любов : (уривок з оповідання) / М. Гайдабура ; Михайло Гайдабура // Не міліють джерела Дніпрові... : твори письменників Запоріз. краю : зб. до 50-річчя заснування ЗОО НСПУ. – [Запоріжжя], 2016. – С. 44-46.
У морі : (оповідання) / М. Гайдабура ; Михайло Гайдабура // Горпинич, О. І.  Література Гуляйпільського краю : для загальноосвіт. навч. закладів / О. І. Горпинич, І. К. Кушніренко ; Оксана Горпинич, Іван Кушніренко. – Запоріжжя, 2015. – С. 88-92.
Людина в морі : (оповідання) / М. Гайдабура ; Михайло Гайдабура // Обрус : антологія творів літераторів Запорізького краю. – Запоріжжя, 2008. – С. 6-9.
 
Література про життя та діяльність:
Горпинич, О.  Михайло Гайдабура (1909-1942) // Горпинич, О. І.  Література Гуляйпільського краю : для загальноосвіт. навч. закладів / О. І. Горпинич, І. К. Кушніренко ; Оксана Горпинич, Іван Кушніренко. – Запоріжжя, 2015. – С. 88.
Сантаброджіо, Ю. В.  Гайдабура Михайло Денисович // Енциклопедія сучасної України / НАН України; Наук. тов. ім. Т. Шевченка; Ін-т енциклопед. досліджень НАН України. – К., 2006. – Т. 5 : Вод - Гн. - С. 298.
***
Аксьом, А.  Недоспівана пісня // Слово Просвіти. - 2009. - 21-27 трав. (№ 20).
Безверха, Л.  Він просто в вічність відійшов... // Пологів. вісті. - 2009. - 13 трав. (№ 36). - С. 3.
Березенко, О.  Два крила його вдачі // Голос Гуляйпілля. - 2009. - 23 трав. (№ 39). - С. 2.
Ботнер, Ю.  Михайло Гайдабура, чесна людина, що вірила в добро // Запороз. Січ. - 2009. - 14 трав. (№ 86-88). - С. 11.
Білий, В.  Життя і творчість Вербовчана обірвала війна // Пологів. вісті. - 2004. - 30 черв. - С. 2.
 
13.05 - 45 років (1974) Якимівському районному історико-краєзнавчому музею;[66]
14.05 - 310 років (1709) від дня першого зруйнування Запорозької Січі царськими військами;
15.05 - 100 років від дня народження Павла Адамовича Рослика (15.05.1919, с. Селезівка Овруц. р-ну Житомир. обл. - 05.07.1965, м. Запоріжжя), командира мотострілецького батальйону 32-ої Корсунської мотострілецької бригади 18-го Знам'янського танкового корпусу 53-ї армії 2-го Українського фронту, капітана, Героя Радянського Союзу. В Запоріжжі на будинку, де він мешкав, встановлено меморіальну дошку;
 
Народився майбутній Герой Радянського Союзу 15 травня 1919 року в селі Селезівка Овруцького району Житомирської області у сільській родині. У 30-х роках разом з родиною переїхали до села Олександрівка Шевченківського району Харківської області, де й отримує середню освіту.
З 1936 року працював обліковцем у тракторній бригаді, трактористом, комбайнером, механіком Булацеловської МТС Шевченківського району Харківської області.
З червня 1941 року – на фронтах Другої світової війни. У вересні 1941 року, після закінчення Першого Ленінградського піхотного училища йому було присвоєно звання лейтенанта, потім П. Рослика назначили командиром курсантського взводу, а роком пізніше - командиром лижно-стрілецької роти. Воював на Північно-Західному, Південно-Західному, Степовому і 2-му Українському фронтах.
Особливо відзначився командир мотострілецького батальйону в битвах в районі міста Арад (Румунія) у вересні 1944 року. Батальйону під його командуванням було поставлено завдання: зробити глибокий рейд через Альпійські гори, захопити важливий об'єкт в тилу ворога і утримувати його до приходу головних сил. Передовий загін блискуче виконав поставлене завдання. У п'ятиденних боях на цій ділянці фронту загін знищив значну кількість солдатів і офіцерів противника, захопив 200 полонених, в тому числі німецького генерала і кілька офіцерів, підпалив і підбив 13 танків і штурмових гармат, близько 40 бронетранспортерів і автомашин ворога. За успішне виконання завдання командування по захопленню важливого рубежу в тилу противника, за вміле керівництво батальйоном і проявлену при цьому мужність і відвагу Павло Адамович Рослик Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року був удостоєний високого звання Герой Радянського Союзу.
За час Другої світової війни офіцер П. А. Рослик був 7 разів поранений і 2 рази контужений, але всякий раз він повертався на фронт. Нагороджений орденом Леніна, орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1-го ступеня, Червоної Зірки, медалями.
Після закінчення війни продовжував службу на посаді начальника штабу мотострілецького полку в званні майора. У серпні 1946 року Павло Адамович вийшов у відставку. Деякий час мешкав у Харківській та Кіровоградській областях, а з 1955 року – у Запоріжжі.
Помер П. А. Рослик 5 липня 1965 року. Похований на Капустяному кладовищі міста Запоріжжя.
Ім’ям Героя названо школу в селі Селезівка. В Запоріжжі на будинку, в якому мешкав П. А. Рослик, встановлено меморіальну дошку.
(Н. В. Скрипак)
 
Література про життя та діяльність:
Варяник, О. В.  Рослик Павел Адамович // Варяник, О. В.  Герои земли запорожской / О. В. Варяник. – Запорожье, 2018. – С. 444-447.
Голдобін, А. І.  Рослик Павло Адамович // Голдобін, А. І.  Запорізька Алея слави - народна святиня. - Дніпропетровськ, 2002. - С. 404-405
Рослик Павел Адамович // Герои Советского Союза : крат. биогр. слов. : [в 2 т.].  - М., 1988. - [Т.] 2 : Любов - Ящук. - С. 372.
На альпийских перевалах // Подвигом славны твои земляки : рассказы о Героях Советского Союза. - Запорожье, 1962. - С. 248-249.
***
Гриценко, М.  “Крокодилова паща”/ М. Гриценко, А. Казимірчук ; Микола Гриценко, Анатолій Казимірчук // Рабоч. газ. - 31 мая (№ 61). - С. 3.
Голощапов, І.  Комбат : Героя Радянського Союзу Павла Адамовича Рослика запоріжці вважають своїм земляком // Комсомолець Запоріжжя. - 1976. - 23 груд. (№ 153). - С. 3.
 
15-20.05 - 10 років тому пройшов перший обласний музейний фестиваль “Експонат року”;
Література:
Експонат року : другий обласний музейний фестиваль : каталог / Упр. культури і туризму ЗОДА, КЗ "Запоріз. обл. краєзнав. музей" Запоріз. обл. ради ; [упоряд.: Архіпова Л. М. та ін.]. – Запоріжжя : [б. в.], 2010. – 16 с. : фото.
Експонат року : перший обласний музейний фестиваль, 15-20 травня 2009 року : каталог / Упр. культури і туризму ЗОДА, КЗ "Запоріз. обл. краєзнав. музей" ЗОР; [упоряд.: Архіпова Л. М. та ін.]. – [Запоріжжя? : б. в., 2009?]. – 16 с. : іл.
Яценко, С. П.  Перший обласний музейний фестиваль “Експонат року” // Музейний вісник. - 2009. - № 9. - С. 217-218.
 
18.05 - 120 років від дня народження Івана Семеновича Якименка (18.05.1899, с. Троїцьке Бердян. р-ну - 17.07.1962, с. Висілки Краснодар. краю, РФ), Героя Радянського Союзу (1945), гвардії сержанта, учасника боїв за визволення Запорізької області (1943);
Література:
Варяник, О. В.  Якименко Иван Семенович // Варяник, О. В.  Герои земли запорожской / О. В. Варяник. – Запорожье, 2018. – С. 186-188.
 
19.05 - 100 років від дня народження Володимира Олексійовича Єгоровича (19.05.1919, с. Сутиски Тиврів. р-ну Вінниц. обл. - 27.04.1953, м. Запоріжжя), Героя Радянського Союзу (1946), майора авіації, учасника Другої світової війни. З 1949 року очолював льотну частину аероклубу ДТСААФ Запорізької області;
Література:
Варяник, О. В.  Егорович Владимир Алексеевич // Варяник, О. В.  Герои земли запорожской / О. В. Варяник. – Запорожье, 2018. – С. 343-345.
Егорович Владимир Алексеевич // Герои Советского Союза : крат. биогр. слов. : [в 2 т.].  – М., 1987. – [Т.] 1 : Абаев - Любичев. - С. 470.
 
19.05 - 90 років Василю Лазаровичу Крупію (19.05.1929, с. Полтавка Гуляйпільського району), Герою Соціалістичної Праці (комбінат “Запоріжсталь”);
Література:
Голдобін, А. І.  Крупій Василь Лазарович // Голдобін, А.  Запорізька Алея слави - народна святиня = Запорожская Аллея славы - народная святыня /А. І. Голдобін ; Анатолій Голдобін. – Дніпропетровськ, 2002. – С. 596-598.
 
19.05 - 50 років від дня народження Андрія Юрійовича Голощапова (19.05.1969, м. Запоріжжя - 06.02.1988, там само), воїна-афганця, єфрейтора. Загинув в Афганістані;
Література:
Голощапов Андрій Юрійович // Книга пам'яті України. Запорізька область. – Запоріжжя, 2012. – Т. 23 [і] : Інтернаціоналісти. - С. 30.
 
20.05 - 80 років від дня народження Валентина Петровича Сьомика (20.05.1939, м. Бердянськ - 10.12.1990, там само), вченого в галузі інформаційних технологій, лауреата Державної премії СРСР «За створення системи малих електронно-обчислювальних машин» (1981);[67]
Література:
Семик Валентин Петрович // Энциклопедия Бердянска : в 3 т. – Мелитополь, 2015. – Т. 3 : С - Я. - С. 60-61.
 
20.05 - 85 років тому (1934) відбулася закладка Дніпровського магнієвого заводу;
23.05 - 50 років (1969) Заводському району м. Запоріжжя;
 
23 травня 1969 року Указом Президії Верховної Ради Української РСР утворено Заводський район м. Запоріжжя, який був виділений з території Вознесенівського (до 2016 р.- Орджонікідзевський) району і включав мікрорайони Павло-Кічкас та Запоріжжя-Ліве. Пізніше були приєднані селища Вільнянського району - Скворцове і Підпорожнє. Основою утворення району стали підприємства промислового комплексу - Дніпрокомбінату.
Район межує із Дніпровським (до 2016 р. - Ленінським), Вознесенівським (до 2016 р. - Орджонікідзевським) та Шевченківським районами м. Запоріжжя.
В промисловому відношенні він є потужним індустріальним комплексом, до складу якого входять підприємства чорної та кольорової металургії, хімічної та легкої промисловості, будівельної індустрії.
На території району з давніх часів селилися люди. У XVII – XVIII століттях тут перебували запорозькі козаки. З 1904 по 1908 роки на території району був уведений в експлуатацію перший  великий арковий металевий (Кічкаський) міст завдовжки 336 метрів з одноарковим прольотом в 190 метрів, розташовувався він  в найвужчій частині річки — Вовчому горлі. Будівництво мосту вів інженер Д. В. Латта, а автором проекту був Л. Д. Проскуряков. За архітектурною конструкцією міст на той час вважався найбільшим у Європі.
У 20-х роках XX сторіччя розпочалось будівництво Дніпрогесу та металургійного комплексу.
Житловий масив Павло-Кічкас є частиною Заводського адміністративного району м. Запоріжжя, розташований у північній частині міста і відокремлений від решти житлових районів лівоборежним комплексом. Половина території забудована приватними будинками. Основна забудова району була проведена у 1946-1947 роках двоповерховими будинками барачного типу для тимчасового проживання будівельників, котрі займалися відбудовою зруйнованих війною підприємств
У 60-ті роки почалася забудова району 4-х, 5-ти поверховими будинками, невеликі за площею квартири з низькими стелями були названі в народі “хрущовками”. На початку 70-х років почалася забудова району 9-ти поверховими будівлями. Було зведено 26 будинків поблизу промислового комплексу. У цій зоні знаходилися дві школи, чотири дитячих дошкільних заклади та лікарня. 1979 року Міністерство охорони здоров'я України заборонив будівництво житла на Павло-Кічкасі, як екологічно забрудненого, і тільки на початку 1995 року дозволив проведення комплексної реконструкції та забудову району.
            За роки керівництва першого голови Заводського району В. І. Блєдного (V. 1969 - V. 1985) було збудовано житловий масив району з розвиненою інфраструктурою : лікарнями, пологовим будинком, місцями відпочинку, дитячими дошкільними та навчальними закладами, басейном, тролейбусними, трамвайними, автобусними шляхами, які з'єднували новий район з центром міста.
            20 січня 1995 року побачив світ перший номер газети “Кичкас”.
            За час роботи О. І. Бірюка на посаді голови Заводського району (2001 - 2015) побудовано багатоквартирні будинки, здійснено телефонізацію віддалених житлових масивів : селищ Підпорожнє, Запоріжжя-Ліве, вул. Скворцова, споруджено газопровід в селищі Підпорожнє та по вул. Скворцова. За ініціативі О. І. Бірюка було організовано проведення заходів природоохоронного напрямку : виконано другу чергу берегоукріплення житлового масиву від руйнування берега Дніпровського водосховища.
            Сьогодні на території району працюють  загальноосвітні школи, дві гімназії,  дві школи інтернатного типу, садочки, крім того : два Палаци культури, Будинок дитячої та юнацької творчості, дитяча музична школа, дві бібліотеки, народний молодіжний театр “Борисфен”, Клуб технічної творчості та дитячо-юнацька спортивна школа № 11.
В районі розбито сім скверів та один парк на Північному шосе.
Очолює нині Заводський район А. І. Баєв.
(Н. В. Романів)
Література:
Переправа в майбутнє. Кічкас. Павло-Кічкас. Заводський район : присвячується 40-річчю з дня утворення Заводського району міста Запоріжжя / [кер. проекту О. Бірюк]. - Запоріжжя : Дике Поле, 2009. - 48 с. : фото.
Как это было : очерки истории Запорожского края. - Запорожье : [Изд. дом «Керамист»], 2009. - 136 с. - Из содерж : [Заводской р-н]. - С. 48.
Ботнарева М.  Андрей Баев : “Работаем, чтобы Заводский район стал лучшим в городе” : [о проблемах и перспективах района  расказывает его председатель] / Марина Ботнарева // Запороз. Січ. - 2017. - 18 трав.(№ 94-97). - С. 7.
Молодежь зовут на улицу с помощью «умного сквера» : [Завод. р-н г. Запорожья] // Горожанин - информ. - 2017. - 5 окт. (№ 38). - С. 4.
Шилин, Д.  Промышленное сердце Запорожья : Завод. р-ну исполняется 48 лет // Индустр. Запорожье (Панорама). - 2017. - 25 мая (№ 21). - С. 4.
З днем народження, Заводський! 1969-2009 // Кичкас. - 2009. - 21 мая. - С. 1-8.
Остапенко С. Второе рождение Павло-Кичкаса / Станислав Остапенко // Кичкас. - 1995. - № 8. (июль). - С. 1.
Ткаченко В. Край родной / Виктор Ткаченко // Кичкас. - 1994. - № 1 (май). - С. 3-4.
 
23.05 - 50 років тому (1969) селище Верхня Хортиця Запорізького району увійшло до складу м. Запоріжжя.
 
Селище Верхня Хортиця - історична місцевість у правобережній частині сучасного м. Запоріжжя, де з давніх давен жили люди. Так, згідно документів, над якими працював Яків Новицький[68], у 1780 році на цьому місці вже існувала слобода, яка називалася Хортиця. Вона розташовувалася поблизу притоки Дніпра – річки Хортиця, або Вища (Верхня) Хортиця від якої й отримала свою назву.
Після приєднання південних земель, які іменувалися «Диким Полем», до складу Російської імперії та знищення Запорозької Січі Катерина ІІ поспішила заселити ці терени іноземними колоністами - менонітами. У 1789 році у цій місцевості з’явилися 34 фламандських родини, які заснували перше менонітське поселення у Російській імперії. Їх наполегливість увінчалася успіхом, поселення швидко розросталося і невдовзі було створено Хортицьку колонію, до якої входило 18 сіл, з адміністративним центром у с. Верхня Хортиця. За переписом 1886 року тут було 977 мешканців, а через десять років їх кількість зросла до 2046 осіб (1053 чоловічої статі та 993 - жіночої), з яких 663 - православної віри, 1134 — протестантської.
Своєю працею, дисципліною та розумним плануванням меноніти зробили величезний внесок у економічний і культурний розвиток регіону. У селищі Хортиця та сусідньому селищі Розенталь налічувалося 131 підприємство, головними серед яких були: заводи А. Я. Копа, синів Корнеліуса Гільдебранда та Пріса, Леппа і Вальмана, який, до речі, був третім за обсягами виробництва чавуну в усій Російській імперії, майстерня сільськогосподарських знарядь Корнеліуса Тіссена, цегляні заводи Іоганна Классена та Пітера Регіра, деревообробне підприємство Якова Діка, паровий млин та банк Германа Нібура тощо.
У селищі діяли дві початкові школи, одна середня – Хортицька центральна школа та учительський коледж. Саме в с. Верхня Хортиця 18 березня 1910 р. вчителем природознавства Петром Пилиповичем Бузуком[69] було засноване перше в Російській імперії Хортицьке товариство охоронців природи[70]. Членами товариства переважно були німці-меноніти. Вже через рік в товаристві налічувалося понад 200 чоловік. Вони закривали кар’єри, висаджували ліси, розводили культурні рослини.
До послуг мешканців також були: пошта, книжкова і взуттєва крамниці, базар, аптека, лікарні для сільського населення та фабричних робітників.
Релігійні потреби жителів селища задовольняли менонітська церква, синагога та Святомиколаївська церква (1886 р.), яка була збудована менонітами – власниками фабрик і млинів для своїх численних православних робітників.
Буремні події ХХ ст. (Перша світова, революція, громадянська війна, Голодомор, Друга світова війна, сталінські репресії…) практично знищили менонітів. Про їх перебування на території селища Верхня Хортиця сьогодні нагадують пам’ятник менонітам-жертвам сталінського терору і релігійних утисків та будівлі, що збереглися до нашого часу і є пам’ятками архітектури місцевого значення: будинок волосної управи (1907 р., вул. Істоміна, 10), будинок школи для хлопчиків (1898 р., вул. Істоміна, 16), приміщення заводу «Лепп і Вальман» (вул. Істоміна, 33), комплекс шпиталю для фабричних робітників (1909-1912 рр., вул. Лікарняна, 18), Банкірський дім Г. А. Нібура (1904 р., Істоміна, 17) годинникова фабрика Іоганна Крьогера (1900 р.), Хортицька школа для дівчат (1904 р., Істоміна, 16), «замок» Катарини Вальман (1930 р., вул. Розенталь, 7).
В північній частині селища (вул. Тараса Бульби, 14) розташований легендарний 700-річний Запорозький Дуб. Протягом століть він був місцем паломництва тисячі людей, тому й не дивно, що про нього складено численні легенди: і що лист турецькому султану запорозькі козаки писали саме під ним; і що перші колоністи, які прибули до річки Верхня Хортиця та потрапили під сильну зливу, знайшли надійний прихисток для свого обозу під його розлогою кроною; і що Гітлер під час Другої світової війни хотів забрати його до Німеччини, як символ своєї могутності. Нажаль, зараз дуб вже всох, його законсервували та зберігають як пам’ятку природи та історії.
У зв’язку із змінами адміністративно-територіального устрою Запорізького краю, підпорядкування селища Верхня Хортиця неодноразово змінювалося.
Так, згідно Наказу Президіуму Верховної Ради України від 20 лютого 1945 року, Верхня Хортиця отримала статус «селище міського типу» і стала адміністративним центром новоствореного Верхньо-Хортицького району.
У грудні 1962 р. Верхньо-Хортицький район був ліквідований і його територія увійшла до складу Червоноармійського району Запорізької області. А з 4 січня 1965 р. Верхня Хортиця увійшла до складу новоствореного Запорізького району.
Остаточні зміни в адміністративному підпорядкуванні селища відбулися 23 травня 1969 року, коли, згідно указу Президії Верховної Ради УРСР, Верхня Хортиця увійшла до складу Ленінського (нині - Дніпровського) району міста Запоріжжя.
Сьогодні Верхня Хортиця – це переважно приватний сектор, в якому функціонують магазини, лікарня, Будинок культури, школа № 81, аптеки, пошта, історико-культурний комплекс «700-літній запорозький дуб», на території якого діє храм Покрови Пресвятої Богородиці.
(Т. М. Палівода)
            Література:
            Верхняя Хортица // Запорожская область. Персональный гид : путеводитель / [авт.-сост. М. Мордовской]. – Запорожье : Дикое Поле, 2012. – С. 81-85.
            Архитектурное и историческое наследие немцев-меннонитов ; Памятник меннонитам – жертвам сталинского террора и религиозных притеснений ; Запорожский дуб // 150 чудес Запорожского края, которые необходимо увидеть / [авт. Валерий Фоменко]. – [Запорожье : б. и., 2011]. – С. 37, 38, 46.
            Фрізен, Р.  Хортицька колонія : [в т. ч. про колонії Розенталь і Хортиця] // Фрізен, Р.  Менонітська архітектура. Від минулого до прийдешнього / Р. Фрізен ; Руді Фрізен ; пер. з англ. Галини Задоровської ; передм. Федора Турченка. – Мелітополь, 2010. – С. 77-209.
            Тасуют районы : [Верхняя Хортица вошла в состав Ленинского р-на] // Как это было: очерки истории Запорожского края. – Запорожье, 2009. – С. 48.
            Шиханов Р.  Селище Хортиця (Верхня Хортиця) // Ленінський район міста Запоріжжя (1928 - 2008 роки): становлення та розвиток місцевих органів влади / Руслан Шиханов. – Запоріжжя, 2008. – С. 20-27, 62.
            [Про Верхню Хортицю] // Странички истории : Ленинскому району Запорожья - 70 лет. – Запорожье, 2006. – С. 10.
            [Про підпорядкування с. Верхня Хортиця Ленінській райраді м. Запоріжжя] // Адміністративно-територіальний поділ Запорізької області на 1 липня 1965 року. – Запоріжжя, 1965. – С. 8.
 
24.05 - 80 років від дня народження Володимира Микитовича Рябошапки (24.05.1939, м. Запоріжжя - 16.08.1979, там само), капітана. Загинув у Ефіопії, виконуючи військовий обов'язок;
Література:
Евтушенко, Ю. М.  Рябошапка Владимир Никитович // Евтушенко, Ю.  Книга-мемориал памяти воинов-запорожцев, погибших в Афганистане и других локальных войнах / Ю. М. Евтушенко. – Запорожье, 1994. – С. 57.
 
25.05 - 25 років тому (1994) фармакологічний комітет МОЗ України затвердив медичний препарат тіотриазолін, розроблений групою вчених Запорізького державного медичного університету;
27.05 - 120 років від дня народження Соломона Мойсейовича Лазуріна (Баєвського) (27.05.1899, м. Мелітополь - 05.04.1959, м. Київ), кіносценариста, режисера, члена Спілки письменників СРСР;
Література:
Кумок, В. Н.  [Воспоминания В. С. Баевского об отце С. М. Лазурине-Баевском] // Кумок, В. Н.  Евреи Мелитополя / В. Н. Кумок, С. В. Воловник ; Виктор Кумок, Семен Воловник. – Мелитополь, 2016.– Т. 2. - 840 с. : фото + CD.
Кумок, В. Н.  Лазурин (Баевский, Лазурин-Баевский) Соломон Моисеевич / В. Н. Кумок, С. В. Воловник // Кумок, В. Н. Евреи Мелитополя / В. Н. Кумок, С. В. Воловник ; Виктор Кумок, Семён Воловник. – Мелитополь, 2012. – Т. 1. - С. 649-651.
Соломон Лазурін (Баєвський) // Літературний світовид Мелітопольщини : хрестоматія.  – Мелітополь, 2009. – С. 26-28.
Лазурін (Баєвський) Соломон Мойсейович // Капельгородська, Н. М.  Кіномистецтво України в біографіях : (кінодовідник) / Н. М. Капельгородська, Є. С. Глущенко, О. Р. Синько. – К., 2004. – С. 332.
 
28.05 - 70 років Тетяні Василівні Гостєвій (28.05.1949, м. Київ), члену ЗОНСХУ. Працює в галузі декоративно-прикладного мистецтва;
 
            Народилася 28 травня 1949 року в Києві. Пізніше родина переїжджає до Запоріжжя. Школяркою Тетяна прийшла до скульптурної студії Запорізького Палацу піонерів і школярів.
 Вчилася малювати, ліпити з пластиліну, глини. Вона була в захваті від ліплення. Їй дуже подобалося працювати з глиною, робити з неї різні фігурки і саморобний посуд, розмальовувати емалями, керамічними фарбами, а потім їх обпалювати в муфельній печі. Вже в шкільні роки її твори експонувалися на різних виставках.
            Потім навчалася в Миргородському керамічному технікумі ім. М. Гоголя, Львівському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва (зараз - Львівська національна академія мистецтв) на відділенні художньої кераміки. По закінченні інституту(1973) повертається до Запоріжжя, працює на Запорізькому художньо-виробничому комбінаті.
            Декоративно-тематична скульптура і декоративно-вжиткове мистецтво стали для Тетяни найулюбленішим. Свої роботи Тетяна Василівна виконує у різній техніці та на різні теми. З 1974 року вона бере участь в обласних, всеукраїнських мистецьких виставках. Її роботи завжди привертають до себе увагу.
            1980 рік, Тетяна Василівна працює у Запорізькому відділенні художнього Фонду УРСР, а з 1984 року вона - член Національної спілки художників України (НСХУ).
            Перша персональна виставка відбулася у 1985 році в Запоріжжі. Цього ж року був виданий каталог її виробів із кераміки (Татьяна Гостева. Керамика : каталог. - Запорожье, 1985).
            З 1992 року Тетяна Василівна починає викладацьку діяльність в Запорізькому педагогічному училищі та в Хортицькому багатопрофільному коледжі (художнє відділення) з образотворчих дисциплін. Водночас вона багато працює над монументальними роботами, займається розписом, оздоблює інтер’єри громадських приміщень Запоріжжя та області.
            Тетяна Василівна - провідний майстер тематичних і декоративних панно в громадських інтер'єрах Запоріжжя, садової і паркової скульптури та інших виробів побутової пластики.
            Окрім кераміки чимало робіт станкового плану; графічні портрети, натюрморти, тощо. В її проектах відчувається оптимізм. Багато своїх творів вона присвячує дітям. Світ дитинства - одна із головних тем в її праці. Багатьом її роботам притаманний гумор (“На лавочці”, “Мавпяча сімейка” та ін.). Тетяна Василівна повна творчих планів.
            Твори Тетяни Василівни знаходяться в музеях і приватних колекціях України та за її межами.
            (І. М. Бичева)
Література:
            Гостєва Тетяна Василівна // Запорізька організація Національної Спілки художників України. 1962-2007. - Запоріжжя, 2007. - С. 30-31.
            Гостєва Тетяна Василівна // Енциклопедія сучасної України. - К., 2006. - Т. 6 : Го - Гю. - С. 330.
            Латанський, С.  Співуча кераміка Тетяни Гостєвої // Запороз. Січ. - 2009. - 27 черв. (№ 118). - С. 8.
            Латанський, С.  На злеті // Комсомолець Запоріжжя. - 1980. - 18 лип.
 
28.05 - 30 років від дня народження Євгена Євгеновича Дужика (28.05.1989,м. Запоріжжя - 14.02.2015, там само), учасника АТО, сержанту (55-та ОАБр). Загинув під час артилерійського обстрілу біля ст. Дебальцеве (Донецька область);[71]
29.05 - 80 років Дятлову Володимиру Миколайовичу (29.05.1935, с. Голубівка Серов. р-ну Луган. обл.) гідробіологу, кандидату біологічних наук, доценту, декану хіміко-біологічного, природничо-географічного, природничо-гуманітарного факультетів Мелітопольського педінституту (МДПІ).
 
Дятлов Володимир Миколайович – один з організаторів та засновників хіміко-біологічного та природничо-географічного факультетів Мелітопольського державного педагогічного інституту. Засновник навчально-польової бази Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького у с. Алтагир (Богатир) та організатор навчально-польових досліджень для студентів і викладачів.
Народився у родині вчителів. Після закінчення середньої школи у 1956 році вступив до Одеського державного університету на спеціальність «біологія». По закінченні університету (1961) здобув спеціальність «зоолог-гідробіолог, викладач хімії і біології середньої школи».
1961-1967 рр. працював у Мелітопольському педагогічному інституті на посаді асистента і керівника бази з проходження польової практики. Фактично навчально-польова база тодішнього Мелітопольського державного педагогічного інституту побудована під керівництвом та за безпосередньої участі В.М. Дятлова. Усе починалося з 18 серпня 1961 року, коли ректор інституту П.А. Зозуля запропонував В. М. Дятлову ставку молодшого наукового співробітника для організації та керівництва Алтагирською біостанцією. На той момент на території розміщувалися будинок сторожа, будівля ботанічної та зоологічної польових лабораторій, харчоблок, намети, були в наявності два баркаси. Спочатку була споруджена дерев’яна будівля корпусу для проживання, а пізніше – чотириповерховий цегляний корпус, їдальня, лабораторії.
У 1965-1968 рр. В. М. Дятлов навчався в аспірантурі Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова у професора К. О. Виноградова. З 5 листопада 1969 року – кандидат біологічних наук за спеціальністю «гідробіологія», старший викладач. В подальшому – доцент. Багаторазово обирався деканом хіміко-біологічного (1975-1981), природничо-географічного (1988-1990) та природничо-гуманітарного (1995-1997) факультетів.
В. М. Дятлов закінчив свою трудову діяльність у 1999 році. Після уходу на пенсію його спіткала велика біда: він осліп. Але цей іспит долі не зломив Володимира Миколайовича: він і зараз підтримує зв’язок з педагогічним університетом, з колегами, з випускниками. За період роботи в педагогічному інституті (38 років) він долучився до навчання та виховання понад 10000 випускників природничо-географічного, хіміко-біологічного та соціально-гуманітарного факультетів (денна та заочна форми навчання). Його випускники живуть і працюють як в Україні, так і за його межами. Про високу відданість своїй справі і любов студентів свідчать рядки вірша, написаного його випускницею Вірою Сартаковою до ювілею природничо-географічного факультету:
 
Декана за руку возьмите -
И приведите прямо в зал,
Кричите, хлопайте, шумите –
«Холера ясна» чтоб сказал.
Хвалу он выдержит едва-ли,
«Запором мыслей» назовет,
«Шаланды полные кефали»
Пусть тихо кто-нибудь споёт.
Он точно скажет Вам, поверьте,
Взмахнув, как водится, рукой –
Своё любимое «От, черти»:
Любимый Дятлов – он такой!
Эх, жаль, он точно не заметит
Десятки восхищенных глаз –
Он – наш декан, мы – его дети,
Он молодыми помнит нас.
Ему непросто. Он не сломлен –
И этим нам урок дает,
В душе тепло, когда я вспомню,
Что где-то Дятлов там живет.
Я с ним недавно говорила –
Впервые после стольких лет –
Он помнит то, что я забыла
И излучает тот же свет.
И я себе в минуту грусти
Скажу, как он «Холера ясна!» –
И настроение отпустит,
И все что было – не напрасно!
Мои стихи ему прочтите –
Пусть улыбнется лишний раз:
Декан, пожалуйста, живите!
Почти полвека любим Вас!
А мне пока что только снится
Поездка в мой любимый город
Чтоб Вас обнять и насладиться
Душевным с Вами разговором!
(В. П. Воровка)
            Праці:
            Зообентос псевдолиторали и верхней сублиторали украинских побережий Азовского моря : дис. …канд. биол. наук: 105 – гидробиология / Дятлов В. Н. ; Одес. гос. ун-т им И. И. Мечникова. – Одесса, 1969. – 222 с.
            Значення молюсків у фауні зообентосу псевдоліторалі українських узбереж Азовського моря / В.М. Дятлов // Тези доповідей ювілейної конференції ОДУ. Серія Біологія. - Одеса, 1967.
            Особливості розподілу зообентосу на псевдоліторалі та верхній субліторалі Азовських кіс / В.М. Дятлов / Доповіді Академії наук Української РСР, 1969.
            О результатах вселения растительноядных рыб в Молочный лиман / Б. А. Янковский, В. Н. Дятлов, П. П. Рева, Н. А. Алексеев // Рыбохозяйственные исследования в бассейне Азовского моря : сб. статей. – Ростов-на-Дону, 1972. – С. 94-96.
            Опыт разведения в Молочном лимане дальневосточных растительноядных рыб / Б. А. Янковский, В. Н. Дятлов, П. П. Рева // Природные условия и хозяйство Северо - Запада Приазовья : известия Мелитопольского отдела : (сборник статей). – Ленинград, 1972. – С. 67-69. – (Географ. об-во СССР. Мелитопольский отдел ; вып. 2).
            К сезонной динамике зообентоса псевдолиторали украинских побережий Азовского моря / В.Н. Дятлов // Гидробиологический журнал. - 1968. - Т. 4, № 2. - С. 58-61.
 
30.05 - 90 років від дня народження Олександра Миколайовича Яковенка (30.05.1929, м. Пологи), українського режисера, сценариста, журналіста. Працював на студії “Київнаукфільм”;
Література:
Капельгородська, Н. М.  Яковенко Олександр Миколайович // Капельгородська, Н. М.  Кіномистецтво України в біографіях : (кінодовідник) / Н. М. Капельгородська, Є. С. Глущенко, О. Р. Синько. – К., 2004. – С. 695.
 
30.05 - 75 років (1944) Юрію Миколайовичу Баю, композитору, заслуженому діячу мистецтв України (1998), кандидату мистецтвознавства (1986), професору (1999), члену Запорізького об'єднання композиторів.[72]
30.05 - 50 років Ігорю Петровичу Кайдашеву (30.05.1969, м. Запоріжжя), українському імунологу та алергологу, доктору медичних наук, професору кафедри внутрішньої медицини № 3 з фтизіатрією ВДНЗ “Українська медична стоматологічна академія” (м. Полтава), заслуженому діячу науки і техніки України (2012), академіку ГО “Академія наук вищої школи України” по відділенню фундаментальних проблем медицини (2017).
 
Цього місяця виповнюється:
 
- 125 років тому (1894) Іоанн Кронштадтський приїздив до генерала В. С. Попова у Василівку;
Література:
Авдеенко, С.  Предсказание Иоанна Кронштадтского / С. Авдеенко ; Сергей Авдеенко. – Мелитополь : Люкс, 2015. – 168 с. : ил. – Библиогр.: с. 165 (13 назв.).
Зыгарь, А.  Великий чудотворец // Запорожье православное. - 1999. - № 2. - С. 6.
 
- 65 років тому (1954) розпочато розкопки Мелітопольського кургану;
Література:
Мелитопольский курган ("трудный случай в археологии") / [сост. В. М. Тимофеев] ; Мелитоп. гор. краевед. музей. – Мелитополь : Изд. дом МГТ, 2018. – 168 с.
Тереножкин, А. И.  Мелитопольский курган / А. И. Тереножкин, Б. Н. Мозолевский ; [предисл. Б. Мозолевского] ; АН УССР ; Ин-т археологии. – К. : Наук. думка, 1988. – 260, [2] с. : ил.
***
Чемерис, В. Л.  Копав чоловік колодязь у Мелітополі // Чемерис, В. Л.  Сини змієногої богині : роман-есей / В. Л. Чемерис ; Валентин Чемерис. – Х., 2016. – С. 496-502. – (Історія України в романах).
***
26.11 - 110 років від дня народження О. І. Тереножкіна (1907 - 1981), археолога, доктора історичних наук, професора... : [проводив розкопки Мелітопольського царського кургану] / [матеріал до друку підготувала С. В. Сєрікова] // Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2017 рік : календар і короткі бібліографічні списки / КЗ "ЗОУНБ" ЗОР. – Запоріжжя, 2016. – С. 310-312.
 
- 25 років тому (1994) підписано договір про допомогу США в будівництві сховища відпрацьованого ядерного палива на Запорізькій АЕС (ССВЯП) в м. Енергодар;
Література:
Памятные даты и события : [6 сент. 2001 г. состоялся торжественный митинг, посвященный вводу СХОЯТ в опытно-промышленную эксплуатацию] // Энергия преодоления : 30-летию Запорож. АЭС посвящается. – Запорожье, 2014. – С. 143.
Сухое хранилище отработавшего ядерного топлива // Запорожская АЭС. - [Энергодар, 2004]. - С. 8-9.
Запорожская АЭС : сухое хранение отработавшего ядерного топлива. - Энергодар : Запорожская АЭС, УИНСО, [б. г. и.]. - 8 с.
Хранилище ядерного топлива в Энергодаре безопасно // Суббота плюс. – 2006. – 2-12 марта (№ 9). – С. 20.
Абліцов, О.  Ядерні відходи - у свої контейнери : [Запоріз. АЕС перейшла на випуск контейнерів вітчизняного виробництва для ССВЯП] // Энергия. - 2004. - 18 июня. - С. 4.
Багнюк, А.  Америка допоможе - Енергодар зможе : [завершився перший етап дії ліцензії Держкомітету ядерного регулювання на експлуатацію ССВЯП] // Україна молода. - 2002. - 25 квіт.
Запорожский СХОЯТ - не за горами // ТЭК. - 2002. - С. 16.
Єременко, В.  Запорізька АЕС: українсько-американська співпраця // Робіт. газ. - 1994. - 15 черв.
Запорожский атом // Наш город. - 1994. - 11 мая.
Угода для захоронення відходів // Закон і бізнес. - 1994. - № 20 (трав.). - С. 2.
Америка уже нам помогает // Индустр. Запорожье. - 1994. - 7 мая.
 
ЧЕРВЕНЬ
 
01.06 - 75 років Михайлу Андрійовичу Ткаличу (01.06.1944, с. Копані Гуляйпіл. р-ну), генеральному директору ЗАТ «Запоріжкран» (1999 - 2004), віце-президенту з питань взаємодії з Пенсійним фондом та фондами соціального страхування обласного Союзу промисловців і підприємців «Потенціал»;
06.06 - 110 років від дня народження Юрія Івановича Сагайдака (06.06.1909, м. Пологи - 11.06.1985), художника-монументаліста, багато робіт якого присвячені відновленню Дніпрогесу;
Література:
Горбунова, Н. М.  Картины и рисунки Юрия Сагайдака, посвящённые восстановлению Днепрогэса / Н. М. Горбунова // Музейний вісник. – 2012. – № 12. – С. 26-40. – Бібліогр. : 5 назв.
 
06.06 - 50 років від дня народження Ольги Олександрівни Стадніченко (06.06.1969, смт Балабине Запоріз. р-н), кандидата філологічних наук, доцента, завідувача кафедри українознавства ЗНУ (2003), літературознавця, критика;
 
Ольга Олександрівна народилася 6 червня 1969 року в селищі Балабине Запорізького району. Після закінчення філологічного факультету Запорізького державного університету з 1991 року працює в ЗНУ на різних посадах : викладача, доцента, з грудня 2003 року - завідувач кафедри українознавства. Кандидат філологічних наук, доктор філософії у філології. Літературознавець, критик. Працює в галузі літературного краєзнавства.
Автор книг із літературознавства : “Творчість Петра Ребра” (2002), “Олександр Стешенко: літературний портрет” (2008), “Петро Ребро: літературний портрет” (2015) та інші. У її доробку понад 120 статей, літературно-критичних нарисів, есе, надрукованих в періодиці та літературно-художніх часописах. Вона упорядник і літературний редактор 10 книг : антологій, збірників літературознавчих і літературно-критичних нарисів, публіцистичних збірників.
Так, “У свічаді слова: література, письменник, час” (2016, 2017 рр.) автором розглядаються актуальні проблеми розвитку сучасної української літератури на прикладі творчості українських письменників XX – початку XXI століття. У нарисах, рецензіях, посвятах, статтях аналізуються твори Д. Павличка, О. Гончара, Р. Іваничука, М. Матіос, І. Дзюби, П. Ребра, Г. Лютого, А. Рекубрацького, І. Купріянова, М. Брацило та інших.
У травні 2016 року О. О. Стадніченко стала одним із перших лауреатів обласної літературно-мистецької премії ім. Петра Ребра в номінації “Літературознавчі й публіцистичні праці про П. Ребра”.
Ольга Олександрівна член Національної спілки письменників України з 2017 року (як літературознавець і критик), член Національної спілки краєзнавців України з 2016 року (як літературний краєзнавець).
            О. О. Стадніченко - член робочої групи з розроблення Програми розвитку і функціонування української мови в Запорізькій області на 2016-2020 роки та Програми розвитку і функціонування української мови в м. Запоріжжя на 2016-2020 роки.
Вона є заступником голови Оргкомітету Всеукраїнського конкурсу молодої української поезії та української авторської пісні “Хортицьки дзвони” ім. М. Брацило.
2008 року Ольга Олександрівна Стадніченко була нагороджена орденом княгині Ольги III ступеня за значний особистий внесок у розвиток української писемності та мови, вагомі досягнення у професійній діяльності.
(Н. В. Романів)
Праці:
Літературне Запоріжжя на межі століть : постаті, пошуки, проблеми / Стадніченко О. О. ; Ольга Стадніченко // Письменники Запорізького краю (антологія творів кінця ХХ - початку ХХІ ст.) / Запоріз. обл. орг. Нац. спілки письменників України ; [упоряд. М. Г. Білокопитов, О. О. Стадніченко]. – Запоріжжя : Дике Поле, 2017. – С. 5-17.
У свічаді слова: література, письменник, час : [зб. статей] / Стадніченко О. О. ; Ольга Стадніченко. - Запоріжжя : Дике Поле, 2017. - 182 с.
У свічаді слова: література, письменник, час : [вибрані статті] / Стадніченко О. О. ; Ольга Стадніченко ; М-во освіти і науки України, Запоріз. нац. ун-т. - Запоріжжя : [ЗНУ], 2016. - 176 с. - Бібліогр. в тексті.
Петро Ребро : літературний портрет / Стадніченко О. О. ; Ольга Стадніченко ; ДВНЗ “ЗНУ” М-ва освіти і науки молоді та спорту України. - Запоріжжя : [Просвіта], 2012. - 188 с. - Бібліогр. : С. 156-179 (499 назв.).
Основи наукових досліджень та інформаційна культура студентів : навч. посібник для вузів / О. О. Стадніченко, І. Л. Мацегора ; ДВНЗ “Запорізький національний університет” М-ва освіти і науки України. - Запоріжжя : [ЗНУ], 2010. - 206 с. - Бібліогр. : с. 202-204.
Олександр Стешенко (літературний портрет) / Т. В. Хом'як, О. О. Стадніченко ;  М-ва освіти і науки України,  Запоріз. нац. ун-т. - Запоріжжя : [ЗНУ], 2007. - 68 с.
Творчість Петра Ребра / Стадніченко О. О. ; Ольга Стадніченко ; М-во освіти і науки України ; ЗДУ ; За ред. І. Т. Купріянова. - Запоріжжя : [б. в.], 2002. - 198 с.
Творчість Петра Ребра в контексті розвитку української літератури 50-90-х рр. XX ст. : автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. філ. наук. Спец. 10. 01. 01 — українська література / Стадніченко О. О. ; Ольга Стадніченко. - Запоріжжя : [б. в.], 1999. - 20 с.
***
“Славить піснями він край запорізький ” : [нариси до творчості запоріз. композитора-пісняра А. Сердюка] / Стадніченко О. О. ; Ольга Стадніченко // Краєзнавство Запоріжжя. - 2017. - № 2. - С. 123-139.
“Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану”: [укр. літературознавець,, член Нац. спілки письмен. України, доцент ЗНУ І. Т. Купріянов] / Стадніченко О. О. ; Ольга Стадніченко // Хортиця. - 2015. - № 6. - С. 70-74.
Творчість Петра Ребра у контексті літературного краєзнавства Запоріжжя / Стадніченко О. О. ; Ольга Стадніченко // Музейний вісник. - 2014. - № 14. - С. 311-322. - Бібліогр. : 16 назв.
Вірний син землі запорізької : [П. Ребро] / Стадніченко О. О. ; Ольга Стадніченко // Хортиця. - 2014. - № 2. - С. 3-10.
Рецепція постатей письменників і митців у щоденнику “Лінія життя” Л. Танюка / Стадніченко О. О. ; Ольга Стадніченко // Вісник ЗНУ. Філологічні науки. - 2013. - № 3. - С. 165-171. - Бібліогр. : 5 назв.
“Не догорить свіча по Україні...” : художній світ Анатолія Рекубрацького : запорізький письменник / Ольга Стадніченко // Вісник ЗНУ. Філологічні науки. - 2011. - № 1. - С. 36-42.
“Поетичний травень” пройшов Запорізьким краєм / Стадніченко О. О. ; Ольга Стадніченко // Голос Гуляйпілля. - 2016. - 2 черв. (№ 28). - С. 7.
“Пізнайте факти, і вони звільнять вас від пут лжі...” : [про зб. “Голодомор 1932-1933 років: запорізький вимір”] / Стадніченко О. О. ; Ольга Стадніченко // Слово Просвіти. - 2008. - 31 лип.-6 серп. (№ 31). - С. 5.
***
Письменники Запорізького краю (антологія творів кінця ХХ - початку ХХІ ст.) / Запоріз. обл. орг. Нац. спілки письменників України ; [упоряд. М. Г. Білокопитов, О. О. Стадніченко]. – Запоріжжя : Дике Поле, 2017. – 552 с. : фот.
Співець Запорізького краю : Матеріали міжвуз. наук.-практ. конф. "Літероатурне Запоріжжя: постаті, пошуки, проблеми", присвяч.75-річчю відомого укр. письменника П. П. Ребра" (26-27 квіт. 2007 р.) / упоряд. О. О. Стадніченко. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2007. – 560 с. : іл. 
Національна книга пам'яті жертв голодомору 1932 - 1933 років в Україні. Запорізька область / [ наук.-ред. група: Турченко Ф. Г. (кер.) ; літ. ред. О. О. Стадніченко ; Укр. ін-т національної пам'яті ; ЗОДА]. – [Запоріжжя : Дике Поле, 2008]. – 1080 с. : іл.
 
Література та інтернет-ресурс:
Ольга Олександрівна Стадніченко // Письменники Запорізького краю (антологія творів кінця XX - початку XXI ст.) / Запоріз. обл. орг. Нац. спілки письменників України ; [упоряд. М. Г. Білокопитов, О. О. Стадніченко]. - Запоріжжя : Дике Поле, 2017. - С. 409.
Січовий, С.  Одразу троє нових членів НСПУ від Запоріжжя ! : [О. Стадніченко,  О. Медко. О. Ліщук] / Степан Січовий // Запоріз. правда. - 2017. - 23 берез. (№ 12). - С. 31.
Юрик, П. Перші лауреати премії імені Петра Ребра / Пилип Юрик // Запоріз. правда. - 2016. - 26 трав.(№ 20). - С. 7.
Определены лауреаты премии им. Петра Ребра // МИГ. - 2016. - 26 мая (№ 21). - С. 39.
Муха, О.  Філологічний факультет : традиції, інновації, пошук : [бесіда з зав. кафедри українознавства, канд. філ. наук, доц. О. Стадніченко] / Олена Муха // Запороз. Січ. - 2014. - 5 лип. (№ 137). - С. 4.
Стадніченко Ольга Олександрівна[Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.edu.ua/news_details/news_id=7141&lang=ukr
 
08.06 - 80 років від дня народження Віктора Федоровича Григорова (08.06.1939, с. Семенівка Мелітоп. р-ну - 19.12.2002, м. Київ), українського художника - монументаліста, графіка, живописця, члена Національної спілки художників України (1976), заслуженого діяча мистецтв України (1993)[73];
 
Народився 8 червня 1939 року в с. Семенівка Мелітопольського району.
Віктор зростав звичайним хлопчиком повоєнних літ. Перший свій досвід в мистецтві він зробив “наколки”. Свого батька не пам’ятав, тому що той загинув на війні. Тато мріяв, щоб його син став льотчиком. Пізніше Віктор казав: “Літуни - художники неба”.
Закінчив школу в 1953 році, Віктор Федорович пробує поступати до Сімферопольського училища ім. М. Самокиша. Але його не приймають. Дуже болюче переживає хлопчик поразку, але на цьому не зупиняється. Він повертається додому й поступає у Мелітопольську художню студію. На той час ця студія була дуже популярна. Його керівником був вихованець Петербурзької академії мистецтв Іларій Чубич - людина самобутня, інтелігентна, з розвиненим відчуттям таланту. Одразу хлопчик йому сподобався й став улюбленим учнем.
Навчаючись в студії Віктор дуже відповідально відносився до роботи, навчання. Після закінчення студії вдруге спробує поступати у Сімферопольське училище. Йшов 1956 рік. На цей раз йому фортуна посміхнулась і він був прийнятий до Кримського художнього училища ім. М. Самокиша. Віктор багато займається самоосвітою, читає про велике мистецтво, великих майстрів живопису.
1961 році після закінчення училища вступає до Київського державного художнього інституту (майстерня монументального живопису народного художника України професора B. А. Чеканюка).
В інституті у майбутнього художника широке коло спілкування. Він зустрічається з талановитими, розумними, сміливими друзями - літераторами, музикантами, театралами.
Йому все цікаво. Роки навчання в інституті співпали з роками відродження в культурі 60-х років ХХ ст. вільної творчості, максимального самовираження, збереженням мистецьких цінностей. Дружба з мистецькими колами Києва згодом пішла йому на користь в роботі та житті.
З 1974 року Віктор Федорович приймає участь в різних вернісажах не тільки в Україні, а й за її межами.
Протягом всього життя природа і природнє у самому його єстві були органічні: він був закоханим у море, гори, небо, землю. На все життя в нього увійшов Кара-Даг - як символ Височини - Вічности.
Мистецтво В. Григорова зростало на найкращих зразках європейської культури, українських міфів і ритуалів, сакрального монументалізму.
Мистецька постать художника постає перед нами у своїй двоєдиній сутності: дитя Природи і водночас Маестро європейського рівня.
1987 рік - утворення першої неформальної творчої спільноти “Погляд”. Григоров стає одним із лідерів цього об’єднання (голова художньої ради монументального цеху).
Художник відкликається на події які відбувалися не тільки в Україні. Так була написана його стресова картина, коли Віктор Федорович дізнався про криваві події у Прибалтиці, - “Розстріляні надії ” (1991).
У різні роки його твори експонувалися в музеях і галереях України, Швеції, Австрії, Чехії, Югославії, Італії, Франції та ін. Його називали українським Модільяні.
Місія В. Григорова як художника на землі - стати “посередником між Богом і людьми.”
В. Григоров - це талановита і глибока, серйозна постать у сузір’ї сучасних художників України.
Розвиваючи традиції українського світового мистецтва Віктор Федорович створив свій стиль. Про нього казали: “Григоров - це стиль”.
Він брав участь у розписах Золотоверхого та Успенського соборів у Києві (1998-2000).
Роботи його зберігаються в Національному художньому музеї України(НХМ), Музеї-квартирі І. Кавалерідзе в Києві, в приватних колекціях за межами України.
В. Ф. Григоров - член Спілки художників України (НСХУ) з 1976 року.
Помер Віктор Федорович Григоров 19 грудня 2002 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві.
 
Монументальні роботи:
- готель” Чорне море” - різьба по дереву (Одеса),1969-1971;
- Український дім - Флорентійська мозаїка (Київ), 1980;
- Київський інститут ім. Т. Шевченко - рельєф, різьба по каменю (Київ), 1977-1984;
- готель “Інтурист” - вітражі та гобелени (Київ, 1989);
- розпис Михайлівського Золотоверхого та Успенського соборів (Київ), 1998-2000.
 
Основні виставки:
- “Діалог через віки”, присвячена 1000-річчю хрещення Русі. Національний художній музей України. Київ, 1988.
- “Мысль», Берлін (Німеччина), 1989.
- персональна виставка, Відень (Австрія), 1991.
- “Єдність” : до 100-річчя українських поселень у Канаді, 1991.
- виставка, Падуя (Італія), 1992.
- персональна виставка, Лілль (Франція), 1993:
- персональна виставка в Сорренто (Італія), 1994;
- галерея “Lehalle”, Париж (Франція), 1996;
- персональна виставка, Единбург (Велика Британія),1997;
- галерея “Du Viekx Movlin”, Руан (Франція), 1999;
- персональна виставка в Національному художньому музеї України (Київ), 2002;
- посмертна персональна виставка в Музеї сучасного мистецтва України (Київ), 2010.
(І. М. Бичева)
Література про життя та діяльність :
Авдеенко, С. И.  “Джоконда” Виктора Григорова // Мелитоп. краевед. журн. - 2018. - № 11. - С. 37-42.
Велігоцька, Н.  Українці в Відні // Образотворче мистецтво. - 1992. - № 2. - С. 35-37.
Григоров В.  Проблеми творчі і нетворчі : [інтерв'ю з В. Григоровим / записала Т. Придатко] // Образотворче мистецтво. - 1991. - № 2. - С. 28.
 
9.06 - 395 років тому (1624) запорозькі козаки штурмували Стамбул;
10.06 - 120 років від дня народження Леоніда Антоновича Усачова (10.06.1899, с. Червоне Олександрійського повіту Херсон. губ. - 1965, м. Дніпро), відомого українського композитора, засновника самодіяльної хорової капели “Дніпрельстан” (1928 - 1948), першого директора Запорізької обласної філармонії;
 
Леонід Усачов і хорова капела «Дніпрельстан»
 
            До історії музичної культури України Леонід Антонович Усачов (1899–1965) увійшов як талановитий композитор, диригент, організатор та художній керівник відомих хорових капел у Запоріжжі та Дніпропетровську.
Уродженець с. Червоне Олександрійського повіту Херсонської губернії (нині Кіровоградська область), Л. Усачов у 1923 р. закінчив Харківський музично-драматичний інститут за вокальним, диригентсько - хоровим і композиторським фахом. Отримав блискучу школу з композиції та теорії музики у відомого педагога А. Корещенка (учень М. Римського-Корсакова), навчався співу та диригування у відомого італійського вокаліста й педагога, випускника Болонської консерваторії Ф. Бугамеллі.
Із Запорізьким краєм творчість митця була пов’язана упродовж 1928–1948 рр. Його найвищі здобутки цього періоду життя уособлюються з композиторською творчістю та керівництвом хоровою капелою «Дніпрельстан» – одним з найкращих хорових колективів південно-східного ареалу України першої половини ХХ ст.
Хорова капела «Дніпрельстан» була заснована Л. Усачовим у листопаді 1928 р. при хоровому гуртку робітничого клубу Дніпробуду. Вже 25 січня 1929 р. хор складом 30 виконавців дав перший концерт, який пройшов з великим успіхом. У травні цього ж року за ініціативи Л. Усачова була проведена олімпіада за участі колективів художньої самодіяльності з усього Запоріжжя. Апогеєм свята став виступ об’єднаного хору складом 500 чоловік у супроводі духового і струнного оркестру під керівництвом Л. Усачова. Директор обласного краєзнавчого музею у повоєнні роки А. Мільська у своїх спогадах наголошує, що «саме ця, перша на Запоріжжі олімпіада, дала початок масовому розвитку аматорського мистецтва в нашому краї».
Капела «Дніпрельстан» стала своєрідною творчою лабораторією композиторських пошуків Л. Усачова. Саме для капели він пише перші твори. Серед початкових композиторських спроб Л. Усачова багато хорових творів, написаних на слова членів Запорізького літературного об’єднання – А. Армера, В. Бешенцева, В. Дончака, І. Нікітіна, Л. Чернова, Г. Чупринки, Л. Яреська. Композиторські пошуки Л. Усачова 30-х рр. ХХ ст. увінчалися також створенням ліричного циклу «12 місяців» для хору, соліста та симфонічного оркестру; поеми «Електросерце» для хору та симфонічного оркестру; поеми «Ой, гоп не пила» на слова Т. Шевченка для хору, соліста та симфонічного оркестру;  хорових обробок українських та російських народних пісень; циклу романсів та хорових творів на слова Т. Шевченка.
Свою майстерність хорова капела на чолі з Л. Усачовим активно презентувала за межами Запоріжжя  – концерти у Дніпропетровську, Севастополі, Харкові; у 1935 р. представляла Дніпропетровську область на Всесоюзній олімпіаді музичних аматорських колективів у Москві, де була нагороджена за майстерне виконання класичного репертуару та народних пісень; у 1936 р. колектив отримав І премію на Першій українській олімпіаді самодіяльного мистецтва в Києві.
Періодично концерти хорової капели «Дніпрельстан» проходили у супроводі місцевого симфонічного оркестру під орудою Є. Ароцкера. У 30-х рр. капелою «Дніпрельстан» за участю симфонічного оркестру були поставлені опери «Євгеній Онєгін» П. Чайковського (1933), «Русалка» О. Даргомижського (1936), «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (1937), музична картинка «Вечорниці» П. Ніщинського (1938). Виконання таких масштабних «полотен» на аматорській сцені є свідченням високої виконавської майстерності Л. Усачова та керованої ним хорової капели. За спогадами солістів капели Є. Білецької та А. Кушнєрова, «вистави та концерти колективу завжди проходили при переповнених залах».
На святкування 10-річного ювілею капели у грудні 1938 р. були озвучені її творчі досягнення: «Понад 800 концертів, які прослухало біля 2,5 мільйонів слухачів, величезний репертуар хорових творів українських, західноєвропейських, російських, радянських композиторів, чотири опери». У хоровій капелі «Дніпрельстан» розпочинав свій творчий шлях видатний український композитор Георгій Майборода, співав у капелі і юний Платон Майборода. Досліджуючи життя і творчість Г. Майбороди музикознавець О. Зінькевич наголошує: «Майборода активний учасник капели: співає в хорі (тенор), допомагає Усачову оркеструвати для інструментального ансамблю фрагменти опер, які своїми силами ставить капела».
Виходячи з того, що слава про робітничу капелу вийшла далеко за межі Запорізького краю, художня майстерність зросла до рівня професійної, у 1939 р. колектив реорганізовано у Державну капелу, яка почала працювати у новоствореній Запорізькій обласній філармонії. Так аматорський хор переріс у професійний, став одним з провідних хорових колективів України. Професіоналізм та самовіддача керівника забезпечили високий рівень виконавської майстерності капели «Дніпрельстан», втілення оригінальних ідей та якості інтерпретації музичних творів. Тож, маємо картину активної творчої еволюції колективу у довоєнний період.
З початком війни майже увесь чоловічий склад капели було мобілізовано. Тих, хто залишився, евакуювали у м. Чебаркуль Челябінської області. Там до 1944 р. колектив на чолі з Л. Усачовим обслуговує військові частини, заводи, госпіталі Уральського військового округу.
У 1944 р. капела «Дніпрельстан» повертається до Запоріжжя, де з кінця 1943 р. поновила свою діяльність обласна філармонія. За спогадами Л. Усачова, «відновити хорову капелу «Дніпрельстан» у її довоєнному художньому стані й вигляді було неможливо через відсутність професійних співаків – тенорів та басів». Незважаючи на це, географія гастролей колективу розширюється, насиченість концертних виступів в регіоні у післявоєнні роки є надзвичайно високою. Згідно архівних документів обласної філармонії, упродовж 1944–1948 років капелою «Дніпрельстан» виконано близько 200 творів світової й національної класики, радянських композиторів, обробок народних пісень.
У 1945 р. Л. Усачова прийнято до Спілки композиторів СРСР. Систематично Запорізькою обласною філармонією влаштовувалися авторські вечори композитора в яких брали участь хорова капела «Дніпрельстан», симфонічний оркестр та солісти-вокалісти філармонії. Творчому спадку Л. Усачова притаманна жанрова різноманітність, в якій спостерігається тяжіння до спеціалізації – вокального та хорового жанру. Найбільш масштабні твори композитора опера-балет «Муха-цокотуха»; «Сюїта на руські теми» та «Героїчна поема» для симфонічного оркестру; твори для хору та симфонічного оркестру – поема «Електросерце», поема «Моє Запоріжжя», «Дума про Запорізьку січ», поема «Ой, гоп, не пила», ліричний цикл «12 місяців», ораторія «За волю народную» та ін. з одного боку, є уособленням загально-класичних традицій ХІХ ст., а з іншого наділені індивідуальними стилістичними рисами, що склалися під впливом розвитку радянської культури  першої половини ХХ ст.
Наприкінці 1948 р. через побутові обставини Л. Усачов переїжджає до Дніпропетровська (очолив хорову капелу «Зірка» обласної філармонії, разом з О. Соловйовим засновує спілку композиторів Дніпропетровська), капела «Дніпрельстан» якийсь час ще фігурувала у звітних документах філармонії за 1949 р., але цього ж року була розформована.
І все ж, незважаючи на те, що Л. Усачов у 50–60-х рр. живе та працює у Дніпропетровську, його творчість і надалі пов’язана з музичною культурою Запоріжжя. У 1960 р. до декади української літератури і мистецтва, що проходила в Москві, запорізькими артистами була підготовлена поема Л. Усачова «Моє Запоріжжя» на слова поета П. Ребра, згодом співпраця двох митців увінчалась створенням хорових творів «Дума про Запорізьку Січ», «Любимий Дніпрогес» та ін. Композитор тісно співпрацював із Запорізьким обласним музично-драматичним театром, створюючи музику до спектаклів.
Л. Усачов був першим професійним композитором, творчість якого розгорнулася на теренах Запорізького краю і дала поштовх подальшому розвитку музичного професіоналізму в регіоні. Нині його твори, свого часу доволі популярні, практично не виконуються. Але немає жодного сумніву в тому, що творча діяльність Л. Усачова як яскравого учасника розбудови музичної культури Запоріжжя є і явищем загальноукраїнського процесу розвитку музичної культури першої половини ХХ ст.
(О. М. Антоненко)
Література:
Беженарь, О.  Історія Запорізької обласної філармонії (1939 - 2017) / О. Беженерь, Д. Школенко ; Ольга Беженерь, Дар'я Школенко ; Запоріз. наук. т-во ім. Я. Новицького [та ін.]. - Запоріжжя, 2017. - 126 с. - (Старожитності Південної України ; вип. 33).
Антоненко, О. М.  Хорова культура Запорізького краю XX - початку XXI століть в аспектах музичної регіоналістики: дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата мистецтвознавства: спец. 26.00.01 / Олександр Миколайович Антоненко ; Нац. академія керівних кадрів культури і мистецтв. - К., 2014. - 20 с.
  • Леонід Антонович // Мистецтво України : біограф. довід. - К., 1997. – С. 599.
  •  
Козлова, І.  Капела «Дніпрельстан»: з хорового гуртка до Державної хорової капели / Ірина Козлова // Запоріз. правда. – 2015. – 2 квіт. (№ 36-37). - С. 16.
Антоненко, О.М.  Творчість Л. А. Усачова в контексті розвитку хорової культури Запорізького краю другої чверті ХХ ст. // Культура і Сучасність. – 2012. - № 1. – С. 150-155.
Шевченко, В.  Сумна традиція // Земля і власність. - 2004. - 1 берез. - С. 15.
Мільська, А.  Слава капели “Дніпрельстан” // Запоріз. правда. - 1969. - 10 серп. (№ 156). - С. 4.
Перший прилюдний виступ нових капел: перед концертом – виступ українських письменників // Червоне Запоріжжя. – 1929. – 25 трав.
 
10.06 – 100 років від дня народження Катерини Митрофанівни Суржик (Ревенок) (10.06.1919, с. Вершина Більмац. р-ну), ветерана війни і праці, почесного громадянина смт Більмак.
Закінчила Бердянське медичне училище. Працювала медсестрою в Куйбишевській (нині - Більмацькій) центральній районній лікарні. Була мобілізована на десятий день війни, у липні 1941 року. Військову службу старший сержант медичної служби Суржик проходила санінструктором роти 1339-го гірсько-стрілецького полку 318-ї стрілецької Новоросійської дивізії. Разом із однополчанами штурмувала Сапун-гору, визволяла Закарпаття, воювала на території Польщі та Чехословаччини. Катерина Митрофанівна надавала першу медичну допомогу, виносила з поля бою поранених. Сама дістала поранення, але після лікування повернулася у свою дивізію. Навесні 1944 року під час штурму Севастополя в бою за Сапун-гору знову отримала поранення.
Восени 1945 року після демобілізації фронтовичка повернулася у рідний район і працювала в лікарні. Її стаж медичної сестри сягає півстоліття.
Нагороджена орденами: Слави ІІІ ступеня, Червоної Зірки, Вітчизняної війни ІІ ступеня, “За мужність” ІІІ ступеня, “За заслуги перед Запорізьким краєм” ІІІ ступеня ; медалями: “За бойові заслуги”, ”За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.”, ”Ветеран праці” та багатьма ювілейними медалями.
Указом Президента України № 275/2018 “Про призначення довічних державних стипендій учасникам бойових дій у період Другої світової війни 1939-1945 рр.” відзначили і Катерину Митрофанівну Суржик.
 
Література та інтернет-ресурс:
Ветерану з Більмака призначено довічну стипендію // Знамя труда. - 2018. - 15 сент. (№ 37). - С. 2.
Коноваленко, О.  “Навіки залишусь фронтовою сестрою” // Запоріз. правда. - 1985. - 8 трав.
Тимощук, О.  Рятівниця // Прапор комунізму. - 1985. - 6 квіт.
Суржик Катерина Митрофанівна [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.edu.ua/news_details/news_id=7180&lang=ukr
 
11.06 - 100 років (1919) від дня заснування Мелітопольської швейної
фабрики ім. Р. Люксембург (зараз – ВТШП "Елегант");[74]
Література:
Крафт, Л.  Многофункциональная фабрика : [бесіда з дир. ПАТ «Мелитопольське виробниче - торгівельне підприємство «Елегант» С. Сакун] / Лина Крафт // Главная газета Мелитополя. - 2013. - 6 - 12 нояб. (№ 45). - С. 4.
Кузнецова, А.  След на земле : [Л. А. Шевченко (1983-1999 рр. - дир. фабрики)] // Мелитоп. ведомости. - 2010. - 16 - 22 июня (№ 24). - С. 17.
Валентинова, А.  Лучшая торговая марка Мелитополя // Мелитоп. ведлмости. - 2009. - 10 июня (№ 24). - С. 4.
Левченко, И.  Золотые руки и сердца // Наш город Мелитополь. - 2004. - 10 июня. - С. 8, 15.
Від кустарної майстерні — до сучасного підприємства “Елегант” // Запоріз. правда. - 2004. - 12 черв. - С. 4.
 
11.06 - 50 років Дмитру Володимировичу Дем'яненку (11.06.1969, м. Запоріжжя), українському футболісту (захисник);
16.06 - 125 років від дня народження Федора Івановича Толбухіна (16.06.1894, с. Андроники Ярослав. обл., РФ - 17.10.1949, м. Москва, РФ), Маршала Радянського Союзу (1944), Героя Радянського Союзу (1965);[75]
18.06 - 200 років від дня народження Павла Михайловича Міклашевського (18.06.1819, с. Понурівка на Чернігівщині (нині - Брян. обл., РФ) - 06.01.1893, помер в Ніцці (Франція), похований в с. Біленьке Запоріз. р-ну), титулярного радника, колезького радника, статського радника, дійсного статського радника, голови Катеринославської повітової земської управи (1866-1881?), сина Михайла Павловича Міклашевського (1756 - 1847)[76];
Література:
Лютый, А.  [Павел Михайлович Миклашевский] // Лютый, А. П. Очерки истории Северной Таврии / А. Лютый, О. Варяник. – Запорожье, 2007. – [Т. 2. Землевладельцы]. - С. 648 с.
Лохматова, А.  Становлення земської школи і її розвиток у 60-90-х роках ХІХ століття : [в т. ч. про П. М. Міклашевського] // Лохматова, А.  Катеринославське земство / А. Лохматова ; Алла Лохматова ; ЗДУ [та ін.]. – Запоріжжя, 1999. – С. 121-122.
 
18.06 - 60 років тому (1959) з експериментального цеху заводу"Комунар"
вийшов перший вітчизняний мікролітражний автомобіль "Запорожець";
18.06 - 20 років тому (1999) здано в експлуатацію перший вітчизняний завод електротехнічної катанки ЗАТ «ЗАКАЛ»;
19.06 - 70 років від дня народження Якова Шубіна (19.06.1949 - 1999), запорізького фотохудожника, члена НСФХУ (1991);
 
Для запорізької фотожурналістики Яків Шубін уособлював цілу епоху.  Поціновувачам прекрасного він відомий як майстер художньої фотографії, людина, яка своєю творчістю прославила Запоріжжя.
Його роботи не лише з реалістичною точністю відображали дійсність. Він умів привнести в свої твори щиру художню образність. На кожен предмет чи явище мав свій власний погляд.
Учасник численних експозицій колишнього СРСР, Великобританії, США, Італії, Бразилії, Франції... Персональні виставки всесвітньо відомого фотохудожника відбувалися в Києві, Ялті, Москві, а також в рідному Запоріжжі. Його роботи увійшли до салонних фотоальбомів, виданих у Франції, Великобританії, Німеччині.
В арсеналі фотохудожника багато звань і нагород - лауреат Всесоюзного фестивалю народної творчості, переможець українського республіканського конкурсу художніх слайдів і слайдофільмів, удостоєний бронзової медалі ВДНГ СРСР, нагороджений спеціальним дипломом Міністерства культури СРСР та ін.
Унікального фотохудожника, неординарної особистості не стало далекого 1999-го. Але творчість запорізького майстра залишилася на  згадку усім шанувальникам його таланту. 
Знімав Яків Шубін в основному пейзажі, натюрморти, портрети і оголену жіночу натуру. Фотографував те, що на його погляд, красиве. Про жанри говорити складно, тому що роботи його багатогранні і багатопланові, у кожного породжують свої емоції. В них - розмаїття фарб, радість любові і біль самотності, насолодження природою, юністю, красою людського тіла. Про все це, тобто про життя у всіх його проявах “розповідають” фотополотна.
Головний фірмовий знак робіт майстра полягав в світлі: воно проливалося по-особливому, якось зсередини.
Остання прижиттєва персональна виставка фотохудожника відбулася у квітні 1999 року. Вона мала поетичну назву “Поезія в прозі” і була присвячена 50-річчю майстра і 30-річчю його творчої діяльності. На виставці було представлено понад 100 робіт: портрет, натюрморт, пейзаж, ню. Деякі з них вражають нестандартним художнім рішенням. Без перебільшення їх можна назвати поезіями в фотографіях - так вишукано умів Яків Шубін перетворювати дійсність в лірику.
До речі, виставки під вище згаданою назвою експонувалися неодноразово. Виявляється Яків займався літературною творчістю, працював завлітом Запорізького лялькового театру. Недаремно про його фотографії говорили, що це “вірші, написані фотокамерою”.
1997 року в Києві в Українському домі відбулася перша виставка фотохудожника в столиці), яка була організована за допомогою колишнього депутата України Олександри Кужель. Виставка мала великий успіх.  Про це свідчать численні записи в книзі відгуків та в пресі. Критики відзначали, що роботи Якова Шубіна мають магічну силу впливу.
Посмертна персональна виставка Якова Шубіна була влаштована у Запоріжжі родичами, друзями, шанувальниками. На огляд глядачів було представлено понад 70 фотомініатюр - маленьких художніх шедеврів, в яких автор втілив свою фантазію, своє бачення світу.
Яків Шубін, як і багато наших українців назавжди підкорив Москву. Так, 1987 року в Москві проходили Дні України. На ВДНГ демонструвалися слайди, зроблені запорізьким фотохудожником - пронизливо-щирі, поетичні. Його творчість не залишилася непоміченою. Невдовзі Шубін отримав пропозицію від популярного свого часу журналу “Огонек” опублікувати свої фотознімки в цьому виданні. Саме з 12-го номера 1989 року цього журналу, де була опублікована похвальна стаття про запоріжця і його фотомініатюри, до Якова Шубіна прийшла велика слава і популярність.
Згодом з творчістю фотомайстра регулярно знайомилися читачі журналів “Наталі”, “Селянка”, “Домовий”, Махаон”, “Лель”, щотижневиків “Співрозмовник”, “Московський комсомолець” та ін.
Великою вдачею в житті стала для фотохудожника персональна виставка  в московському Центральному будинку художника (1992 р.). До нього такої честі удостоїлись лише троє колег - москвич Валерій Плотніков, француз Анрі-Картьє Брессон і американець Адам Сміт. Виставка стала значною  подією в культурному житті російської столиці.
Творчість Якова Шубіна високо оцінювали естрадні зірки першої величини А. Пугачова, В. Леонтьєв, Л. Вайкуле, Ян Табачник, Таїсія Повалій... Першим, кого почав знімати Шубін, був Валерій Леонтьєв. Зокрема, для нього фотограф зробив 150 слайдів. Потім роботи майстра побачили інші продюсери, зірки, почали запрошувати... Він зробив чудові портрети Валерії, Христини Орбакайте і Володимира Прєснякова, Анжеліки Варум і Лайми Вайкуле. Сама Алла Борисівна Пугачова була вражена роботами Шубіна, і захотіла з ним співпрацювати. Фотограф зробив серію вдалих її портретів.
“Коли я знімаю “зірок”, - говорив Я. Шубін, - я створюю художні образи, духовні фігури. Саме тому “зірки” самі знаходять мене і запрошують зробити фотознімки”.  
Також фотограф отримав пропозицію про співпробітництво з командою кліпмейкерів “Арт Пікчерс Груп”, яку очолювали Ф. Бондарчук та С. Михалков.
Москва давала фотохудожнику низку можливостей: бувати в “тусовці”, його запрошують на різні свята та презентації, його унікальні фотографії купують відомі артисти, продюсери, банкіри. Про нього багато і часто пишуть, в основному московські видання.    
Яків Шубін народився і все життя прожив у Запоріжжі. Він міг виїхати до Росії - там його цінували, там він був потрібний. Була змога виїхати і за кордон. Свого часу Шубін працював фотографом на “Мосфільмі”, і разом  зі знімальною групою фільму “Ваш вихід, дівчата!” потрапляє до Франції.  У Якова була можливість залишитися там. Французька влада пропонувала притулок (з наданням усіх пільг). Але він не скористався таким шансом.
Сестра фотохудожника, яка мешкала в Ізраїлі, запрошувала його переїхати на історичну батьківщину. Але він не скористався відкритою візою. Шубін залишався в Україні, в улюбленому Запоріжжі. Хоча й не мав тут нормальних умов для творчого розвитку.
Багато робіт Якова Шубіна сьогодні знаходяться в приватних колекціях як в Україні, так і за кордоном. Творчим доробком фотохудожника після його смерті мала право розпоряджатися сестра.
Яків Шубін залишиться для всіх, хто знав його чи був знайомий з його творчістю, великим майстром, який творив на межі світла й тіні.
(О. В. Нежижим)
 
            Література:
Шубин Яков // Запорожский фотоклуб, 1963 - 2013 : 50 годовщине Запорожского фотоклуба посвящается. - [Запорожье], 2013. - С. 127.
***
Ермилова, И.  Ушел из жизни Яков Шубин // Индустр. Запорожье. - 2000. - 25 окт. (№ 227). - С. 3.
Мир Якова Шубина // Индустр. Запорожье. - 2000. - 11 нояб. (№ 240). - С. 3.
Глыва, М.  Яков Шубин: тридцать лет творчества // МИГ. - 1999. - 8-14 апр. (№ 14). - С. 2.
Евгеньева, В.  Прощание с Яковом Шубиным // Индустр. Запорожье. - 1999. - 7 окт. (№ 196-197). - С. 2.
Кузьменко, Н.  Маленькая железная дверь в стекле : сорок дней назад ушел из жизни Яков Шубин // МИГ. - 1999. - 11-17 нояб. (№ 45). - С. 22.
Гайдабура, В.  “Стихотворениям в фото” аплодирует Киев : [про персонал. виставку Я. Шубіна]  // Индустр. Запорожье. - 1997. - 18 дек. - С. 10.
Иванченко, В. Шубин ангажирован снимать “звезд” на межнациональной “Песне года” // Теленеделя. - 1997. - 2 окт.-12 окт. (№ 40). - С. 3.
Шубин, Я.  Якова Шубина - в студию! А также - в отдельную квартиру! : [интервью с Я. Шубиным / беседовала Г. Соловьева] // Теленеделя. - 1997. - 16-26 янв. (№ 3). - С. 3.
Гранишевская, Е.  Яков Шубин в ожидании чуда // Теленеделя. - 1996. - 22-28 янв. (№ 3). - С. 10.
Егорова, И.  Свет и тени Якова Шубина // Индустр. Запорожье. - 1996. - 7 авг. (№ 131-132). - С. 10.
Шкарупа, С. Яков Шубин покоряет Ялту [о фотовыставке Я. Шубина «Стихотворения в прозе»] // Запороз. Січ. - 1996. - 30 авг. - С. 13.
Гранишевская, Е. «Домовой» на крыльях «Махаона» вознес Шубина к «Звездам» // МИГ. - 1994. - 30 апр. (№ 18). - С. 10.
Бережний, В.  Хай москвичі подивляться : [про персонал. фотовиставку Я. Шубіна] // Запоріз. правда. - 1993. - 31 берез. ( № 59). - С. 1.
Москва! Там Шубин торжествует // Запороз. Січ. - 1993. - 8 квіт. (№ 65). - С. 1.
Николаев, Г.  Поэзия и проза // Запороз. Січ. - 1993. - 11 серп. (№ 145). - С. 3.
Иваненко, П.  Притяжение двух миров // Запороз. Січ. - 1992. - 17 черв. (№ 107). - С. 3.
 
25.06 - 80 років від дня народження Віктора Михайловича Проніна (25.06.1939, м. Запоріжжя - 06.09.1996, там само), заслуженого артиста України (1991); 1971-1996 рр. – актор Запорізького музично-драматичного театру ім. Щорса;
Література та інтернет-ресурс:
Нещерет, Т. “А бандура плаче: прощавай, козаче...” // Наш город. - 1996. - 1 жовт.
Пронін Віктор Михайлович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. - Режим доступу до статті : http://sites.edu.ua/news_details/news_id=6949&lang=ukr
 
26.06 - 75 років Олександру Мартиновичу Мовчану (26.06.1944, с. Орлове Мелітоп. р-ну), діячу освіти і науки;
Інтернет-ресурс:
Ігнатуша, О. М.  Мовчан Олександр Мартинович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. - Режим доступу до статті : http://sites.edu.ua/news_details/news_id=6605&lang=ukr
 
26.06 - 40 років від дня народження Богдана Олексійовича Завади (26.06.1979, м. Запоріжжя - 16.07.2014, місце поховання невідоме), Героя України (посмертно), командира механізованої роти спеціального призначення 9-го полку спеціального призначення Південного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України (в/ч 3029). Лейтенант Завада зі своєю ротою приймав участь в АТО. Загинув поблизу с. Маринівка Шахтарського району Донецької області;[77]
29.06 - 45 років тому (1974) в м. Запоріжжі став до ладу автотранспортний міст з правого берега р. Дніпро на о. Хортиця;
Література:
Адельберг, Л.  Мосты Запорожья / [Л. И. Адельберг ; Лев Адельберг]. – Запорожье : Тандем-У, 2005. – С. 46-47.
[Cдан в эксплуатацию автотранспортный мост на о. Хортица] // Индустр. Запорожье. - 1974. - 2 июля.
 
29.06 - 25 років від дня народження Олександра Миколайовича Говорухи (29.06.1994, м. Запоріжжя - 16.02.2015, там само), учасника АТО. Загинув в районі ст. Дебальцеве (Донецька область);[78]
30.06 - 90 років (1929) Михайлу Івановичу Гасику (30.06.1929, с. Семенівка Пологів. р-ну), вченому в галузі металургії, академіку НАН України (1990);[79]
Література про життя та діяльність :
Гасик Михайло Іванович // Пологи - столиця запорізької кераміки : бібліогр. покажчик / КЗ "ЗОУНБ ім. О. М. Горького" Запоріз. обл. ради. – Запоріжжя : АА Тандем, 2012. – С. 61-62. – (Міста і села Запоріз. обл. ; вип. 5).
80-річчя академіка НАН України М. І. Гасика // Вісн. НАНУ. - 2009. - № 6. - С. 65-66.
 
30.06 – 25 років (1994) від дня реєстрації громадської організації французького культурного центру “Alliance Française de Zaporojié”[80]
 
Цього місяця виповнюється:
 
- 90 років тому (1929) вийшов перший номер багатотиражної газети “Мотор Січ” (ПАТ “Мотор Січ”);
Література:
Воян, Л.  Как печатается наша газета / Лиза Воян // Мотор Січ. - 2014. - 24 лип. (№ 49). - С. 2.
Чубенко, В.  Люди, которые делали нашу газету // Мотор Січ. - 2014. - 6 листоп. (№ 78). - С. 2.
Ахметова, Н. Служа заводу // Мотор Січ. - 2009. - 4 черв. (№ 34). - С. 4-5.
Ахметова, Н.  Без времени и пространства // Мотор Січ. - 2004. - 3 черв. (№ 34). - С. 4-8.
Елкина, В.  Листая пожелтевшие страницы // Мотор Січ. - 2004. - 11, 18 берез. - С. 4.
 
- 80 років (1939) Бердянському аероклубу ім. П.Д. Осипенко;
Література:
Лановейчик, В. И.  Аэроклуб имени П. Д. Осипенко // Энциклопедия Бердянска : в 2 т. – Мелитополь, 2013. – Т. 1 : А-Л. - С. 54-56.
 
- 75 років (1944) Михайлівській районній бібліотеці;
- 60 років тому (1959) цеху гнутих профілів заводу "Запоріжсталь".
 
ЛИПЕНЬ
 
04.07 - 230 років від дня народження Йогана Корніса (04.07.1789 - 1848), менонітського підприємця, адміністратора, суспільного діяча;[81]
05.07 – 90 років від дня народження Василя Васильовича Коноваленка (05.07.1929, с. Петрівка Якимів. р-ну - 27.01.1989, Нью-Йорк(США)), українського і російського скульптора, ювеліра;
 
5 липня 1929 року в селі Петрівка Якимівського району Запорізької області народився Василь Васильович Коноваленко. Перед Другою світовою війною батьки переїхали до м. Донецька. Після звільнення Донбасу від фашистських окупантів у 1943 році Василь Коноваленко повернувся в Донецьк, де працював на посаді «учня художника-декоратора» в Національному академічному театрі опери та балету ім. А. Б. Солов'яненка. Невдовзі – завідував бутафорським цехом театру. Під час служби в лавах Радянської армії в 1951 році залишився в місті Ленінград, де працював художником-декоратором в Маріїнському театрі. Займався самоосвітою. Після участі в оформленні постановки С. І. Вірсаладзе «Кам’яна квітка» з 1957 року змінюється мислення і погляд на художню творчість. 
До 1959 р. у Василя Коноваленка з’явилися перші шедеври кам’яного різьблення, але дозволу на виставку він не отримав.
В 1961 році Василь – художник-постановник балету «Кам'яна квітка» у в Донецькому театрі. Того ж року – художник-постановник балету «Тропою грому». У 1962 році «Останній бал» Ю. Бирюкова, режисер К. Муллер.
В його сценографії були опери та балети: «Спартак», «Аіда», «Баядерка», «Шахерезада», «Цигани», «Борис Годунов».
Тільки у 1973 році у В. Коноваленка відбулася перша персональна виставка різьблення по каменю, яка одразу ж стала сенсацією. Його кам’яні скульптури були закуплені Держхраном як національне надбання, а сам Коноваленко нагороджений золотими медалями ВСНГ. Складено перший каталог його робіт.
Після цього Василь Коноваленко повинен був створювати цінності тільки для радянської бюрократичної владної верхівки. Через конфлікт із владою в 1981 році різьбляр емігрує до Америки. Однак був представлений тут як «сільський мешканець», який щойно зустрівся з каменем. Проте 1984 року на виставці у Музеї Натуральної Історії міста Денвер (Колорадо) Василь Коноваленко отримує світове визнання.
1989 році Коноваленко отримує дозвіл повернутися на Батьківщину. Проте від радісного хвилювання Василь Васильович Коноваленко помирає 27 січня 1989 року в Нью-Йорку. Його поховали на російському православному кладовищі у місті Наяк (штат Нью-Йорк).
(В. М. Гнєдашев)
Інтернет-ресурс:
Коноваленко Василий Васильевич[Электронный ресурс] // Википедия. - Режим доступа : https://wikipedia.org/wiki/Коноваленко,_Василий_Васильевич
 
05.07 - 50 років від дня народження Андрія Михайловича Бухарова (05.07.1969, м. Запоріжжя - 28.10.1988, там само), воїна-афганця, рядового. Загинув в Афганістані. Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки. Похований на Капустяному кладовищі (м. Запоріжжя);
Література про життя та діяльність :
Бухаров Андрій Михайлович // Книга пам'яті України. Запорізька область. – Запоріжжя, 2012. – Т. 23 [і] : Інтернаціоналісти. - С. 22.
 
13.07 - 90 років тому (1929) в Запоріжжі відбувся перший окружний з'їзд винахідників;
14.07 - 25 років від дня заснування  та реєстрації міжнародного екологічного фонду “Азовське море” (м. Бердянськ);
Література:
Міжнародний екологічний фонд “Азовське море” // Энциклопедия Бердянска : ист.-краевед., обществ.-полит. справ. – Мелитополь, 2014. – Т. 2 : М - Р. - С. 63.
 
17.07 - 100 років від дня народження Федора Федоровича Насєкіна (17.07.1919, м. Кам'янка-Дніпровська - 08.04.1995, м. Нікополь), повного кавалера ордену Слави;
Література про життя та діяльність :
Варяник, О. В.  Насекин Фёдор Фёдорович // Варяник, О. В.  Герои земли запорожской / О. В. Варяник. – Запорожье, 2018. – С. 537-538.
Голдобин, А. И.  Насекин Федор Федорович // Голдобин, А.  Герои Запорожского края - полные кавалеры ордена Славы / А. И. Голдобин ; Анатолий Голдобин. – Запорожье, 2015. – С. 95-96.
Дубров, Б. І.  Насєкін Федор Федорович // Дубров, Б. І.  Солдатська слава / Б. І. Дубров, Борис Дубров. – 3-тє вид., доп. й виправ. – К., 1987. – С. 321.
 
18.07 - 25 років від дня народження Дмитра Сергійовича Демуренка (18.07.1994, с. Старомлинівка Великоновосілків. р-ну Донец. обл. - 06.08.2016, смт Велика Новосілка  Донец. обл.), учасника АТО (1-й батальйон 93-ї ОМБр). Загинув біля с. Кримське Новоайдарського району Луганської області. 14 вересня 2017 року в Любимівській загальноосвітній школі Гуляйпільського району, яку він закінчив, відкрили меморіальну дошку на його честь;[82]
20.07 - 190 років від дня народження Віта Андрійовича Косовцова (20.07.1829, м. Гуляйполе – не раніше 90-х рр. ХІХ ст.), українського культурного діяча, письменника, перекладача, драматурга;
Література про життя та діяльність :
Віт Косовцов // Кушніренко, І. К.  Люди Гуляйпільщини : біограф.-довід. видання / І. К. Кушніренко, В. І. Жилінський. – Запоріжжя, 2004. – С. 147.
Пилипчук, Р. Я.   Косовцов Віт Андрійович // Українська літературна енциклопедія : [в 5 т.]. - К., 1995. – Т. 3 : К-Н. - С. 14-15.
Пилипчук, Р. Я.  Про письменника - основ'янина Віта Косовцова // Рад. літературознавство. - 1983. - № 6. - С. 55-58.
Кушніренко, І. К.  Косовцов Віт Андрійович / І. К. Кушніренко, В. І. Жилінський. [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.edu.ua/news_details/news_id=6213&lang=ukr
 
20.07 - 90 років тому (1929) в плотину Дніпрогесу було закладено перший кубометр бетону;
21.07 - 70 років Наталії Володимирівні Коробовій (21.07.1949, м. Запоріжжя), художниці, члену ЗОНСХУ;[83]
Література про життя та діяльність:
Коробова Наталія Володимирівна // Запорізький обласний художній музей : 45-річному ювілею музею присвячується : наук. статті та матеріали. – [Запоріжжя, б. р.]. – С. 61-62.
 
22.07 - 25 років від дня народження Сергія Володимировича Шилова (22.07.1994, м. Приморськ - 05.12.2014, там само), учасника АТО (93-я ОМБр). Загинів в с. Піски Донецької області;[84]
23.07 - 80 років Борису Андрійовичу Самурі (23.07.1939, м. Пологи), доктору фармацевтичних наук (1984), професору (1986), заслуженому діячу науки і техніки України (1990), дійсному члену Академії наук технологічної кібернетики України (1992), засновнику і першому завідувачу кафедри фармакотерапії, а нині професору Національного фармацевтичного університету (м. Харків);
Література про життя та діяльність :
Самура Б. А. // Запорізький національний університет: історія і сучасність (1930 - 2005) : ювілейна книга. – Запоріжжя, 2006. – С. 229.
 
23.07 – 75 років від дня народження Євгена Олександровича Сатаєва (23.07.1944, м. Запоріжжя - 2000, там само), радянського футболіста (нападник), майстра спорту СРСР (1970);
26.07 - 100 років від дня народження Івана Ілліча Бабака (26.07.1919, с. Олексіївка Нікопол. р-ну Дніпропетров. обл. - 24.06.2001, м. Полтава), Героя Радянського Союзу (1943), гвардії капітана, учасника боїв за визволення Запорізької області (1943). Мешкав в м. Запоріжжі. Закінчив Запорізький педагогічний інститут (нині - Національний університет), аероклуб До війни працював вчителем хімії та біології в с. Партизани Приморського району Запорізької області;
Література про життя та діяльність :
Варяник, О. В.  Бабак Иван Ильич // Варяник, О. В.  Герои земли запорожской / О. В. Варяник. – Запорожье, 2018. – С. 282-283.
Бабак Іван Ілліч // Книга пам'яті України. Запорізька область. – [Запоріжжя, 2010]. – Т. 22 (1) : Переможці. - С. 33.
Голдобін, А. І.  Герой Радянського Союзу Бабак Іван Ілліч // Голдобін, А. І.  Запорізька Алея слави - народна святиня = Запорожская Аллея славы - народная святыня. – Дніпропетровськ, 2002. – С. 187-191.
Ярошенко, Е.  Мемориальная доска Герою Советского Союза : [открыта мемориал. доска летчику-истребителю И. И. Бабаку на здании первого корпуса ЗНУ, где он учился] / Елена Ярошенко // Верже. - 2012. - 18 окт. (№ 42). - С. 3.
Федоренко, Л. С.  Летающий демон // Патриот Приазовья. - 2009. - 27 февр. (№ 9). - С. 2.
Гадючко, А.  Наш звездный земляк - Иван Бабак // Примор. степь. - 2004. - 27 авг. - С. 3.
Поликарпов, Г.  Единожды Герой : Иван Бабак заслужил вторую Золотую Звезду, но не получил // Индустр. Запорожье. - 2002. - 31 авг. - С. 5.
 
27.07 - 140 років від дня народження Володимира Миколайовича Деревенка (27.07.1879 - 1936), почесного лейб-хірурга царської родини, лікаря медичної частини Дніпробуду (зараз - Запорізька міська лікарня № 3);
Література про життя та діяльність :
Лютый, А. П.  Почетный лейб-хирург двора его императорского Величества // Лютый, А. П.  Рождённые Днепростроем / А. П. Лютый, О. В. Варяник. – Запорожье, 2012. – С. 134-136. - (Серия исторических очерков истории Запорожского края ; т. 4).
 
30.07 - 60 років тому в м. Запоріжжі почав функціонувати фармацевтичний інститут (з 1968 р. - медичний). Заснований в Одесі 1903 року;
Література:
Запорізький державний медичний університет / [текст Н. Підкович ; фото С. Єфименко ; ред. О. Лазутін]. – Запоріжжя : [Дике Поле], 2015. – 256 с. : іл. – Назва, текст укр., англ.
 
30.07 - 50 років від дня народження Анатолія Федоровича Панченка (30.07.1969, с. Новоукраїнка Куйбишев. (нині - Більмац.) р-ну - 13.06.1988, там само), воїна-афганця, рядового. Загинув в Афганістані.
Література про життя та діяльність :
Панченко Анатолій Федорович // Книга пам'яті України. Запорізька область. – Запоріжжя, 2012. – Т. 23 [і] : Інтернаціоналісти. - С. 62.
 
31.07 - 90 років від дня народження Анатолія Дмитровича Візіра (31.07.1929, смт. Ромодан Миргород. р-ну Полтав. обл. - 19.12.2002, м. Запоріжжя), академіка НАНУ (1992), академіка АМНУ (1993), доктора медичних наук (1967), професора (1968), заслуженого працівника вищої школи УРСР (1977), завідувача кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб (1966 - 2002), ректора ЗДМУ (1974 - 2002).
 
            Анатолій Дмитрович Візір народився 31 липня 1929 року на Миргородщині (Полтавська область), в селі Ромодан.
            Витоки тієї наукової висоти, які осягнув майбутній академік медицини, потрібно шукати в родині: батьки Анатолія працювали лікарями і своїм невтомним служінням народу показали блискучий приклад синові, як потрібно відноситися до справи свого життя.
            Юнак Анатолій не переймався вибором професії – у 1953 році він закінчив Харківський медичний інститут (нині Харківський національний медичний університет), де й працював, пройшовши шлях від аспіранта до доцента (1956–1965) як учень і колега академіка Л.Т. Малої[85], під керівництвом якої захистив кандидатську й докторську дисертації (1961, 1968).
            1966 року щаслива наукова доля привела Анатолія Дмитровича до Запоріжжя, де він спочатку очолював кафедру пропедевтики внутрішніх хвороб у Запорізькому медичному інституті (тепер - університеті), а потім став незмінним його ректором (1974 - 2002) аж до своєї смерті.
            Відомий вчений-терапевт, фундаментальні та науково-практичні розробки якого стали базою розвитку й становлення перспективних наукових напрямів у клінічній медицині, мав широкий діапазон наукових інтересів. Можна виділити три основних напрями в його роботі. Він вивчав роль нейрогуморальних механізмів патогенезу: по-перше, серцево-судинної патології, по-друге, захворювань органів шлунково-кишкового тракту, по-третє, дихання. Найбільше значення для науки й практики мають фундаментальні дослідження А.Д. Візіра та керованої ним кафедри з виявлення ролі нейрогуморальних механізмів у розвитку серцево-судинних захворювань. Він першим в Україні почав вивчати взаємозв’язок та активність функціонування усіх ланок симпатико-адреналової, ренін-ангіотензинальдостеронової і калікреїн-кінінової систем, нейропептидів й плазмених простагландинів при різних варіантах перебігу гіпертонічної хвороби, цереброішемічної гіпертензії, ішемічної хвороби серця, порушень серцевого ритму, серцево-судинної й легенево-серцевої систем. За його участю в практичну медицину впроваджені нові аритмічні препарати, біогенні стимулятори, а також велика група засобів метаболічної корекції при ішемічній хворобі серця. Серед них - новий оригінальний вітчизняний кардіопротектор тіотриазолін.
            Не менш важливим є цикл робіт, присвячений вивченню патогенезу й розробленню методів терапії хвороб органів травлення. За допомогою біохімічних, радіо імунних та інструментальних методів він підтвердив роль порушень електролітного балансу, серотоніну, компонентів симпатико-адреналової та кінінової систем у розвитку виразкової хвороби, гастритів, колітів, захворювань жовчного міхура та жовчовидільних шляхів. Стосовно праць у галузі пульмонології, то при вивченні хронічних неспецифічних захворювань легень (неускладнених і на фоні компенсованого й некомпенсованого легеневого серця) ним була встановлена роль ряду гуморальних факторів в їх патогенезі. Закономірності в динаміці регуляторних систем, що були виявлені в дослідженнях, покладені в основу розробки  оригінальних схем патогенезу й фармакотерапії.
            Анатолій Дмитрович - автор більше 300 наукових праць, в тому числі 6 монографій, трьох авторських свідоцтв і одного патенту «Морфоліній 3-(4-піридил)-1,2,4-триазоліл-5-тіоацетат, що виявляє антигіпоксичну, церебопротектичну та кірдіопротекторну активність» (1997).
            А. Д. Візір був не тільки талановитим ученим, але й організатором науки. Він створив свою оригінальну школу терапевтів. Під його керівництвом підготовлено понад 30 кандидатів і докторів медичних наук. 28 років він очолював Запорізький медичний університет, зробив великий внесок у розвиток його матеріально-технічної бази, удосконалення навчально-виховного процесу. Вчений приділяв значну увагу питанням реформування системи підготовки лікарів і провізорів, став ініціатором створення в Україні такої нової форми післядипломної освіти, як резидентура.
            За його ініціативи та безпосередньої участі в 1995 р. у складі університету започатковано Науково-дослідний інститут медико-екологічних проблем, який першим в Україні почав створювати інформаційно-аналітичну систему медико-екологічного моніторингу. А.Д. Візір був також активним громадським діячом. У 1991 р. його було обрано членом-кореспондентом  АН України, у 1992 р. — академіком Національної академії наук, у 1993 р. - академіком АМН України.
            Він був членом правлінь наукових товариств терапевтів та кардіологів України, головним редактором «Запорожского медицинского журнала», входив до складу редколегій провідних медичних видань - «Журналу Академії медичних наук України», «Українського кардіологічного журналу», «Лікарська справа. Врачебное дело» та ін. За заслуги в розвитку охорони здоров’я й медичної науки А.Д. Візір одержав почесне звання «Заслужений працівник вищої школи України» (1977), його було нагороджено орденами Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», «За заслуги» III ст. та багатьма медалями.
            Своє сумлінне служіння науці Анатолій Дмитрович передав і синові: Вадим Анатолійович Візір - доктор медичних наук, професор, проректор з науково-педагогічної роботи та завідувач кафедри внутрішніх хвороб № 2 Запорізького державного медичного університету, член президії правління Українського товариства кардіологів, заступник головного редактора «Запорізького медичного журналу», член редакційних рад журналів «Артеріальна гіпертензія», «Серцева недостатність», «Кровообіг та гемостаз». Син не тільки феноменально схожий на батька зовнішньо, але й гідно продовжив його професійно-наукову стезю.
            Відомий в Україні та за її межами вчений-терапевт, блискучий лікар, талановитий організатор і непересічна людина – Анатолій Дмитрович Візір помер 19 грудня 2002 року.
            Пам’ять про нього бережуть не одне покоління наукових потомків — представників нині вже розгалужених запорізьких терапевтичної та кардіологічної наукових шкіл і, звісно ж, колектив Запорізького державного медичного університету, який він очолював майже третину сторіччя. Понад те, в надрах цього високоповажного науково-педагогічного колективу виброджує ідея ініціювати присвоєння Запорізькому державному медичному університету (одному з меншості українських медичних вищих навчальних закладів, що носять «деперсоналізовану» назву) імені його багаторічного ректора (рекордсмена-довгожителя на такій посаді) та одного з фундаторів НАМН України, академіка Анатолія Дмитровича Візіра.
(Л. М. Чубенко)
            Праці:
            Загальний догляд за хворими в терапевтичному і хірургічному стаціонарі: навч. посіб. - З., 1986 (співавт.);
            Справочник по клинической фармакологии и фармакотерапии. - З., 1986;
            Роль некоторых прессорных и депрессорных факторов в патогенезе начальных стадий гипертонической болезни. - Х., 1992;
            Ритмы сердца. - Х., 1993 (співавт.);
            Антигипертензионная активность ингибиторов ангиотензинпревращающего фермента и блокаторов кальциевых каналов при артериальной гипертензии с нарушением мозгового кровотока // УКЖ. - 1995. - № 5.
            Цереброишемическая форма артериальной гипертензии как одно из проявлений атеросклероза экстракраниальных артерий (1996),
            Кардіопротекторний засіб для лікування ішемічної хвороби серця "тіотриазолін (1996)
            Имунная и воспалительная активация как новая концептуальная модель формирования  и прогрессирования сердечной недостаточности (2000 ),
            Фармакотерапия (2000 ).
            Охорона здоров’я України – погляд у майбутнє // Запорож. мед. журн. - 2001. - № 1.
 
            Література про життя та діяльність :
            Лісовий, В.М.  Візір Анатолій Дмитрович / В.М. Лісовий, Ж.М. Перцева // Видатні вихованці Харківської вищої медичної школи : біобібліогр. довід. — Х., 2010. — С. 39-40.
            Дунаєв,  В.В.  Візір Анатолій Дмитрович // Енциклопедія сучасної України. — К., 2005. - Т. 5. - С. 516.
            Візір Анатолій Дмитрович // Золота книга української еліти : інформ.-імідж. альманах : у 6 т. – К., 2001. – Т. 6. - С. 18-19.
            Визир Анатолий Дмитриевич // Герои и судьбы : интеллектуальный потенциал Запорожья на рубеже веков. Шестьдесят монологов / Шифрина А. И. – Запорожье, 2000. – С. 68-76.
***
            Снєгірьов, П.Г.  Вчений-велетень, лікар від Бога: 15 років тому пішов із життя академік Анатолій Дмитрович Візір // Укр. мед. часопис. – 2017. - № 6 (листоп. - груд.).
            Ученый, которым гордится Украина // Запорож. мед. журн. - 2009. - Т. 11, № 6. - С. 2-3.
            Причиненко, К.  В честь ректора Визира : [в Запорож. мед. ун-те открыта мемориал. доска в честь А. Д. Визира] // МИГ. - 2003. - 18 дек. (№ 51). - С. 2.
            Візір Анатолій Дмитрович : [некролог] // Запоріз. правда. - 2002. - 21 груд. (№ 195). - С. 2.
            Соловов, В.  Клятва Гиппократа // Верже. - 2002. - 21 нояб. - С. 4.
            70-річчя академіка НАНУ А.Д. Візіра // Вісник НАНУ. – 1999. - № 7. – С. 70-71.
            Креславская, Е.  Гроссмейстер медицины // Хортиц. бизнес-клуб. - 1999. - № 4. - С. 16-17.
            Науменко, І.  Відчувати серцем // Уряд. кур'єр. - 1999. - 9 жовт. (№ 190).
 
            Цього місяця виповнюється:
 
            - 75 років (1944) Запорізькій обласній станції переливання крові.[86]
 
СЕРПЕНЬ
 
01.08 - 60 років (1959) Запорізькому електромашинобудівному заводу "Іскра";[87]
Література:
Запорізький електромашинобудівний завод "Іскра" // Запорожжя індустріальне : історія і сьогодення. – [Запоріжжя] : Дике Поле, 2009. – С. 241.
 
03.08 - 125 років від дня народження Корнеліуса Франца Классена (03.08.1894 - 1954), діяча менонітських організацій (з колоністів Таврійської губернії);[88]
03.08 - 100 років від дня народження Івана Трифоновича Гришина (03.08.1919, с. Виноградне Токмац. р-ну - 12.11.1944, м. Апатин), капітана, Героя Радянського Союзу;
Література про життя та діяльність :
Верный сын Родины // Подвигом славны твои земляки : рассказы о Героях Сов. Союза. – Запорожье, 1962. – С. 70-72.
 
04.08 - 100 років від дня народження Іллі Петровича Бурлай* (04.08.1919 - 1997), художника;
 
         Ілля Петрович Бурлай - молодший брат видатного художника, заслуженого діяча мистецтв Татарії, лауреата премії ім. Г. Тукая Олексія Петровича Бурлай. Народився в с. Ористопіль Катеринославської губернії (нині - Дніпропетровська область) 4 серпня 1919 року. Серед братів і сестер вирізнявся своєю зовнішністю – світлим волоссям і волошковим кольором очей та був улюбленцем матері Марії Авксентіївни Каліберди (прізвище Бурлай вона від чоловіка не отримала, оскільки Петро Григорович Бурлай був потомственим козаком з кількасот річною козацьким родоводом і не міг женитися та дати своє прізвище жінці, діти ж отримали прізвище батька). Іллюша, як ласкаво називала його мати, ріс дуже тихим і спокійним хлопчиком, любив спостерігати за навколишнім світом та природою.
            Оскільки Ілля з Олексієм були погодки, то й інтереси були схожими і потяг до малювання був у обох юнаків. Разом вони прийшли до Запоріжжя слідом за старшим братом Василем, який працював на Дніпробуді і самі встигли попрацювати до закінчення будівництва, потім пішли працювати на цегельню в селищі Карантинка. Коли Олексій вступив до Запорізького авіаційного технікуму, Ілля став вільним слухачем і працював. У вільний час юнаки займалися малюванням. Часи були складні, дістати гарний папір, а тим паче полотно чи фарби було дуже складно, тому використовувався любий матеріал, що був під рукою: картон, папір, олівець грифельний і хімічний, який, якщо його намочити малював синім кольором та широко використовувався при кресленнях, в копіювальній і стенографічній роботі. Перша серйозна графічна робота з топографії, яку довірили талановитим юнакам Іллі й Олексію – топографічна робота з розташування цегельно-черепичного заводу № 31-32 в селищі Карантинка. Ці креслення були зроблені ними з «висоти пташиного польоту» з літака “кукурудзяника” у 1937 році. Наразі, фото цієї роботи зберігається в Запорізькому музеї-галереї прикладної кераміки і живописної творчості Іллі й Олексія Бурлай і розміщено в постійній експозиції присвяченій творчості братів – художників.
            На відміну від Олексія, що захоплювався тематикою великих будівництв, героїкою праці людей, Ілля писав натюрморти і пейзажні роботи, присвячені красі природи, особливо старанно вимальовуючи кожну квіточку і травинку. Та, верх над малюванням, взяла праця на землі, Ілля Петрович став знаним садівником і квіти на папері перетворились на красиві композиційні роботи у квітниках. Тож, ведучи селекційний відбір, створював нові сорти. В саду біля будинку на одному дереві росли рожеві сливи розміром з персик, сині волохаті персики і абрикоси зі смаком сливи, все це вирощено було Іллею Петровичем через щеплення різних сортів фруктів і гарно плодоносило. Своїми експериментальними досягненнями він ділився з садівниками по всьому тодішньому союзу, переймав досвід інших селекціонерів. Іллю Петровича, як досвідченого садівника запрошували для робіт з озеленення і розробки нових квітникових композицій для баз відпочинку запорізьких заводів, навіть, коли він вже був на заслуженому відпочинку. Тож, створені його руками клумби і  розарії, радували око відпочиваючих своїм різнобарв’ям і тонким ароматом квітів багато років.
            Проживши складне, але разом з тим, насичене життя, Ілля Петрович Бурлай залишив нащадкам спогади про себе в образі квітучого саду.
(В. І. Бурлай, Н. В. Криклива (Бурлай))
Література про життя та діяльність :
Баталкіна, В. І.  Запорізький музей-галерея прикладної кераміки та живописної творчості Іллі та Олексія Бурлай / В. І. Баталкіна. – Дніпропетровськ ; Запоріжжя : АРТ-ПРЕС, 2011. – 96 с. : іл., фото. – Парал. тит. арк., та текст нем.
 
04.08 - 60 років тому (1959) відбулася перша телевізійна передача із Запорізької телестудії;
05.08 - 60 років Олегу Миколайовичу Гончаренку [89](05.08.1959, м. Теміртау Карагандин. обл. (Казахстан), мелітопольському поету, прозаїку, публіцисту, перекладачу, члену Національної спілки письменників України (1993), члену Міжнародної румунської академії міжкультурних взаємозв'язків Пауля Полідора (2016), члену Асоціації українських письменників (2017), лауреату всеукраїнських та міжнародних премій.
Генерал-хорунжий Чорноморського Козацького війська, Українського Козацтва (2018).
Нагороджений медаллю Міністерства оборони України “За сприяння збройним силам України” (2017), медалями Мелітопольської міської ради: “Волонтер України. За покликом душі” (2017) та “За внесок у розвиток міста Мелітополя”, медалями Міжнародної літературно-мистецької Академії України: Івана Мазепи (2017), Олександра Довженка (2017).
 
Твори:
Нова братина : поезії / О. М. Гончаренко ; Олег Гончаренко. – Запоріжжя : Дике Поле, 2017. – 250 с.
Я прошу вас - живіть! : роман-щоденник. Хроніки славного міста світайгорода та прилеглої провінції трої / О. Гончаренко ; Олег Гончаренко. – [Мелітополь : Люкс], 2016. – 236 с.
В чеканні нової трави : апокрифи дійсності / О. М. Гончаренко ; Олег Гончаренко. – К. : Фенікс, 2016. – 208 с.
            Астрофізми вічної гончарні : сорочинський розпродаж / О. М. Гончаренко ; Олег Гончаренко ; худож. Валерій Прохін. – Мелітополь : [Люкс], 2016. – 56 с. : іл.
Катрени оголошених картин (навіяне живописом Івана Марчука) / О. Гончаренко ; Олег Гончаренко. – К. : Фенікс, 2011. – 512 с., 4 л. іл.
Український порідник : поетичний оракул віри, надії, любові : [вірші] / О. Гончаренко ; Олег Гончаренко. – [Мелітополь : Люкс], 2011. – 382 с.
Напроти пам'яті (Проталини дзеркала) / О. М. Гончаренко ; Олег Гончаренко. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2008. – 244 с. : іл.
Наголоси і наголоси : (сага про Спрагу) / О. Гончаренко. – Мелітополь : Люкс, 2007. – 256 с.
***
Щоб за майданом колосилось небо... : [добірка віршів] / О. М. Гончаренко // Письменники Запорізького краю (антологія творів кінця ХХ - початку ХХІ ст.) / Запоріз. обл. орг-ція Нац. спілки письменників України. – Запоріжжя, 2017. – С. 162-174.
[Добірка віршів] / О. М. Гончаренко // Обрус : антологія творів літераторів Запорізького краю / [упоряд.: Г. І. Лютий та ін.]. – Запоріжжя, 2008. – С. 175-183.
[Добірка віршів] / О. М. Гончаренко // Літературний світовид Мелітопольщини : хрестоматія / [упоряд. Зайдлер Н. В., Гончаренко О. М.]. – Мелітополь, 2009. – С. 340-356.
 
Публікації:
Критерії ефективності асиметричних кризових стратегій в умовах сучасної "гібридної війни" / О. М. Гончаренко // Гілея . Науковий вісник. – 2017. – № 9(124). – С. 288-290. – Бібліогр.: 4 назв.
Проблеми превентивного кризового менеджменту в асиметричній системі міжнародних відносин / О. М. Гончаренко // Гілея . Науковий вісник. – 2016. – № 10(113). – С. 331-334. – Бібліогр.: 7 назв.
Концепція державотворення за поетичними творами Т. Г. Шевченка / О. М. Гончаренко // Науковий потенціал славістики: історичні здобутки та тенденції розвитку : тези доповідей Міжнар. наук. конф. до Дня слов'янської писемності і культури (Київ, 21 трав. 2015 р.) / НАН України [та ін. ; редкол.: О. С. Онищенко (голова) та ін.]. – К. : [НБУВ], 2015. – С. 56-58. – Бібліогр.: 2 назв.
Про основні концепти міфоритуального програмування життя воїна в українському козацькому фольклорі / О. М. Гончаренко // Вісник ЗНУ. Філологічні науки. – 2013. – № 3. – С. 36-41. – Бібліогр.: 20 назв.
 
Література про життя та діяльність:
Олег Миколайович Гончаренко // Письменники Запорізького краю (антологія творів кінця ХХ - початку ХХІ ст.) / Запоріз. обл. орг-ція Нац. спілки письменників України ; [упоряд. М. Г. Білокопитов, О. О. Стадніченко]. – Запоріжжя, 2017. – С. 161.
Стадніченко, О. О.  Гончаренко Олег Миколайович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.edu.ua/news_details/news_id=5668&lang=ukr
 
05.08 - 20 років тому (1999) вийшла в ефір перша передача бердянського радіо "106,0 FM";
06.08 - 80 років (1939) від дня заснування газети "Червоний промінь" (Запорізький район);[90]
Ми віддані покликанню до скону,
В нас місія почесна і важка.
Ми пишемо історію району,
Літопис, що лишиться у віках.
Л. Коваль
            Газета є однією з найстаріших україномовних видань в районах області. Заснована у далекому 1939 році, вона разом зі своїми читачами пройшла нелегкий шлях. В різні часи мала різні назви: "За більшовицькі колгоспи", "Зоря комунізму", "Дніпровські вогні", з нинішньою назвою виходить з 1 квітня 1965 року. У зв’язку з тимчасовою окупацією гітлерівськими загарбниками, газета змушена була припинити вихід, але після визволення району від ворога поновила свою роботу.
            Вона ніколи не була стороннім спостерігачем життя, а літописцем,  який фіксував тогочасні події. На її шпальтах спресована історія, закарбовані різні дати, події, факти, висвітлюються тенденції суспільного розвитку, передовий досвід, проблеми економічного становлення, розвитку аграрного сектору, освіти, медицини, культури району.
            З допомогою газетних матеріалів читачі можуть занурюватися у будь-який відрізок часу, знайомитися з його особливостями, життям, працею, мріями, прагненнями попередніх поколінь, що залишили помітний слід на землі, внесли свою частку в минувшину і майбуття.
У повсякденних  газетних новинах знайшли відображення будні післявоєнних п’ятирічок  і семирічок, відомості про новобудови, продукцію підприємств, полів і ферм та інше.
            Всім відомо, що головне багатство – люди. В районі народилися чи проживали багато знатних людей, що лишили помітний слід на нашій землі, прославили себе і Україну своїми славними ділами. На сторінках газети розповідається про А. О. Василенка – лауреата Державної премії СРСР, археолога О. В. Бодянського, науковця А. А. Хижняка, Героя Радянського Союзу, медсестру Л. С. Кравець, Героїв Соціалістичної Праці В. К. Ігнатенка, Л. Г. Чорну, В. К. Кочуренко, учасників Антитерористичної операції, почесних громадян Запорізького району Ю. А. Дьячкова, В. А. Ломейка, П. В. Мазура, О. С. Стасюка та багатьох інших.
            В умовах будівництва молодої незалежної держави набуває пріоритетного значення дослідження рідного краю, вивчення і популяризація яскравих сторінок регіональної історії, самобутньої культурної спадщини та унікальних природних ресурсів, тому газета приділяє велику увагу висвітленню матеріалів краєзнавчої тематики.
            Цим безцінним архівом (газетними підшивками) користується багато допитливих і зацікавлених людей – істориків, краєзнавців, літераторів, журналістів, вчителів, студентів, учнів для написання рефератів, наукових статей, докладів, адже книг з історії району майже немає.
            Сьогодні газета іде в ногу з життям, яке ставить щодня нові й нові вимоги, оперативно реагує на зміни в суспільстві, висвітлює найголовніші події, повідомляє про перемоги і поразки.
(Г. М. Нагорна)
            Література:
            45 років співпраці з “Червоним променем” : [В. Ф. Чередниченко із Лукашевого] // Червоний промінь. – 2014. – 9 серп. (№ 85-86). – С. 7.
            Якименко, О.  Ми – у вашому домі, ви - у нашому серці // Червоний промінь. – 2014. – 9 серп. (№ 85-86). – С. 4-5.
            Якименко, О.   “Червоному  променю” - 75 // Червоний промінь. – 2014. – 25 січ. (№ 8). – С. 3.
            Івахненко, Н.  “Червоний промінь” - в Австралії // Червоний промінь. – 2009. – 5 серп. (№ 60). – С. 5.
            Коваль, В.  "Червонопромінцям" присвячується…: [вірш] / Віра Коваль // Червоний промінь. – 2009. – 5 серп. (№ 60). – С. 6.
            Якименко, О.  Сімдесят років на вістрі часу // Червоний промінь. – 2009. – 5 серп. (№ 60). – С. 1.
            Недоморацька, Л.  Як народжується газета? Як і дитина, в муках і любові // Червоний промінь. – 2004. – 6 серп. – С. 5.
            “Червоному променю” - 65 // Запоріз. правда. – 2004. – 5 серп. – С. 2.
            Якименко, О.  Дзеркало району і душі // Червоний промінь. – 2004. – 6 серп. – С. 1, 2.
            “Червоному променю” - 60 // Индустр. Запорожье. – 1999. – 6 авг.
            Якименко, О.  60 років взаємодовіри і взаємотворення // Червоний промінь. – 1999. – 6 серп.
   Шепель, В.  Майже сорок років тому… // Червоний промінь. – 1989. – 20 черв.
 
07.08 - 200 років від дня народження Пантелеймона Олександровича Куліша (07.08.1819, м. Вороніж Глухів. пов. (нині Шосткин. р-н Сум. обл. - 14.02.1897, хут. Мотронівка (нині - Оленівка Борзнян. р-ну Чернігів. обл.), українського письменника, фольклориста, етнографа, мовознавця, перекладача, критика, редактора, видавця. Автор першого українського історичного роману “Чорна рада” (1857), трилогії “Байда - князь Вишневецький”, “Цар Наливай”, ”Сагайдачний” (1900) та ін.
Твори:
Байда, князь Вишневецький : [драма (1553-1564)] / П. Куліш // Драматичні твори : [збірка] / уклад. Савченко О. М. – К., 2008. – С. 491-605.
Чорна Рада : хроніка 1663 року : роман / П. Куліш. – К. : Котигорошко, 1993. – 160 с. – (Шкільна б-ка).
Исторія возсоединения Руси. Т. 1 : от начала колонизации опустошенной татарским погромом Кіево-Галицкой Руси до начала столетней козацко-шляхетской войны / П. А. Куліш. – СПб. : Общественная польза, 1874. – 366 с.
Записки о Южной Руси. Т. 2 / издал П. Кулиш. – СПб. : [тип. А. Якобсона], 1857. – 356 с.
Записки о Южной Руси. Т. 1 / издал П. Кулиш. – СПб. : [тип. А. Якобсона], 1856. – 324 с.
 
Література про життя та діяльність :
Капельгородська, Н. М.  Куліш Пантелеймон Олександрович : [за його романом “Чорна рада” на Київ. кіностудії ім. О. Довженка М. Засєєв-Руденко створив однойменний телесеріал (2000, 9 серій)] // Капельгородська, Н. М.  Кіномистецтво України в біографіях : (кінодовідник) / Н. М. Капельгородська, Є. С. Глущенко, О. Р. Синько. – К., 2004. – С. 321.
Пантелеймон Куліш // Золота книга української еліти : інформ.-іміджев. альманах : у 6 т. – К., 2001. – Т. 2. - С. 110-111. – Текст укр. та англ. мовами.
 
07.08 - 15 років тому (2004) в м. Запоріжжі урочисто освятили Храм Бога Отця Милосердного;
Література:
Храм Бога Отца Милосердного // 150 чудес Запорожского края, которые необходимо увидеть. – [Запорожье, 2011]. – С. 96.
У католиков свой храм // Настоящая газета. - 2005. - 20 янв. - С. 3.
Воронцова, О.  Запорізькі католики святкують Різдво з новими дзвонами // Запоріз. правда. - 2005. - 24 груд. (№ 201). - С. 1.
Юдина, А.  Открылась первая католическая церковь // Новый день. - 2004. - 19 авг. - С. 3.
В Запорожье открывается католический храм // Суббота плюс. - 2004. - 5 авг. (№ 32). - С. 3.
Открывается Храм Бога Отца Милосердного // МИГ. - 2004. - 5 авг. (№ 32). - С. 2.
Будерчик, Л.  Долгая дорога к храму // Улица Заречная. - 2004. - 5 авг. (№ 32). - С. 1.
Піддубна, О.  Храм Бога Отця Милосердного // Запороз. Січ. - 2004. - 10 серп. - С. 3.
Багнюк, А.  Храм для всіх : у Запоріжжі відкрився храм, наріжний камінь якого освятив Папа Римський // Україна молода. - 2004. - 10 серп.
 
12.08 - 110 років від дня народження Олексія Ільковича Сеника (Олекси Запорізького) (12.08.1909, с. Миролюбівка Вільнян. р-ну - 20.05.1968, м. Буффало, США), українського поета, байкаря;[91]
Література та інтернет-ресурси:
Ємець, О. М.  Запорізький Олекса // Енциклопедія сучасної України. – К., 2010. – Т. 10 :  З - Зор. - С. 304.
Хмельковський, Л.  Олекса Запорізький - український байкар ХХ століття // Свобода. - 2005. - 29 лип.
Бочарова, Л.  Таланти, яким не дали розквітнути : [в т. ч. про О. І. Сеника] // Запоріз. університет. - 2005. - 25 січ. (№ 2). - С. 3.
Сеник Олексій Ілліч[Електронний ресурс] // Вікіпедія. — Режим доступу до статті : http://uk.wikipedia.org/wiki/Сеник,_Олексій_Ілліч
Ємець, О. М.  Олекса Запорізький (Олексій Ількович Сеник) [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.edu.ua/news_details/news_id=6729&lang=ukr
 
12.08 - 90 років від дня народження Сергія Івановича Бережного (12.08.1929, с. Бурчак Михайлів. р-ну - 27.11.1993, м. Запоріжжя), Героя Соціалістичної Праці, фрезерувальника інструментального цеху Запорізького автомобільного заводу “Комунар”;
Література та інтернет-ресурси:
Голдобін, А. І.  Бережний Сергій Іванович // Голдобін, А. Запорізька Алея слави - народна святиня = Запорожская Аллея славы - народная святыня / А. І. Голдобін ; Анатолій Голдобін. – Дніпропетровськ, 2002. – С. 524.
Бережний Сергій Іванович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.edu.ua/news_details/news_id=5335&lang=ukr
 
12.08 - 90 років від дня народження Павла Михайловича Підголи (12.08.1929, с. Мало-Михайлівка Васильків. р-ну Дніпропетров. обл.), Героя Соціалістичної Праці (1966), робітника Запорізького трансформаторного заводу;
Література про життя та діяльність :
Голдобін, А. І.  Підгола Павло Михайлович // Голдобін, А. Запорізька Алея слави - народна святиня = Запорожская Аллея славы - народная святыня / А. І. Голдобін ; Анатолій Голдобін. – Дніпропетровськ, 2002. – С. 628.
 
13.08 - 175 років від дня народження Жерома Ілліча Гольдштейна (13.08.1844 - 15.04.1928), відомого бердянського лікаря;[92]
Література про життя та діяльність:
Константинова, В. Н.  Гольдштейн Жером Ильич // Энциклопедия Бердянска : в 2 т. – Мелитополь, 2013. – Т. 1. А-Л. - С. 361.
 
13.08 - 120 років від дня народження Харитона Олександровича Ляшенка (13.08.1899, с. Нікольське (нині - Мелов. р-ну Луган. обл.) - 06.07.1998, м. Запоріжжя), повного кавалера орденів Слави, старшого сержанта, учасника громадянської війни. З 1980-х років мешкав у м. Запоріжжі;
Література про життя та діяльність :
Варяник, О. В.  Ляшенко Харитон Александрович // Варяник, О. В.  Герои земли запорожской / О. В. Варяник. – Запорожье, 2018. – С. 530-531.
 
14.08 - 125 років від дня народження Дмитра Олександровича Тяпочкіна (14.08.1894, м. Новий Двір Варшав. губ. - 19.04.1982, с. Ракитне Бєлгород. обл., РФ), архімандрита Серафима, відомого старця Російської православної церкви ; 1955-1958 рр. служив настоятелем церкви в ім`я Архістратига Михаїла в с. Верхній Токмак Чернігівського району Запорізької області;[93]
15.08 - 80 років від дня народження Андрія Федотовича Хамули (15.08.1939, с. Левківка Погребищен. р-ну Вінниц. обл. - 12.08.2010, м. Запоріжжя), бригадира комплексної бригади спеціалізованого управління № 85 тресту "Укргідроспецфундаментбуд", заслуженого будівельника УРСР, лауреата Державної премії УРСР, почесного громадянина міста Запоріжжя (1988).
 
Народився Андрій Федотович Хамула 15 серпня 1939 року в с. Левківка Погребищенського району Вінницької області. Закінчивши середню школу, працював на одному із київських підприємств.
Після служби в армії його життєвий шлях пов'язаний із Запоріжжям.
Андрій Федотович працював в управлінні тресту «Укргідроспецфундаментбуд» з 1965 р., а через два роки очолив комплексну молодіжну бригаду, яка мала справу з виготовленням фундаментів. Саме цьому колективу довелося освоювати нову техніку і не тільки впроваджувати її, але й вдосконалювати. Спільно зі спеціалістами проектного інституту робітники бригади А. Ф. Хамули створили цілий комплект принципово нових механізмів і пристроїв для спорудження буронабивних залізобетонних паль. Почалося освоєння нового методу робіт, який полягав в економічному підході до використання предметів праці і матеріалів.
Чимала заслуга передової бригади, якою керував Андрій Федотович, полягала і в швидкому зростанні в Запоріжжі житлового масиву Хортицький, Палацу спорту «Юність», приміщення цирку, багатопрофільної лікарні, багатоповерхових житлових кварталів, промислових підприємств.
Трудова звитяга А. Ф. Хамули відзначена багатьма державними нагородами. Він – кавалер орденів Леніна (1981) та Трудового Червоного Прапора (1974); нагороджений медалями «За трудову доблесть» (1966), «За доблесний труд» (1970), йому присвоєне звання «Заслужений будівельний УРСР», «Почесний громадянин міста Запоріжжя» (1988). Лауреат Державної премії УРСР.
Помер А. Ф. Хамула 12 серпня 2010 року.
(Ж. Д. Назаренко)
Література про життя та діяльність :
Шиханов, Р. Б.  Хамула Андрій Федотович // Шиханов, Р. Б.  Почесні громадяни міста Запоріжжя : біограф. нариси / Р. Б. Шиханов ; Руслан Шиханов. – Запоріжжя, 2015. – С. 51-52.
Хамула Андрій Федотович // Запорожье и запорожцы. – Запорожье, 2005. – С. 305.
***
Кандидати народу // Запоріз. правда. – 1985. – 20 лют. (№ 36). – С. 1.
Миколенко, К.  Трудовий рекорд щоденно // Комсомолець Запоріжжя. – 1985. – 20 серп (№ 100). – С. 1.
Клименко, М.  Першопрохідці // Молодь України. – 1985. – 8 верес. (№ 173). – С. 2.
Гордість за справу своїх рук // Запоріз. правда. – 1983. – 14 серп. (№ 173). – С. 1.
Сергєєва, І.  Робітнича висота // Запоріз. правда. – 1982. – 1 трав. (№ 84). – С. 2.
Дашевський, О.  На рівні часу // Запоріз. правда. – 19 жовт. (№ 205). – С. 2.
 
15.08 - 50 років від дня народження Олександра Вікторовича Насипайка (15.08.1969, с. Копані Оріхів. р-ну - 17.06.1988, там само), воїна-афганця, рядового;
Література про життя та діяльність:
Насипайко Олександр Вікторович // Книга пам'яті України. Запорізька область. – Запоріжжя, 2012. – Т. 23 [і] : Інтернаціоналісти. - С. 59.
 
15.08 - 30 років (1989) Токмацькому краєзнавчому музею;[94]
17.08 - 100 років від дня народження Лаврентія Івановича Крутиленка (17.08.1919, с. Карелкино Орлов. пов. (зараз - Уриц. р-н Орлов. обл., РФ) - 12.12.1994, м. Запоріжжя), Героя Радянського Союзу;
Література про життя та діяльність:
Награда нашла // ПравДа. - 2013. - 8 авг. (№ 31). - С. 31.
 
17.08 - 80 років від дня народження Ірини Миколаївни Ласки (17.07.1939, с. Уст-Руське Горлиц. р-ну Краків. обл., Польща - 08.09.2011, смт. Кушугум Запоріз. р-ну), філолога та мистецтвознавця, заступника Запорізького художнього музею.
 
Ірина Миколаївна Ласка народилася 17 серпня 1939 року в с. Уст-Руське Горлицького району Краківської області, Польща. Закінчила Львівський державний університет ім. І. Франка (1961) та Ленінградський інститут живопису, скульптури та архітектури ім. І. Репіна (1972). Філолог та мистецтвознавець.
У Запорізькому художньому музеї Ірина Миколаївна працювала з 8 вересня 1972 року. Заступник директора музею з наукової роботи. Головною метою перших співробітників музею, до яких належить І. Ласка, було поповнення музейної колекції.
Наукові інтереси І. Ласки були спрямовані на вивчення зібрання музею та творчості запорізьких художників. Митці вважали за честь почути від неї схвальний відгук, мати мистецький аналіз своєї творчості. Вона автор постійної експозиції живопису XIX - початку XX ст. та декількох фондових виставок: «Нові надходження» (1981, 1990, 1992, 1996, 2006 роки), «Художники Запоріжжя» (щорічних з 2002-го), «Дари живопису» (1996, 2006), «Скарби музею». Упорядник альбому «Запорізький художній музей» із серії «Скарби музеїв України» (Київ, 1984). Автор більш ніж 50-ти публікацій у газетах, журналах, збірках матеріалів та каталогах наукових конференцій, альбомах. За її активної участі було створено 35 різноманітних наукових телепередач циклу «Наш Ермітаж», який популяризував діяльність та колекцію Запорізького художнього музею.
І. Ласка – перший у Запорізькій області заслужений працівник культури України серед музейників. Вона не розділяла життя на музейне та особисте, віддаючи творчій роботі весь свій час. До свого 45-річчя Запорізький художній музей надрукував збірку наукових статей та матеріалів І. Ласки.
Померла 8 вересня 2011 року. Похована на Кушугумському кладовищі (Запорізький район).
(І. В. Атаманчук)
Література про життя та діяльність :
Ласка Ірина Миколаївна (1939 - 2011) // Запорізький обласний художній музей : 45-річному ювілею музею присвячується : наук. статті та матеріали / Департамент культури, туризму, національностей та релігії ЗОДА, КУ "Запорізький обласний художній музей" ЗОР ; [наук. ред. та упоряд. Г. Борисова]. – [Запоріжжя : б. в., б. р.]. – С. 3.
[Ласка, І. М.]  90 років (1922) від дня заснування Запорізької художньої професійної школи // Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2012 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ"ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2011. – С. 37-39.
 
18.08 - 40 років від дня народження Артема Михайловича Ревуцького (18.08.1979, м. Запоріжжя - 29.08.2014, там само), учасника АТО (93-тя ОМБр). Загинув під час виходу з Іловайського “котла”;[95]
20.08 - 125 років від дня народження Олександра Марковича Радченка (20.08.1894, м. Лохвиця Полтав. обл. - 20.01.1975, м. Львів), композитора, диригента, педагога, заслуженого артиста України (1947) ; від 1930 р. - завідувач музичної частини в театрі ім. М. Заньковецької у Запоріжжі та Львові (1944-1964), працював у музичних школах та училищах Запоріжжя та Дніпропетровська (нині - м. Дніпро), художнім керівником Запорізької філармонії.
 
Олександр Маркович Радченко народився 20 серпня 1894 року в с. Лохвиця, Лохвицького повіту Полтавської губернії (нині - м. Лохвиця Полтавської області).
В 1911 році закінчив Одеську музичну школу по класу скрипки. Цього ж року поступив у музичне училище і одночасно в Одеську консерваторію (по класу духових інструментів, диригування і музичної теорії).
            Служив воєнним капельмейстером (1913 - 1918). Був учасником Громадянської війни 1919 - 1923 роки – капельмейстер в Робітничо-Селянській Червоній Армії (РСЧА).
Після цього Олександр Маркович керує різними самодіяльними колективами Одеси (1923-1930). В цей же час він пробує себе як композитор театральних постанов.
            В 1930-1953 рр. Олександр Маркович працював у різних театрах (Запоріжжя, Львів, Тобольськ). Їм було оформлено 546 театральних вистав, які пройшли на сценах українських театрів, з них 183 - тільки у Львівському театрі ім. М. Заньковецької, де він також був завідувачем музичною частиною протягом 24 років.
            Працюючи на Львівському радіо О. Радченко займав посаду завідувача музичним сектором обласного відділення.
            Характерною і важливою рисою музики композитора є її єдність змісту і форми, чарівна мелодійність, велика емоційна насиченість, спрямованість на розкриття теми вистави.
            Основною рисою творчості талановитого композитора є безпосередність і простота висловлювання музичних думок, професійна майстерність театрального композитора, диригента, педагога. І ще дуже велика працездатність.
            Життя, віддане театру й музиці - так можна сказати про плідний шлях Олександра Марковича Радченка. Працюючи художнім керівником Запорізької обласної філармонії, він також викладав у музичних школах та училищах не тільки міста Запоріжжя, а й міста Дніпропетровська.
            Помер Олександр Маркович Радченко 20 січня 1975 року у Львові.
(І. М. Бичева)
Література про життя та діяльність:
Муха, А. І.  Радченко Олександр Маркович // Муха, А. І.  Композитори України та української діаспори : довідник / А. І. Муха. – К., 2004. – С. 246.
Радченко Олександр Маркович // Митці України : енциклопед. довід. – К., 1992. – С. 499.
 
24.08 - 100 років від дня народження Єжи Максиміліановича Розенбаума (24.08.1919 - 1997), доктора педагогічних наук, професора, викладача кафедри методики викладання філологічних дисциплін ЗНУ.
З висоти прожитих років розумієш, що такі люди, як Єжи Максиміліанович, приходять в наш світ, щоб зробити його кращим, добрішим, більш людяним. Своїм життєвим прикладом вони показують, що негаразди, перешкоди і злу волю можна подолати, не втрачаючи себе і не роблячись жорстоким. Відблиск їх особистості світить і після відходу з життя, як доходить до нас світло далеких зірок, навіть якщо вони погасли.
В. Голубков, один з перших учнів Є. М. Розенбаума
 
Єжи Максиміліанович Розенбаум - доктор педагогічних наук, професор, керівник науково-дослідної лабораторії, викладач кафедри методики викладання філологічних дисциплін ЗНУ, організатор і перший голова Запорізького обласного товариства польської культури імені А. Міцкевича. Людина, яку увПольщі вважають легендою.
Народився Є. Розенбаум 24 серпня 1919 року у Варшаві в родині фабриканта. Його батько Максиміліан і мати Цецилія були хрещеними євреями. Навчався у престижній польській гімназії, яку закінчив 1933 року, після цього поїхав вчитися до Бельгії. З 1936 року продовжив освіту на медичному факультеті Сорбонни. Закінчити курс завадила Друга світова війна, яка застала його на канікулах у Польщі. Єжи Розенбаум, подібно до багатьох, в сум'ятті слухав по радіо обнадійливі промови Молотова, який пропонував рятівний притулок в СРСР.  Разом з другом листопадової ночі 1939 року перейшов кордон. Радянський Союз “гостинно” зустрів Є. Розенбаума співробітниками НКВС. Майже рік тривало слідство, після чого оголосили вирок - 8 років перебування у виправно-трудовій колонії за нелегальний перехід кордону і підозру в шпигунстві. Відбувши у таборі 22 місяці, був звільнений достроково на підставі договору радянської влади і польського еміграційного уряду. Одразу ж спробував вступити в польську армію генерала Андерса, що прямувала до Ірану, але через короткозорість його не прийняли. Згодом опинився у Кара-Калпацькій автономній області. Захворів, потрапив до лікарні, там і залишився. Після одужання працював черговим фельдшером у лікарні. У Кара-Калпацькій області на той час знаходилося більше 3,5 тисячі поляків. 24 липня 1944 року в Любліні утворився перший Польський уряд. В цей час Єжи Максиміліанович очолює Союз польських патріотів. Ванда Василевська прислала з Москви телеграму: «Запорізька область - найродючіша в Україні». У 1944 році, коли радянська армія увійшла на польську територію і почався перший етап реевакуації, Єжи Розенбаум був зобов'язаний організувати відправку 3,5 тисяч поляків з Кара-Калпацької області у Запоріжжя. Завдяки цьому випадку майбутній професор опинився у Запоріжжі, в якому через велике кохання й залишився.
До 1946 року Є. Розенбаум завідував жіночою консультацією, перекладав для заводу «Комунар» технічні тексти з англійської та французької мови.
Після прийняття радянського підданства у 1946 році, почав працювати вчителем французької мови у запорізькій школі № 13.
1954 року здобув вищу освіту в Харківському державному педагогічному інституті іноземних мов ім. Н. К. Крупської.
1962 року захистив кандидатську дисертацію. Йому було присвоєно вчений ступінь - кандидат педагогічних наук, а в 1965 році - вчене звання доцент.
Коли в Запорізькому педагогічному інституті відкрився факультет іноземних мов, Єжи Максиміліанович виявився єдиним в даній сфері кандидатом наук. В інституті 12 років обіймав посаду завідувача кафедри французької мови.
1984 року захистив докторську дисертацію. Через рік йому було присвоєно вчений ступінь доктора педагогічних наук, а в 1987 році - вчене звання професор.
У Запорізькому педагогічному інституті працював на посадах старшого викладача французької мови, виконувача обов’язків доцента кафедри іноземних мов, завкафедри французької мови на посадах професора кафедр французької мови та романської філології. З 1992 року, коли на філологічному факультеті було введено новий предмет - польська мова, обіймає посаду професора кафедри методики викладання філологічних дисциплін.
Ім'я професора Єжи Розенбаума відоме далеко за межами України. З початком перебудови він часто виїздив з науковими доповідями за кордон, в тому числі і на запрошення ЮНЕСКО.
До останніх днів свого життя займався розвитком і зміцненням польсько-української дружби. Очолював організоване ним Запорізьке обласне товариство польської культури імені А. Міцкевича, був віце-президентом Всеукраїнського товариства вчених - вихідців з Польщі. За свою різнобічну діяльність у відродженні та поширенні польської культури, 24 листопада 1995 року, під час підписання договору про співпрацю в галузі культури та мистецтва між Україною і Польщею, Є. Розенбаум був нагороджений медаллю «Заслужений діяч польської культури».
З відходом у вічність Єжи Максиміліановича Розенбаума пішла в інший світ і ціла епоха, яскравим представником якої він був.
(С. В. Скрипак)
Література та інтернет-ресурси:
Розенбаум Єжи Максиміліанович // Запорізький національний університет: історія і сучасність (1930-2005) : ювілейна книга. - Запоріжжя, 2006. - С. 227-228.
Наш пан Ежи // Павлюк, О. Ю.  Судьбы поляков Запорожья / Ольга Павлюк. - Запорожье, 2006. - С. 9-65.
Волова, Л.  Ежи Розенбаум: страницы судьбы // Запороз. Січ. - 1994. - 21 верес.
Гординский, А.  Польская медаль - запорожскому профессору // Запороз. Січ. - 1995. - 19 груд.
Армяновский, В.  Профессор эдукации [Электронный ресурс] / Виктор Армяновский. - Режим доступа : istznu.org/dc/file.php?host_id=1&path=/page/issues/...
Полюшко, В.  Запорожец из Сорбонны [Электронный ресурс] / Валерий Полюшко. - Режим доступа : library.znu.edu.ua/articles/1718.ukr.html
 
24.08 - 40 років від дня народження Андрія Олексійовича Белявцева (24.08.1979, с. Вознесенка Мелітоп. р-ну - 08.02.2017, там само), учасника АТО, заступника командира бойової машини, навідника-оператора 54-ї окремої механізованої бригади. Загинув на Світлозарській дузі (Донецька область);[96]
26.08 - 80 років від дня народження Григорія Антоновича Семенова (26.08.1939, с. Кінські Роздори Пологів. р-ну - 09.08.2015, м. Запоріжжя), доктора економічних наук (1990), професора (1992), академіка Міжнародної академії оригінальних ідей (1993), академіка-засновника Академії економічних наук України (1993). Очолював кафедру економіки підприємства Запорізької державної інженерної академії (1991 - 2004) і Класичного приватного університету (2004 - 2010). Видав 28 монографій, понад 10 навчальних посібників з грифом МОН України, близько 450 публікацій у фахових виданнях.
У 1992-1993 рр. під його керівництвом проведена науково-дослідна робота з розробки концепції стратегічного розвитку м. Запоріжжя, яка дала змогу збільшити бюджет Запорізької області на 75 млн. грв. При розробці Стратегії розвитку Запорізької області до 2015 року Г. А. Семенов був керівником розділу аналізу промисловості Запорізької області.
 
Праці:
Удосконалення управління промисловими підприємствами на засадах контролінгу : монографія / Г. А. Семенов, О. В. Козуб ; Класич. приватний ун-т. – Запоріжжя : [КПУ], 2011. – 216 с.
Економічний механізм формування та використання оборотного капіталу підприємств : монографія / Г. А. Семенов, А. В. Бугай, О. О. Єропутова ; Класичний приватний університет. – Запоріжжя : КПУ, 2009. – 364 с.
Ефективні методи управління оборотними коштами на промислових підприємствах : монографія / Г. А. Семенов, М. І. Іванова. – Запоріжжя : [ЗЦНТЕІ], 2009. – 230 с.
Удосконалення організації матеріально-технічного забезпечення на підставі логістики : монографія / Г. А. Семенов, М. Г. Гиря. – Запоріжжя : [ЗЦНТЕІ], 2008. – 330 с.
Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : навч. посібник для вузів / Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов ; М-во освіти і науки України, Гуманіт. ун-т "Запоріз. ін-т держ. та муніцип. упр.". – Вид. 2-ге , перероб. і доп. – К. : Центр навч. літ., 2006. – 232 с. : табл.
Економіка підприємства : навч. посібник для внз / Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов ; М-во освіти і науки України, Гуманіт. ун-т "Запоріз. ін-т держ. та муніцип. упр.". – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К. : Центр навч. л-ри, 2005. – 326 с. : схеми, табл.
Техніко-економічні розрахунки на підприємстві : навч. посібник для внз / Г. А. Семенов, А. Г. Семенов, В. К. Станчевський ; М-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т "ЗІДМУ". – К. : Центр навч. літ., 2005. – 184 с. : табл.
Международные экономические отношения: анализ состояния, реалии и проблемы : учеб. пособие для эконом. спец. вузов / Г. А. Семенов, М. А. Панкова. – Запорожье : ЗГИА, 2002. – 308 с.
Организация и планирование хозяйственной деятельности на предприятии : [АвтоЗАЗ-ДЭУ] / Г. А. Семенов, А. Г. Семенов ; Мин-во образования и науки Украины. ЗГИА. – Запорожье : [б. и.], 2001. – 176 с.
 
Література та інтернет-ресурс:
Пам'яті колеги : некролог // Держава та регіони. Економіка та підприємництво. - 2015. - № 4. - С. 102-103.
До 75-річчя з дня народження і 45-річчя науково-педагогічної діяльності академіка АЕН України, доктора економічних наук, професора Семенова Григорія Антоновича // Вісн. екон. науки України. - 2014. - № 1. - С. 187-188.
До 65-річного ювілею та 35-річчя науково-педагогічної діяльності професора Семенова Григорія Антоновича // Вісн. Академії екон. науки України. - 2004. - № 1. - С. 140-141.
Семенов Григорій Антонович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.edu.ua/news_details/news_id=7024&lang=ukr
 
27.06. - 100 років від дня народження Володимира Івановича Моссаковського (27.08.1919, м. Мелітополь – 13.07.2006, м. Дніпро), вченого в галузі механіки, академіка Національної академії наук України (1972), Героя Соціалістичної Праці (1982), лауреата Державної премії СРСР (1970), доктора фізико-математичних наук, професора.
 
Володимир Іванович Моссаковський народився 27 серпня 1919 року в м. Мелітополь в сім’ї службовців. У 1939 році В. І. Моссаковський з відзнакою закінчив середню школу м. Дніпропетровська і вступив на фізичний факультет Дніпропетровського державного університету. У жовтні того ж року був призваний до лав радянської армії, пройшов усю війну. У грудні 1945 року демобілізувався і продовжив навчання в університеті за фахом «механік». Здобувши у 1950 році вищу освіту, вступив до аспірантури при кафедрі теоретичної механіки. Достроково у 1952 році захистив кандидатську дисертацію, у 1958 – докторську. З 1958 – професор. У 1967 році В. І. Моссаковського обрано членом-кореспондентом, а в 1972 році – дійсним членом Національної академії наук України. Член Національних комітетів України та Росії з теоретичної і прикладної механіки.
Професор В. І. Моссаковський є фахівцем у галузі математичної та прикладної теорії пружності, міцності та стійкості тонкостінних конструкцій. Під його безпосереднім керівництвом розроблені нові інтерференційно-оптичні методики дослідження, що дало змогу отримати ряд значних експериментальних результатів при вирішенні проблеми контактної взаємодії твердих тіл.
Його наукові дослідження відображені у понад 270 наукових робіт, в числі яких 7 монографії, 2 навчальних посібники для ВНЗ та ряд авторських свідоцтв. Під його керівництвом підготовлено і захищено 45 кандидатських та 10 докторських дисертацій, ним створена наукова школа в області механіки деформованого твердого тіла.
У період з 1964 по 1986 рр. В. І. Моссаковський – ректор Дніпропетровського університету. Тривалий час був радником ректора Дніпропетровського університету, керував науково-дослідною лабораторією прикладної математики і механіки.
Нагороджений медалями імені академіка С. І. Вавілова (1974), Срібною медаллю ВДНГ СРСР (1980), двома орденами Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, , орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня, Червоної Зірки, «Знак Почесті», «Князя Ярослава Мудрого» V ступеню, «За мужність» та ін. В. І . Моссаковський – заслужений діяч науки і техніки України, почесний громадянин м. Дніпропетровська (нині м. Дніпро) (1999).
Помер В. І. Моссаковський 13 липня 2006 року у віці 86 років. Похований на Запорізькому цвинтарі м. Дніпро.
(В. П. Воровка)
Література та інтернет-ресурс:
Моссаковський Володимир Іванович // Герої – освітяни і науковці України / упоряд. О. А. Сай [та ін.]. – 2-е вид., перероб. і доп. – К., 2012. – С. 48-49.
Шаромова, В. Р.  Моссаковський Володимир Іванович // Шаромова, В. Р.  Українські фізики та астрономи : посіб.-довід. / В. Р. Шаромова. – Тернопіль, 2007. – С. 103.
Доповідь професора М. В. Полякова на засіданні Вченої Ради до 95-річчя з дня  народження академіка В. І. Моссаковського (27.08.1919 – 13.07.2006 рр.) [ Електронний ресурс] // Доповідь професора М. В. Полякова – Режим доступу: https://docviewer.yandex.ua/view/55109920/?
            Моссаковский Владимир Иванович (1919 – 2006) [Електронний ресурс] // Международный объединённый биографический центр. – Режим доступа:
http://www.biograph.ru/index.php/persons/4200-mossakovsky
 
28.08 - 30 років від дня народження Дмитра Сергійовича Буренка (28.08.1989, м. Мелітополь - 27.10.2016, там само), учасника АТО, старшого матроса 501-го батальйону морської піхоти (м. Миколаїв). Загинув в районі Павлополя Волноваського району Донецької області під час мінометного обстрілу;[97]
29.08 - 30 років тому (1989) став до ладу п’ятий енергоблок Запорізької АЕС;
29.08 - 25 років тому (1994) Запорізький індустріальний інститут було перейменовано  на Запорізьку державну інженерну академію;
 
ВЕРЕСЕНЬ
               
                01.09 - 30 років (1989) від дня заснування школи мистецтв № 2 (м. Запоріжжя);
 
Початкова мистецька освіта є важливим чинником для розвитку та самореалізації творчих здібностей дітей та юнацтва. Створення гідних умов, підтримання кожної обдарованої юної особи - головна мета кожної дитячої школи мистецтв в Україні. 
Запорізька дитяча школа мистецтв № 2 була відкрита 1 вересня 1989 року. Знаменнним є для цього закладу 2019 рік, адже попереду - святкування 30-річного ювілею. Хоча 30 років - не так багато, але напрацьовано і досягнуто вагомих результатів, є чим пишатися.
У школі існує 4 відділення: музичне, вокально-хорове, хореографічне, відділення образотворчого мистецтва. Також на базі закладу функціонує господарчо-розрахункове відділення, на якому учні різних вікових категорій навчаються за обраним фахом.
Музичне відділення має три відділи – фортепіанний (загального фортепіано), відділ народних інструментів та музично-теоретичний. Відділ народних інструментів є найбільш різноманітним за складом інструментів з фаху навчання. Це скрипка, акордеон, домра, балалайка, гітара та ударні інструменти.
На відділенні існує три великих учнівських колективи: ансамбль народних інструментів, ансамбль ударних інструментів, ансамбль скрипалів, вокальний ансамбль музичного відділення, молодша та старша група хору музичного відділення та ансамблі малих форм.
Виховання всебічно розвинених, якісно підготовлених виконавців-інструменталістів, освічених музикантів, прищеплення учням любові до народної та класичної музики, рідної культури стало можливим завдяки високому професійному рівню викладачів.
Багато років на вокально-хоровому відділенні існує учнівський хоровий колектив «Весняні голоси». Хорові традиції колективу дбайливо зберігаються викладачами відділення, для яких головною метою педагогічної діяльності є розкриття творчої особистості дитини, зростання її духовного та мистецького потенціалу, набуття професійних навичок хорового та сольного співу.
Невід'ємною частиною мистецького життя музичного та вокально-хорового відділень є концертна діяльність. Свята, театралізовані вистави, лекції-концерти у школі стали вже традиційними.
Виховання творчої художньої особистості, яка в повній мірі володіє професійними навичками живопису та може самостійно створювати художні роботи високого рівня, розширення світогляду дитини шляхом знайомства із культурними шедеврами різних країн, набуття нею естетичного смаку та любові до мистецтва рідного краю – один із аспектів роботи відділення образотворчого мистецтва.
Викладачі постійно заохочують учнів до участі у конкурсах живопису та пленерах, міських мистецьких заходах, майстер-класах, художніх виставках, що сприяє розкриттю творчого потенціалу дитини та відкриває перед нею нові перспективи. Щорічна участь у мистецьких заходах до Дня міста спонукає викладачів та учнів відділення до пошуків нових засобів виразності, оволодіння такими техніками, як квілінг, народний розпис та графіка на склі.
За час свого існування хореографічне відділення виросло із шкільного об'єднання в зразковий хореографічний колектив, якому в 2012 році присвоєно почесне звання «Зразковий аматорський ансамбль танцю “Сузір'я”». 2016 року колектив відмітив двадцятилітній ювілей творчої діяльності. Керівником ансамблю є Алла Павлівна Димова.
Професійна майстерність та непересічний репертуар колективу, створений талановитими постановниками хореографічного відділення, дає йому можливість бути учасником багатьох мистецьких заходів нашого міста та отримувати найвищі нагороди як на міських, так і на міжнародних хореографічних конкурсах. Так, 2017 року на IV Всеукраїнському хореографічному фестивалі-конкурсі “Витоки Danse” ансамбль став лауреатом I та II премії в різних вікових категоріях. Також колектив неодноразово перемагав на хореографічних конкурсах в Болгарії, Угорщині, Естонії тощо. Знають і цінують колектив не тільки в Україні, а й за кордоном.
Зразковий аматорський колектив, ансамбль танцю "Сузір'я" завжди є окрасою святкових заходів та викликає щире почуття захоплення у глядачів.
Учні школи постійно беруть участь у міських, обласних, всеукраїнських та міжнародних мистецьких конкурсах. Так, протягом 2017-2018 навчальних років взяли участь у 42 конкурсах та отримали 118 перемог. Це означає, що кожен 4-й учень школи є переможцем конкурсу.
Багато учнів школи продовжують навчання у вищих навчальних закладах мистецького спрямування, тим самим втілюючи в життя кращі традиції педагогічного колективу Запорізької дитячої школи мистецтв № 2.
(О. В. Нежижим)
 
                01.09 - 65 років тому (1954) був заснований Мелітопольський машинобудівний (зараз – державний промислово-економічний) технікум;
 
Наступала ера науково-технічного прогресу, яка вимагала висококваліфікованих фахівців для провідної галузі промисловості. Створення вечірнього машинобудівного технікуму нерозривно зв’язане с розвитком нашого міста машинобудівників. Постійна потреба машинобудівних підприємств в освічених кадрах спонукала Раду Директорів заводів Наказом № 100 від 5 серпня 1954 року заснувати на базі заводів ім. Воровського та Компресорного спеціальний навчальний заклад  – вечірній машинобудівний технікум.
Спочатку в штаті технікуму було 7 адміністративних робітників та 6 викладачів. Вже перший прийом студентів склав 125 чоловік. Усі вони інженерно – технічні робітники – практики. Вони отримали спеціальність “Холодна обробка металів різанням”.
Наказом № 966 Р від 25 червня 1962 року вечірній машинобудівний технікум був реорганізований у денний із збереженням вечірнього відділення. Працювали курси навчання майстрів – практиків, 6 груп з підготовці для вступу в технікум. Загальна чисельність студентів дорівнювала 1000 осіб.
2 серпня 1974 року Машинобудівний технікум був перейменовано в Автомоторний технікум, директором якого став Горбуленко Петро Кузьмич. Були відкриті нові спеціальності: “Двигуни внутрішнього згоряння”, “Ковальсько -штампувальне виробництво”, “Чорне лиття”, “Кольорове лиття”.
Наказом № 128 від 14 лютого 2011 року технікум перейменовано в Державний вищий навчальний заклад «Мелітопольський промислово–економічний коледж» (директор – Шапурова Олена Олександрівна).
В навчальному та виробничому корпусах розташовані 33 аудиторії, 27 лабораторій та 5 майстерень, що відповідають сучасним вимогам. Плідно працюють 5 комп’ютерних лабораторій для поліпшення та систематизації роботи. Функціонує спортивно-оздоровчий комплекс, до складу якого входять ігровий, гімнастичний, тенісний, тренажерний зали, спортивний майданчик.
Однією з найкращих у місті вважається бібліотека коледжу. Великий та різноманітний фонд книжок, підручників, довідників і періодичної преси створюють необхідні умови для якісного навчання. Для студентів, що прибули на навчання з інших міст гостинно відчиняє двері студентський гуртожиток.
Коледж готує спеціалістів за напрямами: «Економіка підприємства», «Бухгалтерський облік», «Комерційна діяльність», «Обслуговування комп'ютерних систем і мереж», « Технологія обробки матеріалів на верстатах і автоматичних лініях», «Виробництво двигунів», «Монтаж і обслуговування холодильно-компресорних машин та установок», «Монтаж і експлуатація електроустаткування підприємств і цивільних споруд», «Обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів».
Студенти навчаються за денної та заочною формами навчання і отримують кваліфікаційний рівень – молодший спеціаліст на основі базової та повної загальної середньої освіти. Навчання здійснюється за державним замовленням і за рахунок коштів юридичних і фізичних осіб.
Випускники коледжу мають можливість працевлаштуватися у машинобудуванні, переробній, харчовий галузях виробництва, установах банківської сфери і у комерційних закладах.
(Гайдай Т. І.)
Література:
Мелітопольський державний промислово-економічний технікум // Кто есть кто на Мелитопольщине : информ.-биогр. сб. – Х., 2004. – С. 62.
 
01.09 - 30 років тому (1989) відкрився Енергодарський навчально-виховний комплекс № 5;
01.09 - 20 років (1999) від дня заснування факультету іноземних мов в Запорізькому інституті державного та муніципального управління (нині - Класичний приватний університет);
02.09 - 70 років Віктору Івановичу Кадуріну (02.09.1949, м. Запоріжжя), запорізькому фотохудожнику;
 
Запорізькі фотографи традиційно вважаються одними з найкращих на теренах колишнього Союзу. Ще в радянські часи автори індустріального центру півдня України “ішли” нарівні з Москвою й Ленінградом. Швидкоплинний час багато що змінює. Хтось у пошуках нових можливостей подався до столиці або за кордон, інших уже немає серед живих. Але є імена запорізьких фотохудожників, які стали справжніми майстрами своєї справи, фотороботи яких посідають високі місця на престижних виставках. Одним з таких “класиків сучасності” є Віктор Кадурін.
Народився Віктор Кадурін 1949 року в Запоріжжі. Закінчив художню школу. Працював на заводі “Радіоприлад” головним художником. Тоді до нього за порадою приходили  фотографи, котрим Віктор допомагав побудувати композицію або вдало організувати кольорову гаму. Пізніше його запросили до фотоклубу “Запоріжжя”, членом якого Кадурін є з 1985 року, й відтоді сам займається фотографією.
Про Кадуріна прийнято говорити, що він полюбляє знімати натюрморти. Але, за словами художника, в нього добре виходять портрети і пейзажі. 
Спочатку Віктора приваблювала природа, “всі, напевно, починають з пейзажів або з фотографування дітей”. Ось і Кадурін колись давно зняв серію вдалих портретів сина на відпочинку в Кирилівці. Навіть сам не підозрював, що вийде хороша робота. Коли показав знімки у фотоклубі, не очікував, що усім сподобається.
Потім знімав багато фактур. Його приваблював пісок, якісь речі на піску. Постійно ходив на Хортицю, тут було “поле” для діяльності, перш за все - вода, ріка, її краса та мінливість. Незабаром випадкових знахідок почало не вистачати. Так Кадурін прийшов до постановочної зйомки, і натюрморту зокрема.
Як художник, він починав з акварелі, писав пейзажі. А ось у фотографії йому все-таки ближче натюрморт. Може, тому, що вивчив його досконало, починаючи з класичного живопису, з Караваджо. Хоча Віктор вважає, що зйомка натюрморту є найскладнішою. Кадурін говорить, що натюрморт - важкий жанр хоча б тому, що створює помилкове враження простоти. Саме цей жанр приніс автору визнання. 2008 року редакція українського журналу Dfoto визнала Віктора Кадуріна “Людиною року” серед фотографів в номінації “Поетика натюрморту”. В одній з місцевих газет журналісти назвали Кадуріна “королем натюрморту”.
“Для мене важливо, щоб в кожному знімку була недомовленність, щоб кожен бачив в ньому щось своє”, - зізнається фотохудожник. “Мої фотографії - це голос, але почуєте ви його чи ні, залежить від вашої гуманітарної підготовки”.
Роботи В. Кадуріна доволі різноманітні. Одні виконані в дусі загальноприйнятих канонів, інші можуть когось шокувати. “Мистецтво - це коли художник знає всі правила фотографії і свідомо їх порушує”, - багато років тому казав Віктор. Також автор зізнається, що він прихильник епатажного мистецтва.
Улюбленим жанром фотографа все-таки є портрет. Перш за все, він відшукує такі обличчя, які можуть його внутрішньо заворожити. Вміння майстра поєднати фотографію і образотворче мистецтво особливо яскраво проявляється в його роботах.
Насолоджуватися фотографічними образами, які створює Віктор Кадурін, можна як наживо, буваючи на його виставках, так і гортаючи сторінки каталогів, журналів та Інтернету. 
Відбулося 5 персональних виставок автора. До речі, не так часто майстер їх влаштовує (раз на пять років, до круглих і напівкруглих дат). П'ята виставка, приурочена до 65-річчя фотохудожника, відбулася 2014 року в Запоріжжі у виставковому залі обласної організації Спілки фотохудожників України. На ній були представлені нові роботи (близько півсотні), зібрані в невеликі фрагменти за темами. Відомий запорізький фотохудожник Олег Бурбовський високо оцінив роботи Кадуріна: майстер “подає свої роботи по-новому, нестандартно. У нього продуманий фон, кожен портрет виражений в якомусь ключі, з імпресіоністським поглядом”.
За словами мистецтвознавця І. Воронової, “Віктор Кадурін все життя йде шляхом імпресіоністів - намагається зобразити світ в його постійній мінливості, створити у глядача враження, що він бачить роботу живу, рухливу і природну. Його роботи схожі на полотна, де вивірений кожен світловий рисунок, напівтон, ретельно підібраний кольоровий відтінок...”.
Дійсно, фотографії майстра завжди продумані до дрібниць, як, скажімо, з психологічної точки зору, так і з технічного боку. Художник має своє бачення світу та людини.  Він, так би мовити, уважно та прискіпливо вивчає життя. За допомогою принципів перспективи і композиції в його картину “можна ввійти”, а не лише дивитися на неї.
Як говорить фотохудожник, він не може розповісти про секрет своєї фотографії. “Секрет - десь всередині. Потрібно виховувати себе роками, тренувати візуально, бути високо інтелігентною людиною. Багато читати, щоб зрозуміти, що ти хочеш зараз побачити в людині, яка проходить повз”.
Надихають художника такі епатажні особистості, як модельєр Джон Гальяно. Крім того, Кадурін дивиться багато фільмів, читає есе про мистецтво. 
Віктор Кадурін - визнаний у світі майстер фотопортрету й натюрморту, дипломант і медаліст виставок в Аргентині, Ірані, Іспанії, Італії, Люксембурзі, Угорщині, Франції. Має звання “Художник міжнародної асоціації фотомистецтва”. Взагалі, список вітчизняних і міжнародних нагород Віктора вагомий, перерахувати усе - процес надто трудомісткий.
Завжди допитливий, рухливий, людина з великою працелюбністю, Віктор не перестає поповнювати своє портфоліо новими обличчями, подіями, явищами. Так як і не втомлюється глядач спостерігати за його творіннями, дивлячись на світ через призму його таланту.
“Мистецтво - маленька таємниця”, - любить говорити Віктор, і з ним важко не погодитися.
 
Література про життя та діяльність :
Кадурин Виктор // Запорожский фотоклуб, 1963 - 2013 : 50 годовщине Запорожского фотоклуба посвящается. – [Запорожье], 2013. – С. 50.
 
04.09 - 70 років від дня народження Юрія Вікторовича Болтрика (04.09.1949, м. Луганськ), кандидата історичних наук, старшого наукового співробітника Інституту археології НАНУ;
 
Юрій Вікторович Болтрик народився 4 вересня 1949 року в місті Луганську в сім'ї службовців. 1956 року родина повернулася до Києва. Навчався в СШ № 83, 1973 року закінчив історичний факультет Київського державного (нині - національного) університету ім. Т. Г. Шевченка. З 1966 року працює в Інституті археології НАНУ (1973-2002 на посаді наукового співробітника, з 2003 р. на посаді старшого наукового співробітника). 2002 року Юрій Вікторович захистив кандидатську дисертацію “Курганне будівництво скіфів у v IV ст. до Н. Х. (за матеріалами поховальних комплексів Дніпро - Молочанського межиріччя)”. Впродовж 1999-2002, 2005-2006 рр. працював заступником керівника Міжнародної українсько - турецької Південної експедиції.
Брав участь у роботі ряду археологічних експедицій ІА НАНУ. Він очолював археологічні експедиції, що досліджували кургани на території нашої області : Запорізьку (1977), Таврійську (1980-1981), Приазовську (1984-1992). Юрій Вікторович Болтрик зробив багато наукових відкриттів щодо давньої історії нашого краю. Вивчав кургани скіфської еліти Кара-Тюбе, де вчений розкопав найглибшу (16 м) культову підземну споруду Скіфії, Тащенак, а також декілька курганних груп в степах на північний захід від Азовського моря. Дещо раніше відбулися загальновідомі своїми знахідками розкопки Вишневої Могили в системі Гюнівських курганів, а ще раніше була участь у дослідженні знаменитої Гайманової Могили.
З 2000 р. і до теперішнього часу викладає два курси лекцій (“Скіфія за матеріалами розкопок елітних курганів” та ”Доба раннього заліза України та суміжних територій”) для слухачів Магістерської програми “Археологія та давня історія” в Національному університеті “Києво-Могилянська академія”.
Він автор більш ніж 170 наукових праць (в тому числі трьох монографій та навчального посібника).
(І. В. Шершньова)
Праці:
Ще раз до питання про одноактність зведення скіфських курганів / Ю. В. Болтрик // Старожитності раннього залізного віку / НАН України, Ін-т археології. – К., 2015. – С. 38-47.
[Бібліографічний список літератури ; в т. ч. праці Ю. В. Болтрика] // Тощев, Г.Н.  Древности Запорожского края : материалы к Своду памятников истории и культуры / Г. Н. Тощев, М. В. Ельников, О. В. Дровосекова. – Запорожье, 2003. – С. 98, 99.
Переправы Нижнего Днепра в скифское время / Ю. В. Болтрик // Проблемы скифо-сарматской археологии Северного Причерноморья : (к 100-летию Б. Н. Гракова). – Запорожье, 1999. – Ч. III. - С. 292 с.
Курганы царей Скифии IV в. до н. э. / Ю. В. Болтрик, Е. Е. Фиалко // Проблемы скифо-сарматской археологии Северного Причерноморья : тезисы докладов междунар. конф., посвященной 95-летию со дня рождения проф. Б. Н. Гракова. – Запорожье, 1994. – Ч. II. - С.  45-47.
Литик-скарабеоид из скифского кургана у с. Большая Белозерка / Болтрик Ю. В., Островерхов А. С. ; Скифские уздечки с пластинчатыми налобниками / Болтрик Ю. В., Фиалко Е. Е. // Киммерийцы и скифы : тезисы докладов междунар. науч. конф., посвященной памяти А. И. Тереножкина (25-28 мая 1992 г.). – Мелитополь, 1992. – С. 16-17.
Завершение исследований кургана Тащенак / Болтрик Ю. В., Фиалко Е. Е. // Вестник краеведа : тезисы науч. докладов и сообщений (апрель 1991 г.) / Запорож. гос. ун-т, Запорож. обл. краевед. музей. – Запорожье, 1991. – № 2. - С. 8.
Исследования скифского кургана Тащенак / Болтрик Ю. В. // Вестник краеведа : тезисы науч. докладов и сообщений (апрель 1990) / Запорож. гос. ун-т, Запорож. краевед. музей. – Запорожье, 1990.  – № 1. - С. 6.
Курган Кара-Тюбе в Северном Приазовье / Ю. В. Болтрик // Проблемы скифо-сарматской археологии Северного Причерноморья : тезисы докладов обл. конф., посвященной 90-летию со дня рождения проф. Б. Н. Гракова. Ч. 1. – Запорожье, 1989. – Ч. 1. - С. 19.
Курганный могильник в уроч. Носаки / В. И. Бидзиля, Ю. В. Болтрик, Б. Н. Мозолевский, И. П. Савовский // Курганные могильники Рясные Могилы и Носаки : предварит. публ. – К., 1977. – С. 61-158.
Сухопутные коммуникации Скифии (по материалам новостроечных исследований от Приазовья до Днепра) / Ю. В. Болтрик // Сов. археология. - 1990. - № 4. - С. 30-44.
 
Література про життя та діяльність :
Тощев, Г.Н. История изучения археологических памятников в Запорожской области : [в т. ч. про Ю. В. Болтрика] / / Г. Н. Тощев, М. В. Ельников, О. В. Дровосекова / Г. Н. Тощев, М. В. Ельников, О. В. Дровосекова // Тощев, Г.Н.  Древности Запорожского края : материалы к Своду памятников истории и культуры / Г. Н. Тощев, М. В. Ельников, О. В. Дровосекова. – Запорожье, 2003. – С. 29, 30.
Отрощенко, В. В.  До 60-річчя Юрія Вікторовича Болтрика / В. В. Отрощенко, С. А. Скорий // Археологія. - 2009. - № 4. - С. 108-110.
 
04.09 – 50 років Сергію Івановичу Пачеву (04.09.1969, м. Мелітополь), кандидату історичних наук (1996), доценту Мелітопольського державного педагогічного університету ім. Б. Хмельницького (2001), члену Запорізького наукового товариства ім. Я. П. Новицького, голові правління Мелітопольского товариства болгарської культури «Балкани» (2000-2017).
 
Сергій Іванович Пачев народився 4 вересня 1969 р. у м. Мелітополі. У 1987 р. завершив Мелітопольську середню школу № 7, у 1993 р. – історичний факультет Запорізького державного університету. Кандидат історичних наук (1996 р.), доцент (2001 р.). З 1996 р. працює у Мелітопольському державному педагогічному інституті (нині – МДПУ імені Богдана Хмельницького), з 2015 р. є заступником декана природничо - географічного факультету.
З 2000 р. по 2017 р. обіймав посаду голови Мелітопольського товариства болгарської культури «Балкани». Був ініціатором встановлення у 2012 р. побратимських зв’язків м. Мелітополя із болгарським містом Сливен.
С. І. Пачев досліджує історію болгарської діаспори в Україні, історію Запорізького Надазов’я, історіографію української історичної болгаристики. З 2008 р. керує науково-дослідним центром болгаристики МДПУ імені Богдана Хмельницького. Відповідальний редактор наукової серії «Болгари Північного Приазов’я: історія, мова та культура».
С. І. Пачев - автор понад 80 наукових праць, у тому числі 6 монографій та 2 навчальних посібників.
(В. П. Воровка)
            Праці:
            Историческая болгаристика в Украине на рубеже тысячелетий: факторы и тенденции // Трети международен конгрес по българистика 23-26 май 2013 г., София. Кръгла маса „Българистика“. – София : Универ. изд-во „Св. Климент Охридски“, 2014. – С. 155-167.
  •             переселенський рух до Приазов’я : підсумки півторастолітнього вивчення / С. И. Пачев // Болгари: 150 років у Приазовському краї: історія, мова, культура. – Велико-Тирново – Мелітополь, 2012. – Кн. 5. - С. 8–41.
            Возникновение болгарских сёл в Северном Приазовье (1861–1863) : монография / С. И. Пачев. – Мелитополь : МГПУ, 2007. - 88 с.
  •             творчість та національна самобутність як модель повсякденного світорозуміння / І.В. Букреєва, Л.Ф. Глинська, В.В. Ґудзь, В.М. Пачева, С. І. Пачев, А.М. Крилова // Етносфера народів Північної Таврії у світоглядно-ментальному вимірі та народній творчості : монографія. - 3-тє вид., перероб. та доп. – Запоріжжя-Мелітополь, 2006 – С. 110-175.
            Національна самобутність у повсякденному вимірі / І.В. Букреєва, Л.Ф. Глинська, В.В. Ґудзь, В.М. Пачева, С. І. Пачев, А.М. Крилова // Етносоціальне буття народів Запорізького Приазов’я в геокультурному контексті : монографія. - 2-ге вид., доп. – Запоріжжя-Мелітополь-Сімферополь, 2005 – С. 96-145.
            Повсякденний світ народів та феномен національного в ньому / І.В. Букреєва, Л.Ф. Глинська, В.В. Ґудзь, В.М. Пачева, С. І. Пачев, А.М. Крилова // Етнокультурний ландшафт Північного Приазов’я : монографія. – Сімферополь, 2004 – С. 76-125.
            Освіта та рівень письменності приазовських болгар у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. /С. І. Пачев // Південна Україна XVIII-XIX століття : записки наук.-дослід. лабораторії історії Півден. України Запоріз. держ. ун-ту. – Запоріжжя, 2001 – Вип. 6. - С. 205-209.
            Поземельні відносини у приазовських болгар в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. /С. І. Пачев // Наукові записки / Інститут укр. археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. – К., 1999. – Т. 5. - С. 196-209.
Народи Північного Приазов'я : (етнічний склад та особливості побутової культури) / М-во освіти України [та ін. ; авт. кол.: Б. М. Кочерга, С. І. Пачев та ін. ; редкол.: І. П. Аносов]. – Запоріжжя : Просвіта, 1997. – 176 с. : іл.
            Болгары в Запорожском крае / С. И. Пачев, А. И. Карагодин // Вестник краеведа. –Запорожье, 1991 – Вып. 2. - С. 48.
           
Література та інтернет-ресурс:
            Пачев Сергій Іванович // Дослідники історії Південної України: біобібліограф. довід. / НАН України [та ін.]. – К., 2013. – Т. 1. - С. 272-275.
Мелітопольське товариство болгарської культури “Балкани” : [в т. ч. про С. І. Пачева] // Ми - українські. - [Запоріжжя, 2012]. – С. 60.
Пачев Сергій Іванович // Наукова школа професора А. В. Бойка: персоналії та доробок / Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України — Запоріз. від-ня [та ін.]. – Запоріжжя, 2011. – С. 265-271.
            Пачев Сергей Иванович // Български историци : биограф.-библиограф. справ. - Трето преработено и доп. изд. – София : Акад. изд-во “Проф. Марин Дринов”, 2010 – С. 245.
Пачев Сергей Иванович // Кто есть кто на Мелитопольщине : информ.-биограф. сб. – Х., 2004. – С. 372-373.
            Пачев Сергій Іванович [Електронний ресурс] // Персональний сайт історика Ігоря Лимана. – Режим доступу: http://www.i-yman.name/DoslHist1/Pers/PachevSergijIvanovych.html
 
            4.09 - 5 років від дня заснування 37-го окремого мотопіхотного батальйону ЗСУ “Запоріжжя”
 
            На початку вересня 2014 року у Запоріжжі розпочалося створення додаткового 37-го батальйону територіальної оборони (далі - 37-й БТрО ) за ініціативи ГО «Самооборона Запоріжжя» та «Всеукраїнської громадської організації "Ніхто крім нас“, яка об'єднує ветеранів-афганців. Девіз та символіку саме цієї ветеранської організації було використано при створенні батальйону.
            4 вересня 2014 року була підписана директива Генерального штабу, яка офіційно затвердила батальйон у складі Сухопутних військ ЗСУ, що дозволило вїйськкоматам Запоріжжя розпочати комплектування нового підрозділу в добровільному порядку (за контрактом) та за призовом під час мобілізації.
            Командиром батальйону був призначений майор запасу Олександр Лобас. Він брав активну участь у забезпеченні громадського спокою на Запоріжжі весною - влітку 2014 року, а 17 жовтня йому присвоєно звання підполковника за успішне проведення бойового злагодження 37-го БТрО.
            Особовий склад батальйону розташувався  на території Українського центру льотної підготовки (біля села Широке). Штатна чисельність батальйонiв територіальної оборони мирного часу була визначена в 426 військовослужбовців. Структурно батальйони ТрО складалися з управління батальйону, трьох рот - однієї стрілецької (штурмової) та двох охоронних, а також спеціальних взводів та відділень - механізованих, саперних, розвідувальних, снайперських тощо, які формувалися при потребі. До складу 37-й БТрО увійшли добровольці та мобілізовані запоріжці, а також представники інших регіонів країни. В батальйоні представлені різні верстви суспільства: від професійних військових до корінних гірників. В жовтні, з метою доукомплектування до 37-го БТрО передали одну роту.
Особовий склад батальйону отримав штатну легку стрілецьку зброю та РПГ-18. Із засобів пасивного захисту у вересні були наявні лише сталеві шоломи радянського зразку.
З перших днів існування батальйону розпочалася інтенсивна бойова підготовка особового складу  за місцем його постійної дислокації, яка включала заняття з рукопашного бою, тактико-спеціальної, інженерної, топографічної та розвідувальної підготовки; а також вогневу підготовку.
            В зону проведення АТО на сході України 37-й БТрО вирушив наприкінці жовтня, особовий склад батальйону був доозброєний та одержав більш надійне захисне спорядження.  У листопаді бійці 37-й БТрО діяли в районі донецького аеропорту, а частину з них наприкінці листопада перекинули під Дебальцеве.
            У листопаді 2014 року 37-й батальйон було реорганізовано у 37-й окремий мотопіхотний батальйон 93-ї Дніпропетровської механізованої бригади.
            У травні 2015 року 37-й окремий мотопіхотний батальйон було переведено до складу 56-ї окремої мотопіхотної бригади, що дислокується в смт Мирне Мелітопольського району Запорізької області.
            Під час участі у бойових діях особовий склад зазнав втрат. Так, 25 червня 2015 року близько полудня під Комінтерновим розвідувальна група потрапила в засідку та вступила у бій з противником. Солдат батальйону "Запоріжжя" Анатолій Дубовик лишився прикривати відхід побратимів, відстрілювався до останнього. Бій тривав приблизно 15 хвилин. Анатолій отримав поранення осколком РПГ у голову, був евакуйований до Маріуполя, але врятувати життя не вдалося.
            Група під керівництвом Романа Карася отримала бойове завдання: не виходячи на територію, контрольовану терористами, зайняти пости для спостереження за їхніми діями. 4 жовтня троє бійців 37-го батальйону вирушили на виручку побратимам з батальйону «Донбас», які підірвалися на міні в секторі «М» поблизу села Павлопіль Волноваського району, але під час руху військовики підірвалися на «розтяжці» з міною біля села Піщевик. Роман Карась загинув, решта бійців зазнали поранень.
            Трагічно загинув 15 лютого 2016 року солдат Танський Вадим Юрійович, 1 березня 2016 року під час несення служби поблизу села Касянівка Володарського району загинув солдат Воронов Дмитро Станіславович, у червні 2018 року - молодший сержант Ігор Французан.
            Трудові колективи та громадські організації, волонтери Запорізької області взяли шефство над новоствореною військовою частиною. Так, наприклад, ВАТ «Запорізький феросплавний завод» одразу ж перевів на рахунок батальйону п'ятсот тридцять тисяч гривень на обладанання військового містечка.
(О. А. Назаренко)
Література та інтернет-ресурси:
Петров, А.  Кофе с привкусом пепла / А. Петров ; Алексей Петров. - К. : ДИПА, 2018. - 288 с. - Із змісту : Герои 37-го ОМПБ, отдавшие свою жизнь за Украину. - [Цв. вклейка в конце книги].
Невиплакані сльози України : (запоріжці, які загинули в АТО) : біобібліограф. покажчик / КЗ “ЗОУНБ” ЗОР. - Запоріжжя : Статус, 2017. - 367 с.
Хоробрі серця неможливо зупинити : посвята загиблим землякам - запоріжцям, які віддали своє життя за мир та спокій на рідній землі / Вільнян. гімназія "Світоч" Вільнян. райради Запорізької обл., Книжковий медіаклуб Вільнян. гімназії "Світоч" ; [авт. - упоряд. О. М. Пєстрікова]. – Запоріжжя : [Кераміст], 2016. – 156 с. : фото.
***
Пантелєєв, Є.  Народжені на першій лінії оборони / Євген Пантелєєв // Запороз. Січ. - 2016. - 6 верес. (№ 163). - С. 3.
Паршин, Н. Запорожскому добробату исполнилось два года / Никита Паршин // МИГ. - 2016. - 8 сент. (№ 36). - С. 4.
В гостях у 37-го батальона [Электронный ресурс] // Минерал горнодобывающая компания. - 2016. - 8 дек. - Режим доступа: http://mineral.com.ua/ru/content/v-gostyah-u-37-go-batalona/
            Гончаров А.  На Запоріжжі сформують новий батальйон територіальної оборони [ Електронний ресурс] // Українські національні новини. - 2014. - 25 верес .- Режим доступу: http://www.unn.com.ua/uk/news/1388225-na-zaporizhzhi-sformuyut-noviy-batalyon-teritorialnoyi-oboroni
            Драгунов Д.  У Запоріжжі розпочав підготовку новостворений 37-й батальйон територіальної оборони [Електронний ресурс ] / Драгунов Д., Бобко А. // 5 канал. - 2014. - 22 верес. - Режим доступу: https://www.5.ua/suspilstvo/u-zaporizhzhi-rozpochav-pidhotovku-novostvorenyi-37-i-batalion-terytorialnoi-oborony-48069.html
            37-й окремий мотопіхотний батальйон «Запоріжжя» [Електронний ресурс] // Вікіпедія. - Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/37-й_окремий_мотопіхотний_батальйон_«Запоріжжя»
 
07.09 - 90 років від дня народження Івана Петровича Леженя (07.09.1929, с. Лозуватка Синельників. р-ну Дніпропетров. обл. - 31.03.2008, м. Запоріжжя), Героя Соціалістичної Праці (1984), вальцювальника комбінату “Запоріжсталь”.
Література про життя та діяльність :
Голдобін, А. І.  Лежень Іван Петрович // Голдобін, А. Запорізька Алея слави - народна святиня = Запорожская Аллея славы - народная святыня / А. І. Голдобін ; Анатолій Голдобін. – Дніпропетровськ, 2002. – С. 607.
 
08.09 - 120 років від дня народження Георгія Густавовича Вегмана (08.09.1899, м. Севастополь - 02.10.1973, м. Харків), архітектора, члена САУ (1934) ; у м. Запоріжжі - забудова пр. Леніна (нині пр. Соборний) (1951-1955, співавт. А. Маторинін), кіноконцертний зал ім. М. Глінки (1952);
 
Вегман Георгій Густавович –
архітектор, містобудівник, представник конструктивізму
 
            Народився 8 вересня (27 серпня за старим стилем) 1899 року в Севастополі.
            З 1919 року працював у Вільних майстернях (ДВХМ з 1920 року звуться ВХУТЕМАС — Вищі художньо-технічні майстерні), де пройшов академічну виучку під керівництвом У. В. Рильського - талановитого архітектора та педагога.
            Після перетворення ДВХМ у ВХУТЕМАС Георгій Густавович продовжує навчання на архітектурному факультеті цього навчального закладу і водночас поступає на 2 курс архітектурного відділення Московського інституту громадянських інженерів (МІГІ), де виконує проекти у Е. Норберта (радянського та польського інженера-архітектора, художника-графіка, викладача та публіциста).
            Складний час був для Георгія Густавовича, але дуже цікавий. Одночасно з навчанням він бере участь у створенні реставрації і діяльності Об’єднання сучасних архітекторів (ОСА) та часопису “Сучасна архітектура”.
            Він також приймає участь в реставрації Кремля, працює у співавторстві з багатьма майстрами конструктивізму, зокрема з братами Весніними. Його студентські роботи друкують в книзі М. Я. Гінзбурга “Стиль та епоха”.
            Георгій Густавович був дуже відповідальною людиною. Працюючи, водночас захистив курсове завдання в обох інститутах: в МІГІ – проект “Маяк в порту” в рамках пропедевтичної  дисципліни “Декоративна композиція”.
            В 1924 році Георгій закінчує навчання і захищає дипломний проект “Музей Червоної Москви” на Волхонці.
            Його приймають на роботу на посаду старшого архітектора Гіпроміста (1930-ті роки),  майстерні Мосради (головним консультантом якої був І.В. Жолтовський - радянський архітектор, художник, просвітник, видатний представник ретроспективізму в архітектурі).
            1936-1937 роки. Г. Вегман керує проектом Ікшинського гідровузлу каналу Москва-Волга.
            1944 рік. Як особа німецької національності, Г. Вегман репресований та направлений на роботу в Харківський Міськобудпроект, де працював до 1970 року.
            Після війни він активно бере участь у відновленні міст України. За його проектами побудовано багато будівель на Запоріжжі та в Харкові. Так, у Харкові збудовано житловий будинок по вул. Університетській та Каскадний сквер (1951-1952).
            В основному йде відбудова Харкова: Будинок проектних та будівельних організацій на майдані Дзержинського; будується корпус інституту “Гіпросталь” на проспекті Леніна (1958-1962).
            1963 рік. Георгій Густавович здає проект кварталу на 22000 жителів по проспекту Гагаріна.
            1953 рік, Запоріжжя . Будується кіноконцертна зала імені М. Глінки разом з інженером
В. Шапільським. Ведеться також реконструкція “Соціалістичного міста (Шосте селище та  Вознесенівського району (1963-1965), кінотеатру ім. О. Довженка (1964).
            Одночасно веде викладацьку діяльність у Харківському інституті інженерів комунального будівництва. Він також є автором наукових праць і статей з питань архітектури.
            В його активі більше тридцяти конкурсних та реалізованих проектів, останній з яких –  пам’ятник-музей Леніну на Волхонці у Москві (1972).
            В 2008 році в Москві вийшла книга про талановитого архітектора - “Архитектор Г.Г. Вегман” (автор-упорядник І.В. Чепкунова). Це видання присвячене життю та творчості одного з представників вітчизняного авангарду.
            Помер Г. Г. Вегман 2 жовтня 1973 року у Харкові.
 
            CПИСОК ПРОЕКТОВАНИХ СПОРУД
            - Житловий район “Червоний Промінь” у Харкові (1929-1931);
            - Житловий будинок по вулиці Університетській, 9 та Каскадний сквер у Харкові (1951-1952);
            - проект відновлення Будинку проектних та будівельних організацій, вулиця
Дзержинського, Харків, (1953) 
            - корпус інституту “Гіпросталь” на просп. Науки у Харкові (1958-1962);
            - проект кварталу на 22 000 мешканців по вул. Гагаріна у Харкові, (1963)
(І. М. Бичева)
Література та інтернет-ресурс:
Беженерь, О.  Історія Запорізької обласної філармонії (1939 - 2017 рр.) / О. Беженерь, Д. Школенко ; Ольга Беженеарь, Дар'я Школенко ; Запоріз. наук. тов. ім. Я. Новицького [та ін.]. - Запоріжжя, 2017. - С. 25-26. - (Старожитності Південної України ; вип. 33).
Кілессо, С. К.  Вегман Георгій Густавович // Енциклопедія сучасної України / НАН України ; наук. тов. ім. Т. Шевченка ; Ін-т енциклопед. досліджень НАН України. – К., 2005. – Т. 4 : В - Вог. - С. 181.
Давидич, Т. Ф.  Творчество архитектора Г. Г. Вегмана (жизнь и творчество личности в контексте эпохи) // Музейний вісник. - 2015. - № 15. - С. 235-246.
Вегман Георгій Густавович [Електронний ресурс] // Вікіпедія. - Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Вегман_Георгій_Густавович
Вегман Георгий Густавович [Електронний ресурс] // Энциклопедия русского авангарда. - Режим доступу: rusavangard.ru/online/biograpfies/vegman-georgiy-gustavovich/ 
 
08.09 - 15 років (2004) науково-дослідному інституту механізації землеробства Півдня України;
08.09 - 70 років від дня народження Леоніда Юхимовича Цибульського (08.09.1949, м. Омськ, РФ - 15.06.2016, м. Запоріжжя), заслуженого працівника фізичної культури і спорту України, заслуженого тренера України, арбітра міжнародної категорії з боротьби дзюдо;
Література про життя та діяльність :
Вічна пам'ять // Запоріз. правда. - 2016. - 16 черв. (№ 23). - С. 22.
 
09.09 - 110 років від дня народження Олександра Силовича Пресича (09.09.1909, ст. Погранична, Китай — 20.04.1981, Одеса), українського диригента ; 1935 - 1940 рр. - очолював Запорізький симфонічний оркестр;
 
            Олександр Силович Пресич народився 9 вересня (27 серпня за старим стилем) 1909 року на станції Погранична (тепер - Китай).
            В 1934 році закінчив Київський драматичний інститут ім. М. Лисенка. Після навчання  розпочав педагогічну діяльність викладачем духових інструментів в музичному технікумі імені М. Лисенка. Одночасно очолював симфонічні оркестри. Але працював недовго, тому що його запросили керувати симфонічним оркестром Запорізької філармонії.
            Перед самим початком війни Олександру пропонують працювати в оркестрі Київського оперного театру. Він погоджується на це запрошення і повертається до Києва. З початком війна Пресич з родиною не встиг покинути столицю і його, як молодого диригента залишили в Києві для евакуації майна театру.
            У сезоні 1942-1943 років Олександр був диригентом і постановником опери Дж. Верді  “Травіата”, яка пройшла у Києві. Восени 1942 року оперні та балетні вистави почали витіснятися оперетою. Перша оперета була показана німецькою мовою, це “ Летюча миша” Й. Штрауса в інтерпретації диригента О. Пресича. Наступними прем’єрами були “Циганська любов”, “Весела вдова” Ф. Легара, втілені О. Пресичем та його однодумцями.
            По закінченні війни (1946-1947) Олександр Силович працював диригентом у Львівському театрі опери та балету, а в 1947 році його запросили до Одеси. Його дружина Ганна Пресич була солісткою-вокалісткою Одеської філармонії, а їх дочка Маргарита Пресич - актриса Одеського українського музично-драматичного театру ім. Василя Василька.
            В 1964 році йому доручають керівництво оркестром Донецького театру опери та балету. Одночасно веде концертну діяльність.
            В 1971 році він повертається до Одеси. Останні 10 років життя (1971-1981) працює головним диригентом оперної студії Одеської консерваторії.
            О. С. Пресич - людина мужня, терпляча. Головна ж його якість — працездатність. За творчі досягнення йому присвоєно почесне звання “Заслужений діяч мистецтв України”, нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, медалями.
            Помер Олександр Силович Пресич 20 квітня 1981 року в Одесі.
(І. М. Бичева)
 
            Література про життя та діяльність :
            Гайдабура В.  Театр між Гітлером і Сталіним. Україна. 1941-1944. Долі митців. - К., 2004. - С. 100, 101, 277, 279.
            Львівський театр опери та балету імені Івана Франка. - К. : Муз. Україна, 1989. - 208 с.
            Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Шевченка : історія і сучасність. - К., 2002. - С. 210, 211.
            Пресич Олександр Силович // Мистецтво України : біограф. довідник. - К., 1997. - С. 489.
            Пресич Олександр Силович // Митці України : енциклопед. довідник. - К., 1992. - С. 475.
 
09.09 - 100 років від дня народження Олени Михайлівни Апанович (09.09.1919, м. Мелекес Симбір. губ. (нині м. Димитровград Ульянів. обл., РФ) - 21.02.2000, м. Київ), історика, архівіста, археографа, мистецтвознавця, письменниці, лауреата національної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1994), Фундації Омеляна та Тетяни Антоновичів (США, 1995).
 
А Світло у темряві світить...
 
            Вперше зустрілось мені ім’я Олени Михайлівни Апанович, коли після закінчення університету, з веселої і розкутої Одеси, де здається ще вчора снували у різних напрямках по місту енергійні негоціанти і де стоять на площах задумливі, придивляючись до нового життя, мудрі Рішел’є, Воронцов та сонцесяйний Пушкін, доля занесла мене у тихе, робітниче Запоріжжя і я потрапив працювати в щойно створений музей історії запорозького козацтва. І відкрив для себе цілий материк вітчизняної історії – історії славного запорозького лицарства.
            В один з таких днів наштовхнувся на книгу, сама назва якої була досить незвична – «Збройні сили України». Незвична тим, що скрізь тоді підкреслювалась і насаджувалась думка про несамостійність України, що, мовляв, без східного сусіда вона не проіснує й дня. А тут чорним по білому – Збройні сили, та ще не кого-небудь, а нашої України! І ім’я авторки виникло і закарбувалося в пам’яті – Олена Апанович.
            Олена Михайлівна була вже тоді відомим істориком, автором кількох монографій, багатьох статей, присвячених історії запорозького козацтва.
            З великою енергією вона взялася до роботи по створенню експозиційного плану музею історії запорозького козацтва на острові Хортиця, перевіряла кожний рядок, кожне речення, наполегливо відпрацьовуючи кожну думку, щоб вона була викладена ясною і зрозумілою для всіх мовою, постійно допомагала молодим історикам заповідника, виховуючи їх і по материнські опікуючись ними.
            А коли настали часи панування сухої догматичної науки, то виявилося, що таким, як Олена Михайлівна, принциповим і маючим власну думку історикам, не має в ній місця. І Апанович була звільнена з роботи в Інституті історії Академії наук України, але вона навіть не зробила спроби пристосуватися до нових часів, не зрадила головній справі свого життя – вивченню і популяризації історії запорозького козацтва.
            З часом виявилося, що цей громадянський подвиг Олени Михайлівни вивів її у першу шеренгу найкращих синів та дочок України ХХ століття, які віддали все, що мали, заради своєї землі та її народу.
            А для нас у Запоріжжі, тих, хто у ті часи настійливо горнувся до української історії, вона була смолоскипом у темряві і ми звіряли свої думки та почуття на той далекий, але такий дорогий всім нам вогник Надії, Любові та Віри, який йшов від неї, і тільки треба мати Терпіння та Знання того, що врешті решт все стане на свої місця.
            І ці часи настали, після серпневих подій 1991 року, коли Україна стала незалежною.
            Настав зоряний час Олени Михайлівни – те, що вона раніше не мала змоги передати людям – численні книги, монографії, безліч статей, щедрою рукою висипала тепер перед усіма нами, бо зберегла до слушного часу цілу енциклопедію знань з історії запорозького козацтва.
            Це – подвиг людини, яка все життя наполегливо йшла до єдиної мети – розкрити невмирущу діяльність наших пращурів, які на неосяжних, від обрію до обрію, степах під блакитним небом, що дав нам Господь, створили першу в історії Європи народно-демократичну республіку – Запорозьку Січ.
            Тому цілком слушно виникла думка перевидати бібліографію праць видатного вченого тут у нас на Запоріжжі, щоб кожному, хто цікавиться історією запорозького козацтва, було легше її шукати і в використовувати у своїй роботі.
            Але ця збірочка була б неповна, якби ми не помістили тут роботи її учнів, бо справжній вчений завжди є тим магнітом, до якого горнуться молоді сили, і так буде завжди на цій землі, бо невмируще коло Життя!
 
            P. S. Ця передмова була надрукована у книзі «Берегиня козацької історії : бібліографічний покажчик творів О.М. Апанович», яку ми видали у нас в Запоріжжі в 1996 році. Приємно зазначити, що це був перший подібний покажчик творів видатного історика у нас на Україні.
            Але на жаль, з початку 70-х років, Олену Михайлівну, як і багатьох розумних і самостійних особистостей, почали переслідувати за відданість історії запорозького козацтва. Вона була звільнена з роботи в Інституті історії Академії Наук України, їй було заборонено друкуватися. Настали для неї важкі часи. Як і для Музею історії запорозького козацтва на острові Хортиця.
            Стояло питання навіть про його закриття. І тільки самовіддана праця першого директора Заповідника Арнольда Сокульського та завідувачки відділу музею історії запорозького козацтва Тамари Шевченко зберегли на Острові цей науковий заклад. Хай Запоріжжя знає своїх героїв. Правда, прийшлося, під впливом партійних органів, створювати якийсь Музей історії Запоріжжя.
            Але в кінці 80-х років часи помінялися. Олена Михайлівна знову зайнялася історією Запорозького козацтва, як і в Заповіднику на острові Хортиця теж почали головну увагу приділяти історії наших незабутніх предків.
            У Олени Михайлівні почали одна за одній виходити статті і праці з історії запорозького козацтва. Тому і не дивно, що у 1994 році вона стала лауреатом Шевченківської премії, самої найпрестижнішої нагороди діячам науки і культури України.
            Можна тільки уявити собі, щоб зробила ця працьовита жінка, якби їй не заважали працювати практично цілих два десятки років.
            Про її далекоглядність можна уявити собі з її «Робочих зошитів», які тепер зберігаються в архіві Інституту історії Академії Наук України. З самого початку виникнення ідеї створення на острові Хортиця заповідника історії запорозького козацтва, вона написала у своїх зошитах, що заповідник зможе повнокровно існувати тільки тоді, коли вся територія Хортиці буде заповідною без виключення для якихось об’єктів господарської діяльності. І події на Хортиці з 1970 року і до сьогодні повністю підтверджують цю думку видатного вченого.
            В 1993 році Олена Михайлівна приїхала із своїм онуком до нас на Хортицю і тодішня завідувач Музею історії Запорозького козацтва Тамара Шевченко домовилась із профілакторієм заводу, щоб Олена Михайлівна відпочила в їхньому оздоровчому закладі. І Олена Михайлівна була там з червня по серпень, відпочиваючи і набираючись сил.
            До неї приходили місцеві історики і краєзнавці Арнольд Сокульский, Володя Шовкун та інші. Ми кілька разів теж приходили до Олени Михайлівни і вона розповідала із задоволенням, як їй тут відпочивається. Запам’яталося, як Олена Михайлівна розповідала, як вона кожного ранку йде по лісу, насолоджуючись барвами та звуками навколишньої чудової природи і обов’язково підходить до старого дуба, який розповідає їй про все, що він бачив за довге своє життя!
            І поїхала Олена Михайлівна додому добре відпочивши, щоб з новою енергією поринути у світ науки.
            Саме в ті часи Заповідник історії запорозького козацтва на острові Хортиця звернувся з листом до міської влади, з проханням, щоб Олені Михайлівні присвоїли звання «Почесний громадянин міста Запоріжжя». Але у місцевих чиновників, як завжди у таких випадках, не виявилося елементарного розуміння, з ким вони мають справу.
            Їхні імена поглинула Лета, а ім’я Олени Михайлівни буде і надалі освітлювати шлях до істини ще не одному поколінню українців.
            (В. І. Шевченко)
Праці з історії козацтва:
За плугом Господь іде : агрокультура укр. селянства і козацтва в контексті ідей С. Подолинського та В. Вернадського / О. М. Апанович ; Олена Апанович. – Львів : [АРС], 2013. – 80 с. : іл., портр. – (Бібліотека журналу Organic ua ; кн. 13. Вітчизняна думка ; кн. 7).
Козацька енциклопедія для юнацтва : книга статей про іст.  буття укр. козацтва / О. М. Апанович ; Олена Апанович. – К. : Веселка, 2009. – 720 с. : іл.
Збройні сили України першої половини ХVІІІ ст. : [монографія] / О. М. Апанович. – Дніпропетровськ : Січ, 2004. – 230 с. : іл.
Українсько-російський договір 1654 р. : міфи і реальність / О. М. Апанович. – К. : Варта, 1994. – 96 с. – (Бібліотечна серія).
Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі / О. М. Апанович. – К. : Либідь, 1993. – 288 с.
Розповіді про запорозьких козаків / О. М. Апанович. – Київ : Дніпро, 1991. – 335 с. : іл. – (Запороз. Січ).
Запорізька Січ у боротьбі проти турецько-татарської агресії : 50-70-і роки XVII ст. / О. М. Апанович ; АН УРСР, Ін-т історії. – К., 1961. – 300 с.
Запорозька Січ та її прогресивна роль в історії українського народу / К. Гуслистий, О. Апанович. – К. : Держполітвидав, 1954. – 88 с.
 
Публікації в збірках:
Батько української держави : (до 400-річчя від дня народження Богдана Хмельницького) / О. Апанович // Хортиця : літ.-худож. та громад.- політ. альманах Запоріз. орг-ції Спілки письменників України. – Запоріжжя, 1996. – № 5. – С. 179-196.
Син козацького степу / Апанович, О. ; Олена Апанович // Киценко, М. П.  Хортиця в героїці і легендах / М. П. Киценко. – Дніпропетровськ, 1991. – С. 119-149.
Запорозьке військо як складова частина російської армії в другій половині XVIII ст. / О. М. Апанович // Наукові записки інституту історії / АН УРСР ; Інститут історії. – К., 1953. – Т. 5. – С. 109-136.
 
Література про життя та діяльність :
Кривоший, О. П.  Апанович Олена Михайлівна // Кривоший, О. П.  Жінки в історії козацького Запорожжя : постаті, події, документи, свідчення : навч. посібник для учнів загальноосвітніх навч. закладів / О. П. Кривоший. – Запоріжжя, 2016. – С. 94-96.
Апанович Олена Михайлівна // Шевченківські лауреати, 1962-2012 : енциклопедичний довідник / авт.-упоряд. М. Г. Лабінський ; вступ. слово Б. І. Олійника. – Вид. 3-є, змінене і доп. – К. : Криниця, 2012. – 864 с.
Мицик, Ю. А.  Листи Олени Апанович до Юрія Назаренка : [Ю. В. Назаренко (1928) - історик; викладав в ЗНТУ] / Ю. А. Мицик // Рукописна та книжкова спадщина України : археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису ; [редкол. : Л. А. Дубровіна (відп. ред.) та ін.]. – К., 2010. – Вип. 14. – С. 284-293.
Апанович Олена Михайлівна // Українська державницька ідея : антологія політичного традиціоналізму. – К., 2007. – С. 489-505.
Тарнашинська, Л.  Історик Олена Апанович / Людмила Тарнашинська // Українки в історії / за загал. ред. В. Борисенко. – К., 2004. – С. 90-97.
Капельгородська, Н. М.  Апанович Олена Михайлівна // Капельгородська, Н. М.  Кіномистецтво України в біографіях : (кінодовідник) / Н. М. Капельгородська, Є. С. Глущенко, О. Р. Синько. – К., 2004. – С. 30-31.
Олена Апанович // Народжені Україною : меморіальний альманах у 2 т. – К. : Євроімідж, 2002. – Т. 1 : А-К. - С. 100-101. – (Золоті імена України).
Мицик, Ю. А.  Апанович Олена Михайлівна // Українське козацтво : мала енциклопедія / НДІ козацтва при Запоріз. держ. ун-ті. – К. ; Запоріжжя, 2002. – С. 17-18.
Кириченко, С. М.  Збережемо тую славу // Кириченко, С. М.  З любов'ю до краю Запорізького : нариси, рецензії, роздуми / С. М. Кириченко. – Дніпропетровськ, 2002. – С. 62-74.
Жуковський, А. І.  Апанович Олена Михайлівна // Енциклопедія сучасної України. – К., 2001. – Т. 1 : А. - С. 607-608.
Апанович Олена Михайлівна // Мистецтво України : біограф. довід. / за ред. А. В. Кудрицького. - К., 1997. - С. 23-24.
Мицик, Ю. А.  Олена Апанович про українське козацтво // Запорозьке козацтво в пам'ятках історії та культури. - Запоріжжя, 1997. - Вип. 1. - С. 191-195.
Козуля, О.  Відданість // Козуля, О.  Жінки в історії України. – К., 1993. – С. 209-213.
***
[Дубровіна, Л.]  Життєвий і творчий шлях Олени Михайлівни Апанович / [Л. Дубровіна, В. Гром] // Олена Михайлівна Апанович : біобібліогр. покажчик : до 80-річчя від дня народж. і 55-річчя наук. діяльності / НАН України [та ін. ; упоряд. С. Даневич]. – К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 1999. – 82 с.
Берегиня козацької історії : (бібліограф. покажчик творів О. М. Апанович) / [упоряд. В. І. Шевченко] ; Упр. культури виконкому Запоріз. міськ. ради нар. депутатів. - Запоріжжя, 1996. - 40 с.
 
09.09 - 110 років від дня народження Ісаака Залмановича Копеляна                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   (09.09.1909, с. Якимівка Мелітоп. повіту Таврійської губернії (нині - селище міського типу однойменного району Запоріз. обл.) - 04.01.2001, Санкт-Петербург, РФ), радянського художника-графіка, книжкового ілюстратора, організатора видавничої справи, члена Спілки художників СРСР.
 
Ісаак Залманович Копелян народився 9 вересня 1909 року в с. Якимівка Мелітопольського повіту Таврійської губернії в родині купця 2-ої гільдії. Брат народного артиста СРСР Юхима Захаровича (Залмановича) Копеляна (1912 - 1975).
Навчався в Ленінградському вищому художньо-технічному інституті. З 1930 року працював у Західному Поліграфтресті, де завідував відділом художнього оформлення Ленвидату.
Учасник радянсько-фінської війни 1939-1940 років, учасник боїв на фронтах Другої світової війни.
Протягом всього життя займався книжковою графікою та ілюстрацією (твори радянських письменників та твори Леона Фейхтвангера).
Ісаак Копелян відіграв провідну роль у створенні видавництва «Художник РРФСР» (на базі видавництва «Ленінградський художник») та відродженні художньо-поетичного товариства «Бойовий олівець», редактором якого він був у Ленінграді.
(В. М. Гнєдашев)
Праці:
Михайлова, К. В. Сильвестр Феодосиевича Щедрин / оформление И. З. Копеляна. - Л. : Искусство, 1972. - 72 с. - (Народная библиотека по искусству).
 
Література про життя та діяльність :
Художник И. З. Копелян. - Ленинград : Искусство, 1970. - 87 с.
Кумок В. Н.  Исаак Залманович Копелян // Кумок, В. Н.  Евреи Мелитополя / В. Н. Кумок, С. В. Воловник. - Мелитополь, 2012. - Т. 1. - С. 667.
Исаак Залманович Копелян [Электронный ресурс] // Википедия. - Режим доступа к статье : https://ru.wikipedia.org/wiki/Копелян,_Исаак_Залманович
 
            09.09 – 60 років від дня народження Наталії Анатоліївни Купреєвої (09.09.1959, м. Черногорськ Краснояр. краю, РФ), заступника директора з загальнобібліотечної роботи КЗ “Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека” ЗОР (1992 - 2014);
 
            Народилася Наталія Анатоліївна 09 вересня 1959 року у м. Черногорськ Красноярського краю Російської РСР в робітничій сім’ї. У зв’язку із сімейними обставинами юна Наталка разом з матусею Єфросинією Петрівною та братом Олександром переїхали до м. Запоріжжя. Тут вона закінчила школу та поступила до Рівненського державного інституту культури та отримала кваліфікацію "бібліотекар і бібліограф вищої кваліфікації". Після закінчення інституту Наталія Анатоліївна Купреєва почала працювати в Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці. Згодом одружилася та народила сина Володимира.
З листопада 1980 р. до червня 1988 р. працювала в науково-методичному відділі методистом, а потім і старшим методистом. З червня 1988 р. до грудня 1992 р. обіймала посаду заступника директора з наукової роботи. На посаді заступника директора загальнобібліотечної роботи з 1992 р. до 2014 р. (стаж роботи у бібліотеці – 34 роки).
Визначаючи, плануючи і координуючи роботу головної книгозбірні краю у напрямках моделювання бібліотечного фонду, управління формуванням, використанням, розміщенням і зберіганням його, створення довідково-бібліографічного апарату, забезпечення доступу користувачів до ресурсів та надання бібліотечних послуг, в тому числі і платних, Н.А. Купреєва сприяла нарощуванню інформаційного потенціалу закладу, зростанню його ролі у житті регіону, зміцненню взаємодії зі спорідненими і суміжними установами і організаціями, національно-культурними товариствами (особливо “Алтин-Ай”, “Роден край”, “Богемія”, “Еллада”). Нині послугами ОУНБ, її понад 1,4 мільйонним книжковим фондом користується біля 40 тисяч споживачів.
            Наталія Анатоліївна активно відслідковувала нові тенденції і форми організації роботи обласних бібліотек України, близького зарубіжжя, налагоджувала їх запровадження в практичну діяльність ЗОУНБ. Саме завдячуючи її ініціативі оновлена система планування і звітності, проводилися соціологічні бліц – та міні- опитування користувачів, які слугують основою поліпшення якості їх обслуговування, в т. ч. і через Інтернет-сервіси, резонансні громадсько-культурні заходи – презентації книг, літературно-тематичні вечори, виставки творів народно-прикладного мистецтва тощо, розширюються зв’язки з книговидавничими та книгорозповсюджуючими організаціями.
            Під керівництвом Н. А. Купреєва розпочалася активна робота з раритетним книжковим фондом бібліотеки, особливо краєзнавчою його частиною, розкриттю якої підпорядковані наукові покажчики “Календар знаменних та пам’ятних дат Запоріжжя”, “Літературне Запоріжжя”, “Дослідники рідного краю”, “Міста і села Запорізької області”, регулярні презентації його на загальнообласних суспільних заходах та ін. Неодноразово Наталія Анатоліївна брала участь у написанні бібліотечних матеріалів, а саме: "Величний книги храм", "Палацу книги – 35", "Я люблю свою роботу, свою професію" (про І. П. Степаненко), "Галерея благодійників бібліотеки", "Регіональна бібліотека: розвиток потенціалу в сучасному інформаційному просторі", "Повний вік моїй бібліотеці", "Тут народилося Запоріжжя" та ін.
            Професійні здібності, уміння концентрувати зусилля на вирішенні першочергових завдань дозволили Наталії Анатоліївні налагодити ефективну роботу Тендерного комітету Бібліотеки і не лише забезпечити якісний процес проведення установою закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти, але й консультувати спеціалістів інших закладів культури і мистецтва.
            Наталія Анатоліївна була визнаним лідером не тільки колективу бібліотеки. Почуття відповідальності за свою справу, прагнення працювати, спілкуватися з колегами, користувачами, організовувати дозвілля та відпочинок персоналу сприяли обранню її членом президії Запорізького обкому профспілки працівників культури, членом ЦК профспілки працівників культури України.
            Н. А. Купреєва неодноразово відзначалася подяками, почесними грамотами Міністерства культури і мистецтв України, Запорізької обласної державної адміністрації.
            2014 року, досягнувши пенсійного віку, Наталія Анатоліївна звільнилася з посади заступника директора з загальнобібліотечної роботи ЗОУНБ.
 
            Публікації:
Кращий бібліотечний менеджер ; Діти у науковій бібліотеці? / Н. А. Купреєва // Бібліотека, роки, люди, долі : збірка нарисів та фотодокументів : присвячується 110-річчю з дня заснування б-ки / КЗ "Запорізька обл. універсальна наук. б-ка ім. О. М. Горького" ЗОР ; [уклад. та ред. І. П. Степаненко]. – Запоріжжя : ВАЛПІС, 2014. – Вип. 4. - С. 127-134.
Любов до професії бухгалтера / Н. А. Купреєва ; Завжди у турботах невтомних / І. П. Степаненко, Н. А. Купреєва ; Трудовые будни — праздники для нас / Н. А. Купреєва // Бібліотека, роки, люди, долі : збірка нарисів та фотодокументів / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР ; [відп. за вип. І. П. Степаненко]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2011. – Вип. 2. - С. 52-55, 56-64, 65-75.
Директорський корпус Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки імені О.М. Горького / Купреєва Н. А. ; Купреєва Наталія Анатоліївна // Бібліотека, роки, люди, долі : зб. нарисів та фотодокументів / КЗ ОУНБ ім. О. М. Горького Запоріз. облради ; [відп. за вип., уклад. та ред. І. П. Степаненко]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2010. – Вип. 1. - С. 41-48.
Творчість П. Ребра у краєзнавчій колекції Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки імені О. М. Горького / Н. А. Купреєва // Бібліотека: традиції, інновації, перспективи : (зб. неопубліков. виступів співробітників ОУНБ ім. О. М. Горького. 2000 - 2007 роки). - Запоріжжя, 2008. - С. 43-47.
Доробок вагомий, розмаїтий, щедрий : (творчість П. Ребра у краєзнав. колекції ЗОУНБ ім. О. М. Горького) / Н. А. Купреєва // Співець Запорізького краю : матеріали міжвузів. наук.-практ. конф. “Літературне Запоріжжя: постаті, пошуки, проблеми”, присвяч. 75-річчю відом. укр. письменника, громад. і культур. діяча, кошового “Веселої Січі” П. П. Ребра (м. Запоріжжя, 26-27 квіт. 2007 р.). - Запоріжжя, 2007. - С. 495-502.
Позабюджетні кошти у структурі фінансово-економічної діяльності Бібліотеки / Н.А. Купреєва // Регіональна бібліотека: розвиток потенціалу в сучасному інформаційному просторі : матеріали наук.-практ. конф. (13 жовт. 2004 р.). - Запоріжжя, 2004. - С. 12-15.
Причини зниження читацької активності / Н. А. Купреєва // Сучасний читач і бібліотека : респ. наук.-практ. конф. (м. Запоріжжя, 24-27 верес. 1990 р.) : тези доповідей і повідомлень. - К., 1990. - С. 19-20.
 
Література про життя та діяльність:
Степаненко, І. П.  Надійні помічники: перетворення ідей у повсякденне життя ; Методисты былых времен : [в т. ч. про Н. А. Купреєву] / Степаненко І. П. ; Степаненко Інна Павлівна // Бібліотека, роки, люди, долі : зб. нарисів та фотодокументів / КЗ ОУНБ ім. О. М. Горького Запоріз. облради ; [відп. за вип., уклад. та ред. І. П. Степаненко]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2010. – Вип. 1. - С. 49-54, 70-77.
Бальцер, А. І.  [Купреєва Н. А.] // Бальцер, А. І.  На службі народові : (нарис з історії Запоріз. обл. універсал. наук. бібліотеки ім. О. М. Горького) 1905-1999 / А. І. Бальцер. – 2-е вид. – Запоріжжя : Поліграф, 2002. – С. 3, 39, 63.
Бальцер, А. И.  [Купреєва Н. А.] // Бальцер, А. И.  На службе народу : (очерк истории Запорож. гос. обл. универсал. науч. б-ки им. А. М. Горького) 1905-1995 / А. И. Бальцер. – Запорожье : [б. и.], 1995. – С. 3, 24, 41, 56.
 
 
10.09 – 125 років від дня народження Олександра Петровича Довженка (10.09.1894 - 1956), українського кінорежисера, письменника;
Література про життя та діяльність :
Ребро, П. П.  О. Довженко і Запоріжжя : (до 105-річчя з дня народження письменника) : літ.-критич. нарис / П. П. Ребро. – Запоріжжя : Хортиця, 1998. – 17 с. – (Українська Мекка).
Шевельов, М. П.  Три Івани // Шевельов, М. П.  "Над синню буйного Славути..." : запорізькі адреси літ. класики / М. П. Шевельов. – Запоріжжя, 1998. – С. 174-183.
 
11.09 - 80 років (1939) Григорію (в миру Качан Ярослав Михайлович), архієпископу Запорізькому і Мелітопольському Української Православної Церкви Київського Патріархату (з 1996 р.);
12.09 - 130 років від дня народження Олександра Тимофійовича Лоскутова (12.09.1899 - 1960), священника Свято-Троїцької церкви (м. Гуляйполе);
Література про життя та діяльність :
Сімейний архів священницької родини Лоскутових із м. Гуляйполе (документи та матеріали кінця XIX - XX ст.) / Нац. акад. наук України [та ін. ; упоряд. і передм. С. Звілінський]. – К. : [Інтер-М], 2015. – 110 с. – (Старожитності Південної України ; вип. 26). – Текст: укр., рос.
Звілінський, С.  Повернена пам'ять родині Лоскутових // Голос Гуляйпілля. - 2018. - 18 січ. (№ 3). - С. 6-7.
 
13.09 - 140 років від дня народження Петра Пилиповича Бузука (13.09.1879, с. Шипки Тираспол. пов., Молдова (нині Григоріопіл. р-н, Придністровська Молдавська Республіка) - 1923, м. Москва, РФ), засновника першого в Росії “Хортицького товариства охоронців природи” в с. Верхня Хортиця (нині в межах м. Олександрівська (нині - Запоріжжя);
Література про життя та діяльність :
21.05 - 100 років тому (1910) в с. Верхня Хортиця вчителем народознавства П. Бузуком було засновано “Хортицьке товариство охоронців природи” / [матеріал до друку підготувала І. Шершньова] // Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2010 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2009. – С. 27-29.
Морозюк, В.  Подвижники Я. П. Новицький, М. О. Каришев, П. П. Бузук // Морозюк, В.  Надщербна доля. - Івано-Франківськ, 2003. - С. 178-199.
Пуха, І.  До біографії П. П. Бузука // Запорозька старовина : щоріч. зб. наук.-краєзнав. матеріалів. - Запоріжжя, 1995. - Вип. 1. - С. 133-135.
Борейко, В. Е.  П. Ф. Бузук (1879-1923) - организатор Хортицкого общества охранителей природы : [фото] // Борейко, В. Е.  История охраны природы Украины. Х век - 1980. - 2-е изд., доп. - К., 2001. - С. 497.
***
Конкурс імені П. П. Бузука «Кращі юні краєзнавці Запорізької області» // Vita - жизнь. - 2007. - № 11 - С. 50.
Черноморец, В. С.  П. Ф. Бузук - основоположник природоохранного движения в Александровске // Музейний вісник. - 2001. - № 1. - С. 83-86.
Кобинець, А.  Петро Бузук - відомий і невідомий // Алла Кобинець // Запоріз. правда. - 2000. - 18 трав.
Матенчук, Н. П.  П. Ф. Бузук - гордость нашого края // Vita-жизнь. - 1999. - № 7. - С. 35-36.
Манжура, В.  Першопрохідці / Валентина Манжура // Рідна природа. - 1985. - № 3. - С. 57-59.
Ігнатуша, О. М.  Бузук Петро Пилипович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.edu.ua/news_details/news_id=5446&lang=ukr
 
13.09 - 110 років тому (1909) в с. Астраханка Таврійської губернії (нині Мелітопольський район) відкрили першу російську семінарію євангельських християн (ново молокан);
 
            Астраханка - село, центр сільської ради, розташоване на правому березі річки Арабки (лівий приток р. Молочної). Земля розкольникам- молоканам була надана у 1823 році. Невдовзі (у 1825 році) село було засноване молоканами. З початку свого існування село було центром молокан. Інший центр молоканства був у селі Нововасилівка (нині Приазовського району). Молоканство - один із різновидів християнства. Наприкінці XVIII століття розрізнені групи об'єднались в окрему релігійну секту.
            Молокани не визнають ікон, священників, хреста і хресного знамення, святих мощей. Вони відкидають всі православні таїнства та церковні обряди, святих угодників, церковні перекази, пости. Молокани повністю визнають Біблію і вважають її своєю головною священною книгою. Молокани вважають, що жодні речі або люди не можуть мати світлої божественної сили.
            Слово “молоко” взято не в прямому а в переносному значенні. Словесним молоком, своєю головною їжею молокани вважають текст Біблії, яку вони повинні читати якомога частіше і більше. Секта духовних християн — молокан ділиться на релігійні спільноти. Керує спільнотою пресвітер. Моління (богослужіння) молокан відбуваються під час зборів в молитовних будинках, в яких немає коштовних прикрас, ікон та картин.
            В 70-их роках ХІХ століття в містах та селах Північної Таврії з'явились проповідники нового напряму в християнстві - баптизму. Себе ці проповідники називали євангельськими християнами — баптистами. Майже всі вони приїздили з німецьких колоній. В переважній більшості це були німці, які добре володіли російською мовою. В німецькі колонії баптизм прийшов з Германії і знайшов благодатний ґрунт для розповсюдження серед менонітів. Релігійні погляди менонітів були багато в чому подібні до релігійних поглядів баптистів. Через це багато менонітів перейшли в баптистську віру. В багатьох господарствах німців — баптистів були робітники із російських та українських сіл. Цим робітникам щоденно надавалась одна година відпочинку, під час якого вони повинні були слухати баптистських проповідників і разом з ними молитись Богу. Таку годину німці називали “уроком” (від німецького Stunde - штунде). Через це тих російських та українських селян, які  в німецьких колоніях пізнали ази баптистського віровчення і відійшли від своєї первісної віри, стали називати штундистами. Благодатний ґрунт для свого розповсюдження баптизм знайшов в молоканських селах через те, що молоканське віровчення дуже подібне з баптистським. Основні зовнішні відмінності полягали у тому, що у баптистів хрещення водне (із застосуванням води) а у молокан — духовне (без використання води). Також є деякі відмінности і в духовному  тлумаченні окремих місць Біблії. Так з початку 80-их років ХІХ століття із молоканства ( особливо із донського молоканського толку) виокремилась нова фракція сектантства, яка стала на путь зближення зі штундизмом, але не об'єднувалась з ним. Перш вельми чисельний донський толк майже скрізь припинив своє існування з попереднім характером як молоканський толк. Переродився в новий по своєму віровченню, богослужбовому культу та внутрішній організації толк, відомий в одних місцях (Таврійська губернія і Кавказ) як “новомолоканський”, в інших  під іменем “штундо — євангелизма”(в Самарській губернії), толка “євангелічних християн” (в Астраханській губернії). В Таврійській губернії сектанти “донського толка” в Нововасилівці та в Астраханці в кількості до 2500 чоловік потрапили під вплив проповідників штундобаптизма і склали особливу секту ново-молокан (штундомолокан). Самі себе ново-молокани стали називати “християнами євангельського віросповідання, пресвітеріанами”. На чолі секти став землероб села Астраханки Бердянського повіту З. Д. Захаров. Ним були видані “короткі правила віри християн євангельського віросповідання, пресвітеріан”. Астраханка стала центром ново-молоканства.
            Після земської реформи стала приділятись значна увага якості навчання у вже існуючих та відкриття нових шкіл. До кінця ХІХ століття в Астраханці було три початкових школи. Спочатку було трирічне навчання, с початком ХХ століття термін навчання збільшився до чотирьох років.
            В російських початкових школах працювали вчителі а також “законовчитель”, священник. В молоканських школах спеціальних вчителів Закону Божого не було. Там проведення бесід з учнями було доручено вчителям.
            Для підготовки вчителів початкових навчальних закладів губернські земства стали відкривати вчительські семінарії. Відкривались семінарії і з урахуванням національних та релігійних особливостей (для болгар, татар, німців, вірмен та ін.). Однак аналогічної семінарії не було. У вересні 1905 року ново-молокани влаштували в Астраханці свій перший з'їзд євангельських християн, на який зібрались делегати з усієї Російської імперії, Німеччини, Австрії та Америки. Учасники цього з'їзду вирішили порушити клопотання про відкриття в Астраханці навчального закладу, в якому б готувались вчителі для сектантських шкіл і проповідники для ново-молоканських громад.
            У жовтні 1907 року семінарія фактично існувала: була підібрана будівля, був штат, були кошти на утримання. Директором семінарії став Вальтер Жак. Але дозволу на влаштування в Астраханці учительської семінарії від директора народних училищ ще отримано не було. Директор училищ вважав, що сектантська організація штундомолокан, які протистояли православній церкві, становлять значну небезпеку, хоча можливо і не таку велику як штундобаптизм, але в будь якому разі набагато більшу, ніж старі раціоналістичні секти.
            Боротьба проти відкриття семінарії, не зважаючи на царський маніфест про свободу совісті, була настільки жорстокою, що  Зіновію Даниловичу Захарову довелося, нарешті, заручитись особистим листом прем'єр - міністра Столипіна П. А.
            Головним ініціатором відкриття семінарії був Вальтер Жак, тому основні удари припадали на нього як на директора семінарії.
            Офіційне відкриття “навчального закладу другого розряду за програмою вчительських семінарій” відбулось 9 червня 1908 року. На з'їзді 1907 року депутати вирішили побудувати новий навчальний корпус. Завдяки спільним зусиллям громади була побудована та сама двоповерхова будівля, яка існує і дотепер, і було отримано дозвіл на її відкриття.
13 вересня 1909 року на відкритті першої російської семінарії євангелічних християн (ново-молокан) були виголошені промови головним попечителем школи членом Державної Думи З. Д. Захаровим і законовчителем В. Л. Жаком: “Семінарія повинна випустити проповідників, сповнених пізнання істини, віри, мудрості і Духа Святого, щоб семінарія вільно могла сказати: “ідіть по всьому світу і вчить всі народи”.
            Перші чотири класи були початковими а в старших здобували середню освіту (як в гімназії). Після закінчення сьомого класу можна було піти працювати вчителем в початкову школу або вступити до вищого навчального закладу. Навчальний день починався з вивчення слова Божого, яке проводив пресвітер, а далі йшли звичайні уроки. Старшокласники носили форму - чорні капелюхи, довгі чорні пальта і тростини.
            Семінарія працювала до 1917 року. Після її закриття в будівлі розташовувалась місцева школа. У 1980-их роках будівлі було повернуто первісний вигляд. Зараз у цій будівлі знаходиться сільрада.
            Коли говорять, що вчительська семінарія в Астраханці була першою в Російській імперії, це означає, що вона була першою семінарією російських сектантів.
(В. В. Сакун)
            Література:
            Русские сектанты, их учение, культ и способы пропаганды / редактировал М. А. Кальнев - Одесса, печатано в типографии Е. И. Фесенко, 1911. - 335 с.
            Історико-культурні, археологічні та природні пам'ятки Мелітопольського району / колективний проект шкіл Мелітопольського РВО ; уклад. О. А. Чухраєнко — Мелітополь, Люкс, 2016. - 262 с.
           
15.09 - 110 років від дня народження Івана Вікентійовича Соболевського (15.09.1909, с. Брянське Слов'яносерб. пов. Катеринослав. губ. (нині - м. Брянка Луган. обл.) - 08.06.1987, м. Запоріжжя), заслуженого будівельника РРФСР, почесного громадянина м. Запоріжжя (2009); 1950-1971 рр. - очолював трест “Запоріжалюмінбуд”;
Література про життя та діяльність :
Шиханов, Р. Б.  Соболевський Іван Вікентійович // Шиханов, Р. Б.  Почесні громадяни міста Запоріжжя : біограф. нариси / Р. Б. Шиханов ; Руслан Шиханов. – Запоріжжя, 2015. – С. 103-104.
 
18.09 - 90 років тому (1929) в м. Запоріжжі колектив заводу "Комунар" випустив перший вітчизняний комбайн;
Література:
Рождение советского комбайна : два с половиной месяца работы выездной бригады "Правды" на заводе "Коммунар". – М. ; Л. : Гос. соц. экон. изд-во, 1931. – 80 с.
 
19.09 - 80 років Зауру Миколайовичу Каргієву (19.09.1939, с. Карчіті-Кау Сталінір. р-ну Півден.-Осетин. Автоном. обл.), керівнику Запорізької обласної організації “Осетино-аланське культурне товариство”.
Я понесу до людей України
В наші поля і міста
Пісню чудову борця-осетина
Сина Кавказу-Коста!
З. М. Каргієв
Каргієв Заур Миколайович народився 19 вересня 1939 р. в селі Карчіті-Кау Сталінірського району Південно-Осетинської Автономної області. 1958 року закінчив Громську середню школу. Сім'я у батьків була багатодітна, тому свою трудову діяльність він розпочав рано, пішов працювати на лісокомбінат. Прочитавши в юнацтві повість Миколи Гоголя “Тарас Бульба”, Заур мріяв потрапити на Хортицю. 28 жовтня 1959 року його мрія здійснилася завдяки запрошенню від родича відвідати запорізьку землю. Так він і залишився в Запоріжжі.
В 1963-1969 рр. навчався в Дніпропетровському сільськогосподарському інституті (заочно за спеціальністю “вчений агроном”).
1964 року одружився, має сина, доньку і двох онучок.
Трудова біографія показує, що не цурався ніякої роботи: він і столяр 5-го розряду, і водій тролейбуса тролейбусного депо Запорізького трамвайно-тролейбусного управління. Сім років важкої праці на вогнетривному заводі, потім знову повертається до трамвайно-тролейбусного управління і 10 років (1967-1977) працює на робочих посадах.
1977 року був призначений заступником начальника тролейбусного парку № 1, а з 1979 р. Заур Миколайович - голова профспілкового комітету Запорізького комунального підприємства міського електропарку "Запоріжелектротранс". Він зробив значний внесок у розвиток виробничих потужностей підприємства, об'єктів соціальної інфраструктури, оздоровлення працівників і ветеранів підприємства. Непрацюючі пенсіонери опікуються спеціально створеним цеховим комітетом, людям, які потребують, надається матеріальна допомога. Він знаходить час особисто провідати багатьох хворих ветеранів.
В період роботи головою профкому ЗКПМЕ “Запоріжелектротранс” Каргієв був членом президії Запорізької обласної організації профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення, більше 20 років обирався до складу президії Центрального комітету галузевої профспілки. Заур Миколайович неодноразово нагороджувався почесними відзнаками профспілки - нагрудним знаком ФПУ “Профспілкова відзнака”, почесним знаком галузевої профспілки “Почесна відзнака профспілки працівників громадського обслуговування”, визнавався “Лауреатом премії галузевої профспілки”, “Кращий профспілковий лідер року”.
2009 року нагороджений Почесною грамотою Голови Верховної Ради України “За особливі заслуги перед українським народом” та нагороджений орденом “За заслуги перед Запорізьким краєм” 1 ступеня.
За ініціативою Каргієва 1980 року на ЗКПМЕ "Запоріжелектротранс" створений та існує до цього часу хор ветеранів “Світанок”. Звання “Народний” аматорському колективу присвоєно вперше 1999 року та кожні два роки підтверджується на обласному фестивалі самодіяльних художніх колективів профспілок членських організацій Запорізької облпрофради.
У серпні 2008 року була створена Запорізька обласна організація “Осетино-аланське культурне товариство”. Незмінним керівником організації є Каргієв Заур Миколайович, який, крім цього, є головою ради старійшин Асоціації національно-культурних товариств Запорізької області.
Значною подією став прогримівший на всю Україну фестиваль мистецтв кавказьких народів "Співдружність", проведений 30.09. 2011 р. - 01.10. 2011 р. в унікальному і святому місці Запорізької краю, колисці козацтва - на острові Хортиця, який зібрав близько 400 гостей з 12 областей України та інших країн. Члени Осетино-аланського культурного товариства, на чолі з Каргієвим Зауром Миколайовичом, стали одними з організаторів проведення цього фестивалю.
У засобах масової інформації Запоріжжя постійно публікуються статті З.М. Каргієва про діяльність товариства.
Помітною віхою в його житті стала книга "Естафета пам'яті 1932-2012”, в основу якої покладені історія створення і 80-річний розвиток Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту "Запоріжелектротранс".
Істинний патріот своєї Батьківщини - Південної Осетії - Заур Миколайович, як і всі осетини, з болем в серці сприйняв трагічні події грузино-осетинського конфлікту в серпні 2008 року. У грудні 2012 року йому вдалося побувати там, де пройшли трагічні події. Своєрідним підсумком цієї поїздки  стала друга книга - "Почему душа плачет...", яка побачила світ  2013 року і стала своєрідним звітом про поїздку до Південної Осетії.
            Рік свого 75-річчя автор відзначив випуском у світ нової книги "Гражданин мира", присвяченої 155-річчю від дня народження засновника осетинської літератури та живопису Коста Хетагурова. На даний час працює над другим перевиданням цієї книги .
Життєвий шлях Заура Миколайовича є прикладом сумлінного і чесного служіння людям. Природа сповна нагородила його різними добрими якостями, він встигає ще писати картини, прозу і вірші, доглядати за бджолами, а останні два роки захоплюється різьбленням по дереву з використанням природних матеріалів.
 
            Окремі видання:
            Гражданин мира : посвящается 155-летнему юбилею Коста Левановича Хетагурова, основоположника осетин. литературы и живописи / Каргиев З. Н. ; Заур Каргиев. – Запорожье : Валпис, 2014. – 208 с. : фото.
Почему душа плачет... : памяти жертв Бесланской и Цхинвальской трагедий посвящается / Каргиев З. Н. ; Заур Каргиев. – Запорожье : Валпис, 2013. – 80 с. : ил.
Эстафета памяти: 1932 - 2012 / Каргиев З. Н. ; Заур Каргиев. –  Запорожье : Акцент ИТ : ВАЛПИС, 2012. – 276 с. : фото.
 
            Література про життя та діяльність :
            Запорізька обласна громадська організація “Осетино-аланське культурне товариство” // Ми-українські. - [Запоріжжя, 2012]. - С. 28-29.
Лемешко, А.  Старейшина диаспоры осетинов: «В Запорожье мы обрели вторую родину» // Верже. - 2016. - 17 марта. (№ 11). - С. 11.
Егорова, И.  Будьте моим отцом! Будь моим сыном! : члены осетинской диаспоры породнили Заура Каргиева и Гурама Джиоева // Индустр. Запорожье (Панорама). - 2013. - 20 июня (№ 88). - С. 19-20.
Голева, З.  Человек, насыщенный магнетизмом : [беседа журналиста с Зауром Каргиевым накануне 70-летнего юбилея] // Компас. - 2009. - 24 сент. (№ 39). - С. 5.
 
19.09 - 60 років Віктору Миколайовичу Андрієнку (19.09.1959, м. Запоріжжя), українському актору театру і кіно, каскадеру, телеведучому, сценаристу, режисеру, та продюсеру;
 
Народився  19 вересня 1959 року в м. Запоріжжі. Його рідні не мали відношення до акторства: батько працював наладником холодильного устаткування, мати - головним бухгалтером у дитячому закладі.
            Вже з 5-го класу у Віктора виникло бажання грати і він займався у драматичних гуртках, і виконував по 5-6 ролей в одній виставі.
            Так склалося, що після 8-го класу він вчився у кулінарному училищі, але заняття у драмгуртках не припиняв. В 16 років Віктор приходить до театру ім. М. Щорса (тепер - ім. В. Магара) улаштовуватися на роботу. Його зарахували у штат як монтажника, але практично одразу він вийшов на сцену в масовці.
            Він вступив до Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого (клас професора Б. П. Ставицького). Ще в студентські роки під час навчання він підробляє в кіно як каскадер. Хлопець був добрим спортсменом: 1 розряд по дзюдо, займався гімнастикою, акробатикою, фехтуванням. В цих видах спорту йому допомагали професіонали цирку. З цього часу Віктор протягом 15 років приймав участь в різних кінокартинах та театральних виставах як каскадер.
            Після закінчення інституту (1980) Віктор Миколайович працював в Київському театрі естради, Одеській філармонії, Театрі мініатюр “Гротеск” та “Шарж” актором, режисером, автором.
            За кращу роль у виставі “Йозеф Швейк” у 1983 році народний артист СРСР, актор оперети Михайло Водяний вручив йому Гран-прі.У цій виставі Андрієнко - актор виконав ролі 7 персонажів. Завдяки цій роботі Віктора Миколайовича помітили і запросили до Москви.
            З середини 1990-х років В. Андрієнко - автор, постановник, режисер популярних телепрограм на ТВ України та Росії. В “Шоу довгоносиків” кінця 90-х років Віктор виконує паралельно ролі 14-ти персонажів.
            В 1995 році він директор студії “Автор”. Одночасно приймав участь як актор, автор, режисер у серіалах, займався озвучуванням фільмів. До цього часу він вже мав великий досвід роботи в анімації (з 1980 років).
            Всього він знявся більше ніж в ста кінокартинах та серіалах. Спільно працював з багатьма відомими акторами: Т. Пельтцер, Л. Харитоновим, О. Янковським , О. Філіпенком, Р. Балаяном (вів концерт, присвячений 60-річчю режисера), І. Калниньшем.
            Андрієнко не забуває своїх земляків: приїздить із гастролями до Запоріжжя. Як казав сам актор в одному зі своїх інтерв’ю, що буває у Запоріжжі мінімум раз на місяць.
            Віктор Миколайович бере участь також у різних проектах як голова та член журі. Так, 13 років він був головою журі проекту “СТЕМ”.
            2017 року став членом журі гумористичного проекту на телеканалі ІСТV “Комік на мільйон”.
            У Віктора Миколайовича великі плани на майбутнє. Нещодавно він заснував творче об’єднання під назвою “Future Projects” (проекти майбутнього) - це розробка та впровадження культурних проектів для дітей та юнацтва. Як продюсер працює над спільним проектом українсько - голландської картини про історію кохання української дівчини та хлопця з Голландії.
            Як ведучий на ТV веде кулінарне шоу “Народний кухар”. І це ще не все. Він не бажає зупиняться на досягнутому. Шанувальників його таланту очікує багато цікавих і захоплюючих зустрічей.
 
            Література про життя та діяльність :
Бахарева, Т.  В. Андриенко : «Настоящий артист приходит, чтобы показать свой талант. Тот кто мечтает только о призе, вылетает сразу» // Факты. - 2017. - 1 сент. - С. 15.
Гончарук, О.  В. Андриенко: «Шутить о политике - это самое легкое» // Комсомольская правда. - 2014. - 18 сент. - С. 26.
Чичканьова, Л. Б.  Андрієнко Віктор Миколайович // Енциклопедія сучасної України. - К., 2001. - Т. 1 : А. - С. 489.
Панченко, А.  В. Андриенко : «Режиссеры часто вырезали меня из своих фильмов» // Сегодня. - 2015. - 14 авг.
Шутов, М.  Свой среди смешных // Viva! Биография. - 2010. - № 9. - С. 36.
 
21.09 - 75 років Геннадію Олександровичу Принусу (21.09.1944, с. Горки Козловщин. р-ну Гроднен. обл., Білорусь), заслуженому працівнику сільського господарства ; з 1993 р. – директор радгоспу ім. М. Горького (нині – Дослідне господарство «Відродження», голові Громадської організації “Федерація футболу Мелітопольського району”;
Інтернет-ресурс:
Принус Геннадій Олександрович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.edu.ua/news_details/news_id=6938&lang=ukr
 
24.09 - 280 років від дня народження Григорія Олексійовича Потьомкіна (24.09.1739 - 1791), російського державного та військового діяча, дипломата, натхненника знищення Запорозької Січі;
Література:
Власов, О.  “Потьомкінські деревні” та їх “засновники” // Власов, О.  Пороги Дніпра / Олег Власов. - Х., 2018. - С. 254-264.
Потемкин Григорий Александрович // Энциклопедия Бердянска : ист.-краевед., обществ.-полит. справочник. – Мелитополь, 2014. – Т. 2 : М - Р. - С. 526-527.
[Вілінов, Ю. А.]  225 років тому (1787) цариця Катерина ІІ подорожувала до Криму : [під час цієї подорожі (в т. ч. територією сучасної Запорізької області) Г. О. Потьомкін супроводжував імператрицю] // Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2012 рік : календар і короткі довідки з бібліографічними списками / КЗ"ОУНБ ім. О. М. Горького"ЗОР. – Запоріжжя, 2011. – С. 5-8.
Козирєв, В.  Запорізька спадщина Південної України останньої чверті XVIII - початку XIX століття : [монографія] / Валерій Козирєв. – Запоріжжя : Запорізьке наукове товариство ім. Я. Новицького, 2006. – 417 с. : іл.
Бантыш-Каменский, Д. Н.  Потемкин-Таврический Г. А. / Д. Н. Бантыш-Каменский // Словарь достопамятных людей русской земли : содержащій в себе жизнь и деянія знаменитых полководцев, министров и мужей государственных, великих іерархов православной церкви, отличных литтераторов и ученых, известных по участію в событіях отечественной исторіи : в 5 частях / Д. Н. Бантыш-Каменский ; сост. Дмитр. Бантыш-Каменским и изд. Александром Ширяевым. – М. : Тип. Лазаревых Института Восточных Языков, 1836. – Ч. 4 : Н. Р. – С. 196-226.
Планъ саду на Хортицкомъ островъ Свътлъйшаго князя Григорія Александровича Потемкина с показаніемъ на ономъ разного строенія [Карти]. – [Б. м. : б. и., б. г.]. – 1 л. – Фотокопия. ; ЦГВИА, ВУА., д.22752/1-4.
Власов, О.  Палац Потьомкіна, якого на Хортиці не було / Олег Власов // МИГ. - 2012. - 12 апр. (№ 15). - С. 50.
 
25.09 - 65 років тому (1954) здано в експлуатацію нове приміщення залізничного вокзалу Запоріжжя-1;
Література:
Беляева, Л. Г.  Запорожский вокзал - памятник архитектуры // Беляева, Л.  Прогулки по любимому городу : посвящается 240-летию Запорожья / Л. Г. Беляева ; Лариса Беляева. – Запорожье, 2010. – С. 9.
Новое Запорожье : хроника развития большого города, 1921-2006 : 85 лет названию города / [авт.: У. Кузьменко и др.]. – Днепропетровск, 2006. – С. 100.
? // Запорож. правда. - 1954. - 26 сент.
 
25.09 - 25 років (1994) від дня заснування Запорізького обласного литовського товариства;[98]
26.09 - 70 років від дня народження Елли Іванівни Прийменко (26.09.1949, Ташкент. обл., Узбекістан), заслуженої артистки Росії (2004).
 
Елла Іванівна Прийменко народилася 26 вересня 1949 року в Ташкентській області Узбекистану. Родина тривалий час мешкала в селі Новоданилівка Якимівського району. Після  закінчення навчання на режисерському факультеті Дніпропетровського театрального училища (1967) протягом 1969-1974 років – актриса Запорізького театру ім. Щорса, 1974-1976 років – солістка Запорізької філармонії. З 1976 року – солістка Свердловського державного академічного театру музичної комедії. Театральні ролі: «Скандал по-французски» (Анрієтта), «Парк советского периода» (Еллочка), «Черт и девственница» (Аделіна), «Дети капитана Гранта» (Леді Арабелла), «Скрипач на крыше» (Шандл).
 
Література про життя та діяльність :
Гнедашев, В.  Ученики познают свой край // Виктор Гнедашев // Акимов. вестн. - 2008. - 18 сент. С. 5.
 
28.09 - 80 років від дня народження Анатолія Станіславовича Ставничого (28.09.1939, с. Балки Бар. р-ну Вінниц. обл. - 01.06.2017, м. Запоріжжя), члена Національної Спілки журналістів України (2003), 1971 - 2006 рр. – генеральний директор Запорізької обласної державної телерадіокомпанії);[99]
29.09 - 90 років (1929) Юрію Семеновичу Краснокутському (29.09.1929), запорізькому художнику, одному з організаторів та керівнику (1984 - 2005) творчого об'єднання самодіяльних майстрів народного мистецтва "Самоцвіти Запоріжжя";[100]
Література про життя та діяльність :
Краснокутський Юрій Семенович // Палітра народної творчості : каталог-ретроспектива художніх виставок творчого об'єднання "Самоцвіти Запоріжжя" у відділі мистецтв ЗОУНБ імені О. М. Горького / Упр. культури і туризму ЗОДА, ОУНБ ім. О. М. Горького. – Запоріжжя, 2006. – С. 17.
 
29.09 - 30 років (1989) від дня заснування Запорізького заводу надпотужних трансформаторів (нині - ЧАО “Супер”);
30.09 - 80 років (1939) Ларисі Юріївні Копань (30.09.1939, м. Запоріжжя), українській письменниці;[101] 1996-1998 рр. - очолювала Видавничий будинок “Києво-Могилянська академія”.
Література:
Копань Лариса Юріївна // Хто є хто у видавничій і бібліотечній справі : [довідник] / Кн. палата України. – К., 1999. – С. 81-82.
 
 
Цього місяця виповнюється:
 
- 140 років тому (верес. - жовт. 1879 р.) в м. Олександрівську народовольцями (Желябов, Пресняков, Тихонов та ін.) був підготовлений замах на царя Олександра ІІ;
- 90 років тому на Дніпробуді була відкрита перша в окрузі школа-десятирічка;
- 25 років тому (1994) розпочалося навчання в Біблейському коледжі (м. Запоріжжя).
 
ЖОВТЕНЬ
 
01.10  - 100 років Михайлу Матвійовичу Годенку (01.10.1919, с. Новоспасівка (нині - Осипенко) Бердян. р-ну), письменнику;
 
Твори:
Минное поле : роман / Михаил Годенко. - М. : Воениздат, 1991. - 350 с. : ил.
Вечный огонь : роман / Михаил Годенко. - М. : Мол. гвардия, 1987. - 191 с. : ил.
Потаенное судно : роман / Михаил Годенко. - Одесса : Маяк, 1986. - 326 с.
Потаенное судно : роман / Михаил Годенко. - М. : Сов. писатель, 1985. - 543 с.
За горами, за долами : поэмы / Михаил Годенко. - М. : Современник, 1983. - 127 с. : ил.
Избранные произведения : в 2 т. Т. 2. / Михаил Годенко. - М. : Худож. лит., 1983. - 453 с.
Избранные произведения : в 2 т. Т. 1. / Михаил Годенко. - М. : Худож. лит., 1983. - 559 с. : ил.
Полоса отчуждения / Михаил Годенко. - М. : Мол. гвардия, 1982. - 221 с. : ил.
Зазимок : роман / Михаил Годенко. - М. : Сов. Россия, 1981. - 267 с. : ил.
Мінне поле / Михайло Годенко. - К. : Дніпро, 1981. - 244 с.
Каменная баба : роман / Михаил Годенко. - М. : Сов. писатель, 1979. - 263 с. : ил.
Минное поле / Михаил Годенко. - М. : Сов. писатель, 1979. - 255 с. : ил.
Стихи / Михаил Годенко. - М. : Худож. лит., 1977. - 127 с.
Минное поле : роман, рассказы, очерки / Михаил Годенко. - М. : Воениздат, 1975. - 320 с. : ил.
Зазимок : роман / Михаил Годенко. - М. : Современник, 1975. - 206 с. : портр.
Зазимок : роман / Михаил Годенко. - М. : Сов. писатель, 1970. - 280 с. : ил.
Акация у моря : поэмы / Михаил Годенко. - М. : Сов. Россия, 1969. - 143 с. : ил.
Зацепка : рассказы / Михаил Годенко. - М. : Воениздат, 1968. - 47 с. : ил.
Тяга к океану / Михаил Годенко. - М. : Воениздат, 1961. - 63 с. : портр.
Людское счастье ; Цветет акация : поэмы / Михаил Годенко. - М. : Сов. писатель, 1959. - 74 с.
Ласточка / Михаил Годенко. - М. : Сов. писатель, 1957. - 87 с.
Потаенное судно : роман / Михаил Годенко. - М. : Сов. писатель, 1952. - 320 с.
 
Літературознавчі праці:
Судьбы мира и красоты : заметки писателя / М. М. Годенко. – М. : Современник, 1986. – 254, [1] с.
 
Література про життя та діяльність :
Годенко Михайло Матвійович // Энциклопедия Бердянска : в 2 т. – Мелитополь, 2013. – Т. 1 : А-Л. - С. 352.
Мовою степу і моря // Моя Бердянщина. – Бердянськ, 2008. – С. 214-215. – Бердян. р-ну 85 років.
 
01.10 - 90 років від дня народження Дмитра Федоровича Галушки (01.10.1929, с. Мала Токмачка Оріхів. р-ну - 1998), Героя Соціалістичної Праці;
Література про життя та діяльність :
Голдобін, А. І.  Галушка Дмитро Федорович // Голдобін, А. Запорізька Алея слави - народна святиня = Запорожская Аллея славы - народная святыня / А. І. Голдобін ; Анатолій Голдобін. – Дніпропетровськ, 2002. – С. 551-553.
 
01.10 - 25 років від дня народження Віталія Олексійовича Дзизи (01.10.1994, с. Смирнове Куйбишев. (нині Більмац.) р-ну - 10.03.2017, там само), учасника АТО (501-й окремий батальйон морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти). Загинув в районі м. Маріуполь Донецької області;[102]
 
01.10 - 60 років тому (1959) в Запоріжжі став до ладу Запорізький завод напівпровідникових приладів; 
Ідея побудови потужного заводу для виробництва діодів, транзисторів, тиристорів та інтегральних мікросхем в екологічно проблемному місті чорної та кольорової металургії лише на перший погляд виглядала дещо алогічною. Насправді, для цього були досить вагомі передумови. По-перше, на ЗТМК вже опанували процеси вирощування напівпровідникових монокристалів германію та кремнію. По-друге, це багатющі резерви води Дніпра. І по-третє, новий завод — це нові робочі місця для запоріжців. Для інфраструктури заводу влада виділила територію старого кладовища, яке знаходилось в центральній частині селища Вознесенівка – між вулицями Челюскіна (зараз – частина вул. Сталеварів) та Лермонтова. Будівництво заводських корпусів розпочалось у 1959 році, а вже 1 жовтня був створений серійний завод, який, не дивлячись на сувору специфіку режимного характеру, став привабливим для тисяч запоріжців. Підприємство було підпорядковане союзному Міністерству електронної промисловості (МЕП), де в той час зароджувалась нова підгалузь – мікроелектроніка. На момент створення запорізький завод був відомий, як поштова скринька 77, і лише в середині 60-х гриф секретності був знятий і він отримав відкриту назву – «Завод напівпровідникових приладів», а пізніше став серцевиною виробничого об'єднання (ВО) «Гамма».

Перші радянські діоди були виготовлені у підвалі 4-поверхового адмінбудинку на вулиці Лермонтова (пізніше там розмістилась медична частина заводу). В січні  1962 року став до ладу виробничий корпус № 1, де цех № 4 виготовляв діоди Д-2, Д-9, а цех № 5 – транзистори  МП13 – МП21, П210. На площах корпусу розмістились також цехи №№ 7, 9, 11, 12, 14, 15, 21, лабораторії Спеціального конструкторського бюро (СКБ), рентген-лабораторія, АТС та інші служби. В травні того ж року в корпусі № 2 запрацювали інструментальний та механічний цехи, деякі підрозділи СКБ, відділ головного технолога, їдальня на 200 місць. Гордістю та інтелектуальною окрасою заводу стало СКБ, створене, як окремий підрозділ, 7 квітня 1962 року, а з 1 січня 1979 року було вдруге зареєстроване, вже як технологічна складова частина ВО «Гамма». Колектив конструкторів разом із заводом пройшов складний творчий шлях від розробок простих дискретних германійових виробів і швидкодіючих 4-рівневих (шарових) структур до інтегральних схем малого, середнього та великого рівня інтеграції, від сплавної технології до епітаксіально-планарної технології інтегральних схем. СКБ співпрацювало із запорізькими індустріальним інститутом, технікумом напівпровідникових приладів, Запорізьким машинобудівним заводом, інститутом кібернетики АН УРСР, Таганрозьким радіотехнічним інститутом та іншими спорідненими підприємствами та організаціями.

Без перебільшення, знаковими фігурами СКБ були інженер-конструктор Ботвіннік М.О. – генератор численних прогресивних ідей і розробок, очільник СКБ, доктор фізико-математичних наук Шаповалов В.П., кандидати технічних наук Синєокий В.М., Зав’ялець О. Г., інженери Кімарський В.І., Калінін В.П., Кауфман А.П., Дашевський Ю.Ю., Саар П.А., Кошель Г.В., Купрін Ю.С., Черняк І.В., Ушаков В.М., Желудов М.І, Дудавський Є.І., Мартиненко В.Я., головний інженер СКБ Кузовлєв Ю.І. Слід окремо відзначити успішну діяльність організатора і першого головного інженера СКБ Олексія Васильовича Нагорного, який, на суспільних засадах, разом з однодумцями розробив комплексний метод утилізації промислових викидів запорізьких заводів. Ця унікальна розробка принесла йому звання лауреата Державної премії.

Першим директором заводу став Василь Петрович Великодний, а з січня 1962 року цю посаду обійняв Олексій Арсенійович Константинов, який до цього працював на заводі п/с 18 (нині – АТ «Мотор Січ»). За часів його керівництва виріс виробничий корпус № 3, значно розширились обсяги випуску продукції, розроблялись перші запорізькі мікросхеми, будувалась база відпочинку в Канівському, перших 160 малюків прийняв дитячий комбінат, колгоспам та радгоспам області регулярно надавалась значна допомога. Завод став відомий усій країні, він динамічно розвивався: піднімались нові виробничі корпуси, бурхливо зростала номенклатура виробництва, збільшувалась чисельність працівників, переважно у білих халатах. У 1963 році введено в дію блок азотно-кисневої та воднево-кисневої станцій, берегову насосну, запрацювали вакуумні установки для створення тонких плівок, легувальних зон. В червні 1964 року введено в дію корпус № 4 - вагому заявку на серійне виробництво мікросхем.

В жовтні 1967 року О.А. Константинова призначили керівником 2-го Головного управління МЕП, і підприємство очолив Володимир Олександрович Климов. В 1967 – 1980 роках стали до ладу інженерний корпус, воднева станція, медсанчастина, велось будівництво виробничого корпусу № 5, в численних лабораторіях СКБ продовжувались роботи по створенню нових типів мікросхем та приладів (зокрема, керованого тиристору), обладнання для автоматизації та механізації процесів виробництва. Наприкінці 1968 року під керівництвом Лагутенка В.М. новий цех розпочав серійний випуск інтегральних мікросхем. Перших відвідувачів прийняли Палац культури «Орбіта» та спортивний комплекс «Орбіта», будувалось житло для сотень заводчан.

З 1985 по 1995 роки заводом керував Володимир Якович Пшеничко, який в умовах зростаючої конкуренції намагався утримати лідерство в галузі. На жаль, в роки глобального роззброєння, різкого скорочення замовлень на продукцію заводу зберегти підприємство як цілісну виробничу структуру високого рівня не було можливості. Сотні талановитих науковців, тисячі високопрофесійних робітників та інженерів були змушені розпочинати своє життя з чистого аркушу. Але пам’ять зберігає очевидний факт, що в кінці минулого століття чи не половина запорізьких родин прямо чи опосередковано була пов’язана з 77-м заводом, з вікон якого відкривався чудовий краєвид на Дніпро і Хортицю.  

(В. М. Назаренко, М. І. Лозовий)

Участок химобработки микросхем участок сборки Здание завода

Література:

Завод полупроводниковых приборов. Очерк истории [Электронный ресурс]. – Режим доступа к статье :  /node/6519

Матвиенко Г. Кремний наш: [журналисты «Правды» побывали на заводе полупроводников] / Геннадий Матвиенко // Правда. - 2015. - 19 марта (№ 12). - С. 8,13.

Из-за запорожского завода нардеп Клюев уже не «неприкасаемый» : [ОАО «Завод полупроводников»] // МИГ. - 2015. - 11 июня (№ 24. - С. 8.

Прядун Р. Завод полупроводников «полустоит» / Роман Прядун // Запороз. Січ. - 2014. - 15 трав. (№102-104). - С. 1, 4.

Дзюба О. Кому принадлежат запорожские заводы. : [ЧАО «Завод полупроводников»] / Ольга Дзюба // Мрія. - 2013. - № 3, 10 января. - С. 4-5.

Реков Ю. Возвращение к утраченному : [интервью с ген. Директором ЧАО «Завод полупроводников» (Запорожье) / провел Г. Петраков] // Рабочая газета. - 2012. - № 48. - С. 2.

Песиголовець В. Завод, немов Фенікс, постав із попелу : [Запоріз. Завод напівпровідників] // Голос України. - 2011. - 11 июня (№ 24. - С. 8.

Сергеев Р. Кремниевое возрождение : [о стр-ве в Запорожье «Завода полупроводников»] / Роман Сергеев // Запороз. Січ. 2011. - 11 серп. (№151-153). - С. 4.

Карчевская К. Завод полупроводников выпустит продукцию уже в этом году // Комсомол. Правда в Украине. - 2010. - № 196/36 (3-9 сент.). - С.9.

Андрей Клюев отдал 200 миллионов из бюджета своему заводу : [запорожский «Завод полупроводников»] // МИГ. - 2010. - 18 нояб. (№ 46). - С. 9.

На початку червня відновить роботу Запорізький завод напівпровідників : [ВАТ «Завод напівпровідників відновить роботу з виробництва кремнію і трихлорсилану для протреб сонячної електроенергетики] // День. - 2010. - 20 квіт. - С. 5.

У Запоріжжі до кінця року запустять виробництво кремнію для сонячної енергетики потужністю понад 10 тисяч тонн : [ВАТ «Завод напівпровідників»] // День. - 2010. - 2 верес. - С. 5.

Приходько О. В Запорожье строят завод за 500 млн. евро : [На базе «Завода полупроводников» донец. Бизнесмены братья А. И С. Клюевы строят предприятие по производству солнеч. Батарей] / Ольга Приходько // Суббота плюс. - 2010. - № 15 (8 апр.). - С. 7.

«Полупроводник» достался «Силикону» : Гос. Пакет акций запорож. ОАО Завод полупроводников» купила кировоград. фирма «Силикон» // Суббота плюс. - 2007.- 21 июня (№ 25). - С. 9.

Еще один завод с молотка : [«Запорожский завод полупроводников» выставляют на продажу] // Белая стрела. - 2007. - 3 мая (№ 17). - С. 5.

Производители продукции [ОАО «Запорожский завод полупроводников»] // Машиностроение Украины. - 2007. - 8 груд. (№ 231-232).

Печерица К. Почему стоит завод полупроводников? : (Причиной простоя высокотехнологичного производства является позиция Фонда Госимущества Украины, считает зам. пред. постоянной депутатской комиссии по вопр. экономики, пром. политики и инвестиций Запорож. обл. совета) // МИГ. - 2006. - 28 дек. (№ 52). - С. 9.

02.10 - 70 років Тетяні Осінь (Тетяні Василівні Нікулочкіній) (02.10.1949, м. Запоріжжя), запорізькій поетесі;

 
            Запорізька поетеса Тетяна Осінь (Тетяна Василівна Нікулочкіна) народилася 2 жовтня 1949 р. в м. Запоріжжі.
            Працювала здебільшого на заводах. Загальний стаж роботи 45 років, з яких 37 років працювала монтажником радіоелектронної апаратури та приладів на запорізькому КП НВК «Іскра».
            Член Запорізького обласного літературного об'єднання ім. Михайла Гайдабури та член правління літературно-художнього об’єднання «Пошук» ім. Миколи Лиходіда.
            Вірші пише з дитинства, відвідувала ЛІТО. Після довгої перерви, в тридцятирічному віці знову почала писати вірші та прозу, але з літературним Запоріжжям не спілкувалася, писала «в шухляду». Працювати над ними почала після 2000 року, коли долучилася до літературних осередків міста.
            Поезія друкувалася у таких виданнях:
             - антологія творів літераторів Запорізького краю «Обрус» (Запоріжжя, 2008).
             - антологія сучасної новелістики та лірики України («Склянка часу», 2015).
             - антологія письменників Запорізького краю «Не міліють джерела Дніпрові…» (Запоріжжя, 2016).
             - альманахи «Поиск-2» та «Поиск-3» (Запоріжжя, 2009, 2010).
             - альманах «Редкая птица» (Днепропетровск, 2014).
             - збірник «Городская поэзия» (Запорожье, 2009).
             - збірник віршів сучасної української поезії «Вілаг почуттів» (Ужгород, 2012).
             - -часопис «Хортиця» (Запоріжжя), журнал «Ренесанс» (Київ, 2014).
             - вісник «Намалюй мені ніч» (Канів, 2015).
             - -газети «Отражение» (Донецьк); «МИГ», «Горожанин», «Запорозька Січ»,
«Верже» (Запоріжжя).
            - альманахи «В стінах Срібного віку» (Мелітополь, 2012, 2013, 2016).
 
            Проза друкувалася у таких виданнях:
             - альманах сучасної української літератури «Нова проза», том 21 (Луцьк, 2011),
- альманах «Скіфія 2013. Весна» (Канів, 2013),
 - альманах «Редкая птица» (Днепропетровск, 2014).
             - часопис «Хортиця» (Запоріжжя, 2013, 2014, 2016).
             - газета «Література і життя» (Київ, 2012).
 
            Автор книжок: «Осінній віршопад», «Светлые полдни», «Над суетой», «Время жатвы и стихов», «Жажда света», «Римовані паралелі», «Життєдайне Слово», «Сонячне гроно».
Лауреат пісенно-поетичних фестивалів: «Формула вогню» (Запоріжжя, 2012), «В стінах Срібного віку» (Запоріжжя, 2012, 2013, 2016) та «Тарасове Запоріжжя» (2015).
            Теми її віршів – це філософські роздуми про життя, родинні зв'язки, любов і сімейні цінності, про долю поетів, незалежність і велич України, мальовничі краєвиди таврійського степу.
            Її ліричні героїні приваблюють шляхетністю, теплотою та щирістю, мудрістю та інтелектом, вмінням співчувати і співпереживати. Працездатність Тетяни Осінь, її вміння знаходити влучні слова у своїх віршах заслуговують пошани та визнання.
(Л. Д. Тесленко)
Твори:
Життєдайне Слово : вірші / Т. Осінь ; Тетяна Осінь (Нікулочкіна Тетяна Василівна). – Запоріжжя : Статус, 2017. – 136 с. – (Розкрийте серця).
Римовані паралелі : вірші / Т. Осінь ; Тетяна Осінь (Нікулочкіна Тетяна Василівна). – Запоріжжя : Кругозір, 2016. – 216 с.
Жажда света / Т. Осень ; Татьяна Осень. – Запорожье : Кругозор, 2015. – 184 с.
Время жатвы и стихов : стихи / Т. Осень ; Татьяна Осень (Никулочкина Татьяна Васильевна). – Запорожье : АА Тандем, 2014. – 48 с.
Над суетой : [поэтич. сб.] / Т. Осень ; Татьяна Осень. – Запорожье : [Плюс 73], 2012. – 112 с.
Светлые полдни / Т. Осень ; Татьяна Осень. – Запорожье : [Плюс 73], 2011. – 120 с.
Осінній віршопад : поезії / Т. Осінь ; Тетяна Осінь. – Запоріжжя : АА Тандем, 2011. – 48 с. – (Літературна касета ; вип. 2. Час пошуку).
***
Що зробилося зі світом?.. : [вірш] / Т. Осінь ; Тетяна Осінь // Звезда Рождества : альманах Междунар. лит.-муз. фестиваля "Звезда Рождества" (Запорожье, 14.01.2017 г.) : по благословению Высокопреосвященнейшего Луки, Митрополита Запорож. и Мелитоп. – Днепр, 2017. – Вып. 5. - С. 177.
Божим садом ; Зорепад : [вірші] / Т. Осінь ; Тетяна Осінь // Не міліють джерела Дніпрові... : твори письменників Запоріз. краю : зб. до 50-річчя заснування ЗОО НСПУ. – [Запоріжжя], 2016. – С. 129-130.
Спогад : [вірш] / Т. Осінь ; Тетяна Осінь // Намалюй мені ніч : вісник Міжнар. поетич. конкурсу одного вірша про любов "Намалюй мені ніч", присвячений 90-літтю укр. поета Миколи Євгенійовича Петренка. – Спец. вид. – [Канів, 2015]. – С. 159-160.
[Добірка віршів] / Т. Осінь ; Тетяна Осінь // Вілаґ почуттів : збірник української поезії / творчий задум Гребенюк Валерій Костянтинович. – [Ужгород : Бреза А. Е., 2012]. – С. 149-157.
[Добірка віршів] / Т. Осінь ; Тетяна Осінь // Поиск. – Запорожье, 2010. – [Вып.] 3. - С. 101-105.
[Добірка віршів] / Т. Осінь ; Тетяна Осінь // Поиск. – Запорожье, 2009. – [Вып.] 2. - С. 187-192.
Старый парк ; «На старой заброшенной даче» / Т. Осень (Никулочкина) ; Татьяна Осень (Никулочкина) // Городская поэзия : кол. сб. творчества читателей газеты "Горожанин-информ". – [Запорожье, 2009]. – С. 92-93.
Палитра ; Родом из детства : [вірші] // Обрус : антологія творів літераторів Запорізького краю. – Запоріжжя, 2008. – С. 445.
 
04.10 - 70 років Юрію Олексійовичу Шилову[103] (04.10.1949, с. Обіточне Примор. р-ну), українському археологу та письменнику, академіку Академії оригінальних ідей;
Праці:
Давня історія України в контексті світової цивілізації : навч. посібник для вузів / Ю. О. Шилов. – К. : МАУП, 2007. – 280 с.
Космос древньої України. Трипілля - Троянь : мітологія філософія етногенез, VI тис. до н. е. - І тис. н. е. / [упоряд., вступна ст., прим. В. Довгича]. – К. : [Книга], 1992. – 304 с.
***
Про витоки космогонічних уяв запорожців / Ю. Шилов // Українське козацтво: витоки, еволюція, спадщина : матеріали міжнар. наук. конф., присвяченої 500-річчю укр. козацтва (Київ-Дніпропетровськ, 13-17 трав. 1991р.) : у 3 вип. / Ін-т історії України АН України. – К., 1993. – Вип. ІІ. - С. 147-153.
 
У співавторстві:
Притула, О. Л.  Світогляд в українському рукопаші "Спас" / О. Л. Притула, Ю. О. Шилов ; М-во освіти і науки України, Запорізький нац. ун-т, Кафедра теорії та методики фізичної культури і туризму. – Запоріжжя : Акцент Інвест Трейд, 2013. – 124 с. – Бібліогр.: с. 122.
 
04.10 - 75 років від дня народження Чорненького Валентина Андрійовича (04.10.1944, с. Пологи), українського поета, завідувача реанімаційного відділення Пологівської районної лікарні;
Література:
Чорненький Валентин Андрійович // Українські письменники-медики: 100 біографій / КУ "Обл. наук. мед. бібліотека" ЗОР. – Запоріжжя, 2017. – С. 108-109.
Чорненький Валентин Андрійович // Пологи - столиця запорізької кераміки : бібліогр. покажчик / КЗ "ЗОУНБ ім. О. М. Горького" Запоріз. обл. ради. – Запоріжжя, 2012. – С. 146-147. – (Міста і села Запорізької обл. ; вип. 5).
Чудновський, О.  Чорненький Валентин Андрійович // Чудновський, О.  Історія краю: пам'ятні віхи в їхньому житті : (відомі люди Пологівщини) / О. Чудновський ; Олег Чудновський. – Пологи, 2004. – С. 62-63. – (Літопис району ; вип. 2).
 
06.10 - 80 років Геннадію Васильовичу Кийку (06.10.1939, Донецьк), директору Запорізького електрометалургійного заводу «Дніпроспецсталь» (1991-1998);
 
            Геннадій Васильович Кийко народився 6 жовтня 1939 року в місті Сталіно, нині Донецьк. У 1961 році закінчив Донецький політехнічний інститут. Трудовий шлях розпочав на електрометалургійному заводі «Дніпроспецсталь» міста Запоріжжя – особливому підприємстві, де фахівець у галузі металургії міг знайти натхнення для рішення творчих завдань. З того часу Геннадій Васильович пройшов шлях від помічника майстра до керівника  підприємства.
            Від 1976 року працював начальником прокатного цеху, згодом - головним інженером. На цих посадах зробив значний внесок у розбудову підприємства та модернізацію виробництва.
            Високотехнологічне виробництво працювало чітко, але на перший план виходила проблема - реалізації продукції, особливо за кордон. Досвіду роботи з зарубіжними фірмами на заводі ніхто не мав, і вирішення цього питання повністю лягло на тільки-но призначеного у 1991 році директора Геннадія Кийка. Так на заводі виник відділ з міжнародних зв'язків. Замовники вимагали сертифікації якості продукції заводу, тож перший з них отримали в тому-ж 1991 році. Згодом знадобилася сертифікація всього заводу згідно міжнародних стандартів, тож довелося реформувати весь документообіг. У 1993-1994 роках завод було реорганізовано у ВАТ “Дніпроспецсталь”, Геннадія Васильовича було обрано головою правління. У 1996 році Кийко отримує науковий ступінь - кандидат технічних наук. В тому ж році вчений підприємець отримав Державну премію України в галузі науки і техніки. Під його керівництвом завод виконав низку важливих замовлень із випуску нових видів високоякісної металопродукції, було організовано постачання широкої номенклатури металопродукції у країни Європи, Азії, США.
            У 1998 році змінилося керівництво заводу, але досвід Г. В. Кийка був необхідний, і у 1999 році він призначений першим заступником голови правління, директором з фінансів та економіки.
(Ж. Д. Назаренко)
            Література та інтернет-ресурси:
            Голдобін, А. І.  Кийко Геннадій Васильович // Енциклопедія сучасної України / НАН України, Наук. тов. ім Шевченка, Ін-т енциклопед. дослід. НАН України]. – К., 2013. – Т. 13 : Киї — Кок. - С. 25.
            ВАТ “Електрометалургійний завод “Дніпроспецсталь” ім. Кузьміна” // Запоріжжя індустріальне : історія і сьогодення. – [Запоріжжя], 2009. – С. 116-121.
            Кириленко, В.  Гиганту отечественной металлургии - 75 лет // Позиция. - 2007. - № 42. - С. 5.
            Гужва, А.  Годы, люди, дело // Суббота. - 2007. -  № 41. - С. 8-9.
            Шиханов, Р. Б.   Кийко Геннадій Васильович [Електронний ресурс] // // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.edu.ua/news_details/news_id=6098&lang=ukr
 
            07.10 - 75 років тому (1944) під час відновлення завод «Комунар» випустив першу молотарку МК-790;
            08.10 - 120 років від дня народження Івана Івановича Малозьомова (08.10.1899, с. Луговці Мглин. р-ну Брян. обл., РФ - 19.11.1954, м. Київ), українського архітектора, педагога, професора, розробника генеральних планів багатьох міст колишнього СРСР (в т. ч. промислових гігантів в м. Запоріжжі);
 
Є архітектори, пам'ять про яких з роками стає яскравішою, а їх праця набуває очевидної значущості в історії зодчества. 
Такою виявилася постать Івана Івановича Малозьомова, ім'я якого в 12-му томі “Всеобщей истории архитектуры» (М., 1975) згадується частіше, ніж будь-якого іншого представника української радянської архітектури.
Головний творчий внесок І. І. Малозьомова в архітектуру - проектування генеральних планів міст. Він був одним з авторів проектів планування Великого Запоріжжя (1929-1932), Маріуполя (1932-1935), Тбілісі (1934-1935), Кривого Рогу (1935-1936) та багатьох інших міст.
Крім проектів планування міст, Іван Іванович виконав 36 об'ємних проектів. Серед них здійснені в натурі будівля клубу будівельників в Харкові, столова в Донецьку, набережна р. Кури в Тбілісі, фотофабрика в Харкові.
За усіма виконаними проектами стоїть сповнене тривогами і переживаннями, роздумами і прагненнями насичене творче життя, яке ввібрало в себе всі труднощі і колізії розвитку архітектури 20-х-50-х років.
 
Народився Іван Іванович Малозьомов 8 жовтня 1899 року в селі Луговці (тепер Брянська область РФ). 1927 року закінчив Київський архітектурний інститут та отримав спеціальність архітектора-художника. Його вчителями були художники В. Касіян, О. Мурашко, Ф. Кричевський, архітектори П. Альошин, О. Вербицький, І. Моргілевський та ін.
Ще в студентські роки працював у різних закладах та установах. Під керівництвом професора В. Рикова брав участь в проектуванні Київської кінофабрики (1926-1927).
Після закінчення інституту Малозьомов був направлений разом з іншими випускниками на будівництво Держпрому в Харків. Там, на найбільшому будівництві Радянської України, відбувається остаточне творче формування архітектора.
Крім того, в Харкові він організовує товариство сучасних архітекторів України (ТСАУ), до складу якого входять М. І. Холостенко, Я. А. Штейнберг, Г. І. Волошинов та ін.
У 1927-1929 роках працював старшим архітектором на будівництві Будинку Держпромисловості у Харкові.
1932 року І. І. Малозьомова обирають головою оргкомітету Спілки радянських архітекторів України, а в 1933-1936 роках - заступником голови.
Протягом 1929-1936 років Іван Малозьомов працював у Державному інституті проектування міст України (“Діпромісто”), створеного у Харкові 1930 року на базі об'єднання двох спеціальних проектних організацій “Бюро по проектуванню міста Велике Запоріжжя” та “Урядової комісії для будівництва нових міст Донбасу”. 
Головним творчим об'єктом цього періоду був для Івана Івановича генеральний план “Великого Запоріжжя”. Розробка схеми плану розпочалася в серпні того ж 1930 р. Питання привертало увагу широкої архітектурної маси спеціалістів. Пропонувалося  декілька варіантів організації генерального плану міста, вносилися численні пропозиції щодо планування і забудови Запоріжжя, конкурсні проекти супроводжувалися дискусіями.
У березні 1932 року після широкого обговорення найкращим був визнаний проект Діпроміста, який передбачав єдину структуру міста з розвинутим лінійним центром.  Розробила цей проект бригада архітекторів під керівництвом І. Малозьомова.
Працюючи над планом, Малозьомов  зустрічався з такими великими вченими і зодчими, як академік АН СРСР І. Г. Александров - автор ідеї першого територіально-промислового комплексу, професор П. П. Хаустов - керівник колективу з розробки генплану, В. А. Веснін - керівник колективу архітекторів з проектування гідростанції, греблі і мосту через Дніпро. Зокрема, деякі ідеї В. А. Весніна і Г. М. Орлова, закладені ними в проекті 6-го селища, отримали втілення в проекті Великого Запоріжжя.
Проект міста мав ряд недоліків, основним з яких була відсутність економічних розрахунків вартості спорудження всього міста і окремих його елементів.
Незважаючи на це, архітектори “Великого Запоріжжя” мали за мету створити місто нового типу. Унікальність забудови Запоріжжя полягає в тому, що вперше в практиці містобудування був використаний принцип мікрорайонування, застосований блочний метод будівництва житлових будинків тощо.
Протягом 1936-1941 років Іван Іванович працює головним архітектором бюро і бригад Дніпроміста НККХ РСФСР, розробляє проекти планування російських та союзних міст.
Крім того, Іван Іванович викладав у двох інститутах Харкова - Художньому та комунального господарства (1928-1936), а також в Київському художньому інституті (1945-1954).
Друга світова війна відірвала зодчого від повсякденної творчої праці. Після другого поранення був мобілізований, працював в Ленпроекті (1943-1945).
1945 року Малозьомова перевели на роботу до Києва і призначили на посаду заступника начальника Управління у справах архітектури УРСР. Останній, київський період творчості архітектора (1945-1954) пов'язаний з організаційною, науковою та педагогічною діяльністю. Він опублікував брошуру “Велике Запоріжжя” (1932), низку статей з питань планування міст в журналах та збірниках. Під його редакцією вийшли вперше в Україні після війни видання про ефективні конструкції.
Іван Іванович Малозьомов помер 19 листопада 1954 р. Похований в м. Києві, на Лук'янівському кладовищі.
(О. В. Нежижим)
 
Література про життя та діяльність :
Іван Іванович Малозьомов // Архітектура і будівництво. - 1954. - № 6. - С. 32.
Малозьомов Іван Іванович // Мистецтво України : біограф. довід. - К., 1997. - С. 392.
Ткаченко В. Г.  Будівництво “Великого Запоріжжя” в 20-30-ті роки ХХ століття // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - вип. XVI. - Запоріжжя : Просвіта, 2003. - С. 221-225.
Ясневич В. Е. Творчество И. И. Малоземова (1899-1954 гг.) // Строительство и архитектура. - 1980. - № 5. - С. 26-29.
Малозьомов Іван Іванович [Електронний ресурс] // Вікіпедія. - Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Малозьомов,_Іван_Іванович
 
08.10 - 90 років від дня народження В'ячеслава Васильовича Тюрикова (08.10.1929 - ?), Героя Соціалістичної Праці (1966); працював на Запорізькому ферросплавному заводі;
Література про життя та діяльність :
Голдобін, А. І.  Тюриков В'ячеслав Васильович // Голдобін, А. Запорізька Алея слави - народна святиня = Запорожская Аллея славы - народная святыня / А. І. Голдобін ; Анатолій Голдобін. – Дніпропетровськ, 2002. – С. 660-661.
 
10.10 - 90 років від дня народження Сергія Васильовича Латанського (10.10.1929, с. Луківка Катеринопіл. р-ну Черкас. обл. - 30.11.2016, м. Запоріжжя), запорізького мистецтвознавця, художника, журналіста;[104]
Окремі видання:
Україна - мати моя / С. В. Латанський ; Сергій Латанський. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2011. – 114 с. : іл.
Незабутнє / С. В. Латанський ; Сергій Латанський. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2009. – 104 с. : іл.
 
Література про життя та діяльність :
Латанський Сергій Васильович. Мистець Запорізького краю / [фото Латанський С. С.]. – Запоріжжя : [ЛАНА-ПРИНТ], 2009. – 12 с. : іл.
Клименко, М. В.  Латанський Сергій Васильович // Енциклопедія сучасної України. – К., 2016. – Т. 16 : Куз - Лев. - С. 566.
 
10.10 - 50 років тому (1969) було розпочато будівництво Дніпрогесу-2;
10.10 - 30 років від дня народження Павла Геннадійовича Ушакова (10.10.1989, с. Богатирівка Вільнян. р-ну - 29.08.2014, там само), учасника АТО (169 НЦ Сухопутних військ ЗСУ). Загинув під час виходу з Іловайського “котла” (Харцизький район Донецької області);[105]
10.10 - 10 років тому (2009) на місці поселення менонітів на Верхній Хортиці було урочисто відкрито пам'ятник менонітам-жертвам сталінського терору та релігійних утисків;
           
10 жовтня 2009 року на Верхній Хортиці (Дніпровський р-н м. Запоріжжя) в парку по вул. Розенталь (колишня Комінтерна) відбулося урочисте відкриття пам'ятника менонітам - жертвам сталінського терору та релігійних утисків. Це місце обране не випадково, адже саме тут знаходився адміністративний центр Хортицької колонії, до якої входило 18 сіл, - першого менонітського поселення на Півдні України, заснованого у 1789 році.
Ініціаторами встановлення пам’ятника виступили співголова Міжнародного менонітського меморіального комітету Харві Дік та адміністрація м. Запоріжжя. Автором проекту став канадець-меноніт Пол Епп, викладач університету мистецтв і дизайну міста Онтаріо. Монумент виготовлений майстрами Янцевського гранітного кар’єру (Вільнянський р-н Запорізької обл.). Він складається з трьох гранітних брил з викарбуваними в них силуетами чоловіка, жінки і двох дітей. За задумом творця, пам’ятник являє собою символічну полицю з фотографіями, на яких замість зображень лише обриси людей, які колись мешкали на запорізькій землі та внаслідок переслідувань і репресій зникли, як і тисячі менонітів.
Цей унікальний за своїм задумом і дизайном меморіальний комплекс відображає віхи історії нашого краю та займає гідне місце серед інших пам’ятників м. Запоріжжя.
(Т. М. Палівода)
            Література:
  •             Памятник меннонитам - жертвам бедствий сталинского террора и религиозных притеснений] // Запорожье. Персональный гид : путеводитель. – [Запорожье], 2012. – С. 143.
Міжрайонні туристичні маршрути : [в т. ч. згадується пам’ятник менонітам – жертвам репресій] // Туристичні маршрути Запоріжжя : до чемпіонату Європи з футболу 2012 року : довідник / Упр. культури і туризму ЗОДА, Запоріз. обл. туристич.-інформ. центр ГО "Запоріз. обл. туристична асоціація. – 2-ге вид. – Запоріжжя, 2012. – С. 39.
Памятник меннонитам - жертвам сталинского террора и религиозных  притеснений // 150 чудес Запорожского края, которые необходимо увидеть. - [Запорожье, 2011]. – С. 38.
  • пам’ятником у місті стало більше : [про пам’ятник менонітам - жертвам сталінського терору] // Запороз. Січ. – 2009. – 15 груд. (№ 236). – С. 2.
Григорьев, С.  Чтобы знали и помнили / Сергей Григорьев // Іскра. – 2009. - № 44. – С. 8.
Логанов, Є.  Верхня Хортиця і меноніти / Є. Логанов // Запоріз. правда. – 2009. - 10 груд. (№ 183-184). – С. 2.
Манько, М.  У парку на Верхній Хортиці з’явився новий пам’ятник // Голос України. – 2009. – 10 груд. (№ 234). – С. 30.
 
            13.10 – 120 років з дня народження Андрія Дмитровича Штевньова (13.10.1899, м. Мелітополь – 29.01.1944, Лисянка Черкас. обл., перепохов. у м. Мелітополь), генерал-лейтенанта танкових військ.
 
Андрій Дмитрович Штевньов народився 13 жовтня 1899 р. в місті Мелітополі Таврійської губернії у сім'ї робітників. Будинок знаходився на нинішній вулиці Скіфській (Першотравнева) № 149. Батько – Штевньов Дмитро Агеєвич, працював у паровозному депо ст. Мелітополь, мати - домогосподарка (тому що в родині було шестеро дітей: Михайло, Василь, Олена, Андрій, Євдокія і Олександр).
Андрій Дмитрович з 10 років почав працювати в пекарні на станції Мелітополь. У 1913 році він – учень слюсаря паровозного депо. У 1916 р. закінчив двокласне залізничне училище, що дозволило йому працювати поїздним кочегаром. Під час Лютневої революції 1917 р. працював телеграфістом на ст. Кемь Мурманської залізниці. Жовтневу Революцію молодий Штевньов зустрів, працюючи вантажником на ст. Мелітополь. У Червоній Армії – з грудня 1917 р. Брав активну участь у подіях Громадянської війни.
З серпня 1919 р. був на курсах червоних командирів у Москві, які закінчив у лютому 1920 р. і був призначений 412 полк Південного фронту, під командуванням М. В. Фрунзе. Був двічі поранений. З вересня 1920 р.  Штевньов на польському фронті – командир бронеплощадки на бронепоїзді № 8 у складі 14 армії. Був контужений, захворів на тиф і до березня 1921 р. перебував у госпіталі. Після одужання – начальник кулеметної команди кавалерійського дивізіону. До кінця року брав участь у розгромі банд Нестора Махно у районі Запоріжжя – Гуляй Поле.
Наступні роки були присвячені службі у молодих бронетанкових військах Червоної Армії, в їх становленні. Командував бронетанковими: ротою, батальйоном, полком. 1927 рік – слухач командирських курсів «Постріл».
У 1933-1938 рр. успішно пройшов навчання в Політакадемії Російсько-Селянської Червоної Армії (РСЧА) і у військовій академії ім. М. В. Фрунзе. 1938 рік – командир танкового полку Московського військового округу, 1939 – комісар легкотанкової бригади. 4 червня 1940 року полковнику А. Д. Штевньову було присвоєно звання генерал-майор танкових військ. Він – слухач курсів удосконалення вищого командного складу РСЧА, і продовжує служити командиром 14 танкової дивізії 7-го механізованого корпусу. На початку 1941 році Андрія Дмитровича назначають начальником автобронетанкового Управління Московського військового округу.
З 24 червня 1941 року генерал-майор Штевньов очолив автобронетанкові війська Південного фронту, які стримували наступ німецьких військ, даючи час на відступ військ і населення. Відступаючи через Запорізьку область, через Мелітополь, танки Штевньова останніми покинули місто.
З 7 серпня 1942 року Андрій Дмитрович вступив у командування автобронетанковими військами Південно-Східного фронту, з 28 вересня перейменованого в Сталінградський. 11 лютого 1942 року йому присвоєно чергове звання – генерал-лейтенант.
Відстоявши Сталінград, взявши в оточення армію фельдмаршала Паулюса радянські війська перейшли в наступ, з боями звільняючи рідну землю від фашистів. Брав участь у цих подіях і А. Д. Штевньов вже на посаді командувача бронетанковими і моторизованими військами (БТ і МВ) 38 армії, а потім командувача БТ і МВ Воронезького фронту, а з 20 жовтня 1943 року перейменованого в 1-й Український фронт.  Цей важкий шлях проходив через Воронеж, Прохорівку, Харків, визволення Києва, Житомира; через знамениту Корсунь-Шевченківську операцію, яка у січні 1944 року закінчилася, в результаті оточення військами 1 і 2 Українських фронтів, полоном 10 німецьких дивізій.
29 січня 1944 року оперативна група під командуванням генерала-лейтенанта Штевньова рухалася за танковою групою фронту, яка мала завдання зустрітися з військами 2-го Українського фронту і зімкнути кільце оточення ворожого угруповання. А в 11.30 із засідки німців автоматною чергою був смертельно поранений і 4-5 годин помер генерал-лейтенант А. Д. Штевньов. Це сталося в районі південніше Лисянки, Черкаська область. Похований був у місті Житомирі.
На прохання родини Штевнева, його двоюрідного брата – Петра Васильовича Штевньова (працював машиністом паровоза в Мелітопольському локомотивному депо), робочих колективів станції Мелітополь і локомотивного депо прах Андрія Дмитровича восени 1954 року був перевезений з Житомира в Мелітополь. Похований у правій частині залізничного парку. У 1975 році на могилі було відкрито пам'ятник А. Д. Штевньову – бюст земляка на гранітному стовпі, виконаний скульптором зі Львова О. Шарафутдиновим. У 2017 році на могилі були установлені дві гранітні плити.
 В ознаменування заслуг генерал-лейтенанта бронетанковими і механізованими військами 1-го Українського фронту А. Д. Штевнева, в Мелітополі вул. Путейска була перейменована у вул. Штевньова, а поруч з нею знаходиться провулок, який теж названий на честь нашого земляка – «пров. Штевньова».
Батьківщина високо оцінила заслуги генерала-лейтенанта А. Д. Штевньова. Він був нагороджений двома орденами Червоного Прапора (від 27.03.1942. і від 28.04.1943), орденом Суворова 1 ст. (від 10.01.1944), орденом Кутузова 2 ст. (від 27.08.1943), орденом Вітчизняної війни (від 28.04.1943), орденом  Червоної Зірки (від 22.02.1944) і медаллю ХХ років РККА.
(О. О. Баранов)
     Література та інтернет-ресурс:
            Штевнёв Андрей Дмитриевич  // Их именами названы улицы города Мелитополя /сост. и ред. Н.В. Мохов.  – Мелитополь: 2008. – С.124.
            Штевнёв Андрей Дмитриевич [Электронный ресурс] // Танковый фронт 1939-1945. – Режим доступа: http://tankfront.ru/ussr/persons/gen-tv/ShtevnevAD.html
Крайнюков К. В. Оружие особого назначения [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://litlife.club/br/?b=116088&p=9
 
13.10 - 70 років від дня народження Таїсії Михайлівни Мазур (13.10.1949, м. Запоріжжя - 14.05.2012, там само), майстрині художньої вишивки, заслуженого майстра народної творчості України (2003), члена Національної Спілки майстрів народного мистецтва України (1990);[106]
Література про життя та діяльність :
Латанський, С. В.  Мазур Таїсія Михайлівна // Енциклопедія сучасної України. – К., 2017. – Т. 18 : Лт - Малицький. - С. 499.
 
13.10 - 60 років Андрію Григоровичу Соколенку (13.10.1959, м. Запоріжжя), члену ЗОНСХУ (творчий фах: художній вітраж).
           
            Андрій Григорович Соколенко народився 13 жовтня 1959 року в Запоріжжі. Малювати почав рано, перший вчитель – батько, Григорій Олександрович Соколенко (1928 - 2016), відомий художник, кобзар, перший директор Запорізького художнього музею (1971-1974). “У родині було дуже серйозне ставлення до роботи батька, але він завжди полишав свої справи, щоб подивитися, що та як я малюю”, - згадує Андрій. Збереглися дитячі малюнки Андрія, зроблені в Сєднєві (1966 рік) на творчій базі Спілки художників, куди приїздив до батька з матір’ю, талановитим лікарем - ортопердом Ніною Ніфодіївною Соколенко (1929-2008).
            Від батька Андрій успадкував живе відчуття гармонії, любов до прекрасного. Відвідував художню школу, яка знаходилася на подвір’ї інституту «Промбудпроект». Закінчував у новій будівлі, яке було передане школі та становило єдиний комплекс із нещодавно відкритим у Запоріжжі художнім музеєм. За його появу місто вдячне Миколі Киценку, Степану Кириченку, членом ініціативної групи із створення музею був і Григорій Соколенко.
            Музей та школа опинилися поруч. “Батько пам’ятав, що так само було під час його навчання у Дніпропетровському художньому училищі. Ми були наче занурені у мистецтво, - згадує Андрій. - Я із вдячністю згадую своїх учителів. Малюнок та живопис викладав Анатолій Тимофійович Підопригора, скульптуру - Микола Леля, ми заслухувалися лекціями Володимира Степановича Тарана з історії мистецтва”.
            У родині зберігали спогади про козацьке походження, трепетно ставилися до української культури, мови. Григорій Соколенко грав на бандурі, збирав думи та історичні пісні. Влітку 1970-го Андрій разом з батьком пройшов всіма козацьким січам, що збереглися (Г. Соколенко збирав матеріали для конкурсного проекту Музею запорізького козацтва на Хортиці). Від батька, випускника Ризької Академії мистецтв, Андрій перейняв вміння працювати при будь-яких обставинах, наполегливість в досягненні результату, пластичність у виборі художнього рішення.
            У скло, як у матеріал, Андрій закохався ще дитиною, коли допомагав батькові робити литий вітраж «Титан» (1972) в однойменному Палаці культури у Запоріжжі. Шкільну випускну роботу (1975) зробив зі скла - литий вітраж «Господарка ланів», на жаль, не зберігся.
            Вчитися вирішив на відділенні художнього скла Львівської академії мистецтв (вчився з 1980-го по 1985-й). Творча атмосфера Львова сформувала відчуття особистої причетності до сучасного культурного процесу, сміливість у реалізації задуманих ідей. Виконувати дипломну роботу вважав за свій обов’язок у Запоріжжі (вітраж «Муза»).
            Після повернення додому Андрій Соколенко працював на художньо-виробничому комбінаті при Запорізькому відділенні Спілки художників України. Реалізував понад 60 вітражних проектів у різних техніках і жанрах, від приватних інтер'єрних замовлень до декору громадських будівель.
            Художньо оздоблював храми – виконав вітражі у каплиці Вірменської церкви та у жіночому монастирі на честь Успіння Пресвятої Богородиці (Запоріжжя). Юнацькі враження від подорожі з батьком  козацькими святинями збереглися в роботах «Запорожці» – композиція «Історія землі Запорозької».
            Успішно пробує сили у портретному, пейзажному живописі: картини зберігають друзі у Львові, родичі везуть з собою в еміграцію. “Важліво, щоб все, що оточує нас, несло на собі відбиток краси, гарного смаку”, - вважає Андрій Соколенко. Бере участь у реставрації художніх робіт, творчо аналізує багатий сімейний архів для підготовки виставок Запорізького художнього музею.
            “Його життєве кредо – жити по справедливості, а творче – через красу досягти гармонії”, – говорила про Андрія Соколенка мистецтвознавець Ірина Миколаївна Ласка.
(І. В. Атаманчук)
Література про життя та діяльність :
Соколенко Андрій Григорович // Запорізька організація Національної спілки художників України. – Запоріжжя, 2007. – С. 152.
 
14.10 - 15 років тому (2004) відкрито «Фонтан життя» на площі ім. В. Маяковського (м. Запоріжжя);
Література:
Фонтан жизни. Галерея под открытым небом // 150 чудес Запорожского края, которые необходимо увидеть. – [Запорожье, 2011]. – С. 52.
 
15.10 - 80 років (1939) Марії Єгорівні Ковшик (15.10.1939, с. Маківка Нововасилів. (нині Приазов.) р-ну), Герою Соціалістичної Праці;
Література про життя та діяльність :
Голдобін, А. І.  Ковшик Марія Єгорівна // Голдобін, А. І.  Запорізька Алея слави - народна святиня = Запорожская Аллея славы - народная святыня / Анатолій Голдобін. – Дніпропетровськ, 2002. – С. 593-595.
 
15.10 - 70 років Юрію Леонідовичу Івченку (15.10.1949, м. Запоріжжя), хормейстеру, композитору, диригенту, педагогу;
Література про життя та діяльність :
Барви рідного краю : інформ.-метод. збірник / Департамент культури, туризму, національностей та релігій ЗОДА, КУ "Обл. метод. центр культури і мистецтва" ЗОР ; [підгот. О. Б. Райлян ; відп. за вип. О. М. Герман]. – [Б. м. : б. в.], 2016. – С. 10-11.
 
15.10 - 30 років (1989) Запорізькому обласному товариству німецької культури "Відродження";[107]
            16.10 - 120 років від дня народження І. С. Лепетченка (16.10.189, м. Гуляйполе - 1937), учасника махновського руху;
            16.10 - 110 років тому народився Всеволод Арутюнович Лазарян (16.10.1909, м. Оріхів - 24.12.1978, м. Дніпропетровськ (нині - м. Дніпро)), вчений-механік, фахівець в галузі динаміки рухомого складу залізниць, академік АН УРСР (1972). лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1971) та премії ім. О. М. Динника АН УРСР (1978). 1941 - 1958 рр. - ректор Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту. [108]
19.10 - 80 років Миколі Антоновичу Антонову (19.10.1939, Донец. обл.), заслуженому машинобудівнику України (1996); 1988-2001 рр. – генеральний директор, голова правління; з 2001 р. – голова наглядової ради ВАТ «Шляхмаш» (м. Бердянськ);
            Література про життя та діяльність :
            Антонов Николай Антонович // Энциклопедия Бердянска : в 2 т. – Мелитополь, 2013. – Т. 1 : А-Л. - С. 44-45.
 
            19.10 - 15 років тому (2004) розпочато будівництво нового моста через р. Дніпро в м. Запоріжжя;
            22.10 - 70 років Валерію Дмитровичу Сіохіну (22.10.1949), екологу, спеціалісту з біорізноманіття ; 1988-2003 рр. - проректор з наук. роботи МДПУ ; з 1988 р. - за сумісництвом заступник директора НДІ біорізноманіття;
            Інтернет-ресурс:
            Сіохін Валерій Дмитрович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. - Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=7065lang=ukr
 
            27.10 - 120 років від дня народження Миколи Антоновича Доллежаля (27.10.1899, с. Омельник Оріхів. р-ну – 20.11.2000, м. Москва, РФ), вченого, академіка АН СРСР;[109]
            Інтернет-ресурс :
Голдобін, А.І.  Доллежаль Микола Антонович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. - Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=5803lang=ukr
 
27.10 - 80 років (1939) Володимиру Феодосійовичу Васильєву (27.10.1939, с. Матвіївка Вільнян. р-ну), працівнику промисловості (1986-1987 рр. – директор ДЕЗу), громадського діяча (1987-1990 рр. – голова виконкому Запорізької міської ради);
Література про життя та діяльність :
Шиханов, Р.  Васильєв Володимир Феодосійович // Шиханов, Р.  Керівники міста Запоріжжя (1939-2000 рр.) : біограф. довід. / Р. Б. Шиханов ; Руслан Шиханов. – Запоріжжя, 2000. – С. 28.
 
27.10 - 75 років Антоніні Миколаївні Беспаловій (Самсоненко) (27.10.1944, м. Свердловськ (нині - Єкатеринбург), РФ), запорізькій художниці;[110]
28.10 - 160 років від дня народження П. Тихвінського (1859-?), протоієрея, настоятеля Богоявленської церкви в м. Бердянську; законовчителя Бердянського початкового народного училища (1908-1910), чотирикласного міського училища, другої міської жіночої гімназії (1910-1911);
28.10 - 75 років Ніні Єгорівні Ніколаєвій (28.10.1944, м. Бердянськ), українській актрисі, народній артистці України (1995), провідній актрисі Рівненського обласного музично-драматичного театру;
30.10 - 30 років від дня народження Артема Миколайовича Каліберди (30.10.1989, м. Запоріжжя - 29.08.2014, с. Кушугум Запоріз. р-ну), учасника АТО (ОСС) (93-я окрема механізована бригада). Загинув під час виходу з Іловайського “котла”;[111]
31.10 - 25 років (1994) від дня заснування частини спеціального призначення "Гепард" (нині - в/ч 3029 Національної гвардії України) (м. Запоріжжя)[112].
 
            Формування дислокується в Запоріжжі і було створено на базі полку спеціального призначення «Гепард», офіційним завданням якого на той час була охорона громадського порядку.
            9-й полк спеціального призначення «Гепард» МВС України на 90 відсотків складався з військовослужбовців за контрактом, зарекомендував себе як високо дисциплінований, мобільний підрозділ, що вирізнявся високою різнобічною виучкою і величезним бойовим досвідом, здатним вирішувати завдання будь-якого ступеня складності. Спецпідрозділ проявив мужність при виконанні службово-бойових завдань:
            - охорона громадського порядку в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим з метою недопущення масових безладів на підґрунті етнічних конфліктів у 1998-2000 роках;
            - 7-28 вересня 2003 року особовий склад полку з метою недопущення масових безладів брав участь в охороні громадського порядку в м. Києві;
            - 4-9 лютого 2004 року особовий склад полку залучався до проведення спеціальної операції “Сирена” у Вільнянському районі з розшуку 3-х злочинців, що здійснили втечу з-під варти Вільнянського районного відділу внутрішніх справ;
            - 8-21 травня 2004 року особовий склад залучався до несення служби у м. Києві під час 2-го туру виборів Президента України;
            - з28 липня до 22 серпня 2005 року особовий склад полку залучався до несення служби з охорони громадського порядку в м. Києві та Білгород-Дніпровському районі Одеської області;
            - 1 -26 квітня 2006 року особовий склад залучався до проведення цільової оперативно-профілактичної операції “Берег”;
            26 травня 2014 року військова частина реорганізована в 9-й полк оперативного призначення та ввійшла до складу Південного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. Командир 9-го полку оперативного призначення полковник Хоменко Олександр Васильович.
            З початку протистояння на Донбасі особовий склад брав безпосередню участь у виконанні бойових завдань у зоні проведення антитерористичної операції. Військова частина 3029 постійно виконує бойові та службово-бойові завдання по захисту територіальної цілісності України та охорони громадського порядку. З 2014 по 2017 роки особовий склад полку взяв участь у 14 ротаціях в зоні проведення антитерористичної операції та виконав понад 820 бойових завдань. Державними нагородами заохочено 27 військовослужбовців (посмертно - 2). 24 серпня 2015 року 9-й полк оперативного призначення Південного територіального об’єднання Національної гвардії України отримав Бойовий прапор як символ честі, доблесті та слави.
            Перші бойові втрати підрозділи полку понесли в Шахтарському районі Донецької області. З 2014 року особовий склад полку виконував бойові завдання в зоні проведення АТО  в м. Маріуполь, терміналі аеропорту м. Луганськ, с. Тарани на кордоні з РФ, м. Слов`янськ Донецької області. 1680 військовослужбовців брали безпосередню участь в АТО та отримали посвідчення "Учасника бойових дій" (УБД).
            9-й полк оперативного призначення втратив трьох бійців, які віддали своє життя, захищаючи незалежність України на Сході нашої держави. Четверо військовослужбовців були поранені.
            Військовослужбовці, які загинули, захищаючи Україну на Сході:
            - лейтенант Завада Богдан Олексійович, командир механізованої роти спеціального призначення 9-го полку спеціального призначення Південного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України, в/ч 3029. Влітку 2014 року лейтенант Завада зі своєю ротою брав участь в АТО. 16 липня 2014 року блокпост Нацгвардії поблизу прикордонного села Маринівка у Шахтарському районі Донецької області атакували терористи.  Особовий склад вів вогонь із протитанкового гранатомета. Богдан Завада підбив БТР і знищив 10 терористів , і цим допоміг перегрупуватися  бійцям Національної гвардії на блокпосту, що врятувало життя бійців.16 липня 2014 загинув під час бою в селищі Маринівка Донецької області [посмертно удостоєний високого звання «Герой України» і нагороджений орденом «Золота зірка» (Указ ПУ №600/2014 від 19.07.2014).] В місті Запоріжжі вулицю Микояна перейменовано у вулицю Богдана Завади, встановлено меморіальну дошку в Запорізькому навчально-виховному комплексі № 7;
            - майор Якушин Іван Іванович, офіцер групи бойової і спеціальної підготовки 9-го полку спеціального призначення Південного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України, в/ч 3029. 16 липня 2014 , під час обстрілу бойовиками позицій Національної гвардії України поблизу населеного пункту Маринівка, Якушин отримав проникаюче поранення черевної порожнини, що призвело до великої втрати крові. Геморагічний шок II-III ст., що призвело до смерті (Орден "За мужність" III ст. - посмертно (Указ Президента України № 619/2014 від 26.07.2014) і 9 листопада 2016 року нагороджений орденом «За заслуги перед Запорізьким краєм» 3 ступеня -посмертно;
            - старший лейтенант (резерву) Юхимець Ігор Миколайович, командир зенітної батареї 9-го полку спеціального призначення Південного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України, в/ч 3029. 4 жовтня 2014 року разом з підлеглими відбув у зону бойових дій. 28 жовтня 2014 року загинув поблизу Маріуполя під час обстрілу блокпоста російськими збройними формуваннями з танкового кулемета «Утьос». Юхимець координував дії підрозділу - поки останній солдат не сховався в укриття. Зазнав при цьому смертельних поранень. На батьківщині в м. Жовті Води Дніпропетровської області встановлено меморіальну дошку в гімназії ім. Лесі Українки.
            В 2016 році на території військової частини 3029 за ініціативи командування частини та за сприяння Запорізької ОДА було встановлено пам'ятник військовослужбовцям Національної гвардії України, які віддали життя за свободу, незалежність та територіальну цілісність України.
            12 травня 2018 року особовий склад полку прибув із зони операції Об'єднаних сил та приступив до виконання заходів з відновлення боєздатності та підготовки особового складу з молодого поповнення, продовжує також виконувати завдання службово-бойової діяльності, які передбачені законом України про Національну гвардію України та положенням про військові частини оперативного призначення Національної гвардії України.
            Чисельність полку оперативного призначення Національної гвардії України становить понад 1800 військовослужбовців. З метою створення належних побутових умов при розміщенні особового складу підрозділів 9-му полку передані будівлі та споруди Запорізького училища професійної підготовки працівників міліції Головного управління МВС України в Запорізькій області на земельній ділянці площею 4,852 га. З метою створення умов для підготовки особового складу полку до виконання бойових та службово-бойових завдань в серпні 2015 року був отриманий навчальний центр площею 2,5 га, який знаходиться в селищі Запорожець. В навчальному центрі створена психологічна смуга, обладнаний рубіж, відкриття вогню на 10 напрямків, встановлені рухомі та підйомні мішені для виконання бойових задач, обладнана смуга перешкод. Проведені інженерні роботи зі створення навчальних місць .Обладнаний навчальний блок-пост. На даний час на території навчального центру проводяться заходи щодо реконструкції казарми для розміщення особового складу.
            З високим професіоналізмом і суворим дотриманням вимог законів з 2014 по 2017 роки особовий склад полку виконав понад 830 службових завдань з охорони громадського порядку в містах Запоріжжя, Одеса, Київ.
(А. В. Даниленко)
            Література:
            Невиплакані сльози України (запоріжці, які загинули в АТО) : бібліогр. покажчик / КЗ "ЗОУНБ" ЗОР ; [уклад.: Н. В. Романів, І. В. Макєєва. Т. М. Палівода ; відп. за вип. О. В. Волкова]. - Запоріжжя : Статус, 2017. - 368 с.
Хоробрі серця неможливо зупинити : посвята загиблим землякам-запоріжцям, які віддали своє життя за мир та спокій на рідній землі / Вільнян. гімназія "Світоч" Вільнян. райради Запорізької обл., Книжковий медіаклуб Вільнян. гімназії "Світоч" ; [авт.-упоряд. О. М. Пєстрікова]. – Запоріжжя : [Кераміст], 2016. – 156 с. : фото.
События : (в Запорожье торжественно отметили 22-ю годовщину со дня создания военной части 3029 Национальной гвардии Украины) // МИГ. - 2016. - 3 нояб. (№ 44). - С. 3.
 
Цього місяця виповнюється:
 
- 65 років тому (1964) запорожець Л. Жаботинський на ХУІІІ Олімпійських іграх у м. Токіо в змаганнях із важкої атлетики виборов золоту медаль;
- 20 років (1999) від дня заснування КЗ «Запорізький обласний центр соціально-психологічної реабілітації» ЗОР (раніше - Запорізький обласний дитячий притулок).
 
            У 90-ті роки XX ст. на вулицях України стали масово з'являтися безпритульні діти, їх було дуже багато і вони жили по базарах, на теплотрасах, вокзалах. Запорізька обласна адміністрація прийняла рішення створити для таких дітей притулок, який розміститься в приміщенні дитячого садка. На відкритті притулку (1999) були присутні голова Запорізької обласної державної адміністрації Євген Карташов, заступник голови ЗОДА з соціальних і гуманітарних питань Микола Фролов, почесний Президент Національного фонду соціального захисту матері та дітей «Україна — дітям» Людмила Кучма. Працювати в притулку залишалася більша частина працівників колишнього дитячого садка. В притулку діти знаходилися три місяці, а з 2011 року, коли притулок був перепрофільований в Центр соціально-психологічної реабілітації, діти знаходяться і проходять соціальну реабілітацію до 9 місяців. Метою діяльності Центру є соціальний захист дітей віком від 3 до 18 років, які опинилися в складних життєвих обставинах (), створення умов для їх соціальної адаптації, підготовка до самостійного життя. До Центру приймаються діти, які перебувають у складних життєвих обставинах (залишилися поза сімейними оточеннями, зазнали насильства) і потребують соціально-психологічної допомоги.
            Станом на серпень 2018 року в Центрі знаходяться 67 дітей. Їх подальшу долю будуть вирішувати фахівці Центру, серед яких є юристи, методисти, вихователі. Частина вихованців центру потрапляє в сім'ю, під опіку, когось фахівці переводять до інтернатів. Як і всі діти, вихованці закладу вчаться. Старші ходять в сусідню школу № 87 (м. Запоріжжя), молодші займаються в самому реабілітаційному центрі. Вихователів у Центрі - 11. З любов'ю і турботою вони відносяться до дітей, які потрапили у важкі життєві обставини. Все робиться для того, щоб дитина почувалася комфортно, пізнавала нове, отримувала корисні соціальні навички. З дітьми активно працюють волонтери, які ведуть гуртки, допомагають матеріально, запрошують дітей на цікаві заходи. В центрі є багато гуртків. 11 гуртків ведуть волонтери: хор, петриківський розпис, гурток крою та шиття, гурток інспектора дорожнього руху, бойові мистецтва, теніс, конструювання, клуб "Майбутнє", християнська етика, комп'ютерний гурток, театральна студія. До того ж, кожен вихователь веде свій гурток .Через творчість підвищується самооцінка вихованців: вони малюють фарбами прекрасні картини, шиють гарні ляльки і роблять їх з паперу технікою пап'є-маше, беруть участь в художній самодіяльності. Є кімнати релаксації, український куточок, в якому відтворено побут українського села, власна "поляна казок", яка турботливо і з фантазією зроблена руками дітей і вихователів, музична зала з кінотеатром, кімнати для роботи з психологами. Станом на липень 2018 року під опіку взяли 11 дітей, в прийомну сім'ю - 4 дитини.
(А. В. Даниленко)
            Література:
            Іванов, Я.  Нам не байдужа доля вихованців притулку // Запоріз. правда. - 2007. - 25 жовт. (№ 160-161). - С. 4.
            Поддубная, Е.  Где был детсад, теперь - приют :[Об обл. приюте для несовершеннолетних] //Запороз. Січ. - 2007. - 15 лют. (№ 29-31). - С. 3.
            Заиц, А.  «Cегодня дети сами просятся в приюты!»: [интервью с начальником службы по делам несовершеннолетних обладминистрации вел А. Севастенко] //МИГ. - 2001. - 4 окт.
 
ЛИСТОПАД
 
            01.11 - 80 років Федору Миколайовичу Стригуну (01.11.1939, с. Томашівка Уман. р-ну Черкас. обл.), актору, режисеру, художньому керівнику Львівського українського драматичного театру ім. М. Заньковецької, народному артисту України (1979), професору Львівського національного університету, лауреату Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1978). 1961-1965 рр. – актор Запорізького обласного українського музично-драматичного театру ім. Щорса (нині - ім. В. Магара);[113]
05.11 - 70 років (1949) Палацу культури енергетиків (м. Запоріжжя);
 
            Палац культури енергетиків знаходиться на правому березі Дніпра в Дніпровському районі м. Запоріжжя. Його побудували для працівників Дніпрогесу і свою роботу він розпочав 5 листопада 1949 року. На той час це був один з найкрасивіших Палаців культури міста. Приміщення оздоблене рожевим туфом, вестибюль вкритий мармуровими плитами, орнаментовані колони підтримують стелю, придають вестибюлю парадність. Це відчуття підсилюють розміщені по обидві сторони центрального входу дзеркальні люстри.
            Він має простору театральну залу на 630 місць, лекційну залу на 250 місць, бібліотеку,  читальну та спортивні зали, затишне фойє. Всього налічується більше 100 кімнат, в яких працювали і працюють різноманітні гуртки. Працівники закладу проводять різноманітні культурно-масові заходи.
            Поряд, до послуг енергетиків, чудовий упорядкований парк культури й відпочинку, Там проходили основні заходи, намічені на літній період, був великий літній кінотеатр, приміщення якого використовували для проведення лекцій та інших масових заходів. Був естрадний майданчик для виступу гуртків художньої самодіяльності. До парку перенесли  і радіогазету. З її допомогою відвідувачі могли щодня знайомитися з останніми новинами, новою літературою, якою поповнювалася бібліотека палацу.
            Сьогодні господар закладу – ВО «Дніпроенерго». Тут є концертна зала, кінозал,  три хореографічні дзеркальні зали (кращі у місті), танцювальний, диско зали, в яких постійно займаються колективи художньої самодіяльності, джаз-клуб, шоу-балет, музикально-інструментальний колектив, секції ушу, аеробіки, шейпінгу для дітей та дорослих та ін. Кілька з них - на професійному рівні, а саме: колективи бального, народного, естрадного танцю. В бібліотеці читачам пропонується великий вибір книг та періодичних видань. Тут завжди людно.
            В палаці також відбувається урочиста реєстрація шлюбів. Люди охоче відвідують заклад, де можна і відпочити, і здобути нові знання, отримати позитивні емоції.
(Г. М. Нагорна)
            Література та інтернет-ресурс:
            Дім навпроти Дніпрогесу // Народжений Дніпрогесом. – Запоріжжя, 1996. – С. 18-19.
            Семко, О. Ф.  [Палац культури енергетиків] // Семко, О. Ф.  Туристские маршруты Запорожья : путеводитель / О.Ф. Семко, А.С. Ходин. – Днепропетровск, 1971. – С. 16.
            Палац культури енергетиків // Запоріжжя : путівник.  – Дніпропетровськ, 1967. – С. 16.
            Гасуль, О.  Первая галерея : [современного искусств открылась в ДК
энергетиков] / О. Гасуль // Запороз. Січ. – 1993. – 17 квіт.
            Дворниченко, Ю.  ДК энергетиков : каждому найдется дело по душе  / Ю. Дворниченко // Запороз. Січ. – 1991. – 20 листоп.
            Гасуль, О.  День доброты / О. Гасуль // Рабоч. газ. – 1990. – 20 янв.
            Колосов, С.  «Діалог» : [дискотека в Палаці культури] / С. Колосов // Комсомолець Запоріжжя. – 1984. – 17 трав.
            Михайлик, Л.  З долею Дніпрогесу / Л. Михайлик // Культура і життя. – 1983. – 6 листоп. – С. 3.
            Кузнецов, О.  Для трудівників Дніпровської ГЕС / О. Кузнецов // Соц. культура. – 1957. - № 8. – С. 26 - 27.
            Копиченко, М.  День в Палаці культури / М. Копиченко // Червоне Запоріжжя. – 1956. – 23 груд.
            Лізінський, О.  Палац культури Енергетиків / О. Лізінський // Червоне Запоріжжя. – 1949. – 16 листоп.
Матеріали до багатотомного “Зводу пам'яток історії та культури України: Запорізька область”. Кн. 1 : Запоріжжя [Електронний ресурс] / НАН України, Ін-т історії України [та ін.]. - К., 2016. - 350 с. - Режим доступу : http://www.history.org.ua/Plibid=11022
 
06.11 - 80 років від дня народження Анатолія Івановича Голдобіна (06.11.1939, с. Новобогданівка Мелітоп. р-ну - 05.11.2013, м. Запоріжжя), дослідника історії Запоріжжя;[114]
Література про життя та діяльність :
Голдобин, С.  Жизнь и деятельность Анатолия Ивановича Голдобина / Сергей Голдобин, Ирина Голдобина-Цвиркун, Людмила Федоровна Голдобина // Голдобин, А. И.  Герои Запорожского края - полные кавалеры ордена Славы / А. И. Голдобин ; Анатолий Голдобин. – Запорожье, 2015. – С. 22-27.
Голдобін, А. І.  Народні герої Запорізького краю : повні кавалери солдатської слави : настінний календар на 2010 рік / А. І. Голдобін. - Запоріжжя, 2010. - [1 л.].
Голдобін, А.  Навічно в пам'яті запоріжців : повні кавалери ордена Слави Запорізького краю : [фотоплакат]. - Запоріжжя, 2011. - [1 л.].
 
06.11 - 70 років від дня народження Серіка Манаповича Нурмуханова (06.11.1949, м. Кіровабад, Азербайджан - 16.08.1979, м. Запоріжжя), капітана. Служив у Одеському військовому окрузі (м. Запоріжжя). Загинув в Ефіопії, виконуючи бойове завдання. Похований на Капустяному кладовищі;
Література про життя та діяльність :
Нурмуханов Серік Манапович // Книга пам'яті України. Запорізька область. – Запоріжжя, 2012. – Т. 23 [і] : Інтернаціоналісти. - С. 60.
 
12.11 - 80 років тому (1939) вийшов перший номер газети "Комсомолець Запоріжжя" (з 1.01.1991 р. – "МИГ");[115]
13.11 - 120 років від дня народження Остапа Вишні (Павла Михайловича Губенка) (13.11.1899, хут. Чечва поблизу с. Грунь Зеньків. пов. Полтав. губ. (нині Ахтир. р-н Сум. обл.) - 28.09.1956, м. Київ), українського письменника, гумориста, сатирика;
Література про життя та діяльність :
Вишня Остап // Українські письменники-медики : 100 біографій / КУ "Обл. наук. мед. бібліотека" ЗОР]. – Запоріжжя, 2017. – С. 24-25.
Ребро, П. П.  Остап Вишня і Запоріжжя : (до 110-річчя з дня народження письменника) : літ.-критич. нарис / П. П. Ребро. – Запоріжжя : Хортиця, 1998. – 16 с. – (Українська Мекка).
 
14.11 - 70 років Володимиру Володимировичу Віардо (14.11.1949, Красна Поляна, Краснодар. край, РФ), видатному піаністу і педагогу, професору Московської консерваторії ім. П. І. Чайковського та Університету Північного Техасу (США). 1950-1964 рр. мешкав у м. Запоріжжі. З березня 2006 р. в Запорізькому державному музичному училищі ім. П. І. Майбороди проводиться Міжнародний юнацький конкурс піаністів Володимира Віардо;
 
Інтелектуальний виконавець Володимир Віардо
 
Володимир Володимирович Віардо - видатний піаніст сучасності, яскравий представник  вітчизняної  фортепіанної школи.
Йому належать великі творчі перемоги на міжнародних конкурсах у Парижі, США, Росії. Ім'я Володимира Віардо внесено до переліку видатних професорів фортепіано Сполучених Штатів Америки. Його майстер-класи проходять з великим успіхом. Віардо - визнаний в усьому світі музикант-педагог. Активно концертує на кращих сценах, таких як Карнегі Холл, Кеннеді Центр, Лінкольн Центр тощо. З концертними турами побував у Північній та Південній Америці, Європі, Азії, Південній Африці, Ізраїлі, інших країнах.
З самого початку своєї музичної кар'єри піаніст заявив про себе, як про самобутню творчу особистість, що володіє особливою глибиною, натхненням виконання та чуттєвістю.
“Його гра піднімається над буденним та ординарним, в ній - яскравість, й обпалююча емоційність, і романтична схвильованість тону... Віардо-виконавець чудово чує себе - дар рідкісний та завидний, у нього приємно та різнобарвно звучить рояль”, - писали критики про неординарного піаніста.
Володимир Віардо народився 14 листопада 1949 року в Красній Поляні Краснодарського краю. Через рік хлопчик разом з мамою переїхав до бабусі в Запоріжжя, де він жив до 14 років. Як пізніше зазначав сам маестро, “... свої найкращі дитячі роки я провів в Україні... Саме Запоріжжя стало моїм улюбленим містом”.
Його мати Наталія Костянтинівна була співачкою. Більше 20 років працювала викладачем фортепіанного відділу Запорізького музичного училища.
Найперші кроки у світ музики Володимир зробив у Запоріжжі. Займатися почав з шести років по чотири години в день, спочатку під наглядом бабусі, Тамари Миколаївни П'ятковської – людини музичної і надто суворої. Потім навчався в Запорізькій музичній школі № 2 у класі педагогів - З. Неймана, М. Павленко, І. Дмитрієвої. З особливою теплотою і вдячністю піаніст пригадує З. Неймана, котрий прищепив йому “дихальне відчуття звука”, розуміння і почуття форми, вимагав від юнака виконавської свободи.
1965 року Володимир Віардо вступає до музичного училища ім. Гнєсіних, потім - до  Московської  консерваторії ім. П. І. Чайковського та аспірантури. В училищі Володимир навчався в Ірини Наумової, в консерваторії - в класі педагога Льва Наумова, піаніста, музикознавця, композитора, який зберіг і передав своєму учневі методику гри видатного Генріха Нейгауза.
Важко переоцінити вплив подружжя - цих чудових педагогів - на формування особистості молодого піаніста. В одному зі своїх інтерв'ю (далекого 1985 р.) музикант сказав про Л. Наумова: “Йому я зобов'язаний усім, що знаю і вмію”.
Лев Миколайович, який добре знав свого вихованця, говорив: “Володимир Віардо - музикант, який не лише має свій почерк, багату творчу фантазію, але й глибоко інтелектуальний”.
Ірина Іванівна Наумова, зазначала в своїх спогадах: “... Вовочка навчався у Льови і  був єдиним, хто не боявся втратити свою індивідуальність. Тому, що вона в нього була!”               Згодом, після закінчення консерваторії,  В. Віардо став асистентом у свого педагога — професора Л. Наумова.  
У 21 рік Володимир, навчаючись на 2-му курсі консерваторії,  отримав третю премію “Prix de Prince” на Міжнародному конкурсі піаністів ім. Маргарити Лонг і Жака Тібо в Парижі (1971) і спеціальний приз за виконання творів сучасного французького композитора Грюневальда.
А за два роки першим з піаністів колишнього СРСР став переможцем Міжнародного конкурсу ім. Вана Кліберна у Форт-Ворті (США, 1973), здобувши три премії: першу і дві спеціальні - за краще виконання етюду С. Рахманінова і обов'язкового твору - п'єси американського композитора А. Копленда. Для 23-річного студента музичної консерваторії почалося велике життя у великій музиці, завойовування музичного олімпу.
Закінчивши навчання, В. Віардо розпочав інтенсивну концертну діяльність. З великим успіхом гастролював у багатьох країнах. Об'їхав майже півсвіту і скрізь його виступи привертали увагу шанувальників музики. Але був період, коли музиканта, незважаючи на світове визнання, не дозволяли виїздити за межі Радянського Союзу.
Коли в СРСР почалася перебудова, Володимиру Віардо запропонували контракт - виступи і записи із симфонічними оркестрами Німеччини і США. Також він отримав запрошення стати артистом-резидентом музичного відділення престижного навчального закладу - Університету Північного Техасу.
З 1988 року Володимир Володимирович живе в США і працює у вище названому університеті. В його класі навчаються студенти з різних країн Європи, Америки, Африки.
Продовжуючи традиції школи піаністів, маестро заснував “Товариство Віардо”, яке допомагає розвитку виконавства та музичної педагогіки. Він є головою журі конкурсу “Російська музика” в Каліфорнії, конкурсів Володимира Віардо в Нью-Йорку і Запоріжжі. Також Володимир Володимирович - професор Московської консерваторії ім. П. І. Чайковського.
Піаніст має широкий і різноманітний репертуар - твори Ф. Шопена, Л. Бетховена, Ф. Ліста, Ф. Шуберта, С. Прокоф'єва та інших. Виконує десятки фортепіанних концертів з оркестром і сольних програм. Так, з сольними концертами він побував в Бразилії, Німеччині, Португалії, Канаді, Польщі, Франції, США, Україні. Крім того, проявив себе і як талановитий диригент.
На рахунку музиканта чимало записів, серед яких твори Й. Баха, С. Франка, К. Пендерецького, К. Дебюссі, С. Рахманінова та інших.
До відбору свого репертуару композитор підходить дуже відповідально. Віардо називають “інтелектуальним виконавцем”. “Якщо не відчуваю твір, то взагалі його не граю”, - наголошує музикант. 
Неодноразово Володимир Володимирович виступав “в рідному Запоріжжі”,  саме так він говорить про місто, в якому промайнуло його дитинство. Сюди він приїздив з концертними виступами як студент Музичного училища ім. Гнєсіних. Виступав як соліст і у супроводі Запорізького симфонічного оркестру під керівництвом А. Акопяна, С. Дудкіна.
У Віардо була прикмета: перед відповідальними конкурсами, гастролями приїздити до Запоріжжя, і тоді все складеться успішно. І хоча  він давно змінив прописку, але буваючи в місті свого дитинства, він ніби підсумовував усе “вище” зроблене і досягнуте. “Для мене Запоріжжя - символ нової сходинки”,  - говорить артист.
У Володимира Віардо контакт з публікою виникає при перших звуках рояля. Глибоке проникнення в суть виконуваного твору, щирість, ліричність виконання музиканта відразу приваблюють слухачів. Піаніст вдало поєднує віртуозність з наспівністю звуків, артистичність - з темпераментом гри, завжди насиченої, повнозвучної, красивої. 
Часопис “Музичне життя” відніс Віардо до числа артистів, обдарованих  щасливим умінням легко і невимушено завойовувати слухачів.
Великий піаніст понад усе любить свою роботу. Одного разу в інтерв'ю В. Віардо зазначив: “Зоряна мить” - коли у всьому світі нас тільки двоє: я і рояль. І ще - принишклий зал...”
Пройшли роки, а талант і працездатність майстра фортепіанної музики, як і раніше викликають захоплення у слухачів.
Видатного піаніста часто запрошують до участі в роботі журі міжнародних конкурсів в Україні. Володимир Володимирович підготував багатьох талановитих учнів, які стали переможцями престижних міжнародних конкурсів.
Міжнародний  юнацький конкурс піаністів Володимира Віардо для Запоріжжя - явище непересічне. Вперше він відбувся 2006 року в Запорізькому музичному училищі, потім - 2007, 2009, 2013 рр.
В конкурсі беруть участь юні піаністи: учні музичних шкіл, студенти музичних училищ, коледжів, спеціальних шкіл мистецтв тощо, з різних куточків України і не тільки. Під час творчих зустрічей знаний музикант спілкується з учасниками, студентами Запорізького музичного училища, дає  уроки гри на роялі.
Безумовно, конкурс піаністів Володимира Віардо - видатна подія в культурному житті Запоріжжя. І хочеться, щоб такі заходи започатковувались і відбувалися в місті частіше.
Сутність всього життя талановитого і працелюбного Володимира Віардо в його словах: “Якщо ви не вірите в диво, ви не зможете добре грати”.
(О. В. Нежижим)
Література про життя та діяльність :
Виардо Владимир Владиленович // Музыканты мира : биограф. словарь. - М., 2001. - С. 85.
Виардо Владимир Владиленович // Музыка : большой энциклопед. словарь. - М., 1998. - С. 105.
Запорізький маестро з американською “пропискою” // Запоріз. правда. - 2013. - 28 берез. (№ 35-36). - С. 5.
Гривцова, О.  Маестро Віардо у дитинстві ганяв у запорізьких дворах на самокаті // Запоріз. правда. - 2007. - 10 листоп. (№ 170). - С. 4.
Наумова, И.  Из воспоминаний // Музыкальное просвещение. - 2002. - № 3. - С. 19-20.
Полищук, Т. “Владимир Виардо: Таланту можно то, что нельзя посредственности” // День. - 2001. - № 91 (25 мая). - С. 19.
Симуха, А.  Владимир Виардо: «Звук - состояние души // 2000. - 2010. - 15-21 окт. (№ 41).
Кудряшов, А.  Обаяние артистизма // Музыкальная жизнь. - 1989. - № 1. - С. 9.
Стицина, Г.  Звездный час музыканта? Работа! // Рабоч. газ. - 1985. - 24 марта (№ 70). - С. 4.
Родіна, Г.  Переконливий Віардо // Комсомолець Запоріжжя. - 1981. - 1 жовт.
Родіна, Г.  Читаючи Бетховена // Комсомолець Запоріжжя. - 1980. - 26 січ.
Два концерта Владимира Виардо [в концерт. зале им. Глинки : г. Запорожье] // Индустр. Запорожье. - 1974. - 18 дек.
Денисова, В.  Грає Володимир Віардо // Запоріз. правда. - 1974. - 21 груд.
Чурюканов, П.  Два концерта Владимира Виардо // Индустр. Запорожье. - 1974. - 18 дек. (№ 248). - С. 4.
Попридкін, М.  Грає Володимир Віардо // Запоріз. правда. - 1972. - 1 жовт. (№ 195). - С. 4.
Віардо Володимир Володимирович [Електронний ресурс] // Вікіпедія. - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/
 
Міжнародний юнацький конкурс піаністів Володимира Віардо:
Другий Міжнародний юнацький конкурс піаністів Володимира Віардо : 7-11 листопада Запоріжжя, 2007 / М-во культури і туризму [та ін.]. – Запоріжжя : [Кераміст], 2007. – 18 с.
Перший Міжнародний юнацький конкурс піаністів Володимира Віардо (5-10 березня 2006 р.) / Упр. культури ЗОДА ; ЗДМУ ім. П. І. Майбороди. – Запоріжжя : [б. в.], 2006. – 27с. : ил.
Валик, О.  Праздник музыки : [прошел IV Междунар. юнош. конкурс пианистов В. Виардо] / Олег Валик // Улица Заречная. - 2013. - 28 марта (№ 13). - С. 13.
Конкурс В. Виардо завершен : [о III Междунар. юнош. конкурсе пианистов] // МИГ. - 2009. - 12 марта (№ 11). - С. 21.
Молодь, яка забезпечить славу класиці // Запороз. Січ. - 2009. - 21 берез. (№ 53). - С. 8.
Яворский, А. Праздник музыки? 7-11 нояб. в Запорожье проходил Второй Международный юношеский конкурс пианистов Владимира Виардо // Выбор. - 2007. - 22 нояб. (№ 47 ). - С. 1, 3, 8.
Конкурс Володимира Віардо у музучилищі ім. П. Майбороди // Запороз. Січ. - 2007. - 6 листоп. (№ 216). - С. 2.
Чуприна, А.  В Запорожье проходит конкурс пианистов имени Владимира Виардо / Анна Чуприна // МИГ. - 2006. - 9 марта (№ 10). - С. 40.
“Керамист” подарил пианистам конкурс имени Владимира Виардо : [І Международный конкурс молодых пианистов им. В. Виардо, организованный при помощи ТН ТПК «Керамист»] // МИГ. - 2006. - 2 марта (№ 9). - С. 40.
 
15.11 - 20 років (1999) спортивному клубу «5555» (м. Запоріжжя);
16.11 - 25 років тому (1994) була заснована запорізька філія компанії "Український мобільний зв'язок" (UMC);
 
            Початок XXI століття. Швидко і впевнено розвиваються новітні технології. На теренах Запоріжжя та області з'являються комп'ютерний та мобільний зв'язок. Оператори мобільного зв'язку UMC, Kиївстар, DCC здійснюють покриття практично всієї території регіону, що забезпечує населення сучасними та зручними засобами спілкування.
            Спільне підприємство чотирьох компаній з різних країн світу: ВАТ "Укртелеком" (Україна), TDC Tele Danmark (Данія), Royal KPN N.V.(Норвегія), Deutsche Telekom (Німеччина) було створено 11 листопада 1992 року. Компанія отримала назву - UMC (Ukrainian Mobil Communications — Український мобільний зв'язок) - і стала першим оператором мобільного зв'язку на території України.
            Новостворений мобільний оператор здійснив поставку до України першого комутатора і шість базових станцій виробництва Nokia (Фінляндія) і розгорнув мережу першого покоління у Києві. 1 липня 1993 року перший дзвінок зробив перший Президент України Л. Кравчук - Послу України в Німеччині І. Піскову. За рік послуги мобільного зв'язку стали доступними у Харкові, Одесі, Львові, Дніпропетровську, Сімферополі та Севастополі. 16 листопада 1994 року відкрилася філія компанії в Запоріжжі. У 1995-му мобільним зв'язком охоплено вже дванадцять обласних центрів країни. У 1996 році компанія покрила мережею NMT усі обласні центри України. А згодом в дію увійшла власна мережа стандарту GSM 900, і в 1998 році жителі Запоріжжя отримали можливість користуватися власним телефоном; подорожуючи світом використовувати роумінг. Влітку 1999 року UMC виходить у всесвітню павутину Інтернет.
            2002 року оператор розпочав надавати послугу доступу до Інтернету з використанням технології GPRS
            Навесні 2003 на український ринок мобільного зв'язку зайшов перший віртуальний оператор JEANS. Головна перевага тарифів JEANS: відсутність плати за вхідні дзвінки, що стало прикладом для інших операторів і відповідало вимогам закону України «Про захист прав споживачів». 15 жовтня 2005 року: два найбільших оператора мобільного зв'язку України - компанії UMC і "Київстар" ввели послугу обміну MMS-повідомленнями між своїми абонентами. Абоненти дістали можливість безперешкодно пересилати один одному картинки і звукові вітання. Червень 2006 року: UMC першою серед мобільних операторів в Україні вводить в комерційну експлуатацію сервіс Wi-Fi.
            9 липня 2007 року: оператор мобільного зв'язку UMC офіційно оголосив про перехід на новий бренд - МТС. Стартувала масштабна рекламна кампанія, що підтримувала запуск бренду. Комерційний запуск мережі бездротового широкосмугового 3G-доступу в Інтернет відбувся у жовтні в Києві, а до кінця року було покрито сім міст, серед них і Запоріжжя. Абоненти JEANS і МТС об'єднуються в найбільшу мережу в Україні. Відтепер абоненти молодіжного оператора JEANS можуть дзвонити на найбільшу об'єднану мережу за єдиним внутрішньомережевим тарифом.
            16 жовтня 2015 року: МТС-Україна оголосила про договір з британським телеком-оператором Vodafone, згідно з яким компанії спільно запустили в Україні цілу низку сервісів, включно з послугою мобільного інтернет-доступу на основі 3G-технології. При цьому МТС-Україна повністю переходить на бренд Vodafone. Спочатку два бренди співіснували, а повний перехід на Vodafone тривав певний час. У грудні 2016 року мобільний оператор Vodafone розпочав розгортання мережі третього покоління, встановлювати додаткові базові станції, що дозволило ущільнити покриття та досягти більшої швидкості. Не обійшлося без складностей, які були подолані фахівцями компанії. Час плине, нове швидко стає недосконалим. Тому 30 березня 2018 року Vodafone запустив зв'язок 4G у 20 містах України, зокрема: Запоріжжі, Енергодарі, Бердянську. Нові можливості і швидкість дають сподівання в очікуванні росту споживаного трафіку в два рази і подальшого розвитку мобільного зв'язку.
(Ж. Д. Назаренко)
            Литература:
            [Мобільний зв'язок] // Связь времен : история развития средств связи в Запорожской области / науч. ред. А. И. Карагодин. – Запорожье, 2002. - С. 182.
            Стандарт GSM 900 от Украинской мобильной связи в Запорожье // Ваш партнер. - 1998. - № ?. - С. 33.
            Мильчев, Р.  Два года как один миг : [запорож. филиалу компании “Украинская мобильная связь” - 2 года] // МИГ. - 1996. - 15 нояб. - С. 3.
  К 2000 году города и села Украины с населением более 10 тыс. будут покрыты сотовой связью : [о работе запорож. филиала компании “Украинская сотовая связь”] // МИГ. - 1996. - 28 июня. - С. 4.
            В сотовую сеть попадают только акулы : [в Запорожье открылся филиал СП «Украинская мобильная связь»] // Свое дело. - 1995. - № 6 (февр.) - С. 4.
 
16.11 - 80 років Тамарі Максимівні Полтарацькій (16.11.1939, м. Запоріжжя), голові первинної ветеранської організації ГК "МедФармХолдінг" Комунарської районної ветеранської організації, заслуженому працівнику охорони здоров'я України, почесному ветерану м. Запоріжжя.
 
Тамара Максимівна Полтарацька народилася у м. Запоріжжі в робітничій багатодітній сім’ї. З 1947 до 1957 року навчалася у середній школі № 5 м. Запоріжжя, яка до 1954 року була жіночою, а в 1954 році її об'єднали зі школою № 11 - чоловічою.
1957-1960 рр. працювала на заводі (п/с 18, нині - ПрАТ "Мотор Січ"), допомагала робітникам, які навчались у вечірній школі, з фізики, хімії, англійської мови, була учасницею хору при ПК ім. Тараса Шевченка, приймала участь у заводських олімпіадах (з гімнастки). Активну участь брала у молодіжних суботниках при закладенні фундаменту басейну "Славутич" та дамби, яка об'єднала Олександрівський та Вознесенівскій райони міста.
У 1960 році до міста Запоріжжя перевели Одеський фармацевтичний інститут. В 1960-1965 рр. навчалася на фармацевтичному факультеті Запорізького фармацевтичного інституту, (тепер – Запорізький державний медичний університет). В інституті здобула спеціальність фармація, кваліфікацію - провізор.
У 1965 році направлена на роботу в аптечне управління Запорізького обласного відділу охорони здоров'я (тепер ДП «Аптечне об'єднання "Фармація"). В той час всі аптеки області були підпорядковані аптечному управлінню.
- 1965-1968 рр. працювала провізором аптеки № 3 Шевченківського району.
- 1968-1974 рр. - заступник завідуючого аптеки № 1 Жовтневого (нині — Олександрівського) району.
- 1974-2002 рр. - провізор вищої категорії організаційно правового відділу у секторі кадрів аптечного управління. З виникненням нових ринкових відносин, змінилася структура підпорядкування аптечних закладів.
- 2002-2005 рр. - провізор вищої категорії сектору кадрів ТОВ "Фармація" Запоріжжя.
2005-2006 рр. - провізор вищої категорії ТОВ «Аптека № 1» Жовтневого (нині — Олександрівського) району.
2008-2017 рр. - менеджер з персоналу відділу по роботі з кадрами ПрАТ "Аптеки Запоріжжя».
За час роботи з 1974 по 2002 рр. в аптечному управлінні разом з керівництвом приймала активну участь у реорганізації аптечної мережі області, у вихованні, добору, підготовці фармацевтичних кадрів, підвищення кваліфікації, атестації на кваліфікаційну категорію, проведення виробничої практики і інтернатури студентів фармфакультету ЗДМУ і практики учнів медичних коледжів. Готувала нагородні матеріали. За час її роботи 17 аптечних працівників області нагороджені орденами і медалями, 11 — присвоєно звання заслужений працівник охорони здоров'я України, 2 - нагороджені почесними грамотами Верховної Ради України, понад 15 - значком "Відмінник охорони здоров'я".
Приймала активну участь у семінарах, які проводило керівництво Головного аптечного управління України з кадрових питань з передачі досвіду роботи з кадрами у Запорізькому аптечному управлінні.
Тамара Максимівна має активну життєву позицію. У 1987 році разом з керівництвом аптечного управління брала активну участь у створенні первинної ветеранської організації ветеранів аптечних закладів м. Запоріжжя, у проведенні щорічних масових заходів з ветеранами.
3 1994 року вона - член ветеранської організації України і первинної ветеранської організації аптечних працівників м. Запоріжжя.
З 1998 до 2010 рік - голова первинної ветеранської організації «Фармація Запоріжжя».
У 2010 році поділилася досвідом роботи з ветеранами ТОВ "Вітацентр", допомогла їм створити ПВО, яка з ініціативи ветеранів і керівництва увійшла до складу первинної ветеранської організації "Фармація Запоріжжя" і з 2014 року перейменована ПВО ГК «МедФармХолдінг» .
За двадцять років її роботи кількість членів первинної ветеранської організації значно зросла. Тамара Максимівна комунікабельна, володіє організаторськими здібностями, користується заслуженим авторитетом у колективі, підтримує тісний зв'язок з обласною, міською, районною радами ветеранів, з керівництвом ПрАТ "АПТЕКИ Запоріжжя", ПрАТ "Фармфабрика "Віола", з депутатами міської, обласної та Верховної Ради України, Запорізькою регіональною фармацевтичною асоціацією України, з ректоратом ЗДМУ, провела велику роботу по залученню студентів фармацевтичного факультету до волонтерського руху ПВО. Разом з ними, керівництво ГК "МедФармХолдінг", ветерани відвідують немічних та хворих ветеранів, надали благодійну допомогу воїну АТО (нині - ООС) Сергію Платонову, вручили вітамінні набори воїнам АТО (нині - Операція об'єднаних сил), які лікуються в Запорізькому шпиталі. Разом із депутатом Верховної Ради України 7-го скликання В. Г. Крайнєвим надали допомогу ліками та предметами домашнього побуту п`ятьом родинам. Здійснюють благодійну допомогу дітям - сиротам будинку «Надія».
Під керівництвом Тамари Максимівни колектив групи волонтерів первинної ветеранської організації (ПВО) став Дипломантом першого ступеня обласного огляду-конкурсу 2011 року в номінації "Краща волонтерська група серед міст області", переможцем місцевого огляду-конкурсу 2013 року "Краща первинна ветеранська організація".
За активну участь у розвитку ветеранського і волонтерського руху Тамара Максимівна неодноразово нагороджувалася почесними грамотами обласної, міської, районної ради ветеранів, Запорізького відділу охорони здоров’я, обласної профспілки медичних працівників, Запорізької облради і обладміністрації, міської та районної ради, Запорізької регіональної фармацевтичної асоціації України.
За багаторічну плідну працю, добір, виховання, розстановку і підготовку кадрів у 1981 році їй присвоєно почесне звання "Заслужений працівник охорони здоров'я України", у 1984 р. нагороджено медаллю "Ветеран праці", 2010 року – ювілейною медаллю "65 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.", в 2014 році їй присвоєно звання «Почесний ветеран м. Запоріжжя», в 2017 році нагороджена пам’ятним знаком "За активну участь у ветеранському русі".
(Л. Ф. Голдобіна)
Окремі видання:
Будько В. И. Этапы и пути развития Запорожской фармации : история развития фармации в Запорожской области 1922 - 2012 годы: 90 лет и 25 - лет иепервичной ветеран ской организации "ФармацияЗапорожья"/ В.И.Будько, Т.М. Полтарацкая. - Запорожье : Днепров. металлург, 2012. - 88 с. : ил.
Віталій Арсентійович Ткачук : [нач. гол. аптеч. управління України] / упоряд. В. О. Борищук. - К. : Фенікс, 2013. - 184 с. - (Видатні організатори фармації). - Із змісту : Будько В. І., Полтарацька Т. М. Требовательный и справедливый. - С. 83-87.
Борис Павлович Єгоров : [нач. Київ. міськ. аптеч. управління] / упоряд. В. О.Борищук. - К. : Фенікс, 2012. - 204 с. - (Видатні організатори фармації). - Із змісту: Будько В. І.  Помним, не забудем / Будько В. І., Полтарацька Т. М. - С. 79-82.
Ната Семенівна Московець : [нач. Луган. обл. аптек. управління] / упоряд. В. О. Борищук. - К. : Фенікс, 2011. - 208 с. - (Видатні організатори фармації). - Із змісту : Будько В. І.  Многие мечтали попасть к ней на работу / Будько В. І., Полтарацька Т. М. - С. 106 -108.
Публікації в періодиці:
К героям с искренней заботой и добротой : [в т. ч. об инициативе пред. правления АО «Аптеки Запорожья» В. И. Будько передать витаминные наборы воинам АТО] / Тамара Полтарацкая // Зaпopоз. Січ - 2015. - 21 лют. (№ 32). - С. 4.
Знаете, каким он парнем был… / Тамара Полтарацкая // Ветеран Украины. – 2015. – 17 дек. (№ 23-24). – С. 7 ; Зaпopоз. Січ - 2015. - 21 лют. (№ 32). – С. 4.
Помни, Отчизна, меня здесь, у святого огня / Тамара Полтарацкая // Зaпopоз. Січ - 2015. - 28 лют. (№ 211). – С. 4.
С чего начинается Родина…: [воспоминания автора] / Тамара Полтарацкая // Зaпopоз.  Січ - 2015. – 19 груд. (№ 224). – С. 5.
Дорогим коллегам / Т. Полтарацкая // Запороз. Січ. – 2012. – 25 сент. - С. 5.
Это нужно не мертвым, это нужно живым / Т. Полтарацкая // Запороз. Січ. – 2014. – 23 груд.- С. 5.
Если бы молодость знала, если бы старость могла / Т. Полтарацкая // Запороз. Січ. – 2015. - 28 берез. - С. 5.
Теплые поздравления / Т. Полтарацкая // Запороз. Січ. – 2015. – 20 черв. (№ 107). – С. – 5.
Новые волонтеры в строю / Т. Полтарацкая // Запороз. Січ. – 2015. – 22 сент. - С. 5.
 
Література та інтернет-ресурс:
Голдобин, А.  [Тамара Полтарацкая] // Голдобин, А.  Герои Запорожского края – полные кавалеры ордена Славы / Анатолий Голдобин. – Запорожье, 2015. – С. 4, 131, 134-136.
Династия Полтарацких - Титаренко // Медицинские династии Запорожской области / [сост.: Татаринова Л. С., Кривохатько С. С.]. – [Запоріжжя, 2013]. – С. 107.
Полтарацкая Тамара Максимовна // Будько, В. И.  Этапы и пути развития Запорожской фармации. История развития фармации в Запорожской области, 1922-2012 годы : 90 лет и 25-летие первичной ветеранской организации "Фармация Запорожья" / В. И. Будько, Т. М. Полтарацкая ; Владимир Будько, Тамара Полтарацкая. – Запорожье, 2012. – С. 88.
С чего начинается Родина…: [воспоминания о своей жизни и работе] / Тамара Полтарацкая // Зaпopоз. Січ - 2015. – 19 груд. (№ 224). – С. 5.
Голдобін, А. І.  Полтарацька Тамара Максимівна [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.edu.ua/news_details/news_id=6891&lang=ukr
 
18.11 - 90 років від дня народження Олександра Трохимовича Толстоножка (18.11.1929, смт Кирилівка Якимів. р-ну - 02.11.1977, м. Мелітополь), агронома, директора дослідного господарства “Мелітопольське”.
 
Олександр Трохимович Толстоножко народився 18 листопада 1929 року в селі Кирилівка Якимівського району Запорізької області. Закінчивши школу в місті Мелітополь і отримавши спеціальність агронома з 1951 по 1957 роки працював агрономом Мелітопольського бавовняного заводу. З 1957 року – агротехнік Мелітопольської дослідної станції, а у 1972 році – директор дослідного господарства «Мелітопольське». З серпня 1972 року – директор ДПГ «Новоселки» Київського НДІ садівництва.
У 1959 році закінчує Кримський ордена «Знак Пошани» сільськогосподарський інститут, а 1965 року – Мелітопольський державний педагогічний інститут.
Під керівництвом О.Т. Толстоножко у дослідному господарстві розгорнуто інтенсивне будівництво виробничих об’єктів із збереження фруктів, освоєні операції з механічного висадження дерев, зрошування садів тощо.
Помер Олександр Трохимович Толстоножко 2 листопада 1977 року.
(В. М. Гнєдашев)
 
18.11 - 65 років Юрію Івановичу Бараннику (18.11.1954, м. Новосибірськ, РФ), директору арт-галереї “ВАRANNIK”.
 
Юрій Іванович Баранник хоча і народився у м. Новосибірськ, проте має запорізьке коріння. Тут жили його дід, батько, який працював на «Запоріжсталі» електриком та під час Другої світової війни був евакуйований разом із заводом до Сибіру у м. Новосибірськ. Там 18 листопада 1954 року і народився Юрій.
Майбутній галерист з дитинства проявляв інтерес до живопису, поезії, музики. Здобув художню, музичну освіту. Писав пісні, любив експериментувати. Так, в юнацтві, Юрій створив неможливе - написав свій власний вальс у неприйнятному для цього жанру розмірі - чотири чверті (зазвичай його грають у три чверті). В 10-му класі він зібрав власний музичний гурт, який запримітив пісняр - композитор, народний артист Олег Іванов. Майстер опікувався талановитим  колективом, давав хлопцям цінні поради.
Проте, не дивлячись на творчі успіхи, Юрій у 1973 році, по закінченню школи, вступив до Новосибірського електротехнічного інституту. У 1977 році завершив навчання та отримав освіту інженера-системотехніка з ухилом на інформаційні технології. За розподілом потрапив на автозавод в м. Тольятті. Але жага нових зустрічей, вражень змусила митця відправитися вивчати шосту частину суші уздовж Обі, Волги, Даугави, поки у 1993 році Дніпро і поклик предків не зупинили його пошуки на Запоріжжі.
Спочатку Юрій працював в Науково-дослідному інституті, потім - в "Дніпроенерго". Згодом вирішив зайнятися підприємницькою діяльністю, відкрив на проспекті Леніна, 193 (нині пр. Соборний) магазин техніки та світлодизайну.
А в 2006 році на спір перетворив магазин у галерею «Lenin», щоб довести, що у промисловому місті відкрити галерею сучасного мистецтва можливо. Просто повісив вивіску, а сам переїхав жити на дачу. Так у м. Запоріжжя з’явилася перша і єдина художня галерея експериментаторського і новаторського мистецтва Contemporary art. Назва галереї пояснюється не любов’ю власника до “вождя“, а її розташуванням. Знаходиться вона на проспекті, що до недавнього часу носив ім’я Леніна, напроти площі і гідроелектростанції з такою ж назвою.
Першим проектом, з якого розпочала свою діяльність галерея, був «Кемп» - різновид кітчу. Містянам були представлені роботи відомого мистецтвознавця і художника Гліба Вишеславського і художника Віктора Покиданця.
З тих пір Юрій Баранник організував понад 400 виставок, презентацій, квартирників, лекцій, дискусій та інших заходів, які направлені боротися з сірістю і шаблонністю сприйняття культури.
У 2008 році Юрій Баранник став ініціатором і організатором щорічного Всеукраїнського ленд-арт фестивалю «Хортиця» - свята сучасного «живого» мистецтва.
У 2010 році галерея Юрія Івановича започаткувала проект «Тижні конструктивізму». Протягом семи років численні виставки, екскурсії, освітні курси, партисипаційні проекти знайомили містян з унікальною архітектурою епохи авангарду, зокрема Шостого селища. Результатом такої активної діяльності стала масштабна Міжнародна науково-практична конференція «Універсальність явищ запорізького модернізму і школи Баухаус. Проблеми збереження модерністської спадщини», яка відбулася у жовтні 2017 року. У заході взяли участь провідні архітектори із України, Німеччини, Чехії, Росії та Польщі. В галереї «Barannik» була представлена виставка «Баухаус. Запоріжжя», на якій вперше експонувалися унікальні і рідкісні архівні фото з історії забудови міста. Організаторами проекту виступили Генеральне консульство Федеративної Республіки Німеччина у Донецьку, ГО Urban Forms Center та галерея сучасного мистецтва «Barannik».
Важко перерахувати всі проекти та ідеї, які генерує пан Юрій. Назвемо декілька з них: «Суспільне культурне TV Запоріжжя" (2014), «Туристичний інформаційний центр» (2018), «Амбасадор рідного міста», що реалізується спільно з Відкритим університетом Майдану в рамках Української ініціативи з підвищення впевненості (UCBI) за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) тощо.
Юрій Іванович надзвичайно сильна, цілеспрямована та багатогранна особистість. Він не лише презентує митців, а й сам постійно щось створює: знімає кіно, складає до нього музику, разом з дружиною займається реставрацією порцелянових виробів, пише картини, прозу, фотографує, створює об'ємні картини…
В одному з інтерв’ю він зізнався, що дотримується  життєвого кредо: «Доля допомагає сміливим» та не любить сірість. І, як на мене, доля йому посміхається. Юрію Івановичу вдається долати перешкоди, генерувати та реалізовувати грандіозні проекти,  дивувати і робити наше місто яскравішим.
(Т. М. Палівода)
            Література про життя та діяльність :
            Bauhaus - Zaporizhzhia : матеріали до Міжнарод. наук.-практ. конф. "Універсальність явищ запоріз. модернізму і школи Баухаус. Проблеми збереження модерністської спадщини" / [авт. Т. Флієрл, П. Кравчук, О. Кузьменко]. – Запоріжжя : [Керамист], 2017. – 46 с.
            Баранник Ю.  Самовідвід : [проза ; є коротка біографічна довідка] // Альманах сучасної української літератури / [Баранник Ю. та ін.]. – [Луцьк], 2011. – Т. 20 : Нова проза Запоріжжя. - С. 4-6.
            Ленд-арт фестиваль Хортица - Вырва 010, или Земля пахнет Солнцем / [кураторы проекта : Олег Красносельский, Юрий Баранник]. – [Запорожье] : SichArt Gallery, [2010]. – 26 с.
***
            Воронцова, О.  Люди, які нас надихають : [в т. ч. про Ю. Баранника] / Олександра Воронцова // Запоріз. правда. – 2017. – 18 трав. (№ 20). – С. 9.
            Пойда А.  7 кругов рая Юрия Баранника / Анастасия Пойда // VIP club. – 2017. - № 67. – С. 70-71.
            Открой Запорожье миру : [в галерее Lenin состоялась презентация проекта «Амбассадор родного города»] // МИГ. – 2015. – 10 сент. (№ 37). – С. 34.
            Эстеркина, И.  Город солнца в масштабах трех улиц : [в галерее Lenin -  выставка «Мир утопий – Большое Запорожье», посвященная советскому авангарду, жизни города 20-30 годов ХХ ст.] / Инесса Эстеркина // Афиша Запорожья. – 2011. – 17-30 окт. (№ 19). – С. 70
            В Запорожье открылась первая частная галерея : [Ю. Баранник] // Суббота плюс. – 2006. – 21 сент. (№ 38). – С. 15.
            «Вторая жизнь» Ильича : [об открытии «Galleri Lenin»] // Наше время. – 2006. – 21 сент. (№ 38). – С. 12.
            Олейник, С. В Запорожье открывается галерея Ленина / Светлана Олейник // Индустр. Запорожье. – 2006. – 14 сент. (№ 138). – С. 2.
 
19.11 - 100 років від дня народження Михайла Михайловича Худаса (19.11.1919, с. Новояковлівка Оріхів. р-ну - 1990), запорізького художника;[116]
19.11 - 80 років Гаррію Артушевичу Абаджяну (19.11.1939, м. Запоріжжя), музиканту (фаготист), художньому керівникові Молодіжного академічного симфонічного оркестру “Слобожанський”, кандидату мистецтвознавства, професору, викладачу, народному артисту України (2010).
 
Українське фаготове мистецтво репрезентують чотири фаготні школи: київська, харківська, одеська та львівська. Яскравим представником харківської фаготної школи є Г. А. Абаджян.
Гаррій Артушевич Абаджян народився 19 листопада 1939 року в Запоріжжі. Навчався в  Харківському музичному училищі ім. Б. Лятошинського (1961) та в Харківському інституті мистецтв (1968). Закінчив аспірантуру Московської консерваторії ім. П. І. Чайковського (1971-1974, керівник - професор Р. М. Терьохіна) та захистив кандидатську дисертацію.
З 1969 року працював в оркестрі Харківського державного академічного театру опери та балету ім. М. Лисенка (1969-1975, соліст).
З 1971 року Г. А. Абаджян працює у виші, який закінчив свого часу - Харківському інституті мистецтв (сьогодні - Харківський національний університет мистецтв ім. Івана Котляревського) викладачем (клас фагота), з 1983 року - завідувачем кафедри оркестрових духових та ударних інструментів та одночасно - проректором з навчальної роботи (з 2005 р. і донині).
За час своєї педагогічної діяльності Гаррій Артушевич виховав більше 100 виконавців, у тому числі понад 20 лауреатів національних і міжнародних конкурсів.
Г. Абаджян є автором таких праць як “Нова методика викладання на духових інструментах (Київ, 1981), “Нове в вібрато на фаготі” (Харків, 1984).
Гаррій Артушевич з 1992 року є одним із засновників і художнім керівником Молодіжного академічного симфонічного оркестру “Слобожанський” - єдиного професійного молодіжного симфонічного оркестру в Україні. До складу оркестру входять молоді талановиті музиканти, котрі навчаються в ХНУМ ім. І. Котляревського, а також випускники, викладачі тощо. “Слобожанський” став справжньою школою виховання високопрофесійних музикантів. Колектив користується широкою популярністю в Україні та успішно гастролює за кордоном. 1996 року був визнаний “Кращим молодіжним симфонічним оркестром Європи” на Європейському музичному фестивалі молодіжних симфонічних оркестрів.
За підтримку молодих талантів і вміле керівництво оркестром “Слобожанський” 2006 року Гаррій Абаджян став лауреатом премії “Народне визнання” в номінації “Музика”. Премія вручається харківським діячам мистецтв за особливі творчі досягнення, переможці визначаються за підсумками рейтингового голосування. 
1993 року Гаррію Абаджяну було присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв України. 2010 року - народного артиста України.
Виконавська і педагогічна діяльність Г. А. Абаджяна стали вагомим внеском у музичну культуру Харкова.
(О. В. Нежижим)
Література та інтернет-ресурс:
Назаренко О. І.  Абаджян Гарій Артушевич // Енциклопедія сучасної України. – К., 2001. – Т. 1 : А. - С. 20-21.
Абаджян Гаррій Артушевич // Мистецтво України : біограф. довідник / за ред. А. В. Кудрицького. - К., 1997. - С. 5
Абаджян Гаррій Артушевич // Вікіпедія [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://uk.wikipedia/org/wiki/Абаджян_Гаррій_Артушевич
 
19.11 - 80 років Віктору Олександровичу Пасічнику (19.11.1939, с. Маринівка Примор. р-ну), актору Миколаївського академічного художнього російського драматичного театру, народному артисту України (1992);
Література та інтернет-ресурс:
Пасічник Віктор Олександрович // Мистецтво України : біограф. довід. – К., 1997. – С. 464.
Пасічник Віктор Олександрович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.edu.ua/news_details/news_id=6814&lang=ukr
 
19.11 - 60 років від дня народження Артура Аркадійовича Галушки (19.11.1959, м. Бердянськ - 22.05.2015, с. Кушугум Запоріз. р-ну), учасника АТО, оператора безпілотних літальних апаратів. Загинув під час виходу військ із м. Іловайська (Донецька область);[117]
20.11 - 40 років (1979) від дня заснування Запорізького театру молоді;[118]
21.11 – 25 років тому (1994) управління юстиції Запорізької області зареєструвало козацьку організацію – Козацьке Військо Запорозьке Низове;
23.11 - 30 років від дня народження Якова Федоровича Панасейка (23.11.1989, м. Запоріжжя - 18.03.2016, там само), учасника АТО. Приймав участь в обороні Донецького аеропорту та с. Піски (Донецька область);[119]
 
Цього місяця виповнюється:
 
            - 80 років (1939) Запорізькому обласному театру ляльок.[120]
            Література:
            Соколовська, Н. П.  Запорізький обласний театр ляльок // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2010. – Т. 10 : З - Зор. - С. 303-304.
            Запорізький обласний театр ляльок. 70 років, 1939 — 2009. - [Запоріжжя : б. в., 2009]. - 16 с. : іл.
            Чуприна, А.  Анатолий Колб: “Искусство кукольника в чем-то сложнее, чем драматического актера” / Анна Чуприна // МИГ. - 2013. - 21 марта (№ 12). - С. 19.
            Манько, М.  А він не старіє : Запоріз. обл. театру ляльок виповнилося 70 років // Голос України. - 2009. - 7 листоп. (№ 211).
 
- 75 років (1944) Запорізькому обласному бюро судово-медичної експертизи;
 
На території нашої країни першою установою, що досліджувала трупи загиблих, був Аптекарський наказ. Заклад відав судовою медициною, визначав ступінь тяжкості ушкоджень та незаконність лікарювання. Наступним етапом в розвитку судової медицини було введення 1714 року Петром І до військового статуту артикулу про обов’язковий розтин трупів у випадках раптової та насильницької смерті, що започаткувало організацію судово-медичної експертизи. 1797 року у всіх губернських містах заснували лікарські управи, до складу яких входили інспектор та 2 лікарі. Крім керівництва всією медичною службою, вони були зобов’язані проводити судово-медичні дослідження, зокрема – розтин трупів. У подальшому, до 1917 року, роботи проводилися згідно прийнятого 1828 року Статуту судової медицини та «Наставлений врачам о судебном осмотре и вскрытии мёртвых тел» 1829 року.
У 20-30 роках ХХ століття судово-медичні розтини трупів виконували в основному лікарі амбулаторій і лікарень – терапевти чи хірурги на вимоги органів міліції.
Зі створенням 1923 року Запорізького окружного відділу охорони здоров’я, окружним судово-медичним інспектором призначили лікаря Йосипа Яковича Кундіна, в обов’язки якого входило складання рецензій на акти дослідження трупів та контроль за виконанням діючих правил дослідження трупів. Спеціального приміщення у Запоріжжі для проведення судово-медичних розтинів трупів не було, роботи проводилися в пристосованих приміщеннях, не вистачало секційних інструментів, реактивів, устаткування. 
За роки Другої світової війни установи охорони здоров’я у Запоріжжі були повністю зруйновані, і будь-які документи про їх діяльність не збереглися.
Запорізька обласна судово-медична експертиза, як самостійна служба, розпочала свою діяльність у листопаді 1944 року. Підставою став Акт № 1 судово-медичного дослідження трупа від 10 листопада 1944 року. Згідно штатного розпису до штату обласної судово-медичної експертизи входили: обласний судово-медичний експерт, функції якого виконував фронтовик Й. Я. Кундін, фельдшер-лаборант і бухгалтер-секретар. До складу закладу входив морг. Установа обслуговувала правоохоронні органи і населення міста та районів області, підпорядковувалася обласному відділу охорони здоров’я та республіканському бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я УРСР.
В обласне бюро судово-медичної експертизи обласна судово-медична експертиза була реорганізована 15 березня 1958 року. Відтепер, крім функцій судово-медичного дослідження трупів, на бюро були покладені завдання судово-медичного огляду громадян для визначення характеру і тяжкості тілесних ушкоджень, віку, проведення експертиз з приводу статевих злочинів та вирішення багатьох інших питань, що вимагало суттєвих змін у штатно-організаційній структурі бюро. З 1960 року бюро виконує судово-медичні експертизи речових доказів шляхом судово-біологічного, фізико-технічного і судово-хімічного дослідження об’єктів. Новий організаційно-методичний відділ відкрили 1982 року, із судово-біологічного відділення відокремилося судово-цитологічне.
В незалежній Україні з 1991 року вищою судово-медичною інстанцією стало Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України. Крім того, Верховною Радою України були прийняті нові закони, які регламентують усю діяльність державних структур, у тому числі й органів охорони здоров’я та судової медицини.
Запоріжжя – прифронтова область, тому 2014 року, коли із зони АТО до закладу надійшло 407 тіл загиблих бійців виявилася низка проблем в роботі моргу: не вистачало місця у холодильних камерах, більшість загиблих не підлягали візуальній ідентифікації. Спеціалісти бюро проводили забір біоматеріалу для дослідження ДНК-експертизи, яку виконували в інших установах.
Також виросла кількість замовлень на проведення ДНК експертизи для встановлення батьківства, тому нагальною є потреба у придбанні ДНК-аналізатора.
Порушуючи санітарні норми забудови, нові багатоповерхівки збудували впритул до бюро судово-медичної експертизи, у зв’язку з чим наразі стоїть питання про переміщення моргу в інше місце, залишивши лабораторії на старому.
Бюро оснащене сучасною апаратурою і технікою. Це сучасні комп’ютери, рентген-апарати, газорідинні хроматографи, високоякісні мікроскопи.
Разом з кафедрою судової медицини Запорізького державного медичного університету бюро є базою для підготовки лікарів-інтернів з судової медицини. На базі бюро судово-медичної експертизи регулярно проходять семінари та науково-практичні конференції.
Сьогодні комунальна установа «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради - це установа, яка на сучасному рівні судово-медичної науки вирішує широкий діапазон питань з судово-медичної, судово-криміналістичної, судово-імунологічної, цитологічної і судово-токсикологічної експертиз.
У структурі бюро на цей час існують такі підрозділи: відділ судово-медичної експертизи трупів; відділ санітарно-медичної експертизи потерпілих, обвинувачених та інших осіб; відділ чергових судово-медичних експертів; відділ судово-медичної експертизи речових доказів (судово-медична лабораторія) з відділеннями: відділення судово-медичної гістології, відділення судово-медичної імунології, відділення судово-медичної криміналістики, відділення судово-медичної токсикології, відділення судово-медичної цитології; відділ комісійних судово-медичних експертиз; організаційно-методичний відділ. В області функціонує мережа міжрайонних та районних відділень Запорізького обласного бюро судово-медичної експертизи.
(Л. М. Чубенко)
            Література:
            Медицина Запорізької області : іст. нариси / Упр. охорони здоров’я ЗОДА ; під ред. В. Г. Цисса. – Запоріжжя: Дике Поле, 2001. – С. 24-33.
            Атаманчук, И.  “Вопрос к судебной медицине”... : [о В. В. Билкуне (1938 - 2016), эксперте Запорож. обл. бюро суд.-мед. экспертизы] / Инесса Атаманчук // МИГ. - 2018. - 17 мая (№ 20). - С. 33.
Ахинько, Е.  В запорожском морге выращивают пальцы и разоблачают «черных» маклеров / Елена Ахинько // МИГ. - 2018. - 19 апр. (№16). - С. 10.
Запорізькому обласному бюро судово-медичної експертизи – 60 років // Запоріз. правда. – 2004. – 27 листоп.
 
- 70 років тому (1949) ЗТЗ виробив перший трансформатор;
- 60 років тому (1959) в м. Запоріжжя став до ладу Палац піонерів;
-15 років (2004) від дня заснування Бердянського центру спортивного туризму;
Література:
Центр спортивного туризма // Энциклопедия Бердянска : в 3 т. – Мелитополь, 2015. – Т. 3 : С - Я. - С. 557.
Иванов, Ю.  Бердянский центр - лучший в области / Юрий Иванов // Півден. зоря. - 2018. - 1 марта (№ 9). - С. 12.
ГРУДЕНЬ
 
03.12 - 25 років (1994) від дня заснування Мелітопольського товариства болгарської культури “Балкани”;
04.12 - 50 років Тетяні Миколаївні Піміновій (04.12.1969, м. Бердянськ), українській оперній співачці (меццо-сопрано), заслуженій артистці України, солістці Національної опери України (з 1994);
Література про життя та діяльність :
Пиминова (Краснова) Татьяна Николаевна // Энциклопедия Бердянска : ист.-краевед., обществ.-полит. справ. – Мелитополь, 2014. – Т. 2 : М - Р. – С. 455.
Лисенко, І. Пімінова Тетяна Миколаївна // Лисенко, І.  Співаки України : енциклопедичне видання / І. Лисенко ; Іван Лисенко. - 2-ге вид., перероб. і доп. – К., 2011. – С. 430.
 
07.12 - 90 років від дня народження Миколи Івановича Туровцева (07.12.1929, м. Козлов (Мічурінськ) Тамбов. обл. - 20.12.2015, м. Мелітополь), видатного українського селекціонера;
Праці:
Вишня і черешня / К. Д. Третяк, В. Г. Завгородня, М. І. Туровцев. – К. : Урожай, 1990. – 176 с. : іл.
 
Література про життя та діяльність :
Даценко, Л. М.  Пам'яті селекціонера: Микола Туровцев // Мелитоп. краевед. журн. - 2016. - № 7. - С. 45-46.
Шкиндер-Бармина, А.  Вишнёво-черешневые гибриды / Анна Шкиндер-Бармина // МИГ. - 2014. - 5 июня (№ 23). - С. 36.
 
09.12 - 90 років від дня народження Івана Дмитровича Ганчева (09.12.1929, с. В'ячеславка Примор. р-ну - 2009), бригадира будівельної бригади, двічі Героя Соціалістичної Праці (1966, 1985), заслуженого будівельника УРСР (1962);
12.12 - 100 років від дня народження Клавдії Пилипівни Руденко (12.12.1919, с. Радивонівка Якимів. р-ну - 24.08.1994, м. Київ), доктора філософських наук, професора кафедри логіки Київського державного (нині - національного) університету ім. Т. Г. Шевченка;
 
Клавдія Пилипівна Руденко народилася 12 грудня 1919 року в селі Радивонівка Якимівського району Запорізької області. Отримавши освіту лікаря у 1941 році тільки після 1944 року повернувшись з евакуації – керівник міського та районного рівня у Мелітопольському районі. З 1951 року – її переводять до Києва на посаду завідувачки відділом ЦК КПУ. Одружившись та закінчивши аспірантуру, працювала на кафедрі етики, естетики та логіки Київського університету ім. Т.Г. Шевченка. Написала перший в Україні підручник «Логіка», який було переведено на десятки мов світу. Заклала основи сучасної науки прогностики. По собі залишила багату наукову спадщину: більше 200 наукових праць, виданих окрім України в Болгарії та Німеччині. 
(В. М. Гнєдашев)
Праці:
Логіка : курс лекцій / К. П. Руденко. - К. : Вища школа, 1976. - 303 с.
 
13.12 - 190 років від дня народження Олександра Августиновича Клауса (13.12.1829 - 07.01.1887, м. Катеринослав), службовець відділу колоній Департаменту загальних справ, з 1870 р. - начальник цього відділу; автор соціально-економічного дослідження “Наши колонии. Опыты и материалы по истории и статистике иностранной колонизации в России” (вип. 1) (СПб, 1869). З 1871 р. служив у Міністерстві шляхів сполучень ; останні роки — голова Катеринославської земської управи, надвірний радник;
Література про життя та діяльність :
Клаус, А. А.  Наши колонии. Опыты и материалы по истории и статистике иностранной колонизации в России. Вып. 1. - СПб : Тип. В. В. Нусвальда, 1869. - 580 с.
 
13.12 – 120 років від дня народження Бориса Миколайовича Гракова[121] (13.12.1899, м. Онєга Онєз. пов. Архангел. губ. (нині Онез. р.-н Архангел. обл., РФ) - 14.09.1970, м. Москва, РФ), відомого фахівця зі скіфо-сарматської античної археології, керівника Степової скіфської експедиції МДУ, доктора історичних наук, професора (1939). Під його керівництвом у Запорізькій області досліджувалися: курганне поле Солоха, Кам'янське городище та ін. З 1989 року у м. Запоріжжі (раз на 5 років) проводиться міжнародна конференція пам'яті Б. М. Гракова (Граківські читання);
Праці:
Каменское городище на Днепре / Граков Б. Н. – М. : Изд-во АН СССР, 1954. – 240 с. : ил., 1 л. план. – (Материалы и исследования по археологии СССР ; № 36).
Ранний железный век : (культура Запад. и Юго-Восточ. Европы). - М. : Изд-во Москов. ун-та, 1977. - 232 с.
Скифы : науч.-попул. очерк / Б. Н. Граков. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1971. – 170 с.+14 л. ил.
Скіфи / Граков Б. М. - К. : Вид-во АН УРСР, 1947. - 91 с.
 
Література про життя та діяльність :
Саєнко, В.  Порівняльні життєписи: Борис Граков та Олексій Іванович Тереножкін / В. М. Саєнко ; Валерій Саєнко // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. - Львів, 2015. - Вип. 19 : Історія археології: міжособистнісні та інституціональні комунікації. - С. 123-135.
И жизнь, и слёзы, и любовь... / КУ "Запорожский областной центр охраны культурного наследия" Запорож. обл. совета ; [сост. Плешивенко А. Г.]. – Запорожье : ЛІПС, 2011. – 368 с. + 15 л. фото.
Болтрик, Ю. В.  Граков Борис Миколайович // Енциклопедія сучасної України – К., 2006. – Т.6 : Го - Гю. - С. 365.
Б. Н. Граков и Запорожье // Проблемы скифо-сарматской археологии Северного Причерноморья : (к 100-летию Б. Н. Гракова). – Запорожье, 1999. – С. 3-5.
Винокур, І.  Граков Борис Миколайович (1899 - 1970) // Винокур, І.  Давня і середньовічна історія України / І. Винокур, С. Трубчанінов. - К., 1996. - С. 217-218.
Граков Борис Миколайович (1899 - 1970) // Словник-довідник з археології. – К., 1996. – С. 394-395, 402, 408, 410, 418. – (Відродження).
***
Плешивенко, А. Г.  Б. Н. Граков и Каменское городище : письма, документы / А. Г. Плешивенко // Музейний вісник. – 2014. – № 14. – С. 225-236. – Библиогр. : 16 назв.
Виноградов, Ю. Г.  Археологічна діяльність Б. М. Гракова на Україні / Ю. Г. Виноградов, І. В. Яценко // Археологія. - 1990. - № 3. - С. ?.
 
Граківські читання:
Проблемы скифо-сарматской археологии Северного Причерноморья : тезисы докладов обл. конф., посвященной 90-летию со дня рождения проф. Б. Н. Гракова. Ч. 1. – Запорожье : [б. и.], 1989. – 194 с.
Проблемы скифо-сарматской археологии Северного Причерноморья : тезисы докладов междунар. конф., посвященной 95-летию со дня рождения проф. Б. Н. Гракова. Ч. 2 / ЗГУ ; ред. кол.: Г. Н. Тощев (отв. ред.) и др. – Запорожье : [б. и.], 1994. – 216 с.
Проблемы скифо-сарматской археологии Северного Причерноморья : (к 100-летию Б. Н. Гракова). – Запорожье : [б. и.], 1999. – 292 с.
Четверті Граківські читання : [відбулися в м. Запоріжжі (жовт. 2004 р.)] // Археологія. – 2005. – № 1. – С. 111-113.
Попандопуло, З. Х.  V граковские чтения // Музейний вісник. - 2009. - № 9. - С. 218-221.
 
14.12 - 90 років тому (1929) на Дніпробуді відкрито Дніпровський інженерно-будівний інститут - перший в Україні ВТУЗ на виробництві;
15.12 - - 60 років тому (1959) в м. Запоріжжя розпочав роботу вечірній факультет Дніпровського металургійного інституту (з 1.01.1976 р. – Запорізький індустріальний інститут, з 1994 р. – Запорізька державна інженерна академія).
 
         Історія Запорізької державної інженерної академії починається з 10 листопада 1959 року. Міністерством вищої і середньої спеціальної освіти УРСР був виданий наказ організувати вечірній факультет Дніпропетровського металургійного інституту в м. Запоріжжі. До відкриття академії вищого навчального закладу металургійного профілю у місті не існувало. Навчання на вечірньому факультеті розпочалося 15 грудня 1959 року. Велике значення для комплектування ВНЗ мала постанова Ради Міністрів від 18 вересня 1959 р. “Про участь промислових підприємств, радгоспів і колгоспів у комплектуванні ВНЗ і технікумів в підготовці спеціалістів для своїх підприємств”. Запорізький вечірній факультет стрімко нарощував матеріальну базу, викладацький потенціал та кількість охочих до навчання.
            Першою навчальною базою факультету став Запорізький металургійний технікум. З початку становлення вечірнього факультету ДМетІ велику увагу приділили викладацькому складу та їх науковому зростанню. В організації навчально-виховного процесу та наукових дослідженнях брали участь: академік АН СРСР О. П. Чекмарьов, академік АН УРСР К. П. Бунін, ректор ДМетІ, заслужений працівник вищої школи М. Ф. Ісаєнко, професор К. І. Поздняков та інші викладачі ДМетІ. 13 серпня 1960 деканом вечірнього факультету був призначений кандидат технічних наук Ю. М.  Потебня, який віддав багато сил та енергії заради всебічного розвитку навчального закладу.
            Вечірній факультет ЗВФ ДМетІ мав великий попит серед робітників металургійних підприємств м. Запоріжжя, які й склали більшість студентів.
            На початку 1962-1963 навчального року факультету надали окремий триповерховий будинок, але зі стрімким щорічним зростанням кількості студентів (у 1962 році навчалося 1031 студенти з 11 спеціальностей) цього приміщення виявилося недостатньо. Згодом у використання ЗВФ ДМетІ передали ще одне приміщення. Спільними зусиллями студентської молоді та педагогічного колективу реставрували обидва приміщення, які мали руйнівний вигляд ще з часів Другої світової, і все це за відсутності будь-якої проектної документації будинків.
            Про розвиток навчального закладу свідчить динаміка протягом трьох років: у 1962 році було створено 11 навчальних лабораторій, в 1965 - 45 лабораторій.   1964 року почали  роботу кафедри: хімії, фізики та математики, графіки й нарисної геометрії, механіки, іноземних мов, теоретичної механіки, гідравліки та електротехніки. 1965 року засновано кафедри: металургії чавуну та теорії металургійних процесів, металургії кольорових металів, механічного обладнання металургійних заводів, металургії сталі й феросплавів, автоматизації металургійного виробництва та металургійної теплотехніки.
З перших років заснування Запорізького вечірнього факультету ДМетІ діяла  бібліотека, і вже  1965 року її фонд налічував 86878 друкованих видань.
            Значну увагу викладачі приділяли методичній роботі. 1965-1966 навчальному року було розроблено понад 150 навчально-методичних посібників, розроблені програми ознайомчої, технологічної та переддипломної практики. Цього ж року відбувся перший захист дипломних проектів студентів Запорізького вечірнього факультету ДметІ.
            Вся робота колективу вечірнього факультету була спрямована на якісну підготовку спеціалістів. Викладачі постійно проводили роботу з вдосконалення процесу курсового й дипломного проектування. Зростав рівень загальнотехнічної та спеціальної підготовки випускників.
            Наукова діяльність викладачів та студентів оприлюднювалися на семінарах і конференціях. 1965-1966 навчального року була проведена II Науково- технічна конференція викладачів, на якій виступило 58 науковців і І Студентська науково-технічна конференція. Науково-дослідні праці викладачів факультету були актуальними та спрямовані на надання допомоги виробництву у вирішенні народногосподарських завдань підприємств м. Запоріжжя. Вже з вересня 1965 року на базі Запорізького вечірнього факультету Дніпропетровського металургійного інституту було організовано Запорізький філіал Дніпровського металургійного інституту.
 
            Література:
            Запорізька державна інженерна академія : 50 ЗДІА : ювілейна книга / [відп. ред. В. І. Пожуєв ; керів. авт. кол., заст. відповід. ред. В. С. Гавриш]. - Запоріжжя : АА Тандем, 2010. - 288 с.
 
16.12 - 60 років (1959) Запорізькому кар'єроуправлінню (з 29.04.2011 - ПАТ Запорізьке кар'єроуправління);[122]
17.12 - 90 років від дня народження Варвари Михайлівни Захаренко (17.12.1929 - 22.08.2015), Героя Соціалістичної Праці, почесного громадянина Розівського району (2007);
20.12 - 80 років (1939) Івану Івановичу Мовчану (20.12.1939, с. Кінські Роздори Пологів. р-ну), історику, археологу, лауреату Державної премії УРСР (1983), доктору історичних наук (працює в Інституті археології НАНУ);
22.12 - 70 років тому (1949) в Запоріжжі стала до ладу перша тролейбусна лінія – "Проспект Металургів – завод "Запоріжсталь";[123]
 
Проект першої тролейбусної лінії в Запоріжжі був розроблений ще у 1941 році. За задумом інженерів харківського інституту «Гіпроград» вона повинна була з’єднати «Запоріжсталь» та Шосте селище. Проте, Друга світова війна стала на заваді здійснення цих планів. Лише через вісім років, 22 грудня 1949 року, відбувся урочистий старт тролейбусного руху в Запоріжжі. При фінансовій підтримці металургійного комбінату «Запоріжсталь» були змонтовані 480 опор і контактна лінія довжиною понад 12 кілометрів. Маршрут пролягав від «Запоріжсталі» до вулиці 12 грудня (зараз вул. Богдана Хмельницького). Першим тролейбусним парком Запоріжжя став ангар на території металургійного комбінату. Він нараховував 6 машин марки «МТБ-82». Щодня на лінії курсували 4 тролейбуси. Вартість проїзду в них залежала від відстані, яку проїжджав пасажир – від 20 коп. (якщо до вул. Діагональна) до 40 копійок. В історії збереглися і прізвища перших запорізьких водіїв тролейбусів: Волошин, Константинов, Левадний, Пінчук, Хдеєв, Клевцов, Сокол, Овдієнко, Позняков та Радчанська.
У 1953 році по вул. Південне шосе, 13, був збудований перший тролейбусний парк, розрахований на 25 машин. В ньому передбачалися ремонтна база, цеха, мийка, оглядові канави і побутові приміщення. Директором був призначений Олександр Миколайович Опілат.
28 квітня 1958 року у місті був відкритий маршрут № 3 від вул. Рекордної до заводу ЗТЗ, який проходив через греблю Дніпрогесу. Загальна протяжність маршрутів міських тролейбусів у порівнянні з 1949 роком збільшилася більш ніж у два рази – до 30 кілометрів. А тролейбусний парк Запоріжжя розрісся до 31 машини.
В 1961 році в місті відкрили маршрут «ЗТЗ – площа Профспілок», а автопарк поповнився новенькими більш місткими машинами марки «ЗіУ-5».
8 січня 1963 року тролейбусним сполученням з'єднали центр міста зі старою частиною. Нова лінія пролягла проспектом Леніна (зараз Соборний) та новозбудованою дамбою ім. Ленінського комсомолу (Вознесенівський узвіз) до площі Радянської (нині - майдан Університетський).
У місті, переймаючи досвід транспортних підприємств Харкова та Києва, в 1970 році з’явилися компостери. 89 тролейбусів на 8 маршрутах перейшли на безкондукторне обслуговування. Перші талончики продавали абонементними книжечками – по 5, 10 і 15 штук. Купити їх можна було у водія або в касах. Вартість проїзду становила 4 копійки.
Тролейбусний рух було визнано найбільш економічним і екологічним видом міського транспорту, тому він розвивався більш інтенсивно. Прокладали нові лінії, закуповували нові машини. Тролейбуси пустили по проспекту Жданова (зараз бульвар Шевченка) до вул. Перемоги, від площі Профспілок до Південного шосе, від автовокзалу до Космічного шосе, на залізничний вокзал Запоріжжя-2. Кількість машин постійно зростала і тролейбусний парк № 1 вже не міг їх вміщувати і обслуговувати. Тому в 1971 році збудували тролейбусний парк № 2 (вул. Складська, 13). Начальником його став Семен Григорович Ліфшиць. З першого тролейбусного парку були передані 100 машин «ЗіУ-10», які обслуговували шість маршрутів загальною протяжністю 61 км.
В 1974 році додали нові маршрути - № 9 по вул. Перемога від БК ім. Кірова до «Запоріжсталі»; № 10 – від вул. Хмельницького до Павло-Кічкаса. Збудували нову лінію на Правий берег по мосту Преображенського через о. Хортицю.
В 1979 році у місті вже курсували 210 тролейбусів по 13 маршрутах. Загальна протяжність тролейбусних ліній склала понад 140 км.
Через 5 років (1984 р.) у місті запустили 17-й маршрут до Бородинського мікрорайону. До речі, одним із перших на цей маршрут вийшов «піонерський тролейбус», куплений запорізькими школярами ЗОШ № 28 на кошти від збору металобрухту.
У 1989 році запорізькому тролейбусу виповнилося 40 років. Протяжність тролейбусних ліній зросла від 12 км до 172 км. В місті на 15 маршрутах курсували 260 тролейбусів, які щорічно перевозили 85 мільйонів пасажирів, вартість проїзду становила 5 копійок.
Свого історично максимуму кількість тролейбусів досягла у 1991 р. – у місті працювали 269 машин.
Станом на 1999 рік на балансі двох тролейбусних парків налічувалося 219 тролейбусів, з яких 135 щодня курсували 20-ма маршрутами і перевозили близько 260 тисяч пасажирів.
У 2001 році з’явився новий напрямок - до мікрорайону Піски. Проте, не обійшлося без втрат. Були скорочені маршрути, демонтовані лінії, в тому числі і через острів Хортиця.
Сьогодні підприємство «Запоріжелектротранс» - один із основних перевізників мешканців та гостей міста Запоріжжя. На його балансі перебуває 74 пасажирських і 2 службових тролейбуси та діють 7 маршрутів загальною протяжністю 188 км.
(Р. Акбаш)
Література:
Каргиев, З. Н.  Эстафета памяти: 1932 - 2012 : [історія створення і розвитку КП “Запоріжелектротранс”] / З. Н. Каргиев ; Заур Каргиев. – Запорожье : Акцент ИТ : ВАЛПИС, 2012. – 276 с. : фото.
Акбаш, Р.  Путешествие в прошлое на … троллейбусе // Суббота плюс. - 2015. - 30 дек. (№ 53). - С. 37.
Козлова, І.  Перший тролейбус / Ірина Козлова // Запоріз. правда. - 2012. - 20 груд. (№ 191-192). - С. 3
Запорожскому троллейбусу - полвека : его история : цифры и факты // Индустр. Запорожье. - 1999. - 21 дек.
Наумов, А.  Запорожскому троллейбусу - 50 лет // Выбор. - 1999. - 16 дек.
Нусина, И.  Ты вези меня, троллейбус // МИГ. - 1994. - 17 дек.
Гришко, М.  Від диліжанса до тролейбуса // Запоріз. правда. - 1965. - 20 черв.
Перша тролейбусна лінія в Запоріжжі / Червоне Запоріжжя. - 1949. - 14, 23 груд. - С. 4.
 
23.12 - 120 років від дня народження Стефана Федоровича Трипольського (23.12.1899, м. Бобров Воронез. обл., РФ - 14.01.1987, м. Запоріжжя), керівника тресту „Запоріжелектромонтаж”, почесного громадянина м. Запоріжжя (1967);
Література про життя та діяльність :
Шиханов, Р. Б.  Трипольський Стефан Федорович // Шиханов, Р. Б.  Почесні громадяни міста Запоріжжя : біограф. нариси / Р. Б. Шиханов ; Руслан Шиханов. – Запоріжжя, 2015. – С. 13-14.
 
23.12 - 80 років Любові Олександрівні Сінєгіній (23.12.1939, с. Кайри Комінтернів. р-ну Одес. обл.), директору централізованої бібліотечної системи Мелітопольської міської ради Запорізької області (1985 - 2017 ?);[124]
Література:
Усиков, В. Н.  Любовь Александровна Синегина // Усиков, В. Н.  Мой город - наши мелитопольцы : альманах / В. Н. Усиков ; Вилен Усиков. – Мелитополь : Изд. дом МГТ, 2016. – Т. 1. - С. 216-219.
 
24.12 - 90 років від дня народження Емілії Миколаївни Низової (24.12.1929, с. Грушівка Дніпропетров. обл. - 1997), запорізькому скульптору;[125]
24.12 - 50 років Олегу Івановичу Скрипочці (24.12.1969, м. Невинномиськ, Ставропол. край, РФ), льотчику-космонавту, почесному громадянину м. Запоріжжя.
В 1987 р. - закінчив фізико-математичну школу № 28 м. Запоріжжя, був членом Запорізького експериментального загону юних космонавтів.
Література про життя та діяльність :
Шиханов, Р. Б.  Скрипочка Олег Іванович // Шиханов, Р. Б.  Почесні громадяни міста Запоріжжя : біограф. нариси / Р. Б. Шиханов ; Руслан Шиханов. – Запоріжжя, 2015. – С. 113-114.
Герой космоса на Запорожской земле / Александр Журавлев // Запороз. Січ. - 2011. - 11 серп. (№ 151-153). - С. 3.
Егорова, И.  Таких берут в космонавты // Индустр. Запорожье. - 2010. - 30 сент. (№ 146). - С. 1, 2.
Олег Скрипка поет, а Олег Скрипочка летит в космос : выпускник запорож. СШ № 28 выходит на орбиту // Запороз. Січ. - 2010. - 7 жовт. (№ 191-193). - С. 1, 11.
 
24.12 - 25 років тому (1994) прийнято рішення про заснування Мелітопольського чоловічого монастиря святого Сави Освяченого;[126]
Література:
Путём апостола Андрея : очерки истории Православия в Запорожском крае : к 20-летию Запорожской и Мелитопольской епархии / [под ред. Высокопреосвященнейшего Луки, архиепископа Запорожского и Мелитопольского]. – [Запорожье], 2012. – С. 500.
 
25.12 - 100 років від дня народження Сергія Васильовича Деменкова (25.12.1919, с. Астраханка Мелітоп. р-ну - 04.05.2003, м. Харків), генерал-майора авіації, учасника Другої світової війни, Героя Радянського Союзу (1943);
 
Сергій Васильович Деменков народився 25 грудня 1919 року в селі Астраханка, нині Мелітопольського району Запорізької області, в сім'ї робітника. Після закінчення школи і ФЗУ працював токарем на Мелітопольському дизелебудівному заводі ім. Мікояна (нині - моторний завод).
За покликом серця
В авіацію Сергій Деменков прийшов разом з тисячами інших комсомольців. У січні 1931 року IX з'їзд комсомолу взяв шефство над Військово-Повітряним Флотом Батьківщини і кинув клич: "Комсомолець, на літак!" Цей заклик швидко облетів міста і села. Дійшов він і до Мелітополя, де жив веселий хлопець Сергій Деменков. У нього на той час все вже було вирішено, як і в його товаришів: це саме те, чому він хотів би присвятити своє життя. Коли потоком хлинула молодь в авіацію, в ньому опинився і майбутній Герой. Тим більше що в 1936 році з'явилася реальна можливість піти назустріч своїй мрії в рідному місті: в Мелітополі був відкритий аероклуб. Робота на заводі була не з легких, але це не заважало хлопцеві після зміни ще довго займатися новою бажаною справою. У 1938 р. Сергій закінчив Мелітопольський аероклуб, вже маючи певний запас теоретичних знань і практичних навичок. Незабаром за призовом пішов в Червону Армію, в 1940 році закінчив Качинську військову авіаційну школу пілотів ім. А. Ф. М’ясникова і став професійним льотчиком.
На фронті - з перших днів
На фронтах війни льотчик С. Деменков провів з першого до останнього дня, особистий бойовий відлік у своєму житті почав у червні 1941 року.
В одному з повітряних боїв його літак загорівся. Обличчя і руки льотчика були сильно обпалені, мало хто сподівався, що він повернеться в полк. Але С. Деменков повернувся і воював.
У пам'яті молодого бійця особливо чітко закарбувався бій в ленінградському небі в травні 1942 року. У цьому бою на його долю знову випало тяжке випробування.
... Дві шістки винищувачів, у складі яких веденим у заступника командира ескадрильї йшов Деменков, вилетіли назустріч ворожим літакам, що націлилися на Ленінград. Близько 50 "юнкерсів" летіли щільним строєм під прикриттям з 12 "мессерів".
Наші льотчики - Деменков і його товариші – не були новачками в повітрі. За рік війни вони багато чому навчилися, і якщо вимагали обставини, могли битися з супротивником за будь-яких умов: в меншості - так в меншості, на вертикалях - так на вертикалях. Ось чому, коли ведучий групи дав команду вступити в нерівний двобій з противником, Деменков, як і всі інші, не вагаючись кинувся в атаку.
Сергій швидко збив "Юнкерс". Але, ледве отримавши перемогу над бомбардувальником, він змушений був вступити в сутичку з "мессером". Це було важче. Ворожий винищувач не тільки оборонявся, але і нападав. Йому допомагали в цьому й інші. Однак Деменков вийшов з-під удару і прошив Ме-109 довгою чергою.
Та всі наші льотчики не могли битися з "мессерами". Головне завдання - бити "юнкерси". Ті, кому доводилося пов'язувати боєм ворожі винищувачі, виявлялися в особливо тяжкому становищі. Так сталося і з Деменковим. Вороги атакували його. Сильно пошкоджений літак Сергія падав. Утримати його не вистачало сил. Ломило ліву лопатку, намокла від крові гімнастерка прилипла до спини. Лівою рукою Деменков абияк впорався з керуванням. Хотів розвернути машину і ... зціпив зуби від болю. Тільки тепер він зрозумів, що поранений ще і в обидві ноги. Спробував зняти їх з педалей і піднятися, але встати не зміг. Про те, щоб вистрибнути з парашутом, не могло бути й мови. Ще менше надій залишалося на те, що вдасться посадити зранену машину ... Однак Деменков довів свій літак до аеродрому і посадив. Вибратися з кабіни він, звичайно, вже не зміг. А його бойові товариші, тим часом, продовжували вести бій. І закінчили його вельми успішно: ворог втік, залишивши догоряти на ленінградській землі 14 димних багать.
На захисті Ленінграда
Ось як описували мелітопольські автори книги «Золоті Зірки мелітопольців» - військовий краєзнавець М. Мохов і журналіст В. Куперман, незабутній для С. Деменкова бій в травні 1942 року.
«Покалічений винищувач раз по раз зривався в піке. Висота зменшувалася, а з нею і шанси на порятунок. Поранена рука німіла. Він спробував стати ногами на сидіння, щоб викинутися з парашутом, і тут відчув, що не слухається права нога. Її пронизав страшний біль. Теж поранена ...
Їх було п'ять, червонозоряних «Яків». На світанку 29 травня 1942 р. ракета бойової тривоги кинула їх в небо над Волховом, до якого наближалися 30 фашистських бомбардувальників у супроводі 12 «мессерів». 5 проти 42. Але вони сміливо вступили в бій. Йому, лейтенанту Сергію Деменкову, дісталися два «мессери». Він з першої ж атаки збив одного з них, простежив очима, як той врізався в землю біля ст. Путишеве, і кинувся до «юнкерсів», які готувалися скинути бомби на місто. Встиг підпалити одного з них. Побачив, як його товариші збили ще два, і в ту ж мить сильний біль пронизав тіло. Захопившись атакою, він не помітив, як ззаду по-злодійськи підкрався «МЕ-109».
І ось тепер він тягне до свого аеродрому. Тягне, хоча знає, що шансів майже немає.
- Я солдат ще живий, - шепоче він десь почуті слова і, щоб відволіктися від нестерпного болю в пораненій руці, якою доводиться тягнути на себе ручку, щоб утримувати машину від падіння, починає згадувати свої минулі повітряні бої з ворогом, рідне село, батька, матір. Як вони там, у фашистській неволі, чи живі? Ці спогади породжують в душі ще більш пекучу ненависть до ворога, навіть, здається, додають трохи сил. А сили вже закінчуються. З закушеної від болю губи тече кров. Мозок свердлить одна думка: «Дотягнути, залишитися живим, щоб знову бити ненависного ворога».
І він дотягнув, але посадка була такою незвичайною для нього, що всі, хто був у той час на польовому аеродромі, побігли до літака, який дивно підстрибував. Деменкова (він був уже без свідомості) винесли з машини і відправили в госпіталь. А через місяць, ще не цілком оговтавшись від ран, він знову вів свій винищувач в ленінградському небі».
Знову воював за Ленінград - до повного його звільнення від блокади. «До війни я ніколи не був на берегах Неви, - написав Сергій Деменков у листі до ленінградців після одного з чергових бойових вильотів. - Народився в Україні, літати навчався в Криму. Але я, як і всі мої товариші, в боях за небо Ленінграда отримав почесне право називати себе ленінградцем ... Ми любимо Ленінград, як і ви, друзі, - його громадяни. І кожен з нас дає клятву - надійно прикривати небо Ленінграда».
Цій клятві мужній воїн залишився вірним до кінця боїв».
Особистий рахунок старшого лейтенанта Деменкова
23-річний авіатор всього лише за 1 рік і 3 місяці зумів довести особистий рахунок збитих ворожих літаків до 11. Такий підсумок повітряних боїв був не у кожного льотчика. Але ж, крім повітряних сутичок, були вильоти на розвідку, удари по наземних об'єктах і живій силі ворога, прикриття своїх бомбардувальників і штурмовиків. Був навіть випадок, коли Сергій у складі групи зухвало атакував залізничний ешелон. Тоді пустили під укіс ні багато, ні мало - 35 вагонів з військами противника.
Заступник командира ескадрильї 103-го гвардійського винищувального авіаційного полку (2-й гвардійський винищувальний авіаційний корпус, Ленінградська армія ППО, Війська ППО країни) гвардії старший лейтенант Сергій Деменков до серпня 1943 року здійснив 313 бойових вильотів, брав участь в п'ятдесят одному повітряному бою, збив одинадцять ворожих літаків.
«Ось про що свідчать скупі документи тих воєнних років ...
13 січня 1943 року, коли розгорілися бої за прорив ленінградської блокади, Деменков у групі наших винищувачів вилетів на прикриття своїх військ. В районі Дубовки зустріли два «ФВ-190». Деменков з короткої дистанції атакував одного з них. Повітряний стерв'ятник врізався в землю в районі ст. Мга.
23 березня 1943 р. шістка «Яків», в тому числі і Деменков, в районі селища Червоний Бір вступила в бій з бомбардувальниками, яких прикривали 8 «мессерів». Незважаючи на чисельну перевагу ворога, наші соколи збили 3 «юнкерси» і 4 винищувачі, надійно прикрили наземні війська. Деменков в цьому бою особисто збив один МЕ-109, який впав на околиці Червоного Бору». (М. Мохов, В.Куперман).
А ось що розповів про один зі своїх боїв сам Герой.
«Одного разу я і мій друг, Герой Радянського Союзу Сергій Литаврін, вилетіли на чолі двох шісток на бойове завдання. Політали деякий час, отримали по раціях повідомлення, що над Ленінградом все спокійно. Відіслали своїх молодих ведених на аеродром, а самі ще залишилися в повітрі. Через деякий час, коли скінчилося пальне і нам дозволили посадку, ми побачили 18 «юнкерсів». Вони наближалися до міста. І ми кинулися на них. Прилаштувавшись ззаду, майже одночасно підпалили двох. Тільки приготувалися знову атакувати, як я побачив «мессер», що підкрадався до мого товариша. Крикнувши йому по радіо «Стережись!», я кинув свою машину напереріз ворогові і збив його». (М. Мохов, В. Куперман).
Сміливо йшов на ризик
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 вересня 1943 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками і виявлені при цьому мужність та героїзм гвардії старшому лейтенанту Деменкову Сергію Васильовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі "Золота зірка "(№ 1123).
У Деменкові не помилилися. Коли Сергію було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, льотчик став ще більш вимогливо ставитися до себе. Кожен бій, проведений товаришами, ставав для нього об'єктом всебічного вивчення.
Властива Деменкову схильність до самоаналізу сприяла тому, що від польоту до польоту ставав він тактично грамотнішим, більш розважливим, активнішим і рішучішим. Сергій сміливо йшов на ризик, але робив це розумно. Відкритому і прямому в спілкуванні з товаришами, в бою йому були притаманні такі риси, як хитрість і вміння загнати супротивника в розставлену пастку, "вихід" з якої був тільки один - горіти і падати ...
Був у Деменкова і останній бій, проведений ним у переможному 1945 році. Однак Сергій Васильович вважає своїм останнім боєм повітряну сутичку влітку 1944 року над Виборгом. Саме там він завершив свій особистий бойовий рахунок і ніби підвів підсумкову риску в списку збитих ним ворожих літаків. Хоча і після цього доводилося йому ще не раз виконувати різні завдання великої і малої складності, саме цей поєдинок над Виборгом він вважає завершальним у своїй фронтовій біографії.
В той день командир ескадрильї Сергій Деменков повів шістку винищувачів на завдання. До самого повернення додому політ проходив успішно. Час перебування в повітрі вже добігав кінця, на межі був запас пального в літакових баках. І тут, як на зло, з боку сонця виринули 6 FW-190.
Довго роздумувати не довелося. Виручити в цій ситуації, як справедливо розсудив Деменков, могли тільки раптовість, стрімкість атаки і точність вогню. Він почав круто набирати висоту. Позаду і трохи праворуч невідступно слідував його ведений - молодший лейтенант Калінін. Витягнувшись в кільватері - пара за парою, винищувачі стали зближуватися з супротивником.
Німецькі льотчики не кинулися навтіки, як це нерідко бувало. Сподіваючись на обмежений запас пального і боєприпасів на радянських машинах, вони прийняли виклик.
Деменкову були добре відомі звички ворога і бойові характеристики винищувача FW-190. Наказавши Калініну прилаштуватися щільніше і, розпорядившись про послідовність дій, він вирішив атакувати не ведучого  групи, як цього, очевидно, чекали німецькі пілоти, а третю пару ворожої шістки.
Тактичний маневр вдався. На якусь мить льотчики "Фоккер" були збиті з пантелику, і цього виявилося цілком достатньо для того, щоб комеск та його підлеглі здійснили свій задум. Атакований ними ворог зробив все можливе, щоб вийти з-під удару. Але пізно: він вибухнув прямо в повітрі. Така ж доля спіткала і його веденого - влучним вогнем його збив молодший лейтенант Калінін. І тоді противник здригнувся. Не встигнувши, що називається, і оком моргнути і, втративши 2 літаки, німці відступили... Так закінчився повітряний бій, в якому Сергій Деменков збив свій останній - 15-й ворожий літак.
За час війни відважний льотчик здійснив близько 500 бойових вильотів на винищувачах І-16, Р-40 "Кіттіхаук" і Р-39 "Аерокобра", 36 розвідок, 24 штурмування батарей та аеродромів ворога, в 78 повітряних боях особисто збив 15 літаків супротивника. Знищив 7 зенітних точок, 1 військовий ешелон, кілька сотень солдатів і офіцерів противника.
Бойові заслуги льотчика С.В. Деменкова відзначені орденом Леніна, 2 орденами Червоного Прапора, орденами Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступенів, 2 орденами Червоної Зірки, орденом "За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» 3-го ступеня, медалями.
Після війни
Повернувшись з фронту, Сергій Васильович Деменков продовжував службу у ВПС. У 1953 році закінчив курси удосконалення офіцерського складу. З 1975 року в званні генерал-майор авіації звільнений в запас.
Жив у місті Харкові і там же працював до виходу на пенсію.
Всі роки війни і в повоєнний час Сергій Васильович Деменков підтримував тісний зв'язок з колективом рідного Мелітопольського моторного заводу. Він багато разів бував у робітничих колективах підприємства, розмовляв із молоддю, багато разів розповідав на сторінках багатотиражної заводської газети «Моторобудівник» про героїзм радянських воїнів. У музеї підприємства і сьогодні дбайливо зберігаються фотографії та інформаційні матеріали про бойові подвиги Героя - колишнього заводчанина. Члени «Спілки краєзнавців Мелітопольщини» особисто переконалися в цьому, побувавши тут на екскурсії разом з юними слідопитами - учнями Мелітопольської ЗОШ № 25. Велику військово-патріотичну роботу проводив бойовий льотчик і в місті Харкові.
Помер Сергій Васильович Деменков 4 травня 2003 року. Похований на кладовищі № 2 в Харкові.
Пам'ять увічнена в Мелітополі на Алеї Героїв та на меморіальній дошці, присвяченій Героям Радянського Союзу - випускникам Мелітопольських аероклубу і військового авіаційного училища льотчиків-спостерігачів і штурманів.
(В. Т. Блюмський)
Література про життя та діяльність :
Варяник, О. В.  Деменков Сергій Васильевич // Варяник, О. В.  Герои земли запорожской / О. В. Варяник. – Запорожье, 2018. – С. 61-62.
Деменков Сергій Васильович // Книга пам'яті України. Запорізька область. - [Запоріжжя, 2010]. - С. 129.
Голдобін, А. І.  Герой Радянського Союзу Деменков Сергій Васильович // Голдобін, А. І.  Запорізька Алея слави - народна святиня = Запорожская Аллея славы - народная святыня. – Дніпропетровськ, 2002. – С. 241-248. – Текст укр., рос. мовами.
Лукаш, И. Бессмертные аккорды // Лукаш, І. Велике бачиться на відстані : докум. повісті, нариси. - Дніпропетровськ, 1998. - С. 626-630.
Муковський, І. Т.  [Про командира ескадрільї 103-го гв. винищувал. авіакорпусу ст. лейтенанта С. В. Деменкова] Муковський, І. Т.  Звитяга і жертовність: українці на фронтах другої світової війни / І. Т. Муковський, О. Є. Лисенко. – К., 1997. – С. 161.
Давтян, С. М.  Пятая воздушная. - М., 1990.
Каманин, И. П.  Летчики и космонавты. - М., 1971.
***
Уфаркин, Н. В.  «...И тогда противник дрогнул» // Новий день. - 2013. - 4 груд. (№ 278-283). - С. 18.
Мохов, В.  Генерал з Астраханки / В. Мохов, В. Куперман // Серп і молот. - 1977. - 28 січ.
 
26.12 - 60 років тому (1959) Українському науково-дослідному, проектно-конструкторському і технологічному інституту трансформаторобудування;
Література:
ВАТ “ВІТ” // Запорожжя індустріальне : історія і сьогодення. – [Запоріжжя], 2009. – С. 250-253.
 
26.12 - 40 років від дня народження Романа Анатолійовича Кравцова (26.12.1979, м. Запоріжжя - 28.08.2014, смт Балабине Запоріз. р-ну), учасника АТО. Загинув під час виходу з Іловайського “котла”;
29.12 - 60 років Олександру Миколайовичу Ємцю (29.12.1959, м. Пологи), краєзнавцю, досліднику історії Запорізького краю.[127]
Окремі видання:
Зруйнована пам'ять. Ненаписані сторінки історії православних храмів у Пологівському районі : історико-краєзнавчий нарис / О. М. Ємець ; Олександр Ємець. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2011. – 60 с. : іл.
 
Цього місяця виповнюється:
 
- 80 років (1939) від дня заснування Запорізького обласного центра народної творчості;[128]
- 60 років тому (1959) було засновано запорізьку Філію інституту автоматики;
- 50 років тому (1969) відкрито магазин “Центральна оптика”;
 
Події, місяць і число яких не визначено
 
-  420 років тому (1599) гетьманом Запорозької Січі було обрано Самійла Кішку;
- 400 років тому (1619-1620) розпочався похід запорозьких козаків під проводом гетьмана П. Сагайдачного проти Кримського ханства;
- 285 років (1734) від дня заснування Нової Січі;
- 265 років тому (1754) на Новій Січі відбулися антифеодальні виступи козацької бідноти;
- 260 років від дня народження Євдокима Павловича Гранобарського (1759 - 18.03.1828), титулярного радника, громадського діяча, мецената, власника с. Маячка та Молочна Мелітопольського повіту. Опікувався Олександрівським та Оріхівським повітовими училищами. В 1812 році подарував Оріхівському училищу будівлю під навчальні класи. Щорічно виділяв кошти на навчання дітей із малозабезпечених сімей. 1815-1828 рр. - почесний наглядач училищ Мелітопольського повіту;
Література та інтернет-ресурс:
Козлова, И.  Покровитель науки Евдоким Павлович Гранобарский // И. Козлова ; Ирина Козлова // Созвездие. - 2000. - № 1. - С. 56.
Козлова, І.  Гранобарський Євдоким Павлович [Електронний ресурс] / І. В. Козлова // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.edu.ua/news_details/news_id=5692&lang=ukr
 
            - 250 років тому (1769) військова колегія в Петербурзі подала проект будівництва нової Дніпровської лінії укріплень;
            - 245 років (1774) від дня заснування с. Юрківка Оріхівського району;
            - 240 років (1779) від дня заснування с. Новомлинівка Розівського району;
            Література:
            Шевчук, С. П.  Перше поселення нашого краю // Шевчук, С. П. Розівський район: минуле та сучасність / С. П. Шевчук, В. І. Марюха ; Центр краєзнав. досліджень Північ. Приазов'я. – Сімферополь, 2010. – С. 6-9.
            Запорізький архів. Студії з історії греків Південної України ХVІІІ-ХХ ст. : зб. статей і док. / Держ. архів Запоріз. обл. ; авт.-упоряд. : О. Г. Величко (кер.), В. О. Бондар, Н. О. Гончарова [та ін.]. – Запоріжжя : Оріон-7, 2003. – 140 с. : іл.
Хассай, В.  Грецька історія одного українського села // Запоріз. правда. - 2004. - 14 груд. - С. 7.
Мазіна, К.  Село на чотирьох горбах // Прапор комунізму. - 1981. - 28 квіт.
Шевчук, С.  Сторінка з історії // Прапор комунізму. - 1981. - 26 лют.
 
- 240 років (1779) від дня заснування с. Чубарівка Пологівського району;
- 235 років (1784) від дня заснування міст Мелітополь, Токмак та с. Мала Білозерка Василівського району;
- 230 років (1789) від дня заснування с. Любимівка Гуляйпільського району;
Література:
Кушніренко, І. К.  Любимівські борозни : сторінки історії села Любимівки і СВК "Любимівський" Гуляйпільського району Запорізької області / І. К. Кушніренко, В. І. Жилінський ; Іван Кушніренко, Володимир Жилінський. – Запоріжжя : Дике Поле, 2008. – 232 с. : іл. – Бібліогр.: 14 назв.
 
- 230 років тому (1789) прибули німці-меноніти зі Східної Прусії та заснували біля Олександрівської фортеці 8 німецьких колоній;[129]
- 230 років від дня народження Йосипа Михайловича Гладкого (1789-1866), кошового отамана Задунайського козацтва, засновника та кошового отамана Азовського козацтва. Останні роки життя провів в м. Олександрівську; похований на старовинному Пилипівському кладовищі (м. Запоріжжі);[130]
- 220 років (1799) від дня заснування с. Семенівка Пологівського району;
- 210 років (1809) від дня заснування с. Охрімівка Якимівського району (колишні назви - Позирайлівка, Єфремівка);
 
            Село Охрімівка розташоване на правому березі Молочного лиману. Вище за течією на відстані 3 км знаходиться с. Шелюги (Якимівський район).
            Село заселялося православними селянами переважно з Таврійської, Полтавської, Курської, Тамбовської губерній. Названо на честь першого поселенця. Селяни займалися розведенням овець, вирощуванням зернових та рибальством. До 1876 року тут видобували сіль.
            З другої половини ХІХ ст. до 1923 року – Охрімівка була волосним центром Мелітопольського повіту.
            На початку ХХ століття (до 1917 р.) діяли 12 вітряків, 2 олійниці, бондарня, 2 шкіряних заводи, 8 молотарок. Діяв цегельний завод. Двічі на рік (Масляна та 15 серпня) в селі проводились ярмарки. Після громадянської війни (з 1920 року) під час НЕПу більша частина підприємств відновила свою діяльність.
            У 1930 році в селі завершено колективізацію і створено три колгоспи: «Політвідділ», ім. Калініна та «День Паризької комуни». Цього ж року створена Охрімівська МТС. 40 передових колгоспників з Охрімівки беруть участь у ВДНГ в Москві.
            У Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років проти фашистських окупантів билися 462 мешканця Охрімівки. 106 були нагороджені бойовими орденами та медалями.
Льотчиця Віра Лук’янівна Білик[131] загинула під час визволення Польщі. Їй присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу посмертно.
            Батько та четверо синів з охрімівської родини Войновичів били фашистів на різних фронтах. Та з війни повернувся тільки батько.
            В 1967 році на честь земляків, які загинули у Великій Вітчизняній війні в селі споруджено пам’ятник, а в 1977 році – відкрито пам’ятник В.Л. Білик.
            Після війни було відроджено господарство, які в 1957 році, об’єднавшись, утворили єдиний колгосп «Прапор комунізму». З 1991 року колгосп, в результаті розпаювання земель, почав розпадатися на дрібні фермерські селянські господарства. В селі діяла спеціалізована школа. Нині діє Охрімівська загальноосвітня школа І-III ст. Заснована вона ще 1850 року і є найстарішим навчальним закладом Якимівського району. Приміщення для нинішньої школи побудовано колгоспом “Прапор комунізму” в 1968 році.
            В історії села залишаться люди, які брали у становленні і розвитку колгоспу та соціальної сфери. Це голови колгоспу Федір Максимович Чуб, Федір Миколайович Кіосєв, заслужений лікар України Георгій Артемович Сотєнов (1885-1962), Герой Соціалістичної Праці Ірина Терентіївна Суботня, відмінник освіти СРСР Володимир Іванович Андропов, вчитель історії, колишній директор школи, краєзнавець і поет Анатолій Іванович Збірний, а також десятки орденоносців та передовиків виробництва. Охрімівка – батьківщина доктора технічних наук, професора, академіка Академії наук України Володимира Васильовича Овчарова, лауреата Державної премії СРСР в галузі техніки Василя Антоновича Семенова, кандидата економічних наук Олександра Корнійовича Крутя, оперної співачки Людмили Щербини (мешкає в Італії) та багатьох інших.
            Варто додати, що поблизу села під час археологічних розкопок курганів виявлено предмети носіїв катакомбної культури (25 - 20 ст. до н. е.).
(Гнєдашев В. М.)
            Література:
            Князьков Ю.  Охримівка // Князьков, Ю. Запорізька область : історико-географічний і топонімічний словник / Ю. П. Князьков ; Запоріз. наук. т-во ім. Я. Новицького, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України - Запоріз. від-ня. – Запоріжжя, 2009. – Вип. 3 : (Бердян., Веселів., Мелітоп., Приазов., Примор., Чернігів., Якимів. р-ни). - С. 277.
            Охрімівка // Мій край - Якимівщина (природні топоніми та ойконіми Якимівського району Запорізької області) / І.П. Аносов, О.С. Арабаджі, Н.М. Барабоха [та ін.]. – Якимівка — Мелітополь, 2006. – С. 71.
            Гнєдашев В.  Духобори на Якимівщині // Гнєдашев, В. М. Якимівський район на тлі Запорізької області : іст.-геогр. огляд з метод. порадами / В. М. Гнєдашев. – Мелітополь, 1998. – С. 21-22.
            Охримовка // История городов и сел Украинской ССР. Запорожская область. – К., 1981. – С. 142-143.
            Статистическій справочник Таврической Губерніи. Ч. I-я. Статистическій очерк Таврической губерніи. Ч. II. Список населенных пунктов по уездам... Вып. 1 : Бердянскій уезд. Вып. 3 : Мелитопольскій уезд / сост. Ф. Н. Андріевскій ; под ред. М. Е. Бененсона ; Стат. Бюро Таврическаго Губернскаго Земства. – Симферополь : тип. Таврич. Губерн. Земства, 1915. – 106, 1-94, IV, 1-120 с. – Из содерж. : Из содерж. : [Ефремовка]. - Вып. III. - С. 46.
            Россія. Полное географическое описаніе нашего отечества : настольная и дорожная книга. Т. 14. Новороссія и Крым : со 150 политипажами, 46 діаграммами, картограммами и схематическими профилями, 1 большой справочной и 10 малыми картами / сост. : Б. Г. Карпов [и др.] / под ред. В. П. Семенова-Тянъ-Шанскаго ; под общим рук. : П. П. Семенова-Тянъ-Шанскаго, В. И. Ламанскаго. – СПб. : Изд. А. Ф. Девріена, 1910. – 984 с. : ил. – Из содерж. : [Ефремовка]. - С. 670.
            Крестьянское хозяйство въ Мелитопольском уезде / сост. К. Вернеръ и С. Харизоменовъ. – М. : Тип. В.В. Исленьева, 1887. – 128 с.+45 с.+131 с.+ 52 с. – Из содерж. : [о заселении духоборами с. Ефремовка]. - С. 6, 8.
***
            Збірний А.  Історія Охримівської школи : [до 160-річчя від дня заснування] / А. Збірний // Акимов. вестник. - 2009. - 17 сент. (№ 38). - С. 3 ; 24 сент. (№ 39). - С. 3 ; 1 окт. (№ 40). - С. 3 ; 15 окт. (№ 42). - С. 5.
            Гнєдашев В.  Випробування духу людського : [виникнення духоборства на території нашого краю] / В. Гнєдашев // Акимов. вестник. - 2006. - 14, 21 дек.
            Віхляєва Л.  Охримівка, мій чарівний краю! : [Охрімівці - 200 років] / Л. Віхляєва // Слово трудівника. - 2005. - 22 жовт. - С. 6-7.
            Гнедашев В.  Южная духобория : [о поселениях духоборцев на территории Акимов. р-на] / В. Гнедашев // Мелитоп. ведомости. - 1998. - 30 мая. - С. 6.
            Гогунський І.  Від подвигу ратного — до трудового : [с. Охрімівка після Другої світової війни] / І. Гогунський // Слово трудівника. - 1983. - 25 черв.
            Ставничий А.  Далекі і близькі весни : [з історії с. Охрімівка] / А. Ставничий // Запоріз. правда. - 1967. - 7 берез.
 
- 210 років (1809) від дня заснування с. Тимошівка Михайлівського району;
- 180 років (1839) від дня заснування с. Ланкове Чернігівського району;[132]
- 175 років від дня народження Андрія Васильовича Корвацького (1844-1907), керівника Мелітопольської земської лікарні (1879 - 1907);[133]
– 175 років від дня народження Івана-Ґустава-Едуарда (Ґустава Івановича) Фальц-Фейна (1844 - 1890), землевласника; уродженця колонії Елізабетфельд Мелітопольського повіту Таврійської губернії (нині — селище Відродження Новобогданівської сільської ради Мелітопольського району).
 
            Ґустав Іванович Фальц-Фейн був із родини відомих в XIX сторіччі на півдні Росії хазяїв великої вівчарської імперії, німецьких колоністів. Його прадід Йоганнн Мельхіор Георг Фейн (1740, Вюртемберг, Німеччина – 1817, Елізабетфельд, Новоросія) прибув на південь Росії в 1763 році як "вільний колоніст". Приїхав до Росії з парою чобіт за плечима, а сину Фрідріху (1794, Елізабетфельд – 1864, Преображенка), майбутньому діду Ґустава, передав у спадок велике зразкове господарство в Елізабетфельді біля Мелітополя. В 1828 році Фрідріх Фейн став першим на півдні Росії вівчарем, у якого було біля 30 000 мериносів, а після одруження його дочки Елізабет (1819, Пришиб - 1875, Одеса) з колоністом Йоханном Пфальцем (1808, Золанг, Німеччина - 1872, Асканія Нова), майбутнім батьком Ґустава, народилася сімейна династія вівчарів Фальц-Фейнів. Йохан Пфальц був добрим господарем, складався в числі купців першої гільдії міста Севастополя, наприкінці життя мав великі стада овець, чисельність яких перевищувала 400 тисяч голів. Його називали «овечим королем».
Ґустав Іванович Фальц-Фейн був власником 30137 десятин землі з селами: Преображенка, Спиридонівка, Мері-Есаульми, Дофіне, Щетинці, Максимівка, Ново-Павлівка, Веселе, Олександрівка, Аіч-Агач. Землі ці керувалися двома економіями. Ґустав навчався у Херсонській гімназії, та не закінчив її, що не завадило йому стати відомим громадським діячем Дніпровського повіту. Його маєтки приносили великі прибутки, а основу їх економічного процвітання складало скотарство, в основному розведення овець. У маєтках Ґустава Івановича були також заводи з виготовлення черепиці, цегли, салотопний, шість вітряків, чотири млини з кінним приводом. У 1887 році в Росії був розроблений новий спосіб вакцинації овець проти сибірської виразки, вперше випробуваний в економіях Ґ. І. Фальц-Фейна. Зразки вовни, зерна та інші вироби з його маєтків у 1889 році представлялися на Всесвітній виставці в Парижі, де вони отримали найвищі нагороди. Він обирався гласним Таврійського губернського земства, Почесним мировим суддєю Дніпровського округу, головою з'їзду мирових суддів Дніпровського повіту, Почесним доглядачем Олешківського чотирикласного міського училища, в якому Ґустав Іванович збудував у 1888 році приміщення для ремісничих класів і виділив капітал у 6000 рублів, відсотки з яких йшли на утримання цих класів Ще він допомагав побудувати православну церкву в селі Чокрак (нині – Першокостянтинівка Херсонської області). За багаторічну службу в земстві він отримав особисте дворянство.
            У Густава Івановича Фальц-Фейна були два брати та чотири сестри, уроджених ще Фальцами: Едуард і Олександр, Єлизавета, Розалія, Емілія, Доротея. На початку осені 1862 року брати Фальц-Фейни поїхали до міста Катеринослава вибирати наречену для Едуарда (такий тоді був у колоністів звичай). Так сталося, що обом братам, старшому (Едуарду) і молодшому (Ґуставу) сподобалася одна дівчина - фрейлін Софі Кнауф, дочка найбагатших і шанованих у місті людей, власників великого комерційного підприємства. Софі теж сподобався Ґустав. Прийшлось Едуарду поступитися. Ґустав освідчився Софі, і її батьки дали згоду на шлюб. Але, коли брати повернулися додому, старий дід Фейн зустрів їх зі скандалом. Він кричав Ґуставу, що він не може раніше старшого брата отримати спадок і відділитися від сім'ї. Дід сам поїхав у Катеринослав і Софі йому сподобалась: розумна, практична, вміє тримати себе. Але Ґустав нехай почекає. За традицією старший брат вважався в народі "бракованим", якщо молодший одружується швидше.
            Едуард одружився з Софі, а Ґустав напередодні весілля поїхав за кордон. В подяку братові за те, що він поступився йому наречену, Едуард взяв на себе зобов'язання з управління великим господарством в його селищі Преображенці і висилав йому за кордон гроші. Микола Набоков, мати якого була з родини Фальц-Фейнів, так описав цей період з життя Ґустава: «Ґустав відбув до Відня. Там він піддався зневірі, без особливого завзяття займався в консерваторії, навчаючись грі на фортепіано, і нарешті захопився франкмасонством. Думаю, він швидко піднімався по щаблях масонської ієрархії і незабаром удостоївся звання магістра ложі. <…> Софі не розчарувала очікувань старого Фейна. Вона проявила надзвичайну плодючість і протягом дванадцяти років справила на світло цілий виводок, що складається з шести синів і дочки (моєї матері). Потім вона відвідала Ґустава у Відні і вчинила разом з ним тривалий подорож по Європі. З плином років її вабило до Ґустава все сильніше. Між тим вимушене степове відлюдництво не пішло на користь Едуарду, який ставав все більш похмурим і дратівливим і нарешті перетворився на закінченого іпохондрика. Його мучило безсоння <…> З часом здоров'я Едуарда похитнулося. А може, його просто залишило бажання жити? Як би те ні було, він помер...».
            Ґустав повернувся до Росії. Після смерті Едуарда він став дбати про його економії і сімох дітей, а через рік взяв у дружини вдову брата Софію Богданівну, тим самим об'єднавши величезні маєтки і зміцнивши їх. Він був життєрадісною, широкої душі людиною, не шкодував грошей на благодійність, при цьому був далекоглядним господарем: влаштував у Преображенці стійло скакових чистокровних англійських коней, яке пізніше стало кінним заводом, відомим всій Росії; збудував цегельний завод, школу; збудував "Білий замок" – великий біломармуровий палац у формах англійської готики, в якому нараховувалося шістдесят житлових кімнат. Їм були виписані: садівник з Австрії, повар – з Франції, жокей – з Англії. Повітря в замку було наповнено духмяним ароматом. Він був багато обставлений, в ньому завжди стояли мальовничі букети з квітів, кошики з виноградом, вази з фруктами. Був і домашній оркестр, і змішаний хор.
            Близькі друзі сім’ї Фальц-Фейнів місяцями гостили в Преображенці. Кожне літо, повертаючись із Петербургу до Криму, сюди заїжджав і художник Айвазовський, з яким Ґустав якось познайомився в Феодосії і привіз до своєї садиби. В палаці у Айвазовського була своя кімната, обладнана під майстерню, в якій він працював, малюючи свої прекрасні пейзажі. А у біло-золотому парадному залі замку знаходилася ціла галерея картин великого художника. Від будинку до Перекопської затоки, яка знаходилася на відстані двох кілометрів, тягнувся англійський парк з озерами, водоспадами, штучними гротами. У святкові дні вздовж парку влаштовувалася ілюмінація…
            Ґустав Іванович прожив лише 46 років. Навесні 1890 року він помер. Його серце було поховане в Преображенці, на цвинтарі солдат Кримської війни, а сам він - у фамільному склепі в Асканія-Нова. Дотепер ні асканійський склеп Фальц-Фейнів, ні палац з парком у колишній економії Ґустава, селищі Преображенка, не збереглися. Але пам'ять про нього і зараз ще жива на Мелітопольщині та Херсонщині.
(О. М. Алексєєв)
            Література та інтернет-ресурси:
            Винниченко, І.  Іван-Ґустав-Едуард (Ґустав Іванович) // Винниченко, І.  Німці в Україні : біобібліограф. довід. / Ігор Винниченко ; Ін-тдосліджень діаспори. - К., 2011. - С. 279.
            Набоков Н. Д.  Багаж. – СПб : Изд-во журнала «Звезда», 2003. – С. 72-74.
            Данилевич Н. В. Барон Фальц-Фейн. Жизнь русского аристократа. – М. : Изобразительное искусство, 2000. – С. 9-43.
            Чухраєнко О.А. Єлізаветфельд –  маєток Фальц-Фейнів // Мелитоп. краевед. журн. - 2014. – № 3. - С. 16-18.  
            Алексеев А. Н. Местные негосударственные деньги на Мелитопольщине и Запорожье. Нетипичные помещики Фальц-Фейны // Мелитоп. краевед. журн. - 2015. – № 6. - С. 32-34.
            Крылова, А. Н.  Немецкое землевладение Мелитопольского уезда [Электронный ресурс] // История немецкой колонизации в Крыму и на юге Украины : материалы междунар. науч. конф., посвящен. 200-летию переселения немцев в Крым (6 — 10 июня 2004 г.). – Симферополь : Антиква, 2007. - С. 166. - Режим доступа: http://baza.vgd.ru/1/8689/(2.11.2010)
            От начала – к Фальц-Фейнам [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://runo.ks.ua/istoria/nachalo/23-falc.html
            Пикуль В. С.  В ногайских степях [Электронный ресурс] // Пикуль В. Тайный советник : исторические миниатюры. – М. : АСТ, Вече, 2001. – С. 3-7. – Режим доступа: http://iknigi.net/avtor-valentin-pikul/26959-v-nogayskih-stepyah-valentin-pikul.html
            Развитие коневодства и коннозаводства в Таврической губернии во второй половине XIX–начале XX века [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://moyuniver.net/razvitie-konevodstva-i-konnozavodstva-v-tavricheskoj-gubernii-vo-vtoroj-polovine-xix-nachale-xx-veka/
            Дяченко С.  Преображенка. Имения Херсонского края [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://artkavun.kherson.ua/preobrazhenka_imenija_hersonskogo_kraja.htm 
            Задерейчук А. А.  Участие рода Фальц-Фейнов в выставках-ярмарках Российской империи [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/107137/38-Zaderechuk.pdf?sequence=1
 
- 170 років від дня народження Василя Миколайовича Фоміна (1849 - 1924), першого лікаря м. Ногайська (нині м. Приморськ);
Література про життя та діяльність:
Медицина Запорізької області : іст. нариси / Упр. охорони здоров'я ЗОДА ; під ред. В. Г. Цисса. – Запоріжжя, 2001. – С. 318.
 
- 160 років тому (1859) місто Олександрівськ (нині - Запоріжжя) та острів Хортиця відвідав Олександр Степанович Афанасьєв-Чужбинський (12.03.1816, с. Ісківці Лубен. пов. Полтав. губ. - 18.09.1875, Санкт-Петербург), російський та український поет, письменник, перекладач, етнограф;[134]
Література про життя та діяльність:
Брега, Г. С.  Афанасьєв-Чужбинський Олександр Степанович // Енциклопедія історії України. – К. : Наук. думка, 2003. – Т. 1: А - В. - С. 153.
 
- 160 років (1859) Бердянському телеграфу;
Література:
Телеграф в Бердянске // Энциклопедия Бердянска : в 3 т. – Мелитополь, 2015. – Т. 3 : С - Я. - С. 297.
 
- 160 років (1859) Мелітопольського телеграфу;
           
            В 50-х роках ХІХ сторіччя цікавість до телеграфного зв'язку в Росії набуває практичного характеру. В 1854 році в країні створюється телеграфне управління. Спочатку це було військове відомство - йшла Кримська війна. Потім почалося будівництво та експлуатація п'ятнадцяти телеграфних ліній. Одну з них (Ростов - Таганрог - Бердянськ - Мелітополь - Херсон) саме і ввели в дію в 1859 році. Так Мелітополь виявився поєднаним з іншою частиною країни новим видом зв'язку - телеграфом. До цього зв'язок йшов виключно поштовий через тракт прокладений на Крим.
            Телеграфна лінія з Мелітополя також йшла на Крим через Берислав і Перекоп. На ділянці Бердянськ - Мелітополь - Берислав проводи довжиною в 306 верст (приблизно 330 км) були протягнуті через стовпи (6351 шт.). Трьох міліметровий сталевий дріт підвішували на скляні ізолятори, які були закріплені на “цинкових залізних крюках”. Біля кожної поштової станції на одному зі стовпів був відведений донизу провід. Закріплений на двох ізоляторах він допомагав знаходити пошкодження не піднімаючись на “верхотуру”. Телеграфну станцію Мелітополя було оснащено апаратами Морзе.
            Спочатку телеграф в Мелітополі працював тільки в денний час. Він передавав та приймав телеграми на трьох мовах — російській, німецькій та французькій. Мелітопольська телеграфна станція в 1885 році стала установою невисокого ІV розряду. За рік через станцію пройшло 28470 телеграм. В штаті станції працювало 13 чоловік.
            З роками мелітопольські телеграфні мережі розширялися. Мелітопольська телеграфна станція підпорядковувалася заснованому 1 січня 1886 року Одеському поштово-телеграфному округу. В 1897 році Мелітопольська поштово-телеграфна контора переїхала в нову будівлю. Начальником був колезький асесор Василь Осипович Бриль а його помічником — колезький секретар Леонід Миколайович Ланге.
            В 1904 році Мелітопольська телеграфна станція виступала вже як установа ІІІ розряду. В цей час на станції діяло сім телеграфних апаратів. За рік через станцію пройшло 135239 телеграм — більше, ніж через сусідні Олександрівськ та Бердянськ. Штат контори складався з 45 працівників. В 1914 році Мелітополь став найбільшим центром телеграфних мереж. В місті телеграф працював цілодобово.
(В. В. Сакун)
            Література:
            Связь времен : история развития средств связи в Запорожской области / науч. ред. А. И. Карагодин. – Запорожье : Дикое Поле, 2007. - 192 с.
            Сакун, В. В.  “Алло, примите телеграмму!” // Мелитоп. краевед. журн. - 2014. -  № 4. - С. 13-18.
 
- 160 років від дня народження Серафими (Сари) Василівни Карчевської (1859, м. Керч - 31.03.1947, м. Ленінград (нині Санкт-Петербург)), доньки начальниці Бердянської жіночої гімназії Серафими Андріївни Карчевської, дружини видатного вченого-фізіолога Івана Петровича Павлова;
Література:
Павлов Иван Петрович : [в т. ч. про його дружину С. В. Карчевську] // Энциклопедия Бердянска : ист.-краевед., обществ.-полит. справочник. – Мелитополь, 2014. – Т. 2 : М - Р. - С. 344.
Жизнеописание Ивана Петровича Павлова. - Ленинград, 1984. - 124 с.
 
- 150 років (1869) від початку переселення чехів до Мелітопольського району та заснування с. Новгородківка (Чехоград);[135]
- 150 років тому (1869) вознесенівський вчитель Я.П. Новицький організував перші екскурсії з вивчення краю;
Література:
Шевченко, В.  Світлий відблиск творчого буття / Віталій Шевченко // Морозюк, В.  Краєзнавчі візерунки / Володимир Морозюк. – Івано-Франківськ, 2005. – С. 70-75.
 
- 140 років (1879) від дня заснування ВАТ “КБ “Бердянськсільмаш”;
Література:
Запорожжя індустріальне : історія і сьогодення / [авт. тексту Федір Турченко та ін.]. – [Запоріжжя] : Дике Поле, 2009. – С. 77.
 
- 140 років від дня народження Андрія Семеновича Костюченка (1879, с. Хатки Конотоп. пов. Чернігів. губ. - 25.09.1953, м. Бердянськ), орнітолога, який проводив дослідження за птахами в заповіднику на Обіточній косі (Бердянськ);
Література про життя та діяльність:
Гудина, А. Н.  Андрей Семенович Костюченко // Орнитологи Украины : биобиблиогр. справ. - Х., 1999. - Вып. 1. - С. 83-85.
 
 - 135 років (1884) від дня заснування Дж. Грієвзом заводу сільськогосподарських машин у м. Бердянську (зараз - Першотравневий завод сільськогосподарських машин);
- 130 років тому (1889) в м. Олександрівську були побудовані дві релігійні школи («Талмуд-тора» і школа-хедер для хлопчиків);
Література:
Архітектурні споруди старого Олександрівська // Актуальні проблеми та перспективи розвитку туристичного і готельно-ресторанного бізнесу в Запорізькому регіоні : монографія / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, ЗНТУ. – Запоріжжя, 2012. – С. 105.
Еврейские места Запорожья // 150 чудес Запорожского края, которые необходимо увидеть. – [Запорожье, 2011]. – С. 22-23.
 
- 130 років від дня народження В. С. Василевського (Васильєвський, Чайковський) (1889-1920), учасника махновського руху; члена гуляйпільської групи анархістів (з 1917 р.); 1919-1920 рр. – ад’ютант Н. І. Махна;
- 130 років від дня народження Т. Я. Удовиченка (1889-1921), активного діяча махновського повстанського руху; уродженця с. Новоспасівка (нині с. Осипенко) Бердянського району;
- 130 років від дня народження О. В. Чубенка (1889-?), одного із керівників махновського повстанського руху; уродженця с. Григорівка Олександрівського повіту Катеринославської губернії;
- 125 років тому (1894) заснована перша книгарня в м. Олександрівську;
- 125 років (1894) державному комунальному підприємству "Водоканал" (м. Запоріжжя);[136]
- 125 років (1894) садибі графа Попова (м. Василівка);
- 125 років тому (1894) в м. Мелітополі відкрився відділ Російського товариства покровительства тваринам;[137]
Література:
Ерохина, Л. А.  Организация общества покровительства животным в нашем крае в конце XIX – начале XX вв. // Музейний вісник. - 2010. - № 10. - С. 177-182.
 
- 120 років (1899) від дня заснування Алтагирського лісництва (Якимівський район);[138]
- 120 років (1899) першій міській лікарні м. Мелітополя;
Література:
Медицина Запорізької області : іст. нариси / Упр. охорони здоров'я ЗОДА ; під ред. В. Г. Цисса. – Запоріжжя, 2001. – С. 302.
 
- 120 років тому (1899) спорудили собор Олександра Невського в м. Мелітополі;
Література:
Авдеенко, С. И.  Пятый собор // Авдеенко, С. И.  Претерпевшие за веру / С. И. Авдеенко ; Сергей Авдеенко. – Мелитополь, 2012. – С. 5-17.
Гордон, Д. И.  «Большой колокол рухнул на землю...» // Мелитоп. краевед. журн. - 2013. - № 1. - С. 97-99.
 
- 120 років (1899) від дня заснування Свято-Сергіївської церкви у м. Токмаку;
Література:
Релігійне життя : [в т. ч. про Свято-Сергіївську церкву м. Токмака] // Токмак на перехресті доріг та віків : до 230-річчя від дня заснування міста : бібліограф. покажчик / КЗ "ЗОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2015. – С. 165-166. – (Міста і села Запорізької області ; вип. 7).
Глянь, В.  Во славу Божу дзвони задзвонили / Віктор Глянь // Таврія. - 2010. - 28 жовт. (№ 43). - С. 7.
 
- 120 років від дня народження Петра Петровича Орлова (1899, с. Вищетарасівка Томаків. р-ну Дніпропетров. обл. - 1991, м. Мелітополь), вченого-орнітолога; 1949-1991 рр. – мешкав у м. Мелітополі, працював проректором з наукової та навчальної роботи в Мелітопольському державному педагогічному інституті (нині – МДПУ ім. Б. Хмельницького).
Петро Петрович Орлов народився в с. Вищетарасівка Томаківського району  Дніпропетровської області в родині селянина-бідняка. Вже з дитинства він почав спостерігати за птахами в околицях села. Після закінчення в 1914 році народної школи вступив до Олександрівської учительської семінарії, яку закінчив у 1919 р. До 1924 р. працював вчителем в своєму рідному селі, а потім – вступив до Дніпропетровського інституту народної освіти. Після його закінчення (1928) працював у Запорізькому педагогічному технікумі викладачем природознавства та помічником директора по навчальній частині.
В 1931-1933 р. навчався в аспірантурі при Харківському науково-дослідному зоо-біологічному інституті. В новоствореному педінституті міста Черкаси працював на посаді декана природничого факультету і завідувачем кафедри зоології і проводив велику роботу з вивчення орнітофауни Середнього Придніпров’я. Їм було зібрано велику колекцію опудал і фотографій птахів. Почав публікувати статті про птахів в черкаській газеті «Прапор комуни» («Білі чаплі в Черкаському районі», «Переліт птахів», «Посилимо охорону диких тварин», «Ще про охорону водоплавної дичини» та ін.). Пропонував створити в районі Великого Лугу заповідник, щоб зберегти надзвичайно багаті і цікаві природні комплекси заплави Нижнього Дніпра. Але, на жаль, цей задум не був реалізований: Великий Луг був затоплений при створенні Каховського водосховища.
П. П. Орлов дуже велике значення надавав підготовці до лекцій і читав їх з неперевершеною майстерністю. У студентських гуртках, якими він керував, наукова робота проводилася на такому рівні, що за зібраними студентами матеріалами друкувалися повноцінні праці з орнітології та герпетології.
Почалася війна і Петро Петрович вже 12 липня 1941 року був призваний до лав Червоної Армії. Але за станом здоров’я прослужив лише до серпня. У Ворошиловградському (нині — Луганському) педінституті він місяць проробив завідувачем кафедри біології. Потім Наркомат освіти УРСР направив його до Ташкенту, де він працював тривалий час у загоні по боротьбі з червецем Комстока (паразитом тутового шовкопряда). Результати цих досліджень були опубліковані після війни в статті «К вопросу о значении птиц в распространении червеца Комстока».
1 березня 1944 р. П. П. Орлов захистив у Київському державному університеті кандидатську дисертацію з орнітофауни Черкаського району і повертається до Черкас, де знову зайняв посаду декана природничого факультету і завідувача кафедри зоології. Він продовжив займатися дослідженнями орнітофауни Великого Лугу, включився до природоохоронної діяльності. В 1947 році став проректором по навчальній та науковій роботі інституту. З 1949 р. – доцент. Він - заступник голови редколегії і при його активній участі виходили наукові записки педінституту.
Влітку 1949 р. П. П. Орлов переїхав до Мелітополя і став проректором з наукової та навчальної роботи Мелітопольського педінституту. Тут він продовжив активно займатися орнітологією, досліджував птахів Мелітопольщини, особливо орнітофауну штучних лісових насаджень. Почав вивчати вплив гідробудівництва на прахів. Публікував статті про птахів в періодичній печаті і в наукових виданнях.
Петро Петрович стояв біля витоків створення в Мелітополі при педінституті географічного факультету і філіалу Географічного товариства УРСР. Як і раніше в Черкасах, він користувався в МДПІ великим авторитетом і повагою серед студентів і викладачів. Вмів «запалювати» людей. Вміло керував різноманітними дослідженнями студентів. До 1958 р. працював проректором Мелітопольського педінституту, а до 1967 р. – завідувачем кафедри зоології.
Помер Петро Петровичу Орлов в Мелітополі у віці 92 років.
(О. М. Алексєєв)
Праці:
О формировании орнитофауны Каховского водохранилища / П. П. Орлов // Екологія та історія хребетних фауни України. – К., 1966. – С. 118-125.
Острова в Каховском водохранилище / П. П. Орлов, А. А. Хижняк ; Воробьиные птицы Мелитопольщины / П. П. Орлов ; Птицы Молочного лимана  / П. П. Орлов // Известия Мелитопольского отделения Географического общества УССР и Запорожского областного отделения Общества охраны природы УССР. – Днепропетровск, 1965. – С. 97-111, 137-141, 151-156.
Изменения в орнитофауне нижнего Днепра в районе строительства Каховского гидроузла / П. П. Орлов // Труды НИИ биологии и биологического факультета ХГУ. - Х., 1959. – Т. 28. – С. 101-114.
Про гніздування білощокого крячка в плавнях нижнього Дніпра / П. П. Орлов //Наукові записки Мелітопольського державного педагогічного інституту. – Мелітополь, 1957. – Вип. 4. - С. 111-120.
Матеріали до орнітофауни штучних лісів та полезахисних смуг Мелітопольщини / П. П. Орлов // Наукові записки Мелітопольського державного педагогічного інституту. – Мелітополь, 1955. – Вип. 3. - С. 3-17.
Орнітофауна Черкаського району / П. П. Орлов. – Черкаси, 1948.– 130 с.
К вопросу о значении птиц в распространении червеца Комстока / П. П. Орлов // Наукові записки Черкаського педінституту. – Черкаси, 1948. – Вип. 2. - С. 73-80.
Орнітофауна Черкаського району ; Замітки про птахів Великого Лугу / П. П. Орлов // Наукові записки Черкаського педінституту. – Черкаси, 1941. – Вип. 1. - С. 51-76, 103-116.
 
Література та інтернет-ресурси:
Гаврилюк, М. Н.  Орлов Петр Петрович // Орнитологи Украины : биобиблиогр. справ. - Х., 1999. - Вып. 1. - С. 134-137.
Гаврилюк М. П.  Петро Петрович Орлов (1899-1991) // Історія орнітологічних досліджень. - К., 1995. - Вип. 1-2. - С. 88-89.
Історія інституту [Електронний ресурс]. Навчально-науковий інститут природничих наук (Черкаси). – Режим доступу:
https://ipn.cdu.edu.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=8&Itemid=5
Кафедра екології та зоології [Електронний ресурс] МДПУ ім. Б. Хмельницького – 95 років. – Режим доступу: http://www.mdpu.org.ua/new/kafedra-ekolog-ta-zoolog.html
 
- 110 років тому (1909) в м. Олександрівську (нині Запоріжжя) побудовано чоловічу гімназію (тепер перший корпус ЗНУ);
Література:
150 чудес Запорожского края, которые необходимо увидеть / [авт. Валерий Фоменко]. – [Запорожье : б. и., 2011]. – С. 20.
 
- 110 років (1909) від дня заснування (1909) менонітського видавництва, товариства «Радуга», створеного на основі першого менонітського видавництва (1904 р., колонія Ней-Гальбштадт Гальбштадтської волості Бердянського повіту Таврійської губернії).
Директором видавництва був відомий громадський діяч, братський меноніт Г. І. Браун. До керівництва видання «Райдуга» увійшли Г. І. Браун (директор), І. С. Проханов, Я. Крекер.
Яків Крекер – уродженець колонії Гнаденталь (Благодатне) Чернігівського району (1872 – 1948) – благовісник, духовний письменник, засновник менонітської школи «Альянс» у Німеччині та на її базі місіонерського союзу «Світ на Сході» разом з братом Абрахамом заснували в 1906 році в Гальбштадті єдине менонітське видання – газету «Friedensstimme». Видавництво «Райдуга» видавало книги російською та німецькою мовами, переважно духовно-морального змісту. Після того, як царським урядом у 1914 р. було заборонено отримання духовної літератури німецькою мовою з Німеччини, це видавництво стало ледь не єдиним джерелом постачання літератури для менонітських євангелістсько-християнських і баптистських общин Російської імперії.
(М. М. Єременко)
 
- 100 років (1919) від дня заснування першого дитячого дошкільного закладу в м. Олександрівську (нині - Запоріжжя);
- 100 років (1919) від дня заснування радгоспу-заводу "Жовтнева хвиля" (ЗАТ "Бердянський виноробний завод"). Існував до вересня 2009 р.;
Література:
“Жовтнева хвиля” // Энциклопедия Бердянска : в 2 т. – Мелитополь, 2013. – Т. 1 : А-Л. - С. 519-520.
 
- 100 років від дня народження Павла Матвійовича Зубка (1919, с. Осипенкове Бердян. р-ну - ?), Героя Соціалістичної Праці;
- 100 років від дня народження Дмитра Федоровича Іванова (1919, с. Велика Знам'янка Кам'ян.-Дніпров. р-ну - ?), лікаря-офтальмолога, професора Запорізького державного медичного інституту (нині - університет);
- 100 років від дня народження Марії Іванівни Сардак (1919 - 1979), доярки, Героя Соціалістичної Праці (1958);
Література про життя та діяльність:
Пісня про Героя Соціалістичної Праці Марію Іванівну Сардак (сл. В. Маремпольського, муз. К. Єржаківського) // Віночок пісень про знатних людей Запоріжжя [Ноти]. – Запоріжжя, 1960. – С. 8-9.
 
            - 90 років тому (1929) розпочато будівництво заводів - користувачів дніпровської енергії – Дніпрокомбінату;
Література:
Каменецкий, И. С.  Днепрогэс и Днепрокомбинат / И. С. Каменецкий ; с предисл. акад. Б. Е. Веденеева. – М. ; Л. : Госэнергоиздат, 1934. – 119 с. – (Юношеская науч.-тех. б-ка).
 
- 90 років тому (1929-1932 рр.) почалося будівництво Соцміста в Запоріжжі;
Література:
Розбудова селища “Соцмісто” // Запоріз. правда. – 2017. – 2 листоп. (№ 44). – С. 10.
Ломонос, Н.  Приз паризького журі був великим авансом, або яким є нині місто - сад : [про архітектуру колишнього Соцміста] // Запоріз. правда. – 2006. – 9 груд. (№ 186). – С. 1.
 
- 90 років (1929) Пологівському ЗАТ "Мінерал";[139]
Література:
ЗАТ “Гірничодобувна компанія “Мінерал” // Пологи - столиця запорізької кераміки : бібліогр. покажчик / КЗ "ЗОУНБ ім. О. М. Горького" Запоріз. обл. ради ; [уклад. І. Шершньова]. – Запоріжжя, 2012. – С. 24-26. – (Міста і села Запорізької обл. ; вип. 5).
 
- 90 років (1929) від дня заснування 3-ї міської лікарні (обслуговувала робітників Дніпробуду, а потім – мешканців Ленінського (нині - Дніпровського) району м. Запоріжжя);[140]
- 90 років (1929) Бердянському краєзнавчому музею;[141]
Література:
Бердянський краєзнавчий музей, 1929-2014, запрошує [Образотворчі матеріали] : 85-річчю присвячується. – [Бердянськ : б. в., 2014]. – буклет : іл.
Бердянський краєзнавчий музей : путівник / [Ноздріна Л. Ф. та ін. ; пер. анг. Г. Л. Ноздріна]. – Бердянськ : [Дике Поле], 2011. – 140 с. : іл. – Тит. л., текст укр., англ.
 
- 90 років (1929) Палацу культури залізничників (м. Мелітополь);
Література:
Дворец культуры железнодорожников. 1929-2009. - Мелитополь, 2009. - [4 с.].
 
- 80 років тому (1939) єдина в м. Запоріжжя міська бібліотека для дітей була реорганізована в Запорізьку обласну бібліотеку для дітей "Юний читач";[142]
- 80 років Ларисі Опанасівні Балашовій (1939, м. Бердянськ), кандидату педагогічних наук, доценту, представниці Петербурзької бібліотечної школи;
Література про життя та діяльність:
Балашова Лариса Афанасьевна // Энциклопедия Бердянска : в 2 т. – Мелитополь, 2013. – Т. 1 : А-Л. - С. 62-63.
 
- 75 років (1944) Запорізькій обласній станції переливання крові;[143]
 - 75 років (1944) від дня заснування фармацевтичної фабрики "Віола" (м. Запоріжжя);[144]
- 75 років (1944) ВАТ «Запорізький електроапаратний завод»;
Література:
ВАТ «Запорізький електроапаратний завод» // Запорожжя індустріальне : історія і сьогодення. – [Запоріжжя], 2009. – С. 194.
 
- 75 років (1944) ДП «Запорізький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації»;
Література:
ДП «Запорізький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» // Запорожжя індустріальне : історія і сьогодення. – [Запоріжжя], 2009. – С. 190.
 
- 75 років (1944) ЗАТ «Запорізький олійно-жировий комбінат»;
Література:
ЗАТ «Запорізький олійно-жировий комбінат» // Запорожжя індустріальне : історія і сьогодення. – [Запоріжжя], 2009. – С. 193.
 
- 75 років (1944) ВАТ «Проектний інститут «Запорізький промбудпроект»;
Література:
ВАТ «Проектний інститут «Запорізький промбудпроект» // Запорожжя індустріальне : історія і сьогодення. – [Запоріжжя], 2009. – С. 187.
 
- 75 років (1944) спеціалізованому проектному та конструкторсько-технологічному бюро «Запоріжгідросталь»;
Література:
Спеціалізоване проектне та конструкторсько-технологічне бюро «Запоріжгідросталь» // Запорожжя індустріальне : історія і сьогодення. – [Запоріжжя], 2009. – С. 107, 190.
 
- 75 років (1944) Державному інституту з проектування промислових підприємств (ДП «Гіпропром»);
Література:
Державний інститут з проектування промислових підприємств (ДП «Гіпропром») // Запорожжя індустріальне : історія і сьогодення. – [Запоріжжя], 2009. – С. 107.
 
- 75 років (1944) Михайлівському психоневрологічному інтернату (с. Зразкове);
- 75 років (1944) Пологівській центральній районній бібліотеці;[145]
- 75 років (1944) Науму Чаєру, члену Спілки журналістів та члена Спілки фотохудожників України;
- 70 років тому (1949) почалося будівництво мостів ім. Б. М. Преображенського (м. Запоріжжя);
Література:
Адельберг, Л.  Железнодорожные мосты через Новый и Старый Днепр (мосты инженера Преображенского) // Адельберг, Л. И.  Мосты Запорожья. – Запорожье, 2005. – С. 42-45.
 
- 70 років (1949) Запорізькому учбово-виробничому підприємству Українського товариства сліпих;
 
          На початку XX cтоліття у великих містах України - Києві, Харкові, Дніпропетровську,  Одесі з'явились дрібні кооперативні об'єднання незрячих інвалідів. З часом окремі майстерні були організовані в цехи та артілі, які стають базою для створення Українського товариства сліпих тайого виробничої сфери.
          З 1933 року, дати заснування Українського товариства сліпих (УТОС), і до початку 1941 року на учбово-виробничих підприємствах (УВП) товариства  сліпих працювало 2,7 тисячі працівників. Та подальший розвиток товариства, інтеграція інвалідів у суспільство були зірвані початком радянсько-німецької війни.
           По закінченні війни товариство відновило свою роботу. Разом з відбудовою виробничого комплексу країни відновлювали свою роботу учбово-виробничі підприємства. До членів УТОСу залучилися тисячі інвалідів, що втратили зір під час війни та від її  наслідків, які потребували працевлаштування. З 1948 року підприємства УТОСу поступово ставали часткою загальнодержавного народногосподарського комплексу, відмовившись від державної допомоги.
          У 1949 році вперше в Запоріжжі була заснована артіль сліпих , яка нараховувала чотири працівники і виробляла досить невибагливу продукцію: цвяхи квадратні і господарські, електрозварювальні ланцюги. Механізація артілі була повністю відсутня, і весь процес роботи відбувався вручну. Через рік, у 1950 році, в артілі працювали вже 12 осіб, в тому числі й жінки, з'явилась вже хоч і мала, але важлива на той час механізація.
          Відчувалась потреба в організації підприємства для сліпих. Мабуть, тому вже в 1960-х рр. на УВП працювало 250 робітників з вадами зору. З метою розширення виробництва було збудовано окреме робоче приміщення, в якому виробляли металеву черепицю, банки під фарбу, алюмінієві ковпачки для пляшок.
          Прикметно, що робітники з вадами зору самостійно створили власне конструкторське бюро і засвоїли складні сучасні технології.
          За домовленністю з керівництвом місцевих підприємств - «АвтоЗАЗ», «Запоріжтрансформатор», «Мотор Січ», незрячі працівники робили складання та напівскладання вузлів автотрансформатора і стабілізатора, комутатори, мікротрансформатори, джгути, шнури живлення, мініатюрні плати для магнітофону «Весна».
          Протягом 45 років сліпі майстри забезпечували всю область побутовими товарами - кришечками для консервації обсягом більше мільйона штук щороку.
          На жаль, економічна криза початку ХХІ століття внесла свої негативні корективи в життя підприємства: починається спад виробництва та скорочення чисельності працівників.
          Сьогодні виробничий ''підрозділ'' Запорізького товариства сліпих функціонує як цех Дніпровського учбово-виробничого об''єднання «Луч». Робочий день працівників - 4 години (з-за відсутності завантаженості), заробітна платня - відповідна. Мабуть, змінити ситуацію на підприємстві зможе  тільки підтримка усіх небайдужих  до людей з фізичними проблемами.
           Бажано, щоб теза ''Бути сліпим не означає бути безробітним» стала практичним втіленням мрії кожної людини з вадами зору.
(Тимочко Г. Г.)
          Література:
          ПОГ ''Запорізьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих'' // Запорожжя індустріальне : історія і сьогодення. - Запоріжжя, 2009. - С. 214-216.
          Підприємству сліпих - 60 років // Запоріз. правда. - 2009. - 20 жовт. (№ 154). - С. 2.
Будилка, О.  Бути сліпим не означає бути безробітним / О. Будилка // Запороз. Січ. - 2004. - 25 груд. (№ 251). - С. 5.
 
- 70 років (1949) Будинку культури “Будівельник” (м. Запоріжжя);
 
Палац культури працівників тресту “Запоріжбуд” звели в 1949 році (кошторис будівництва - 4 млн. крб.), здали в експлуатацію в 1950 р. Тут розміщувалися: кінозал на 500 глядачів, лекційна зала на 200 чол., технічна зала на 100 чол., бібліотека з великою читальною залою (50 тис. томів книг, 70 назв журналів та 36 назв газет), 15 кімнат для занять гуртківців, більярдна зала, кімната відпочинку. Фойє та вестибюлі були облаштовані м'якими меблями, критими голубим та червоним шовком.
В приміщенні Палацу культури “Будівельник” проводили репетиції: молодіжний ансамбль (33 чол.), домровий оркестр (12 чол.), інструментальний ансамбль, студія по класу баяна та акордеона, духовий оркестр, дитяча студія по класу фортепіано. Діяли гуртки крою та шиття, художньої вишивки, студія образотворчого мистецтва та інші.
В 2002-2005 рр. тут базувався Запорізький обласний центр молоді та студентів. З 11 липня 2005 р. тут розміщується Запорізький молодіжний театр (ТЮГ).
(І. В. Шершньова)
Література:
Дворец строителей // Как это было : очерки истории Запорожского края. – Запорожье, 2009. – С. 10. – На обл. 1948-2009. Суббота плюс: гл. газета Запорожья.
“Каким будет город?” : [в т. ч. про ПК “Будівельник”] // Новое Запорожье : хроника развития большого города, 1921-2006 : 85 лет названию города / [авт.: Н. Кузьменко и др.]. – Днепропетровск, 2006. – С. 85.
Палац культури будівельників // Запоріжжя : путівник. – Дніпропетровськ, 1967. – С. 48.
Дворец культури строителей треста “Запорожстрой” // Для вас, запорожцы : реклам.-информ. справочник. – Запорожье, 1963. – С. 63-64.
***
Соловьева, Г.  И новогодний бал, и обновленный зал : [Запорож. театр молодежи (ТЮЗ) открыл театрал. сезон в стенах бывш. ДК «Строитель»] / Галина Соловьева // МИГ. - 2007. - 11 янв. (№ 2). - С. 19.
Поддубная, Е.  ТЮЗ: 26 лет каких-то и у театра уже отдельная квартира / Елена Поддубная // Запороз. Січ. - 2005. - 10 листоп. - С. 20.
Гривцова, О.  Друге дихання театру : [Запоріз. театр молоді переїхав до колишнього ПК “Будівельник”] / Олена Гривцова // Запоріз. правда. - 2005. - 30 серп. - С. 2.
Систеров, В.  У юних - свій діловий центр! : [Запорізький обласний центр молоді та студентів] / Володимир Систеров // Запоріз. правда. - 2002. - 2 лип. - С. 2.
Систеров, В.  Центр молоді та студентів: початок покладено : [розмістився в приміщенні колиш. ПК “Будівельник”] / В. Систеров, І. Біляєва // Запороз. Січ. - 2002. - 2 лип.
Окунева, А.  Во Дворце культуры «Запорожстрой» // Большевик Запорожья. - 1950. - 31 янв.
 
- 70 років (1949) Будинку культури ім. Т. Г. Шевченка ПАТ «Мотор Січ»;
Література:
В мире искусств // Рожденный побеждать. – Запорожье, [2007]. – Кн. 2 : 1989-2007. - С. 313-319.
 
- 70 років (1949) заслуженому самодіяльному ансамблю танцю України «Запорожець» БК ім. Т. Г. Шевченка ПАТ «Мотор Січ»;[146]
Література:
Заслужений самодіяльний ансамбль танцю України "Запорожець" БК ім. Т. Г. Шевченка ВАТ "Мотор Січ" . 55 років / [ред. Деркаченко Т. Є. ; мал. Павленко Н. М. ]. – [Запоріжжя : Мотор Січ, 2008]. – 34 с. : іл.
 
- 60 років тому (1959) було розпочато будівництво дамби через Капустяну балку, яка з'єднала стару і нову частини м. Запоріжжя;
- 60 років (1959) ТОВ “Айс Запоріжжя”;
 
            Відоме Запорізьке державне обласне комунальне торговельно - виробниче підприємство «Айс» розпочало свою діяльність у 1959 році під керівництвом Ф. Коваля,  відтоді як було введено до експлуатації технологічний холодильний цех. Підприємство займалося тільки торговельною діяльністю до 1968 року. Тоді було збудовано цех з виготовлення вафельних стаканчиків та фабрика морозива. У 1969 році продукція холодокомбінату знайшла свого споживача. 
            15 квітня 2002 року підприємство було перетворене на ТОВ «Айс Запоріжжя» на чолі з С. Пятериком. Складалося підприємство з цехів, що виготовляли морозиво, вафельні стаканчики та ріжки, а також надавало послуги зі зберігання продуктів харчування.
            Сьогодні підприємство є одним з відомих виробників морозива. Його потужності дозволяють виготовити більше 40 тонн морозива на добу. Компанія представлена широким асортиментом власної продукції, а це більше ніж 80 найменувань порційного морозива, різноманітні відра, барвисті пакети та торти-морозиво. 
            Для виготовлення продукції використовуються виключно натуральна сировина та новітні технології, що відповідають вимогам сучасного ринку. 
            Компанія «Айс Запоріжжя» має команду досвідчених фахівців, яка миттєво реагує на зміни ринку та смакові потреби споживачів, а також розгалужену мережу регіональних дистриб’юторів, що забезпечує присутність продукції в різних містах України.
            ТОВ «Айс Запоріжжя» - сучасне підприємство, що використовує технічні досягнення іноземних виробників, а саме, італійські лінії «Марклайн» для виготовлення морозива, «Стрейтлайн» - автоматична ротаційна машина для наповнення, удосконалена польським пристроєм для дозування. Підприємство вдосконалюється, розширюється та шукає нові можливості. Нещодавно була запущена фірмова мережа швидкого харчування «Стріт Хауз», а також мережа молочних яток «Молочне подвір’я».
            Компанія «Айс Запоріжжя» впевнено почуває себе на ринку України та не збирається зупинятися  на шляху пошуку досконалих смаків.
(Ж. Д. Назаренко)
            Література:
            ТОВ “Айс Запоріжжя” // Запорожжя індустріальне : історія і сьогодення. – [Запоріжжя], 2009. – С. 238.
            “Айс Запорожье” - SUPER - компания  SUPER - продукция  // Комсомольская правда . - 2007. - 21 февр. - С. 7
            Котовская А.  Все, что вы хотели узнать о запорожском мороженом, или вкус, знакомый с детства // МИГ. - 2011. - 4 авг. (№ 31). - С. 39
            Красильничук Т.  «Айс» - крупнейший отечественный производитель мороженого // Мрія. - 1999 . - 20 мая . - С. 3
            Непотопляемый «Айс» // Мрія. - 2014. - 20 марта (№ 10). - С. 6
            Ивахова О.  Снежное королевство Запорожья // Созвездие. - 2001. - № 4. - С. 79
            Дроздовський Є.  Морозиво «Айса» до смаку і дорослим, і дітям // Запоріз. правда. - 2001. - 1 верес. - С. 5
            Мірошниченко В.  “Айс” : новинка за новинкою // Запоріз. правда. - 2001. - 20 жовт. - С. 4
            Акбаш Р.  Наше любимое мороженое // ПравДа. - 2009. - 4 июня (№ 21). - С. 11.
           
- 60 років (1959) від дня заснування Запорізької гімназії № 28;
- 60 років (1959) Запорізькій обласній організації Національної Спілки журналістів України;
Література:
Пером і словом / Нац. Спілка журналістів України, Запоріз. обл. організація ; [редкол. : Кучмій Ж. А. (гол. ред.-упоряд.) та ін.]. – [2-е вид., перероб. і доп.]. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2010. – 328 с.
Вони слави не шукали / ред. Клименко М.В. (керів.) [та ін.]. – Запоріжжя : [Паритет-прес], 2002. – 199 с. : іл.
 
- 50 років (1969) від дня заснування Запорізького філіалу інституту "Укргіпрошлях";
- 50 років (1969) від дня заснування Запорізького кооперативного технікуму (з 1997 р. – Запорізький комерційний технікум);
Література:
Запорізький кооперативний технікум // Новітня історія України: Імена. Звершення. Творчість. – К., 2006. – Вип. 1 : Запоріжжя. - С. 45.
 
- 50 років (1969) від дня заснування Токмацької дитячо-юнацької спортивної школи;
Література:
Токмацька ДЮСШ // Токмак на перехресті доріг та віків : до 230-річчя від дня заснування міста : бібліограф. покажчик / КЗ "ЗОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2015. – С. 129. – (Міста і села Запорізької області ; вип. 7).
Сенкевич, Г.  Токмакская ДЮСШ - юбиляр // Индустр. Запорожье. - 1999. - 20 окт.
 
- 50 років (1969) від дня заснування самодіяльного народного хору Більмацького районного Будинку культури;
 
Багатий на таланти наш край! Про те, що пісня - це свого роду невиліковна хвороба, кожного разу впевнюєшся, коли бачиш на сцені Більмацький самодіяльний народний хор.
            Як же усе починалось? 1969 рік. Директор РБК Галина Михайлівна Панасевич і художній керівник Леонід Петрович Ремига звернулися за допомогою до секретаря райкому Анатолія Петровича Левади. На одній із нарад керівників райцентру було оголошено новину: в районі буде хор, посприяйте цьому. І пішов Леонід Петрович, як кажуть, у народ шукати таланти.
Почалися заняття - перші нелегкі репетиції. Завдяки наполегливій праці та істинній любові до української пісні мрія була втілена у життя. Після першого концерту Анатолій Петрович Левада, подякувавши, сказав: «Бути вам народними».
Так і сталося. Постановою колегії Міністерства культури Української РСР від 27 квітня 1973 року за вагомий внесок у розвиток та пропаганду вокально-хорового мистецтва, високу виконавську майстерність, професіоналізм та збереження традицій хорового співу хору Більмацького районного будинку культури присвоєно звання «самодіяльний народний хор».
У 1985 році Леонід Петрович Ремига за станом здоров’я був вимушений залишити своє дітище. Вправно підхопив естафету новий керівник хору, висококваліфікований хормейстер, заслужений працівник культури України В'ячеслав Васильович Гетьман. Він 20 років був керманичем хору. Не одне покоління більмакців виросло на піснях народного хору. Це були люди різної вдачі і характерів, різних професій.
А особливо слово вдячності хочеться сказати людині, яка 50 років віддала цій сцені - це Галина Юхимівна Горбань. Не один захід РБК не обходився без неї. Вона - одна із організаторів хору та його старійшина, а також неперевершена солістка.
Так, багата наша більмацька земля на талановитих людей. Самодіяльні митці, поети і композитори, вони ж і учасники хору: Олександр Родіонов, Віктор Підсадній, Світлана Причиненко, Юрій Рябов, Олександр Шиян.
Понад 40 років поєднує творча співпраця народного самодіяльного хору та самодіяльного поета Анатолія Петровича Леваду. В творчому доробку народного колективу є твори на його вірші, покладені на музику самодіяльними композиторами. Серед них твори, присвячені людині праці, ліричні та пісні про нашу землю, Запорізький край.
Народний колектив є лауреатом та дипломантом міжнародних, республіканських, обласних фестивалів та конкурсів, неодноразовий володар Гран-Прі. Бо справу   продовжують справжні професіонали і народний колектив - в надійних руках майстрів своєї справи; в руках теперішнього керівника Олександра Вікторовича Родіонова.
Хор районного будинку культури, як одна сім’я - натхненні, радісні, красиві, готові підняти у височінь українську пісню! Разом вони на сцені, разом вони на репетиціях, разом вони дарують приємну насолоду глядачам і отримують заслужені оплески.
У наш час вони продовжують свою нелегку працю, доставляючи своїм мистецтвом радість слухачам.
(І. М. Бичева)
 
- 50 років (1969) від дня заснування народного самодіяльного вокального ансамблю “Зоряночка” Комиш-Зорянського селищного будинку культури Більмацького району;
- 50 років (1969) від дня заснування народного самодіяльного хору “Криниченька” Калінінського сільського будинку культури Чернігівського району;
- 45 років тому на великий екран вийшов кінофільм “В бій ідуть тільки “старі”, автор сценарію Олександр Степанович Сацький[147] (16.11.1930, м. Пологи - 07.07.1986, м. Київ), письменник, кіносценарист;
- 45 років (1974) від дня заснування народного камерного хору Палацу культури ЗАлК (м. Запоріжжя);
- 45 років (1974) від дня заснування народного самодіяльного вокального колективу  “Веселка” Солодководненського сільського будинку культури Розівського району;
- 45 років (1974) від дня заснування ансамблю бандуристів “Джерела” (м. Мелітополь);
- 45 років (1974) від дня заснування народного самодіяльного вокального ансамблю “Мрія” Більмацького районного будинку культури;
- 45 років (1974) від дня заснування народного самодіяльного хору “Таврія” Оріхівського районного будинку культури;
- 40 років (1979) від дня заснування Запорізького батальйону патрульної служби;
- 40 років тому (1979) Запорізька обласна бібліотека для юнацтва отримала приміщення (до цього в ньому розташовувалася обласна бібліотека для дітей „Юний читач”);
- 40 років (1979) від дня заснування музею комбінату “Запоріжсталь”;
- 35 років тому (1984) розпочато будівництво житлового масиву "Південний" (м. Запоріжжя);
- 35 років (1984) від дня заснування творчого об'єднання самодіяльних майстрів народного мистецтва "Самоцвіти Запоріжжя";[148]
- 35 років (1984) від дня заснування народного театру Палацу культури "Сучасник" (м. Енергодар);
- 35 років (1984) від дня заснування зразкового фольклорного ансамблю “Червона калина” Нестерянського сільського будинку культури Оріхівського району;
- 35 років (1984) від дня заснування народного хорового колективу “Берегиня” Кирилівського сільського будинку культури Якимівського району;
- 30 років тому (1989) був заснований клуб самодіяльної технічної творчості на Запорізькому моторобудівному заводі "Мотор-Січ";
- 30 років тому (1989) засноване обласне відділення Фонду милосердя і здоров'я;
- 30 років тому (1989) засноване Товариство білоруської мови в Запоріжжі;
- 30 років (1989) від дня заснування товариства українських німців "Відергебурт" ("Відродження") в Бердянську;[149]
- 30 років (1989) самодіяльному народному ансамблю чеської пісні «Чехоградська гудба» (с. Новгородківка Мелітопольського району);
- 30 років (1989) від дня заснування народного ансамблю запорізької міліції "Пернач";[150]
- 30 років (1989) народному аматорському колективу «Вербиченька» Іванівського сільського будинку культури Кам`янсько-Дніпровського району;
- 30 років (1989) козацькому вокальному ансамблю Веселівського Куреня Війська Запорозького Низового Веселівського районного будинку культури;
- 30 років (1989) від дня заснування Запорізького обласного відділення Спілки діячів естрадних мистецтв України; (чи є зараз?!!);
- 30 років тому (1989) Ісфаган (центр однойменної провінції Ірану) та Запоріжжя стали містами-побратимами;
- 30 років (1989) від дня заснування Приморського товариства «Співдружність»;[151]
- 25 років (1994) від дня заснування ТОВ “Запоріжпідшипник”;
- 25 років (1994) Запорізькому інститутові економіки та інформаційних технологій  (ЗІЕІТ);[152]
- 25 років (1994) від дня заснування Бердянського куреня Козацького Війська Запорозького;
- 25 років (1994) від дня заснування Південно-українського інституту бізнесу (до 2002 р. – Токмацький коледж бізнесу);
Література:
Коломенська, Т.  Токмацький коледж бцзнесу: історія і сьогодення // Освіта. - 2000. - № 29 (28 черв. - 5 лип.) ; Токмац. вісн. - 2000. - 1 черв.
 
- 25 років (1994) від дня заснування фестивалю гумору «Весела Січ»;
Література:
 
- 25 років (1994) від дня заснування Свято-Успенського жіночого монастиря (с. Приморське Василівського району);
Література:
Клименко, Е.  Свято-Успенский женский монастырь // Клименко, Е.  Бердянская епархия. Прошлое и настоящее : кн. посвящ. 10-летию со дня основания Бердянской епархии и 190-летию основания города Бердянска / Е. Клименко, Т. Клименко ; протоиерей Евгений Клименко, Тамара Клименко. – Мелитополь, 2017. – С. 131-132.
 
- 25 років від дня народження Олексія Казакова (1994, м. Кам'янка-Дніпровська - 11.06.2017, м. Мелітополь), учасника АТО. Командир взводу 55-ї ОБЗ загинув від нещасного випадку (вразило струмом);[153]
- 20 років тому (1999) з дна Дніпра було піднято козацьку "чайку";
- 20 років (1999) народному аматорському хоровому колективу «Червона калина» Новомиколаївського районного будинку культури;
- 20 років (1999) ТОВ «Запоріжспецтрансгаз»;
- 15 років (2004) газеті «Позиція» (засновник - ПАТ “Мотор Січ” : м. Запоріжжя);
- 15 років (2004) Музею історії зброї (м. Запоріжжя);
- 15 років (2004) від дня заснування обласного конкурсу народної хореографії ім. Ю. Большакова.
Література:
Обласний конкурс народної хореографії ім. Ю. Большакова / Упр. культури і туризму ЗОДА [та ін.] ; відп. за вип. Н. В. Сидоренко. – Запоріжжя : [б. в.], 2008. – 16 с. : фото.        100 років
 
                Козацьке сватання : на три дії. – Jersey City, N. J. : 3 друкарнї "Свобода", 1919. – 64 c.
 
 
         90 років
 
            Відчит Запорізького округового Виконавчого Комітету Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Жовтень 1927- лютий 1929 року : Х-му округовому з"їздові рад Запоріжжя. – Запоріжжя : Вид. Запоріз. окрвиконкому, 1929. – 96 с.
 
            Днепровский комбинат : (материалы к проекту). – Л. : Изд. гос. ин-та по проектированию новых металлозаводов, 1929. – 164 с.
 
            Днепрострой : бюллетень государственного Днепровского строительства : вых. 6 раз в год. № 1-2 [7-8] / ред. совет : Б. Е. Веденеев [и др.] ; ред. отд. : А. Н. Долгов [и др.] ; отв. ред. Б. Е. Веденеев ; ред. Н. И. Осколков ; зав. изд. В. П. Глебов. – М. : Гос. Днепровск. строительство, 1929. – 188 с. - Библиогр.: с. 184-185.
 
            Днепрострой : бюллетень государственного Днепровского строительства : вых. 6 раз в год. № 3 [9] / ред. совет : Б. Е. Веденеев [и др.] ; ред. отд. : А. Н. Долгов [и др.] ; отв. ред. Б. Е. Веденеев ; ред. Н. И. Осколков ; зав. изд. В. П. Глебов. – М. : Гос. Днепровск. строительство, 1929. – 166 с.
 
            Днепрострой : бюллетень государственного Днепровского строительства : вых. 6 раз в год. № 4-5 [10-11] / ред. совет : Б. Е. Веденеев [и др.] ; ред. отд. : А. Н. Долгов [и др.] ; отв. ред. Б. Е. Веденеев ; ред. Н. И. Осколков ; зав. изд. В. П. Глебов. – М. : Гос. Днепровск. строительство, 1929. – 170 с. : фото, чертежи.
 
            Днепрострой : бюллетень государственного Днепровского строительства : вых. 6 раз в год. № 6 [12] / ред. совет : А. В. Винтер [и др.] ; ред. отд. : А. Н. Долгов [и др.] ; отв. ред. Б. Е. Веденеев ; ред. Н. И. Осколков ; зав. изд. В. П. Глебов. – М. : Гос. Днепровск. строительство, 1929. – 114 с. : схемы, чертежи.
 
            Дніпробуд : фотогазета. № 1 (верес.) ; № 2 (листоп.). – [Запоріжжя] : [б. в.], 1929. – [30 с.] : фото.
 
            Місцевий бюджет міста Запоріжжя на 1928-1929 рік. – Запоріжжя : Вид. Запоріз. міськради, 1929. – 26 с.
 
            Статистично-економічний довідник по Запорізькій окрузі / Запорізьке округове статистичне бюро. – Запоріжжя : Вид. Запорізького окрстатбюра, 1929. – 294 с.
 
                Тракторные плуги, лущильники, дисковые бороны и сеялки / Нар. Комиссариат земледелия УССР, Акимовская тракторно-испытательная станция. – Вып. 2. – Днепропетровск : Изд. Акимов. тракторно-испытательной станции, 1929. – 99 с.
 
                Аниханов, Л. Д.  Метеорологический обзор и сортоиспытание (за 1928 г.) : [труды]. Вып. 13 (1) / Л. Д. Аниханов ; Акимов. тракторно-испытат. ст. (отд. полеводства). – Мелитополь : [б. и.], 1929. – 50 с. – (Вып. 13 (1)).
 
            Ординців, М.  Запорожці в Сарагоссі : історична повість / М. Ординців ; пер. з рос. післяслово й примітки М. Горбаня. – [Харків] : Кооперативне вид-во РУХ, 1929. – 176 с.
 
            Слабченко, М.  Паланкова Організація Запорозьких Вольностів / М. Слабченко. – К. : [б. в.], 1929. – С. 159-252. – Копія окремих сторінок "Праці для виучування західно-руського та українського права", вип. VI.
 
            Соколов, Д. В.  Геологическое строение Александровского уезда Екатеринославской губ. по буровым материалам и условия его артезианского водоснабжения = Structure geologique du district d'Alexandrovsk du gouvernement d'lekaterinoslav selon les donnees des forages et les conditions de son approvisionnement en eau artesienne / Д. В. Соколов ; [отв. ред. Д. В. Наливкин] = D. Sokolov. – Л. : изд. геологического ком., 1929. – 132 с. : 3 таб. карты. – (Труды геологического комитета ; новая серия ; вып. 187). 
 
            1-я конференция главных механиков предприятий главалюминия цветной металлургии : [доклады]. – Запорожье : [тип. изд-ва "Радстеп" в Мелитополе], 1939. – 73 с.
 
            80 років
 
            Дума про Остапа Нечая : коллективная поэма / [пер. с укр. Н. Ушаков и др. ; ред. Боргенс ; облож., заставки и концовки худож. Брюлина]. – М. : Воениздат. [1-я тип. Гос. воен. изд-ва НКО СССР], 1939. – 32 с. : ил. – (Б-ка красноармейца).
 
            Нариси з історії України. Вип. 4 : Визвольна війна українського народу проти гніту шляхетської Польщі і приєднання України до Росії (1648-1654) / М. Н. Петровський ; АН УРСР, Ін-т історії України. – К. : Вид-во АН УРСР, 1939. – 268 с.
 
            Арина, А. Б.  Социально-экономические изменения в деревне : Мелитопольский район (1885-1938 гг.) / А. Б. Арина, Г. Г. Котов, К. В. Лосева. – М. : Сельхозгиз, 1939. – 407 с.
 
            Гуслистий, К.  Нариси з історії України. Вип. 2 : Україна під литовським пануванням і захоплення її Польщею, (в XIV ст. по 1569 р.) / К. Гуслистий ; Ін-т історії України АН УРСР. – К. : Вид-во АН УРСР, 1939. – 195 с.
 
            Раскова, М. М.  Записки штурмана / М. М. Раскова ; Марина Раскова. – М. : Молодая гвардия, 1939. – 228 с.
 
            75 років
 
            Коротков, И.  Битва за Мелитополь / И. Коротков ; полковник И. Коротков. – М. : Госполитиздат, 1944. – 34 с.
 
            70 років
 
            Збірник праць Мелітопольської зональної науково-дослідної плодоягідної станції. – К. ; Х. : Держсільгоспвидав, 1949. – 276 с.
 
            Из опыта работы ордена Ленина треста "Запорожстрой" : сборник статей / СССР. Министерство строительства предприятий тяжелой индустрии. – М. : Стройиздат, 1949. – 96 с.
 
            Протокол заседания пятой сессии Запорожского областного совета депутатов трудящихся (второго созыва) 17 марта 1949 г. – Запорожье : [б. и.], 1949. – 16 с.
 
            60 років
 
            Агроклиматический справочник по Запорожской области. – Л. : Гидрометеоиздат, 1959. – 112 с. : 2 карт.
 
            Запорожская межобластная конференция стоматологов : труды. – Запорожье : [б. и.], 1959. – 176 с.
 
            Запорожская область в годы Великой Отечественной войны (1941-1945 гг.) : сб. документов. – Запорожье : Книж.-газ. изд-во, 1959. – 362 с.
 
            Запорожские сталевары - мастера скоростных плавок. – [М.] : Профиздат, 1959. – 86 с.
 
            Ми не проходимо мимо. – Запоріжжя : Кн.-газ. вид-во, 1959. – 24 с. – (Народна дружина. Дружинник).
 
            Научные записки. Вып. 3 / Мелитопольского института механизации и электрификации сельского хозяйства. – Мелитополь : [б. и.], 1959. – 216 с.
 
 
            Парк "Дубовий гай". – Запоріжжя : [б. в.], 1959. – 57 с.
 
            Прапороносці семирічки : нариси про бригади комуністичної праці. – Запоріжжя : кн.-газ. вид-во, 1959. – 61 с.
 
            Соціалістичне Запоріжжя : (цифри і факти). – Запоріжжя : [б. в.], 1959. – 209 с. – (Блокнот агітатора ; спец. вип.).
 
            Труды Запорожского машиностроительного института. Том VI / Министерство высшего образования СССР. – Запорожье : Книж.-газ. изд-во, 1959. – 191 с. – (Серия общественных наук).
 
            Труды Запорожского машиностроительного института. Т. 4 / [ред. кол. : Ю. А. Шульте и др.]. – Х. : Изд-во ХГУ им. А. М. Горького, 1959. – 154 с. – (Серия металлургическая).
 
            Денисенко, М.  Наша Січ-мати : хроніка-повість зі шкільного житя / М. Денисенко. – Ню-Йорк : Говерля, 1959. – 32 с. – (Дитячий книгозбір ; вип. 156).
 
            Дружинина, Е. И.  Северное Причерноморье в 1775-1800 гг. / Е. И. Дружинина. – М. : [Изд-во АН СССР], 1959. – 279 с.+карт. : ил.
 
            Івановський, Г.  Запорізький економічний адміністративний район / Г. Івановський. – К. : Радянська Україна, 1959. – 39 с.
 
            Ільченко, О. Є.  Козацькому роду нема переводу, або ж мамай і чужа молодиця. Український химерний роман з народних уст : пісні та вірші, набрані в книзі курсивом, склав до цього романа (в роки 1944-1957) Максим Рильський / О. Є. Ільченко. – К. : Рад. письменник, 1959. – 588 с.
 
            Караев, Р. Г.  Курорты Украины [в т. ч. Кирилівка, Бердянськ] : пособие по отбору больных на курорты / Р. Г. Караев, Л. С. Ларичев. – К. : Госмедиздат УССР, 1959. – 192 с.
 
            Кашпуров, И. В.  Родины почетный сталевар : о знатном сталеваре Запорожского электрометаллургического завода "Днепроспецсталь", Герое Социалистического Труда Михаиле Акимовиче Бойко / И. В. Кашпуров ; Иван Кашпуров. – [Запорожье?] : Кн.-газ. изд-во, 1959. – 24 с.
 
            Мартиненко, І. П.  Головний напрям / І. П. Мартиненко. – Запоріжжя : Кн.-газ. вид-во, 1959. – 19 с.
 
            Мартиновський, В. С.  Буде кормова база - буде молоко і м'ясо / В. С. Мартиновський. – Запоріжжя : Кн.-газ. вид-во, 1959. – 32 с.
 
            Мещанинов, К. Л.  Лучшая комплексная строительная бригада / К. Л. Мещанинов, В. П. Зеленский. – Запорожье : Кн.-газ. изд-во, 1959. – 12 с.
 
            Нечаев, М. В.  Промышленность Запорожья по великому плану / М. В. Нечаев. – Запорожье : Кн.-газ. изд-во, 1959. – 31 с.
 
            Пересунько, М. І.  Сестри Єгорови / М. І. Пересунько. – Запоріжжя : Кн.-газ. вид-во, 1959. – 20 с.
 
            Ребро, П. П.  Найсмачніші огірки / П. П. Ребро ; малюнки Н. Божко. – К. : Дитвидав, 1959. – 30 с.
 
            Уманський, В.  Щастя Віри Дьоміної : про знатну фрезерувальницю Мелітопольського моторного заводу Віру Дьоміну / В. Уманський. – Запоріжжя : Кн.-газ. вид-во, 1959. – 23 с.
 
            Хижняк, А. А.  Запорізька область : (географічний нарис) / А. А. Хижняк. – К. : Рад. школа, 1959. – 126 с. : іл., карта.
 
            Червенко, П.  Резерви наших радгоспів - невичерпні / П. Червенко. – Запоріжжя : Кн.-газ. вид-во, 1959. – 35 с.
 
            Черевков, В. Д.  Это было весной : рассказы и новеллы / В. Д. Черевков ; Виктор Черевков. – Запорожье : Кн.-газ.изд., 1959. – 96 с.
 
            Шведов, О.  Будьмо знайомі: ми - будівельники / О. Шведов. – Запоріжжя : Кн.-газ. вид-во, 1959. – 22 с.
 
            50 років
 
            Бердянский опытный нефтемаслозавод : [фотоочерк]. – К. : Реклама, 1969. – [44] с. : ил.
 
            Грунти Запорізької області : складено на основі узагальнення данних обслідування грунтів 1957-1966 років / Укрземпроект. Запорізька землевпорядна експедиція. – Дніпропетровськ : Промінь, 1969. – 56 с.
 
            Днепровский ордена Трудового Красного Знамени титано-магниевый завод , НОТ. – Запорожье : [б. в.], 1969. – 14 л.
           
            Дніпрогес ім. В. І. Леніна / текст М. Грицая. – К. : Мистецтво, 1969. – 1 л. – (Архітектурно-художні пам'ятки України).
           
            Наука - полям и фермам / Запорож. с.-х. опытная станция. – Запорожье : [б. и.], 1969. – 210 с.
 
            Походы выходного дня по острову Хортица : [буклет]. – Запорожье : Типография газетного изд-ва, 1969.
 
            Таємниця Мелітопольського золотого кургану / Запоріз. обл. орг-ція укр. тов. охорони пам'ятників історії і культури ; [авт. тексту Б. Д. Михайлов]. – Запоріжжя : [б. в.], 1969. – 10 с. : фот.
 
            Апанович, О. М.  Збройні сили України першої половини XVIII ст. / О. М. Апанович. – К. : Наук. думка, 1969. – 224 с.
 
            Бездольный, Б. И.  Запорожье мое, Запорожье / Б. И. Бездольный. – Днепропетровск : Проминь, 1969. – 136 с.
 
            Бенюх, Б. А.  Влияние ширины междурядий и густоты насаждения растений на рост, развитие и урожай сахарной свеклы при возделывании на корм в Запорожской области : автореф. дис. на соиск. ученой степ. канд. с.-х. наук : спец. 538 - растениеводство / Б. А. Бенюх ; М-во сельского хоз-ва СССР, Всесоюз. науч.-исслед. ин-т кормов им. В. Р. Вильямса. – Запорожье, 1969. – 20 с.
 
            Боруля, В. Л.  Сказание о Днепрострое / В. Л. Боруля. – М., 1969. – 112 с. : ил.
 
            Гапусенко, І. М.  Дмитро Іванович Яворницький : [історик, археолог, етнограф, фольклорист, письменник, акад. АН УРСР. 1855-1940] / І. М. Гапусенко ; вступ. стаття :["Життєвий і творч. шлях акад. АН УРСР Д. І. Яворницького" та бібліогр.] І. М. Гапусенка. – К. : Наук. думка, 1969. – 58 с. : 1 л. портр.
 
            Гуржій, І. О.  Видатні радянські історики / І. О. Гуржій, В. С. Петренко. – К. : Рад. письменник, 1969. – 247 с. : з портр. – (Б-ка вчителя історії). – Бібліогр. в підрядк. приміт.
 
            Жаботинський, Л. І.  Сталь і серце / Л. І. Жаботинський ; [літ. запис Л. Горіловського]. – К. : Здоров'я, 1969. – 176 c.
 
            Лазорський, М.  Патріот Григор Орлик (1702 - 1759) : історичне оповідання / М. Лазорський ; Микола Лазорський. – Мюнхен : Дніпрова хвиля, 1969. – 312 с. – Парал. тит. л. англ.
 
            Лиходід, М. Х.  Літаки над матерями : поезії / М. Х. Лиходід ; Микола Лиходід. – К. : Молодь, 1969. – 48.с.
 
            Лісняк, В. А.  Борозна : вибрані поезії / В. А. Лісняк ; [упоряд. і вступ. стаття "Із тими, хто і жне" П. П. Ребра]. – Дніпропетровськ : Промінь, 1969. – 140 с.
 
            Мегелик, Д. Т.  Закохані вітри : поезії / Д. Т. Мегелик ; Дмитро Мегелик. – К. : Рад. письменник, 1969. – 64 с.
 
            Ребро, П. П.  Грім під Запоріжжям : докум. повість / П. П. Ребро. – Дніпропетровськ : Промінь, 1969. – 212 с. : іл.
 
            Фоменко, В. Г.  Звідки ця назва? / В. Г. Фоменко ; Віктор Фоменко. – Дніпропетровськ : Промінь, 1969. – 104 с.
 
            Червенко, П. І.  Економічний аналіз - основа господарювання / П. І. Червенко, Г. Ф. Ткач, О. М. Шахов. – Дніпропетровськ : Промінь, 1969. – 92 с.
 
            40 років
 
            Запорізький дуб : фотобуклет / авт.-упоряд. В. А. Тилина і С. І. Хуповка ; фото О. К. Максимовського і М. К. Плаксіна. – К. : Мистецтво, 1979. – 24 с. : іл. – Текст укр. і польськ. мовами.
 
            Запорізький ордена Трудового Червоного Прапора український музично-драматичний театр ім. М. Щорса : 50-й театральний сезон.  Запоріжжя : [б. в.], 1979. – 52 с. : іл.
 
            Запорожская область [Карты] : физическая карта для средней школы / ред. Л. И. Криницкий. – М 1 : 400000. – М. : Гл. упр. геодезии и картографии при Совете Министров СССР, 1979. – 1 л. – Описание достопримечательностей Запорожской обл.
 
            Запорожский дуб : фотобуклет / [авт.-сост. В. А. Тилина, С. И. Хуповка] ; фото О. К. Максимовського і М. К. Плаксіна. – К. : Мистецтво, 1979. – [23] с. : ил. – Текст парал. : рус., фр.
 
            Мелитопольский завод тракторных гидроагрегатов имени XXV съезда КПСС : Всесоюз. промышленное объединение "Союзсельхозмашгидроагрегат". – Запорожье : [б. и.], 1979. – 16 с. : ил.
 
            Металлургия магния / М-во цв. металлургии СССР, Всесоюз. науч.-исслед. и проект. ин-т Титана ; [редкол. А. Н. Петрунько (гл. ред.) и др.]. – Запорожье : [Коммунар], 1979. – 80 с. : рис – Библиогр.: с. 79 (4 назв.).
 
            Хортиця : фотобуклет / авт. текста : Л. П. Костенко, Л. П. Юхимчук ; фото : О. К. Максимовського та ін. – К. : Мистецтво, 1979. – 13 с.+30 с. іл. – На укр. і нім. мовах.
 
            Клименко, Н. В.  Мечтают о море мальчишки : [для детей] / Н. В. Клименко. – Днепропетровск : Промінь, 1979. – 47 с. : 8 л. ил.
 
            Лиходід, М. Х.  Будьонівка для сина : етюди, нариси / М. Х. Лиходід ; Микола Лиходід. – Дніпропетровськ : Промінь, 1979. – 158 с.
 
            Літневський, Г. Є.  Листи до запитання : поезії / Г. Є. Літневський ; Геннадій Літневський / [вступ. стаття В. Вільного]. – К. : Рад. письменник, 1979. – 56 с. : портр. – (Перша поетична збірка).
 
            Лукаш, І. М.  300 днів подвигу : докум. повість / І. М. Лукаш. – 2-е вид., перероб. і доп. – Дніпропетровськ : Промінь, 1979. – 166 с.
 
            Моисеенко, Н. П.  Второе рождение / Н. П. Моисеенко. – К. : Будівельник, 1979. – 46 с. : ил.
 
            Огульчанський, О. Я.  Як сплять дельфіни : повість / О. Я. Огульчанський ; [для серед. шкіл. віку / худож. Є. Є. Котляр]. – К. : Молодь, 1979. – 69 с. : іл.
 
            Омельяненко, П. Д.  Ярче тысячи плавок / П. Д. Омельяненко. – Днепропетровск : Промінь, 1979. – 158 с. : 12 л. ил.
 
            Петров, В. С.  Прошлое с нами : [воспоминания о боевом пути 231-го корпус. арт. полка 15-го стрелкового корпуса]. Кн. 2 / В. С. Петров. – К. : Политиздат Украины, 1979. – 495 с. : 8 л. ил.
 
            Ребро, П. П.  Гаряча прокатка : сатира й гумор / П. П. Ребро ; Петро Ребро. – Дніпропетровськ : Промінь, 1979. – 88 с.
 
            Рыбаков, Б. А.  Геродотова Скифия : ист.-геогр. анализ / Б. А. Рыбаков. – М. : Наука, 1979. – 247с. : ил.
 
            Фучаджи, К. С.  Техническое обслуживание автомобиля "Запорожець" / К. С. Фучаджи. – К. : Техника, 1979. – 134 с. : ил.
 
            30 років
 
            Гидрология и гидрохимия Днепра и его водохранилищ / АН УССР, Ин-т гидробиологии ; авт.: А. И. Денисова. – К. : Наук. думка, 1989. – 216 с. : ил. – Библиогр.: с. 203-211 (253 назв.).
 
            Грамматические схемы и таблицы по морфологии французского языка для студентов факультета романо-германской филологии / сост. Е.М. Ружин, И.Г. Колесник. – Запорожье : ЗГУ, 1989. – 56 с.
 
            Деловая игра "Педагогический анализ урока" : метод. рекомендации / М-во высшего и среднего спец. образования УССР, Запорож. гос. ун-т ; [сост. : С. И. Казаченко, Н. П. Казаченко]. – Запорожье : ЗГУ, 1989. – 24 с. – Библиогр.: с. 24.
 
            Запорожская область [Карты] : административно-территориальное устройство Запорожской обл. Украинской ССР / ред. : Н. В. Розанова, Н. В. Кухарская. – Масштаб 1 : 400000. – М. : Гл. упр. геодезии и картографии при Совете Министров СССР, 1989. – 1 л.
 
            Запорожье [Карти] : схема городского пассажирского транспорта / ред. Г. П. Руденко, А. И. Заборский. – К. : Картография, 1989. – 1 л.
 
            Как закалялась молодость : каталог персональной выставки самодеятельного художника В. Ю. Лялецкого / Бердян. худож. музей им. И. И. Бродского. – Запорожье : Облполиграфиздат, 1989. – 10 с.
 
            Малоотходные технологические процессы и сокращение промышленных выбросов в металлургической промышленности : респ. науч.-техн. конф., 27-29 сент. 1989 г. : тезисы докладов. – Запорожье : Коммунар, 1989. – 204 с.
 
            Научно-технический бюллетень. Вып. 32 : Технологии, машины и оборудование для заготовки, приготовления и раздачи кормов / ВАСХНИЛ, ЦНИПТИМЭЖ. – Запорожье : [б. и.], 1989. – 168 с. : ил.
 
            Опыт и проблемы перестройки атеистического воспитания учащихся общеобразовательной и профессиональной школы : тезисы докладов и сообщений на всесоюзной научно-методической конференции в г. Запорожье 26-27 сент. 1989 г. / Запорож. гос. ун-т. – Запорожье : [б. и.], 1989. – 118 с.
 
            Расчет планетарных механизмов промышленных роботов. Методические указания к проектированию манипуляционных систем роботов : для студентов специальности 15.04, специализация "Механика роботов" / М-во высш. и сред. спец. образования УССР, Запорож. машиностроит. ин-т им. В. Я. Чубаря ; [сост. : А. И. Сочава, О. Д. Егоров ; отв. за вып. С. П. Житницкий]. – Запорожье : ЗМИ, 1989. – 56 с. – Библиогр.: с. 54.
 
            Рекомендации начинающему виноградарю / [авт.-сост. С. Г. Леонов]. – Запорожье : Коммунар, 1989. – 64 с.
 
            Тезисы докладов областной обьединенной научно-практической конференции рационализаторов и изобретателей медицинских институтов и лечучреждений г. Запорожья 26-27 декабря 1989г. – Запорожье : Коммунар, 1989. – 158 с.
 
            Технологический регламент комплекта оборудования биоэнергетической установки с реактором 125 м К-Р-9-1 для анаэробного сбраживания навоза (прект) / Госагропром СССР ; ЦНИПТИМЭЖ ; разработано: Н. В. Брагинец, В. М. Келембет. – Запорожье : [б. и.], 1989. – 73 с.
 
            Ахрамєєв, В. Н.  Вам слово, дублери / В. Н. Ахрамєєв. – Дніпропетровськ : Промінь, 1989. – 104 с. – (Державне підприємство : закон і практика).
 
            Ботнер, Ю. А.  В постоянном поиске : очерк истории Запорож. ПО "Абразивный комбинат" / Ю. А. Ботнер ; Ю. А. Ботнер, Л. В. Павлова, В. Б. Репин. – Днепропетровск : Проминь, 1989. – 200 с. : ил. – (История фабрик и заводов).
 
            Замлинский, В. А.  Богдан Хмельницкий / А. Замлинский. – М. : Мол. гвардия, 1989. – 336 c., 16 л. ил. – (Жизнь замечательных людей : ЖЗЛ ; вып. 9).
 
            Экстренная хирургическая гастроэнтерология : (вопросы этиологии, биохимии, патофизиологии, диагностики и лечения) : материалы советско-польского научно-практического симпозиума городов-побратимов Запорожье-Вроцлав. – Запорожье : [б. и.], 1989. – 123 с.
 
            25 років
 
            Архів Коша Нової Запорозької Січі : опис справ, 1713-1776 / гол. архів. упр. при Кабінеті Міністрів України [та. ін. ; упоряд.: Гісцова Л. З. (ст. упоряд.), Демченко Л. Я.]. – Вид. 2-ге, доп. і випр. – К. : Наук. думка, 1994. – 232 с. – (Джерела з історії українського козацтва). – Бібліогр.: с. 225-226.
 
            Володарі гетьманської булави : історичні портрети / авт. передм. В. А. Смолій. – К. : Варта, 1994. – 560 с.
 
            Вопросы французской истории (XV-XVII вв.) : межвузов. сб. Вып. 1 / М-во образования Украины, Запорож. гос. ун-т ; [Циватый В. Г. и др.]. – Запорожье : [Верже], 1994. – 42 с.
 
            Галина Алехнович показывает в 1994 : выставка / Энергодар. отдел культуры ; худож. выставоч. зал. – Запорожье : Запоріжжя, 1994. – 24 с.
 
            Довідник з навчальної мережі вузів, технікумів, професійно-технічних училищ Запорізької області / Запоріз. обл. Центр професійної орієнтації і населення. – Запоріжжя : [б. в.], 1994. – 49 с.
 
            Єврейське населення Півдня України : дослідження і документи. Вип. 1 / ЗДУ, Держ. архів Запоріз. обл. ;[ред. кол. : Ф. Г. Турченко (гол.) та ін.]. – Запоріжжя : [б. и.], 1994. – 176 с.
 
            Жили собі запорожці та й на Запорожжі : ліричні розвідки, топонімічні легенди, козацькі афоризми та гумор Середньої Наддніпрянщини в записах Дмитра Федоренка. – К. : Світовид, 1994. – 89 с.
 
            Заклятий козак : історичні повісті та оповідання / упоряд. та передмова О. Мишанича ; худож. К. Лавро.– К. : Обереги, 1994. – 544 с. : іл.
 
            Запорожский аэроклуб, 1933-1993 : страницы истории / под общ. ред. Е. В. Прозорова. – Запорожье : [Запоріжжя], 1994. – 64 с. : ил.
 
            Запорожский металлургический комбинат "Запорожсталь им.Серго Орджоникидзе. Положение системы управления по охране труда в СМУ-2 : утвержд. 12.10.1994 г. – Запорожье : ДМ, 1994. – 39 с.
 
            Книга Пам'яті України. Запорізька область. Т. 5 : Кам'янсько-Дніпровський район ; Куйбишевський район / голов. редкол. : І. О. Герасимов (керів.) [та ін.]. – Дніпропетровськ : Січ, 1994. – 599 с.
 
            Книга Пам'яті України. Запорізька область. Т. 4 : Вільнянський район ; Гуляйпільський район / голов. редкол. : І. О. Герасимов (кер.) [та ін.]. – Дніпропетровськ : Січ, 1994. – 606 с.
 
            Книга Пам'яті України. Запорізька область. Т. 3 : Василівський район ; Веселівський район / голов. редкол. : І. О. Герасимов (кер) [та ін.]. – Дніпропетровськ : Січ, 1994. – 608 с.
 
            Книга Пам'яті України. Запорізька область. Т. 2 : Бердянськ ; Бердянський район / голов. редкол. : І. О. Герасимов (кер.) [та ін.]. – Дніпропетровськ : Січ, 1994. – 416 с.
 
            Книга Пам'яті України. Запорізька область. Т. 1 : в 2-х кн. Кн. 2 : місто Запоріжжя (П-Я) ; Запорізький район / голов. редкол. : І. О. Герасимов (керів.) [та ін.]. – Дніпропетровськ : Січ, 1994. – 488 с.
 
            Книга Пам'яті України. Запорізька область. Т. 1 : в 2-х кн. Кн. 1 : місто Запоріжжя (А-О) / голов. редкол. : І. О. Герасимов (керів.) [та ін.]. – Дніпропетровськ : Січ, 1994. – 504 с.
 
            Козацькі страви / зібрали, записали, впорядкували Ярослав Мельничук і Богдан Карабін. – Львів : Край, 1994. – 104 с.
 
            Культурологічний вісник 94 : наук.-теорет. щорічник Нижньої Наддніпрянщини. Вип. 1 : Історія Запорозького козацтва, краєзнавство, археологія та етнографія ; Міжнаціональні відносини і новітня історія регіону ; Мовознавство і літературознавство ; Соціологія духовної сфери / редкол. : В. І. Воловик (голов. ред.) [та ін.]. – Запоріжжя : [б. в.], 1994. – 124 с.
 
            Лекарственные растения в онкологии (растения против опухолей) / рек. сост. Н. Н. Поповой ; ред. В. Катрич ; худож. И. Воронова. – Запорожье : Частное издание, газета "Дружок", 1994. – 8 с.
 
            Науково-технічний бюлетень. Вип. 1 / ред. кол.: Д. І. Нікітчин, А. П. Гуцаленко [та ін.] ; відп. за вип. А. О. Коханій. – Запоріжжя : ЗМТЦНТЕІ, 1994. – 156 с.
 
            Обиточненское сельское профессионально-техническое училище № 53 : очерки истории / [сост. : Слободченко Л. А., Манжара В. В, Андрусенко А. П.]. – Запоріжжя : Выдавэць, 1994. – 56 с. : ил.
 
            Основные показатели хозяйственно-финансовой деятельности потребительской кооперации Запорожской области за 1993 год / Запорож. обл. потребсоюз. – Запорожье : [б. и.], 1994. – 103 с.
 
            Очерки зарубежной историографии истории Запорожского казачества / Запорож. гос. ун-т. – Запорожье : Днепр. металлург, 1994. – 168 с.
 
            Православие, еретики, черная магия / гл. ред. В. С. Ульянов. – Запорожье : Паритет, 1994. – 322 с. : илл. – Дарственный автограф Василия, эпископа Запорожского и Мелитопольского на дубл. 828028.
 
            Проблемы скифо-сарматской археологии Северного Причерноморья : тезисы докладов междунар. конференции "Прроблемы скифо-сарматской археологии Северного Причерноморья", посвященной 95-летию со дня рождения проф. Б. Н. Гракова. Ч. 2 / ЗГУ ; ред. кол.: Г. Н. Тощев (отв. ред.) [и др.]. – Запорожье : [б. и.], 1994. – 216 с.
 
            Профориентация : термины и понятия : (словарь-справочник для профконсультантов горрайонных центров занятости) / гос. служба занятости Запорож. обл., Центр профориентации населения, отдел профконсультаций. – Запорожье : [б. и.], 1994. – 64 с.
 
            Справочник городской телефонной сети. Т. 3 : Адреса и телефоны учреждений, предприятий, организаций и фирм. – Запорожье : РИА МИГ "Берегиня", 1994. – 255 с.
 
            Справочник городской телефонной сети. Т. 2 : Н-Я. – Запорожье : РИА МИГ, 1994. – 1019 с.
 
            Справочник городской телефонной сети. Т. 1 : А-М / отв. ред. Г. Мусин. – Запорожье : РИА МИГ, 1994. – 582 с.
 
            Тези доповідей наукових конференцій викладачів і студентів університету. Вип. ІV. Ч. І. [Факультети : фізичний, математичний, біологічний, фізичного виховання] / М-во освіти України, ЗДУ ; відп. за вип. Г. П. Брехаря. – Запоріжжя : Запоріжжя, 1994. – 120 с.
 
            Телефонный справочник Шевченковского района г. Запорожья / Исполком Шевченков. райовета нар. депутатов. – [Запорожье : Днепров. металлург], 1994. – 112 c.
 
            Хортиця : альманах Запоріз. організації Спілки письменників України. № 3 / ред. П. П. Ребро; ред. рада: П. Баулин [та ін.]. – Запоріжжя : Запоріжжя, 1994. – 208 с.
 
            Экологическое образование, воспитание и научно-исследовательское творчество школьников : материалы международного полевого семинара по экологическому образованию и экотуризму (Запорожье, о. Хортица, 4 окт. 1992 г.) : и Международной полевой научно-практической конференции "Экологическое воспитание, образование и организация научно-исследовательской деятельности школьников" (Запорожье, 28 апр. - 2 мая 1993 г.). – Запорожье : [б. и.], 1994. – 56 с.
 
            Виженко, О.  Історія запорозьких козаків для веселих дітлахів в піснях, думах, легендах, казках, приказках, прислів'ях, бувальщинах та небилицях розказана старими січовиками Данилом Кахикалом та Іваном Базікалом : хлопчикові Власу Зерну під час їхнього подорожування шляхами козацької слави. Ч. 2 / О. Виженко ; Олександр Виженко. – Запорожжя : Гілея, 1994. – 96 с. : іл.
 
            Волков, І. П.  Одудова біда / І. П. Волков. – [Запоріжжя] : Запоріжжя, 1994. – 48 с.
 
            Воробьев, И. Г.  Солдатские зори : стихотворения / И. Г. Воробьев. – Запорожье : Выдавэць, 1994. – 80 с.
 
            Григоренко, Г. І.  Я і моя сім'я : (хрестоматія для дітей, батьків і вихователів дит.садів) / Г. І. Григоренко, К. Й. Щербакова. – Запоріжжя : [б. в.], 1994. – 91 с.
 
            Дружинин, В. С.  Карикатура / В. С. Дружинин. – Запорожье : Берегиня, 1994. – ...с.
 
            Евтушенко, Ю. М.  Книга-мемориал памяти воинов-запорожцев, погибших в Афганистане и других локальных войнах / Ю. М. Евтушенко. – Запорожье : Выдавэць, 1994. – 80 с.
 
            Ковалев, Г. Г.  Водные артерии Запорожья / Г. Г. Ковалев. – Запорожье : Интербук - Хортица, 1994. – 48 с. – (100-летию ГКП Водоканал г. Запорожье посвящается).
 
            Козлов, В.  Брожение души : сб. стихов / В. Козлов. – Каменка-Днепровская : Районная типография, 1994. – 35 с.
 
            Кулиш, П.  Записки о Южной Руси : в 2 т. Т.1 / П. Кулиш. – К. : Днипро, 1994. – 719 с.
 
            Куперман, В.  На берегах Молочної : нариси про Героїв Рад. Союзу : 50-річчю Великої Перемоги присвячується. Вип. ІІ / В. Куперман, М. Мохов. – Мелітополь : Міська друкарня, 1994. – 100 с.
 
            Лазунько, В. А.  Песок на зубы / В. А. Лазунько ; Василий Лазунько. – Запорожье : Запоріжжя, 1994. – ? с. : ил.
 
            Левада, А. П.  Махтеєві болі : поезії / А. П. Левада ; Анатолій Левада. – Куйбишеве : Район. друкарня, 1994. – 127 с.
 
            Ломако, В. С.  Горсть росы : стихотворения, поэма / В. С. Ломако ; Владимир Ломако. – Мелитополь : Район. типография, 1994. – 108 с.
 
            Ломако, В. С.  Обручальное кольцо : стихотворения / В. С. Ломако ; Владимир Ломако. – Мелитополь : Район. типография, 1994. – 68 с.
 
            Михайлов, Б. Д.  Петроглифы Каменной Могилы на Украине : семантика, хронология, интерпретация / Б. Д. Михайлов. – Запорожье : Запоріжжя, 1994. – 195 с.
 
            Нечуй-Левицький, І. С.  Запорожці : казка : для молодшого та середнього шкільного віку / І. С. Нечуй-Левицький ; худож. Олександр Кошель. – К. : Веселка, 1994. – 72 с.
 
            Нємчинова, А. Х.  Дитина та природа : (тваринний світ). Ч. ІІ / А. Х. Нємчинова. – Запоріжжя : [б. в.], 1994. – 77 с.
 
            Нємчинова, А. Х.  Дитина та природа : (тваринний світ). Ч. І / А. Х. Нємчинова. – Запоріжжя : [б. в.], 1994. – 78 с.
 
            Ребро, П. П.  Козацькі жарти. Кн.2 / П. П. Ребро ; Петро Ребро. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 1994. – 104 с.
 
            Рев'якін, С. Д.  Зустріч з невидами : казка та бувальщини для дітей середнього шкільного віку / С. Д. Рев'якін ; С. Д. Рев'якін. – Запоріжжя : Видавець, 1994. – 20 с.
 
            Рев'якін, С. Д.  Тіні : пригодницька повість, оповідання та документальні оповіді про співробітників Державтоінспекції / С. Д. Рев'якін. – Запоріжжя : Видавець, 1994. – 180 с.
 
            Рекубрацький, А. З.  Поверни мені той листопад : лірика / А. З. Рекубрацький ; Анатолій Рекубрацький. – Запоріжжя : [б. в.], 1994. – 44 с.
 
            Самоткан, М. Д.  Любов моя... : лірика / М. Д. Самоткан. – Вільнянськ : Район. друкарня, 1994. – 31 с.
 
            Скальковський, А. О.  Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького / А. О. Скальковський. – Дніпропетровськ : Січ, 1994. – 678 с.
 
            Супруненко, В. П.  Народознавчий запитальник : споряджений словником народних назв і етнографічних термінів / В. П. Супруненко. – Мелітополь : НІК, 1994. – 31 с.
 
            Сушко, К. І.  Вітер - на крила : розповіді про вітряки України / К. І. Сушко. – Запоріжжя : Видавець, 1994. – 96 с.
 
            Сущенко, Т. І.  Управління позашкільним педагогічним процесом / Т. І. Сущенко. – Запоріжжя : [б. в.], 1994. – 82 с.
 
            Тищенко, И. А.  Избранные стихотворения / И. А. Тищенко. – Веселое : [Б. и.], 1994. – 52 с.
 
            Тощев, Г. Н.  Археологические памятники Куйбышевского и Розовского районов Запорожской области : (материалы к Своду археологических памятников) / Г. Н. Тощев, С. П. Щевчук. – Запорожье : Днепров. металлург, 1994. – 26 с.
 
            Тронько, П. Т.  Краєзнавство у відродженні духовності та культури. Досвід. Проблеми. Перспективи / П. Т. Тронько. – К. : Рідний край, 1994. – 108 с.
 
            Фесюк, А. А.  Моя луна : стихи и поэма / А. А. Фесюк ; Александр Фесюк. – Запорожье : Выдавэць, 1994. – 64 с.
 
            20 років
 
            Безпека руху на автошляхах Запоріжжя. – Запоріжжя : Дике Поле, 1999. – 16 с.
 
            Весела Січ : альманах міжнар. асоціації гумористів і сатириків. № 6. – Запоріжжя : Хортиця, 1999. – 151 с.
 
            Де козацька горда слава : [вибрані пісні запоріз. композиторів] / Запоріз. обл. від-ня Укр. фонду культури; [упоряд. і муз. ред. В. Дяченко]. – Запоріжжя : Константа-і, 1999. – 96 с.
 
            Державний архів Запорізької області : короткий довідник / Голов. архівне управління при КМ України, Держ. архів Запоріз. обл. ; [уклад. : Архіпова В. А. та ін.]. – Запоріжжя : Тандем-У, 1999. – 232 с.
 
            Детский оздоровительный центр "Салют". – Запорожье : [б. и.], 1999. – 12 с.
 
            Діти, жінки та сім'я в Запорізькій області : статистичний збірник. – Запоріжжя : [б. в.], 1999. – 225 с.
 
            Довідник навчальних закладів Запорізької області / Держ. центр зайнятості М-ва праці та соціальної політики України, Запоріз. обл. центр зайнятості. – Запоріжжя : [б. в.], 1999. – 108 с.
 
            Закрытое акционерное общество "Запорожский железорудный комбинат". – Запорожье : [б. и.], 1999. – 20 с. – (Предприятие XXI века).
 
            Запоріжжя : фотоальбом / авт. - уклад. В. Кармазь. – Запоріжжя : Запоріжжя, 1999. – 236 с. : іл. - Текст укр., англ. та рос. мовами.
 
            Запорізькій області - 60 років : короткий статистичний довідник, січень - 1999 р. / Держ. ком. статистики України, Запоріз. обл. упр. статистики. – Запоріжжя : [б. в.], 1999. – 24 с.
 
            Запорожье археологическое : (биобиблиограф. справ.) / авт. - сост. : Андрух С. И. , Тощев Г. И., Шаповалов Г. И. ; управление культуры ЗОГА, Запорож. гос. ун-т, Запорож. обл. краевед. музей. – Запорожье : [Пресс-Партнер], 1999. – 76 с.
 
            Зоряний шлях' 98 : перша Запорізька регіональна програма. - Запоріжжя : Журнал "Ваш партнер", 1999. – 36 с.
 
            Кирилловка : дни прошлые и настоящие / сост. И. И. Сердюк, А. А. Вышегородцев, И. А. Хоменко. – Х. : Типография ХФ Книжной палаты Украины, 1999. – 64 с. : приложения.
 
            Козачка ЗАлК 1999/2000 : баскетбольная команда ОАО "Запорожского производственного алюминиевого комбината". – Запорожье : Запоріжжя, 1999. – 12 с.
 
            Ми - українці : енциклопедія українознавства. Кн. 2 : Вся Україна в цифрах, фактах, подіях і особах / упоряд. В. Супруненка. – Дніпропетровськ : Дніпрокнига, 1999. – 144 с. : іл., портр., мал.
 
            Ми - українці : енциклопедія українознавства. Кн. 1 / текст В. Супруненка ; мал. Н. Музиченко ; макет К. Ткаченка. – Дніпропетровськ : Дніпрокнига, 1999. – 412 с. : іл.
 
            Надежда : произведения поэтов Энергодара. Вып. 2. – [Энергодар] : Энергодар, 1999. – 138 с.
 
            Нижня Наддніпрянщина : історія, традиції, культура : матеріали IV регіонал. наук. конф. "Історико-етнографічні дослідження Південної України" : присвячена пам'яті Якова Новицького. Ч. 5. – Запоріжжя : Х - Пресс, 1999. – 52 с.
 
            Новая история : пробный учебник для 9 класса. Ч. 2 : становление индустриального общества (конец XVIII в.-1914 г.) / В. С. Белоножко, И. М. Бирюлев, А. Р. Давлетов [и др.]. – Запорожье : Просвіта, 1999. – 365 с.
 
            Пам'ятки історії та культури Запорізької області : (Вільнянський, Михайлівський, Новомиколаївський райони). Вип. 2. – Запоріжжя : Інтернал, 1999. – 136 с.
 
            Південна Україна XVIII - XIX століття : записки наук.-дослід. лабораторії історії Півден. України ЗДУ. Вип. 4 (5) / голов. ред. А. В. Бойко. – Запоріжжя : Тандем-У, 1999. – 299 с.
 
            Повернені імена : документи, короткі біографічні довідки (про реабілітовані жертви політичних репресій у Запорізькій області). Кн.2. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 1999. – 351 с. – (Реабілітовані історією).
 
            Поетика Яра Славутича / Херсон. держ. пед. ун-т ; упоряд. І. Лопушинський. – К.; Херсон : Дніпро, 1999. – 196 с.
 
            Полинова колиска : альманах. Вип. 3. – Чернігівка : [б. в.], 1999. – 22 с.
 
            Проблемы скифо-сарматской археологии Северного Причерноморья : (к 100-летию Б. Н. Гракова). – Запорожье : [б. и.], 1999. – 292 с.
 
            Провинция / сост. С. Скорик. – Запорожье : Кольцо, 1999. – 112с. : ил. – (Альманах ; вып.4'99).
 
            Путь к "Вершине" / авт.-сост. А. Ф. Белоус. – Запорожье : КЭМЗ "Искра", 1999. – 183 с. – (40-летию электромашиностроительного орденов Октябрьской Революции и Трудового Красного Знамени завода "Искра" посвящается).
 
            Середмістя : літ. альманах / уклад. Н. В. Звініна (Крезі), М. А. Брацило. – Запоріжжя : Просвіта, 1999. – 63 с.
 
            Січова скарбниця : легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини / упоряд., мовна ред., переднє слово і примітки В. Чабаненка. – Запоріжжя : ЗДУ, 1999. – 491 с.
 
            Славное 30-летие : Запорожский железорудный комбинат / авт.-сост. М. П. Гончаров. – Запорожье : Запоріжжя, 1999. – 87 с. : ил.
 
            Спокута : альманах. № 1 / ред. П. П. Ребро. – Запоріжжя : ОНРП "Реабалатовані історією", 1999. – 166 с.
 
            Старожитності Північного Причорномор'я і Криму : зб. наук. праць. VII / [ред. кол. П. П. Толочко (голов. ред. та ін.] ; ЗДУ ; Запоріз. обл. краєзнав. музей. – Запоріжжя : [б. в.], 1999. – 216 с. : мал., табл. – Бібліогр. в кінці тем.
 
            Хто є хто у видавничій і бібліотечній справі : [довід.] / Кн. палата України ; [відп. за вип. В. Г. Волох]. – К. : [Кн. палата України], 1999. – 156 с.
 
            Андрух, С. И.  Могильник Мамай-Гора : [монография]. Кн.1 / С. И. Андрух, Г. Н. Тощев. – Запорожье : ЗГУ, 1999. – 231 с. : ил.
 
            Бак, В.  Объяснения в любви : юмористич. стихи / В. Бак. – Запорожье, 1999. – 64 с.
 
            Бебешко, З.  Тернівські зорепади / З. Бебешко. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 1999. – 75 с.
 
            Бережная, М. И.  Авторитет : стихотворения и рассказы / М. И. Бережная ; Майя Бережная. – Запорожье : Видавець, 1999. – 136 с.
 
            Бех, В. П.  Человек и Вселенная : [когнитивный анализ] / В. П. Бех ; отв. ред. Р. А. Додонов. – Запорожье : Просвіта, 1999. – 148 с.
 
            Богданова, Т. А.  Муза придорожная : стихи, песни. / Т. А. Богданова ; Татьяна Богданова. – Запоріжжя : [ Запорожье ?], 1999. – 112 с.
 
            Богуслав, И. И.  Запорожский плацдарм : очерки и воспоминания / И. И. Богуслав. – Запорожье: Интернал, 1999. – 119 с. – (ХХ век. Свидетельства очевидцев).
 
            Бродяга, О.  Водопілля душі : поезії / О. Бродяга ; Олесь Бродяга. – Запоріжжя : Полиграф, 1999. – 56 с. : портр.
 
            Бродяга, О.  Чарівна райдуга : поезії / О. Бродяга ; Олесь Бродяга. – Запоріжжя : Поліграф, 1999. – 64 с.
 
            Гудина, А. Н.  Методы учёта гнездящихся птиц : картирование территорий / А. Н. Гудина. – Запорожье : Дикое Поле, 1999. – 244 с. : ил., табл.
 
            Довбыш, В. Е.  Наследие : повести и новеллы / В. Е. Довбыш. – Запорожье : Видавець, 1999. – 116 с.
 
            Жилінський, В. І.  Чисті джерела : (до історії літературного руху на Гуляйпіллі). Ч. 1 / В. І. Жилінський, І. К. Кушніренко. – Гуляйполе : Район. друкарня, 1999. – 247с.
 
            Закарлюк, В. А.  Крабик : рассказы / В. А. Закарлюк. – Бердянск : Південна зоря, 1999. – 64 с.
 
            Зенько, Ф.  Энергия пространства и время / Ф. Зенько ; Фёдор Зенько. – Запорожье ; М. : [Диво], 1999. – 80 с.
 
            Козирєв, В. К.  Матеріали до історії адміністративного устрою Південної України : (др. половина XVIII - перша половина ХІХ ст.) / В. К. Козирєв. – Запоріжжя : [б. в.], 1999. – 528 с.
 
            Корниенко, В.  На стыке ветров : лирика / В. Корниенко. – Бердянск : [б. и.], 1999. – 64 с.
 
            Короткевич, О. И.  Ты + я : любовная лирика / О. И. Короткевич ; Олег Короткевич. – Вольнянск : [б. и.], 1999. – 32 с. : ил., фото.
 
            Кравець, М. М.  Роль Запорізької Січі у визвольній боротьбі українського народу / М. М. Кравець. – Вінниця : ВДМУ ім. М. І. Пирогова, 1999. – 244 с.
 
            Критевич, А. В.  Избранное : избранное / А. В. Критевич. – Запорожье : Выдавэць, 1999. – 160 с.
 
            Крутій, К. Л.  Розвиваємо у дитини мовлення, інтелект і здібності / К. Л. Крутій ; Катерина Крутій ; Запоріз. обл. ін-т удосконалення вчителів, кафедра дошкіл.та початков. освіти. – Запоріжжя : ЛІПС, 1999. – 60 с. : іл. – (Б-ка вихователя дошкільного закладу освіти). – Додаток до програми "Дитина в дошкільні роки".
 
            Крутій, К. Л.  Вчимося мови та розмови, або Українська разом із матусею / К. Л. Крутій, Н. А. Лопатинська, Н. В. Маковецька. – Запоріжжя : Просвіта, 1999. – 336 с.
 
            Кузьменко, Н.  Алексей Порада : очерки жизни / Н. Кузьменко. – Запорожье : Дикое Поле, 1999. – 73 с. : ил. – (Почетные граждане Запорожья).
 
            Лохматова, А.  Катеринославське земство / А. Лохматова ; ЗДУ [та ін.]. – Запоріжжя : Тандем-У, 1999. – 200 с.
 
            Лютий, Г.  Вибране : вірші, поеми, пісні / Г. Лютий ; Григорій Лютий. – Запоріжжя : Хортиця, 1999. – 568 с.
 
            Малыш, М. П.  Время выбрало нас / М. П. Малыш, О. В. Чудновский. – Пологи : Факел, 1999. – 117 с. – (К 10-летию вывода советских войск из Афганистана).
 
            Мигунов, В. М.  Космологический пульс жизни / В. М. Мигунов. – Запорожье : Мотор-Січ, 1999. – 28 с.
 
            Михайлов, Б. Д.  Петроглифы Каменной Могилы : семантика, хронология, интерпретация / Б. Д. Михайлов ; Борис Михайлов. – 2-е изд., доп. – Запорожье — М. : Дикое Поле ; Ин-т общегуманитар. исследований, 1999. – 239 с. : ил. авт. – Библиогр.: с. 139-150.
 
            Мицик, Ю. А.  Джерела з історії Жовтоводської битви 1648 р. / Ю. А. Мицик, В. А. Брехуненко ; [відп. за вип. А. В. Бойко]. – Запоріжжя : Тандем-У, 1999. – 52 с. – (Старожитності Півден. України ; Вип. 4).
 
            Мільчев, В.  Матеріали до історії болгарського населення України XVIII століття / В. Мільчев. – Запоріжжя : Тандем-У, 1999. – 229 с.
 
            Московский, А. С.  Отрывок из вечности : собрание повестей : в 5 т. Т. 4 : В изгнании / А. С. Московский. – Запорожье : Изд. автора, 1999. – 307 с.
 
            Науменко, І. Я.  Голубий привид : пригодницька повість : оповідання про міліцію / І. Я. Науменко. – Запоріжжя : Наук.-дослід. і ред.-вид. відділ Запоріз. юрид. ін-ту МВС України, 1999. – 140 с.
 
            Олейник, Б. И.  Жестокая правда : ист. очерк / Б. И. Олейник ; Борис Олейник ; [пер. с укр. Сторчака В.]. – Запорожье : Мотор Сич, 1999. – 54 с.
 
            Орленко, С. Г.  Крылья : сб. стихотворений 93-98 гг. / С. Г. Орленко. – Запорожье : Мотор-Сич, 1999. – 144 с.
 
            Орлянский, В. С.  История евреев Запорожья. Кн. 4 : Новозлатопольский еврейский национальный район (1929-1939 гг.) / В. С. Орлянский. – Запорожье : [б. и.], 1999. – 60 с.
 
            Орлянский, В. С.  История евреев Запорожья. Кн. 3 : Материалы к истории еврейской общины Александровска (Запорожье). Вып. 3 : 1921-июнь 1941 г. / В. С. Орлянский. – Запорожье : Этта-Пресс, 1999. – 102 с.
 
            Орлянский, С. Ф.  История евреев Запорожья. Кн. 5 : Материалы к истории еврейской общины Александровска (Запорожья) 1941-1953 гг. Вып. 5 / С. Ф. Орлянский. – Запорожье : [б. и.], 1999. – 64 с.
 
            Паршаков, Е. А.  Происхождение и развитие Солнечной системы / Е. А. Паршаков. – Запорожье : Дикое Поле, 1999. – 80 с.
 
            Подоляк, А. А.  Сладкоежка : стихи для дошк. и мл. шк. возраста / А. А. Подоляк ; Александр Подоляк. – Пологи : Факел, 1999. – 28 с.
 
            Ребро, П. П.  Козацькі жарти : 500-річчю Запорозького козацтва присвячується. Кн. 7 / П. П. Ребро. – Запоріжжя : Хортиця, 1999. – 99 с.
 
            Ребро, П. П.  Острів Байди : поезії, пісні. / П. П. Ребро. – Запоріжжя : Хортиця, 1999. – 56 с.
 
            Самоткан, М. Д.  Заквітчана криниця : лірика / М. Д. Самоткан. – Вільнянськ : Район. друкарня, 1999. - 32 с.
 
            Славутич, Яр  Повернення : вибрані поезії для шкіл / Я. Славутич ; ред. В. Чабаненко. – Запоріжжя : Хортиця, 1999. – 60 с.
 
            Славутич, Яр  Сабли тополей : сонеты / Я. Славутич ; пер. с укр. Л. Вышеславского. – К. : Дніпро, 1999. – 51 с.
 
            Сокульський, А. Л.  Флот Запорозької Січі в XVI-XVIII ст.: структурна організація, технологія та військове мистецтво : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. іст. наук : [спец.] 07.00.01 - історія України / А. Л. Сокульський ; Сокульський Арнольд Леонідович ; НАН України, Ін-т історії України. – К., 1999. – 16 с.
 
            Сологуб, Н. М.  Мовний портрет Яра Славутича / Н. М. Сологуб. – Вінніпег : Українська Вільна Академія Наук, 1999. – 152 с.
 
            Сосновский, Я. Ш.  Силовая электроника и ресурсосбережение / Я. Ш. Сосновский. – Запорожье : Альфа-Омега, 1999. – 112 с.
 
            Стадніченко, О. О.  Творчість Петра Ребра в контексті розвитку української літератури 50-90-х рр. ХХ ст. : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. філ. наук. Спец. 10.01.01 - українська література / О. О. Стадніченко. – Запоріжжя : [б. в.], 1999. – 20 с.
 
            Стешенко, О.  На березі думок : вибране. Поезії / О. Стешенко ; Олександр Стешенко. – Запоріжжя : Хортиця, 1999. – 115 с.
 
            Толстикова, А. В.  Не обрываю ночь на полуслове... : стихи / А. В. Толстикова ; Александра Толстикова. – Запорожье : [б. и.], 1999. – 88 с. : портр., ил.
 
            Турченко, Ф. Г.  Історія України : кінець XVIII - початок XX стліття : підручник для 9 класу СШ / Ф. Г. Турченко, В. М. Мороко. – Запоріжжя ; К. : Просвіта ; Генеза, 1999. – 423 с.
 
            Турченко, Ф. Г.  Новітня історія України : підручник для 11 класу середньої школи. Ч. 2 : 1945-1998 / Ф. Г. Турченко, П. П. Панченко, С. М. Тимченко. – Вид. 3-тє, доопрац., доп. – К. : Генеза, 1999. – 304 с. : іл.
 
            Федоров, В. В.  Время, атом, молекула / В. В. Федоров, С. В. Богун. – Запорожье : Дикое Поле, 1999. – 444 с. : ил.
 
            Федорук, Я.  Історія України в життєписах князів та гетьманів : посібник для учнів / Я. Федорук. – Тернопіль : Навч. кн. БогДан, 1999. – 80 с. – (Бібліотека учня).
 
            Чабаненко, В.  Петро Ребро : (до 50-річчя творчої діяльності) : літературний портрет / В. Чабаненко ; Віктор Чабаненко. – Запоріжжя : Хортиця, 1999. – 24 с. : іл.
 
            Чабаненко, В. А.  В гостях у юності твоєї : поезії, поетичні переклади / В. А. Чабаненко ; Віктор Чабаненко. – Запоріжжя : [б. в.], 1999. – 42 с.
 
            Чабаненко, В. А.  Великий Луг Запорозький : історико-топонімічний словник / В. А. Чабаненко. – Запоріжжя : ЗДУ, 1999. – 332 с.
 
            Чайковський, А. С.  Історія України : посібник для старшокласників та абітурієнтів / А. С. Чайковський, В. Ф. Шевченко. – К. : А.С.К., 1999. – 304 с.
 
            Черненький, В. А.  За гранью познания : стихи и рассказы. Кн. 2 / В. А. Черненький. – Пологи : Факел, 1999. – 180 с.
 
            Чудновский, О. В.  Дороги свершений : ("Герой Украины") / О. В. Чудновский. – Пологи : Факел, 1999. – 68 с. : ил.
 
            Чумаченко, Н. Л.  Золотая души прядь : к 200- летию со дня рождения А. С. Пушкина : лирика, стихи, поэмы / Н. Л. Чумаченко. – Запорожье : Запоріжжя, 1999. – 104 с.
 
            Шевченко, В. І.  Корінь і крона : козацький родовід видатних людей / В. І. Шевченко, А. Л. Сокульський. – Запоріжжя : Вид-во ВАТ "Мотор Січ", 1999. – 129 с.
 
            Шевчук, С.  Краєзнавчому гуртку Шевченківської школи - 20 років / С. Шевчук. – Куйбишеве : [б. в.], 1999. – 31 с.
 
            Шевчук, С.  Край кам'яних могил : наш край з найдавніших часів до початку ХХ ст. : посіб. для вчителів історії Куйбишев. р-ну Запоріз. обл. / С. Шевчук. – К. : АВГуСТ, 1999. – 107 с.
 
            Шифрин, А. Г.  Научные основы интегративной медицины / А. Г. Шифрин, Г. А. Шифрин. – Запорожье : Дикое Поле, 1999. – 208 с. : ил.
 
            Шифрина, А. И.  Двойная жизнь : невыдуманные истории / А. И. Шифрина ; Алина Шифрина. – Запорожье : Дикое Поле, 1999. – 160 с.
 
            Шостак, О. О.  Клечальна неділя : вірші, поема, переклади, гумор і сатира / О. О. Шостак ; Олесь Шостак. – Запоріжжя : Хортиця, 1999. – 143 с.
 
            Яланський, В. І.  Нестор і Галина. Розповідають фотокартки / В. І. Яланський, Л. С. Верьовка. – К. ; Гуляйполе : Видання журналу "Ярмарок", 1999. – 544 с. : іл., фото.
 
 
Відомості про авторів
 
Авдєєнко Сергій Іванович — письменник (м. Мелітополь);
 
Акбаш Роман — краєзнавець, креативний директор Музею зброї (м. Запоріжжя);
 
Алєксєєв Олександр Миколайович - член ГО “Спілка краєзнавців Мелітопольщини”;
 
Антоненко Олександр Миколайович - кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри інструментального виконавства та музичного мистецтва естради Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького;
 
Атаманчук Інеса Валентинівна - журналіст, заступник редактора газети “МИГ” (Запоріжжя);
 
Баранов Олександр Олександрович – член ГО «Спілка краєзнавців Мелітопольщини», директор музею історії Мелітопольського локомотивного депо. До виходу на пенсію працював в машиністом І класу Мелітопольському локомотивному депо;
 
Блюмський Валерій Тимофійович - член ГО “Спілка краєзнавців Мелітопольщини”, полковник запасу;
 
Богаєвська Ніна Володимирівна – член ГО «Спілка краєзнавців Мелітопольщини», бібліотекар спілки. До виходу на пенсію 37 років працювала викладачем на кафедрі вищої математики Мелітопольського інституту механізації сільського господарства (зараз ТДАТУ);
 
Бойко Поліна Олексіївна — провідний бібліотекар редакційно-видавничого відділу КЗ “ЗОУНБ” ЗОР;
 
Бурлай Володимир Ілліч - син Іллі Петровича Бурлай (04.08.1919 - 1997), художника;
 
Буша Дарина Олексіївна — головний бібліотекар відділу документів з гуманітарних наук КЗ “Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека” Запорізької обласної ради;
 
Варяник Олег Валерійович - кандидат історичних наук, директор Музею техніки В'ячеслава Богуслаєва (м. Запоріжжя);
 
Воровка Володимир Петрович - кандидат географічних наук, доцент кафедри екології та зоології Мелітопольського державного педагогічного університету ім. Б. Хмельницького, голова ГО “Спілка краєзнавців Мелітопольщини”;
 
Гнєдашев Віктор Миколайович - директор Якимівського районного історико-краєзнавчого музею, почесний громадянин смт Якимівка;
 
Голдобіна Людмила Федорівна - член ветеранської організації МедФармХолдінг;
 
Голованова Г. Я. - керівник волонтерського центру “Ветеран” (м. Мелітополь);
 
Даниленко Алла Валеріївна - бібліотекар відділу документів з гуманітарних наук КЗ “Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека” Запорізької обласної ради;
 
Єременко Микола Миколайович - кандидат історичних наук, редактор Чернігівської районної газети “Нива”;
 
Ігнатьєва Наталія Миколаївна — театрознавець, драматург, член Національної спілки театральних діячів України та ГО “Запорізьке театральне товариство”, голова ГО “Форум-АРТ”, викладачка-волонтерка Безкоштовних курсів української мови в Запоріжжі ; до 2017 р. - керівник літературно-драматургічної частини Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. В. Г. Магара;
 
Копеліович Аркадій Борисович - голова Запорізької асоціації спортивних журналістів України, заслужений журналіст України;
 
Криклива (Бурлай) Наталя Володимирівна - онука Іллі Петровича Бурлай (04.08.1919 - 1997), художника;
 
Нагорна Ганна Миколаївна — бібліограф відділу краєзнавства КЗ “Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека” Запорізької обласної ради;
 
Назаренко Жанна Дмитрівна — завідувачка відділу технічної та економічної літератури КЗ “Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека” Запорізької обласної ради;
 
Назаренко Ольга Анатоліївна — завідувачка Центру національних культур “Сузір'я” КЗ “Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека” Запорізької обласної ради;
 
Нежижим Олена Володимирівна - бібліотекар відділу мистецтв КЗ “Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека” Запорізької обласної ради;
 
Палівода Тетчна Миколаївна - завідувачка відділу краєзнавства КЗ “Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека” Запорізької обласної ради;
 
Пішванова Тамара Герасимівна — редактор КЗ “Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека” Запорізької обласної ради;
 
Полухіна Тетяна Василівна — почесний журналіст України, відповідальний секретар Мелітопольської міськрайонної первинної організації ЗООНСЖУ, член правління ГО “Спілка краєзнавців Мелітопольщини”;
 
Романів Наталія Василівна -- провідний бібліотека відділу краєзнавства КЗ “Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека” Запорізької обласної ради;
 
Савкіна Олена Андріївна — завідувачка відділу мистецтв КЗ “Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека” Запорізької обласної ради;
 
Сакун Валерій Васильович — член ГО “Спілка краєзнавців Мелітопольщини”;
 
Скрипак Наталія Володимирівна - бібліотекар відділу документів з гуманітарних наук КЗ “Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека” Запорізької обласної ради;
 
Тесленко Лорина Діодорівна — поетеса, голова Запорізького літературного об'єднання “Пошук”;
 
Тимочко Галина Григорівна - бібліотекар відділу документів з гуманітарних наук КЗ “Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека” Запорізької обласної ради;
 
Чубенко Людмила Миколаївна - завідувачка відділу сільськогосподарської та природничої літератури КЗ “Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека” Запорізької обласної ради;
 
Шевченко Віталій Іванович - історик, публіцист, краєзнавець, письменник;
 
Шершньова Ірина Володимирівна - головний бібліограф відділу краєзнавства КЗ “Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека” Запорізької обласної ради;
 
Щур Юрій Ігорович - директор Запорізького науково-дослідного центру “Спадщина”, кандидат історичних наук;
 
[1]Турченко Г. Південна Україна на зламі епох (1914-1922 рр.). – Запоріжжя: Просвіта, 2005 – С. 211.
[2]Документи про події української національної революції 1918-1919 рр. на Запоріжжі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zoda.gov.ua/article/58/istoriya-kraju.html
[3]Там само.
[4]Архів Українського Народної Республіки. Міністерство внутрішніх справ. Справоздання губерніяльніх старост і комісарів (1918-1920) / упоряд. В. Кавунник. – К, 2017. – С. 172-173.
[5]Там само. – С. 173-174.
[6]Бондаренко В. Бондаренко В. Гаврило Гордієнко – вільний козак з Олександрівська, науковець і громадсько-політичний діяч української діаспори // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – Запоріжжя: ЗНУ, 2010. – Вип. XXVIII. – С. 157-158.
[7]Гордієнко Г. Під щитом Марса : спогади. – Філадельфія, 1976. – Том. 1. – С. 166.
[8]Бондаренко В. Історія новітніх запорожців: вільнокозачий рух на Півдні України (1917-1918 рр.): монографія. – Запоріжжя, 2010. – С. 170.
[9]Гордієнко Г. Під щитом Марса… – С. 206-207.
[10] Гордієнко, Г.  Під щитом Марса… – С. 169.
[11] Махно, Н.  Крестьянское движение на Украине. 1918-1921: документы и материалы / под ред. В. Данилова и Т. Шанина. – М., 2006. – С. 150-151. - (Крестьянская революция в России. 1902-1922 гг.: документы и материалы)
[12] Гордієнко, Г. Під щитом Марса… – С. 174-186.
[13] Дукельский, С.  ЧК на Украине. – Benson : Chalidze publications; Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1989. – С. 54-56. - [Перепечатка с издания Государственного издательства Украины, 1923].
[14] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. – С. 50-51.
[15] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2004 рік : календар і короткі бібліографічні описи / Упр. культури ЗОДА ; ОУНБ. ім. О. М. Горького. – Запоріжжя, 2003. – С. 14-15.
[16] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2018 рік : календар і короткі бібліограф. списки /КЗ "ЗОУНБ" ЗОР. – Запоріжжя, 2017. – С. 190.
[17]Невиплакані сльози України : (запорожці, які загинули в АТО) : бібліограф. покажчик / КЗ “ЗОУНБ” Запоріз. обл. ради. - Запоріжжя, 2017. - С. 30-32.
[18] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліографічними списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 51-54.
[19] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліографічними списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 54-57.
[20]Невиплакані сльози України : (запорожці, які загинули в АТО) : бібліограф. покажчик / КЗ “ЗОУНБ” Запоріз. обл. ради. - Запоріжжя, 2017. - С. 297-299.
[21] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліографічними списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 58-59.
[22] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліографічними списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 60-61.
[23]  Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліографічними списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 61-63.
[24] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 8-9.
[25]Пологи – столиця запорізької кераміки : до 125-річчя від дня заснування міста : бібліограф. покажч. / КЗ«ЗОУНБ ім. Горького» ЗОР. – Запоріжжя, 2012. – С. 104-106. - (Міста та села Запоріз. обл. ; вип. 5).
[26] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 10-11.
[27]Невиплакані сльози України : (запорожці, які загинули в АТО) : бібліограф. покажчик / КЗ “ЗОУНБ” Запоріз. обл. ради. - Запоріжжя, 2017. - С. 82.
[28] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 11-12.
[29]Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2004 рік : календар і короткі бібліограф. списки / ЗОУНБ ім. Горького. – Запоріжжя, 2003. – С. 17-19.
[30]Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2004 рік : календар і короткі бібліограф. списки / ЗОУНБ ім. Горького. – Запоріжжя, 2003. – С. 20-21.
[31]Невиплакані сльози України : (запорожці, які загинули в АТО) : бібліограф. покажчик / КЗ “ЗОУНБ” Запоріз. обл. ради. - Запоріжжя, 2017. - С. 172-173.
[32] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 17-18.
[33] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліографічними списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 63-64.
[34] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 64-69.
[35] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2004 рік : календар і короткі бібліографічні описи / Упр. культури ЗОДА ; ОУНБ. ім. О. М. Горького. – Запоріжжя, 2003. – С. 21-23.
[36]Невиплакані сльози України : (запорожці, які загинули в АТО) : бібліограф. покажчик / КЗ “ЗОУНБ” Запоріз. обл. ради. - Запоріжжя, 2017. - С. 122-123.
[37] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 69-70.
[38]Невиплакані сльози України : (запорожці, які загинули в АТО) : бібліограф. покажчик / КЗ “ЗОУНБ” Запоріз. обл. ради. - Запоріжжя, 2017. - С. 81-82.
[39] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 70-73.
[40] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 24-25.
[41]Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 73-75.
[42] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліографічними списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 75-76.
[43] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 28-30.
[44]Невиплакані сльози України : (запорожці, які загинули в АТО) : бібліограф. покажчик / КЗ “ЗОУНБ” Запоріз. обл. ради. - Запоріжжя, 2017. - С. 248.
[45]Невиплакані сльози України : (запорожці, які загинули в АТО) : бібліограф. покажчик / КЗ “ЗОУНБ” Запоріз. обл. ради. - Запоріжжя, 2017. - С. 6-7.
[46] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 32-33.
[47] Вільнянськ : до 170-річчя від дня заснування міста (1840-2010) : бібліограф. покажчик / КЗ "ЗОУНБ ім. О. М. Горького" Запоріз. обл. ради. – Запоріжжя, 2010. – С. 43-44. – (Міста і села Запоріз. обл. ; вип. 3).
[48]Невиплакані сльози України : (запорожці, які загинули в АТО) : бібліограф. покажчик / КЗ “ЗОУНБ” Запоріз. обл. ради. - Запоріжжя, 2017. - С. 269-272.
[49]Невиплакані сльози України : (запорожці, які загинули в АТО) : бібліограф. покажчик / КЗ “ЗОУНБ” Запоріз. обл. ради. - Запоріжжя, 2017. - С. 55-56.
[50] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 35-38.
[51]Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 38-39.
[52] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 39-42.
[53] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2004 рік : календар і короткі бібліографічні описи / Упр. культури ЗОДА ; ОУНБ. ім. О. М. Горького. – Запоріжжя, 2003. – С. 26-27.
[54]Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2018 рік : календар і короткі бібліогр. списки / КЗ "ЗОУНБ" ЗОР. – Запоріжжя : Статус, 2017. – С. 267.
[55]Невиплакані сльози України : (запорожці, які загинули в АТО) : бібліограф. покажчик / КЗ “ЗОУНБ” Запоріз. обл. ради. - Запоріжжя, 2017. - С. 178-180.
[56] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 80-81.
[57] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 81-86.
[58]Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2015 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР]. – Запоріжжя, 2014. – С. 63-64.
 
[59]Невиплакані сльози України : (запорожці, які загинули в АТО) : бібліограф. покажчик / КЗ “ЗОУНБ” Запоріз. обл. ради. - Запоріжжя : Статус, 2017. - С.221-222.
[60] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 51-52.
[61] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 56-62.
[62]Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 87-90.
[63]Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 90-92.
[64] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 67-68.
[65] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 92-94.
[66] Якимівка: від сивої давнини до сьогодення (1833-2008) : (бібліогр. покажч.) / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя : [б. в.], 2008. – С. 52. – (Міста і села Запоріз. обл. ; вип. 1).
[67] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 69-70.
[68]Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2017 рік : календар і короткі бібліограф. списки / КЗ "ЗОУНБ" ЗОР. – Запоріжжя, 2016. – С. 275-281.
[69]Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2013 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2012. – С. 269-270.
[70]Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2010 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2009. – С. 27-29.
[71]Невиплакані сльози України : (запорожці, які загинули в АТО) : бібліограф. покажчик / КЗ “ЗОУНБ” Запоріз. обл. ради. - Запоріжжя : Статус, 2017. - С. 83-86.
[72] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 72-75.
[73]Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "Обласна універсальна наукова бібліотека ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя : АА Тандем, 2013. – С. 78-80.
 
[74] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 94-96.
[75] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 84-87.
[76]Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2016 рік : календар і короткі довідки з бібліографічними списками / КЗ "ЗОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2015. - С. 20-26.
[77]Невиплакані сльози України : (запорожці, які загинули в АТО) : бібліограф. покажчик / КЗ “ЗОУНБ” Запоріз. обл. ради. - Запоріжжя : Статус, 2017. - С. 99-103.
[78]Невиплакані сльози України : (запорожці, які загинули в АТО) : бібліограф. покажчик / КЗ “ЗОУНБ” Запоріз. обл. ради. - Запоріжжя : Статус, 2017. - С. 42-46.
[79] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 96-97.
[80] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 92-94.
[81] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 97-101.
[82]Невиплакані сльози України : (запорожці, які загинули в АТО) : бібліограф. покажчик / КЗ “ЗОУНБ” Запоріз. обл. ради. - Запоріжжя : Статус, 2017. - С. 70-71.
[83] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 102-105.
[84]Невиплакані сльози України : (запорожці, які загинули в АТО) : бібліограф. покажчик / КЗ “ЗОУНБ” Запоріз. обл. ради. - Запоріжжя : Статус, 2017. - С. 316-318.
[85] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліогр. списками / КЗ "ЗОУНБ ім. О. М. Горького" Запоріз. обл. ради. – Запоріжжя, 2008. – С. 59-61.
[86] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 104-106.
[87] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 105-106.
[88] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 106-107.
*Автори статті наполягають саме на такому правописі прізвища І. П. Бурлая (не відмінюється).
[89] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 106-108.
[90] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 108-109.
[91] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 108-110.
[92] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 111-112.
[93] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 112-115.
[94] Токмак на перехресті доріг та віків : до 230-річчя від дня заснування міста : бібліограф. покажчик / КЗ "ЗОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2015. – С. 148-150. – (Міста і села Запорізької області ; вип. 7).
[95]Невиплакані сльози України : (запорожці, які загинули в АТО) : бібліограф. покажчик / КЗ “ЗОУНБ” Запоріз. обл. ради. - Запоріжжя : Статус, 2017. - С. 244-247.
[96]Невиплакані сльози України : (запорожці, які загинули в АТО) : бібліограф. покажчик / КЗ “ЗОУНБ” Запоріз. обл. ради. - Запоріжжя : Статус, 2017. - С. 14-15.
[97]Невиплакані сльози України : (запорожці, які загинули в АТО) : бібліограф. покажчик / КЗ “ЗОУНБ” Запоріз. обл. ради. - Запоріжжя : Статус, 2017. - С. 21-22.
[98] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 139-140.
[99] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 140-142.
[100] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 114-115.
[101] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 116-117.
[102]Невиплакані сльози України : (запорожці, які загинули в АТО) : бібліограф. покажчик / КЗ “ЗОУНБ” Запоріз. обл. ради. - Запоріжжя : Статус, 2017. - С. 73-74.
[103]Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 117-119.
[104] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 120-122.
[105]Невиплакані сльози України : (запорожці, які загинули в АТО) : бібліограф. покажчик / КЗ “ЗОУНБ” Запоріз. обл. ради. - Запоріжжя, 2017. - С. 294-296.
[106] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 123-124.
[107] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 151-152.
[108] Земля славна, Оріхівська : бібліогр. покажчик / КЗ "ЗОУНБ" ЗОР. - Запоріжжя, 2016. – С. 43. – (Міста і села Запорізької області ; вип. 9).
[109] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 126-127.
[110] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 156-157.
[111]Невиплакані сльози України : (запорожці, які загинули в АТО) : бібліограф. покажчик / КЗ “ЗОУНБ” Запоріз. обл. ради. - Запоріжжя, 2017. - С. 125-126.
[112] Історична довідка про військову частину 3029 (9-й полк оперативного призначення) Південного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України / [надана начальником групи по роботі з особовим складом майором І. О. Лєдєнцовим].
[113] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 158-159.
[114] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 127-129.
[115] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 129-131.
[116]  Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 131-132.
[117]Невиплакані сльози України : (запорожці, які загинули в АТО) : бібліограф. покажчик / КЗ “ЗОУНБ” Запоріз. обл. ради. - Запоріжжя : Статус, 2017. - С. 36-38.
[118] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2004 рік : календар і короткі бібліограф. списки / ЗОУНБ ім. Горького. – Запоріжжя : Поліграф, 2003. – С. 40-41.
[119]Невиплакані сльози України : (запорожці, які загинули в АТО) : бібліограф. покажчик / КЗ “ЗОУНБ” Запоріз. обл. ради. - Запоріжжя : Статус, 2017. - С. 218.
[120] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліографічними списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 110-112.
[121] Кам'янка-Дніпровська : до 225-річчя від дня заснування міста : бібліограф. покажчик / КЗ "ЗОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР ; [ред. І. Степаненко]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2011. – С. 35, 36. – (Міста і села Запоріз. обл. ; вип. 4).
 
[122] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 179-180.
[123] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 137-138.
[124]Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 180-183.
[125] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 138-139.
[126]Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 183-185.
[127] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 139-141.
[128] "Несуть, мов свічечку, культуру в люди..." : (обл. центр нар. творчості) 1939-2004 : бібліограф. покажчик / Упр. культури ЗОДА ; ОУНБ ім. О. М. Горького. – Запоріжжя, 2005.– 60 с. : фото.
[129]Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 28-32.
[130]Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 186-189.
[131] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2011 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" Запоріз. обл. ради. – Запоріжжя, 2010. – С. 70-71.
 
[132] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 195-197.
[133]Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліографічними списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 32-36.
[134] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2016 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2015. – С. 119-126.
[135]Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліографічними списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 37-39.
[136] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліографічними списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 198-199.
[137]Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2013. – С. 199-200.
[138]Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 40-41.
[139]Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліографічними списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 44-46.
[140] Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліографічними списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 42-43.
[141]Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліографічними списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 43-44.
[142]Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя : АА Тандем, 2013. – С. 212-214.
[143]Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя : АА Тандем, 2013. – С. 104-106.
[144]Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя : АА Тандем, 2013. – С. 216-217.
[145] Пологи - столиця запорізької кераміки : бібліограф. покажчик / КЗ "ЗОУНБ ім. О. М. Горького" Запоріз. обл. ради. – Запоріжжя, 2012. – С. 130-131. – (Міста і села Запоріз. обл. ; вип. 5).
 
[146] Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліографічними списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя : АА Тандем, 2013. – 217-218.
 
[147] Пологи - столиця запорізької кераміки : бібліогр. покажчик / КЗ "ЗОУНБ ім. О. М. Горького" Запоріз. обл. ради. – Запоріжжя : АА Тандем, 2012. – С. 67-69. – (Міста і села Запоріз. обл. ; вип. 5).
[148] Палітра народної творчості : каталог-ретроспектива художніх виставок творчого об'єднання "Самоцвіти Запоріжжя" у відділі мистецтв ЗОУНБ імені О. М. Горького / Упр. культури і туризму ЗОДА, ОУНБ ім. О. М. Горького. – Запоріжжя : [Поліграф], 2006. – 32 с. : іл.
[149]Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя : АА Тандем, 2013. – С. 225-227.
[150]Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 46-47.
[151]Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя : АА Тандем, 2013. – С. 222-224.
[152]Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ "ЗОУНБ імені О. М. Горького" ЗОР. – Запоріжжя, 2008. - С. 47-49.
[153]Невиплакані сльози України : (запорожці, які загинули в АТО) : бібліограф. покажчик / КЗ “ЗОУНБ” Запоріз. обл. ради. - Запоріжжя : Статус, 2017. - С. 124.
  • 11448 просмотров