В. Бондар,

провідний спеціаліст-архівіст

державного архіву Запорізької області

КУЛЬТУРНО-ОСВІТНІЙ ПРОЦЕС НА СЕЛІ ТА ТРАНСФОРМАЦІЯ БІБЛІОТЕК В ІНСТРУМЕНТ ІДЕОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ БІЛЬШОВИКІВ

НА УКРАЇНСЬКЕ СЕЛЯНСТВО В 1919-1921 РР.

(за документами державного архіву Запорізької області)

На початку ХХ ст. Олександрівським повітовим земством було створено мережу селянських безоплатних народних бібліотек-читалень. У бібліотечному статуті, ухваленому Олександрівським земством 16 липня 1899 р., зазначалося, що кошти на утримання бібліотеки-читальні надаються не тільки земською управою, але і різними установами та приватними особами як добровільні внески. Земство брало на себе й комплектування бібліотек книгами та періодичними виданнями, знайомило читачів із новинками книжкового ринку. Земська управа призначала також завідуючого бібліотекою-читальнею. Читачі користувалися книгами безкоштовно¹.

З відновленням влади більшовиків на території Олександрівської губернії восени 1920 р., мережа земських народних бібліотек адміністративно була підпорядкована місцевим відділам народної освіти і утримувалася їхнім коштом. Фактично вони продовжували діяти за статутом і правилами 1899 р., але завідувач бібліотеки отримував платню як радянський службовець, користування книгами залишалося безкоштовним.

Земські бібліотеки довели неабияку життєздатність, продовжуючи роботу в тяжких умовах громадянської війни. Проте це було надзвичайно складно. Книги розкрадалися, в приміщеннях бібліотек розташовувалися військові частини. Так, у березні 1921 р. завідувач однієї з місцевих народних бібліотек-читалень неодноразово надсилав скарги до Олександрівського губернського відділу народної освіти з проханням звільнити приміщення бібліотеки та його квартиру від вояків, розміщених там за розпорядженням місцевих органів влади. У скаргах зазначалося, що “...книги солдатами розкрадаються на цигарки, а також беруться ними для читання і не завжди повертаються”. Серед літератури, що зникла, називалися твори Фета, книги: “Ян Гус”, “Народовладдя в стародавньому світі”, “Мудрець Сократ”, “Походження Землі”, “Нариси історії Франції 1789 р.” та ін. (усі книги російською мовою). А з Ново-Іванівської бібліотеки Комишуваської волості Олександрівського повіту було вилучено начальником 21-ої дивізії 2-ої Кінної армії 291 книгу “за антирадянський зміст”². Як бачимо, шкода завдавалася переважно книжковому фонду бібліотек, який було дуже важко відновити. Та, незважаючи на це, колишні земські бібліотеки мали значну книжкову базу. Так, на січень 1921 р. Комишуваська бібліотека-читальня мала в своєму фонді 2634 книги, якими користувалися 200 постійних читачів³. Гусарківську бібліотеку-читальню з фондом у 2181 книгу (з них 150 видань для дітей) відвідувало 150 постійних читачів⁴. У переважній більшості бібліотек книжковий фонд поділявся на 10 відділів за змістом книг (І відділ – історія, ІІ – белетристика, ІІІ – географія та подорожі, ІV – шкільні підручники і т. д.). Найпопулярнішими серед відвідувачів були книги з історії та белетристика, а переважну більшість постійних читачів складала сільська молодь.

Всього, за неповними даними Олександрівського губернського відділу народної освіти, на кінець 1920 р. в Олександрівському повіті було 22 колишні земські бібліотеки, які продовжували функціонувати⁵. Уже в 1920 р. вони почали відчувати нестачу книг, особливо це стосувалося видань рідною мовою. Наприкінці 1920 р. завідувач Комишуваської бібліотеки-читальні повідомляв Олександрівський губвідділ народної освіти по те, що “...читачі заявляють про своє бажання читати газети і книги на українській мові, яких в бібліотеці немає”. Він же 5 січня 1921 р. писав: “Бібліотека відчуває потребу переважно в книгах дитячих як на російській, так і на українській мові, а також у книгах з історії”⁶. Подібна ситуація спостерігалася і в інших книгозбірнях Олександрівської губернії. Це мало своє пояснення. Влада, головною метою якої була переможна світова революція, відповідним чином прагнула формувати і книжкові фонди бібліотек – політичною, агітаційно-пропагандистською літературою. Отже, поза увагою комуністичної влади, як правило, залишалася непартійна література, зокрема, дитяча, книги на рідній для населення мові. Крім того, видавнича база більшовиків була в цей час ще досить слабкою. Книг не вистачало навіть для бібліотек та хат-читалень, які засновувалися відділами народної освіти. Наприклад, у відкритій у грудні 1920 р. Семенівською волнаросвітою бібліотеці було лише 14 книг Маміна-Сибіряка та 117 брошур політичного змісту⁷. Головні ж зусилля спрямовувалися на заснування хат-читалень, які б в першу чергу мали книжки агітаційно-пропагандистського та науково-популярного характеру. У доповіді Олександрівського губернського відділу народної освіти від 20 грудня 1920 р. зазначалося: “Відкриття цілої мережі хат-читалень, цих сільських університетів, як найбільш доступна форма ... висувається на перший план”. Проте організація хат-читалень на місцях відбувалася досить кволо, в основному через брак літератури. Так у тій самій Семенівській волості Гуляйпільського повіту в січні 1921 р. було відкрито 10 хат-читалень, які мали “незначну кількість літератури”⁸ . Отже, впродовж 1920-1921 рр. більшовики підпорядкували собі мережу земських народних бібліотек-читалень Олександрівської губернії, використовуючи їхню матеріальну базу, книжковий фонд та кадри для ідеологічного впливу на сільське населення.

Книгозбірні та читальні залишалися однією з основних і доступних форм впровадження культури та освіти серед широких верств селянства. Саме заснування бібліотек було одним з основних завдань “Просвіт” – українських громадсько-культурних товариств. З остаточним встановленням радянської влади в Україні створилися надзвичайно несприятливі умови для заснування та діяльності цих громадських організацій. Більшовики поставили собі за мету змінити їхній ідеологічний зміст, встановити жорсткий контроль за їхньою діяльністю. Зокрема, в доповіді Олександрівської губнаросвіти від 20 грудня 1920 р. зазначалося: “В селі вся робота по плану наросвіти повинна концентруватися навколо місцевих культурних об’єднань – просвіт, гуртків, для чого вони повинні бути мирним шляхом завойовані, реорганізовані, приведені до єдинообразного типу і зв’язані з нашою партійною роботою і роботою комнезаможів, взяті на державне утримання і т. ін.” ⁹. У кінці 1920 р. – на початку 1921 р. до волосних відділів народної освіти Олександрівської губернії надійшов типовий, або як його називали самі більшовики, “нормальний” статут товариства “Просвіта”, який мав братися за основу при створенні місцевих “Просвіт”. За цим документом “Просвіта” – політична організація, що “...стоїть на грунті диктатури пролетаріату та незаможного селянства і всіма засобами бореться проти старих форм державного будівництва”. При товаристві закладалася бібліотечна секція, яка повинна була “керувати бібліотекою-читальнею, прагнути до кращого влаштування її, виробляти правила користування літературою”¹⁰. Проте в тяжких економічних і політичних умовах 1920-1921 рр. створити при “Просвітах” бібліотеки-читальні та налагодити їх роботу було дуже складно. Так, при Комишуваській “Просвіті”, створеній 15 березня 1920 р., існувала бібліотека з книжковим фондом у 458 книг, серед яких 270 були агітаційно-пропагандистського змісту. При Новоселівському товаристві “Просвіта” Комишуваської волості Олександрівського повіту взагалі не було ні бібліотеки, ні хати-читальні – через відсутність літератури. Саме тому рада цього товариства й зверталася в березні 1921 р. до губнаросвіти з проханням надіслати яких-небудь книг. У лютому 1921 р. Федорівське товариство прохало Олександрівський губернський відділ народної освіти відпустити для нього “...літератури, як є українського письменства й політичної.” Адже бібліотека цієї “Просвіти” налічувала лише 179 примірників книг, в той час як читачів було 120 осіб¹¹. Взагалі ж створення бібліотек та читалень при місцевих “Просвітах” посувалося досить повільно. На кінець 1920 р. в Олександрівському повіті було зареєстровано 40 “Просвіт” і лише при семи з них діяли книгозбірні¹².

Створення самих “Просвіт” та інших громадських культурно-освітніх організацій українського спрямування було справою нелегкою. Якщо раніше вони сприяли національному та ідейному зближенню всіх українців, які бажали працювати на благо національно-культурного піднесення народу, а їхнім членом міг бути кожний, незважаючи на класову чи партійну приналежність, то тепер діяльність “Просвіт” набула непритаманного їм політизованого спрямування. Більше того, разом зі своїми бібліотеками вони були включені до системи народної освіти і перебували під постійним контролем волосних відділів наросвіти, які мали право здійснювати на свій розсуд ревізії їхньої діяльності. Товариство також повинно було щомісяця надсилати до волнаросвіти звіти про роботу своїх відділів¹³.

Слід зазначити, що, незважаючи на тяжкий час, найширші верстви сільського населення виявляли значну ініціативу зі створення різноманітних громадських організацій. Так, на початку 1921 р. у селі Миколаївці Олександрівського повіту група вчителів та батьків спробувала створити культурно-освітній гурток “Дитяча розвага” з метою розширення загального кругозору дітей, підвищення їхнього освітнього рівня, заснування дитячої бібліотеки тощо. Проте його статут не було затверджено губернським відділом наросвіти, бо він не вписувався у радянську систему позашкільного виховання¹⁴.

Про своє існування і бажання активно включитися до громадського життя заявляла і сільська молодь. Саме наприкінці 1920 р.– на початку 1921 р. у селах Олександрівської губернії почали масово створюватися молодіжні організації – “Юнацькі спілки”. У документах “Юнацької спілки” с. Покровки Олександрівського повіту зазначалося, що ця організація створена аби “об’єднати юнацтво в селі, зорганізувати його в одну сім’ю, виховати в юнацтві почуття взаємної дружби і братерства, підняти в ньому культурний і моральний стан, прищеплювати молоді нахил ... до ввічливості й людської чемності, поширювати поміж юнацтва любов до рідного краю, піднявши національну свідомість його.” Одним із напрямків діяльності “Юнацької спілки” було відкриття своєї бібліотеки-читальні. Проте “Спілку” не зареєстрували. Це мотивувалося так: “Всяка організація в цей час має стояти на певному політичному грунті, якого зовсім не зазначено в статуті”. Далі рекомендувалося реорганізувати “Юнацьку спілку” за зразком більшовицької “Просвіти”. Вірогідно, саме це й було зроблено, бо вже 3 лютого 1921 р., тобто місяць потому, Покровська “Спілка” надіслала відомості про стан своєї бібліотеки-читальні до волосного відділу наросвіти. Книжковий фонд цієї книгозбірні містив 759 книг, якими користувалися 60 постійних читачів¹⁵. Як не дивно, статут подібної “Юнацької спілки” с. Григорівки Олександрівського повіту, що також прагнула заснувати свою книгозбірню, було затверджено відразу, хоча окремі його положення також не задовольняли повітовий відділ народної освіти: скажімо те, що вона вважала себе “...культурно-освітньою, безпартійною організацією молоді...”, а свою мету бачила в “підвищенні національної культури”. Мабуть влада не вбачала великої небезпеки в цих прагненнях сільської молоді, бо, як зазначалося в резолюції завідувача повітової наросвіти: “Юнацькі спілки” ведуть свою роботу під керівництвом місцевого відділу народної освіти”¹⁶.

Не залишалося осторонь від культурно-освітнього руху й сільське жіноцтво. Так, ще 1918 р. у с. Преображенці Олександрівського повіту була створена “Спілка жінок”, яка складалася з 30 членів і активно діяла в 1918-1920 рр. У березні 1921 р. статут цієї організації було подано на затвердження до губернського відділу народної освіти. За цим документом метою спілки було: “Об’єднання жінок усіх верств суспільства незалежно від нації, освітнього цензу і віку”. Члени організації обирали бібліотечну комісію з трьох осіб, яка повинна була організувати бібліотеку, поповнювати її фонд газетами, журналами для жінок, книгами тощо. Ця організація так само не була зареєстрована, бо, на думку влади, “...ніяких спілок жінок, як цілком самостійних організацій бути не може, бо у жінки-пролетарки не має особливих інтересів, відмінних від інтересів усього пролетаріату...” ¹⁷ Таким чином, разом із забороною “Спілки жінок” було поховано й прекрасну ідею створення спеціалізованої бібліотеки, яка в основному обслуговувала б жінок та дітей.

Отже протягом 1919-1921 рр. більшовики підпорядкували собі колишні земські бібліотеки-читальні, намагалися трансформувати українські національно-культурні товариства “Просвіти”, різноманітні громадські культурно-освітні гуртки та об’єднання громадян у провідників комуністичної ідеї на селі, перетворити їх на політичні організації диктатури пролетаріату та незаможного селянства.

Влада будувала бібліотечну мережу, виходячи зі своїх загальнополітичних завдань та уявлень про призначення самих бібліотек та читалень, перешкоджаючи будь-якій ініціативі громадськості в галузі бібліотечної справи.

___________________________

 Державний архів Запорізької області, р-3, оп. 1, спр. 380, арк. 22, 23.

² Там само, арк. 32, 34зв.

³ Там само, арк. 25, 25зв.

⁴ Там само, спр. 402, арк. 16.

⁵ Там само, спр. 4, арк. 37.

⁶ Там само, спр. 380, арк. 25зв., 30.

⁷ Там само, спр. 390, арк. 9.

⁸ Там само, арк. 11.

⁹ Там само, спр. 4, арк. 3зв.

¹⁰ Там само, спр.464, арк. 21, 22.

¹¹ Там само, спр. 380, арк. 4, 4зв., 13; спр .382, арк. 1, 6.

¹² Там само, спр. 4, арк. 37.

¹³ Там само, спр. 464, арк. 23.

¹⁴ Там само, спр. 450, арк. 1-9.

¹⁵ Там само, спр. 401, арк. 2, 3, 6.

¹⁶ Там само, спр. 385, арк. 5, 5зв.

¹⁷ Там само, спр.451, арк. 39, 43зв., 45.