Хто б міг уявити, що суворий редактор, який прискіпливо вчитується в кожен рядок, - витончений лірик, що передає у віршах найменші порухи душі.

"Я ТОБІ НЕ СКАЖУ..."

Я тобі не скажу
слів, що ждала розбурханим серцем,
Я чекав не тебе -
це стежки на хвилинку зійшлись.
Через кілька годин
вітровії розвіють усе це,
І не прийде поштар,
і у скриньку не вляжеться лист.
Просто поїзд один,
просто осінь одна смаглолиста,
Просто груди твої
ще не знали жаданих грудей,
Не чекай моїх слів,
бо слова ті не матимуть змісту -
Ти кохання своє,
не вагайсь, пошукай між людей.
І слова розбрелись
чередою в розгонистім полі,
І думки - пастухи
не зберуть їх ніколи у гурт.
То ж, прошу,
помовчи, не нижи ніжнослівне намисто.
Я ж тобі не скажу!
Вибачай, залишаюсь в боргу...