Жовтень | Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека

Вы здесь

01.10 - 75 років від дня народження В. П. Шаповалова (1938–2003), ла- уреата Державної премії УРСР (1987), доктора фізико-математичних наук (1984), професора (1986). 1968–1973 рр. – інженер, заступник головного інженера ВО «Гамма» (м. Запоріжжя). 1973 р. – керівник самостійного Осо- бливого КБ ВО «Гамма»;

01.10 - 50 років (1963) Запорізькому домобудівному комбінату;

01.10 - 50 років (1963) від дня заснування запорізького державного під- приємства «Кремнійполімер»;

02.10 - 75 років (1938) О. Ф. Возіанову, доктору медичних наук, професо- ру, академіку НАНУ, академіку АМНУ; уродженцю м. Мелітополя;

05.10 - 100 років від дня народження П. С. Кударя (1913–1941), Героя Радянського Союзу, уродженця с. Новоолексіївка Приморського району;

Кудар Петро Сергійович народився 5 жовтня 1913 року в с. Новоолексіїв-

ка Приморського району Запорізької області в сім’ї селянина. Закінчив Ново-

олексіївську початкову школу в 1925 р., Ногайську семирічку – в 1929 р., Бер-

дянський індустріальний технікум – в 1934 р. Працював на одному із заводів

в Сватові техніком. У 1935 році був призваний до лав Червоної Армії. Закін-

чив Чугуївське воєнно-авіаційне училище в 1938 році і став льотчиком.

На фронтах Великої Вітчизняної війни – з серпня 1941 року. Був коман-

диром ескадрилії 249-го винищувального полку, 44-ї винищувальної авіади-

візії, 6-ї армії Південно-Західного фронту. За успішні бойові дії в розгром-

ленні противника та знищенні понтонної переправи увесь льотний склад

ескадрилії був представлений до урядових нагород і отримав грошове ви-

нагородження у розмірі від 6500 до 11500 рублів. До 1 листопаду 1941 року

лейтенант Кудар П. С. здійснив 155 бойових вильотів на розвідку і штурм

військ противника, на патрулювання і супроводження наших військ, особис-

то знищив 12 танків, 150 автомашин і біля 800 чоловік ворожої піхоти.

Мужній льотчик загинув 30 жовтня 1941 року у нерівному бою. Він був

підбитий зенітною артилерією ворога, отримав важке поранення, але зу-

мів посадити дуже пошкоджений літак на свій аеродром. Його з воїнською

пошаною ховав весь полк. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 лис-

топада 1941 р. за мужність і відвагу, проявлені у боротьбі з німецьким

фашизмом, Кударю П. С. присвоєно звання Героя Радянського Союзу по-

смертно. Нагороджений орденом Леніна і Червоної Зірки.

П. С. Кудар похований в м. Сватово біля польового аеродрому (авто-

траса Сватово – Луганськ). На братській могилі встановлено пам’ятник,

а одній з вулиць міста Сватово і села Мєловатки, на околиці якого розбився

пілот, присвоєно ім’я Кударя. Лейтенанта пам’ятають і у рідному селі,

одна з вулиць якого носить ім’я Кударя та встановлено бюст героя.

Література

Авиация и космонавтика СССР / рук. авт. кол-ва С. А. Красовский. – М.

: Воениздат, 1968. – С. 539.

Героев славных имена : 65-летию Великой Победы посвящается / [авт.-

сост. и гл. ред. Н. Кузьменко]. – Запорожье : АА Тандем, 2010. – С. 120.

Герои Советского Союза : крат. биогр. словарь [в 2 т.]. [Т.]1 : Абаев-

Любичев / М-во обороны СССР ; Редкол. : И. Н. Шкадов (пред.) [и др.]. – М.

: Воениздат, 1987. – С. 792.

История городов и сел Украинской ССР : в 26 т. Запорожская область

/ Ин-т истории АН УССР ; редкол.: Петрыкин В. И. [и др.]. – К. : Глав. Ред.

УСЭ, 1981. – С. 603, 615.

Лукаш І. Велике бачиться на відстані : докум. повісті, нариси / І. М.

Лукаш ; Іван Лукаш. – Дніпропетровськ : Січ, 1998. – С. 33.

Лукаш И. М. Солдаты славы не искали : очерки о Героях Советского Со-

юза – уроженцах Запорожской области / И. М. Лукаш. – Днепропетровск :

Промінь,1984. – С. 149–152.

Подвигом славны твои земляки : Рассказы о Героях Советского Союза /

ред. А. Гиммельфарб. – Запорожье : Книж.-газ. изд-во, 1962. – С. 130–131.

***

Лукаш І. Живий пам’ятник / І. Лукаш // Запоріз. правда. – 1983. – 13

груд. (No 238). – С. 4.

Архангельський М. Безсмертя земляка / М. Архангельський // Півден.

зоря. – 1975. – 30 трав. (No 86). – С. 4.

***

Кударь Петр Сергеевич [Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://www.peoples.ru/militari/hero/petr_kudar/ Кударь,_ Петр_Сергеевич

Кударь Петр Сергеевич [Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://svatovo.lg.ua/people/heroes/kudar.html Кударь,_Петр_Сергеевич

05.10 - – 90 років від дня народження П. Г. Рябих (1923–1993), Героя Радянського Союзу. Командир керування арт. батареї 1120-го стрілец. полку 3-го Укр. фронту лейтенант Рябих відзначився у боях за розширення плацдарму на правому березі р. Дніпро в районі с. Канівське Запорізького району. 27 листоп. 1943 р. у критичний момент бою під артилерійсько-мінометним вогнем противника підняв бійців у контратаку;

06.10 - 110 років від дня народження Х. В. Малика (1903–1943), Героя Радянського Союзу. Працював на Дніпрогесі;

06.10 - 70 років (1943) І. М. Карандею, аслуженому тренеру України. 1967–2003 рр. – тренер спортивного клубу «Мотор Січ»;

06.10 - 65 років (1948) О. Резанову, видатному запорізькому гандболісту, олімпійському чемпіону (1976), тренеру гандбольного клубу «ЗТР»;

07.10 - 75 років (1938) від дня народження А. Я. Солонського, журналіста, члена НСЖУ. З 1991 р. – редактор відділу кореспондентської мережі редакції газети ВР «Голос України». Автор поетичних збірок «Оце мій світ», «Триколос». Уродженець с. Новоспасівка Бердянського району;

08.10 - 175 років від дня народження А. Я. Коопа (1838–?), підприємця, одного із засновників сільськогосподарського машинобудування в Олександрівську; уродженця колонії Розенталь (с. Верхня Хортиця);

Родоначальник відомої в Олександрівську кінця ХІХ початку ХХ ст.

династії Коопів (існують також транскрипції прізвища Коп, Копп, Куп),

Авраам народився 10 жовтня 1838 року в менонітській колонії Розенталь

(з нім. Розова долина) в сім’ї виходця із Східної Прусії місцевого священика

Якуба Копа, який до прийняття сану сорок років викладав російську сло-

весність. Хоча родина священика і жила в достатку, та вільних капіталів

не мала. Путівку в життя А. Копу дав сусід – заводчик Пітер Лепп, взявши

18-річного юнака до себе на фабрику помічником.

Засвоївши ази механіки, Авраам с часом відкриває у Верхній Хортиці не-

велику власну кузню (1863 р.), якісні послуги якої почали користуватися все

більшим попитом, що сприяло зростанню матеріальних статків власника.

У 1874 році Коп перетворює її на ливарний цех, щоб пізніше, у 1877 році

значно розширити свій бізнес – до ливарного заводу з паровим двигуном. На

підприємстві виготовлялися плуги, сіялки, віялки, жниварки, снопов’язальні

машини та інша сільськогосподарська техніка, що було особливо актуаль-

но в період бурхливого розвитку капіталістичних відносин на селі у ІІ по-

ловині ХІХ ст. У 1888 році підприємство почало називатися “Компанія А.

Я. Копа, завод сільськогосподарського машинобудування”. Того ж року у

колонії Шенвізе (з нім. – Прекрасний луг) поблизу залізничної колії вузлової

станції Олександрівськ (тепер це Комунарський район, м. Запоріжжя) Коп

будує філіал заводу і переносить сюди основні виробничі потужності.

Поступово завод стає найбільшим підприємством в Росії. Незабаром

продуктивність філіалу перевищила головний завод у Хортиці і 1903 року

становила 3000 одиниць сільськогосподарської техніки. У 1908 році загаль-

ний обсяг продукції заводів Копа визначився сумою 610 000 рублів, а працю-

вало там 800 робітників. У 1904 році продукція компанії А. Купа одержала

вісім золотих медалей на сільськогосподарській виставці. Маючи пред-

ставництва та агентства по всій Росії, а також у Литві та Бесарабії,

компанія 1913 року злилася з аналогічними підприємствами у Єлизавет-

граді та Одесі, утворивши потужну торговельну компанію “Урожай”. Ця

компанія успішно продавала купівську техніку у Європі, Азії та ввійшла у

Всеросійське об’єднання виробників сільськогосподарської техніки та об-

ладнання. А. Куп став членом ради цієї організації. Під час Першої світової

війни підприємство перейшло на виготовлення військової техніки. У період

з 1916 по 1918 рр. завод Купа виготовив товарів на 1,5 млн. рублів, з яких

90 відсотків припадало на військову техніку.

Після розрухи Жовтневої революції, Громадянської війни заводи Копа,

як і інші промислові підприємства Олександрівська, націоналізували. Іме-

на колишніх власників замінили номерами. Так завод сільськогосподарських

машин Копа став заводом No 3. Повністю робота цього підприємства була

відновлена 18 березня 1921 року у день ювілею Паризької комуни, на честь

якої і став іменуватися “Комунар” (сучасна назва – ЗАТ “ЗАЗ”). Будівлі

колишніх заводів А. Копа (сільсьгосподарських машин, з випуску сталі) і

нині функціонують як цехи ЗАТ “ЗАЗ”.

Іще одна споруда нашого обласного центру зберігає пам’ять про А .Я.

Копа: це будинок No 28 по вул. Комсомольській (з 1964 року тут розта-

шовується міський протитуберкульозний диспансер). Побудував він його у

1907 році для старшого сина у стилі модерну (нім. “югенд штиль”).

Був А. Куп і відомим в Олександрівську меценатом: утримував 300 ко-

йок в психіатричній лікарні “Бетанія”, входив до складу Опікунської ради

Олександрівського міського комерційного училища.

Нащадки А.Купа зараз мешкають у Канаді.

До речі, з згідно документами СБУ жертвою сталінських репресій

став і німець Кооп Авраам Аврамович, який народився 1863 р. в с. Верхня

Хортиця, був начальник топильного відділення ливарного цеху No 2 заводу

“Комунар” Трійкою УНКВС по Дніпропетровській області від 29.09.1938 р.

засуджений до розстрілу. Дата виконання вироку і місце поховання невідо-

мі. Реабілітований у 1960 році. Можливо це син А.Я. Купа?

Література про життя та діяльність

Фрізен Р. Менонітська архітектура. Від минулого до прийдешнього / Р.

Фрізен ; Руді Фрізен ; пер. з англ. Г. Задоровської ; передм. Ф. Турченка. –

Мелітополь : ВБ ММД, 2010. – 660 с. : іл. – Із змісту : [А. Я. Коп]. – С. 167,

184–185, 193, 197–199, 491.

Беляева Л. Прогулки по любимому городу / Л. Беляева ; Лариса Беляева.

– Запорожье : [Запоріжжя], 2010. – 88 с. : фото. – Из содерж. : Толковый

предприниматель Абрагам Кооп. – С.7–9.

Запорожье и запорожцы / Н. Кузьменко, Н. Михайлов. – Запорожье :

Тандем-У, 2005. – 334 с. – Из содерж. : Династия Коппов. – С. 57–58.

Карагодин А. История Запорожского края (1770–1917) / А. И. Караго-

дин. – Запорожье : ЗГУ, 1998. – 286 с. : карта. – Из содерж. : [А. Я. Копп].

– С.132, 159–161.

***

Екатеринославская губернія : памятная книжка и адрес-календарь на

1900 год. Вып. 1. – Екатеринослав : Типо-Литографія Губернскаго Прав-

ленія, 1899. – 96 с. – Из содерж. : [Абрагамъ Яковлевичъ Копъ. Заводы

земледельческихъ машинъ и орудій в г. Александровске и въ селеніи Хорти-

це, Екатеринославской губерніи : объявленіе передъ текстомъ]. – С. ХVІ.

Список фабрик и заводов г. Александровска и уезда. – [Б. м. : б. и., б.]. –

С.68-87. – Копия отд. стр. – Из содерж. : [в т. ч. о заводе земледельческих

машин А. Я. Копа]. – С.68, 84.

***

Коновалова О. В. Олександрівський повіт. Прогресивний розвиток через

меценацтво ХІХ – поч. ХХ ст. : [Електронний ресурс] : Режим доступу :

ostrov_hortica.orq.ua

08.10 - 90 років від дня народження О. Б. Михайлова (1923–1993), Героя Радянського Союзу; уродженця м. Мелітополя;

09.10 - 100 років від дня народження С. М. Смоленського (1913–1943), Героя Радянського Союзу. Стрілець 610-го стрілец. полку 3-го Укр. фронту, рядовий. У районі села Новий Кічкас знищив сім гітлерівців, замінив вибулого з лав командира взводу. Загинув у цьому бою;

Сергій Михайлович Смоленський народився 9 жовтня 1913 року на ху-

торі Чемеркін (нині – село Чемеркіно Волоконовського району Бєлгородської

області) в сім’ї селянина. Отримав початкову освіту. Спочатку працював

у колгоспі, а з весни 1939 р. – на шахті No 2 в місті Вузлова Тульської облас-

ті. Трудився до семи потів: життя вимагало цього, адже він був батьком

трьох дітей.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, шахтарів не призвали до армії

– у них була “бронь”. Незважаючи на це, Сергій Смоленський домігся від-

правки на фронт. У складі стрілецької дивізії 50-ї армії Західного фронту з

березня 1942 року він брав участь в боях на Варшавському шосе під містом

Юхновим, пізніше воював на Сталінградському фронті, визволяв станиці

Боковська, Краснокутська, Скосирська, місто Біла Калитва (Ростовська

обл.), десятки великих населених пунктів Харківської та Дніпропетровської

областей (у складі 12-ї армії Південно-Західного фронту). Після лікування

у госпіталі Смоленський повернувся до рідної дивізії влітку 1943 року, коли

вона була в резерві.

У ніч на 5 жовтня 1943 року, за наказом командування, 302-га стрілець-

ка дивізія була відведена на лівий берег Дніпра під Запоріжжям. 14 жовтня

місто було звільнене, і над ним замайорів червоний прапор. За ці бої 302-га

стрілецька дивізія отримала почесне найменування “Запорізька”. 16 жов-

тня командування поставило дивізії завдання захопити електростанцію,

західний кінець греблі Дніпрогесу ім. В. І. Леніна і утримати плацдарм.

Противник не встиг знищити греблю і підірвати шлюз, що примикав до

лівого берега. Потрібно було форсувати Дніпро (ширина ріки в цьому місці

була 2 кілометри!). У ніч на 25 жовтня 2-й батальйон 610-го стрілецького

полку приступив до посадки на пороми. При переправі вогнем фашистської

артилерії пороми були зруйновані, і бійцям довелося вплав добиратися бе-

рега, де вони біля самої води прийняли бій. Червоноармієць Смоленський

зі своїм взводом увірвався у ворожу траншею і зійшовся з противником

врукопашну. У спекотній сутичці колишній шахтар знищив 7 гітлерівців.

Коли ворожа куля вбила командира взводу, Смоленський С. з автоматом в

руках повів за собою взвод, досяг нової ворожої траншеї і кинувся до дзота,

з якого вівся сильний кулеметний вогонь. Смоленський розрядив автомат

у ворожих кулеметників, знищивши 3 солдатів і одного офіцера. Завдяки

його сміливості і рішучості всій роті вдалося значно просунутися вперед

і захопити нові рубежі в глибині оборони противника. Протягом дня во-

рог кілька разів штурмував кордон, але кожного разу, зазнавши важких

втрат, відходив назад. У сьомий раз гітлерівці пішли на взвод Смоленсько-

го під кінець дня. За підтримки двох танків рота автоматників, стріля-

ючи на ходу, бігла до окопів радянських бійців. Але їх зустріли дужі залпи.

Їхні машини були підірвані. Коли гітлерівці повернули назад, Смоленський

встав на повний зріст і з криком “За мною, друзі!” кинувся за втікаючим

ворогом. Радянські воїни увірвалися до населеного пункту Новий Кічкас, де

Сергія Смоленського було убито автоматною чергою... Відбивши ще три

контратаки, наші солдати протрималися до темряви. Наступної ночі на

плацдарм був переправлений 3-й батальйон 610-го полку під командуванням

майора Л. Д. Гайдамаки. А 27 жовтня на допомогу прийшли ще два баталь-

йони 592-го полку. Плацдарм у селищі Новий Кічкас став рости вглиб.

За подвиг на Дніпрі Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 люто-

го 1944 року за зразкове виконання бойових завдань в боротьбі з німецько-

фашистськими загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм

Смоленському Сергію Михайловичу присвоєно звання Героя Радянського

Союзу (посмертно).

Спочатку герой був похований у селищі Новий Кічкас, а пізніше пере-

похований в братській могилі біля греблі Дніпрогеса в м. Запоріжжя. У

Вовче-Олександрівській середній школі Волоконовського району Бєлгород-

ської області встановлено бюст героя, а на будівлі школи – меморіальна

дошка. Меморіальна дошка також встановлена на будинку по вулиці його

імені в м. Вузлова Тульської області. Щорічно Щокінська ДЮСШ прово-

дить спортивний турнір з греко-римської боротьби, присвячений пам’яті

земляка. Ім’я Смоленського С. М. увічнене в меморіалах Героїв Радянського

Союзу у містах Тулі і Запоріжжі.

Література про життя та діяльність

Герои Советского Союза : краткий біогр. словарь . [Т.] 2 : Любов – Ящук

/ Редкол. : И. Н. Шкадов (пред.) и др. – М. : Воениздат, 1988. – С.489.

История городов и сел Украинской ССР : в 26 т. Запорожская область /

Ин-т истории АН УССР ; редкол. : В. И. Петрыкин [и др.]. – К. : Глав. ред.

УСЭ, 1981. – С. 100.

У стен Запорожья : воспоминания, очерки / [сост. И. М. Лукаш]. – Дне-

пропетровск : Промінь, 1975. – С. 100.

***

Смоленский Сергей Михайлович [Электронный ресурс]. – Режим до-

ступа : http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?id=17241/ Смоленский,_Сер-

гей_Михайлович

09.10 - 50 років (1963) П. І. Вольвачу, поету, члену Національної спілки письменників України; уродженцю м. Запоріжжя;

Павло Вольвач... кращий поет сьогоднішньої України,

його треба знати, книжки – читати й купувати,

віршами – зачитуватись, бо в них – поезія, насолода,

настанова для життя, гідного Людини.

Юлій Шелест

Він з`явився у нашому письменстві яскраво і несподівано. Микола Він-

грановський назве його братом по крові – і у цій найвищій відзнаці закодо-

вана не просто характеристика творчого стилю, а й визначення духовного

імперативу творчості. Павло Вольвач – майстер поетичної фрази, у якій

органічно поєднується і меланхолійна задума, і відчайдушний спротив, і

відчуття настрою юрби, і прорив уперед, і чоловіча ніжність.

Народився П. І. Вольвач 9 жовтня 1963 року у м. Запоріжжі. Батьки, як

Вольвач пише у своїй автобіографії, прийшли «в город» у післявоєнний час,

а до того усі родичі по обох лініях були із села. У 1971 році пішов до школи,

а в 1975-му паралельно вступив до чотирирічної художньої школи, оскільки

змалку мав потяг до малювання. У школі не любив точні науки, більше по-

добалися гуманітарні. Маючи безперечний дар, Павло ріс з постійним спіл-

куванням з поезією: давньою і сучасною, хрестоматійною і забороненою. А

ще – із любов`ю до України, до сплюндрованого рідного слова. У 1980 р. після

9 класу пішов працювати на моторобудівний завод (нині « Мотор Січ») і па-

ралельно навчався в школі робітничої молоді. Потім була служба у лавах Ра-

дянської Армії, після якої повернувся до рідного Запоріжжя (1984). Далі була

робота на заводі, у приватній фірмі, у магазині «Автозапчастини», навчання

у Запорізькому державному університеті на журналістському відділенні фі-

лологічного факультету, 5 років редакторства на обласному телебаченні.

До поезії Павло Вольвач йшов довго і наполегливо, а поетичну планку

підняв для себе якнайвище. У 1996 році видав свою першу поетичну збірку

«Маргінес», за яку був прийнятий до лав Спілки письменників України. Дуже

промовисто, відкриваючи поета, сказав у своїй післямові до його книжки

«Маргінес» поет Г. Лютий: «Павло Вольвач – один з небагатьох, хто може

входити в слово і впускати його в свій гемоглобін». Збірку «Маргінес» відзна-

чено премією ім. Василя Симоненка. Це особлива премія. Вона присуджуєть-

ся тільки за перші книжки. Це ніби звання «кращий молодий поет України».

За збірку «Кров зухвала» (1998) Павло Вольвач був удостоєний Національної

премії ім. В. Сосюри. З 1999 року життєва доля Павла Вольвача пов`язана

з Києвом. Працював кореспондентом у київському бюро української служби

радіо «Свобода», з 2009 року трудиться у редакції журналу «Сучасність».

У поетичному доробку Павла Вольвача – вже дев`ять поетичних збірок:

« Маргінес» (1996), « Кров зухвала » (1998), «Бруки і стерні» (2000), «Пів-

денний Схід» (2000; 2002), «Тривання подорожі» (2007), «Триб» (2009), «Ві-

рші на розі» (2010), «Впоперек діб» (2011), «Судинна пошта» (2011). Збірка

віршів «Південний Схід» за пропозицією Миколи Вінграновського номінува-

лася на здобуття Національної премії України ім. Т. Шевченка (2001). До

збірки ввійшли кращі поезії з книжок «Маргінес», «Кров зухвала», «Бруки

і стерні». Книжка Павла Вольвача «Тривання подорожі» удостоєна літе-

ратурної премії ім. Б. Нечерди (2009). Цією премією відзначають сміливі

творчі експерименти, пошуки нової поетичної мови. У 2003 році вийшов

у світ роман «Кляса» – своєрідний «портрет митця змолоду, вписаний в

інтер`єр індустріального Запоріжжя». Роман «Кляса» здобув третю пре-

мію в номінації «Романи» на Всеукраїнському конкурсі «Коронація сло-

ва-2002». Член Національної спілки письменників України з 1997 р.

Окремі видання творів

Кляса : роман. – Тернопіль: Джура, 2004. – 284 с.

Південний Схід : зб. поезій. – К. : Дніпро, 2000. – 174 с.

Кров зухвала : поезії. – К. : Укр. письменник, 1998. – 130 с.

Маргінес : поезії. – Запоріжжя : Хортиця, 1996. – 52 с.

Публікації в збірках, журналах

Січовий Парнас : антологія. – Запоріжжя, 2000. – Із змісту : Павло

Вольвач: Добірка віршів. – С. 315–342.

Хортиця : літ.-худ. та громад.-політ. часопис Запоріз. організації Спіл-

ки письменників України. – Запоріжжя: Хортиця, 1998. – Вип. 7. – 95 с. – Із

змісту: Павло Вольвач. Трудні вірші : [поезія]. – С. 10–11.

Вольвач П. Посеред змов : поезії // Сучасність. – 2009. – No 1–2. – С. 1–14.

Вольвач П. Оба береги : вірші // Кур’єр Крив`басу. – 2008. – No 222–223.

– С. 173–179.

Вольвач П. Пальці долі : вірші // Кур’єр Крив`басу. – 2003. – No 186. – С.

34–41.

Вольвач П. Вірші // Сучасність. – 2000. – No 1. – С. 5–14.

Література про життя і творчість

Братерство скріплене кров`ю...: (літ. портрет П. Вольвача) // Якубов-

ська М. Есеї про сучасну українську літературу. – Львів, 2005. – С. 677–685.

Сизоненко О. Не вбиваймо своїх Пророків : книга талантів. – К., 2003.

– 894 с. – Із змісту : Це Вольвач! – С. 591–602.

Письменники Запорізького краю (20–90-ті рр. ХХ ст.). – Запоріжжя: Хор-

тиця, 2002. – Із змісту : Лютий Г. Павло Вольвач (1963 р. н.) – С. 503–508.

Вольвач П. // Літературне Запоріжжя: бібліогр. довід. – Запоріжжя,

2002. – Вип. 2. – С. 12–14.

Павло Вольвач – лауреат премії ім. Бориса Нечерди ⁄⁄ Літ. Україна. –

2009. – 20 серп. – С. 2.

Гаврош О. Щоб стати письменником, треба багато чого не вміти ⁄⁄

Дзеркало тижня. – 2009. – 28 берез. ( No 11) – С. 11.

Соловей О. Терпке тривання ⁄⁄ Кур`єр Кривбасу. – 2008. – берез.-квіт. (

No 220– 221). – С. 332–336.

Десятерик Д. Сонце, скелі, вітер ⁄⁄ День. – 2008. – 26 верес. ( No173). – С. 20.

Поет, прозаїк, кореспондент радіо «Свобода» : Павло Вольвач ⁄⁄ Украї-

на молода. – 2006. – 6 черв. (No 101). – С. 5.

Югов В. Все, що позначено талантом ⁄⁄ Земля і власність. – 2004. – 23

серп. (No 37). – С. 12.

Коробко Л. «Щемить Батьківщина між ребер...» ⁄⁄ Слово і час. – 2003.

– No 10. – С. 76–80.

Соловей О. « Бути щирим – не всім зуміти!» // Літ. Україна. – 2001. – 22

лют.(No 7). – С. 3.

Шелест Ю. Вольвач як явище й диво // Сіл. час. – 2001. –10 серп. (No

38). – С. 8.

Щириця П. Той, що утік від нудьги непородистих міст // Україна мол. –

2001. – 28 лют. ( No 39). – С. 13.

Кочевський В. Входини у світ поета // Київ. – 2000. – No 1–2. – С. 138–

140.

Сизоненко О. Це – Вольвач! // Літ. Україна. – 1999. – 4 листоп. (No 38). – С. 6.

Лютий Г. До лав Спілки письменників України прийнято запорізького

поета Павла Вольвача : [є добірка віршів] // Запороз. Січ. – 1997. – 25 черв.

(No 114). – С. 6.

Мушкетик Ю. Свіжі лави // Літ. Україна. – 1997. – 5 черв. (No 21–22).

– С. 3.

Яровий О. Вибір між пепсі та волею // Літ. Україна. – 1997. – 28 серп.

(No 29). – С. 7.

***

[Електронний ресурс].– Режим доступу: HYPERLINK “http://www.

dt.ua” http://www.dt.ua / 3000 /3760/65763

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: Поет Павло Вольвач за месяц

пишет 8-10 стихов в день http: // gazeta.ua/ru/articles/culture

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: novaukraina. org /news/urn

media.contenent: EA 4A80

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: avtvra. сom. ua./ writer /116/

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: Uk.wikiptdia.org./ wiki /

Літературні публікації про окремі книги

«Тривання подорожі» (2007)

Соловей О. Терпке тривання ⁄⁄ Кур’єр Кривбасу. – 2008. – No 220–221. –

С. 332–336.

Антипович Т. Актуальна печаль Павла Вольвача ⁄⁄ Україна молода. –

2006. – 13 верес. (No 167). – С. 10.

«Кляса» (2003)

Олійник С. Про Запоріжжя с любов`ю і ненормативною лексикою ⁄⁄ Ули-

ца Заречная. – 2003. – 10 апр. (No 12). – С. 15.

Замах на прозу ⁄⁄ Книжковий клуб плюс. – 2006. – No 9. – С. 26–27.

Слапчук В. Уроки життя і література ⁄⁄ Запороз. Січ. – 2005. – 31 трав

.(No 104). – С. 5, 8.

Хоменко О. Між братвою і братством ⁄⁄ Березіль. – 2005. – No 9. – С.

165–168.

Красюк О. Запоріжжя – в «Клясі», «Кляса» – в Запоріжжі ⁄⁄ Запороз.

Січ. – 2004.– 30 верес. (No 192).– С. 4.

Кириленко В. Поет Павло Вольвач презентував роман «Кляса» : [на ІІІ

Міжрегіон. книж. вист.-ярмарку «Хортицькі джерела»] .⁄⁄ Запороз. Січ. –

2004. – 5 жовт. – С. 7.

«Південний Схід» (2000)

Шевельов М. Яких кому метафор // Запороз. Січ. – 2001. — 27 лют.(No

30). – С. 7. – (На здобуття Нац. премії України ім. Т. Шевченка).

Рекубрацький А. «Він – норма сам. Один в своєму стилі» // Запоріз. прав-

да. – 2000. – 10 жовт. (No 132). – С. 7.

«Бруки і стерні» (2000)

Щириця П. Той, що втік від нудьги непородистих міст //Україна моло-

да. – 2001. – 28 лют. (No 39). – С. 13.

«Кров зухвала» (1998)

Коваль Р. «Кров зухвала» Павла Вольвача // Літ. Україна. – 1999. – 11

лют.(No 5–6). – С. 6.

Ласков М. «Кров зухвала» Павла Вольвача // Верже. – 1998. – 2 июля (No

27). – С. 5.

«Маргінес» (1996)

Рекубрацький А. Дебют Павла Вольвача ⁄⁄ Запоріз. правда. – 1996 – 11

груд.(No 225). – С. 2.

10.10 - 135 років від дня народження О. В. Вінтера (1878–1958), начальника будівництва Дніпрогесу;

Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2008 рік : (календар і короткі біблі-

ографічні списки) / Упр. культури та туризму ЗОДА, КЗ «ЗОУНБ ім. Горько-

го» ЗОР. – Запоріжжя : [Поліграф], 2007. – С. 113–114.

10.10 - 80 років (1933) від дня заснування ВАТ «Запорізький завод феросплавів»;

Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2003 рік : (календар і короткі біблі-

ографічні списки) / Упр. культури та туризму ЗОДА, КЗ «ЗОУНБ ім. Горько-

го» ЗОР. – Запоріжжя : [Поліграф], 2002. – С. 48–49.

10.10 - 45 років тому (1968) було відкрито обеліск воїнам, які захистили Дніпрогес ім. В. І. Леніна від повного знищення німецько-фашистським окупантами;

10.10 - 70 років тому (1943) під час запорізької наступальної операції військ Південно-Західного фронту ліквідовано плацдарм гітлерівських військ на лівому березі Дніпра;