Вы здесь
Наша землячка, відомий український музикознавець Тамара Павлівна
Булат все життя присвятила популяризації музики України. Закінчивши
1956 року Київську консерваторію (клас О. Шреєр-Ткаченко), певний час
працювала вчителем музичної школи (1956–1958), викладачем Запорізького
музичного училища (1958–1959). Потім була аспірантура Інституту мис-
тецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського Націо-
нальної АН України, кандидатська (1963) і докторська дисертації (1981),
багаторічна плідна праця (1962–1992) в цій же установі. З 1992 р. Тамара
Павлівна мешкала у США, була генеральним секретарем Української віль-
ної академії мистецтв (США), членом Національної спілки композиторів
України й Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка (США).
Т. П. Булат – автор 9 ґрунтовних монографічних досліджень, серед
яких “Український романс”, “Микола Лисенко”, “Героїко-патріотична
тема у творчості М. В. Лисенка”, “Яків Степовий”, “The World of
Mykola Lysenko” та ін., кількох десятків розділів і статей у колективних
наукових монографіях і збірниках, культурологічних журналах і газетах,
зокрема 10 розділів академічної багатотомної “Історії української музи-
ки”, численних публікацій у довідково-енциклопедичних виданнях, багатьох
теле- й радіопередач. Неодноразово вона виступала упорядником і автором
вступних статей до колективних наукових праць та нотних збірок, Повно-
го зібрання творів М. Лисенка в 40 томах. Частину зазначених робіт було
опубліковано у США, Канаді та Росії. Фундаментальні дослідження Тамари
Павлівни в галузі української камерно-вокальної композиторської творчос-
ті та лисенкознавства посіли помітне місце у світовому музикознавстві, а
глибокі наукові розвідки з питань музичних шевченкіани й києвознавства,
українсько-слов’янських музичних зв’язків і хорового аматорства, укра-
їнської масової та обробки народної пісні, оперного мистецтва, музичної
культури XX ст. української діаспори США й Канади, співвідношення слова
(у т. ч. літературних творів М. Гоголя й М. Рильського) і музики, а також
композиторської творчості М. Леонтовича, Я. Степового та К. Стеценка,
О. Кошиця й Ф. Якименка, С. Людкевича й Б. Лятошинського, С. Рахманіно-
ва, Г. Майбороди, О. Білаша й А. Кос-Анатольського, вокального мистецтва
І. Козловського та ін., фольклористичної діяльності К. Квітки – стали ва-
гомим внеском у справу популяризації та висвітлення історії нашої музики.
Праці
Героїко-патріотична тема в творчості М. В. Лисенка / Т. П. Булат. –
К. : Наук. думка, 1965. – 152 с.
Микола Лисенко [1842–1912] / Т. П. Булат. – К. : Муз. Україна, 1973. –
106 с.
Пісні звитяги : (з історії рев. пісні на Україні) / Т. П. Булат. – К. : Зна-
ння, 1968. – 48 с.
Яків Степовий [1883–1921] / Т. П. Булат. – К. : Муз. Україна, 1980. – 79 с.
Література
Булат Тамара Павлівна // Митці України: енцикл. довід. / упоряд. : М. Г.
Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. – К., 1992. – С. 94.
Булат Тамара Павлівна // Мистецтво України : біогр. довід. / упоряд. :
А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. – К., 1997.
– С. 90.
Степанченко Г. Булат Тамара Павлівна / Г. В. Степанченко // Енцикло-
педія сучасної України. – К., 2004. – Т. 3 : Біо – Бя. – С. 573.
Поет, композитор Анатолій Андрійович Загрудний народився 3 березня
1938 року у Ташкенті. Член НСКУ з 2000 року. У 1961 році закінчив Омське22
музичне училище (викладач В. Патрошова), одночасно виступає солістом
і концертмейстером оркестру народних інструментів Омської філармонії
(1961–1963 рр.). З 1966 року А. Загрудний студент Новосибірської консер-
ваторії (Росія, факультет народних інструментів у викладача Г. Анцифе-
рова). На жаль, хвороба рук не дозволила завершити навчання.
З 1963–1976 він диригент і викладач музичних шкіл Сибіру, учитель му-
зики загальноосвітніх шкіл.
В 1976 році Загрудний повертається до Запоріжжя, на батьківщину
батьків і працює вчителем музики у гімназії № 2. Одночасно він пише вірші
та пісні, які друкуються у журналах: „Дошкільне виховання”, „Малятко”,
„Дзвіночок”, у книзі „Катигорошкове поле” (Дніпро, 1989), „Календарик-
дошколярик” (К., 1992). Він автор посібника „25 етюдів для бандури” (Л.,
2004); збірки пісень для дітей, „Сніжаночка” (Запоріжжя, 2002), „Співа-
ночка”. Скринька 1”; „Співаночка. Скринька 4”, „Співаночка. Скринька 5”
(усі Тернопіль, 2007); збірки поезій для дітей „Листочок Дерева Життя”
(Тернопіль, 2008). Твори композитора А. А. Загрудного спрямовані на роз-
виток музичних здібностей дітей різного віку і містять в собі елементи
національно-патріотичного виховання, сприяють формуванню любові до
рідного краю, заохочують до вивчення української пісні, сповнені глибоко-
го патріотизму. Вони враховують вікову психологію і можливості дітей,
приваблюють своєю мелодійністю та доступністю, гармонійно пов’язані
з текстом, легко запам’ятовуються і сприймаються дітьми, не потребу-
ють спеціальної музичної підготовки та тривалого розучування.
Твори Загрудного виконуються в музичних школах, музучилищі, само-
діяльності.
Література про життя та діяльність
Енциклопедія сучасної України. Т.10 : З-Зор / гол. редкол. : Дзюба І. М.
[та ін.] / НАН України, Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т енцикл. досліджень
НАН України. – К., [Поліграфкнига], 2010. – 712 с. – Із змісту : Загрудний
А. А. – С. 91.
Композиторы Запорожья : информ. справ. – Запорожье, 2005. – 42 с. –
Из содерж. : Загрудный А. А. – С. 10.
05.02 - 10 років тому (2003) в с. Широке Василівського району відкрита і освячена перша в Україні народна бібліотека;
Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2008 рік : (календар і короткі бібліо-
графічні списки) / Упр. культури та туризму ЗОДА, КЗ «ЗОУНБ ім. Горького»
ЗОР. – Запоріжжя : [Поліграф], 2007. – С. 66–67.
Олександр Сергійович Артьомов народився 7 лютого 1938 року в с.
Різдвянка Новомиколаївського району. У 1971 році закінчив Київський дер-
жавний університет ім. Т. Г. Шевченка (викладач історії), а в 1991 р. –
Військову академію генштабу Збройних сил СРСР (м. Москва). Понад 34
роки (1957–1991) присвятив службі в прикордонних військах Західного та
Середньоазіатського прикордонних округів, приймав участь у бойових діях
в Афганістані (1986–1989). В період перших років становлення незалеж-
ності нашої держави був заступником голови Держкомкордон України
(1991–1994). З 1994 року працював генеральним директором Меморіаль-
ного комплексу “Національний музей історії Великої Вітчизняної війни
1941–1945 років” (м. Київ). О. С. Артьомов – кандидат історичних наук,
почесний прикордонник України. Нагороджений орденами Червоного Пра-
пора (1985), “За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР” ІІІ ступ.
(1981) та II ступ. (1986), двома орденами Богдана Хмельницького ІІІ ступ.
(2004) та II ступ. (2008), медалями.
Література про життя та діяльність
Голдобін А. Артьомов Олександр Сергійович // Славетнізапоріжці. ЗНУ
: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: htpp://sites.znu.ua/slavetni_zp/
Артьомов,_ Олександр_Сергійович
10.02 - 115 років від дня народження К. Ю. Пестушка (Костя СтеповогоБлакитного) (1898–1921), українського військового діяча. Навчався в Олександрівському механіко-технічному училищі (зараз – ЗНТУ). Командував Першою Олександрівською повстанською армією;
Мірошниченко Тетяна Кузьмівна народилася 18 
лютого 1933 року в с. Пашкове, Барвінківського р-ну
Харківської області. 1956 року закінчила Харківський24
інститут мистецтв ім. І. Котляревського та розпочала працювати в За-
порізькому обласному українському музично-драматичному театрі ім.
Щорса.
Т. Мірошниченко була яскравою актрисою та істинною українкою.
Її виразна зовнішність, приємний голос і прекрасна мова випромінюва-
ли українську сутність душі. Ці якості, поряд із жіночою чарівливістю
і сильним характером, наповнювали сценічні образи Тетяни Мірошничен-
ко. Вже в перших ролях (Живка – «Під зорями балканськими» О. Левади,
Варя – «Одна ніч» Б. Горбатова, Таня – «В шуканні радості» В. Розова)
Т. Мірошниченко виявила вміння глибоко розробляти характер, з чарівною
безпосередністю передавати почуття й думки своєї героїні. А наступні ро-
боти – Наталка Полтавка (однойменна п’єса І. Котляревського), Маруся
Богуславка (однойменна п’єса М. Старицького), Харитина («Наймичка» І.
Карпенка-Карого) – відкрили високу професійність і велику силу внутріш-
нього світу артистки. Широке визнання глядачів і критики здобула роль
Кассандри в однойменній драмі Лесі Українки. Над Кассандрою Тетяни
Мірошниченко плакали, і під час гастролей у Києві глядачі йшли до театру,
щоб побачити її гру. У репертуарі Т. К. Мірошниченко залишилось понад
160 ролей у виставах за українською та світовою класикою і в сучасних
п’єсах, серед них: Васса – «Васса Желєзнова» М. Горького, Матір – «Вій,
вітерець!» Я. Райніса, Дженні Герхардт – однойменна вистава за романом
Т. Драйзера. В останні роки життя вона створила образи тьоті Моті –
«Слобожанський анекдот» за п’єсою М. Куліша, Бабусі – «Вісім люблячих
жінок» Р. Тома, Бернарди – «Дім Бернарди Альби» Ф. Ґ. Лорки.
Крім сценічної діяльності, Т. К. Мірошниченко займалась педагогічною
роботою та брала найактивнішу участь у громадському житті: виклада-
ла курс сценічної мови в музичному училищі ім. П. Майбороди; очолювала
обласну організацію Товариства «Просвіта» та обласну організацію «Ме-
моріал», була депутатом міської ради.
Протягом творчого життя Т. К. Мірошниченко була неодноразово
нагороджена: почесне звання “Заслужена артистка УРСР”, медаль “За
трудову доблесть”, Ленінська ювілейна медаль, Орден “Знак Пошани”, ме-
даль “Ветеран праці”, почесне звання “Народна артистка УРСР”.
Померла 15 грудня 2009 року.
Спогади
Спокута : альманах. № 8–9 : Голодомор на Запоріжжі (1921–1922,
1932–1933, 1946–1947 рр.) : статті, документи, спогади. – Запоріжжя :
Дніпров. металург, 2008. – 520 с. – (Реабілітовані історією). – Із змісту :
Згадую шматочок житняка… / Тетяна Мірошниченко. – С. 422.25
Література про життя та діяльність
Гайдабура В. А що тато робить в театрі? : альбом пам`яті / В. М.
Гайдабура ; Валерій Гайдабура. – [К.] : Антиквар, 2011. – 240 с. : фото. – Із
змісту : «Привіт тобі, майбутнє!». – С. 130–131 ; Дуэт. – С. 133–134.
Шиханов Р. Хто є хто на Запоріжжі. 2008 рік : біогр. довід. / Р. Б. Ши-
ханов ; Руслан Шиханов. – Запоріжжя : Тандем Арт Студія, 2009. – 212
с. – Із змісту : Мірошниченко Тетяна Кузьмівна. – С. 117.
Герои и судьбы : интеллектуал. потенциал Запорожья на рубеже ве-
ков. Шестьдесят монологов. Кн. 2 / А. И. Шифрина. – Запорожье : Дикое
Поле, 2002. – 528 с. – Из содерж. : Мірошниченко Тетяна Кузьмівна. – С.
268–272.
Універсальний словник-енциклопедія. – 2-ге вид., доп. – К. : Всеувито. –
Л. : Атлас, 2001. – 1575 с. : іл. – Із змісту : Мірошниченко Т. К. – С. 869.
***
Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2003 рік / Упр. культури
ЗОДА ; КЗ «ЗОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР ; упоряд. І. Шершньова, Г.
Нагорна. – Запоріжжя : Поліграф, 2002. – 56 с. – Із змісту : Т. К. Мірош-
ниченко. – С. 35–36.
***
Середа В. Спочатку було слово, і слово було Бог : [у Запоріз. пед. коле-
джі відбувся перший фестиваль «Віншуємо слово» пам’яті нар. артистки
України Т. К. Мірошниченко] / Віра Середа // Запоріз. правда. – 2010. – 23
лют. (№ 28). – С. 4.
Прощання з великою актрисою // Іскра. – 2009. – 17 груд. (№ 59). – С. 2.
На глядачів іще чекає творчий звіт народної артистки // Запороз. Січ.
– 2008. – 23 лют. (№ 39). – С. 8.
Середа В. Народна артистка України Тетяна Мірошниченко : «У Запо-
ріжжя поїхала лише я одна – для мене Хортиця – це все» / Віра Середа //
Запоріз. правда. – 2008. – 14 лют. (№ 23–24). – С. 18.
Середа В. І Настка, і Кассандра, і Бернарда…І ще багато десятків ро-
лей / Віра Середа // Запороз. Січ. – 2008. – 19 лют. (№ 35). – С. 5.
Середа В. Народна артистка України Тетяна Мірошниченко: «Мені по-
щастило в житті – поруч завжди були гарні люди…» / Віра Середа // По-
дробности. – 2004. – 20 мая. – С. 16-18.
Славин В. Запорожские артистки в Москве : [на фестивале «Анти-
чность и мы»] / В. Славин // Запороз. Січ. – 2003. – 10 квіт. – С. 23.
Соловьева Г. Кружка, полная вина: юбилярша, пей до дна! / Галина Со-
ловьева // МИГ. – 2003. – 27 февр. (№ 9). – С. 16.
Бакум Ю. Народна артистка Тетяна Мірошниченко / Юрій Бакум // За-
пороз. Січ. – 2003. – 18 лют. – С. 7.26
Соловйова Г. Сцена – її любов / Галина Соловйова // Запоріз. правда. –
2003. – 7 берез. – С. 5.
21.02 - 75 років від дня народження М. О. Бута, магістра економіки;1996–1998 рр. – головний спеціаліст Кабінету Міністрів України, був секретарем Правління Всеукраїнського громадського об`єднання «Товариство Нестора Махна «Гуляй-Поле»; уродженця с. Хвалибогівка (зараз – Добропілля) Гуляйпільського району;
21.02 - 65 років від дня народження П. Д. Косарика (1948–1968), рядового; загинув в Чехословакії 22 серпня 1968 року. Посмертно нагородженийорденом Червоної Зірки; іменем героя в м. Запоріжжя названо СШ № 44,
бригаду, в якій працював на електровозоремонтному заводі, а в с. РоздолМихайлівського району його ім`ям названа вулиця;
Володимир Григорович Симчук народився 25 лютого 1938 року в с. Ва-
силівка Добровеличнівського району Кіровоградської області в родині се-
лян. Ще у школі хлопець мріяв про художню освіту, але спочатку довелося
відслужити у лавах Радянської Армії, а потім поступити до Косівського
училища прикладного мистецтва. Майбутньому майстру декоративно-
прикладного мистецтва поталанило навчатися у відомих майстрів ху-
дожньої обробки дерева В. В. Гуза, М. Ю. Федірко, В. В. Гавриша. Працю-
вати з деревом хлопець полюбив на все життя, а після закінчення училища
отримав направлення на роботу до запорізького заводу „Сувенір”. Тут
він розробив безліч цікавих сувенірів з дерева, металу, пластмаси, оргскла,
багато з яких виходили величезними тиражами, особливо на тему запо-
розьких козаків: „Запорізький рибалка”, „Козацька пушка”, „Хортиця”.
У 1967 році художник виборов перше місце в республіканському конкурсі
художніх сувенірів, який проводило Міністерство місцевої промисловості.
У 1979 році Володимир Григорович за свою творчу діяльність був наго-
роджений Дипломом ІІІ ступеня ВДНГ УРСР, а в 1982 – медаллю ВДНГ
УРСР. Такий сувенір, як „Запорізький рибалка” виготовлявся на замовлен-
ня Японії і користувався великим попитом, а „Хліб і сіль” – на замовлення
Канади. Тематичні сувеніри „Козацька пушка”, „Хортиця” експонувалися
на міжнародних виставках у німецькому Лейпцигу та канадському Мон-
реалі. У 1983 році В. Симчуку керівництво заводу виказало особливу довіру
і призначило його головним художником підприємства, на цій посаді він
працював до 1987 року.
У 1988 році жага творчого зростання привела художника до Запорізько-
го художньо-виробничого комбінату. У 1992 році В. Г. Симчука прийняли до
лав Запорізького відділення НСХУ як скульптора. Широко відомі скульптури
майстра, виконані з дерева : „До млина” (1978), „Пасічник”, (1979), „Крізь
віки”, (1991), „Доброта” (1989), „Материнство” (2000), паркова скульпту-
ра „Русалка лісова” (2003), „Вітер” (2003). В приватних колекціях Польщі
та Канади знаходяться скульптурні композиції „Козак – довгий вус” (1975)
та „Самотність” (1990).
Коли дивишся на його дерев’яну скульптуру, відчуваєш тепло рук май-
стра, ту любов, з якою Володимир Григорович вирізує своїх героїв. Справ-
жні лісові звірі-чудовиська „Боровик” та „Лісовик” – зовсім не страшні,
а навпаки – усміхнені і лагідні. Дерев’яна скульптура „Крізь віки” – моно-
літна постать ченця, який твердо тримає в руках хрест – символ віри та
добра.
Володимир Григорович переповнений ідеями, творчими задумами, і ві-
риться, що натхнення та удача будуть супутниками в його подальшому
житті.
Література про життя та діяльність
Запорізька організація Національної спілки художників України / Ред.
І. Гресик. – Запоріжжя, 2007. – 226 с. – Із змісту : Симчук В. Г. – С. 158–
159.
23.02 - 45 років тому (1968) в м. Бердянську заснована державна ветеринарна служба;
23.02 - 40 років тому (1973) в м. Бердянськ надійшов природний газ;
24.02 - 85 років від дня народження В. Н. Ахрамєєва, генерального директора ВО «Південдизельмаш» (м. Токмак), автора книг «Рекою жизни», «Вам слово, дублеры», «Юждизельмаш», почесного громадянина м. Токмака;
Володимир Георгійович Шершньов народився 24 лютого 1928 року в м. Лозова Харківської області. У 1951 р. закінчив Харківський медичний інститут з відзнакою та був зарахований до клінічної ординатури на кафедру терапії, після закінчення якої працював асистентом. Тут він удосконалював свою професійну майстерність, формувався як науковий працівник та педагог під керівництвом відомого терапевта професора С. Я. Штейнберга. Під його керівництвом виконав наукові дослідження за темою кандидатської дисертації, яку успішно захистив у 1955 році.
У 1957 році В. Г. Шершньова обрали на посаду доцента кафедри факультетської терапії Харківського медичного інституту.
У 1965 році відкрився медичний факультет Запорізького медичного інституту, і В. Г. Шершньов переїхав до м. Запоріжжя, де очолив кафедру пропедевтики внутрішніх хвороб, а 1966–1980 рр. – кафедру факультетської терапії.
У 1966 році В. Г. Шершньов захистив докторську дисертацію, а 1967 року йому присвоєно наукове звання «професор». Саме з кафедрою факультетської терапії Запорізького медичного університету пов’язана найбільш активна наукова, педагогічна, суспільно-політична, організаторська діяльність Володимира Георгійовича Шершньова. Він очолив наукове терапевтичне товариство, брав активну участь в організації кардіологічного відділення для лікування хворих на інфаркт міокарда, постійно проводив велику консультаційну роботу в лікувальних закладах міста й області.
В. Г. Шершньов був прекрасним педагогом. Його лекції завжди вирізнялися науковою новизною, високою інформативністю, практичною направленістю. Їх з великою цікавістю відвідували не тільки студенти, а й практикуючі лікарі.
У 1979 році В. Г. Шершньов став ректором Запорізького інституту удосконалення лікарів, одночасно очолював кафедру факультетської терапії ЗМІ (1980), а потім кафедру терапії-2 ЗІУЛ (1980–1998), професор кафедри терапії-2 ЗІУЛ (1998–2000), професор кафедри факультетської терапії ЗДМУ(2000–2006).
Під його керівництвом виконувалися кандидатські та докторські дисертації. Основними напрямками наукової та практичної діяльності професора В. Г. Шершньова були проблеми інфаркту міокарда, серцевої недостатності, легеневого серця, невідкладної кардіології, ішемічної хвороби серця, функціональні дослідження в кардіології та ін.
Володимир Георгійович Шершньов – автор монографій «Клінічна реографія», «Післяінфарктні аневризми серця», «Вступ до електрокардіографії», більше 300 наукових робіт. Ним підготовлений 1 доктор та 20 кандидатів медичних наук.
Володимир Георгійович брав активну участь у з’їздах, конференціях, школах-семінарах з кардіології та терапії в Україні, робив доклади, активно виступав у наукових дискусіях. Долучав молодих фахівців до наукової роботи, заснував терапевтичну школу.
За вагомий внесок у розвиток медичної науки та охорони здоров’я, підготовку висококваліфікованих кадрів та активну суспільну діяльність Володимир Георгійович Шершньов нагороджений орденом «Знак Пошани», йому присвоєно почесне звання «Заслужений робітник вищої школи».
Помер у 2006 році. Похований на Осипенківському кладовищі м. Запоріжжя.
2007 року талановитому вченому, лікарю-терапевту, учителю на будинку № 72 по вул. 40 років Радянської України (нині – вул. Незалежної України), де з 1972 до 2007 року мешкав Володимир Георгійович, встановлено меморіальну дошку (автори – запорізькі скульптори Федір Зайцев та Борис Чак).
(І. В. Шершньова)
Література:
Династия Шершнёвых-Гайдаевых // Медицинские династии Запорожской области. — [Запорожье, 2013]. — С. 140–141.
Шершньов Володимир Георгійович // Запорізький державний інститут удосконалення лікарів : 75 років (1923–2001). — Запоріжжя, 2001. — С. 166–167.
[Шифрина, А. И.] Шершнев Владимир Георгиевич // Герои и судьбы: интеллектуальный потенциал Запорожья на рубеже веков : шестьдесят монологов / Шифрина А. И. — Запорожье, 2000. — С. 406–413.
Запоріжці шанують пам’ять видатних городян // Запороз. Січ. — 2008. — 1 берез. (№ 44). — С. 2.
27.02 - 90 років (1923) М. Г. Лобачову, Герою Радянського Союзу. Мешкає в м. Мелітополі;
28.02 - 50 років (1963) Ю. А. Артеменку, журналісту, народному депута-
ту України (2002–2005, 2006–2007). 04.02. – 08.11.2005 р. – голова ЗОДА
Цього місяця виповнюється:
65 років (1948) від дня заснування обласного літературного об`єднання (з травня 1970 року – ім. М. Гайдабури);
20 років тому (1993) вперше внебопіднявсяновийукраїнсько-російський
літак ТУ-334, мотор до якого виготовлено в КБ «Прогрес» (м. Запоріжжя)
60 років тому (1953) м. Запоріжжя стало побратимом фінського міста
Лахті;