Вы здесь
Відомий український композитор, народний артист України, лауреат
премії ім. М. В. Лисенка, професор Національної музичної академії України
ім. П. І. Чайковського Геннадій Іванович Ляшенко народився 1 червня 1938
у с. Ногайське (нині м. Приморськ).
Із-за частих переїздів сім’ї Г. Ляшенку довелося вчитися у школах Дні-
пропетровщини (м. П’ятихатки), Молдови (м. Кишинів), Львівщини. Саме
у Дрогобичу він закінчує музичну школу по класу акордеону та фортепіа-
но. Тут з’явилися і перші композиторські спроби: п’єси для акордеона та
фортепіано. Після закінчення школи Г. Ляшенко поступає у Львівське му-
зичне училище на теоретичне відділення (в Дрогобицькому теоретичного
тоді не було). Студента-випускника Г. Ляшенка композитор-симфоніст
Р. А. Симонович рекомендує для навчання до Львівської консерваторії.
Закінчивши 1963 року композиторський факультет по класу композицій
А. Солтиса, Геннадій Іванович кілька років (1963–1966) викладає тео-
рію музики і композиції в рідній Альма-Матер. Потім аспірантура при
Київський консерваторії і блискучий захист кандидатської дисертації.
Робота професора (з 1988 р.) – старшого викладача кафедри теорії му-
зики, доцента кафедри композиції та інструментування Київської кон-
серваторії.
Творчість Геннадія Ляшенка, який належить до яскравої плеяди
композиторів-шестидесятників, є невід’ємною складовою художнього
розвитку сучасного українського мистецтва. Він автор п’яти симфоній,
чотирьох кантат, балету, двох симфонієт та двох сюїт для симфонічного
оркестру, концертів для фортепіано, віолончелі, контрабаса, арфи, чис-
ленних камерних та хорових творів, музики до кінофільмів. Генна-
дій Іванович лауреат премій ім. М. Лисенка (1999) та ім. Б. Лятошинсько-
го, номінант Національної премії України імені Т. Шевченка (2007), член
президії НСКУ, член правління Київської міської організації НСКУ.
Любов до рідної землі, як би патетично це не звучало, насправді на-
дихає твори Г. Ляшенка, проявляючись прямо або опосередковано. І земля
Запоріжжя, де він народився, і Львов, де вчився, і Київ, з яким пов’язана
більша частина життя, однаково дорогі композитору. Тому й повернення
до теми України – а вона вже в назвах його опусів („Карпатські повені”,
„Дніпровські райдуги” та інші), – і увага до текстів вітчизняних поетів
та письменників (Т. Шевченка, В. Стефаника, П. Тичини, Б. І. Антонича).
В музиці Геннадія Ляшенка відчувається індивідуальна інтонація, яка
визначає самобутність автора. В більшості творів присутні опосеред-
ковані інтонаційні зв’язки з українським пісенним чи інструментальним
фольклором, з його виконавськими традиціями.
Література про життя та діяльність
Українське музикознавство : наук.-метод. зб. Вип. 35. – К., 2006. – 410
с. – Із змісту : Булаш О. П’ята симфонія Геннадія Ляшенка у контексті
еволюції симфонічної творчості митця / О. Булаш. – С. 272–282.
Мистецтво України : біогр. довід. / за ред. А. В. Кудрицького. – К. : Укр.
енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1997. – 700 с. – Із змісту : Ляшенко Генна-
дій Іванович. – С. 382.
Митці України. – К., 1992. – 848 с. – Із змісту : Ляшенко Г. І. – С. 377.
Столярчук Б. Контрабасисти України : біогр. словник. – Рівне, 1992. –
38 с. – Із змісту : Ляшенко Геннадій Іванович. – С. 67.
Союз композиторов Украины : справ. – К., 1984. – 321 с. – Из содержа-
ния : Ляшенко Г. И. – С. 143.
***
Сюта Б. Музичний світ Геннадія Ляшенка / Б. Сюта // Укр. муз. газета.
– 2007. – No 2. – С. 10.
Степанченко Г. Музика його життя / Г. Степанченко // Культура і
життя. – 2007. – No 7. – С. 4.
Булаш О. Мистецькі висоти Геннадія Ляшенка / О. Булаш // Музика. –
2004. – No 4–5. – С. 20.
Шурова Н. От народных традиций / Н. Шурова // Правда Украины. –
1980. – 20 февр.
Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2003 рік : (календар і короткі біблі-
ографічні списки) / Упр. культури та туризму ЗОДА, КЗ «ЗОУНБ ім. Горько-
го» ЗОР. – Запоріжжя : [Поліграф], 2002. – С. 38–40.
Професійний революціонер і окружний прокурор м. Запоріжжя (1928–
1930 рр.) Ізраїль Сахнович Немзер народився 6 червня 1883 року в місті
Гадячі Полтавської області в сім`ї ремісника-скляра, мав початкову осві-
ту. Він активний учасник революційного руху в імперській Росії (з 1901
року), член РСДРП (з 1903 року), підтримував більшовицьку фракцію на
чолі з Леніним. З 1909 року перебував в еміграції в Парижі разом із сво-
єю дружиною, теж професійною революціонеркою, Розалією Михайлівною
(1886–1972) і дітьми.
Після початку революції в Росії в липні 1917 року повернувся додому,
воював на фронтах громадянської війни в Україні. З 1922 року окружний
прокурор у місті Полтаві. У 1928 році призначений на посаду окружного
прокурора міста Запоріжжя. У 1930 році залишив цю роботу у зв’язку з
незгодою з політикою партії на селі та перейшов працювати начальником
адміністративно-господарського відділу «Дніпроенерго». Був членом ред-
колегії книги «Історія Дніпробуду» (1934). За «участь у контрреволюційно-
му підпіллі правих та активну контрреволюційну діяльність» військовою
колегією Верховного Суду СРСР 17 вересня 1937 року засуджений до роз-
стрілу. Вирок виконано 18 вересня 1937 року. Місце поховання невідоме.
Реабілітований 28 березня 1956 року.
Незважаючи на те, що Ізраїль Сахнович Немзер був членом ВКП(б),
йому були особливо властиві такі якості, як самостійність, принциповість
у прийнятті рішень, власна думка на події і явища, щире бажання до кінця
відстоювати її. А це робити в ті часи було досить важко. Ізраїль Сахнович
зумів це зробити. І тому в 130-річчя з дня народження ми з повагою згаду-
ємо його ім`я, навіки вписане в історію нашого міста.
Література про життя та діяльність
Реабілітовані історією. Запорізька область. Кн. 3 / гол. ред. Тронько П.
Т. [та ін.]. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2006. – 720 с. : іл. – Із змісту
: Шевченко В. Та не було вороття... / В. І. Шевченко. – С. 200–204.
Немзер Ізраїль Сахнович // Славетні запоріжці. ЗНУ : [Електронний
ресурс] : Режим доступу : htpp:sites.znu.edu.ua/slavetni_zp/ Немзер,_Ізра-
їль_Сахнович
06.06 - 85 років від дня народження В. Л. Потася, Героя СоціалістичноїПраці (1949), агронома;
...Дмитро Вишневецький-Байда...
блискучим, променистим метеором
перелетів через українське життя...
(М. Грушевський)
Вишневецький (Байда) Дмитро Іванович – український політичний і вій-
ськовий діяч, один з організаторів запорозького козацтва, засновник першої
відомої Запорозької Січі (Хортицької) – надійного заслону України і розта-
шованих за нею російських, польських, білоруських земель від татарсько-
турецької навали. Походив із знатного старовинного волинського роду
Гедиміновичів. Виховувався у православній вірі, отримав достойну освіту,
власник багатьох земельних маєтків у Кременецькому та інших повітах.
У 1550 році О. Вишневецького Сигізмунд II Август призначив старостою
двох найважливіших міст-фортець – Канева і Черкас. Саме йому, моло-
дому князеві, довірено найнебезпечніший середньодніпровський район. Ви-
шневецький енергійно приступив до виконання обов`язків старости, почав
об`єднувати навколо себе козаків Придніпров`я і незабаром став іх визнаним
лідером – отаманом Байдою. Вишневецький відзначився походом на турецькі
фортеці Очаків, Акерман, Іслам-Кермен, що викликало занепокоєння султана
Османської імперії Сулеймана. Велику відвагу Вишневецький проявив у 1553
році, коли разом з невеликим підрозділом козацького війська здійснив похід до
Стамбула, де намагався дипломатичним шляхом домовитися з турецьким
султаном про припинення нападів татарських орд на Україну.
Однією з найбільших заслуг Дмитра Вишневецького стала побудова за
його наказом на початку 50-х років XVI ст. добре укріпленого замку на ост-
рові Хортиця, який став прообразом Запорозької Січі, він згуртував там
кілька сот козаків, маючи за мету перш за все збройну боротьбу проти
кримських татар. У 1557 році гетьман на чолі запорожців майже місяць
оборонявся від багатотисячних орд хана Девлет-Гірея. Наступного року
у відповідь на напад хана 30-тисячне козацьке військо під керівництвом
Вишневецького оволоділо Перекопом, а в 1559–1560 роки здійснило походи
на фортецю Азак (Азов). У 1562 році Вишневецький розпочинає будівни-
цтво нової козацької фортеці (Хортицький замок було зруйновано тата-
рами після 1557 року) на Монастирському острові, що розташовувався за
дніпровськими порогами. Це будівництво було перерване участю князя у
черговому військовому поході українського козацтва. Тепер уже до Молдав-
ського князівства, на запрошення одного з претендентів на молдавський
престол взяти участь у міжусобній боротьбі. Там, потрапивши у засідку,
його малочисельний загін був розбитий, а його самого захоплюють в полон
і відправляють до Стамбула. Султан Селім був дуже радий нарешті звес-
ти рахунки з людиною, яка спричинила стільки клопоту своїми зухвалими
нападами на його володіння. Запорожці вперто й самовіддано намагалися
врятувати свого гетьмана, вдаючись до вкрай небезпечних акцій, проте всі
їхні спроби були приречені на провал.
Султан Селім II наказав піддати князя Вишневецького жорстоким
тортурам, а потім скинути його з вежі на залізні гаки, вмуровані у при-
бережну стіну в Стамбулі.
Байда провисів три дні, зачепившись ребром за один з тих гаків, конаю-
чи в нелюдських муках, але не втрачаючи цілковитого самовладання, доки
турки, обурені його прокльонами, спрямованими проти мусульманської
влади, не вбили його з луків.
Трагічну смерть гетьмана Вишневецького оплакувала вся Україна.
Дмитро Вишневецький навічно залишився у пам`яті українського на-
роду як благородний лицар-романтик, славетний полководець, оборонець
рідної землі й засновник славного Війська Запорозького. Під його прапором
малинового кольору козаки ще не одне століття ходили у походи. Сьогодні
малиновий колір присутній і в гербі та прапорі Запорізької області.
У піснях і думах народ не тільки вшанував пам`ять героя, але й ви-
словлював непохитну віру в його безсмертя.
Література
Сухінін Д. Запорозькі козаки: героїчні захисники Русі-України / Д. В.
Сухінін. – Запоріжжя: Дике Поле, 2009. – С. 72.
Видатні постатті козацької доби : Вчинки. Шляхи. Долі / [Гітін В. Г.].
– Х. : Торсінг плюс, 2009. – С. 6–18.
Сокульський А. Козацька Хортиця : іст.- культ. значення в процесі ви-
никнення і становлення запороз. козацтва : монографія / А. Л. Сокульський.
– Запоріжжя : [КПУ], 2008. – С. 341–374.
Гуржій О. Сто великих постатей і подій козацької України / О. І. Гур-
жій, Т. В. Чухліб. – К. : Арій, 2008. – С. 10–13.
Авдєєнко С. Тисяча й одна смерть : український рахунок / С. І. Авдєєнко
; Сергій Авдєєнко. – Запоріжжя : Дике Поле, 2006. – 632 с. – Із змісту : Ви-
шневецький Дмитро Іванович. – С. 163–165.
Сушинський Б. Козацькі вожді України: Історія України в образах її
вождів та полководців XV–XIX століть : іст. есе. – 2-ге вид., доп. – Одеса
: ВМВ, 2004. – Т. 1. – С. 41–53.
Українське козацтво : мала енциклопедія / Наук.-дослід. ін-т козацтва
при Запоріз. держ. ун-ті; ред. кол. : Ф. Г. Турченко та ін. – Київ, Запоріж-
жя : Ґенеза, Прем`єра, 2002. – С. 69.
Золота книга української еліти : інформ.-імідж. альманах : в 6 т. – К.
: Євроімідж, 2001. – Т.1. - 576 с. – Із змісту : Вишневецький Дмитро. – С.
382–383.
08.06 - 60 років (1953) С. М. Ольшанському, депутату Запорізької обласної ради;
09.06 - 45 років від дня народження С. А. Муравйова (1968–1988), воїна-афганця; уродженця м. Запоріжжя;
10.06 - 50 років (1953) від дня заснування управління культури ЗОДА;
Народилася Алла Григорівна 11 червня 1948року в м. Піонерське Калінінградської області.
У 1961 р. сім`я переїжджає до м. Запоріжжя. З
дитинства мріяла про журналістику. Ще будучи
старшокласницею, паралельно навчалася в уні-
верситеті робітничо-селянських кореспондентів
при газеті “Индустриальное Запорожье”. Та для
вступу на журфак тоді потрібен був виробничий
стаж, якого ще не було, тому після закінчення
школи Алла Григорівна їде на навчання до Харків-
ського державного університету. Археологічну
практику після першого курсу проходила в Херсоне-
сі. Ця перша наукова експедиція настільки захопила Аллу, що в подальшому
археологія стала сенсом її життя. Античному Херсонесу була присвячена
і її дипломна робота: його архітектура, благоустрій, планування. Мріяла
про працю в Херсонесі, та доля розпорядилася по-іншому, і довелося роз-
починати свою трудову діяльність у відділі охорони пам`яток історії та
культури Запорізького обласного краєзнавчого музею.
Потому п`ять років працювала в історико-культурному заповіднику
“Хортиця” на посаді завідувачки фондів, та в 1980 р. повернулася до му-
зею у щойно організований відділ археології. Це був час бурхливого будів-
ництва в області, доводилося розкопувати кургани в місцях будівництва
житла, десятки курганів щороку досліджувались в зонах будівництва зро-
шувальних систем. Її вчителями були такі відомі археологи, як В. Бідзіля,
В. Отрощенко, Ю. Болтрик, Ю. Рассамакін, О. Бодянський. Співпраця з
ними, спілкування збагачували її професійно, поповнювали її наукові знання.
Особливо вдячна вона Олександру Всеволодовичу Бодянському, бо саме він
відкрив їй дивовижний світ степу і його невід`ємної частини – курганів, їх
архітектуру, загадковість, непередбачуваність.
Працюючи в оточенні таких прекрасних людей і висококваліфікованих
спеціалістів, в середині 80-х років Алла Григорівна сама стала керівником
однієї із археологічнх експедицій Запорізького обласного краєзнавчого музею.
Результатом роботи експедиції стали більше сотні розкопаних курганів, по-
над тридцять наукових публікацій в Україні і за кордоном, серед яких серія
праць, присвячених клеймам на грецьких амфорах, а також книга про дослі-
дження курганних могильників біля с. Малокатеринівка Запорізького району.
Вже багато років А. Г. Плешивенко працює в Державній інспекції охорони
пам’ятників історії та культури, приймає активну участь у боротьбі за
збереження пам’ятників археології та історії Запорізького краю.
Наукові публікації
И жизнь, и слезы, и любовь.../ сост. А. Г. Плешивенко. – Запорожье :
ЛИПС ЛТД, 2011. – 368 с. : ил.
Курганы села Малокатериновка / А. Г. Плешивенко. – Запорожье, 1996.
– 113 с. : 50 л. ил.
Торговые связи Каменского городища / А. Плешивенко // Древнос-
ти Степного Причерноморья и Крыма. – Запорожье, 1992. – Т. 3. – С.
162–172.
Исследование скифских курганов в Днепровском Надпорожье / А. Пле-
шивенко // Древности Степного Причерноморья и Крыма. – Запорожье,
1991. – Т. 11. – С. 143–152.
Средневековые памятники у Белозерского лимана / А. Плешивенко // Му-
зейний вісник. – 2007. – No 7. – С. 29–44.
Скифские курганы у Белозерского лимана / А. Плешивенко, А. Алексеев //
Музейний віснк. – 2004. – No 4. – С. 24–40.
Кому принадлежат лекана с Каменского городища / А. Плешивенко //
Музейний вісник. – 2001. – No 1. – С. 40–43.
Література про життя та діяльність
О себе / А. Г. Плешивенко // Старожитності Північного Причорномор’я
і Криму : зб. наук. праць. – Запоріжжя, 1999. – Т. 7. – С. 211.
Плешивенко Алла Григорьевна // Запорожье археологическое : биобиб-
лиогр. справ. - Запорожье, 1999. – С. 19–20.
Козыряцкая С. Плешивенко Алла Григорьевна / С. Козыряцкая, С. Яцен-
ко // Музейний вісник. – 2008. – No 8. – С. 185.
Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2008 рік : (календар і короткі біблі-
ографічні списки) / Упр. культури та туризму ЗОДА, КЗ «ЗОУНБ ім. Горько-
го» ЗОР. – Запоріжжя : [Поліграф], 2007. – С. 81–82.
15.06 - 90 років від дня народження Й. Б. Малкіна – футболіста, володаря Кубка України (1951); грав у запорізьких командах «Більшовик», «Локо-мотив», а у 1948–1952 рр. – за «Металург»;
18.06 - 5 років (2008) від дня заснування Музею кераміки в м. Запоріжжя;
Народилась Лариса Борисівна 19 червня 1938 року в м. Запоріжжя. За-
кінчила загальноосвітню школу No 30 та ДМШ No 2 з відзнакою, потім було
музичне училище при Московській консерваторії. Московська консерваторія
(клас професора Л. Ройзмана, народного артиста СРСР). Через рік (1959)
змінила місце проживання, переїхавши до Болгарії, де навчалася в Софіїв-
ській академії музики у професорів Т. Янкової і Л. Атанасової, а по компо-
зиції – у професорів Д. Райчева, П. Владичерова і А. Стоянова, народних
артистів Болгарії. Закінчивши Академію, вчилася 2 роки в майстер-класі
(аспірантура) і одночасно працювала в цьому ж навчальному закладі.
Її твори виконувалися болгарськими музикантами.
З 1965 року Лариса Борисівна живе у Запоріжжі і працює педагогом в
Запорізькому державному музичному училищі за спеціальністю фортепіа-
но. Вона – педагог вищої категорії.
Випустила понад 150 спеціалістів, з яких біля 60 осіб закінчили консер-
ваторії і працюють в консерваторіях, музичних училищах України і Росії,
багато з них стали лауреатами і дипломантами різних конкурсів. У доробку
Л. Б. Лазаровой твори для фортепіано, хору, солістів, інструментальні тво-
ри, призначені для ДМШ, вальс, присвячений Запоріжжю, та багато інших
робіт, котрі успішно виконують учні та студенти у різних концертах.
Література про життя та діяльність
Композиторы Запорожья : информ. справ. – Запорожье, 2005. – 42
с. – Из содержания : Лазарова Л. Б. – С. 18.
Відомий український гуморист і сатирик Анатоль Гак (справжнє пріз-
вище Іван Якович Антоненко) народився 20 червня 1893 року в одному з
хуторів неподалік села Гуляйполе Катеринославської губернії (тепер За-
порізької області) у хліборобській родині. Початкову освіту здобув у 1-й
Гуляйпільській міністерській народній школі, після чого вчився у Федорів-
ській двокласній міністерській школі. Наступним місцем навчання була
Кам`янська середня хліборобська школа на Дону, куди родина переселилася
між 1907 та 1912 роками.
У друковане слово Анатоль Гак (літературний псевдонім) залюбився ще
з початкової школи, де в третьому класі написав перший гумористичний
вірш. Коли юнаку сповнилося 16 років, його вірш «Про правду і кривду» над-
рукувала київська газета «Рада». У червні 1913 року у них на хуторі жан-
дарми зробили обшук і арештували Анатоля та його брата з дружиною
як політично неблагонадійних і відправили спочатку до Новочеркаська, а
потім – до Катеринослава, де у в’язниці він просидів кілька місяців.
З початком Першої світової війни двадцятиоднорічного молодика за-
кликали до війська, а після навчання в офіцерській школі направили у ді-
ючу армію. Там він почав співробітничати з армійською газетою «Воин-
гражданин». З кінця 1918 року навчався в Інституті народної освіти і
одночасно працював у газеті «Вісті». Через хворобу змушений був за-
лишити навчання. У 1924 році переїхав до Харкова, став членом Спілки
селянських письменників «Плуг», де займався активною літературною
роботою, працюючи у різних жанрах (писав п’єси, романи, оповідання, гу-
морески, фейлетони, нариси, спогади), знайомиться з такими пізніше відо-
мими письменниками, як А. Головко, О. Вишня, П. Панч.
У 30-х роках Анатоль Гак став членом Спілки письменників України.
За час довоєнного літературного життя в Україні Анатоль Гак написав
шість чотириактових п’єс, з яких дві «Мобілізовані зорі», «Тіль Уленшпі-
гель» (за де Костером) з цензурних причин не потрапили на сцену, наступні
дві («Студенти», «Людина в окулярах») ішли на сцені театру ім. Занько-
вецької в Києві, пізніше – в Дніпропетровську, ще дві п’єси («Родина Па-
цюків», «Робітниця Юля») ставилися в Одеському, Миколаївському та ін-
ших обласних театрах, дві збірки оповідань «Паразити під мікроскопом»,
«Розгороджене життя», два романи «Молода напруга», «Золоті ворота»,
книжку нарисів про будову Дніпрельстану, близько 10 збірок гуморесок та
фейлетонів.
Під час Другої світової війни Анатоль Гак (Антоша Ко) залишився з не-
відомих причин в окупованому Харкові і працював як фейлетоніст в газеті
«Нова Україна».
Опинившись у 1945 році в еміграції (спочатку була Німеччина, а з
1949 р. – США), упродовж 25 років виступав зі своїми фейлетонами
на сторінках «Українських вістей» (Західна Німеччина), «Українського
Прометея» (США), «Прометея» (США), а також вміщав свої оповіда-
ння в журналі «Нові дні» (Канада) та в альманахах об’єднаних україн-
ських письменників на еміграції (ОУП) «Слово» (США).
На еміграції вийшли окремими виданнями такі книжки: «Міжпланетні
люди» (фейлетони, 1947 р.), «На двох трибунах» (оповідання та фейле-
тони, 1966 р.), «Від Гуляй-Поля до Нью-Йорка» (спогади, 1973 р.). У липні
1973 року Анатоль Гак надіслав свою «Автобіографічну довідку» Дмитро-
ві Нитченку – відомому українському літературному діячеві в Австралії.
У спогадах «Від Гуляй-Поля до Нью-Йорку» є чимало згадок про Гриць-
ка Кернеренка, Нестора Махна та українських письменників, з якими Гаку
пощастило зустрічатися протягом 20-30-х років. Останнім твором Ана-
толія Гака була комедія «Спадкоємці місіс Пилипсон».
Помер Анатоль Гак (Іван Якович Антипенко) 4 грудня 1980 року у Фі-
ладельфії (США).
Література про життя та діяльність
Енциклопедія сучасної України. Т. 5 : Вод – Гн / НАН України ; Наук.
т-во ім. Т. Г. Шевченка ; Ін-т енцикл. Досліджень НАН України ; гол. ред.
кол. І. М. Дзюба. – К. : [Поліграфкнига], 2006. – 728 с. : іл. – Із змісту :
Одарченко П. Гак Анатоль / П. В. Одарченко. – С. 315.
Вісник Запорізького осередку вивчення української діаспори. Вип. 1 / ред.
кол. В. Чабаненко, П. Білоусенко, О. Богуславський [та ін.] ; відп. ред. В.
Чабаненко. – Запоріжжя : ЗОВУД, 2003. – 150 с. – Із змісту : Ємець О.
Анатоль Гак. Шлях із забуття. – С. 125–129.
Іван Григорович Бессонов народився 20 червня 1923 року в селі Черво-
ноармійське Якимівського району. Після закінчення семирічки працював на
тракторі причіплювачем.
На фронт з рідного села був мобілізований на другий день війни. Всю
війну пройшов стрільцем. Під Харковом виявив героїзм, зупиняючи наступ
фашистських танків. З сімох бійців у відділенні залишилося троє, Бессонов
брав піднесені бойовими товаришами протитанкові гранати і, підповза-
ючи з лісу до дороги, метав їх під гусениці танків. Таким чином підбив три
ворожі машини, а четверта повернула назад. За цей подвиг він був удосто-
єний ордена Червоної Зірки.
З грудня 1943 року І. Г. Бессонов на Білоруському фронті – навідник
міномета 139-го стрілецького полку 41-ї стрілецької дивізії 63-ї армії. Від-
биваючи контратаки ворога, неподалік міста Жлобин знищив близько 10
фашистів та 2 мінометні розрахунки. 8 лютого 1943 року нагороджений
орденом Слави III ступеня.
У січні 1945 року під час прориву оборони фашистів на лівому березі
річки Вісла у районі польського міста Пулава разом із своїми бійцями з мі-
номета знищив 5 вогневих точок і до 10 солдатів ворога. 20 лютого 1945
року нагороджений орденом Слави II ступеня.
Під час форсування річки Одер західніше німецького міста Лебус у
квітні 1945 року під шквальним фашистським артилерійським обстрілом
вів безперервний вогонь по ворогу, підтримуючи наступ піхоти. При цьому
5 разів розсіював його контратаки і знищив до 20 фашистів. 31 травня
1945 року нагороджений орденом Слави І ступеня.
Демобілізувався в 1947 році. Повернувшись додому, працював обліков-
цем у тракторній бригаді. Згодом численні фронтові рани примусили пере-
селитися до Криму. Жив у селі Путилівка Бахчисарайського району, де до
останніх днів працював фуражником на колгоспній фермі.
Помер від фронтових ран 15 жовтня 1978 року.
Література про життя та діяльність
Дубров Б. Солдатська слава : [про повних кавалерів ордена Слави трьох
ступенів, які проживали або проживають на Україні] / Б. І. Дубров ; Борис
Дубров ; [передм. І. О. Герасимова, К. К. Рокоссовського, В. І. Чуйкова]. –
3-тє вид., допов. й випр. – К.: Молодь, 1987. – 381 с. – Із змісту : Бессонов
Іван Григорович. – С. 234.
20.06 - 65 років (1948) З. В. Лашкул, заслуженому лікарю України(2003), начальнику управління охорони здоров`я ЗОДА (2001–2006). У2006 р. – директор дитячого госпіталю з реабілітації дітей після Чорно-бильської аварії (Республіка Куба);
20.06 - 40 років тому (1973) Запоріжжя стало побратимом англійськогоміста Бірмінгема;
23.06 - 90 років від дня народження І. А. Найдьонова (1923–1944), ГерояРадянського Союзу; уродженця с. Тимошівка Михайлівського району;
Народився Борис Іванович в м. Запоріжжі. Закінчив Київський політехніч-
ний інститут у 1960 році. З 1961 працює в Інституті газу НАН України, де
він пройшов шлях від молодого фахівця до директора інституту. Наш земляк
– лауреат премії Національної АН України імені М. М. Доброхотова (2004),
член-кореспондент НАН України (1992), академік НАН України (2006).
Головний напрям діяльності вченого – вивчення фізико-хімічних основ
взаємодії металів та їхніх оксидів зі складними газовими системами. До-
сліджуючи ці проблеми, він зробив значний внесок у теорію і технологію
процесів безкоксової та порошкової металургії спеціальної кераміки, вуг-
лецевих матеріалів і графіту, хіміко-термічного оброблення металів і
сплавів, створив наукову школу. Широко відомі роботи Б. І. Бондаренка з
термодинаміки високотемпературних процесів і складних газових систем.
Він автор методу узагальненого параметричного опису й аналізу складних
систем, що ввійшов до навчальних посібників. Значний вклад Б. І. Бондарен-
ко зробив у теорію печей. Учений створив наукові основи спеціальних печей
для відновлення оксидів металів і випалення виробів у водневому середови-
щі. Ці результати були використані під час розроблення перших у світі
печей безперервної дії.
Він розробив газокисневі пальники конверсії природного газу для шах-
тної печі і реактора киплячого шару комплексу отримання губчастого за-
ліза на заводі “Запоріжсталь”, спеціальні пальники для найбільшої у світі
печі металізації, що обертається, на Північному ГОК у Кривому Розі. Під
його керівництвом розроблено технології та термічне устаткування для
виробництва губчастого заліза, високоякісного залізного порошку, хімічно
активного нікелевого порошку на комбінаті в Моа-Бей (Куба), у Нориль-
ську (РФ). Створено виробництво високоякісного залізного порошку на Су-
лінському металургійному заводі (Індія), виробництво терморозщепленого
графіту. Обладнання, створене колективом, очолюваним Б. Бондаренком,
працює в Болгарії, Німеччині, Росії.
Б. І. Бондаренко є членом бюро відділення фізико-технічних проблем
енергетики, очолює комісію НАН України з науково-технічної співпраці
з Індією, є дійсним членом міжнародних асоціацій ASM-Thermal Society
та AIST (США), а також заступником головного редактора журналу
“Экотехнологии и ресурсосбережение”.
Література про життя та діяльність
Бондаренко Борис Іванович // Шаромова В. Українські фізики та астро-
номи / В. Р. Шаромова. – Тернопіль, 2007. – С. 18.
Семенюк Н. Бондаренко Борис Іванович / Н. І. Семенюк // Енциклопедія
сучасної України. – К., 2010. – Т.3 : Бо-Бя. – С. 256.
Ім’я Сергія Борисовича Бєлікова добре знане у Запорізькому краї. Тут він
народився (26.06.1953), закінчив із золотою медаллю середню школу No 66
(1970), Запорізький машинобудівний інститут ім. Чубаря за спеціальністю
«автомобілі та трактори», отримавши кваліфікацію інженера-механіка
(1975).Саме з «машинкою» (машинобудівним інститутом, з 2001 р. – Запо-
різький національний технічний університет) пов’язана вся
виробнича та творча діяльність С. Б. Бєлікова. Тут сформувався його
талант дослідника, науковця, керівника. Закінчивши аспірантуру цього вузу
та захистивши кандидатську дисертацію, з 1977 року працював старшим
науковим співробітником проблемних лабораторій відділів розробки ком-
позиційних матеріалів та методів їх обробки, корозійно-механічних дослі-
джень, обіймав посади доцента та докторанта кафедри металознавства
та термічної обробки металів (1985–1996). Захист докторської дисерта-
ції за темою «Розвиток наукових принципів легування ливарних жаростій-
ких нікельових сплавів з метою підвищення корозійної стійкості деталей
в умовах високотемпературного середовища газотурбінних приладів», до-
свід викладацької роботи сприяв службовому зростанню молодого науков-
ця: професор кафедри фізичного матеріалознавства (1997), перший про-
ректор, а потім ректор ЗНТУ (з жовтня 1997р.).
Сфера наукових досліджень Сергія Борисовича – сучасний стан і на-
прямки вдосконалення інженерної освіти, розвиток системи менеджмен-
ту у вищому закладі, сучасні інформаційні технології і технології навчання,
нові корозійностійкі жароміцні сталі та сплави, розробка теорії корозій-
ностійкого легування та створення нових сплавів на нікелевій основі для
деталей гарячої частини газотурбінних установок, для стаціонарного га-
зотурбобудування.
Він – автор 157 публікацій, в тому числі і в зарубіжній пресі, заслуже-
ний працівник освіти України (2003), нагороджений орденом «За заслуги»
III ст. (2002), золотою медаллю Міжнародної кадрової академії «За за-
слуги в освіті» (2000), академік Академії вищої школи України (1998), член-
кореспондент Нью-Йоркської Академії наук, лауреат нагород «Золотий
Меркурій» (1999), «Інтелект нації» (2004), «Тисячоліття» (2005), голова
спеціалізованої ради із захисту кандидатських і докторських дисертацій
ЗНТУ, голова ради ректорів Запорізького вузівського центру ( до 2011 р.).
Література про життя та діяльність
Запорізький національний технічний університет. Історичний нарис
(1900–2005). – Запоріжжя, 2006. – С. 157–158.
Герои и судьбы. – Запорожье, 2002. – Кн. 2. – С. 46–52.
***
Наш диплом – гарантія розвитку особистості // Президент. – 2003. –
No 2 (16).
26.06 - 60 років С. Б. Бєлікову, інженеру-механіку, доктору техніч-них наук, ректору ЗНТУ;
26.06 - 55 років (1958) Л. Зінченко, запорізькій художниці;
27.06 - 100 років від дня народження П. Н. Євка (1913–1995), заслуженого працівника освіти України; завідуючого Михайлівським районнимвідділом народної освіти, голови колгоспу «Мир» Михайлівського району;
Віктор Антонович Дженков – хоровий диригент, професор, заслужений
діяч мистецтв України народився 28 червня 1938 року в с. Радолівка При-
морського району Запорізької області.
У 1965 році закінчив Київську консерваторію (нині Національна музич-
на академія) і став її викладачем. З 1981 року завідував кафедрою хорового
диригування, згодом (1983) Віктора Антоновича призначають проректо-
ром вузу. В 1985 В. А. Дженков отримує звання професора. Та не лише ви-
кладацька і наукова діяльність полонить його душу, він залишається са-
мобутнім майстром хорового мистецтва і водночас керує самодіяльною
капелою Жовтневого палацу культури Києва (нині міжнародний центр
культури і мистецтв).
Серед його учнів Бітаєв Віталій Анатольович – професор та заслуже-
ний діяч мистецтв України.
25 жовтня 2002 помер у Швейцарії, похований у Києві.
Література про життя та діяльність
Енциклопедія сучасної України. Т.7 : Г-Ді / гол. редкол. Дзюба І. М. (спів-
голова). НАН України, Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т енциклоп. досліджень
НАН України. – К. : [Поліграфкнига], 2007. – 708 с. – Із змісту : Дженков
В. А. – С. 518.
Мистецтво України : біогр. довід – К., 1997. – 700 с. – Із змісту : Джен-
ков В. А. – С. 202.
В громадах планов, мудрости идей,
“Верже” свой отмечает юбилей.
Желаем ей прекрасных долгих лет –
Одной из лучших в городе газет!
В. Стефановский
Нове російськомовне видання з`явилося в Запоріжжі на злеті встанов-
лення державності в Україні 29 червня 1993 року. Це щотижнева газета,
засновниками якої виступили міська громадська організація “Гласність,
спільне підприємство “Верже ЛТД”, газети “Индустриальное Запоро-
жье” та “Наш город”.
Саме слово “верже” в перекладі з французької означає – “папір вищої
якості з водяними знаками”, а колектив СП “Верже” займався поставкою
паперу, тому и обрав цю назву. Спочатку газета виходила як безкоштов-
ний 4-сторінковий додаток для часопису “Индустриального Запорожья”,
“Нашего города” і була ніби дублером газети “Аргументы и факты”. У
жовтні 1994 року засновник газети – ТОВ “Верже, ЛТД” Кузенко Володи-
мир Васильович – вирішив дати своєму дітищу нове життя. В результаті
обсяг газети виріс вчетверо – до 16 сторінок, формату А3 з випуском у
світ кожну п`ятницю (з травня 1997 року – щочетверга), загальним ти-
ражем 6000 прим. Таким чином, в Запоріжжі з`явився незалежний тижне-
вик, розрахований на найширше коло читачів. Процес становлення газети
проходив на фоні різнопланової комерційної та виробничої діяльності ко-
лективу СП, в т. ч. і будівництва. Так, 1996 року в центрі міста Запоріж-
жя було завершено будівництво торговельного ряду “Верже”. У цей час
газета стає самостійною, самодостатньою, прагне донести до читача
не тільки найсвіжішу інформацію, але і свій аналіз подій минулого і сьо-
годення, спроби вирішити деякі найбільш гострі проблеми, що хвилюють
нині жителів міста і області. Будучи стійкою виробничою структурою,
ТОВ “Верже” надає значну допомогу на благодійних акціях. Головна задача
щотижневика – бути корисною людині. Девіз газети “Мира и добра всем
вам !” по можливості втілюється у життя. На сьогодні тираж газети
“Верже” сягає понад 15000 тис. примірників, що свідчить про підтримку
улюбленого видання його передплатниками і покупцями в кіосках “Преса
України”, де вона ніколи не залежується.
Література
Герои и судьбы: Интеллектуал. потенциал Запорожья на рубеже веков.
Шестьдесят монологов. Кн. 2 / Шифрина А. И. – Запорожье : Дикое Поле,
2002. – 28 с. – Из содерж. : Кузенко Владимир Васильевич. – С. 226-232.
Семь лет у руля // Ваш партнер. – 1998. – No 1–2. – С. 28.
Шилин Д. Народная газета с не очень народным названием – “Верже” /
Дмитрий Шилин // Запороз. Січ. – 1994. – 5 жовт. (No 187). – С. 2.
Уже є й “Верже” // Запоріз. правда. – 1993. – 2 лип.
Цього місяця виповнюється:
130 років тому (1883) М. О. Корф організував і провів з’їзд учителів
Бердянського повіту;
Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2003 рік : (календар і короткі біблі-
ографічні списки) / Упр. культури та туризму ЗОДА, КЗ «ЗОУНБ ім. Горько-
го» ЗОР. – Запоріжжя : [Поліграф], 2002. – С. 37–38.
75 років тому (1938) був заснований Токмацький механічний технікум;
50 років тому (1963) з метою вирішення проблеми водопостачання Бер-
дянська на р. Берда була збудована гребля та створене водосховище;
45 років тому (1968) Бердянська міська рада започаткувала звання «По-
чесний громадянин міста Бердянськ»;
40 років тому (1973 був заснований приз ім. Героя Соціалістичної Праці
І. П. Мартиненка (комбайнера та тракториста);
40 років тому (1973) в новому житловому масиві Червона Гірка м. Мелі-
тополя став до ладу перший 9-поверховий будинок;
35 років тому (1978) в Пологах почалося будівництво філії ВАТ «Запо-
різький абразивний комбінат» – ВАТ «Прогрес».