Вы здесь
01.07 - 90 років тому (1923) відбулася перша сільськогосподарська ви-ставка Запорізької округи в с. Михайло-Лукашеве (Вільнянський район);
01.07 - 50 років (1963) слідчому управлінню МВС України в Запорізькійобласті;
02.07 - 145 років від дня народження Д. Д. Сигарьова (1868–1914), учас-ника українського національного руху. З 1909 р. – інспектор, з 1911 р. – ди-ректор комерційного училища в м. Олександрівськ;
05.07 - 65 років від дня народження О. О. Клімова (1948–1986), єфрейтора; загинув в Афганістані при виконанні службових обов`язків. Похованийна Капустяному кладовищі;
06.07 - 75 років (1938) від дня народження В. Г. Петровського, праців-ника органів партійного та державного управління, економіста. 1989-1994 рр. – начальник обласного управління Держстраху Запорізької області. З1994 р. – голова ВАТ СК «Оранта-Січ»; уродженця м. Оріхів;
07.07 - 50 років (1963) В. А. Сєрих (Бесонової), майстру спорту міжна-родного класу з художньої гімнастики (1978), чемпіонки світу (1979) у групових вправах; уродженці м. Запоріжжя;
Серед відомих людей нашого краю багато особистостей, які услави-
ли його одночасно і ратними, і трудовими подвигами. Таким був Микола
Іванович Клименко. Народився він в 1913 році в с. Люцерна Вільнянського
району Запорізької області.
З перших місяців Великої Вітчизняної війни (серпень 1941 року) пере-
бував у діючій армії, воював у складі 39-ї танкової бригади, 12-ї окремої
евакуаційної роти (з вересня 1942 р. і до кінця війни), брав участь у Сталін-
градській битві. Свій бойовий шлях Микола Іванович завершив у Берліні. За
героїзм та мужність, проявлені при виконанні завдань командування, наго-
роджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни І ступеня, медалями
„За оборону Сталінграда”, „За перемогу над Німеччиною”.
Демобілізувавшись в 1945 році, М. І. Клименко приступив до мирної пра-
ці у рідному селі, відбудовуючи місцевий колгосп. Згодом став учасником
освоєння цілинних земель у Казахстані.
Повернувшись на Запоріжжя, працює комбайнером в селі Матвіївка
Вільнянського району. За високі трудові досягнення в 1957 році йому було
присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Помер в 1990 році.
Література
Книга Пам’яті України. Переможці. Запорізька область. Т. 22 (1) / гол.
ред. і упоряд. В. П. Сльота. – [Запоріжжя : Дике Поле, 2010]. – 512 с. – Із
змісту : Клименко Микола Іванович. – С. 221.
***
Славетні запоріжці. ЗНУ : [Електронний ресурс] : Режим доступу :
htpp:sites.znu.edu.ua/slavetni_zp/
10.07 - 90 років від дня народження В. М. Литвинова, Героя Радянського Союзу (1944). Командир мінометної обслуги 185-го гв. стрілец. полку Південно-Західного фронту гв. ст. сержант Литвинов наприкінці вересня1943 р. протягом 3 діб брав участь у боях за о. Хортиця. Вогнем мінометадопоміг піхоті відбити 16 контратак ворога. Вдруге форсував Дніпро південніше м. Запоріжжя на початку жовтня. Учасник радянсько-японськоївійни;
Зростання рівня свідомості етнічних меншин, пошук ними свого місця
в сьогоденному поліетнічному суспільстві є невід`ємними складовими на-
ціональних процесів в Україні. Греки України не належать до групи найчи-
сельніших національних меншин. Міграційні хвилі, зумовлені економічними,
політичними та релігійно-духовними чинниками, привели до виникнення в
різні історичні періоди грецьких громад в Україні.
Для представників різних етносів Запорізький край – рідний дім. В об-
ласті мешкають понад 100 націй й народностей, більшість з яких отрима-
ли другу вітчизну, створили багатокольорову родину народів.
Грецька рада Запорізької області «Еллада» утворена в 1993 році з ме-
тою розвитку національних культурних цінностей й захисту законних со-
ціальних інтересів грецького населення області.
Основними завданнями ради є об`єднання осіб грецького походження
для спільного вирішення проблем, які стоять перед грецьким населенням,
відродження грецької культури, мови, традицій, збереження пам’ятників
культури, пам`яті про загиблих грецьких діячів культури, поетів, письмен-
ників, вчених.
Згідно з концепцією розвитку освіти, прийнятою Кабінетом Міністрів
України у 1994 році, яка передбачає відродження і розвиток освіти на-
ціональних меншин в Україні, радою відкрито недільну школу з вивчення
грецької мови. Слухачі школи спілкуються грецькою мовою, виступають в
аматорських колективах з піснями рідною мовою.
З 1993 року обласна грецька рада відзначає всі національні свята –
«ОХИ», День Незалежності, Різдво. У березні 1994 року в товаристві
створено художній самодіяльний ансамбль під керівництвом Кірсанової
Марії Іллівни й Смаглової Арніки. Перший концерт під назвою «Зустріч
мостів» відбувся за участю усіх національних товариств Запорізької об-
ласті. Художня самодіяльність існує й дотепер. У ній беруть участь як
дорослі, так і діти. Позитивною практикою останніх часів є участь Запо-
різької облради греків у Тижнях та Днях грецької культури. У рамках цих
заходів проходять прес-конференції, « круглі » столи за участю представ-
ників громадських нацменшин регіону.
Особливо плідною стала участь обласної ради «Еллада» у таких фору-
мах, як засідання президії Федерації грецьких товариств України (2008 рік,
м. Мелітополь), IV Всесвітній з’їзд греків зарубіжжя (2001 рік, Греція). За-
вдяки участі у цих заходах проведено конкурс «Вчитель новогрецької мови
року» та олімпіаду з грецької мови й культури серед школярів, організовано
щорічне святкування Дня незалежності Греції (25 березня).
Національно-культурне товариство – ініціатор встановлення по-
братимських зв`язків між українськими та грецькими містами. У 1999
році підписана й діє угода про дружбу, співробітництво й партнерство з
містом-побратимом Козані. Основними формами і напрямками співпраці
стали: культурні обміни (участь у фестивалях, днях міста); міжнародні
зустрічі й спортивні обміни, оздоровлення й відпочинок українських дітей
у Греції.
Така співдружність відкриває нові перспективи розвитку та відро-
дження грецької культури в Запорізькій області.
Література
Гордость Запорожья : альманах. – Запорожье : АА Тандем, 2009. –
88 с. : ил. – Из содерж. : Халаджи Георгий Федорович : [пред. греч. о-ва
«Эллада»]. – С. 84.
Балабанов К. Національно-культурне та громадське життя греків
України в другій половині ХХ – на початку ХХІ століття. – Маріуполь,
2006. – 260 с.
Грецька рада Запорізької області «Еллада» ⁄⁄ Національно-культурні
товариства в Запорізькій області. – Запоріжжя, 2001. – С. 9.
Греки на українських теренах: Нариси з етнічної історії. Документи,
матеріали, карти. – К., 2000. – 300 с.
Піддубна О. «Еллада» відзначила 15-річний ювілей ⁄⁄ Запороз. Cіч. –
2009. – 20 січ. – С. 2.
«Елладі» – 15 років ⁄⁄ Запоріз. правда. – 2009. – 20 січ. – С. 2.
Греки Украины впервые заседали в Мелитополе ⁄⁄ Мелитоп. ведомости.
– 2008. – 28 марта. – С. 3.
Заславский В. Собрались эллины всей земли ⁄⁄ Мелитоп. ведомости. –
2001. – 29 дек. – С. 4.
Піддубна О. ОХИ – грецьке свято ⁄⁄ Запороз. Січ. – 1999. – 6 листоп.
Олександр Васильович народився 10 липня 1923 року в с. Троїцьке, нині
Мелітопольського району Запорізької області в старовинній козацькій ро-
дині Василя Байдака (Байдукова) та Парасковії Цибулько.
С 1939 по 1941 рік Олександр навчається у Дніпропетровському худож-
ньому училищі. Однак закінчити його не довелося. Почалася війна.
Олександр Васильович учасник Другої світової війни (пройшов фронто-
вими дорогами до Берліна), має бойові нагороди. Після війни чотири роки
(1948–1952) він працює художником на промислових підприємствах Волин-
ської області, в Маневичах, Ківерцівському лісопромкомбінаті, Волинських
художньо-виробничих майстернях художнього фонду України. Член НСХУ
(1971), лауреат премії імені Й. Конзелевича (1998), заслужений (1989), на-
родний (2003) художник України. Наш земляк – учасник 30 республікан-
ських, закордонних виставок. Основні з них ІІ Всеукраїнська виставка ак-
варелі(1972), республіканська художня виставка „Мальовнича Україна”
(1987), „Україна 95” (1995), Мюнхен (Германія).
Митець заздрісної працездатності й натхнення, наш український су-
часник Олександр Байдуков має в своїй творчій біографії близько трид-
цяти персональних виставок – у Києві, Львові на півдні України, в Криму,
Бресті, багатьох білоруських та майже всіх волинських районних центрах,
Любліні, Замості, Варшаві.Значне місце у творчості О. Байдукова посіда-
ють краєвиди Волині. Його твори зберігаються в музеях і картинних гале-
реях Мелітополя, Луцька, Бреста, Острога, Києва, міст Польщі, Канади,
Австрії, Німеччини.
Кредом його творчості був вислів славного нащадка українців, великого
музики Петра Чайковського: „Ніщо так не допомагає розвитку творчих
сил та кристалізації думки, як ліс”.
Література про життя та діяльність
Енциклопедія сучасної України. Т. 2 : Б - Біо. – К., 2003. – 871 с. – Із
змісту : Байдуков О. В. – С. 98.
Мистецтво України : біогр. довід. / за ред. А. В. Кудрицького. – К. : Укр.
енциклопедія, 1997. – 700 с. – Із змісту : Байдуков О. В. – С. 36.
***
Підгора В. Природа. Пам’ять. Вічність / В. Підгора // Образотворче
мистецтво. – 2001. – No 2. – С. 59.
Байдуков О. «Козацтво утворилося від скіфів...» / О. Байдуков // Культу-
ра і життя. – 1998. – No 26. – С. 3.
У десяту річницю Великої Жовтневої соціалістичної революції у Запо-
ріжжі відбулася знаменна подія: тут в урочистій обстановці було закладе-
но найпотужнішу в світі гідроелектростанцію – легендарний Дніпрогес.
Відтоді слова «Дніпробуд», «Дніпрогес» не сходили зі сторінок радян-
ської і зарубіжної преси. Усе на Дніпробуді вражало грандіозністю й масш-
табністю. І все робилося вперше, адже про подібну споруду в царській Ро-
сії і гадки навіть не було. Уважно стежили за ходом будівництва і провідні
радянські літератори, прогресивні письменники світу. На будову виїздили
Володимир Маяковський, Олександр Фадєєв, Олексій Новиков-Прибой, Кос-
тянтин Треньов, Олександр Довженко та ін. Рідною домівкою стала будо-
ва для Федора Гладкова, Олександра Безименського і Володимира Сосюри.
Важко було тоді знайти в нашій країні письменника, котрий би не прагнув
на власні очі побачити історичні звершення на берегах могутньої ріки, яка
віками не скорялася людині.
Найпершим відвідав Дніпробуд великий російський письменник Олексій
Максимович Горький. Копітка пошукова робота, музейні матеріали, газе-
ти тієї пори, спогади очевидців, нотатки самого письменника дають змо-
гу відтворити подробиці перебування Горького на українській землі.
Це було в липні 1928 р. Тоді Олексій Максимович тільки-но повернувся
із-за кордону, де він довгий час (з 1921 року) перебував на лікуванні. При-
їхавши до Москви, він одразу ж вирішив здійснити подорож Радянським
Союзом. 8 липня індустріальний Харків вітав великого митця. А потім
з Харкова через Мерефу, Лозову, Синельникове, через залюднені степові
станції Горький поїхав у славне Запоріжжя.
11 липня великий письменник прибув до Запоріжжя. Це був його другий
візит до нашого краю (перший відбувся навесні 1891 р.). Запорізький вокзал
ніколи не бачив такої сили народу. Ще задовго до приходу поїзда привок-
зальна площа і всі прилеглі вулиці були переповнені. А тимчасом звідусіль – з
будов і заводів, з околишніх сіл все стікалися і стікалися нові безкраї людські
потоки. Балкони, вікна і дахи привокзальних будинків теж рясніли людьми.
Високі дерева були обліплені дітворою. Міліція була безсила навести поря-
док: ніхто не сподівався такого напливу народу. Ціле людське море зустрі-
чало улюбленого письменника на вокзалі Запоріжжя – І. На привокзальній
площі мав відбутися урочистий мітинг. Для цього тут була спеціально збу-
дована трибуна. Тільки-но з’явилася постать Горького, як площа вибухнула
й загриміла такою бурею захоплення, що годі було й сподіватися щось по-
чути. Трибуну так забило людьми, що добратися до неї було не можливо.
Так і не вдалося провести мітинг на вокзалі і його перенесли в міський сад
ім. І. Франка (нині сквер біля ЗНУ) й об’єднали з урочистим пленумом Запо-
різької міськради, спеціально присвяченим приїзду Горького. Того ж вечора
на багатолюдному мітингу Олексій Максимович звернувся до громадян:
– Всі існуючі казки про чудеса блідніють у порівнянні з тією силою і
енергією, яку ви представляєте. Працюєте ви чудесно, мене захоплює те,
що ви зробили за короткий час.
Горький побував на будівництві, об’їхав моторним човном острів Хор-
тицю, згадував, як колись молодим мандрував і навіть ночував на цьому
острові. Він розмовляв з багатьма робітниками і фахівцями.
Другого дня письменник продовжив знайомство з будовою, її людьми, а
ввечері взяв участь у мітингу дніпробудівців, де також виступив. «Будуть
помилки, буде втома, – сказав він, – проте, не падайте духом. Йдіть упе-
ред і будуйте». 13 липня Олексій Максимович провів у пологівській дитячій
комуні «Авангард». Він цікавився усіма деталями побуту і праці комунарів,
розповідав селянам про своє буття, висловив щире захоплення покращан-
ням життя хліборобів. Далі Горький поїхав відвідати Крим.
На згадку про цей візит було перейменовано робітниче селище в районі
хутора глухонімих у поселення Горького, ім’я пролетарського письменника
присвоїли школі у Південному селищі. У парку ім. І. Франка встановили ме-
моріальну дошку.
Література
Шевельов М. Кто встречал Горького? / М. Шевельов // «Над синню буй-
ного Славути...». – Запоріжжя, 1998. – С. 106–113.
Ребро П. Над сивим Дніпром – Буревісник : (О. М. Горький на Запоріж-
жі) / Петро Ребро. – К. : Знання, 1973. – 48 с.
***
Гужва А. Горький в Запорожье / Алла Гужва // Суббота плюс. – 2007. –
22 нояб. (No 47). – С. 19.
Горький на Запоріжжі // Зоря комунізму. – 1983. – 2 квіт. (No 40).
Баш Я. Горький в Запорожье : (отрывок) / Яков Баш // Индустр. Запо-
рожье. – 1980. – 23 мая (No 98).
108
Сигалов А. Горький на Дніпробуді / Анатолій Сигалов // Дніпро. – 1986.
– No 6. – С. 52–55.
Максим Горький на Запоріжжі // Ленінським шляхом. – 1983. – 5 квіт.
(No 41).
Гутянський С. О. М. Горький і Україна / С. К. Гутянський // Укр. іст.
журн. – 1968. – No 3. – С. 87–94.
Косарик Д. З горьківського щоденника / Дмитро Косарик // Вітчизна. –
1968. – No 3. – С. 127–133.
Косарик Д. Горький і Україна / Дмитро Косарик // Запоріз. правда. –
1968. – 22 берез. (No 56).
Баш Я. Горький на Дніпробуді / Яків Баш // Вітчизна. – 1955. – No 1. – С.
9–13.
Федоров В. Горький в Запорожье / В. Федоров // Большевик Запорожья.
– 1951. – 17 июня (No 119).
12.07 - 90 років від дня народження В. М. Юдіна (1923–1985), ГерояРадянського Союзу. Після війни працював на відбудові Дніпрогесу;
12.07 - 20 років (1993) від дня заснування акціонерного банку «Металург» (м. Запоріжжя);
Фомінцев Петро Васильович народився 13 липня 1913 року в селі Вели-
кий Краснояр Тюменської області в родині селян.
До Великої Вітчизняної війни Петро Васильович працював механіком в
Омужанській сільгосптехніці. З1942 р. – він учасник Великої Вітчизняної
війни: захищає Сталінград, звільняє Запоріжжя, Білорусію, Прибалтику,
нагороджений медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За оборону
Сталінграда».
Після війни Петро Васильович повернувся на батьківщину і до 1970
р. працював механіком сільгосптехніки. У 1962 р. йому присвоєне звання
Героя Соціалістичної Праці. З 1970 року Петро Васильович працював слю-
сарем на моторобудівному заводі (нині ВАТ «Мотор Січ»). Помер П. В.
Фомінцев 16 лютого 1993 р. Похований у Запоріжжі.
Література про життя та діяльність
Книга пам’яті України. Переможці. Запорізька область. Т. 22 (1) / гол.
ред. і упоряд В. П. Сльота. – [Запоріжжя : Дике Поле, 2010]. – 512 с. – Із
змісту : Фомінцев П. В. – С.463.
Голдобін А. Запорізька Алея слави – народна святиня / А. І. Голдобін. –
Дніпропетровськ : Січ, 2002. – 776 с. : фото. – Із змісту : Фомінцев В. П.
– С. 665–666.
Олександр Петрович Бовкун народився 15 липня 1943 року в м. Хамме-
рау, Німеччина. Потім родина опинилась у Запоріжжі, де маленький Саш-
ко пішов у школу і одночасно почав малювати все, що бачив.
По закінченні школи (1961) хлопець встиг попрацювати слюсарем, від-
служити у лавах Радянської Армії, аж потім, у 1965 році вступив до Хар-
ківського художньо-промислового інституту, де навчався у майстерні В.
В. Сизикова та В. В. Кузнєцова.
У 1970 році Олексій Бовкун закінчив інститут за фахом живописця і
почав працювати в Запорізьких художньо-виробничих майстернях. З 1971
року приймає участь в обласних, а з 1972 року – республіканських художніх
виставках. Член НСХУ з 1978 року.
Художник володіє різними техніками живопису у різних жанрах. Широ-
ко відомі його картини „Дніпрогес – 2” (1973), „Солдати братніх армій”
(1975), „У безсмертя” (1984), „Портрет гетьмана Сагайдачного” (1995),
„Натюрморт” (1997), „Звільнення полонених” (1998). Декілька картин мит-
ця знаходиться у фонді Запорізького художнього музею: „Весна на Хорти-
ці” (1986), „Весна в Шишаках” (1990), „Козак” (П. Калнишевський) (1995).
Останнім часом історичний жанр, козацька тема все більш захоплю-
ють, привертають увагу художника, примушують замислитись над не-
простим минулим українського народу. Свої роздуми Олександр Петрович
висловлює в притаманній йому творчій манері, використовуючи як реа-
лістичний, так і різні абстрактні стилі. Головне ж полягає в тому, що
майстер весь час у творчому пошуку, має багато задумів і мрій, так що
побажаємо йому здоров’я і творчої наснаги!
Література про життя та діяльність
Запорізька організація Національної спілки художників України / ред. І.
Гресик. – Запоріжжя, 2007. – 226 с. – Із змісту : Бовкун О. П. – С. 20–21.
Енциклопедія сучасної України. Т. 3 : Біо-Бя. – К., 2004. – 695 с. – Із
змісту : Бовкун О. П. – С. 112.
Художники Запоріжжя : каталог. – Запоріжжя, 2002. – 48 с. – Із зміс-
ту : Бовкун О. П. – С. 2.
15.07 - 15 років (1998) НДІ козацтва (м. Запоріжжя);
17.07 - 80 років тому (1933) було здійснено перший рейс із Києва доХерсону пасажирського теплоплаву «В. Я. Чубар» після завершення будів-ництва Дніпрогесу та ліквідації порогів на Дніпрі;
18.07 - 45 років від дня народження О. В. Фролова (1968–1987), воїна-афганця; уродженця м. Кам`янка-Дніпровська;
22.07 - 50 років (1963). Бабію, доценту кафедри управління фізичноїкультури та спорту ЗНТУ, майстру спорту міжнар. класу з легкої атлетики(десятиборство);
23.07 - 90 років від дня народження А. Я. Фрімана (1923–1987), журналіста, кандидата філологічних наук (1970); працював в редакції газети«Большевик Запорожья», спецкором на Дніпробуді;
23.07 - 60 років (1953) багатотиражній газеті «Електротехнік» ПАТ «ЗТЗ»;
23.07 - 35 років (1978) Токмацькому міському Палацу культури;
26.07 - 115 років від дня народження О. Г. Тишлера (1898–1980), худож-ника; уродженця м. Мелітополя;
Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2008 рік : (календар і короткі біблі-
ографічні списки) / Упр. культури та туризму ЗОДА, КЗ «ЗОУНБ ім. Горько-
го» ЗОР. – Запоріжжя : [Поліграф], 2007. – С. 86–87.
27.07 - 115 років від дня народження П. М. Каретник(ов)а (1898–1937), активного учасника махновського руху; уродженця с. Марфопіль Олександрівського повіту;
Народився Красовський Арнольд Янович в Запоріжжі. Навчався в Київ-
ському політехнічному інституті, який закінчив в 1956 році. У 1961–1966
роках працював в інституті проблем матеріалознавства АН УРСР, а з
1966 р. – в інституті проблем міцності ім. Г.С.Писаренка АН УРСР, де
завідує відділом з 1968 р. Сфера наукових досліджень – процеси і механізми
пластичної течії та руйнування твердих тіл під впливом статичних, дина-
мічних і циклічних навантажень і температур. Лауреат Державної премії
СРСР (1982), Державної премії України (1997).
Література про життя та діяльність
Імена України : біогр. щоріч. 1999. – К., 1999. – С. 214.
Шаромова В. Українські фізики та астрономи : посіб.-довід. / В. Р. Ша-
ромова. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2007. – С. 81.
О, як він грав! Ні, як він жив у ролі.
Т. Нещерет
Володимир Іванович Шинкарук народився 28липня 1943 року в с. Ступник Хмельницького р-ну
Вінницької області, у дев’ять років залишився сиро-
тою. Довелося юнакові працювати прохідником на
шахті, чотири роки служити на Північному фло-
ті. Після армії вступив до Харківського інституту
мистецтв, а по закінченні вузу (1970) два роки пра-
цював у Харківському російському драматичному
театрі ім. Пушкіна. З 1972 року його доля пов’язана
з запорізьким театром ім. Щорса, де трудився до останку.
У запорізькому театрі В. Шинкарук успішно дебютував роллю Агєєва
в спектаклі “Здрастуй, Кримов!” Р. Назарова. Створюючи цей образ, В.
Шинкарук не боявся “натиснути” на негативні риси, щоб потім емоційні-
ше і яскравіше показати переродження героя. З часом у репертуарі актора
з’явилися такі виразні образи, як випещений, цинічний і водночас привабли-
вий Збишко - “Мораль пані Дульської” Г. Запольської, глузливо-іронічний
Прохор - “Васса Желєзнова” М. Горького, до щему зворушливий Незнамов
– “Без вини винні” О. Островського, зміїно жорстокий Герострат – “За-
бути Герострата!” Г. Горіна та ін.
В. Шинкарук належав до тих артистів, які з перших своїх робіт вияв-
ляють сміливу визначеність авторського почерку. Його гра засновувалась
на точності спостережень, надвисокій емоційності, енергійному імпульсі
думки. Він умів входити в середовище вистави, відчувати партнера. Воло-
діючи «вибуховим» темпераментом, актор умів проявляти або притамо-
вувати його на сцені.
Серед ролей В. Шинкарука не можна не згадати такі як: Стратилет
– «Зачарований вітряк» за М. Стельмахом, Фабіано Фабіані – «Марія Тю-
дор» за В. Гюго, Филимонов – «Аморальна історія» Е. Брагінського, Е. Ря-
занова, Лопуцьковський – «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка,
Борис Марголін – «Вулиця Шолом-Алейхема, 40», Клавдій – «Гамлет» В.
Шекспіра, Шорохов – «Змієлов» А. Кареліна, Рязанов – «Діти Арбату» А.
Рибакова, Буштець – «Рядові» О. Дударєва, Аристарх – «Енергійні люди»
В. Шукшина.
Принциповий характер, кипуча енергія, небайдужість до своєї справи
й активна творча позиція вирізняли В. Шинкарука з-поміж друзів і колег.
Його діяльність охоплювала і акторську професію, і режисуру, і громад-
ське життя. Наприкінці життєвого шляху в репертуарі актора з’явилася
омріяна роль Арбеніна у “Маскараді” Ю. Лермонтова. Ця роль свого часу
була дипломною роботою В.Шинкарука, і він завжди мріяв поставити ви-
ставу “Маскарад”та зіграти головну роль уже на професійній сцені. У
1992 р. ця мрія здійснилась – виставу було створено. Як режисер і актор В.
Шинкарук знайшов у виставі та образі головного героя місце і для сухої ри-
торики, і для потужного хору пристрастей, і для детального нюансування
почуттів, і для елегантних сценічних знахідок.
У режисерському доробку В. Шинкарука залишилися вистави: «Душі на-
тхненна ліра» за Т. Шевченком, «Любов під в’язами» Ю. О’Ніла, «Різдвяна
ніч – любові ніч», «Круїз «Надія»», «Нові розслідування Шерлока Холмса»
за власними інсценізаціями.
Творча діяльність В. Шинкарука була відначена почесними звання-
ми “Заслужений артист УРСР” (1979) та “Народний артист України”
(1993). Помер Володимир Іванович у 1993 році, не доживши до 50-річного
ювілею всього лише два місяці. У своєму листі-заповіті колегам він просив
берегти театр, його майстрів. А ще провести його в останню путь під
звуки хачатуряновського вальсу.
Похований у Запоріжжі на Першотравневому цвинтарі.
Література про життя та діяльність
Гайдабура В. А що тато робить в театрі? : альбом памяті / В. М.
Гайдабура ; Валерій Гайдабура. – [К.] : Антиквар, 2011. – 240 с. : фото.
– Із змісту : Чтобы тебя услышали. – С. 146–148 ; В родном доме. – С.
148–151.
Театральна повість на 4 дії з прологом, без антракту та з відкритим
фіналом : буклет до 80-річчя Запоріз. акад. обл. укр. муз.-драм. театру ім.
В. Г. Магара / [авт. текстів : Н. Ігнатьєва ; упоряд. : Л. Смиченко ; фото
: О. Бурбовський, О. Сидоренко]. – [Запоріжжя : Кераміст, 2009]. – С. 56
с. : іл. – Із змісту : Шинкарук В. І. – С. 31.
Універсальний словник-енциклопедія /гол. ред. ради член-кор. НАНУ
М. Попович. – К. : Ірина, 1999. – 1551 с. – Із змісту : Шинкарук В. І. – С.
15–16.
Мистецтво України : бібліогр. довід. – К., 1997. – 700 с. – Із змісту :
Шинкарук В. І. – С. 652.
***
Ещё один народный! : [высокого звания «Народный артист Украины»
удостоен актер театра В. Шинкарук] // Индустр. Запорожье (Панорама).
– 1993. – 20 марта. – С. 1.
Шинкарук В. «Я любил жизнь» : [к 50-летию со дня рождения нар. арт.
Украины В. Шинкарука] // Наш город. – 1993. – 28 июля. – С. 2.
Нещерет Т. Актор трагічної долі / Т. Нещерет // Запоріз. правда. –
1993. – 28 лип. – С. 4.
Пам’яті актора В. Шинкарука : [некролог] // Запороз. Січ. – 1993. – 22
трав.
Цього місяця виповнюється:
340 років тому (1673) відбулися походи запорозьких козаків під прово-
дом І. Сірка на турецькі фортеці Очаків та Ізмаїл.