Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2004 рік : календар і короткі бібліогр. списки / Упр. культури ЗОДА ; ОУНБ ім. О. М. Горького ; [упоряд.: І. Шершньова, Г. Нагорна]. – Запоріжжя : Поліграф, 2003. – С. 14-15.

Запорізька область: динаміка розвитку (1939-2009) : наук.-доп. бібліогр. покажчик / КЗ «ЗОУНБ ім. Горького» ЗОР ; [уклад. Г. Нагорна]. – Запоріжжя : Дике Поле, 2009. – 232 с.

Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : (календар і короткі довідки з бібліогр. списками) / КЗ «ЗОУНБ ім. Горького» ЗОР ; [уклад. І. Шершньова]. – Запоріжжя : Дике Поле, 2008. – С. 54-57.

Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : (календар і короткі довідки з бібліогр. списками) / КЗ «ЗОУНБ ім. Горького» ЗОР ; [уклад. І. Шершньова]. – Запоріжжя : Дике Поле, 2008. – С. 61-63.

Давні й славні традиції має «Просвіта» на Запоріжжі. Її осередки на початку XX століття були в Олександрівську, Гуляйполі, Пологах, Бердянську, Новомиколаївці та інших містах.

Першу «Просвіту» у нашому краї створено 1917 року та, не витримавши радянського тиску, вона проіснувала лише до 1922 року.

Під впливом патріотично-демократичних сил політичний режим змушений був удатися до певних маневрів загравання з міжнародною громадською думкою. Тому він погодився на заснування в областях Товариства української мови (ТУМ).

Відродження «Просвіти» щасливо збіглося зі 175-річчям від дня народження великого Кобзаря.

13 січня 1989 року в Будинку політосвіти (культурно-діловий центр облдержадміністрації) відбулися Установчі збори Запорізької обласної організації ТУМ. Цю подію люди зустріли з духовним піднесенням. В той день в запорізькому міському транспорті вперше деякі водії почали оголошувати зупинки рідною мовою. Ця новина викликала сльози радості пасажирів. Протягом лютого-травня 1989 року під письменницькою егідою відбулися багатолюдні Шевченківські урочистості, зокрема: ювілейний вечір у обласному театрі ім. М. Щорса (нині академічний обласний український музично-драматичний театр ім. В. Магара), благодійний концерт у приміщенні музею історії Запоріжжя на о. Хортиці, пам’ятні читання в обласній бібліотеці ім. М. Горького, зустріч запорізької громадськості з учасниками міжнародного форуму «Від серця Європи – до серця України».

В наш час саме ТУМ ім. Т. Г.Шевченка збирає навколо себе українську інтелігенцію, яка допомагає виховувати свідомих українців.

На рахунку «Просвіти» багато добрих корисних справ: науково-практичні конференції, безкоштовні курси з вивчення української мови, благодійні концерти, створення чудового хору «Запорізькі козаки», проведення Шевченківських свят та свят Української писемності, співробітництво зі школами і т. п.

Українська мова сьогодні - це арена боротьби між уявою і штампом, між пошуком і зашореністю.

В центрі уваги ТУМ залишається функціонування української мови, піднесення її авторитету. Без мови засихає генетичний корінь народу, гасне його інтелект.

Свого часу Олесь Гончар нагадував українцям, що мова народу – це найбільший національний скарб, і ми всі маємо його оберігати, в тому числі й авторитетними державними заходами. Звідси і випливають основні завдання «Просвіти», зокрема Запорізької обласної організації та місцевих осередків.

Література

Чабаненко В. Перші здобутки ; Місія «Просвіти» // Чабаненко В. А. За покликом сумління. – Запоріжжя, 2008. - С. 72-85.

Пиріг О. Діяльність товариства «Просвіта» на Запоріжжі (1917-1922 рр.) // Розвиток культури української нації та культур національних меншин : історія, сучасний стан, перспективи : (на матеріалі Півден. сходу України) : регіонал. наук. конф., 14-15 верес. 1995 р. : тези доповідей. - Запоріжжя, 1995. - С. ?.

Ткаченко О. Запрошення до українських просвітян // Просвіта. - 2010. - № 7. - С. 11.

Пологи – столиця запорізької кераміки : до 125-річчя від дня заснування міста : бібліогр. покаж. / КЗ «ЗОУНБ ім. Горького» ЗОР ; [уклад. І. Шершньова]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2012. – С. 104-106. - (Міста та села Запоріз. обл. ; вип. 5).

 (Чубенко Л. М.)

Видатний український вчений-матеріалознавець, доктор технічних наук (1988 р.), член-кореспондент НАНУ (1992 р.), академік Академії інженерних наук України Володимир Петрович Бондаренко народився 19 січня 1939 року в м. Запоріжжі. З 1961 року, закінчивши Київський політехнічний інститут, він працює в Інституті надтвердих матеріалів імені В. Бакуля НАНУ: спочатку інженером, потім молодшим науковим співробітником, а 1989 року – заступником з наукової роботи. Володимир Петрович також займає посаду віце-президента Асоціацій «надтверді метали» і «бурова техніка» та заступника Генерального директора алмазнотехнологічного концерну АЛКОН НАНУ.

Наукові праці вченого присвячені теоретичним засадам створення і технології виробництва композитних матеріалів на основі тугоплавких сполук і надтвердих речовин. В. П. Бондаренко розробив нове устаткування та оснащення для промислового виробництва твердосплавних деталей для апаратів високого тиску, торцевих ущільнень, підшипників ковзання, що змащуються рідинами малої густини, бурового інструменту. Він автор 150 наукових праць, чотирьох монографій, має 53 авторських свідоцтва, вісім патентів на винаходи.

За значні заслуги Володимира Петровича відзначено державною премією України 1982 року.

Література про життя та діяльність

Енциклопедія сучасної України. Т. 3 : Біо - Бя / НАН України, Наук. т-во ім. Шевченка. – К. : Поліграфкнига, 2004. – С. 259.

Шаромова В.Українські фізики та астрономи / В. Р. Шаромова. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2007. – С. 19.

Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2004 рік : календар і короткі бібліогр. списки / ЗОУНБ ім. Горького ; [уклад. І. Шершньова, Г. Нагорна]. – Запоріжжя : Поліграф, 2003. – С. 15-17.

 (Нагорна Г. М.)

Центральний район м. Запоріжжя – Орджонікідзевський утворений 21 січня 1939 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР. З тих пір його територія змінювалася двічі. У 1969 році, у зв’язку з заснуванням Заводського району міста, площа Орджонікідзевського значно зменшилася. Промисловий майданчик металургійного комплексу, який в 1938-1939 рр. став основою утворення району, дав життя новому – Заводському району. В 1995 р. до складу Орджонікідзевського увійшли острови Хортиця і Байда. Тепер загальна площа району становить 50, 78 кв. км, на якій проживає понад 103 тис. запоріжців.

Орджонікідзевський район - один з найбільш промислових районів Запоріжжя, де сконцентровано значний економічний і трудовий потенціал. Перш за все це 50 промислових підприємств різних галузей, що складає майже чверть від загальної їх кількості в області. Економічна структура району формується в цілому майже 13,5 тисячами підприємств різної форми власності. У районі створено умови для розвитку великого, середнього та малого бізнесу.

Це адміністративно- діловий, культурний та торговий центр міста, що має розвинуту інфраструктуру комерційних та соціальних об’єктів. Тут розташовані п`ять парків площею 38,3 гектара та 11 скверів площею 15 гектарів, три алеї, унікальна природна та історична пам`ятка, одне з семи чудес України – легендарний острів Хортиця.

Район - рекордсмен за кількістю і унікальністю фонтанів. Наприклад, фонтан на площі Фестивальній, каскад фонтанів "Райдуга", де проходять заходи до Дня міста, концерти зірок естради, а "Фонтан закоханих" на бульварі Шевченка - свідок створення молодих сімей запоріжців, улюблене місце відпочинку молоді. Біля фонтанів-близнюків на площі "Олександра Поляка" відкривається чудова панорама району, а "Фонтан життя", символізує минуле, сьогодення та майбутнє Запоріжжя, які втілені у кам’яних скульптурах, що стоять навколо фонтану.

Сучасне обличчя району формують п`ять площ ("Профспілок", "Фестивальна", "Жовтнева", "Маяковського" та "Олександра Поляка"), два проспекти (імені Леніна у межах району та імені Маяковського), три бульвари ("Центральний", "Гвардійський", "Шевченка"), 62 вулиці, 12 провулків, Набережна магістраль в межах району.

Орджонікідзевський район – зона активного відпочинку жителів і гостей нашого міста. На його території розмістилися Запорізький обласний художній музей, музей Запорозького козацтва, історико-культурний комплекс "Запорозька Січ", Запорізький державний цирк, Запорізький академічний театр юного глядача, муніципальний театр-лабораторія"Vie", виставкові зали Запорізької обласної організації Національної спілки художників України та Запорізької обласної спілки фотохудожників, спортивно-видовищне підприємство "Юність".

Сьогодні Орджонікідзевський район – це серце Запоріжжя, один із найкрасивіших районів міста. Його подальше процвітання залежить від успішної реалізації Програм соціально-економічного і культурного розвитку.

Література

Орджоникидзевский район. 70 лет / авт. текста В. Иванченко ; отв. за вып. А. Лазутин. – Запорожье : Дикое Поле, 2008. – 96 с. : ил.

Хоцький В. Орджонікідзевський район / В. Хоцький // Днепров. металлург. - 2012. - 13 апр. - С. 3.

Лимарчук З. Хочется видеть Орджоникидзевский район цветущим и чистым / З. Лимарчук // Запороз. Січ. - 2011. - 26 трав. - С. 2.

Гривцова О. Добрий привід пригадати історію району / О. Гривцова // Запоріз. правда. - 2009. - 24 січ. - С. 4.

Касьян О. Орджонікідзевський район – серце нашого міста / О. Касьян // Запороз. Січ. - 2009. - 20 січ. - С. 4-5.

Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2004 рік : календар і короткі бібліогр. списки / ЗОУНБ ім. Горького ; [уклад. І. Шершньова, Г. Нагорна]. – Запоріжжя : Поліграф, 2003. – С. 17-19.

Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2004 рік : календар і короткі бібліогр. списки / ЗОУНБ ім. Горького ; [уклад. І. Шершньова, Г. Нагорна]. – Запоріжжя : Поліграф, 2003. – С. 20-21

Лайкін Яків Карпович народився 23 лютого 1914 року в селі Мащенах Черепецького (нині Бельовського ) району Тульської області. Закінчивши початкову школу, до війни працював каменярем в с. Шевченко Приазовського район Запорізької області.

До лав Червоної Армії призваний у грудні 1941 року. Війну зустрів на дійсній службі в Молдавії. З перших днів перебував на передовій. Розвідник, гвардії сержант Лайкін воював у складі взводу пішої розвідки (91-й гв. стрілец. полк, 33-тя гв. стрілец. дивізія, 2-га гв. армія, 4-й Укр. фронт ; 43-тя армія, 3-й Білорус. фронт).

16 січня 1944 року, діючи у складі групи розвідників у тилу ворога в районі с. Львово Бериславського району Миколаївської (нині Херсонської) області, пробрався у траншею гітлерівців і безшумно захопив там унтер-офіцера, який потім дав цінні показання про систему оборони ворога. Завдяки цьому наша артилерія швидко подавила вогневі засоби противника. За це Я. К. Лайкіна нагороджено орденом Слави ІІІ ступеня (18.01.1944).

На багатьох рубежах у Білорусії, Литві він брав участь у розвідках боєм, сприяючи успіхові наступу. А під Кенігсбергом 27 січня 1945 року розвідники групою, очолюваною сержантом, знищили 2 кулемети з їх розрахунками, захопили трьох «язиків». За зразкове виконання цього бойового завдання Я. К. Лайкін нагороджений орденом Слави ІІ ступеня (22.03.1945).

5 квітня 1945 року під час розвідки боєм північно-західніше від Кенігсберга Яків Карпович першим увірвався до розташування ворога, з автомата знищив 8 гітлерівців. Потім безшумно пробрався до будівлі, де засіли ворожі автоматники, і знищив їх гранатами. За мужність та відвагу Я. К. Лайкін нагороджений орденом Слави 1-го ступеня (19.04.1945), він став повним кавалером ордену Слави.

Після демобілізації мешкав у смт Приазовське, працював виконробом будівельної дільниці райагробуду.

Помер 18 липня 1999 року. Похований в смт Приазовське.

Література про життя та діяльність

Книга пам`яті України. Запорізька область. Т. 22(1) : Переможці / гол. ред. і упоряд. Сльота В. П. – [Запоріжжя : Дике Поле, 2010]. – 512 с. – Із змісту : Лайкін Яків Карпович. – С. 271.

Дубров Б. Солдатська слава / Б. І. Дубров ; [передмови І.О. Герасимова, К. К. Рокоссовського, В. І. Чуйкова]. – 3-тє вид., доп, й виправ. – К. : Молодь, 1987. - 381 с. : портр. – Із змісту : Лайкін Яків Карпович. – С. 301.

Дубров Б. Солдатська слава / Б. І. Дубров ; [вступ. ст. В. І. Чуйкова]. – 2-ге вид., доп, й виправ. – К. : Молодь, 1975. - 381 с. : портр. – Із змісту : Лайкін Яків Карпович. – С. 355.

Блинов А. Нагороди Якова Лайкіна / А. Блинов // Запоріз. правда. – 1973. – 8 листоп.

Микола Іванович Кефер народився 24 січня 1864 року в колонії Неймонталь Мелітопольського повіту Таврійської губернії (зараз с. Переможне Токмацького району) в родині німецького колоніста євангельсько-лютеранського віросповідання. Закінчивши Бердянську чоловічу гімназію (1875-1883), вступив до фізико-математичного факультету Новоросійського університету в Одесі, після другого курсу якого перевівся на медичний факультет Дерптського університету (1885-1890). В 1891 році захистив дисертацію на звання доктора медицини та став асистентом Одеської Євангельської лікарні. 1896 р. перейшов до лікарні Касперівської общини сестер милосердя Російського товариства Червоного Хреста (працював старшим лікарем).

1898 року Микола Іванович обраний головним лікарем лікарні Червоного Хреста для фабрично-заводських робітників Одеського градоначальства (очолював до 1919 р.). Йому довелося керувати будівництвом будівель лікарні, стати ініціатором організації амбулаторії лікарняної допомоги на фабриках і заводах. В 1920 році його вибрали професором хірургії Одеського клінічного інституту (закритий 1923 р.). Одночасно працював в Одеському медичному інституті (нині університет), де в 1921 р. організував кафедру ортопедичної хірургії та ортопедичну клініку при ній на 25 ліжок (в подальшому їх кількість збільшилась до 120). Кафедрою М. І. Кефер завідував майже до останнії днів життя.

Почалася Велика Вітчизняна війна… В 1941 р. ортопедична клініка Одеського медичного інституту злилася з військовим госпіталем, і Кефер під час оборони Одеси оперував и допомагав пораненим бійцям. Після евакуації військового госпіталя (3 жовтня 1941 р.) був призназначений головним лікарем 2-ої міської лікарні, до складу якої входила ортопедична клініка. Після того як Одесу захопили німці, персонал лікарні під керівництвом Кефера зумів за одну ніч змінити обмундирування поранених на цивільний одяг та завести на них нову документацію, врятувавши таким чином офіцерів та солдатів Червоної Армії, які не встигли евакуюватися.

Професор М. І. Кефер приймав активну участь в проведенні з’їздів хірургів Росії та України. В 1926 -1927 рр. перебував у науковому відрядженні до Німеччини: відвідав клініки Берліна, Франкфурта-на-Майні, Мюнхена, Лейпціга и Штутгарта. В 1930 р. обраний членом-кореспондентом Німецького ортопедичного товариства. З 1933 р. – член учбової медичної ради Наркомздоров`я, а з 1937 р. – член ортопедичної ради Наркомздоров`я СРСР.

Микола Іванович Кефер - автор більш ніж 50 наукових робіт з проблем хірургії судин, шлунка, легень, гнійної хірургії. Значна частина робіт Кефера була опублікована до 1917 р. Пізніші роботи були присвячені питанням ортопедії та травматології. В цих працях він пропонував оригінальні нові оперативні та консервативні методи лікування. М. І. Кефер автор учбових посібників «Десмургія» (1915), «Переломи і вивихи» (1933) і розділу в посібнику «Помилки, небезпеки і непередбачені ускладнення при лікуванні хірургічних захворювань» (1937).Нагороджений срібним нагрудним знаком «Боротьба з чумою» (1902).

В березні 1942 р. М. І. Кефер переніс важкий інсульт. 28 грудня 1944 р. помер, похований на 2-му міському кладовищі.

В Одесі зберігся будинок (№ 58, на розі вулиць Преображенскої та Олександрівської), де з 1920 до 1944 року мешкав лікар, професор медичного інституту Микола Іванович Кефер.

Література про життя та діяльність

Винниченко І. Німці в Україні : біобібліогр. довід. / І. Винниченко ; Винниченко Ігор ; Ін-т досліджень діаспори. – К. : [Геопринт], 2011. – 356 с. : іл. – Із змісту : Кефер Микола Іванович. – С. 164-165.

Васильев К. Н. И. Кефер (1864-1944) – пионер отечественной ортопедии // История немецкой колонизации в Крыму и на юге Украины : Материалы междунар. науч. конф., посвящен. 200-летию переселения немцев в Крым (6-10 июня 2004 г.). – Симферополь, 2007. – С. 422-426.

Васильев К. Одесская касперовская община сестёр милосердия / Васильев К. К. // Медицинская сестра (Москва). – 1991. - N 1;

Васильев К. История Больницы Красного Креста для фабрично-заводских рабочих Одесского градоначальства / Васильев К. К., Васильев К. Г. // Історичне краєзнавство і культура : VIII Всеукр. наук. конф. (Харків, 23-24 верес. 1997 р.) : наук. доповіді та повідомлення. – К. –Х., 1998. - Ч. 2.

***

Николай Иванович Кефер : биобиблиогр. указат. / отв. ред., сост., вступ. ст. К. К. Васильев : авт.-сост. О. Г. Кушнир. – Одесса : Изд-во ОГНБ им. М. Горького, 2008. – 31 с. – (Ученые Одессы : вып. 39).

***

Васильев К. Очерки истории высшей медицинской школы в Одессе : (к 100-летию медицинского университета) / Васильев К. К., Чуев П. Г., Васильев К. Г. - Одесса, 1999.

Васильев К. Немцы в системе здравоохранения Одессы. Досоветский период : [в т. ч. об Н. И. Кефере] [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://visnyk.sumdu.edu.ua/arhiv/2009/Med_2_2009_T2/09vkkodp.pdf

Еврейская улица. От Александровского проспекта до Преображенской улицы : [в т. ч. о доме № 58, в котором в 1920-1944 гг. жил Н. И. Кефер] / Об Одессе с любовью (проект Ю. Парамонова) // http://obodesse.at.ua/publ/evrejskaja_ulica/1-1-0-144

Кефер Николай Иванович // Российские немцы [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.rusdeutsch-panorama.ru/jencik_statja.php?mode=view&site_id=34&own_menu_id=4406

Кефер Микола Іванович : [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. – Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=6097&lang=ukr