(Шершньова І. В.)

Стригун Федір Миколайович народився 1 листопада 1939 року в с. Томашівка Уманського району Черкаської області. Після закінчення Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого (1961) перші п’ять сезонів працював у Запорізькому обласному українському музично-драматичному театрі ім. М. Щорса (нині - Запорізький академічний обласний український музично-драматичний театр ім. В. Магара). Тут він зіграв свою першу роль на професійній сцені - Сергія Журавіна у п`єсі Юрія Мокрієва «Рідна мати моя» в постановці режисера Володимира Ткаченка. П`єса була на сучасну морально-етичну тему про молодого хлопця, який шукав свого призначеня в житті. Ця роль, за визначенням самого майстра, йому дуже подобаляся. Пєса досить довго йшла в театрі (зіграли понад 250 разів). Потім були інші ролі: Гриша («Перед вечерею» В. Розова), Заза («Доки ми живі» А. Абшилави), матрос («Щорс» Ю. Дольд-Михайлика), Роман («Думи мої…» Ю. Костюка), Альоша («Дівчина з веснянками» А. Успенського), Хосе («День народження Терези» Г. Мдівані), Павелаке («Каса маре» Й. Друце), Василь («Лиха доля» М. Старицького).

З 1965 року Ф. Стригун – актор Львівського українського драматичного театру ім. М. Заньковецької, з 1987 р. – його художній керівник. Загалом за роки творчої діяльності зіграв понад 100 ролей, знявся в ряді фільмів («Пропала грамота», «Запорожець за Дунаєм», «Дударики» та ін.). В 1978 р. Ф. М. Стригун разом із М. Я. Зарудним (драматург), С. В. Данченком (режисер-постановник), М. В. Кипріяном (художник), Н. П. Доценко, В. Г. Максименком (виконавці головних ролей) став лауреатом Державної премій України ім. Т. Г. Шевченка за виставу «Тил». Також він лауреат літературно-мистецьких премії ім. І. Котляревського (1994), ім. М. Садовського (1996).

Митець повний кавалер ордена «За заслуги», нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.

Крім роботи в театрі та кіно Федір Миколайович викладає на акторському відділенні філологічного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка.

Література про життя та діяльність

Шевченківські лауреати. 1962-2012 : енцикл. довід. / авт.-упоряд. М. Г. Лабінський ; вступ. слово Б. І. Олійника. – 3-тє вид., змінене і доп. – К. : Криниця, 2012. – 864 с. – Із змісту : Стригун Федір Миколайович. – С. 661-663.

Шаров І. 100 особистостей України. 1991-2011 / І. Ф. Шаров ; Ігор Шаров. – К. : АртЕкономі, 2011. – 472 с. : фото. – Із змісту : Я маю таке щастя…: (Федір Стригун). - С. 386-389.

Гайдабура В. А що тато робить в театрі? : альбом пам`яті / В. М. Гайдабура ; Валерій Гайдабура. – [К.] : Антиквар, 2011. – 240 с. : фото. – Із змісту : Шлях до людей. – С. 118-120 ; Мої Вів`єн Лі та Лоуренс Олів`є. – С. 218-221.

***

Гайдабура В. Шлях до людей // Мистецтво. – 1965. - № 2. – С. 20.

Федір Стригун [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. – Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details.php?news_id=6043&lang=ukr

(Романів Н. В.)

Перед греблею Дніпрогесу 5 листопада 1964 року було відкрито пам`ятник з бронзи і граніту В. І. Леніну. Урочистий багатолюдний мітинг розпочався перший сектетар промислового обкому КП України О. А. Титаренко. Серед виступаючих були – заслужений металург України, старший вальцювальник «Запоріжсталі» П. А. Гуменюк-Грицай та знатна ланкова колгоспу «Ленінським шляхом» Оріхівського району А. П. Ададурова.

Пам`ятник споруджено на тому місці, де знайшов своє втілення Ленінський план ГОЕЛРО. Високий п`єдестал з червоного граніту. На ньому восьмиметрова бронзова постать Леніна зображена у русі, з високо піднятою рукою, яка вказує на Дніпрогес. На постаменті золотом викарбовані слова: «Комунізм – це є Радянська влада плюс електрифікація всієї країни». Загальна висота пам`ятника – 19,8 метра. Створено пам`ятник за проектом народного художника, академіка М. Г. Лисенка, скульптора М. М. Суходолова і архітекторів Б. Н. Приймака і В. О. Ладного.Фігура засновника радянської держави виконана в монументальних узагальнюючих формах. Чотири бронзові постаті горельєфа – сталевар, колгоспниця, будівельник і енергетик не тільки підкріплюють основну ідею пам`ятника – утвердження творчої могутності народу, але й допомагають ритмічній ув`язці скульптури і постаменту.Завдяки розмірам (загальна висота 19,8 метра) і вдало знайденим пропорціям пам`ятник органічно вписується в архітектурний комплекс Дніпрогесу.

Знизу, з боку гідростанції ми бачимо величний силует в просвіті між двома симетричними будинками, якими починається проспект ім. Леніна. Сполучаючи воєдино розірвані широкою лінією вулиці баштові виступи будинків, пам`ятник завершує єдиний архітектурний ансамбль. Звідси відкривається велична панорама Дніпрогесу, озера Леніна, острова Хортиця й проспекту Леніна.

Література

30 лучших мест для семейного отдыха. Запорожье туристическое: музеи, парки, памятники, театры, фонтаны, отели, рестораны / [ген. дир. Валерий Фоменко]. – [Запорожье: Запорожье-Медиа, 2010]. – С. 34.

Беляева Л. Г. Прогулка по любимому городу / Лариса Беляева. – Запорожье: [Запорожье], 2010. – С. 68-69.

Памятники истории и культуры Украинской ССР / [авт.: П. Т. Тронько, В. И. Тимофеенко, Р. И. Бондаренко и др.]; редкол.: П. Т. Тронько (гл. ред.) [и др.] ; Ин-т истории; АН УССР [и др.]. – К.: Наук. думка, 1987. – С. 193.

Пам`ятник В. І. Леніну в Запоріжжі: [буклет] / Запоріз. обл. орг.-ція Укр. т-ва охорони пам’ятників історії і культури, Запоріз. краєзнав. музей, Обл. упр. по пресі ; ред. С. Ф . Мажуло. - [Запоріжя : Запоріжжя, 1969]. – 8 с.

[Із інформаційного повідомлення РАТАУ про відкриття пам`ятника В. І. Леніну в м. Запоріжжі] // Архіви України. - 1980. - № 2. – С. 16-17.

Мулкіджанян Н. Як живий з живими / Ніна Мулкіджанян // Мистецтво. - 1966. - № 2. – С. 3.

Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : (календар і короткі довідки з бібліогр. списками) / КЗ «ЗОУНБ ім. Горького» ЗОР ; [уклад. І. Шершньова]. – Запоріжжя : Дике Поле, 2008. – С. 127-129.

(Оріхів. ЦРБ)

Народився 7 листопада 1934 року в селі Жовта Круча Оріхівського район Запорізької області.

В 1983 році захистив дисертацію. Дійсний член Російської Академії природничих наук, дійсний член міжнародної слов’янської академії освіти ім. Яна Амоса Коменського. Член дисертаційної спілки при інституті підвищення кваліфікації працівників ТБ та РТ.

Нині Віктор Сергійович професор кафедри друкованих ЗМІ академії медіа індустрії Міністерства зв’язків і масових комунікацій РФ, науковий керівник аспірантів кафедри. Серед його наукових інтересів превалюють проблеми: виникнення, становлення та сучасний стан системи засобів масової інформації. В його доробку більше 150 наукових, науково-художніх та публіцистичних праць.

Він – лауреат премії Спілки журналістів за кращу монографію («Союз пера, микрофона і телекамеры», 1977).

Праці

Союз пера, микрофона и телекамеры : монография / В. С. Хелемендик. - М. : Мысль,1977. – 316 с.

Система СМИ: координация, взаимодействие их деяльности / В. С. Хелемендик. - М., 1985.

Некоторые проблемы взаимодействия СМИ / В. С. Хелемендик // Отечественное телевидение: традиции и новаторство. - М., 2006. – Ч. 3.

***

А. С. Макаренко о воспитании / В. С. Хелемендик. - М., 1988.

Воспитательные функции средств массовой информации: влияние на интересы детей и молодежи / В. С. Хелемендик. - М., 1985.

***

Всеволод Вишневский. -М.: Мол. гвардия,1980. – 398 с. : ил. – (ЖЗЛ).

Всеволод Вишневский. – 2-е изд. - М. : Мол. гвардия, 1983. – 398 с. : ил. – (ЖЗЛ).

Література про життя та діяльність

Серед Таврійських степів зеленіє Оріхів / [Курочкіна Т. А.]. - [Запоріжжя : Запоріжжя, 2006]. – С. 74-75.

Бим-Бад Б. М. Педагогический энциклопедический словарь / Бим-Бад Б. М. - М., 2002. - С. 468.

***

Большая биографическая энциклопедия [Электронный ресурс] : Режим доступа : http://dic.academic.ru/

В. С. Хелемендик [Електронний ресурс] : Режим доступу : www.ipk.ru/index.php?id=1781

(Грабко А. І.)

Микола Федорович Семка народився 1914 р. в селі Запорожець Апостолівського району Дніпропетровської області в родині селян. Трудову діяльність розпочав у колгоспі. З 1932 р. живе і працює в Запоріжжі: спочатку на будівництві Дніпрогесу, а з 1933 р. на -Дніпровському алюмінієвому заводі плавильником у металургійному відділенні глиноземного цеху. В 1941 р. він з заводом евакуюється на Уральський алюмінієвий завод. Повернувся Микола Федорович до Запоріжжя у 1958 р. саме на пуск кремнієвого цеху. Як досвідченому майстрові, якому можна доручити найважчі, найвідповідальніші завдання, роботящому і наполегливому, з творчою жилкою, довірили йому керувати бригадою, що освоювала нову продукцію.

За видатні успіхи в справі розвитку кольорової металургії почесному металургу, старшому плавильнику, заслуженому плавильнику України Миколі Федоровичу Семці Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 травня 1966 року присвоєне звання Героя Соціалістичної Праці. Він кавалер двох орденів Леніна, Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани»

Література

Голдобін А. Семка Микола Федорович // Запорізька Алея Слави – народна святиня. – Дніпропетровськ, 2002. – С. 649-650.

Фриман А. Призвание // Индустр. Запорожье - 1964. - 8 сент. – С. 3.

Бездольний Б. Гаряча робота // Комсомолець Запоріжжя. - 1969. – 11 груд. (№146). – С. 2.

Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : (календар і короткі довідки з бібліогр. списками) / КЗ «ЗОУНБ ім. Горького» ЗОР ; [уклад. І. Шершньова]. – Запоріжжя : Дике Поле, 2008. – С. 129-131.

(Грабко А. І.)

Лотарьов Володимир Олексійович народився 15листопада 1914 р. в м. Шахти Ростовської області в сім’ї шахтаря .Навчався в гірничопромисловому училищі, працював електрослюсарем у рідному місті. З 1933 по 1939 рр. навчається у Новочеркаському, а потім Харківському авіаційному інститутах. Закінчив ХАІ за спеціальністю інженер-механік з авіамоторобудування, і працював інженером - конструктором на заводі ім.. Баранова (нині «Мотор-Січ») в Запоріжжі. З 1946 р. місцем його трудової діяльності стало Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес». В 1948 р. його призначено заступником головного конструктора ЗМКБ, в 1963 р. – головним конструктором, а з 1968 р. він очолює підприємство.

Володимир Олексійович керував створенням поршневих, газотурбінних, турбогвинтових і турбореактивних двигунів для літаків, вертольотів, суден та промислового призначення. Модифікації створеного під його керівництвом двигуна АІ-20 продовжували експлуатуватися і через 50 років. На його плечі лягло будівництво випробувальної станції на правому березі, механо-збирального і виробничо-лабораторного корпусів.

За видатні заслуги у розвитку науково-технічного прогресу, досягнення високих показників у створенні та виробництві нової техніки В. О. Лотарьов удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, нагороджений двома орденами Леніна, орденами Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки, багатьма медалями. Володимир Олексійович – лауреат Ленінської і Державних премій СРСР, доктор технічних наук, професор, член-кореспондент Академії наук УРСР.

В. О. Лотарьов обирався членом Запорізького обкому партії, делегатом XXIV i XXVI з’їздів КПРС, XXV з’їзду Компартії України, депутатом Верховної Ради СРСР.

Помер у 1994 р. Похований на Капустянському кладовищі м. Запоріжжя.

Література

Видатні запоріжці : альманах / [гол. ред. Н. Кузьменко]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2012. – 80 с. : іл. – Із змісту : Дорога в облака : [Лотарев В. А.]. – С. 69-72.

Шаромова В. Українські фізики та астрономии / Шаромова В. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2007. – 304 с. - Із змісту : Лотарьов Володимир Олексійович. - С. 93-94.

Голдобін А. Запорізька Алея слави – народна святиня / Анатолій Голдобін. – Дніпропетровськ : Січ, 2002. – 774 с. – Із змісту : Лотарьов Володимир Олексійович. - С. 611-612.

Корниенко О. Путь к прогрессу / Ольга Корниенко. – Запорожье : Запоріжжя, 2000. – 176 с. – Из содерж. : Владимир Алексеевич Лотарев. – С. 36-48.

***

Корниенко О. Высота конструктора / Ольга Корниенко // Комсомольская правда в Украине – 2009. -№ 253/46. – С. 19.

Золотой фонд отечественного авиастроения. Лотарев Владимир Алексеевич // Мотор Січ. - 2007. – № 1 (март). – С 36.

Три «Кити» ЗМКБ : (Володимир Лотарьов) // Запоріз. правда – 2000. -19 трав. – С. 4.

Владимир Алексеевич Лотарев : [некролог] //Индустр. Запорожье. – 1994. -23 июля. – С. 2.

Лотарев Владимир Алексеевич [Электронный ресурс]. – Режим доступа : //ru.wikipedia.org/wiki/Лотарев_Владимир_Алексеевич

Лотарев Владимир Алексеевич[Электронный ресурс]. – Режим доступа : // dic.academic.ru/dic.ncf/enc_tech/2637/Лотарев_Владимир_Алексеевич.

(Макєєва І. В.)

Михайло Львович Воїнов народився 16 листопада 1904 року в селищі Верхня Хортиця (нині територія міста Запоріжжя) у родині службовця. Закінчив Новохоперський педагогичний технікум у Воронезькій області (1924 р.), працював вчителем у школі.

До лав Червоної Армії був призваний у серпні 1941 року. Приймав участь в боях на Західному, Південно-Західному, Сталінградському, Центральному, 2-му Білоруському фронтах. З перших днів війни проявив мужність та воїнську звитягу. Старший радист 384-го артилерійського полку 193-ї стрілецької дивізії, 65-ї армії Центрального фронту єфрейтор М. Л. Воїнов особливо відзначився 15 жовтня 1943 року при форсуванні Дніпра в районі білоруського селища Лоєв Гомельської області. В числі першої штурмової групи він брав участь в атаці на передовій лінії оборони супротивника. Після її захоплення, встановив чіткий і безперебійний радіозв’язок з лівим берегом, передавав команди, забезпечував якісне управління артвогнем, сприяючи виконанню завдання дивізії з форсування р. Дніпро. М. Воїнов проявив відвагу, запекло відбиваючи контратаки, брав участь у захопленні мінбатарей противника, завдяки чому всі основні точки ворога були знищені нашою артилерією та забезпечена переправа через ріку. Завдяки його кмітливості був врятований батальйон радянських солдат, що потрапили у вороже оточення.

Звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 1644) єфрейтору М. Л. Воїнову присвоєно 30 жовтня 1943 року.

Михайло Львович закінчив війну в Німеччині. З 1945 р. лейтенант Воїнов – в запасі. Мешкав і працював в селі Антиповому Камишинського району Волгоградської області. Знову пішов учити дітей. В 1960 р. у зв’язку з хворобою пішов на пенсію, але без діла не сидів. Був найшановнішою людиною в селі, незмінним народним засідателем Камишинського міського нарсуду, народним контролером місцевого радгоспу «Піонер». Помер 11 грудня 1970 року. Похований в Антипівці на сільському кладовищі. В 2010 р. відбулося урочисте відкриття Алеї Слави у м. Камишин, де встановлено і бюст герою. Іменем М. Л. Воїнова названо одну з вулиць в Ленінському районі м. Запоріжжя.

Література про життя та діяльність

Героев славых имена : 65-летию Великой Победы посвящается / [авт.-сост. и гл. ред. Н. Кузьменко ; авт. кол. : В. Чернолуцкий и др.]. – Запорожье: АА Тандем, 2010. – С. 109-110.

Улица Воинова [в г. Запорожье] // Весна Победы нашей / [авт. кол.: Короленко В. Д. (рук. проекта) и др. ; Шевченко В. И. (рук. авт. кол.)]. – Запорожье : АА Тандем, 2010. – С. 175.

Герои-волгоградцы : [сб. / лит. обработка В. И. Ефимова и др.]. – Волгоград : Н.-Волжское книж. изд-во, 1967. – С. 88-91.

Герои Советского Союза. Их именами названы улицы Запорожья / сост. : О. Елец, В. Черепанов ; фото И. Гумена. – Запорожье, 2010. – С. 21.

Герои Советского Союза : крат. биогр. словарь : [в 2 т.] [Т.] 1 : Абаев-Любичев / М-во обороны СССР ; пред. ред. кол. И. Н. Шкадов. – М. : Воениздат, 1987. – С. 275.

Днепр – река героев : Свидетельства всенар. подвига : [сборник] / [авт.-сост. Н. И. Луцев и др.]. – 2-е изд., доп. – К. : Политиздат Украины, 1988. – С. 311.

Книга пам’яті України. Запорізька область. Т. 22 (1) : Переможці / гол. ред. і упоряд. Сльота В. П. – [Запоріжжя : Дике Поле, 2010]. – С. 92.

Лукаш І. Велике бачиться на відстані : документальні повісті, нариси / Лукаш І. М. ; Іван Лукаш. – Дніпропетровськ : Січ, 1988. – С. 652-655.

Лукаш И. Солдаты славы не искали : очерки о Героях Сов. Союза – уроженцах Запоро. обл. / И. М. Лукаш. – Днепропетровск : Промінь, 1984. – С. 34-38. – (Герои Сов. Союза).

Навечно в сердце народном : [справ. / гл. ред. И. П. Шемякин]. – 3-е изд., доп. – Минск : Белорус. Сов. Энциклопедия, 1984. – С. 98.

Плесцов К. Люди высокого подвига : (Связисты – Герои Сов. Союза) / Плесцов К. М. – М. : Воениздат, 1962. – С. 219.

Помнит Днепр-река…: воспоминания ветеранов 193-й стрелковой Днепров. ордена Ленина, Краснознам., орденов Суворова и Кутузова дивизии / [сост. Я. А. Лебедев, А. И. Малютин]. – Минск : Беларусь, 1986. – С. 47, 85, 87, 95, 97.

***

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=7539

(Пологів. ЦРБ)

Мерешко Лука Степанович народився 18 листопада 1914 року в селі Кінські Роздори Пологівського району Запорізької області.

Закінчивши Федорівський сільськогосподарський технікум (1933), працював агрономом в Солонянському районі Дніпропетровської області. З 1936 по 1938 рік служив у лавах Радянської Армії. В 1939 році вступив до Дніпропетровського сільськогосподарського інституту.

В діючій армії перебував із 1942 р. після закінчення Севастопольського училища зенітної артилерії. Старший лейтенант Мерешко командував батареєю 1354-го зеніт. арт. полку 27-ї зеніт. дивізії РГК. Брав участь у битвах на Курській дузі, під Корсунем-Шевченківським, визволяв Харківщину, Полтавщину, воював на Воронежському, 1-му та 2-му Білоруських фронтах. Тільки в Яссько-Кишинівській операції, в боях за м. Хуші, його зенітна батарея знищила 11 літаків, підбила декілька танків та БТР, 10 гармат ворога. Нагороджений орденом Червоної зірки. Указом Призидії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року за зразкове виконання бойових завдань командування, проявлену при цьому відвагу та героїзм командиру батареї 1354-го зенітно-артилерійського полку 27-ї зенітної девізії старшому лейтенанту Мерешку Луці Степановичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».

Після війни закінчив перерване війною навчання в Дніпропетровському сільгоспінституті та його аспірантурі. Працював доцентом кафедри фізіології рослин і ботаніки, кандидат сільськогосподарських наук.

Помер в 1972 році. Похований у м. Дніпропетровськ.

Щорічно студенти Дніпропетровського сільськогосподарського інституту проходять повз бронзовий бюст людини з мужнім обличчям, читають золотом сяючу надпис : «В цьому приміщенні з 1939 року по 1972 рік навчався і працював Герой Радянського Союзу, доцент, кандидат сільськогосподарських наук Мерешко Лука Степанович».

Література про життя та діяльність

Мерешко Лука Степанович // Книга пам`яті України. Запорізька область. – [Запоріжжя, 2010]. – Т. 22 (1) : Переможці. - С. 304.

Мерешко Лука Степанович // Героев славых имена : 65-летию Великой Победы посвящается / [авт.-сост. и ред. Н. Кузьменко ; авт. кол. : В. Чернолуцкий и др.]. – Запорожье, 2010. – С. 124.

Институт… ожидал фронтовика // Лукаш І. Велике бачиться на відстані : докум. повісті, нариси / І. М. Лукаш. – Дніпропетровськ, 1998. – С. 769-772.

Лукаш И. Солдаты славы не искали : очерки о Героях Сов. Союза – уроженцах Запорож. обл. - Днепропетровск : Промінь, 1984. – С. 190-194. - (Герои Советского Союза).

Моє місто Пологи. Ч. 1 : іст.-докум. розповідь / за ред. О. В. Чудновського ; Асоціація „Прометей”. - Пологи, 1997. – С. 73.

(Василів. ЦРБ)

Гнідий Олександр Олексійович народився в с. Приморське Василівського району Запорізької області 22 листопада 1914 році у сім’ї залізничника.

У 1929 році закінчив у Запоріжжі семирічку, потім – робфак. У 1932 році вступив до лав ВЛКСМ. У 1934 році на заклик комсомолу з другого курсу Київського електротехнічного інституту пішов до Качинської школи пілотів і став військовим льотчиком. Приймав участь у радянсько-фінській війні 1939-1940 рр. У 1940 р. вступив до лав КПРС. Учасник Великої Вітчизняної війни з червня 1941 року. Воював у складі ВПС Чорноморського флоту.

У вересні 1941 року виконував бойове завдання в районі населеного пункту Грослібенталь (Одеська область). Вогнем зенітної артилерії літак Гнідого був підпалений. Але незважаючи на це Олександр Олексійович, виконав бойове завдання.

В подальшому брав участь в обороні Севастополя, в боях на Кавказі, визволяв південь України.

В березні 1944 року на чолі шістки Пе-2, капітан Гнідий знищив міст через Південний Буг.

20 серпня 1944 року приймав участь в масованому нальоті радянської авіації на військово-морську базу Констанца (Румунія), в ході якого був затоплений есмінець «Налука», підводний човен, три торпедних катери, танкер та декілька барж.

До середини 1944 року Олександр Гнідий здійснив 140 бойових вильотів, потопив ворожий міноносець, підводний човен, 6 барж, підірвав залізничний міст, знищив 15 літаків, 40 автомашин з військами і вантажем, 10 танків, 36 точок зенітної артилерії противника.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 березня 1945 року за зразкове виконання бойових завдань на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками і виявлені при цьому відваги та героїзму заступнику командира авіаескадрильї 40-го авіаполку 13-ї авіадивізії пікіруючих бомбардувальників ВПС Чорноморського флоту капітану Гнідому Олександру Олексійовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У 1953 році закінчив Військово-Морську академію та продовжив службу у Збройних Силах до 1956 року. Полковник у відставці, він до самої смерті працював в одному із ленінградських науково-дослідних інститутів.

Помер 14 квітня 1983 року. Похований у м. Санкт-Петербург на Північному кладовищі.

Література

Книга пам’яті України. Запорізька область. Т. 22 (1) : Переможці / гол. ред. і упоряд. В. П. Сльота. – Запоріжжя : Дике Поле, 2010. – С. 106.

Героев славых имена : 65-летию Великой Победы посвящается / [авт.-сост. и ред. Н. Кузьменко ; авт. кол. : В. Чернолуцкий и др.]. – Запорожье : АА Тандем, 2010. – С. 110-111.

Лукаш І. Велике бачиться на відстані : Докум. повісті, нариси / І. М. Лукаш. – Дніпропетровськ : Січ, 1998. – С. 272-275.

Лукаш И. Солдаты славы не искали: очерки о Героях Сов. Союза – уроженцах Запорожской области / И. М. Лукаш. – Днепропетровск: Промінь, 1984. – С. 43-46.

Авиация и космонавтика СССР. – М. : Воениздат, 1968. – С. 516.

Герої Радянського Союзу – наші земляки // Нова Таврія. – 2008. – 8 трав. (№ 48). – С. 2.

Микац В. Землякам про Героя // В. Микац // Запоріз. правда. – 1995. – 5 трав.

***

Гнедой Александр Алексеевич [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://ru.wikipedia.org/wiki Гнедой_Александр_Алексеевич

Гнедой Александр Алексеевич [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.warheroes.ru/hero/ Гнедой_Александр_Алексеевич

(Даниленко А. В.)

Відділення Російського руху України в Запорізької області створено 12 листопада 1999 року і вже 23 листопада зареєстровано управлінням юстиції облдержадміністрації.

Головою відділення Російського Руху України став Пашков Володимир Васильович.

Головна мета відділення – підвищення ролі росіян у суспільно-політичному, соціальному та культурному житті. З перших кроків своєї діяльності відділення активно включилось в роботу по збереженню російської мови й культури, організовуючи заходи, присвячені знаменним датам великих російських поетів, письменників, композиторів. У сфері розбудови міжнаціональних взаємин важливим кроком відділення РРУ стала участь у роботі установчого з`їзду Всеукраїнської спілки суспільних організацій «Міжнаціональний форум України» (2000) та ініціювання створення у грудні 2000 року МФУ у Запорізькій області

У листопаді 2006 року Російський Рух України реорганізовано в Російський Культурний Центр, який очолив Пашков В. В. Основа діяльності Російського Культурного Центру – сприяння всебічному розвитку і поглибленню стосунків між російським, українським і іншими народами України, підтримка національно-культурних, соціально-економічних, загальних інтересів членів товариства, що мають російське походження або вважають російську мову своєю рідною, для їх соціально-культурної адаптації і ефективної участі в розвитку Української держави.

Організація щорічно проводить Фестиваль російської культури, конкурс російської народної пісні «Калинка», конференції й «круглі столи» з питань етнонаціональної політики, обласну олімпіаду серед школярів з російської мови, відзначає День слов`янської писемності і культури. Учасники Центру організовують екскурсійно-освітні поїздки для дітей – переможців конкурсів і олімпіад по Золотому кільцю Росії, у м. Санкт-Петербург, літню школу патріотизму молодих співвітчизників, з його сприяння в Запорізькій області успішно діє проект «Підтримка шкіл з російською мовою навчання».

Література

Відділення Російського руху України в Запорізькій області ⁄⁄ Національно-культурні товариства Запорізької області. – Запоріжжя, 2001. – С. 1-2.

Запорізька обласна громадська організація «Руський Культурний Центр» ⁄⁄ Ми – українські. – Запоріжжя, 2012. – С. 40.

Пашков В. В Запорожье прошел фестиваль русской культуры / В. Пашков ⁄⁄ Компас. – 2007. – 17 мая (№ 20). – С. 3.

Дьомін В. «Русь» Запорізька : [Дні Російської культури в Запоріжжі] / Дьомін В. // Запоріз. правда. – 2001. – 17 берез. – С. 7.