(Нагорна Г. М.)

Авіата Вікторівна Бачуріна народилася в селі Олександрівці Синельниківського району Дніпропетровської області. Закінчивши зі срібною медаллю середню школу в м. Донецьку, навчалася у місцевому педагогічному інституті за спеціальністю "Викладач історії, мови та літератури". Отримавши диплом, деякий час працювала вчителем. Наприкінці 50-х, з появою у шахтарській столиці телебачення, Авіата Вікторівна оволоділа новим амплуа і стала редактором, старшим редактором, головним редактором.

Згодом життєві обставини привели її до Казахстану, у місто Коктас (Приозерськ) на березі Балхаша. Чоловік – офіцер Радянської Армії, а вона – бібліотекар. У ті роки доля звела її з чудовим журналістом Анваром Сулеймановим – братом відомого казахського письменника Олжаса Сулейманова. Ця зустріч і визначила її життєвий шлях у журналістиці.

Трапилося так, що один із генералів якимось чином переправив до свого військового гарнізону забуту на виставці у Брюсселі телевежу і у Приозерську виникла своя студія телебачення, де А. В. Бачуріна була редактором дитячих передач, а згодом і головним редактором.

В 1967 році сім`я переїзджає до Запоріжжя і професійна кар’єра її віднині пов`язана з обласним радіо. Тут вона зустріла людей, які розуміли її пошуки, прагнення, навчили майстерності, відкривали красу слова, підтримували в тяжку годину. Вона з вдячністю згадує імена А. Путінцева, О. Гіммельфарба, А. Ставничого, В. Єрьоменка, В. Мушастікова, М. Бордюжи, В. Фоменка та інших своїх колег. З Наталією Нескородовою разом працювали понад чверть віку, тому вважає, що програми "Суботні зустрічі", "Вербиченька", "Добрий вечір" - їх спільне надбання. Авіата Бачуріна брала участь в організації редакції художнього мовлення Запорізького радіо.

День за днем невтомний пошук цікавої інформації і беззатримна подача новин в ефір. Герої її передач – це люди творчих професій, які своєю працею примножували і примножують духовні скарби нашого краю. При спілкуванні з ними, Авіата Вікторівна ніби проживала часточку їхнього життя. Ми пишаємося тим, що вона справжній друг бібліотеки, якому небайдужа її минувшина і сьогодення. Із задоволенням відвідуючи культурно-просвітницькі заходи Горьківки, вона радо ділилася зі слухачами Запорізького радіо побаченим і почутим. До 100-річчя бібліотеки А. Бачуріна підготувала цілий цикл передач, присвячених працівникам бібліотеки.

Про високий рівень професійної майстерності Авіати Вікторівни свідчить відзнака Спілки журналістів - "Золоте перо", звання "Заслужений журналіст України", медалі "За трудовую доблесть", "За доблестный труд", "Ветеран праці", Подяка Кабінету міністрів України. Вона переможець низки радіоконкурсів, радіофестивалів, зокрема, міжнародного "Перемогли разом", Всеукраїнського "Милосердя" та ін.

Література

Бачуріна Авіата Вікторівна // Пером і словом. - 2-е вид., перероб. і доп. - Запоріжжя, 2010. - С. 28.

Бродяга-Бродецкий А. Многоточие жизни... : повествование. - Запорожье : Просвіта, 2008. – 509 с. - Из содерж. : [об А. Бачуриной].- С.367.

(Макєєва І. В.)

Микола Федорович Краснов народився 9 грудня 1914 року в селі Княжичі нині Гороховецького району Володимирської області (РФ). Закінчив середню школу в м. Вязники. Навчання успішно поєднував із заняттями у аероклубі, працював відповідальним секретарем райради фізкультури. У 1930 р. вступив добровольцем до лав Червоної Армії. Закінчивши Тамбовську військову авіаційну школу льотчиків(1934), служив пілотом у Дніпровському авіазагоні. З 1938 р. жив і працював у м. Перм, випробував мотори на заводі № 19 ім. Сталіна (нині КДУП «Пермські авіалінії»).

Краснов М. Ф. – учасник Великої Вітчизняної війни з липня 1941 року. Льотчик 402-го винищувального авіаполка особливого призначення (57-а змішана авіадивізія, Північно-Західний фронт) відкрив рахунок 1 серпня під Новгородом, збивши ворожий бомбардувальник. Далі були повітряні бої під Шимськом, Курськом, Бєлгородом, Краматорськом, Сталінградом, Москвою, Києвом. Тільки в боях за Запоріжжя Микола Федорович підбив 11 літаків противника (аеродром Канцерівка). Воював на Північно-Західному, Брянському, Південно-Західному, Сталінградському, Степовому, 3-му Українському фронтах. Приймав участь у звільненні Кавказу.

Звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№3353) майору М. Ф. Краснову присвоєно 4 лютого 1944 р. за 279 бойових вильотів, 85 повітряних боїв і 31 особисто збитий літак противника.

Командир ескадрильї 116-го винищувального авіаполку (295-та Ново-Московська Червонопрапорна винищувальна авіадивізія, 9-й змішаний авіакорпус, 17-та повітряна армія, 3-й Український фронт) майор Краснов воював у небі Болгарії, Румунії, Югославії, Угорщини. Всього здійснив 324 бойові вильоти, біля 100 повітряних боїв, знищив 46 ворожих літаків, 6 разів був поранений.

29 січня 1945 року при обльоті аеродрому під Будапештом, М. Ф.Краснов помітив ворожий бомбардувальник Ju-88. Не маючи боєприпасів, він пішов в атаку на таран. Намагаючись посадити свій пошкоджений винищувач, спланував на лівий берег Дунаю, але влучив у старі окопи і загинув. Похований в Одесі на Алеї Слави.

Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом О. Невського, двома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, медалями.

В 1977 р. одна з вулиць Шевченківського района в Запоріжжі була названа ім’ям Краснова. На одному із будинків тут встановлено меморіальну дошку. Ім’я героя носять вулиці у містах: Київ, Гороховець, Перм.

Література про життя та діяльність

Герои Советского Союза. Их именами названы улицы Запорожья / О. А. Елец, В. И. Черепанов; фото. И. Гумена. – Запорожье, 2010. – С. 65-66.

Герои Советского Союза : крат. биогр. словарь : [в 2 т.] [Т.]1 : Абаев – Любичев / М-во обороны СССР ; пред. ред. кол. И. Н. Шкадов. – М. : Воениздат, 1987. – С. 773.

Днепр – река героев : Свидетельства всенародного подвига /авт.-сост. Н. И. Луцев [и др.]. – 2-е изд., доп. – К. : Политиздат Украины, 1988. – С. 219.

Золотые Звезды Прикамья. - 3 изд., доп. – Пермь : Кн. изд-во, 1974, - С. 202-204.

Нагорный А. Земли Владимирской богатыри. Очерки о Героях Советского Союза / А. Ф. Нагорный, В. В. Травкин. – Ярославль : Верх.-Волж. кн. изд-во, 1967. – С. 68-70, 398.

Память жива : Правда о Вел. Отеч. войне глазами участников обороны и освобождения Запорожья / Запорож. гор. совет ; Запорож. гор. совет ветеранов ; ред. кол. В. Д. Короленко (рук.) [и др.]. – Запорожье : Дикое Поле, 2003. – С. 158-161.

***

Хусточка Н. Подвиг в запорожском небе / Николай Хусточка // Запороз. Січ. – 2006. – 26 груд. (№ 256). – С. 5.

***

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://airaces.narod.ru//all16/krasnov.htm

(Чубенко Л. М.)

Відомий астроном, академік АН Таджицької РСР (1966р.) Олег Васильович Добровольський народився 12 грудня 1914 року в м. Олександрівську (нині Запоріжжя). У 1937 році закінчив Київський університет і наступного року вступає до аспірантури при Пулковській обсерваторії. З 1941 року Олег Васильович працює в Сталінабадській обсерваторії ( з 1958 р. перейменована в Інститут астрофізики АН Таджицької РСР). У 1946 році О. Добровольський очолює відділ кометної астрономії, з 1962 р. він заступник секретаря Відділення фізико-математичних і геолого-хімічних наук АН Таджицької РСР, а з 1971 по 1977 роки обіймає посаду директора Інституту астрофізики АН Таджицької РСР. Під його керівництвом побудована друга черга Гіссарської обсерваторії інституту та закладена високогірна обсерваторія Санглок на півдні Таджикистану.

Основні наукові праці астронома стосуються фізики комет та метеорів, а також зоряної статистики та змінних зір. На основі розробленого спільно з К.Ф. Огородніковим статистичного методу вчений розрахував відстань до багатьох зіркових скупчень і темних туманностей, оцінив їх оптичну товщину. Він перший визначив галактичне поглинання по статистиці квазарів та показав що воно відповідає космологічним (а не внутрішньогалактичним) відстаням квазарів, провів ряд спостережень телескопічних метеорів та метеорних слідів, розробив теорію дифузії метеорних слідів, пояснив явище „трубки Траубриджа” як результат інтенсивного дроблення метеорних тіл. О.В. Добровольський виконав численні фотометричні та спектральні спостереження комет, детально вивчив статистичний зв’язок кометних та сонячних явищ. Предметом дослідження вченого стали також механізми взаємозв’язку корпускулярних потоків Сонця з атмосферами комет. Він став ініціатором лабораторного моделювання кометних явищ в Радянському Союзі, організував моделювання сублімації гетерогенних кометних ядер під впливом зовнішніх факторів.

О.В. Добровольський автор багатьох монографій, довгий час працював головним редактором журналу „Комети та метеори”, „Бюлетеня Інституту астрофізики АН ТаджРСР”.

Заслуги вченого в розвитку науки відзначені званням «Заслужений діяч науки Таджикистану» (1977).

Помер О.В. Добровольський в 1989 році.

Література про життя та діяльність

Колчинский И.Астрономы : биогр. справ. / И. Г. Колчинский, А. А. Корсунь, М. Г. Родригес. - К. : Наук. думка, 1986.- С. 116-117.

Шаромова В. Українські фізики та астрономи /В.Р.Шаромова.– Тернопіль: Підручники і посібники, 2007.– С.198.

(Шершньова І. В.)

Олексій Миколайович Кот народився 13 грудня 1914 року в м. Токмак. Дитинство пройшло в с. Юхимівка (Новомиколаївська сільська рада) Токмацького району. Навчався в школі ФЗН заводу «Червоний прогрес» (1931-1933).

В армії – з 1935 року. Закінчив Харківське військове училище (зараз – Харківське вище військове командно-інженерне училище,1938 р.) та Чкаловське військове авіаційне училище штурманів (1939).

З березня 1942 р. - на фронтах Великої Вітчизняної війни. Штурман ланки гвардії капітан Кот в складі 10-го гв. авіаполку авіації дальної дії пройшов бойовий шлях від Житомира до Сталінграда, а потім і до Берліну.

В серпні 1944 року О. М. Коту було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Трудівники Великого Токмака і сіл Токмацького району в роки війни звернулися до Державного Комітету Оборони з проханням на зібрані ними 300 тис. карбованців придбати літака-бомбардувальника і передати його земляку. На ньому він і літав до кінця Великої Вітчизняної.

За роки війни О. М.Кот зробив 293 бойові вильоти. Закінчив війну штурманом полку в званні майора, а службу в армії полковником, старшим штурманом авіа дивізії (1956). Після цього жив в м. Житомир. Декілька років працював у книжковій торгівлі, захоплювався журналістикою (в різних газетах та журналах опублікував більше 500 статтей і нарисів). Видав книги мемуарів «З рейдів повертались на світанку» (1978), «На дальних маршрутах» (1983), «Отечества крылаты сыны» (1989).

Нагороджений орденами: Леніна (тричі), Червоного Прапора (тричі), Вітчизняної війни І ступеня (двічі), Червоної Зірки, медалями.

Помер 16 липня 1997 року. Похований в Житомирі на Корбутовському кладовищі.

Мемуари

Отечества крылатые сыны / Кот А. Н. ; [вступ. слово И. В. Хирного]. – Днепропетровск : Проминь, 1989. – 295 с. : ил.

На дальних маршрутах / Кот А. Н. – К. : Политиздат Украины, 1983. – 174 с. – (Мемуары). - Из содерж. : [в т. ч. о пребывании А. Н. Кота в Токмаке, с. Юхимовка в окт. 1943 г.]. – С. 114-116.

Кот О. З рейдів повертались на світанку / Кот О. М. ; Олексій Кот. – Дніпропетровськ : Промінь, 1978. – 230 с.

Література про життя та діяльність

Книга пам`яті України. Запорізька область. Т. 22(1) : Переможці / гол. ред. і упоряд. Сльота В. П. – [Запоріжжя : Дике Поле, 2010]. – 512 с. – Із змісту : Кот О. М. – С. 249.

Героев славых имена : 65-летию Великой Победы посвящается / [авт.-сост. иред. Н. Кузьменко ; авт. кол. : В. Чернолуцкий и др.]. – Запорожье : АА Тандем, 2010. – 224 с. : ил. – Из содерж. : Кот Алексей Николаевич. - С. 118-119.

Голдобін А. Запорізька Алея слави – народна святиня = Запорожская Аллея славы – народная святыня : [нариси та документи про Героїв Рад. Союзу, Героїв України та Соц. Праці] / А. І. Голдобін. – Дніпропетровськ : Січ, 2002. – 776 с. : фото. – Із змісту : Кот О. М. – С. 316-317.

Гомон М. Край Токмацький : докум. іст.-краєзнав. розповідь про міста Токмак, Молочанськ і села Токмац. р-ну Запоріз. обл. / М. В. Гомон. – Токмак : [б. в.], 2002. – 184 с.

***

Кот Олексій Миколайович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. – Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details.php?news_id=6223&lang=ukr

(Грабко А. І.)

На правому березі Дніпра в повоєнний час існував невеликий кар’єр, який постачав гранітну продукцію для відновлення Дніпрогесу. В 1953 р. на його базі засновано кар’єр КПП «Дніпробуду». Сировинною базою стало родовище гранітів, які залягають у межах Українського кристалічного щита. Домінуюче значення мають сірі граніти. Зручне розташування кар’єру на правому березі Дніпра давало змогу реалізувати продукцію і водним, і залізничним транспортом. Вона йшла на будови та заводи з виготовлення збірного залізобетону, товарних бетонів та асфальтобетону.

У 1959 р. було прийняте рішення про створення самостійного підприємства з видобутку і переробки гірської маси граніту – Запорізького кар’єроуправління. Побудовано дробильно-сортувальний завод з переробки граніту на будівельні матеріали, створено причальне господарство, введений повний комплекс дробильно-сортувального заводу №2 (1972 рік). У 1994 р. утворене відкрите акціонерне товариство «Запорізьке кар’єроуправління”. За роки існування підприємства понад 120 будов отримали продукцію, зокрема споруджені електростанції: Каховська, Дніпродзержинська, Канівська, Шатурська. Будматеріали постачали також на Кримську, Балаківську, Хмельницьку, Чигиринську атомні електростанції. Кар’єроуправління було головним постачальником продукції для Запорізької АЕС, а також для спорудження саркофагу на Чорнобильській АЕС.

Продукція кар’єроуправління сьогодні – це глибинні плутонічні породи, граніт, вулканічні породи, базальт, гравій, пісок, ґрунти, кам’яний баласт і щебінь, вироби з каменю. Продукція постачається на будови Київської, Херсонської, Миколаївської, Одеської, Дніпропетровської та Запорізької областей.

Література

ВАТ «Запорізьке кар’єроуправління» // Запорожжя індустріальне. Історія і сьогодення. – Запоріжжя, 2009. – С. 228-231.

Семь горизонтов ОАО «Запорожское карьероуправление»… // Странички истории. Ленинский район. – Запорожье, 2006. – С. 63-64.

Вільнянськ : до 170-річчя від дня заснування міста (1840-2010) : бібліогр. покажчик / КЗ «ЗОУНБ ім. Горького» ЗОР ; [уклад. І. Шершньова]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2010. – С. 40. – (Міста і села Запоріз. краю ; вип. 3).

Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : (календар і короткі довідки з бібліогр. списками) / КЗ «ЗОУНБ ім. Горького» ЗОР ; [уклад. І. Шершньова]. – Запоріжжя : Дике Поле, 2008. – С. 132-134.

Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : (календар і короткі довідки з бібліогр. списками) / КЗ «ЗОУНБ ім. Горького» ЗОР ; [уклад. І. Шершньова]. – Запоріжжя : Дике Поле, 2008. – С. 135-138.

(Тарлінська О. В.)

Є у нас люди без яких не уявляється та чи інша сторінка бібліотечного життя. Саме навколо них набирає обертів земне кружіння, навколо них гуртуються однодумці, з їх іменами пов’язані події та яскраві звершення. Такою людиною для бібліотечної спільноти давно стала Любов Олександрівна Сінєгіна, яка вже більше п’ятдесяти років сумлінно трудиться на бібліотечній ниві. Вона – справжній професіонал, активна, творча та цілеспрямована натура.

  Любов Олександрівна народилася 23 грудня 1939 року в селі Кайри Комінтернівського району Одеської області. Свій шлях у професію вона почала в 1954 році в стінах Одеського технікуму підготовки культурно-освітніх працівників. Закінчивши навчальний заклад, працювала завідуючою бібліотекою радгоспу ім. Кірова Одеської області, завідуючою бібліотекою військової частини в Азербайджані, де служив її чоловік.

 Де тільки не довелось побувати родині професійного військового на просторах СРСР! Рідним же для Любові Олександрівни стало місто Мелітополь, куди Сінєгіних закинула доля у 1970 році.

 27 січня 1971 р. Любов Олександрівна була прийнята на роботу бібліотекарем в бібліотеку ім. М. Горького. Зарекомендувавши себе досвідченим фахівцем і здібним організатором, Любов Олександрівна призначається завідуючою міською бібліотекою ім. М. Горького. З 1980 року Любов Сінєгіна – заступник директора, а з 1985 року – директор централізованої бібліотечної системи м. Мелітополя. Дбаючи про підвищення свого професійного рівня, у 1986 році вона закінчила Харківський державний інститут культури і отримала диплом бібліотекаря-бібліографа вищої кваліфікації.

 Очолювана Л. О. Сінєгіною ЦБС включає в себе п'ять бібліотек-філій в різних районах міста. Загальний бібліотечний фонд закладу налічує понад 270 тисяч документів. Бібліотеками користуються більше 28 тисяч мелітопольців.

 Любов Олександрівна активно сприяє впровадженню сучасних технологій, новітніх форм та методів роботи. За її ініціативи та особистої участі Мелітопольська міська ЦБС долучилася до низки міжнародних проектів, отримала гранти на реалізацію таких як «Інтернет для читачів публічних бібліотек (LEAP)» (2006), «Інтернет-центр для дітей» від Посольства Канади в Україні (2006), «Глобальні бібліотеки «Бібліоміст Україна» (2010). В результаті в Мелітопольській міській ЦБС комп’ютеризовано всі публічні бібліотеки. Відкриття Інтернет-центрів у книгозбірнях дало змогу запровадити інновації в практику бібліотечної роботи, сприяло підвищенню рівня бібліотечного сервісу.

 У 2011 році Мелітопольська міська бібліотека ім. М. Ю. Лермонтова прийняла участь у конкурсі співпраці бібліотек з місцевими громадами (малі гранти) від програми «Бібліоміст» та стала переможцем проекту «Бібліотека + громада = творці змін в місцевій економіці». В рамках цього проекту створено інвестиційно-туристичну мапу м. Мелітополя для гостей транзитних туристів. Наступного року Мелітопольська ЦБС стала учасником програми Британської Ради «Активні Громадяни» та отримала грант на реалізацію проекту соціальної дії «Відпусти книгу на свободу. Буккроссінг в Мелітополі».

Любов Олександрівна бере активну участь у громадському житті міста та області, виступає натхненником і організатором багатьох цікавих заходів для мелітопольців. У 2006-2009 роках вона входила до складу команди культурних перетворювачів коопераційного проекту Швейцарської культурної програми в країнах Південно-Східної Європи та Україні «Модель 21: Творці змін», що діяв у Мелітополі, протягом багатьох років очолює Мелітопольську міську профспілкову організацію працівників культури.

Серед численних заслуг Любові Олександрівни і те, що вона зуміла прищепити повагу і любов до книг і професії не тільки своїм читачам і співробітникам, а й своїм близьким і рідним. Вже третє покоління бібліотечної династії Сінєгіних працює в різних книгозбірнях міста.

Багаторічна праця справжнього ентузіаста бібліотечної справи Любові Сінєгіної відзначена орденом "За заслуги перед Запорізьким краєм" (2009), медаллю «Ветеран праці», дипломом «Кращий за професією», Почесними грамотами Запорізької обласної державної адміністрації, Управління культури Запорізької обласної державної адміністрації, грамотами Мелітопольської міської ради та виконавчого комітету; вона - лауреат премії ім. А. Бальцера Українського фонду культури (2006), переможець щорічного міського конкурсу «Радість моя, Бджілко!» в номінації «Пані Творчість» (2009).

 Професія Любові Сінєгіної пов'язана з книгами - джерелом мудрості і досвіду багатьох поколінь, тому й її захоплення філософією, історією та цілительством стали цілком закономірними. Любить вона також займатися садівництвом, городництвом.

 Більшу частину свого життя Любов Олександрівна присвятила роботі, а її душа і серце віддані дітям, онукам, правнукам і коханому чоловікові Григорію, з яким вони разом понад півстоліття.

Любов Олександрівна, як і раніше, сповнена енергії та ентузіазму, якими вона заряджає всіх оточуючих, крокує в ногу з часом.

Публікації

 Сінєгіна Л. До історії бібліотек м. Мелітополя // Історія бібліотечної справи на Запоріжжі : матеріали обл. семінару (27-30 трав., м. Бердянськ). – Запоріжжя, 2002. – Вип. 2. – С. 26-27.

 Нам – 100 лет : [дир. Мелитоп. центр. гор. б-ки им. Лермонтова об истории б-ки и работе коллектива.] // Новий день. - 2004. - 16 сент. - С. 3.

Синегина Л. Что читают в Мелитополе? : [беседа с дир. Мелитоп. ЦБС ; записал М. Рыбка] // Мелитоп. ведомости. – 2003. – 11 марта.

 Синегина Л. Грозит ли Мелитополю книжный голод? : [беседа с дир. Мелитоп. ЦБС ; записал В. Заславский] // Мелитоп. ведомости. – 1999. – 2 окт.

Література про життя та діяльність

Синегина Любовь Александровна // Кто есть кто на Мелитопольщине : информ.-биогр. сб. – Х., 2004. – С. 419-420.

Супруги Синегины перешагнули полувековой рубеж // Мелитоп. ведомости. – 2010. - 13-19 янв.

Пологи – столиця запорізької кераміки : до 125-річчя від дня заснування міста : бібліогр. покаж. / КЗ «ЗОУНБ ім. Горького» ЗОР ; [уклад. І. Шершньова]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2012. – С. 32-35. - (Міста та села Запоріз. обл. ; вип. 5).