Лиходід Микола Хомич : (бібліогр. список) / ЗОУНБ ім. О. М. Горького ; ЗООСПУ. – Запоріжжя, 1990. – 8 с

 (Фоміна О. О.)

Кушнарьов Артур Сергійович народився 2 листопада 1935 року в м. Якутськ (Російська Федерація). Після закінчення Московського інституту механізації та електрифікації сільського господарства (1957) працював інспектором Держсільенерго по Якутській області, інженером-механіком республіканської контори «Меліоводбуд» (м. Якутськ).

Потім було навчання в аспірантурі сільськогосподарської академії ім. Тімірязєва, робота в рідному вузі, захист кандидатської (“Освоєння мілководних луків Якутії”, 1964) та докторської (“Механіко-технологічні основи процесів впливу робочих органів грунтообробних машин і знарядь на грунти”, 1982) дисертацій.

Упродовж 1963-1993 рр. викладав у Мелітопольському інституту механізації сільського господарства (асистент, доцент, проректор з наукової роботи, завідуючий кафедрою). В 1993-1997 рр. очолював Інституту механізації тваринництва УААН в м. Запоріжжі.

З 1997 р. - завідував кафедрою «Теоретична механіка, теорія машин і механізмів» Таврійської державної агротехнічної академії. Потім працював у ДП “УкрНДІ прогнозування та випробування техніки та технологій для сільськогосподарського виробництва ім. Л. Погорілого”.

Артур Сергійович - автор понад 200 наукових праць. Сфера наукових досліджень — землеробська механіка, механіка ґрунту, реологія сільськогосподарських матеріалів, ґрунтозахисні технології обробки ґрунту, енергозбереження в АПК.

Він має 13 авторських свідоцтв на винаходи. Під керівництвом вченого підготовано 4 докторів та 23 кандидатів наук.

Нагороджений орденом “Знак Пошани”, медалями. 28 жовтня 2005 року А. С. Кушнарьову присвоєно звання "Почесний громадянин м. Мелітополь".

Література про життя та діяльність

Хто є хто в Україні : [універсал. біогр. довід.] / [уклад. та ред.: Ю. Марченко, О. Телемко]. – К. : К. І. С., 2007. – 1136 с. – (Хто є хто в Україні). – Із змісту : Кушнарьов Артур Сергійович. - С. 526-527.

Кто есть кто на Мелитопольщине : информ.-биогр. сб. / ред.кол. : Н.Н. Ефименко (пред.) [и др.]. – Х. : Факт, 2004. – 520 с. : ил. – Из содерж. : Кушнарев Артур Сергеевич. - С. 322.

Герои и судьбы : Интеллектуал. потенциал Запорожья на рубеже веков. Шестьдесят монологов / Шифрина А. И. – Запорожье : Дикое Поле, 2000. – 432 с. - Из содерж. : Кушнарев Артур Сергеевич. - С. 205-211.

***

Кузнецова А. Ученый-аграрий родом из Сибири / Альбина Кузнецова // Мелитоп. ведомости. - 2007. - 19 сент.

Комарцова А. Кушнарьов Артур Сергійович [Електронний ресурс] / А.В. Комарцова // Славетні запоріжці. – Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=6339&lang=ukr

 (Фоміна О. О.)

Народився Яків Григорович Крейзер 4 листопада (22 жовтня за старим стилем) 1905 р. у м.Вороніж у родині дрібного крамаря. Отримав освіту у класичній гімназії. Після закінчення курсів з будівельно-дорожньої справи працював десятником-практикантом у Комітеті державних споруд. З лютого 1921 року служив у лавах Червоної армії. Потім було навчання у Воронезькій піхотній школі (1923). Навчаючись у цьому закладі, брав участь у придушенні селянських повстань. Протягом 20-30-х років займав різні керівні посади у стрілецьких підрозділах Червоної армії.

У роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. воювавна Західному, Брянському, Південно-Західному, Сталінградському, Південному, 4-му Українському, Ленінградському, 1-му і 2-му Прибалтійських фронтах.УчасникОрловсько-Брянської, Тульськоїоборонних, Єлецької, Сталінградської, Ростовської, Мелітопольської, Нікопольсько-Криворізької, Кримської, Полоцької, Ризької, Мемельскої, Курляндськоїнаступальних операцій. Брав участь убояхза звільненняДонбасу, припроривіпротивника наПерекопськомуперешийку, за оволодіннямістамиНовочеркаськ, Мелітополь, Сімферополь, Севастополь, Шяуляй, Єлгава, обіймаючи різні посади: командир 1-й моторизованої і 1-ї танкової дивізії (з червня 1941), командувач 3-ою армією (з серпня 1941), заступник командувача 57-ою армією (з лютого 1942), командувач 1-ою резервною армією (з вересня 1942); заступник командувача 2-ої гвардійської армією (з жовтня 1942); командувач 51-ою армією - з серпня 1943 до кінця війни. У липні 1941 року у районі м. Борисова (Білорусь) успішно організував бойові дії: його дивізія нанесла супротивнику контрудар, затримавши просування німецьких військ на 2 доби. У боях під м. Орша забезпечив успішне ведення бойових дій на головному напрямку армії. Згідно Указу Президії Верховної Ради СРСР від 22 липня 1941 року за успішне керівництво військовими з’єднаннями та особисту мужність і героїзм отримав звання Героя Радянського Союзу.

Після війни керував низкою військових округів. З листопада 1963 року - начальник вищих офіцерських курсів «Постріл», обирався депутатом Верховної Ради СРСР 6-го скликання, членом Центральної ревізійної комісії КПРС (1961-1966). Нагороджений 5 орденами Леніна, 4 орденами Червоного Прапора, Суворова I і II ступенів, Кутузова I ступеня, Богдана Хмельницького 1 ступеня та медалями.

Помер 29 листопада 1969 р. у м. Москві.

В 1995 році Якову Григоровичу Крейзеру присвоєне звання "Почесний громадянин міста Мелітополя".

Література про життя та діяльність

Кумок В. Евреи Мелитополя. Т. 1 / В. Н. Кумок, С. В. Воловник ; Виктор Кумок, Семён Воловник. – Мелитополь : Изд. дом МГТ, 2012. – 816 с. : ил., фото. – Из содерж. : От Мелитополя до Берлина : [в т. ч. упоминается Я. Г. Крейзер]. - С. 394.

Крейзер Яков Григорьевич//Советская военная энциклопедия. - М., 1977. - Т.4. – С. 440-441.

Крейзер Яков Григорьевич // Большая cоветская энциклопедия. - М., 1973. - Т.13. - С. 370.

Крейзер Яков Григорьевич[Электронный ресурс] // Герои страны. - Режим доступа : http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=488 Час доступу 13.06.2014.

Берлявский Л. Герой освободитель генерал Яков Крейзер [Электронный ресурс] / Леонид Берлявский ; Ростов. гос. экон. ун-т "РИНХ". - Режим доступа : http:

//u-f/Article/u203/2013/02/22/651734

Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2010 рік : (календар і короткі довідки з бібліографічними списками) / КЗ «ЗОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР ; [відп. за вип. : І. П. Степаненко – ред., Шершньова І. - укладач]. – Запоріжжя, 2009. – С. 74-75.

Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2010 рік : (календар і короткі довідки з бібліографічними списками) / КЗ «ЗОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР ; [відп. за вип. : І. П. Степаненко – ред., Шершньова І. - укладач]. – Запоріжжя, 2009. – С. 75.

Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2005 рік : (календар і короткі бібліографічні списки) / упоряд. І. Шершньова. – Запоріжжя, 2004. – С. 42-45.

Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2010 рік : (календар і короткі довідки з бібліографічними списками) / КЗ «ЗОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР ; [відп. за вип. : І. П. Степаненко – ред.., Шершньова І. - укладач]. – Запоріжжя, 2009. – С. 76.

 (Назаренко О. А.)

Олексій Семенович Титов народився в12 листопада 1895 року в селищі Титіщево Кімрського району Тверської області. Початкову освіту Олексій отримав у церковно-парафіяльній школі. З 1913 року він працює у Москві у невеличкій крамниці, а з початку першої світової війни — пакувальником посилок на фронт. У 1915 році Титов пішов на фронт і був направлений в артилерійську частину. У начальства вважався неблагонадійним.

Після укладення перемир'я країн Антанти з Німеччиною (листопад 1918 року) батарея Олексія Семеновича була розформована і він повертається додому. У лютому 1919 року він поступає на курси командного складу важкої артилерії.

У 1920 році, після закінчення курсів, приймає участь у боях в Закавказзі, потім — служба в Батумі, Миколаєві. У 1935 році закінчує Військову академію ім. Фрунзе, і вже в 1939 році Олексія Семеновича призначають начальником артилерії Харківського військового округу. За рік до Великої Вітчизняної війни йому присвоєно звання генерал-лейтенанта.

Початок війни зустрів на південно-західному кордоні , недалеко від Кам'янець-Подільського. 18-армія, командувачем артилерії якої був призначений генерал-майор О. С. Титов, відступала з запеклими боями і в жовтні 1941 року окремі її частини та штаб потрапили в оточення. Рано-вранці 8 жовтня була зроблена спроба прорвати кільце в районі сіл Водяне - Попівка (Куйбишевського району Запорізької області). Частина військ та штабу під час прориву вийшли з оточення, але багато солдат залишилося на полі бою, у тому числі командувач 18-ї армії генерал-лейтенент А. К. Смирнов.

У критичний момент бою генерал-майор Титов прийняв на себе командування батареєю, але після залпу важких німецьких гармат замовкла і остання гармата, біля якої загинув Олексій Семенович.

Загиблі радянські воїни були поховані мешканцями села Водяне у братській могилі. У 1958 році останки героїв були перенесені й перепоховані у центрі села. У 1961 році брат Олексія Семеновича, Олександр Семенович, за власні кошти виготовив нову надгробну плиту, яку встановили на братській могилі. Він також написав та видав книгу “Подвиг генерала, считавшегося погибшим без вести” (М., 1996), присвячену обставинам загибелі старшого брата.

14 серпня 1963 року на прохання мешканців село Водяне було перейменоване в Титове. 1990 року тут відкрито меморіал слави з скульптурним портретом О. С. Титова.

Література про життя та діяльність

Шевчук С. Шлях одного району: від Царекостянтинівського через Першотравневий до Куйбишевського (1918-1945 рр.) / С. П. Шевчук ; Сергій Шевчук ; Центр крає знав. досліджень Північ. Приазов`я. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2012. – 204 с. – Із змісту : Оборонні бої 18-ї та 9-ї армій : [в т. ч. про О. С. Титова]. – С. 132-141.

Героев славных имена : 65-летию Великой Победы посвящается / [авт.-сост. и гл. ред. Наталья Кузьменко ; авт. кол. : Валерий Чернолуцкий и др.]. – Запорожье : АА Тандем, 2010. – 224 с. : ил. – Из содерж. : [А. С. Титов]. – С. 30

Крилов М. Пам'ять втрачених сіл : (зниклі ойконіми Запоріжжя: 1945-2000) : довід. / М. В. Крилов. – Мелітополь : Мелітополь, 2002. – 76 с. – Із змісту : Водяне : [з 14.08.1963 — Титове]. - С. 49.

Восемнадцатая в сражениях за Родину : боевой путь 18-й армии. - М. : Воениздат, 1982. - 328 с. - Из содерж. : На левом берегу Днепра : [в т. ч. о гибели А. С. Титова]. - С. 46-56.

Воронцов И. Погибших героев перезахоронят в мемориале : [в т. ч. об А. С. Титове] / И. Воронцов // Мрія. - 2005. - 5 мая.

Причиненко К. Раскопанная война : на месте гибели сов. Солдат сейчас работают поисковики : [в т. ч. об А. С Титове] / Константин Причиненко // Индустр. Запорожье. - 2005. - 6 мая. - С. 1 ; 20 мая. - С. 5 ; Запоріз. правда. - 2005. - 7 черв. (№ 88). - С. 5.

Шак В. Посмертные скитания генерала, сложившего голову на запорожской земле / В. Шак // МИГ. - 2003. - 9 янв. (№ 2). - С. 6.

Головченко М. Верность долгу / М. Головченко, М. Голощапов // Индустр. Запорожье. - 1968. - 24 февр.

***

Об`єкти культурної спадщини Запорізької області : каталог-довідник / М-во культури України ; Департамент культурної спадщини та культурної спадщини та культурних цінностей [та ін.]. –К. : Фенікс, 2012. – 478 с. – Із змісту : [с. Титове. Меморіальний комплекс. Могила О. С. Титова]. – С. 249-250 ; [2 км на південь від села, в лісосмузі. Місце, де загинув О. С. Титов]. – С. 250.

Пам`ятки історії та культури Запорізької області : (Великобілозерський, Куйбишевський, Розівський, Токмацький райони). Вип. 5 / Упр. культури ЗОДА, Запоріз. обл. інспекція по охороні пам`яток історії та культури ; наук. ред.-упоряд. Т. К. Шевченко. – Запоріжжя, 2002. – 242 с. – Із змісту : Братська могила радянських воїнів та пам’ятний знак на честь загиблих воїнів-земляків. – С. 102 ; Пам`ятне місце загибелі О. С. Титова. – С. 103.

Страницы славы : краткий путеводитель. – Днепропетровск : Промінь, 1975. – 111 с. – Из содерж. : Божко Н. Мемориал славы / Н. И. Божко. – С. 107-109.

***

Подвиг генерала [Электронный ресурс] // Бессмертие. - Режим доступа : http://www.kimry-time.ru/bessmertie.html

Титов Александр Семенович (1912-1997) [Электронный ресурс] // Внешняя разведка СССР. - Режим доступа : http://www.e-reading.ws

 (Бичева І. М.)

Семенко Олександр Івановичнародився 15 листопада 1925 року в м. Запоріжжя.

У 1957 році він закінчує Київський художній інститут. Вчителями Олександра Івановича з фаху були В. Гончаренко, С. Єржаківський, О. Сиротинко, В. Касіян.

О. І. Семенко - учасник Великої Вітчизняної війни. З 1958 року він бере участь у республіканських і всесоюзних, а з 1964 року – в зарубіжнихвиставках.

Олександр Іванович працював в галузі плаката та монументального мистецтва. Основні його твори: плакати, панно такі як «Оживуть степи, озера» (1961), декоративне панно «Урожай» та «Хімія» в Сумському універмазі (1965); панно «Діти і квіти», на торці громадської споруди у Кисловодську (1966); плакат «Цвіте Радянська Україна» (1967) та інші.

Література про життя та діяльність

Українські радянські художники : довідник. - К. : Мистецтво, 1972. - 564 с. - Із змісту : Семенко Олександр Іванович. - С. 411.

 (Руденкова І. Б.)

Пилипенко Віктор Васильович народився 15 листопада 1935 року в Запоріжжі, у робітничій родині. Після закінчення фізико-технічного факультету Дніпропетровського державного університету впродовж 1959-1966 років працював у Конструкторському бюро „Південне”, де пройшов шлях від інженера до начальника сектору динаміки рідинних ракетних двигунних установок. Брав безпосередню участь у створенні й експериментальному відпрацюванні низки зразків ракетної техніки бойового і космічного призначення.

У 1966 р. В. В. Пилипенко перейшов на роботу в Сектор проблем технічної механіки Дніпропетровської філії Інституту механіки АН УРСР на посаду старшого наукового співробітника відділу теплових процесів у двигунах літальних апаратів. Згодом він створює та очолює відділ динаміки двигунних установок літальних апаратів. Наукову і науково-організаційну роботу Віктор Васильович поєднує з викладацькою діяльністю на кафедрі двигунобудування фізико-технічного факультету Дніпропетровського державного університету.

У 1978 р. його призначають керівником Дніпропетровського відділення Інституту механіки АН України та Національної космічної агенції України. Від дня заснування установи і понад 20 років В. В. Пилипенко – незмінний її директор. Під керівництвом Віктора Васильовича ІТМ став головним інститутом з розвитку ракетно-космічної галузі країни. Він – почесний директор ІТМ (з 2003 р.).

Протягом десяти років (1993-2004) учений перебував на посаді академіка-секретаря Відділення механіки НАН України.

Основна наукова діяльність Віктора Васильовича пов’язана з розробками в галузі динаміки рідинних ракетних двигунних установок (РРДУ) і складних гідромеханічних систем.

В. В. Пилипенко - автор понад 300 наукових праць, 90 винаходів, лауреат численних премій: НАН України ім. М.К. Янгеля (1983), Державної премії СРСР (1988), Державної премії України в галузі науки і техніки (1997). 2001 року йому присвоєно звання „ Заслужений діяч науки і техніки України”.

Віктор Васильович – член Європейської академії наук, Міжнародної академії астронавтики, Російської академії космонавтики ім. К.Е. Ціолковського, почесний член Міжнародної академії авторів відкриттів та винаходів, член Американського товариства інженерів-механіків.

Плідна діяльність ученого відзначена орденами Трудового Червоного Прапора, Жовтневої революції, князя Ярослава Мудрого 5 і 6 ступенів, численними медалями.

Нині В. В. Пилипенко – член Президії НАН України, голова Придніпровського наукового центру НАН України і МОН України, президент Українського товариства інженерів-механіків.

Література

Шаров І. Вчені України: 100 видатних імен / І. Ф. Шаров. – К. : АртЕк, 2006. – 488 с. : іл. – Із змісту : Пилипенко В. В. – С. 296-300.

Шаромова В. Українські фізики та астрономи : посіб.-довід. / В. Р. Шаромова. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2007. – 304 с. : іл.. – Із змісту : Пилипенко В. В. – С. 118-119.

 (Тимочко Г. Г.)

І в праці і на відпочинку, і в горі-

завжди наше життя пов’язане з мовою.

Михайло Жовтобрюх

Великий зодчий українського мовознавства

Михайло Андрійович Жовтобрюх - знакова постать. Доктор філологічних наук (1964), професор (1965), лауреат академічної премії ім. І. Франка. Видатний український мовознавець XX століття, унікальний гуманітарій, енциклопедист україніки і славістики, вчений-лінгвіст світового рівня. Він автор понад 300 наукових праць, підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій. Прекрасний вихователь наукової молоді, який підготував 25 докторів і кандидатів філологічних наук. Як опонент брав участь у захистах 94 кандидатських і докторських дисертацій. Оптимізм і спрага праці ніколи не залишали М. А. Жовтобрюха. Починаючи з 30-х років XX століття, він брав активну участь майже в усіх, що відбувалися в Україні, республіканських конференціях з мовознавчих проблем. Учений виступав з науковими доповідями в Москві, Ленінграді, Томську, Свердловську, Рязані. Він учасник IV, VII, XIX Міжнародних конгресів славістів (Москва, Прага, Варшава, Київ) та VII Міжнародного соціологічного конгресу у Варні (Болгарія), де виголосив доповідь «Пути сближения устной и письменной разновидностей литературной речи (на материале украинского языка)». Сьогодні історія свідчить, що лінгвістика 30-80 років минулого століття (без перебільшення) пов’язана, передусім, з ім’ям М. А. Жовтобрюха. Перший період його життя пов'язаний із Запорізьким краєм.

Народився майбутній дослідник мови 17 листопада 1905 року в селі Ручки Гадяцького району Полтавської області в селянській родині. Михайло Андрійович любив й по-особливому пишався своїм краєм, пов’язаним з іменами гетьмана Івана Мазепи, родиною Драгоманових, з ім’ям письменника, мовознавця, автора підручника «Коротка граматика української мови» Петром Залозним. Батьки-селяни, хоч і терпіли нестатки, усе ж віддали здібного, охочого до читання Михайла до початкової чотирирічної школи у рідному селі, після закінчення якої юнак навчався у вищепочатковій школі в містечку Комишня Миргородського району. Він мріяв стати вчителем, тому вступив до Гадяцького педагогічного технікуму, який закінчив 1923 року. З 18 років почав учителювати в початковій школі в селі Попівщина Роменського району Сумської області, потім працював у Харцизьку Донецької області. Але зупинятися на досягнутому Михайло Андрійович не хотів. Його цікавила філологія. 1926 року він стає студентом Дніпропетровського інституту народної освіти мовно-літературного відділення факультету професійної освіти. 1929 року закінчив навчання й отримав кваліфікацію викладача української мови та літератури в технікумах, вищих навчальних закладах, вищих технічних навчальних закладах, а 1930 року одержав диплом викладача соціально-економічних дисциплін у навчальних закладах професійної освіти. Скрутне матеріальне становище змусило юнака заробляти на хліб не припиняючи навчання. Так, будучи студентом інституту, М. Жовтобрюх два роки викладав українську мову на державних курсах української мови у Дніпропетровську і українську мову та літературу в Дніпропетровській партійній школі. Педагогічні здібності та бездоганне знання матеріалу сприяли успіху вчителя. Молодий словесник зацікавив своїм предметом навіть тих слухачів, які з примусу відвідували курси та школу. Офіційно педагогічну роботу у вищій школі

М. А. Жовтобрюх розпочав як викладач української мови 1 вересяня 1930 р. в Дніпропетровському металургійному інституті. Через рік Михайло Андрійович переїхав до Запоріжжя, де з 1931 по 1937 р. у місцевому педагогічному інституті обіймав спочатку посаду асистента, а згодом доцента, читаючи курси «Основи мовознавства», «Історія української мови», «Сучасна українська літературна мова». Саме у цьому закладі він проходив школу наукового гарту. За ці роки з’явилися друковані праці, присвячені проблемам граматики, історії українського правопису, методики навчання грамоті і формування навичок грамотного письма. Перша його публікація – «За високу грамотність» - була вміщена в періодичному виданні « За більшовицькі кадри» (25 вересня 1935 року).

Окремою сторінкою в життя М. А. Жовтобрюха увійшов Київський державний педагогічний інститут імені О. М. Горького, де він працював з 1937 по 1948 рік (крім періоду тимчасової німецької окупації Києва).

Протягом багатьох років М.А. Жовтобрюх сумлінно працював над дисертацією, але, захистити її в буремні 30-ті не зміг. Як і багатьом українознавцям йому довелося пережити і «добре і гірке…»: «скільки було репресовано без усякої вини викладачів вузів, особливо викладачів мовита літератури», - згадував пізніше вчений. І тільки в травні 1945 р. відбулася довгоочікувана подія.

М.А. Жовтобрюх був мовознавцем широкого діапазону. Знав усі лінгвістичні школи і напрямки, цитував класиків світової лінгвістики, володів іншими мовами, зокрема російською, тривалий час досліджував та викладав її. 1948 року, щоб уникнути репресій,

Михало Андрійович виїхав з України. Завідував кафедрою російської мови в Тюменському (Росія, 1948-1951) в Бухарському (Узбекистан, 1951-1953) педінститутах. Однак, перебуваючи за межами України, Михайло Андрійович відчував тугу за Батьківщиною. І з першої нагоди повернувся до України, оселився в Черкасах завідував кафедрою української та російської мов у педагогічному інституті, викладав історичну граматику української та російської мов, сучасну російську літературну мову (1953-1955). Начебто все було гаразд. Та іноді не висталачо наукового простору, тому цілком очікуваним став його переїзд до Києва (1959) та праця в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні (1963-1982). Саме в цей період з’явилися найвагоміші праці вченого. Серед них «Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика» (1969 р.), «Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія» (1973), «Історія української мови. Фонетика» (1979, у співавт. з В. Русанівським, В. Скляренком). Остання праця разом з іншими трьома книгами серії «Морфологія» (1978), «Лексика і фразеологія» та «Синтаксис « (1983) відзначена премією ім. І. Я. Франка.

1964 року М. А. Жовтобрюх захистив докторську дисертацію. Наукові інтереси доктора філологічних наук, професора М.А. Жовтобрюха були надзвичайно широкими. Серед друкованих праць дослідницькі матеріали, монографії з проблем сучасної української літературної мови, історії української мови та українського мовознавства, культури усної і писемної мови, соціолінгвістики, порівняльної граматики слов’янських мов. Вчений досліджував мову творів письменників Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка. Та особливе місце в науковій спадщині М. А. Жовтобрюха займає книга «Мова української преси (до середини дев’яностих років XIX ст.) (1963). Це монографія з докторської дисертації, яка одержала високу наукову оцінку. Продовження наукового дослідження знайшло висвітлення у праці «Мова української періодичної преси (кінець XIX - початок XX століття)»(1970). Ця книга була першою науковою працею про мову української преси, яка за твердженням відомого вченого Івана Матвіяса «Помітне надбання сучасної української лінгвістики».

Крім того, М. А. Жовтобрюх автор підручників і посібників, програм і методичних рекомендацій, призначених для викладання мовознавчих дисциплін у вищих навчальних закладах, очолював конкурсну комісію Міністерства освіти у справах підручників з української мови для середніх шкіл.

Талановитий і широкопопулярний у лінгвістичних колах, Михайло Жовтобрюх упродовж свого творчого життя проводив і велику громадсько-наукову роботу. Він – член численних наукових творчих об'єднань, різноманітних комітетів, товариств, член комітету наукової термінології при Президії АН УРСР (1965-1977); член бюро Відділення літератури, мови та мистецтва АН УРСР (1974-1978) ; наукової ради з вищої філологічної освіти Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти СРСР (1972-1984); член комісії Міжнародного комітету славістів; з 1968 по 1977 рік - член філологічної секції Комітету по Ленінських і Державних преміях СРСР у галузі науки і техніки при Раді Міністрів СРСР, з 1967 по 1988 рік – член редколегії журналу «Мовознавство».

В житті Михайло Андрійович був відкритою і щирою людиною. Він справляв велике враження не тільки енциклопедичними знаннями, колосальною ерудицією, як знаменитий філолог, який знав 14 мов, а й щедрістю та добротою. У книгозбірні Полтавського педагогічного університету нараховується понад 6100 примірників книг, подарованих Михайлом Андрійовичем. Знаковим вчинком щедрості М. А. Жовтобрюха є його дарунок Полтавському музею І. П. Котляревського унікального (безцінного) видання 1798 року перших трьох частин «Енеїди», яке вийшло в Петербурзі.

16 грудня 1995 року невтомний і сумлінний трудівник української мови відійшов у вічність. Першу наукову статтю Михайло Андрійович Жовтобрюх опублікував 1935 року, останню - 1993року. Між цими двома статтями - складна життєва дорога, справді самовіддане служіння справі науки й освіти. Щедрий лінгвістичний ужинок вченого приніс велику користь науці, а сам він зайняв гідне місце в історії українського, слов’янського і світового мовознавства.

Найвищою нагородою, якою відзначена титанічна науково-педагогічна діяльність М.А. Жовтобрюха, стала премія ім. Івана Франка НАН України (1985). Його ім’ям названо вулицю в рідному селі.

Засади людяності, наукового сумління, чесності й добропорядності, які визначали життєвий шлях М.А. Жовтобрюха, варті наслідування.

Наукові праці

Сучасна українська літературна мова. Вступ. Лексика і фразеологія. Фонетика : посіб. / Жовтобрюх М.А. –К. : Рад. школа, 1961. - 131 с.

Курс сучасної української літературної мови. Ч. I. - 2-ге вид. / Жовтобрюх М.А. - К. : Рад. школа, 1961. - 407 с.

Збагачення мов народів СРСР / Жовтобрюх М.А. - К., 1967. - 48 с.

Мова української періодичної преси (кінець XIX - початок XX ст.) / Жовтобрюх М.А.- К. : Наук. думка, 1970. - 303 с.

Українська літературна мова / Жовтобрюх М.А. – К. : Наук. думка, 1984. - 255 с.

Нарис історії українського радянського мовознавства (1918-1941) / М.А. Жовтобрюх. - К. : Наук. думка, 1991. - 256 с.

Література про життя та діяльність

Чабаненко В. За покликом сумління. Публіцистика / В.А. Чабаненко ; Віктор Чабаненко ; Мін-во освіти і науки України [та ін.]. – Запоріжжя : [Стат і К], 2008. – 248 с. : іл. – Із змісту : Невтомний трудівник. - С. 185-187.

Запорізький національний університет: історія і сучасність (1930 - 2005). - Запоріжжя : Дике Поле, 2006. - С. 206.

Українська мова : енциклопедія / ред. кол. : В.І. Русанівський, О.О. Тараненко (спів. гол.), Зяблюк М.П. [та ін.]. - 3-тє вид. зі змінами і доп. - К. : Укр. енциклопедія ім. М.М. Бажана, 2007. - 856 с. - Із змісту : Грищенко А. Жовтобрюх Михайло Андрійович / Грищенко А.П. – С. 193.

Високий обов’язок ученого : до 80-річчя з дня народження М. А. Жовтобрюха // Мовознавство. - 1985. - С. 28-29.

Грищенко А. Великий зодчий на ниві українського мовознавства : до 100-річчя від дня народження професора Михайла Жовтобрюха / Грищенко А., Степаненко М. // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2005. - № 7-8.- С.156-163.

Грищенко А. Михайло Жовтобрюх / А. Грищенко // Дивослово. - 2006. - № 6. - С. 37-38.

Мацько Л. Класик укранського мовознавства: до 100-річчя від дня народження / Л. Мацько // Пед. газ. - 2005. - № 12 (груд.).

Пуха І. “Негайно залиште місто, бо Вас мають заарештувати...” / І.В. Пуха // Запороз. Січ. - 1998. - 21 лип.

***

Жовтобрюх Михайло Андрійович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. – Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=5911&lang=ukr

 (Тимочко Г. Г.)

І в праці і на відпочинку, і в горі-

завжди наше життя пов’язане з мовою.

Михайло Жовтобрюх

Великий зодчий українського мовознавства

Михайло Андрійович Жовтобрюх - знакова постать. Доктор філологічних наук (1964), професор (1965), лауреат академічної премії ім. І. Франка. Видатний український мовознавець XX століття, унікальний гуманітарій, енциклопедист україніки і славістики, вчений-лінгвіст світового рівня. Він автор понад 300 наукових праць, підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій. Прекрасний вихователь наукової молоді, який підготував 25 докторів і кандидатів філологічних наук. Як опонент брав участь у захистах 94 кандидатських і докторських дисертацій. Оптимізм і спрага праці ніколи не залишали М. А. Жовтобрюха. Починаючи з 30-х років XX століття, він брав активну участь майже в усіх, що відбувалися в Україні, республіканських конференціях з мовознавчих проблем. Учений виступав з науковими доповідями в Москві, Ленінграді, Томську, Свердловську, Рязані. Він учасник IV, VII, XIX Міжнародних конгресів славістів (Москва, Прага, Варшава, Київ) та VII Міжнародного соціологічного конгресу у Варні (Болгарія), де виголосив доповідь «Пути сближения устной и письменной разновидностей литературной речи (на материале украинского языка)». Сьогодні історія свідчить, що лінгвістика 30-80 років минулого століття (без перебільшення) пов’язана, передусім, з ім’ям М. А. Жовтобрюха. Перший період його життя пов'язаний із Запорізьким краєм.

Народився майбутній дослідник мови 17 листопада 1905 року в селі Ручки Гадяцького району Полтавської області в селянській родині. Михайло Андрійович любив й по-особливому пишався своїм краєм, пов’язаним з іменами гетьмана Івана Мазепи, родиною Драгоманових, з ім’ям письменника, мовознавця, автора підручника «Коротка граматика української мови» Петром Залозним. Батьки-селяни, хоч і терпіли нестатки, усе ж віддали здібного, охочого до читання Михайла до початкової чотирирічної школи у рідному селі, після закінчення якої юнак навчався у вищепочатковій школі в містечку Комишня Миргородського району. Він мріяв стати вчителем, тому вступив до Гадяцького педагогічного технікуму, який закінчив 1923 року. З 18 років почав учителювати в початковій школі в селі Попівщина Роменського району Сумської області, потім працював у Харцизьку Донецької області. Але зупинятися на досягнутому Михайло Андрійович не хотів. Його цікавила філологія. 1926 року він стає студентом Дніпропетровського інституту народної освіти мовно-літературного відділення факультету професійної освіти. 1929 року закінчив навчання й отримав кваліфікацію викладача української мови та літератури в технікумах, вищих навчальних закладах, вищих технічних навчальних закладах, а 1930 року одержав диплом викладача соціально-економічних дисциплін у навчальних закладах професійної освіти. Скрутне матеріальне становище змусило юнака заробляти на хліб не припиняючи навчання. Так, будучи студентом інституту, М. Жовтобрюх два роки викладав українську мову на державних курсах української мови у Дніпропетровську і українську мову та літературу в Дніпропетровській партійній школі. Педагогічні здібності та бездоганне знання матеріалу сприяли успіху вчителя. Молодий словесник зацікавив своїм предметом навіть тих слухачів, які з примусу відвідували курси та школу. Офіційно педагогічну роботу у вищій школі

М. А. Жовтобрюх розпочав як викладач української мови 1 вересяня 1930 р. в Дніпропетровському металургійному інституті. Через рік Михайло Андрійович переїхав до Запоріжжя, де з 1931 по 1937 р. у місцевому педагогічному інституті обіймав спочатку посаду асистента, а згодом доцента, читаючи курси «Основи мовознавства», «Історія української мови», «Сучасна українська літературна мова». Саме у цьому закладі він проходив школу наукового гарту. За ці роки з’явилися друковані праці, присвячені проблемам граматики, історії українського правопису, методики навчання грамоті і формування навичок грамотного письма. Перша його публікація – «За високу грамотність» - була вміщена в періодичному виданні « За більшовицькі кадри» (25 вересня 1935 року).

Окремою сторінкою в життя М. А. Жовтобрюха увійшов Київський державний педагогічний інститут імені О. М. Горького, де він працював з 1937 по 1948 рік (крім періоду тимчасової німецької окупації Києва).

Протягом багатьох років М.А. Жовтобрюх сумлінно працював над дисертацією, але, захистити її в буремні 30-ті не зміг. Як і багатьом українознавцям йому довелося пережити і «добре і гірке…»: «скільки було репресовано без усякої вини викладачів вузів, особливо викладачів мовита літератури», - згадував пізніше вчений. І тільки в травні 1945 р. відбулася довгоочікувана подія.

М.А. Жовтобрюх був мовознавцем широкого діапазону. Знав усі лінгвістичні школи і напрямки, цитував класиків світової лінгвістики, володів іншими мовами, зокрема російською, тривалий час досліджував та викладав її. 1948 року, щоб уникнути репресій,

Михало Андрійович виїхав з України. Завідував кафедрою російської мови в Тюменському (Росія, 1948-1951) в Бухарському (Узбекистан, 1951-1953) педінститутах. Однак, перебуваючи за межами України, Михайло Андрійович відчував тугу за Батьківщиною. І з першої нагоди повернувся до України, оселився в Черкасах завідував кафедрою української та російської мов у педагогічному інституті, викладав історичну граматику української та російської мов, сучасну російську літературну мову (1953-1955). Начебто все було гаразд. Та іноді не висталачо наукового простору, тому цілком очікуваним став його переїзд до Києва (1959) та праця в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні (1963-1982). Саме в цей період з’явилися найвагоміші праці вченого. Серед них «Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика» (1969 р.), «Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія» (1973), «Історія української мови. Фонетика» (1979, у співавт. з В. Русанівським, В. Скляренком). Остання праця разом з іншими трьома книгами серії «Морфологія» (1978), «Лексика і фразеологія» та «Синтаксис « (1983) відзначена премією ім. І. Я. Франка.

1964 року М. А. Жовтобрюх захистив докторську дисертацію. Наукові інтереси доктора філологічних наук, професора М.А. Жовтобрюха були надзвичайно широкими. Серед друкованих праць дослідницькі матеріали, монографії з проблем сучасної української літературної мови, історії української мови та українського мовознавства, культури усної і писемної мови, соціолінгвістики, порівняльної граматики слов’янських мов. Вчений досліджував мову творів письменників Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка. Та особливе місце в науковій спадщині М. А. Жовтобрюха займає книга «Мова української преси (до середини дев’яностих років XIX ст.) (1963). Це монографія з докторської дисертації, яка одержала високу наукову оцінку. Продовження наукового дослідження знайшло висвітлення у праці «Мова української періодичної преси (кінець XIX - початок XX століття)»(1970). Ця книга була першою науковою працею про мову української преси, яка за твердженням відомого вченого Івана Матвіяса «Помітне надбання сучасної української лінгвістики».

Крім того, М. А. Жовтобрюх автор підручників і посібників, програм і методичних рекомендацій, призначених для викладання мовознавчих дисциплін у вищих навчальних закладах, очолював конкурсну комісію Міністерства освіти у справах підручників з української мови для середніх шкіл.

Талановитий і широкопопулярний у лінгвістичних колах, Михайло Жовтобрюх упродовж свого творчого життя проводив і велику громадсько-наукову роботу. Він – член численних наукових творчих об'єднань, різноманітних комітетів, товариств, член комітету наукової термінології при Президії АН УРСР (1965-1977); член бюро Відділення літератури, мови та мистецтва АН УРСР (1974-1978) ; наукової ради з вищої філологічної освіти Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти СРСР (1972-1984); член комісії Міжнародного комітету славістів; з 1968 по 1977 рік - член філологічної секції Комітету по Ленінських і Державних преміях СРСР у галузі науки і техніки при Раді Міністрів СРСР, з 1967 по 1988 рік – член редколегії журналу «Мовознавство».

В житті Михайло Андрійович був відкритою і щирою людиною. Він справляв велике враження не тільки енциклопедичними знаннями, колосальною ерудицією, як знаменитий філолог, який знав 14 мов, а й щедрістю та добротою. У книгозбірні Полтавського педагогічного університету нараховується понад 6100 примірників книг, подарованих Михайлом Андрійовичем. Знаковим вчинком щедрості М. А. Жовтобрюха є його дарунок Полтавському музею І. П. Котляревського унікального (безцінного) видання 1798 року перших трьох частин «Енеїди», яке вийшло в Петербурзі.

16 грудня 1995 року невтомний і сумлінний трудівник української мови відійшов у вічність. Першу наукову статтю Михайло Андрійович Жовтобрюх опублікував 1935 року, останню - 1993року. Між цими двома статтями - складна життєва дорога, справді самовіддане служіння справі науки й освіти. Щедрий лінгвістичний ужинок вченого приніс велику користь науці, а сам він зайняв гідне місце в історії українського, слов’янського і світового мовознавства.

Найвищою нагородою, якою відзначена титанічна науково-педагогічна діяльність М.А. Жовтобрюха, стала премія ім. Івана Франка НАН України (1985). Його ім’ям названо вулицю в рідному селі.

Засади людяності, наукового сумління, чесності й добропорядності, які визначали життєвий шлях М.А. Жовтобрюха, варті наслідування.

Наукові праці

Сучасна українська літературна мова. Вступ. Лексика і фразеологія. Фонетика : посіб. / Жовтобрюх М.А. –К. : Рад. школа, 1961. - 131 с.

Курс сучасної української літературної мови. Ч. I. - 2-ге вид. / Жовтобрюх М.А. - К. : Рад. школа, 1961. - 407 с.

Збагачення мов народів СРСР / Жовтобрюх М.А. - К., 1967. - 48 с.

Мова української періодичної преси (кінець XIX - початок XX ст.) / Жовтобрюх М.А.- К. : Наук. думка, 1970. - 303 с.

Українська літературна мова / Жовтобрюх М.А. – К. : Наук. думка, 1984. - 255 с.

Нарис історії українського радянського мовознавства (1918-1941) / М.А. Жовтобрюх. - К. : Наук. думка, 1991. - 256 с.

Література про життя та діяльність

Чабаненко В. За покликом сумління. Публіцистика / В.А. Чабаненко ; Віктор Чабаненко ; Мін-во освіти і науки України [та ін.]. – Запоріжжя : [Стат і К], 2008. – 248 с. : іл. – Із змісту : Невтомний трудівник. - С. 185-187.

Запорізький національний університет: історія і сучасність (1930 - 2005). - Запоріжжя : Дике Поле, 2006. - С. 206.

Українська мова : енциклопедія / ред. кол. : В.І. Русанівський, О.О. Тараненко (спів. гол.), Зяблюк М.П. [та ін.]. - 3-тє вид. зі змінами і доп. - К. : Укр. енциклопедія ім. М.М. Бажана, 2007. - 856 с. - Із змісту : Грищенко А. Жовтобрюх Михайло Андрійович / Грищенко А.П. – С. 193.

Високий обов’язок ученого : до 80-річчя з дня народження М. А. Жовтобрюха // Мовознавство. - 1985. - С. 28-29.

Грищенко А. Великий зодчий на ниві українського мовознавства : до 100-річчя від дня народження професора Михайла Жовтобрюха / Грищенко А., Степаненко М. // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2005. - № 7-8.- С.156-163.

Грищенко А. Михайло Жовтобрюх / А. Грищенко // Дивослово. - 2006. - № 6. - С. 37-38.

Мацько Л. Класик укранського мовознавства: до 100-річчя від дня народження / Л. Мацько // Пед. газ. - 2005. - № 12 (груд.).

Пуха І. “Негайно залиште місто, бо Вас мають заарештувати...” / І.В. Пуха // Запороз. Січ. - 1998. - 21 лип.

***

Жовтобрюх Михайло Андрійович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. – Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=5911&lang=ukr

Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2010 рік : (календар і короткі довідки з бібліогр. списками) / КЗ «ЗОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР ; [відп. за вип. : І. П. Степаненко (ред.), Шершньова І. (уклад.)]. – Запоріжжя, 2009. – С.78-79.

Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2005 рік : (календар і короткі бібліографічні списки) / упоряд. І. Шершньова. – Запоріжжя, 2004. – С. 47-48.

(Савкіна О. А.)

27 січня 1990 року в Києві відбувся перший установчий з’їзд майстрів України, які об’єдналися в одну творчу родину й дали назву організації – «Спілка майстрів народного мистецтва України». Згодом, 24 листопада того ж року, 17 майстрів Запоріжжя створили Запорізький обласний осередок Спілки майстрів народного мистецтва. Зараз в ньому більше 60 членів та кандидатів в члени. Засновником і багаторічним керівником осередку був запорізький художник Григорій Прокопович Мацегора¹, заслужений діяч мистецтв України. Григорій Мацегора доклав чимало зусиль для його реального існування, запрошував до його лав справжніх майстрів своєї справи, організовував численні виставки майстрів народної творчості.

Продовжуючи славні традиції попередніх поколінь, народні майстри відроджують, зберігають і далі розвивають традиції мистецтва Запорізького краю, обдарованій молоді передають у спадок знання, досвід, майстерність.

З 2004 року головує в обласному осередку (нині нараховує понад 60 членів) відомий в Україні гончар Олександр Вільчинський², який однаково опікується як зрілими майстрами, так і молодими початківцями. Майстри спілки презентують понад 20 видів і жанрів народного мистецтва: вишивку, ткацтво, народну картину, гончарство, кераміку, різьблення по дереву, вироби з рогози, соломи, лози, бісеру, м’яку іграшку, рельєфну аплікацію, скульптуру малих форм, мереживо, карбування по металу, ювелірні вироби, декоративний розпис, національний одяг.

Твори запорізьких майстрів достойно представляють наш край на обласних, всеукраїнських, міжнародних виставках народного мистецтва, посідають гідне місце в музеях України, Канади, Америки, у приватних колекціях шанувальників народної творчості.

Жодна виставка не обходиться без вишивок заслуженої вчительки України, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України Валентини Харлової³. Завжди привертають увагу неповторні візерунки на рушниках, сорочках, сукнях Таїсії Мазур⁴, яка на жаль, вже пішла з життя. Чарують вишивані шедеври і інших членів Спілки: Олександри Артем’євої, Валентини Юхименко, Рози Кутасевич, Надії Денисюк.

Підлаковим розписом етнографічної іграшки, так званої «ляльки», займається народний майстер Галина Павлів⁵. У жанрі декоративного розпису кераміки, тканини, дерева працюють Андрій Бондаренко та Єгор Соловйов із Запоріжжя, Віктор та Лариса Нагурні⁶ з Поліг майстерно освоїли гончарство. Усі їхні вироби – тарелі, декоративні скульптури, іграшки чарують м’якістю форм, дивовижно збереженою теплотою людських рук. Істині професіонали в цій техніці Лариса та Олександр Жолудь.

Дивовижні ювелірні вироби представляють Олена і Сергій Москаленки - сережки в стилі петриківського розпису, кулони філігранної роботи, інші прикраси. Привертають увагу брилі, кошики, серветки з рогози Олександра Громового (на жаль, покійного) та соломки - Юрія Фесака .

Можна впевнено сказати, що на Запоріжжі є значні потенційні можливості розвитку народного мистецтва, а також досить поширена захопленість сучасними напрямками декоративно-прикладного мистецтва, підтримка і відродження традиційного мистецтва різних народів, які мешкають на теренах Запорізької області.

Література про діяльність

Запорізька пектораль : культура і мистецтво Запорізького краю. - Запоріжжя : Запоріжжя, 2004. - 58 с. - Із змісту : Майстри народної творчості. - С. 35.

***

Середа В. Спілка народних майстрів вступає у третє десятиліття : [Запоріз. обл. осередку Нац. спілки майстрів народ. мистецтва України - 20 років] // Запоріз. правда. - 2010. - 21 груд. (№ 192). - С. 4.

 (Нагорна Г. М.)

Андрій Степанович Клюненко народився 25 листопада 1905 р. в селі Грушівка Апостольського району Дніпропетровської області. Трудову діяльність розпочав найманим робітником у князівському маєтку. Після революції - боєць Червоної Армії. В 1921 році вступив до комсомолу та організував у рідному селі комсомольський осередок. Із 1925 до 1931 р. перебував на комсомольській роботі в Дніпропетровській і Херсонській областях. Саме в цей період Андрій Степанович почав активно співробітничати з газетами і з 1931 року повністю присвячує себе журналістиці.

З перших днів Великої Вітчизняної війни - А.С. Клюненко на фронті. З червня 1941 р. - комісар 134-го артилерійського-зенітного полку, а з жовтня цього ж року і до кінця війни - агітатор політвідділу 18-ої Армії, яка вела бойові дії на Північному Кавказі, визволяла Україну, громила ворога у його лігві - Берліні. За бойові заслуги нагороджений бойовими орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни, багатьма медалями.

Після демобілізації (1946) Андрій Степанович працював завідуючим відділом у газеті "Большевик Запорожья", заступником відповідального керівника РАТАУ в м. Києві.

У 1956 році А. С. Клюненко призначений редактором газети "Запорізька правда", згодомбільше двадцяти років редагував "Индустриальное Запорожье".

1977 р.став лауреатом Шевченківської премії разом з В. В. Рєпіним, І. Я. Щербаком, О. С. Шерстюком за книгу нарисів "Днепровские огни".

Його трудові заслуги перед Батьківщиною відзначені трьома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом "Знак Пошани", медалями, почесним званням "Заслужений працівник культури України".

Публікації

Підручні партії : з досвіду роботи редакції обласної газети "Запорізька правда" з робсількорівським активом / А. С. Клюненко. – Запоріжжя : Кн.-газ. вид-во, 1961. – 36 с.

Тоді, в Запоріжжі ... / А. Клюненко // А було це так... . - К., 1981. - С. 185-191.

Слово, подкрепленное делом / А. Клюненко // Солдаты слова. - М., 1981. - С. 183-197.

Днепровские огни. Как из руин и пепла был поднят после войны Запорожский индустриальный комплекс : [из истории Запорож. обл. парт. организации] / [авт. кол. : А. Клюненко и др. ; предисл.: В. Всеволожский, перв. секретарь Запорож. обкома Компартии Украины. "Страницы героизма и славы"]. – К : Политиздат Украины, 1976. – 190 с. : ил.

Література про життя та діяльність

Шевченківські лауреати, 1962-2012 : енцикл. довід. / авт.-упоряд. М. Г. Лабінський ; вступ. слово Б. І. Олійника. – 3-є вид., змінене і доп. – К. : Криниця, 2012. – 864 с. – Із змісту : [Клюненко А. С.]. - С. 722.

Оленич Н. Клюненко Андрей Степанович // Пером і словом / Н. Оленич. - Запоріжжя, 2010. - С. 8-10.

Клюненко Андрій Степанович // Книга пам`яті України. Переможці. Запорізька область.Т. 22 (1) / гол. ред і упоряд.Сльота В.П. - Запоріжжя : Дике Поле, 2010. - 512 с. - Із змісту : Клюненко А. С. - С. 222.

Оленич Н. На жизненных перекрестках / Н. И. Оленич ; Николай Оленич. – Запорожье : Днепров. металлург, 2008. – 98 с. : ил. - Из содерж. : Оленич Н. Настояний редактор. - С. 64-69.

Вони слави не шукали / ред. Клименко М.В. (керів.) [та ін.]. – Запоріжжя : [Паритет-прес], 2002. – 199 с. : іл. - Із змісту : Клюненко Андрій Степанович. - С. 26.

Клюненко Андрій Степанович : [некролог] // Запоріз. правда. - 1991. - 30 квіт.

***

Клюненко Андрій Степанович[Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. - Режим доступу : http://sites.znu.edu.ua/news_details.php&news_id=6128&lang=ukr