(Нагорна Г. М.)

В повоєнні часи всі роботи з відбудови м. Запоріжжя проводилися під керівництвом архітекторів з м. Москви. Тоді на кожного архітектора було по декілька міст, котрі необхідно було контролювати. Так, архітектор Г.Г. Вегман займався відродженням не тільки м. Харкова, але і м. Запоріжжя.

Нагальна необхідність мати спеціалістів-архітекторів на місцевому рівні спонукала органи влади запросити із Баку архітектора Є.Г. Євстаф`єва. Чіткої межі поміж міським та обласним управлінням в ті роки не існувало. В середині 1945 року головним архітектором обласного центру було призначено А.Т. Євселевича , згодом на посаді його замінив М.П. Лапкін.

Управління головного архітектора міста Запоріжжя при виконавчому комітеті Запорізької ради депутатів трудящих виділено як окреме управління згідно постанови Ради Міністрів УРСР від 5 квітня 1955 р. за № 470, а з 1 червня 1955 р. був затверджений склад його службовців.

Тому саме цю дату і прийнято вважати датою створення управління.

В 1955 р. головним архітектором був призначений С.П. Василевський, який обіймав цю посаду до 1982 року.

В липні 1977 року управління головного архітектора міста було перетворене в архітектурно-планувальне управління м. Запоріжжя, а 1 січня 1989 року воно було перетворене в головне управління архітектури та містобудування у відповідності до наказу №70 від 30.12.1988 р. на підставі рішення виконавчого комітету міської ради народних депутатів від 29.09.1988 р. № 9 "Про перетворення архітектурно-планувального управління". Очолювали його такі відомі на Запоріжжі спеціалісти як В. Шинкарьов, С. Прудкий.

В 2000 році головним архітектором міста та начальником головного управління архітектури та містобудування був призначений В.П. Трубін, який займає цю посаду до сьогодні.

Управління архітектури та містобудування розглядає пропозиції юридичних та фізичних осіб щодо визначення територій, вибору земельної ділянки для містобудівних потреб згідно з містобудівною документацією, розробляє та подає до виконавчого комітету висновки з цих питань, забезпечує контроль за використанням і забудовою зазначених територій, погоджує, розглядає та надає рекомендації щодо проектної документації, надає замовникам вихідні дані на проектування об’єктів архітектури для нового будівництва, розширення, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, благоустрою територій.

Розроблений Генеральний план розвитку міста Запоріжжя (2004 р.) на період до 2025 року передбачає перетворення обласного центру в європейський мегаполіс. Незважаючи на кризову економічну ситуацію в країні місто постійно розвивається.

Література

Запоріжжя - місто майбутнього / голов. упр. архітектури та містобудування. - [Запоріжжя : АА Тандем, 2010. - 23 с.]. - (на обкл. : 55 років утворення міськ. упр. Архітектури).

Вільнянськ : до 170-річчя від дня заснування міста (1840-2010) : бібліогр. покажчик / КЗ «ЗОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР ; [відп. за вип. : І. П. Степаненко – ред., Шершньова І. - укладач]. – Запоріжжя, 2010. – С. 77

 (Тимочко Г. Г.)

Мокроус Федір Якович народився 7 червня 1915 р. у с. Дешовки Козельського району Калузької області в родині селянина-батрака. Батько та мати працювали по наймах. Нажаль, батько дуже рано помер (у 1916 році).

Трудову діяльність Федір Якович розпочав на заводі «Перемога Жовтня» у м. Новоросійськ Північнокавказького краю, спочатку лаборантом, а з годом(листопад 1932-серпень 1934 року)- начальником спецвідділу. 1934 року Ф. Мокроус вступив до Запорізького авіаційного технікуму, який з успіхом закінчив у 1938р. і отримав диплом. Після закінчення навчання влаштувався на завод №29 м. Запоріжжя на посаду помічника моториста, пізніше його призначили майстром цеху, де він працював до лютого 1940 р.Тут на заводі комсомольця Ф.Мокроуса прийняли до лав КП(б)У. Активіста з навичками організатора, хорошого фахівця Ф.Мокроуса обирають секретарем партійної організації цеху заводу №29 м.Запоріжжя (1940-1941). У вересні 1941р. завод було евакуйовано до м.Омськ і там Федір Якович продовжував (до 1943р.) очолювати партійну організацію. Саме з цього (за архівними матеріалами) розпочинається шлях державного та партійного діяча Ф.Я. Мокроуса.

Першою посадою майбутнього партійного керівника вищої ланки був пост секретаря з кадрів Молотовського РК КП(б) м. Омська, який Мокроус обіймав з березня до листопада 1943 року.

Восени 1943 р., після визволення Запоріжжя від німецько-фашистської окупації, Ф. Мокроус повернувся до рідного міста, де, починаючи з листопада 1943 р. завідував сектором промислових кадрів (1943-1944) обкому КП(б)У, був заступником завідувача (1944-1945) та завідувачем оргінструкторським відділом (1945-1948),завідувачем відділу партійних, профспілкових та комсомольських органів (1948-1949). Протягом трьох років (1949-1952) Мокроус навчався у Вищій партійній школі при ЦК КП(б)У. Партійна принциповість, фаховий підхід сприяли службовому зростанню Ф.Я.Мокроуса. В 1952р. його обрають другим секретарем ЗапорізькогоОК КП(б)У (1952-1958), а з 1958 по 1963 він очолював виконавчий комітет Запорізької обласної ради трудящих. Обіймаючи державні та партійні посади,Федір Якович зарекомендував себе відповідальним керівником. Саме в цей час Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 лютого 1958 року Запорізька область нагороджена орденом Леніна за досягнення у сільському господарстві, зокрема за успіхи хліборобів області. Піднесення розвитку сільського господарства потребувало кваліфікованих керівних кадрів.Враховуючи досвід, знання та вміння Ф. Мокроуса запоріжці обирають його першим секретарем Запорізького сільського ОК КП(б)У (1963-1964),а 1964 року обирають головою виконавчого комітету Запорізької обласної Ради депутатів трудящих. На цій посаді він трудився до виходу на пенсію у 1969 році.

Мокроус Федір Якович за багаторічну та бездоганну роботу нагороджений орденами Знак Пошани (1948), Леніна (1958), Трудового Червоного Прапора (1965), медалями "За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні", "20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні" (1965).

Література про життя та діяльність

Шиханов Р. Керівники Запорізької області (1939-2000рр.) : біогр. довід. / Шиханов Р. Б. -Запоріжжя: Тандем-У, 2000.- 72с.- Із змісту: Мокроус Ф. Я. – С.19.

Історія міст і сіл Української РСР : в 26 т. Запорізька область.-К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1970.-765 с.-Із змісту: Мокроус Ф. Я.– С. 59.

***

Шиханов Р. Мокроус Федір Яковлевич / Р. Б. Шиханов // Славетні запоріжці. - Режим доступу : http://sites.znu.edu/news_details.php?news_id=6611&lang=ukr

Мокроус Федір Якович [Електронний ресурс]// Вікіпедія.- Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/Мокроус Федор Яковлевич

 (Шершньова І. В.)

Фішельзон Олексій Леонідович народився в м. Бердянськ Запорізької області. В 1982 році закінчив середню школу № 16. До призову в армію (у жовт. 1983 р.) працював слюсарем на заводі «Азовкабель». Після проходження курсу молодого бійця був направлений до Афганістану (п/п 86997), 30 квітня 1984 року, відбиваючи напад противника в ущелині Хазара (провінція Панджшер), ведучи прицільний вогонь з гранатомету, неодноразово примушував моджахедів відступати. У цьому бою ворожа куля обірвала життя Олексія.

За проявлену мужність і героїзм О. Л. Фішельзон посмертно був нагороджений орденом Червоної Зірки. Похований на Бердянському міському кладовищі.

Література про життя та діяльність

Книга пам`яті України. Інтернаціоналісти. Запорізька область. Т. 23 (і) / [гол. ред. і упоряд. Сльота В. П.]. – Запоріжжя : Дике Поле, 2012. – 320 с. – Із змісту : Фішельзон Олексій Леонідович. – С. 82.

Евтушенко Ю. Книга-мемориал памяти воинов-запорожцев, погиблих в Афганистане и других локальних войнах / Ю. М. Евтушенко. – Запорожье : Выдавець, 1994. – 80 с. – Из содерж. : Фишельзон Алексей Леонидович. – С. 69-70.

***

Меримский В. В погоне за «львом Панджшера» [Электронный ресурс] / В. А. Меримский. – М., 1993. – Режим доступа : htpp:www.razlib.ru/istorija/v_pogone_za_lvom_panzhshera/h1.hhp

Князев Н. Гибель 1-го батальона 682-го мотострелкового полка 30 апреля 1984 года / Николай Князев [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://kunduz.ru/gibel_682-go_moto…

Вільнянськ : до 170–річчя від дня заснування міста / КЗ “ЗОУНБ ім. Горького” ЗОР ; [відп. за вип. : Степаненко (ред.), Шершньова (уклад.)]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2010. – С. 83.

Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2010 рік : (календар і короткі довідки з бібліографічними списками) / КЗ «ЗОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР ; [відп. за вип. : І. П. Степаненко (ред.), Шершньова І. (уклад.)]. – Запоріжжя, 2009. – С. 37-38

 (Нагорна Г. М.)

Бринить душа, неначе в неї крила,

На всі світи розходиться луна.

У кожного свій храм, своя невпинна сила,

І в кожного своя життєва борозна.

Л. Коваль

Лариса Анатоліївна Коваль народилася 20 червня 1945 року в м. Омську, але згодом батьки переїхали до Запоріжжя. Навчалася в запорізьких школі № 84, а у випускному класі - в № 15. Закінчила Запорізький машинобудівний інститут. Ще школяркою відвідувала літературну студію, яку вів російський поет І. Кашпуров, тому і перші вірші були написані російською мовою. Доленосною була зустріч із відомим запорізьким поетом Василем Лісняком, творчість і особистість якого справили на неї надзвичайне враження. Він прийшов до школи, де навчалася Лариса, подарував свою книгу "Краса людська" і запросив на засідання обласного літературного об`єднання.

У творчому доробку поетеси сім збірок. Її поезії пронизані почуттями і мотивами, які властиві світу жінки. Перша збірка "Повернення до себе" (1966) засвідчила непересічний талант поетеси, любов до рідної землі, до незалежної України, привернула увагу критиків неординарним мисленням. Її вірші відрізняються тонкою ліричністю, любов`ю до природи, незвичайною формою подачі.

Запорізький письменник А. Рекубрацький так писав про творчість поетеси : "Поетичне світобачення Л. Коваль оригінальне і неповторне. Від Дніпра до Карпатських гір простягається її поетична мережка. І скрізь - любов до свого рідного, земного, українського".

Лариса Анатоліївна підготувала і виховала цілу плеяду молодих літераторів, бо багато років очолювала обласне літературне об`єднання ім. М. Гайдабури. Викладала в Запорізькому коледжі радіоелектроніки, з 1998 року - в Запорізькому національному технічному університеті старшим викладачем кафедри "Конструювання і виробництво радіоапаратури".

Вона є лауреатом премії обласного управління культури імені М. Нагнибіди (2007).

Твори

Вибране : поезії / Лариса Коваль. - Запоріжжя : Дніпров. металург, 2005. - 233 с.

Світлини долі : вірші, поема, переклади, проза / Лариса Коваль. - Запоріжжя : Вид-во ВАТ " Мотор-Січ", 2003 . - 304 с. : іл.

Шляхами Піднебесної : дорожні нотатки / Лариса Коваль. - Запоріжжя : Вид-во ВАТ " Мотор-Січ", 2001. - 60 с.

Озори мою душу, надіє! : вірші, поема, переклади / Лариса Коваль. - Запоріжжя : Вид-во ВАТ " Мотор-Січ", 2000 . - 84 с.

Сполох осінніх айстр : поезії / Лариса Коваль. - Запоріжжя : Вид-во ВАТ "Мотор-Січ", 1998. - 94 с.

Від болю до весни : поезії / Лариса Коваль. - Запоріжжя : Хортиця, 1997. - 47 с.

Повернення до себе : поезії / Лариса Коваль. - Запоріжжя : Хортиця, 1996. - 48 с.

Література про життя та діяльність

Рекубрацький А. Лариса Коваль / Анатолій Рекубрацький // Письменники Запорізького краю: (20-90-ті роки ХХ століття). - Запоріжжя, 2002. - С. 522-526.

Лютий Г. Її дорога позначена Україною... / Григорій Лютий // Хортиця. - 2005. - № 2. - С. 54-59.

Рекубрацький А. "До скла примерзлі сполохи зорі" / Анатолій Рекубрацький // Запоріз. правда. - 2008. - 13 берез. (№ 37). - С. 19.

Юрик П. Лариса Коваль - лауреат премії імені Миколи Нагнибіди // Запороз. Січ. - 2007. - 15 груд. (№ 245). - С. 5.

Рекубрацький А. “Надія її душу озоря" / Анатолій Рекубрацький // Запоріз. правда. - 2000. - 12 груд.

Рекубрацький А. На все життя не вистачить любові" / Анатолій Рекубрацький // Запоріз. правда. - 1998. - 16 жовт.

Захаренко А. Двадцатой весны, Вам, Лариса / А. Захаренко // Наш город. - 1997. - 19 февр.

Клименко А. Стежка до весни / А. Клименко // Запоріз. правда. - 1997. - 13 лют.

Кривенко А. "Намерзла збоку яблука зоря..." / А. Кривенко // Запоріз. правда. - 1996. - 17 трав.

Лютий Г. Лариса Коваль / Григорій Лютий // Запороз. Січ. - 1993. - 16 груд.

***

Коваль Лариса Анатоліївна [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. - Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=6146lang=ukr

Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2010 рік : (календар і короткі довідки з бібліографічними списками) / КЗ «ЗОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР ; [відп. за вип. : І. П. Степаненко (ред.), Шершньова І. (уклад.)]. – Запоріжжя, 2009. – С. 38.

Вільнянськ : до 170-річчя від дня заснування міста (1840-2010) : бібліогр. покажчик / КЗ «ЗОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР ; [відп. за вип. : І. П. Степаненко (ред.), Шершньова І. (уклад.)]. – Запоріжжя, 2010. – С.34-36.

 (Макєєва І. В.)

Григорій Васильович Коваленко народився 28 червня 1915 року в м. Майкоп нині Республіки Адигея (РФ). В 1931 р. закінчив семирічку, в 1934 р. - Таганрозький будівельний технікум, а в 1940 р. - обласні курси комсомольських працівників у Ростові-на-Дону. Працював першим секретарем Крив'янського (Жовтневого) райкому комсомола Ростовської області.

Призваний до лав Червоної Армії в 1940 р. З вересня 1941 р. - учасник Великої Вітчизняної війни. В 1942 р. закінчив Житомирське піхотне училище. Служив на посаді помічника начальника штабу з розвідки 176-го гвардійського стрілецького полка 59-ї гвардійської стрілецької дивізії 46-ї армії 2-го Українського фронту. Брав участь в обороні Ростова, Сталінграда, Ворошиловграда (Луганська), Донбаса, у боях за звільнення Запорізької області та ліквідації Нікопольського плацдарму, учасник Березнеговато-Снігирівської, Яссько-Кишинівської, Дебреценської та Будапештської бойових операцій і форсування р. Дунай біля м. Ерчі (Угорщина).

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24.03.1945 р. гвардії капітану Коваленку Г. В. присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка" (№7236). Також він нагороджений орденами Вітчизняної війни І-го та ІІ-го ступеня, двома Червоної Зірки, медаллю "За відвагу" та ін.

По закінченні війни Григорій Васильович продовжував службу в армії на посаді командира 49-го окремого мотоциклетного батальйону 315 стрілецької дивізії. В 1945 і 1956рр. закінчив курси "Постріл". З 1957 р. служив воєнним комендантом міста Запоріжжя. З 1962 р. полковник Г. В. Коваленко - в запасі, але прдовжував активну роботу з патріотичного виховання молоді.

Г. В. Коваленко помер 14 лютого 1988 року. Похований на Почесній алеї Капустяного кладовища у Запоріжжі. На його могилі встановлено пам'ятник. Ім'я героя викарбуване у Залі Слави Центрального музею Великої Вітчизняної війни в Парку Перемоги (м. Москва).

Література про життя та діяльність

Андреев С. Совершенное ими бессмертно. Кн. 2. / С. А. Андреев. - М. : Высш. школа, 1986. - С. 315.

Высокая цель / [отв. ред. П. П. Панченко]. - К. : Политиздат Украины, 1979. - С. 38.

Герои Советского Союза : крат. биогр. словарь : [в 2 т.]. [Т.]1 : Абаев - Любичев / М-во обороны СССР; пред. ред. кол. И. Н. Шкадов. - М. : Воениздат, 1987. - С. 676.

Голдобін А. Запорізька Алея Слави - народна святиня / Голдобін А. І. ; Анатолій Голдобін. - Дніпропетровськ : Січ, 2002. - С. 292-295.

Книга пам'яті України. Переможці. Запорізька область. Т. 22 (1) / гол. ред. і упоряд. В. П. Сльота. - [Запоріжжя : Дике Поле, 2010]. - С. 224.

Лукаш И. Навеки в памяти народной : Воспоминания. Документальне повести / И. М. Лукаш ; Иван Лукаш. - Днепропетровск : Січ, 1995. - С. 79-90.

Подвигом славны твои земляки : рассказы о Героях Советского Союза. - Запорожье : Кн.-газ. изд-во, 1962. - С. 116-120.

У стен Запорожья : воспоминания, очерки / [сост. И. М. Лукаш]. - Днепропетровск : Промінь, 1975. - С. 101-118.

***

Затешилов В. Він бився на Запорізькій землі / В. Затешилов // Запоріз. правда. - 1963. - 23 лют. (№ 46). - С. 3.

***

Коваленко Григорий Васильевич [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http:www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=9962

 (Нагорна Г. М.)

Від того, як зберігатиметься для нащадків

спадщина попередніх поколінь,

як буде організована робота місцевих

краєзнавчих музеїв багато у чому залежить

подальша доля вітчизняної історичної науки

та власне Української держави.

А. Скоряк

Г. І. Шаповалов: учений, краєзнавець, педагог

Ім`я директора Запорізького обласного краєзнавчого музею, доктора історичних наук, професора Запорізького Національного технічного університету Георгія Івановича Шаповалова відоме не тільки на Запоріжжі, а і далеко за межами України. Ще з молодих років він обрав для себе мету і впевнено іде до неї долаючи життєві незгоди, труднощі.

Народився Георгій Іванович 27 червня 1945 р. у с. Гуровці Козятинського району Вінницької області в сім’ї службовця. У тому ж році його батьки переїхали на постійне проживання у м. Запоріжжя. Саме в сім’ї з раннього дитинства в ньому виховали цікавість до історії, літератури й мистецтва. Неодноразові подорожі з батьками до Санкт-Петербурга і постійне відвідування його численних музеїв рано пробудили інтерес до старожитностей, музейних колекцій, пам`яток архітектури. Георгій Іванович навчався у середній школі № 84, а потім у СІП № 15. Такі вчителі як Л.Ф. Анохіна, В.С. Флоренська, М.Ф. Голуб та інші сформували глибокий інтерес до славної і трагічної історії Запоріжжя, легендарного острова Хортиця, яка з дитячих років увійшла в його серце.

Під час навчання в школі Георгій Іванович захопився колекціонуванням монет, марок, почав збирати власну бібліотеку. У старших класах зацікавився боротьбою і підводним спортом. В 1963 р. він закінчив школу й курси підводних плавців при обласній морській школі ДТСААФ. Закінчивши школу, працює слюсарем Запорізького електровозоремонтного заводу. Під час роботи на заводі бере активну участь у молодіжному русі: займається туризмом, боротьбою, підводним спортом у клубі аквалангістів «Скіф». Улітку 1964 р. стає учасником експедиції цього клубу на Чорне море.

З 1964 по 1967 рр. служив в армії, а повернувшись до Запоріжжя, активно включається в діяльність акваклубу «Скіф» і восени 1967 р. разом з однодумцями організовує пошуки старожитностей у Дніпрі біля Хортиці.

У 1968-1971 рр. працював у Запорізькому обласному будинку технічної інформації та Запорізькому технікумі електронних приладів. У технікумі створив групу аматорів підводного спорту, члени якої приймали активну участь у підводних експедиціях на Дніпрі та Чорному морі.

В 1969-1975 рр. навчався на історичному факультеті Дніпропетровського державного університету. Під час навчання остаточно формується коло його наукових інтересів - розвиток підводної археології на Дніпрі з метою дослідження давнього судноплавства України.

У 1970 р. побачила світ програмна стаття «За дніпровськими таємницями», в якій Г. Шаповалов виклав концепцію організації постійної експедиції: з'ясування стану підводних археологічних пам'яток у Дніпрі біля острова Хортиця, їх охорона й дослідження. При найактивнішій його участі така експедиція тоді ж була створена і, до речі, успішно діє досі.

1972 року Георгій Іванович на запрошення дирекції Державного історико-культурного заповідника запорозького козацтва на о. Хортиця стає старшим науковим співробітником цього закладу. Приймаючи безпосередню участь у створенні музейних колекцій, досліджуючи й пропагуючи старожитності Хортиці, він у 1973 р. стає завідуючим відділом фондів та реставрації заповідника. Тоді ж він ініціює створення на острові Музею давнього судноплавства на Дніпрі.

З 1974 р. його доля пов’язана із Запорізьким обласним краєзнавчим музеєм, який очолив в лютому 1976 р. Працюючи поруч із такими досвідченими музейниками як С.Г. Перовська, В.В. Гуща, Г.І. Пугіна, Т.Ф. Мощиць, Л.О. Галактіонова, М.М. Ширяєва, він пройшов справжню школу краєзнавства і сформувався у висококваліфікованого фахівця музейно-краєзнавчої справи. У ці роки зміцнюються його дружні стосунки з такими особистостями як О.В. Бодянський, В.Г. Фоменко, Ф.Г. Шевченко, В.І. Бідзиля, що позитивно вплинуло на становлення Г.І. Шаповалова як ученого. Саме тут йому вдалося найбільш повно розкрити свій талант організатора і керівника, людини, яка не байдужа до минулого свого краю, його багатої історичної спадщини.

Очолюваний ним майже сорок років музей насправді став визнаним центром науково-методичної і краєзнавчої роботи в області. Отримано і капітально відремонтовано нове приміщення. За кількістю і значенням колекцій, науковим і художнім рівнем оформлення експозицій це сьогодні один із провідних музеїв України. Його фондові зібрання нараховують понад 100 тис. предметів, що відображають історію краю з найдавніших часів. Музей зберігає та експонує археологічні, нумізматичні та етнографічні збірки світового значення, а археологічна колекція є найбільшою серед обласних музеїв України. Особливу увагу відвідувачів привертають унікальні пам’ятки доби бронзи та скіфського часу, періоду черняхівської культури та середньовіччя, козацької доби. Досить вражаючою є і колекція експонатів початку ХХ ст., будівництва Дніпрогесу, часів Великої Вітчизняної війни і післявоєнного відродження Запоріжжя.

Багатонаціональну культуру Запорізького краю представлено в залах експозиції "Запорізький край в кінці ХУІІІ — І половині ХІХ ст.". Зали природи приваблюють численними експонатами флори і фауни степу , лісу та Азовського моря.

При безпосередній участі Георгія Івановича і його колег із головного музею області створено державні краєзнавчі музеї у Пологах, Кам`янці-Дніпровській, Токмаку, Гуляйполі, Приморську, Василівці, багато музеїв на громадських засадах.

У Запорізькому товаристві охорони пам’яток історії та культури він багато років очолював археологічну секцію і є активним його членом. Завдяки наполегливості Г. І. Шаповалова було створено заповідну територію «Старий Олександрівськ», а також узято під охорону держави в якості комплексного пам’ятника історії і археології річку Дніпро на всій території області. В 1990 р. ним розроблено наукову концепцію міжнародного проекту «Давній водний шлях «Із Варяг у Греки» - шлях діалогу, миру і взаємопорозуміння для Європи». Г.І. Шаповалов є одним із засновників в 1997 р. Запорізького наукового товариства імені Я. Новицького та його дійсним членом.

У 1976 році визначився ще один напрямок професійної реалізації можливостей Г.Шаповалова. Він став викладати в Запорізькому державному університеті (тепер ЗНУ) та Запорізькому національному технічному університеті. Колеги по роботі, студенти знають Георгія Івановича як високопрофесійного викладача, який завжди готовий надати їм кваліфіковану консультацію чи просто дружню пораду. Він бере участь в організації всіх археологічних та історичних конференцій і семінарів, які відбуваються у Запоріжжі, та неодноразово приймав участь у конференціях, які відбувалися в інших містах України.

В 1984 р., закінчивши аспірантуру при Дніпропетровському державному університеті, захистив кандидатську дисертацію, а в 1991 р. вченою радою Запорізького державного університету йому присвоєно звання доцента. В 2001 р. рішенням спеціалізованої вченої ради Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України на підставі прилюдного захисту дисертації «Судноплавство у духовному житті населення України (з найдавніших часів до кінця XIX ст.)» йому присуджено науковий ступінь доктора історичних наук зі спеціальності «Історія України». З 2003 р. - професор кафедри українознавства Запорізького національного технічного університету. Викладацьку роботу успішно поєднує з науковою.

З-під його пера вийшло понад 300 наукових праць, багато журнальних і газетних публікацій з давньої історії краю, розвитку судноплавства на Дніпрі. Досліджуючи багато років давню історію судноплавства на території України, останнім часом зосередився на такій її проблемі, як вплив судноплавства на духовну культуру давнього населення України. Результатом цього стало видання праць «Походження українського тризуба, або як поєдналися якір і хрест», «Знак Рюриковичів не тризуб, а якір-хрест» та інших. Вагомим науковим підсумком розробки цієї теми стало видання монографій: «Корабли веры: Судоходство в духовной жизни древней Украини»(1997 р.) та «Судноплавства духовності давньої України» (2001 р.).

Серед наукових приоритетів Георгія Івановича чільне місце займає видавнича діяльність. Він засновник і постійний член редакційної колегії фахового видання - щорічника «Старожитності степового Причорномор`я та Криму», (з 1991 р. видається музеєм спільно з історичним факультетом Запорізького національного університету). Відповідальний редактор науково-теоретичного щорічника «Музейний вісник» (з 2001 р.), що видається Департаментом культури, туризму, національностей і релігій облдержадміністрації та краєзнавчим музеєм. Велика заслуга вченого і в популяризації історії Запорізького краю, музейної справи на шпальтах місцевої преси, на радіо і телебаченні.

В 1996 р. Г.І. Шаповалов за конкурсом був обраний начальником управління культури Запорізької обласної державної адміністрації. В кінці 1998 р. він повертається на посаду директора Запорізького обласного краєзнавчого музею. З квітня 2014 року він також є радником голови Запорізької ОДА з гуманітарних питань.

Займаючись улюбленою справою, він досяг значних здобутків, про що свідчать численні нагороди. Георгій Іванович першим в області відзначений премією імені Я.П. Новицького обласного відділення Фонду культури Україні за особистий внесок у розвиток музейної справи та за пропаганду творчих доробок музею в галузі краєзнавства, етнографії, народної творчості і археології Запорізького краю (1995).

За підсумками роботи музеїв у 2003 р., що був роком культури в Україні, Запорізький обласний краєзнавчий музей визнано одним із найкращих у державі, а Г.І. Шаповалов відповідно нагороджений Дипломом Міністерства культури і мистецтв України як «кращий директор музею обласного підпорядкування».

Він перший лауреат премії обласної державної адміністрації за досягнення у розвитку культури Запорізького краю у номінації «За досягнення у розвитку музейної справи»(2004). У тому ж році праця Г.І. Шаповалова відзначена Подякою Кабінету Міністрів України. У 2005 р. його нагороджено «Почесною відзнакою» Міністерства культури і мистецтв України.

Г.І. Шаповалов є патріотом незалежної України і сприяє її розквіту . Своєю працею він примножує духовні скарби нашого краю.

Праці

Український тризуб : історія дослідження та історичний ре конструкт / О.Ф. Бєлов, Г.І. Шаповалов. - К. - Запоріжжя : Дике Поле, 2008. - 266 с. : іл.

Судноплавство у духовності давньої України : монографія / Г.І. Шаповалов. - К. - Запоріжжя : Дике Поле, 2001. - 262 с.

Корабли веры: судоходство в духовной жизни древней Украины / Г.И. Шаповалов. - Запорожье: Дикое Поле, 1997. - 158 с. : ил.

Походження українського тризуба, або як поєдналися якір і хрест / Г. Шаповалов . - Запоріжжя : [б. в.], 1992. - 19 с.

Подвижництво та унікальний досвід : до 45-річчя гідроархеологічних досліджень Дніпра / Г. Шаповалов // Наукові студії / іст.-краєзнав. музей м. Винники. - Львів, 2013. - Вип. 6. - С. 179-194.

Печаті Партизансько-Повстанської Української Армії імені Батька Махна / Г. Шаповалов // Музейний вісник. - 2013. - № 13. - С. 113-118.

Міжнародний семінар "Культові та поховальні пам’ятки у Вісло-Дніпровському регіоні" : проблеми інтерпретації / Г. Шаповалов // Музейний вісник. - 2013. - № 13. - С. 224-226.

Література про життя та діяльність

Повідомлення про захист дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук : [серед ін.: Шаповалов Г.І.] // Бюлетень ВАК України. - 2000. - № 6. - С. 39-48.

Лучший музейный работник Украины Георгий Шаповалов : "Нашей стране нужен крестовый поход за духовностью" // МИГ. - 2004. - 2 сент.

Архипова Л. К юбилею Георгия Ивановича Шаповалова / Л. Н. Архипова ; Любовь Архипова // Музейний вісник. - 2005. - № 5. - С.184-186.

Равич Ю. Слышишь, чайка, отвечай-ка! Кто тебя нашел? // МИГ. - 2000.- № 47. - С.19.

Шаповалов Георгій Іванович : (бібліогр. список). - 2-ге вид., доп. і перероб. / ЗОУНБ ім. О.М. Горького ; уклад. Г. Нагорна - Запоріжжя, 2005. - 52 с. - (Дослідники рідного краю ; вип.6).

Шаповалов Георгій Іванович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. – Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=7553&lang=ukr

(Руденкова І. Б.)

Запорізький завод "Комунар" (нині - ЗАТ "ЗАЗ") увійшов в історію України як первісток вітчизняного комбайнобудування.

У 20-ті роки минулого століття підприємство займалося виготовленням плугів, борін, жаток. "Комунар" 1927 р. - це великий завод, який вже міг замахнутися на створення агрегату, якого тогочасна техніка ще не знала, - зернозбиральний комбайн. Навіть у Європі і в Америці створення комбайнів було новою справою. Машини виходили далекими від ідеалу. Але це не зупинило наших земляків. У рекордно короткі строки вони розробили вітчизняний комбайн. 18 вересня 1929 р. на заводі "Комунар", завдяки праці колективу з п'ятнадцяти молодих інженерів, очолюваних професором А. О. Василенком¹ (вчений в галузі машинобудування та сільськогосподарської механіки ; уродженець с. Біленьке Запорізького району), було випущено перший зернозбиральний комбайн. До початку 1930 р. на підприємстві було вироблено вже 10 комбайнів, а до кінця цього ж року загальна кількість випущених зернозбиральних машин досягла 347 одиниць. У 1935 р. завод "Комунар" розпочав масове виробництво зернозбиральних комбайнів. Вже наступного 1936 р. з конвеєра зійшло близько 17 тисяч комбайнів.

У 1938-1940 рр. на підприємстві проведено велику роботу щодо удосконалення і модернізації зернових комбайнів. Зокрема, було організовано випуск пристроїв до них, призначених для збирання соняшнику, кукурудзи, конюшини, проса, гречки, люцерни; освоєно виробництво мотовил для збирання полеглих зернових. Потужності заводу зросли ще в декілька разів - усього до початку Великої Вітчизняної війни на підприємстві було виготовлено 96 тисяч зернозбиральних комбайнів. У післявоєнний час виробництво комбайнів набуло подальшого розвитку. Так, у 1947-1952 рр. на підприємстві було виготовлено 34 тисячі комбайнів нових типів.

З 1959 р. завод "Комунар" припинив виробництво комбайнів у зв'язку з переведенням його на випуск легкових автомобілів.

Література

Запорожжя індустріальне : історія і сьогодення / [авт. тексту Федір Турченко та ін.]. – [Запоріжжя] : Дике Поле, 2009. – 368 с. : фото. – Із змісту : ЗАТ «Запорізький автомобілебудівний завод». – С. 19-26.

Рождение советского комбайна : два с половиной месяца работы выездной бригады «Правды» на заводе «Коммунар». – М. - Л. : Гос. соц. эконом. изд-во, 1931. – 79 с.