(Шершньова І. В.)

Микола Миколайовия Єременко народився 02 січня 1956 року в с. Зелений Гай (Довге) Чернігівського району Запорізької області у сім`ї колгоспників Єременка Миколи Федоровича та Єременко (Коноплі) Валентини Іванівни. Після закінчення Довгинської восьмирічної школи ( 1971-1975 рр.) навчається у Запорізькому педучилищі, отримує кваліфікацію учителя праці та креслення.

У 1975 році розпочинає трудову діяльність на посаді учителя Новополтавської восьмирічної школи в Чернігівському районі. В 1975 - 1977 рр. проходить службу в лавахЗбройних Сил СРСР. Військове звання – капітан запасу.

З 1978 по 1982 роки працює вчителем Зорянської та Довгинської восьмирічних шкіл цього ж району, одночасно заочно навчаючись у Дніпропетровському держуніверситеті за спеціальністю "Історія".

Потім була робота у відділі освіти Чернігівського райвиконкому (пізніше – Чернігівської райдержадміністрації) на посаді методиста, інспектора шкіл, завідуючого відділом освіти. Обирався головою райкому профспілки працівників освіти. У 1989 році група патріотично налаштованої інтелігенції створює у районі Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, головою якого обирають М. М. Єременка. Це була перша громадська організація в районі, яка почала виступати за утвердження української  державності. Микола Миколайович першим у районі, ще у 1989 році, вивішує жовто-блакитний прапор на відділі освіти, який він очолював. З 1994 року – приватний підприємець, проживає в с. Владівка Чернігівського району, одружений. Дружина Ірина – педагог. Має трьох доньок.

У 2002-2010 обирався депутатом Чернігівської районної ради IV і V скликання ( востанньому очолював постійну комісію з питань охорони здоров`я, освіти, культури, сім`ї,молоді та спорту).

Громадський діяч, один із лідерів Чернігівської громади, голова районного осередку партії «ВО «Батьківщина».

Друкуватися почав у 1981 році. Має більше 130 публікацій із історичної та краєзнавчої тематики в районних, обласних та загальнонаціональних газетах. У 2006 році вийшла з друку книга М. М. Єременка "Край шляху Муравського..." (нариси з історії району). Вона високо оцінена читачами та спеціалістами. У 2008 році побачила світ друга книга автора - "Українська Голгофа", присвячена трагедії трьох Голодоморів на Україні, брошура "На шляху Муравському" та буклети "Могила Токмак" і "Welcome to Gnadenfeld to "The Mennonite Farmstead". Згодом в співавторстві з А. В. Харченко виходять таки книги як "Чернігівка пам`ятає"(2009), "Солдати Перемоги" (2010), видаються його книги "Мир усім!"(2011), "Живі у пам`яті"(2012)," Блаженні гнані за правду. Архімандрит Серафим (Тяпочкін)"(2013).

Єременко М. М.- автор і сценарист історико-документального фільму "Колонія Молочна", організатор і директор приватного музею "Менонітська садиба" в с. Богданівка. Музей став об`єктом міжнародного туризму, сюди приїздять меноніти з США, Канади,  Німеччини, Бразилії, Аргентини та інших країн. Стараннями Єременка М. М. та з його ініціативи і матеріальної підтримки встановлено більше 10 пам`ятних знаків та 7 меморіальних дошок на могилах та пам`ятках історії на території району. Повернуто із забуття сотні імен земляків, загиблих у війнах та в період репресій.

У 2009 році Микола Миколайович закінчив магістратуру Бердянського державного педагогічного університету, а в 2013 році – аспірантуру цього ж університету та захистив кандидатську дисертацію. Єременко М. М. нагороджений державною нагородою - медаллю "За працю і звитягу" та регіональною – медаллю "За розвиток Запорізького краю", знаком "Відмінник народної освіти УРСР".

Микола Миколайович активно допомагає військовим в АТО (сільгосппродукцією), Запорізькій обласній науковій бібліотеці ім. О. М. Горького у виданні бібліографічного покажчика “Чернігівці - 230” (Серія “Міста і села Запорізької області”).

Праці

Військове духовенство на півдні України (1734-1853 рр.) : [монографія] / М. М. Єременко, І. І. Лиман ; Микола Єременко, Ігор Лиман ; Бердян. держ. пед. ун-т [та ін.]. – Мелітополь : ВБ ММД, 2014. – 436 с. : табл. – Бібліогр. в підрядк. прим.

Солдати Перемоги : біогр. відомості про ветеранів Другої світової війни Чернігів. р-ну Запоріз. обл., які повернулися з фронтів і відбудовували нар. госп-во : до 75-річчя Другої світової війни. Ч. 3 / М. М. Єременко ; Микола Єременко. – Чернігівка : [Пенежко В. А.], 2014. – 60 с. – На тит. арк. дарчий автограф автора.

Військове духовенство на Півдні України (1734-1853 рр.)  : дис. на здобуття наук. ступ. канд. іст. наук : спец. 07.00.01 - історія України / М. М. Єременко ; Єременко Микола Миколайович ; Бердян. держ. пед. ун-т. – Бердянськ : [б. в.], 2013. – 273 с. : табл. – На тит. арк. дарчий автогр. автора. – Бібліогр.: с. 196-273 (697 назв).

Військове духовенство на Півдні України (1734-1853рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. іст. наук : спец. 07.00.01 «Історія України» / М. М. Єременко. – Запоріжжя, 2013. – 20 с.

Блаженні гнані за правду. Архімандрит Серафим (Тяпочкін), 1894-1982  : життєпис, спогади духовних чад, проповіді / М. Єременко ; Микола Єременко. – Запоріжжя : Лана-принт, 2013. – 338 с. : іл. – Бібліогр.: с. 326-333 (150 назв).

Живі у пам’яті / авт.-упоряд. М. Єременко. – Чернігівка :[ Пенежко В.А.], 2012. -48 с. : іл.

Мир усім! : [православ. монастирі та храми Чернігв. р-ну] / М. М. Єременко ; Микола Єременко. – Чернігівка : [б. в.], 2011. – 116 с. – На тит. арк. примірника № 957611 дарчий автограф автора. – Бібліогр.: с. 112-114.

Солдати Перемоги : біогр. відомості про ветеранів Другої світов. війни Чернігів. р-ну Запоріз. обл., які повернулися з фронтів і відбудовували нар. госп-во. Ч. 2 / М. М. Єременко ; Микола Єременко. – Чернігівка : [Пенежко В. А.], 2011. – 60 с.

Солдати Перемоги : біогр. відомості про ветеранів Другої світової війни Чернігів. р-ну Запоріз. обл., які повернулися з фронтів і відбудовували нар. госп-во / М. М. Єременко, А. В. Харченко ; Микола Єременко, Антоніна Харченко. – Чернігівка : [Пенежко В. А.], 2010. – 56 с. – На тит. арк. дарчий автограф автора : Запорізькій обласній бібліотеці від автора 16.02.10 р.

Чернігівка пам'ятає / М. М. Єременко, А. В. Харченко ; Микола Єременко, Антоніна Харченко. – Чернігівка : [б. в.], 2009. – 96 с. : іл.

Атакує Покришкін / М. М. Єременко ; Микола Єременко. – Чернігівка : [Пенежко В. А.], 2009. – 72 с. : іл. – Бібліогр. в прим.

Українська Голгофа 1921-1923 1932-1933 1946-1947: (спогади очевидців, архівні документи та роздуми сучасника про три радянські голодомори) авт. –упоряд. Микола Єременко. – Чернігівка : [Трибуна], 2008. – 156 с. 

На Шляху Муравському : до 85-річчя утворення Чернігів. р-ну / М. М. Єременко ; Микола Єременко ; Чернігів. РДА, відділ культури і туризму Чернігів. РДА Запоріз. обл. – Чернігівка : [б. в.], 2008. – 12 с. : іл.

Край шляху Муравського... : нариси з історії Чернігів. р-ну / Микола Єременко. – Запоріжжя : Лана-друк, 2006. – 438 с. : іл.

Статті у фахових виданнях України

Історія православного духовенства, яке задовольняло релігійні потреби військових на півдні України (1734-1856 роки): постановка проблеми / М. М. Єременко // Південний архів. Історичні науки : Збірник наукових праць. — Херсон : Видавництво ХДУ, 2009. — Вип. ХХХ. — С. 115-118.

Інформація про військове духовенство Південної України в спадщині Я. П. Новицького / М. М. Єременко // Наукові записки : зб. праць молодих вчених та аспірантів. — К. : Ін-т української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, 2011. — Т. 22. — С. 213-220.

Система матеріального забезпечення діяльності південноукраїнського військового духовенства (1775-1853 рр.) / М. М. Єременко // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. — Запоріжжя : ЗНУ, 2013. — Вип. XХХV. — С. 32-36.

Опубліковані джерела з історії військового духовенства на півдні України (30-ті рр. ХVІІІ – 50-ті рр. ХІХ ст.) / М. М. Єременко // Вісник Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. — Луганськ : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2013. — Вип. 8 (97). — Ч. 2. –– С. 35-38.

«Справа про наглядача Бердянської митної застави титулярного радника Крижанівського» / І. Лиман, М. Єременко // Історія торгівлі, податків та мита: зб. наук. праць. — Дніпропетровськ, 2013. — № 1 (7). — С. 5-18. (Особистий вклад полягає в написанні 60 % статті). 

Склад запорозького духовенства часів Нової Січі / М. М. Єременко // Гілея : наук. вісник. — 2013. — Вип. 73. — С. 7-8.

Регламентация центральной государственной властью взаимоотношений военного и епархиального духовенства (Южная Украина 1775-1856 гг.) / Н. Н. Еременко // Сборник научных статей молодых ученых, специалистов и аспирантов. — Невинномысск : НГГТИ, 2011. — С. 250-255.

Взаимоотношения военного духовенства и военного руководства в Северном Причерноморье последней четверти XVIII – начале ХІХ в.: регламентация центральной государственной властью / Н. Н. Еременко // Голос минувшего. Кубанский исторический журнал. — 2012. — № 3-4. — С. 19-22.

Історіографія історії військового духовенства Південної України XVIII – середини XIX ст. / М. М. Єременко // Українська державність: історія і сучасність : зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф. молодих вчених, м. Маріуполь, 2 груд. 2011 р. / під загал. ред. К. В. Балабанова. — Маріуполь, 2011. — С. 77-78.

Конфликты между приходским и военным духовенством на Юге Украины последней четверти XVIII века / Н. Н. Еременко // Українська державність: історія і сучасність : зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., м. Маріуполь, 23 листоп. 2012 р. / під загал. ред. К. В. Балабанова. — Маріуполь, 2012. — С. 15-16.

Публікації в збірках

Реабілітовані історією. Запорізька область. Кн. 6 / обл. редкол.: Пелих Ю.Г. (голова) [ та ін.]. – К.; Запоріжжя : Дніпров. металург, 2013. – 483 с. – Із змісту : [ Єременко М.]. – С. 132-133, 159-160.

Система матеріального забезпечення діяльності південноукраїнського вйськового духовенства (1775-1853рр.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. Вип. ХХХV / Держ. вищий навч. заклад «Запоріз. нац. ун-т» М-ва освіти і науки, молоді та спорту України; [редкол.: Турченко Ф.Г. (голов. ред.) та ін.]. – Запоріжжя : [ЗНУ],2013. – С. 32-36.

Туризм цілий рік : довідник / Упр. культури і туризму ЗОДА ; [редкол.: І. Степаненко, І. Шершньова, М. Мордовской]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2012. – С. 19-20, 34-38.

Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2013 рік : календарі і короткі довідки з бібліографічними списками / КЗ «ОУНБ ім. О.М. Горького» ЗОРН ; [ред.  І.Степаненко ; уклад І.Шершньова]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2012. – С. 6-8, 139-141, 222-225, 230-231, 239-244.

Література про життя та діяльність

Микола Миколайович Єременко – літописець Чернігівського краю : (реком. бібліогр. список) / Відділ культури і туризму Чернігів. РДА Запоріз. обл., Чернігів. район. центр. б-ка; [склала К. Череп]. – Чернігівка : [ П. П. «Пенежко В.А.», 2011. – 16 с.]

Краєзнавець Микола Миколайович Єременко // Синєпольська Л. Меноніти у козацьких степах : краєзнав. путівник-екскурсія колишніми менонітськими поселеннями Чернігів. району / Любов Синєпольська. – Чернігівка : [ксерокс Чернігів. РБЦ], 2012. – С. 57. – (Туристичними стежками рідного краю ; вип. 1).

Большакова Т. Наш земляк написав книгу про о. Серафима Тяпочкіна / Тамара Большакова // Нива. – 2012. – 29 груд. (№ 106). – С. 6.

Куц Л. Край шляху Муравського з Миколою Єременком / Людмила Куц // Нива. – 2006. – 25 жовт. (№ 85). – С. 2.

Шаповал А. Дослідник із Чернігівки / Алла Шаповал // Сіл. вісті. – 2012. – 13 груд. – С. 2.

(Макєєва І. В.)

Якщо вам доведеться побувати у Василівському музеї “Садиба Попова” в Запорізькій області, ви обов’язково звернете увагу на рідкісні світлини воєнного лихоліття та мирного часу, які розповідають історію життя Петра Дорофійовича Щербини – доблесного і сміливого бійця, який у травні 1945 року першим встановив на одній з колон Рейхстагу, біля бронзової кінної скульптури кайзера Вільгельма, переможний червоний прапор. Так, на старому аматорському фото зображений після штурму молодий, чорнобровий, з перебинтованої головою Петро Щербина, а також Єгоров та Кантарія. Молодий солдат неодноразово наказом Верховного Головнокомандуючого Маршала Радянського Союзу Сталіна був відзначений подякою та нагородами: «За звільнення Варшави», «За взяття Берліну», «За відвагу» та інші. Є світлина, де Петро Щербина біля стін Рейхстагу, але вже у післявоєнний час. Це він приїздив до Берліна  для участі у зйомках фільму «Берест». 

Народився Петро Дорофійович Щербина 9 січня 1926 року в селі Скельки Василівського району Запорізької області у родині колгоспників. Хлопчик мав сестру, яка все життя прожила в рідному селі, та брата, що мешкав у сусідньому селі Златопіль. Вчився Петро добре, нагороджувався похвальною грамотою за відмінне навчання та зразкову поведінку. 

Коли почалась радянсько-німецька війна, Петру  Щербині виповнилося лише 15 років. До армії його мобілізували у жовтня 1943 року, вже після звільнення області. Воював він на 1-му Білоруському фронті. 

Бурхливий час хлопця наступив від 30 квітня по 2 травня 1945 року – молодший сержант, командир автоматників 1-го батальйона 756-го стрілецького полка 150-ї стрілецької дивізії Петро Щербина зі своїми солдатами прикривав полкових розвідників. Згідно плану, у штурмі Рейхстагу брали участь два батальйони 756-го стрілецького полку, якими командували капітани Давидов та Неустроєв. Свій ударний кулак комбат Неустроєв сформував з двох рот, однією з яких керував замполіт батальйону Олексій Берест. Бійці підрозділу, де був Петро Щербина, прорвалися з «будинку Гіммлера» (Міністерство внутрішніх справ) через площу до Рейхстагу.  Серед шквалу вогню, яким було вбито на сходах будівлі сержанта Петра Пятницького, поранений Петро Щербина підхопив червоний прапор з рук загиблого і прикріпив його до колони. Солдати батальйону капітана Неустроєва увірвались до Рейхстагу, де ще горіли архів та меблі, а з-за кожного рогу та двері німці вели автоматний вогонь та кидали гранати. Єгорова та Кантарію з іншим прапором прикривало відділення Щербини, і ніхто тоді не знав, який прапор стане Прапором Перемоги. Справа полягала в тому, що коли 3-я ударна армія Білоруського фронту увійшла до Берліна, її військова рада для всіх дивізій вручила пронумеровані червоні прапори –їх було 9. Стрілецькій дивізії під командування генерал-майора Василя Шатілова випав прапор під номером п’ять, який і став найвідомішим у СРСР. За взяття Рейхстагу до звання Героя Радянського Союзу було представлено 100 осіб, але лише 15 були його удостоєні, в тому числі капітан Давидов, сержант Єгоров, молодший сержант Кантарія, капітан Неустроєв, старший сержант С`янов. Інші представлення штаб фронту відправив до архіву. Серед невідзначених були й ті, хто зіграв у штурмі головної цитаделі Третього рейху дуже важливу роль, в тому числі Олексій Берест і Петро Щербина. Про жорстокість  характеру бою за Рейхстаг свідчать такі факти, що в його районі і в самій будівлі було вбито 2500 гітлерівців, взято у полон в самому Рейхстагу 1600 осіб. 

Після перемоги Петро Дорофійович залишився служити в армії. У 1951 році отримав звання молодшого лейтенанта. Після демобілізації працював в рідному селі, а згодом переїхав до м. Кострома (РФ), де 25 років працював слюсарем, бригадиром на заводі текстильного машинобудування. Обирався депутатом обласної і міської ради кількох скликань. Нагороджений орденами Жовтневої Революції, “Знаком Пошани”, медалями. Мав дружину і двох синів. В 1967 р. приїздив до Скельок провідати сестру і ділився спогадами у місцевій школі.

У жовтні 1961 року в інституті марксизму-ленінізму відбулася нарада учасників штурму Рейхстагу, на якій відновили події штурму щохвилинно. Прийняли пропозицію колишнього командира дивізії генерала Шатілова про те, що з метою відновлення історичної справедливості просити Верховну Раду СРСР про нагородження бійців, які проявили особливу хоробрість при штурмі Рейхстагу. Генерал Шатілов просив надати звання Героя Радянського Союзу шістьом бійцям, серед яких названі лейтенант Олексій Берест і Петро Щербина. 

П. Д. Щербина помер 26 серпня 1981 року. Похований в Костромі. В міській школі № 25 відкрито музей його імені. У 2010 році вдячні костромичі відкрили пам’ятну меморіальну дошку на будинку № 9 по вулиці Петра Щербини – це ще одна цеглина у тій стіні пам’яті, яку нащадки мають будувати, підновляти, зберігати. Встановлена й премія імені Петра Дорофійовича Щербини. Воєнним меморіалом вшанували Героя і на батьківщині — у Скельках. Тут вже довгі роки сільський вчитель Станіслав Іванісов домагається присвоєння звання Героя України своєму земляку - Петру Щербині, незаслужено позабутому в Україні.   

Шостого травня 2006 року Президент України своїм указом присвоїв звання Героя України (посмертно) Олексію Бересту. 

Залишився Петро Щербина. Яка посмертна слава в Україні чекає на відважного бійця?

Література про життя та діяльність

Книга пам'яті України. Переможці. Запорізька область. Т. 22 (1) / гол. ред. і упоряд. Сльота В. П. - [Запоріжжя : Дике Поле, 2010]. - С. 501.

Субботин В. Е. Как кончаются войны / Василий Субботин. - М. : Сов. писатель, 1975. - С. 85-87.

История Великой Отечественной войны Советского Союза. 1941-1945. : в 6 т. Т. 5 : Победоносное окончание войны с фашистской Германией. Поражение империалистической Японии. (1945 г.) / ред. : Поспелов П. Н. (пред.) [и др.]. - М. : Воениздат, 1963. - С. 283.

***

Шак В. Скельки: село среди днепровских скал : Скельки героические / Владимир Шак //  МИГ. - 2014. - 20 марта (№ 12). - С. 14-35.

Мешков В. В. Забытые герои : Жизнь героя / В. В. Мешков // Мелитоп. краевед. журн. - 2013. - № 2. - С. 58-61.

Акимов Ю. Забытые под рейхстагом / Юрий Акимов // Сила слова. - 2012. - 8-15 мая (№ 9). - С. 14.

Левченко И. «Рядовой Петр Щербина подхватил флаг из рук товарища, сраженного вражеской пулей на ступеньках Рейхстага и одним из первых водрузил его на колонну» / Ирина Левченко // Факты. - 2012. - 15 мая (№ 83). - С. 12.

Шак В. Героем быть не велено / Владимир Шак // МИГ. - 2011. - 23 июня (№ 25). - С. 47.

Киричек Л. Знамя над рейхстагом водрузил житель села Скельки / Людмила Киричек // Рациональная газета. - 2009. - 15 окт. (№ 38). - С. 20.

Багнюк А. Правда заблукала / Андрій Багнюк // Україна молода. - 2007. - 8 трав. (№ 81). - С. 9.

Гаев Ю. Никто не забыт? / Юрий Гаев // Суббота плюс. - 2007. - 17-27 мая (№ 20). - С. 43.

Шак В. Знамя Победы / Владимир Шак // МИГ. - 2003. - 8 мая (№ 19). - С. 6, 24.

Шевченко А. Пётр Щербина тоже водружал флаг над рейхстагом / Анатолий Шевченко // Суббота нова. - 2000. - 11 мая (№ 12). - С. 8.

Суботін В. Під стінами рейхстагу / Василь Суботін // Нова Таврія. - 1976. - 29 черв. (№ 78). - С. 3.

Щербина // Индустр. Запорожье. - 1966. - 9 мая (№ 95). - С. 3.

(Руденкова І. Б.)

День народження Запорізького сталепрокатного заводу – 15 січня 1916 року, хоча коріння його історії сягає початку ХІХ сторіччя, коли в німецькому містечку Ессен було створено акціонерне товариство «Вестфальська промисловість». У 1873 році воно перебазувалося до Риги і прибрало собі назву «Ризька дротова промисловість».  

На початку Першої світової війни завод було евакуйовано до Олександрівська (нині м. Запоріжжя). З вересні 1915 року до міста прибуло обладнання для волочильного та цвяхового виробництва, прокатний стан і додаткове обладнання для виготовлення ланцюгів, канатів та оцинкованого дроту. У травні 1916 року завершився монтаж обладнання, завод виробляв 4.5 тис. тон металовиробів на рік. Начальником заводу було призначено інженера М.В. Гаспарського. Уся продукція дротового заводу  призначалася для морського відомства і Воєнного міністерства. На продаж йшли тільки цвяхи, які виготовлялися з відходів дроту. На початку липня 1917 року начальником заводу стає Л.М. Толчинський, якому підлягали 499 робітників. Щомісячно виготовлялося 500 пудів клепок, 1000 пудів ланцюгів, 28 500 пудів цвяхів. Продукція йшла до Петрограду, Москви, Києва, Катеринослава, Чернігова, Мелітополя, Кременчука. 

В роки революції і громадянської війни підприємство працювало неритмічно: бракувало сировини, електроенергії, вугілля.

У 1922 році підприємство отримало статус: дрото-цвяховий завод «Інтернаціонал», а директором призначено Антона Пугача. На підприємстві працювало 215 працівників і 42 службовця. Разом з епохою  завод переживав власну історію: відрахування 2% зарплатні на допомогу голодуючим, благодійність щодо дитячого будинку, шефство над воїнськими частинами, стаханівські змагання, новаторський рух тощо. Й досі нащадків вражає нечуваний трудовий ентузіазм заводчан, віра в нове життя.

Після початку радянсько-німецької війни завод був евакуйований на Урал, де робітники несли трудову вахту під гаслом «Все – для фронту, все – для перемоги». 28 запоріжців були відзначені медаллю «За доблесний труд  у Великій Вітчизняній війні». Після звільнення Запоріжжя заводчани повернулися  до свого краю,  і розпочався час відродження: відновлювалося колишнє виробництво,  вводилися нові потужності, підвищувалася кваліфікація працівників. Впроваджувалися пакувальні агрегати, які під час закладання в ящики дозували, ущільнювали і втрясали цвяхи. 

14 вересня 1947 року завод прибрав назву «Державний союзний завод «Інтернаціонал» і активно прискорював науково-технічний прогрес на своєму виробництві: електрокари, кран-балки, електрозйомники. Трудове піднесення, ініціатива, новаторство, технічний пошук –так характеризувався трудовий колектив заводу і його керівник Олександр Іванович Комлев. 22 листопада 1955 року завод «Інтернаціонал» був перейменований у Запорізький метизний завод, а на початку наступного року на території заводу «Запоріжсталь» був відведений майданчик для перебазування і розширення виробничої потужності метизного заводу. Будівництво і перебазування заводу тривало і 1960-1963 роках під керівництвом його директора – Мишаніна Василя Григоровича.

За 30 післявоєнних років Запорізький метизний завод став високомеханізованим, сучасним підприємством, яке досягло європейського рівня виробництва: метизні вироби, емальований посуд, Завод мав 6 основних цехів: сталедротовий, металічного покриття, сітковий, цвяховий, ємальованого посуду, трубний, та 3 допоможних: електроенергоцех, ремонтно-інструментальний, транспортний, а також склади, енергетичні й транспортні об’єкти. За час з 1918 по 1991 роки на заводі орденами та медалями за ударний труд було нагороджено 310 чоловік, а Єлизавета Олександрівна Давиденко була удостоєна Золотої Зірки Героя Соціалістичної праці.

На порозі економічної кризи 1991 року завод , який став називатися «відкрите акціонерне товариство «Запорізький сталепрокатний завод», очолив В.І. Кулібанов, а з 1996 року – В.М. Корольов. Він зміг за короткий строк налагодити випуск нових видів продукції: дроту зварювального, дроту з антикорозійної сталі.

У січні 2000 року генеральним директором заводу призначено В. Калегова, який з метою успішної реалізації продукції заводу створив новий підрозділ – «Торговий дім «Метизи»: він експортує понад 15%  виробів  переважно до країн СНД.

 У 2003 році завод очолив Ю. Порвін, якому у 2006 році було присвоєно почесне звання заслужений працівник промисловості України.

Зараз генеральним директором заводу є Шевчук Андрій Миколайович, який керує персоналом у 2800 працівників. Сам завод випускає дріт різного застосування, цвяхи, плетену та ткану сітку, неізольовані проводи для повітряних ліній електропередачі, емальований сталевий посуд, інші товари широкого вжитку. Враховуючи вимоги споживачів – українських і закордонних – метизники постійно розширяють асортимент продукції та підвищують її якість.

Література

Запорожжя індустріальне : історія і сьогодення / [авт. тексту Федір Турченко та ін.]. – [Запоріжжя] : Дике Поле, 2009. – 368 с. : фото. – Із змісту : ВАТ “Запорізький сталепрокатний завод”. - С. 74-75.

Клименко Н. Будни и праздники сталепрокатного / Н. В. Клименко ; Николай Клименко. – Запорожье : Дикое Поле, 2000. – 128 с. : ил.

Коллективный договор Запорожского государственного сталепрокатного завода : принят на общезаводской конференции трудового коллектива завода 25 марта 1992 года. – Запорожье : [Коммунар], 1992. – 19 с.

(Савкіна О. А.)

Валентина Володимирівна Бойко народилася в с. Чкалове Приазовського району. Дівчину змалечку оточували безкраї степи та морські далі, зелені лани та чудові жовті соняшники серед них. А ще маленька Валя була дуже вражена дитячими спектаклями, з якими іноді приїздили народні театри. А ще дівчина полюбила співати — співала всюди: в городі і в хаті, в полі і на річці було чути її дзвінкий голос.

Тому не дивно, що по закінченні школи Валентина Бойко поступила до Київського музичного училища ім. Р. М. Глієра. Потім талановиту співачку прийняли до штату Житомирського українського музично-драматичного театру, де вона зіграла багато ролей у спектаклях (1967-1980 рр.). 1980 року актриса-співачка була запрошена до Кримського українського музичного театру (м. Сімферополь), де її чекали багато чудових головних ролей, серед яких: Одарка в опері Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм»; Любаша («Севастопольський вальс» К. Листова); Керрі («Сестра Керрі» Р. Паулса); Зареми («Фонтан кохання» А. С. Караманова); королеви Анни («Ваш хід, королева» О. Колкера); Розалінди («Летюча миша» Й. Штрауса).

Валентина Володимирівна стала членом Союзу театральних діячів України, у 1993 році їй присвоєно почесне звання народної артистки України.

Актриса нагороджена премією театральних діячів України ім. Заньковецької за роль Марічки у спектаклі «Чаклунка синіх гір» В. Синівського.

Валентина Бойко і в 2000 роки залишається ведучою актрисою театру, для якої підбираються вікові, але не меньш вагомі ролі. Актриса в чудовій формі, так побажаємо їй здоров'я і натхнення на довгі роки!

Література про життя та діяльність

Данчук Л. Бойко Валентина Володимирівна / Л. І. Данчук, Ф. М. Дерев`янко // Енциклопедія сучасної України. - К., 2004. - Т. 3: Біо — Бя. - С. 185.

Бойко Валентина Володимирівна // Мистецтво України : біогр. довід. / за ред. А. В. Кудрицького. – К., 1997. – С. 73.