Також високо він був оцінений на аналогічній виставці в Нью-Йорку в 1939 р., де був представлений грандіозний макет “Шостого селища”.

Проект «Великого Запоріжжя» – унікальне явище 20-30-х років ХХ ст. Вперше в вітчизняній містобудівній практиці був використаний принцип мікрорайонування та будівництва житлової зони окремо від промислової.

Генеральний план «Великого Запоріжжя» було розроблено в Державному інституті проектування міст України (Дніпроград). В роботі також брали участь фахівці московської контори Діпробуду під керівництвом ВіктораОлександровича. Весніна, а від 1933 року – Георгія Михайловича Орлова. Затверджений 29 квітня 1932 р. проект охоплював 42674,8 га, де мали поселитися 500000 нових мешканців. Запоріжжя бачилося комплексом із семи районів, але з усього запланованого до війни встигли побудувати лише Четверте селище з котеджів на Правому березі та Шосте селище Дніпробуду – так зване соцмісто, місто майбутнього. Саме воно, разом із Дніпрогесом, і принесло Запоріжжю світову славу.

1928 року план нової забудови був готовий, а вже за рік на лівому березі почало народжуватись “ідеальне соціалістичне місто майбутнього” – як його називали у пресі. Територія ділилася на квартали: стадіон, школа-гігант, лікарняне містечко та інші громадські заклади чергувалися з житловою забудовою.

Початковий етап забудови проходив під гаслами актуального тоді конструктивізму. Художньої виразності конструктивісти сягали, граючи на контрасті гладеньких стін із великими площами засклення, вертикальними чи горизонтальними смугами вікон. До найкращих зразків цього стилю належать велика лікарня (архітектор Л. Й. Юровський, 1931-1933) з аптекою та школа-гігант (тепер - Інженерна академія). Житлові будинки збереглися здебільшого у глибині кварталів.

Велику увагу з самого початку будівництва було приділено озелененню відкритої вітрам та південному сонцю степової місцевості, де проектувалося майбутнє місто. Сотні тисяч саджанців різних порід дерев та декоративних чагарників були привезені з розсадників України та Північного Кавказу. Ще до початку будівництва було прокладено мережу водопроводів для поливу саджанців. Парки, бульвари, двори засаджувалися деревами, кущами, травою, квітами. Тільки у 1934 році було посаджено 4000 дерев. Навіть на плескатих дахах будинків, де відпочивали їх мешканці, були квітники.

У 1937 році на Всесвітній виставці в Парижі архітектурний ансамбль Шостого селища отримав нагороду як визначний містобудівний і архітектурний ансамбль.

Література:

Об'єкти культурної спадщини Запорізької області : каталог-довідник / М-во культури України [та ін. ; відп. за вип. Савостіна Л. Є.]. – К. : Фенікс, 2012. – 480 с. – Із змісту : Соцмісто - Шосте селище (1928-1954). - С. 29.

Шосте селище (соцмісто) // Запоріжжя : з минулого в майбутнє. – [Б. м.] : ЛЮКС-ПРИНТ, 2012. – С. 43 : іл.

Шестой поселок – «город будущего» // Запорожье. Персональный гид : путеводитель / [Мордовской М. М.]. – [Запорожье] : Дикое Поле, 2012. – С. 90-94.

Архітектура 1920-1930 років : соц. місто // Запорізька область : ілюстр. енциклопедія. – Запоріжжя, 2004. – Т. 2. – С. 54-62 ;

Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. Вип. ХУІ / ред. кол. : Ф. Г. Турченко (відп. ред.) [та ін.]. – Запоріжжя : Просвіта, 2003. – 311 с. – Із змісту : Ткаченко, В. Г. Будівництво “Великого Запоріжжя” в 20-30-ті роки ХХ століття. - С. 221-225.

Розвиток культури української нації та культур національних меншин. – Запоріжжя, 1995. – 95 с. – Із змісту : Щербина Т. П. Архитектура «нового Запоріжжя» 20-30-х годов. – С. 91-92.

Лобач, Н. У нас была великая архитектура : (галерея Lenin представила проект «Шестой поселок. Город будущего. Запорожский конструктивизм») // Афиша Запорожья. - 2010. - 18-31 окт. (№ 19). - С. 73.

Власов, О. Несостоявшаяся столица Украины: именно так говорят историки о Запорожье : [о проекте Большого Запорожья] / Олег Власов // Суббота плюс. - 2004. - 18 марта (№ 12). - С. 11.

Література:

Українське козацтво : мала енциклопедія / НДІ ін-т козацтва при Запоріз. держ. ун-ті ; [редкол. Ф. Г. Турченко (кер.) та ін.]. – К. : Генеза ; Запоріжжя : Прем'єр, 2002. – 568 с. : іл. – Тит. л. укр., англ.

Феномен світової історії : (бібліогр. покажч.) / Обл. упр. культури, ОУНБ ім. О. Горького ; [підгот. Л. О. Бєляєва, Ж. Н. Жданова , М. В. Маслова ; наук. ред. Т. К. Шевченко]. – Запоріжжя : [Комунар], 1992. – 152 с. – До 500-річчя Запорозького козацтва.

Колонія Шенвізе (у перекладі «Прекрасний луг») була заснована в 1797 році. 17 родин менонітів фрізького закону прибули із Прусії між 1793 та 1796 роками. Це були досвідчені фермери, які привезли із собою коней та іншу домашню худобу, сільськогосподарський інвентар.

На лівому березі р. Мокра Московка вони отримали 1401 десятину землі, де зайнялися переважно землеробством і розведенням коней, овець та свиней. Пізніше займалися і борошномельним виробництвом. Будівництво Лозово-Севастопольської залізниці сприяло розвитку Шенвізе, як промислового центру. Поруч із залізничною станцією в німецькій колонії відкриваються перші заводи по виробництву сільськогосподарських машин — завод Коппа (1863), завод Гільдебранд і Прісс (1878), завод Лепп і Вальман (1887), в 1860 р. у Шенвізе було 12 вітряних млинів, з`являються і парові млини.

Південна частина колонії перетворилася на індустріальну зону. Селище стало центром сільськогосподарського машинобудування Південної України. Крім того, у колонії було багато бакалійних, борошняних, пивних та інших крамниць, діяла аптека, працювала школа, менонітська церква, був також лютеранський цвинтар.

Під час революційних подій та громадянської війни практично всі промислові підприємства Шенвізе призупинили свою діяльність, а після їх націоналізації більшість менонітів у 20-х роках ХХ століття емігрували до Канади.

Література:

Фрізен, Р. Менонітська архітектура. Від минулого до прийдешнього / Р. Фрізен ; Руді Фрізен ; пер. з англ. Галини Задоровської ; передм. Федора Турченка. – Мелітополь : ВБ ММД, 2010. – 660 с. : іл. – Із змісту : Фрізен, Р. Шьонвізе. - С. 184-203.

Шиханов, Р. Комунарський район міста Запоріжжя (1977-2007 роки): становлення та розвиток місцевих органів влади / Р. Шиханов. – Запоріжжя : Тандем-У, 2007. – 120 с. – Із змісту : Шиханов, Р. Колонія Шенвізе. - С. 10-15.

История Запорожского края в дооктябрьский период : тезисы обл. ист.-краевед. конф., 16 апр. 1991 г. / Запорож. гос. ун-т, Запорож. обл. об-во краеведов, обл. упр. нар. образования ; [отв. ред. А. И. Карагодин]. – Запорожье : [ЗГУ], 1991. – 74 с. – Из содерж. : Шевельов, М. П. Про походження першопоселенців менонітської колонії Шенвізе. - С. 23-24.

***

Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2013 рік : календар і короткі довідки з бібліографічними списками / КЗ «ОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР ; [ред. І. Степаненко ; уклад. І. Шершньова]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2012. – 340 с. – Із змісту : 8.10 - 175 років від дня народження А. Я. Копа (1838-1920), підприємця, одного із засновників сільськогосподарського машинобудування в Олександрівську. - С. 152-154.

Література:

Гусарка : статьи и документы по истории села / авт.-сост. А.В. Новиков. – Запорожье : Дикое Поле, 2007. – 462 с. : ил. – Библиогр.: 138 назв. – Из содерж. : Шевчук, С. П. Страницы истории Гусарки. - С. 8-133.

Бастрыга, И. М. Между прошлым и будущим / И. М. Бастрыга. – Запорожье : Тандем -У, 2007. – 224 с. : ил. – Из содерж. : Бастрыга, И. Уникальное явление истории. - С. 6-33.

Шевчук, С. П. Історія шкіл Куйбишевського району : нариси. Ч. 1 / С. П. Шевчук ; Центр краєзнав. досліджень Північ. Приазов'я. – Куйбишеве : [б. в.], 2009. – 136 с. : іл. – Бібліогр.: с.130-134. – Із змісту : Шевчук, С. П. Гусарківська школа. - С. 39-44.

Шевчук, С. П. Фестиваль поріднених сіл. Гусарка 2007 / С. П. Шевчук ; С. П. Шевчук, К. В. Причиненко, В. В. Прохорович ; Центр краєзнав. досліджень Північ. Приазов'я [та ін.]. – Куйбишеве : [Район. друкарня], 2007. – 44 с. : іл. – Бібліогр.: с. 43-44.

Збірник краєзнавчих праць гуртківців Шевченківської середньої школи. Вип. 1 / Запоріз. обл. станція юних туристів. – [Куйбишево] : [б. в.], 1991. – 27 c. – Із змісту : Якимець, А. Історіографія гусарківської знахідки : [археол. знахідки з Гусарків. кургану] / Андрій Якимець. - С. 7-9 ; Забілий, Р. Сторінки історії Гусарківської земської школи (1870-1917 рр.) / Руслан Забілий. - С. 9-12 ; Шевчук, О. Ткацьке ремесло в селі Гусарці / Олена Шевчук. - С. 23-24.

Література та інтернет-ресурс:

"Повітова столиця". Літопис історії Бердянська очима кореспондентів "Одеського Вісника" (1876 - 1893 рр.) / Бердян. осередок Запоріз. наук. тов. ім. Я. Новицького [та ін. ; упоряд.: І. І. Лиман, В. М. Константінова]. – Бердянськ ; Невинномиськ : Тандем-У, 2007. –378 с. – Із змісту : [Раюнець Антоній]. - С. 177-178.

Лиман, І. І.Раюнець Антоній[Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. - Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=7211&lang=ukr

Література:

Шевелёв, М. П. Молочных Вод былое волшебство : лит. прогулки / М. П. Шевелёв ; Марк Шевелёв. – Любек : Привал, 2011. – 136 с. – Із змісту : Шевелёв, М. С пером на пароме. - С. 117-119.

Її відкрили послідовники німецького місіонера пастора Едуарда В’юста, який тут проповідував. Великий інтерес ця ідея викликала в німецьких новопієтистів, що проживали в Харкові, Санкт-Петербурзі та Ревелі (Таллінні). Крім того, «В’юстові брати» організували в інших поселеннях «Біблійські гуртки», де навчали дітей здійснювати незавчену імпровізовану молитву вголос. У 1873 році у приміщенні школи було відкрите центральне училище.

Література:

Кумок, В. Н. Евреи Мелитополя. Т. 1 / В. Н. Кумок, С. В. Воловник ; Виктор Кумок, Семён Воловник. – Мелитополь : Изд. дом МГТ, 2012. – 816 с. : ил., фото. – Из содерж. : Давид Абрамович Каменский. - С. 519-520.

Олександр Григорович Люткевич народився в м. Олександрівськ Катеринославської губернії (нині - м. Запоріжжя). По закінченні Катеринославської гімназії (1888) він вступає на медичний факультет Московського університету. Будучи студентом, Олександр Григорович проявляв особливу зацікавленість до хвороб очей, і професор А.О. Крюков залишив його понадштатним ординатором при офтальмологічному відділенні Ново-Катеринівської лікарні. Коли А.О. Крюков став директором офтальмологічноїуніверситетської клініки, він запросив працювати до себе О. Г. Люткевича.

У 1904 році Олександр Григорович Люткевич захистив дисертацію на ступінь доктора медицини з теми «Результати оперативного лікування високої короткозорості за даними офтальмологічної клініки Московського університету». Молодий лікар, досліджуючи випадки високого ступеня міопії, звернув увагу, що існує спадкова схильність до цієї хвороби. Також він висловив думку, що показанням проведення операції може бути тільки її доцільність, доказавши, що це може викликати відшарування сітківки. Ця тема мала важливе значення, тому що офтальмологи в усьому світі були захоплені хірургічним лікуванням високої короткозорості шляхом видалення прозорого кришталика. Цей спосіб, як дуже небезпечний, згодом було заборонено.

В цьому ж році Олександр Григорович отримує звання приват-доцента Московського університету та починає читати лекції з офтальмології для студентів.

У 1911 році Олександра Григоровича Люткевича назначають професором та керівником кафедри хвороб ока в Юр’євський (Тартуський) університет. З початком Першої світової війни університет перевели до Воронежу. Деканом медичного факультету був обран Олександр Григорович Люткевича. У клініці він багато сил віддав організації наукової лабораторії, де вивчали патологію органу зору.

О. Г. Люткевич - автор 23 наукових робіт, під його керівництвом написано 18 робіт. Багато сил професор віддав журналу «Вестник офтальмологии», з 1925 р. Люткевич був членом редакційної колегії журналу «Архив офтальмологии».

Помер Олександр Григорович Люткевич18 квітня 1928 року.

Інтернет-ресурс:

Люткевич Александр Григорьевич [Электронный ресурс]. - Режим доступа : ru.wikipedia.org>Люткевич, Александр_Григорьевич

Література та інтернет-ресурс:

Энциклопедия Бердянска : ист.-краевед., обществ.-полит. справочник. Т. 2 : М - Р / [под общ. ред. Михайличенко В. И.]. – Мелитополь : Изд. дом МГТ, 2014. – 824 с. : ил. – Из содерж. : Лыман, И. И. Покровский Сергей Федорович.- С. 494.

Лиман, І.ПокровськийСергій Федорович[Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. - Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=6884&lang=ukr

Література:

150 чудес Запорожского края, которые необходимо увидеть / [авт. Валерий Фоменко]. – [Запорожье : б. и., 2011]. – С. 14.

Література:

По той бік Дніпра: вплив контраверсійних образів "іншого українця" на формування ментальних кордонів : [наук. зб.] / Запоріз. нац. ун-т [та ін. ; редкол.: М. О. Фролов та ін.]. – Запоріжжя : Інтер-М, 2015. – 362 с. – Із змісту : Ігнатуша, О. М. Протоієрей Андрій Коренєв у пошуках церковної єдності (1925-1928 рр.). - С. 78-85.

Цій книзі судилося справити величезний вплив не лише на формування української історичної науки, а й на процеси пробудження і консолідації української нації.Уній на багатому документальному матеріалі в популярній формі всебічно висвітлюється історія запорозького козацтва від його виникнення в кінці ХV ст. до 1734 рр. Перший том присвячений зображенню внутрішнього побуту запорозької громади, в другому і третьому описуються походження козаків, їхня боротьба проти грабіжницьких навал на Україну орд кримських та турецьких феодалів, сухопутні походи запорожців у Крим, та морські - у Туреччину. Значну увагу приділено дослідженню участі запорожців в народних повстаннях проти шляхетської Польщі, визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького 1648-1654 рр. Тільки мужня людина могла зважитися у ті часи досліджувати і популяризувати героїчне минуле України, оспівувати Запорозьку Січ. У радянський період довгий час книга читачам не видавалася, оскільки вважалося, що вона має буржуазно-націоналістичне спрямування.

Література:

Тихомиров, С. В. Некоторые аспекты изображения запорожского казачества у Н. В. Гоголя и Д. И. Яворницкого / С. В. Тихомиров // Запоріжжя в історії та культурі : тези доп. і повідом. респ. наук. конф. / Запоріз. держ. ун-т ; редкол. : В. М. Тихомиров та ін. – Запоріжжя : [б. в.], 1991. – С. 26-27.

Література:

Публічні бібліотеки Запорізької області : довідник / [уклад. : Палівода Т. М., відп. за вип. і ред. Степаненко І. П.] ; КЗ «ЗОУНБ ім. О. М. Горького» Запоріз. обл. ради. – Запоріжжя : АА Тандем, 2010. – С. 6-7.

Література:

Запорізький національний університет: історія і сучасність (1930 - 2005) : ювілейна книга / [авт. кол.: П. І. Білоусенко, К. О. Буслаєва, А. В. Бочарова та ін.]. – Запоріжжя : Дике Поле, 2006. – 248 с. : іл. – Із змісту : Наукова бібліотека. - С. 185-187.

Енциклопедія Сучасної України. Т. 2. Б - Біо / редкол.: Дзюба І. М. (співголова) [та ін.; НАН України, Наук. т-во ім. Шевченка, Координаційне бюро Енциклопедії Сучасної України]. – К. : [Поліграфкнига], 2003. – 872 с. : іл. – Із змісту : Полтавченко, Л. Г. Бібліотека Запорізького державного університету. - С. 655.

Кам'янка-Дніпровська : до 225-річчя від дня заснування міста : бібліогр. покажч. / КЗ «ЗОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР ; [уклад. Г. М. Нагорна ; ред. І. Степаненко]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2011. – 76 с. : іл. – (Міста і села Запоріз. області ; вип. 4). – Із змісту : Богослов, Л. В. З історії бібліотек Кам`янсько-Дніпровського району : [в т. ч. про першу бібліотеку міста]. - С. 51-52.

Бібліотечне краєзнавство : матеріали краєзнавчих читань, м. Бердянськ, 7-9 вересня 2004 р. [Вип. 3] / Упр. культури і туризму ЗОДА, ОУНБ ім. О. М. Горького, Запоріз. бібл. асоціація ; [уклад.: Л. Ізюмова]. – Запоріжжя : [б. в.], 2005. – 36 с. – Із змісту : Богослов, Л. Із історії бібліотек Кам`янсько-Дніпровського району. - С. 8-10.

Література:

Морозюк, В Корфівська школа // Морозюк, В. Надщерблена доля : (із творчого набутку краєзнавця і публіциста у рік його 65-ліття). – Івано-Франківськ, 2003. – С. 176.

Література:

Запорожжя індустріальне : історія і сьогодення / [авт. тексту Федір Турченко та ін.]. – [Запоріжжя] : Дике Поле, 2009. – С. 49.

Література:

Запорізька область : ілюстров. енциклопедія. [Т .2] : Архітектура і містобудування. Культура. Економіка. Райони області / К. С. Карафін, О. І. Красюк. – Запоріжжя : Дике Поле, 2004. – С. 22.

Література:

Свято-Володимирський храм УПЦ МП // Вільнянськ : до 170-річчя від дня заснування міста (1840-2010) : бібліогр. покаж. / КЗ«ЗОУНБ ім. б-ка ім. О. М. Горького» ЗОР ; [ред. І. Степаненко ; уклад. І. Шершньова]. – Запоріжжя, 2010. – С. 97-98. – (Міста і села Запоріз. обл. ; вип. 3).

Література:

Якимівка : від сивої давнини до сьогодення : (1833-2008) : (бібліограф. покажчик) / [уклад. І. Шершньова] ; КЗ «ОУНБ ім. О. М. Горького» Запоріз. обл. ради. – Запоріжжя : [б. в.], 2008. – 60 с. – (Міста і села Запоріз. обл. ; вип. 1). – Із змісту : Завод «Стандарт». - С. 14.

Гнєдашев, В. «Стандарт» // Акимов. вестн. - 2007. - 26 июля (№ 30). - С. 5.

Після дійсної служби працював бухгалтером у місцевій сільськогосподарській артілі, потім жив і працював у Маріуполі. В армії з липня 1941 року, в боях із німецько-фашистськими загарбниками - з 1943 року. Воював на Західному та 1-му Прибалтійському фронтах. Санінструктор 287-го стрілецького полку 51-ої стрілецької дивізії О. П. Кулик брав участь в Смоленській та Невельській наступальних операціях. Під вогнем противника старшина Кулик виніс з поля бою більше сотні поранених, приймав участь в організації переправ. За мужність та героїзм, проявлені в цих операціях, він нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня (23.12.1943) та двома медалями “За відвагу” (26.08.1943, 24.09.1943). Під час визволення Прибалтики приймав участь в боях на Куршській косі (м. Неринга, Клайпед. повіт). Похований на військовому кладовищі в с. Кайряй, неподалік Клайпеди. На могилі встановлено пам`ятник. На будинку, де народився О. П. Кулик встановлена меморіальна дошка. Його ім`ям названа вулиця в рідному селі та в м. Маріуполі.

Література:

Энциклопедия Бердянска : в 2 т. Т. 1. А-Л / [авт. идеи, рук. творч. группы В. И. Михайличенко]. – Мелитополь : Изд. дом МГТ, 2013. – 880 с. : фото, портр. – Из содерж. : Кулик Александр Павлович. - С. 777.

Посереддерев`яногоприміщення був улаштований цементований басейн довжиною 10 саж., 4 саж. завширшки тавід 1 до 3 аршин глибини. Басейн вміщувавбільше 20 тис. відер. Вода в басейні була проточна, поступала із спеціально пробуреного артезіанського колодязя і мінялася два разина добу. Плата за вхід (разова) – 15 коп. Були введені абонементні книжки: 100 квитків по 5 коп. за квиток, 50 квитків – 6 коп., 25 квитків – 8 коп., 10 квитків – 10 коп. Члени платили половину. В однуіз недільсерпня в купальні побувало більше 300 чоловік.

Література:

Князьков, Ю. П. Вулиці міста Запоріжжя : короткий довідник / Ю. П. Князьков ; Запоріз. нац. ун-т [та ін.]. – К. : [б. в.], 2015. – 112 с. – Із змісту: [Вулиця] Бєлокопитова[Вознесенів. р-н]. - С. 45.

Переправа в майбутнє. Кічкас. Павло-Кічкас. Заводський район : присвячується 40-річчю з дня утворення Заводського району міста Запоріжжя / [кер. проекту О. Бірюк]. – Запоріжжя : Дике Поле, 2009. – 48 с. : фото. – Із змісту : Ними пишаються заводчани : [в т. ч. про Д. І. Білокопитова]. - С. 43.

А піду я одружуся

З моїм вірним другом

З славним батьком запорозькими

Та з Великим Лугом.

Т. Шевченко

Це книга про одне з див української історії та природи - комплекс плавнів у долині Дніпра, своєрідний путівник по Великому Лугу. За козацьких часів він мав багатий тваринний і рослинний світ. Запорожці називали його своїм батьком, бо мав для них винятково важливе військово-стратегічне і господарсько-економічне значення.

Як соціально-історичний і природний феномен, він справив значний вплив на духовність українського народу, став символом лицарської звитяги, символом військової слави, волі й незалежності України. Його оспівали в піснях і думах, про нього згадується в прислів`ях і приказках, описано в художніх творах, зображено на картинах.

В книзі автор акцентує увагу на питаннях збереження історичної пам`яті, природи Великого Лугу.

Література:

Пшеничний, Ю. Великий Луг Андріана Кащенка ; Кащенко, А. Мій Великий Луг / Юрій Пшеничний // Свята справа - ХХІ. - 2009. - № 1-2. - С. 25, 26-27.

Література:

Заньківчани : Львів. держ. ордена Трудового Червоного Прапора акад. укр. драм. театр ім. М. Заньковецької. - К. : Мистецтво, 1972. - 187 с. - Із змісту : [про перебування театру в м. Запоріжжі в 1939-1941 рр.]. - С. 12, 53, 54, 71, 73, 75, 77, 91-97, 118, 122, 148, 150, 154-155, 171.

Театральна повість на 4 дії з прологом, без антракту та з відкритим фіналом : буклет до 80-річчя Запоріз. акад. обл. укр. муз.-драм. театру ім. В. Г. Магара / [авт. текстів : Н. Ігнатьєва ; упоряд. : Л. Смиченко; фото : О. Бурбовський, О. Сидоренко]. – [Запоріжжя : Кераміст, 2009]. – 56 с. : іл. – На обкл.: Запорізький академічний обласний український музично-драматичний театр ім. В. Г. Магара, 1929-2009. – Із змісту : [Ігнатьєва Н. М.] Історія будівлі. - С. 28-29.

***

Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліографічними списками / [ред. І. Степаненко, уклад. І. Шершньова] ; КЗ «Обласна універсальна наукова бібліотека ім. О. М. Горького» ЗОР. – Запоріжжя : АА Тандем, 2013. – 272 с. : іл. – Із змісту : 1.11 - 75 років (1939) Ф. М. Стригуну, актору, реж., худож. керівнику Львів. нац. акад. укр. драм. театру ім. М. Заньковецької ; 1961-1965 рр. - актор Запоріз. обл. укр. муз.-драм. театру ім. Шорса (нині - В. Магара). - С. 158-159.

Вільнянськ : до 170-річчя від дня заснування міста (1840-2010) : бібліогр. покажч. / КЗ «ЗОУНБ ім. О. М. Горького» Запоріз. обл. ради ; [уклад. І. Шершньова ; ред. І. Степаненко]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2010. – 108 с. : іл. – (Міста і села Запорізької області ; вип. 3). – Із змісту : Хом`як Катерина Петрівна : [(22.12.1922, м. Вільнянськ Запоріз. обл.), засл. арт. України, актриса Львів. держ. акад. укр. драм. театру ім. Заньковецької]. - С. 44-46.

Мистецтво України : біографічний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. – К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1997. – 700 с. – Із змісту : Лабинський, М. Сумські : [В`ячеслав Гнатович та Ганна Іванівна (працювали у Львів. (1957-1967) та Запоріз. (1967-1980) та ін. театрах)]. - С. 579.

З ЛОПАТОЮ КРІЗЬ ЧАС

(до 90-річчя початку Дніпробудівської археологічної експедиції)

Протягом ХХ століття природа нашої країни зазнала величезних змін. Багато унікальних її куточків було принесено в жертву індустрії. Чи не найдивовижнішим із них можна вважати край надзвичайної краси й небаченого багатства пам’яток природи та історії – Дніпровське Надпорожжя. З одвічних часів землі над Дніпровими порогами незмінно вабили людей. Води Дніпра були виключно багаті рибою, прибережні ліси повні дичини, степи й луки годували незліченні череди худоби. Тут, у Надпорожжі, дніпровський водний шлях перетинався з не менш важливим суходільним. У місцях перевозів сходилися всі чотири сторони світу. Нема жодної історичної епохи, яка б не лишила слідів у цій землі. В археологічному плані Надпорожжя сьогодні – один з найбільш вивчених регіонів: тут відомо понад 300 пам'яток давнини. Їх вивчення почалося ще у ХІХ ст., та перші епізодичні розкопки не наблизили розкриття й мізерної частки тисячолітніх таємниць. Справжній прорив у вирішенні цієї задачі принесла доба індустріалізації.

У 1920-і роки мабуть ніхто, окрім вчених-істориків не відчув небезпеки, яку несе з собою будівництво Дніпрогесу. Сповнені смутком слова археолога М. Я. Рудинського: «Перетворення частини Дніпрової течії у довге на сто кілометрів озеро (...), що матиме місце р. 1931, – цей простий і зрозумілий після пояснень рядового робітника Дніпрельстану факт, устає перед нами, як справжня катастрофа, новий катаклізм, коли здумаєш, що після нього буде понято водою величезну просторінь Дніпрового узбережжя, незрівнянно багату на пам'ятки доісторичні й сливе зовсім не досліджену з археологічного боку».

Питання про всебічне наукове вивчення Надпорожжя було підняте тодішнім директором Катеринославського краєвого музею Д. І. Яворницьким вже у середині 1920-х рр. Однак, тільки 27 березня 1927 р., його, «як кращого знавця археології та історії Запорожжя», було призначено відповідальним керівником «постійного археологічного нагляду та археологічних розкопок на території Дніпробуду». Будівельні роботи тривали вже 12 днів...

Серед напрямків роботи комплексної Дніпробудівської експедиції Наркомосу УСРР були етнографія та музеєзнавство, геологія та зоологія, але найголовнішим завданням було вивчення археологічної спадщини. Це був «героїчний час» в історії розвитку української археології. За надзвичайно короткий термін, при катастрофічній нестачі наукових кадрів, робочої сили, фінансування, найнеобхідніших матеріалів було здійснено велетенський обсяг робіт. Досліджено сотні унікальних пам'яток, здійснено низку видатних відкриттів, накопичено безцінний досвід, встановлено порядок проведення й фінансування новобудовних експедицій.

Першу попередню подорож порогами археологи здійснили за вісім днів липня 1927 р. «Та й одному з учасників експедиції – розповідав М. Я. Рудинський – не було на гадці, що цей побіжний огляд островів протягом тижня може збагатити наші відомості на цілу низку нових категорій пам'яток, про які до цього часу навіть і не згадувалося».

…Коли археологи прибули до Кічкасу, де щойно почалося Дніпровське Будівництво, руйнування пам'яток тут йшло вже повним ходом. Сухі рядки звітів не змогли приховати жаль і смуток про скелі, що їх вже підірвано, кургани, що зрівняні із землею. Щоб урятувати хоч що-небудь, було вирішено в першу чергу розпочати розкопки тих об'єктів, які вже нищилися. У тих випадках, коли неможливо було встигнути за ударними темпами будівництва, встановлювався простий нагляд за земляними роботами – старовинні речі вихоплювали буквально з-під ковшу екскаватора.

Матеріально-технічна база експедиції була надзвичайно слабкою. Не було спеціальних приміщень для науковців, не вистачало засобів на харчування й оплату праці. Керівникові експедиції часом доводилося прикладати всю наполегливість, щоб вибити фінанси на найнеобхідніше: лопати, креслярське приладдя, фотореактиви.

Та найбільшою проблемою був брак часу й кваліфікованих кадрів. У експедиції взяли участь археологи зі всієї України: Д. І. Яворницький – з Дніпропетровська, М. Я. Рудинський – з Києва, О. С. Федоровський – з Харкова, А. В. Добровольський – з Херсона, П. І. Смолічев – з Чернігова, Ф. Н. Кіранов – з Нікополя та інші. Фронт робіт був настільки широкий, а людей, що мають хоч би мінімальний досвід розкопок, – так мало, що в березні 1929 року при Дніпропетровському музеї були засновані річні курси з підготовки фахівців середньої кваліфікації. Яскраво ілюструє тодішній стан телеграма Яворницького в Наркомос (1932 рік): «Знайдено 10 стоянок, працює один археолог. Негайно відряджайте людей». З наближенням дати затоплення напруга робіт інколи доходила до нервозності. У 1931 році дійшло до того, що колектив Дніпробудівської експедиції викликав співробітників Ольвійської експедиції (Миколаївська область)... на соціалістичне змагання!

...Аркадію Добровольському, що прибув на Дніпробуд у 1927 році, довелося буквально спростовувати прислів'я – «Один у полі не воїн». З раннього ранку (часто з 5 години) і до пізнього вечора він працював просто на будмайданчику, під гуркіт машин. Довкола збиралися натовпи з сотень цікавих: кожному хотілося поглянути, торкнутися руками знахідок, покопирсатися у землі. Постійно відволікали всякими питаннями – все більше про «золото», про «скарби». Необхідно було обов'язково закінчити всю роботу (розчистити, замалювати, розібрати поховання), щоб вночі різні «аматори» не зіпсували вже знайдене. Увечері Добровольський вирушав «додому» – на квартиру свого приятеля – краєзнавця Г. Г. Мартенса, і там, часто до 10 ночі, упорядковував і упаковував матеріали. Одна була думка – як би чого не наплутати...

На відміну від професійних археологів, які працювали з раннього ранку і до пізнього вечора, практично без вихідних, землекопи свято шанували розпорядок дня. Вони працювали позмінно, і змусити їх залишитися на розкопі більше 8 годин було абсолютно неможливо. Грабарів потрібно було умовляти хоч би не псувати речі, знайдені за відсутності археологів, а віддавати їх. Величезні проблеми із землекопами викликала специфіка археологічних робіт: адже на розкопках головне не кубометри вийнятого ґрунту, а ретельне (а значить – повільне) дослідження пам'ятки. Бачачи, як їхні товариші в котлованах Дніпробуду заробляють «за кубометри», землекопи на розкопках страшенно обурювалися. Справа доходила до великих скандалів з офіційними скаргами і відмовою від роботи. Так тривало до тих пір, поки відрядну форму оплати праці не було замінено погодинною.

Велику допомогу археологам надавали місцеві любителі-краєзнавці – такі, як згаданий Г. Г. Мартенс – меноніт, вчитель гімназії. Сумна доля цієї людини показує загальний стан тодішньої історичної науки.

Мартенса було призначено повноважним Академії Наук у справі охорони пам'яток на Дніпробудівській території у Кічкасі. До його обов'язків входило спостерігати за земляними роботами, і, в разі виявлення пам'ятки, переривати роботи і запрошувати археологів. Затримка темпів будівництва, природно, дратувала активістів соцзмагання, і, врешті-решт адміністрація дала наказ: «Мартенса на будмайданчик не пускати!» Вчений вимушений був підбирати череп'я, роздавлене технікою, вночі, як злодій, при світлі місяця. «Я вже не маю сліз!» – каже він у листі Д. І. Яворніцкому, розповідаючи про знищення пам'яток. Душевні муки від розуміння неможливості запобігти нищенню того, що складало сенс всього життя, призвели до смерті Генріха Мартенса. Можливо, саме він послужив прототипом «професора» з поеми Олександра Безіменського «Трагедийная ночь»:

«В эту ночь застрелился профессор

После взрыва скалы Сагайдачного…

…Пыль и пепел. Печаль и тоска.

Где ты, где ты, моя Украина?

Раздавила твои века

Электрическая машина.

Умирают со мною века

Мир безрадостен. Рок беспощаден.

Нечем жить. Пыль и пепел. Тоска.

Не скажу – до свиданья. Прощайте».

Поема почала друкуватися у 1930 р. Пізніше, у 1937 р., автор-кон'юктурник додав до свого твору такі рядки:

«Это старого мира обломок,

Это зверь, копошившийся в яме.

Он из тех, чей кровавый потомок

Ежедневно сражается с нами».

Ці слова могли б здатися простим художнім перебільшенням, якби не реалії часів «Великого терору». В шаленій гарячці індустріалізації надмірний інтерес до далекого минулого став розглядатися, якопозиційність чинній владі. Система повела наступ на історичне краєзнавство та археологію, звинувачуючи ці науки в «засиллі гробокопацтва та народницьких теорій».У 1933 р. був знятий з посади директора дніпропетровського музею та фактично позбавлений засобів до існування академік Д. І. Яворницький. Тоді ж репресовані учасники Дніпробудівської експедиції – археологи П. А. Козар, А. В. Добровольський, П. І. Смолічев, Т. Т. Тесля. У 1934 р. повісився Т. М. Кіранов, засланий М. Я. Рудинський, у 1937 засланий геолог І. А. Лепікаш, у 1938 «за участь у антирадянській контрреволюційній диверсійно-терористичній організації» розстріляний директор музею Дніпробуду М. Г. Філянський, у 1939 заарештований В. А. Грінченко.

Та все це буде згодом. А поки що вчені досліджують сотні нових пам'яток, перегортаючи тисячі кубометрів землі, а разом з ними – всі старі уявлення про минуле Півдня України. Ось лише кілька моментів, вихоплених археологами Дніпробуду з мороку віків.

Сенсацією стало відкриття ранньопалеолітичної (до 35 тис. р. т.) стоянки у балці Сажавці поряд із селом Старі Кодаки. У балках Дубовій, Кайстровій, Осокоровій вперше на Нижньому Дніпрі були знайдені та досліджені І. Ф. Левицьким та Т. Т. Теслею стоянки палеоліту (доби давнього каменю, понад 12 тис. р. т.). До речі, на Осокорівській стоянці вже після Німецько-радянської війни розкопувалися рештки, можливо, найдавніших в Україні мазанок епохи мезоліту (середнього каменю, 10–8тис. р. т.).На острові Сурському досліджувалося неолітичне (новокам'яної доби) поселення VI – V тис. до н. е., яке дало назву виділеній згодом сурсько-дніпровській археологічній культурі. Її носії першими у цих краях виготовляли глиняний посуд. На скелі Середній Стовп А. В. Добровольським розкопане перше з відомих поселень середньостогівської культури ІV тис. до н. е. (у літературі вкорінилася топонімічна помилка). «Середньостогівці» першими у Європі приручили коня для їзди верхи. Працями експедиції було досліджено численні поселення, святилища і кургани з кромлехами та кам'яними ящиками доби енеоліту-бронзи (ІV – II тис. до. н. е.). Це спонукало Д. І. Яворницького наполягати на включенні до планів Всеукраїнського Археологічного Комітету теми «Мегаліт України». Дослідження скіфських поховань VI – III ст. до н. е. дало підстави виділити серед них так званий «Надпорозький варіант» з характерними для нього кам'яними спорудами. Вперше у порожистій частині Дніпра були відкриті пам'ятки черняхівської культури ІІІ – V ст. н. е., яка пов'язується з племінним союзом германців-готів. Досліджені також алано-болгарські пам'ятки салтово-маяцької культури VII – IX ст., залишені населенням Хазарського каганату. Серед останніх – знамениті керамічні майстерні у балці Канцирка, дослідженні М. О. Міллером, та «Вознесенівський скарб» VII – VIII ст., розкопаний А. В. Грінченком. Тут, всередині валу з каміння й землі було знайдено сотні прикрас, залишених у поминальному вогнищі на честь якогось тюркського хана. «Надзвичайно цікавим явищем в археологічній дійсності нашого Півдня» назвав А. В. Добровольський численні слов'янські селища ХІ – ХІІ ст. Серед козацьких пам'яток розкопувалася невелика кількість поховань, а також Кодацька фортеця та Усть-Самарський ретраншамент.

Ці та інші відкриття змінили і надзвичайно збагатили наші знання про давнину Надпорожжя. Безперечно – коли в нетрях штучного потопу сховався останній поріг, минуле берегів Дніпра уявлялося зовсім по іншому, ніж всього за п'ять років до того.

(Власов О. Ю. )

Рекомендована література

Ляшко С. Н. Днепрогэсовская археологическая экспедиция 1927 – 1933 гг. и ее роль в развитии отечественной археологической науки / С. Н. Ляшко // Проблеми археології Подніпров'я. – Дніпропетровськ, 2003. – С. 14-27.

Міллер М. Дніпрельстанівська археологічна експедиція Наркомосу України (1927 – 1932) / М. Міллер // Науковий збірник Українського Вільного Університету. – Мюнхен, 1956. – Том VI. – С. 147-166.

Репресоване краєзнавство (20 – 30-і роки). – К. : Рідний край, 1991. – 492 с.

Рудинський М. Археологічна розвідка на Дніпрельстані / М. Я. Рудинський // Збірник Дніпропетровського краєвого історико-археологічного музею. – Дніпропетровське, 1929. – Т. І. – С. 45-60.

Список археологічних пам’яток Дніпровського Надпоріжжя (Дніпропетровська й Запорізька області) / уклад. Д. Я. Телегін, О. В. Бодянський // Археологічна спадщина О. В. Бодянського : (До 90-річчя від дня народження). — Запоріжжя, 2006. — С. 110 – 142.

Яворницький Д. І. Дніпрові пороги / Д. І. Яворницький. – Харків : Державне видавництво України, 1928. – 76 с.

Література:

Видейко, М. Ю. Украина: от Антов до Руси / М. Ю. [Видейко. – [К. : Крион, 2009]. – 240 с. : іл. – Проект «Украина. Історія великого народу» / рук. проекта Толстоухов А. В., Зубанов В. А. – Из содерж. : [Днепрогэсов. археол. экспедиция : есть фото раскопок]. - С. 158-160, 166-174, 227.

Козар, П. А. На Дніпрельстан через пороги : вибране / П. А. Козар ; упоряд. і вступ. ст. М. Чабана. – Дніпропетровськ : УкО ІМА-прес, 2000. – 160 с. – Із змісту : Дніпрельстанівська археологічна експедиція. - С. 9, 111, 132-133.

Ковалева, И. Ф. Очерки древнейшей истории племен Степной Украины : (по материалам Днепрогэсовской экспедиции НКПроса УССР 1927-1932 гг.) : учеб. пособие / И. Ф. Ковалева. – Днепропетровск : ДГУ, 1980. – 72 с.

Матеріали комплексної експедиції в районі Дніпрельстану. Вип. 1 : Лепікаш, Л. А. Геоморфологія і четвертинні поклади пониззя р. Самари і долини Дніпра від Дніпропетровська до Запоріжжя / гол. вид. ради О. В. Палладін. - К. : Вид-во ВАН, 1934. - 153 с.

Ляшко, С. М. Доля збірників «Студії по вивченню території Дніпрельстану» (за матеріалами Комісії для досліду території Дніпрельстану при Всеукраїнській академії наук 1927-1933) / С. М. Ляшко // Музейний вісник. – 2013. – № 13. – С. 177-184. – Бібліогр. : 12 назв.

Ковалёва, И. Ф. 80 лет : забвение и благодарная память : к юбилею Днепрогэсовской новостроечной экспедиции ; Попандопуло, З. Х. Фотопамять о Днепростроевской єкспедиции/ И. Ф. Ковалёва // Музейний вісник. – 2012. – № 12. – С. 196-207, 265-269.

***

Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2013 рік : календар і короткі довідки з бібліогр. списками / КЗ «ОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР ; [ред. І. Степаненко ; уклад. І. Шершньова]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2012. – 340 с. – Із змісту : 14.08 — 125 років від дня народження Ф. Т. Камінського (1888-1978), вченого, археолога, учасника Дніпрогесівської археологічної експедиції (1927-1929), репресованого. - С. 117-119.

Міський парк культури та відпочинку імені О. М. Горького – пам’ятник садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення – у 2017 році відзначає свій 90-річний ювілей. Його історія зберігає 90 творчих, трагічних, нелегких та радісних років.

Наша добра пам’ять назавжди збереже імена тих, хто задумав, плекав і створив наш чудовий міський парк, хто захистив його під час другої світової війни, відбудував і знову повернув його до життя у мирний час.

Салют і хвала їхнім добрим рукам та гарячим серцям!

Салют усім добрим людям, хто прийняв їхню естафету!

Салют і низький уклін Івану Олександровичу Алексєєву – засновнику і проектанту парку – старшому лісничому Старо-Бердянського лісництва.

Добра пам’ять назавжди збереже імена його соратників:

А.М. Лойко - секретаря комітету комсомолу артілі «Перемога» (зараз завод «Моторний»);

В.І. Трунова – заступника голови міськвиконкому;

С.І. Бензик – заступника директора окружного промислового комбінату місцевої промисловості;

С.В. Клименка – голови колгоспу (м. Генічеськ);

В.К. Філліповського – заступника голови міськвиконкому;

В.М. Каменецького, І.П. Скрипника. А.Г. Лозович, Є.Т. Рєзника. Ф.І. Малаєвої та ін.

Будівництво парку йшло від заходу до вулиці Межової на піщаному пустирі. Пустир перекопувався вручну. Спочатку це була площа в 3,5 га. Воду у дерев’яних діжках возили з нижньої частини міста з великого ставка колишнього міського саду та із лікарні, оскільки водопроводу у місті не було. Саджанці возили з Бердянського лісництва на тракторі з двома причепами. Незважаючи на труднощі, роботи з насадження парку велись з великим ентузіазмом.

Активну участь в насадженні парку брали комсомольці міста, профспілки міських заводів та фабрики, школярі, їхні батьки, домогосподарки та всі бажаючі. Постійно організовувались суботники та недільники.

Восени 1927 року парк прийняв перших відвідувачів на відпочинок – мешканців Мелітополя.

Парку було присвоєно ім’я першого секретаря Дніпропетровського обкому партії Менделя Марковича Хатаєвича.

Місто зростало, і разом з ним зростав міський парк, за активної участі усіх мешканців міста.

Тридцяті роки – роки архітектурної забудови парку: літня естрада, дитячий майданчик, стрілецький тир, парашутна вишка і гордість міста – фонтан і дитяча залізниця ім. Кагановича.

Літніми вечорами жителі і гості із завмиранням серця збирались біля фонтану, щоб бути свідками справжнього священнодійства – включення фонтану. Різнокольорові промені прожекторів були спрямовані на фонтан. Музика духового оркестру і прогулянки навколо фонтану тривали до пізнього вечора і були своєрідним ритуалом нашого парку.

На літній естраді виступали такі знаменитості, як: джаз-оркестр Едді Рознера, артисти Леонід Утьосов, Фрумкін, брати Покрасс, Любов Орлова. Значною популярністю користувалися концерти художньої самодіяльності міста та колективів дитячої залізниці.

У перервах, коли відпочивав духовий оркестр, на естраду виходив улюбленець публіки акордеоніст Костянтин Дорді. У парку працювали стадіон, літній кінотеатр, бібліотека, танцювальна і дитяча майданчики.

Сьогодні добрі слова ми говоримо на адресу світлої пам'яті тих, хто задумав, створив і побудував Малу Кагановичську дитячу залізницю, кому посміхнулась доля у пісні горнів, у дробі барабанів, у світлі золотого багаття промчати своєю країною дитинства на піонерському паровозі.

Леонід Іванович Гринюк – начальник Сталінської залізниці, Іван Григорович Марушенко – начальник дитячої залізниці м. Мелітополя, Василь Васютін – комсомольський секретар, Василь Суховей – керівник залізниці від учнів, Леонід Шермейстер – учень 10-го класу, який написав пісню «Піонерський паровоз» - ці особистості назавжди увійшли в історію нашого міста. Отже, в тридцяті роки парк заявив про себе як про значний культурний центр нашого міста.

Продовжуємо гортати сторінки історії.

22 червня 1941 року ансамбль пісні та танцю дитячої залізниці планував поїздку з великим концертом до м. Бердянськ. Усім оркестрантам пошили костюми. Але цьому концертові не судилося відбутися – ніколи. Прийшла страшна звістка про початок Великої Вітчизняної війни.

….«Будет помнить город вечно,

как однажды летней ночью

от внезапной канонады

старый парк наш содрогнулся!»….

Підірване війною дитинство, підірвана дитяча залізниця, поневічений снарядами, вирубаний, похмурий парк!

Замість алеї з черемхи – надгробки та хрести, оскільки фашисти влаштували у парку військове кладовище. Багато дерев розбиті на тріски, обвуглені. Усюди рови та воронки від снарядів. Територія та центральний вхід до парку заміновано. Сумні та трагічні сторінки пережив парк нашої юності в роки фашистської окупації 1941-1943 років. Більше 70 % будинків, споруд, дерев та кущів були безжалісно знищені.

За звільнення парку боролись воїни 60-го окремого батальйона 12-ї дивізії Йосипа Серпера, артилеристи 107-го полку 9-ої дивізії, 362-го стрілецького полку 315-ої стрілецької дивізії та ін.

Наш земляк Василь Прокопович Полупан, який вів прицільний вогонь у складі кулеметного підрозділу, підбив три німецьких танка. Усі воїни отримали нагороди. За цей бій Василь Полупан був нагороджений ордено Слави ІІІ ступеня.

Низький уклін і слава усім живим, усім загиблим за наш парк у 1943 році!

У звільненому парку йшли інтенсивні роботи з його відродження. Ентузіазм міської влади, підприємств та містян гідний наслідування для сучасного покоління. Був прийнятий п'ятирічний план розвитку міського парку.

Працівники заводів у вільний час, школярі, домогосподарки, демобілізовані воїни будували майданчики, павільйони, атракціони. Парк – це гордість нашого міста і об'єкт постійної уваги, турботи керівників міста та усіх комунальних служб.

Першим директором парку після закінчення війни став І. О. Алексєєв – засновник і проектант міського парку, на плечі якого лягло найскладніше завдання – відродити парк після війни. Потрібно було очистити алеї від залишків бомб та снарядів, засипати траншеї і окопи, воронки, організувати роботи з розмінування парку, організувати також суботники, замовити проекти будівель та споруд, розробити новий план відродження дендрологічного розвитку парку.

В 50-х роках багато зробив для відновлення парку директор М. П. Горський. Створювались нові павільйони, дитячі майданчики, музична естрада, кінотеатр, танцювальні майданчики, читальний павільйон.

Значний внесок у розвиток парку зробив колишній директор парку Михайло Васильович Осянін. Протягом 21 року він очолював міський парк, невтомно поліпшуючи його матеріальну базу, дендрологічний склад. Неодноразово парк ставав переможцем за результатами роботи серед парків СРСР.

У 1978 -1984 роках парк очолював полковник запасу Віктор Захарович Ткаченко.

Цей керівник – енергійний, цілеспрямований – зміг істотно зміцнити матеріальну базу парку, придбав нові атракціони, гральні автомати, побудував павільйони. Під його керівництвом парк став переможцем конкурсу на ВДНГ, володарем вищих нагород серед парків СРСР.

Згадаємо і Володимира Дмитровича Самофалова. Він працював у парку лише два роки (1984-1986), але за його керівництва виконана значна робота з реконструкції будівель і споруд, підтримки чистоти та порядку.

У 1987 році директором парку призначено випускницю Вищої профспілкової школи культури (м. Ленінград) Євгенію Леонідівну Харитонову.

Незважаючи на труднощі повного господарського розрахунку, вона зуміла організувати роботи з створення музею під відкритим небом – «Поляну казок». Зараз цю поляну прикрашають фігури з дерева, створені майстром Михайлом Семеновичем Осьмаком, а також гроти «Лев» та «Мауглі», фонтани, альпінарій, джерела.

Євгенія Харитонова зібрала унікальний матеріал і написала історію парку у двох томах – «Парк юності нашої», куди увійшли і вірші поетів Мелітополя – «Ты цвети, наш парк, и живи», «Я живу в Мелитополе», «Я не спешу поставить точку» и др.

Весільні бали на площі Перемоги, свята «Бабине літо», «Близнюків», «Свята Трійця», «Проводи зими», «Травневий вальс біля фонтану» - все це було поставлено за сценарієм Є. Харитонової, яка одночасно виступала і як режисер, і як ведуча.

За роки діяльності Є. Харитонової проведені реконструкції: пункту прокату, тенісного павільйону, комплексу споруд по вул. Крупської (нині - І. О. Алексеєва), 1, відреставровані будівлі дитячого кінотеатру, тиру, картинної галереї, планетарію, в якому для різних категорій населення функціонував камінний зал «Арго».

За результатами роботи парк двічі завойовував вищу нагороду Асоціації парків України – «Золоте дерево», був лідером регіону, найкращим роботодавцем року, лауреатом міжнародної виставки. В колекції нагород – грамоти Міністерства культури України, обласної адміністрації і міського виконкому.

Зараз перед парком стоять завдання з розширення дендрологічного складу парку, реконструкції будівель і споруд, запровадження нових форм та методів господарювання.

Напередодні ювілею парку до нього, як до старого друга, звертається уродженець Мелітополя, заслужений артист Чувашії Борис Удовиченко:

«Милый мой, старый парк! В который раз я хочу признаться тебе в любви. В числе моих самых лучших друзей и мест на земле Ты на одном из первых!

Спасибо тебе, что ты, как гигантская птица,

Осеняешь зеленым крылом мой город,

Зимой ты распеваешь песни буйных ветров,

шелестишь и шумишь весенней листвой и птичьим звоном.

При встрече с тобой я возвращаюсь в детство.

Порою мне кажется, что из-за поворота кленовой аллеи

появится девочка с русой косой и

Скажет слова: «Прости, я опоздала...»

Ты, как вечный хранитель прошлых лет и лихолетья,

Стоишь на земле, щедро политой кровью наших солдат.

Живи, расти, молодей, мой парк,

Чаруй своей волшебной музыкой жизни.

Хвала тебе, мой парк, остров сокровищ, вдохновения,

Жемчужина жизни, мое восьмое чудо света!!!»

(Харитонова Є. Л.)

Література:

Мелітополь XX століття : фотоальбом / В.І. Різник, О.М. Алексєєв, С.Б. Дворецький, Д.С. Дворецький. – К. : КВІЦ, 2006. – 224 с. : фото. – Із змісту : Парк. - С. 163-201.

Харитонова, Е. Л. Парк юности нашей... Кн. 1 / Е. Л. Харитонова. – Изд. 4-е, доп. – [Мелитополь : Мелитополь], 2007. – 148 с. : ил. – История городского парка культуры и отдыха им. М. Горького в воспоминаниях и фотодокументах.

Харитонова, Е. Л. Парк юности нашей... Кн. 2 : Городской парк 1941-1945 гг. / Е. Л. Харитонова. – Изд. 2-е. – [Мелитополь : Мелитополь], 2005. – 148 с. : ил. – История городского парка культуры и отдыха им. М. Горького в воспоминаниях и фотодокументах.

Харитонова, Е. Л. Парк юности нашей... Кн. 1 / Е. Л. Харитонова. – изд. 2-е, доп. – Мелитополь : Мелитополь, 2003. – 130 с.

Харитонова, Е. Л. Парк юности нашей... Кн.1 : 1927-1941 / Е. Л. Харитонова. – [Мелитополь : Мелитополь], 2003. – 102 с.

***

Крылов, Н. В. История парка в датах (1927-1971) // Мелитоп. краевед. журн. - 2016. - № 7. - С. 57-61.

Література:

Голодомор 1932-1933 років на території Запорізької області: свідчення очевидців / [упоряд.: Турченко Ф. Г. та ін.]. – Запоріжжя : Дике Поле, 2010. – 352 с. – Бібліогр.: с. 348-350 (72 назви).

Голодомор, 1932-1933: Запорізький вимір / [редкол.: Ф. Г. Турченко (голова) та ін.]. – Запоріжжя : Просвіта, 2008. – 320 с. – Бібліогр. в приміт.

Національна книга пам'яті жертв голодомору 1932 - 1933 років в Україні. Запорізька область / [обл. редкол.: Старух О. В. та ін. ; наук.-ред.група: Турченко Ф. Г. (кер.) та ін. ; відповід. за вип. О. М. Лазутін ; Укр. ін-т нац. пам'яті ; Запоріз. ОДА]. – [Запоріжжя : Дике Поле, 2008]. – 1080 с. : іл. – (Україна пам'ятає - світ визнає! 1932-1933. Голодомор - геноцид українського народу).

Голодомор 1932-1933 років на Якимівщині крізь призму документів, фактів, спогадів / [редкол.: В. Г. Уманський та ін.]. – Якимівка : [Поліград], 2008. – 167 с.

Глянь, В. М. Минувшини пекучий біль : хроніка голодоморів і політ. репресій на Токмаччині : іст.-публіц. нарис / В. М. Глянь ; Віктор Глянь. – Токмак : [Трибуна], 2008. – 64 с. : іл.

Коли катом був голод. Голодомор 1932-1933 років на Мелітопольщині / [кер. редкол. Баша О. М. ; редкол. та упоряд.: Кудусова Д. Л. та ін.]. – Запоріжжя : Запоріжжя, 2008. – 208 с. – Підготовлена КП «Студія "Мелітопольський район» МРР. – Бібліогр.: с. 206.

Кушніренко, І. К. Голод і репресії на Гуляйпільщині : іст.-докум. дослідження / І. К. Кушніренко, В. І. Жилінський ; Іван Кушніренко, Володимир Жилінський. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2008. – 284 с. : табл., іл. – Бібліогр.: 31 назв.

Незгасна сила пам'яті : архівні документи, спогади очевидців та роздуми сучасника про голодомор 30-х років / [упоряд. : Віхляєва О. Т. ; відп. за вип. : Греджева Л. Є.]. – Приазовське : [б. в.], 2008. – 210, [8] с. : 2 л. фото. – Бібліогр.: с. 186-188.

Українська Голгофа. 1921-1923 1932-1933 1946-1947 : (спогоди очевидців, архівні документи та роздуми сучасника про три радян. голодомори) / авт.-упоряд. Єременко М. – Чернігівка : [Трибуна], 2008. – 156 с. – Бібліогр.: с. 149-153.

Шевчук, С. П. Голодомор 1932 -1933 років на території Куйбишевського району / С. П. Шевчук ; Центр краєзнав. досліджень Північ. Приазов'я, Куйбишев. РДА, від. культури і туризму РДА. – Куйбишеве : [б. в.], 2008. – 100 с. : іл.

Глянь, В. М. Минувшини пекучий біль. Хроніка голодоморів і політичних репресій на Токмаччині : іст.-публіц. нарис / В. М. Глянь ; Віктор Глянь. – Токмак : [Трибуна], 2008. – 64 с. : іл.

Неоголошена війна : (спогади свідків, архівні документи та роздуми сучасника про голодомор 1932-1933 років) : [Мелітоп. р-н] /авт. - упоряд. В. Тимофеєв.– Тернопіль : Збруч, 1993. – 134 с.

Література:

Реабілітовані історією. Запорізька область. Кн. 6 / обл. редкол.: Пелих Ю. Г. (голова) [та ін.]. – К ; Запоріжжя : Дніпров. металург, 2013. – 484 с. : фото. – (Реабілітовані історією / голов. редкол. Солдатенко В. Ф. (голова редкол.) [та ін.]).

Мелітопольські краєзнавчі читання : матеріали регіонал. наук.-практ. конф., [14 груд. 2012 р.] / Виконавчий комітет Мелітоп. міськ. ради Запоріз. обл. [та ін. ; редкол.: Ібрагімова Л. Р. та ін.]. – Мелітополь : [б. в.], 2013. – 234 с. – Із змісту: Кеняєва, В. М. Репресії партійних кадрів в 1937-1938 рр. в Мелітополі : невідомі імена. - С. 43-48.

Щур, Ю. І. Репресії 1930-х рр. на території Куйбишевського та Розівського районів Запорізької області / Ю. І. Щур ; Юрій Щур ; Упр. культури і туризму ЗОДА, Запоріз. обл. центр охорони культурної спадщини. – Запоріжжя : [Стат і К], 2011. – 80 с. – (Повернута спадщина ; вип. 12).

Митков, В. В. Голгофа болгар Таврии: анатомия репрессий (1920-е-1940-е годы) / В. В. Митков ; Василий Митков ; Ассоциация болгар Украины, Запорож. обл. об-во болгар. культуры, Запорож. науч. об-во им. Я. Новицкого. – Запорожье : Тандем-У, 2009. – 244 с. : ил.

Глянь, В. М. Минувшини пекучий біль : хроніка голодоморів і політ. репресій на Токмаччині : іст.-публіц. нарис / В. М. Глянь ; Віктор Глянь. – Токмак : [Трибуна], 2008. – 64 с. : іл.

Новое Запорожье : хроника развития большого города, 1921-2006 : 85 лет названию города / [авт.: У. Кузьменко и др.]. – Днепропетровск : АРТ-ПРЕСС, 2006. – 216 с. : ил. – Из содерж. : [Репресии 1937-1938 гг. в Запорожье]. - С. 57-59.

Морозюк, В. Пом'яник - 3 : (народознав. персоналія) / В. Морозюк. – Івано-Франківськ : Гостинець, 2006. – 188 с. : іл. – Із змісту : Морозюк, В. Із цвинтарища ГУЛАГу : (запоріз. списки). - С. 157-177.

Єременко, М. Край шляху Муравського... : нариси з історії Чернігів. р-ну / Микола Єременко. – Запоріжжя : Лана-друк, 2006. – 438 с. : іл. – Із змісту : Єременко, М. Сталінські репресії. - С. 202-208.

Запорізький архів. Студії з історії греків Південної України ХVІІІ-ХХ ст. : зб. статей і док. / Держ. архів Запоріз. обл. ; авт.-упоряд. : О. Г. Величко (кер.), В. О. Бондар, Н. О. Гончарова та ін. – Запоріжжя : Оріон-7, 2003. – 140 с. : іл.

Науменко, І. Я. Важкий час правди : докум.-публіц. розповіді про репресії на Запоріжжі / І. Я. Науменко. – Запоріжжя : ЗЮІ МВС України, 2001. – 158 с.

Література:

Запорізька організація Національної спілки художників України / ред. І. Гресик. – Запоріжжя : Привоз Принт, 2007. – 226 с. – Із змісту : Катриченко Володимир Андрійович. - С. 194.

Література:

Запорізька організація Національної спілки художників України / ред. І. Гресик. – Запоріжжя : Привоз Принт, 2007. – 226 с. – Із змісту : Лемешко Микола Андрійович. - С. 201.

Література:

Запорожсталь. Симфония Металла : [70 лет. Годы. События. Люди] / авт.-сост. Н. Кузьменко, Н. Михайлов. – Запорожье : Тандем-У, 2003. – [448 с.] : ил. – Из содерж. : “Весна на Заречной улице”. - С. 354-355.

“Весна на Заречной улице” стала цветной // Запороз. Січ. - 2010. - 23 груд. (№ 250-252). - С. 20.

Ямпольская, Е. “Когда весна прийдет, не знаю...” // МИГ по выходным. - 2007. - 16 февр. (№ 7). - С. 13.

Репин, В. 50-я “Весна на Заречной улице” … в Москве : [к 50-летию выхода фильма на экраны] // Днепров. металлург.- 2007. - 23 февр. (№ 7). - С.4.

Література:

Запорізька державна інженерна академія : 50 ЗДІА : ювілейна книга / [відп. ред. В. І. Пожуєв ; кер. авт. кол., заст. відповід. ред. В. С. Гавриш]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2010. – 288 с. : фото. – Із змісту : Кафедра економіки підприємства. - С. 194-196.

Література:

Вільнянськ : до 170-річчя від дня заснування міста (1840-2010) : бібліогр. покажч. / КЗ "ЗОУНБ ім. О. М. Горького" Запоріз. облради ; [ред. І. Степаненко ; уклад. І. Шершньова]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2010. – 108 с. : іл. – (Міста і села Запорізької області ; вип. 3). – Із змісту : Самодіяльний народний ансамбль “Вільняночка”. - С. 95-96.

Короткевич, О. І. Село ти моє колискове... : публіцистика / О. І. Короткевич ; Олег Короткевич. – Вільнянськ : Друкарня, 2010. – 204 с. – Із змісту : Короткевич, О. Краса пісенна. - С. 130-133.

Куйбишевський самодіяльний хор

Багатий на таланти Куйбишевський край! Про те, що пісня - це свого роду невиліковна хвороба, кожного разу впевнюєшся, коли бачиш на сцені Куйбишевський самодіяльний хор.

Як же усе починалось? 1967 рік. Директор РБК Галина Михайлівна Панасевич і художній керівник Леонід Петрович Ремига звернулися за допомогою до секретаря райкому Анатолія Петровича Левади. На одній із нарад керівників райцентру було оголошено новину: в районі буде хор, посприяйте цьому. І пішов Леонід Петрович, як кажуть, у народ шукати таланти.

Почалися заняття - перші нелегкі репетиції. Завдяки наполегливій праці та істинній любові до української пісні мрія була втілена у життя. Після першого концерту Анатолій Петрович Левада, подякувавши, сказав: «Бути вам народними».

Так і сталося. Постановою колегії Міністерства культури Української РСР від 27 квітня 1973 року за вагомий внесок у розвиток та пропаганду вокально-хорового мистецтва, високу виконавську майстерність, професіоналізм та збереження традицій хорового співу хору Куйбишевського районного будинку культуриприсвоєно звання «самодіяльний народний хор».

У 1985 році Леонід Петрович Ремига за станом здоров’я був вимушений залишити своє дітище. Вправно підхопив естафету новий керівник хору, висококваліфікований хормейстер, заслужений працівник культури України В'ячеслав Васильович Гетьман. Він був 20 років керманичем хору. Не одне покоління куйбишевців виросло на піснях народного хору. Це були люди різної вдачі і характерів, різних професій.

А особливо слово вдячності хочеться сказати людині, яка 50 років віддала цій сцені - це Галина Юхимівна Горбань. Не один захід РБК не обходився без неї. Вона одна із організаторів хору та його староста, а також неперевершена солістка.

Так, багата наша куйбишевська земля на талановитих людей. Самодіяльні митці, поети і композитори, вони ж і учасники хору: Олександр Родіонов, Віктор Підсадній, Світлана Причиненко, Юрій Рябов, Олександр Шиян.

Понад 40 років поєднує творча співпраця народного самодіяльного хору та самодіяльного поета Анатолія Петровича Леваду. В творчому доробку народного колективу є твори на його вірші, покладені на музику самодіяльними композиторами. Серед них твори, присвячені людині праці, ліричні та пісні про нашу землю, Запорізький край.

Народний колектив є лауреатом та дипломантом міжнародних, республіканських, обласних фестивалів та конкурсів, неодноразовий володар Гран-прі. Бо справу продовжують справжні професіонали і народний колектив - в надійних руках майстрів своєї справи; в руках теперішнього керівника Олександра Вікторовича Родіонова.

Хор районного будинку культури як одна сім’я - натхненні, радісні, красиві, готові підняти у височінь українську пісню! Разом вони на сцені, разом вони на репетиціях, разом вони дарують приємну насолоду глядачам і отримують заслужені оплески.

У наш час вони продовжують свою нелегку працю, доставляючи своїм мистецтвом радість слухачам.

Література:

З піснею у серці : до ювілею нар. самодіял. хору Куйбишев. район. Будинку культури / Упр. культури ЗОДА, Обл. центр нар. творчості [та ін.]. - Запоріжжя, 2003. - [5 с.].

Література:

Запорізька пектораль: культура і мистецтво Запорізького краю. – Запоріжжя, 2004. – 58 с. - Із змісту : Запорізьке обласне відділення Українського фонду культури. - С. 47.

Запорізьке обласне товариство польської культури ім А. Міцкевича створене у 1992 році. Першим головою товариства був Єжи Розенбаум, професор лінгвістики, нині покійний. 1997- 2010 роки товариство очолював доцент, кандидат технічних наук Юрій Павлюк. З 2010 року голова товариства Ольга Павлюк.

Діяльність обласного товариства польської культури ім. А. Міцкевича спрямована на відродження і поширення традицій, мови та культури Польщі, об'єднання поляків і людей польського походження і відновлення ними своїх коренів.

У 1994 році заснували польську недільну школу “Лех”, яка працює у стінах Запорізького національного університету. На заняттях не тільки вивчають мову, історію та культуру Польщі, але й спілкуються між собою, збагачуються духовно під час спільного відвідування костьолу, святкування знаменних дат, спільного перегляду фільмів і прослуховування польської музики. Серед учнів недільної школи люди різного віку і національностей. Найактивніші учні відвідують мовні табори, фестивалі, конкурси, культурні заходи у Польщі.

Члени товариства беруть активну участь у конкурсах, які організовує польське консульство, переглядають спільно театральні вистави, важливі для поляків події, зустрічаються на природі, відвідують вечори поезії.

При товаристві діють різнопланові творчі колективи: театрально-естрадна група «Польські квіти» (керівник Наталія Руколянска), фольклорний ансамбль «Пернач» (керівник - полковник у відставці Григорій Вербицький), лауреат багатьох міжнародних фестивалів, літературно-художнє об'єднання «Різнобарвний світ» (керівник Ольга Павлюк), «Клуб Сеньйорів» (керівник Катерина Снурнікова). Творчі колективи є лауреатами міжнародних фестивалів, а художники літературно-художнього об'єднання «Різнобарвний світ» брали участь у виставках у Варшаві (2005, 2007), Кракові (2008), Юзефові (2008).

У 2016 році за ініціативи польських товариств Запоріжжя, і в тому числі Запорізького обласного товариства польської культури ім. А. Міцкевича, відбулися Дні польської культури. Урочистості почалися з відкриття меморіальної дошки на честь видатного педагога, історика, першого міського голови міста Олександрівськ Фелікса Мовчановського у Запорізькій спеціальній загальноосвітній школ-інтернаті “Джерело”. У м. Василівка на базі історико-архитектурного комплекса “Садиба Попова” пройшла презентація проекту “Вплив династії Попових (Побуж-Поповських) на історичні події у Речі Посполитій”. Також у парку ім. Пушкіна відбулося відкриття пам'ятного знаку на честь польських військовополонених, які утримувалися у таборі № 100 НКВС СРСР у місті Запоріжжів 1939-1940 роках. У церемонії відкриття взяв участь Генеральний консул Республіки Польща у Харкові Януш Яблонський. У рамках Днів польської культури пройшли презентація художнього альбому “Наша Польща” у художньому музеї та святковий концерт “Полонез над Дніпром”.

Література та інтернет-ресурс:

Ми - українські / [авт. ідеї І. Панькіна, упоряд. : А. Коянс, С. Єрьоменко]. – [Запоріжжя : Просвіта, 2012]. – 116 с. : фото. – Із змісту : Запорізьке обласне товариство польської культури ім. А. Міцкевича. - С. 38-39.

Павлюк, О. В поисках польских корней : глава обл. об-ва польской культуры им. Мицкевича рассказала о жизни общины в Запорожье / беседу вел Андрей Васецкий // Верже. - 2016. - 31 марта (№ 13). - С. 11.

Запорожцы отпраздновали Дни польской культуры [Электронный ресурс ] // МТМ. - Режим доступа: http://mtmnews.tv/2016/05/30/zaporozhtsyi-otprazdnovali-dni-polskoy-kulturyi/ 

Література:

Запорожжя індустріальне : історія і сьогодення / [авт. тексту Федір Турченко та ін.]. – [Запоріжжя] : Дике Поле, 2009. – 368 с. : фото. – Із змісту : КП “Градопроект”. - С. 344.

Мелітопольський обласний притулок для дітей утворений у 1997 році з метою надання соціально-психологічної допомоги дітям, які опинилися у надзвичайно складних життєвих обставинах. Діти потрапляють у притулок за результатами інспектування неблагонадійних сімей. Термін перебування у притулку до вирішення подальшої долі дитини - 3 місяці.

Закладом забезпечено надання дітям якісних соціальних послуг, захист прав та інтересів. Налагоджено тісні контакти із громадськістю, спонсорами.

У притулку активно проводиться робота з розвитку творчих здібностей дітей, працюють гуртки: “Чарівний клубочок” - діти виконують роботи з ниток, оздоблюють їх вишивкою. “Паперове дерево” - ознайомлення зі стародавнім мистецтвом роботи з папером (орігамі). “Фантазія” - в роботі використовуються різноманітні матеріали як природні, так і підручні. “Флористика” - при виконанні робіт діти використовують насіння, крупи, мішковину, засушені овочі, враховують давні традиції українського народу

Література:

Ми малюємо рідний край : альбом / Запоріз. обл. рада, Служба у справах дітей ЗОДА, Запоріз. обл. благодійний фонд розвитку літ. "Натхнення" ; [кер. проекту Л. Кузьменко]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2012. – 66 с. : іл. – Із змісту : КЗ «Мелітопольський обласний притулок для дітей» Запорізької обласної ради. - С. 4.

Література:

Ми малюємо рідний край : альбом / Запоріз. обл. рада, Служба у справах дітей ЗОДА, Запоріз. обл. благодійний фонд розвитку літ. "Натхнення" ; [кер. проекту Л. Кузьменко]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2012. – 66 с. : іл. – Із змісту : КЗ «Мирненський обласний притулок для дітей» Запорізької обласної ради. - С. 4-5.

Література:

Ми малюємо рідний край : альбом / Запоріз. обл. рада, Служба у справах дітей ЗОДА, Запоріз. обл. благодійний фонд розвитку літ. "Натхнення" ; [кер. проекту Л. Кузьменко]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2012. – 66 с. : іл. – Із змісту : КЗ «Оріхівський обласний притулок для дітей» Запорізької обласної ради. - С. 5.

Ахинько, Е. “МИГ” привез целый автобус подарков в Ореховский приют / Елена Ахинько // МИГ. - 2012. - 5 янв. (№ 1). - С. 11.

Література:

Пологи - столиця запорізької кераміки : бібліогр. покажч. / КЗ "ЗОУНБ ім. О. М. Горького" Запоріз. обл. ради ; [відп. за вип.: І. Степаненко - ред., І. Шершньова — уклад.]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2012. – 172 с. – (Міста і села Запорізької обл. ; вип. 5). – Із змісту : КЗ «Пологівськийцентр соціально-психологічної реабілітації для дітей» Запорізької обласної ради. - С. 116-117

Література:

Мій рідний край - Запоріжжя : матеріали відкритої обл. краєзнав. конф. учнів. молоді (м. Запоріжжя, 17-19 листоп. 2005 р.) / Запоріз. обл. центр туризму і краєзнавства учнів. молоді ; асоціація "Екологічна освіта". – Запоріжжя : Полиграф, 2006. – 304 с. : іл. – Із змісту : Тубольцев, О. Новые каменные изваяния из фондов «Новой археологической школы» / Тубольцев О., Герман А. - С. 62-63 ; Тубольцев, О. Результаты разведки «Новой археологической школы» на поселении Вовниги левобережные / Тубольцев О., Самойленко Л. - С. 64.