На Запоріжжі бував десятки разів, активно підтримував ініціаторів увічнення пам’яті запорозького козацтва, листувався з запорожцями. Реалії Запоріжжя частково відтворені в його творах.

13 листопада 1995 року на головному корпусі Запорізького державного (нині – національного) університету відкрито мемо­ріальну дошку на честь О. Т. Гончара (скульптори Олексій Башкатов та Микола Тихонов).

Література та інтернет-ресурс:

Авдєєнко, С. І. Гончар Олександр Терентійович // Авдєєнко, С. І. Тисяча й одна смерть : український рахунок / С. І. Авдєєнко ; Сергій Авдєєнко. — Запоріжжя, 2006. — С. 195–197.

Ребро, П. П. Олесь Гончар і Запоріжжя : літ.-критичні ст., на­риси, хроніка /  П. П. Ребро ; Тов. охорони пам’яток історії та куль­тури ; Запоріз. держ. ун-т. — Запоріжжя : Хортиця, 2001. — 72 с. — (Українська Мекка).

Олесь Гончар // Золота книга української еліти : інформ.-імід­жев. альманах : у 6 т. — К., 2001. — Т. 1. — С. 440–441. — Текст укр. та англ. мовами.

Шевельов, М. П. «Посміхнувся самими устами» // Шевельов, М. П. «Над синню буйного Славути...» : запорізькі адреси літературної класики / М. П. Шевельов. — Запоріжжя, 1998. — С. 158–173.

Константінова, В. М. Гончар Олександр Терентійович [Елект­ронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=1308&lang=ukr

Меморіальна дошка Олесю Гончару в Запоріжжі:

Будинок чоловічої гімназії, 1910–1911 рр. (корпус ЗНУ) : [в т. ч. про меморіал. дошку Олесю Гончару] // Об’єкти культурної спадщини Запорізької області : каталог-довідник. — К., 2012. —С. 18–19.

Сидоренко, М. Відкриття меморіальної дошки Олесю Гончару // Сидоренко, М. Пам’ять не вкриють сніги / М. Сидоренко ; Михайло Сидоренко ; Укр. т-во охорони пам’яток історії та культури ; За­поріз. обл. орг-ція. — Запоріжжя, 2003. — С. 115–116.

Ребро, П. Він любив Запоріжжя // Хортиця : літ.-худож. та гро­мад.-політ. альманах Запоріз. орг-ції Спілки письменників України. — Запоріжжя, 1996. — № 5. — С. 8–10.

Інтернет-ресурс:

Буркут Юрій Павлович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.znu.edu.ua/­news_details/news_id=5454&lang=ukr

Родючі землі Запорізького краю споконвічно страждали від посухи, через це зрошення – одна з надійних гарантій стабільних і ви­соких врожаїв у нашій степовій зоні. Тому було прийнято рішення про будівництво Північно-Рогачицької зрошувальної системи. За завданням Уряду УРСР інститут Укргіпроводгосп розробив проект на зрошування та обводнення Рогачицького масиву.

На цій території було виявлено сотні курганів. Для їх дослід­ження в 1968 році було створено Північно-Рогачицьку археологічну експедицію, яку очолив Василь Іванович Бідзіля (1936–1999). Нау­ковцями експедиції було встановлено, що це перший відомий у скі­фознавстві родовий некрополь, де чітко простежувалася ієрархічна система. Науково-історичне значення могильника було беззапе­речне.

Найвеличнішим з курганів був насип під назвою Гайманова Могила. Саме вона й стала справжньою сенсацією. Методика і стра­тегія розкопки нотувалася дуже ретельно і чітко. Структура кургану виявилася надскладною і потребувала важкої праці науковців та шахтарів, але й винагорода була приголомшливою. Більше ніж 300 знахідок принесли 2600 одиниць виробів унікального скіфського ге­нію. На щастя, на розкопках був присутній кінооператор Української студії хронікально-документальних фільмів Ф. Ф. Забігайло, і вперше в скіфознавстві розчищення схованки було зафіксовано на плівку.

Будівництво найбільшої в Запорізькому регіоні зрошувальної системи розпочалося 9 квітня 1968 року зі зведення головної насос­ної станції та І зонального і магістрального каналів поблизу села Балки Василівського району. Роботи зі спорудження всіх чотирьох черг каналів, що проводилися до 1989 року, виконував трест «Запо­ріжводбуд». За цей період була створена розгалужена іригаційна система, що продовжує розвиватися та вдосконалюватися і сьогодні.

Джерелом зрошування є Каховське водосховище, воду з нього подають у систему двома насосними станціями. Водозабір здійс­нюється головною насосною станцією, і вода по двом трубо­проводам (кожен діаметром 3,2 м, довжиною 1,4 км, висота підіймання 78 м) подається в систему каналів. Вода у міжгоспо­дарську мережу протяжністю 232,4 км надходить за до­помогою 7 насосних станцій підкачування.

Загальна пропускна здатність магістральних і розподільчих каналів складає 619,3 м куб./сек, ширина магістрального каналу – 23–59 м, глибина – 5 м. Укіс його облицьований збірними залізобетонними плитами укладеними на екран із поліетиленової плівки. Дно каналу закріплене на плівці монолітним залізобетоном товщиною 15 см. Вперше в практиці водогосподарського будівницт­ва трубопроводи такого діаметру укладені в траншеї з подальшою засипкою їх ґрунтом. Це дозволило отримати значну економію ме­талу за рахунок відмови від застосування температурних та оса­дових компенсаторів, ребер жорсткості та ін.

Управління каналів Північно-Рогачицької зрошувальної сис­теми, створене 1 квітня 1981 року, згідно з наказом № 33 Міністерст­ва меліорації і водного господарства УРСР, обслуговує зрошувальні землі площею понад 100 тисяч гектарів у шести районах північно-східної частини степової зони Запорізької області: Велико-Біло­зерському, Василівському, Веселівському, Михайлівському, Кам’янсь­ко-Дніпровському, Токмацькому та забезпечує подачу технічної води в два райони Херсонської області.

На сьогодні праця колективу націлена на забезпечення полив­ною водою водокористувачів та перетворення земель степового краю на квітучий сад.

(Л. М. Чубенко)

Література:

Полин, С.Исследователь Гаймановой Могилы Василий Иванович Бидзиля : [в т. ч. о Северо-Рогачикской археологической экспедиции] // Бидзиля, В. И. Скифский царский курган Гайманова Могила / В. И. Бид­зиля, С. В. Полин ; Ин-т археологии НАН Украины. — К., 2012. — С. 13–20.

Мозолевський, Б. М. Гайманова могила : [в т. ч. про Північно-Рогачицьку археологічну експедицію] // Мозолевський, Б. М. Скіфський степ / Б. М. Мозолевський. — К., 2005. — С. 103–117.

Дупляк, В. Д. Північно-Рогачицька зрошувальна система // Гео­гра­фічна енциклопедія України : в 3 т. — К., 1993. — Т. 3 : П–Я. — С. 37–38.

[Северо-Рогачикская оросительная система] // Мелиорация на Украине. – 2-е изд., доп. и перераб. — К., 1985. — С. 141–143.

Булдей, В. Р. [Северо-Рогачикская оросительная система] // Бул­дей, В. Р. Гидромелиоративное строительство и охрана окружающей среды. — К., 1980. — С. 38–40.

Іванченко, М. Жива вода степів // Молодь України. — 1985. — 5 черв.

Сушко, Ю. Вода, земля и люди // Индустр. Запорожье. — 1979. — 25 дек.

Евтенко, В. Днепровская вода в Таврической степи / В. Евтенко, А. Храпун // Индустр. Запорожье. — 1976. — 6 июня.

Самойленко, А. Строительство Рогачикской оросительной на­чалось // Индустр. Запорожье. — 1968. — 10 апр.

Савенко, В. Рогачицька зрошувальна система // Нова Таврія. — 1968. — 23 берез.

Заступник ко­мандира відділення 217-го окремого батальйону інженерних спо­руд 44-ї окремої інженерної бригади спецпризначення 6-ї армії 3-го Українського фронту відзначився при форсуванні р. Дніпро в райо­ні с. Розумівка Запорізького району 26 листопада 1943 року.

Література та інтернет-ресурс:

Шлемов Николай Тихонович // Герои Советского Союза : крат. биогр. слов. : [в 2 т.]. — М., 1988. — [Т.] 2 : Любов — Ящук. — С. 793.

Шльомов Микола Тихонович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.znu.edu.ua/­news_details/news_id=7605&lang=ukr

Іван Дмитрович народився 13 квітня 1918 року в с. Ланцеве Білоцерківської волості Олександрівського повіту в селянській родині. Після закінчення семирічки в с. Білоцерківка Царекостян­тинівського (нині – Більмацького) району Запорізької області, навчався в Гуляйпільському педагогічному технікумі, Чугуєвській льотній школі. Учасник боїв з перших днів війни. Командир ланки 123-го винищувального авіаполку 7-го винищувального авіакор­пусу Військ ППО старший лейтенант І. Д. Підтикан зробив 217 бойових вильотів, брав участь у 58 повітряних боях. Особисто збив 13 та у групових боях 5 ворожих літаків. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно йому 6 червня 1942 року, а 2 серпня загинув у повітряному бою.

У смт Куйбишеве (нині – Більмак) на алеї Слави встановлено бюст Герою.

Література та інтернет-ресурс:

Пидтыкан Иван Андреевич // Героев славных имена : 65-летию Великой Победы посвящается. — Запорожье, 2010. — С. 132.

Шевчук, С. П. Білоцерківка: історія села та школи очима крає­знавця та вчителів / С. П. Шевчук, В. І. Пономарьов ; Центр краєзнав. досліджень Північ. Приазов’я. — Куйбишеве, 2009. — С. 31–32.

Алея земляків – Героїв Радянського Союзу : [в т. ч. І. Д. Підти­кан] // У пам’яті нащадків : Запорізька область : ілюстров. зб., присвячений увічненню пам’яті жертв Другої світової та локальних війн ХХ століття. – Запоріжжя, 2005. — С. 149.

Кушніренко, І. К. Іван Підтикан // Кушніренко, І. Люди Гуляй­пільщини / І. К. Кушніренко, В. І. Жилінський. — Запоріжжя, 2004. — С. 67–68.

Новиков, А. А.В небе Ленинграда / Александр Новиков. — М. : Наука, 1970. — 308 с.

Куперман, Ю. Школьный учитель поднялся в небо / Юрий Ку­перман // Надежда. — 2015. — 17–23 июня (№ 25). — С. 14.

Бабушкін, Г. Ф. Підтикан Іван Дмитрович [Електронний ре­сурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=6863&lang=ukr

Василь Петрович Бабков народився 14 квітня 1918 року в се­лищі Кушугум (нині – смт Запорізького р-ну) Запорізької області в родині робітника. У довоєнні роки працював на заводі «Запоріж­сталь». По путівці комсомолу робітника Василя Бабкова направили в Борисоглєбськ – до «2-ї Червонопрапорної військової школи льотчиків імені Осовіахіму», яку в 1937 році він закінчив з високими результатами.

На фронтах Другої світової війни з 22 червня 1941 року. Особливо відзначився в перші дні війни і під час Сталінградської битви. Василь Бабков проявив героїзм, мужність, винахідливість. До осені 1942 року особисто збив 11 літаків противника і 9 – у гру­повому бою. Високе звання Героя Радянського Союзу Василю Бабкову було присвоєно 23 листопада 1942 року за мужність і від­вагу в боях під Сталінградом. Громив ворогів у небі України, Куба­ні, Сталінграду. Від Волги дійшов до Берліна, визволяв народи Західної Європи. Усього за час війни Василь Петрович Бабков зро­бив 450 бойових вильотів, особисто збив 23 ворожих літаки, зни­щив багато бойової техніки і живої сили ворога.

Після війни продовжив військову кар’єру. У 1950 році закінчив Військово-повітряну академію, а в 1956 р. – Військову академію Генерального штабу.

У 1950 році Василя Бабкова призначили командиром 4-ї гвар­дійської винищувальної авіаційної дивізії, що входила до складу 24-ї повітряної армії в Німеччині. В 1956 р. Василь Бабков – коман­дувач 71-го гвардійського авіаційного корпусу, у 1960 – генерал-інспектор Головної інспекції МО СРСР. До 1986 р. очолював Голов­ну інспекцію Протиповітряної оборони.

Генерал-лейтенант (1964), генерал-полковник (1973). Мешкав у м. Москві (РФ).

За бойові заслуги відважний льотчик нагороджений двома орденами Червоного Прапора, двома орденами Вітчизняної війни І ст., двома орденами Червоної Зірки, медалями.

(А. В. Даниленко)

Література та інтернет-ресурс:

Бабков Василий Петрович // Герои Советского Союза : крат. био­граф. словарь : [в 2 т.]. — М., 1987. — [Т.] 1 : Абаев — Любичев. — С. 101.

Голдобін, А. І. Герой Радянського Союзу Бабков Василь Петро­вич // Голдобін, А. І. Запорізька Алея слави – народна святиня = Запо­рожская Аллея славы – народная святыня. — Дніпропетровськ, 2002. — С. 192–193.

Бабков Василь Петрович // Книга Пам’яті України. Запорізька область. – Запоріжжя, 2010. – Т. 22 (1) : Переможці. — С. 35.

Куперман, Ю. Его призвание – небо / Юрий Куперман // Надеж­да. —2015. — 18–24 февр. (№ 8). — С. 14.

Бабков Василь Петрович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.znu.edu.ua/­news_details/news_id=5272&lang=ukr

Література:

Гнедашев, В. Н. Гражданская война. В огне противостояний // Гнедашев, В. Н. Акимовка. История. Люди. Судьбы / В. Н. Гнедашев ; Виктор Гнедашев. — Мелитополь, 2013. — С. 37–48 : фото.

У вихорі громадянської війни // Якимівка : від сивої давнини до сьогодення : (1833–2008) : (бібліогр. покажчик) / КЗ «ОУНБ ім. О. М. Горь­кого» Запоріз. обл. ради. — Запоріжжя, 2008. — С. 20–21. — (Міста і села Запорізької області ; вип. 1).

Література:

Янкович, І. Пам’яті Григорія Олександровича Соколенка / Інга Янкович // Му­зейний вісник. — 2016. — № 16. —С. 219–221.

Латанський, С. «Піднімайтеся до висот вашого серця» / Сергій Латанський // Запоріз. правда. — 2015. — 10 верес. (№ 103–104). — С. 11.

Атаманчук, И. Воспоминания к юбилею / Инесса Атаманчук // МИГ. — 2014. — 25 сент. (№ 39). — С. 43.

Атаманчук И. Первый директор / Инесса Атаманчук // МИГ. — 2013. — 1 мая (№ 18). — С. 13.

Московцева, В. Сто альбомів запорізького кобзаря / Віталіна Московцева // Запоріз. правда. — 2013. — 4 лип. (№ 75–76). — С. 10.

Середа, В. Ювілей «духовного батька» художнього музею / Віра Середа // Запоріз. правда. — 2013. — 25 квіт. (№ 47–48). — С. 2.

Середа, В. Пейзажі Григорія Соколенка у Львові / Віра Середа // Запоріз. правда. — 2011. — 29 жовт. (№ 162). — С. 4.

Середа, В. Вихований Україною і Латвією / Віра Середа // За­поріз. правда. — 2008. — 30 квіт. (№ 64-65). — С. 11.

Алексеєва, О. Духовний досвід українства шістдесятих // За­пороз. Січ. — 2008. — 13 трав. (№ 90). — С. 4.

Костенко, О. Запорізький кобзар // Запоріз. правда. — 2003. — 26 квіт. — С. 8.

Комунальний заклад «Запорізький обласний центр туризму і краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді» Запорізької обласної ради (далі – КЗ «Центр туризму» ЗОР) – один з найбільших профільних позашкільних навчальних закладів системи освіти Запорізької області й України.

КЗ «Центр туризму» ЗОР заснований 30 квітня 1948 р. (до вересня 2004 р. – Обласна станція юних туристів) і має 70-річний досвід організації туристсько-краєзнавчої діяльності з дітьми і мо­лоддю у Запорізькій області.

Відповідно до статутних завдань педагоги Центру є координа­торами туристсько-краєзнавчої роботи в регіоні, надають методич­ну допомогу районним і міським відділам освіти у її становленні на місцях, сприяють розвитку дитячого туристського руху, надають інструкції і консультації з питань змісту, методики й організації заходів, походів, експедицій, організовують і проводять масові за­ходи (обласні, регіональні, всеукраїнські) з туристсько-краєзнавчо­го напрямку позашкільної освіти, здійснюють на туристських базах прийом груп учнівської молоді, сприяють підготовці кваліфікова­них інструкторів дитячого туризму.

Основну діяльність Центру забезпечують його профільні відді­ли: туристсько-спортивний; туристсько-краєзнавчий; методичний; організаційно-масової роботи.

Крім того, у чотирьох районах області (Веселівському, При­морському, Токмацькому та Чернігівському) функціонують струк­турні підрозділи Центру – відділи, які організують туристсько-краєзнавчу роботу з учнівською молоддю своїх регіонів.

Більше двох тисяч вихованців КЗ «Центр туризму» ЗОР зай­маються у 152 гуртках, де закріплюють навички з 15 напрямків туризму і краєзнавства (історія, археологія, етнологія, географія, екологія, музейна та екскурсійна справа, скаути, мала академія наук, пішохідний, гірський, водний, спелеотуризм, скелелазіння, спортивне орієнтування) відповідно до навчальних планів і прог­рам. Для цього у Центрі створено належну матеріально-технічну базу для роботи з учнівською молоддю, зокрема: навчальний комп­лекс, який має навчальні кабінети туристського, природничого та історико-археологічного профілю, дитячі туристські бази «Дніп­рянка» (69067, м. Запоріжжя, вул. О. Невського 87–А, тел.: (0612) 35–18–12) та «Лиса Гора» (71600, Запорізька область, м. Василівка, вул. Лисогорська, 1).

Щорічно Центр бере участь у більше ніж 20 всеукраїнських масових заходах з різних видів туризму і краєзнавства, готує пакет інструктивних, методичних, дидактичних та підсумкових матеріа­лів для проведення 30 обласних очно-заочних туристсько-крає­знавчих заходів з учнями, у яких бере участь більше 30 тисяч школя­рів і студентів Запорізької області.

При КЗ «Центр туризму» ЗОР працює обласна маршрутно-ква­ліфікаційна комісія (МКК), яка здійснює випуск туристських груп закладів освіти Запорізької області в ступеневі і категорійні походи.

На даному етапі Центр є сучасним закладом у системі поза­шкільної освіти, який активно співпрацює з науковими, освітніми та профільними державними установами області, забезпечений сучасним комп’ютерним обладнанням і туристським споряджен­ням, має свій сайт (www.zoctkum.ucoz.ua) й електронну адресу ([email protected]).

(В. І. Шелегеда)

Література:

Шелегеда, В. І. Запорізький обласний центр туризму і крає­знавства учнівської молоді. Сторінки історії 1948 — 2008 роки / В. І. Ше­легеда, К. С. Гуленко, А. В. Волков ; ЗОДА, Управління освіти і нау­ки. — Запоріжжя : [Кераміст], 2008. — 92 с.

«Сучасний стан і проблеми розвитку дитячого туризму і крає­знавства у Запорізькій області» : зб. матеріалів обл. наук.-практ. конф., присвяченої 60-річчю Запоріз. обл. центру туризму і крає­знавства учнівської молоді (13–14 берез. 2008 г.) / Упр. освіти і науки ЗОДА, КЗ «Запоріз. обл. центр туризму і краєзнавства учнівської молоді» Запоріз. обл. ради. — Запоріжжя : АА Тандем, 2008. — 96 с. : іл.

З 1965 р. мешкав у Запоріжжі та працював на Запорізькому трансформаторобудівному заводі.

Література та інтернет-ресурс:

Мужайло Микола Тимофійович // Книга пам’яті України. Запо­різька область. — [Запоріжжя, 2010]. — Т. 22 (1) : Переможці. — С. 319.

Мужайло Николай Тимофеевич // Герои Советского Союза. Их именами названы улицы Запорожья. — Запорожье, 2010. — С. 83. 

Мужайло Микола Тимофійович [Електронний ресурс] // Славет­ні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.znu.edu.ua/­news_details/news_id=6630&lang=ukr

Література:

Маяк // Энциклопедия Бердянска : ист.-краевед., обществ.-по­лит. справочник. — Мелитополь, 2014. — Т. 2 : М — Р. — С. 49–50.

Нижнему бердянскому маяку — 170 лет // МИГ. — 2008. — 17 апр. (№ 16). — С. 2.

Анатолій Іванович Карагодін народився 22 квітня 1938 року в м. Пологи. Тут пройшли дитинство та юність. Після закінчен­ня школи він вирішив, що стане істориком, але йому не одразу вда­лося вступити до вищого навчального закладу, тому розпочав свою трудову діяльність у колгоспі «Аврора», в артілі «Комунар», пізні­ше – фотографом у м. Гуляйполе та м. Оріхів. У 1963 році йому вдалося вступити на історично-філологічний факультет Ростовсь­кого державного університету, по закінченні якого (1967) упродовж 1967–1970 рр. працював учителем, заступ­ником директора з вихов­ної роботи в середній школі с. Караванне Лиманського району Астраханської області. У 1970–1971 рр. навчався в аспірантурі Рос­товського державного університету. У 1972 році захистив канди­датську дисертацію «Астраханский край в конце ХVІІІ – первой половине ХІХ вв.: к вопросу о генезисе ка­питализма на южных окраинах России». У 1973 році став кандидатом історичних наук.

У 1971–1975 рр. обіймав посаду старшого викладача кафедри історії Калмицького державного університету в м. Еліста. Та куди б не закидала Анатолія Івановича доля, скрізь він починав вивчати історію того краю, де йому доводилося жити. Та все ж ніде він не забував про Запоріжжя і паралельно збирав матеріали про рідні місця.

З 1975 року працював в Запорізькому державному універси­теті на кафедрі історії СРСР. Після захисту докторської дисертації на тему «Хозяйство и общественно-политический строй приволжс­ких калмыков в последней трети ХVІІІ – первой половине ХІХ вв.» (1988) йому була присвоєна наукова ступінь доктора історичних наук, а в 1990 – звання професора. Тоді ж він очолив кафедру краєзнавства та спеціальних історичних дисциплін, при якій була аспірантура. Був Анатолій Іванович членом спеціалізованої вченої ради історичного факультету Запорізького держуніверситету із за­хисту кандидатських дисертацій. Під його керівництвом виконано і захищено 6 кандидатських дисертацій.

З січня 2000 року до березень 2003 року – професор кафедри джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисцип­лін Запорізького державного (нині – національного) університету.

Сфери його наукових інтересів: історія запорізького краю кін­ця XVIII – початку XIX століття, джерелознавство, історія заселення півдня України німецькими колоністами. У його активі – перша обласна історично-краєзнавча конференція у 1991 році та видання її матеріалів, а також три випуски «Из прошлого Запорожья». Узагалі з історії Запорізького краю видано більше сорока робіт.

Професор Карагодін багато працював в архівах Москви, Санкт-Петербурга, Одеси, Донецька, Криму. Результатом цих досліджень ста­ло написання понад 150 наукових та науково-методичних праць. Зокрема, 2 монографій: «История Запорожского края : 1770–1917» (1998), та «Александр I: последнее путешествие» (2000), збірки до­кументів з історії Запорізького краю.

Помер Анатолій Іванович 19 березня 2003 року. Похований у м. Пологи.

(Г. М. Нагорна)

Праці:

Связь времен : история развития средств связи в Запорожской области / науч. ред. А. И. Карагодин. — Запорожье : Дикое Поле, 2007. — 192 с. : ил. : фото.

Александровск – Запорожье : этапы городской власти / А. Ка­рагодин ; сост. А. Емец. — Пологи : [Район. типография?], 2006. — 82 с.

История Запорожского края: 1770–1917 : документы и мате­риалы / А. Карагодин. — Запорожье : ЗГУ, 2002. — 458 с.

История Запорожского края (1770–1917) / А. Карагодин. — Запорожье : ЗГУ, 1998. — 285 с. : 6 карт.

Александр Первый : (последнее путешествие) / А. Карагодин. — Запорожье : ЛIПС, 2000. — 244 с.

***

Из прошлого Запорожья. Вып. 3 / Запорож. обл. о-во краеведов, Запорож. гос. ун-т ; [отв. ред. А. И. Карагодин]. — Запорожье : [б. и.], 1996. — 99 с.

Из прошлого Запорожья : сб. ст. преподавателей каф. ист. краеведения. Вып. 2 / Запорож. обл. о-во краеведов, Запорож. гос.
ун-т ; [отв. ред. А. И. Карагодин]. — Запорожье : [б. и.], 1992. — 126 с.

Из прошлого Запорожья : материалы к спецкурсу по ист. краеведению для студентов и учителей истории : сб. ст. преподава­телей каф. ист. краеведения и спец. ист. дисциплин. Вып. 1 / Запорож. обл. о-во краеведов, Запорож. гос. ун-т ; [отв. ред. А. И. Ка­рагодин]. — Запорожье : [Днепров. металлург], 1992. — 90 [1] c.

История Запорожского края в дооктябрьский период : тезисы обл. ист.-краевед. конф., 16 апр. 1991 г. / Запорож. гос. ун-т, Запо­рож. обл. об-во краеведов, Обл. упр. нар. образования ; [отв. ред. А. И. Карагодин]. — Запорожье : [ЗГУ], 1991. — 74 с.

Література та інтернет-ресурс:

Бєлікова, М. Карагодін Анатолій Іванович / Марина Бєлікова // Дослідники історії Південної України: біобібліографічний довідник / НАН України [та ін. ; упоряд. І. Лиман]. — К., 2016. — Т. 2. — С. 193–196.

Карагодін Анатолій Іванович // Історичний факультет Запо­різького державного університету. 30 років (1971–2001) : ювілейна книга. — Запоріжжя, 2001. — С. 130–133.

Карагодін Анатолій Іванович // Бібліографічний покажчик нау­кових праць співробітників історичного факультету ЗДУ. — Запо­ріжжя, 1997. – С. 50–54.

Шульга, О. Звернений назад пророк // Пологів. вісті. — 2013. — 18 квіт. (№ 16). — С. 6.

Лях, С. Р. Докторська висота // Запорізький університет. — 1989. — № 13.

Овсяникова, Т. Анатолий Карагодин – краевед по жизни // Наш город. — 1988. — 2, 5, 9 июня.

Карагодін Анатолій Іванович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу: http:sites.znu.edu. ua/news_details.php?­news_id =6065&lang=ukr

Література:

Бердянский Совет рабочих и солдатских депутатов // Энцикло­педия Бердянска : в 2 т. — Мелитополь, 2013. — Т. 1 : А–Л. — С. 152–154.

Покотило, Ф. Расстрел первого Бердянского и Ногайского Сове­тов // Летопись революции.– [К.], 1926. — № 1 (янв.-февр.). — С. 97–102.

Особливо відзначився при форсуванні р. Дніпро в районі с. Розумівка Запорізького району.

 Література та інтернет-ресурс:

Князьков, Ю. П. Вулиця Істоміна (Истомина) // Князьков, Ю. П. Вулиці міста Запоріжжя : короткий довідник / Ю. П. Князьков ; ЗНУ, Запоріз. наук. т-во ім. Я. П. Новицького. — Запоріжжя, 2015. — С. 101–102.

Истомин Василий Иннокентьевич // Весна Победы нашей. — Запорожье, 2010. — С. 178.

Истомин Василий Иннокентьевич // Герои Советского Союза. Их именами названы улицы Запорожья. — Запорожье, 2010. — С. 49.

Ильин, С. Улица Истомина // Позиция. — 2006. — 14 сент. (№ 37). — С. 21.

Істомін Василь Інокентійович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу : http:sites.znu.edu. ua/news_details.php?­news_id =6025&lang=ukr

Література:

Павловський Петро Маркович // Пологи – столиця запорізької кераміки : бібліогр. покажчик / КЗ «ЗОУНБ ім. О. М. Горького» Запо­різької обл. ради. — Запоріжжя, 2012. — С. 128. — (Міста і села Запорізької обл. ; вип. 5).

Загинув у Аф­ганістані. Похований на Токмацькому міському кладовищі.

Література:

Кащук Юрій Валерійович // Книга пам’яті України. Запорізька область. — Запоріжжя, 2012. — Т. 23 [і] : Інтернаціоналісти. — С. 42.

Література:

Константинова, В. Н. Вороной Георгий Феодосиевич // Энцик­ло­пе­дия Бердянска : в 2 т. – Мелитополь, 2013. — Т. 1 : А–Л. — С. 297–298.

Сита, Г. М. Вороний Георгій Феодосійович // Енциклопедія сучасної України. — К., 2006. — Т. 5 : Вод — Гн. — С. 169.

Шаров, І. Ф. Вчені України: 100 видатних імен / І. Ф. Шаров. – К. : АртЕк, 2006. — 488 с. : фото.

Авдєєнко, С. І. Вороний Георгій Феодосійович // Авдєєнко, С. І. Тисяча й одна смерть : український рахунок / С. І. Авдєєнко ; Сергій Авдєєнко. — Запоріжжя, 2006. — С. 177–178.

Георгій Вороний // Золота книга української еліти : інформ.-імідж. альманах : у 6 т. — К., 2001. — Т. 1. — С. 402–403.

Література та інтернет-ресурс:

Энгель Юлий // Энциклопедия Бердянска : историко-краевед­ческий, общественно-политический справочник / [под общ. ред. Ми­хайличенко В. И.]. — Мелитополь, 2015. — Т. 3 : С — Я. — С. 725.

Говор, Е. Юлий — Дмитрий – Йоэль: в поисках предков бердянс­ких Энгелей / Елена Говор // Мелитоп. краевед. журн. — 2013. — № 1. — С. 54–60.

Константінова, В. М. Енгель Йоель Давидович (Юлій Дмит­рович) [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=5840&lang=ukr

Це перша велика двотомна монографія видатного українсько­го історика, археолога, фольклориста, етнографа, лексикографа, му­зеєзнавця і культурно-громадського діяча Дмитра Івановича Явор­ницького (1855–1940), над якою він працював майже вісім років.

«Запорожье…» виявилося новаторською працею для свого ча­су. Адже попередні праці інших дослідників спиралися переважно на історичні документи (універсали, записки козацьких канцелярій) та твори козацьких літописців (Самовидця, Грабянки, Величка). Що ж стосувалося географії, топографії, топоніміки запорозьких земель, то ці питання до Яворницького були висвітлені надто не­повно і фрагментарно.

В основу композиції книги і ліг саме принцип топографічно-територіального опису кожної із восьми існуючих у минулому За­порозьких Січей, історія їх заснування, розвитку та занепаду.

Книга фактично стала унікальною енциклопедією величезного масиву фактичного матеріалу (історичного, археологічного, етно­графічного, картографічного, фольклорного…) території земель, що входили до складу Війська Запорозького Низового.

Місцями книга є фактично щоденником, позаяк автор у хро­нологічній послідовності розповідає про свої мандри запорозьки­ми землями, про зустрічі з місцевими жителями, фіксуючи особли­вості їх мови, записуючи пісні, приказки, легенди й перекази.

У своєму листі до історика В. Ю. Ключевського Дмитро Явор­ницький пише, що це не стільки науковий трактат, скільки «днев­ник поездок любителя запорожского края».

Одначе, виходу книги передувала низка драматичних подій. У зв’язку з урядовим наказом (1876) про заборону видання книг українською мовою (а в книзі Д. Яворницького цілі сторінки напи­сані саме нею) поширення книги було призупинено аж до особли­вого дозволу Головного управління у справах друку (фактично за­боронено). Накладу твору, що становив 1550 примірників загаль­ною вартістю 4000 карбованців, загрожувало знищення. Ситуацію врятував магнат-колекціонер Василь Васильович Тарновський, який домігся зняття заборони на видання.

Вихід книги у квітні 1888 року став справжнім тріумфом. Одразу ж з’явилися десятки відгуків та рецензій у впливових ча­сописах: «Вестник Европы», «Киевская старина», «Екатеринославс­кие губернские ведомости» та ін.

Серед рецензентів були знані вчені, більшість з яких пози­тивно оцінили книгу Д. І. Яворницького, вказавши на деякі, з їхньої точки зору, недоліки: недостатню критичність та надмірну емоцій­ність у викладі матеріалу. Та це і зрозуміло, адже автор був захоп­лений історією Запорозького козацтва.

Книга «Запорожье…» різко виділялася на тлі наукової та художньої літератури того часу ще й своїм оформленням та якістю поліграфії. Вона була оздоблена планами, картосхемами та 55 ілюстраціями, дев’ять з яких виконав Ілля Рєпін.

«Запорожье в остатках старины и преданиях народа» – видат­на пам’ятка української історії та культури, що продовжує активно жити і в ХХІ ст. й цікавити як звичайних читачів, так і знаних науковців.

(Т. М. Палівода)

Эварницкий, Д. И.Запорожье в остатках старины и преданіях народа : с 55-ю рисунками и 7-ю планами. Ч. 1 — Ч. 2 / Д. И. Эвар­ницкий ; Д. И. Эварницкій. — Спб. : тип. Н. А. Лебедева, 1888. — 294+256 с.

Література:

Крушинський, В. Ю. Історія України : події, факти, дати / В. Ю. Крушинський, Ю. А. Левенець. — К. : Тарнекс-Вета, 1992. — 199 с. — Із змісту : [згадується книга Д. І. Яворницького «Запорожье в остатках старины и преданиях народа»]. — С. 133.

Бушак, С. Книга Дмитра Яворницького «Запорожье в остатках старины и преданиях народа» як видатна пам’ятка української істо­рії та культури / Станіслав Бушак // Народне мистецтво. — 2009. — № 3-4. — С. 70–75.