Командир роти 185-го гв. стрілецького полку (60-та гв. сд, 6-та армія, 3-й Український фронт). Гвардії лейтенант Парамонов відзначився 25 листопада 1943 року в бою за розши­рення плацдарму при форсуванні р. Дніпро в районі с. Розумівка Запорізького району. Його ім’ям названа вулиця в м. Запоріжжі.

Література та інтернет-ресурс:

Князьков, Ю. П. [Вулиця] Парамонова // Князьков, Ю. П. Вулиці міста Запоріжжя : короткий довідник. — Запоріжжя, 2015. — С. 166.

Парамонов Костянтин Юхимович [Електронний ресурс] // Сла­ветні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.znu.­edu.ua/news_details/news_id=6811&lang=ukr

Література:

Стіна, Н. Герой Соціалістичної Праці Віра Потась // Червоний промінь. — 2009. — 30 верес. (№ 76). — С. 1.

Автор пам’ятника Валерію Лобановському (м. Київ).

Працював у жанрі хронікально-навчальних та наукових фільмів. Брат відомої української актриси  Катерини Петрівни Хом’як.

Василь ПетровичТар’яник народився поблизу м. Олександ­рівська (Запоріжжя) на станції Софіївка (нині м. Вільнянськ). Сім’я:Батько – Тар’яник Петро Семенович (1884–1945) – майстер-мета­ліст, родом з Харківщини,мати – Тар’яник (у дівоцтві Кравченко) Настя Сергіївна (1888–1959), родом із с. Кривобокове (нині – Покровського району Дніпропетровської області), домогосподарка, нагороджена орденом як мати-героїня(мала 8 дітей).

Початкову школу закінчив у Софіївці. У 1925 році вирішив поїхати до Москви на навчання. Навчався режисерської справи. Залишився там працювати. Створив серію навчальних та наукових фільмів. Зйомки провадив у багатьох містах СРСР, зокрема на Кам­чатці, у Середній Азії, наПамірі, в Україні, у Москві, а також в інших країнах, зокремаІндіїта ін.

Учасник Другої світової війни (у 1941–1945 рр.). Зокрема, вою­вав на Ленінградському фронті. Має нагороди.

У фільмі «Хочу жить» (режисер:Олександр Литвинов, вироб­ництво «Москінокомбінат», 1934 р.) Василь Тар’яник зіграв роль Рищука, ветеринара. Фільм – про класову боротьбу на Чукотці.

Основний доробок Василя Тарʼяника – навчальні і науково-пізнавальні фільми кіностудії «Школфільм». Фільмотека В. П. Тарья­ника включає близько 20 фільмів. Зокрема: «Крестьянская война под предводительством Степана Разина» – «Школфільм» 1966 р., «Из истории письменности» – «Школфільм» 1967 р. Багато з них і зараз доступні в мережі Інтернет.

(В. С. Білецький)

Література та інтернет-ресурс:

Хом’як Катерина Петрівна // Вільнянськ : до 170-річчя від дня заснування міста (1840–2010) : бібліогр. покажч. / КЗ «ЗОУНБ ім. О. М. Горького» Запоріз. обл. ради ; [уклад. І. Шершньова ; ред. І. Степаненко]. — Запоріжжя, 2010. — С. 44–46. — (Міста і села Запорізької області ; вип. 3).

Тар’яник Василь Петрович [Електронний ресурс]. — Режим доступу до статті : http://ru.wikipedia.org/Тар’яник,_Василь_Петрович

Загинув у Афганістані. Похований на Ко­чубеївському кладовищі м. Запоріжжя.

Література:

Муравйов Сергій Анатолійович // Книга пам’яті України. За­порізька область. — Запоріжжя, 2012. — Т. 23 [і] : Інтернаціоналіс­ти. — С. 59.

Археологическоенаследие: проблемы учета некоторых видов памятников / И. Р. Тихомолова, А. Г. Плешивенко // Культурна спад­щина Запорізького краю : зб. наук. статей та документів з охорони культ. спадщини / Упр. культ. і туризму ЗОДА, Запоріз. обл. центр охорони культ. спадщини. — Запоріжжя, 2010. — Вип. 2. — С. 41–93.

Курганный могильник «Солоха» – памятник национального зна­чения / А. Г. Плешивенко, О. В. Тубольцев // Культурна спадщина Запо­різького краю : зб. наук. ст. та док. з охорони культурної спад­щини. — Запоріжжя, 2009. — Вип. 1. — С. 17–24.

Скифский могильник в г. Васильевка Запорожской области / Плешивенко А. Г. // Киммерийцы и скифы : тезисы докладов Междунар. науч. конф., посвящ. памяти А. И. Тереножкина (25–28 мая 1992 г.). — Мелитополь, 1992. — С. 75–76.

Скифские курганы у Белозерского кургана / А. Г. Плешивенко // Курганы степной Скифии : сб. науч. тр. / АН УССР, Ин-т археоло­гии. — К., 1991. — С. 53–72.

Катакомбный памятник на Лысой горе Васильевского района / А. Г. Плешивенко, О. А. Шмакова // Проблемы изучения катакомбной культурно-исторической общности : тезисы докладов Всесоюз. семи­нара / Ин-т археологии АН УССР ; Запорож. гос. ун-т ; Запорож. обл. краевед. музей ; Об-во охраны памятников истории и культуры. — Запорожье : [б. и.], 1990. — С. 84–86.

Защитный доспех из кургана у с. Новое Запорожье / А. Г. Плеши­венко // Музейний вісник. — 2015. — № 15. — С. 128–144. — Библиогр. : 49 назв.

Граков Б. Н. и Каменское городище : письма, документы / А. Г. Пле­шивенко // Музейний вісник. — 2014. — № 14. — С. 225–236. — Биб­лиогр. : 16 назв.

Античный шлем из Конских Раздоров : [Пологов. р-н, Запорож. обл.] / А. К. Плешивенко // Музейний вісник. — 2013. — № 13. — С. 54–61. — Бібліогр. : 33 назв.

Література:

Шиханов,  Р.  Б. Порада Олексій Миколайович // Шиханов, Р. Б. Почесні громадяни міста Запоріжжя : біограф. нариси / Р. Б. Шиха­нов ; Руслан Шиханов. — Запоріжжя, 2015. — С. 55–56.

Шиханов, Р.  Б. Порада Олексій Миколайович [Електронний ре­сурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=6916&lang=ukr

Олена Миколаївна Сиваш народилася в м. Запоріжжі, у родині вчителів. У 1980 році з медаллю закінчила запорізьку СШ № 73. У 1985 році з відзнакою закінчила історичний факультет Запорізь­кого державного (нині – національного) університету. Викладала історію, право, суспільствознавство у СШ № 89 м. Запоріжжя.

З квітня 1993 року працює в Запорізькій обласній державній телерадіокомпанії. Незмінна ведуча прямих ефірів з першими осо­бами міста, області, держави, депутатами Верховної Ради, автор чис­ленних програм різної тематики, які є «золотим фондом» обласного телебачення.

Пріоритети в роботі – конструктив, позитив, об’єктивність.

За цикл програм «Сяйво віри» визнана найкращим журналістом року серед електронних ЗМІ. Нагороджена найвищою регіональною телевізійною премією імені А. Путінцева (2013). Має орден «Золота Зірка журналістики».

Авторська програма Олени Сиваш «Відкрита студія» у прямо­му ефірі щосереди піднімає найбільш актуальні питання, аналізує резонансні події.

В авторському циклі «Герої» розповідає про тих людей, які відстоюють цілісність, свободу і незалежність України: ветерани АТО, добровольці, волонтери.

У всеукраїнському проекті «Час змін» разом з експертами ана­лізує реформи, зміни і новації, покликані полегшити життя най­більш вразливих верств населення.

(Г. М. Нагорна)

Література:

Сиваш, О. Скриня, обкована золотом / телеінтерв’ю з письменни­ком П. П. Ребром // Співець Запорізького краю. — Запоріжжя, 2007. — С. 331–336.

У місті Запоріжжі, на батьківщині художників, упродовж 10 ро­ків діє музей-галерея прикладної кераміки та живописної твор­чості Іллі та Олексія Бурлай. Працівники музею-галереї з трепет­ною любов’ю розповідають про художні роботи братів Бурлай, проводять виставки, творчі зустрічі, працюють із школярами і сту­дентами, намагаючись прищепити їм любов до образотворчого мистецтва, музики й науки. 18 червня 2008 р. до 90-ї річниці від дня народження художника Олексія Бурлай тематичною виставкою був відкритий в історичній частині міста Запоріжжя музей-галерея. Це сталося вже після смерті художників, але Ілля й Олексій Бурлай зберегли і передали наступним поколінням пам’ятку світового значення – цегельне склепіння наукової лабораторії з обстеження глини, у якій працювали німецькі інженери-дослідники напере­додні переселення німців-менонітів на Запорізькі землі у ХVІІІ–ХІХ ст. згідно з Маніфестом Катерини ІІ від 22 липня 1763 року.

Представлена музейна експозиція архітектурно-будівельної кераміки, що налічує більше тисячі примірників, має клейма і штам­пи, які дають можливість розглядати колекцію не тільки за харак­тером матеріалу чи технологією виробництва, але й за способом відтворення етно-мистецької дійсності минулих епох. У вистав­кових залах Запорізького музею-галереї кераміки та живопису Іллі й Олексія Бурлай, який розташований на глибині 5 метрів в архі­тектурних забудовах історичної частини міста Запоріжжя, поряд із архітектурно-будівельною керамікою експонуються твори декора­тивно-прикладного мистецтва, портрети, світлини.

Музейні експозиції творів образотворчого мистецтва та скульптури завжди були приводом для роздумів, дискусій, поле­міки. Мета демонстраційних колекцій науково-технічних музеїв – сприяти естетичному вихованню і, по можливості, представляти найкращі твори образотворчого мистецтва і скульптури, які прис­вячені історії заснування музею та його профілю. Як зазначають відвідувачі (вісім рукописних «Книг відгуків» зберігаються в архі­вах музею), музей-галерея вирізняється оригінальністю експону­вання творів образотворчого мистецтва. У виставкових залах поряд зі скульптурами, архітектурно-будівельною керамікою, артефак­тами, бюстами, портретами експонуються репродукції картин маловідомих в Україні художників, чиїм ім’ям названо музей ‒ Іллі й Олексія Бурлай. Дякуючи новітнім технологіям у поліграфії, нас­тала можливість виставляти кольорові репродукції картин роздру­кованих із слайдів та друкованих видань з архіву художників та представляти їх на екрані.

Важливу роль для сприйняття відвідувачем творів образотвор­чого мистецтва в музейних експозиціях науково-технічних музеїв відіграє сучасний дизайн в автентичному склепінні. Завдяки дизайну цегельного склепіння, що відповідає за оточуюче середовище, а отже, має безпосереднє відношення до стилю, зображення національних традицій, різних аспектів художнього вираження та формоутворення, великі витвори мистецтва долають тяжіння свого часу, стають надбанням наступних поколінь.

(В. І. Баталкіна)

Література:

Баталкіна, В. І. Музей і школа. Запорізький музей-галерея прик­ладної кераміки та живописної творчості Іллі та Олексія Бур­лай / В. І. Баталкіна. — Дніпропетровськ ; Запоріжжя : АРТ-Пресс, 2012. — 96 с. — Парал. тит. арк., та текст нім.

Баталкіна, В. І. Запорізький музей-галерея прикладної кераміки та живописної творчості Іллі та Олексія Бурлай / В. І. Баталкіна. — Дніпропетровськ ; Запоріжжя : АРТ-ПРЕС, 2011. — 96 с. : іл., фото. — Парал. тит. арк., та текст нім.

***

Карнацька, М. В. Культурні надбання Півдня України та Таврії. Погляд крізь віки // М. В. Карнацька, Н. В. Криклива // Минуле і сучас­ність: Херсонщина. Таврія. Каховка : 16–17 верес. : зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. краєзнав. конф. — Каховка ; Херсон, 2016. — С. 63–65.

Баталкіна, В. І. Образотворче мистецтво в музеї технічного профілю : зб. наук. праць // Актуальні проблеми історії, теорії та прак­тики художньої культури / М-во культури України, Нац. академія ке­рівних кадрів культури і мистецтв. — К., 2015. — Вип. XXXV. — С. 218–225.

Баталкіна, В. І. Особливості дизайну сучасного музею / Батал­кіна В. І. // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв : зб. наук. праць. — Х., 2017. — С. 4–10.

Твори:

Гак, А. (Мартин Задека) Від Гуляй-Поля до Нью-Йорку : спогади / Анатоль Гак. — Новий Ульм ; Філадельфія : Українські вісті, 1973. — 328 с.

Гак, А. (Мартин Задека) На двох трибунах : оповідання та фейлетони / Анатоль Гак. — Новий Ульм ; Філядельфія : [Українські вісті], 1966. — 320 с.

***

Гак, А.Правда про Гуляй-Поле : спогад ; Як Сталін зробив совєтську людину : [фейлетон] // Література Гуляйпільського краю / О. І. Горпинич, І. К. Кушніренко ; Оксана Горпинич, Іван Кушніренко. — Запоріжжя, 2015. — С. 45–55, 211–212.

Література:

Гак Анатоль (Антипенко Іван Якович) // Гуляйполе – столиця Запорізьких степів : бібліографічний покажчик / КЗ «Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека» Запорізької обласної ра­ди. — Запоріжжя, 2016. — С. 56–57. — (Міста і села Запорізької облас­ті ; вип. 8).

Анатоль Гак (1893–1980) // Література Гуляйпільського краю / О. І. Горпинич, І. К. Кушніренко ; Оксана Горпинич, Іван Кушніренко. — Запоріжжя, 2015. — С. 211–212.

Біляїв, В. І. «На неокраянім крилі...» (Штрихи до літературних портретів західної діаспори) / В. І. Біляїв. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2003. — 348 с.

Славутич, Я. Спогади Анатоля Гака // Славутич, Я. Українська література в Канаді : вибрані дослідження, статті й рецензії / Я. Славутич. — Едмонтон, 1992. — С. 263–264.

Костюк, Г. [Анатоль Гак] // Костюк, Г. З літопису літератур­ного життя в діяспорі / Г. Костюк. — Мюнхен, 1971. — С. 24.

У 2006 р. – директор дитячого госпіталю з реабілітації дітей після Чорнобильської аварії (Республіка Куба). З квітня 2009 року очолює кафедру соціальної медицини, організації і управлін­ня охороною здоров’я та медико-соціальної експертизи Запорізь­кої медичної академії післядипломної освіти.

Література та інтернет-ресурс:

Шиханов, Р. Лашкул Зінаїда Василівна [Електронний ресурс] / Руслан Шиханов // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=6565&lang=ukr

Твори:

Волчьи стаи : роман-эссе : (трилогия) / В. А. Товстик ; Василий Товстик. — Макеевка : Вебер, 2007. — 714 с.

Волчьи стаи : роман-эссе : (трилогия) / В. А. Товстик ; Василий Товстик // Хортиця. — 2006. — № 2. — С. 29–67 ; № 3, № 4, № 5.

Література:

Кушніренко, І. К. Василь Товстик // Кушніренко, І. Люди Гуляй­піль­щини / І. К. Кушніренко, В. І. Жилінський. — Запоріжжя, 2004. — С. 14–17.

Муха, О. Василь Товстик: «Мета життя: все, що задумав – до­сягнути, чого забажав – здійснити» / Олена Муха // Голос Гуляй­пілля. — 2009. — 27 серп. (№ 66). — С. 2.

Дашевський, П. Автор роману – наш земляк // Голос Гуляй­пілля. — 2008. — 3 січ. (№ 1). — С. 2.

Балюк, В. Крізь терни до істини // Голос Гуляйпілля. – 2007. — 18 квіт. — С. 2.

Хапланов, Н. Эту правду когда-то скрывали // Хортиця. — 2006. — № 2. — С. 27–28.

Лілія Зінченко – художниця, яка володіє вражаючими здібнос­тями не тільки самій відчувати багатобарвний світ навкруги нас, але й дарувати тепло та світло своїми яскравими роботами. У якос­ті живописця вона відрізняється особливою творчою індивідуаль­ністю та яскравими, соковитими фарбами творчості.

Народилася Лілія Зінченко в маленькому містечку Слатине Дергачівського району Харківської області. Як багато дітей, дуже полюбляла малювати і мріяла стати художником. По закінченні школи мрія дівчини здійснилася – вона вступила до славетного Харківсь­кого художньо-промислового інституту, і в 1981 році отримала диплом художника декоративно-прикладного мистецтва. Художниця почала працювати у станковому живопису: у жанрі портрету, пейзажу, натюрморту. Пише ікони, займається книжковою графікою.

Особлива любов Лілії Зінченко – море! Багато років вона жила в Бердянську, тому ця любов зрозуміла. Художниця каже: «Моє го­ловне натхнення – це наше море! Я дуже люблю малювати море, ма­лювати біля моря. Робота на природі ні з чим не зрівняється! Дві-три години я стою на березі і малюю, у такі хвилини море віддає мені свою енергію, і я встигаю насичуватись цією енергією про запас».

Художниця обожнює пленерні роботи, тому намагається вико­ристати весь вільний час: від ранньої весни, коли все навкруги пос­тупово розквітає, до самої пізньої осені, коли природа застигає, готуючись до зими.

Мисткиня бере участь у виставках, як колективних, так і авторсь­ких, фестивалях, пленерах, що проходять як в Україні, так і за кордоном. Лілії Зінченко довелося працювати на пленерах у Бол­гарії, на Кіпрі, у Франції, Норвегії.

З 1994 року Лілія Іванівна – член Національної спілки худож­ників України. Неодноразово виставки її робіт відкривалися в рід­ному Бердянську. Наприклад, у 2013 році у Бердянському міському ху­дожньому музеї імені Бродського експонувалась її персональна виставка «Діалог між живописом і оточуючим нас світом». На ній Лілія Зінченко запрошує зануритись у створене нею мистецтво, і тим самим ділиться з нами часткою своєї душі, яка живе в кожно­му її творі. Вона пропонує помилуватися красою квітучих троянд, дзвіночків, польових ромашок, тендітністю білих лілій. Квіти завжди приваблювали художницю, а особливу цінність мало те, що з їх допомогою можна висловити особливий настрій, створити потрібну атмосферу...

Лілії Зінченко дуже подобається мандрувати, тому в її колек­ції є багато картин та етюдів, що зберегли спогади про перебу­вання в Болгарії, Норвегії, Греції, Великій Британії, Криму.

З любов’ю та вдячністю намальовані куточки рідного Бердянсь­ка, Азовське море, і ця тема з роками дарує все нові та нові відкриття.

Можна сказати, що гармонія у живопису художниці співзвучна гар­монії у душі глядачів, що бачать її картини. Полотна Л. Зінченко ку­пують художні галереї, виставкові зали та приватні колекціонери Ук­раїни, Великої Британії, Норвегії, Німеччини, Японії та інших країн.

Як патріот своєї країни художниця бере участь у благодійних аукціонах на підтримку української армії, ціль яких – зібрати кош­ти для допомоги українським бійцям, що захищають Батьківщину, а також показати мистецтво як засіб об’єднання України.

Лілія Зінченко так говорить про свою працю: «Концепція моєї творчості – створити діалог між живописом та оточуючим нас світом.

(О. А. Савкіна)

Література:

Зинченко Лилия Ивановна // Энциклопедия Бердянска : в 2 т. — Мелитополь, 2013. — Т. 1 : А–Л. — С. 584.

Зінченко Лілія Іванівна // Запорізька організація Національної спілки художників України. — Запоріжжя, 2007. — С. 64–65.

Латанський, С. В. Зінченко Лілія Іванівна // Енциклопедія сучас­ної України. — К., 2010. — Т. 10 : З — Зор. — С. 599.

Стариков, А. Полку художников прибыло : [бердян. художницу Л. Зин­ченко приняли в ряды членов НСХУ] // Азов. вестник. — 1995. — 28 янв.

Персональная выставка Лилии Зинченко: «Диалог между живо­писью и окружающим нас миром» [Електронний ресурс] // Бердянсь­кий міський художній музей ім. І. І. Бродського. — Режим доступу : http://muzey-brodskogo.azov.org/page13

Література та інтернет-ресурс:

Лыман, И. И. Камбербэтч Генри Альфред / И. И. Лыман, В. Н. Конс­тантинова // Энциклопедия Бердянска. — Мелитополь, 2015. — Т. 3 : С — Я. — С. 825.

Олейник, С. Прадед звезды «Шерлока» родился в Бердянске [Электронный ресурс / Светлана Олейник // Индустриалка. — Режим доступа к статье : http://iz.com.ua/zaporoje/114416-praded-zvezdy-cherloka-rodilsya-v-berdyanske.html

Література:

Токмацький механічний технікум Запорізького національного тех­нічного університету // Токмак на перехресті доріг та віків : до 230-річчя від дня заснування міста : бібліограф. покажчик / КЗ «Запоріз. обл. універс. наук. б-ка ім. О. М. Горького» ЗОР. — Запоріжжя, 2015. — С. 127–128. — (Міста і села Запорізької області ; вип. 7).