Василь Олексійович Винник народився 1 січня 1929 року в с. Федорівка Пологівського району. В 1953 р. закінчив Запорізький державний педагогічний інститут (нині - Запорізький національний університет). Учителював, 1963 -1988 рр. працював в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні АН України (з 1966 р. - старший науковий співробітник). Доцент (1988), а згодом (з 1991) професор Київського педагогічного інституту іноземних мов (нині - Київський національний лінгвістичний університет).

Сфера інтересів: дослідження з лексикології та лексикографії. Брав участь у підготовці колективних праць : ”Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія” (1973), “Словник української мови” (т. 1-11, 1970-1980 ; Державна премія СРСР, 1983), “Фразеологічний словник української мови” в 2 т. (1993, 1999), “Словник фразеологізмів української мови” (2003).

(Шершньова І. В.)

Праці:

Назви одиниць виміру і ваги в українській мові / В. О. Винник. - К. : Наук. думка, 1966. - 151 с.

Борис Грінченко і процес становлення єдиної української літературної мови / В. О. Винник // Мовознавство. – 2014. – № 6. – С. 13-23.

***

Фразеологічний словник української мови : у 2 кн. Кн. 1. / В. О. Винник [та ін.]. - К. : Наук. думка, 1993. - 528 с.

Історія української мови. Лексика і фразеологія / В. О. Винник, В. Й. Горобець, В. Л. Карпова [та ін.]. - К. : Наук. думка, 1983. - 743 с.

Словник української мови : в 11 т. / В. О. Винник [та ін.]. - К., 1970-1980.

Література про життя та діяльність:

Панич, Г. І.  Винник Василь Олексійович // Енциклопедія сучасної України. – К., 2005. – Т. 4 :  В - Вог . - С. 408.

Паламарчук, Л. С.  Винник Василь Олексійович / Л. С. Паламарчук, О. О. Тараненко // Українська мова : енциклопедія. - 3-тє вид., зі змінами і доповненнями. - К., 2007. - С. 69.

Винник Василь Олексійович // Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України. 1930 - 2005. - К., 2005. - С. 69.

Спогади:

Стріча УССів із Запорізькою дивізією : (з воєнних спогадів) / / Заклинський, М. ; Мирон Заклинський // Весна 1918 року: у боротьбі за Запоріжжя : спогади українських бійців / Запоріз. наук.-дослід. центр "Спадщина" ; [упоряд. Ю. І. Щур]. – К., 2017. – С. С 43-46. – (Повернута спадщина. Нова серія ; вип. 1).

Література про життя та діяльність:

Ріпецький, С.  На Запоріжжі : [в т. ч. про спогади Мирона Заклинського] // Ріпецький, С.  Українське січове стрілецтво : визвольна ідея і збройний чин. - Нью-Йорк, 1956. - С. 189-194.

Література про життя та діяльність:

Медицина Запорізької області : іст. нариси / Упр. охорони здоров'я ЗОДА ; під ред. В. Г. Цисса. – Запоріжжя, 2001. – С. 318-319.

Ігор Леонідович Просяніченко народився в перший день 1919 року. Навчався в спортивному технікумі, потім закінчив Київський театральний інститут ім. І. Карпенка-Карого, працював у Дрогобицькому та Донецькому театрах. З 1952 року - актор Запорізького обласного українського музично-драматичного театру ім. Щорса (нині - ім. В. Магара).

Ігоря Просяніченка згадують передусім як неперевершеного актора-коміка. У його доробку понад двісті ролей, більша частина з яких - яскраві характерні образи комедійного чи сатиричного звучання. Природне комедійне обдарування та вміння користуватися ним не входячи в надмірність - ось що відрізняло ролі Просяніченка. А ще - дитяча любов до гри та вміння акторськи обжити, обіграти будь-яку сценічну ситуацію. Так, наприклад у “Сніговій королеві” Є. Шварца Просяніченко, наділяючи свого старенького Короля неабиякою енергійністю, знайшов власну характеристичну рису - недовірливість. І знайшов як її виявити: збираючись сісти на трон, він “щоразу підозріливо оглядав крісло, обмацував сидіння, здував невидимі пушинки і лише потім обережно і турботливо всадовлював себе”.

“Роллю ролей” був у творчості Просяніченка Попандопуло в музичній комедії “Друге весілля в Малинівці” І. Поклада. Актор умів передати в цьому образі риси дрібного недолугого авантюриста і водночас маленької людини, що втрапила в колесо історії. Його Попандопуло викликав сміх аж до сліз і зрештою сльози були не лише від сміху, але й зі співчуття. Його неймовірна міміка вражала. Актор Юрій Бакум (нині — народний артист України), що грав у “Другому весіллі...” разом з Просяніченком так змалював сцену, в якій Попандопуло - Просяніченко лякається арешту: “Як він грав цей “етюд переляку” словами передати важко. Його трясло, кидало з місця на місце і викидало аж на шию головного есесівця. Очі його робились круглими й великими, брови їхали до кінчика носа, а потім піднімались на потилицю...” глядач вибухав від реготу, а партнерам доводилося ховати сміх, відвертатися або тікати за куліси.

“На комедії — пише про актора доктор мистецтвознавства Валерій Гайдабура, - виконавська майстерність Ігоря Леонідовича не замикається”, адже за всі роки служіння театру він випробував себе в різних жанрах. У трагедії Т. Вільямса “Орфей спускається в пекло” Просяніченко створив образ смертельно хворого старика Джейба, внутрішня сила якого ні на мить не зникає і “точно означує злобний характер расиста”.

Серед інших неповторних ролей Ігоря Леонідовича: Дормедонт - “Пізня любов” О. Островського, Гордій Поваренков - “Доки сонце зійде, роса очі виїсть” М. Кропивницького, Альфред Гулька - “Мої друзі” та Василь Карась - “Банкір” О. Корнійчука, Франц - “Гріх і покаяння” І. Карпенка-Карого, Свічкогас - “Ярослав Мудрий” І. Кочерги, Возний - “Наталка Полтавка” І. Котляревського, Мішка-Япончик - “На світанку” О. Сандлера, Бабочкін - “Операція “Багатоженець” А. Делендика тощо.

(Н. М. Ігнатьєва)

Література про життя та діяльність:

Гайдабура, В. М.  Особое свойство вдохновения ; Гордость щорсовской сцены // Гайдабура, В. М.  А що тато робить в театрі? - К., 2011. - С. 134- 137.

Бакум Ю.  Чарівник комедії // Запороз. Січ. - 1994. - 4 січ.

Нещерет Т.  Сцена – любов і життя // Запоріз. правда. – 1993. – 30 груд.

Нещерет, Т.  Театр - его судьба // Индустр. Запорожье. - 1993. - 31 дек.

За бойові заслуги нагороджений орденами Червоного Прапора та Вітчизняної війни І ст., бойовими медалями, а також бойовими орденами Польщі: Хрестом Грюнвальда II та IIIст. і Хрестом Хоробрих.

Після війни мешкав в с. Новомлинівка Розівського району (працював бухгалтером);

Література про життя та діяльність

Ковальов Федір Микитович // Книга пам'яті України. Запорізька область. - [Запоріжжя, 2010]. - Т. 22 (1) : Переможці. - С. 225.

Федоров, А. Ф.  Последняя зима : [партизан. движение на Волыни зимой 1943-1944 г.] / А. Ф. Федоров ; [лит. запись Е. В. Шатрова]. – М. : Воениздат, 1985. – 368 с. : 1 л. портр.

***

Тюляков, С.  Советский герой польского Сопротивления / Сергей Тюляков // Красная звезда. - 2010. - 20 апр.

Література та інтернет-ресурси:

Причиненко, К.  Ентузіаст клубної справи // Запороз. Січ. - 1998. - 23 трав.

Звіт про діяльність КУ “Обласний методичний центр культури і мистецтва” ЗОР за 2016 рік [Електронний ресурс]. - Режим доступу : www.zomc.org.ua/plan/item/1697-zvit-pro-dijalnist-komunalnoi-ustanovy-oblasnyi

Панасевич Галина Михайлівна [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. - Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=6798&lang=uk

1932 року закінчив Київський художній інститут (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Навчався в Олександра Богомаза, Віктора Пальмова, Михайла Бойчука. Працював у галузі станкового живопису.

Інтернет-ресурс:

Сабадиш Петро Євлампійович[Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. - Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=6977&lang=ukr

5 червня 2002 року вулиця Спортивна в м. Запоріжжі була перейменована у вул. Валерія Лобановського.

            2003 року на території стадіону “Динамо” в м. Києві встановлено пам'ятник славетному тренеру. Автор цього пам'ятника - наш земляк Володимир Олександрович Філатов[1] (07.06.1958, м. Бердянськ), архітектор, лауреат загальнонаціональної програми “Людина року - 2002”, лауреат призу Сальвадора Далі (2006), володар Світового призу культури (2010, Прага);

            Окремі видання:

            Лобановский, В. В.  Бесконечный матч... / В. В. Лобановский ; сост., лит. запись А. Горбунова. – К. : Ін Юре, 2005. – 448 с.+28 л. вкл. : фото. – (Звезды и тернии судьбы).

            Література про життя та діяльність:

            Авдєєнко, С. І.  Лобановський Валерій Васильович // Авдєєнко, С. І.  Тисяча й одна смерть : український рахунок / С. І. Авдєєнко ; Сергій Авдєєнко. – Запоріжжя, 2006. – С. 341-343.

            Харитонов, Д. В.  Лобановский: Послесловие / Д. В. Харитонов, А. В. Франков. – Х. : Фолио ; М. : АСТ, 2003. – 320 с.

            Валерій Лобановський // Народжені Україною : меморіальний альманах : у 2 т. – К., 2002. – Т. 2 : Л - Я. - С. 72-73. – (Золоті імена України).

            Вшанування пам'яті В. Лобановського на Запоріжжі:

            Князьков, Ю. П.  Лобановського, вул. // Князьков, Ю. П.  Вулиці міста Запоріжжя : короткий довідник / Ю. П. Князьков ; Запоріз. нац. ун-т, Запоріз. наук. т-во ім. Я. Новицького. – Запоріжжя, 2015. – С. 135-136.

            Вардидзев, В.  Самый главный тренер : запорож. ветераны футбола свой товарищеский матч посвятили легендарному Валерию Лобановскому, ушедшему из жизни в нашем городе 13 лет назад / Владимир Вардидзев // Индустр. Запорожье. - 2015. - 15 мая (№ 68). - С. 1, 5.

Відомий польський кінокритик, меценат, історик шахів та журналіст Єжи Гіжицький народився 7 січня 1919 року (за старим стилем - 25 грудня 1918 року) в м. Мелітополі.

            По закінченні Другої світової війни він багато зробив для становлення польського кінематографу. Разом з колегами у 1946 році заснував щотижневик "Film" - найстаріший польський журнал, присвячений кінокультурі, на сторінках якого розміщалася інформація про кінопрем'єри, новини, інтерв'ю з діячами польського та міжнародного кінематографу. Наступним  його проектом став журнал "Кіно", що виходив з 1966 року. Він працював також головним редактором журналу "Камера". Єжи Гіжицький надрукував кілька книг про кінематограф, найвідомішими з яких стали "Як робиться кіно" та "В фільмі немає нічого неможливого".

            Проте, основним його захопленням були шахи. Книгу "З шахами через століття та країни", що швидко стала популярною та була видана в різних країнах світу, Єжи Гіжицький написав у 1958 році. Колекціонер збирав іконографічні матеріали на шахові теми, мав понад 500 екслібрисів, які експонувалися у Польщі та за кордоном. Спільно з Владиславом Літмановичем підготував до друку першу польську шахову енциклопедію "Шахи від А до Я". За вклад у розвиток  шахів країни був обраний Почесним членом Польського шахового союзу.

            Помер Єжи Гіжицький 27 вересня 2009 року. Похований в м. Варшаві на Брудневському кладовищі.

(Чубенко Л. М.)

            Література та інтернет-ресурс:

Ежи Гижицкий // Шахматы : энциклопедический словарь / глав. ред. А. Е. Карпов. - М., 1990. - С. 84.

Єжи Гіжицький [Електронний ресурс]. - Режим доступу до статті : http://uk/wikipedia.org/wiki/Єжи_Гіжицький

Костянтин Григорович Шаша народився 8 січня 1929 року в місті Мелітополі Запорізької області. Дід його до революції був тут купцем першої гільдії. Батько, Григорій Олексійович, закінчив Мелітопольське комерційне училище. В молодості він не тільки добре співав, але і чудово грав у футбол. Мати, Таїсія Гаврилівна, була всебічно обдарованою особистістю: займалася танцями, брала участь у постановці лялькових вистав, добре знала французьку мову. Після одруження і народження сина батьки переїхали в Харків, де Григорій Олексійович навчався в будівельному інституті, а після його закінчення був направлений на роботу в Донбас. У 1934 році родина переїхала в місто Мерефу Харківської області. Тут в оркестрі народних інструментів місцевого Палацу культури маленький Костя починає вчитися грі на скрипці і вже через три роки непогано опанував цій інструмент.

Після закінчення війни він продовжив навчання грі на скрипці. У 1946-1947 рр. у Палаці залізничника було організовано перший у повоєнному Харкові самодіяльний джаз-оркестр (керівник С. Моргун), який з часом виріс у симфоджаз під управлінням М. Молдавської, де Костянтин Шаша грав на скрипці. Це час відкриття вокальних здібностей Костянтина Григоровича (виходив зі скрипкою й співав у супроводі оркестру популярні естрадні пісні того часу).

Щоб надолужити два роки без навчання під час війни, він відвідував 10-й клас вечірньої школи, після закінчення якої поступає в технікум, а потім продовжує навчання в Автодорожньому інституті. Молодого інженера направляють на роботу в місто Молотов (нині Перм), де він швидко стає одним з провідних інженерів тресту.

Але його душа тягнеться до мистецтва. Він займається вокалом у Палаці культури, бере участь в огляді художньої самодіяльності, який проходив на сцені Молотовского оперного театру. Після виконання української народної пісні «Дивлюсь я на небо» та арія співця за сценою з опери Аренського «Рафаель», йому пропонують роботу в театрі. Однак Костянтин Григорович відмовляється від цієї пропозиції: до того часу в нього вже було становище провідного спеціаліста в автотранспортній галузі, крім того треба було утримувати сім'ю, його дружина була тоді студенткою, народився син Ігор.

Доля розпорядилася по-своєму: за рішенням медичної комісії йому потрібно було терміново міняти клімат і Міністерство Автотранспорту УРСР за погодженням з Міністерством Автотранспорту УРСР з великою неохотою справило переклад Костянтина Григоровича в місто Харків.

У Харкові К. Шаша нетривалий час пропрацював в автотранспорті і перейшов на роботу інженером-конструктором в проектно-дослідний інститут Гіпроважмаш. В інституті був свій хор і Костянтин Григорович не міг не взяти у ньому участь. Почувши його голос, керівник хору наполіг на тому, щоб його прослухали в консерваторії. Прослуховував Костянтина видатний педагог, професор кафедри сольного співу П. В. Голубєв, який наполегливо рекомендував йому вступати в консерваторію, зазначивши красивий «собиновский» тембр голосу.

У 1957 р. К. Шаша стає студентом 1 курсу вокального факультету Харківської консерваторії по класу доцента О. П. Петрової. Протягом чотирьох років Костянтин Григорович поєднував роботу інженера з навчанням на денному відділенні консерваторії. На п’ятому курсі, студент К. Шаша оставляє роботу інженера і поступає в оперний театр. У цьому театрі їм було виконано більше 25 партій провідного тенорового репертуару. Серед них слід виділити такі, як: Ленський («Євгеній Онєгін») і Водемон («Іоланта П. Чайковського, царевич Гвідон («Казка про Царя Салтана») і цар Берендей («Снігуронька) Н. Римського-Корсакова, Альфред («Травіата») Дж. Верді, Альмавіва («Севільський цирульник») Дж. Россіні…

Чимало було виконано партій  і з творів сучасних композиторів: Трубадур («Бременські музиканти») Р. Гладкова; Петя («Казка про втрачений час»)  А. Юрасовскої, Іван Жаркий («Павка Корчагін») Н. Юхнівської; Льонька в опері «В бурю» Т. Хреннікова та ін. Крім виступів в оперних виставах він займався концертною діяльністю. Виступав на сценах багатьох харківських вузів, палацах культури, як у складі концертних бригад, так і виконуючи сольні програми.

Під час праці в оперному театрі Шаша К. Р. був запрошений на викладацьку роботу в педагогічний інститут ім. Р. С. Сковороди на новостворену кафедру музики. Педагогічна діяльність Костянтина Григоровича була помічена музичною громадськістю Харкова, і він був запрошений на роботу викладачем у Харківський державний інститут культури. К. Шаша веде активну концертну і педагогічну діяльність, виступає з музичними колективами академії, багато гастролює як в Україні, так і по країнам Близького і Далекого зарубіжжя (Німеччина, Бельгія, Росія). 

У 2004 р. на свій 75-й ювілей, Костянтин Григорович виконав партію Ленського в опері «Євгеній Онєгін» Чайковського П. на сцені Харківського академічного театру опери і балету ім. Лисенка. Звикнувши за своє багате, багатогранне, сценічне життя, повністю викладатися під час виконання тієї чи іншої партії, Костянтин Григорович і в цей раз вразив всіх не тільки чудовим виконанням ролі Ленського, музикальністю, володіння вокальною технікою, але і незвичайним артистизмом, правдою сценічного втілення образу. У 2009 році на своєму 80 - літньому ювілеї, заспівав концерт з 2-х відділень з академічним оркестром Харківської обласної філармонії під керуванням Заслуженого діяча мистецтв Ю. Янко.

Творча діяльність заслуженого артиста України, народного артиста України, професора кафедри хорознавства та хорового диригування Костянтина Григоровича Шаша отримувала схвальні відгуки у пресі провідних вчених, відомих музичних діячів України. Своєю творчістю, педагогічною діяльністю він багато зробив для пропаганди та розвитку української вокальної школи.

(Н. В. Богаєвська)

Праці:

Постановка голосу: програма курсу / М-во культури і туризму України, Харків. держ. академія культури, каф. хорознавства та хорового диригування / укладач К. Г. Шаша. – Х. :   ХДАК, 2010.

Шаша, К. Творчий портрет Миколи Манойла // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти : зб. наук. ст. / Харків. держ. ун-т мистецтв ім. І. П. Котляревького. – Х., 2011. – Вип. 32: Когнітивне музикознавство – С. 367-370.

Література та інтернет-ресурси:

Лисенко, І.  Шаша Костянтин Григорович // Лисенко, І.  Співаки України : енцикл. вид. / І. Лисенко ; Іван Лисенко. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К., 2011. - С. 592.

Шаша Костянтин Григорович, професор, народний артист України [Електроний ресурс] / Харків. держ. академія культури, факультет музичного мистецтва, каф. хорознавства. – Режим доступу: http://www.ic.ac.kharkov.ua/navchannya/mm/hhd/shasha.html  

Шаша Костянтин Григорович [Електроний ресурс] / Харківський національний автомобільно-дорожній університет. – Режим доступу:  http://www.logoskiev.com.ua/books/hadi/338.pdf 

Бурхливий розвиток СРСР у роки перших п’ятирічок ускладнив керівництво існуючими на той момент областями. Виникла нагальна потреба у зміні адміністративно-територіального устрою, який би відповідав вимогам часу. Пошук найбільш ефективнодіючої схеми продовжувався до 40-х років ХХ століття. Це призводило до постійних змін.

10 січня 1939 року Указом Президії Верховної Ради СРСР була утворена Запорізька область з адміністративним центром у місті Запоріжжя. До її складу було включено 28 районів, які раніше входили до Дніпропетровської області – Андріївський, Якимівський, Бердянський, Велико-Білозерський, Велико-Токмацький, Василівський, Веселівський, Генічеський, Гуляйпільський, Кам'янсько-Дніпровський, Коларовський, Красноармійський, Імені В. В. Куйбишева, Люксембурзький, Мелітопольський, Михайлівський, Молочанський, Нижньо-Сірогозький, Ново-Василівський, Ново-Златопольський, Ново-Миколаївський, Оріхівський, Пологівський, Приазовський, Ротфронтівський, Сиваський, Чернігівський; 2 райони тодішньої Миколаївської області – Велико-Лепетиський і Ново-Троїцький.

Проте, пошук найбільш ефективної схеми керування регіонами продовжувався. Невдовзі почалася перша реорганізація адміністративно-територіального устрою області, яка продовжувалася декілька місяців. 11 лютого 1939 року був утворений Запорізький район. 26 березня на місці ліквідованих Коларівського, Люксембурзького, Молочанського і Ротфронтівського районів був утворений Приморський. Під час цієї реорганізації центральна влада знищувала залишки національно-територіальних утворень болгар, німців-менонітів, які існували на території Запорізького краю.

У порівнянні із сьогоденням, у 1939 році площа Запорізької області була значно більшою і включала частину сучасних територій Херсонської і Миколаївської областей. Межувала вона з Дніпропетровською, Сталінською (нині Донецька), Миколаївською областями і Кримською Автономною РСР. Взагалі, Запорізька область була однією з найбільших і економічно розвинутіших у складі УРСР, а 300-тисячне м. Запоріжжя входило в п'ятірку найбільших міст республіки.

У березні 1944 року була проведена чергова зміна адміністративно-територіального поділу України, під час якої була створена Херсонська область. До її складу були включені 6 районів, які раніше входили до Запорізької області. Саме тоді Запорізька область отримала межі, близькі до сучасних.

Остаточне оформлення сучасних кордонів області відбулося у 1949 році, коли Указом Президії Верховної Ради УРСР зі складу Запорізької до Сталінської (нині Донецької) області були передані два населених пункти – Зачатівка і Красновка.

Запорізька область розташована на південному сході України і займає, в основному, лівобережну частину басейну нижньої течії Дніпра. Її площа становить 27,2 тис. км². На півночі вона межує з Дніпропетровською, на заході – з Херсонською, а на сході - з Донецькою областями. Південні кордони регіону омиваються водами Азовського моря, довжина узбережжя якого в межах області перевищує 300 км. Клімат помірно-континентальний з чітко означеною посушливістю.

Для регіону характерний рівнинний ландшафт. Найвища точка області – Бельмак-Могила (Більмацький р-н). Її висота – 324 м над рівнем моря. Ґрунти переважно чорноземні. Природні ресурси багаті і різноманітні. У регіоні знаходяться значні запаси гранітів, залізної і марганцевих руд.

Запорізька область добре забезпечена водними ресурсами. Її територією протікає 109 річок, у тому числі найбільша ріка в Україні – Дніпро, 846 озер, 28 водосховищ та 1174 ставки.

Нині до складу області входять 20 районів, 5 міст обласного та 9 міст районного значення.

Населення регіону становить 1,72 млн. людей. Характерною особливістю етнічного складу краю є його багатонаціональність. Сьогодні на території області проживають представники близько 130 національностей і народностей.

Запорізька область є одним з найбільш технологічно розвинених регіонів України, де  діють понад 160 потужних промислових підприємств зі значним науково-технічним і виробничим потенціалом. Тут зосереджені практично всі галузі промисловості, серед яких провідне місце займають електроенергетика, металургія, машинобудування, металообробка та хімічна промисловість.

Металургійний комплекс області представлений відомими у всьому світі підприємствами чорної та кольорової металургії: ПАТ «Запоріжсталь», ПАТ «Дніпроспецсталь», ПАТ «Укрграфіт», ПАТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат», ПАТ «Запорізький завод феросплавів», ТОВ «Титано-магнієвий комбінат» та інші.

 Регіон є флагманом вітчизняного авіадвигунобудування, кранів, виробництва трансформаторів та іншої високотехнологічної продукції. Тут діють ПрАТ «Мотор Січ», ПрАТ «Запоріжкран», ПрАТ «Запорізький трансформаторний завод», ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат», КП «НВК «Іскра», яке визнане кращим підприємством країни 2016 року згідно з Національним Рейтингом якості товарів і послуг «Зірка Якості».

Енергетичний комплекс області представлено трьома генеруючими станціями: найбільшою АЕС в Європі - Запорізькою атомною електростанцією, гідроелектростанцією «Дніпрогес» та найбільшою в Україні тепловою електростанцією – Запорізькою ТЕС.

Водночас, Запорізький край є традиційно аграрним регіоном України, де основу рослинництва складають зернові та соняшникові культури. Крім цього розвинуто овочівництво та садівництво.

Запорізька область має значні рекреаційно-курортні та туристичні ресурси: мінеральні води («Бердянські» та «Кирилівські»), лікувальні грязі (озера «Велике» та «Кирилівське»), тепле Азовське море, чудові прибережні пейзажі. Туристично привабливими є Національні природні заповідники «Хортиця» (м. Запоріжжя) і «Кам’яна Могила» (Мелітопольський р-н), історико-архітектурний музей «Садиба Попова» (Василівський р-н), «Кам’яні Могили» (Розівський р-н).

Мистецько-культурний потенціал краю представляють 561 публічна бібліотека, 440 клубних закладів, 23 музеї, 6 театрів, філармонія, симфонічний оркестр, цирк та численні колективи художньої самодіяльності.

За радянської доби жодна область не використовувала власного герба чи прапора і тільки з розпадом союзу (1991 р.) і становленням незалежної України розпочався процес формування символів адміністративних територій. Так, 27 липня 2001 року рішенням ХХІІ сесії Запорізької обласної ради одноголосно було затверджено герб і прапор Запорізької області. Автором символіки краю став художник Віталій Пилипенко. За оцінками фахівців з геральдики, саме запорізький герб вважається одним з кращих в країні і свого часу розглядався як основа національного герба сучасної України.

Історію утворення Запорізької області закарбовано і в нумізматиці. Так, з метою прославлення Запорізького регіону Національним банком України в серії «Області України» були викарбувані ювілейні монети: «70 років утворення Запорізької області» (2009) та «75 років Запорізькій області» (2014).

А «Укрпошта», з метою прославлення нашого регіону, ввела у обіг марку «Запорізька область» (2003) та блок марок (2016) в серії «Краса і велич України» із зображенням пам’яток Запорізької області («Національний заповідник «Хортиця», «Кам’яна баба, музей-заповідник «Кам’яна могила», «Дніпрогес, м. Запоріжжя», «Гелікоптер Мі-8МСБ»).

Сучасна Запорізька область - це не тільки самобутня історична перлина України, колиска першої у світі демократичної республіки, заснованої запорізькими козаками, але й один з головних центрів розвитку економічного, технологічного, туристичного й інтелектуального потенціалу України.

(Т. М. Палівода)

            Література:

Скарбниця історії : [історія утворення Запорізької області] // Запорізький край / Запорізька обл. рада, ЗОДА ; [авт.-склад. та гол. ред. Н. Кузьменко]. – Запоріжжя, 2008. – С. 24-60.

Запорізька область: динаміка розвитку (1939-2009) : наук.-допоміжний бібліогр. покажчик / комунальний заклад "Запорізька обласна універсальна наукова біб-ка ім. О. М. Горького" Запорізьскої обл. ради ; [уклад. Г. Нагорна ; відп. за вип. І. Степаненко]. – Запоріжжя : ЗОУНБ ім. О. М. Горького, 2009. – 231с.

Герб Запорізької області : положення про герб Запорізької області ; Прапор Запорізької області : положення про прапор Запорізької області // Новітня історія України: Імена. Звершення. Творчість. – Запоріжжя – К., 2006. – С. 6-7.

Об образовании Сумской, Кировоградской, Запорожской областей в составе УССР: Указ Президиума Верховного Совета СССР // Правда. – 1939. – 11 янв.

Література:

Беженарь, О.  Історія Запорізької обласної філармонії (1939-2017 рр.) / О. Беженарь, Д. Школенко ; Ольга Беженарь, Дар'я Школенко / Запоріз. наук. тов. ім. Я. Новицького [та ін.]. - Запоріжжя, 2018. - 126 с. - (Старожитності Південної України ; вип. 33).

Література про життя та діяльність:

Тимохин, И. И.  Сектор высоты / . И. Тимохин ; Игорь Тимохин. – Запорожье : Дике Поле, 2010. – 88, 64 с. : фото.

Лисовой, Ю.  Загадка Ященко / Ю. Лисовой ; Юрий Лисовой // МИГ по выходным. – 2007. – 14 дек. (№ 47). – С.4.

(13.01.1919, с. Копані Оріхівського району - 14.03.2003, м. Харків), доктора медичних наук, професора (1955), академіка НАНУ (відділення молекулярної біології, біохімії, експериментальної та клінічної фізіології, терапія), академіка АМНУ (терапія), директора Інституту терапії АМНУ (1988-?), завідувача кафедри госпітальної терапії і клінічної фармакології Харківського державного медичного університету (1955-?), головного редактора “Українського терапевтичного журналу”, Героя Соціалістичної Праці, Героя України (1999);

Література про життя та діяльність:

Науково-дослідний інститут терапії АМН України ; Мала Любов Трохимівна // Київський літопис ХХІ століття : визначні імена та підприємства України. - К., 2001. - С. 176-177.

Твори:

Клёв будет, малыш! : рассказы о рыбной ловле, змейках и грибах / В. М. Ахинько ; Виктор Ахинько. – Запорожье : ВАЛПИС-ПОЛИГРАФ, 2010. – 176 с. : ил.

Сеятель очей : художественное постижение / В. М. Ахинько ; Виктор Ахинько. – Запорожье : Полиграф, 2009. – 248 с.

Большая охота / В. М. Ахинько ; Виктор Ахинько. – Запорожье : Полиграф, 2008. – 168 с. : портр., ил.

По Реке к родному Дому : исповедь ныряльщика / В. М. Ахинько. – Запорожье : Полиграф, 2008. – 232 с.

Нестор Махно / В. М. Ахинько. – М. : Фолио, Изд-во АСТ, 2000. – 558 с. – (Жизнь знаменитых людей).

Не войдешь дважды : повести, рассказы / В. Ахинько. – М : Олимп, 1993. – 208 с.

До весны рукой подать : повести, рассказы / В. М. Ахинько ; Виктор Ахинько. – Днепропетровск : Промінь, 1987. – 224 с.

Срочный вызов : повесть и рассказы / В. М. Ахинько ; Виктор Ахинько. – Днепропетровск : Промінь, 1982. – 191 с.

***

Запорожжя індустріальне : історія і сьогодення / [авт. тексту Федір Турченко, Віктор Ахінько та ін.]. – [Запоріжжя] : Дике Поле, 2009. - 368 с. : фото.

Література про життя та діяльність:

С праздником, дорогой! : [В. М. Ахинько - 75 лет] // МИГ. - 2014. - 16 янв. (№ 3). - С. 19.

Давні й славні традиції має «Просвіта» на Запоріжжі. Її осередки на початку XX століття були в Олександрівську, Гуляйполі, Пологах, Бердянську, Новомиколаївці та інших містах.

Першу «Просвіту» у нашому краї створено 1917 року та, не витримавши радянського тиску, вона проіснувала лише до 1922 року.

Під впливом патріотично-демократичних сил політичний режим змушений був удатися до певних маневрів загравання з міжнародною громадською думкою. Тому він погодився на заснування в областях Товариства української мови (ТУМ).

Відродження «Просвіти» щасливо збіглося зі 175-річчям від дня народження великого Кобзаря.

13 січня 1989 року в Будинку політосвіти (культурно-діловий центр облдержадміністрації) відбулися Установчі збори Запорізької обласної організації ТУМ. Цю подію люди зустріли з духовним піднесенням. В той день в запорізькому міському транспорті вперше деякі водії почали оголошувати зупинки рідною мовою. Ця новина викликала сльози радості пасажирів. Протягом лютого-травня 1989 року під письменницькою егідою відбулися багатолюдні Шевченківські урочистості, зокрема: ювілейний вечір у обласному театрі ім. М. Щорса (нині академічний обласний український музично-драматичний театр ім. В. Магара), благодійний концерт у приміщенні музею історії Запоріжжя на о. Хортиці, пам’ятні читання в обласній бібліотеці ім. М. Горького, зустріч запорізької громадськості з учасниками міжнародного форуму «Від серця Європи – до серця України».

В наш час саме ТУМ ім. Т. Г.Шевченка збирає навколо себе українську інтелігенцію, яка допомагає виховувати свідомих українців.

На рахунку «Просвіти» багато добрих корисних справ: науково-практичні конференції, безкоштовні курси з вивчення української мови, благодійні концерти, створення чудового хору «Запорізькі козаки», проведення Шевченківських свят та свят Української писемності, співробітництво зі школами і т. п.

Українська мова сьогодні - це арена боротьби між уявою і штампом, між пошуком і зашореністю.

В центрі уваги ТУМ залишається функціонування української мови, піднесення її авторитету. Без мови засихає генетичний корінь народу, гасне його інтелект.

Свого часу Олесь Гончар нагадував українцям, що мова народу – це найбільший національний скарб, і ми всі маємо його оберігати, в тому числі й авторитетними державними заходами. Звідси і випливають основні завдання «Просвіти», зокрема Запорізької обласної організації та місцевих осередків.

Література:

Турченко, Ф. Г.  Діяльність запорізької “Просвіти” // Турченко, Ф. Г.  Запоріжжя на шляху до себе... : минуле і сучасність в документах та свідченнях учасників подій / Ф. Г. Турченко. – Запоріжжя, 2009. – С. 139-161.

Чабаненко, В. А.  За покликом сумління. Публіцистика / В. А. Чабаненко ; Віктор Чабаненко ; Мін-во освіти і науки України [та ін.]. – Запоріжжя, 2008. – С. 79.

Михайлов, В. В.  Становлення та діяльність товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка на Півдні України наприкінці 1980-х — 1991 рр. [Електронний ресурс] // Наук. праці історичного факультету Запорізького національного університету. - Запоріжжя, 2015. - Вип. 44, т. 1. - С. 267-272. - Режим доступу до статті : http:istznu.org/dc/file.php?host_id=1&path=/page/issues/...

Чабаненко В. Перші здобутки ; Місія «Просвіти» // Чабаненко В. А. За покликом сумління. – Запоріжжя, 2008. - С. 72-85.

Пиріг О. Діяльність товариства «Просвіта» на Запоріжжі (1917-1922 рр.) // Розвиток культури української нації та культур національних меншин : історія, сучасний стан, перспективи : (на матеріалі Півден. сходу України) : регіонал. наук. конф., 14-15 верес. 1995 р. : тези доповідей. - Запоріжжя, 1995. - С. ?.

Ткаченко О. Запрошення до українських просвітян // Просвіта. - 2010. - № 7. - С. 11.

Володимир Павлович Горбулін народився 17 січня 1939 року в Запоріжжі. По закінченні Дніпропетровського університету (1962) працював у Конструкторському бюро “Південне”. Там брав участь в розробці стратегічних ракет, систем і космічних апаратів серії “Космос”.

            Досвідченого і талановитого вченого запрошують до апарату ЦК КПУ, де Володимир Павлович працює у 1977-1990 рр. З 1980 р. Горбулін призначений завідувачем Сектором ракетно-космічної та авіаційної техніки ЦК КПУ.

            На посаді завідувача Підвідділу оборонного комплексу, зв'язку і машинобудування Кабінету Міністрів України Володимир Павлович працював у 1990-1992 рр.

            У 1992-1994 рр. нова посада - генеральний директор Національного космічного агентства України. Володимир Павлович брав активну участь в організації і координації робіт зі створення ракетно-космічної галузі та авіаційної техніки в Україні та з розробки першої Національної космічної програми України.

            З 1994 р. по 1999 р. він працював Секретарем Ради національної безпеки і оборони України. Співавтор Концепції національної безпеки і оборони України.

            Досвід і розважливість стають у пригоді у 1999-2000 роках, коли Горбулін займає посаду радника Президента України.

            У 2000-2002 рр. Володимир Павлович головує в Державній комісії з питань оборонно - промислового комплексу України, а від 2002 р. - у Національному центрі з питань євроатлантичної інтеграції при Президентові України.

            У 2003-2005 рр. його призначено директором Інституту проблем національної безпеки.

            Знання та досвід були необхідні, і в травні-жовтні 2006 р., коли вчений виконував обов'язки Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, а від жовтня знову посада  радника Президента України. З грудня 2009 року Володимир Павлович - співзасновник та голова Ради зовнішньої політики та політики безпеки України.

            Буремний 2014 рік. З 19 квітня Горбулін працював позаштатним радником виконувача обов'язки Президента України Олександра Турчинова, з 25 червня - радником Президента України Петра Порошенка, за сумісництвом наказом Президента був призначений директором Національного інституту стратегічних досліджень. В травні 2015 року Володимира Павловича Президент Порошенко делегував представляти Україну в тристоронній контактній групі з урегулювання війни на Донбасі.

            Він засновник і головний редактор журналу “Стратегічна панорама”.

 Регулярно виступає з програмними аналітичними статтями, що присвячені перспективам військового, політичного та економічного розвитку України. Великий резонанс викликали його статті 2015-2016 років, де розглядалися можливі варіанти відносин між Кримом, окупованими територіями Луганська та Донецька. Аналізувалася можлива поведінка України - як від повної відмови, так і до силового повернення тимчасово окупованих територій.

            Наукові дослідження Горбуліна стосувалися проблем оптимізації процесів проектування, розробки і випробування ракетно - космічних систем та забезпечення національних інтересів держави в системах колективної безпеки і оборони.

            Творчий внесок академіка НАН України В. П. Горбуліна у розвиток науки, техніки та виробництва відзначено рядом державних нагород. Йому присуджено Державну премію СРСР (1990) та Державну премію України в галузі науки і техніки (2002), премію ім М. Янгеля НАН України (1998). Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого 5 (1997) та 4 (2004) ступенів. Має нагороди іноземних держав. З квітня 2015 року - віце-президент Національної академії наук України, директор Національного інституту стратегічних досліджень. Саме таким ми знаємо видатного сина України.

(Ж. Д. Назаренко)

Праці:

Світова гібридна війна: український фронт / за загал. ред. В. П. Горбуліна ; Нац. ін-т стратег. досліджень. – К. : [Фенікс], 2017. – 496 с.

Хроніки передбачень. 2006 - 2017 / В. П. Горбулін ; Віктор Горбулін. - Х. : Фоліо, 2017. - 256 с.

Донбас і Крим: ціна повернення : монографія / за загал. ред. В. П. Горбуліна, О. С. Власюка, Е. М. Лібанової, О. М. Ляшенко ; Нац. ін-т стратегічних досліджень. - К. : НІСД, 2015. - 474 с.

Україна і Росія: дев'ятий вал чи Китайська стіна / В. П. Горбулін, О. С. Власюк, С. В. Кононенко ; Нац. ін-т стратегічних досліджень. – К. : [НІСД], 2015. – 64 с.

***

Война и мир: пять сценариев для Украины / В. П. Горбулин // Стратегічна панорама. – 2015. – № 1. – С. 5-11.

"Черная дыра": тупик бесконечного урегулирования : [конфлікт на Донбасі та його наслідки] / В. П. Горбулин // Стратегічні пріоритети. – 2015. – № 3. – С. 5-11.

Література про життя та діяльність:

Вавилова, І. Б.  Горбулін Володимир Павлович // Енциклопедія сучасної України. – К., 2006. – Т. 6 : Го - Гю. - С. 231.

Шаромова, В. Р.  Горбулін Володимир Павлович // Шаромова, В. Р.  Українські фізики та астрономи : посібник- довідник. – Тернопіль, 2007. – С. 44.

Горбулін Володимир Павлович[Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=5677&lang=ukr

 (Чубенко Л. М.)

Видатний український вчений-матеріалознавець, доктор технічних наук (1988 р.), член-кореспондент НАНУ (1992 р.), академік Академії інженерних наук України Володимир Петрович Бондаренко народився 19 січня 1939 року в м. Запоріжжі. З 1961 року, закінчивши Київський політехнічний інститут, він працює в Інституті надтвердих матеріалів імені В. Бакуля НАНУ: спочатку інженером, потім молодшим науковим співробітником, а 1989 року – заступником з наукової роботи. Володимир Петрович також займає посаду віце-президента Асоціацій «надтверді метали» і «бурова техніка» та заступника Генерального директора алмазнотехнологічного концерну АЛКОН НАНУ.

Наукові праці вченого присвячені теоретичним засадам створення і технології виробництва композитних матеріалів на основі тугоплавких сполук і надтвердих речовин. В. П. Бондаренко розробив нове устаткування та оснащення для промислового виробництва твердосплавних деталей для апаратів високого тиску, торцевих ущільнень, підшипників ковзання, що змащуються рідинами малої густини, бурового інструменту. Він автор 150 наукових праць, чотирьох монографій, має 53 авторських свідоцтва, вісім патентів на винаходи.

За значні заслуги Володимира Петровича відзначено державною премією України 1982 року.

Література про життя та діяльність:

Енциклопедія сучасної України. Т. 3 : Біо - Бя / НАН України, Наук. т-во ім. Шевченка. – К. : Поліграфкнига, 2004. – С. 259.

Шаромова В.Українські фізики та астрономи / В. Р. Шаромова. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2007. – С. 19.

Шаромова, В. Р.  Бондаренко Володимир Петрович // Шаромова, В. Р.  Українські фізики та астрономи : посібник- довідник. – Тернопіль, 2007. – С. 19.

Колесниченко, Н. Ф.  Бондаренко Володимир Петрович // Енциклопедія сучасної України. – К., 2004. – Т. 3 : Біо - Бя. - С. 259.

60-річчячлена-кореспондента НАН України В. П. Бондаренка // Вісн. НАН України. - 1999. - № 1. - С. 78-79.

Бондаренко Володимир Петрович[Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті :siteshttp://.edu.ua/news_details/news_id=5410&lang=ukr

Центральний район м. Запоріжжя – Орджонікідзевський утворений 21 січня 1939 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР. З тих пір його територія змінювалася двічі. У 1969 році, у зв’язку з заснуванням Заводського району міста, площа Орджонікідзевського значно зменшилася. Промисловий майданчик металургійного комплексу, який в 1938-1939 рр. став основою утворення району, дав життя новому – Заводському району. В 1995 р. до складу Орджонікідзевського увійшли острови Хортиця і Байда. Тепер загальна площа району становить 50, 78 кв. км, на якій проживає понад 103 тис. запоріжців.

Орджонікідзевський район - один з найбільш промислових районів Запоріжжя, де сконцентровано значний економічний і трудовий потенціал. Перш за все це 50 промислових підприємств різних галузей, що складає майже чверть від загальної їх кількості в області. Економічна структура району формується в цілому майже 13,5 тисячами підприємств різної форми власності. У районі створено умови для розвитку великого, середнього та малого бізнесу.

Це адміністративно- діловий, культурний та торговий центр міста, що має розвинуту інфраструктуру комерційних та соціальних об’єктів. Тут розташовані п`ять парків площею 38,3 гектара та 11 скверів площею 15 гектарів, три алеї, унікальна природна та історична пам`ятка, одне з семи чудес України – легендарний острів Хортиця.

Район - рекордсмен за кількістю і унікальністю фонтанів. Наприклад, фонтан на площі Фестивальній, каскад фонтанів "Райдуга", де проходять заходи до Дня міста, концерти зірок естради, а "Фонтан закоханих" на бульварі Шевченка - свідок створення молодих сімей запоріжців, улюблене місце відпочинку молоді. Біля фонтанів-близнюків на площі "Олександра Поляка" відкривається чудова панорама району, а "Фонтан життя", символізує минуле, сьогодення та майбутнє Запоріжжя, які втілені у кам’яних скульптурах, що стоять навколо фонтану.

Сучасне обличчя району формують п`ять площ ("Профспілок", "Фестивальна", "Жовтнева", "Маяковського" та "Олександра Поляка"), два проспекти (імені Леніна у межах району та імені Маяковського), три бульвари ("Центральний", "Гвардійський", "Шевченка"), 62 вулиці, 12 провулків, Набережна магістраль в межах району.

Орджонікідзевський район – зона активного відпочинку жителів і гостей нашого міста. На його території розмістилися Запорізький обласний художній музей, музей Запорозького козацтва, історико-культурний комплекс "Запорозька Січ", Запорізький державний цирк, Запорізький академічний театр юного глядача, муніципальний театр-лабораторія"Vie", виставкові зали Запорізької обласної організації Національної спілки художників України та Запорізької обласної спілки фотохудожників, спортивно-видовищне підприємство "Юність".

Сьогодні Орджонікідзевський район – це серце Запоріжжя, один із найкрасивіших районів міста. Його подальше процвітання залежить від успішної реалізації Програм соціально-економічного і культурного розвитку.

Література

Орджоникидзевский район. 70 лет / авт. текста В. Иванченко ; отв. за вып. А. Лазутин. – Запорожье : Дикое Поле, 2008. – 96 с. : ил.

Хоцький В. Орджонікідзевський район / В. Хоцький // Днепров. металлург. - 2012. - 13 апр. - С. 3.

Лимарчук З. Хочется видеть Орджоникидзевский район цветущим и чистым / З. Лимарчук // Запороз. Січ. - 2011. - 26 трав. - С. 2.

Гривцова О. Добрий привід пригадати історію району / О. Гривцова // Запоріз. правда. - 2009. - 24 січ. - С. 4.

Касьян О. Орджонікідзевський район – серце нашого міста / О. Касьян // Запороз. Січ. - 2009. - 20 січ. - С. 4-5.

Твори:

[Добірка віршів] / Шостак, О. // Письменники Запорізького краю (антологія творів кінця ХХ - початку ХХІ ст.) / Запоріз. обл. орг. Нац. спілки письменників України. – Запоріжжя, 2017. – С. 522-526.

[Добірка віршів] / Шостак, О. ; Олександр Шостак // Не міліють джерела Дніпрові... : твори письменників Запоріз. краю : зб. до 50-річчя заснування ЗОО НСПУ. - [Запоріжжя], 2016. - С. 196-197.

[Добірка віршів] / Шостак, О. ; Олександр Шостак // Літературний світовид Мелітопольщини : хрестоматія. – 2-ге вид. – Мелітополь, 2010. – С. 236-247.

[Добірка віршів] / Шостак, О. ; Олександр Шостак // Обрус : антологія творів літераторів Запорізького краю. – Запоріжжя, 2008. – С. 125-129.

“Вже за садком, прийшовши із заріччя...” : [вірш] / О. Шостак // Перегук сердець. – Запоріжжя, 2004. – С. 22.

Література про життя та діяльність:

Олександр Олексійович Шостак // Письменники Запорізького краю (антологія творів кінця ХХ - початку ХХІ ст.) / Запоріз. обл. орг. Нац. спілки письменників України. – Запоріжжя, 2017. – С. 521.

Олександр Шостак // Літературний світовид Мелітопольщини : хрестоматія. – 2-ге вид. – Мелітополь, 2010. – С. 236.

Віхляєв, В. В.  Поети - постшістдесятники : [в т. ч. про О. О. Шостака] // Віхляєв, В. В.  Перші кроки : [збірка публікацій] / В. В. Віхляєв ; Нац. спілка журналістів України. – К., 2006. – С. 23-36.

Сушко, К. І.  “Ружано, Ружано...” : (Олександр Шостак) // Сушко, К. І.  Стежка на Хортиці / К. І. Сушко. – Запоріжжя, 2004. – С. 12-17.

Література про життя та діяльність:

Известные украинцы, умершие в 2017 году : [в т. ч. В. Ф. Антипенко] // МИГ. - 2018. - 4 янв. (№ 1). - С. 34.

Петро Іванович Сизов народився 26 січня 1909 року в селі Терпіння Мелітопольського району. У 1923 році закінчив 7 класів, а в 1938 – Вищу господарську школу в Ленінграді (нині — м. Санкт-Петербург, РФ). Трудовий шлях розпочав у радгоспі «Садовий» бригадиром. Потім працював ливарником, інструктором ЦК профспілки, начальником Запорізького обласного статистичного управління. В 1931 - 1935 роках служив в армії. Жив і працював в Узбекистані. З початком війни був мобілізований до війська. У березні 1942 р. - квітні 1943 р. навчався в Харківському військово-політичному училищі. По закінченні був відправлений на фронт.

            Бойовий шлях парторга 71-го гвардійського полку Петра Івановича Сизова почався на річці Міус. Потім були бої за Донбас, на річці Молочній, на Нікопольському плацдармі, Перекопі, в Севастополі.

            З подання до нагородження орденом Червоної Зірки 15 травня 1944 року:

«Тов. Сизов в боях с немецкими оккупантами проявил себя исключительно смелым и решительным политработником. Будучи парторгом 71 Гвардейского Краснознаменного полка тов. Сизов в бою на Кинбурнской косе 2 декабря  лично сам взял в плен 43 человека румынских солдат и офицеров, в том числе майора немецкой армии. В боях по освобождению Советского Крыма тов. Сизов проделал исключительно большую работу, правильно и целеустремленно нацеливал партийные и комсомольские организации дивизии на выполнение поставленных задач.   <…>  Во время форсирования Каркинитского залива тов. Сизов первым переправился  на берег, зайдя, таким образом, противнику во фланг и с 1 батальоном 72 гвардейского стрелкового полка теснил противника, обеспечив тем самым успех прорыва Ишуньских позиций противника и позиций на р. Чатырлык. Во время выполнения боевой задачи по освобождению города Севастополь тов. Сизов был назначен заместителем командира штурмового отряда. <…> Вместе с батальоном 72 гвардейского стрелкового полка переправился через залив Северной Бухты и, увлекая за собой бойцов и командиров, теснил противника к морю, ведя уличные бои…».

            Після успішного розгрому фашистських загарбників на Кримському півострові, гвардійська стрілецька дивізія, в якій служив гвардії капітан П. І. Сизов, була перекинута на 1-й Прибалтійський фронт і брала участь у звільненні Литви, вигнанні ворога зі Східної Пруссії.

В ніч з 20 на 21 жовтня 1944 р. 71-й стрілецький полк гвардії 24-ї гвардійської стрілецької дивізії 13-го гвардійського стрілецького корпусу 2-ї гвардійської армії 1-го Прибалтийського фронту капітана П. І. Сизова утримував позиції під містом Пагегяй. Сизов уміло організував бійців та відбив німецьку контратаку. Він особистим прикладом підняв їх у бій з фашистами та сам знищив п’ять ворожих солдат. На ранок полк перейшов у наступ, але фашисти зупинили атаку кулеметним вогнем. П. І. Сизов підібрався до вогневої точки і закидав її гранатами. Під час атаки ворожа куля влучила в капітана. Ціною свого життя П. І. Сизов відкрив шлях радянським воїнам для подальшого наступу на ворога.

            Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року за мужність і героїзм, проявлені в боях з ворогом, Петру Івановичу Сизову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, посмертно. Також він був нагороджений орденом Леніна та двома орденами Червоної Зірки, медалями; навіки занесений до особового складу військової частини (гвардійського мотострілецького полку, в якому служив  і загинув). Похований Герой Радянського Союзу гвардії капітан П. І. Сизов в литовському місті Пагегяй, де йому встановлено пам’ятник.

            На честь П. І. Сизова  названі вулиці в місті Ургенчі (Узбекистан) та селі Терпіння Мелітопольського району Запорізької області. В музеї Терпіннівського колегіуму «Джерело» встановлено його погруддя. Неофіційно колегіум носить ім’я Героя Радянського Союзу Петра Івановича Сизова.

(Голованова Г.Я., Блюмський В. Т.)

Література та інтернет-ресурси:

Варяник, О. В.  СизовПетр Иванович // Варяник, О. В.  Герои земли запорожской / О. В. Варяник. – Запорожье, 2018. – С. 158.

Сизов Петр Иванович // Подвигом славны твои земляки : рассказыо Героях Сов. Союза. – Запорожье, 1962. – С. 269-271.

Сизов Петр Иванович  // Герои Советского Союза: краткий биограф. словарь: в 2 т. – М., 1987.– Т. ІІ.– С. 459.

Мохов, Н.  Золотые звезды мелитопольцев : очерки о Героях Сов. Союза / Мохов Н., Куперман В. – Мелитополь, 1993. – С. 35-37.

Лукаш, І. М.  Сизов Петро Іванович // Лукаш, І. М.  Велике бачиться на відстані. – Дніпропетровськ, 1998. – С. 26.

Сизов Петр Иванович // Вечная слава Мелитопольщины : краткий биограф. справочник. – Мелитополь, 2005. – С. 207-208.

Сизов Петр Иванович (1909-1944) Герой Советского Союза  [Электронный ресурс] // Герои страны. – Режим доступа: http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=8762

Сизов Петр Иванович [Электронный ресурс] // Подвиг народа (1941-1945 гг.). Люди и награждения. –Режим доступа:

http://podvignaroda.ru/?#id=1003324923&tab=navDetailManCard

Микола Данилович Стреляєв народився 30 січня 1909 р. у с. Терпіння Мелітопольського повіту Таврійської губернії (тепер - Мелітопольський район Запорізької області). Закінчив Київський художній інститут (1953). Вчителі з фаху — Л. Блох, М. Лисенко, О. Кокель, С. Прохоров, О. Сиротенко. Працював в галузі станкової і монументальної скульптури. Член Спілки художників CРСР.

            Основні твори : “Академік В. П. Філатов” (1953);. портрет робітника заводу “Арсенал” Г. М. Пілявця (1957); портрет знатної доярки М. Коваль (1958) та ін.

            Брав участь у виставках: республіканських - з 1957 , всесоюзних — з 1953 рр.

            На жаль, невідомо, коли помер скульптор, тільки відомо, що у Києві.

(О. А. Савкіна)

Література про життя та діяльність:

Стреляєв Микола Данилович // Українські радянські художники : довід. – К., 1972. – С. 446. – (Спілка художників України).