(Шершньова І. В.)

Стригун Федір Миколайович народився 1 листопада 1939 року в с. Томашівка Уманського району Черкаської області. Після закінчення Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого (1961) перші п’ять сезонів працював у Запорізькому обласному українському музично-драматичному театрі ім. М. Щорса (нині - Запорізький академічний обласний український музично-драматичний театр ім. В. Магара). Тут він зіграв свою першу роль на професійній сцені - Сергія Журавіна у п`єсі Юрія Мокрієва «Рідна мати моя» в постановці режисера Володимира Ткаченка. П`єса була на сучасну морально-етичну тему про молодого хлопця, який шукав свого призначеня в житті. Ця роль, за визначенням самого майстра, йому дуже подобаляся. Пєса досить довго йшла в театрі (зіграли понад 250 разів). Потім були інші ролі: Гриша («Перед вечерею» В. Розова), Заза («Доки ми живі» А. Абшилави), матрос («Щорс» Ю. Дольд-Михайлика), Роман («Думи мої…» Ю. Костюка), Альоша («Дівчина з веснянками» А. Успенського), Хосе («День народження Терези» Г. Мдівані), Павелаке («Каса маре» Й. Друце), Василь («Лиха доля» М. Старицького).

З 1965 року Ф. Стригун – актор Львівського українського драматичного театру ім. М. Заньковецької, з 1987 р. – його художній керівник. Загалом за роки творчої діяльності зіграв понад 100 ролей, знявся в ряді фільмів («Пропала грамота», «Запорожець за Дунаєм», «Дударики» та ін.). В 1978 р. Ф. М. Стригун разом із М. Я. Зарудним (драматург), С. В. Данченком (режисер-постановник), М. В. Кипріяном (художник), Н. П. Доценко, В. Г. Максименком (виконавці головних ролей) став лауреатом Державної премій України ім. Т. Г. Шевченка за виставу «Тил». Також він лауреат літературно-мистецьких премії ім. І. Котляревського (1994), ім. М. Садовського (1996).

Митець повний кавалер ордена «За заслуги», нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.

Крім роботи в театрі та кіно Федір Миколайович викладає на акторському відділенні філологічного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка.

Література про життя та діяльність

Шевченківські лауреати. 1962-2012 : енцикл. довід. / авт.-упоряд. М. Г. Лабінський ; вступ. слово Б. І. Олійника. – 3-тє вид., змінене і доп. – К. : Криниця, 2012. – 864 с. – Із змісту : Стригун Федір Миколайович. – С. 661-663.

Шаров І. 100 особистостей України. 1991-2011 / І. Ф. Шаров ; Ігор Шаров. – К. : АртЕкономі, 2011. – 472 с. : фото. – Із змісту : Я маю таке щастя…: (Федір Стригун). - С. 386-389.

Гайдабура В. А що тато робить в театрі? : альбом пам`яті / В. М. Гайдабура ; Валерій Гайдабура. – [К.] : Антиквар, 2011. – 240 с. : фото. – Із змісту : Шлях до людей. – С. 118-120 ; Мої Вів`єн Лі та Лоуренс Олів`є. – С. 218-221.

***

Гайдабура В. Шлях до людей // Мистецтво. – 1965. - № 2. – С. 20.

Федір Стригун [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. – Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details.php?news_id=6043&lang=ukr

Палац культури енергетиків знаходиться на правому березі Дніпра в Дніпровському районі м. Запоріжжя. Його побудували для працівників Дніпрогесу і свою роботу він розпочав 5 листопада 1949 року. На той час це був один з найкрасивіших Палаців культури міста. Приміщення оздоблене рожевим туфом, вестибюль вкритий мармуровими плитами, орнаментовані колони підтримують стелю, придають вестибюлю парадність. Це відчуття підсилюють розміщені по обидві сторони центрального входу дзеркальні люстри.

            Він має простору театральну залу на 630 місць, лекційну залу на 250 місць, бібліотеку,  читальну та спортивні зали, затишне фойє. Всього налічується більше 100 кімнат, в яких працювали і працюють різноманітні гуртки. Працівники закладу проводять різноманітні культурно-масові заходи.

            Поряд, до послуг енергетиків, чудовий упорядкований парк культури й відпочинку, Там проходили основні заходи, намічені на літній період, був великий літній кінотеатр, приміщення якого використовували для проведення лекцій та інших масових заходів. Був естрадний майданчик для виступу гуртків художньої самодіяльності. До парку перенесли  і радіогазету. З її допомогою відвідувачі могли щодня знайомитися з останніми новинами, новою літературою, якою поповнювалася бібліотека палацу.

            Сьогодні господар закладу – ВО «Дніпроенерго». Тут є концертна зала, кінозал,  три хореографічні дзеркальні зали (кращі у місті), танцювальний, диско зали, в яких постійно займаються колективи художньої самодіяльності, джаз-клуб, шоу-балет, музикально-інструментальний колектив, секції ушу, аеробіки, шейпінгу для дітей та дорослих та ін. Кілька з них - на професійному рівні, а саме: колективи бального, народного, естрадного танцю. В бібліотеці читачам пропонується великий вибір книг та періодичних видань. Тут завжди людно.

            В палаці також відбувається урочиста реєстрація шлюбів. Люди охоче відвідують заклад, де можна і відпочити, і здобути нові знання, отримати позитивні емоції.

(Г. М. Нагорна)

            Література та інтернет-ресурс:

            Дім навпроти Дніпрогесу // Народжений Дніпрогесом. – Запоріжжя, 1996. – С. 18-19.

            Семко, О. Ф.  [Палац культури енергетиків] // Семко, О. Ф.  Туристские маршруты Запорожья : путеводитель / О.Ф. Семко, А.С. Ходин. – Днепропетровск, 1971. – С. 16.

            Палац культури енергетиків // Запоріжжя : путівник.  – Дніпропетровськ, 1967. – С. 16.

            Гасуль, О.  Первая галерея : [современного искусств открылась в ДК

энергетиков] / О. Гасуль // Запороз. Січ. – 1993. – 17 квіт.

            Дворниченко, Ю.  ДК энергетиков : каждому найдется дело по душе  / Ю. Дворниченко // Запороз. Січ. – 1991. – 20 листоп.

            Гасуль, О.  День доброты / О. Гасуль // Рабоч. газ. – 1990. – 20 янв.

            Колосов, С.  «Діалог» : [дискотека в Палаці культури] / С. Колосов // Комсомолець Запоріжжя. – 1984. – 17 трав.

            Михайлик, Л.  З долею Дніпрогесу / Л. Михайлик // Культура і життя. – 1983. – 6 листоп. – С. 3.

            Кузнецов, О.  Для трудівників Дніпровської ГЕС / О. Кузнецов // Соц. культура. – 1957. - № 8. – С. 26 - 27.

            Копиченко, М.  День в Палаці культури / М. Копиченко // Червоне Запоріжжя. – 1956. – 23 груд.

            Лізінський, О.  Палац культури Енергетиків / О. Лізінський // Червоне Запоріжжя. – 1949. – 16 листоп.

Матеріали до багатотомного “Зводу пам'яток історії та культури України: Запорізька область”. Кн. 1 : Запоріжжя [Електронний ресурс] / НАН України, Ін-т історії України [та ін.]. - К., 2016. - 350 с. - Режим доступу : http://www.history.org.ua/Plibid=11022

Література про життя та діяльність :

Голдобин, С.  Жизнь и деятельность Анатолия Ивановича Голдобина / Сергей Голдобин, Ирина Голдобина-Цвиркун, Людмила Федоровна Голдобина // Голдобин, А. И.  Герои Запорожского края - полные кавалеры ордена Славы / А. И. Голдобин ; Анатолий Голдобин. – Запорожье, 2015. – С. 22-27.

Голдобін, А. І.  Народні герої Запорізького краю : повні кавалери солдатської слави : настінний календар на 2010 рік / А. І. Голдобін. - Запоріжжя, 2010. - [1 л.].

Голдобін, А.  Навічно в пам'яті запоріжців : повні кавалери ордена Слави Запорізького краю : [фотоплакат]. - Запоріжжя, 2011. - [1 л.].

Загинув в Ефіопії, виконуючи бойове завдання. Похований на Капустяному кладовищі;

Література про життя та діяльність :

Нурмуханов Серік Манапович // Книга пам'яті України. Запорізька область. – Запоріжжя, 2012. – Т. 23 [і] : Інтернаціоналісти. - С. 60.

Література про життя та діяльність :

Вишня Остап // Українські письменники-медики : 100 біографій / КУ "Обл. наук. мед. бібліотека" ЗОР]. – Запоріжжя, 2017. – С. 24-25.

Ребро, П. П.  Остап Вишня і Запоріжжя : (до 110-річчя з дня народження письменника) : літ.-критич. нарис / П. П. Ребро. – Запоріжжя : Хортиця, 1998. – 16 с. – (Українська Мекка).

1950-1964 рр. мешкав у м. Запоріжжі. З березня 2006 р. в Запорізькому державному музичному училищі ім. П. І. Майбороди проводиться Міжнародний юнацький конкурс піаністів Володимира Віардо;

Інтелектуальний виконавець Володимир Віардо

Володимир Володимирович Віардо - видатний піаніст сучасності, яскравий представник  вітчизняної  фортепіанної школи.

Йому належать великі творчі перемоги на міжнародних конкурсах у Парижі, США, Росії. Ім'я Володимира Віардо внесено до переліку видатних професорів фортепіано Сполучених Штатів Америки. Його майстер-класи проходять з великим успіхом. Віардо - визнаний в усьому світі музикант-педагог. Активно концертує на кращих сценах, таких як Карнегі Холл, Кеннеді Центр, Лінкольн Центр тощо. З концертними турами побував у Північній та Південній Америці, Європі, Азії, Південній Африці, Ізраїлі, інших країнах.

З самого початку своєї музичної кар'єри піаніст заявив про себе, як про самобутню творчу особистість, що володіє особливою глибиною, натхненням виконання та чуттєвістю.

“Його гра піднімається над буденним та ординарним, в ній - яскравість, й обпалююча емоційність, і романтична схвильованість тону... Віардо-виконавець чудово чує себе - дар рідкісний та завидний, у нього приємно та різнобарвно звучить рояль”, - писали критики про неординарного піаніста.

Володимир Віардо народився 14 листопада 1949 року вКрасній Поляні Краснодарського краю. Через рік хлопчик разом з мамою переїхав до бабусі в Запоріжжя, де він жив до 14 років. Як пізніше зазначав сам маестро, “... свої найкращі дитячі роки я провів в Україні... Саме Запоріжжя стало моїм улюбленим містом”.

Його мати Наталія Костянтинівнабула співачкою. Більше 20 років працювала викладачем фортепіанного відділу Запорізького музичного училища.

Найперші кроки у світ музики Володимир зробив у Запоріжжі. Займатися почав з шести років по чотири години в день, спочатку під наглядом бабусі, Тамари Миколаївни П'ятковської – людини музичної і надто суворої. Потім навчався в Запорізькій музичній школі № 2 у класі педагогів - З. Неймана, М. Павленко, І. Дмитрієвої. З особливою теплотою і вдячністю піаніст пригадує З. Неймана, котрий прищепив йому “дихальне відчуття звука”, розуміння і почуття форми, вимагав від юнака виконавської свободи.

1965 року Володимир Віардо вступає до музичного училища ім. Гнєсіних, потім - до  Московської  консерваторії ім. П. І. Чайковського та аспірантури. В училищі Володимир навчався в Ірини Наумової, в консерваторії - в класі педагога Льва Наумова, піаніста, музикознавця, композитора, який зберіг і передав своєму учневі методику гри видатного Генріха Нейгауза.

Важко переоцінити вплив подружжя - цих чудових педагогів - на формування особистості молодого піаніста. В одному зі своїх інтерв'ю (далекого 1985 р.) музикант сказав про Л. Наумова: “Йому я зобов'язаний усім, що знаю і вмію”.

Лев Миколайович, який добре знав свого вихованця, говорив: “Володимир Віардо - музикант, який не лише має свій почерк, багату творчу фантазію, але й глибоко інтелектуальний”.

Ірина Іванівна Наумова, зазначала в своїх спогадах: “... Вовочка навчався у Льови і  був єдиним, хто не боявся втратити свою індивідуальність. Тому, що вона в нього була!”               Згодом, після закінчення консерваторії,  В. Віардо став асистентом у свого педагога — професора Л. Наумова.  

У 21 рік Володимир, навчаючись на 2-му курсі консерваторії,  отримав третю премію “PrixdePrince” на Міжнародному конкурсі піаністів ім. Маргарити Лонг і Жака Тібо в Парижі (1971) і спеціальний приз за виконання творів сучасного французького композитора Грюневальда.

А за два роки першим з піаністівколишнього СРСР став переможцем Міжнародного конкурсу ім. Вана Кліберна у Форт-Ворті (США, 1973), здобувши три премії: першу і дві спеціальні - за краще виконання етюду С. Рахманінова і обов'язкового твору - п'єси американського композитора А. Копленда. Для 23-річного студента музичної консерваторії почалося велике життя у великій музиці, завойовування музичного олімпу.

Закінчивши навчання, В. Віардо розпочав інтенсивну концертну діяльність. З великим успіхом гастролював у багатьох країнах. Об'їхав майже півсвіту і скрізь його виступи привертали увагу шанувальників музики. Але був період, коли музиканта, незважаючи на світове визнання, не дозволяли виїздити за межі Радянського Союзу.

Коли в СРСР почалася перебудова, Володимиру Віардо запропонували контракт - виступи і записи із симфонічними оркестрами Німеччини і США. Також він отримав запрошення стати артистом-резидентом музичного відділення престижного навчального закладу - Університету Північного Техасу.

З 1988 року Володимир Володимирович живе в США і працює у вище названому університеті. В його класі навчаються студенти з різних країн Європи, Америки, Африки.

Продовжуючи традиції школи піаністів, маестро заснував “Товариство Віардо”, яке допомагає розвитку виконавства та музичної педагогіки. Він є головою журі конкурсу “Російська музика” в Каліфорнії, конкурсів Володимира Віардо в Нью-Йорку і Запоріжжі. Також Володимир Володимирович - професор Московської консерваторії ім. П. І. Чайковського.

Піаніст має широкий і різноманітний репертуар - твори Ф. Шопена, Л. Бетховена, Ф. Ліста, Ф. Шуберта, С. Прокоф'єва та інших. Виконує десятки фортепіанних концертів з оркестром і сольних програм. Так, з сольними концертами він побував в Бразилії, Німеччині, Португалії, Канаді, Польщі, Франції, США, Україні. Крім того, проявив себе і як талановитий диригент.

На рахунку музиканта чимало записів, серед яких твори Й. Баха, С. Франка, К. Пендерецького, К. Дебюссі, С. Рахманінова та інших.

До відбору свого репертуару композитор підходить дуже відповідально. Віардо називають “інтелектуальним виконавцем”. “Якщо не відчуваю твір, то взагалі його не граю”, - наголошує музикант. 

Неодноразово Володимир Володимирович виступав “в рідному Запоріжжі”,  саме так він говорить про місто, в якому промайнуло його дитинство. Сюди він приїздив з концертними виступами як студент Музичного училища ім. Гнєсіних. Виступав як соліст і у супроводі Запорізького симфонічного оркестру під керівництвом А. Акопяна, С. Дудкіна.

У Віардо була прикмета: перед відповідальними конкурсами, гастролями приїздити до Запоріжжя, і тоді все складеться успішно. І хоча  він давно змінив прописку, але буваючи в місті свого дитинства, він ніби підсумовував усе “вище” зроблене і досягнуте. “Для мене Запоріжжя - символ нової сходинки”,  - говорить артист.

У Володимира Віардо контакт з публікою виникає при перших звуках рояля. Глибоке проникнення в суть виконуваного твору, щирість, ліричність виконання музиканта відразу приваблюють слухачів. Піаніст вдало поєднує віртуозність з наспівністю звуків, артистичність - з темпераментом гри, завжди насиченої, повнозвучної, красивої. 

Часопис “Музичне життя” відніс Віардо до числа артистів, обдарованих  щасливим умінням легко і невимушено завойовувати слухачів.

Великий піаніст понад усе любить свою роботу. Одного разу в інтерв'ю В. Віардо зазначив: “Зоряна мить” - коли у всьому світі нас тільки двоє: я і рояль. І ще - принишклий зал...”

Пройшли роки, а талант і працездатність майстра фортепіанної музики, як і раніше викликають захоплення у слухачів.

Видатного піаніста часто запрошують до участі в роботі журі міжнародних конкурсів в Україні. Володимир Володимирович підготував багатьох талановитих учнів, які стали переможцями престижних міжнародних конкурсів.

Міжнародний  юнацький конкурс піаністів Володимира Віардо для Запоріжжя - явище непересічне. Вперше він відбувся 2006 року в Запорізькому музичному училищі, потім - 2007, 2009, 2013 рр.

В конкурсі беруть участь юні піаністи: учні музичних шкіл, студенти музичних училищ, коледжів, спеціальних шкіл мистецтв тощо, з різних куточків України і не тільки. Під час творчих зустрічей знаний музикант спілкується з учасниками, студентами Запорізького музичного училища, дає  уроки гри на роялі.

Безумовно, конкурс піаністів Володимира Віардо - видатна подія в культурному житті Запоріжжя. І хочеться, щоб такі заходи започатковувались і відбувалися в місті частіше.

Сутність всього життя талановитого і працелюбного Володимира Віардо в його словах: “Якщо ви не вірите в диво, ви не зможете добре грати”.

(О. В. Нежижим)

Література про життя та діяльність :

Виардо Владимир Владиленович // Музыканты мира : биограф. словарь. - М., 2001. - С. 85.

Виардо Владимир Владиленович // Музыка : большой энциклопед. словарь. - М., 1998. - С. 105.

Запорізький маестро з американською “пропискою” // Запоріз. правда. - 2013. - 28 берез. (№ 35-36). - С. 5.

Гривцова, О.  Маестро Віардо у дитинстві ганяв у запорізьких дворах на самокаті // Запоріз. правда. - 2007. - 10 листоп. (№ 170). - С. 4.

Наумова, И.  Из воспоминаний // Музыкальное просвещение. - 2002. - № 3. - С. 19-20.

Полищук, Т. “Владимир Виардо: Таланту можно то, что нельзя посредственности” // День. - 2001. - № 91 (25 мая). - С. 19.

Симуха, А.  Владимир Виардо: «Звук - состояние души // 2000. - 2010. - 15-21 окт. (№ 41).

Кудряшов, А.  Обаяние артистизма // Музыкальная жизнь. - 1989. - № 1. - С. 9.

Стицина, Г.  Звездный час музыканта? Работа! // Рабоч. газ. - 1985. - 24 марта (№ 70). - С. 4.

Родіна, Г.  Переконливий Віардо // Комсомолець Запоріжжя. - 1981. - 1 жовт.

Родіна, Г.  Читаючи Бетховена // Комсомолець Запоріжжя. - 1980. - 26 січ.

Два концерта Владимира Виардо [в концерт. зале им. Глинки : г. Запорожье] // Индустр. Запорожье. - 1974. - 18 дек.

Денисова, В.  Грає Володимир Віардо // Запоріз. правда. - 1974. - 21 груд.

Чурюканов, П.  Два концерта Владимира Виардо // Индустр. Запорожье. - 1974. - 18 дек. (№ 248). - С. 4.

Попридкін, М.  Грає Володимир Віардо // Запоріз. правда. - 1972. - 1 жовт. (№ 195). - С. 4.

Віардо Володимир Володимирович [Електронний ресурс] // Вікіпедія. - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/

Міжнароднийюнацький конкурс піаністів Володимира Віардо:

Другий Міжнародний юнацький конкурс піаністів Володимира Віардо : 7-11 листопада Запоріжжя, 2007 / М-во культури і туризму [та ін.]. – Запоріжжя : [Кераміст], 2007. – 18 с.

Перший Міжнародний юнацький конкурс піаністів Володимира Віардо (5-10 березня 2006 р.) / Упр. культури ЗОДА ; ЗДМУ ім. П. І. Майбороди. – Запоріжжя : [б. в.], 2006. – 27с. : ил.

Валик, О.  Праздник музыки : [прошел IVМеждунар. юнош. конкурс пианистов В. Виардо] / Олег Валик // Улица Заречная. - 2013. - 28 марта (№ 13). - С. 13.

Конкурс В. Виардо завершен : [о IIIМеждунар. юнош. конкурсе пианистов] // МИГ. - 2009. - 12 марта (№ 11). - С. 21.

Молодь, яка забезпечить славу класиці // Запороз. Січ. - 2009. - 21 берез. (№ 53). - С. 8.

Яворский, А. Праздник музыки? 7-11 нояб. в Запорожье проходил Второй Международный юношеский конкурс пианистов Владимира Виардо // Выбор. - 2007. - 22 нояб. (№ 47 ). - С. 1, 3, 8.

Конкурс Володимира Віардо у музучилищі ім. П. Майбороди // Запороз. Січ. - 2007. - 6 листоп. (№ 216). - С. 2.

Чуприна, А.  В Запорожье проходит конкурс пианистов имени Владимира Виардо / Анна Чуприна // МИГ. - 2006. - 9 марта (№ 10). - С. 40.

“Керамист” подарил пианистам конкурс имени Владимира Виардо : [І Международный конкурс молодых пианистов им. В. Виардо, организованный при помощи ТН ТПК «Керамист»] // МИГ. - 2006. - 2 марта (№ 9). - С. 40.

Початок XXI століття. Швидко і впевнено розвиваються новітні технології. На теренах Запоріжжя та області з'являються комп'ютерний та мобільний зв'язок. Оператори мобільного зв'язку UMC, Kиївстар, DCC здійснюють покриття практично всієї території регіону, що забезпечує населення сучасними та зручними засобами спілкування.

            Спільне підприємство чотирьох компаній з різних країн світу: ВАТ "Укртелеком" (Україна), TDC Tele Danmark (Данія), Royal KPN N.V.(Норвегія), Deutsche Telekom (Німеччина) було створено 11 листопада 1992 року. Компанія отримала назву - UMC (Ukrainian Mobil Communications — Український мобільний зв'язок) - і стала першим оператором мобільного зв'язку на території України.

            Новостворений мобільний оператор здійснив поставку до України першого комутатора і шість базових станцій виробництва Nokia (Фінляндія) і розгорнув мережу першого покоління у Києві. 1 липня 1993 року перший дзвінок зробив перший Президент України Л. Кравчук - Послу України в Німеччині І. Піскову. За рік послуги мобільного зв'язку стали доступними у Харкові, Одесі, Львові, Дніпропетровську, Сімферополі та Севастополі. 16 листопада 1994 року відкрилася філія компанії в Запоріжжі. У 1995-му мобільним зв'язком охоплено вже дванадцять обласних центрів країни. У 1996 році компанія покрила мережею NMT усі обласні центри України. А згодом в дію увійшла власна мережа стандарту GSM 900, і в 1998 році жителі Запоріжжя отримали можливість користуватися власним телефоном; подорожуючи світом використовувати роумінг. Влітку 1999 року UMC виходить у всесвітню павутину Інтернет.

            2002 року оператор розпочав надавати послугу доступу до Інтернету з використанням технології GPRS

            Навесні 2003 на український ринок мобільного зв'язку зайшов перший віртуальний оператор JEANS. Головна перевага тарифів JEANS: відсутність плати за вхідні дзвінки, що стало прикладом для інших операторів і відповідало вимогам закону України «Про захист прав споживачів». 15 жовтня 2005 року: два найбільших оператора мобільного зв'язку України - компанії UMC і "Київстар" ввели послугу обміну MMS-повідомленнями між своїми абонентами. Абоненти дістали можливість безперешкодно пересилати один одному картинки і звукові вітання. Червень 2006 року: UMC першою серед мобільних операторів в Україні вводить в комерційну експлуатацію сервіс Wi-Fi.

            9 липня 2007 року: оператор мобільного зв'язку UMC офіційно оголосив про перехід на новий бренд - МТС. Стартувала масштабна рекламна кампанія, що підтримувала запуск бренду. Комерційний запуск мережі бездротового широкосмугового 3G-доступу в Інтернет відбувся у жовтні в Києві, а до кінця року було покрито сім міст, серед них і Запоріжжя. Абоненти JEANS і МТС об'єднуються в найбільшу мережу в Україні. Відтепер абоненти молодіжного оператора JEANS можуть дзвонити на найбільшу об'єднану мережу за єдиним внутрішньомережевим тарифом.

            16 жовтня 2015року: МТС-Україна оголосила про договір з британським телеком-оператором Vodafone, згідно з яким компанії спільно запустили в Україні цілу низку сервісів, включно з послугою мобільного інтернет-доступу на основі 3G-технології. При цьому МТС-Україна повністю переходить на бренд Vodafone. Спочатку два бренди співіснували, а повний перехід на Vodafone тривав певний час. У грудні 2016 року мобільний оператор Vodafone розпочав розгортання мережі третього покоління, встановлювати додаткові базові станції, що дозволило ущільнити покриття та досягти більшої швидкості. Не обійшлося без складностей, які були подолані фахівцями компанії. Час плине, нове швидко стає недосконалим. Тому 30 березня 2018 року Vodafone запустив зв'язок 4G у 20 містах України, зокрема: Запоріжжі, Енергодарі, Бердянську. Нові можливості і швидкість дають сподівання в очікуванні росту споживаного трафіку в два рази і подальшого розвитку мобільного зв'язку.

(Ж. Д. Назаренко)

            Литература:

            [Мобільний зв'язок] // Связь времен : история развития средств связи в Запорожской области / науч. ред. А. И. Карагодин. – Запорожье, 2002. - С. 182.

            Стандарт GSM 900 от Украинской мобильной связи в Запорожье // Ваш партнер. - 1998. - № ?. - С. 33.

            Мильчев, Р.  Два года как один миг : [запорож. филиалу компании “Украинская мобильная связь” - 2 года] // МИГ. - 1996. - 15 нояб. - С. 3.

  К 2000 году города и села Украины с населением более 10 тыс. будут покрыты сотовой связью : [о работе запорож. филиала компании “Украинская сотовая связь”] // МИГ. - 1996. - 28 июня. - С. 4.

            В сотовую сеть попадают только акулы : [в Запорожье открылся филиал СП «Украинская мобильная связь»] // Свое дело. - 1995. - № 6 (февр.) - С. 4.

Тамара Максимівна Полтарацька народилася у м. Запоріжжі в робітничій багатодітній сім’ї. З 1947 до 1957 року навчалася у середній школі № 5 м. Запоріжжя, яка до 1954 року була жіночою, а в 1954 році її об'єднали зі школою № 11 - чоловічою.

1957-1960 рр. працювала на заводі (п/с 18, нині - ПрАТ "Мотор Січ"), допомагала робітникам, які навчались у вечірній школі, з фізики, хімії, англійської мови, була учасницею хору при ПК ім. Тараса Шевченка, приймала участь у заводських олімпіадах (з гімнастки). Активну участь брала у молодіжних суботниках при закладенні фундаменту басейну "Славутич" та дамби, яка об'єднала Олександрівський та Вознесенівскій райони міста.

У 1960 році до міста Запоріжжя перевели Одеський фармацевтичний інститут. В 1960-1965 рр. навчаласяна фармацевтичному факультетіЗапорізькогофармацевтичного інституту, (тепер – Запорізький державниймедичний університет). В інституті здобула спеціальність фармація, кваліфікацію - провізор.

У 1965 році направлена на роботу в аптечне управління Запорізького обласного відділу охорони здоров'я (тепер ДП «Аптечне об'єднання "Фармація"). В той час всі аптеки області були підпорядковані аптечному управлінню.

- 1965-1968 рр. працювала провізором аптеки № 3 Шевченківського району.

- 1968-1974 рр. - заступник завідуючого аптеки № 1 Жовтневого (нині — Олександрівського) району.

- 1974-2002 рр. - провізор вищої категорії організаційно правового відділу у секторі кадрів аптечного управління. З виникненням нових ринкових відносин, змінилася структура підпорядкування аптечних закладів.

- 2002-2005 рр. - провізор вищої категорії сектору кадрів ТОВ "Фармація" Запоріжжя.

2005-2006 рр. - провізор вищої категорії ТОВ «Аптека № 1» Жовтневого (нині — Олександрівського) району.

2008-2017 рр. - менеджер з персоналу відділу по роботі з кадрами ПрАТ "Аптеки Запоріжжя».

За час роботи з 1974 по 2002 рр. в аптечному управлінні разом з керівництвом приймала активну участь у реорганізації аптечної мережі області, у вихованні, добору, підготовці фармацевтичних кадрів, підвищення кваліфікації, атестації на кваліфікаційну категорію, проведення виробничої практики і інтернатури студентів фармфакультету ЗДМУ і практики учнів медичних коледжів. Готувала нагородні матеріали. За час її роботи 17 аптечних працівників області нагороджені орденами і медалями, 11 — присвоєно звання заслужений працівник охорони здоров'я України, 2 - нагороджені почесними грамотами Верховної Ради України, понад 15 - значком "Відмінник охорони здоров'я".

Приймала активну участь у семінарах, які проводило керівництво Головного аптечного управління України з кадрових питань з передачі досвіду роботи з кадрами у Запорізькому аптечному управлінні.

Тамара Максимівна має активну життєву позицію. У 1987 році разом з керівництвом аптечного управління брала активну участь у створенні первинної ветеранської організації ветеранів аптечних закладів м. Запоріжжя, у проведенні щорічних масових заходів з ветеранами.

3 1994 року вона - член ветеранської організації України і первинної ветеранської організації аптечних працівників м. Запоріжжя.

З 1998 до 2010 рік - голова первинної ветеранської організації «Фармація Запоріжжя».

У 2010 році поділилася досвідом роботи з ветеранами ТОВ "Вітацентр", допомогла їм створити ПВО, яка з ініціативи ветеранів і керівництва увійшла до складу первинної ветеранської організації "Фармація Запоріжжя" і з 2014 року перейменована ПВО ГК «МедФармХолдінг» .

За двадцять років її роботи кількість членів первинної ветеранської організації значно зросла. Тамара Максимівна комунікабельна, володіє організаторськими здібностями, користується заслуженим авторитетом у колективі, підтримує тісний зв'язок з обласною, міською, районною радами ветеранів, з керівництвом ПрАТ "АПТЕКИ Запоріжжя", ПрАТ "Фармфабрика "Віола", з депутатами міської, обласної та Верховної Ради України, Запорізькою регіональною фармацевтичною асоціацією України, з ректоратом ЗДМУ, провела велику роботу по залученню студентів фармацевтичного факультету до волонтерського руху ПВО. Разом з ними, керівництво ГК "МедФармХолдінг", ветерани відвідують немічних та хворих ветеранів, надали благодійну допомогу воїну АТО (нині - ООС) Сергію Платонову, вручили вітамінні набори воїнам АТО (нині - Операція об'єднаних сил), які лікуються в Запорізькому шпиталі. Разом із депутатом Верховної Ради України 7-го скликання В. Г. Крайнєвим надали допомогу ліками та предметами домашнього побуту п`ятьом родинам. Здійснюють благодійну допомогу дітям - сиротам будинку «Надія».

Під керівництвом Тамари Максимівни колектив групи волонтерів первинної ветеранської організації (ПВО) став Дипломантом першого ступеня обласного огляду-конкурсу 2011 року в номінації "Краща волонтерська група серед міст області", переможцем місцевого огляду-конкурсу 2013 року "Краща первинна ветеранська організація".

За активну участь у розвитку ветеранського і волонтерського руху Тамара Максимівна неодноразово нагороджувалася почесними грамотами обласної, міської, районної ради ветеранів, Запорізького відділу охорони здоров’я, обласної профспілки медичних працівників, Запорізької облради і обладміністрації, міської та районної ради, Запорізької регіональної фармацевтичної асоціації України.

За багаторічну плідну працю, добір, виховання, розстановку і підготовку кадрів у 1981 році їй присвоєно почесне звання "Заслужений працівник охорони здоров'я України", у 1984 р. нагороджено медаллю "Ветеран праці", 2010 року – ювілейною медаллю "65 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.", в 2014 році їй присвоєно звання «Почесний ветеран м. Запоріжжя», в 2017 році нагороджена пам’ятним знаком "За активнуучастьуветеранськомурусі".

(Л. Ф. Голдобіна)

Окремі видання:

Будько В. И. Этапы и пути развития Запорожской фармации : история развития фармации в Запорожской области 1922 - 2012 годы: 90 лет и 25 - лет иепервичной ветеран ской организации "ФармацияЗапорожья"/ В.И.Будько, Т.М. Полтарацкая. - Запорожье : Днепров. металлург, 2012. - 88 с. : ил.

Віталій Арсентійович Ткачук : [нач. гол. аптеч. управління України] / упоряд. В. О. Борищук. - К. : Фенікс, 2013. - 184 с. - (Видатні організатори фармації). - Із змісту : Будько В. І., Полтарацька Т. М. Требовательный и справедливый. - С. 83-87.

Борис Павлович Єгоров : [нач. Київ. міськ. аптеч. управління] / упоряд. В. О.Борищук. - К. : Фенікс, 2012. - 204 с. - (Видатні організатори фармації). - Із змісту: Будько В. І.  Помним, не забудем / Будько В. І., Полтарацька Т. М. - С. 79-82.

Ната Семенівна Московець : [нач. Луган. обл. аптек. управління] / упоряд. В. О. Борищук. - К. : Фенікс, 2011. - 208 с. - (Видатні організатори фармації). - Із змісту : Будько В. І.  Многие мечтали попасть к ней на работу / Будько В. І., Полтарацька Т. М. - С. 106 -108.

Публікації в періодиці:

К героям с искренней заботой и добротой : [в т. ч. об инициативе пред. правления АО «Аптеки Запорожья» В. И. Будько передать витаминные наборы воинам АТО] / Тамара Полтарацкая // Зaпopоз. Січ - 2015. - 21 лют. (№ 32). - С. 4.

Знаете, каким он парнем был… / Тамара Полтарацкая // Ветеран Украины. – 2015. – 17 дек. (№ 23-24). – С. 7 ; Зaпopоз. Січ - 2015. - 21 лют. (№ 32). – С. 4.

Помни, Отчизна, меня здесь, у святого огня / Тамара Полтарацкая // Зaпopоз. Січ - 2015. - 28 лют. (№ 211). – С. 4.

С чего начинается Родина…: [воспоминания автора] / Тамара Полтарацкая // Зaпopоз.  Січ - 2015. – 19 груд. (№ 224). – С. 5.

Дорогим коллегам / Т. Полтарацкая // Запороз. Січ. – 2012. – 25 сент. - С. 5.

Это нужно не мертвым, это нужно живым / Т. Полтарацкая // Запороз. Січ. – 2014. – 23 груд.- С. 5.

Если бы молодость знала, если бы старость могла / Т. Полтарацкая // Запороз. Січ. – 2015. - 28 берез. - С. 5.

Теплые поздравления / Т. Полтарацкая // Запороз. Січ. – 2015. – 20 черв. (№ 107). – С. – 5.

Новые волонтеры в строю / Т. Полтарацкая // Запороз. Січ. – 2015. – 22 сент. - С. 5.

Література та інтернет-ресурс:

Голдобин, А.  [Тамара Полтарацкая] // Голдобин, А.  Герои Запорожского края – полные кавалеры ордена Славы / Анатолий Голдобин. – Запорожье, 2015. – С. 4, 131, 134-136.

Династия Полтарацких - Титаренко // Медицинские династии Запорожской области / [сост.: Татаринова Л. С., Кривохатько С. С.]. – [Запоріжжя, 2013]. – С. 107.

Полтарацкая Тамара Максимовна // Будько, В. И.  Этапы и пути развития Запорожской фармации. История развития фармации в Запорожской области, 1922-2012 годы : 90 лет и 25-летие первичной ветеранской организации "Фармация Запорожья" / В. И. Будько, Т. М. Полтарацкая ; Владимир Будько, Тамара Полтарацкая. – Запорожье, 2012. – С. 88.

С чего начинается Родина…: [воспоминания о своей жизни и работе] / Тамара Полтарацкая // Зaпopоз. Січ - 2015. – 19 груд. (№ 224).– С. 5.

Голдобін, А. І.  Полтарацька Тамара Максимівна [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.edu.ua/news_details/news_id=6891&lang=ukr

Олександр Трохимович Толстоножко народився 18 листопада 1929 року в селі Кирилівка Якимівського району Запорізької області. Закінчивши школу в місті Мелітополь і отримавши спеціальність агронома з 1951 по 1957 роки працював агрономом Мелітопольського бавовняного заводу. З 1957 року – агротехнік Мелітопольської дослідної станції, а у 1972 році – директор дослідного господарства «Мелітопольське». З серпня 1972 року – директор ДПГ «Новоселки» Київського НДІ садівництва.

У 1959 році закінчує Кримський ордена «Знак Пошани» сільськогосподарський інститут, а 1965 року – Мелітопольський державний педагогічний інститут.

Під керівництвом О.Т. Толстоножко у дослідному господарстві розгорнуто інтенсивне будівництво виробничих об’єктів із збереження фруктів, освоєні операції з механічного висадження дерев, зрошування садів тощо.

Помер Олександр Трохимович Толстоножко 2 листопада 1977 року.

(В. М. Гнєдашев)

Юрій Іванович Баранник хоча і народився у м. Новосибірськ, проте має запорізьке коріння. Тут жили його дід, батько, який працював на «Запоріжсталі» електриком та під час Другої світової війни був евакуйований разом із заводом до Сибіру у м. Новосибірськ. Там 18 листопада 1954 року і народився Юрій.

Майбутній галерист з дитинства проявляв інтерес до живопису, поезії, музики. Здобув художню, музичну освіту. Писав пісні, любив експериментувати. Так, в юнацтві, Юрій створив неможливе - написав свій власний вальс у неприйнятному для цього жанру розмірі - чотири чверті (зазвичай його грають у три чверті). В 10-му класі він зібрав власний музичний гурт, який запримітив пісняр - композитор, народний артист Олег Іванов. Майстер опікувався талановитим  колективом, давав хлопцям цінні поради.

Проте, не дивлячись на творчі успіхи, Юрій у 1973 році, по закінченню школи, вступив до Новосибірського електротехнічного інституту. У 1977 році завершив навчання та отримав освіту інженера-системотехніка з ухилом на інформаційні технології. За розподілом потрапив на автозавод в м. Тольятті. Але жага нових зустрічей, вражень змусила митця відправитися вивчати шосту частину суші уздовж Обі, Волги, Даугави, поки у 1993 році Дніпро і поклик предків не зупинили його пошуки на Запоріжжі.

Спочатку Юрій працював в Науково-дослідному інституті, потім - в "Дніпроенерго". Згодом вирішив зайнятися підприємницькою діяльністю, відкрив на проспекті Леніна, 193 (нині пр. Соборний) магазин техніки та світлодизайну.

А в 2006 році на спір перетворив магазин у галерею «Lenin», щоб довести, що у промисловому місті відкрити галерею сучасного мистецтва можливо. Просто повісив вивіску, а сам переїхав жити на дачу. Так у м. Запоріжжя з’явилася перша і єдина художня галерея експериментаторського і новаторського мистецтва Contemporaryart. Назва галереї пояснюється не любов’ю власника до “вождя“, а її розташуванням. Знаходиться вона на проспекті, що до недавнього часу носив ім’я Леніна, напроти площі і гідроелектростанції з такою ж назвою.

Першим проектом, з якого розпочала свою діяльність галерея, був «Кемп» - різновид кітчу. Містянам були представлені роботи відомого мистецтвознавця і художника Гліба Вишеславського і художника Віктора Покиданця.

З тих пір Юрій Баранник організував понад 400 виставок, презентацій, квартирників, лекцій, дискусій та інших заходів, які направлені боротися з сірістю і шаблонністю сприйняття культури.

У 2008 році Юрій Баранник став ініціатором і організатором щорічного Всеукраїнського ленд-арт фестивалю «Хортиця» - свята сучасного «живого» мистецтва.

У 2010 році галерея Юрія Івановича започаткувала проект «Тижні конструктивізму». Протягом семи років численні виставки, екскурсії, освітні курси, партисипаційні проекти знайомили містян з унікальною архітектурою епохи авангарду, зокрема Шостого селища. Результатом такої активної діяльності стала масштабна Міжнародна науково-практична конференція «Універсальність явищ запорізького модернізму і школи Баухаус. Проблеми збереження модерністської спадщини», яка відбулася у жовтні 2017 року. У заході взяли участь провідні архітектори із України, Німеччини, Чехії, Росії та Польщі. В галереї «Barannik» була представлена виставка «Баухаус. Запоріжжя», на якій вперше експонувалися унікальні і рідкісні архівні фото з історії забудови міста. Організаторами проекту виступили Генеральне консульство Федеративної Республіки Німеччина у Донецьку, ГО UrbanFormsCenter та галерея сучасного мистецтва «Barannik».

Важко перерахувати всі проекти та ідеї, які генерує пан Юрій. Назвемо декілька з них: «Суспільне культурне TV Запоріжжя" (2014), «Туристичний інформаційний центр» (2018), «Амбасадор рідного міста», що реалізується спільно з Відкритим університетом Майдану в рамках Української ініціативи з підвищення впевненості (UCBI) за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) тощо.

Юрій Іванович надзвичайно сильна, цілеспрямована та багатогранна особистість. Він не лише презентує митців, а й сам постійно щось створює: знімає кіно, складає до нього музику, разом з дружиною займається реставрацією порцелянових виробів, пише картини, прозу, фотографує, створює об'ємні картини…

В одному з інтерв’ю він зізнався, що дотримується  життєвого кредо: «Доля допомагає сміливим» та не любить сірість. І, як на мене, доля йому посміхається. Юрію Івановичу вдається долати перешкоди, генерувати та реалізовувати грандіозні проекти,  дивувати і робити наше місто яскравішим.

(Т. М. Палівода)

            Література про життя та діяльність :

            Bauhaus - Zaporizhzhia : матеріали до Міжнарод. наук.-практ. конф. "Універсальність явищ запоріз. модернізму і школи Баухаус. Проблеми збереження модерністської спадщини" / [авт. Т. Флієрл, П. Кравчук, О. Кузьменко]. – Запоріжжя : [Керамист], 2017. – 46 с.

            Баранник Ю.  Самовідвід : [проза ; є коротка біографічна довідка] // Альманах сучасної української літератури / [Баранник Ю. та ін.]. – [Луцьк], 2011. – Т. 20 : Нова проза Запоріжжя. - С. 4-6.

            Ленд-арт фестиваль Хортица - Вырва 010, или Земля пахнет Солнцем / [кураторы проекта : Олег Красносельский, Юрий Баранник]. – [Запорожье] : SichArtGallery, [2010]. – 26 с.

***

            Воронцова, О.  Люди, які нас надихають : [в т. ч. про Ю. Баранника] / Олександра Воронцова // Запоріз. правда. – 2017. – 18 трав. (№ 20). – С. 9.

            Пойда А.  7 кругов рая Юрия Баранника / Анастасия Пойда // VIPclub. – 2017. - № 67. – С. 70-71.

            Открой Запорожье миру : [в галерее Lenin состоялась презентация проекта «Амбассадор родного города»] // МИГ. – 2015. – 10 сент. (№ 37). – С. 34.

            Эстеркина, И.  Город солнца в масштабах трех улиц : [в галерее Lenin -  выставка «Мир утопий – Большое Запорожье», посвященная советскому авангарду, жизни города 20-30 годов ХХ ст.] / Инесса Эстеркина // Афиша Запорожья. – 2011. – 17-30 окт. (№ 19). – С. 70

            В Запорожье открылась первая частная галерея : [Ю. Баранник] // Суббота плюс. – 2006. – 21 сент. (№ 38). – С. 15.

            «Вторая жизнь» Ильича : [об открытии «Galleri Lenin»] // Наше время. – 2006. – 21 сент. (№ 38). – С. 12.

            Олейник, С. В Запорожье открывается галерея Ленина / Светлана Олейник // Индустр. Запорожье. – 2006. – 14 сент. (№ 138). – С. 2.

Українське фаготове мистецтво репрезентують чотири фаготні школи: київська, харківська, одеська та львівська. Яскравим представником харківської фаготної школи є Г. А. Абаджян.

Гаррій Артушевич Абаджян народився 19 листопада 1939 року в Запоріжжі. Навчався в  Харківському музичному училищі ім. Б. Лятошинського (1961) та в Харківському інституті мистецтв (1968). Закінчив аспірантуру Московської консерваторії ім. П. І. Чайковського (1971-1974, керівник - професор Р. М. Терьохіна) та захистив кандидатську дисертацію.

З 1969 року працював в оркестрі Харківського державного академічного театру опери та балету ім. М. Лисенка (1969-1975, соліст).

З 1971 року Г. А. Абаджян працює у виші, який закінчив свого часу - Харківському інституті мистецтв (сьогодні - Харківський національний університет мистецтв ім. Івана Котляревського) викладачем (клас фагота), з 1983 року - завідувачем кафедри оркестрових духових та ударних інструментів та одночасно - проректором з навчальної роботи (з 2005 р. і донині).

За час своєї педагогічної діяльності Гаррій Артушевич виховав більше 100 виконавців, у тому числі понад 20 лауреатів національних і міжнародних конкурсів.

Г. Абаджян є автором таких праць як “Нова методика викладання на духових інструментах (Київ, 1981), “Нове в вібрато на фаготі” (Харків, 1984).

Гаррій Артушевич з 1992 року є одним із засновників і художнім керівником Молодіжного академічного симфонічного оркестру “Слобожанський” - єдиного професійного молодіжного симфонічного оркестру в Україні. До складу оркестру входять молоді талановиті музиканти, котрі навчаються в ХНУМ ім. І. Котляревського, а також випускники, викладачі тощо. “Слобожанський” став справжньою школою виховання високопрофесійних музикантів. Колектив користується широкою популярністю в Україні та успішно гастролює за кордоном. 1996 року був визнаний “Кращим молодіжним симфонічним оркестром Європи” на Європейському музичному фестивалі молодіжних симфонічних оркестрів.

За підтримку молодих талантів і вміле керівництво оркестром “Слобожанський” 2006 року Гаррій Абаджян став лауреатом премії “Народне визнання” в номінації “Музика”. Премія вручається харківським діячам мистецтв за особливі творчі досягнення, переможці визначаються за підсумками рейтингового голосування. 

1993 року Гаррію Абаджяну було присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв України. 2010 року - народного артиста України.

Виконавська і педагогічна діяльність Г. А. Абаджяна стали вагомим внеском у музичну культуру Харкова.

(О. В. Нежижим)

Література та інтернет-ресурс:

Назаренко О. І.  Абаджян Гарій Артушевич // Енциклопедія сучасної України. – К., 2001. – Т. 1 : А. - С. 20-21.

Абаджян Гаррій Артушевич // Мистецтво України : біограф. довідник / за ред. А. В. Кудрицького. - К., 1997. - С. 5

Абаджян Гаррій Артушевич // Вікіпедія [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://uk.wikipedia/org/wiki/Абаджян_Гаррій_Артушевич

Література та інтернет-ресурс:

Пасічник Віктор Олександрович // Мистецтво України : біограф. довід. – К., 1997. – С. 464.

Пасічник Віктор Олександрович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.edu.ua/news_details/news_id=6814&lang=ukr

Приймав участь в обороні Донецького аеропорту та с. Піски (Донецька область);

Література:

            Соколовська, Н. П.  Запорізький обласний театр ляльок // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2010. – Т. 10 : З - Зор. - С. 303-304.

            Запорізький обласний театр ляльок. 70 років, 1939 — 2009. - [Запоріжжя : б. в., 2009]. - 16 с. : іл.

            Чуприна, А.  Анатолий Колб: “Искусство кукольника в чем-то сложнее, чем драматического актера” / Анна Чуприна // МИГ. - 2013. - 21 марта (№ 12). - С. 19.

            Манько, М.  А він не старіє : Запоріз. обл. театру ляльок виповнилося 70 років // Голос України. - 2009. - 7 листоп. (№ 211).

На території нашої країни першою установою, що досліджувала трупи загиблих, був Аптекарський наказ. Заклад відав судовою медициною, визначав ступінь тяжкості ушкоджень та незаконність лікарювання. Наступним етапом в розвитку судової медицини було введення 1714 року Петром І до військового статуту артикулу про обов’язковий розтин трупів у випадках раптової та насильницької смерті, що започаткувало організацію судово-медичної експертизи. 1797 року у всіх губернських містах заснували лікарські управи, до складу яких входили інспектор та 2 лікарі. Крім керівництва всією медичною службою, вони були зобов’язані проводити судово-медичні дослідження, зокрема – розтин трупів. У подальшому, до 1917 року, роботи проводилися згідно прийнятого 1828 року Статуту судової медицини та «Наставлений врачам о судебном осмотре и вскрытии мёртвых тел» 1829 року.

У 20-30 роках ХХ століття судово-медичні розтини трупів виконували в основному лікарі амбулаторій і лікарень – терапевти чи хірурги на вимоги органів міліції.

Зі створенням 1923 року Запорізького окружного відділу охорони здоров’я, окружним судово-медичним інспектором призначили лікаря Йосипа Яковича Кундіна, в обов’язки якого входило складання рецензій на акти дослідження трупів та контроль за виконанням діючих правил дослідження трупів. Спеціального приміщення у Запоріжжі для проведення судово-медичних розтинів трупів не було, роботи проводилися в пристосованих приміщеннях, не вистачало секційних інструментів, реактивів, устаткування. 

За роки Другої світової війни установи охорони здоров’я у Запоріжжі були повністю зруйновані, і будь-які документи про їх діяльність не збереглися.

Запорізька обласна судово-медична експертиза, як самостійна служба, розпочала свою діяльність у листопаді 1944 року. Підставою став Акт № 1 судово-медичного дослідження трупа від 10 листопада 1944 року. Згідно штатного розпису до штату обласної судово-медичної експертизи входили: обласний судово-медичний експерт, функції якого виконував фронтовик Й. Я. Кундін, фельдшер-лаборант і бухгалтер-секретар. До складу закладу входив морг. Установа обслуговувала правоохоронні органи і населення міста та районів області, підпорядковувалася обласному відділу охорони здоров’я та республіканському бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я УРСР.

В обласне бюро судово-медичної експертизи обласна судово-медична експертиза була реорганізована 15 березня 1958 року. Відтепер, крім функцій судово-медичного дослідження трупів, на бюро були покладені завдання судово-медичного огляду громадян для визначення характеру і тяжкості тілесних ушкоджень, віку, проведення експертиз з приводу статевих злочинів та вирішення багатьох інших питань, що вимагало суттєвих змін у штатно-організаційній структурі бюро. З 1960 року бюро виконує судово-медичні експертизи речових доказів шляхом судово-біологічного, фізико-технічного і судово-хімічного дослідження об’єктів. Новий організаційно-методичний відділ відкрили 1982 року, із судово-біологічного відділення відокремилося судово-цитологічне.

В незалежній Україні з 1991 року вищою судово-медичною інстанцією стало Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України. Крім того, Верховною Радою України були прийняті нові закони, які регламентують усю діяльність державних структур, у тому числі й органів охорони здоров’я та судової медицини.

Запоріжжя – прифронтова область, тому 2014 року, коли із зони АТО до закладу надійшло 407 тіл загиблих бійців виявилася низка проблем в роботі моргу: не вистачало місця у холодильних камерах, більшість загиблих не підлягали візуальній ідентифікації. Спеціалісти бюро проводили забір біоматеріалу для дослідження ДНК-експертизи, яку виконували в інших установах.

Також виросла кількість замовлень на проведення ДНК експертизи для встановлення батьківства, тому нагальною є потреба у придбанні ДНК-аналізатора.

Порушуючи санітарні норми забудови, нові багатоповерхівки збудували впритул до бюро судово-медичної експертизи, у зв’язку з чим наразі стоїть питання про переміщення моргу в інше місце, залишивши лабораторії на старому.

Бюро оснащене сучасною апаратурою і технікою. Це сучасні комп’ютери, рентген-апарати, газорідинні хроматографи, високоякісні мікроскопи.

Разом з кафедрою судової медицини Запорізького державного медичного університету бюро є базою для підготовки лікарів-інтернів з судової медицини. На базі бюро судово-медичної експертизи регулярно проходять семінари та науково-практичні конференції.

Сьогодні комунальна установа «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради - це установа, яка на сучасному рівні судово-медичної науки вирішує широкий діапазон питань з судово-медичної, судово-криміналістичної, судово-імунологічної, цитологічної і судово-токсикологічної експертиз.

У структурі бюро на цей час існують такі підрозділи: відділ судово-медичної експертизи трупів; відділ санітарно-медичної експертизи потерпілих, обвинувачених та інших осіб; відділ чергових судово-медичних експертів; відділ судово-медичної експертизи речових доказів (судово-медична лабораторія) з відділеннями: відділення судово-медичної гістології, відділення судово-медичної імунології, відділення судово-медичної криміналістики, відділення судово-медичної токсикології, відділення судово-медичної цитології; відділ комісійних судово-медичних експертиз; організаційно-методичний відділ. В області функціонує мережа міжрайонних та районних відділень Запорізького обласного бюро судово-медичної експертизи.

(Л. М. Чубенко)

            Література:

            Медицина Запорізької області : іст. нариси / Упр. охорони здоров’я ЗОДА ; під ред. В. Г. Цисса. – Запоріжжя: Дике Поле, 2001. – С. 24-33.

            Атаманчук, И.  “Вопрос к судебной медицине”... : [о В. В. Билкуне (1938 - 2016), эксперте Запорож. обл. бюро суд.-мед. экспертизы] / Инесса Атаманчук // МИГ. - 2018. - 17 мая (№ 20). - С. 33.

Ахинько, Е.  В запорожском морге выращивают пальцы и разоблачают «черных» маклеров / Елена Ахинько // МИГ. - 2018. - 19 апр. (№16). - С. 10.

Запорізькому обласному бюро судово-медичної експертизи – 60 років // Запоріз. правда. – 2004. – 27 листоп.

Література:

Центр спортивного туризма // Энциклопедия Бердянска : в 3 т. – Мелитополь, 2015. – Т. 3 : С - Я. - С. 557.

Иванов, Ю.  Бердянский центр - лучший в области / Юрий Иванов // Півден. зоря. - 2018. - 1 марта (№ 9). - С. 12.