5 липня 1929 року в селі Петрівка Якимівського району Запорізької області народився Василь Васильович Коноваленко. Перед Другою світовою війною батьки переїхали до м. Донецька. Після звільнення Донбасу від фашистських окупантів у 1943 році Василь Коноваленко повернувся в Донецьк, де працював на посаді «учня художника-декоратора» в Національному академічному театрі опери та балету ім. А. Б. Солов'яненка. Невдовзі – завідував бутафорським цехом театру. Під час служби в лавах Радянської армії в 1951 році залишився в місті Ленінград, де працював художником-декоратором в Маріїнському театрі. Займався самоосвітою. Після участі в оформленні постановки С. І. Вірсаладзе «Кам’яна квітка» з 1957 року змінюється мислення і погляд на художню творчість. 

До 1959 р. у Василя Коноваленка з’явилися перші шедеври кам’яного різьблення, але дозволу на виставку він не отримав.

В 1961 році Василь – художник-постановник балету «Кам'яна квітка» у в Донецькому театрі. Того ж року – художник-постановник балету «Тропою грому». У 1962 році «Останній бал» Ю. Бирюкова, режисер К. Муллер.

В його сценографії були опери та балети: «Спартак», «Аіда», «Баядерка», «Шахерезада», «Цигани», «Борис Годунов».

Тільки у 1973 році у В. Коноваленка відбулася перша персональна виставка різьблення по каменю, яка одразу ж стала сенсацією. Його кам’яні скульптури були закуплені Держхраном як національне надбання, а сам Коноваленко нагороджений золотими медалями ВСНГ. Складено перший каталог його робіт.

Після цього Василь Коноваленко повинен був створювати цінності тільки для радянської бюрократичної владної верхівки. Через конфлікт із владою в 1981 році різьбляр емігрує до Америки. Однак був представлений тут як «сільський мешканець», який щойно зустрівся з каменем. Проте 1984 року на виставці у Музеї Натуральної Історії міста Денвер (Колорадо) Василь Коноваленко отримує світове визнання.

1989 році Коноваленко отримує дозвіл повернутися на Батьківщину. Проте від радісного хвилювання Василь Васильович Коноваленко помирає 27 січня 1989 року в Нью-Йорку. Його поховали на російському православному кладовищі у місті Наяк (штат Нью-Йорк).

(В. М. Гнєдашев)

Інтернет-ресурс:

Коноваленко Василий Васильевич[Электронный ресурс] // Википедия. - Режим доступа : https://wikipedia.org/wiki/Коноваленко,_Василий_Васильевич

Література про життя та діяльність :

Бухаров Андрій Михайлович // Книга пам'яті України. Запорізька область. – Запоріжжя, 2012. – Т. 23 [і] : Інтернаціоналісти. - С. 22.

Література:

Міжнароднийекологічний фонд “Азовське море” // Энциклопедия Бердянска : ист.-краевед., обществ.-полит. справ. – Мелитополь, 2014. – Т. 2 : М - Р. - С. 63.

Література про життя та діяльність :

Варяник, О. В.  Насекин Фёдор Фёдорович // Варяник, О. В.  Герои земли запорожской / О. В. Варяник. – Запорожье, 2018. – С. 537-538.

Голдобин, А. И.  Насекин Федор Федорович // Голдобин, А.  Герои Запорожского края - полные кавалеры ордена Славы / А. И. Голдобин ; Анатолий Голдобин. – Запорожье, 2015. – С. 95-96.

Дубров, Б. І.  Насєкін Федор Федорович // Дубров, Б. І.  Солдатська слава / Б. І. Дубров, Борис Дубров. – 3-тє вид., доп. й виправ. – К., 1987. – С. 321.

Загинув біля с. Кримське Новоайдарського району Луганської області. 14 вересня 2017 року в Любимівській загальноосвітній школі Гуляйпільського району, яку він закінчив, відкрили меморіальну дошку на його честь;

Література про життя та діяльність :

Віт Косовцов // Кушніренко, І. К.  Люди Гуляйпільщини : біограф.-довід. видання / І. К. Кушніренко, В. І. Жилінський. – Запоріжжя, 2004. – С. 147.

Пилипчук, Р. Я.   Косовцов Віт Андрійович // Українська літературна енциклопедія : [в 5 т.]. - К., 1995. – Т. 3 : К-Н. - С. 14-15.

Пилипчук, Р. Я.  Про письменника - основ'янина Віта Косовцова // Рад. літературознавство. - 1983. - № 6. - С. 55-58.

Кушніренко, І. К.  Косовцов Віт Андрійович / І. К. Кушніренко, В. І. Жилінський. [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : http://sites.edu.ua/news_details/news_id=6213&lang=ukr

Література про життя та діяльність:

Коробова Наталія Володимирівна // Запорізький обласний художній музей : 45-річному ювілею музею присвячується : наук. статті та матеріали. – [Запоріжжя, б. р.]. – С. 61-62.

Література про життя та діяльність :

Самура Б. А. // Запорізький національний університет: історія і сучасність (1930 - 2005) : ювілейна книга. – Запоріжжя, 2006. – С. 229.

Закінчив Запорізький педагогічний інститут (нині - Національний університет), аероклуб До війни працював вчителем хімії та біології в с. Партизани Приморського району Запорізької області;

Література про життя та діяльність :

Варяник, О. В.  Бабак Иван Ильич // Варяник, О. В.  Герои земли запорожской / О. В. Варяник. – Запорожье, 2018. – С. 282-283.

Бабак Іван Ілліч // Книга пам'яті України. Запорізька область. – [Запоріжжя, 2010]. – Т. 22 (1) : Переможці. - С. 33.

Голдобін, А. І.  Герой Радянського Союзу Бабак Іван Ілліч // Голдобін, А. І.  Запорізька Алея слави - народна святиня = Запорожская Аллея славы - народная святыня. – Дніпропетровськ, 2002. – С. 187-191.

Ярошенко, Е.  Мемориальная доска Герою Советского Союза : [открыта мемориал. доска летчику-истребителю И. И. Бабаку на здании первого корпуса ЗНУ, где он учился] / Елена Ярошенко // Верже. - 2012. - 18 окт. (№ 42). - С. 3.

Федоренко, Л. С.  Летающий демон // Патриот Приазовья. - 2009. - 27 февр. (№ 9). - С. 2.

Гадючко, А.  Наш звездный земляк - Иван Бабак // Примор. степь. - 2004. - 27 авг. - С. 3.

Поликарпов, Г.  Единожды Герой : Иван Бабак заслужил вторую Золотую Звезду, но не получил // Индустр. Запорожье. - 2002. - 31 авг. - С. 5.

Література про життя та діяльність :

Лютый, А. П.  Почетный лейб-хирург двора его императорского Величества // Лютый, А. П.  Рождённые Днепростроем / А. П. Лютый, О. В. Варяник. – Запорожье, 2012. – С. 134-136. - (Серия исторических очерков истории Запорожского края ; т. 4).

Література:

Запорізький державний медичний університет / [текст Н. Підкович ; фото С. Єфименко ; ред. О. Лазутін]. – Запоріжжя : [Дике Поле], 2015. – 256 с. : іл. – Назва, текст укр., англ.

Література про життя та діяльність :

Панченко Анатолій Федорович // Книга пам'яті України. Запорізька область. – Запоріжжя, 2012. – Т. 23 [і] : Інтернаціоналісти. - С. 62.

Анатолій Дмитрович Візір народився 31 липня 1929 року на Миргородщині (Полтавська область), в селі Ромодан.

            Витоки тієї наукової висоти, які осягнув майбутній академік медицини, потрібно шукати в родині: батьки Анатолія працювали лікарями і своїм невтомним служінням народу показали блискучий приклад синові, як потрібно відноситися до справи свого життя.

            Юнак Анатолій не переймався вибором професії – у 1953 році він закінчив Харківський медичний інститут (нині Харківський національний медичний університет), де й працював, пройшовши шлях від аспіранта до доцента (1956–1965) як учень і колега академіка Л.Т. Малої[1], під керівництвом якої захистив кандидатську й докторську дисертації (1961, 1968).

            1966 року щаслива наукова доля привела Анатолія Дмитровича до Запоріжжя, де він спочатку очолював кафедру пропедевтики внутрішніх хвороб у Запорізькому медичному інституті (тепер - університеті), а потім став незмінним його ректором (1974 - 2002) аж до своєї смерті.

            Відомий вчений-терапевт, фундаментальні та науково-практичні розробки якого стали базою розвитку й становлення перспективних наукових напрямів у клінічній медицині, мав широкий діапазон наукових інтересів. Можна виділити три основних напрями в його роботі. Він вивчав роль нейрогуморальних механізмів патогенезу: по-перше, серцево-судинної патології, по-друге, захворювань органів шлунково-кишкового тракту, по-третє, дихання. Найбільше значення для науки й практики мають фундаментальні дослідження А.Д. Візіра та керованої ним кафедри з виявлення ролі нейрогуморальних механізмів у розвитку серцево-судинних захворювань. Він першим в Україні почав вивчати взаємозв’язок та активність функціонування усіх ланок симпатико-адреналової, ренін-ангіотензинальдостеронової і калікреїн-кінінової систем, нейропептидів й плазмених простагландинів при різних варіантах перебігу гіпертонічної хвороби, цереброішемічної гіпертензії, ішемічної хвороби серця, порушень серцевого ритму, серцево-судинної й легенево-серцевої систем. За його участю в практичну медицину впроваджені нові аритмічні препарати, біогенні стимулятори, а також велика група засобів метаболічної корекції при ішемічній хворобі серця. Серед них - новий оригінальний вітчизняний кардіопротектор тіотриазолін.

            Не менш важливим є цикл робіт, присвячений вивченню патогенезу й розробленню методів терапії хвороб органів травлення. За допомогою біохімічних, радіо імунних та інструментальних методів він підтвердив роль порушень електролітного балансу, серотоніну, компонентів симпатико-адреналової та кінінової систем у розвитку виразкової хвороби, гастритів, колітів, захворювань жовчного міхура та жовчовидільних шляхів. Стосовно праць у галузі пульмонології, то при вивченні хронічних неспецифічних захворювань легень (неускладнених і на фоні компенсованого й некомпенсованого легеневого серця) ним була встановлена роль ряду гуморальних факторів в їх патогенезі. Закономірності в динаміці регуляторних систем, що були виявлені в дослідженнях, покладені в основу розробки  оригінальних схем патогенезу й фармакотерапії.

            Анатолій Дмитрович - автор більше 300 наукових праць, в тому числі 6 монографій, трьох авторських свідоцтв і одного патенту «Морфоліній 3-(4-піридил)-1,2,4-триазоліл-5-тіоацетат, що виявляє антигіпоксичну, церебопротектичну та кірдіопротекторну активність» (1997).

            А. Д. Візір був не тільки талановитим ученим, але й організатором науки. Він створив свою оригінальну школу терапевтів. Під його керівництвом підготовлено понад 30 кандидатів і докторів медичних наук. 28 років він очолював Запорізький медичний університет, зробив великий внесок у розвиток його матеріально-технічної бази, удосконалення навчально-виховного процесу. Вчений приділяв значну увагу питанням реформування системи підготовки лікарів і провізорів, став ініціатором створення в Україні такої нової форми післядипломної освіти, як резидентура.

            За його ініціативи та безпосередньої участі в 1995 р. у складі університету започатковано Науково-дослідний інститут медико-екологічних проблем, який першим в Україні почав створювати інформаційно-аналітичну систему медико-екологічного моніторингу. А.Д. Візір був також активним громадським діячом. У 1991 р. його було обрано членом-кореспондентом  АН України, у 1992 р. — академіком Національної академії наук, у 1993 р. - академіком АМН України.

            Він був членом правлінь наукових товариств терапевтів та кардіологів України, головним редактором «Запорожского медицинского журнала», входив до складу редколегій провідних медичних видань - «Журналу Академії медичних наук України», «Українського кардіологічного журналу», «Лікарська справа. Врачебное дело» та ін. За заслуги в розвитку охорони здоров’я й медичної науки А.Д. Візір одержав почесне звання «Заслужений працівник вищої школи України» (1977), його було нагороджено орденами Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», «За заслуги» III ст. та багатьма медалями.

            Своє сумлінне служіння науці Анатолій Дмитрович передав і синові: Вадим Анатолійович Візір - доктор медичних наук, професор, проректор з науково-педагогічної роботи та завідувач кафедри внутрішніх хвороб № 2 Запорізького державного медичного університету, член президії правління Українського товариства кардіологів, заступник головного редактора «Запорізького медичного журналу», член редакційних рад журналів «Артеріальна гіпертензія», «Серцева недостатність», «Кровообіг та гемостаз». Син не тільки феноменально схожий на батька зовнішньо, але й гідно продовжив його професійно-наукову стезю.

            Відомий в Україні та за її межами вчений-терапевт, блискучий лікар, талановитий організатор і непересічна людина – Анатолій Дмитрович Візір помер 19 грудня 2002 року.

            Пам’ять про нього бережуть не одне покоління наукових потомків — представників нині вже розгалужених запорізьких терапевтичної та кардіологічної наукових шкіл і, звісно ж, колектив Запорізького державного медичного університету, який він очолював майже третину сторіччя. Понад те, в надрах цього високоповажного науково-педагогічного колективу виброджує ідея ініціювати присвоєння Запорізькому державному медичному університету (одному з меншості українських медичних вищих навчальних закладів, що носять «деперсоналізовану» назву) імені його багаторічного ректора (рекордсмена-довгожителя на такій посаді) та одного з фундаторів НАМН України, академіка Анатолія Дмитровича Візіра.

(Л. М. Чубенко)

            Праці:

            Загальний догляд за хворими в терапевтичному і хірургічному стаціонарі: навч. посіб. - З., 1986 (співавт.);

            Справочник по клинической фармакологии и фармакотерапии. - З., 1986;

            Роль некоторых прессорных и депрессорных факторов в патогенезе начальных стадий гипертонической болезни. - Х., 1992;

            Ритмы сердца. - Х., 1993 (співавт.);

            Антигипертензионная активность ингибиторов ангиотензинпревращающего фермента и блокаторов кальциевых каналов при артериальной гипертензии с нарушением мозгового кровотока // УКЖ. - 1995. - № 5.

            Цереброишемическая форма артериальной гипертензии как одно из проявлений атеросклероза экстракраниальных артерий (1996),

            Кардіопротекторний засіб для лікування ішемічної хвороби серця "тіотриазолін (1996)

            Имунная и воспалительная активация как новая концептуальная модель формирования  и прогрессирования сердечной недостаточности (2000 ),

            Фармакотерапия (2000 ).

            Охорона здоров’я України – погляд у майбутнє // Запорож. мед. журн. - 2001. - № 1.

            Література про життя та діяльність :

            Лісовий, В.М.  Візір Анатолій Дмитрович / В.М. Лісовий, Ж.М. Перцева // Видатні вихованці Харківської вищої медичної школи : біобібліогр. довід. — Х., 2010. — С. 39-40.

            Дунаєв,  В.В.  Візір Анатолій Дмитрович // Енциклопедія сучасної України. — К., 2005. - Т. 5. - С. 516.

            Візір Анатолій Дмитрович // Золота книга української еліти : інформ.-імідж. альманах : у 6 т. – К., 2001. – Т. 6. - С. 18-19.

            Визир Анатолий Дмитриевич // Герои и судьбы : интеллектуальный потенциал Запорожья на рубеже веков. Шестьдесят монологов / Шифрина А. И. – Запорожье, 2000. – С. 68-76.

***

            Снєгірьов, П.Г.  Вчений-велетень, лікар від Бога: 15 років тому пішов із життя академік Анатолій Дмитрович Візір // Укр. мед. часопис. – 2017. - № 6 (листоп. - груд.).

            Ученый, которым гордится Украина // Запорож. мед. журн. - 2009. - Т. 11, № 6. - С. 2-3.

            Причиненко, К.  В честь ректора Визира : [в Запорож. мед. ун-те открыта мемориал. доска в честь А. Д. Визира] // МИГ. - 2003. - 18 дек. (№ 51). - С. 2.

            Візір Анатолій Дмитрович : [некролог] // Запоріз. правда. - 2002. - 21 груд. (№ 195). - С. 2.

            Соловов, В.  Клятва Гиппократа // Верже. - 2002. - 21 нояб. - С. 4.

            70-річчя академіка НАНУ А.Д. Візіра // Вісник НАНУ. – 1999. - № 7. – С. 70-71.

            Креславская, Е.  Гроссмейстер медицины // Хортиц. бизнес-клуб. - 1999. - № 4. - С. 16-17.

            Науменко, І.  Відчувати серцем // Уряд. кур'єр. - 1999. - 9 жовт. (№ 190).

(Чубенко Л.М.)

В липні 1944 року в звільненому від німецько-фашистських загарбників Запоріжжі була організована станція переливання крові, яка почала постачати донорську кров пораненим в шпиталі і хворим в лікарні. Не було транспорту та необхідного обладнання, недостатність харчування теж негативно позначалася на донорах. Проте був ентузіазм та висока свідомість співробітників та населення. Вже через 17 днів обласна станція переливання крові заготовила та видала першу кров для шпиталів. В 1944 році заготовлено для переливання 200 літрів крові. Закладом від моменту створення і до 1971 року успішно керувала Ольга Афанасіївна Кікєєва, якій у 1969 році присвоєно звання «Заслужений лікар УРСР».

Перша будівля ОСПК - це 4-х кімнатна глинобитна хатина, розташована на території першої міської лікарні. Тут проводилися підготовчі роботи, а забір крові відбувався в операційній шпиталю. В 1947 році ОСПК виділяють нове приміщення з 6 кімнат на території кожвендиспансеру. Заготовлена кров зберігалася спочатку в підвалі з льодом, перший же холодильник заклад отримав в 1949 році.

З часом матеріально-технічний стан закладу поліпшується. Так в 1957 році ОСПК на території 10-ї міської лікарні виділяють корпус із 10 кабінетів, а в 1958 – нове приміщення по вул. Правди 32, в якому і сьогодні знаходиться виробничий корпус. Станція оснащається необхідним обладнанням, відкриваються відділи сушки та фракціювання плазми, створені нові лабораторії. В цей час організується мережа станції та відділи переливання крові в містах та районах області.

Згідно з первісними настановами служба крові області розвивається разом з гематологією. Протягом 20 років О.А. Кікєєва разом з лікарем І.Н. Розенгафт вела консультативний прийом гематологічних хворих. Гематологічна служба виділяється в самостійний розділ медицини лише в 1968 році.

З 1971 року починається період активного технічного переоснащення ОСПК та розвивається виробництво високоефективних препаратів крові. Розширення виробничої площі, чудове обладнання, підготовка кадрів, впровадження методу плазмофереза дозволили створити нові відділи, лабораторії та приступити до виробництва препаратів крові направленої дії.

Нині ОСПК - сучасний центр виробничої та клінічної трансфузіології, який забезпечує високий рівень заготівлі, переробки донорської крові на компоненти та виробництва препаратів плазми крові. За останні роки обидва корпуси ОСПК реконструйовані та технічно переоснащені. Зусиллями колективу впроваджені новітні методи виробничої трансфузіології, комп`ютеризовані всі етапи заготівлі, переробки, зберігання і видачі компонентів крові з єдиним ідентифікаційним кодом кожної дози. Якість гемотрансфузійних середовищ, що випускаються Запорізькою станцією переливання крові, гарантовано.

Виробничі завдання, що стоять перед установою, виконує висококваліфікований персонал. Структура ЗОСПК включає 12 відділів та лабораторій, якими керують лікарі вищої категорії. Ось уже більше 10 років заклад очолює А. М. Знаменська – умілий і вимогливий керівник, лікар-трансфузіолог і організатор охорони здоров`я вищої кваліфікаційної категорії. Завдяки високопрофесійній, добросовісній роботі колектив ОСПК залишається одним з провідних закладів служби крові України.

Література

Запорізька обласна станція переливання крові // Запоріжжя: з минулого в майбутнє. – [Запоріжжя], 2012. - С. 86.

Страницы летописи развития службы крови Запорожской области // Медицина Запорізької області: іст. нариси. - Запоріжжя, 2001.– С. 144-151.

Петраков Г. Они дарят жизнь / Григорий Петраков // Рабоч. газ. – 2011. – 19 июля. – С. 3.

Шкарупа С. О кровь – ты жизнь / Светлана Шкарупа // Запороз. Січ. – 2009. – 24 груд.

Миланова Я. Кровь не молоко / Я. Миланова // ПравДа. – 2009. – 5 марта (№ 8). – С. 6.