Під час революційних потрячінь, громадянської війни бібліотечне життя міста завмирало, властям, що захоплювали владу, було не до бібліотек.

Лише в 1920 р.. коли міцно установилася Радянська влада, у м.Олександрівську відкриваються 4 бібліотеки, які спочатку іменуються міськими робітничими бібліотеками. Одну з них визначили Центральною. Оскільки доля Олександрівської міської громадської бібліотеки після революції нам не відома, є підстави вважати Центральну міську робітничу бібліотеку її спадкоємицею.
В 1921 р. відкриваються ще 2 бібліотеки. Таким чином, Вознесенівка, Карантинка, Слободка, Південний та інші селища міста мали бібліотеки.
На початку 1922 р. Центральна міська робітнича бібліотека нараховувала у Фонді 35 тисяч книг і журналів. (8)
Одним із важливих завдань у галузі культурного будівництва на той час була ліквідація неписьменності серед населення. Відкривалися для дорослих лікнепи. У липні 1921 р. створюється Надзвичайна комісія по ліквідації неписьменності, проведено перепис неписьменних. В 1923 р. створено товариство "Геть неписьменність!" (9)
У всенародному поході проти неписьменності належало чільне місце робітничим бібліотекам міста. При лікнепах створювали перемувки зі спеціально дібраною літературою. (10) 
Лікепівців запрошували до бібліотек на екскурсії, влаштовували для них ілюстративні виставки книг, читки цікавих уривнів, спонуваючи тим самим до самостійного читання. Бібліотекарі-ентузіасти А.Аврах, О.Александровська, О.Балабанова. Ф.Йофе, С.Рябокобила заховлююче розповідали про чарівну силу книг, які роблять людину сильнішою та рішучою у боротьбі за свої права на гідне життя. (11) Одночасно екскурсантів записували до бібліотеки; добираючи їм книги у відповідності до їхньої підготовки. (12) Практикувалося проведення літературних судів над неписьменністю. У дотепній формі викривали шкоду неписьменності. Про один із судів, проведеного 1923 р. у ЦРБ, розповідалося у газеті. (13)
З 1924 р. при Центральній робітничій бібліотеці почала функціонувати бібліотека для дітей, що нараховувала до трьої тисяч книг, якими користувалися біля 500 юних читачів. Існування її просліджується до 1938 року. Відомостей про подальшу її долю в матеріалах облдержархіву не віднайдено.
В 1924 р. впроваджується плата за користування Бібліотекою. Службовці сплачували 25 коп., робітники - 5 коп. за місяць. При запису до Бібліотеки стягувалася одноразова застава: для службовців - 1 крб., учнів - 50 коп., для робітників - 25 коп. Для співставлення приведемо розміри місячних окладів бібліотечних працівників: завідуючий Бібліотекою - 12 крб., бібліотекар - 10 крб., прибиральниця - 4 крб.
В 1924 р. Фонд Центральної міської робітничої бібліотеки складав 11234 прим.видань, читачів - 652, книговидача - 9125 прим. І по всій країні, у 30-ті роки розгорнулася індустріалізація. Споруджувалася гордість країи - Днепрогес, гігантами металургії - "Запоріжсталь", ДАЗ, магнієвий та інші заводи. Міські робітничі бібліотеки, у т.ч. Центральна, відкривали на будівлях пункти видачі літератури, пересувки. Пізніше на будівлях створювалися профспілкові бібліотеки, які, редіко, внедовзі конкурували своїми Фондами з міськими бібліотеками.
Таким чином, книги почали відігравати помітну роль у культ урному житті міста. У квітні 1929 р. у бібліотеках проводилися місячники української літератури, влаштовувалися книжкові виставки, роводилися бесіди, огляди літератури, огляди творчості провідних українських письменників, активно поповнювалися Фонди українськими книгами. (14)
Із архівних документів, зі сторінок газет постає діяльність бібліотек, спрямована на те, щоб книги допомагали підвищувати культурний рівень і професійну майстерність населення міста, ставали надійними помісниками у будівництві нового суспільства.
Розгортається шефство над колкоспами, особливо вдало воно проходило у колгості імені Ворошилова (с.Мар"ївка Білянської сільради Запорізького району). Тут від Центральної міської бібліотеки діяло пересувка художньо літератури, серед спеціалістів господарства популяризувалася виробнича література. (15)
На будівлі Запоріжжя приїздили російські письменники: О.Безименський, Ф.Гладков, М.Горький, В.Маяковський. Вони виступали перед будівельниками у клубах, бібліотеках.
В 1929 р. Запоріжжя відвідала група українських письменників: С.Божко, А.Головко, В.Кузьмин, А.Панов, В.Сосюра, В.Чечнявський. З цього приводу влаштувалися літературні вечори-зустрічі, мітинги, які сприяли популяризації української художньої літератури. (16)
На Дніпрельстані на той час працювали Я.Башмак (Я.Баш), М.Нагнибіда, які, згодом, стали відомими українськими письменниками, вони спілкувалися з Центральною міською бібліотекою.
В 1931 р. Всеукраїнська професійна рада за успіхи у ліквідації неписьменності нагородила колектив "Дніпробуду" Перехідним Червоним прапором. Безперечно, у цьому успіхові була і частинка праціміських бібліотек, і в не останню чергу, Центральної. 
Слід визнати, що матеріальна база міських робітничих бібліотек залишалася бідною. Приміщення тісні, бракувало обладнання, коштів на придбання книг виділялося обмаль.
У зміцненні матеріальної бази бібліотек важливу роль відіграла Постанова ЦАК Союзу РСР "Про бібліотечну српаву в Союзі РСР" (1934 р.). Місцева влада, на виконання цієї постанови, звернула увагу на поліпшення матеріальної бази бібліотек, збільшення асигнувать на придбання книг, меблів. Саме в цей час Центральна міська робітнича бібліотека одержала частину двоповерхового приміщення по вулиці Чекістів, 30 ( нині приміщення зв"язку), що дозволило значно покращити обслуговування запоріжан.
Якщо в 1934 р. міські бібліотеки нараховували в загальному прим.250 тисяч книг, то у 1939 р. їхній сукупний фонд уже складав 400 тисяч видань.
1936 р. на клопотання громадських організацій та загальних зборів читачів міськвиконком присвоює Центральній міській робітничій бібліотеці ім"я О.М.Горького. З утворенням в 1939 р. Запорізької області, Центральній міській бібліотеці імені О.М.Горького надають статус обласної бібліотеки і покладають на неї обов"язки методичного центру бібліотек області. (17)
Народне господарство новоствореної області щорічно домогалося все нових та нових трудових досягнень. Відбувалися зрушення до кращого і в культурному житті області. Покращувалася діяльність бібліотек, к лубів, розвивалася художня самодіяльність. Цьому значною мірою сприяло налагоження соціалістичного змагання, яке потім стало традиційним між Запорізькою та Дніпропетровською областями. Змагалися між собою окремі бібліотеки, обласні для дорослих, для дітей, районні та міські.
Користувалися успіхом постановки Запорізького державного обласного драматичного театру імені М.Заньковецької під художнім керівництвом видатного режисера Б.В.Романицького, згодом народного артиста СРСР.
На неосяжних просторах країни греміла слава хорової капели "Дніпрельстан", керованої талановитим композитором Л.О.Усачовим.
При державній областій бібліотеці поновив роботу літературний гурток під керівництсвом учителя-мовника зі школи № 5 Н.Титаренка. (18) на заняттях велося літературне навчання, початківцями давалися консультації, обговорювалися їхні літературні спроби. Кращі з них вміщувалися на сторінках стіннівки "Книги - у маси". Випускалися бюлетені "Читач - рецензент", у яких гуртківці та читачі ділилися враженнями про прочитане. У гуртку навчалися 19 молодих робітників, службовців, червоноармійців та учнів. Стали ррадиційними приїзди до області письменників. Наприкінці 1939 р. до Запоріжжя приїхали Я.Городський, А.Любченко, В.Сосюра. У самодіяльному театрі "Металіст" Володимир Сосюра читав поему "Червоногвардієць" і ліричні вірші, а Аркадій Любченко - новелу "Гайдамаки". Обласна бібліотека влаштувала у Фойє виставку творів українських письменників. Гості залишили автографи на своїх книгах. (19)
В 1940 р. Бібліотека обслуговувала 3,5 тисячі читачів, її фонд складав 178 тисяч прим. Книг і журналів, книговидача досягла 770 тисяч примірників.
1941 рік, 22 червня… Мирну працю нашого народу віроломно порушила фашистська Німеччина. Війна принесла незліченні втрати та горе. У полум"ї війни загинула гордість запоріжан - державна областна бібліотека имені О.М.Горького. Багатющий Фонд спалено, частково пограбовано.
Почалися суворі випробування для країни та її народів. Майже два роки продовжувалося страхіття гітлерівської окупації області.