І.В.Кочін, В.Я.Кіктенко, П.І.Сидоренко, Т.М.Гут

Запорізька медична академія післядипломної освіти

Кафедра медицини катастроф

Кіровоградський базовий медичний коледж ім. Є.Й.Мухіна

Перед керівниками галузі охорони здоров’я та вищих медичних навчальних закладів (ВМНЗ), в умовах розвитку капіталізму в Україні та реформації медичної освіти, у всій складності вже певний час як постала проблема визначення критеріїв якості освіти та важелів управління освітнім процесом в умовах переходу на принципи Болонського процесу та особистістю орієнтованої освіти. На тлі розвитку педагогічної думки, інформатизації суспільства й освіти, зміни методів і способів навчання природною є трансформація управління та організації праці професорсько-викладацького складу, зокрема, нормування та оплати їх праці.

Кардинальні зміни, що відбулися у освітньому середовищі на межі ХХ-ХХІ сторіч, принципово трансформували функції викладачів вищої школи, суттєво розширили їх. Динамічні зміни освіти постійно ускладнюють простір викладацької діяльності, ставлять нові завдання у царині філософії, методології та методики медичної освіти. У найближчі роки темпи змін будуть ще глибшими і більш відчутними, а отже, вимоги до викладацького складу стануть ще вагомішими. Тому ціллю дослідження було визначено встановлення залежності між механізмами оплати праці та показниками якості освітнього процесу. Для досягнення цілі необхідно визначити критеріальний апарат вимірювання якості та встановити взаємозв’язок окремих показників ефективності роботи викладачів з рівнем і системою оплати їх праці, виявити сучасні тенденції розвитку механізму регулювання оплати праці у сфері вищої медичної освіти за період, починаючи з набуття Україною незалежності, тобто з 1991 р. до теперішнього часу.

Система оплати праці має забезпечувати завдання щодо узгодження економічних інтересів роботодавців та наймати працівників – викладачів – викладачів ВМНЗ. Стосовно системи медичної освіти, треба зазначити, що організаційно-економічний механізм регулювання оплати праці викладачів має бути спрямований на підвищення ефективності їх праці і, одночасно, на зростання якості освітнього процесу та медичної освіти взагалі. Філософське розуміння якості – це те, що відрізняє освіту від інших соціальних явищ, систем та інших видів діяльності. Категорія якості освіти не носить оціночного характеру, а розглядає якість освітнього процесу за характеристиками кінцевого продукту – як оцінюють діяльність ВМНЗ соціальні замовники. У статті 1 Закону України «Про освіту» від 17.01.2002 р. за № 2984-ІІІ зазначено, що якість освітньої діяльності – це сукупність характеристик системи вищої освіти та її складових, яка визначає її здатність задовольняти встановлені і передбачені потреби окремої особи або (та) суспільства. Однак якість освіти значною мірою визначається ефективністю діяльності професорсько-викладацького складу, рівень якої залежить від організації, нормування та ступеня їх матеріального заохочення. В цьому зв’язку, до числа гострих, але мало обговорюємих сьогодні проблем, які характеризують стан викладацького корпуса, відноситься загрозливо зростаюча педагогічна перевантаженість викладачів. Викладач ВМНЗ вимушений працювати в аудиторії у 3-4 рази більше свого закордонного колеги і у 1,5-2 рази більше, ніж у 1980-90-х роках; рівень же його заробітної платні у 10-30 менший, ніж у закордонних, і в декілька раз менший, ніж 15 років тому. Якщо в радянські часи у ВМНЗ навчальне навантаження складало 600-700 годин, то зараз, тільки за основним місцем роботи, вона в 1,3 рази більша, а з врахуванням підробітку доходить в кожного другого викладача до 1500-1700 годин на рік. Навантаження викладачів у США за вимогами Американської асоціації університетських шкіл бізнесу не повинно перевищувати 360 годин на рік, на відміну від 900 годин на рік в українських ВМНЗ. Тобто надексплуатація викладачів становить головну загрозу вищий медичній освіті в Україні у ХХІ столітті, заважає впровадженню нових освітніх технологій та рух України у відповідності з принципами Булонської декларації.

Як показують дослідження для проведення двохгодинної лекції викладачу в середньому потрібно витратити мінімум 4-5 годин на її підготовку і 1-2 години – для проведення практичного або семінарського заняття. Зважаючи на вкрай низький рівень оплати праці у ВМНЗ України та суттєве перевищення оптимального навчального навантаження викладачів, втрачається сенс мотивації до активної творчої діяльності в цілому,та автоматично знижує час на методичну й наукову роботу. Викладачі  фактично не мають часу для постійного підвищення якості методичних розробок та навчального процесу в цілому.Додаткова заробітна платня включає компенсуючи виплати, до яких належать доплати за інтенсивність роботи  та суміщення посад, а також заохочувальні виплати – за стаж роботи в науково-педагогічній сфері та вислугу років, високі досягнення в роботі. Однак ці надбавки передусім мають економічну природу доплат, оскільки не стимулюють творчої віддачі, а менше дають можливість трохи підвищити рівень заробітної плати викладачів ВМНЗ.

Для досягнення високого рівня якості науково-педагогічної діяльності доречно впровадити систему оплати праці викладачів ВМНЗ, яка б залежала тільки від рівня ефективності їх роботи. Для цього варто переглянути застарілу систему нормування робочого часу викладачів різних рівнів кваліфікації, яка суперечить принципам Болонської декларації та організації, управління та нормування праці викладачів у навчальних закладах Європи та США. Потребує регламентації час педагогічного навантаження, необхідний для підготовки нових курсів для лекторів (особливо щодо вузьких медичних спеціалізацій), та запровадити гнучку систему заохочувальних виплат за використання в педагогічній діяльності та розробку нових прогресивних методів навчання, що доцільно відобразити в Законі України «Про вищу освіту». Удосконалення системи оплати праці викладачів ВМНЗ дозволить більш ефективно готувати кадри для галузі охорони здоров’я України.