Кочін І. В., Шило І. Ф., Акулова О. М., Гайволя О. О.,
Сидоренко П. І., Гут Т. М.

Запорізька медична академія післядипломної освіти

Кафедра медицини катастроф

Кіровоградський базовий медичний коледж ім. Є. Й. Мухіна

РЕЗЮМЕ

Існуюча  нормативно-правова і законодавча база України в управлінні ризиками виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру на практиці – не в повному обсязі задовольняє превентивність процесу.

Ключові слова: медицина катастроф, надзвичайна ситуація,     превентивність діяльності цивільного захисту, управління ризиками.

Вступ. Забезпечення стабільної техногенної та природної безпеки Держави розглядається її керівництвом основною складовою цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій (НС), а також  як елемент державної безпеки, що є найважливішою функцією органів державної влади та суб’єктів господарювання.

Сучасні тенденції зростання ризиків НС техногенного і природного характеру обумовлюють необхідність розвитку єдиної державної системи  цивільного захисту населення і територій та одного із важливих її компонентів своєчасного реагування – сучасної Державної служби медицини катастроф (ДСМК) та медичної служби цивільного захисту (цивільної оборони).

Одним із пріоритетних напрямів безпечного розвитку суспільства є посилення рівня превентивності державної політики у сфері цивільного захисту населення і територій від НС при запровадженні кількісних методів їх оцінок з застосуванням ефективного управління ризиками, як у фазі профілактики (прогнозування), так і у період ліквідації НС.

На тлі існуючого становища стосовно справ  захисту населення  у НС стає зрозумілою необхідність існування державної системи медичного реагування в умовах реально зростаючої загрози  виникнення масових санітарних втрат у НС. Практика діяльності ДСМК територіального рівня вимагає зростання спроможності служби самостійно визначати рівні небезпек, які загрожують населенню, що дасть можливість для більш ефективного планування та прогнозування заходів з медико-санітарного забезпечення населення за умов НС.

Мета дослідження.Проаналізувати і визначити дієвість існуючого становища в оцінці та управлінні ризиками виникнення НС техногенного та природного характеру, оцінити сучасні можливості і потреби в новій концепції управління ризиками, визначити зростаючу потребу у вдосконаленні діяльності ДСМК в напрямах розвитку стратегії вимог державної політики у сфері управління ризиками і адекватного реагування служби на все зростаючу потребу в ліквідації медико-санітарних наслідків НС.

Матеріали та методи дослідження. Основою проведення дослідження є аналіз нормативно-правової та законодавчої бази України, комплексу існуючих принципів захисту населення і територій, які впроваджуються в занадто спрощенній формі і надзвичайно повільними темпами, що змушує визнати недосконалість існуючої стратегії забезпечення сталого розвитку сучасного українського суспільства, його безпеки та цивільного захисту. Це дозволить  після відповідного вивчення та доопрацювання нормативно-правової та законодавчої бази України застосувати її для удосконалення організації та планування екстреної медичної допомоги населенню у НС техногенного та природного характеру. За матеріалами дослідження розглянуті основні положення, принципи, цілі та завдання, які необхідно передбачити в новій концепції управління ризиками НС техногенного та природного походженя.

Результати  та їх обговорення. Ресурси, що сьогодні витрачаються Україною на ліквідацію наслідків НС техногенного і природного характеру, на кілька порядків перевищують видатки, що виділяються на забезпечення техногенної та природної безпеки. Однією з головних причин низького рівня безпеки населення, територій, соціальних, техногенних і природних об’єктів в Україні є слабкість державної політики, спрямованої на посилення превентивної діяльності у сфері забезпечення техногенної та природної безпеки. Щоб подолати підвищення рівня ризику стихійних природних явищ, обумовлених глобальним потеплінням клімату, зростанням  сейсмічної активності, розширенням  озонових дірок тощо, а також  інтенсифікацією  впливу техногенної діяльності людства на навколишнє природне середовище, та наявність значної кількості небезпечних техногенних об’єктів на території України потребує негайного впровадження системи управління ризиками. Негативний вплив на безпеку життєдіяльності  українського суспільства  чинять:

-зростання ймовірності  і масштабів впливу стихійних природних явищ і катастроф на функціонування  небезпечних техногенних об’єктів;

-підвищення рівня ризику техногенних аварій, катастроф, обумовлених критичним ступенем (зношеність на 60-80%) основних виробничих фондів у провідних галузях  промисловості та системах життєзабезпечення України;

-високий рівень травматизму та смертності населення в Україні, спричинений НС техногенного і природного характеру;

-послаблення  державного  контролю та неефективність механізмів державного регулювання техногенної та природної безпеки;

-неспроможність єдиної державної системи цивільного захисту населення і територій в її теперішньому вигляді ефективно протистояти сучасним загрозам  безпеці людині, суспільству, державі.

Оскільки в загальноприйнятій у всьому світі практиці мірою небезпеки для життєдіяльності населення, функціонування об’єктів економіки є ризик, то застосування показника ризику дозволить порівнювати дію шкідливих і небезпечних чинників різної природи і різного виду, визначати з урахуванням внеску кожного окремого чинника  інтегральний ступінь небезпеки будь-якого об’єкту системи, технології, проекту, діяльності, процесу тощо. Ймовірно, що процес управління безпекою може включати ідентифікацію факторів ризику, оцінку ризику, управління ризиками, а тому потрібно розкрити ці показники, як процес їх нормування. Ризик визнається невід’ємною негативною властивістю будь-якої діяльності людини. Ідентифікація факторів ризику передбачає виявлення всіх джерел небезпеки (загроз), подій, ініціюючих виникнення аварій або НС, описання об’єкту та існуючих засобів захисту, можливих сценаріїв перебігу подій та їх ранжування. Оцінка ризику – ключова ланка визначення рівня небезпеки, бо це процес визначення рівня ймовірності виникнення негативної події (аварії) протягом певного періоду та масштабності наслідків для здоров’я людей, майна та навколишнього природного середовища. Управління ризиками – це необхідна умова ефективного управління сучасними складними  системами типу “людина – технічна система – середовище”. Головними системами цієї діяльності є визначення достатності превентивних заходів для забезпечення стійкості небезпечного об’єкту до зовнішніх впливів та оптимальний розподіл обмежених матеріальних і фінансових ресурсів.

Одним з основних принципів у сфері захисту населення і територій від НС техногенного і природного характеру в Україні проголошено принцип безумовного надання переваги раціональній та превентивній безпеці. Наявність державного інструментарію для кількісного оцінювання рівня безпеки дає можливість забезпечувати нормування природного середовища та об’єктів економіки, визначити ступінь наближення України до європейських стандартів безпечної життєдіяльності.

Безпечність середовища, в якому існує людина, має гарантуватися державою через нормування  ризиків НС техногенного і природного характеру, які можуть виникати. Задекларовані в Законі «Про правові засади Цивільного захисту» № 1859 - IVвід 24 червня 2004 р. гарантії і права на безпечну життєдіяльність в Україні, які запроваджуються системою загальнодержавних організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів  виконуються в неповному обсязі.

Нормування ризиків є соціальною нормативно-правовою діяльністю з розроблення і затвердження норм  техногенної і природної безпеки, правил і регламентів господарської діяльності, які визначаються на основі ризиків в межах прийнятих значень. Нормативна база ризиків НС техногенного і природного характеру спирається на два основних нормативних рівня ризиків: мінімально можливий і гранично припустимий. Прийнятий рівень ризику є ризик, менший або рівний гранично припустимому рівню  ризику, а мінімально можливий – це той рівень, нижче якого зниження ризику є економічно недоцільним. Орієнтиром для визначення рівнів прийнятого ризику в Україні є значення ризиків, прийняті у розвинених країнах, які становлять: мінімально можливий ризик – не більший ніж  1×10^-6 ; гранично припустимий – менший ніж -1×10^-4.

У теперішній час використовується більше 10-ти основних напрямів державної політики з питань управління ризиками. Ефективною стратегією управління ризиками вважається зниження ймовірності виникнення НС, та зменшення розмірів можливих втрат від них. Основними механізмами державного регулювання ризиками є державна стандартизація, сертифікація, державна експертиза, державний нагляд і контроль, державне ліцензування, економічне регулювання, декларування безпеки небезпечних об’єктів і страхування.

Висновки

1. Існуюча нормативно - правова та законодавча база України в управлінні ризиками виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, на поточний момент, не  в повному обсязі задовольняє практику превентивності в управлінні ризиками.

2. Низька ефективність існуючої нормативно-правової та законодавчої бази  пов’язані  з недосконалими і недостатніми економічними механізмами управління техногенними  і природними ризиками.

3. Для більшої ефективності в управлінні ризиками необхідно більш глибоке дослідження норм національного правового регулювання та їх зміни на основі запровадження кількісних методів  оцінки техногенних і природних ризиків.

4. Всі механізми державного регулювання  мають бути ув’язані в єдиному правовому полі України  в єдину  державну систему управління техногенною та природною безпекою на основі ризик орієнтованого підходу.

Література

1. Бєгун В. В., Науменко І. М. Безпека життєдіяльності (забезпечення соціальної, техногенної та природної безпеки): Навч. посіб. – К.: Енергоіздат, 2004. - 328 с.

2. Дурдинець В. В., Саєнко Ю. І., Привалов Ю. О. Соціальні ризики та соціальна безпека в умовах природних і техногенних надзвичайних ситуацій та катастроф. - К.: Стилос, 2001. – 497 с.

3. Охорона праці та безпека життєдіяльності населення у надзвичайних ситуаціях / І.В.Кочін, Г.О.Черняков, П.І.Сидоренко та ін.; Під ред. І.В.Кочіна.- К.: Здоров’я, 2005.- 432 с.

4. Рощін Г. Г., Корнієнко М. М. Правове та нормативне забезпечення реагування закладів охорони здоров’я  на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру // Вісник  соціальної гігієни та організації охорони здоров’я  України. - 2003. - № 2. - С. 56 - 58.

                                                  Резюме

СОВРЕМЕННЫЕ НАПРАВЛЕНИЯ РАЗВИТИЯ УПРАВЛЕНИЯ РИСКАМИ ЧРЕЗВЫЧАЙНЫХ СИТУАЦИЙ ТЕХНОГЕННОГО И ПРИРОДНОГО ХАРАКТЕРА

Кочин И. В., Шило И. Ф., Акулова О. М., Гайволя А. А.,

Сидоренко П. И., Гут Т. М.

Рассмотрена существующая  нормативно-правовая и законодательная база  Украины в управлении рисками возникновениячрезвычайныхситуацийтехногенного и природного характера. Доказано, что нормативно-правовая и законодательная база государства не в полном объеме удовлетворяетпревентивностьпроцесса гражданской защиты и территорий.

Ключевые слова: медицина катастроф, чрезвычайная ситуация, превентивность деятельности гражданской защиты, управления рисками.

SUMMARY

MODERN DIRECTIONS OF DEVELOPMENT OF MANAGEMENT OF EXTRAORDINARY SITUATIONS OF TECHNOGENIC AND NATURAL CHARACTER RISKS

Kochin I. V., Shilo I. F., Akulova O. M., Gayvolya A. A.,Sidorenko P. I., Gut T. M.

It is considered existing normatively - legal and legislative base of Ukraine in a management the risks of origin of extraordinary situations of technogenic and natural character. It is proof that normatively - legal and legislative base of Ukraine in a management the risks of origin of extraordinary situations of technogenic and natural character das not fullysatisfyprevention processof civil population and territory defense.

Keywords: disaster medicine, extraordinary situation, preventiveactivity of civil defense, risk management.

АВТОРИ:

1. Запорізька медична академія післядипломної освіти

Кочін Ігор Васильович – звідувач кафедри, д. мед. н., професор

Шило Іван Федорович - ст.викладач

Акулова Ольга Мефодіївна - ст. викладач, к. мед. н.

Гайволя Олександр Олександрович - ст. викладач

69096, м. Запоріжжя - 96, бульвар Вінтера 20, Запорізька медична академія післядипломної освіти,  кафедра медицини катастроф,

Тел. сл. 8 (0612) 57 – 05 – 33

2.Кіровоградський базовий медичний коледж ім. Є. Й. Мухіна

Сидоренко Петро Іванович – директор коледжу – к. мед. н., доцент

Гут Тетяна Михайлівна – заступник директора коледжу

25012  м. Кіровоград - 12, проспект Комуністичний 16,

Тел. сл. 8 (0522) 24 – 95 – 55