Запорізька медична академія післядипломної освіти

Кафедра цивільного захисту тамедицини катастроф

О.О. Гайволя, д.м.н. І.В. Кочін, к.м.н. О.М. Акулова,

Д.В. Ількаєв, І.Ф. Шило

Кіровоградський базовий медичний коледж ім. Є.Й. Мухіна

к.м.н. П.І. Сидоренко, Т.М. Гут

Розвиток Державної служби медицини катастроф (ДСМК) України потребує удосконалення наукового обґрунтування системи управління і як елемента цієї системи - освіти фахівців охорони здоров’я. Освіта  фахівців охорони здоров’я є надзвичайно складним, значним за обсягом та потенційними можливостями чинником впливу на ефективність діяльності галузі, наукомісткому процесу сучасного етапу становлення ДСМК України. 

Методологією вивчення проблем системи управління освітою фахівців охорони здоров’я є моделювання  процесу управління становленням та розвитком медичної освіти у межах галузевих програм та Міжгалузевою комплексною програмою ”Здоров’я нації” на 2002-2011 роки, що передбачають якісно нове наповнення змісту професійної діяльності фахівців медичної галузі. Відповідно до міжнародних норм і стандартів в Україні започатковано підготовку керівників галузі за магістерською програмою з державного управління  та спеціалізацією “управління охороною здоров’я”, а також ступеневу медсестринську освіту (молодший спеціаліст та бакалавр) як найбільш адекватні суспільним потребам форми підготовки спеціалістів системи охорони здоров’я в умовах розбудови ДСМК України. Вивчення державного управління системою освіти фахівців охорони здоров’я в Україні, визначення її сутності як елементу системи ДСМК України територіального рівня становить актуальну проблему розв’язання якої дозволить  розробити рекомендації і пропозиції щодо її вдосконалення. Для чого використані методи системного аналізу, статистичний та структурно-логічний, семантичний, експертних оцінок та метод аналізу перспективної моделі шляхом моделювання і логічного узагальнення її функцій.

Прийнявши тезу, що українське суспільство перебуває в стані пошуку оптимальної моделі політичної системи та шляхів розв’язання соціально-економічних проблем, характерних для перехідного періоду до ринку, це завдання можна покласти на фахівців, які володіють необхідними знаннями, вміннями та навичками. При розбудові галузі охорони здоров’я та її складової - ДСМК, підготовка фахівців з управління охороною здоров’я, загальної медицини та сестринської справи є важливішим завданням. Це можливо за умов розробки складових державних  та галузевих  стандартів вищої освіти. Головними ознаками розбудови вказаних стандартів визначені: цілеспрямованість – послідовність реалізації вимог законодавчо-нормативних актів України за всіма компонентами нормативного й навчально-методичного забезпечення підготовки фахівців відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня; прогностичність – формування змісту освіти, що забезпечує здатність особи вирішувати завдання діяльності, які можуть виникнути в майбутньому;технологічність – безперервність й послідовність реалізації етапів розроблення нормативної та навчально-методичної документації; діагностичність – забезпечення можливості оцінювання рівня досягнення та ефективності цілей освіти та професійної підготовки. В ході вивчення стану підготовки фахівців для системи охорони здоров’я України виявлено досить серйозні проблеми, розв’язання яких потребуватиме чимало зусиль як щодо кадрової політики, так і щодо кадрового менеджменту.  Суть кадрової політики в системі управління освітою фахівців з охорони здоров’я та її складової ДСМК України, сьогодні полягає в реструктуризації управлінської діяльності та її реформуванні відповідно до нових потреб суспільства.

Застарілі  методи управління освітою фахівців з охорони здоров’я вже не забезпечують бажаних результатів, а навпаки, часто призводять до застою, а то й до дезорганізації в управлінських структурах. В Україні керівників системи охорони здоров’я готують лише на рівні післядипломної освіти. Форми такої підготовки (тематичне вдосконалення, передатестаційні цикли, курси спеціалізації, клінічна ординатура та магістратура з державного управління і спеціалізації з управління охороною здоров’я) не є обов’язковими для керівників органів управління охороною здоров’я та лікувально-профілактичних закладів. Відбір для професійної підготовки вказаних фахівців не завжди обґрунтований та орієнтується на формальну потребу в підвищенні кваліфікації. Крім того, професійний відбір керівних кадрів у галузі охорони здоров’я має базуватися на оцінці психологічних, ділових та інших якостей претендентів. Стає очевидною потреба в удосконаленні механізмів державного управління забезпечення керівними кадрами системи охорони здоров’я, включаючи їх підготовку, підвищення кваліфікації, просування по службі тощо. Медичні сестри як найбільш численна категорія працівників системи охорони здоров’я взагалі та ДСМК України зокрема (понад 500 тисяч осіб), привертають підвищену увагу урядовців різних рівнів та організаторів медичної допомоги і медичної освіти. Нові вимоги до діяльності фахівців зі спеціальності “сестринська справа” вказують на необхідність державного управління як до-, так і післядипломною їх освітою. Саме тому в Європейській стратегії Всесвітньої організації охорони здоров’я  щодо освіти медичних сестер  головною метою визначено управління первинною освітньою підготовкою за спеціальністю “сестринська справа” із забезпеченням безперервної післядипломної освіти фахівців, які вже працюють. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) на прийнятій в Алма-Аті в 1978 році Декларації “Здоров’я для всіх до 2000 року” та в сучасній стратегії “Двадцять одне завдання на ХХІ століття” акцентує увагу на важливості ролі, яку відіграють медичні сестри у зміцненні здоров’я населення та на необхідності вдосконалення державного управління підготовкою фахівців для їх міжпрофесійної та міждисциплінарної співпраці.  Сучасний розвиток ДСМК України вимагає від вітчизняних дослідників, використовуючи науково обґрунтовані системні підходи, переглянути традиційні парадигми таких функціонально відмінних, але об’єднаних однією метою понять, як “охорона здоров’я” та “система медичної допомоги”, “медична допомога”; дати нове наповнення поняттям “первинна (соціальна) профілактика” та “вторинна (медична) профілактика”. Для розбудови та розвитку ДСМК України необхідністю є належна підготовка та атестування спеціалістів зі спеціальності “медицина катастроф”. Вказані підходи цілком відповідають концепції ВООЗ та напрямам удосконалення підготовки фахівців охорони здоров’я в Україні.

Враховуючи перелічене вище, консультативна нарада  європейських лідерів сестринської справи під егідою ВООЗ рекомендувала країнам-учасницям підписати та ратифікувати Хартію щодо реформування систем охорони здоров’я, керівними принципами якої є: справедливість у доступі до медичної допомоги, зміцнення здоров’я та підвищення якості життя, ефективне використання людських ресурсів, підвищення якості та відповідності суспільним потребам фахової освіти. Виконання цієї стратегічної програми сприяло  не тільки адміністративно-функціональному реформуванню системи надання медичної допомоги населенню України, а й поряд з переорієнтацією на первинну медико-санітарну допомогу стало підґрунтям для проведення в подальшому  реформ медсестринської освіти та введення нової спеціальності “сестринська справа”. Подальший розвиток медсестринства та освіти зі спеціальності “сестринська справа” потребує обґрунтування концепції та принципів управління національною медсестринською освітою з розкриттям основних інформаційно-комунікаційних каналів управління нею, урахуванням міжнародного досвіду та кращих вітчизняних досягнень.

Необхідність суттєвих змін у сфері підготовки фахівців з охорони здоров’я взагалі та служби медицини катастроф зокрема, зумовлена несприятливою екологічною, техногенною, соціальною та демографічною ситуацією, незадовільним станом здоров’я громадян України, їх незахищеністю від фінансового ризику на випадок захворювання, низькою економічною ефективністю галузі охорони здоров’я тощо. Для системи управління ДСМК України вирішальну роль відіграють три групи фахівців: керівники органів управління та лікувально-профілактичних закладів, лікарі загальної/сімейної медичної практики та фахівці зі спеціальності “сестринська справа”. Хоча функціональне призначення вказаних груп фахівців дещо різне, загалом же необхідні для них нові знання, вимоги до яких можна згрупувати наступним  чином. По-перше, це знання із сучасної охорони  громадського здоров’я. Традиційна парадигма та  й практика охорони здоров’я в Україні (як і в колишньому Радянському Союзі) – це надання медичної допомоги. В сучасній концепції охорони здоров’я медична допомога розглядається як окремий важливий, але тільки компонент суспільної охорони здоров’я, питома вага якого у формуванні суспільного здоров’я не більше ніж 8-10%. По-друге, це знання, вміння і навички із сучасного управління та менеджменту. Теорія організації і управління охороною здоров’я, роль керівника, мотивація і управління людьми, лідерство, врегулювання конфліктів, стратегічне планування діяльності, ефективність виробничої діяльності, зв’язки із зовнішнім середовищем, в якому діє організація – ось далеко не повний перелік знань та вмінь, необхідних сучасному керівникові. По-третє, це підвищення рівня економічної підготовки. Незважаючи на те, що надання медичної допомоги ДСМК України є безоплатною, знання та використання сучасних важелів економічного впливу та моделей  майбутньої системи охорони здоров’я в Україні є вкрай необхідним. Основною метою вказаних перетворень є запровадження механізмів захисту громадян України від фінансового ризику на випадок захворювання, підвищення економічної ефективності галузі та механізмів економічної мотивації для стримування неконтрольованого зростання вартості медичних послуг і підвищення їх якості. По-четверте, підвищення рівня правової освіти та правової культури управлінських кадрів. Якщо управлінці в розвинених країнах світу - це, як правило, люди з економічною чи юридичною освітою, то в Україні відсоток управлінців у галузі охорони здоров’я з немедичною освітою незначний; більшість з них не мають правової підготовки. А потреба в таких знаннях постійно зростає. Динамічний розвиток законодавчого забезпечення різних аспектів діяльності системи охорони здоров’я, перехід на нову модель медичної допомоги, необхідність законодавчого забезпечення прав пацієнтів, медичних працівників, поступової гармонізації вітчизняної правової бази з нормами і стандартами Європейського Союзу зумовлюють актуальність правової підготовки управлінців галузі різних рівнів. Особливого значення в умовах інтеграційних процесів України набуває також проблема формування нового типу державного службовця, його загальної та професійної культури в широкому розумінні. Сучасний керівник ДСМК України як центрального так і територіального рівнів  постійно вирішує як організаційно-політичні, так і управлінські завдання, а його рішення мають базуватися на етичних нормах у міжособистісній та діловій сферах, високій культурі спілкування.

Таким чином, на сьогодні система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації управлінців галузі охорони здоров’я  взагалі та ДСМК України зокрема і вимагає істотної перебудови. Передусім  необхідно розробити навчальні програми з оновленим змістом та з урахуванням суспільних потреб, вітчизняного та зарубіжного досвіду; запровадити ступеневу освіту для майбутніх управлінців ДСМК України(бакалавр, спеціаліст, магістр), а також  з підготовки фахівців зі спеціальності “сестринська справа” на основі медсестринської моделі та  навчальної програми з кваліфікацією “бакалавр”. Це дасть змогу істотно вдосконалити існуючу систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців з галузей  охорони здоров’я, які б відповідали  потребам ДСМК України.

        Післядипломна підготовка керівників охорони здоров’я в Україні передбачає дотримання принципу безперервності навчання, основною метою якого є  забезпечення і підтримка високого професійного рівня фахівців в умовах прискореного розвитку науки та еволюції суспільних потреб у період суспільних та економічних трансформацій. Необхідний рівень кваліфікації керівних кадрів у галузі охорони здоров’я досягається шляхом поєднання різних видів навчання в навчальних закладах післядипломної освіти, а також системної самоосвіти та постійної практичної діяльності як керівників.

Порівняльний аналіз різних за змістом навчальних програм та форм освіти показав, що підготовка керівників галузі охорони здоров’я на базі магістерської програми з державного управління та спеціалізації “Управління охороною здоров’я” найбільше відповідає суспільним потребам в умовах економіки перехідного періоду та потребам перебудови галузі в Україні.  З метою удосконалення управління освітою фахівців охорони здоров’я як елемента системи управління ДСМК України територіального рівня необхідно  дослідити основні напрями державної політики з перебудови системи охорони суспільного здоров’я в Україні, спрямовані на реалізацію положень Конституції та законів України щодо забезпечення доступної кваліфікованої медичної допомоги кожному громадянинові України, запровадження нових фінансово-економічних та управлінських засад у сфері охорони здоров’я, створення умов для формування здорового способу життя.

Для якісної підготовки фахівців необхідно розробити фахові, психофізіологічні та спеціальні вимоги до підготовки керівників органів управління охороною здоров’я та лікувально-профілактичних закладів.  Кваліфікаційні характеристики фахівців охорони здоров’я зі спеціальності “сестринська справа” також вказують на необхідність істотної зміни змісту, форм та методів підготовки. Аналіз кваліфікаційних вимог вказаних фахівців дає змогу систематизувати основні курси, модулі та розділи навчальної програми, які є визначальними в підготовці сучасних фахівців охорони здоров’я. Методологічною базою технології медичних ліцензійних іспитів мають бути державні стандарти вищої освіти України, вимоги до яких визначені Постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.1998 року № 1247 “Про розроблення державних стандартів вищої освіти” та наказом Міністерства освіти і науки України від 31.07.1998 року № 285, які узгоджені з міжнародними стандартами ISO і ЄC та Standart for Educational and Psychological Testing. Результати досліджень використані у розробці нормативної бази щодо оцінки якості підготовки фахівців у вищих навчальних закладах України. Відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров’я України № 105 від 03.05.1999 року “Про затвердження Статуту “Центру тестування професійної компетентності фахівців з вищою освітою напрямків підготовки “Медицина” та “Фармація” і “Положення про систему ліцензійних інтегрованих іспитів фахівців з вищою освітою напрямків “Медицина” і “Фармація”, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я № 251 від 14.08.1998 року у вищих медичних закладах I-IV рівнів акредитації, які здійснюють підготовку фахівців зі спеціальності “сестринська справа”, проводяться інтегровані ліцензійні іспити. З’ясовано, що така методика контролю знань оптимізує систему управління та відповідає міжнародним нормам і стандартам. Саме тому законодавством України передбачена система поточної та заключної діагностики якості підготовки фахівців (Закон України “Про вищу освіту” № 29/84 – III від 17.01.2002 року).

З метою впровадження міжнародного досвіду у створення державної системи діагностичної оцінки якості підготовки фахівців зі спеціальності “сестринська справа” та реалізації Плану основних організаційних заходів Міністерства охорони здоров’я України на 2001 р. вжито комплекс заходів на виконання наказів Міністерства охорони здоров’я України № 141 від 11.04.2001 року “Про проведення тестових ліцензійних іспитів “Крок М – сестринська справа” у вищих медичних навчальних закладах I-IV рівнів акредитації та № 97 від 12.04.2001 року “Про проведення наради робочих груп щодо діагностичної оцінки новостворених проектів стандартів освіти зі спеціальностей “сестринська справа” та “лікувальна справа” щодо проведення інтегрованих ліцензійних іспитів у вищих медичних навчальних закладах”. За погодженням з Міністерством освіти і науки України було прийнято рішення про проведення інтегрованих ліцензійних іспитів зі спеціальності “сестринська справа” у всіх вищих медичних навчальних закладах незалежно від форми власності та рівня акредитації. Практично управлінсько-організаційний досвід проведення міністерських контрольних робіт став основою створення системи впровадження інтегрованого ліцензійного  іспиту та управління нею.

Таким чином, дослідження механізмів  управління освітою фахівців галузі охорони здоров’я України та ДСМК України відповідно до суспільних потреб в умовах перебудови галузі в Україні, адаптації освіти до міжнародних норм і стандартів  дає змогу визначити складові підвищення ефективності в розробленій концептуальній моделі:

- обґрунтування суспільних потреб в охороні здоров’я та оновлення змісту навчання фахівців (структура, зміст та обсяг навчальної інформації) щодо потреб суспільства;

- розробка та впровадження оновленого змісту вищої освіти – освітньо-кваліфікаційної характеристики, змісту навчання – освітньо-професійної програми підготовки та засобів діагностики якості вищої освіти;

- запровадження ступеневої освіти (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр);

- дослідження  управління освітою фахівців зі спеціальності “сестринська справа” як елементу системи управління ДСМК України з визначенням його поточного і перспективного стану дало змогу з’ясувати основні закономірності розвитку медсестринської освіти та обґрунтувати концептуальну модель управління нею з урахуванням  пріоритетних напрямів перебудови галузі охорони здоров’я в Україні.