Сучасний погляд на літературу: Зб. наук. праць. – Вип. 5 /Редкол.: П.П.Хропко (відп. ред.), С.С.Кіраль (відп. секр.), В.Ф.Погребенник, І.В.Савченко та ін. – К.: ІВЦ Держкомстату України. – 2001. – С.186-193

 

Ольга Будугай

 

ВИВЧЕННЯ ПРИГОДНИЦЬКИХ ТВОРІВ

ОЛЕКСІЯ ОГУЛЬЧАНСЬКОГО

НА УРОКАХ ЛІТЕРАТУРИ РІДНОГО КРАЮ

 

Сучасний вчитель-філолог повинен бути добре обізнаний з художньо-літературними скарбами рідного краю, щоб вміло донести їх красу і неповторність своїм учням. Твори письменників-земляків відновлюють у читача історичну пам'ять, розкривають культурні цінності свого народу, залишають у серці глибокий слід, повертають до стежини дитинства, протоптаної у тому рідному куточку на великій планеті, де людина вперше спинається на ноги і починає усвідомлювати найважливіші істини Буття.

У час повернення до своїх витоків з особливим інтересом гортаємо сторінки історії Північного Приазов’я. Ця щедра земля не лише розкинула перед світом на всю широчінь свої безкраї степи і величне Азовське море, а й подарувала історії цілу плеяду цікавих особистостей, митців слова і пензля, невтомних трудівників на ниві культури. На сьогодні творчий доробок поетів і прозаїків, уродженців Приазов’я, досліджений мало. Це спричиняє певні труднощі для вчителів-філологів при ознайомленні школярів із літературою рідного краю. Цінні знання фактичного матеріалу можна здобути шляхом літературно-краєзнавчого пошуку, а саме: вирішення конкретних питань про життя і творчість письменників-земляків через співпрацю із науковими співробітниками музеїв, архівів, бібліотек, а також родичами і близькими митців слова. Отож, звернення до творчого доробку письменників Бердянщини не випадкове і є вимогою сьогодення.

Самобутню і яскраву сторінку в історію української дитячої літератури вписав відомий бердянський краєзнавець, автор ряду прозових творів Олексій Огульчанський (30.03.1912 - 13.08.1996), який народився на хуторі Огульчанському під містом Луганськом, а не в самому Луганську, як зазначено у всіх біографічних джерелах. Про цей факт розповів Олексій Якович. Як з’ясувалось, у ті часи доводилось замовчувати цю деталь біографії, оскільки походити з родини досить заможних батьків (власників хутора) було вельми небезпечно. Аби уникнути утисків з боку представників радянської влади, велика родина Огульчанських згодом переїхала до Бердянська.

Напередодні війни з фашистською Німеччиною О.Огульчанський отримав диплом викладача історії Вчительського інституту ім. Поліни Осипенко у місті Осипенко (так з 1939 по 1958 рік називалось місто Бердянськ). Працюючи все життя серед дітей і молоді, він добре знав запити і

 

186

 

проблеми підростаючого покоління. Піклувався про моральне здоров’я дітей і юнацтва, прищеплював їм дбайливе ставлення до всього живого, керував роботою краєзнавчого гуртка при міському будинку піонерів, мав досвід роботи журналіста і наукового співробітника Бердянського краєзнавчого музею. Вихованцям О.Огульчанського на все життя запам’яталися цікаві дитячі туристсько-археологічні експедиції по рідному Приазов’ю. В одному з таких походів до Ногайська (тепер місто Приморськ Запорізької області) в літню пору 1940 року гуртківці знайшли на березі моря кістки південного слона, що жив у цих краях ще задовго до мамонтів понад мільйон років тому, єдиний у світі відкопаний скелет південного слона під час війни потрапив до Німеччини, а після її закінчення цей унікальний палеонтологічний скарб став красою Санкт-Петербурзького зоологічного музею, де зберігається і понині. А вперше оглянути його мали змогу відвідувачі Бердянського краєзнавчого музею, звідки скелет вивезли до Німеччини. Ця документальна історія стала згодом сюжетом однієї з найкращих повістей письменника «Вітрів Кут» (1959).

Вільно володіючи багатющим фактичним матеріалом, знаннями з історії, археології, геології, фенології, ботаніки, зоології, таксидермії, письменник вміло вплітав цікаві факти в канву повісті чи оповідання. Пізнавальне значення творів цього митця важко переоцінити, адже ними зачитуються як діти, так і дорослі шанувальники анімалістики. Зокрема про це свідчать листи авторові від читачів різного віку. Якщо дитяча книга по-справжньому цікавить не лише її адресата, а й дорослу людину – це один із найсерйозніших аргументів на користь дитячого письменника.

За 84 роки насиченого краєзнавчою та літературною діяльністю життя Олексій Огульчанський створив ряд оповідань (одне з них – «Капітанський кашкет» – поміщено у 3-му томі антології української літератури для дітей «Веселка», випущеному в Києві в 1985 році), півтора десятка повістей. Літературним дебютом письменника став нарис «Записки краєзнавця» (1956). Особливе місце в його творчому доробку посідає історична повість «Країна інку рів» (1971), написана на основі археологічних знахідок автора. За повість «В нетрях Джубаю» (1989) був нагороджений обласною премією імені Василя Лісняка. Друкувався в альманасі «Хортиця», колективних збірниках письменників Запорізького краю. Остання повість письменника – «Степова принцеса» – планувалася до виходу в світ і була набрана в видавництві, але за браком коштів так і не побачила читача. Ця сумна подія, як стверджує дружина письменника Катерина Миколаївна Огульчанська, підірвала морально і фізично письменника і значно вкоротила його земний шлях.

 

187

 

На жаль, творча спадщина О.Огульчанського ґрунтовно не досліджена. В пресі з’являлись невеликі статті-відгуки на окремі твори чи привітання з ювілеями. Найбільша за обсягом стаття Богдана Чалого «Зелені острови творчості Олексія Огульчанського» – передмова до збірки повістей бердянського письменника «Знахідка на все життя» (1982). Для успішного ж проведення уроків літератури рідного краю педагогу доведеться докласти чимало зусиль для пошуку матеріалу. Творчість О.Огульчанського дає широкі можливості для комбінування матеріалу, для здійснення міжпредметних зв’язків з багатьма темами з історії, природознавства, біології, малювання тощо.

Для прикладу більш детально проаналізуємо пригодницьку повість О.Огульчанського «Як сплять дельфіни». Вона написана для середнього шкільного віку і побачила світ у видавництві «Молодь» 1979 року.

Тема твору – спостереження двох семикласників Олекси Козоріза та Юрія Пискуна, на якого друзі казали «Гарна Думка», бо він був дуже кмітливий. Діти досліджують під час літніх канікул особливості поведінки представників приазовської фауни, оберігають їх. Особливо зацікавили хлопців «морські розумники» – дельфіни-азовчанки. Разом з героями повісті читачі стають учасниками захоплюючих пригод, насичених різними несподіванками. Письменник виявив себе майстром у розгортанні динамічного сюжету. В експозиції твору ми дізнаємося, що хатина сім'ї Олекси Козоріза стоїть на самому березі Азова: «Море – найближчий мій сусіда. Тільки вузенька смужечка рудого піску відділяє нашу хатину од берега» [3,С.З]. Пульс життя мешканців рибальського селища Крутий Яр .   звіряється по морському годиннику.

Як і більшість дорослих, Юрко і Олекса зростають справжніми синами моря і степу, прагнуть досліджувати і охороняти їх скарби. Любов своїх персонажів до всього живого автор підкреслює цікавою деталлю: діти дають імена пернатим, волохатим, навіть колючим братам своїм меншим. Це – їжачиха Топтуха з дітками, що жила під шафою в кімнаті Олекси, а тоді перевела виводок у дупло старої верби; ластівки Чепуруха та Хвенька, що приладнали по гніздечку в сінцях і перебувають під пильною охороною Олекси від кота Акбара; півень Наполеон, що слугував годинником на рибальському човні подібно тому, як за козацької доби його пращури сповіщали час на січових чайках та чумацьких возах; альбіносний дельфін-сопун Сім.

Зав'язка твору – прихід у школу, де вчаться друзі, вченого-природо-знавця, його цікава розповідь про життя тварин, прохання скласти зусиллями учнів літопис рідного краю, вести спостереження у щоденниках, зробити малюнки і фотокартки представників місцевої фауни. Юркові та

 

188

 

Олексі доручили спостерігати за дельфінами. Тому вони прочитали всі книги, які змогли знайти про дельфінів. В одній з них розповідалось про те, як за часів Древньої Греції один хлопчик приручив дельфіна і назвав його Сім. Мрією Олекси та Юрка стало приручити дельфіна-білана, якого вони бачили в морі і теж назвали Сім.

Далі читач стає свідком цікавих сцен досить швидкого розвитку дії, в яких автор дотепно і з гумором змальовує старання хлопців у виконанні дорученої в школі справи. До неї герої повісті підійшли не формально, а з вогником, творчо.

Повість об’єднує 6 розділів «Сім! Сім!», «Шукаємо нових друзів», «У діда Архипа», «Дорогою дельфінів», «Нічна пригода», «Як сплять дельфіни». Кожен з них має самостійне значення і може розглядатись як окреме оповідання з життя хлопчиків. Така композиція дає можливість навіть читачам молодшого шкільного віку легко познайомитись з цим твором, особливо якщо їх пізнавальні інтереси вже певним чином сформовані. Кожен розділ має свої кульмінаційні дії, розв’язки. Якщо аналізувати твір в цілому, то кульмінацією повісті можна вважати момент, коли хлопці нарешті дізнаються від науковців про те, як же насправді можуть спати у воді велетенські дельфіни, не маючи зябер. Дельфінолог Іван Пилипович пояснив: «Всі дельфіни... сплять у воді, а не на березі... Афаліна чорноморська занурюється у воду на метр, а от сопунець на дні берегових ям влаштовується. Отож, у ямі спочиває дельфіняче сімейство. Спати лягають вони рядком і не на бік, як ми з вами, а черевцем на пісок, та ще так, щоб дитяточко лежало посередині, а плавці батьків торкалися його боків... Через кожні дві-три хвилини хвостами відштовхуються від дна, не прокидаючись, нічліжники усі разом спливають на поверхню. Спочатку через дихальця на потилиці вони рвучко видаляють повітря, а вслід втягнуть свіже. І знову занурюються» [3,С.62-64].

А розв'язка повісті – результати літніх спостережень і активних дій хлопчиків під час канікул: їхній щоденник, лист дослідників-дельфінологів про приручення Сіма, газета з надрукованим сердитим листом Олекси і Юрія про ганебну поведінку одного хлопчика, який забрав для своєї колекції всі яєчка з гнізда куличка.

Цей твір О.Огульчанського має велике пізнавальне значення. Читачі дізнаються не лише про природні скарби Приазов’я, а й у доступній художній формі знайомляться з особливостями кількох професій. Автор підкреслює, що дбайливе ставлення до природи, любов хлопчиків до всього живого передалась їм від їхніх батьків, педагогів, сусідів. Так, Олекса розповідає, що у матері руки завжди пахнуть паляницею, а його батько вміє не лише «камкарувати» збирати на косі морську траву кам-

 

189

 

ку (зостеру), яку сушили для утеплення стель будинків, а й знає кожен куточок морського берега, добре володіє рибальською справою.

Особливо багато дізнаються читачі про професію рибалки, яка має давні традиції. Ось як збирала на острів Очеретяний батька і хлопців у кількаденну поїздку мати Олекси: «Ще за тиждень до виходу «Ластівки» в море вона збирала наш рибальський одяг, який ми брали з собою в море, цілісінький день прала, сушила і неодмінно прасувала все, по тому бралася за посуд. Казан, ополоник, ложки і навіть ніж із засмальцьованою колодкою вона начищала до блиску. Все робила сама, нікому не довіряла. А перед подорожжю на острів примушувала митися у ванні, і не як-небудь, а в гарячій воді з милом і мочалкою» [3,С.31]. Вустами матері автор пояснює, що, дякуючи такій традиційній підготовці, за всю довгу історію рибальства на Азові не було жодного випадку епідемічних захворювань серед рибалок. Ця традиція бере початок з козацьких часів.

У привабливій художній формі письменник майстерно витлумачив найважливіші елементи рибальського знаряддя і деталі побуту. Дітям цікаво дізнатися, що «справжні бичкарі розпочинають будувати табір з вішолага» – закопаних у пісок двох високих жердин з прив'язаною до їх верхівок поперечиною, на якій вішають «якорі, рибальські кінці, одяг. На вішолазі сушать чоботи, одяг і в’ялять бичків» [3,С.36]. Автор пояснює морські терміни, відкриває читачам кілька рибальських секретів. Більшість з них добре відомі Юркові та Олексі. Ці хлопці ще тільки підлітки, а вже багато допомагають батькові Олекси під час «експедиції дорогою дельфінів» на острів Очеретяний. Там вони самі впорядкували свій табір: збудували вішолаг, поставили намет, добули питну воду, зібрали все необхідне для багаття. Напередодні подорожі, не копаючи землі, добули величезних дощових черв’яків, на яких клюють найкращі бички – сірі березовики, кругляки, пісочники. Змайстрували і закидушки-вудки з важким грузилом і довгою волосінню, яким ловлять бичків з берега. З раннього дитинства їм відомо, що «кінцями» рибалки називають всі види мотузок, «банкою» – поперечну перекладину в човні, «водолазом» довгу бамбукову палицю, за допомогою якої рибалки намацують на морському дні савури-камені, біля яких багато бичків.

Мова твору ведеться від особи Олекси Козоріза, що надає оповіді більшої правдивості, інтимного, довірливого характеру. Хлопець розказав про свої літні пригоди з Юрком дотепно, з гумором, що особливо подобається дітям. Олекса вміє бути вірним другом Юркові, хоч це і не заважає йому інколи вдатися до іронії. Ось як він кількома штрихами малює портрет свого друга: «Якщо вам доведеться зустріти веснянкуватого хлопчиська, на білявій маківці якого ледь тримається тюбетейка-млинчик, – так і

 

190

 

знайте: ото і є мій найліпший приятель з нашого сьомого» [3,С.4].

Часто письменник вдасться до прийомів розмовного стилю, але без вульгаризмів: бабуся Юрка живе «ондечки, під береговою кручею»; дельфіни «завзято лупасили м’яча... головами»; «м’яч аж у море гепнувся». Стилістично забарвлені лексеми надають мовленню хлопців своєрідного колориту. Діалоги дорослих теж пересипані дотепними жартами, примовками. Наприклад: «Я йому про цибулю, а він про часник»; один рибалка «тижнів зо два дратує бичкуру» на острові [3,С.28, 37]. Соковитості, образності мові повісті надають влучні порівняння: «човен гопки стає, мов наровистий жеребець»; «невеличка і гостра, як ріг бізона, мілина»; «Юрко сяяв, як нова копійка»; «в Юрковій голові тих думок, як насіння в огіркові»; «голос у нього... точнісінько як у сивої чайки-реготухи»; човен «був дивовижно схожий на жука-гнойовика, який оце ненароком потрапив у воду і тепер, рятуючись, що є сили грібся ногами-веслами до берега». Широко вживає автор і фразеологізми: «хтось хропів, аж у вухах лящало»; «не поспішай поперед батька в пекло».

Оскільки твір дуже динамічний, письменник не зловживає епітетами. їх мало, але вони оригінальні («короткодзьобий пістолет»). Найчастіше вони зустрічаються в пейзажах, підкреслюючи, що природа дійсно жива і перебуває в постійному русі: «От і чайки вже влаштувалися на ночівлю. Здаля чаїне юрмище на мілині було схже на дивовижний рухливий та ще й галасливий килимок, який вечірня зоря пофарбувала у ніжно-рожевий колір» [3,С.62]. Особливо часто О.Огульчанський використовує епітети-прикладки: малюк-нетяма, білан-красень, Сім-скрипань, смикалки-бичколови, куличок-бігунець, кіт-приблуда, бичкар-бородань, дельфіни-плигуни, скрипуха-очеретянка, єнот-пухнатик...

Значно рідше письменник вдається до метафор: «Ми йшли вздовж зеленої стіни» (очерету). В описах природи поширена персоніфікація: «за вікнами школи шаленіла хурделиця»; «щоб човен не злизала хвиля»; «південна частина острова їжачилася зеленими очеретами». У канву повісті автор вплітає позасюжетні елементи. Так, вставний епізод про героїзм старого рибалки Максима Сидоровича, що під час війни врятував село Партизани від фашистів, безпосередньо з розвитком дії не пов’язаний, але поглиблює характеристику персонажів.

Повість «Як сплять дельфіни», як і інші твори О.Огульчанського, приваблює сучасного читача цікавим пригодницьким сюжетом, живою мовою.

Автор порушив важливі екологічні проблеми, які набули з часом особливої гостроти: збереження природних багатств Азовського моря та українських степів. Вирішуючи їх, герої творів розв’язують для себе й відпо-

 

191

 

відальні задачі етичного плану, вчаться жити за законами моралі, обов'язку перед пращурами та прийдешніми поколіннями. Митець слова зумів розкрити красу природи через дії тварин і людей, що живуть на її тлі. А для читача-дитини такий варіант оповіді цікавий і розкриває її пам’ять, логіку, уяву, розкриває серце для добра і світла.

Отже, ця повість має виховне, пізнавальне й естетичне значення. її з успіхом можна використати для вивчення на уроках літератури рідного краю, позакласного читання. Радимо провести бінарний урок з літератури та природознавства в 4-му класі, де вивчають море і його мешканців. Напередодні треба пояснити дітям особливості проведення бінарного уроку, попередити, що будуть перевірятися такі завдання: прочитати повість; відповісти на заздалегідь задані вчителем питання щодо її змісту; опрацювати відповідний розділ підручника природознавства. Доцільно також повести клас на екскурсію до краєзнавчого музею з метою познайомитися у відділі природи з експозицією, звернути увагу учнів на скарби моря і його мешканців. Можна запропонувати дітям намалювати ілюстрації до прочитаного і зробити з них виставку. Якщо серед учнів класу с такі, що мають родичів, праця яких пов’язана з морем, дати їм завдання порівняти .рибальський досвід сучасний з описаним у повісті, а по можливості запросити дорослих на урок.

 

Тема уроку: Море та його мешканці.

Мета.

1. Познайомити учнів з особливостями поведінки деяких мешканців Азовського моря.

2. Аналіз повісті Олексія Огульчанського «Як сплять дельфіни».

3. Розширити знання школярів про роботу рибалок, дельфінологів.

4. Виховувати любов до природи, повагу до людини праці. Обладнання; діафільм «Море та його мешканці»; дитячі малюнки про море, таблиці, література та інша наочність про море.

 

Хід уроку.

 

1. Організація класу до роботи. Повідомлення теми і мети.

2. Перегляд діафільму.

3. Бесіда про побачене. Перехід до аналізу повісті.

4. Вчитель пропонує скласти план останнього розділу твору.

5. Діти відповідають на такі питання:

- Про яких мешканців моря йде мова?

- Чи однакові дельфіни живуть у Чорному і Азовському морях? В чому їх різниця?

- Чим живляться дельфіни? Як вони дихають?

- Де вони сплять і як? (зачитати з тексту).

- Чи розумні ці істоти?

192

- Чому вчені ловили саме дельфіна-самітника?

- Якими словами характеризує автор Сіма?

Як Юрко і Олекса оберігали природу? За ким вони вели спосте­реження?

- Чи доводилось вам врятовувати тварин чи птахів?

- Про які професії згадується у творі?

6. Повідомлення учнів про професії, пов'язані з морем.

7. Бесіда про морські професії. Питання:

Яка традиція допомагає рибалкам уникати хвороб в морі?

- Про які рибальські секрети ви дізналися?

- Які слова, що вживають рибалки, вам запам'яталися? Що вони означають?

8. Що нового ви дізналися з твору?

Вчитель робить підсумки уроку, оцінює відповіді учнів, дякує тим, хто готував виставку малюнків.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Архів Олексія Яковича і Катерини Миколаївни Огульчанських.

2. Матеріали фондів Бердянського краєзнавчого музею (папки №19, 19-, 469А, 2НД).

3. Огульчанський О. Як сплять дельфіни. – К., 1979.

4. Чалий Б. Зелені острови творчості Олексія Огульчанського // Огульчанський О. Знахідка на все життя. – К., 1982. – С.247-252.

 

АНОТАЦІЯ

 

У етапі розглядається творчість О.Огульчанського, обдарованого дитячого письменника та аспекти її вивчення у середній школі.

 

ЗІЖМАКУ

ТНе агіісіе ехатіпез сгеаііуііу оГа §іГіе<і по\у іЬе азресіз оГ НІ5 сгеаітіу аге 5іигііес1 аі зсНоої.

 'ку, апс!