Ольга Будугай,

канд. філол. н., доцент кафедри української і зарубіжної літератури та методики навчання ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», керівник літстудії «Дитинець»;

 

Андрій Будугай,

слухач відділення післядипломної освіти ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

 

МОТИВИ ТВОРІВ АВТОРІВ ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ЛІТСТУДІЇ «ДИТИНЕЦЬ», ОПУБЛІКОВАНИХ В АЛЬМАНАСІ «ВОРОТА В НЕБО»

 

(Переяслав-Хмельницький)

 

Резюме

 

У статті йдеться про основні мотиви лірики молодих авторів альманаху «Ворота в Небо» – членів літстудії «Дитинець» ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», окреслено аксіологічну й художню специфіку творчих спроб студентів, показано місце постаті Кобзаря в доробку студійців.

 

Сучасна молодь прагне яскраво виразитися в усіх видах діяльності, в тому числі і в мистецтві. Філологічно обдаровану студентську молодь ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» об’єднала спільна праця в літературній студії «Дитинець», створеній з ініціативи професора Ганни Токмань при кафедрі літератури і методики навчання у жовтні 2003 року. Її урочисте відкриття відбулося 9 листопада 2003 року. Літстудійцями стали студенти кількох факультетів, серед них уродженці Переяславщини Оксана Шеремета, Анна Приходько, Олександр Шакула, Аліна Заверткіна, Сергій Зражевський. Із Переяславом на різний термін поєднали свою долю іногородні автори Сергій Литвиненко, Валентина Капась, Іванна Невертій, Аліна Ільницька, Юлія Дядюсь.

Підсумком чотирирічної творчої праці молодих авторів є альманах «Ворота в Небо». Йому судилося стати першою літературною збіркою такого типу. У передмові видання ректор університету Віктор Коцур зазначає: «Для переважної більшості молодих авторів-літстудійців і студкорів (студентських кореспондентів) ця збірка стала першою спробою публічно представити себе» широкому загалу [3, 3]. На 180-ти сторінках альманаху можна знайти біографічні відомості, перші поетичні й прозові спроби 29-ти маловідомих авторів, об’єднаних чотирирічною співпрацею в літстудії «Дитинець», зразки публіцистики трьох студкорів, а також твори 11-ти початківців рубрики «Літературна сторінка» газети «Педагогічні обрії» та кількох робітників бібліотеки ДПУ.

Член НСПУ Наталія Павлик в рецензії на книгу «Альманах «Ворота в Небо»: час зав’язі» підкреслила, що це «збірка різножанрової творчості, проте він цілісний прагненням увіковічнити мить першотворення, непідвладного прагматичному аналізові. Сама назва засвідчує, що ворота в Небо є символом, отим рубіконом, пройшовши який, митець пізнає таїну творення. Альманах «Ворота в Небо» необхідний для майбутнього, щоб засвідчити літературні першоцвіти молодих» [5, 14].

Це видання побачило світ 2007 року у Переяславському видавництві «ПП СКД» за фінансової підтримки спонсорів і великих зусиль старости літстудії Сергія Литвиненка та тодішнього редактора газети «Педагогічні обрії» Андрія Будугая. А географія альманаху вийшла досить широкою: у число авторів, чиї твори можна побачити на його сторінках, увійшли представники 9 областей України. Важливо також, що наклад альманаху сягнув великої як для невеликого містечка і для нашого часу цифри – двох тисяч примірників.

Географія, чималий наклад, прагнення зробити альманах насиченим не тільки текстами, але й світлинами та малюнками у сукупності призвели до того, що вихід у світ цієї збірки мав певний резонанс і на Переяславщині, і в її сусідніх районах, і в інших областях. У кількох районних газетах, звідки родом деякі з авторів, вийшли замітки про цю книгу таких авторів: А. Богуш, Н. Климчук, Н. Павлик, Н. Сатир[1; 4; 5; 6].

Великий наклад альманаху дозволив поповнити фонд багатьох обласних, районних, шкільних і сільських бібліотек, куди в наш час нові надходження поступають досить рідко. Прикметно, що в альманасі висвітлена творчість і бібліотекарів ДПУ. Наталія Павлик акцентувала: «Окремий розділ видання присвячений творчим пошукам бібліотекарів університету. Безперечно, поміж них помітна Алла Богуш – поетеса з творчим родоводом, її мама Ніна Борисівна Ігнатенко є знаною поетесою на Бориспільщині» [5, 14].

Автори альманаху прагнули писати так, як про це висловлювався відомий методист Борис Степанишин: «Одне слово, регіональна література – це письменство Отчого Порога, рідної Материзни, яке найбільш дієво впливає на зміцнення духу українства, на посилення віри в Бога, на утвердження високої моралі. І нетлінний чинник місцевого євшан-зілля потужно підсилює не лише патріотизм учнів, а й естетичні відчуття» [7, 137]. Не випадково молоддю обрана символічна назва альманаху – «Ворота в Небо». Вона відображає основну ідею збірки, прагнення юнаків і дівчат до духовного очищення, вдосконалення. Особливо близька літстудійцям тема ваги Слова в житті людини. Багато їхніх думок перегукуються з відомими Кобзаревими рядками:

 

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється, ожива,

Як їх почує!… Знать, од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди! [9, 391].

 

Про космічне значення мови й відповідальність людини за кожне слово йдеться у віршах Ольги Будугай «Мрія про світле», «Вчасно сказане слово» [3, 29, 32], Сергія Литвиненка «Творчість», «До 70-річчя Володимира Базилевського» [3, 40-41], Андрія Будугая «Озветься серце на космічні ритми…», «Слова – світи», «Відповідальність за слова» [3, 50-52], Світлани Косюхно «Не відпускай!» [3, 62], статті «Езотеричний аспект поезії» Андрія та Ольги Будугаїв [3, 6-15], вірші Алли Білоцерківської «Догори» [3, 89], Аліни Ільницької «Дар Всевишнього», «Любов – поезія душі» [3, 98], Євгенії Шамудило «Слово», «Творчості Ліни Костенко» [3, 103-104], Катерини Кабанець «Слово» [3, 115] та ін. Особливо сконцентровано, з філософською глибиною відчуває мову серця Андрій Будугай:

 

Слова – світи

 

Слова – світи. Це виміри космічні:

В одних живе Добро, а в інших – Зло;

І травні в них, і вересні, і січні;

Тягар падінь і мудрості чоло.

Лунають хай слова свідомі й чисті,

А сіра пустословість хай помре!

Несіть же й ви в словах небесні вісті –

І розіжмуться грішності баре! [3, 50].

 

Ведучи мову про творчу молодь, зазначимо, що окрім батьків і викладачів, студентів виховує священна Переяславська земля, яка дихає прадавньою історією, промовляє палкими словами мандрівного філософа-митця Григорія Сковороди, генія Тараса Шевченка. Студенти мають змогу черпати натхнення, читаючи твори й безпосередньо спілкуючись з такими майстрами художнього слова як Ніна Гаврилюк, Микола Дубович, Марія Карп’юк, Олег Князенко, Олександр Матвієнко, Наталія Павлик, Олександр Потапенко, Іван Шпиталь та інші. Їхні душі плекає мистецька аура міста музеїв із його неповторним національним колоритом і збереженою в стінах ДПУ мовою батьків. Таким багатством не можуть похвалитися столичні навчальні заклади. Саме Київщину, а не Київ академік-патріот Анатолій Погрібний назвав «осереддям України», коли виступав перед колективом ДПУ 4 листопада 2005 року.

За участі літстудійців відбулося немало заходів у стінах альма матер по відзначенню знаменних дат літературно-мистецького календаря, зустрічей з письменниками-земляками. Студенти беруть участь у заходах міського осередку Товариства української мови «Просвіта» імені Тараса Шевченка, у традиційному міському конкурсі читців поетичної спадщини Тараса Шевченка «Переяславська осінь Кобзаря». Члени літстудії «Дитинець» виступали на заходах, які організовували співробітники Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» Валентина Нікітіна у меморіальному музеї Григорія Сковороди, Людмила Набок у меморіальному музеї Володимира Заболотного, Наталія Павлик у музеї народного одягу, Валерій Мормель у музеї кобзарства, Дмитро Тетеря в музеї трипільської культури.

У своїй праці «Основні засади розумового виховання української молоді» Григорій Ващенко зіставив особливості інтелектуального та психічного розвитку сільських і міських дітей. Спираючись на класичну працю П. Лесгафта «Шкільні типи» та думку педагога-експериментатора Неймана, він підкреслив, що селянські діти з початку шкільного навчання поступаються перед дітьми міськими розвитком своєї мови. Вони не можуть так швидко й жваво, як міські діти, висловлювати своїх думок: мова їх менш літературна та бідніша на слова. Але сільські діти значно перевищують міських дітей запасом конкретних уявлень, особливо щодо природи.

У подальшому навчанні ця перевага дає позитивні наслідки. «Багатий запас конкретних уявлень дає сільським дітям можливість ґрунтовніше, ніж їх міські товариші, розуміти і засвоювати навчальний матеріял. Тим часом, коли в багатьох міських дітей вироблюється т. зв. вербальний тип мислення, мислення лише словами, у дітей сільських на ґрунті багатьох конкретних уявлень утворюються ґрунтовні й змістовні поняття, в яких абстрактне поєднується з конкретним. А коли сільська дитина опанує літературну мову, вона тоді, безперечно, перевищує учня, що виховувався виключно в місті» [2, 119]. Дещо подібне відбувається і в мистецтві.

Уродженців сільської місцевості відрізняє особлива закоріненість у рідне середовище, їм більше притаманні риси ментальності українців: антеїзм, кордоцентризм, емоційність. Про що ж пишуть юні автори? Як і Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, вони тонко відчувають красу природи, неповторність кожної пори року. Особливо близькою для молоді є оспівана Великим Кобзарем та іншими українськими митцями тема любові до матері, яка тісно переплітається з любов’ю до рідної домівки, батьківського краю, материнської мови, України. Про це йдеться у творах студійців Анни Шевченко, Ірини Маценко, Євгенії Шамудило, Аліни Ільницької, Юлії Дядюсь, Катерини Кабанець, Олександра Хоптинця, Ольги Березинець, Яни Панасюк, Юлії Заїки, Ліни Каплі, Оксани Шеремети, Наталії Назаркевич.

На перші спроби молодих особливий вплив має спадщина видатних земляків Григорія Сковороди, Тараса Шевченка.На слово Великого Кобзаря, як на камертон, налаштовані серця сучасних юних митців. У творах літстудійців ще не все досконале, ще є над чим попрацювати. Але є в цих спробах те основне, чого, можливо, інколи бракує митцям слова, – щирості, свіжості світосприйняття, багатої палітри почуттів. Вони не пишуть про речі надумані, плакатні, цинічні, як це часто буває сьогодні в тих, хто віддає перевагу формі над змістом, забуваючи про два крила справжньої гарної пісні – про «красиве й корисне».

Творчість молоді Київщини віддзеркалює те, що її по-справжньому хвилює: особисті переживання, інтимні драми. Найбільше проблем у середовищі юних викликає нерозділене або нещасливе кохання. Часто саме воно пробуджує душу юного поета, примушує його братися за ручку, довіряти свої переживання аркушеві паперу. Закоханий поет чи прозаїк прагне передати широку гаму почуттів: від глибокого горя розлуки до апофеозу щастя у взаємному коханні. Імпонує те, що при цьому в творах літстудійців простежується не тільки зосередженість на особистих проблемах, а й непідробна тривога за долі інших людей та всього українського народу. Це можна пояснити ще й тим, що ці юні автори – майбутні педагоги.

Отже, мотиви кохання тісно переплітаються з філософськими мотивами буття. Юнаків і дівчат хвилює постать Великого Кобзаря, вони черпають натхнення і в спадщині поетів-класиків, і в ліриці митців сучасності. Про вплив творів Кобзаря на молодь варто сказати окремо. Більшість із молодих авторів апелює до таких Шевченкових якостей: незламність у випробуваннях злої долі, послідовність у відстоюванні словом і пензлем правди для знедолених простих людей, невмирущість національних ідей.

Шевченкова постать привертає увагу старости літстудії Сергія Литвиненка (народився в с. Проців на Бориспільщині 9 квітня 1983 р., нині аспірант університету). Рядки його поезії «Безсмертя» перегукуються з Шевченковими словами «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине». Стійкість народу у випробуваннях історії автор убачає в закоріненості українців у добі козацтва.

 

Безсмертя

 

Вмирають люди, Слово – не вмирає,

Пронизує віків холодну тишу.

Сказав Кобзар – вся Україна знає.

Писав кріпак, як жоден не напише.

По наших справах нас судити буде

Нащадків наших срібне покоління.

Хай кожен пам’ятає, не забуде

Козацьких душ міцне коріння!

 

(«Педагогічні обрії» №32 за червень-липень 2005, С.14) [3, 37].

 

Випускниця філфаку 2005 р.Людмила Декало, яка народилася 11 серпня 1983 р. в Переяславі-Хмельницькому, присвятила Великому Тарасові вірш «Тарас Шевченко». Вірші поета вона називає «плачем народу», «променем сонця у пітьмі», «пророчим закликом у боротьбі»:

 

Тарас Шевченко

 

Ім’я Тараса славне у віках,

Воно пройшло тернистий довгий шлях.

Його життя стражданням скуте,

Та все ж він скинув лиха пута!

Йому писать забороняли,

Малюнки й вірші відбирали.

Ніщо не стримало митця,

Бо ліра просить рук співця.

Вірші пророка – плач народу,

Який пройшов вогонь і воду.

Це промінь сонця у пітьмі

Пророчий заклик в боротьбі.

Він знав, що наш народ повстане

Супроти кривди, зла і пана,

І щиро вірив наш Тарас,

Що буде вільним кожен з нас.

 

(«Педагогічні обрії» №29 за січень-березень 2005 року, С.8) [3, 74].

 

Випускниця філфаку 2006 р.Ірина Коковіна (дівоче прізвище – Цілик) народилася 14 травня 1985 р. в селі Бондарі Чорнухинського району Полтавської обл. У поезії «Душа його – жива» авторка акцентує на думці, що і в буремному 21-му столітті Шевченко «знову кличе нас», «у кожнім слові він – страйкар», «його правда – щира мова, яку ніде не розміняв», він «ніколи не знецінив слова і пензлем правду малював». Вона наголошує на тому, що «в кожнім домі з портретом на столі «Кобзар», поет і «зараз з нами» [3, 85].

 

Душа його – жива

 

Пройшло багато дуже років:

Змінились час, думки, слова,

Не чути Кобзаревих кроків,

Але душа його – жива.

Його слова, слова пророчі

В думках зринають повсякчас –

Він серед дня і серед ночі

Немовби знову кличе нас.

Боровсь за правду і свободу,

І за людей, і за життя,

За щастя для свого народу

І вільним йшов у майбуття.

Ніколи не знецінив слова

І пензлем правду малював,

Бо його правда – щира мова,

Яку ніде не розміняв.

Він зараз з нами: в кожнім домі

З портретом на столі «Кобзар»;

Його буття – у кожній комі,

У кожнім слові він – страйкар.

Не говорив, що буде краще,

А говорив, що треба жить...

Учив любить чуже і наше,

І прагнув правду розбудить,

Загартувати свою волю,

Єднатись в правді, в боротьбі

І будувати кращу долю

Своїм нащадкам і собі! [3, 85].

 

Із Шевченковими мотивами боротьби знедоленого народу за кращу долю виразно перегукується поезія «Сини народу» випускниці Інституту мови і літератури 2007 р.Євгенії Шамудило (дівоче – Борсук) (нар. 15 грудня 1984 р. в с. Рокитне на Київщині):

 

Сини народу

 

Вони обідрані, роззуті,

Сліпі, голодні і німі,

В кайдани, в сталь міцну закуті,

В кривавих ранах і ярмі:

«Сьогодні більше не раби!» –

Лунають гасла боротьби.

Вони гроза, вони герої.

Їх гнів героями зробив.

Хоч не військові на них строї –

Сам Бог попереду рабів!

Ти чуєш грім? Це йдуть «раби» –

За ними успіх боротьби! [3, 103].

 

Випускниця Інституту мови і літератури 2008 р.Наталія Іващенко (дівоче – Безвершенко) народилася у с. Лисянці на Черкащині і зросла в куточку України, де кожна билина зберегла пам’ять про Кобзаря. Тому мотиви рідної землі у доробку авторки тісно переплелися з постаттю Тараса. Про це свідчить і вірш «Мій край»:

 

Мій край

 

Люблю Черкащину веселу,

Містечко рідне, наші села,

І моє щире почуття

Я пронесу через життя.

Черкащина – це край Шевченка,

Земля, що вічно молода.

Тут народився Симоненко

Й поет кмітливий Чупота.

Моє дитинство промайнуло

Серед лугів, лісів, гаїв.

Пташиний спів щодня я чула –

В душі він вогником горів.

І все це вплинуло на мене!

Землі цій, Боже, щастя дай!

Ці хвилювання незбагненні,

Як покидаю рідний край.

 

(«Педагогічні обрії» №1 (36) за лютий2006 року, С.16) [3, 107]

 

Випускниця Інституту мови і літератури 2008 р. Оксана Гладун (дівоче – Паламарчук) народилася 28 липня 1985 р. в місті Сквира, що на Київщині. У її доробку є не одна поезія про Шевченка, чия «душа – це дух народу»:

 

Тарасові слова пророчі

 

Минають дні, минають ночі,

І день за днем отак мина,

Але слова оті пророчі

Моя душа не забува!

Вони, мов квіти, розквітають.

Вони бринять, мов та струна.

І серце й розум наповняють:

Чи літо, осінь, чи зима.

Тарас, що в Моринцях родився

В сім’ї простого кріпака,

В писемність змалку закохався

Й створив ті дивнії слова:

«Мені тринадцятий минало,

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?»

Так на папір слова лягали,

А з ними біль, журба така,

Що душу й серце переймали

Ще молодого бідняка.

Бідняк?! Це смішно, несерйозно!

Можливо, зовні саме так.

Душа його – це дух народу,

А він душею – не бідняк. [3, 108].

 

Студентка 4 курсу Інституту мови і літератури Ліна Капля народилася 16 жовтня 1988 р. в с. Синьооківка Золотоніського району Черкаської області. У своєму творі «Моя Батьківщина» вона аналізує правитоки своєї душі, складові її суті: «Я бігаю стежками, котрі топтали Григорій Сковорода та Михайло Максимович. Дихаю повітрям, що ним насолоджувались Іван Котляревський та Михайло Коцюбинський. У моїх жилах тече кров вільнодумного Богдана Хмельницького та незалежного Байди Вишневецького. Моя душа наповнена немеркнучим світлом Лесиної «Лісової пісні» та Кобзаревим «Заповітом». Моя країна росте і вчиться жити, творити, будувати, любити. Разом з нею росту і вчусь я, громадянка української держави, невід’ємна складова частинка великого народу. Скільки пам’ятаю себе, завжди біля нашого обійстя квітне різнобарвне море. А переважають у цьому буянні улюблені мамині чорнобривці – квіти, що є символом моєї країни. Щовесни білим цвітом уквітчується калина, що росте в кінці нашого городу над тихим плесом Кропивки. А поруч, у рівний ряд вишикувалися, мов охоронці, стрункі задумливі верби, що їх посадили й виплекали руки моєї бабусі. Воістину, без верби та калини – нема України.

Мені радісно усвідомлювати, що я щось значу для України. Адже не тільки Батьківщина потрібна нам, а й ми потрібні їй. Нам, студентам, треба працювати на ниві освіти. Навчатися сумлінно – тяжка праця, але без знань ми не зможемо прокласти свою стежку в життя і пройти її гідно. Незалежній Україні потрібні фахівці високого класу: лише так моя Батьківщина зможе стати рівною серед високорозвинених європейських держав. Безмежна любов до рідного краю завжди житиме в моєму серці. Свій розум, силу й талант я присвячую процвітанню Батьківщини». («Педагогічні обрії» №33 за серпень-вересень 2005 року, С. 2) [3, 124-125].

Проаналізовані спроби студентів підтверджують факт популярності імені й спадщини Великого Кобзаря серед молодої генерації Українців, які люблять книги. У виданні «Українська художня література у читанні дітей-учнів 5-9 класів: Підсумки регіонального соціологічного дослідження: Бюлетень соціологічної служби. Вип. 12» упорядники, наукові працівники Національної бібліотеки України для дітей О. Петренко, А. Кобзаренко констатують, що читачі-школярі 5-9 класів у 1999 році називали улюблених українських письменників «у такій послідовності: Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, В. Нестайко, П. Загребельний, І. Котляревський, хоча до цього списку вже потрапила і письменники, улюблені з особистих міркувань: О. Бердник, В. Владко, О. Вишня, В. Василашко, П. Глазовий, Є. Гуцало, О. Довженко, О. Донченко, Н. Забіла, Ю. Збанацький, А. Костецький, Л. Костенко» [8, 10].

Отже, попри зацікавленість сучасної філологічно обдарованої молоді світом комп’ютерів, Шевченкові ідеї, сама постать Великого Кобзаря були і залишаються своєрідним духовним компасом, оберегом української душі в буремному 21-му столітті. Віддають перевагу молоді поети морально-етичним цінностям, темі кохання, любові до матері та до рідної мови, вірності рідному краю.

 

Список використаних джерел

 

1. Богуш А.І. «Ворота в Небо» / Трудова слава [Громадсько-політична газета Бориспільщини]. – 2008. – 17 вересня. – С. 6.

2. Ващенко Г. Твори. Т. 4. Праці з педагогіки та психології. – К.: Школяр, 2000. – 416 с.

3. Ворота в Небо: Альманах літературної студії «Дитинець» і «Літературних сторінок» газети «Педагогічні обрії» ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» / Упор.: О.Д. Будугай, А.О. Будугай, С.В. Литвиненко, С.С. Косюхно. – Переяслав-Хмельницький: ТОВ «Мухомор», 2007. – 180 с.

4. Климчук Н.М. Літературні новинки в наших бібліотеках / Промінь [Громадсько-політична газета Лугинського району Житомирської області]. – 2008. – 19 вересня. – С. 3.

5. Павлик Н.М. Альманах «Ворота в Небо»: час зав’язі / Вісник Переяславщини. – 2008. – 12 вересня. – С. 14.

6. Сатир Н. Хто ти є і навіщо на цій землі? / Таращанський край [Районна газета]. – 2008. – 12 липня. – С. 3.

7. Степанишин Б.І. Стратегія і тактика в літературній освіті учнів: Роздуми старого словесника, або Від «альфи» до «омеги» у викладанні рідного письменства в школі: Навчальний посібник. – К.: Веселка, Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2003. – 191 с.

8. Українська художня література у читанні дітей-учнів 5-9 класів: Підсумки регіонального соціологічного дослідження: Бюлетень соціологічної служби. Вип. 12 / Упоряд. О.Б. Петренко. – К., 2003. – 20 с.

9. Шевченко Т.Г. Кобзар.– К.: Дніпро, 1974. – 623 с.