Князенко О.Р. «Слова – світи». Під однією обкладинкою – три автори / Вісник Переяславщини. – 2011. – 11 лютого. – С. 10.

Олег Князенко,

член Національної спілки

письменників України

«Слова – світи». Під однією обкладинкою – три автори

У моїх руках – цікаве видання. Це нова збірка очільників студентської літературної студії «Дитинець» Ольги та Андрія Будугаїв і Сергія Литвиненка. Книжка має назву «Слова – світи», вона вийшла друком у видавництві ПП «СКД». І це недарма така назва, бо кожне вагоме слово несе в собі цілий світ думок, уявлень, асоціацій. Отож, «Слова – світи» мовби ведуть нас, читачів-переяславців, за собою у світлий та добрий світ поезії. Водночас, книга є виховною, просвітницькою, її автори – педагоги, наставники молоді, своєю творчістю передають духовний та професійний досвід наступним поколінням вчителів (і не тільки!), щоб оте «розумне, добре, вічне» ніколи в нас не переривалося.

Передусім Ольга Дмитрівна Будугай, досвідчений педагог, викладач української літератури й мови в нашому переяславському педагогічному університеті імені Григорія Сковороди, є головою студії «Дитинець» на філологічному факультеті й органічно поєднує викладацьку працю з літературною творчістю. І хоч її дитячі роки минули не на Переяславщині, а на просторах запорозької козацької вольниці (Гуляйполе, Бердянськ), наше місто, а точніше наші земляки, небайдужі до поезії, щиро сприйняли її лірику. Бо як, наприклад, можуть не хвилювати такі рядки:

Хлюпоче білопінна моря чаша

І пестять хвилі руки берегів.

Тут, на просторі, радість духу наша –

Буденності зриває якорі.

Прийду до моря з щирістю у думці,

А повсякденний бруд не понесу.

Душі довірю брати, наче губці,

Морські простори, краєвид, красу.

Можна було б закінчити на цьому твір і тоді б ми мали хоч і гарну, але тільки пейзажну замальовку. Але поетеса не зупиняється на цьому і завершує хоч і тривожним, але прекрасним, шляхетним акордом. І тепер вже ця поезія набуває не лише естетичного, але й громадянського звучання:

О, людство! Ти ж таке прекрасне в злетах.

Як спалах смолоскипів чистих душ.

Чому ж стаєш ти ворогом планеті?

Не руш живого! І краси не руш!

Окрім наведеного вірша, ще виділив би такі: «Бердянський вечір», «Скарби Приазов’я», «Яничар», «Гуляйпільський вальс», «Душа матері», «Кургани». Цікавим є невеличкий цикл гуморесок «З народних джерел». Окрім віршованих українських текстів, є також частина творів російською мовою, а два – навіть французькою. Звернення авторки до більш віддалених пластів творчості іншими мовами, безперечно, заслуговує поваги й щирого зацікавлення.

Не можна поминути також звернення Ольги Будугай до прозового жанру. Це бувальщини «Орлина вдячність», «Дві долі, обпалені війною», «Учительський обов’язок», «Хустка Пенелопи», «Вольовий характер». А особливо мою увагу привернула бувальщина, яка майже завершує прозовий цикл, – «Не розбудіть Жульку!». Цей маленький виховний етюд може не раз знадобитись нашим учителям у вихованні в дітей доброти й любові до живої природи, до наших менших братів – домашніх тварин.

Андрій Олександрович Будугай своєрідно поєднує віршування з мистецтвом авторської пісні, адже добре грає на гітарі. Бардова поезія не так поширена, як, скажімо, друкована чи писана, а тому сприймається більше на слух. Однак частина її теж увійшла до збірки, а тому наведу її деякі зразки. Зокрема, своїм світлим романтизмом хвилює пісня «Шлях до світла». На мій погляд, щось у ній є близьке до пластових українських (скаутських) пісень, поширених у нашій діаспорі:

Через ріки, через гори,

через товщі літ.

Через хащі, через мури,

через сотні бід, –

Наш загін шукати волі

вранці відійде

В край завітний, в край любові,

в край, де все цвіте.

Така сама тематика пісень «Час рушати, «Окрилений небом», «Пісня про дружбу»:

У глибинах душі

є вогонь для віршів.

Є снага молода

і цілюща вода.

Та найкраще за все

людям дружба несе.

Є в ній справжня любов –

шлях до вічних основ.

Червоною ниткою через лірику Андрія Будугая проходить пошук високої духовності, плекання світлих ідеалів. Це відчувається, як у піснях його, так і в присвятах друзям, землякам, знаменитостям і просто добрим людям. Такими є його цикли присвят: «Слова – світи», «Ієрархи одного життя», «Одвічний пілігрим» (у співавторстві з Сергієм Литвиненком), «Храм сердца» (цикл віршів російською мовою). Ці присвяти мають щирий, дружній, братерський характер і в той же час виховний, доброзичливий, філософський напрям – до різних людей, які б релігійні переконання вони не сповідували.

І нарешті хочеться сказати бодай стисло про наймолодшого учасника «трійці», співавтора збірки – Сергія Литвиненка.

Сергій Володимирович Литвиненко закінчив Переяслав-Хмельницький педагогічний університет та аспірантуру при ньому, готує кандидатську дисертацію. І водночас він – лірик. Цикл його поезій називається «Вербовий шлях». Починається він присвятою пам’яті славетного переяславського педагога й сковородознавця Григорія Митрофановича Верби. Далі читаємо такий важливий для розуміння творчого кредо поета й науковця вірш «Що для мене найдорожче»: «Рідна мати, мова рідна, отчий дім, де народився, виростав і всьому вчився».

Більшість творів циклу адресується школярам або студентам. Тому щиро порадив би авторові поміркувати, як укласти окрему дитячу збірку, бо такої літератури в нас у місті не так уже й багато, а попит на неї в переяславських родинах немалий. Тож, якщо сюди ще долучити вмілого художника, щоб яскравими барвистими малюнками оздобив видання, – успіх був би безперечний. Про це мені підказують вірші Сергія Литвиненка: «На прогулянці», «Дзвіночки», «Зима», «Колискова», «Учителеві» та інші.

Звичайно, хотілось би, щоб автор доповнив наведені твори ще деякими, бо, певен, тут далеко не вся лірика Сергія Литвиненка. Але й уміщені тут вірші говорять про надійну ліричну стихію молодого поета. Це засвідчують його твори: «Життєвий вибір», «Взаємність почуттів», «Моїй царівні», «Творчість», «Шлях кохання», «Чекаю тебе», «Сьогодення», «Безсмертя». Тому важливими для оцінки його творчості є слова:

По наших справах нас судити буде

Нащадків наших срібне покоління.

Хай кожен пам’ятає, не забуде

Козацьких душ міцне коріння!

Хочеться завершити оптимістичною нотою: зерно творчості, кинуте в добрі, небайдужі душі, неодмінно проросте!