ОБРАЗ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА В ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

буктрейлер

ВІРТУАЛЬНА ВИСТАВКА

  

 Він немов великий факел з українського воску, 
 що світиться найяснішим і найчистішим вогнем
 європейського поступу, факел, що освітлює цілий
 новітній розвиток української літератури.

І. Франко

Художні твори про Тараса Шевченка почали писати ще за життя поета. У 1841 році О. Афанасьєв-Чужбинський присвячує автору «Кобзаря» свій вірш, у якому захоплено говорить про його чарівну поезію. Художня Шевченкіана нині нараховує понад сім тисяч творів. Завжди вона була і залишається не лише літературною, але й суспільно-політичною проблемою, яка творилася в гострій ідеологічній боротьбі у рамках жорстокої цензури в XX ст., в стильових шуканнях та наполегливого відбирання зерен правди про Шевченка у наш час національного самозбереження.

Проникнення в магію творчості, “розсекречення” лабораторії митця справедливо вважається найскладнішим завданням автора історико-біографічного прозового твору, від виконання якого багато в чому залежить і загальний художній рівень.

Розгортаючи процес становлення характеру в часі, письменник то розкладає його на складові, то збирає в ціле; зосереджуючись на “внутрішньому” в біографії, пов’язує його із «зовнішнім» - діями героя, життям тих персонажів, з якими той зустрічається; утверджує ідею розвитку, фізичних і духовних змін, що творили цілісний образ, який уособлює певну моральну величину.

Вшановуючи пам’ять великого Кобзаря, ми пропонуємо разом простежити образ Шевченка в художній літературі. Наша виставка представляє окремі твори, написані про Т. Шевченка протягом XX-XXI століть, не тільки українськими авторами, але й зарубіжними -  нашими сучасниками та тими, хто вже пішов у вічність.

* * *

Бекбаулов У. Думы у Синь-моря : роман / Уразак Бекбаулов ; пер. с каракалп. С. Тельнюка. – М. : Сов. писатель, 1990. – 368 с.

            Роман посвящен самому трудному периоду в жизни Тараса Шевченко, первым годам ссылки на берега Аральского моря (1847-1849). Главное, что привлекает в нем, это изображение Шевченко в тесном общении с казахами и каракалпаками. Как только поэт был зачислен в состав Аральской экспедиции, перед ним открылась возможность заниматься живописью, создавать картины из жизни и быта казахского народа. Читая роман, не сразу определишь, что больше познаешь: условия жизни поэта, его думы и печали или быт, нравы, традиции народов Приаралья. Хронологические рамки повествования фактически не ограничиваются двумя годами ссылки. То обстоятельство, что Тарас Григорьевич остро переживал разлуку с родиной, оторванность от своего народа, культурных центров и друзей, часто побуждало его погружаться в воспоминания.

            Роман отличается сочетанием реальных картин с вымышленными сюжетами из жизни поэта, в нем есть оригинальные характеры, жизненные явления, мало известные украинскому читателю.

            «Тарас будет рисовать, писать, помогать картографам и топографам, а ночами будет ложиться спать с тайной и напрасной надеждой на то, что приснится ему Сарым-бек… Пройдут первые два года его десятилетней неволи… Было лето 1849-го… »

 

Будник М. При лихій годині : повість / Микола Будник. – К. : Молодь, 1985. – 176 с.

            Повість висвітлює короткий у часі, важкий і складний у моральному відношенні період перебування Тараса Шевченка в Орській фортеці. Окрім постійного приниження людської гідності, солдатського муштрування, неволі, геніального поета та художника переслідує й інше покарання: «височайша» заборона писати і малювати. У секретному папері значилося, що за рядовим Шевченком належить встановити найсуворіший нагляд, щоб запобігати виходу підбурливих та пасквільних творів. Перед читачем розкривається одна із сторінок життя поета, мужнього та суворого.

 

            «Надія... О, яка-бо вона могутня, всевладна! Рідная сестронька, розрадниця, вірна супутниця. Без неї добра людина вочевидь загибає. Незбагненна байдужість спустошує їй душу, невмолима туга поїдає живцем. Апатія безжально спутує розум, черв’як розпуки невблаганно точить серце. То ж гаразд, що цяя чудодійна надія не цурається його, Тараса, завсігди йде пліч-о-пліч. І тут, у цьому царському вертепі мерзот, підтримує. Якби вона покинула його, хіба б він міг мережити папір, увічнюючи на ньому свої думи? Та й живе надією, що колись полинуть вони між люди по всіх землях. Кохана, мила надія»

        

Вадецкий Б. Акын Терези. Шевченко в ссылке : роман / Б. Вадецкий. – М. : Гос. изд-во худ. лит., 1961. – 302 с.

            «Акын Терези» - роман в самом точном значении этого слова. Достоверная основа сюжета сплавлена с множеством вымышленных событий, со значительным количеством персонажей, в отношениях с которыми находится герой романа.

            В романе Тарас Шевченко раскрыт как человек с сильным характером, который от жестоких ударов судьбы и тяжелых испытаний не слабел и не ломался, а становился еще собраннее и крепче. Стремление автора глубоко раскрыть внутренний мир поэта не заслонило от него другой важной задачи: нарисовать окружение Шевченко, среду, в которой он провел годы ссылки. Впервые сделана попытка рассказать о взаимоотношениях ссыльного поэта с казахами. О справедливом акыне Терези (по-казахски - весы) много доброго говорили в народе, здесь знали некоторые его песни. Шевченко в свою очередь проникся участием и любовью к этим простым и доверчивым, угнетенным и обездоленным людям.

           

            «Порой его охватывала такая тоска по Украине, что, не в силах сдержать себя, не разрыдаться, он уходил в степь подальше от людей, ложился на землю и с предельной ясностью, вызываемой приливом тоски, старался представить себе, что происходит сейчас там, в Миргороде или в Лубнах, в одной из обителей его сердца»

           

Дарда В. Його кохана : повість та оповідання / Володимир Дарда. – К. : Рад. письменник, 1964. – 298 с.

            Взаємини між молодим Шевченком і княжною Варварою Рєпніною - цікава сторінка біографії Кобзаря. Правнучка останнього гетьмана України добре знала своє родове коріння і пишалася українським походженням. Доля звела поета та княжну влітку 1843 року. З цього часу ім’я Тараса Шевченка супроводжуватиме її до останніх днів життя. Вона зробила його ідеальним у своїх думках та уяві. Шевченко був зворушений, розчулений, він сприймав княжну як друга, називав її своїм янголом-хоронителем, але продовжував шукати в коханні жіночий ідеал, суголосний з народним ідеалом жінки, коханої, дружини, прагнучи виходу із самотності. Варвара Рєпніна палко покохала колишнього кріпака. Але почуття те лишилося неподіленим...

            Поклавши в основу сюжету повісті відомий лист В. Рєпніної до свого швейцарського наставника Ейнара, автор глибоко психологічно й хвилююче розкриває увесь трагізм стосунків між поетом і княжною Варварою – людиною світлої, благородної душі.

 

            «Варвара захоплено дивилася на Шевченка – який він чистий, який він людяний і благородний. Ладна була кинутися до нього, міцно пригорнути до свого серця, як давно вже нікого не пригортала, й пестити, цілувати світлі розумні очі, велике чоло, кучерявий чуб...»

        

 Єнджеєвич Є. Українські ночі, або родовід генія. Повість про Шевченка : роман / Єжи Єнджеєвич ; пер. з пол. Віктор Іванисенко // Київ. – 1988. - № 10-11 ; 1989. - № 1-5.

            Вперше роман-есе польського перекладача і літературознавця побачив світ 1966 року, згодом перевидавався багато разів. Серед українських письменників твір завоював визнання одразу. В авторській анотації до роману Єнджеєвич пише: «Елементи літературної вигадки й домислу тут обмежені до мінімуму, а всі цитати взяті з відповідних джерел».  Чим же відзначається і просто вражає ця унікальна книжка? Тим, що життя Т. Шевченка вмонтоване в усі європейські найважливіші революційні рухи та події його доби. Тут показано українського поета і художника на тлі широченної світової панорами як постать грандіозну, як мислителя, який бачить набагато глибше своїх видатних сучасників, дивиться за обрії своєї епохи. Образ Шевченка намальовано доброзичливою польською рукою, рукою друга й чесного дослідника.

        

«Не дуже показний, невисокий на зріст, кирпатий, досить говіркий, веселий і дотепний Тарас, не був схожий на сентиментального юнака, які тоді були в моді. Але в нього були незвичайні очі. Про ці очі його товариші говорили, що вони перейняли блиск сонця»

 

Іваненко О. Тарасові шляхи : роман / Оксана Іваненко. – К. : Держ. вид-во дит. л-ри УРСР, 1964. – 796 с.           

Композицію першого роману, який обійняв усе життя Т. Шевченка, збудовано за принципом хронологічної, причинно-часової послідовності. У плині часу поєднуються усі складові компоненти сюжетно-композиційної єдності - події, авторські характеристики, думки героя, його дії і вчинки, соціальне оточення, мистецьке середовище, творчі задуми і втілення, пейзажі та інтер’єри. П’ять частин роману відбивають найважливіші періоди в біографії Т. Шевченка: «Сирота в свитині» - дитинство, «Художник» - навчання в Академії, вихід у світ «Кобзаря», «На розпуттях велелюдних» - два приїзди на Україну, участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, «Подай же руку» - перебування у засланні, «На сторожі - слово» - останні роки життя.

Письменниці вдалося показати, що жахливі соціальні, економічні умови життя рідного народу, його рабське становище стали основними чинниками формування політичної свідомості Т. Шевченка та визначення основної спрямованості його поетичної та художньої творчості. Але історичну правду при «переломленні» в художню дещо викривлено, насамперед, через те, що твір написаний у часи тоталітаризму, і письменниця або ж не мала доступу до багатьох історично правдивих документів, художніх творів, або ж не могла досить відверто викласти свої думки через жорстку цензуру.

 

         «Доля народу... На яких шляхах шукати тебе? Може, ти з славою козацькою похована у високих могилах, що стоять мовчазні по степах, може, порубана, посічена, спалена разом з повстанцями, які всю голоту піднімали на боротьбу за незалежність рідної землі; може, панами давно запродана і не вистачить усієї народної крові, щоб тебе одкупити?.. Багато думок не дають спокою Тарасові»

 

Ільченко О. Петербурзька осінь / Олександр Ільченко // Твори : в двох томах / Олександр Ільченко. – К. : Дніпро, 1979. – Т. 2. Повісті, оповідання, нариси. – С. 6-281.

            Історико-хронологічні рамки повісті охоплюють життя Тараса Шевченка в Петербурзі після заслання, у 1858 році. Перед нами постає поет не тільки за роботою у майстерні художника, але й в спілкуванні з багатьма діячами культури та науки того часу: революціонером-демократом М. Чернишевським, вченим М. Северцевим, грузинським поетом А. Церетелі, перекладачем М. Курочкіним, відомим актором-трагіком Олдриджем. Окреме місце у творі відведено складним відносинам поета з Пантелеймоном Кулішем.  Чисельні персонажі, пов’язані з образом Тараса, взаємодіють, розвиваються як людські характери, посилюючи інтелектуальний, естетичний потенціал повісті.  

           

            «Скільки їх у Петербурзі, таких от легких металевих візерунків! Тарас Григорович годинами міг простоювати, розглядаючи штахети біля Казанського собору, ажурний витвір Вороніхіна або й позолочену фельтенівську огорожу Літнього саду, прикрашену з боку Неви замість капітелей вазами на гранітних стовпах»

 

Легкий З. Тарасові страсті : роман / Зіновій Легкий // Дзвін. – 2006. - № 3. – С. 26-76 ; № 4. – С. 33-90.

            Автор, лауреат Львівської обласної премії в галузі культури, літератури, мистецтва, журналістики та архітектури  2010 року (у номінації «Проза - імені Богдана Лепкого») саме за цей роман, в своєму зверненні до читачів пише: «То так трудно (ба й неможливо!) проникнути в душевну сутність героя, відсвітити генетичний корінь його таланту, надто коли йдеться про великого Шевченка. Проте автор пішов на таку зухвалу спробу в «Тарасових страстях». А що з того вийшло – судіть самі».

            Усе своє свідоме життя шукав Тарас відповіді на питання, які роз’ятрювали бентежну душу й не давали спокою. Що робити зі своїм даром, який радше не дар, а прокляття? Чи ж можна зректися найсвятішого – ідеалів молодості й благородних поривань, заради благополуччя та спокою? Для чого він прийшов у цей світ?

             Герой, у стані постійного внутрішнього діалогу, сповненого душевних мук та переживань, зіткнення протилежних поглядів, постійних суперечок із самим собою, робить спробу відшукати відповіді на ці та інші запитання.

           

            «Така вже моя доля – метатись демоном між вічністю й небуттям і кричати всім сущим, хто вміє слухати: живіть за правдою, бо тлінна людська плоть, а безсмертна душа приречена на вічні муки за пригрішення під сонцем»

 

Рубашов М. Багряні тіні : повість, роман / Михайло Рубашев. – К. : Дніпро, 1982. – 423 с.

            Всі, хто розповідав про Кобзаря, майже не торкалися того періоду, коли молодий Тарас жив у Вільно, навчався малярству у литовського художника Йонаса Рустемаса. Творець багатьох портретів і жанрових картин, викладач малювання Віленського університету, Рустемас, може, чи не перший пробудив у Шевченкові любов до рисунка, до живопису. Вже перші сторінки повісті «Багряні тіні» привертають увагу читача новелістичною стислістю. Крок за кроком входимо в середовище, в якому жив Тарас у Вільно. Саме спілкування з широко освіченою людиною - Рустемасом, однодумцями литовського художника, слухання в університеті його лекцій знадобилось пізніше Тарасу, коли він потрапив до класів Академії мистецтв, познайомився із І. Сошенком, О. Венеціановим, К. Брюлловим. Він не здавався провінційним простаком у малярстві – щедрі зерна мистецької науки, посіяні в душі литовським художником, уже давали сходи...

 

            «Горять очі в Тараса. Як би він відтворив це сяйво? Чи так само засвітилися б фарби з-під його пензля? Фарби, фарби! Небо в них і земля. Сонячний день і місячна ніч. Плескіт хвиль і шепіт трав. Подих людський і думка. Тайна мрії і неосяжність фантазії. Увесь широкий світ! Ой фарби, фарби! Вогонь Тарасового серця, пекельна мука душі, чарівна принада очей. Не на втіху полюбилися вони юнакові – на гострий біль і неспокій, на страждання і безсонні ночі. Швидше в якийсь куточок – малювати й малювати...»

 

Смілянський Л. І. Поетова молодість / Леонід Смілянський // Вибране : роман, повість / Леонід Смілянський. – К. : Укр. письменник, 2005. – С. 22-478.

            Роман, охоплюючи період життя Т. Шевченка в Петербурзі (1834-1847), містить багато художньої пластики, органічно поєднує монументальну епічність та проникливий ліризм. Динамічно розкриває систему подій, їх естетичне осмислення, рух світогляду й характеру головного героя у художньому часі й просторі, розвиток його переживань, почуттів, психологічних порухів, метаморфози емоційного стану, настрою, тобто внутрішню дію.

Автор долає фактографічність, уводить у розповідь художньо домислені епізоди, дотепні діалоги. Інтерпретуючи клопотання К. Брюллова, а потім О. Венеціанова за Т. Шевченка перед Енгельгардтом, письменник вдається до парафразу уривку з автобіографічної повісті “Художник”. Художньо-дослідницьким є опис у романі процесу виходу в світ першого “Кобзаря” Т. Шевченка, справедливо акцентовано значну роль у ньому Є. Гребінки. З історичною достовірністю і художньою винахідливістю трактуються  стосунки поета з В. Забілою, Яковом де Бальменом, О. Капністом, Г. Закревською, В. Рєпніною.

           

            «У цей час він – тільки звичайний маляр-підмайстер, один з багатьох тисяч у північній столиці, малярчук, якого намагаються навіть не помічати. Та він і сам не знає себе і не знає, скільки в душі його заховано вогневого припасу для майбутнього багаття, щоб – подібно до запорозької чати в степу, яка кликала полум’ям до зброї, - дати вогняне гасло далеко у простір історії »

 

Тулуб З. В степу безкраїм за Уралом : роман / Зінаїда Тулуб. – К. : Дніпро, 1970. – 510 с.

                        Хронологічним продовженням “Поетової молодості” Леоніда Смілянського можна вважати роман З. Тулуб - вражаюче полотно про невільницьке життя поета в «незамкнутій тюрмі», в напівдиких степах Казахстану від 9 липня 1847 року до 29 квітня 1850 року. Основу композиційної структури роману становлять дві сюжетні лінії - казахська та шевченківська, які побудовано з різною часткою і роллю реальної історії та художньої вигадки: перша з них домислена, друга моделює конкретні факти. Звісно, це не означає, що в першій лінії зовсім відсутній історичний чи життєвий ґрунт, а в другій - поетична фантазія. Знаменно, що навіть домислені персонажі та події твору виросли з реальних «зерен», що вони насичені не тільки духом, а й фактажем історії. Жахи миколаївської солдатчини, через які пройшов поет, чергуються в романі з епізодами, де сильна і яскрава особистість Шевченка виступає в моторошних, а часом і екзотичних ситуаціях, яких чимало постачали умови напівдикого краю, де ще курилася земля від недавніх повстань і де разом з поетом відбували покарання волелюбці з усієї російської імперії.

           

            «Де ж кінець цим вічним мандрам? Де той порт, в якому кине він свій важкий життєвий якір, де знайде він свою сім’ю, жінку, діток? де це нарешті буде? І чи буде колись? Він втомився од вічних блукань, змерз душею серед чужих, хай і добрих людей. Адже ж найкращий друг ніколи не стане рідним. А саме рідного і кревного тепла благає його втомлене серце й самотня душа…»

 

 

Чайковський Б. Тарас Шевченко : роман-есе / Богдан Чайковський // Вітчизна. – 1992. - № 5/6. – С. 19-102 ; № 7/8. – С. 12-109.

            Роман-есе простежує весь життєвий шлях Кобзаря: від народження до моменту смерті. Починається з родовідної Тараса та чудового опису межиріччя Середнього Подніпров’я, Росі та Гнилого Тікичу - майже серця України, де у кущі численних хуторів, слобід та сел були Моринці й Кирилівка, які пізніше, пов’язавши свою історію з безсмертним ім’ям Шевченка, зажили світового розголосу. Саме земля Звенигородщини, яку «сходив Тарас малими босими ногами», уславилася своїм минулим, важким і водночас героїчним. Не менш славна була ця земля майстрами пензля та слова. А якою ж мальовничою місцевістю українського лісостепу була Шевченкова батьківщина! Тож з дитинства, долучаючись до всього народного, всотуючи в кожну жилку дух героїчності, незборності і високої поетичності своїх мужніх і талановитих пращурів, спершу підсвідомо, а з роками все свідоміше дозбирував дорогоцінні зерна національної духовності з неозорих розсипищ рідної культури: так починалося формування естетичних смаків, закладалися основи народного світогляду. Автор роману зупиняється на найбільш значущих подіях життя Кобзаря: служба козачком у Вільні, перебування у Петербурзі, навчання в Академії мистецтв, створення та друк «Кобзаря», знайомство з видатними та прогресивними діячами того часу, арешт, заслання, повернення в Україну.

           

            «Так молодий Тарас піднімався-злітав з низів кріпацької реальності у високості світу поезії на пружному крилі самовідданого захоплення віршуванням, вже тоді відчувши, що це крило природа подарувала йому не для затишного перебування в колі звичайних оспівувачів убогого становища смертних, а для чогось більшого, хоч іще не усвідомленого конкретно, точно не знайденого. І він шукав – шукав у житті, шукав у мистецтві, шукав у художньому слові, ширяючи водночас уже на двох пружних крилах – живопису і поезії»

 

Шевчук В. Син волі : роман у двох книгах. – К. : Дніпро, 1989. – 715 с. – Зміст: кн. 1. Син волі ; кн. 2. Терновий світ.

            У романі «Син волі» охоплено так званий “казематний” період життя Т. Шевченка, події розгорнено на обмеженому часовому плацдармі, що має кульмінаційну особливість, а вже відтак, з висоти цього плацдарму, завдяки асоціативно-ретроспективним екскурсам, розкриваються попередні епізоди й цілі, етапи його життєвого шляху. Художньо правдиво досліджено наукову тезу про стиль взаємин Т. Шевченка і П. Куліша - суперництво. Здобутком роману “Син волі” можна назвати нове трактування долі подруги Т. Шевченка за дитячих років Оксани Коваленко, взаємин з Афанасьєвим-Чужбинським, діяльності Кирило-Мефодіївського товариства.

 У другій частині дилогії - «Терновий світ», де реальним часом оповіді є події кінця 1860 року, останніх місяців життя  поета, асоціативно-психологічне збагачення образу Т. Шевченка розгорнуто через ефект подвійного віддзеркалення, коли «я» двічі стає об’єктом рефлексії свідомості - автора і головного героя. Різнобарвну мозаїку діалогів збагачують інтроспекції: аналіз поетом внутрішнього світу, станів своєї душі, фіксації своїх думок-переживань у розвитку тез і антитез, боріння стверджень і заперечень, конструктивно ускладнені форми діалогу героя з самим собою, із відсутнім співрозмовником.

 

            «...Самому іноді ставало страшно... Вірші його замучували. Вже третій місяць. Злива!.. Де б він не був, щоб не робив, терзають душу, зносять і рвуться, рвуться на білий світ. Захворів, схуд, знесилився, а їм байдуже – в’ються круг голови, вихлюпуються на біле поле аркушів і кидають його, спустошеного, напівживого, в болючий сон...»

 

* * *

 

            При підготовці виставки було використано бібліографічні покажчики:

• Т. Г. Шевченко : бібліографія ювілейної літератури. 1960-1964 / склав Ф. К. Сарана. – К. :. Наук. думка, 1968. – 624 с.
• Т. Г. Шевченко : бібліографічний покажчик. 1965-1988 / уклад.: Л. В. Бєляєва, Н. М. Мислович. – К. : [Центр. наук. б-ка ім. В. І. Вернадського], 1989. – 401 с.
• Тарас Шевченко : бібліографічний покажчик / уклад. Г. І. Гамалій. – К. : [Нац. парламент. б-ка України], 2004. – 238 с.
• Тарас Шевченко. 1989-2004 : матеріали до бібліографії / уклад. Г. І. Гамалій. – К. : [Нац. парламент. б-ка України], 2005. – 300 с.