У четвертому випуску дайджесту за 2014 рік розглянемо матеріали, присвячені Угоді про асоціацію України з ЄС, лібералізації візового режиму між Україною та ЄС, співробітництву України з міжнародними фінансовими організаціями та євроінтеграційним основам трансформації регіональної політики України.

* * *

Рудік О.

Угода про асоціацію з ЄС: значення для України

Угода про асоціацію є новаторським документом і першою угодою, що ґрунтується на політичній асоціації між ЄС та будь-якою з країн-учасниць «Східного партнерства». Також ця Угода є безпрецедентною з точки зору свого обсягу (низки сфер, які вона охоплює) і глибини (детальності зобов’язань і часових рамок їхнього виконання).

Політична частина Угоди, підписана 21 березня 2014 р. у Брюсселі на позачерговому саміті ЄС, становить лише трохи більше 2 відсотків від її загального обсягу (21 з 1 378 сторінок, за винятком протоколів і додатків). До цієї частини Угоди увійшли:

1. Преамбула, в якій викладено найважливіші ас­пекти відносин між ЄС і Україною, зокрема й прагнення до тісних і тривалих відносин. Хоча Преамбула має необов’язковий вступний характер, вона містить значущі посилання на спільні цінності й визначає рамки всієї Угоди.

2. Стаття 1, яка визначає цілі асоціації (сприяти поступовому зближенню Сторін, ґрунтуючись на спільних цінностях і тісних привілейованих зв’язках; забезпечити необхідні рамки для посиленого політичного діалогу в усіх сферах взаємного інтересу; сприяти, зберігати й зміцнювати мир і стабільність на регіональному та міжнародному рівнях; запрова­дити умови для посилених економічних і торговельних відносин, які вестимуть до поступової інтеграції України у внутрішній ринок ЄС; посилювати співробітництво у сфері юстиції, свободи та безпеки з метою забезпечення верховенства права та поваги до прав людини і основоположних свобод; запровадити умови для дедалі тіснішого співробітництва в інших сферах взаємного інтересу).

3. Розділ І «Загальні принципи», в якому зазначається, що повага до демократичних принципів, прав людини й основоположних свобод, а також повага до принципу верховенства права повинні формувати основу внутрішньої та зовнішньої політики сторін, забезпечення поваги до принципів суверенітету й територіальної цілісності, непорушності кордонів і незалежності, а також протидія розповсюдженню зброї масового знищення є основними елементами Угоди. Основу відносин сторін становитимуть принципи вільної ринкової економіки. Верховенство права, належне врядування, боротьба з корупцією, боротьба з різними формами транснаціональної організованої злочинності й тероризмом, сприяння сталому розвитку й ефективній багатосторонності є головними принципами для посилення відносин між сторонами.

4. Розділ II «Політичний діалог та реформи, по­літична асоціація, співробітництво та конвергенція у сфері зовнішньої та безпекової політики», в якому визначаються цілі політичного діалогу та форми його проведення (регулярні зустрічі представників сторін різного рівня, дипломатичні та військові канали, будь-який інший спосіб). Розділ також містить положення щодо питань:

-      діалогу і співробітництва з питань внутрішніх реформ - внутрішня політика сторін має ґрунтуватися на спільних принципах, зокрема таких, як: стабільність і дієвість демократичних інституцій, верховенство права та повага до прав людини й основоположних свобод;

-      зовнішньої та безпекової політики - сторони мають поглиблювати свій діалог і співробітництво та сприяти поступовій конвергенції у сфері зовнішньої та безпекової політики, в тому числі Спільної політики безпеки та оборони (СПБО);

-      регіональної стабільності - сторони активізують спільні зусилля з метою поширення стабільності, безпеки та демократичного розвитку у спільному сусідському просторі, зокрема співпрацювати з метою мирного врегулювання регіональних конфліктів;

-      попередження конфліктів, антикризового управління та військово-технічного співробітництва - сторони посилюватимуть практичне співробітництво з попередження конфліктів та у сфері антикризового управління, зокрема з метою забез­печення більш активної участі України в цивільних і військових операціях ЄС із подолання кризових ситуацій, а також у відповідних навчаннях і тренуван­нях, зокрема тих, що проводяться в рамках СПБО;

-      нерозповсюдження зброї масового знищення - сторони домовилися співпрацювати й робити внесок у запобігання розповсюдження зброї масового знищення, супутніх матеріалів і засобів їхньої доставки відповідно до зобов’язань у рамках міжнародних угод і договорів у сфері роззброєння й нерозповсюдження, а також інших відповідних міжнародних зобов’язань;

-      роззброєння, контролю над озброєннями, експортного контролю та боротьби з незаконною торгівлею зброєю — сторони розвиватимуть по­дальше співробітництво з роззброєння, зокрема зменшення надмірних запасів стрілецької та легкої зброї, а також подолання наслідків покинутих боєприпасів, що не вибухнули, для цивільного населення та довкілля;

-      боротьби з тероризмом - сторони домовили­ся співпрацювати на двосторонньому, регіональному та міжнародному рівнях із метою запобігання та боротьби з тероризмом відповідно до міжнародного права, міжнародних норм у сфері прав людини, а також до гуманітарного права та норм права, що регулюють статус біженців.

Окрему статтю Розділу II присвячено Міжнародному кримінальному суду із закликом до співпраці між ЄС і Україною в забезпеченні миру та міжнародної справедливості шляхом ратифікації та впровадження Римського статуту Міжнародного кримінального суду та його відповідних інструментів.

5. Розділ VII «Інституційні, загальні та прикінце­ві положення». Передбачена розділом інституційна структура Угоди в цілому є традиційною для європейської політичної практики. Так, політичний діалог і діалог із питань політики на найвищому рівні між Україною і ЄС відбуватиметься на рівні самітів, які проводитимуться, як правило, один раз на рік. Під час самітів здійснюватиметься загальний нагляд за виконанням Угоди, а також відбуватиметься обго­ворення будь-яких двосторонніх або міжнародних питань, що становлять взаємний інтерес. Політичний діалог і діалог із питань політики на рівні міністрів відбуватиметься в рамках Ради асоціації, а також у рамках регулярних зустрічей між представниками обох сторін за взаємною згодою.

Рада асоціації у складі членів Уряду України, Ради ЄС та Європейської Комісії здійснюватиме контроль і моніторинг застосування й виконання Угоди, періодично переглядатиме її функціонування у світлі визначених цілей, вивчатиме будь-які головні питання, що виникають у рамках Угоди, а також інші двосторонні або міжнародні питання, що становлять взаємний інтерес. Для досягнення цілей Угоди Рада асоціації має повноваження ухвалювати рішення, які є обов’язковими для сторін. Відповідно до мети поступового наближення законодавства України до права ЄС Рада слугуватиме форумом для обміну інформацією про законодавчі акти сторін; із цією ме­тою вона може актуалізувати або вносити поправки до додатків Угоди, враховуючи розвиток права ЄС і стандартів, що застосовуються. Засідання проводитимуться щонайменше один раз на рік, а також за необхідністю. Головування в Раді асоціації здійсню­ватиметься по черзі представником України і представником ЄС.

Засновується також Комітет асоціації, який у складі представників обох сторін (головним чином на рівні вищих посадових осіб) надаватиме допомо­гу Раді асоціації у виконанні нею своїх обов’язків, зокрема шляхом підготовки її засідань. Рішення Комітету, в тому числі в межах делегованих Радою повноважень, є обов’язковими для сторін. Засідання Комітету асоціації проводитимуться щонаймен­ше один раз на рік. У Комітеті почергово головува­тимуть представник України та представник Союзу. Комітетові асоціації надають допомогу підкомітети.

Для проведення зустрічей та обміну думками між членами Верховної Ради України і Європейського Парламенту створюється Парламентський комітет асоціації, який самостійно визначає регулярність проведення своїх засідань. Парламентський комітет асоціації має бути поінформований про рішення та рекомендації Ради асоціації; він може надавати Раді асоціації рекомендації. Головування здійснюється почергово представником Верховної Ради України та представником Європейського Парламенту.

Україна та ЄС сприятимуть проведенню регулярних засідань представників громадянського суспіль­ства сторін з метою інформування про виконання Угоди та врахування їхнього внеску в її виконання, для чого створюється Платформа громадянського суспільства. Регулярність засідань визначатиметься Платформою самостійно. Платформа громадян­ського суспільства має бути поінформованою про рішення та рекомендації Ради асоціації; вона може надавати Раді асоціації рекомендації.

Для забезпечення належного виконання текст Угоди містить такі загальні та кінцеві положення:

-      встановлюються конкретні строки для узгодження українського законодавства з відповідним законодавством ЄС, які коливаються в межах від 2 до 10 років після набуття Угодою чинності;

-      процес наближення матиме динамічний характер, а його темп повинен відповідати основним реформам в ЄС, але пропорційно здатності України реалізовувати таке наближення;

-      запроваджується механізм здійснення постійного оцінювання стану виконання та реалізації захо­дів і зобов’язань, передбачених Угодою, що є особливо важливим для ГВЗВТ;

-      моніторинг включатиме оцінку наближення за­конодавства України до законів ЄС (і там, де доцільно, до міжнародних інструментів) відповідно до Уго­ди про асоціацію;

-      передбачено механізм вирішення спорів, який використовуватиметься, якщо якась зі сторін не ви­конає свої зобов’язання; у частині ГВЗВТ передба­чений додатковий обов’язковий механізм вирішення спорів, пов’язаних із торгівлею, у вигляді спеціального протоколу, який спирається на традиційний спосіб вирішення спорів у рамках СОТ.

Строк дії Угоди про асоціацію між ЄС і Україною є необмеженим. Водночас упродовж п’яти років сто­рони проведуть комплексний аналіз досягнення цілей Угоди.

Угода про асоціацію є однією з найважливіших віх подальшого внутрішнього й зовнішнього розвитку України. У разі успішного виконання цей документ визначить геополітичне й цивілізаційне майбутнє України впродовж наступних кількох десятиліть.

Для України значення підписання політичної частини Угоди полягає в такому:

-      Угода є першим двостороннім документом, в якому ЄС визнає європейський вибір та європейські прагнення України як країни, що поділяє з ЄС спільну історію та спільні цінності;

-      положення цієї частини Угоди стануть надійним дороговказом на шляху виконання Україною політичних критеріїв вступу в ЄС, потужним стимулом європеїзації політичної та адміністративної систем Української держави;

-      у документі чітко визначені політичні цілі, яких має досягнути Україна під час реалізації Угоди, а та­кож основоположні принципи, яких мають дотримуватися сторони;

-      ЄС надав юридичні гарантії суверенітету, територіальної цілісності, непорушності кордонів і незалежності України, оскільки Угода є міжнародно-правовим документом, який підлягає ратифікації сторонами;

-      посилюється роль України як глобального й регіонального гравця у сферах зовнішньої політики, безпеки, боротьби з тероризмом, мирного врегулювання регіональних конфліктів;

Україна зобов’язалася ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду (МКС) 1998 р. (підписаний Україною в 2000 р.), що дасть змогу МКС працювати в нашій державі з правом розгляду низки справ, зокрема щодо злочинів проти людяності;

Україна підтвердила свою участь у Договорі про нерозповсюдження ядерної зброї, що є надзвичайно важливим сигналом щодо незмінності без’ядерного статусу України не лише для ЄС і США, а й для всього світу.

Підписання політичної частини Угоди про асоціа­цію також стало свідченням рішучої підтримки України Європейським Союзом під час найскладнішого етапу розвитку Української держави з часів здобуття незалежності.

Щодо підписаної 27 червня 2014 р. економічної частини Угоди, то саме її виконання має забезпечити поступову інтеграцію економіки України в єдиний внутрішній ринок ЄС. У зв’язку з цим положення щодо торгівлі й торговельних питань становлять левову частку не лише економічної частини Угоди, а й усього документа в цілому (80%). До економічної частини також увійшли положення, які стосуються сфер юстиції, свободи та безпеки, економічного та секторального співробітництва (15%), фінансової співпраці та боротьби з шахрайством.

Варто зазначити, що створення ЗВТ є випробуваною часом формою економічної інтеграції, яку країни широко використовують для прискорення темпів економічного зростання шляхом активізації дво- або багатосторонньої торгівлі. У межах ЗВТ держави усувають усі бар’єри на шляху вільного руху товарів між собою, але кожна з них зберігає автономію щодо регулювання торговельних відносин із держа­вами, що не є членами ЗВТ. На відміну від Митного союзу, режим ЗВТ не потребує створення наднаціональних органів для здійснення спільної торговель­ної політики.

Україна, яка розвиває експортоорієнтовану еко­номіку, також має широкі торговельні зв’язки (в січ­ні-лютому 2014 р. зовнішньоторговельні операції проводилися з партнерами зі 191 країни світу), од­нак на даний час створила лише дві ЗВТ: із 1 черв­ня 2012 р. із країнам Європейської асоціації вільної торгівлі (Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія, Швейца­рія) та з країнами СНД (з 20 вересня 2012 р.). За даними Мінекономрозвитку України, вже заверше­но переговори з Чорногорією та Сирією; на різних етапах ведуться переговори щодо створення ЗВТ із Канадою, Туреччиною, Сербією та Сінгапуром; ведуться консультації та вивчається доцільність започаткування відповідних переговорів з Ізраїлем, В’єтнамом, Ліваном.

Передбачена Угодою ГВЗВТ виходить далеко за межі класичних ЗВТ та передбачає не лише взаємне відкриття ринків для більшості товарів і послуг, а також взаємне надання доступу до ринків державних закупівель (обсяг держзакупівель становить близь­ко 19% ВВП ЄС), лібералізацію режимів іноземно­го інвестування, запровадження нових правил щодо окремих аспектів конкурентної політики, у т.ч. державної допомоги, застосування сучасних норм і правил захисту прав інтелектуальної власності. Угода містить обов’язкові до виконання положення щодо поступового наближення до норм і стандартів ЄС у сфері торгівлі та суміжних галузях (наприклад, стандарти і правила оцінки відповідності), санітарних і фітосанітарних правил, пов'язаних із торгівлею енергетичних аспектів, зокрема таких, як інвестиції, транзит і транспортування.

Переваги від створення ГВЗВТ із ЄС є очевидними. Ось лише деякі з найсуттєвіших:

1. Україна остаточно стане на шлях європейської інтеграції, оскільки Угода про асоціацію робить не­можливою участь нашої держави в амбітних планах Росії щодо створення Євразійського Економічного Союзу як євразійського аналога ЄС (важливе значення має також той факт, що Україна не може бути членом економічного й політичного інтеграційного об’єднання разом із країною, яка грубо порушила суверенітет і територіальну цілісність Української держави).

2. Україна отримає реальну можливість стати на шлях модернізації, як того вимагає сучасний стан глобальної економіки та загострення конкуренції між економічно розвиненими країнами за ринки збуту товарів і послуг. Інтеграція в єдиний внутрішній ринок ЄС стане потужною рушійною силою еконо­мічного розвитку України, прискорить проведення необхідних реформ у нашій державі.

3. Завдяки суттєвому зниженню чи повному скасуванню ввізних мит (на близько 97% (Україна) та 96,3% (ЄС) тарифних ліній) українські підприємці отримають доступ на найбільший в Європі ринок (понад 508 млн населення) з високим рівнем купівель­ної спроможності. Передбачені Угодою реформи призведуть до поліпшення ділового клімату в Україні, що посилить конкурентоспроможність національної економіки, сприятиме її виходу на нові ринки збуту товарів і послуг.

4. Україна отримує реальний шанс суттєво зменшити рівень корупції, яка стала потужною руйнівною силою в усіх сферах суспільного життя країни. Згід­но зі щорічним звітом «Індекс сприйняття корупції», укладеному міжнародною організацією Transparency International, Україна у 2013 р. була визнана найкорумпованішою країною Європи і п’ятою за рівнем корупції у СНД (у компанії з Киргизстаном, Таджикис­таном, Туркменістаном та Узбекистаном), посівши в загальному рейтингу 144 місце зі 177. Як уже зазначалося, Угода створює інституційні та правові пере­думови для запобігання і протидії корупції.

Казна України. – 2014. - № 5. – С. 10-14.

 

Дрига С. Г.

Шлях України до ЄС: подолання межі делімітації цінностей двох економічних систем

Протестний характер національно-патріотичних акцій в Україні восени 2013 року був формально спрямований проти корупції у діючій системі державної влади, свавілля правоохоронних органів і сил спецпризначення та на підтримку орієнтації розвитку держави у форматі європейських економічних, політичних і соціальних цінностей. Реальний зміст вимог Євромайдану в економічній площині актуалізував засадничі умови що необхідні для розбудови економіки країни єв­ропейського зразку - відкритість широкого доступу громадян до економічних ресурсів: землі, праці, підприємництва у його найрізноманітніших формах організацій економічної діяльнос­ті.

Проте формальне переформатування влади слід розгля­дати як необхідну «start-up умову», за якою мають розпоча­тися по істині революційні за змістом руйнації існуючого сус­пільного устрою при одночасному створенні системних умов щодо імплементації в українські реалії державного утворення базисних основ європейської моделі соціально-орієнтованої економічної і політичної системи.

Загрозою очікуванням побудови проєвропейської держави може стати недооцінка корінних цінностей вітчизняної суспіль­ної системи.

Найбільш вагомим з фундаментальних постулатів економічної науки, в межах якого знаходяться відповіді на питання щодо формування і подальшого розвитку ефективної суспільної системи, є усвідомлення того факту, що в сучасному світі домінують лише два типи суспільного устрою. Перший тип формується і існує за принципами системи обме­женого доступу до ресурсів. До цього типу організації суспільного устрою відноситься щонайменше чотири п’ятих країн світу. Решта країн створили і постійно удосконалюють інший тип суспільного устрою - на засадах системи відкритого доступу до ресурсів.

Суспільна рівновага в системах відкритого доступу забезпечується відкритою конкуренцією, свободою створення різноманітних підприємницьких форм і верховенства права. Такі суспільства використовують конкуренцію та держав­ці інституції для дотримання конституційних прав, включаючи загальний політичний контроль за всіма організаційними нормами з можливим застосуванням примусу, але тільки за згоди переважної більшості суспільства. За цими цінностями нормуються і еліти суспільства.

Протилежністю системи відкритого доступу є система обмеженого доступу, яка суспільну рівновагу утримує принципово іншим механізмам. Базовими цінностям цього ме­ханізму є розподіл сфер економічного впливу між елітами з метою отримання певної частки надприбутків. При цьо­му еліти зацікавлені переважну більшість часу співіснувати мирно, оскільки добросовісна конкуренція зменшує їх надприбутки. Укорінення непорушності порядків отримання надприбутків еліти досягають встановленням своїх правилам: не допускати конкуренцію та обмежувати доступ для но­вих гравців. Країни, де домінує порядок «ренти» та «обмеженого доступу», характеризуються незначним економічним зростанням, малою кількістю підприємств, системою відно­син. які будуються за принципом сімейних та особистих при­вілеїв, неоднорідністю примусів до виконання законів та не­захищеністю прав власності.

Товариство з обмеженим доступом народжується тоді, ко­ли посеред хаосу народжується еліта. Вона утримує владу за рахунок ренти, що утворюється завдяки відсутності вільного входу. Рента використовується елітою і для утримання влади, і для хорошого життя. Політичний устрій такого суспільства - це механізм створення і підтримки рент, а економічний устрій - це бізнес в умовах високих вхідних бар'єрів. Висока маржа у тих, хто всередині. Головна сфера, до якої тільки еліта має доступ, - створення і зміна організаційних форм.

Це і є субстанційними цінностями, на яких розбудовується система обмеженого доступу у протилежність системі від­критого доступу та вільної конкуренції.

Цим пояснюється ментальна відмінність поведінки еліт у різних системах. Еліти країн - лідерів сучасного світу не про­сто орієнтовані, а креативно «загострені» на творчу руйнацію застарілих методів отримання прибутків і системне створення інновацій. У контексті з бізнес-елітами набуває відповідного раціоналізму і держава, яка, орієнтуючись на розвиток, стиму­лює довготривалу підприємницьку перспективу. Враховуючи, що для розвитку потрібно більше ресурсів, ніж можуть забез­печити приватні ринки капіталу, держава бере на себе функцію мобілізації відсутніх ресурсів і значні ризики, пов’язані з інно­ваційними зрушеннями. Держава діє як сурогатний підприє­мець: впроваджує необхідні правила та інструменти соціально­го контролю, які істотно знижують інвестиційні і підприємницькі ризики. Бюрократи в країнах, орієнтованих на розвиток, максимізують не власний, а загальний добробут і тому просува­ють економічний розвиток, а не перешкоджають йому. Тому ці країни успішно розвиваються, а переважна кількість країн світу стагнує завдяки «хижацькій» ментальності еліт.

Україна відноситься до країн, чий тип суспільного устрою розбудований за класичною схемою системи обмежено­го доступу. Тому вітчизняні еліти патологічно «загострені» на отримання величезної ренти виключно для особистого ко­ристування з безвідповідальною неповагою навіть до міні­мального рівня добробуту громадян України. Правила гри, що ними встановлені, не є раціональними з погляду пріоритетів суспільного розвитку, оскільки формування бюрократії відбу­вається за родовою ознакою (трайбалізм) і державні служ­бовці при розподілі ресурсів використовують своє становище для того, щоб заробити гроші собі і родичам (непотизм).

Логічно, що у порядку речей в таких системах хабарництво і «відкати». Концентруючи увагу на отриманні надприбутків, вищий щабель еліти втрачає контроль над підлеглими се­редньою ланкою держслужбовців, які займаються тим са­мим на своєму рівні (наприклад, проведення «квазітендерів» на держзамовлення наприкінці року). У результаті за двад­цять чотири роки незалежності України жодний проект або програма не була виконана.

Формування та існування суспільної системи на засадах обмеженого доступу до ресурсів «допускає тіняву або явну коаліцію режиму з опозиційними партіями, силами та окре­мими депутатами. Еліти знають, що насильство скоротить їх ренту, вони мають стимул не битися один з одним. Більше того, будь-яка еліта усвідомлює, що інша еліта має ті самі стимули. Таким чином, у звичайному стані політична система управляє економічною, використовуючи її для створення ренти, яка укріплює політичний порядок». Безперспек­тивність «обмеженого доступу» полягає в тому, що природ­ний стан соціуму виявляється в економіці через домінацію монополії на кожному ринку, а у політиці - через домінацію монізму (прямий шлях до диктатури),

У таких умовах пересічні громадяни потерпають від жорстокої експлуатації з боку національної еліти і не мають жодного шансу для реалізації власних інтересів. Суспільство впадає у депресію, в песимізм при одночасному зростанні по­тенції протестних настроїв, які з часом знаходять прояв у на­сильницьких способах впливу на владу аж до збройного по­встання. Якщо громадяни не борються щодня за демократію та вільний ринок, країна скочується саме до цього стану - мо­нополії і диктатурі. Бідності і нещастя, іншими словами.

Формування ринкових відносин в Україна. – 2014. - № 9. – С. 7-10.

 

Мітряєва С. І.

Лібералізація візового режиму між Україною та Європейським Союзом

Лібералізація візового режиму між країнами є складником і тенденцією світових глобалізаційних процесів кінця XX та початку XXI ст.

Аналіз моделей візової політики і практики різних країн світу дає можливість виокремити такі візові режими:

•        візовий режим «попереднього» оформлення, який передбачає спеціальні умови (правила) отримання візи певної країни через мережу її консульських офісів в інших країнах і порядок перетину її державного кордону та встановлений цією державою в односторонньому порядку або за домовленостями із цими державами;

•        візовий режим «швидкого» оформлення, який передбачає спеціальні умови (правила) отримання візи певної країни безпосередньо на кордоні перед в'їздом до неї та встановлений цією державою в односторонньому порядку або за домовленостями з іншими державами;

•        спрощений візовий режим, який передбачає особливий, відмінний від загальновизначеного країною візового режиму, порядок оформлення віз через мережу своїх консульських офісів для певних категорій громадян інших країн та встановлений в односторонньому порядку або за домовленостями з іншими державами;

•        транзитний візовий режим, який передбачає можливість перетину кордону певної держави та перебування на її території впродовж визначеного часу для власників віз інших держав за умови прямування в ці країни;

•        безвізовий режим.

Процес лібералізації візового режиму між Україною та іншими країнами відбувається двома шляхами. Тобто для громадян низки країн Україна одномоментно запровадила безвізовий режим в'їзду та перебування на своїй території, а з іншими лібералізація здійснюється поетапно.

Так, станом на 1 січня 2014 р. режим в'їзду громадян з інших країн на територію України є таким:

·       візовий режим для громадян 135 країн світу;

·       режим безвізового в'їзду для громадян 63 країн.

Наразі до громадян України застосовуються:

·      візовий режим при в'їзді до 157 країн світу, з яких до 28 країн режим в'їзду є спрощеним для визначених категорій громадян України та ще до 51 країни - візовий режим «швидкого» оформлення безпосередньо на кордоні;

·      режим безвізового в'їзду до 41 країни.

Симетричний візовий режим встановлений між Україною та 89 країнами світу, асиметричний - 109. Слід зазначити, що 25 країн із числа країн, з якими візовий режим є асиметричним (безвізовим з боку України та візовим з іншого боку), застосовують різні інструменти та механізми спрощення, про що йтиметься далі більш детально.

Щодо безвізового режиму в'їзду на територію України, то до громадян різних країн цієї групи застосовані різні умови щодо терміну перебування. Так, кількість днів перебування:

•        є нелімітованою для громадян Азербайджану, Білорусі, Молдови, Узбекистану;

•        дозволена до 90 діб протягом 365 діб для громадян Аргентини;

•        дозволена до 90 діб протягом 180 діб для громадян Австрії, Андорри, Бельгії, Болгарії, Бразилії (з метою туризму та бізнесу), Ватикану, Великої Британії, Греції, Данії, Естонії, Ізраїлю, Ірландії, Ісландії, Іспанії, Італії, Казахстану, Канади, Киргизстану, Кіпру, Кореї, Латвії, Литви, Ліхтенштейну, Люксембургу, Мальти, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Польщі, Португалії, Росії, Румунії, Словаччини, Словенії, США, Таджикистану, Фінляндії, Франції, Чорногорії, Хорватії, Швейцарії, Швеції, Чехії, Японії;

•         дозволена до 60 діб для громадян Туреччини;

•         дозволена до 30 діб для громадян Брунею;

•         дозволена до 30 діб протягом 60 діб для громадян Боснії і Герцеговини та Сербії;

•         дозволена до 14 діб для громадян Гонконгу.

Щодо безвізового режиму в'їзду громадян України до інших країн, то так само термін безвізового перебування є різним. Так, безвізове перебування є:

•         нелімітованим при в'їзді та перебуванні в Азербайджані, Антигуа і Барбуда, Білорусі, Вірменії, Гватемалі, Гренаді (з метою туризму), Грузії, Молдові, Монголії, Нікарагуа, Росії, Узбекистані;

•         дозволене до 183 діб у Перу;

•         дозволене до 90 діб при в'їзді в Албанію, Аргентину, Бразилію (з метою туризму та бізнесу), Еквадор (з метою туризму), Ізраїль, Казахстан, Киргизстан, Македонію (до 15 березня 2018 p.), Панаму, Парагвай, Сальвадор, Таджикистан, Чорногорію;

•         дозволене до 30 діб у Боснії і Герцеговині, Брунеї, Малайзії, Сербії, Тунісі (з метою туризму), Ямайці (з метою туризму);

•         дозволене до 60 днів у Туреччині;

•         дозволене до 14 днів у Гонконзі.

Щодо візового режиму «швидкого» оформлення на кордоні, то в деяких країнах (ОАЕ, В'єтнам, Гана, Кувейт, Руанда, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Суринам, Шрі-Ланка та ін.) оформлення візи на кордоні можливе лише за умови «попереднього узгодження з імміграційною службою» з наданням значної кількості документів. У деяких випадках це означає переважну потребу оформляти візи заздалегідь у консульствах, тобто режим є візовим. Для прикладу, візовий режим «швидкого» оформлення візи на кордоні ОАЕ є лише формальним, на практиці візу потрібно оформлювати завчасно в консульстві.

Слід зазначити, що взаємні поїздки громадян України та Білорусі можна здійснювати за внутрішніми та закордонними паспортами. До решти країн громадяни України можуть в'їжджати тільки за закордонними паспортами. Власники шенгенських віз можуть в'їжджати до Андорри, Болгарії, Ватикану і Сан-Марино. Румунія дозволяє безвізовий транзит терміном до трьох днів.

Щодо візового режиму стосовно громадян України, то консульський збір за оформлення візи різниться між країнами. Важливе значення має також і місцезнаходження консульської установи. Для прикладу, оформлення віз для громадян України для в'їзду до Анголи, Бангладеш, Бахрейну, Бурунді, Габону, Гвінеї-Бісау, Екваторіальної Гвінеї, Еритреї, Ефіопії, Зімбабве, Камеруну, КНДР, Колумбії, Демократичної та Народної республік Конго, Кот-д'Івуару, Ліберії, Мавританії, Малі, Нової Зеландії, Саудівської Аравії, Сінгапуру, Сьєрра-Леоне, Чилі, Чаду та деяких інших відбувається у Москві. Відповідно, необхідність особистої присутності заявника при подачі документів здорожує візову процедуру. В окремих випадках необхідне також оформлення візи іншої країни, де знаходиться консульська установа, до округу якої входить Україна. Наприклад, така консульська установа Бутану знаходиться у Брюсселі, Гайани - в Лондоні, Буркіна-Фасо - у Берліні та ін.

Візовий режим з України із країнами ЄС - членами Шенгенської зони є таким:

•    вартість консульського збору за оформлення шенгенської візи - 35 євро (70 євро у терміновому режимі);

•    період оформлення візи - 10 робочих днів (до 30 календарних днів в окремих випадках, зокрема у випадку необхідності здійснення подальшої перевірки наданих документів; 3 робочі дні у терміновому режимі);

•    термін тривалості візи - у разі транзиту повинен збігатися із часом, необхідним для транзиту, у випадку одноразової візи має включати додатковий «пільговий термін» -15 днів, у випадку стандартної багаторазової візи - 6 місяців з перспективою видачі наступних віз із терміном дії до 5 років;

•    термін перебування не повинен перевищувати 90 днів за період 180 днів.

При цьому країни ЄС із 2007 р. поступово лібералізують візовий режим для громадян України у відповідь на одностороннє скасування Україною візового режиму для його громадян у 2005 p., керуючись балканською моделлю лібералізації візового режиму в переговорному процесі, «Дорожньою картою» з візової лібералізації (затвердження якої відбулося під час саміту Україна-ЄС восени 2010 р.) та Планом дій з лібералізації візового режиму (ПДВЛ). Процес лібералізації візового режиму для громадян України з боку ЄС відбувається із застосуванням двох складників - режиму місцевого прикордонного руху, а також режиму спрощеного оформлення віз для визначених категорій громадян усієї країни.

Зазначимо, що цей процес розпочався лише з вересня 2007 р. із підписанням двосторонньої Угоди між Україною та Угорщиною щодо запровадження режиму місцевого прикордонного руху для жителів прикордонних територій. Фактично цей режим місцевого прикордонного руху почав функціонувати з 11 січня 2008 р. Враховуючи позитивні результати застосування цього інструментарію, відповідні угоди були підписані між Україною і Польщею та Україною і Словаччиною у березні і травні 2008 р. відповідно. Режим місцевого прикордонного руху почав функціонувати з 27 вересня 2008 р. між Україною і Словаччиною та з 1 липня 2009 р. між Україною та Польщею. Нині місцевий прикордонний рух став одним з ексклюзивних досягнень Європейського Союзу в напрямку лібералізації візового режиму з Україною.

У 2008 р. ЄС запровадив режим спрощеного оформлення віз для визначених категорій громадян усієї України. Таким чином, для визначених категорій громадян усієї України скасовано візові збори за оформлення шенгенських віз, надано можливість оформлення багаторазових і довгострокових віз та запровадження режиму безвізових поїздок для власників службових паспортів.

Підтримка Європою Євромайдану та революційних змін сприятиме ліпшому сприйняттю громадян України, втім, цього замало, аби очікувати на вирішення питання скасування віз лише політичним рішенням. Тому нова влада має подвоїти зусилля для вирішення питання про скасування віз уже сьогодні. Нині перед Україною відкрилося «вікно» можливостей для вирішення питання безвізового режиму з ЄС протягом 1,5-2 років. Останнім часом громадські та політичні лідери Європи закликають скасувати візи для громадян України.

Керівництво ЄС шукає способи для винагороди українців за їх європейські устремління. Але є відповідні правила, і Україна повинна їх виконати. Ці правила передбачають, що необхідно пройти ще той відрізок шляху у виконанні пунктів Плану дій з лібералізації візового режиму (ПДЛВ), який залишився. Ідеться передусім про введення біометричних паспортів, зміну Закону України «Про єдиний державний демографічний реєстр» та антикорупційний пакет. Належні зміни мають відбутися і в політиці притулку та реадмісії. Паралельно із завершенням формування законодавчої бази ПДЛВ мають активно впроваджуватися ті напрями державної політики, що становитимуть основу виконання другої фази. За таких умов можна було б очікувати скасування віз для громадян України до 2015 р.

Найближчим часом планується лібералізувати візовий режим з Ісландією, Швейцарією, Чилі, Сінгапуром і Венесуелою. Відповідні проекти угод перебувають на стадії підготовки.

Стратегічні пріоритети. – 2014. - № 2. – С. 146-153.

 

Колосова В. П., Іванова І. М.

Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями: сучасний стан та перспективи розширення

Важливу роль у економічному розвитку України відіграють фінансові ресурси інших країн і міжнародних фінансових організацій.

Документом, на базі якого здійснюється співпраця з групою Світового банку (Міжнародним банком реконструкції та розвитку, Міжнародною асо­ціацією розвитку, Міжнародною фінансовою корпорацією, Багатостороннім агентством гарантування інвестицій, Міжнародним центром урегулювання інвестиційних спорів), є Стратегія партнерства з Україною на період 2012— 2016 рр. (далі — Стратегія), де зазначається, що співпраця спрямована на допомогу уряду України в реалізації програм економічних реформ. У Стратегії партнерства дається оцінка переваг України та її потенціалу для довгострокової перспективи, але при цьому окреслюється ряд вимог, котрих вона повинна дотримуватися, зокрема щодо тісних контактів із інвесторами, необхідності мати необтяжливу регуляторну базу, встановити незаперечні права власності та контролювати корупційні прояви.

Кредитна програма на перших два роки (2013 і 2014) передбачає надан­ня кредитів по 500 млн дол. США щороку у формі інвестиційних позик. У 2015-2016 рр. передбачена можливість фінансування інвестиційних проек­тів у таких сферах: транспорт, енергоефективність, комунальні послуги, охо­рона здоров’я. Загалом за роки співробітництва Світовий банк затвердив для України 47 позик на суму 7,5 млрд дол. США, з яких станом на 1 січня 2014 р. отримано 5,8 млрд дол.

Світовий банк пропонує застосовувати калібрований підхід до фінансової допомоги: так у разі прискорення реформ і поліпшення урядування він декла­рує можливість збільшення обсягів допомоги. При цьому акцент робиться на наданні інвестиційних позик у тих сегментах, де попередньо був позитивний досвід, зокрема будівництві доріг, енергетичному й муніципальному секторах. Світовим банком дається оцінка можливих результатів поліпшення ділового регуляторного середовища для більш конкурентної й диверсифікованої еко­номіки, вдосконалення інфраструктури підприємницької діяльності, підви­щення продуктивності та конкурентоспроможності в сільському господарстві тощо. Стратегією партнерства також передбачена можливість надання Україні програмних позик на фінансування державного бюджету (підтримку політики розвитку).

Серед спільних проектів із Міжнародним банком реконструкції та розвит­ку (МБРР) за рахунок коштів, залучених державою та під державні гарантії, реалізуються такі:

Розвиток міської інфраструктури. Сума позики — 140 млн дол. США, термін залучення — 20 років. Відповідальним виконавцем проекту є Міністерство регіо­нального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. Проекти впроваджуються в таких містах: Слов’янськ, Одеса, Калуш, Коломия, Кременчук, Черкаси, Чернігів, Харків, Дрогобич, Новоград-Волинський, Нова Каховка, Бориспіль, Кам’янець-Подільський, Івано-Франківськ. Мета проек­ту — надання комунальним підприємствам допомоги для надійного забезпечен­ня населення України якісними комунальними послугами.

Поліпшення автомобільних доріг і безпеки руху. Сума позики — 400 млн дол. США, термін залучення — 30 років. Відповідальним виконавцем і впроваджувальною установою є Державне агентство автомобільних доріг України (Укравтодор). Мета проекту — приведення до європейського рівня транс­портно-експлуатаційного стану автомобільної дороги М-03 Київ-Харків-Довжанський на ділянці від м. Бориспіль до м. Лубни та поліпшення транс­портно-експлуатаційного стану автомобільних доріг загального користування на аварійно небезпечних ділянках і місцях концентрації ДТП.

Другий проект поліпшення автомобільних доріг і безпеки руху. Сума позики — 450 млн дол. США, термін залучення — 17 років. Відповідальним виконавцем і впроваджувальною установою є Укравтодор. Мета проекту — приведення до європейського рівня транспортно-експлуатаційного стану автомобільної дороги М-03 Київ — Харків на ділянці від м. Лубни до м. Полтава — однієї з найважливіших магістральних доріг України, що співпадає з національним транспортним коридором Європа — Азія.

Розвиток системи державної статистики для моніторингу соціально-еконо­мічних перетворень (із урахуванням додаткового фінансування). Сума позики — 42 млн дол. США, термін залучення — 20 років. Відповідальним виконавцем проекту є Державна служба статистики України, впроваджувальними устано­вами — Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Національний банк України, Міністерство фінансів України та Державна служба статисти­ки України. Мета проекту — створення сталої національної системи статис­тики шляхом її комплексного й системного реформування для повнішого задоволення потреб органів державного управління та інших користувачів у об’єктивній статистичній інформації щодо соціально-економічного розвит­ку країни, її регіонів, галузей і секторів економіки.

Передача електроенергії. Сума позики — 200 млн дол. США, термін залу­чення — 20 років. Відповідальним виконавцем проекту є Міністерство енер­гетики та вугільної промисловості України, впроваджувальною установою — НЕК “Укренерго”. Мета проекту — підвищення надійності постачання елек­троенергії за допомогою реабілітації передавальних станцій, оновлення мережі передачі електроенергії та збільшення інституційних можливостей оператора передавальної системи НЕК “Укренерго”.

Реабілітація гідроелектростанцій (із урахуванням додаткового фінансування). Сума позики — 166 мли дол. США, термін залучення — 20 років. Відповідальним виконавцем проекту є Міністерство енергетики та вугільної промисло­вості України, впроваджувальними установами — ПАТ “Укргідроенерго”, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Мета проекту — збільшення виробничих потужностей гідроенергетики, підвищення надійності й ефективності роботи гідроелектро­станцій, поліпшення технічних параметрів їх функціонування, безпечної екс­плуатації їхніх гідротехнічних споруд.

Другий проект розвитку експорту. Сума позики — 150 млн дол. США, тер­мін залучення — 20 років, сума додаткового фінансування Світового банку — 150 млн дол. Відповідальним виконавцем проекту є АТ “Укрексімбанк”, впрова­джувальними установами — вітчизняні банки, підприємства-експортери. Мета проекту — сприяння розвитку експорту недержавних підприємств України шляхом середньо- й довгострокового кредитування інвестиційних потреб експортоорієнтованих підприємств, поповнення їхніх оборотних коштів, надання досту­пу підприємствам до дешевших ресурсів шляхом ширшого використання нових банківських продуктів.

Проект з енергоефективності. Сума позики — 200 млн дол. США, термін залу­чення — 29,5 року. Відповідальним виконавцем проекту є АТ “Укрексімбанк”, впроваджувальними установами — вітчизняні банки, підприємства-експортери. Мета проекту — кредитування заходів із поліпшення енергоефективності українських промислових і муніципальних підприємств.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) входить до системи провідних міжнародних фінансових установ із найвищим кредитним рейтин­гом — ААА. Банк надає допомогу країнам Східної Європи та колишнього Радянського Союзу на етапі ринкової трансформації, зокрема для довгостро­кового економічного зростання певного регіону за рахунок фінансування інвестиційних проектів. ЄБРР сприяє переходу до відкритої економіки, орієн­тованої на ринок, розвиткові приватної підприємницької ініціативи в країнах Центральної та Східної Європи.

У 2011 р. ЄБРР прийнято Стратегію діяльності в Україні на 2011-2014 роки. Банк бере участь у розв’язанні багатьох проблем, у т. ч. виробничого сектору. Зокрема, передбачається сприяти відновленню й модернізації корпоративного сектору та поліпшенню його експортної спроможності. Планується підтримка прямих іноземних інвестицій і транскордонних операцій, наприклад із упро­вадженням нових технологій та посиленням конкуренції, а також допомо­га в диверсифікації економіки й реструктуризації енергоінтенсивних галузей промисловості, продовольчому забезпеченні, переважно первинних виробників.

За інформацією Міністерства фінансів України станом на 1 січня 2014 р. портфель ЄБРР у нашій державі налічує 337 проектів із загальним обсягом фінансування понад 8,7 млрд евро. За період співпраці з ЄБРР (1993—2014 рр.) у державному секторі економіки України за проектами, кредитні кошти за котрими залучені державою або під державні гарантії, укладено угод на загаль­ну суму 674,94 млн дол. США та 1487,35 млн евро (в рамках 23 проектів), із яких станом на 1 березня 2014 р. використано 1120 млн євро.

Галузева структура кредитного портфеля проектів ЄБРР у державному секторі економіки є такою: 50 % — на фінансування проектів розвитку транс­портної інфраструктури, 39 % — на підтримку проектів у енергетичній сфері, 8 % — у фінансовій сфері, 2 % — на зв’язок, 1 % — на розвиток муніципалі­тетів.

Від самого початку відносин між Україною та ЄБРР велика увага приді­лялася фінансуванню заходів ядерної безпеки. Банк є розпорядником Рахунку ядерної безпеки та Чорнобильського фонду “Укриття”, заснованого в грудні 1997 р. країнами Великої сімки та іншими країнами-вкладниками для допомо­ги Україні у зв’язку з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. Окрім того, ЄБРР підтримує проекти, пов’язані з виробництвом харчових продуктів, нафтовою й газовою промисловістю, транспортом, телекомунікаціями, сферою фінансів та наданням послуг у сільському господарстві, а також проекти комунальної інфраструктури, пов’язані з водопостачанням і опаленням. До того ж Україна та ЄБРР розпочали реалізацію спільних проектів щодо впровадження енергозберігаючих технологій у енергоємних галузях економіки.

Спільні з Європейським банком реконструкції та розвитку проекти, що реалізуються за рахунок коштів, залучених державою та під державні гарантії:

Впровадження швидкісного руху пасажирських поїздів на залізницях України. Сума позики — 120 млн дол. США, термін погашення кредиту — 15 років. Відповідальним виконавцем проекту є Міністерство інфраструктури України, бенефіціаром — Укрзалізниця. Мета проекту — поліпшення безпеки та якості послуг при перевезеннях пасажирів залізничним транспортом із дотриман­ням міжнародних стандартів, а також перевезення пасажирів і експлуатацій­них показників роботи залізничного транспорту, підвищення якості робіт із модернізації й ремонту колій за рахунок закупівлі сучасної колійної техніки, сприяння безперешкодному зростанню транзитних вантажопотоків у сполу­ченні Європа — Азія завдяки будівництву нового тунелю на дільниці Бескид — Скотарське міжнародного транспортного коридору № 5.

Поліпшення транспортно-експлуатаційного стану автомобільних доріг на підходах до Києва. Сума позики — 450 млн евро, термін погашення кредиту — 15 років. Відповідальним виконавцем і бенефіціаром проекту є Укравтодор. Мета проекту — приведення до європейського рівня транспортно-експлуа­таційного стану автомобільних доріг на основних підходах до міста Києва з урахуванням підготовки до проведення фінальних змагань із футболу «Євро-2012».

Реабілітація гідроелектростанцій. Сума позики — 200 млн евро. Термін погашення кредиту — 15 років. Відповідальним виконавцем проекту є Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, бенефіціаром — ПАТ “Укргідроенерго”. Мета проекту — оновлення гідро- й електромеханіч­ного обладнання гідроелектростанцій для досягнення загальної потужності в 1,396 МВт, що передбачає 10-відсоткове збільшення потужності.

Спільні з Європейським інвестиційним банком проекти розвитку, що реалі­зуються за рахунок коштів, залучених державою та під державні гарантії:

Європейські дороги II. Сума позики — 450 млн евро, термін погашення кредиту — 20 років. Відповідальним виконавцем і бенефіціаром проекту є Укравтодор. Мета проекту — приведення до європейського рівня транспортно-експлуатаційного стану автомобільних доріг на основних підходах до міста Києва з урахуванням підготовки до проведення фінальних змагань із футболу “Євро-2012”.

Розвиток системи водопостачання та водовідведення в м. Миколаєві. Сума позики — 15,54 млн дол. США, термін погашення кредиту — 15 років. Відповідальним виконавцем проекту є Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, бенефіціаром — МКП “Миколаївводоканал”. Мета проекту — забезпечення європейського рівня екологічної безпеки, досягнення повної відповідності національним нормам щодо очищення стоків та скиду їх у водні об’єкти. Приведення сис­теми очистки й подачі споживачам питної води до європейських стандартів.

Спільні з ЄБРР та ЄІБ проекти розвитку, які реалізуються на даний час:

Будівництво повітряної лінії 750 кВ Рівненська АЕС — Київська. Сума пози­ки — 150 млн евро, термін погашення кредиту — 12 років. Учасниками про­екту є Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, НЕК “Укренерго”. Мета проекту — ліквідація існуючого обмеження на видачу потужності Рівненської та Хмельницької АЕС, підвищення надійності електро­постачання споживачів центральної частини Об’єднаної енергосистеми (ОЕС) України.

Будівництво повітряної лінії 750 кВ Запорізька АЕС — Каховська. Сума позики — 175 млн євро. Учасниками проекту є Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, НЕК “Укренерго”. Мета проекту — макси­мальне використання встановленої потужності Запорізької атомної електро­станції, а також підвищення надійності постачання електроенергії споживачам Південної енергосистеми в умовах роботи теплових електростанцій ОЕС України зі зниженою потужністю за рахунок транзиту потужності безпосередньо від джерела генерації; підвищення надійності постачання електроенергії споживачам Дніпровської енергосистеми за рахунок транзиту потужності споживачам Південної енергосистеми повітряною лінією 750 кВ Запорізька АЕС — Каховська, підвищення стабільності постачання електроенергії спо­живачам центральної частини ОЕС України та Криму, оновлення підстанції 330/220 Новокаховська.

Проаналізувавши інформацію про проекти трьох провідних МФО, які співпрацюють із Кабінетом Міністрів України, можна зробити висновок, що таким видом міжнародної допомоги охоплено не всі сектори економіки й напрями реформ.

Україна стала членом Міжнародного валютного фонду у вересні 1992 р., проте активна співпраця з цією МФО розпочалася лише в 1994 р. — із роз­роблення Програми макроекономічної стабільності та реформування еконо­міки за участю експертів МВФ та уряду України. При цьому значна частина отриманих коштів була спрямована на фінансування платіжного й торговель­ного балансів, формування валютних резервів, що дало змогу нашій державі забезпечити стабільність національної валюти, провести грошову реформу тощо.

У співробітництві України з МВФ у межах кредитних програм можна виокремити декілька етапів:

Перший етап (1994—1995 рр.) — надано системну трансформаційну пози­ку на суму 498,7 млн СПЗ, або 763,1 млн дол. США, для підтримки платіжно­го балансу України.

Другий етап (1995—1998 рр.) — отримано кредити на загальну суму 1318,2 млн СПЗ, або 1935 млн дол. США, за трьома річними програмами stand by, націлених головним чином на підтримку курсу національної валюти та фінансування дефіциту платіжного балансу України.

Третій етап (1998—2002 рр.) — упровадження Програми розширено­го фінансування (Extended Fund Facility, EFF), котра передбачала надання кредиту в обсязі 2,6 млрд дол. США. Наша держава отримала 1193 млн СПЗ, або 1591 млн дол. США, котрі були спрямовані на поповнення валютних резервів Національного банку України.

Четвертий етап (2002—2008 рр.) — співробітництво Кабінету Міністрів України з МВФ на безкредитній основі, коли перевагу було надано співпраці за страховою програмою “попереджувальний stand by” з метою здійснення переходу до ринкової економіки з ефективною системою соціального захисту, підтримання енергійних темпів економічного зростання та утримання макро- економічної стабільності. Укладення угоди між Україною та МВФ терміном на 12 місяців фактично надавало можливість отримати від МВФ зарезерво­ваний кредит у сумі, еквівалентній 411,6 млн СПЗ (ЗО % квоти України), на випадок погіршення ситуації з платіжним балансом чи валютними резерва­ми країни. Слід зауважити, що в період з 2005 по 2008 рр. співробітництво України з МВФ було зосереджене на технічній допомозі.

П’ятий етап (2008—2013 рр.). У зв’язку з несприятливою ситуацією на світових фінансових ринках, втратою взаємної довіри фінансових інститу­тів по всьому світу, занепокоєністю через імовірність поширення недовіри з боку країн-партнерів, а також невизначеністю перспектив світової економі­ки, в України виникла гостра потреба в підтримці МВФ. У результаті, в рам­ках програми stand by вона одержала три транші на суму 7 млрд СПЗ, або 10,6 млрд дол. США. Частина другого траншу в розмірі 1,5 млрд дол. і третій транш у повному обсязі були спрямовані безпосередньо до державного бюджету України. Загалом у рамках співробітництва з МВФ протягом цього періоду наша держава отримала 9250 млн СПЗ, або 14 430 млн дол. США.

У квітні 2014 р. Рада директорів МВФ затвердила нову спільну з МВФ про­граму stand by на два роки в обсязі 17,1 млрд дол. США, і вже 7 травня цього року перший транш у сумі 3,2 млрд дол. надійшов на рахунок Національного банку України.

Кошти, що надаються в рамках програми stand by, спрямовані на підтримку програми економічної політики, покликаної відновити макроекономічну стабільність, забезпечити стійке зростання, зміцнити управління економікою та підвищити його прозорість. Частина траншу в сумі близько 2 млрд дол. США була використана на підтримку державного бюджету. Затвердженню програми передувало виконання урядом та Національним банком України попередніх заходів за нею. Відповідно до Листа про наміри уряду України та Національного банку України до Міжнародного валютного фонду, який було схвалено 29 серпня цього року Радою директорів МВФ, Україна вже 4 вересня одержала другий транш за програмою stand by в розмірі 914,7 млн СПЗ, або майже 139 млн дол. США. Частина траншу в сумі близько 1 млрд дол. вико­ристана на підтримку державного бюджету.

Надання наступних траншів за цією програмою залежатиме від проведен­ня Кабінетом Міністрів України низки реформ, що мають на меті поступову консолідацію у 2015—2016 рр. бюджету переважно в частині витрат у поєд­нанні із заходами з підвищення ефективності державного сектору. Такий підхід допоможе починаючи з 2015 р. забезпечити стійке зниження державного боргу.

З метою досягнення ключових цілей дворічної програми співробітництва необхідні, зокрема, такі кроки: прийняття пакету заходів у сфері бюджетних надходжень і видатків, щоб компенсувати вплив зростання видатків на забезпечення безпеки скоро­чення інших видатків; здійснення жорсткого контролю витрат; продовження реформування в енергетичному секторі для посилення платіжної дисципліни; підвищення прозорості діяльності та зниження витрат НАК «Нафтогаз України»; поліпшення умов підприємницької діяльності; реалізація низки антикорупційних заходів та створення незалежного антикорупційного агентства.

Частка України в статутному капіталі Чорноморського банку торгівлі та розвитку (ЧБТР) становить 13,5 %. Наша держава є одним із найбільших акціонерів цього банку. Діяльність ЧБТР спрямована на підтримку таких секторів економіки, як енергетика, транспорт, судно-, машинобудування, банківська сфера, а також експортоорієнтованих підприємств.

З моменту заснування ЧБТР Україна отримала фінансування проектів на суму 313,1 млн євро, тобто на 1 євро, сплачений нею, припадає приблизно 6,03 євро, одержаних для кредитування вітчизняних проектів як державного, так і приватного сектору. На сьогодні ЧБТР фінансує 15 проектів за участю України із загальною сумою позики майже 157 млн євро й 60 млн дол. США. Кредити за цими проектами залучаються без надання державних гарантій, їх реалізація не передбачає використання коштів державного та/або місцевого бюджетів.

Україна розпочала співпрацю з Європейським інвестиційним банком щодо створення нормативно-правової бази з метою залучення його ресурсів для реалізації інфраструктурних, енергетичних, природоохоронних та інших інвестиційних проектів із 2004 р. Договір між Україною та ЄІБ про співробіт­ництво та діяльність постійного Представництва банку в нашій державі набув чинності 21 грудня 2010 р.

Проекти в Україні розглядаються ЄІБ у таких секторах, як транспорт, телекомунікації, енергетична інфраструктура (на пріоритетних напрямках транс’європейських мереж і європейських транспортних коридорів), захист довкілля тощо. На сьогодні на різних стадіях проектного циклу (ініціювання, підготовки, реалізації чи повернення позики) перебуває 22 інвестиційних проек­ти, що підтримуються банком, із загальною сумою позик близько 3,5 млрд євро.

Спільно зі Світовим банком державними структурами України прово­диться робота з підготовки нових інвестиційних проектів, що передбачатиме залучення ресурсів цієї МФО в обсязі 3,8 млрд дол. США. Зокрема, підпи­сані два проекти МБРР у комунальному секторі обсягом до 732 млн дол. США, а саме: з підвищення енергоефективності в секторі централізованого теплопостачання та з розвитку міської інфраструктури. У соціальному секторі підписано проект із модернізації системи соціальної підтримки населення України. Обсяг позики — 300 млн дол. США.

Проект підтримки реформування регіональних систем охорони здоров’я України на суму 298,46 млн дол. США має на меті збільшення потенціалу таких систем. Також закінчено переговори щодо інвестиційного проекту пере­дачі електроенергії - 2 обсягом 350 млн дол.

У Представництві ЄІБ в Україні було переглянуто наявний проектний портфель, обговорено пріоритети співробітництва з банком на 2014 р. і середньострокову перспективу у сфері енергетики, транспортної й муніципальної інфраструктури. Наприклад, на сьогодні в державному секторі реалізуєть­ся 6 інвестиційних проектів на суму 1,14 млрд евро. З огляду на важливість і динамічність сектору аграрної політики, представники ЄІБ планують запро­вадити декілька проектів, пов’язаних саме з цим сектором. Метою банку є фінансова допомога малим і середнім підприємствам, а також підтримка роз­витку освітньої галузі, інфраструктури.

На жаль, проблеми розвитку й підтримки промислового виробництва в Україні не є предметом обговорення з МФО щодо надання відповідного фінансування. Це пов’язано з тим, що вітчизняна промисловість демонструє падіння за основними показниками. Так, у серпні 2014 р. порівняно з липнем індекс промислової продукції становив 87,3 %, із серпнем 2013 р. — 97,6 %, а за підсумками січня — серпня 2014 р. — 92,2 %. У попередні два роки цей індекс дорівнював у 2012 р. 99,3 %, у 2013 р. — 95,7 %.

Одним із основних чинників окресленої ситуації є відсутність вільних коштів на модернізацію й розвиток. Національні виробництва переважно високовитратні через істотно завищені ціни на енергоносії та велику залежність від їх імпорту. У виробництві використовуються застарілі технології, наслідком чого є висока матеріаломісткість витрат на промислове виробни­цтво, а також застарілі виробничі потужності, термін експлуатації котрих дав­но минув. У багатьох галузях завантажуються наявні виробничі потужності без проведення модернізації, що значно збільшує вартість продукції. Зазначене не дає змоги накопичувати вільний ресурс для оновлення виробничого потенціа­лу України.

Необхідно змінювати підходи до розвитку промисловості, а це потребує значних фінансових ресурсів, яких немає ні в підприємств, ні в держави. Треба провести кардинальне оновлення вітчизняного інтелектуального потенціалу; на практиці, а не на словах перейти до реалізації інноваційної політики економічного зростання; подолати існуючий розрив між виробничим і фінансовим капіталом, а також інвестиційним ресурсом.

У Стратегії залучення, використання та моніторингу міжнародної техніч­ної допомоги і співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями на 2013-2016 рр. передбачається виконання завдань, котрі безпосередньо або опосередковано пов’язані з розвитком промислового виробництва:

-      запровадження механізму стимулювання розвитку високотехнологічного виробництва, а саме розширення доступу вітчизняних виробників до ресурсів МФО через державні й приватні банки;

-      прискорений розвиток інноваційної інфраструктури шляхом підтримки створення інноваційних центрів та центрів трансферу технологій, технополісів, технологічних і наукових парків, інноваційних кластерів і бізнес-інкубаторів, венчурних фондів та стимулювання комерціалізації інновацій і науково-технічної діяльності;

-      створення ринку об’єктів інтелектуальної власності;

-      застосування нового механізму підтримки малих і середніх інновацій­них підприємств, що розпочинають свою діяльність;

-      розвиток державно-приватного партнерства у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності;

-      створення інструментів стимулювання підвищення конкурентоспро­можності підприємств будівельної галузі й житлово-комунального господарства;

-      усунення технічних бар’єрів у торгівлі, вдосконалення стандартизації, метрології, акредитації та оцінки відповідності згідно зі стандартами ЄС;

-      реалізація проектів у високотехнологічних секторах економіки, які забезпечують конкурентоспроможність України на світовому ринку (космічна діяльність, авіабудування тощо).

На нашу думку, ресурси МФО, з котрими наша держава тісно співпрацює, можуть увійти до основних джерел фінансових ресурсів на розвиток національного промислового виробництва. При цьому, як наголошують у Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України, треба поглиблювати співпрацю шляхом розширення діапазону тих галузей, де реалізуються наші проекти. Співробітництво повинне охоплювати, наприклад, промисловість, металургійну й хімічну галузі, агропромисловий комплекс, тобто ті сфери, де є значна додана вартість, причому пильну увагу треба звертати на інноваційну складову.

 Фінанси України. – 2014. - № 11. – С. 33-47.

 

С. М. Писаренко

Євроінтеграційні основи трансформації регіональної політики України

У зв’язку з реалізацією євроінтеграційної стратегії трансформація регіональної політики України має відбуватись на основі імплементації основних принципів спільної регіональної політики ЄС у національне законодавство України, що прискорить реалізацію підписаної з ЄС Угоди про асоціацію.

До основних принципів спільної регіональної політики ЄС належать: субсидіарність, партнерство, програмування, компліментарність, когерентність і децентралізація (деконцентрація).

У ЄС регіональна політика розглядається як механізм, що визначає умови і процедури, за якими держава або національний уряд залучається до регіональних справ. Вона є одним із найважливіших елементів переходу від лібералізації та стабілізації до реструктуризації та росту.

Досвід країн-членів ЄС (наприклад, Португалії, Іспанії, Ірландії) свідчить, що при проведенні регіональної політики важливе значення має врахування співвідношення між національною і регіональною конвергенцією. Приділення основної уваги національній конвергенції, тобто зменшенню розриву між рівнем соціально-економічного розвитку національної економіки з більш розвиненою економікою інших країн-членів приводить до зростання регіональних відмінностей усередині цих країн.

Спільна регіональна політика в країнах-членах ЄС розглядається в безпосередньому зв’язку з реформуванням державного управління і децентралізацією, деконцентрацією, підсиленням ролі самоврядування, створюванням умов для державно-приватного партнерства при його правовому регулюванні. Особлива увага приділяється дотриманню принципу субсидіарності.

Важливу роль в реалізації спільної регіональної політики ЄС відіграють національні агенції з питань регіонального розвитку. Вони займаються оперативною діяльністю з планування, розподілу фондів, забезпечення послугами місцевого бізнесу (операційні), вирішують окремі проблеми регіону (секторні).

Необхідно сформувати таку концепцію регіональної політики, втілення якої допоможе запровадити в Україні дійові механізми збалансування наявних тенденцій централізації і децентралізації. Враховуючи євроінтеграційну стратегію України необхідно, щоб трансформація регіональної політики України була проведена на основі принципів спільної регіональної політики ЄС за напрямами:

-      реформування адміністративно-територіального устрою держави, визначивши: ієрархію, статус регіонів за нормами європейського міжнародного права; органи регіонального самоврядування (з ви­користанням принципів таких документів, як Європейська хартія місцевого самоврядування, Конгресу місцевих і регіональних влад Європи); формування механізму дії інститутів на місцевому і регіональному рівнях;

-      децентралізації, що має відбуватись на фоні підсилення ролі держави в регулюванні національної економіки, її стимулюючої функції, що сприятиме розвитку регіональних ініціатив і зростанню соціально-економічного потенціалу регіонів;

-      надання значної уваги структурам, що забезпечують узгодження інтересів різних суб’єктів регіональної політики. До таких структур належить, наприклад, Плановий комітет по регіональній економічній структурі в ФРН; Конференція «держава - регіони» в Італії, делегація з благоустрою території та регіонального планування у Франції тощо;

-      забезпечення законодавчого середовища для реалізації регіональної політики, що базуватиметься на більш широкому використанні диференційованих по регіонах макроекономічних регуляторах (пільгове оподаткування, кредитування тощо), тісній співпраці держава - регіони з врахуванням принципів спільної регіональної політики ЄЄ;

-      оптимізації фінансово-економічної бази органів місцевого і регіонального самоврядування.

Головною проблемою, що насамперед викликає необхідність реалізації визначених напрямів трансформації регіональної політики України, є наявна прогресуюча дивергенція її регіонів. Ця проблема, на вирішення якої направлена регіональна політика, була і залишається основною і для всіх країн-членів ЄЄ.

Про поглиблення дивергенції регіонів України свідчить зростання диференціації рівнів їх соціально-економічного розвитку з врахуванням по­казника ВРП на одну особу за період з 2005 р. по 2013 р. Кількість регіонів із рівнем соціально-економічного розвитку нижчим за середньоукраїнський у п’ять разів перевищувала кількість регіонів із рівнем розвитку вищим за середньоукраїнський рівень. За цим показником області України можна поділити на п’ять груп. Області двох груп мають показники вищі за середньодержавне значення (101%-125%), трьох - нижчі за його величину (75% і менше 50%).

Тільки у шести областях України існує можливість їх самозабезпечення (Дніпропетровська, Львівська, Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська). Економіка інших областей дотаційна. Найбільше дотацій у 2013 р. отримали місто Київ, а також Закарпатська, Івано-Франківська, Тернопільська, Волинська, Вінницька, Кіровоградська та Одеська області.

Зміна неявної в Україні моделі поліцентричного розвитку з різними полюсами росту, значною дивергенцією регіонів вимагає структурної перебудови на основі інноваційного забезпечення. Сучасна інноваційність промислового виробництва України значно нижча за світовий рівень (0,3%) Про рівень інноваційного розвитку економіки регіонів України свідчить технологічна структура їх промисловості. У промисловості більшості регіонів України переважають галузі низькотехнологічних (І—III) і середньотехнологічних (IV) укладів. До них відноситься виробництво чавуну і сталі, вугільна промисловість, важке машинобудування, неорганічна, органічна хімія, електронна промисловість, кольорова металургія. Домінує відтворення виробництва III технологічного укладу (гірнича металургія, залізничний транспорт, багатотоннажна неорганічна хімія тощо).

Найбільша питома вага галузей V укладу - 6-8% (виробництво електронного устаткування, фармацевтична галузь), VI і VII укладів - 1-3% (електронна промисловість, обчислювальна техніка, програмне забезпечення, авіаційна промисловість, інформаційні послуги, біо- і нанотехнології, системи штучного інтелекту, СЛІДВ-технології) дуже повільно зростає тільки в трьох областях - Київській, Харківській, Львівській.

Інноваційна діяльність підприємств регіонів є також недостатньою і неоднорідною. Частка промислових підприємств, що займаються інноваційною діяльністю, становить у регіонах від 27,6% до 8,2%. Більша частина їх розташовані у м. Києві, Херсонській, Запорізькій, Одеській, Івано-Франківській, Тернопільській, Чернівецькій і Хмельницькій об­ластях. Значно менше інноваційних підприємств у Дніпропетровській, Полтавській і Закарпатській областях.

Інноваційний розвиток забезпечується власними коштами підприємств на 64%, коштом бюджетного фінансування - тільки на 2%, іноземних інвесторів - на 9%, інших джерел фінансування - на 25%. Більшість інвестицій, у тому числі і закордонних (75%), спрямовується у відсталий III уклад, лише 20% - у IV, 4,5% - у V, що розвивається надто повільними темпами.

Потужний інноваційний потенціал конвергенції соціально-економічного розвитку регіонів в Україні мають регіональні і міжрегіональні кластери. У сучасних умовах в Україні існують такі кластери, як транспортно-логістичний - Одеська, Херсонська, Черкаська, Харківська області; нанотехнологій - Донецька область; інформаційних технологій - Львівська, Харківська області; фармацевтики - Харківська область.

В Україні створено також сім технопарків, які ще не повного мірою відповідають традиційній американській і європейській моделі.

У теперішній час конкретні положення та чіткі вимоги щодо утворення адміністративно-територіальних одиниць, порядок формування кожного рівня адміністративно-територіального устрою (АТУ) відсутні. Не визначена і оптимальна його модель, що поєднувала б повноваження центральних органів влади, з одного боку, а з іншого, - сприяла розвитку демократизації через посилення ролі місцевого самоврядування.

Проблема АТУ безпосередньо пов’язана з необхідністю врахування процесу європеїзації, що передбачає поділ держави відповідно до чинних в ЄС вимог NUTS (Nomenclature of Territorial Units for Statistics) - NUTS 1 (З млн - 7 млн), NUTS 2 (800 тис. - 3 мли, NUTS 3 (159 тис. - 800 тис.).

Номенклатура територіальних одиниць для статистики (NUTS) як єдина система класифікації адміністративно-територіальних одиниць була розроблена в ЄС задля надання фінансових ресурсів регіонам, передусім найвідсталішим.

Адаптацію адміністративно-територіального поділу України до норм ЄС бажано провести у два етапи. Це пов’язано з тим, що з наявних в Україні областей тільки дві (Донецька і Дніпропетровська) відповідають рівню NUTS 1 (3 млн - 7 млн осіб), інші відносяться до NUTS 2 (2,8 тис. - З млн осіб), адміністративні райони - до NUTS 3 (800 тис. - 3 млн осіб).

В умовах євроінтеграції в більшості країн ЦСЄ адміністративно-територіальна реформа також проходила у два етапи, сформувавши трирівневу систему територіального устрою. Необхідно зазначити, що трирівнева система традиційно застосовувалась на українських землях.

При проведенні адміністративно-територіальної реформи передбачається на першому етапі сформувати адміністративні одиниці нижчого рівня - громади з чисельністю не менше 5-6 тис. осіб (відповідно до рекомендацій Світового Банку) шляхом укрупнення сільрад. Максимальна віддаленість поселень від центру громади визначається, як правило, базовими вимогами надання соціальних послуг на цьому рівні, насамперед терміном надання невідкладної медичної допомоги (15-20 хв.), доставки учнів до загальноосвітньої школи шкільним автобусом (15-20 хв.), прибуття рятувальників для ліквідації надзвичайної ситуації (до 15 хв.).

Районний рівень (150-800 тис. осіб) в Україні не відповідає рівню NUTS 3 (від 800 тис. до 3 млн осіб). Необхідно об’єднати райони з врахуванням наявних систем розселення та міжрайонних зв’язків і сформувати одиниці «округ» або «волость» (назва умовна) з відповідною чисельністю населення. Прикладом може бути результати проведеного автором дослідження, що дозволило виділити на території Львівської області п’ять округів: Львівський, Дрогобицький, Золочівський, Бродівський і Червоноградський; на території Тернопільської області також п’ять округів: Тернопільський, Чортківський, Кременецький, Бережанський і Шумський.

Округи мають займатися справами, які громади самостійно вирішити не можуть: охорона громадського порядку, боротьба зі стихійним лихом, протиповенева і протипожежна охорона, утримання загальних лікарень, соціальна допомога, проблеми безробіття, будівництво доріг.

Таким чином, у результаті проведення першого етапу реформи адміністративно-територіальний поділ буде складатися з громад, округів (або повітів) і областей.

На другому етапі необхідно перейти до формування NUTS 1 на основі об’єднання областей, враховуючи сучасне інтегральне економічне районування України. Економічне районування незалежно від прин­ципу його проведення передбачає поділ національної економіки на відносно самостійні системи, кожна з яких відрізняється відповідним рівнем суспільної, економічної, соціальної цілісності та самостійності. Економічний район можна розглядати як концентрацію історичних, економічних, політичних і соціальних процесів у певному культурному середовищі, коли територіальні одиниці виокремлюються як частини просторової структури суспільства. Економічні райони можуть стати бізнес-структурами, що «спроможні адаптуватися до глобальної економіки та продукувати багатство», тобто це має бути оптимальний простір для отримання найкращих соціально-економічних результатів.

Найбільш оптимальним з врахуванням сучасних наукових підходів до економічного районування можна вважати виділення шести інтегральних соціально-економічних районів з таким складом регіонів: Центральний (Вінницька, Житомирська, Київська, Хмельницька, Чер­каська і Чернігівська області), Східний (Донецька і Луганська області), Західний (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська і Чернівецька області), Центрально-Східний (Дніпропетровська і Запорізька області), Південний (Миколаївська, Одеська і Херсонська області, Автономна Республіка Крим), Північно-Східний (Полтавська, Сумська і Харківська області).

Успіх проведення реформи значною мірою залежить від вирішення одно­го з головних питань - створення принципово нової системи міжбюджетних відносин, що передбачає вирішення проблем фінансового забезпечення всіх рівнів АТУ на основі бюджетної децентралізації - розподілу доходів між центром, місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування.

Мета децентралізації - формування власної доходної бази регіонального рівня управління на основі змін у системі розподілу функцій між бюджетними рівнями (виділення переліку закріплених доходів і нормативів відрахувань від регульованих доходів для всіх територіальних рівнів на тривалий період, не менше п’яти років).

Основою самостійності місцевих бюджетів мають стати власні доходи (місцеві податки і збори), закріплені доходи (фонди фінансового вирівнювання громад і регіонів, трансферти, цільові субсидії, інвестиційні субвенції).

Зусилля всіх рівнів регіональної влади мають бути направлені на сприяння процесам конвергенції. З цією метою необхідно розробляти науково обґрунтовані стратегії інноваційної реструктуризації економіки регіонів; забезпечити надання більш широкої підтримки розвитку бізнес- середовища; сприяти розвитку консалтингової діяльності, освіти, наукових досліджень і технічних розробок, надавати кредити на пільгових умовах промисловим підприємствам і організаціям, що ведуть наукові розробки; передбачити державні замовлення переважно у формі контрактів на проведення НДДКР і на виробництво нової інноваційної продукції; сприяти розвитку міжнародного лізингу, спільного підприємництва, венчурного капіталу; забезпечити пріоритетне спрямування інвестиційних, фінансових і кредитних ресурсів на створення нових робочих місць в інформаційномістких секторах промисловості, більш ефективне використання наявного наукового потенціалу на основі зменшення розриву міждисциплінарних зв’язків циклу «фундаментальні дослідження - розробки - комерціалізація знань у виробництво»; створити національної бази даних для моніторингу розвитку науково-інноваційного процесу в кожному регіоні України.

 Регіональна економіка. – 2014. - № 3. – С. 56-65.

Свої зауваження і побажання надсилайте до відділу наукової інформації та бібліографії КЗ "ЗОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР за адресою: 69095, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 142, тел. 787-53-57 чи e-mail: [email protected].

Facebook: https://www.facebook.com/bibliogr.zounb

Підготувала: Г. Мацієвська