Глава 6

У Міхи не було західних платівок – незважаючи на західного дядька. Платівки не можна було перевозити контрабандою у кальсонах, і для таких пригод з подвійним дном дядько Хайнц не підходив. Досить було того, коли одного разу прикордонник ретельно гортав паспорт, і Хайнц знову шкодував, що заради своїх бідних родичів бере на себе цей проклятий риск – бути спійманим.

…А коли Хайнц приїхав наступного разу, його неможливо було впізнати. Він голодував упродовж п’яти тижнів і зі своїх вісімдесяти трьох кілограм схуд до шістдесяти п’яти. Він нічого не їв, «гірше, ніж в сибірському таборі!», як він оголосив, і щодня займався з гантелями. «Я пітнів більше, ніж в сибірській каменоломні!». Хайнц став настільки легким, що навіть пружини скрипіли по-іншому, коли він сідав у крісло.

«Хайнц, це в тебе стрічковий глист?» - перелякано запитав Міха, як тільки побачив свого дядька.

«Ніі», - відповів Хайнц і почав роздягатися. «Я дещо провіз!». Під його костюмом, який висів на ньому, він носив інший, який, немов зшитий на нього. «Це для тебе!» - урочисто сказав Хайнц Міхі. « Щоб у своїй танцювальній школі ти був неперевершений! Ну, а зараз я нарешті наїмся у вас!». Голосно зареготав дядько.

Глава 8

…Партійний робітник зрозумів: перше і останнє, що бачать западні берлінці в НДР, це овочевий магазин з одноманітним асортиментом. Цілий рік зелень для супа, яку тільки і їли.

На сході мав би бути такий же овочевий магазин, як на заході, і крім того, дешевше. Партійний робітник зайнявся цією справою самостійно і з такою силою та енергією, що у нього навіть не було часу читати про ворога. Через кілька тижнів у старому магазині був чудовий асортимент товарів. Однак щось трапилось, на що ніхто не очікував. Швидко розійшлися чутки, що в самому кінці Сонячної алеї був чудовий овочевий магазин. І це не дивно, адже це було майже формою привітання «Я ходив за покупками» і у відповідь «І там було щось?». Через кілька днів овочевий магазин на Сонячній алеї став дійсно відомим, можна сказати легендарним. Шикувалася черга, які ставала все довше і довше. Тепер перше і останнє, що бачили західні берлінці в НДР, це дуже довга черга… Ні, не так уявляв собі це партійний робітник. Він одразу ж закрив магазин і обмірковував, які товари були виключно в НДР. Це, думав він, повинно продаватися в овочевому магазині. В своїх найсміливіших уявленнях партійний робітник бачив дуже багато західних берлінців, що стоять в черзі перед новим магазином. Врешті решт, у нього з’явилася вирішальна ідея, але він зберігав її у таємниці. Магазин був перебудований, вітрини були завішані хустками, і ніхто на Сонячній алеї не знав, що буде там продаватися. Звичайно, чуток було багато. Магазин, в якому буде продаватися те, чого не має на Заході – що це мав бути за магазин? Врешті решт, перемогла версія, що в цьому магазині буде продаватися тільки експортний товар: гітари, різдвяні піраміди, пиво «Вернесгрюнер»…

У день відкриття Сонячна алея була чорною від людей, які були сповнені надіями і прихопили з собою купу грошей. Коли нарешті прибрали хустки з вітрин, вони побачили червоні прапори, портрети Хонеккера, першотравневі гвоздики, сорочки союзу вільної німецької молоді, піонерські барабани та емблеми. Все у всіх варіаціях і розмірах. Також в цей же день в установу надійшло сім заяв на виїзд.

Башунова Ірина Геннадіївна