Перша листівка прийшла з Форфара. «Я гадаю, Вам має сподобатися ця листівка із зображенням Форфара, Ви завжди так цікавилися Шотландією, і це одна з причин чому я зацікавився Вами. Я із насолодженням читав усі Ваші книги, але чи дійсно Ви можете спілкуватися з людьми? Подумайте про це. Моє Вам рукостискання як від палкого шанувальника. Підпис: В.С.»

Як і багато інших письменників, Волтер Стрітер звик до листівок від прихильників. Проте, відповідь на них забирала багато часу, тому він навіть зрадів, що цей невідомий В. С. не залишив зворотної адреси. Однак, його слова навели на роздуми. Чи справді він не вміє спілкуватися з людьми?

Через 10 днів прийшла інша листівка. Цього разу з Бервіка-на- Твіді.

« Що Ви думаєте про це місто? Воно, як і Ви, знаходиться на межі. Ні, я не маю на увазі, що Ви на межі божевілля! Проте, погодьтеся, Ваші твори дещо нереальні. Міцно тисну Вашу руку. Підпис: В.С.

Волтер Стрітер почав думати, хто б це міг бути. Чоловік чи жінка? І навіщо він або вона це пише? А й справді його твори зовсім нереалістичні. Він завжди прагнув втекти від реальності, тому й став письменником.
Наступні дні тягнулися наче у вісні. Волтер вже не міг писати так вільно, як раніше. Наче хтось привласнив собі його особистість та виграє з нею.
«Може мені просто треба відпочити та знайти нове джерело натхнення» - думав він.

Третя листівка прийшла з Йорк-Мінстера.

«Що Ви зараз робите? Пишите чи в пошуках ідей? Міцно стискаю Вашу руку. Підпис: В.С.»

Вперше за цей час Волтер зрозумів, що ініціали невідомого були такими ж самими, як і його власні. «Що ж це може бути? А може я й справді збожеволів та пишу сам собі листи?»

З того часу Волтер Стрітер не мав спокою . Кожен день проходив в очікуванні нової листівки.

А прийшла вона цього разу з Ковентрі.

«В Ковентрі зараз йде сніг, так гарно! Пам’ятаєте я радив Вам навчитися спілкуватися з людьми? Зараз у Вас буде така нагода, бо я вже близько. Я перечитую Ваші романи зсередини. Міцно тисну Вашу руку. Підпис: В.С.»

Волтера охопила паніка. Хто це в біса такий?!

Найкраще буде звернутися до поліції, - вирішив він.

«Не хвилюйтеся, сер, ми приставимо до Вас охорону. Скоріш за все, це чийсь недолугий жарт»

Вони так і зробили. Волтер постійно бачив поліцейського біля будинку.

Трохи заспокоївшись, тепер він мав час все обміркувати. Цей невідомий В.С. справді мав рацію. Волтер ніколи не міг нормально спілкуватися з людьми, навіть до своїх персонажів він був несправедливий. Постійно робив з них злодіїв та вбивць. Як от із тим… Як же його звали? А, так, так… Його персонаж Вільям Стейнсфорт. Бідолага Вільям, скільки бруду він вилив на нього в своїх творах…

Раптом в холі подзвонили.

«Надто пізно для візитерів», - подумав Волтер. Проте ,це був поліцейський, що охороняв будинок.

-О, друже, заходьте! Ви, мабуть, змерзли там на вулиці. Проходьте, проходьте, прошу Вас.

- Дякую дуже, не відмовлюся, мені й справді холодно. Дуже холодно.

ПРОПУЩЕНА ЧАСТИНА

Наступного дня поліція знайшла Волтера Стрітера мертвим в його будинку. На його одягу та підлозі був сніг, що було дивним, адже в той день снігу не було в жодному районі його міста.