На підставі Міського положення 1870 року, затвердженого російським
імператором, в Олександрівську в 1872 році відбулася міська реформа. На
зміну спрощеному громадському управлінню уводиться колегіальна виборна
влада. Виборчі збори в Олександрівську міську думу (розпорядчий орган) про-
йшли  на  основі  майнового  цензу.  Було  обрано  35  гласних.  Причому  майже
половину  міської  думи  складали  представники  олександрівського  купецтва
(16 осіб), вдвічі менше обрано дворян (7 осіб), із основного складу жителів
– міщан – до виборчого органу попало всього 8 осіб. Виконавчий орган думи
– міська управа  - відкрив свою роботу історичним засіданням 4 грудня 1872
року  під  головуванням  городового  старости  (бургомістра)  попереднього
громадського управління купця І гільдії Павла Львовича Захарина. 
Одним  із  головних  завдань  думи  було  рішення  соціально-економічних
питань  міського  життя.  Господарсько-управлінські  функції  передбачали
вирішення питань міського благоустрою, укладення та розподіл міського
бюджету, сприяння розвитку торгівлі, промисловості, культури, освіти,
питання  землеустрою  тощо.  Дума  також  проводила  різноманітні  пере-
писи, надавала відповідні звіти, піднімала питання перед вищими адміні-
стративними  органами  щодо  проведення  заходів,  спрямованих  на  покра-
щення соціально-економічного розвитку міста.
Серед Олександрівських міських голів, які внесли помітний вклад у роз-
виток міста, треба назвати П. Л. Захарина, М. М. Демочані,  З. М. Махна,
Ф. Ф. Мовчановського, К. М. Дмитренка.
Цей орган самоврядування представляв інтереси жителів міста Олек-
сандрівська до 1919 року, і, по-суті, є однією з предтеч сьогоднішньої Запо-
різької міської ради. Олександрівських думців ХІХ ст. та запорізьких депу-
татів ХХІ ст. об`єднує загальне прагнення зробити наше місто кращим.
Журналы Александровской городской Думы за 1902 год. – Александровск
: Тип. Б. Я. Штерна, 1903. – 262 с.
Отчет Александровскаго городского общественнаго управленія за 1902
год. – Александровск : печатано в тип. Б. Я. Штерна, 1904. – 45б, 1-20,
1-124 с.
Отчет Александровскаго городского общественнаго управленія за 1901
год. – Александровск : печатано в тип. Б. Я. Штерна, 1903. – 1б, 1-395,
1-24 с.
Отчет Александровскаго городского общественнаго управленія за 1900
год. – Александровск : печатано в тип. Б. Я. Штерна, 1902. – 1-8, 1-292,
1-122 с.
Отчет Александровскаго городского общественнаго управленія за 1899
год. – Александровск : печатано в тип. Б. Я. Штерна, 1901. – 1-4, 1-418,
1-16 с.
Конец  “сонного  царства”  //  Запорожье  и  запорожцы.  –  Запорожье  :
Тандем–У, 2005. – С. 44–47.
Карагодин А. Александровск – Запорожье : этапы городской власти / А.
Карагодин; Анатолий Карагодин. – Запорожье : Б. м. и, [2004]. – 82 с.
Карагодин  А.  История  Запорожского  края  :  1770–1917  :  (документы
и материалы) / А. И. Карагодин. – Запорожье : ЗГУ, 2002. – 457 с. – Из
содерж.  :  [Документы  Александров.  гор.  Думы  и  управы].  –  С.  287–289,
318–320, 358–381, 400–404, 426–437.
Ткаченко В. Міське самоврядування Олександрівська (кінець ХVІІІ – по-
чаток ХХ століття) / В. Г. Ткаченко // Наукові праці історичного факуль-
тету ЗДУ.  – Запоріжжя, 1999. – Вип. VІІ. – С. 195–198.
Кириченко Д. Вибори в органи самоврядування Олександрівська (1870–
1917  рр.)  /  Д.  А.  Кириченко  //  Наукові  доповіді  студентів  та  аспірантів
кафедри історії України ЗДУ. – Запоріжжя, 1998. – Вип. 4. – С. 64–67.
Сидельникова Е. Деятельность Александровской городской Думы (1872–
1917 гг.) / Е. А. Сидельникова // История Запорожского края в дооктябрь-
ский период. – Запорожье, 1991. – С. 45–46.
Чайка О. Деятельность Александровской городской управы по органи-
зации торговли / О. В. Чайка // Музейний вісник. – 2004. – № 4. – С. 76–87.
Пєтков С. Збільшення поліцейської команди міста Олександрівська Ка-
теринославської губернії на початку ХХ ст. : (за матеріалами Запоріз. обл.
держ. архіву) / С. В. Пєтков, Є. Л. Волков // Вісник ЗЮІ. – 2004. – № 4. – С.
279–290.
Местному самоуправлению и институту городского головы – 130 лет //
Запороз. Січ. – 2002. – 3 груд. – С. 1.
Карагодин А. Городская реформа. День 4 декабря 1872 года / А. Караго-
дин; Анатолий Карагодин // Запороз. Січ. – 2002. – 3 груд. (№ 184). – С. 6.
Александровск. 70-е // Запороз. Січ. – 1998. – 30 квіт. – С. 3.
Стойчев В. Почетные граждане города Александровска / В. Стойчев;
Валерий Стойчев // МИГ. – 2008. – 21 февр. (№ 8). – С. 54.
Козлова И. Первый голова Александровска : [П. Л. Захарин. 1872] / И.
Козлова // Созвездие. – 2000. – № 2. – С. 34–35.
Воройская Г. Гласные Александровской Думы [1903–1907 гг.] / Г. Ворой-
ская // Индустр. Запорожье. – 1967. – 12 марта.

Микола Васильович Крюков народився у селі Учь-Кую біля Феодосії, в
родині агронома. Там пройшли і його дитячі роки. Природа навкруги: сади
на фоні блакитних гір, простори ланів та тонкі гірські струмки, які в пері-
од дощів перетворюються в бурхливі потоки, справили глибоке враження
на майбутнього художника, що потім знайшло своє відображення в твор-
чих роботах вже зрілого майстра. З раннього дитинства з’явилась у нього
жага до малювання. Хлопчика завжди можна було побачити з книгою за
читанням або з олівцем та фарбами у тіні дерев у саду.
У 1911 році родина Крюкових переїжджає до м. Олександрівська (нині
м. Запоріжжя), де Микола отримав середню освіту, закінчивши чоловічу
гімназію. У роки навчання майбутній художник весь вільний час приділяє
малюванню: це і спроба копіювати ілюстрації до казок (особливо полюбляв
І. Білібіна), потім з’явилося бажання зробити свою, авторську ілюстра-
цію, до улюбленого художнього твору.
Після  смерті  батька  у  1920  році  перед  хлопцем  постає  життєва
необхідність заробляти собі на життя, тому Микола Васильович по-
чинає працювати художником та креслярем при Політпросвіті, Санп-
росвіті, у театрі.
  Він  удосконалює  свій  професійний  рівень  у  Запорізькій  художній
профшколі (1921–1925), яка багато чому навчила починаючого художни-
ка. Але на цьому Микола Васильович не зупинився і в 1925 році продовжує
своє  навчання  у  Вищому  художньо-технічному  інституті  (ВХУТЕІН)  на
поліграфічному факультеті (м. Москва). Йому поталанило вчитися у ви-
датного художника-графіка В. А. Фаворського, з яким потім товаришував
багато років.
Одночасно з навчанням в інституті, художник оволодівав англійською
на вищих курсах іноземних мов. Потім ці знання неодноразово допомогли
йому в житті.
Після закінчення вузу Микола Васильович працював у багатьох москов-
ських видавництвах, оформлював експозиції виставок. Життя кидало його
в різні куточки нашої неосяжної Батьківщини – до Забайкалля, Воронежу,
зрештою у 1944 році художник опинився на своїй малій батьківщині – у
Запоріжжі. Тут у 1947 році М. В. Крюкова приймають до лав Спілки ху-
дожників СРСР. Художник успішно поєднував творчість за мольбертом з
педагогічною діяльністю (до виходу на пенсію викладав англійську мову в
Запорізькому машинобудівному інституті).
Майстерне володіння технікою акварелі демонструють його натюр-
морти, портрети і пейзажі („Гарбузи та айва”, „Натюрморт із старими
книгами”, „Десятикласник”, „Вид з Подола”, „Дніпрогес”). Натюрморти
художника вирізняються суворою і тонкою продуманістю композиційних
рішень, безпомилковим відчуттям кольору. Немалі досягнення Крюкова і
в  пейзажному  жанрі.  Запам’ятовуються  знайомі,  милі  куточки  нашого
краю – „У Кушугумських плавнях”, „Вечір на Азовському морі”, „Вітря-
ний день”.
Людина  високої  культури,  добре  знана  в  образотворчому  мистецтві,
Микола  Васильович  створив  десятки  картин,  серед  яких  портрети,  пей-
зажі, натюрморти. Уся щедрість життя бачиться в його картинах, на-
писаних майстерно, соковито, яскраво.
Микола  Васильович  приймав  активну  участь  в  обласних,  республікан-
ських  художніх  виставках.  До  70-річчя  художника  (серпень  1973  року)  у
виставковій залі Запорізького відділення Спілки художників України була
організована персональна виставка як звіт багатьох творчих років. Від-
гуки від виставки були тільки позитивні.
На жаль, в 1974 році, після довготривалої хвороби Микола Васильович
Крюков пішов з життя.                                                                       
Крюков Микола Васильович // Запорізька організація Національної спіл-
ки художників України. 1962–2007. – Запоріжжя, 2007. – С. 200.
Крюков Микола Васильович // Українські радянські художники : довід.
– К., 1972. – С. 242.
Вся  щедрость  жизни  :  выставка  произведений  Н.  В.  Крюкова  //  Ин-
дустр. Запорожье. – 1973. – 3 авг.
Литвин Н. По законам красоты : [творч. портрет Н. В. Крюкова] / Н.
Литвин // Индустр. Запорожье. – 1963. – 3 апр.

Палац  культури  працівників  кольорової  металургії  збудовано  в  1933
році. Німецько-фашистські варвари повністю зруйнували його. У 1952 році
палац відбудований на тому ж місці, але за новим проектом.
У  важкий  повоєнний  час,  коли  треба  було  підіймати  країну  з  руїн,
держава думала не тільки про нагальний хліб, але і про духовне вихован-
ня людей. Саме  тоді трудящі Дніпровського алюмінієвого заводу (нині
ВАТ “ЗАлК”), змінами, бригадами після роботи у гарячих цехах, у вихідні
дні йшли на будівництво свого заводського Палацу культури. І збудували
один із кращих центрів культури не тільки у нашому місті, але в усій
Україні. За архітектурою та унікальним внутрішнім дизайном в Запо-
різькій області такого більше немає.
Цей палац відомий у всіх містах і селах колишнього Радянського Союзу.
Адже саме його зняв Марлен Хуцієв у фільмі “Весна на Зарічній вулиці”.
Палац  культури  розташовано  неподалік  від  заводу,  на  перетині  про-
спекту Металургів і вулиці Рекордної, в Ленінському районі Запоріжжя.
За 60 років свого існування палац став справжнім цехом культури для
трудівників  ДАЗа-ЗАлКа,  улюбленим  і  популярним  центром  дозвілля  для
мешканців міста.
Творчі колективи Палацу культури ім. С. М. Кірова були відомі далеко
за межами області і країни. Останнім часом тут працювало близько 30
різних клубних об’єднань: гуртки, клуби за інтересами, колективи худож-
ньої самодіяльності. Десять із них носять звання “народних” або “зраз-
кових”. Перший самодіяльний колектив, удостоєний високого звання “на-
родного” – духовий оркестр під керівництвом Петра Тесенка, заснований
у 70-ті роки. Найстарший “народний” колектив – камерний хор, яким 37
років керував заслужений працівник культури України В’ячеслав Апарін. На
багатьох сценах світу виступав фольклорний ансамбль “Бунчук” під керів-
ництвом Володимира Дяденка. Золотими голосами міста визнані солісти
палацу, заслужені діячі культури України Лідія Карнаух і Володимир Шев-
ченко. Прикрасою будь-якого концерту стають багаторазово титуловані
танцюристи ансамблю народного танцю “Байда” (керівник В. Брагіна) і
бального танцю “Натхнення”.
Не можна не відзначити і наймолодші таланти Палацу культури – фоль-
клорний ансамбль дитячих музичних інструментів “Росяночка”. Із складу
вокально-інструментального ансамблю “ЗалК” “виросли” популярні співа-
ки – соліст групи “Білий орел” Олександр Ленський та автор-виконавець
Юрій Шкітун. Щороку проводилилося понад 400 заходів на стаціонарі та
виїзді. Було охоплено понад 100 тисяч запорожців. Працювала бібліотека.
Три роки поспіль у Палаці культури ім. Кірова проходила обласна новорічна
ялинка профспілок. Це тут вперше в місті започатковано українські ве-
чорниці та широко популяризувалося українське мистецтво, звичаї, рідна
історія.
У різні роки керівниками ПК ЗАлК ім. С. М. Кірова були Кононихін, Спі-
цин, Корнєва, Попов О. В., Геденов Б. М., Тимченко В. П., Вуль Л. Л., Кона-
рєва І. Е.
Зараз тут знаходиться великий культурно-мистецький центр.
Дворец Кирова // Как это было : очерки истории Запорож. края. – За-
порожье, 2009. – С. 14
ЗАлК: Серебристые крылья успеха / В. О. Иванченко, Д. В. Ильинков, И.
М. Бастрыга. – Запорожье: Тандем-У, 2007. – 224 с.
ЗАлК : Встреча с прошлым : памятный альбом / сост. Д. В. Ильинков. –
Запорожье: Тандем-У, 2007. – С. 215.
Бастрыга И. Между прошлым и будущим / И. М. Бастрыга. - Запоро-
жье : Тандем-У, 2007. – С. 97.
Крылатый  металл  Запорожья  :  воспоминания,  очерки,  стихи.  –  Дне-
пропетровск : Січ, – 1993. – С. – 62.
Палац культури ім. С. М. Кірова // Запоріжжя : путів. / Жигалов О. К.,
Пешанов В. Ф. – Дніпропетровськ, 1967. – С. 47.
Спасем Дворец культуры ЗАлК! // Верже. – 2008. – 11 дек. (№ 50). – С. 4.
Московцева В. Палац переживає кризу // Запоріз. правда. – 2008. – 25
груд. (№ 194–195. – С. 3.
Зайцева Г. Известен всем по кадрам фильма // Іскра. – 2008. – 31 янв.
(№ 5). – С. 4.
Галкина А. Формула радости // За алюминий. – 2007. – 23 марта (№ 11).
–  С. 3.
Зайцева  Г.  Наследие  и  перспективы  Дворца  культуры  :  [  интервью  с
дир. ДК ОАО “ЗАлК” И. Э.  Конаревой] // За алюминий. – 2006. – 20 янв.(№
2). – С. 3
Вайсман  Н.  Вогні  палацу  не  згасають  //  Запоріз.  правда.  –  1992.  –  10
жовт. (№ 191). – С. 2.
Воронков О. Вогні палацу культури // Запоріз. правда. – 1985. – 3 лют.
(№ 24). – С. 1.

Будівництво  мостів  через  русло  Нового
і  Старого  Дніпра  було  передбачене  ще  при
будівництві  гідротехнічних  споруд  Дніпроге-
су, що розпочалося у 1927 р. Вони мали бути
автомобільною і залізничною переправою че-
рез ріку і з’єднувати Кривий Ріг з Донбасом.
Мости були уведені в експлуатацію у 1931 р.
Вони були двоярусними, верхній ярус для дво-
колійного залізничного руху. Майже 10 років ці
мости забезпечували залізничне перевезення вантажів через Дніпро. Та в
роки Великої Вітчизняної війни вони були зруйновані.
Після війни було вирішено будувати нові мости на тому ж самому місці.
Розробкою проекту мостів займався Б. М. Преображенський. Як і їх попе-
редників, ці мости зробили двоярусними. Міст через старий Дніпро взагалі
є  унікальним.  Це  найдовший  одноарковий  міст  в  Україні  довжиною  228  м
(його довжину перевершив ще один одноарковий міст через Дніпро в Запо-
ріжжі, побудований 1974 року). Другий міст Преображенського (через нове
русло) чотириарковий, двоярусний довжиною 560 м і висотою 54 м. Через
відсутність тоді високотехнічної сталі мости зроблені з монолітного залі-
зобетону, що спричинило тривалий час будівництва, яке розпочалося навесні
1949 року. Мости були побудовані і здані в експлуатацію 31 грудня 1952 р.
Ці мости в житті Бориса Миколайовича Преображенського виявилися
останніми. Незабаром після їх здачі він помер від інфаркту. Для увічнення
пам’яті талановитого інженера мостам надали його ім’я.
Адельберг Л. Мосты Запорожья / предисл. Н. Михайлов. – Запорожье:
Тандем-У,  2005.  –  55  с.  –    Из  содерж.  :  Адельберг  Л.  Железнодорожные
мосты через Новый и Старый Днепр (Мосты инженера Преображенско-
го) / Лев Адельберг. – С. 42–45.

У 1952 році в Запоріжжі була заснована міська та обласна організації
композиторів.
Діючих професійних композиторів у Запоріжжі нині – п’ятеро, серед них:
Н. І. Боєва ⁴¹ , М. І. Попов, О. О Березняк (Попова). Композитори входять до
Дніпропетровської регіональної організації Спілки композиторів України.
Міська аматорська композиторська організація нараховує 38 членів. Це
люди різних професій, яких поєднує спільне – любов до музики.
З 2002 року обласну організацію композиторів очолює Н. І. Боєва, за-
служений діяч мистецтв України, що підвищує авторитет аматорської
організації. Тоді ж головою міської організації композиторів було обрано 
А. П. Жульєва, композитора, диригента, викладача Запорізького держав-
ного музичного училища ім. П. Майбороди.
З  2002  року  до  організації  було  прийнято  багато  композиторів-
піснярів, що сприяло розширенню міської спілки і збагатило її можливос-
ті різнобарв’ям музичних жанрів. Того ж року вперше вдалося об’єднати
творчі здобутки запорізьких композиторів у пісенному збірнику „Мій Запо-
різький край”, згодом вийшов другий збірник „Запорізькі перлини” (2005),
виданий обласним центром народної творчості разом з обласним відділен-
ням  Українського  фонду  культури,  яким  керував  Є.  А.  Пасічник.  До  речі,
Є. А. Пасічник теж композитор, який плідно працював у жанрі естрадної
пісні, прославляючи рідний край. Його пісні і нині часто звучать по радіо,
на телебаченні.
Дуже яскраво місцеві автори відображають наш козацький край, їхні
твори дихають любов’ю до рідної землі, її чарівних сіл і міст, пам’яттю
про героїчне минуле.
Серед  персональних  видань  композиторів  особливої  уваги  заслуговує
авторська збірка Анатолія Сердюка, його пісенна книга „Запоріжжя моє
кохане” (видавництво ВАТ „Мотор Січ”, 2001–2004 рр., останнє видання
– це практично сучасна пісенна енциклопедія нашого краю.
Своєю самобутньою творчістю наші композитори збагачують репер-
туар самодіяльних колективів Запоріжжя, учнів дитячих музичних шкіл і
музучилища.  Цьому,  безперечно,  сприяє  той  факт,  що  одинадцять  мит-
ців, членів спілки, мають вищу музичну освіту: В. Дяченко, А. Жульєв, Л.
Жульєва, С. Зеленська, А. Сердюк ⁴² , Л. Лазарова, В. Колядюк, В. Алексєєв,
А. Загрудний, Ю. Івченко, Л. Фучаджі. Щороку члени Запорізької міської
композиторської організації проводять звітні концерти, широко практи-
кують творчі звіти окремих композиторів.
Із Запоріжжям пов’язані імена і таких композиторів-аматорів, як Бай
Ю. М. (зараз професор Мелітопольського пед. університету), Гальчанський
В. В. (працює у Ханти-Мансійську у коледжі мистецтв, пише твори для
баяну та оркестру народних інструментів).
На сучасному етапі композитори продовжують активно працювати,
писати твори різних складів, багато експериментують. Своєю творчою
діяльністю  колектив  вносить  вагомий  внесок  у  розвиток  культури  на-
шого краю.
42 Славить піснями він рідний наш край : до 20-річчя творчості композитора
А. В. Сердюка : біобібл. покаж. / уклад О. Савкіна; КЗ “ЗОУНБ ім. Горького” ЗОР. –
Запоріжжя : АА Тандем, 2009. – 43 с. – (Митці Запорізького краю).
Література
Композиторы Запорожья : информ. справ. / Запорож. гор. отд-ние ком-
позиторов; гл. ред.: Л. В. Жульева. – Запорожье, 2005. – 42 с. : ил.
Мій  Запорізький  край  :  вибрані  пісні  запоріз.  композиторів  /  Запоріз.
обл. від-ня Укр. фонду культури; обл. центр нар. творчості ; упоряд. та
муз. ред. В. К. Дьяченко. – Запоріжжя : Маркет-Груп, 2002. – 85 с.
Запоріжжя моє кохане : пісні композитора Анатолія Сердюка. – Запо-
ріжжя : Вид-во ВАТ “Мотор Січ”, 2001. – 192 с.
Де козацька горда слава...: вибрані пісні запороз. композиторів. Вип. 1 /
упоряд. і муз. ред. В. Дяченко. – Запоріжжя. – Константа-і, 1999. – 96 с.
Жульева Л. Серьезная музыка серьезных музыкантов / Л. Жульева // Ин-
дустр. Запорожье. – 2000. – 9 авг.
Гривцова О. І звіт, і свято : [обл. об-ня композиторів] / О. Гривцова //
Запоріз. правда. – 1993. – 22 груд.
Гасуль О. Вечір композиторів : [до 40-річчя обл. об-ня композиторів] /
О. Гасуль // Запоріз. правда. – 1992. – 9 груд.
Павлык А. Звучат мелодии о родном крае : [к 40-летию об-ния запорож.
композиторов]/ А. Павлык // Индустр. Запорожье. – 1992. – 3 дек.
Полякова Н. Отчет композиторов : [О. И. Носика, В. И. Дьяченко, Ю.
И. Агафонова, В. В. Гальчанского] / Н. Полякова // Индустр. Запорожье. –
1984. – 21 марта.
Короташ  С.  Піснярі  Запоріжжя  :  [про  творч.  доробок  композиторів
Запоріжжя] / С. Короташ, Г. Павлик // Культура і життя. – 1974. – 14
берез.
Мищенко М. Отчитываются композиторы / М. Мищенко // Запорож.
правда. – 1959. – 10 окт.
[Електронний ресур]. – Режим доступу : http://compoz-zp.narod.ru/
45 років тому (1967) Мелітополь став побратимом французького міста
Брив-ла-Гайард.

---

41 Серце, віддане музиці : до ювілею композитора Наталії Боєвої : біобібл.
покаж. / уклад. О. Савкіна ; КЗ “ЗОУНБ ім. Горького” ЗОР. – Запоріжжя : ААТандем,
2011. – 31 с. – (Митці Запорізького краю).
42 Славить піснями він рідний наш край : до 20-річчя творчості композитора
А. В. Сердюка : біобібл. покаж. / уклад О. Савкіна; КЗ “ЗОУНБ ім. Горького” ЗОР. –
Запоріжжя : АА Тандем, 2009. – 43 с. – (Митці Запорізького краю).
Література