Коментарі до «Переяславських етюдів»

 

«Альянс»

Олександр Іванович Орлов – викладач фізвиховання ПХДПУ, колишній міліціонер, в клубі джиу-джитсу «Альянс» виховав уже більше 6 чи 7 володарів чорного пояса, суддя змагань з джиу-джитсу республіканського рівня. Дбає про моральний дух молоді.

 

Андрій Козачковський

Андрій Осипович Козачковський (1812-1889). У 1835 закінчив Санкт-Петербурзьку медико-хірургічну військову академію. Одна із його заслуг полягає в тому, що він вилікував смертельно хворого Тараса Григоровича Шевченка. Тарас Шевченко познайомився з Козачковським восени 1841 в Петербурзі. Навесні 1843 Козачковський виїхав повітовим лікарем до Курська. З січня 1844 він працював у Переяславі, спочатку міським лікарем, пізніше – лікарем і викладачем медицини в семінарії. Відвідавши Козачковського в серпні 1845, Шевченко їздив з ним у сусідні села – Андруші й Монастирище. Повернувся Тарас Шевченко до лікаря в Переяслав у жовтні 1945 року важко хворим і прожив у нього біля двох місяців. У домі Андрія Козачковського був дописаний «Заповіт» Великого Кобзаря, бо поет уже думав, що не виживе.

 

Анелія Ковальська

Анелія Віталіївна Ковальська (д. н. 02.01.1951) – народилася в селі Березівка Житомирського району Житомирської області. Педагог, поетеса, директор Переяслав-Хмельницького Будинку вчителя з 1986 року, активний громадський діяч, одним із напрямів роботи якого полягає керування волонтерським рухом по роботі з остарбайтерами. Мама Оксани Михайлівни Свириденко.

 

Богдан Хмельницький

Богдан Зіновій Хмельницький (6 січня 1596 – 6 серпня 1657) – український шляхтич, реєстровий козак, військовий писар, із 1648 року – Гетьман Війська Запорозького. Організатор повстання проти панування польської шляхти в Україні, яке переросло у Національно-визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої. Засновник козацької держави на теренах Центральної України – Війська Запорозького, більш відомої як Гетьманщина.

 

Брати Толочки

Михайло Петрович та Петро Петрович Толочки – два із трьох рідних братів. Обидва народилися в селі Пристроми Переяслав-Хмельницького району й стали істориками. Михайло Петрович (найстарший із братів) тривалий час був вчителем історії і директором П.-Хм. ЗОШ №2, а потім викладав історію в ПХДПУ, писав книгу про рідне село Пристроми. Петро Петрович (наймолодший із братів) – професор (1988), академік НАНУ, директор Інституту археології НАНУ, народний депутат України 3 і 4 скликання. Йому належить визначення «віку» Києва.

 

Віктор Сокол

Віктор Григорович Сокол (листопад 1965) – майстер спорту з класичної боротьби (?), випускник ПХДПУ, фотограф професійного рівня з багаторічним стажем, садовод-аматор.

 

«Вісник Переяславщини»

Найпопулярніша газета в Переяслав-Хмельницькому районі, якій уже більше 80 років і яка має найбільший у районі наклад (понад 6 тисяч). Виходить двічі на тиждень. Переважна кількість читачів і дописувачів – мешканці сіл району. Останні роки колективом редакції керує Галина Іванівна Карпенко, яка загалом плідно пропрацювала в цій редакції понад 20 років і прагне якомога об’єктивніше освітлювали події з життя району.

 

Володимир Заболотний

Володимир Заболотний (1 (13 серпня) 1898 – † 3 серпня 1962) – український архітектор, засновник і президент Академії архітектури України, автор проекту будинку Верховної Рада України (1936 – 1939). Народився в селі Карань (згодом перейменовано на Трубайлівку, нині в складі міста Переяслав-Хмельницький) в сім’ї майстра-золотаря з виготовлення церковного начиння. 1957 року він очолив відділ історії українського мистецтва при президії АБіА УРСР, створений за його ініціативою. Очолюваний В. Заболотним великий колектив українських мистецтвознавців розпочав роботу над «Програмою з історії українського мистецтва», що окремими розділами охоплювала всі його види, робила узагальнення та висвітлення багатовікового розвитку і здобутків українського мистецтва (К., 1956). Протягом 1957-1962 років у відділі створені: однотомник «Нариси з історії українського мистецтва» (К., 1962) і авторський рукопис шеститомної «Історії українського мистецтва» (з ілюстраціями).

 

Володимир Мономах

Володимир Всеволодович Мономах (грудень 1053 – 19.04.1125) – державний і політичний діяч, письменник. Син князя Всеволода I і візантійської княжни Марії (по іншим даним – Анни) з роду Мономахів. Прозваний Володимиром Мономахом. Хрещене ім’я Василь, другий із переяславських князів. За час перебування на переяславському престолі значно зміцнив зв’язки міста з іншими містами Київської Русі, укріпив північні рубежі Переяславського князівства, а значення самого міста підняв до другого після Києва. На посаді Великого Київського князя – з 1113 по 1125 роки. Збирає воєдино Русь, одержує кілька вагомих перемог над половцями. Написав визначну пам’ятку культури, літератури та дидактики 12 століття «Повчання Володимира Мономаха дітям».

 

Ганна Самутіна

Ганна Іванівна Самутіна (01.05.1929 (в селі Ташані) – 16.04.2009, Переяслав-Хм.) – заслужений художник України, майстер малярства, декоративно-ужиткового та монумен­тального мистецтва. Освіту здобувала в Києві – спочатку в училищі прикладного мис­тецтва, потім у Державному художньому інституті. Художник-графік, яка багато років пра­цювала ілюстратором книг для дітей у видавництві «Веселка». Її картини, панно, розписи інтер’єрів прикрашають приміщення кількох міст нашої країни. А всього май­стри­ня створила понад 400 робіт. 70 з них Ганна Іванівна подарувала Переяславу.

Ганна Іванівна створила багато робіт у незвичайній змішаній техніці мозаїки, використовуючи такі матеріали, як фарбу, соломку, пластик, пивні кришечки, річкові та ставкові черепашки, різноманітні камінці, намисто, шматочки дерева, скла та іншого «непотребу». Це надзвичайно кропітка робота з викладення у великих розмірах малесень­ких шматочків матеріалу. Останні два десятків років жила і працювала в Переяславі-Хмельницькому, цікавилася духовними питаннями, вивчала християнство, теософію, Агні Йогу та інші духовні вчення.

Основними темами її філософських творчих робіт є пошук змісту життя, боротьба добра і зла, призначення творця. Як зазначає Олександр Матвієнко, «Найвідоміші художні галереї світу могли б пишатися такими шедеврами, як «Творчість космосу», «Чаша Амріти», «Від суєти до простоти», «Музика сфер», «Джерело вічного життя», «Космос і хаос», «Старт до радості», «Від пантеонів до безсмертя», «Гімн материнству», «Дерево роду», «Танець злуки», «Ісус», «Закоханий монах», тощо».

У 2011 році вийшов у світ у видавництві «Світ успіху» каталог-альбом «Шлях до радості. Ганна Самутіна. Життя і творчість». Його презентація відбулася 30 травня в Києві в Національному культурно-мистецькому комплексі «Мистецький арсенал», в рамках Першого міжнародного фестивалю «Книжковий арсенал». У цій книзі, що має 151 сторінку, представлено 130 робіт художниці.

 

Григорій Верба

Григорій Митрофанович Верба (09.12.1938 – 05.01.2010) – родом із села Шевченкове Згурівського району. 1957-1962 – студент філологічного факультету (російська мова, література та музика) Ніжинського ДПУ ім. Миколи Гоголя. У 1964 році переїхав до Переяслава-Хм., викладав співи та музику в педучилищі. 1973-1985 – заступник директора училища з навчальної роботи, 1985-1989 – директор СШ №4, 1989-2009 – викладач ПХДПУ. У 2007 році вийшла його фундаментальна праця «Ключ до християнської філософії Григорія Сковороди», автор курсу «Сковородознавство», а 13 березня 2009 року відбулася презентація монографії «Тарас Шевченко і музика» (у співавторстві з Миколою Григоровичем Колосом).

 

Григорій Сковорода

Григорій Савич Сковорода (1722-1794) – видатний український християнський філософ, який до кінця свого життя залишився вірним ідеям Ісуса Христа. У Переяславі трохи менше року викладав піїтику спудеям духовної семінарії по розробленій ним програмі (кінець 1750 – середина 1751 року). Але нові погляди поета-філософа не прийшлися до душі єпископу Никодиму Срібницькому, а від своїх поглядів він не відмовився, за що й був вигнаний із цього навчального закладу. Восени 1753 року по запрошенню поміщика з Ковраїв Степана Томари, став вихователем його старшого сина Василя Томари. У Ковраї філософ написав більшість своїх пісень, які ввійшли до збірки «Сад божественних пісень», а також здійснив переосмислення власного життя. Перебував у Ковраї до 1758 року

 

Династія князів

Переяслав тривалий час був містом, де набували досвід князі, які потім ставали Великими київськими князями. Династія переяславських князів налічує більше 20 князів.

 

Дитинець

Дитинець міста – добре укріплений адміністративний центр старих міст, де жили знать і духовенство (у Переяславі – єпископи). Подібним дитинцем для Москви був її Кремль. Переяславський дитинець є одним із найкраще збережених до наших днів дитинців давніх міст слов’ян.

 

Елліна Сумченко

Елліна Сумченко народилася і живе в селі Дівички, виступає на сцені з 4 років, перемагала в багатьох конкурсах і в тому числі – республіканського рівня. Ім’я є не псевдонімом, воно придумане мамою співачки, яка захоплюється культурою давніх еллінів.

 

Єпископ Єфрем

Митрополит Єфрем (? – 1096) – церковний ієрарх, який був єпископом Переяславським з 1075 по 1090 рік, а з 1090 року – митрополит Київський. Канонізований у Святі в 1643 році. Багато сил присвятив розбудові віри та Переяслава, за його сприянням було побудовано кілька церков, мости, у 1091 році створена лікарня, де безплатно лікували всіх хворих, і була закладена кам’яна баня. Помер (1096) і похований у Києво-Печерській лаврі (ближні печери). Пам’ятник єпископу Єфрему нині розташований на території Переяслав-Хмельниької ЦРЛ.

 

«Журавлик»

Ніна Степанівна Гаврилюк (д. н. – 04.04.1936) – народилася в Переяславі в родині військовослужбовця. Філолог-педагог, поетеса. 13 років працювала у Переяслав-Хмельницькій школі-інтернаті та в інших школах міста. З 1990 року – викладач ПХДПУ. 15 років очолювала міську літстудію «Журавлик» при Будинку піонерів, на заняття до якої приходили діти з усього району: чисельність дітей на заняттях іноді складала сотню осіб. Відмінник народної освіти, заслужений учитель України.

 

«Змійові» вали

Штучно створені грандіозні земляні укріплення, одна із ліній яких лежить поблизу Переяслава-Хм. Залишки валів розкидані майже по всій лісостеповій та степовій території України. Вони вражають своєю довжиною (загальна довжина складає біля 2000 км). Вали були висотою 10-15 метрів, шириною основи до 20 метрів, на дерев’яному каркасі, в деяких місцях у вигляді 5-6 паралельних земляних укріплень, з ровом глибиною до 2-3 метрів. За легендою, їх проорав Змій, який постійно нападав на жителів Подніпров’я, аж поки Кирило Кожум’яка (за іншими версіями легенди ковалі Кузьма та Дем’ян) не поборов його і не запряг до плуга. Земля, вивернута з борозни, проораної Змієм, й утворила величезні насипи. Дотягнувши плуг до річки (або за іншими версіями до моря), Змій від утоми та спраги випив занадто багато води й загинув, а вали люди назвали Змійовими. Ці вали були покликані захищати землі Русі від легкої кінноти степових кочівників, зводячи нанівець їхню головну перевагу – швидкість просування та раптовість нападу. Те, що загроза йшла зі степу, підтверджує конструкція валів та загальна спрямованість їхніх ліній – вали віялом розходяться з півночі на південь та південний схід, утворюючи паралельні лінії.

Аналогічну функцію виконувала всесвітньо відома Велика Китайська стіна, побудована китайськими правителями для захисту держави від кочівників з півночі. Будівництво таких споруд вимагало величезної кількості людей та централізованого управління, тобто було можливим лише за умови існування держави на цих територіях. Тому в історичній науці довгий час вважалося, що ці укріплення були побудовані за часів Київської Русі, хоча є багато аргументів на користь того, що були вони створені набагато раніше. Про це, зокрема, свідчить і те, що вже за руських часів виникнення Змійових валів мало вигляд легенди. Тому є підстави стверджувати, що Змійові вали були споруджені набагато раніше племенами, які заселяли територію українського лісостепу та мали державну організацію. Ними могли бути скіфські племена доби раннього заліза (7-6 ст. до н.е.) або племена черняхівської культури (2-6 ст. н.е.). Звичайно, остаточну відповідь на ці питання можуть дати лише подальші дослідження Змійових валів

 

Іван Шпиталь

Іван Григорович Шпиталь (23.08.1931) народився у селі В’юнищі, в якому Тарас Шевченко написав кілька своїх віршів і яке було затоплено під Канівським морем. У 1952-1957 роках вчиться на факультеті журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. Йому випало навчатися разом з такими непересічними особистостями як Василь Симоненко, Віктор Близнець, Борис Рогоза, Василь Чехун, Микола Будник, Микола Сом, Тамара Коломієць, чудовий журналіст Анатолій Москаленко. Працював у кількох редакціях газет і журналів (у містах Мукачеве, Ужгород, Київ), член НСПУ (дитячий письменник) і Спілки журналістів, має у своєму доробку кілька художніх книг, а також кілька тисяч памфлетів, фейлетонів, гуморесок, нарисів, рецензій, наукових розвідок тощо. один із ініціаторів організації та проведення щорічного конкурсу «Переяславська осінь Кобзаря». Живе в селі Циблі.

 

Ірина Прісич

Ірина Юріївна Прісич – леді-бізнесмен, яка не тільки займається бізнесом, а і дбає про Карань – той мікрорайон Переяслава, де живе і по якому неодноразово балотувалася в депутати, багатьом людям допомогла в скрутні хвилини, проявляє знаки уваги і поваги до підлеглих у своїй фірмі.

 

Йосип Бодянський

Йосип Максимович Бодянський (1808-1877), будучи студентом Переяславської духовної семінарії, працюючи в бібліотеці цього навчального закладу, в її фондах знайшов релікт «Пересопницьке Євангеліє», на якому зараз складають клятву президенти України. Це найдавніший збережений рукописний твір, написаний давньоукраїнською мовою. Згодом став професором історії і літератури слов’янських мов Московського університету, свою кандидатську дисертацію присвятив порівнянню російських та українських народних пісень.

 

Кобзар-художник

Тарас Григорович Шевченко (25.02 (09.03) 1814 – 10.03.1861) уперше в Переяслав приїхав у серпні 1845 року в гості до лікаря Андрія Козачковського, з яким познайомився в Петербурзі. Художник і поет пробув тут з 12 по 21 серпня, зробив замальовки та опис архітектурних пам’яток за завданням Київської тимчасової комісії по розбору стародавніх актів. У жовтні того ж року знову повернувся до лікаря, але вже хворим. Поет відчував, що стоїть на межі життя і 25 грудня 1845 року дописав у будинку лікаря вірш «Заповіт» та деякі інші твори. На початку січня 1846 року виїхав на Чернігівщину і знову заїхав у Переяслав вже через 14 років, після перебування в засланні. У серпні 1859 року він залишив милі серцю місця.

 

Костянтин Острозький

Князь Костянтин Острозький отримав від польської корони у володіння Переяслав. Доклав багато сил для розбудови міста й системи оборони від татар. Місто за його правління отримало Магдебурзьке право.

 

Ланка двох культур

Вважається, що перші люди з’явилися на території Переяславщини в добу мезоліту: в урочищі Загай знайдена найдавніша із стоянок цього краю. Згодом цей край обжили трипільці, які мали культуру, проміжну між скотарством і землеробством.

 

Марія Буряк

Марії Пантелеймонівна Буряк (16.08.1935 – 2008) – самобутня художниця у жанрі декоратино-ужиткового мистецтва із села Ковалин, яка була з 13 років прикута до інвалідного візка, але не зламалася від такого удару долі й творила красу й підтримувала духом інших людей. З 1968 року картини молодої майстрині, з доброї подачі Лізи Миронової, першої порадниці й наставниці Марії Пантелеймонівни, почали виставлятися на виставках, представляючи рідну Переяславщину на теренах колишнього СРСР. Член Спілки художників СРСР та України, заслужений майстер народної творчості України.

У зібранні Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» серед мистецьких творів виділяється колекція декоративного розпису. Вона налічує на сьогодні 294 одиниці збереження. Чільне місце в ній займає розділ «Твори Марії Буряк», до якого входить 81 експонат.

 

Марія Карп’юк

Марія Денисівна Карп’юк (д. н. 15.04.1942) народилася на Херсонщині. Поетеса-філолог, викладач ПХДПУ ще з 1987 року, з початку утворення його як філії Київського педінституту ім. О.М. Горького. Активно переймається долею української нації (багато років перебувала в «Русі»), різнопланово цікавиться новинками науки та питаннями сенсу життя. Має понад 100 публікацій з україністики.

 

Микола Губар

Микола Григорович Губар (д. н. 01.04.1962) родом із села Дем’янці Переяславського району. Викладач музики ПХДПУ. Уже більше 20 років керує створеним ним фольклорним гуртом «Троїсті музики», робить обробки народних пісень і пише власні композиції в цьому стилі.

 

Микола Колос

Микола Григорович Колос (01.01.1951) – викладач співів у ПХДПУ ще з початку його утворення, а перед цим викладав музику в педучилищі, куди потрапив у 1976-му році після закінчення Київського педінституту ім. О.М. Горького. Багато років керує студентським хором. Духовний брат і друг Григорія Митрофановичем Верби, у співавторстві з яким уклав навчальний посібник «Тарас Шевченко і музика».

 

Микола Корпанюк

Микола Павлович Корпанюк (15.03.1950) народився в Косівському районі Івано-Франківської області. Викладач ПХДПУ, відомий в Україні філолог-медієвіст, активний громадський діяч, член Руху з багаторічним стажем.

 

Михайло Гич

Михайло Миколайович Гич (07.11) – уродженець села Єрковці, який докладає багато сил і коштів у розвиток рідного села, меценат багатьох видань, які стосуються історії рідного краю та його культури. Так, наприклад, у 2005 році завдяки ініціативі та меценатству Михайла Гича було урочисто відзначено 550-річчя села Єрковці і видано нарис історії «Єрковці. Історія села Переяславського краю». З 1992 року – заступник представника президента в Харківському районі м. Києва, а після проведення адміністративно-територіальної реформи з жовтня 2001 року працює на посаді заступника голови Дарницької РДА у м. Київ. Депутат Київради трьох скликань.

 

Михайло Литвиненко

Михайло Галактіонович Литвиненко (14.10.1930) – ветеран спорту, неодноразовий чемпіон та призер чемпіонатів світу та Європи з метання молота серед ветеранів. Почавши заняття спортом 19-річним юнаком, продовжує активне спортивне життя, не зважаючи на 80-річний вік. За фахом – кондитер, переможець міжнародних конкурсів серед кондитерів.  Активний прихильник здорового способу життя і за останні півстоліття не випив жодного грама спиртного, навіть пива. Більше 25 років виготовляв на Новий Рік Діда Мороза й Снігуроньку для міської ялинки.

 

Михайло Максимович

Михайло Олександрович Максимович (03.09.1804 – †10 листопада (22 листопада) 1873) народився на хуторі (нині – село Богуславець) поблизу Золотоноші, нащадок старшинського козацького роду. У 1823 році закінчив Московський університет і почав займатися науковою роботою, яку не полишив до останніх днів життя. Історик, філолог, поет, етнограф, ботанік (один із основоположників вітчизняної ботаніки). З 1834 року – перший ректор Київського університету (до кінця 1835 року), засновник українського народознавства, видатний ботанік та словесник. З 1841 року переїхав до хутора Михайлова Гора біля села Прохорівка Золотоніського повіту поблизу Переяслава Через поганий стан здоров’я пішов 1845 року у відставку. Решту життя присвятив винятково напруженій науково-літературній діяльності.

 

Михайло Сікорський

Михайло Іванович Сікорський (13.10.1923, Чигирин – 27.09.2011, Переяслав-Хм.) народився в Чигирині. Закінчив Київський університет ім. Т.Шевченка, історичний факультетт (1946-55). Приїхав у Переяслав після студентської лави у 1954 році й був призначений директором занедбаного історико-краєзнавчого музею.

Згуртував навколо себе певну кількість однодумців і за півстоліття активної подвижницької роботи створив більше 25 нових музеїв. За цю титанічну діяльність був нагороджений званням Герой України.

 

Михайло Херасков

Михайло Матвійович Херасков (05.11.1733 – 1807) – філософ-поет, який народився в Переяславі в заможній боярській родині: його батько служив тут комендантом міста. Згодом родина переїхала до Петербурга, де Михайло закінчить Сухопутний шляхетний корпус. Із юних літ серйозно захопився творчістю, а в 27 років уже видавав свій журнал «Полезное увеселение». У 1763-му році його запросили на посаду директора Московського університету. Художні принципи митця перекликаються з естетикою Відродження. Згодом був віце-губернатором Бергколегії в Петербурзі. Михайло Матвійович – автор перших в Росії епічних поем, серед яких найбільш відомі «Россиада», «Владимир». Він досяг високого злету в поетичному осягненні навколишнього світу, неабиякої майстерності у володінні художнім словом. Написав також 20 п’єс і кілька романів. Був у близьких стосунках з Новиковим, Жуковським, Тургенєвим.

 

Наталія Павлик

 

Наталія Миколаївна Павлик (05.11.1964) – народилася в селі Пологи-Вергуни Переяславського району. Член НСПУ з 1999 року, автор чотирьох поетичних збірок, перша з яких видана в 1995 році. Філолог за фахом, старший науковий співробітник НІЕЗ «Переяслав», директор одного з його музеїв – музею одягу.

 

Олег Князенко

Олег Родіонович Коломієць (творчий псевдонім – Князенко) (06.09.1950) – народився в родині шкільних вчителів у селі Каратуль Переяславського району. Член НСПУ з 1989 року. Філолог за освітою, до виходу на пенсію в 2010 році працював науковим співробітником у музеї «Заповіту» НІЕЗ «Переяслав». Крім кількох збірок власних віршів видав переклади з іспанської та болгарської мов. Автор кількох сотень статей і наукових розвідок літературно-краєзнавчого характеру.

 

Павло Сениця

Павло Іванович Сениця (1879-1960) – народився в селі Дем’янці під Переяславом у бідній селянській родині. У 1909 році закінчив Московську консерваторію і там працював викладачем музичних теоретичних дисциплін. У 1921-31 збирав і впорядковував музичний фольклор. Став на шлях інструменталіста, хоча «заплатив данину» й вокальній музиці, написавши більше півсотні романсів та дуетів, тріо, квартетів на слова, різних поетів. На ниві інструменталістики створив «Українську симфонію» для оркестру, оркестрову увертюру, струнний квартет для фортепіано, для віолончелі, для скрипки тощо. В українській музиці 20 ст. твори Павла Сениці, особливо інструментальні, мали новаторське значення.

Дитяча музична школа м. Переяслава-Хм. носить ім’я Павла Сениці. У ній навчається біля 325 учнів: класи фортепіано, баян, скрипка, акордеон, гітара, духові інструменти, бандура, сопілка, клавішні, сольний спів.

 

Переяславль Руський

Давній Переяслав, як і решта міст того часу, мав дві частини – Дитинець в центрі (де жила переважно знать) та «окольне місто» (де мешкали звичайні люди).

 

Подружжя Набоків

Володимир Васильович Набок – це фотограф-естет, журналіст газети «Вісник Переяславщини». Його дружина – Людмила Миколаївна Набок – науковий співробітник і директор меморіального музею Володимира Заболотного НІЕЗ «Переяслав», співавтор кількох книг та автор багатьох наукових розвідок краєзнавчого характеру.

 

Подружжя Товкайлів

Микола Тихонович Товкайло – науковий співробітник НІЕЗ «Переяслав» та Інституту археології НАНУ, кандидат історичних наук. Член Товариства «Просвіта» та «руху». Вже не один рік очолює кобзарський цех України.

Римма Іванівна Товкайло – дочка Івана Григоровича Шпиталя, багато років керувала театральною студію «З Уст Річ», один із ініціаторів організації та проведення щорічного конкурсу «Переяславська осінь Кобзаря».

 

Раритет Переяслава

Ансамбль-комплекс музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Його будівництво на площі 30 га було розпочато в 1964 році на Татарській горі на честь 150-річчя з дня народження Тараса Шевченка. Музей має такі розділи: українське дореволюційне село Середньої Наддніпрянщини, ремесла та промисли українського пореформеного села, вітряки і розділ найдавнішого часу, що є характерною особливістю цього музею. На території 30 гектарів розташовано 185 об’єктів, з них 104 пам’ятки народної архітектури ХVІІ-ХІХ ст., в тому числі, 23 різноманітні установки та майстерні, більше 20 тисяч витворів народного мистецтва, знарядь праці, речей побуту, зібраних в лісостеповій зоні України.

Центральне місце займають 20 селянських дворів з хатами та господарськими будівлями, з городами, садами, квітниками. У цей своєрідний ансамбль миловидно вписались Козацька, В’юнищанська, Сухоярська, Андрушівська і Пищицька церкви ХVІІ-ХІХ ст., дзвіниця, вітряки, рукотворні гаї та озера. Чудовою прикрасою музею є два рукотворні ставки, дендропарк з десятками тисяч дерев та кущів, дбайливо доглянуті двори та городи. На території комплексу кілька раз на рік проводяться фольклорні свята, приїжджають святкувати весілля з Переяславського та кількох сусідніх районів.

 

Стогніївський шлях

Цей шлях, побудований разом з мостом через Трубіж та підйомом, що веде до центру міста, значно полегшив життя переяславців. Як свідчить професор, доктор філософських наук і колишній ректор ДПУ Іван Петрович Стогній, ідея поліпшити умови проживання для студентів і викладачів ДПУ, а також тих, хто живуть поблизу від університету, прийшла йому одразу після переїзду до нашого міста. А поштовхом став випадок, коли зі старого дерев’яного моста в річку звалилася корова, яка робила такий не зовсім удалий променад після «сеансу травотерапії» на лузі.

 

Тарас Трясило

Тара́с Федоро́вич (пол. Taras Fedorowicz; ? – 1639 (?)) за національністю –кримський татарин. Один із командирів козацьких найманців у Тридцятирічній війні. Реформував козацьке військо, посиливши роль кавалерії. Кошовий отаман Війська Запорозького нереєстрового (1629), організатор походу на Крим (1629), учасник Смоленської війни 1632-1634, керівник антиурядового козацько-селянського повстання проти Польщі 1630 року. Січове ім’я – Тарас Трясило, татарське ім’я – Хасан або Усан.

 

Трубіж

Про річку Трубіж (Трубайло), праву притоку Дніпра, маємо спогади в літописах.

 

Училище – університет

У 1932 році в Переяславі був заснований «Переяславський педагогічний технікум», який згодом перейменували на педучилище. У червні 1935 року був здійснений перший випуск – 24 учителя початкових класів. У 1934 році при технікумі було відкрито вечірній відділ, а в 1937 році – заочний.

У 1985 році у м. Біла Церква відкрито філіал Переяслав-Хмельницького педагогічного училища. У 1986 році педучилище в Переяславі-Хмельницькому реорганізовано на філіал Київського державного педагогічного інституту ім. О.М. Горького. Першим директором філіалу було призначено М.Г. Тараненка.

 

Фестивалі в небі

Уже кілька років в небі Переяслава можна побачити тренувальні польоти на повітряних кулях, а бажаючі можуть за «кругленьку суму» замовити собі персональну подорож на цьому чуді повітряної техніки 19 століття. Проводяться в нашому місті й фестивалі таких «напівпернатих людей».

 

Художня школа

Створена у 1990 році на базі студії образотворчого мистецтва за ініціативи скульптора, викладача й директора цієї школи Степана Юхимовича Куцого, скульптурами якого прикрашено частину Переяслава. Учнівський контингент складає 110 дітей.

 

Церкви Переяслава

Переяслав віддавна славився церквами. З 990-х років Переяслав був місцем перебування митрополитів, про що свідчить Никонівський літопис: «живяхо тамо множае митрополиты Киевские и всея Руси, и епископы поставляхо тамо». Лише після завершення закладеного в 1037 році Софійського собору кафедра була перенесена в титулярну столицю Київ. Митрополія перебувала в Свято-Михайлівському кафедральному соборі. Після цього в Переяславі вже була не митрополія, а єпархія, яка обірвалася в 1239 році через напад монголо-татар.

У 1695 році митрополит Київський Варлаам Ясинский вирішив утворити в Переяславі архієрейської кафедри, для якої в 1700 році був побудований Вознесенський собор, кошти на зведення якого виділяв гетьман Іван Мазепа.

У 1704-1709 роках завдяки переяславському полковнику Івану Мировичу була збудована кам’яна Покровська церква, що проіснувала в Переяславі до середини 1930-х років (вона була на місці сучасного універмагу).

Можна ще назвати Успенський собор («жовта церква»), Свято-Троїцьку церкву (в якій бував Тарас Шевченко), недавно відбудовану полкову церкву.

У 1839 році на місті загибелі князя Бориса, сина Володимира-хрестителя була побудована Борисоглібська церква в мікрорайоні Переяслава-Хм. Борисівка.

 

Чаруковські

Рідні брати Прохор (1790-1842) і Яків Чаруковські родом із села Пологи, що поблизу Переяслава. Обидва закінчили Петербурзьку Медико-Хірургічну Академію й стали її професорами. Прохор Чаруковський уперше в Російській імперії ввів у внутрішню медицину перкусію та аускультацію як методи об’єктивного дослідження хворої людини. Яків Чаруковський був новатором в військово-польовій хірургії, написав книгу «Военно-походная медицина» (1836-1837).

 

Шолом-Алейхем

Соломон Наумович (Нохумович) Рабинович (02.03.1859 – травень 1916) народився і провів дитинство і юність у Переяславі в єврейській родині. Письменник-гуманіст узяв собі псевдонім «Шолом-Алейхем», який означає «Мир вам!». В юні роки багато писав російською мовою та на ідиш, а великий шлях у літературу почався в 1887 році з надрукованої новели «Ножик». Багато подорожував Україною, по Європі й Америці, не розлучаючись із записною книжкою. Писати міг у будь-де, не потребуючи особливих умов, творив не тільки прозу, а й поезію та твори драматургічні. Довгі роки хворів. Через туберкульоз був вимушений тривалий час лікуватися в Італії та Швейцарії, помер у США.

 

Ювілейна монета

У 2007 році (Рік Кабана за східним календарем), у рік святкування 1100-річчя Переяслава, Нацбанком України була випущена спеціальна ювілейна нейзильберова монета номінацією в 5 гривень.

 

Юрій Дебеляк

Юрій Миколайович Дебеляк (01.08.1941) – народився в Одеській області в болгарському селі. Музикант і педагог від Бога з більше, ніж 35-річний, стажем. Пише й свої твори, які абітурієнти використовують навіть при вступних іспитах до консерваторії. Викладає в музичній школі по класу баяна, кілька років працював у ПХДПУ і багато доклав зусиль, щоб університету надали 4-й рівень акредитації.

 

Яким Сомко

Яким Семенович Сомко (?-1663) – прилуцький та переяславський полковник, у 1660-1663 роках – наказний гетьман Лівобережної України. Народився в Переяславі в родині міщан. Спочатку відстоював союзницькі стосунки з Росією, а потім навпаки почав боротися проти царату. За наказом гетьмана Брюховецького, якого царат підтримав на виборах як конкурента Якима Сомка, був страчений.

 

Ярослав Погарський

Ярослав Петрович Погарський (03.04.1940 – 19.05.2010) – народився у селі Славське Сколівського району Львівській обл. у селі столяра-червонодеревника. У жовтні 1947 родина була репресована й відправлена в Омськ. Через те, що підпав під репресії, не отримав заслужену срібну медаль у школі і не зміг вчитися в інституті далі 3 курсу, хоча двічі вступав у два різні ВНЗ. Після другої спроби відмовився від ідеї отримати вищу освіту і решту життя пропрацював звичайним робітником. З роками перебрався жити з родиною до Переяслава. Малював олійними фарбами пейзажі, а коли важко було здобувати фарби, то в 1982 році перейшов на скульптуру по дереву, створюючи унікальні ексклюзивні роботи.