УКРАЇНА: ШЛЯХ ДО НАТО

Прес – дайджест

( ІІI квартал 2008 р.)

 

Соскін О. Хибні стереотипи щодо НАТО – перепона на шляху євроатлантичного розвитку України

Чекаленко Л. Зовнішньополітичний вибір України. Куди рухатися далі?

Горбулін В. Реформа сектору безпеки та оборони України в рамках Інтенсивних консультацій Україна - НАТО: спільні пріоритети

Палій О. Вступ України до НАТО: безліч "плюсів" і жодного "мінуса"

 

 

Соскін О.

Хибні стереотипи щодо НАТО – перепона на шляху євроатлантичного розвитку України.

 

Уже понад 15 років Україна віднов­лює свій державний суверенітет, але досі не зробила остаточного цивілізаційного вибору. Точаться перма­нентні запеклі дискусії на всіх рівнях ук­раїнської та неукраїнської спільноти що­до того, яку модель розвитку обрати Ук­раїні - євроатлантичну чи євразійську - і відповідно членами яких міждержавних та наднаціональних структур стати - Північноатлантичного альянсу чи Ташке­нтського договору, Європейського Сою­зу чи Єдиного економічного простору під егідою Росії. А поки що українська дер­жава «біжить на місці» й безповоротно втрачає час і можливості, тоді як усі країни навколо нас динамічно розвива­ються, швидко рухаються в остаточно визначеному напрямі, нарощують енер­гію поступу, стають дедалі сильнішими, конкурентоздатними, а відповідно й успішними.

У своїй діяльності український народ та його правлячі кола так і не опанували базових засад державного стратегічного управління та планування. Наша еліта не спромоглася усвідомити, що успішною і ефективною буде тільки та організація (у нашому випадку - українська держава), яка формує параметри моделі свого розвитку, враховуючи прогностично ок­реслені й визначені риси зовнішнього середовища, майбутнього світу.

Чи готова нинішня Україна до функціонування в такому світі? Чи може­мо ми бути в ньому успішними та ефек­тивними? Відповідь однозначна: поки Україна остаточно не визначить модель свого розвитку як євроатлантичну, поки не подолає радянсько-комуністичних стереотипів і генетичної залежності від російсько-імперської матки, самостій­ного, суверенного буття як сучасна європейська держава наша країна не матиме.

На шляху до євроатлантичної моделі розвитку сьогодні у нас існує чимало пе­решкод. І більшість із них - у свідомості громадян, які мислять стереотипами. Вони насамперед стосуються Північно­атлантичного альянсу (НАТО), істинну природу якого люди зазвичай не ро­зуміють, а тому опираються вступу в цю організацію.

Перший стереотип: НАТО - ор­ганізація, яка себе вичерпала, втратила свою конкурентоспроможність на міжна­родному рівні, погрузла у внутрішніх протиріччях і, зрештою, розпадеться, тож Україні не потрібно прагнути набуття членства у структурі, яка не має май­бутнього. Насправді Північноатлантич­ний альянс є одним із найбільш дієвих та успішних інструментів євроатлантичної цивілізації, що забезпечує країнам-членам ефективну національну безпеку і по­тужний економічний розвиток.

Другий стереотип: Організація Північноатлантичного договору була створена як агресивний військовий блок для окупації інших країн, що порушує норми міжнародного права. Подібні твердження не відповідають дійсності.

НАТО виникло 4 квітня 1949 року, на базі Вашингтонської угоди, підписаної два­надцятьма країнами, з метою створити спільну систему безпеки для протисто­яння агресії з боку СРСР. І саме це стало відправною точкою у формуванні Північ­ноатлантичного альянсу. Він постав на основі 51-ї статті Статуту Організації Об'єднаних Націй (членом якої був і Ра­дянський Союз), де записано, що кожна країна чи група країн мають право на ко­лективний захист свого суверенітету, для чого можуть створюватися міжна­родні організації. Отже, Північноатлан­тичний альянс був утворений на основі міжнародного права.

Третій стереотип: НАТО - над­національна організація, членство в якій звужує межі національного суверенітету, змушує країни поступатися своїми інте­ресами. НАТО - це міждержавна організація, а тому країна - її учасник не має підстав для втрати сво­го державного суверенітету. Жодне рішення в рамках Альянсу не може бути прийнято, якщо воно суперечить Конс­титуції будь-якої держави - члена НАТО. Усі рішення в Північноатлантичному альянсі ухвалюються консенсусом.

Відповідно до статті 5 Вашингтонсь­кої угоди НАТО захищає кожного члена і всіх членів Організації від зовнішньої аг­ресії. Сьогодні НАТО є надзвичайно потуж­ною політико-військовою організацією, яка об'єднує найбільш розвинуті країни світу і забезпечує кожній із них захист та національну безпеку.

Четвертий стереотип: Україна не го­това до вступу в НАТО. Але чому? І хто зробив такий висновок? Україна вже 14 років співпрацює з Північноатлантичним альянсом і є учасником майже всіх опе­рацій НАТО. Ми підписали Хартію про особливе партнерство, а також План дій Україна - НАТО, який, починаючи з 2003 року, реалізується через щорічні цільові плани. У квітні 2005 року Україна та НАТО приступили до більш високої фази спів­робітництва, що дістала назву «Інтен­сифікований діалог». Наша країна сьо­годні знаходиться у кроці від приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Але є надія, що ми таки зможемо цим шансом скористатися і стати учасниками ПДЧ у 2008 році на саміті глав - держав НАТО.

П'ятий стереотип: країни, які ввійшли до НАТО, на відміну від України, були го­тові до вступу в Альянс. Однак це не зовсім так. Приміром, Греція і Туреччина приєдналися до Альянсу в 1952 році, ко­ли їх народи ще не оговталися після Дру­гої світової війни. їх роздирали жорсткі протиріччя щодо Кіпру. Завдяки набуттю членства в НАТО країнам вдалося цю проблему подолати. Португалія входила в НАТО в період кризи державної систе­ми. Балтійські країни також не були стовідсотково готові до членства в Аль­янсі. Наприклад, Литва, яка межує з Калінінградською областю (Росія), опи­нилася у складній ситуації. її було вре­гульовано після вступу в НАТО, від чого виграла і Росія, і Литва, й інші Балтійські країни.

Шостий стереотип: для входження в Альянс Україна мусить обов'язково про­водити референдум, щоб дізнатися дум­ку народу. Проте, як показує практика, тільки Словенія та Угорщина вдавалися до загальнонаціонального опитування населення перед вступом в НАТО, оскільки така норма була записана в конституціях зазначених країн.  

Отже, обов'язковість проведення ре­ферендуму - ще один стереотип, який штучно нав'язаний українській спільноті. Питання вступу до НАТО має вирішува­тися на державному рівні. Тим паче, що в Конституції України відсутнє положення про необхідність проведення референ­думу стосовно вступу в НАТО, оскільки це міждержавна організація, участь у якій жодним чином не впливає на суве­ренний статус держави.

Сьомий стереотип: входження до Північноатлантичного альянсу загальмує розвиток України, ми втратимо свою са­мостійність, нам диктуватимуть лінію по­ведінки. Хибність цієї тези не викликає сумніву. Країни, що входять у НАТО, є по­тужними, розвинутими державами. І бу­ти в одному клубі з ними - це безпека і нові можливості. Як відомо, обсяги інозем­них інвестицій до економік постко­муністичних країн, що ввійшли до НАТО, у середньому збільшилися у 5 разів. І зрозуміло, адже капітал прямує туди, де він захищений від несподіваних рішень та негативних внутрішніх процесів.

Якщо Україна стане членом Альянсу, у нас буде створено високотехнічну, осна­щену за сучасними зразками про­фесійну армію, зменшаться витрати на оборону. Адже колективна безпека, як відомо, коштує дешевше, ніж індивіду­альна.

Восьмий стереотип: приєднання Ук­раїни до Альянсу погіршить відносини з Росією. Хоч така думка досить поширена серед українських громадян, однак її ва­ди очевидні. Експерти не сумніваються, що вступ до НАТО стане підґрунтям для нормалізації стосунків із Росією. Прига­даймо, наприклад, що досить напружені відносини РФ із Балтійськими країнами значно поліпшилися після їх інтеграції в Альянс. Для Росії стабілізація її західного кордону є дуже вигідною.

Дев'ятий стереотип: зі вступом до Альянсу український оборонно-про­мисловий комплекс буде знищено. Слід зазначити, що жодна країна після приєднання до НАТО не втратила свій ВПК. Навпаки, він був модернізований та спеціалізований згідно з вимогами НАТО. Україна також має пройти подібний шлях, що, зрештою, дасть змогу вітчизняним виробникам різних видів озброєння, а також авіаційної, космічної, танкової, ракетної продукції вийти на ринки НАТО і відповідати його стандартам.

Альянс підтримує також українських військовослужбовців, звільнених у за­пас. Протягом останніх п'яти років нашій країні надана допомога у прове­денні програми підготовки і перепідго­товки сотень колишніх військовослуж­бовців. Вони пройшли мовні та спеціалізовані професійні курси.

Десятий стереотип: Україна, аби ввійти до Північноатлантичного альян­су, повинна заплатити внесок у сумі $90 млрд. У Військовій доктрині НАТО ніде не записано, що країна, яка набу­ває членства в Організації, має робити якісь вступні внески. Є інша норма - стосовно того, що країни - члени НАТО мусять виділяти до 2% свого ВВП для підтримки      власних      національних збройних сил у стані, який відповідає сучасним військовим стандартам та вимогам безпеки. Гроші з державного бюджету використовуватимуться лише на модернізацію національного війсь­ково-промислового комплексу, утри­мання і трансформацію армії.

Одинадцятий стереотип: вступ до НАТО ускладнить енергетичну ситуацію в Україні. Навпаки, членство в Альянсі посилить енергетичну безпеку нашої країни, зробить стабільною модель постачання нафти і газу, дасть мож­ливість добудувати нафтогін Одеса - Броди до Плоцька (Польща), полег­шить доступ до нафти Перських та Аф­риканських країн і Каспійського моря.

Дванадцятий стереотип: Україна по­винна бути нейтральною державою, ма­ти такий самий статус, як Австрія, Швеція, Фінляндія, Швейцарія. Вислов­лювання подібного штибу в сучасних геополітичних і геоекономічних умовах, що склалися на Євразійському континенті, є утопією. По-перше, нейтральний статус країни, яка його проголосила, повинні визнати інші держави. Зрозуміло, що у випадку України це неможливо. Відповідний міжнародний механізм виз­нання відсутній. По-друге, Австрія, Швеція та Фінляндія вступили до ЄС, увійшли в соціально-економічну систему безпеки на євроатлантичному просторі й тим самим фактично відмовилися від нейтрального статусу на міждержавному рівні.

Що стосується Швейцарії, то вона має потужні збройні сили. Усі особи чо­ловічої статі у цій країні є діючими ре­зервістами, які проходять кілька разів на рік багатоденні військові збори, мають нові комплекти необхідної амуніції та сучасної зброї, які зберігають у себе вдома.

Система нейтралітету у світі форму­валася впродовж не одного десятиліття. Вона можлива для застосування в дуже багатій,   розвинутій  країні  на  кшталт Швейцарії, а не в Україні, яка щойно звільнилася від багатовікової колоніаль­ної окупації і тоталітарного комуністич­ного режиму, де відсутній середній клас та громадянське суспільство, а більшість населення - жебраки з притаманною їм постколоніальною, рабською мен­тальністю.

Україна знаходиться у своєрідній геополітичній та геоекономічній щілині між двома світами - євроатлантичним (ЄС, США, Канада) та євразійським (із цент­ром у Росії). І саме між ними нам потрібно обирати.

Україна також повинна пришвидшити свою ходу в напрямі євроатлантичної спільноти. Звичайно, людям старшого покоління, світогляд яких формувався за часів комуністичного Радянського Сою­зу, непросто зробити такий вибір. Тож надія покладається на середнє та моло­де покоління, яке не зазнало тортур того періоду і може торувати природний для України шлях до євроатлантичної цивілізації.

Освіта і управління . - 2008. - Т. 11, № 1. - С. 86-91.

Вверх

 

Чекаленко Л.

Зовнішньополітичний вибір України. Куди рухатися далі?

Після завершення холодної війни, що забезпечувала певний баланс сил і інтересів, ми зіткну­лися з різким поглибленням нестабільності, нестійкості і не­усталеності світового порядку. Ми є свідками руйнування, зда­валося б, усталених впливових схем взаємозалежності і союзів держав, зазнає нищівних ударів система суверенного захисту від зовнішнього втручання,  поглиблюється прірва між можливостя­ми розпорядників міжнародного буття та інших, не та­ких могутніх суб'єктів міжнародного права.

Світову гармонію не можна впровадити силовими методами, а хаос, що супроводжується новими зіткнен­нями, людськими жертвами, - зростає. До світового п'єдесталу рвуться новоявлені силові центри, а біль­шість населення планети Земля бореться за хліб насущ­ний на сьогоднішній і завтрашній день.

Незважаючи на глибокі зміни у всій системі міжна­родного буття, основними елементами міжнародних відносин і сьогодні залишаються суверенні держави, що мають здійснювати на своїй території всю повноту законодавчої, судової та виконавчої влади.

Сильні світу цього з метою виправдання власної да­леко не демократичної поведінки формують нові теорії про утворення демократичного світу, кооперативну безпеку, гуманітарне втручання. А частіше ліквіду­ють як суверенітет, так і неслухняні країни і без теоре­тичного обґрунтування, брутально втручаючись у внут­рішні справи держави, яка не мас захисту. Такого захис­ту нині не має й Україна, яка внаслідок тиску провідних ядерних держав - Росії і США - відмовилася від влас­ної ядерної зброї, передавши її Російській Федерації у 90-х роках. Хоча ядерна п'ятірка держав - США, РФ, Китай, Великобританія, Франція - і надали нам пись­мові гарантії, але фактично ці гарантії виявилися дек­ларативними заявами про захист, що не мають реаль­них механізмів його реалізації.

Із загостренням відносин між провідними ядерними країнами світу щоразу нагадує про себе актуальне зав­дання: вироблення провідними ядерними державами міжнародного системного механізму захисту України у питаннях ядерної безпеки, що набуває особливої небезпеки в умовах зміцнення нових центрів сили: крім США і Росії, це Китай, Індія та ін.

Позбавивши себе ядерної парасольки, Українській державі необхідно шукати інші механізми і важелі, які захистили б її та гарантували безпеку від зовнішнього втручання. Таким механізмом може стати членство нашої держави в Організації Північноатлантичного договору…приходять на допомогу в разі зовнішніх зазіхань і загроз інших країн.

Участь в альянсі - це не тільки допомога при захисті у воєнному розумінні, а й матеріальна допомога, соці­альна підтримка, навчання, створення робочих місць, вкладання коштів в оновлення військової техніки та ін. До речі, грант на кілька мільйонів доларів, запропоно­ваний НАТО на модернізацію застарілої радянської тех­ніки, від якого відмовився уряд В.Януковича у 2006 р., спокійнісінько перехопила Росія, хоча на кожному кро­ці заявляє «не пушать Україну в НАТО». Тому що росій­ські політики і фінансисти дбають про російські інтере­си, і їм все одно, від кого гроші, аби їх давали.

Перебуваючи сам на сам зі своїми проблемами, Укра­їні дедалі важче долати перепони на шляху реалізації зовнішньополітичних прагнень, забезпечувати свої на­ціональні інтереси, пристосовуватися до оновленої сис­теми міжнародних відносин. Процес цей ускладнюється й тим, що найближчі європейські сусіди, що значно ви­передили нас, дивляться на Україну з євроінтеграційного і євроатлантичного поверхів сучасної Європи.

Адаптацію до сучасних безпекових європейських структур Україні буде досить легко здійснити, оскільки наші загальнолюдські цінності є ідентичними європей­ським і в цьому плані вони збігаються. Наші уявлення про зовнішню політику, практика реалізації зовнішніх завдань спираються на загальновизнані норми і прин­ципи міжнародного права, серед яких принцип актив­ної міжнародної співпраці є визначальним.

Які ж зовнішні виклики або загрози в нових реаліях сформуватися перед Українською державою? Не зупи­няючись на ретельному перелічуванні новітніх і заста­рілих проблем, нагадаємо передусім про відсутність внутрішньополітичної єдності в нашій державі, що спричинено постійною внутрішньополітичною бороть­бою між олігархічними кланами країни за владу і ко­лишню державну власність.

Проголошений свого часу європейський вибір Укра­їни  потребує прийняття відповідного зовнішньополітичного закону, який має виконуватися. У зв'язку із зазначеним нагадаємо також про відсутність стратегіч­ного плану розвитку або стратегії України, чітко озна­чених критеріїв на найближчу і далеку перспективу то­що.

Зрештою, на наше переконання, обстоювання євро­пейської стратегії на всіх рівнях державної влади при­пинить спекуляції навколо європейського або євразій­ського вектора зовнішньої політики України.

До зазначеного додамо, що чітка офіційна позиція сприятиме визначенню політики щодо України її стра­тегічних партнерів - США, Польщі, можливо, ФРН та інших, які могли б виступити гарантами нашої безпеки, нашого захисту і зрештою розвитку.

Сьогодні Україна, а вона має на це право, намагаєть­ся використовувати різнопланові механізми протисто­яння загрозам на універсальному, регіональному і субрегіональному рівнях. Це інструменти та інституції між­народної співпраці в межах ООН, ОБСЄ, ЄС, НАТО, Ради Європи, СНД тощо.

Водночас саме недосконалість механізмів захисту низки міжнародних структур, учасницею яких є Укра­їнська держава, їх неефективність стали однією з причин перегляду зовнішньополітичних орієнтирів країни (заяви про нейтралітет і позаблоковість), що обрала європейський і євроатлантичний напрям.

Досить складним питанням є проблема-загроза пере­бування на українській території іноземних військ, а саме Чорноморського флоту РФ. Фактично російське 20-тисячне військове угруповання не тільки здійснює військово-політичний контроль Росії над Україною, а й утримує Українську державу від участі в інших союзах і блоках, заохочуючи об'єднатись у військово-оборон­ний союз - Організацію Договору про колективну без­пеку деяких країн СНД, натхненником і створювачем якої є Росія. ЧФ РФ є відвертою загрозою для України: за прийнятими міжнародними нормами Україна, у разі війни Росії з третьою державою, може бути визначена як агресор тільки на цій підставі, що тут розташована російська військова база (Міжнародна конвенція щодо визначення агресора).

Серед сучасних викликів Украї­ни в економічній сфері - забезпе­чення енергетичної безпеки дер­жави (загроза номер один), інтег­рація в міжнародну економічну систему, підтримка українських експортерів, а в інформаційній - утвердження позитивного іміджу та інвестиційної привабливості Ук­раїни тощо. Зазначимо, що енерге­тична проблема є надзвичайно важливою і за своїм характером - всесвітньою. Російське керівниц­тво, попри свої заяви про страте­гічне партнерство з Україною, пос­тійно шантажує українську сторо­ну змінами цін на енергоносії, об­сягами їх поставок в Україну. У та­кій ситуації логічним вбачається підвищити ціни за транзит до рівня європейських і звикати жити за енергоносії за європейськими стандартами: і щодо цін, і щодо енергозбереження.

У двосторонніх відносинах з Ро­сією залишається також проблемною ситуація довкола власності колишнього СРСР, час­тка якої по праву належить Україні. Нагадаємо, що до зазначеного слід додати й історичні реліквії нашого на­роду, які російське керівництво не бажає повертати.

Неадекватне сприйняття загроз національній безпе­ці в етнонаціональній та релігійній сферах може про­вокувати внутрішні конфлікти і соціальні вибухи, що негативно позначиться на міжнародному рівні. Потен­ційна загроза таких явищ потребує своєчасних полі­тичних і правових дій владних структур. Особливу роль у цьому питанні відіграє поширення позитивної ін­формації про здобутки держави, зокрема і щодо захис­ту прав людини.

Через концепцію безпекової тріади «особа-суспільство-держава», за якою захист людини та її інтересів зараховуємо до імперативів зовнішньої політики Украї­ни, через здійснення моніторингу захисних схем, впро­ваджуваних для українських трудових мігрантів, можна було б поширювати позитивні приклади вирішення зазначених питань.

Проблеми виникають і поглиблюються тоді, коли центральні владні структури відсторонюються від ви­конання своїх прямих обов'язків. Сьогодні всі ці склад­ні питання мають перебувати в центрі уваги працівни­ків законодавчої і виконавчої влади.

З огляду на це, на наше переконання, в нав'язаній штучній дискусії щодо ускладнення вибору Україна - Європейський Союз або Україна - Єдиний економічний простір Співдружності Незалежних Держав вбачаються піарівські, популістські засоби деяких політичних пар­тій, насамперед комуністів і регіоналів, спрямовані на підтримку власної популярності. Відповідь на питання щодо прийнятного стратегічного вибору нашої держа­ви можна віднайти за допомогою порівняння двох зга­даних економічних об'єднань.

Стратегічний вибір України - європейська та євро­атлантична інтеграція. Цей напрям, що визначений як державна програма розвитку ще у 2002 р., не підлягає кардинальним змінам. В іншому варіанті Україні загро­жуватиме остаточна втрата міжнародної суб'єктності.

Отже, захист національних інтересів у зовнішньопо­літичній площині має спиратися на:

а)   механізми гло­бальної і регіональної безпеки;

б) прийнятний алго­ритм взаємовпливів національних засад суверенності держави і наднаціональних повноважень міждержав­них структур;

в) регіональне інтегрування з метою спільного протистояння сучасним загрозам; г) співро­бітництво за схемою — від оптимізації партнерства до ефективних стратегічних союзів;

д) міжнародний меха­нізм захисту прав людини, що є однією з кардинальних передумов реалізації Україною європейського вибору.

З огляду на необхідність зміцнення політичного плю­ралізму, який створюватиме перешкоди будь-яким спробам поновити імперію, можна передбачити, що єв­ропейські структури сприятимуть включенню України в орбіту розширеного європейського співтовариства, в побудову в регіоні міжнародно-політичного механізму безпеки, який гарантуватиме стабільність і поступаль­ність розвитку Української держави.

Персонал. - 2008. - № 2. - С. 18-23.

Вверх

 

Горбулін В.

Реформа сектору безпеки та оборони України в рамках Інтенсивних консультацій Україна - НАТО: спільні пріоритети

Питання реформування сектору безпеки та обо­рони є важливими для будь-якої держави, у то­му числі і для України. Проте саме в цій сфері в останні роки представники НАТО відзначали певний прогрес, досягнутий нашою країною.

Динамічні зміни, які відбулися в системі міжнарод­ної безпеки на початку XXI століття, призвели до ви­никнення нових викликів, загроз і ризиків як на світо­вому, так і на регіональному та національному рівнях.

Безумовно, ці загрози вимагали та вимагають адек­ватної відповіді. Саме тому вибір України в 2002 році курсу на інтеграцію в НАТО і його закріплення в законі "Про основи національної безпеки України" у 2003 році був свідомим та обгрунтованим. Отже, не було сумнівів тоді і немає сумнівів сьогодні, що, будучи європейсь­кою державою, Україна найбільш комфортно може се­бе відчувати в координатах європейської та євроатлан­тичної безпеки, так як в умовах різноманітності загроз жодна країна не може повною мірою розраховувати на свої власні можливості.

Тому стратегічна мета України — набуття повноп­равного членства в Альянсі — цілком відповідає її власним національним інтересам.

Це прискорить демократичні процеси в Україні, зок­рема, утвердження верховенства права, проведення судової і адміністративної реформи, боротьбу з ко­рупцією, та головне - забезпечить цим процесам незворотній характер. Певні кроки вже зроблено в рамках запровадження заходів щорічних цільових планів у рамках Плану дій Україна - НАТО.

Наступним позитивним чинником вбачається по­дальше реформування сектору безпеки та оптимізація витрат на фінансування потреб національної оборони. І в цій сфері вже сьогодні можна пишатися певними до­сягненнями.

Протягом 2005 - 2007 років проведено комплекс­ний огляд сектору безпеки, який здійснювався за спри­яння та цільової допомоги країн-членів НАТО, з метою подальшого приведення структур і функцій його скла­дових відповідно до європейських стандартів і еко­номічних можливостей держави, вимог ефективної протидії реальним і потенційним загрозам націо­нальній безпеці. У рамках його другого і третього етапів здійснено аналіз реального стану сектору безпе­ки України в цілому та правоохоронних і розвідуваль­них органів зокрема, з подальшим розробленням їх моделей зразка 2015 року.

Нарешті, набуття Україною членства в НАТО дасть змогу нашій державі брати безпосередню участь у про­цесах вироблення і прийняття рішень щодо подальшо­го розвитку системи євроатлантичної безпеки, про не­обхідність реформування якої вже сьогодні заявляють експерти. Це також дало б можливість отримати додат­кові гарантії забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів України.

Безумовно, найбільш вагомою подією цього року стала підготовка та участь України в Бухарестському саміті НАТО (2 - 4 квітня) у контексті обговорення Північноатлантичним альянсом наміру України приєднатись до ПДЧ. Спільна позиція, висловлена Пре­зидентом,  Прем'єр-міністром та  Головою  Верховної Ради України стосовно такого прагнення нашої держа­ви, дала змогу зняти один з основних негативних ас­пектів, на який часто посилались наші партнери, - відсутність консенсусу між гілками влади в Україні з питання поглиблення співпраці з НАТО.

Вагомим політичним успіхом для України стала й позиція країн-членів Альянсу, яку було зафіксовано в Декларації Бухарестського саміту та погоджено на рівні глав держав і урядів держав-членів Північноатлантич­ної Ради в Бухаресті 3 квітня цього року.

Відносини України з НАТО були предметом розгля­ду в українському парламенті, який 6 березня цього ро­ку схвалив постанову "Про питання вступу України до Організації Північноатлантичного договору (НАТО)". У ній наголошується, що таке рішення може прийматися лише за результатами всеукраїнського референдуму, який може проводитися за народною ініціативою відповідно до Закону України "Про всеукраїнський ре­ферендум".

З огляду на поточну внутрішньо- та зовнішньо­політичну ситуацію в Україні постає низка питань, які потребують роз'яснення, усвідомлення і прийняття відповідних рішень. По-перше, необхідно визначити, чи готова Україна до переведення співробітництва з НАТО на більш високий рівень.

Сьогодні, підбиваючи підсумки виконання п'яти щорічних цільових планів у рамках Плану дій Україна - НАТО, можна стверджувати, що наша держава відповідно до вимог і критеріїв об'єктивно досягла не­обхідного стану спроможності долучитися до Плану дій щодо членства в НАТО, який має бути наступним ета­пом наших взаємовідносин з Альянсом.

Що має зробити Україна для втілення своїх євроат­лантичних амбіцій у життя?

Це питання, певною мірою, розглядалося на засіданні Ради національної безпеки і оборони України 21 березня цього року, рішення якого "Про перспекти­ви дальшого розвитку відносин України з Організацією Північноатлантичного договору та стан забезпечення координації діяльності органів виконавчої влади Ук­раїни, інших державних органів у сфері євроатлантич­ної інтеграції України" введено в дію Указом Президен­та України № 402 від 25 квітня 2008 року.

Таким чином, удосконалення національної системи координації діяльності з підготовки до вступу до НАТО має на меті розбудову на всіх ланках управління прозо­рої вертикалі з чітким визначенням повноважень і роз­поділом сфер відповідальності.

На порядку денному - створення в органах дер­жавної влади, у тому числі і на регіональному рівні, структурних підрозділів (або визначення окремих конкретних посадових осіб), які мають безпосередньо займатися питаннями євроатлантичної інтеграції держави.

Доцільним є "продовження цієї горизонталі" у нап­рямі Київ - Брюссель, тобто встановлення безпосе­редніх робочих зв'язків з відповідними департамента­ми Міжнародного секретаріату НАТО.

Обговорення вищезазначених проблем відбувалося протягом березня - квітня цього року саме у форматі такої "ключової групи" у тісній співпраці з представни­ками Офісу зв'язку НАТО в Україні та Посольства Сло­ваччини, яке виконує місію Контактного посольства Альянсу в нашій державі.

У чому полягають наші спільні пріоритети, зокрема у сфері реформування сектору безпеки та оборони?

Серед першочергових завдань вважається за доцільне:

        1. Посилити співробітництво з НАТО в рамках Процесу планування та оцінки сил (ППОС), а також спільних програм у галузях протиповітряної оборони, контролю за повітряним простором, оборонних досліджень і тех­нологій, науки, планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру, матеріально-технічного забезпечення і стандартизації. Обговорити можливість здійснення оцінки ППОС вже восени цього року.

        2. Продовжити   консультації  щодо   приєднання України до Сил реагування НАТО (СРН), зокрема в частині визначення ступеня і масштабів такої участі на підставі  політико-військових рамок для  країн-партнерів, затверджених за рішеннями  Ризького саміту НАТО (2006 рік).

        3. Провести   експертні   консультації   з   питань регіональної безпеки та нових загроз (кібероборона, протиракетна оборона тощо). Обговорити перспективи залучення     України     до     співпраці     з     Центром співробітництва щодо кіберзахисту.

        4. Провести робочі семінари за участю представників Міжнародного Секретаріату НАТО та відповідних радників від країн-членів Альянсу з метою розроблення методології оборонного огляду та огляду Центрального апарату Міністерства оборони України і Генерального штабу Збройних Сил України.

        5. Поглибити співпрацю з НАТО в питаннях набли­ження структур розвідки і безпеки України  до євроатлантичних стандартів, використовуючи існуючі механізми, а також двосторонні консультації з Офісом безпеки і Спеціальним комітетом НАТО, за умов забезпечення   внутрішньодержавної координації розвіду­вальних структур України.

        6. Організувати міжнародну конференцію за участю експертів країн-членів НАТО з обговорення проекту - концепції реформування системи органів Міністерства внутрішніх справ України. Заслуговує на увагу досвід країн Східної Європи, які пройшли подібний шлях.

        7. На фоні тісної співпраці України з країнами-членами НАТО з числа східноєвропейських країн посилити співробітництво у військово-технічній сфері з країнами, які займають в Альянсі ключові позиції (США, ФРН, Франція,  Великобританія та деякі  інші). Основними напрямами такої співпраці можуть бути питання стра­тегічних авіаперевезень з використанням потенціалу УАТК, збільшення квоти участі представників Збройних Сил України та інших військових формувань (військо­вослужбовців і цивільних осіб) у миротворчих місіях Альянсу.

           8. Поглибити співпрацю участю України в процесах, спрямованих на підвищення безпеки повітряного прос­тору і системи управління повітряним рухом, зокрема, у контексті поширення загрози використання повітря­них суден як засобу для здійснення терористичних атак

Отже, сьогодні об'єктивно настав час переходу від реалізації "стратегії намірів", що передбачала послідов­ний розвиток і поглиблення співпраці України з НАТО, до "стратегії приєднання", яка потребує вдосконалення (перетворення) існуючої системи державного уп­равління у сфері євроатлантичної інтеграції.

Україна -НАТО. - 2008. - № 2. - С. 5-12.

Вверх

 

Палій Олександр

Вступ України до НАТО: безліч "плюсів" і жодного "мінуса"

Якщо діяти за логікою «холодної війни» і супроводжувати вступ до НАТО розміщенням на своїй тери­торії великих іноземних військо­вих баз - це справді потребувати­ме значних витрат. Проте для України вигідний чисто «паперо­вий» варіант вступу до НАТО. Жод­ної потреби розміщення на тери­торії України іноземних військових баз не існує. Дійсно, окремі держави Східної Європи (зокрема Румунія та Болгарія) надали дозво­ли на розміщення на своїх терито­ріях американських баз. Однак це відбувається на двосторонній ос­нові, тобто поза рішеннями НАТО. Водночас військовий, людський і технологічний потенціал України є достатнім, щоб гарантувати власну безпеку, використовуючи лише політичний «дах» НАТО та маючи за спиною теоретичну можливість підтримки з боку 26 держав - чле­нів НАТО у воєнний час.

Такий варіант розширення НАТО був застосований до всіх де­сятьох нових членів Альянсу. Лише на території Литви з'явився неве­ликий підрозділ НАТО у складі ста авіаторів і чотирьох літаків для за­безпечення натовських стандартів охорони повітряного простору трьох країн Балтії, які не мають на­віть такої мізерної кількості війсь­кових літаків.

Україні така «охорона», дякуємо Богу, не потрібна. Вітчизняна війсь­кова авіація, попри всі скорочення, є однією з найчисельніших у Європі.

Такий український підхід до всту­пу в НАТО міг би цілком зняти претензії з боку Москви - якби не од­не «але». Там насправді ніколи й не боялися військових можливостей розширеного НАТО. Для ядерної Росії вступ до НАТО країн Східної Європи не становить жодної війсь­кової загрози, тим більше, якщо цей вступ є «паперовим», без утво­рення нових великих військових баз біля російських кордонів. Усі протести Москви з цього приводу зумовлені тим, що, вступаючи до НАТО, країни виходять із зони її геополітичного впливу - не біль­ше і не менше.

Вартість членського внеску України до бюджету НАТО, за по­передньою оцінкою, становитиме близько 40-50 мільйонів доларів США на рік (в межах внеску Поль­щі). Крім того, НАТО дозволяє га­рантувати надійну безпеку за неве­ликі кошти для тих держав, які б не змогли забезпечити такий її рі­вень, навіть якби витрачали на оборону весь свій бюджет.

Конкурентною перевагою Украї­ни є високотехнологічний оборонно-промисловий комплекс, здатний розробляти сучасні зразки озброєнь, а також створювати де­які конкурентоспроможні на світо­вому ринку зразки в замкнених ци­клах. Країни НАТО дедалі більше усвідомлюють недоцільність оріє­нтації на національне виробницт­во повного переліку основних озброєнь і прагнуть створювати за­гальноєвропейські структури ВПК.

Не девальвовані й успіхи України у таких важливих галузях, як літа­кобудування, танкобудування, суд­нобудування, ракетобудування та системи протиповітряної та про­тиракетної оборони.

Варто наголосити, що військово-технічна співпраця з іншими країнами, зокрема з Росією, не є пере­шкодою євроатлантичній інтеграції України. Співпраця у цій сфері існує між Росією і такими членами НАТО, як Італія, Німеччина та ін. Крім того, вона й сама почала застосовувати натовські стандарти, підписавши Угоду про приєднання до системи кодифікації НАТО.

Україна має досвід успішних від­носин у військово-технологічній сфері з НАТО (створення суден на повітряній подушці для Греції, співпраця з Чехією в галузі артиле­рійських систем, використання найбільшого у Європі українсько­го полігону «Яворів», на обслугову­ванні якого задіяні тисячі наших громадян).

Досвід інтеграції до НАТО кра­їн - сусідів України свідчить про мінімізацію витрат на розширення НАТО, без шкоди для розвитку їх­ньої економіки.

Вступ до НАТО сприятиме під­приємницькій діяльності в Україні, покращить її міжнародний інвес­тиційний імідж, адже безпека й ін­вестиційна привабливість прямо пов'язані між собою.

Вступ України до НАТО також не­минуче вплине на розвиток війсь­ково-промислового комплексу, який становить одну з найбільш технологічних складових економі­ки України. Українські науково-дос­лідні інститути мали відношення до 17 «критичних технологій» з 21, що розроблялися в СРСР (у т.ч. радіоло­каційні станції та електроніка).

Український ВПК у його сучас­ному вигляді утворився на базі ко­лишнього ВПК СРСР, що зумовлює наявність тісних коопераційних зв'язків та технологічних циклів у межах держав СНД. Водночас єв­роатлантична інтеграція України є процесом інтеграції з найбільш передовими в економічному сенсі державами світу. Потужності ВПК України можуть бути використані цими країнами. Насамперед це стосується держав Європи, які по­требують оновлення свого обо­ронного потенціалу і на початку 2000-х років почали реалізовувати Європейську політику безпеки і оборони.

Від всту­пу до НАТО виграли оборонні ком­плекси тих країн Східної і Центра­льної Європи, які мали конкурен­тоспроможні сучасні виробництва (насамперед Польщі і Чехії). Отже, вступ Украї­ни до НАТО, найімовірніше, збіль­шить привабливість українських оборонних підприємств для країн Заходу, підтвердить надійність вій­ськово-технічної співпраці країн НАТО з Україною та знизить фі­нансові та політичні ризики в галу­зі оборонної промисловості Украї­ни, що, вочевидь, позитивно по­значиться на обсягах інвестицій до ВПК України.

Вартість вступу України до НА­ТО залежить насамперед від полі­тичних чинників. Якби у підходах до євроатлантичної інтеграції України було застосовано модель, коли НАТО вимагатиме від України попереднього виходу на стан­дарти НАТО за рівнем озброєння, підготовки військ тощо, то вар­тість вступу України до НАТО мо­гла б вимірюватися десятками мі­льярдів доларів США. Однак досі НАТО при розширенні вимагало від претендентів на членство ли­ше обмежених оборонних зу­силь, які передбачали незначне (на кілька відсотків) збільшення оборонних витрат. Стосовно України, ймовірніше, що НАТО не вимагатиме значних витрат на переозброєння та підготовку української армії, оскільки її наяв­ні оборонні можливості вже нате­пер є значно більшими, аніж у бі­льшості держав, що вступили до НАТО у 1999-2004 роках. Крім того, стратегічна важливість України для безпеки та зменшен­ня ризиків воєнного характеру в Європі роблять інтеграцію Украї­ни до НАТО насамперед - полі­тичним кроком, і лише другою чергою - військовим.

Військо України. - 2008. - №7. - С. 8-10.

 

 

 

 

 

Вверх