Література:

Герои Советского Союза : крат. биогр. слов. : [в 2 т.]. [Т.] 2 : Любов - Ящук / редкол. : И. Н. Шкадов (пред.) [и др.] ; М-во обороны СССР, глав. упр. кадров [и др. ; авт. кол. А. А. Бабаков и др.]. – М. : Воениздат, 1988. – 862 с. : портр. – Библиогр. : с. 847-855 (942 назв.). – Из содерж. : Середа Петр Сильвестрович. - С. 447.

Шак, В. Самый орденоносный Герой войны / Владимир Шак // МИГ. - 2016. - 5 мая (№ 18). - С. 8-9.

http://zounb.zp.ua/resourse/2012/12m.html

Література:

Запорізька організація Національної спілки художників України / ред. І. Гресик. – Запоріжжя : Привоз Принт, 2007. – С. 242.

Литвин, А.По законам красоты // Индустр. Запорожье. - 1963. - 5 апр.

Новогрудок — один з найстаріших міст Білорусі, перша столиця Великого князівства Литовського, засноване у 1044 році. Містечко овіяно легендами. Великий поет Адам Міцкевич присвячував йому свої твори Кургани, руїни замків, інші пам`ятки стародавньої архітектури зберігають дихання минулих епох, особливо лицарську романтику та таємничу культуру середньовіччя.

Тут 5 грудня 1967 року народилася дівчинка Оленка. Змалку Оленку оточували книжки- великі і маленькі, товсті й тонкі, у м`якій палітурці і в твердій, альбоми, рукописи, фоліанти…Трепетне відношення до книги як безцінного джерела знання у Олени Михайлівни від мами – Світлани Пантелеймонівни, бібліотекарки за фахом.

Стресостійкість, поєднання рішучості і розумної обережності, вміння орієнтуватися у складних життєвих ситуаціях – це вже від батька, кадрового військового офіцера Михайла Кійка.

Складна військова доля привела e 1981 році сім’ю до Запоріжжя. Оленці виповнилося 14 років. Мама пішла працювати в Запорізьку обласну універсальну наукову бібліотеку, якій присвятила 28 років свого життя. І навіть не здогадувалася Світлана Пантелеймонівна, що стала засновницею родинної династії бібліотекарів, - ніщо не вказувало на це. Після закінчення школи (1985) дочка Олена освоювала серйозну професію монтажника радіоелектронної апаратури та приладів. Вечорами дівчинка бігла до бібліотеки зустрічати найріднішу у світі людину і, раз вдихнувши атмосферу бібліотечних книжок, зрозуміла назавжди: бібліотека – це більше, ніж просто книгозбірня, це місце нових вражень, спілкування, навчання. Читання розвиває мислення, поповнює словниковий запас, виховує, поліпшує граматичні й стилістичні навички. А ще Олена гостро відчула, що саме книги зберігають дійсно живе дихання історії, що вони є джерелом інформації, яке неможливо вичерпати. Вона назавжди запам’ятала вислів німецького письменника XVIII століття Г. Ліхтенберга: «Книга – це дзеркало. І якщо в нього дивиться мавпа, то з нього не може виглянути лик апостола». Зважаючи на свої особисті почуття до книги, Олена Михайлівна здобула спеціальність «бібліотекар-бібліограф» у Харківському державному інституті культури (1992-1997) і, постійно вдосконалюючи свої знання і вміння, розпочала своє кар’єрне зростання: бібліотекар, завідувач відділу іноземної літератури (для цього у 2002 році Олена Михайлівна закінчила курси англійської мови при Запорізькому національному університеті), заступник директора бібліотеки. А ще основна робота тісно була пов’язана з громадською: як активний член профспілки працівників бібліотеки, вона багато років присвятила роботі заступника голови профспілкового комітету та сумлінно виконувала обов’язки скарбника.

З 1 березня по 1 жовтня 2013 року в Запорізькій обласній бібліотеці проходив конкурс «Кращий бібліотечний менеджер», за підсумками якого друге місце посів відділ документів іноземними мовами. Завідуючою відділом на той час була Олена Михайлівна. Її підлеглі проявили максимум фантазії, творчої енергетики, винахідливості та креативності у поданні матеріалів щодо подій, заходів, інноваційного досвіду, позитивний ефект від впровадження яких позначився на підвищенні стандартів бібліотечного обслуговування, ефективності та якості надання традиційних та електронних послуг користувачам.

Саме Олена Михайлівна стала ініціатором залучення до співпраці бібліотеки Goethe-Institut в Україні – для інформування читачів про культурне та суспільно-політичне життя у Німеччині , застосування різних медіа з країнознавства, мистецтва, літератури, матеріалів для вивчення німецької мови як іноземної, медіа та забавок для дітей тощо. Крім того, Goethe-Institut в Україні проводить практичні заходи з підвищення кваліфікації для співробітників українських бібліотек, які надихають учасників на випробування і впровадження нових форм культурно-просвітницької, проектної роботи та кооперації.

Олена Михайлівна стояла також у витоків створення на теренах обласної бібліотеки центру «Вікно в Америку» (тридцятого в країні) - з метою надання актуальної інформації про США, поповнення фондів бібліотеки англомовними виданнями. Спектр послуг дуже широкий: Інтернет і Wi-Fi-простір, доступ до віртуальної бібліотеки e-LibraryUSA, участь у вебінарах, презентаціях, цікавих тематичних зустрічах, в англомовних клубних засіданнях, перегляд кінофільмів англійською мовою з субтитрами тощо.

На посаді заступника директора бібліотеки Олена Михайлівна в котрий раз упевнилася в тому, що бібліотека давно перетворилась у соціальний інститут з інформаційними і культурними компонентами та стійкими зв’язками і відношеннями в рамках суспільства. Зміна ролі і призначення бібліотеки наштовхують її на пошук нових моделей бібліотечного розвитку в контексті побудови відкритого суспільства знання, оскільки громадська місія визначається характером розвитку цивілізації. В активі Олени Михайлівни багато творчих задумів та планів, які вона активно втілює в життя – для розвитку бібліотечної справи Запорізької області.

(Волкова О. В.)

Публукації:

Бібліотека, роки, люди, долі : зб. нарисів та фотодокументів. Вип. 1 / КЗ ОУНБ ім. О. М. Горького Запорізької облради ; [відп. за вип., уклад. та ред. І. П. Степаненко]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2010. – 100 с. : фото. – Із змісту :Кійко, О. М. Перший керівник відділу документів на іноземних мовах : [Ф. Є. Пісецька]. - С. 78-79.

Товарний знак Запорізького акціонерного товариства «Мотор-Січ» знаний на ринках багатьох країн світу. Без продукції «Мотора» неможливо зараз уявити собі авіапромисловість України. Сто десять років минуло з того часу, коли у 1907 році на березі Дніпра було закладено завод, що виготовляв сільськогосподарські механізми та інструментарій для обробки землі, робив відливки з міді та чавуну, виконував різні види механічної обробки. У 1915 році Петербурзьке акціонерне товариство «Дюфлон, Константинович та К°» (скорочено «Дека») придбавши завод, змінило його виробничий профіль. Розпочалося опанування виробництва авіаційних двигунів, і у 1916 році випустили перший 6-циліндровий мотор, а також різні види поршневих двигунів. У 1924 році двигун М-11 виграв у Всесоюзному конкурсі на кращий стосильний двигун, його модифікації використовувалися найдовше за всю світову історію літакобудування. У 1941 році завод евакуювали до Омська, і в цей нелегкий час, 7 листопада 1941 року, було запущено виробництво нового мотору. 2 березня 1944 року завод відновив роботу на рідній Запорізькій землі. У 50-ті роки розпочалася нова реактивна ера. З 1953 року завод опанував випуск реактивних газотурбінних двигунів РД-45, РД-500. 70-ті роки стали роками місткої транспортної авіації. Великий досвід моторівців дозволив гідно відповісти на цей виклик. “Мотор-Січ” створює двигун Д-18 для літаків великої вантажності «Руслан» і «Мрія». Ще наприкінці 60-х років на заводі відчувався брак площ, і було прийняте рішення про відкриття філій у інших регіонах України. У 1970 році з´явилася філія у місті Сніжне Донецької області, у 1973 - у місті Волочиськ Хмельницької області.

Сьогодні «Мотор-Січ» належить до найпотужніших виробників авіадвигунів світу. Він реалізує повний виробничий цикл від винаходу до виготовлення та експлуатаційного сервісу 70 типів та модифікацій двигунів до літаків та гвинтокрилів різної потужності та призначення. Поміж тим, серійно виробляє промислові газотурбінні електростанції, газотурбінні приводи до газо- і нафтоперекачувальних агрегатів, турбодетандерні електростанції, турбохолодильні агрегати та більш ніж 150 найменувань споживчих товарів. Студенти Авіаційного коледжу стають кваліфікованими працівниками заводу, бо ще під час навчання, проходячи практику, опановують унікальні виробничі потужності. Керівництво ПАТ «Мотор-Січ» заохочує використання нових інженерно-технічних рішень, прогресивних технологій, інноваційних ініціатив працівниками усіх рівней, у свою чергу піклується про соціальний захист, здоров'я та відпочинок моторівців та їх рідних.

Література:

Запорожжя індустріальне : історія і сьогодення / [авт. тексту Федір Турченко та ін.]. – [Запоріжжя] : Дике Поле, 2009. – С. 55-59.

Література:

Книга пам'яті України. Запорізька область. Т 22 (1) : Переможці / гол. ред. і упоряд. Сльота Василь Петрович. – [Запоріжжя : Дике Поле, 2010]. – 512 с. – Із змісту : Якуба Антон Гурійович. - С. 506.

Література:

Книга пам'яті України. Запорізька область. Т. 23 [і] : Інтернаціоналісти / [голов. ред. і упоряд. Сльота В. П.]. – Запоріжжя : Дике Поле, 2012. – 320 с. – Із змісту : Горлач Олександр Анатолійович. - С. 31.

Евтушенко, Ю. М. Книга-мемориал памяти воинов-запорожцев, погибших в Афганистане и других локальных войнах / Ю. М. Евтушенко. – Запорожье : Выдавэць, 1994. – 80 с. – Из содерж. : Горлач Анатолий Александрович. - С. 27.

Література:

Энциклопедия Бердянска : в 2 т. Т. 1 : А-Л / [авт. идеи, рук. творч. группы В. И. Михайличенко]. – Мелитополь : Изд. дом МГТ, 2013. – 880 с. : фото, портр. – Из содерж. : Державин Николай Севастьянович. - С. 431-432.

Енциклопедія Сучасної України. Т. 7 : Ґ - Ді / гол. редкол. : Дзюба І. М. (співголова) ; НАН України, Наук. тов. ім. Шевченка, Ін-т енциклопед. досліджень НАН України. – К. : [Поліграфкнига], 2007. – 708 с. : фото, іл. – Із змісту : Самойленко, О. Г. Державін Микола Севастянович. - С. 428.

СімаІсаакович Мінаш походить від двох мелітопольських караїмських родів - Мінаш і Танатарів. Після закінчення Мелітопольського реального училища (1895) та Петербурзького інституту цивільних інженерів (нині Санкт-Петербурзький державний архітектурно-будівельний університет) (1902, золота медаль) оселився в Петербурзі, де в 1902-1910 рр. брав актівну участь в будівництві Царськосельського (нині Вітебського) вокзалу. На нього було повністю покладено оздоблення інтер'єрів цього вокзалу. Спільно з архітектором Станіславом Антоновичем Бржозовським спроектував вокзал в Царському Селі (будинок не зберігся). Пізніше С. І. Мінаш побудував будинок товарної станції в районі Лигівка, брав участь в перебудові Миколаївського (нині Московського) вокзалу. Він побудував ряд будівель за власними проектами, причому особисто керував будівельними роботами.

У 1909-1913 рр. С. І. Мінаш побудував будинок 19 на Кам`янноострівському проспекті (кут Монетного провулка), будинок 42 на вул. Шкапіна, будинок 72 на Невському проспекті, будинок 33 на вул. Широкій, в 1914 р - грандіозний кінематограф «Форум» на 7-ій лінії Василівського острова, будинок 34 (пізніше кінотеатр «Балтика», будівля знесена в 2000-і рр.). Крім того, їм було розпочато проектування будинку Товариства технологів, нової будівлі тютюнової фабрики і багатьох дач. У місті Євпаторії Сіма Ісаакович в 1911 р побудував будинок санаторію «Таласса». Будівля не збереглася, вона була зруйновано під час Великої Вітчизняної війни. Талановитий інженер, він винайшов особливий будівельний матеріал із очерету – «мураліт», що міг заміняти цеглу і давав можливість швидко будувати за американським типом переносні будівлі.Друкував наукові розвідки в періодичному виданні петербурзьких архітекторів-інженерів. 1917 року емігрував спочатку до Константинополя, а потім до Праги та Парижу. Пізніше працював в Туреччині та Ірані. Захоплювався малюванням. У Празі, у приватному зібранні Хорлингерів-Петру, зберігаються портрети членів сім’ї, написані С. Мінашем. Його донька Євгенія Мінаш (Хаджи) заснувала в Парижі жіночу спілку художниць Франції. Також вона виконала ілюстрації до збіркиеротичної поезії «Песни Билитис» П`єра Луі, книг Д. Дідро та Омара Хайяма.

Література та інтернет-ресурси:

Караимы Мелитополя : [сб.] / Ассоциация крымских караимов «Крымкарайлар», Мелитоп. гор. караим. о-во. – Мелитополь : [Доля], 2004. – 200 с. : ил. – Из содерж. : Минаш, Л. С. Большая семья : [в т. ч. о С. И. Минаше] / Леонид Семенович Минаш. - С. 70-72.

Гвоздик, В. С. Минаш Сіма Ісаакович [Електронный ресурс] / В. С. Гвоздик, В. Г. Ткаченко // Славетні запоріжці. - Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=65648lang=ukr

***

Мир Жени Минаш : альбом / сост. В. И. Кефери ; Междунар. Ин-т крымских караимов. - Симферополь - Слиппери Рок - Париж, 2004. - 55 с.

Минаш [Хаджи] Евгения Семёновна [15.06.1907, Санкт-Петербург - ?.01.1972, Париж] [Электронный ресурс]. - Режим доступа к статье : https://ru.wikipedia.org/wiki/Минаш,_Евгения_Семёновна

Виріс у селянській сім`ї. Після закінчення 8 класів працював в колгоспі. У 1938 р. призваний Кам`янсько-Дніпровським РВК до армії і направлений на навчання до Омського вищого військового училища. 1940-1945 рр. служив на Камчатці (ДВО). У ході війни з Японією 18 серпня 1945 р. під час штурму укріпрайону на о. Шумшу старший лейтенант Савушкін першим поринув у крижану воду з борту корабля, інші наслідували його приклад. Знаходячись по горло у крижаній війні, бійці рушили в атаку. Мужній офіцер знищив довготривалу вогневу точку противника, забезпечивши просування військ і успіх у цьому бою, в якому він загинув. Посмертно йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Похований на острові Парамушир Курильської гряди.

Література:

Книга пам'яті України. Запорізька область. Т. 23 [і] : Інтернаціоналісти / [голов. ред. і упоряд. Сльота В. П.]. – Запоріжжя : Дике Поле, 2012. – 320 с. – Бібліогр.: с. 318. – Із змісту : Савушкін Степан Авер`янович. - С. 71.

Евтушенко, Ю. М. Книга-мемориал памяти воинов-запорожцев, погибших в Афганистане и других локальных войнах / Ю. М. Евтушенко. – Запорожье : Выдавэць, 1994. – 80 с. – Из содерж. : Савушкин Степан Аверьянович. - С. 58.

***

Куперман, Ю. Последний бой войны / Юрий Куперман // Надежда. - 2015. - 15-21 апр. (№ 16). - С. 14.

Участник освобождения Южного Сахалина и Курильских островов // Новини дня. - 2014. - 8 трав. (№ 19). - С. 5.

Народився в родині робітника. В 1934 році поступив до Харківському художньомутехнікумі підвищеного типу. У 1941 році закінчив Харківське художнє училище. У зв’язку з тим, що Павло Редін був інвалідом дитинства ( у сім років поїздом йому відрізало ногу), у бойових діях участь не брав. У 1943 році, після визволення Запоріжжя від фашистських загарбників, працював у краєзнавчому музеї у відділі “Запорізька область у період окупації”. У 1945 році художника обрали членом Союзу художників України. У 1947 році разом із художником Г. Колосовським організує Товариство запорізьких художників. Після створення Запорізького художнього фонду Павло Редін був обраний до художньої ради та ревізійної комісії. Художня творчість майстра була пов’язана з історією козацтва, Дніпрогесом, заводом «Запоріжсталь». Павло Федорович малював діорами для Мелітопольського та Сумського краєзнавчих музеїв. Павло Редін постійно брав участь в обласних, республіканських виставках.

Література:

Редин Павел Федорович (1917-1992) : биография, творчество, избранные произведения живописи / [авт.-сост.: А. Редин, А. Редин, Л. Редина]. – Запорожье : Привоз принт, 2016. – 112 с. : ил. – Тит. л.: рус., англ.

Запорізька організація Національної спілки художників України / ред. І. Гресик. – Запоріжжя : Привоз Принт, 2007. – 226 с. - Із змісту : Редін Павло Федорович. - С. 208.

Васильев, С. ...И оживет история // Индустр. Запорожье. - 1984. - 7 июля.

Кульчицкая, В. Летопись родного города // Индустр. Запорожье. - 1977. - 18 июня.

Література:

Книга пам'яті України. Запорізька область. Т 22 (1) : Переможці / гол. ред. і упоряд. Сльота Василь Петрович. – [Запоріжжя : Дике Поле, 2010]. – 512 с. – Із змісту : Доценко Тарас Степанович. - С. 140.

Література:

Кушніренко, І. К. Люди Гуляйпільщини : біографічно-довідкове видання / І. К. Кушніренко, В. І. Жилінський. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2004. – 223 с. – Із змісту : Омесь Микола Михайлович. - С. 95.

Закінчив філологічний факультет Луганського педагогічного інституту (1938). Невдовзі після закінчення інституту його мирну працю учителя було перервано початком Великої Вітчизняної війни. Василь Васильович пройшов її героїчними шляхами, отримав тяжкі поранення. Нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня і медалями. У 1955 році В. В. Цвіркунов вступає до аспірантури Академії суспільних наук у Москві, захищає дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук, плідно працює як журналіст у Києві. Зоряний час у творчості Василя Васильовича – його робота в українському кінематографії. У часи його керівництва Київською кіностудією ім. О. Довженка (1962-1973 рр.) побачили світ кіношедеври «Тіні забутих предків» (реж. С. Параджанов), «Білий птах з чорною ознакою», «Криниця для спраглих» (реж. С. Ільєнко), «Камінний хрест» (сценарій І. Драча) та «Захар Беркут» (реж. Л. Осика).У тому, що ці стрічки з’явились – величезна заслуга директора студії В. В. Цвіркунова. З 1973 року Василь Васильович – на науковій роботі. Він працює старшим науковим співробітником, а згодом і завідуючим відділом кінознавства ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАНУ. Його перу належать такі фундаментальні праці як «Сюжет (деякі питання теорії)», «Традиції та новаторство в радянському кіномистецтві», «Проблеми стилю в кіно», численні статті. Свій величезний творчий досвід Василь Васильович передавав молоді, працюючи деканом факультету кінематографії і телебачення КДІТМ ім. І. К. Карпенка-Карого (1988-1994). З 1994 року він залишає посаду декана, працюючи як професор на кафедрі кінознавства. За визначний внесок у кіномистецтво йому присвоєно почесне звання заслуженого діяча мистецтв України та обрано академіком Академії мистецтв України. Виступ Василя Васильовича на конференції «Кіноосвіта в Україні» 17 листопада 2000 року став ніби його заповітом творчій молоді. За два дні його не стало.

Був одружений з видатною українською письменницею Ліною Костенко. Вона присвятила рідному краю свого чоловіка поезії «Хутір Вишневий», «Зонька». Гайчульські кам`яні баби оселилися у вірші «Скіфська баба».

Література:

Хто є хто в Україні / Київ. наук. т-во ім. Петра Могили ; [уклад. та ред.: Ю. Марченко, О. Телемко]. – К. : К. І. С., 2000. – 570 с. – (Хто є хто в Україні). – Із змісту :Цвіркунов Василь Васильович. - С. 515.

Мистецтво України : біографічний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. – К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1997. – 700 с. – Із змісту : Цвіркунов Василь Васильович. - С. 622.

Спілка кінематографістів України. - К., 1985. - С. 162-163.

***

Абліцов, В. Там, де Гайчур круто в`ється : [в т. ч. про В. Цвіркунова] / Віталій Абліцов // Хортиця. - 2013. - № 4. - С. 40-48.

Література:

Книга пам'яті України. Запорізька область. Т. 23 [і] : Інтернаціоналісти / [голов. ред. і упоряд. Сльота В. П.]. – Запоріжжя : Дике Поле, 2012. – 320 с. – Бібліогр.: с. 318. – Із змісту : Нікобенко Михайло Павлович. - С. 60.

Кто есть кто на Мелитопольщине : информ.-биограф. сб. / ред. кол. : Н.Н. Ефименко (пред.) [и др.]. – Х. : Факт, 2004. – 520 с. : ил. – Из содерж. : Никобенко Михаил Павлович. - С. 499.

Евтушенко, Ю. М. Книга-мемориал памяти воинов-запорожцев, погибших в Афганистане и других локальных войнах / Ю. М. Евтушенко. – Запорожье : Выдавэць, 1994. – 80 с. - Из содерж. : Никобенко Михаил Павлович. - С. 47-48.

Література:

Переправа в майбутнє. Кічкас. Павло-Кічкас. Заводський район : присвячується 40-річчю з дня утворення Заводського району міста Запоріжжя / [керів. проекту О. Бірюк]. – Запоріжжя : Дике Поле, 2009. – 48 с. : фото. – Із змісту : Єльцов Костянтин Сергійович. - С. 44.

Голдобін, А. І. Запорізька Алея слави - народна святиня = Запорожская Аллея славы - народная святыня / А. І. Голдобін ; під загал. ред. І. Р. Щербахи ; перекл. : С. М. Кириченко, М. О. Сидоренко. – Дніпропетровськ : Січ, 2002. – С. 565-568.

Література:

Смирнов, В. В. Борцовская «кухня». 50 меню / В. В. Смирнов. – Запорожье : Дикое Поле, 2007. – 232 с. – Из содерж. : Николай Чученко. - С. 76, 109-110, 225.

Література:

Палацу книги - 35 / КЗ «ЗОУНБ ім. О. М. Горького» Запоріз. обл. ради / [упоряд. Н. А. Купреєва, ред. І. П. Степаненко]. - Запоріжжя. - 2012. - 43 с.

Трудову діяльність розпочав у 1944 році, працюючи на відновленні комбінату «Запоріжсталь». В 1946 році перейшов до мартенівського цеху. Працював другим підручним сталевара, першим. Потім перейшов сталеваром на п`ятий мартен. Звідси і розпочався його шлях до рекордів. 24 грудня 1968 року бригада М. Т. Кінебаса установила одночасно 3 світових рекорди: погодинна продуктивність 200-тонної мартенівської печі досягла 150 тонн, знімання сталі з квадратного метра пода печі перевищило 50 тонн і час плавки - 1 година 40 хвилин.

Михайло Трохимович варив сталь до 1976 року. Потім майже 15 років працював майстром-наставником у заводському ПТУ № 8, де підготував більше 100 робітників для мартенівського цеху. 1984 року йому присвоєно звання заслужений наставник. Нині М. Т. Кінебас на заслуженому відпочинку.

Література та інтернет-ресурси:

Переправа в майбутнє. Кічкас. Павло-Кічкас. Заводський район : присвячується 40-річчю з дня утворення Заводського району міста Запоріжжя / [керів. проекту О. Бірюк]. – Запоріжжя : Дике Поле, 2009. – 48 с. : фото. – Із змісту : Кінебас Михайло Трохимович. - С. 46.

Голдобін, А. І. Запорізька Алея слави - народна святиня = Запорожская Аллея славы - народная святыня : [нариси та документи про Героїв Рад. Союзу, Героїв України та Героїв Соц. Праці] / А. І. Голдобін ; під заг. ред. І. Р. Щербахи ; перекл.: С. М. Кириченко, М. О. Сидоренко. – Дніпропетровськ : Січ, 2002. – 776 с. : фото. – Текст укр., рос. – Із змісту : Голдобін, А. І. Кінебас Михайло Трохимович. - С. 591-592.

Сергеева, И. И. Звезды «Запорожстали» / И. И. Сергеева. – Дніпропетровськ : Промінь, 1987. – 126 с. : ил. – Из содерж. : Сергеева, И. Три мировых рекорда. - С. 57-64.

Герои Труда «Запорожстали» : [в т. ч. о М. Т. Кинебасе] // Вестник профсоюза. - 2013. - 28 авг. (№ 8). - С. 6.

Стешенко, О. Натхнення : [вірш, присвячений М. Кінебасу] / Олександр Стешенко // Індустр. Запоріжжя. - 1964. - 15 верес.

КінебасМихайло Трохимович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. - Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=61098&lang=ukr

Леонід Анатолійович Ратнер - найспокійніший” тренер, який проводить «відкриті уроки» для багатьох тренерів світу, демонструючи тактичне мистецтво, вміння підводити команду до піку форми в чітко визначений момент. Він здатний не тільки вселити впевненість гравців, але й вчинити психологічний вплив на суддів та глядачів... Заслужений тренер України (1976), заслужений тренер СРСР, заслужений працівник фізичної культури і спорту. У 1973 році заснував у Запоріжжі жіночу гандбольну команду, яка виступала під назвами «ЗметІ», «ЗІІ», з 1988 р. - «Мотор». Під його керівництвом цей клуб вигравав бронзові нагороди чемпіонату СРСР (1977) та СНД (1992), Кубок СРСР (1989, 1990), чотири рази — золоті медалі чемпіонатів України, двічі - срібні. Протягом низки років Леонід Ратнер очолював молодіжну та юніорську жіночі збірні команди СРСР. П`ятьразів (1983, 1985, 1987, 1989, 1991) він приводив молодіжку до золота світових чемпіонатів. Радянські юніорки сім разів перемагали у міжнародних турнірах «Дружба». У 1990-ті роки він був головним тренером національної жіночої команди України. Знову очоливши її в 2002 р., привів український жіночий гандбол в квартет сильніших команд Чемпіонату Світу - 2003 р., а на літніх Олімпійських іграх 2004 р. в Афінах - до бронзових нагород. Підготував: В. І. Лутаєву (Берзіну), Н. Л. Шерстюк (Тимошкіну). Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2004).

Література:

Тищенко, В. О. Гандбол : навч. посібник для внз / В. О. Тищенко ; М-во освіти і науки України. – Запоріжжя : Акцент Інвест-Трейд, 2014. – 232 с. : іл. – Із змісту : Тищенко , В. О. Л. А. Ратнер. - С. 31.

Енциклопедія олімпійського спорту України / за ред. В. М. Платонова ; кол. авт. : Азарченко П. М. [та ін.]. – К. : [Олімп. літ.], 2005. – 464 с. : іл. – Бібліогр.: с. 461-463. – Із змісту : Леонід Анатолійович Ратнер. - С. 291.

Мусафирова, Ю. Мячом в сердце / Юлия Мусафирова // Vip Club. - 2013. - № 43 (авг.-сент.). - С. 58-59.

Ботнер, Ю. Четыре четверти пути : у легендарного тренера Леонида Ратнера — юбилей / Юрий Ботнер // МИГ. - 2012. - 27 дек. (№ 52). - С. 14.

Вардидзев, В. Один из лучших гандбольных тренеров СССР и Украины Леонид Ратнер: «Девчонки попадали «замертво», а у меня чуть сердце из груди не выскочило» / Владимир Вардидзев // Индустр. Запорожье. - 2012. - 28 дек. (№ 196). - С. 10.

Виниченко, А. Леонид Ратнер: призвание — тренер // МИГ. - 2007. - 13 дек. (№ 50). - С. 48.

Иванченко, И. Тренер сборной Украины Леонид Ратнер: «Надеюсь, моему преемнику повезет больше» // Остров Свободы. - 2007. - 27 дек. (№ 52). - С. 14.

Поляков, В. Генералу украинского гандбола Леониду Ратнеру — 70! // Улица Спортивная. - 2007. - 25 дек. (№ 52). - С. 10.

Дедов, В. Леонид Ратнер — лучший тренер Словакии // Индустр. Запорожье. - 1999. - 12 мая.

Шиханов, Р. Ратнер Леонід Анатолійович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. - Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=7202&lang=ukr

Праці:

Между прошлым и будущим / И. М. Бастрыга. – Запорожье : Тандем -У, 2007. – 224 с. : ил.

Начала истории Бердянска / И. Бастрыга, И. Лыман. – Запорожье : [б. и.], 2002. – 131 с.

Література:

Шиханов, Р. Почесні громадяни міста Запоріжжя : біографічні нариси / Руслан Шиханов. - Запоріжжя : Принт, 2015. - 146 с. - Із змісту : Бастрига Іван Михайлович. - С. 117-118.

Книга Пошани. Кавалери державних нагород Запорізької області / [авт. ідеї В. Фоменко]. – [Запоріжжя : Мрія-Нова, 2012]. – 54 с. : іл., фото. – Із змісту : Бастрига Іван Михайлович. - С. 12-13.

Новітня історія Запорізького краю у подіях та особах, 1991-2011 / [авт. ідеї Валерій Фоменко]. – [Запоріжжя] : Запоріжжя Медіа, 2011. – 164 с. : фото. – На облж. : 20 років незалежності України. – Із змісту : Бастрига Іван Михайлович. - С. 32-35.

Гусарка : статьи и документы по истории села / авт.-сост. А. В. Новиков. – Запорожье : Дикое Поле, 2007. – 462 с. : ил. – Библиогр.: 138 назв. – Из содерж. : Бастрига Іван Михайлович : біограф. довідка. - С. 267-268.

Німці-колоністи оселилися на півдні України наприкінці ХУІІІ - початку ХІХ сторіччя і розпочали розбудову поселень та невеличких підприємств.

Так у 1770 році на території козацького селища Хортиця утворилася меннонітська колонія «Ейланге». Там 29 грудня 1817 року народився Пітер Генріхович Лепп. У 1832 році батьки Пітера помирають, і п´ятнадцятирічного сироту відправляють під опіку родичів до Прусії.

Отримавши освіту й опанувавши професію годинникаря, юнак повертається до Хортиці, де починає виробляти годинники, які користуються попитом серед колоністів. Але мешканці регіону потерпали від нестачі сільськогосподарського інструментарію та машин. Практичний, технічно обізнаний Пітер у 1850 році відкриває підприємство з виготовлення сільськогосподарської техніки та інструментарію. У 1853 році він представив першу молотарку. Місцевий мешканець, він дуже добре орієнтується в потребах споживача й жваво на них реагує, його продукція отримує визнання землеробів краю та з успіхом конкурує з іноземними аналогами. І невдовзі підприємство стає доволі потужним.

По смерті Пітера Генріховича у 1871 році, його спадком керують сини. Згодом, онук Пітера Генриховича, Іоганн, приймає на себе керування родинним підприємством і разом з Андрієм Андрійовичем Вальманом перетворює його в Акціонерне торгово-промислове товариство. Торговельний дім мав неабиякий вплив на економічний стан краю, вкладав гроші у будівництво, освітянство, не шкодував коштів на утримання госпіталей та просто поранених солдат.

Уже після подій 1918 року, на базі цих підприємств були створені потужні заводи, що працюють й зараз, та створюють економічну базу міста Запоріжжя.

Література та інтернет-ресурс:

Связь времен : история развития средств связи в Запорожской области / науч. ред. А. И. Карагодин. – Запорожье : Дикое Поле, 2007. - 192 с. : ил. - Из содерж. : [в т. ч. о заводе Леппа в меннонит. колонии Хортица]. - С. 52.

Запорожье и запорожцы / Н. Кузьменко, Н. Михайлов (текст); А. Антонов, В. Биченко, О. Бурбовский [и др. (фото)]. – Запорожье : Тандем-У, 2005. – 336 с. : 475 ил. – Из содерж. : Династия Леппов. - С. 56-57.

Південна Україна ХVIII - XIX століття : Запоріз. наук.-дослід. лабораторія історії Півден. України ЗДУ. Вип. 7 / голов. ред. А. В. Бойко. – Запоріжжя : Тандем-У, 2003. – 344 с. – Із змісту : Романюк, М. В. Про час заснування підприємства «Лепп і Вальман» на ПівдніУкраїни. - С. 270-272.

Чайка, О. История заводов Леппа и Вальмана в Екатеринославской губернии : (по материалам Гос. архива Запорож. обл.) // Музейний вісник. - 2002. - № 2. - С. 99-108.

Клименко, Н. Дом, который построил Лепп : [здание СШ № 81 в пос. Верхняя Хортица] // Николай Клименко // Запороз. Січ. - 2001. - 26 квіт.

Кривко І. М. Лепп Пітер [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. - Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=6382&lang=ukr

Література:

Из давних лет до наших дней : 110-летняя история Мелитоп. гор. санэпидемстанции / [ред. совет : В. И. Резник (пред.) и др.]. – Мелитополь : [МГТ], 2007. – 356 с.+ 10 л. цв.фото. – Библиогр. : с. 333-334.

Духом и Здоровьем / [авт. и сост.: Наталья Кузьменко, Николай Михайлов]. – Запорожье : Тандем-У, 2004. – 248 с. : ил. – Из содерж. : Мелитопольская городская санитарно-єпидемиологическая станция / В. И. Резник, глав. гос. сан. врач г. Мелитополя. - С. 149.

Медицина Запорізької області : іст. нариси / Упр. охорони здоров'я ЗОДА ; під ред. В. Г. Цисса. – Запоріжжя : Дике Поле, 2001. – 412 с. : іл. – Із змісту : Резник, В. Мелитопольская городская санитарная станция / В. И. Резник. - С. 128-129.

http://zounb.zp.ua/resourse/2012/12m.html