В.М.Ільїна, І.В.Кочін, О.М.Акулова, О.О.Гайволя,  Д.О.Трошин

Запорізька медична академія післядипломної освіти

Кафедрацивільного захисту та медицини катастроф

Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Запорізької області

В основі дистанційного навчання (ДН) лежить методологія, спрямована на індивідуальну (не залежну від місця та часу) роботу лікарів-слухачів зі структурованим спеціальним чином навчальним матеріалом предметної області медицини катастроф та передбачає різне ступеневе спілкування з віддаленими експертами, викладачами або лікарями. Порівняно з традиційним (заочним або кореспондентським) ДН на основі телематики дає можливість розширення аудиторії лікарів Державної служби медицини катастроф (ДСМК), постійного контакту між професорсько-викладацьким складом кафедри цивільного захисту та медицини катастроф (ЦЗМК) та лікарями, постійного доступу до регулярно поновлюваних навчальних матеріалів, регулярного тестування знань в асинхронному і синхронному режимах, реалізації колективних форм навчання. Застосування засобів нових інформаційних технологій змінює існуючі форми навчання, які асимптотично прямують у своєму розвитку до дистанційного навчання. Як свідчить соціологічний аналіз, створення ДН у післядипломній освіті лікарів надає великі можливості для подальшого розвитку традиційних форм освіти і піднесення їх на новий якісний щабель. Однак повноцінне розгортання ДН постійно натрапляє на недостатній рівень матеріальної і програмно-апаратної бази, методологічного і навчально-методичного забезпечення ДН у ВНМЗ, а також на відсутність бюджетного фінансування досліджень.

Для того, щоб вижити у сучасному інформаційному суспільстві, яка швидко змінюється і пред'являє жорсткі вимоги до рівня кваліфікації та часу удосконалення лікарів ДСМК, традиційні освітні заклади повинні змінити чинну парадигму освіти, в центрі якої стоїть «заклад післядипломної освіти лікарів,  викладач та його професійні знання» на нову, в центрі якої стоїть «лікар та його потреби у нових знаннях». Післядипломне удосконалення повинно бути доступним для кожного лікаря незалежно від місця роботи, часу та спеціальності.

Викладене вище не ставить під сумнів важливу роль і необхідність традиційного післядипломного удосконалення. Йдеться про його модернізацію та розширення набору освітніх послуг відповідно до потреб суспільства і побажань лікарів, а також вимог медичних закладів. Зокрема, їх вимогам докладного знання, достатнього досвіду та вільного користування лікарів ДСМК із мережевими комунікаційними технологіями за умов глобального інформаційного простору. Вивчення досвіду впровадження дистанційного навчання свідчить, що: у ВМНЗ післядипломного удосконалення лікарів є умови для активізації зусиль щодо впровадження елементів ДН, яке дозволяє в навчальному процесі більш широко використовувати сучасні освітні інформаційні технології та комп'ютерні телекомунікації, у тому числі й Інтернет; ДН потрібно використовувати як самостійну форму заочного професійного удосконалення кваліфікації лікарів ДСМК; більшість ВМНЗ післядипломного удосконалення лікарів не готова в повному обсязі до повноцінного функціонування елементів ДН. Потрібен час для створення організаційно-наукових, матеріально-технічних, кадрових, психологічних і фінансових умов системи ДН; необхідна національна програма розвитку системи ДН в Україні, а також розробка комплексних програм розгортання і функціонування корпоративних систем ДН у ВМНЗ післядипломного удосконалення.

Вивчення та аналіз навіть найбільш успішних проектів систем ДН свідчить, що основною проблемою, від розв’язування якої залежить ефективність функціонування освітніх систем в інформаційному суспільстві, є не проблема розвитку технологій та інфраструктури, а проблема розвитку відповідних людських ресурсів або, іншими словами, проблема підтримки і розвитку кадрового потенціалу систем ДН, особливо, у післядипломному удосконаленні лікарів ДСМК, які потребують постійного удосконалення знань, вмінь та навичок, оскільки організовують і надають екстрену медичну допомогу в складних умовах різноманітних надзвичайних ситуаціях техногенного, природного та соціально-політичного характеру. При цьому сутність зазначеної проблеми для систем ДН полягає у: відсутності у викладачів необхідних навиків використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій; нестачі знань предметних галузей або технологій навчання у спеціалістів з інформаційних технологій; відсутності спеціалізованих програм і курсів підготовки для професорсько-викладацьких кадрів ВМНЗ для систем ДН; використанні традиційних методів і засобів підготовки кадрів для систем ДН.