О.О. Гайволя, І.В. Кочін, В.М. Ільїна, О.М. Акулова, Д.О. Трошин, І.Ф. Шило

ДЗ «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України»

Кафедра цивільного захисту та медицини катастроф

Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Запорізької області

Головними цілями післядипломної підготовки лікарських кадрів системи Державної служби медицини катастроф територіального рівня України (ДСМКТРУ) є підготовка фахівців для своєчасного, кваліфікованого і достатнього надання екстреної медичної допомоги потерпілим в надзвичайних ситуаціях (НС) і забезпечення ефективної зайнятості лікарів. З метою розв’язання цього складного завдання перспективним є використання гностичних підходів едукології та її підсистеми - медичної едукології.

Медична едукология - відкрита система, яка містить в собі вимогу, обумовленість і ресурс, привнесений до неї із зовнішнього наукового середовища. Базовим способом для адекватної організації і впорядкування категорій медичної едукології, з урахуванням існуючих наукових дисциплін, є холістичний (від грецької "холон" - "цілісність") підхід, який дозволяє цілісно розглянути як проблеми створення теорії, так і способи її реалізації на практиці. Саме холістичний підхід дозволяє вважати Людину головною цінністю і метою кожного освітнього процесу в системі післядипломної підготовки лікарських кадрів. Цілісність як категорія медичної едукології дає можливість розглядати освітні процеси на підставі принципів якості, відображаючи якості процесу в якостях результату. Післядипломна підготовка лікарських кадрів, як об’єкт медичної едукології, розглядається системою управління ДСМКТРУ в наступних ракурсах: як суспільна і особиста цінність; як система різних медичних учбових закладів; як особливий процес; як різнорівневий результат.

Розвиток самостійності лікаря в процесі післядипломної учбової діяльності - дуже суперечливий процес. По-перше, він характеризується переходом від наслідування до творчості. По-друге, цей перехід найтіснішим чином пов’язаний не лише з попереднім соціальним досвідом, але і з тим, яка кількість знань, способів дій, самоконтролю і самооцінки були кожним конкретним лікарем накопичені. По-третє, чим більший досвід самостійної діяльності має конкретний лікар, тим продуктивнішою буде його уява, вільніше і результативніше самостійний пошук. Відмічені особливості дозволяють зробити висновок про те, що в едукології навчання орієнтовано на пошук поєднання різних рівнів пізнавальної діяльності для утворення нового стану розвитку. Вивчення взаємин, існуючих між різними групами людей усередині системи післядипломної медичної освіти, необхідно розглядати як такий тип соціальних пріоритетів, які складаються і властиві тільки освітнім процесам.