Гібридна війна, ключовим елементом якої є інформаційний чинник, формує довгострокові виклики для Української держави. У нещодавно проголошеній «Стратегії сталого розвитку «Україна — 2020» заявлено про необхідність реформи системи національної безпеки і оборони, одним з ключових пріоритетів якої має стати інформаційна безпека. Другий спецвипуск дайджесту 2015 року присвячений саме проблемам та сучасним викликам і загрозам національній безпеці в інформаційний сфері.

 

* * *

Селезньова О.

Аналіз інформаційної свідомості з позиції інформаційного права

Інформаційна свідомість є одним із видів суспільної свідомості. Її динамі­ка відбувається спіралеподібно і зале­жить від історичного прогресу. Отже, інформаційна свідомість – це особ­лива форма суспільної свідомості, що є передумовою інформаційної діяльнос­ті та підставою виникнення й динамі­ки інформаційного суспільства; вияв­ляється в ідеях, знаннях, доктринах, цінностях, емоціях, ставленні тощо стосовно інформації та інших інформаційних явищ. На формування інформаційної сві­домості мають вплив такі фактори:

• матеріальні, які включають наяв­ність різноманітних інформаційно-комп’ютерних технологій, здатність накопичення на відповідних носіях будь-якої інформації;

• організаційні, що обумовлюють створення та функціонування конкретних структур, які виконують певну інформаційну діяльність;

• професійні, котрі характеризуються механізмом оволодіння та застосуван­ня спеціалізованих інформаційних знань;

• духовні, під якими розуміються внутрішні переживання (осмислення, інтерес, ставлення тощо) людини з приводу використання у своєму житті інформаційно-комп’ютерних техно­логій;

• юридичні, що забезпечують належ­ний правопорядок в інформаційній сфері, змогу реалізації інформаційних прав, підтримку інформаційної безпе­ки держави та протидію інформацій­ному тероризму;

• моральні, які розкривають систе­му існуючих цінностей в інформаційній сфері, правильного розуміння можливостей інформаційного суспільства, позитивного мислення суб’єкта інформаційної діяльності.

Досліджуючи інформаційну свідо­мість, не можна не приділити уваги питан­ню її структури, яка, на нашу думку містить такі елементи:

• філософської природи: ідеї та цінності, пов’язані з інформаційною сферою життєдіяльності людини; теорії та знання про інформацію та інші інформаційні явища; форми сприйняття та усвідомлення інформаційного суспільства й інформаційного середовища;

• соціальної природи: соціально-практична діяльність, що визначає, становище суб’єктів у соціумі з приводу реалізації інформаційних прав здійснення інформаційних обов’язків. Наявність різних видів інформаційної діяльності спричинюють створення відповідних соціальних груп;

• психологічної природи: емоції, образи, почуття, що виражають ставлення особи до інформаційної дійсності;

• юридичної природи: правові установки, концепції, доктрини, обумовлюють сприйняття положень інформаційного права.

Така структура інформаційної свідомості вказує на те, що вона взаємодіє з іншими сферами буття – економікою, мораллю, правом.

До ознак інформаційної свідомості можна віднести: а) це одна із форм суспільної свідомості; б) є передумовою інформаційної діяльності суб’єктів інформаційних відносин; в) її предметом є інформація й інші інформаційні явища, інформаційне суспільство та інформаційно-комп’ютерні технології; г) є підставою розвитку інформаційного суспільства; д) передбачає наявність мислених форм.

На нашу думку, основними функціями інформаційної свідомості є:

1. гносеологічна – передбачає нако­пичення різноманітних об’єктивних істин (безспірного знання) про інфор­мацію та інші інформаційні явища, інформаційне суспільство, інформа­ційні відносини;

2. оціночна – формує та форму­лює ставлення до інформаційних явищ та інформаційного суспільства, ство­рює передумову позитивної інформа­ційної діяльності або злочинної діяль­ності в інформаційній сфері;

3. регулятивна – надає підстави до належного й адекватного вимогам часу регулювання інформаційних від­носин;

4. інформаційного мислення – забезпечує активне (комунікативне, творче) усвідомлення інформаційної реальності та дає змогу широкого користування інформаційно-комп’ю­терними технологіями.

Інформаційна свідо­мість поділяється:

а) за суб’єктним критерієм:

1) інформаційна свідомість люди­ни – відображає ставлення особи до інформаційних технологій на побуто­вому рівні;

• інформаційна свідомість колек­тиву – обумовлює розуміння та використання групою осіб певної сукуп­ності інформаційних знань (колектив науковців інституту, що займається дослідженням проблем інформаційно­го простору, колектив програмістів, студентське середовище відповідного факультету вищого навчального закла­ду тощо);

• інформаційна свідомість наро­ду – передбачає загальне уявлення про інформаційну сферу народом пев­ної держави;

• інформаційна свідомість люд­ства – уявляється як глобальний показник усвідомлення людьми усіх країн інформаційного простору, його масштабу та можливостей.

б) за значущістю:

• буденна інформаційна свідо­мість – характерна для більшості людей;

• професійна інформаційна свідо­мість – створюється цілеспрямовано та притаманна порівняно невеликому колу осіб зі спеціальними знаннями.

Існування інформаційної свідомос­ті обумовлює виникнення такого суспільного явища, як інформаційна культура.

З огляду на широке трактування терміна «культура», достатньо важко дати визначення категорії «інформа­ційна культура». Це, швидше за все, філософсько-соціальний феномен, що обумовлює своєрідний «інформаційно-буттєвий» тип мислення, а отже, і спілкування, певним чином структуровану систему матеріальних і немате­ріальних цінностей.

У літературі виокремлюють два види інформаційної культури: загально­людську та особистості (риса професіонала). На нашу думку, тут, най­імовірніше, категорія «інформаційна свідомість» підміняється категорією «інформаційна культура». Остання ж є набагато ширшою за своїм змістом, її сутність становить поєднання усього інформаційно-ціннісного надбання людства.

Створення належних умов розвитку інформаційного суспільства вважа­ється одним із важливих напрямів діяльності як вітчизняних державних інституцій, так і наукової спільноти, про що було неодноразово заявлено на офіційному рівні. Спробувавши з’ясувати загальну сутність інформаційної свідомості, можемо говорити, що вона являє собою достатньо складну категорію зі своєю структурою, функціями та видами. А тому подальшими дослідженнями у цьому руслі можуть бути деталізований аналіз зазначених формацій, а також продовження вивчення явища інформаційної свідомості в інших контекстах (філософському, соціологічному тощо).

Право України. – 2015. – №4. – С. 145-149.

 

Пилипенчук В. Г., Дзьобань О. П.

Глобальні виклики й загрози національній безпеці України в інформаційній сфері

Глобальний розвиток інформаційно-комунікаційних технологій породив нові інформаційні відносини та організаційні форми в економіці й виробництві, став новим джерелом продуктивності праці й активізував процеси формування глобальної економіки. Інформація стала продуктивною силою і товаром, який продається і купується, й одночасно є засобом захисту і нападу при відстоюванні державних, корпоративних і особистих інтересів суб'єктів владних відносин.

З геополітичної точки зору нова інформа­ційна ера змінює традиційні уявлення про символи могутності й способи досягнення світового панування. Споконвіку йшлося про наземний простір, потім – про повітряний і морський, а нині йдеться про актуалізацію ролі інформаційного простору та про нове поле геополітичного протиборства – інформа­ційну сферу. Тому проблема сучасних викликів і загроз інформаційній безпеці України є вельми актуальною.

Досягнення інформаційної переваги (до­мінування) забезпечує можливість випере­джати суперника під час ухвалення військово-політичних рішень і є основою успіху у воєн­них діях. Адже науково-технічна революція створила глобальний інформаційний простір, у якому володіння інформаційними ресурса­ми стає головним фактором геополітичної конкуренції.

Технологічний відрив США, Японії та низки європейських країн, розгортання ними робіт зі створення на базі сучасних інформа­ційних технологій інформаційної зброї та військової техніки нового покоління ведуть до якісно нового етапу гонки озброєнь. Пріоритетний розвиток систем і засобів попередження про ракетно-ядерний напад, ППО і ПРО зброї за новими фізичними принципами в сукупності призводить до критичного зниження ролі ядерного стримування.

Результати проведених досліджень дають змогу виокремити такі основні геополітичні зміни в інформаційній сфері:

• інформаційний простір західних держав стрімко перетворюється в єдиний глобальний інформаційний простір, де домінуючу роль у контролі за інформаційними потоками відіграють США і країни ЄС;

• формується глобальна інформаційна інфраструктура на основі мережі Інтернет, що може розглядатися як посилення просторової взаємозалежності держав;

• істотно розширився військово-інформаційний простір, контрольований країнами НАТО;

• у сучасному інформаційному просторі посилюються процеси, пов’язані з розвитком відносин партнерства та глобального інформаційного протистояння, розгорнутого РФ;

• однією з основних сфер геополітичного протиборства стає інформаційний простір глобального, регіонального і національного рівнів. При цьому його пріоритет за вказаними рівнями залежить від конкретних цілей держави і може постійно змінюватися.

За довгостроковими прогнозами перспек­тиви світового розвитку визначатиме глобаль­не перегрупування сил у результаті інформа­ційного прогресу в США, ЄС, Японії, Китаї, Індії та Росії.

За цих умов у різних країнах світу, зокрема у Росії, активно розробляються і застосовуються на практиці інформаційно-психологічні засоби ведення глобального інформаційного протиборства. Насамперед вони стосуються сфери використання інформації проти люд­ського інтелекту.

Згідно з американською термінологією виділяються чотири основні категорії таких засобів:

• операції проти волі нації;

• операції проти командування супротив­ника;

• операції проти ворожих військ;

• операції на рівні національних культур.

Незважаючи на те, що засоби впливу (дезінформація, чутки, пропаганда, агітація, міфи тощо) залишилися колишніми, прин­ципово новим елементом стали засоби одер­жання й доставки інформації. Це, зокрема, системи глобального та міжрегіонального телерадіомовлення, за допомогою яких ре­альні події з відповідними коментарями та спеціально підібрані факти й аргументи стають доступними аудиторії в багатьох країнах світу.

Вельми важливою в контексті інформацій­ної безпеки людини, суспільства і держави проблема протидії інформаційному насиль­ству, інформаційним операціям і глобальному інформаційному протиборству (війнам).

Для комплексного розгляду цих проблем у 2011-2014 рр. Національним інститутом стратегічних досліджень і Науково-дослідним інститутом інформатики і права НАПрН України спільно з іншими вітчизняними та іно­земними партнерами здійснено низку відповідних міжнародних, загальнодержавних і міжвідомчих наукових заходів. За їх результатами слід звернути увагу на такі ключові проблеми інформаційної безпеки:

• кібертероризм, кіберзлочинність та інші проблемами інформаційної без­пеки;

• тенденція до поширення інформацій­ної агресії та насилля;

• поширення маніпуляції свідомістю людини, агресивна реклама, інформаційно-психологічні операції;

• майже у 120 країнах світу ведуться розробки інформаційної зброї або її елементів;

• наслідки використання сучасної інформа­ційної зброї можуть бути співставними із застосуванням зброї масового ураження;

• новітні виклики і загрози в інформаційній сфері становлять реальну загрозу безпеці людства та міжнародному правопорядку.

Узагальнюючи характер зовнішніх загроз інформаційній безпеці України, до їх осно­вних джерел варто віднести:

• діяльність іноземних політичних, еконо­мічних, військових, розвідувальних та інформаційних структур, яка спрямована проти інтересів України в інформаційній сфері;

• загострення міжнародної конкуренції за володіння інформаційними технологіями й ресурсами;

• діяльність космічних, повітряних, мор­ських, наземних технічних та інших видів розвідки іноземних держав;

• розроблення низкою держав концепцій інформаційних війн, що передбачають створення засобів небезпечного впливу на інфор­маційні сфери інших країн, порушення нормального функціонування інформаційних телекомунікаційних систем, збереження інформаційних ресурсів, одержання несанкці­онованого доступу до них.

Крім того, в контексті даного дослідження варто звернути увагу на основні види загроз інформаційній безпеці:

• витіснення вітчизняних інформаційних агентств, засобів масової інформації з внутрішнього інформаційного ринку та посилен­ня залежності духовної, економічної й політичної сфер громадського життя України від закордонних інформаційних структур;

• маніпулювання інформацією (дезінфор­мація, приховування чи перекручування інформації).

Із зовнішніх загроз інформаційній безпеці України у сфері зовнішньої політики найбільшу небезпеку представляють:

• інформаційний вплив іноземних полі­тичних, економічних, військових та інформаційних структур на розроблення та реалізацію зовнішньої політики держави;

• поширення за кордоном дезінформації про зовнішню політику України;

• порушення прав громадян і юридичних осіб в інформаційній сфері в Україні й за кордоном;

• спроби несанкціонованого доступу до інформації та впливу на інформаційні ресур­си, інформаційну інфраструктуру органів державної влади, що реалізують державну зо­внішню політику, українських представництв і організацій за кордоном, представництв Ук­раїни при міжнародних організаціях.

Загрози такого типу є постійними і прита­манними як стабільним, так і транзитивним соціальним системам. Однак в умовах україн­ського соціокультурного транзиту з’являється значна кількість нових загроз, які руйнують основи інформаційної безпеки людини, суспільства і держави.

Загалом, традиційний підхід до визначення загроз інформаційній безпеці дає змогу виокремити такі основні групи загроз.

Перша група пов’язана з бурхливим розви­тком нового класу зброї – інформаційної, яка здатна ефективно впливати і на психіку, сві­домість людей, і на інформаційно-технічну інфраструктуру суспільства й армії.

Друга група – інформаційно-технічні за­грози для людини, суспільства і держави. Це новий клас соціальних злочинів, що ґрунту­ється на використанні сучасної інформаційної технології (махінації з електронними гроши­ма, комп’ютерне хуліганство тощо).

Третя група – електронний контроль за життям, настроями, планами громадян, політичних організацій.

Четверта група – використання нової ін­формаційної технології в політичних цілях.

Запропонований підхід до аналізу системи інформаційного забезпечення та інформаційної безпеки дає змогу виокремити такі головні групи загроз:

• загрози, пов’язані з руйнуванням або деградацією базисної інформаційної підсисте­ми суспільства, що забезпечує збереження і розвиток його інформаційно-культурного ядра;

• загрози, пов’язані з руйнуванням або деградацією динамічної продуктивної інформаційної підсистеми суспільства.

Аналіз сучасних тенденцій розвитку інформаційної сфери на глобальному, регіональному і національно­му рівнях, наукових здобутків та нормативно-правових актів з цієї проблематики, у т.ч. по­ложень Доктрини інформаційної безпеки України, дає змогу виділити основні реальні та потенційні виклики і загрози інформаційній безпеці України:

• відсутність ефективного інформаційно-політичного забезпечення діяльності керівництва держави та органів державної влади;

• спроби втручання у внутрішні справи країни з боку іноземних держав, організацій, груп та осіб, діяння засобів масової інформації іноземних держав і глобальних інформаційних мереж для підриву державного сувереніте­ту, конституційного ладу, територіальної цілісності;

• використання інформаційного простору іноземними державами для інформаційної чи воєнної агресії; можливість втягування Украї­ни у збройні конфлікти з іншими державами через використання національного сегмента кіберпростору;

• поширення негативних інформаційних та інформаційно-технологічних впливів на свідомість людини, здатних змінювати її психічні стани, психологічні та фізіологічні характеристики, здійснювати керований вплив на свободу вибору;

• критична залежність національної інфор­маційної інфраструктури від іноземних виробників високотехнологічної продукції; неналеж­ний рівень інформатизації діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування та інших напрямів інформаційної діяльності;

• реалізація програмно-математичних засобів, що порушують функціонування інформаційних систем, радіоелектронне блокування способів зв’язку та управління, включення у про­грамно-технічні засоби прихованих шкідливих функцій;

• недостатній рівень розвитку національ­ної інформаційної інфраструктури, низька конкурентоспроможність вітчизняних високотехнологічних виробництв інформаційних технологій, продукції та послуг;

• прояви неправомірного доступу до персо­нальних даних та інформаційних ресурсів ор­ганів державної влади і місцевого самоврядування; порушення встановленого порядку зби­рання, обробки, зберігання і передачі даних, а також розголошення інформації з обмеженим доступом;

• відсутність ефективного демократично­го контролю за діяльністю суб’єктів забезпечення інформаційної безпеки, захищеності на­ціональної інформаційної інфраструктури та інформаційного простору України.

Сучасні виклики інформаційній безпеці України зумовлені внутрішніми і зовнішніми чинниками. Внутрішні – пов’язані з відсталістю інфор­маційних технологій в Україні від провідних країн світу, недостатньою дієвістю органів державної влади та законодавства в інформа­ційній сфері, а також байдужістю, низьким рівнем розуміння та професійної відповідаль­ності як окремих груп, так і громадян, що нині провадять свою діяльність в інформаційному просторі України. Зовнішні – з намаганнями іноземних суб’єктів впливати на світовий та вітчизняний інформаційний простір для за­безпечення власних інтересів.

У цій ситуації на перший план постають проблеми інформаційної безпеки, насамперед її інформаційно-психологічного складника. Нині очевидним є і той факт, що чим більши­ми інформаційними можливостями володіє держава, тим імовірніше, що вона досягне стратегічних переваг в інформаційному просторі.

Стратегічні пріоритети. – 2014. – №3. – С. 127-132.

 

Золоєдова Т.

Інформаційна війна: як устояти на лінії вогню

Роль інформації у сучасному світі важно переоцінити. Але при певних обставинах інформація перетворюється на небезпечну зброю. Останні події в нашій країні свідчать, що в Україні ведеться інформаційна війна. Щоденно свідомість українців зазнає різного роду психологічних нападів.

Отже, що таке інформаційна війна з психологічної точки зору?

Інформаційна війна – це позбавлення людини можливості вибору шляхом занурення її у море інформаційного потоку з метою дезорієнтації.

Інформаційна війна – це коли інформація подається вибірково, реальні факти зумисно відриваються від контексту, від ситуації, в результаті спотворюється дійсність.

Інформаційна війна включає масу шумової інформації. Її наплив може бути настільки різнобічним і хаотичним, що у цьому потоці людина розгублюється, вона не знає, кому вірити, в якому напрямі йти. Виникає стан паніки, тривоги, втрачаються орієнтири та розуміння свого місця у загальних подіях. З часом особа деморалізується, а отже, стає більш керованою та піддатливою.

Зазомбованим суспільством значно легше керувати, воно слухняніше і більш передбачуване. Однак у такому разі відбувається грубе, насильницьке нав'язування правил, стереотипів, поглядів. Почуте сприймається як даність, не піддається сумніву, критиці. Тобто людину позбавляють права вибору, можливості виробляти власне бачення чи давати свою оцінку. Пасивність, інертність і сліпе сприйняття інформації часто обертається проти людини. Правда, як її не приховуй, рано чи пізно виринає. Приходить розчарування, усвідомлення, що тебе обманювали, маніпулювали, можливо, штовхнули на непорядні вчинки.

Значно складніше людині, яка аналізує інформацію, докопується до істини. Вагання, метання, тисячі запитань і намагання знайти на них відповіді... Це потребує колосальних душевних, фізичних, розумових зусиль, забирає багато часу. Проте життя такої особи активніше, якісніше, більш наповнене. Вона приймає зважені рішення, її не мучить сумління, у неї менше розчарувань, їй легше у майбутньому.

Українці опинились у такому становищі, коли на їхню психіку здійснюються одразу різні види нападів. З боку недруга йдуть інформаційні потоки, спрямовані на деморалізацію суспільства. Але непроста ситуація з інформуванням громадськості в середині нашої країни. Коли в країні ведеться війна, пересічному громадянину важко розібратись у нюансах її перебігу, загрозах та викликах, що перед ним постають. За відсутності достовірних джерел інформації доводиться опиратись на повідомлення авторитетних осіб. Якщо відомості суперечливі, виникає тривога, розгубленість. Прогалини, які ми не можемо пояснити, заповнюються якимись чутками, домислами здебільшого негативного характеру. Отож паніка тільки нагнітається.

Як цьому зарадити? Необхідна ясність, чіткість, узгодженість і однозначність інформації. Посадовим особам, тобто людям, які користуються авторитетом у суспільстві, слід звести дані до якогось спільного знаменника, давати подіям і фактам реалістичну оцінку.

Щодо людей, робота яких пов'язана з моніторингом та опрацюванням інформації, то правильно вибрати для себе джерела – передачі, сайти, видання, – які заслуговують довіри. Проте перш ніж послуговуватись даними, слід розібратись, що за ними криється, звідки взялась така інформація. Повідомлення, яке вас вразило, піддавайте сумніву, відкидайте емоційну обгортку, виокремлюйте факти і перевіряйте їх в інших джерелах. Пам'ятайте, пропаганда будується саме на нав'язуванні певної точки зору, якихось стереотипів. Не піддавайтесь, учіться аналізувати інформацію і виробляти своє бачення.

Зараз ми варимось у негативі, звідусіль тільки й чути: в країні війна, економіка падає, курс валюти зростає. Так, у цьому є велика частка правди, але подивімось реально. Ми достойно захищаємо свої кордони, нам виплачують зарплати, в магазинах усе є, ми не голодуємо. Інший позитивний момент – провадиться велика робота щодо завоювання і зміцнення авторитету України у світі. Якщо раніше про нашу країну мало що знали, то зараз вона в усіх на слуху, за неї вболіває більшість держав, нас підтримують, нам допомагають. Врешті, найвагоміший плюс. Зростає національна свідомість, патріотизм, духовність. Люди відкрились з дуже різних сторін, здебільшого прекрасних. Ми почали більше цікавитись своєю історією, вболіваємо за українське, займаємо активну позицію у державних процесах, підтримуємо армію, допомагаємо постраждалим. Внутрішня сила, потенціал народу зростає, як і здатність протистояти труднощам. Тому не слід однозначно підходити до бачення ситуації. Попри увесь негатив, є безліч позитивних речей, якими треба підживлюватись. Тоді легше концентрувати увагу не на проблемах, а на пошуку шляхів їх вирішення.

Фін. контроль.  2014.  № 10.  С. 58-61.

 

Пашков А. П.

Інформаційна безпека як складова національної безпеки

Сучасна епоха відзначається глобалізаційними процесами, які передусім охоплюють інформаційну сферу. Теза «хто володіє інформацією, той володіє світом» набула реального змісту у зв'язку із запровадженням новітніх інформаційних технологій, тому проблеми, що характеризують різні аспекти інформаційної діяльності, мають особливе як теоретичне, так і практичне значення.

Для держави, усіх соціальних систем забезпечення безпеки є складним компромісом при вирішенні низки проблем, зокрема політичних, економічних, соціальних, воєнних, екологічних. Їх вирішення потребує не тільки відповідних ресурсів і кількісних характеристик ймовірних загроз, а й визначення граничних значень їх існування. Система забезпечення національної безпеки передбачає систему моніторингу, збору, оброблення та аналізу інформації у різних сферах національної безпеки.

Чи не найбільшою проблемою національної безпеки нашої держави, по-перше, це її демографічний складник. Три голодомори 1921-1922, 1932-1933, 1946-1947 pp. – забрали життя до 15 млн українців, а під час Другої світової війни в окупованій Україні було знищено ще понад 5 млн цивільного населення та військовополонених.

На сьогодні, за доповіддю ЦРУ під назвою «Міжнародна книга фактів» до ТОП-10 держав світу з найвищою смертністю населення віднесено й Україну, яка посідає восьме місце. Кількість смертей на 1 тис. осіб в Україні становить 15 осіб, і це перше місце в Європі.

Другим важливим індикатором національної безпеки, згідно з Законом України «Про оборону України», є обороноздатність держави – як здатність держави до захисту в разі збройної агресії або збройного конфлікту.

Відповідно до редакції Закону «Про оборону України», що була чинна до 2008 р., потреби національної оборони держави мали фінансування в розмірі не менше 3% від запланованого обсягу валового внутрішнього продукту (ВВП). На жаль, за роки незалежності обсяг фінансування Збройних сил України (ЗСУ) в середньому не досягав і половини від цієї суми. Левова частка державного ресурсу спрямовувалась на утримання ЗСУ, а не на їх розвиток. Це призвело до того, що минулі роки, за часів минулої влади, стали періодом подальшої деградації українського війська. Наслідок – рівень боєздатності та бойової готовності, озброєння і військова техніка української армії на період агресії Росії до Криму і на сході України не відповідала сучасним вимогам. А належна інформація з цих питань практично була відсутня.

Третім фактором національної безпеки є проблема тінізації економіки України, що стало причиною революції гідності на майданах всієї України з листопада 2013 р. За різними оцінками рівень тінізації становить у розвинених країнах 8% від ВВП, у країнах з перехідною економікою близько 20% від ВВП. За офіційними даними, в Україні спостерігається високий рівень тінізації економіки – 39% від ВВП на початку 2011 р.

Тіньова економіка має значний негативний вплив на всі соціально-економічні процеси, що відбуваються в суспільстві. В останні роки попередня влада навіть ухвалювала управлінські та законодавчі рішення з урахуванням тіньової економіки, що гальмують соціально-економічні реформи.

Четвертим фактором національної безпеки є рівень розвитку науки. «Критичний рівень, який необхідний для виживання науки в Україні, – 0,9% ВВП, тільки після цього порогу починається економічний ефект від науки», – наголосила голова парламентського Комітету з питань освіти й науки, народний депутат Лілія Гриневич. Проте в 2012 р. влада виділила на науку з бюджету найменшу кількість коштів за всі роки незалежності, а саме – 0,25% ВВП, що призвели до суттєвого скорочення фінансування науковців і освіти, які очолили колони маніфестацій та Євромайдани в Києві і в регіонах України в 2013-2014 р.

П’ятим фактором національної безпеки слід вважати рівень витрат на природоохоронні заходи. України – одна з найбільших за територією, чисельністю населення та економічним потенціалом держав Європи.

На її території зосереджені дуже великі природні багатства, але суто колонізаторський підхід і безгосподарність призвели не тільки до порушення, а й до руйнування природних ландшафтів. Сучасні масштаби економічних змін створили реальну загрозу життю та здоров'ю громадян України, її національній безпеці.

Відсутність належної інформації призвела до сучасного накопичення промислових відходів в Україні – 35 млрд т, а це найбільші обсяги відходів у Європі. Капіталовкладення на природоохоронні заходи не мають бути меншими за 8-10% ВВП, а для країн з напруженою екологічною ситуацією (до яких, до речі, відноситься й Україна) – навіть вище: до 12-15% ВВП. Проте природоохоронні витрати в Україні за останні роки складали близько 0,6% ВВП.

Очевидно, що сучасний екологічний та соціально-економічний фактор України визначає гостру актуальність постійної уваги з боку держави до забезпечення її екологічної та природно-техногенної безпеки. Слід зауважити, що діяльність Мінприроди та Міністерства праці і соціальної політики сьогодні роздільні, а стала держава – це та, в якій відходи не накопичуються, а безпосередньо перетворюються.

Наступним, шостим фактором національної безпеки слід вважати соціально-політичні небезпеки, які за характером походження можна поділити на:

а) політичні (терористичні акти й масові заворушення, страйки, війни та збройні конфлікти);

б) соціальні (алкоголізм, наркоманія, злочинність);

в) комбіновані (небезпеки в соціально-економічній сфері, природно-техногенні небезпеки та небезпеки в інформаційній сфері).

3 точки зору безпеки життєдіяльності будь-які конфлікти можуть об'єднувати небезпечні і шкідливі фактори, які властиві майже всім стихійним лихам чи техногенним катастрофам. Та найбільшою національною небезпекою для людства, населення України і довкілля в наш час є війна.

Війна, яка відбувається на сході України викликає масове зниження кількості людей і руйнування державних закладів, мостів, заводів, шахт і всієї інфраструктури. Терористи ДНР і ЛНР захоплюють у заручники місцеве населення, застосовуючи підпали, вбивства, тортури, залякують населення і органи влади. Попередня влада Януковича та Азарова застосовувала електромагнітний тероризм під час страйку на Майдані в Києві. Застосовуючи малогабаритні електромагнітні генератори потужністю 200-300 млн Вт, створювали могутній електромагнітний імпульс, що вразливо впливав на всі електронні елементи інфраструктури – від комп'ютера до засобів зв'язку.

Таким чином, аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить, що всім вище наведеним складовим національної безпеки не дістає належної інформаційної безпеки. Інформаційна революція, до речі, стала джерелом найтривалішого економічного зростання в історії США. Інформаційна епоха справляє свій вплив не тільки на економіку держави, а й на види цілей та їх озброєнь.

Новітні комунікаційні й комп'ютерні інформаційні технології зумовлюють розвиток мереж у три найважливіші способи:

а) по-перше, новітні технологи значно скорочують час проходження сигналу, даючи змогу розпорошеним організаціям підтримувати зв'язок і координувати дії;

б) по-друге, інформаційні технології значно скорочують вартість зв'язку, забезпечуючи життєздатність військовим підрозділам, що потребують постійного інтенсивного обміну інформацією таких як військові підрозділи АТО на сході України;

в) по-третє, новітні технологи значно розширили різноманітність видів інформації, що передається, та підвищили складність – завдяки інтеграції комунікаційних комп'ютерних технологій на прикладі застосування безпілотних літальних апаратів.

На основі досвіду застосування безпілотних літальних об'єктів, узагальнених зібраних даних щодо існуючих БПЛА, аналізу їх основних характеристик, таких, як зміна ваги, тривалість польоту, максимальна висота та радіус дії, встановлено, що найбільш затребуваним є БПЛА оперативно-тактичного рівня зі змінною вагою близько 200 кг, тривалістю польоту до 5 годин, можливістю ведення розвідки з малих і середніх висот (100 5000 м) на глибину до 300 км.

Сьогодні в Україні розроблені і проходять випробування вітчизняні БПЛА під час збройного конфлікту з російськими найманцями на сході України. Одночасно для створення сучасної армії в Україні слід добре володіти світовими тенденціями перспектив розвитку безпілотної авіації та подальші зміни в розвитку збройної боротьби, які свідчать про те, що в перспективі людство перейде в епоху воїн сьомого покоління. Основними рисами збройної боротьби може стати перенесення основних зусиль у космічний простір, де широке застосування космічних розвідувальних, навігаційних та ударних систем по супротивнику; поява роботизованої бойової техніки, поступове витіснення людини з поля бою; поява інтелектуального, інформаційного й інших видів несмертельної зброї.

Ці війни будуть мати широкий просторовий розмах, удари можуть наноситись одночасно з усіх можливих напрямків театру воєнних дій по всій території супротивника практично без обмежень.

Отже, основними напрямами державної політики з питань національної безпеки в інформаційній сфері слід вважати:

1. Забезпечення інформованості населення та військ АТО, і на цій основі його довіри до влади;

2. Забезпечення прозорості діяльності державних органів та прийняття управлінських рішень;

3. Однією з обов'язкових вимог до країн-кандидатів на приєднання до ЄС є створення умов для побудови інформаційного суспільства, і в першу чергу розроблення та впровадження новітніх вітчизняних 

конкурентоспроможних інформаційно-комунікаційних технологій в усі сфери суспільного життя, зокрема в «інформаційну безпеку», з урахуванням нових загроз для України.

Безпека життєдіяльності. – 2014. – №11. – С. 34-37.

 

Зозуля О. С.

Інституційна система державного управління інформаційною безпекою України: сучасний стан та шляхи удосконалення

2014-2015 роки стали надзвичайно важкими для забезпечення інформаційної безпеки України. За всіма оз­наками проти України ведеться повноцінна інформа­ційна війна. За таких умов, що склалися перед Українською державою постало питання негайного реформуван­ня системи національної безпеки і оборони з ураху­ванням нових викликів та загроз національним інте­ресам, що пов'язанні з інформаційно-психологічним чинником. Це передбачає перш за все здійснення оц­інки відповідності інституційної системи державного управління інформаційною безпекою України завдан­ням адекватного реагування на сучасні виклики та загрози інформаційній безпеці.

Інституційна система державного управління інформаційною безпекою представляє собою складну багаторівневу систему, яка, з одного боку, об'єднується особливою загаль­ною функціональною спрямованістю, а з іншого – розділяється специфічними особливостями, пов'яза­ними з рівнем компетенції і характером відповідних цілей. Суб'єктам забезпечення інформаційної безпе­ки відповідає окрема специфічна функція – функція розробки або функція реалізації політики інформац­ійної безпеки. Функція розробки державної політики інформаційної безпеки включає в себе діяльність ком­петентних органів держави щодо встановлення стра­тегічних цілей, завдань, основних принципів та на­прямів державної діяльності в цій сфері, розробку концепцій та рішень загальнодержавного довгостро­кового значення. Функція реалізації політики інфор­маційної безпеки спрямована на досягнення тактич­них та оперативних цілей, забезпечує вирішення кон­кретних завдань, застосування відповідних засобів, форм та методів державного впливу на суспільні відносини в цій сфері.

Політика інформаційної безпеки як суспільне явище носить комплексний характер, включає внутрішньо та зовнішньо політичні, економічні, технологічні, військові та ряд інших елементів і звідси вимагає ком­плексного підходу, треба розглядати діяльність державних органів, спрямовану на виконання конк­ретних завдань в цій сфері, в рамках єдиного інституціонального механізму, який об'єднується єдиною метою забезпечення належних умов забезпечення інформаційної безпеки України.

Верховною Радою виконуються важливі конт­рольні функції в сфері інформаційної безпеки. Одним з важливих інструментів парламентського контролю є призначення слідчих комісій Верховної Ради для розслідування подій в інформаційній сфері, проведення парламентських слухань, зокрема з приводу інформаційної безпеки України та ситуації в інформаційній сфері взагалі.

Інтегруючим елементом системи державних органів управління інформаційною безпеки є Прези­дент України. У його руках зосереджені ключові функції щодо організаційного забезпечення інформаційної безпеки. Так, Президент очолює Раду національної безпеки і оборони, утворює, реорганізує та ліквідо­вує за поданням Кабінету Міністрів міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що здійсню­ють державне управління інформаційною безпекою.

Президентом для забезпечення здійснення його конституційних повноважень створюється Адмініст­рація Президента України, що є постійно діючим ор­ганом.

У структурі Адміністрації Президента існує цілий ряд профільних підрозділів з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки. Серед них можна виокремити Головний департамент з питань на­ціональної безпеки та оборони, Головний департа­мент інформаційної політики та Головний департа­мент з питань гуманітарної політики, які забезпечу­ють окремі напрями діяльності Президента в сфері інформаційної безпеки.

Координаційні функції з питань інформаційної безпеки виконуються Радою національної безпеки і оборони Украї­ни. Її головним завданням є коор­динація і контроль діяльності органів виконавчої вла­ди у відповідній сфері.

У в зв'язку з тим, що сьогодні на перший план виходять нові виклики та загрози для національної безпеки України, було створено Комітет з питань розвідки при Президентові України. Основним завданням Комітету є підготовка Пре­зидентові України пропозицій щодо здійснення кері­вництва, координації і контролю за діяльністю розві­дувальних органів України.

Нещодавно в Україні створено новий орган виконавчої влади  Міністерство інформаційної політики України (далі  МІП). Є єдиним органом у системі центральних органів виконавчої влади, на який покладено завдання щодо забезпечен­ня інформаційного суверенітету України, зокрема з питань поширення суспільно важливої інформації в Україні та за її межами, а також забезпечення функ­ціонування державних інформаційних ресурсів.

Ще одним з ключових органів державного управ­ління інформаційною сферою є Держав­ний комітет телебачення і радіомовлення України. Є головним у системі центральних органів виконавчої влади з формування та реалізації державної політики у сфері телебачен­ня і радіомовлення, в інформаційній та видавничій сферах.

Окремо в системі державного управління інфор­маційною безпекою слід виділити такий орган, як На­ціональна рада з питань телебачення і радіомовлен­ня, є конституційним, постійно діючим позавідомчим державним органом, підзвітним Верховній Раді України та Президентові України.

Повноваження Ради дозволяють їй фактично кон­тролювати перелік телерадіоорганізацій, які здійсню­ють трансляції на території України і певною мірою контролювати зміст цих трансляцій. Тому діяльність ради має виняткове значення для забезпечення інформаційної безпеки держави.

В системі державного управ­ління інформаційною безпекою України існує ще одна інституція  Національна експертна ком­ісія України з питань захисту суспільної моралі. На неї покладено повноваження щодо проведення аналізу процесів і тенденцій, що відбуваються у сфері захисту суспільної моралі, розроблення для органів державної влади та органів місцевого самоврядування рекомендацій з їх правового регулювання; здійснення заходів щодо запобігання розповсюдженню та забо­рони демонстрації фільмів, програм, інформаційних матеріалів, видовищних заходів, які можуть завдати шкоди суспільній моралі; здійснення науково-мето­дичного та інформаційного забезпечення роботи з пи­тань розвитку духовності та зміцнення моральних за­сад громадян.

Невід'ємним елементом системи забезпечення ін­формаційної безпеки є Служба Безпе­ки України (далі – СБУ) та Служба зовнішньої розв­ідки України (далі – СЗР).

На СБУ покла­дається у межах визначеної законодавством компетенції захист інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спец­іальних служб, а також до її завдань входить попе­редження, виявлення, припинення та розкриття зло­чинів проти миру і безпеки людства, тероризму, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

На СЗР з метою забезпечення інформаційної без­пеки держави покладаються такі основні завдання: здійснення спеціальних заходів впливу, спрямованих на підтримку національних інтересів і державної пол­ітики України в економічній, політичній, військово-технічній, екологічній та інформаційній сферах, зміцнення обороноздатності, економічного і науко­во-технічного розвитку; вжиття заходів протидії зовнішнім загрозам національній безпеці України, життю, здоров'ю її громадян та об'єктам державної власності за межами України.

Проведений аналіз інституційної системи державного управління інформаційною безпекою Ук­раїни дає змогу зробити наступні висновки.

• Базовою проблемою забезпечення інформац­ійної безпеки України є невідповідності національно­го інформаційного законодавства.

Національне законодавство, що регулює пи­тання інформаційної безпеки, має бути концептуаль­но переглянуте. Тобто маємо відійти від неефектив­них, суто декларативних, принципів формування на користь побудови реальної та ефективно діючої сис­теми інформаційної безпеки України.

• В Україні система забезпечення інформаційної безпеки залишається остаточно не сформованою й не готовою діяти як єдина функціональна структура. На даний момент існують лише окремі відомства на які покладено завдання забезпечення окремих видів інформаційної безпеки. В основному реалізація цих завдань передбачає вжиття заходів спрямованих на захист інформаційно-технічної інфраструктури, про­тидії кібернетичним злочинам та шпигунству, захист доступу до інформації та збереження державної тає­мниці. Це призводить до небезпечної різноспрямованості зусиль державного апарату у сфері забезпечення інформаційної безпеки, в той час як для ефективної протидії інформаційним викликам і заг­розам потрібні узгоджені дії всіх ключових суб'єктів.

• Форму­вання раціональної структури системи забезпечення інформаційної безпеки з урахуванням завдань щодо запобігання та реагування на загрози національній безпеці інформаційно-психологічного характеру.

Перспективи подальших досліджень вбачаються у компаративному аналізі досвіду зарубіжних держав щодо державного управління інформаційною безпе­кою в умовах інформаційно-психологічного проти­борства та визначення можливості його використан­ня в Україні.

Інвестиції: практика та досвід. – 2015. – № 6. – С. 147-153.

 

 

 

Свої зауваження і побажання надсилайте до відділу наукової інформації та бібліографії КЗ «ЗОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР за адресою: 69095, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 142, тел. 787-53-57 чи e-mail: [email protected], [email protected]