«Сонячна алея» Т. Бруссіга

Глава 6

У Міхи не було західних платівок, не зважаючи на його західного дядечка. Платівки були завеликі, для того, щоб їх провести в спідньому. І, на жаль, для таких пригод, як подвійне дно, дядько Хайнц був непридатним. Було достатньо трохи повільніше перегорнути його паспорт на кордоні і дядько вже був готовий клясти все, на чому світ стоїть, а разом і з ним, бідних родичів, через яких він ризикував бути спійманим на гарячому…

…Але коли дядько Хайнц повернувся наступного разу, він був у такому вигляді, що й рідна мати не впізнала б: дядько схуд на добрих 20 кг. Хайнц морив себе голодом: «Гірше, ніж у сибірському концлагері!», гордовито оповіщав він усіх присутніх, під час занять спортом. «Було гаряче, ніби в сибірській каменярні!», Хайнц був настільки легким, що навіть пружини стогнали під ним, коли він сідав в своє крісло…

- Хайнц, ти що, захворів? - злякався Міха, побачивши свого дядька.

- Та ні, - відповідав Хайнц, роздягаючись. – Я дещо провіз! - під його костюмом, котрий до речі висів наче мішок, був ще один, та цей вже був як раз впору.

- Це для тебе! - урочисто оголосив дядько. - Щоб ти нарешті зміг ходити до танцювальної школи! А тепер, я як слід наїмся! - дзвінко відізвався він…

Глава 8

…Раптом в активіста промайнула думка - перше і останнє, що бачать західні жителі Берліну - це овочева лавка з бідним асортиментом: «Зелень для супу продається цілий рік!»…

Активіст вирішив, що на Сході повинна бути овочева лавка як на Заході, проте ще й дешевша. Він займався цією справою особисто та й так завзято, що навіть не залишалося часу слідкувати за подіями на стороні ворога. Впродовж тижня старенький магазинчик обзавівся доволі видатним асортиментом. Звичайно, як це завжди буває, трапилось таке, про що ніхто й не міг здогадатися. Чутки про чудо-лавку в кінці Сонячної алеї поширювалися дуже швидко. Дійшло навіть до того, що майже кожна розмова починалася так:
- Був магазині.

- Ну і що там цікавенького є?..

Через кілька днів лавка стала не стільки популярною, скільки легендарною! Черга перед вхідними дверима тільки збільшувалася. І тепер, перше і останнє, що жителі західного Берліну бачили при виїзді – це довжелезна черга до магазинчику з овочами… Та це було зовсім не те, що активіст собі уявляв. З відчаєм він закрив двері магазину для покупців та почав думати, що ж є такого виключного в НДР., адже саме це, він і хотів продавати. В його найзухваліших мріях, йому представлялася черга з західноберлінців на Сонячній алеї. Нарешті він прийняв рішення, та залишив це в тайні…

Магазин був перебудований, вітрини були закриті шторами, і тому жоден на всій Сонячній алеї не знав задуму активіста. Лавка, в якій будуть тільки ексклюзивні речі,ті, яких немає на заході. Цікавість спостерігала кожного і питалася: «Що ж це за магазин?». Звісно, навколо крутилось багато чуток і хтось навіть розповів, що там будуть продаватися гітари, різдвяні піраміди, пиво «Вернесгрюнер» і багато інших речей…

В день відкриття Сонячна алея була чорною від повних надії людей, які були готові віддати все за скарби з магазинчику. Нарешті завіса таємності спала, і всі побачили червоні прапори, портрети, травневі квіти, сині блузи, барабани піонерів и багато емблем. Широкий вибір кольорів, відтінків і розмірів. Після фурору в цей день навіть було сім запитів для отримання візи.