Розділ 6.

Міха не мав західних платівок – хоч мав дядька із Заходу. Платівки не можна було провезти контрабандою в підштанках, а для такої авантюри, як подвійне дно, Гайнц не такий тип. Досить було, щоб одного разу прикордонник трохи ґрунтовніше погортав паспорт – і вже Гайнц розкаювався, що він ради своїх бідних родичів усе знов і знову брав на себе цей проклятий ризик бути спійманим.

… коли Гайнц наступного разу прийшов, його було не впізнати: він протягом п'яти тижнів схуд із 166 до 130 фунтів. Він нічого не їв, «менше як у таборі в Сибіру!», як він сповістив, і щоденно піднімав тягарі з упором. «Я більше потів, ніж у сибірській каменоломні!» Гайнц став таким легким, що навіть пружини по-іншому рипіли, коли він сідав у крісло.

«Гайнце, у тебе солітер?» - запитав перелякано Міха, коли він побачив свого дядька.

«Ні-і», - сказав Гайнц і почав роздягатися. «Я дещо проніс контрабандою!» Під костюмом, який обвисав на його тілі, він мав ще другий костюм, який пасував йому як вилитий. «Цей для тебе!», - сказав урочисто Гайнц до Міхи. «Щоб ти у твоїй школі танців щось виробляв! А тепер я буду у вас від'їдатися як слід, а що!» Він голосно зареготав.

Розділ 8.

… До партійця дійшло, що перше й останнє, що західні берлінці бачать із НДР – це овочевий магазин із жалюгідною пропозицією. Зелень для зупи впродовж усього року. Це він їв.

На Сході повинен бути один такий овочевий магазин, як на Заході, і крім того, він повинен бути дешевшим. Функціонер сам про це потурбувався, власне, з такою енергією, що він ледве додумався, як випередити ворога. Протягом кількох тижнів повний овочевий магазин давав чудову пропозицію. Щоправда, тепер трапилося щось таке, на що ніхто не розраховував. А саме, швидко поширилися чутки, що в кінці Сонячної алеї є надзвичайний овочевий магазин. Це сталося немов само собою, тому що була майже така формула вітання: на фразу «я був на закупах» відповідати: «А що давали?». Через кілька днів овочевий магазин на Сонячній алеї по-справжньому прославився, став просто легендарним. Утворилася довга черга, яка ставала чимраз довшою. Отже, перше й останнє, що західні відвідувачі бачили в НДР, була дуже-дуже довга черга, яка зміїлася… Ні, так це собі партієць не уявляв. Він наказав негайно закрити магазин і тепер розмірковував, які товари є виключно в НДР. Щось таке, знайшов він відповідь, мусить продаватися в овочевому магазині. У своїх найсміливіших уявленнях бачив партієць багато-багато західних берлінців, які стоять у довгій черзі перед новим магазином. Нарешті він мав вирішальну ідею, але тримав її в таємниці.

Магазин був перебудований, вітрини позавішувані шматами матерії, і ніхто на Сонячній алеї не знав, що саме мало поступити в магазин. Звичайно, було багато чуток. Магазин, у якому продаються речі, котрих немає на Заході – що це за магазин має бути? Нарешті просочилася чутка, що в цьому магазині продаються лише товари на експорт: гітари, різдвяні піраміди, яринá…

До відкриття Сонячна алея була чорною від людей, сповнених надії, котрі понапихали гроші в кишені – коли, нарешті, завіси впали з вітрин, вони побачили червоні прапори, портрети Гонеккера, майські гвоздики, FDJ¹-сорочки, піонерські барабани й емблеми. Все усіх розмірів і варіацій. Після цього ще в той самий день до установи були подані сім заяв на виїзд за кордон.

Пащина Любов Василівна

1^ FDJ – скороч., від нім. die Freie Deutsche Jugend – Вільна Німецька Молодь