Глава 6

У Міхі не було західних платівок – хоча й був західний дядько. Під штанами платівки не перевезеш, а для якоїсь афери з подвійним дном дядько Гайнц не підходив. Достатньо було прикордоннику почати трохи ретельніше переглядати паспорт - і дядько Гайнц вже каявся, що знов узяв на себе цей, до чортів високий ризик, заради своїх бідних родичів.

…І коли Гайнц приїхав наступного разу – його було не впізнати. За п’ять тижнів, зі своїх 166 фунтів ваги, він схуд до 130. Він майже не їв - «менш, ніж у таборах Сибіру», як сам висловився, та щодня тягав гантелі: «а пітнів більше, ніж у сибірській каменоломні». Гайнц пострункішав настільки, що навіть пружини скрипіли якось по-іншому, коли він влаштовувався у своєму кріслі.

- Гайнц, у тебе якісь глисти? - сполохано запитав Міха, побачивши свого дядька.

- Ні-і, - протягнув Гайнц і почав роздягатись. - В мене якась контрабанда. Під костюмом, що лантухом висів на його тілі, був ще один інший костюм, який пасував ідеально.

- Цей для тебе, - урочисто звернувся Гайнц до Міхі. - Із ним ти у своїй школі танців покажеш клас! А зараз я збираюсь вас порядком обжерти! - І голосно засміявся.

Глава 8

... Тут до партпрацівника дійшло – перше і останнє, що бачать західні німці у НДР – це овочевий магазин із сумною пропозицією. «Всьо для постного борща. Постоянно». Оце попалі…сь.

На Сході має бути овочевий магазин не гірший ніж на Заході, до того ж дешевший. Функціонер почав особисто піклуватись про це із такою енергією, що ледь встигав читати Ворога. І впродовж кількох тижнів старий «аващной» дійсно пропонував небачений вибір продуктів. Але дечого хтось не врахував. А саме, розголосу про неймовірний овочевий магазин у коротшому кінці Сонячної алеї. Звістка розходилась швидко і невимушено, набувши вигляд такої собі форми вітання, коли на фразу: «ходив скуповуватись» - реагували: «ну, там щось було?» За лічені дні овочевий магазин став дуже відомим, навіть, легендарним. Вишикувалася черга, яка ставала дедалі довшою. Тепер перше і останнє, що бачили західні туристи, була ця дуже і дуже велика черга. Ні, не так все собі уявляв працівник партії. Він терміново закрив магазин і вже розмірковував над речами, які б могли існувати виключно у НДР. Ось що слід було, на його думку, виставляти на продаж в овочевому. У своїх сміливих мріях партпрацівник передбачав появу багатьох, багатьох західних берлінців у черзі біля оновленого магазину. Зрештою, виникла конкретна ідея, але він оповів її таємницею.

Крамницю переобладнали, вітрини завісили гончір’ям і ніхто на Сонячній алеї не здогадувався, що саме надійде на прилавки. Звичайно, була безліч чуток. Магазин речей, яких не має на заході - що ж це має бути за магазин? У підсумку, загальне визнання отримала плітка, що тут продаватимуть тільки експортні товари: гітари, різдвяні пірамідки, пиво «Вернесгрюнер»…

В день відкриття вся Сонячна алея перебувала в тіні від людей, сповнених надій та прихованих заощаджень. І врешті, коли покрови впали, вони побачили за вітринами червоні прапори, портрети Хонекера, паперові гвоздички, сорочки молодіжної комуністичної спілки, піонерські барабани і емблеми. Усіх можливих форм і розмірів. Найближчими ж днями відповідні органи зареєстрували одразу сім заяв на виїзд.

переклад склав:

Чирченко Олександр Миколайович