Розділ 6

В Міхи не було платівок західних виконавців, хоча мав на Заході дядька. Платівки не провезеш контрабандою в кальсонах, крім того, дядько Хайнц не та людина для такої афери з подвійним дном. Достатньо було прикордоннику повільніше звичайного гортати паспорт, Хайнц починав шкодувати, що через його бідних родичів він наражався на таку небезпеку – бути пійманим.

…А коли Хайнц приїхав наступного разу, то його було майже не впізнати. Протягом п’яти тижнів він морив себе голодом і схуд зі своїх сімдесяти п’яти до п’ятдесяти восьми кілограм. Він взагалі нічого не їв, «менше ніж у концтаборі в Сибірі» як він зауважив, та щоденно займався з гантелями.

−Я пітнів більше, ніж у сибірській каменярні.

Хайнц схуд так сильно, що навіть пружини у кріслі скрипіли по-іншому, коли він сідав у нього.

−Хайнц, у тебе глисти? – з острахом спитав Міха, коли побачив свого дядька.

−Ні, − відповів Хайнц і почав роздягатись, − я дещо привіз!

Під костюмом, який висів на ньому, він був вдягнений в ще один, який сидів на ньому як влитий.

− Це для тебе! − сказав Хайнц урочисто – Щоб бути кращим у твоїй танцювальній школі. А зараз я у вас наїмся досхочу! − Він гучно засміявся.

Розділ 8

…Партійцю спало на думку, що перше і останнє, що бачать західні берлінці у Східній Німеччині, то це овочева лавка з її небагатим асортиментом. Зелень для супу цілий рік.

Так, на Сході повинна бути така сама овочева лавка як і на Заході, проте дешевша. Партдіяч сам особисто зайнявся цією справою з таким запалом, що навіть забував читати ворожу кореспонденцію. Зрештою протягом декількох тижнів стара овочева лавка значно розширила свій асортимент. Правду кажучи, сталося те, на що ніхто не розраховував. Довкола швидко поширилась чутка, що в кінці Сонячної Алеї існує видатна овочева лавка. Це сталося якось само собою, коли замість привітання відбувався наступний діалог:

−Був у магазині.

−Ну, і що дають? – лунало у відповідь.

Через декілька днів овочева лавка на Сонячній Алеї стала відомою, навіть легендарною. Перед нею вишикувалась черга, яка щоразу ставала все довшою. Тепер перше і останнє, що бачили західні берлінці у Східній Німеччині, була дуже-дуже довга черга… Ні, не цього хотів партієць. Він дуже швидко зачинив лавку і почав обмірковувати, які саме товари є виключно у Східній Німеччині. Це було б чудово – продавати саме ці товари в овочевій лавці. У своїх найсміливіших думках партієць бачив величезну чергу західних берлінців перед лавкою. Зрештою він вигадав дещо, проте тримав це в таємниці.

Лавка була перебудована, вітрини були завішені та ніхто на Сонячній Алеї не знав, що саме там відбувалось. Звісно ж було безліч чуток. Лавка, в якій продаються речі, яких не має на Заході. Що ж це може бути?

Насамкінець з’явилась чутка, що в цій лавці будуть продаватись лише експортні товари: гітари, різдвяні пірамідки, пиво марки «Вернесгрюнер»…

Під час відкриття на Сонячній Алеї було безліч людей, сповнених надією та грішми. Коли нарешті завіса пала з вітрин, люди побачили червоні прапори, портрети Еріха Гонеккера, паперові першотравневі гвоздики, фірмові сорочки Союзу Вільної Молоді Німеччини, піонерські барабани та значки. Безліч розмірів та варіацій. Після цього у той самий день до відомства надійшло ще сім заяв з проханням на виїзд.

Чорноброва Олександра Володимирівна