Глава 6

У Міхи не було західних платівок, не дивлячись на дядька із Заходу. Адже платівки не можна було провезти контрабандою в кальсонах, а для таких афер, як подвійна підошва, дядя Хайнц був непригодним. Було достатньо того, щоб прикордонник дещо старанніше полистав його паспорт – і Хайнц уже жалкував і неодноразово проклинав себе, що взяв цей високий ризик попастися заради своїх бідних родичів.

…І коли Хайнц приїхав наступного разу – його було не впізнати. На протязі 5 тижнів він морив себе голодом і схуднув із 166 футів до 130. Він нічого не їв, «гірше, ніж в Сибірському таборі», – як він урочисто заявляв, і щоденно вижимав гантелі. «Я потів більше, ніж в Сибірській каменоломні!» Хайнц став настільки легким, що навіть пружини застогнали інакше, коли він сів на своє крісло.

«Хайнц, у тебе часом нема глистів?» – злякано запитав Міха, коли побачив дядька.

«Ні! – сказав Хайнц і почав роздягатися. – Я дещо привіз!». Під його костюмом, що мішком висів на його тілі, був інший костюм, який сидів немов вилитий. «Це тобі! – урочисто об’явив Хайнц Міхє. – Щоб у школі танців усі дівчата були наші! Ну а тепер, нарешті, я у вас від’їмся, відведу душу!» – і він залився дитячим сміхом.

Глава 8

До керівника партії дійшло те, що перше і останнє, що бачать жителі Західного Берліну в НДР – це овочевий магазин із жалюгідним асортиментом. Зелень для супу в продажі цілий рік. І це вражало.

На Сході повинен облаштуватися овочевий магазин, як і на Заході, до того ж, він повинен бути дешевшим. І чиновник подбав про це власноруч, правда, з таким ентузіазмом, що ледь спромігся прочитати ворожу пресу. На протязі декількох тижнів у овочевому магазині був чудовий асортимент. Втім, пізніше дещо трапилось, чого ніхто не очікував. Досить швидко повсюди рознеслись слухи, що в невеличкому кінці Сонячної алеї відкрився прекрасний овочевий магазин. І вони поширювались самі по собі, тому що фраза: «Я скупився», – і відповідна: «Ну і, що взяли?» – стала немов формою привітання. Через декілька днів овочевий магазин на Сонячній алеї став відомим, майже легендарним. Біля нього утворилась черга, яка постійно і постійно збільшувалась. Тепер перше і останнє, що бачили відвідувачі із Західного Берліну в НДР – це довга-предовга черга…Ні, все зовсім не так уявлялося керівникові партії. Він звелів негайно ж зачинити магазин і тепер задавався питанням, який же товар доступний виключно в НДР. Щось на кшталт цього, вирішив він, повинно продаватися в овочевому магазині. У своїй сміливій уяві партійний керівник уже бачив багато, дуже багато берлінців із Заходу, які стояли в черзі перед новим магазином. Нарешті, у нього з’явилась вирішальна ідея, але він тримав її у секреті.

І ось магазин уже перебудований, вікна завішені полотнами, і ніхто на Сонячній алеї не знав, що ж повинно поступити в магазин. Звісно, було безліч чуток. Магазин, в якому продаються речі, яких нема на Заході – що ж це повинно бути для його наповнення? Врешті-решт, переважала чутка, що у цьому магазині продаються лише експортні речі: гітари, різдвяні піраміди, пиво Вернесгрюнер…

На відкритті Сонячна алея була чорною від людей, які були сповнені надією та принесли безліч грошей – і коли, нарешті, упала завіса з вітрини магазину – вони побачили червоні стяги, портрети Хенекера, травневі гвоздики, сорочки організації «Вільна німецька молодь» , барабани піонерів та емблеми. І все це у всіх розмірах і варіантах. Після цього, ще в той же день, у службову інстанцію були доставлені ще 7 заяв на виїзну візу.

Таценюк Альона Василівна