Глава 6

Міха нікого не мав у Вестерплатті, хіба що його дядько звідти. Дядько Гайнц, як житель Вестерплатту, не дозволив би собі провезти контрабанду, до того ж, такі авантюри, як подвійне дно, були для нього не типові. Прикордонник декілька разів ретельно перевіряв документи, цього вистачило, щоб Гайнц вже не раз пошкодував про те, що заради своїх бідних родичів взяв на себе цей проклятий ризик бути спійманим.

… А коли Гайнц приїхав наступного разу, Міха його майже не впізнав: за п’ять тижнів той схуднув на 18 кг . Каже: «Я їв менше, ніж у таборах Сирібу, і щоденно зміряв вагу. Я потів, як працівник у Сибірському кар’єрі!» Гайнц так схуднув , що, коли він сідав у крісло, навіть пружини скрипіли по-іншому.

• Гайнц, у тебе що, - глисти? - перелякано запитав Міха, коли побачив свого дядька.

• Ні, - відповів Гайнц і почав роздягатись. - У мене є дещо незаконне.

Під його костюмом, який був йому завеликий і вільно висів на ньому, він носив ще один костюм свого розміру.

• Цей для тебе! - урочисто сказав Гайнц, - для того, щоб ти справив гарне враження у школі танців! А зараз давай щось обережно з’їмо, - і голосно розсміявся.

Глава 8

…Партійній людині було зрозуміло, що західно-берлінець вперше і востаннє бачить в НДР крамницю зі скудним асортиментом овочів. Протягом року одна тільки зелень до супу. Усе інше продане.

Крамниця з овочами на сході повинна бути, як і на заході, і, до того ж, там має бути дешевше. Активіст був навіть засмучений цим, але повен енергії, що він ледве дійшов сюди, щоб вивчити ворога. Протягом декількох тижнів в старій крамниці був чудовий вибір товару. Звісно, щось трапилось , чого ніхто не очікував. Швидко почали поширюватися чутки про те, що в кінці Сонячної алеї є чудова овочева крамниця. Це вийшло якось само собою, згодом це стало майже формою привітання: на слова «Я був в овочевій крамниці» звичайно відповідали «І що там сьогодні є?». Через декілька днів крамниця на Сонячній алеї стала дійсно відомою, майже легендарною. Тут завжди збиралась черга, яка ставала дедалі більшою. Перше і останнє, що західенець також бачив в НДР, була дуже-дуже довга черга… Ні, не так це собі уявляла партійна людина. Він одразу наказав закрити крамницю, а потім замислився, які товари існують виключно в НДР. Так він встановив, що повинно продаватися в крамниці. У своїй сміливій уяві партійна людина побачила багато-багато західно-берлінців, які стоять у черзі перед новою крамницею. Нарешті, він мав вирішальну ідею, але тримав її у таємниці.

Крамниця була перебудована, вітрини завішані тканиною, і ніхто на Сонячній алеї не знав, що може завітати до неї. Звісно, ходила ціла купа чуток. Крамниця, у якій продаються речі, яких ще немає на заході – що повинно бути в такій крамниці? Потім з`явилась чутка, що у цій крамниці продаються тільки експортні товари: гітари, різдвяні піраміди, пиво «Wernesgrüner» …

Перед відкриттям крамниці Сонячна алея була чорною від людей, натхнених і готових витратити купу грошей. Коли, нарешті, впали тканини, що закривали вітрини, усі побачили: червоні прапори, портрети Гонеккера, травневі гвоздики, FDJ- сорочки, піонерські барабани та емблеми. Все у всіх розмірах і варіаціях. Після цього в той же день у посольство були подані сім заявок на виїзд.

Лобач Анастасія Олегівна